Шляхи оздоровлення підприємств у кризовому стані через процедуру банкрутства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи оздоровлення підприємств у кризовому стані через процедуру банкрутства

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи процедури банкрутства і санації підприємств

1.1 Сутність, ознаки і причини банкрутства суб'єктів господарювання

1.2 Методологічні основи визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання

1.3 Санація як основний шлях до оздоровлення підприємства у кризовому стані

Розділ 2. Особливості процедури банкрутства та шляхів оздоровлення підприємств у кризовому стані в Україні

2.1 Становлення і характер інституту банкрутства в Україні

2.2 Макроекономічний рівень аналізу процедури банкрутства українських підприємств

2.3 Мезоекономічний рівень аналізу процедури банкрутства українських підприємств

2.4 Мікроекономічний рівень аналізу процедури банкрутства українських підприємств

2.5 Шляхи оздоровлення підприємств у кризовому стані через процедуру банкрутства на прикладі ВАТ "Вінницький олійно-жировий комбінат" і ВАТ "Червоноградська автобаза"

Розділ 3. Банкрутство і санація підприємств у зарубіжних країнах

3.1 Аналіз процедури банкрутства у Великобританії, США, Німеччині, Російській Федерації

3.2 Приклади впровадження санаційних заходів у процедурі банкрутства підприємств у Великобританії, США, Німеччині, Російській Федерації

3.3 Можливості використання іноземного досвіду для удосконалення процедури банкрутства в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перехід економіки України до розвинутих ринкових відносин господарювання потребує запровадження, удосконалення та сприяння дієвості інститутів ринку, одним з яких є банкрутство. Інститут банкрутства у ринковому середовищі підтримує фінансову дисципліну суб'єктів господарювання, уможливлює заміну неефективного власника ефективним з метою оздоровлення підприємств у кризовому стані, забезпечує задоволення вимог кредиторів.

У юридичному сенсі банкрутство виконує функцію правового захисту майнових прав суб'єктів ринку. Існування дієвого механізму повернення боргів суттєво зменшує ризик господарської діяльності, стимулює відповідальність і додаткову активність суб'єктів ринку і фактично є однією з ознак приватної власності взагалі.

У макроекономічному розумінні інститут банкрутства виконує роль санітара, який оздоровлює ринкове середовище. Оскільки, кожне підприємство, що опинилося у складній фінансовій ситуації і не в стані вчасно розрахуватися за своїми зобов'язаннями, зменшує ефективність економічної діяльності своїх партнерів.

У мікроекономічному розумінні банкрутство є станом неплатоспроможності, оскільки офіційно банкрутом воно може стати тільки після судової процедури. У цьому сенсі банкрутство є своєрідним індикатором помилковості шляху, який обрало підприємство, що призвело до розвитку кризового стану. І вже від того чи встигне підприємство обрати кращий шлях, тобто здійснити санацію у процедурі банкрутства за допомогою власних чи зовнішніх ресурсів, залежить чи зможе воно уникнути офіційного банкрутства і ліквідації.

Тому залежно від загальноекономічних умов та конкретної ситуації на мікрорівні інститут банкрутства можна розглядати як механізм припинення діяльності підприємств, бізнес яких виявився об`єктивно невдалим і не має потенціалу; шлях розв`язання фінансових та управлінських проблем компаній, пошук можливих альтернатив розвитку з іншими власниками, новими можливостями; механізм підвищення ефективності діяльності підприємства за допомогою зменшення тягаря боргів; форму приватизації державного майна у разі, якщо фінансові складнощі виникли у державного підприємства, призначеного до передачі у приватну власність.

Даний інститут реалізується через процедуру банкрутства, яка має спільні риси у всіх країнах із ринковою економікою, проте у кожній з них її особливості встановлюються на законодавчому рівні. Перебіг процедури банкрутства зазвичай відбувається у одному з трьох можливих напрямків, а саме: реабілітації підприємства у кризовому стані, припинення його діяльності і ліквідація або укладанні угоди примирення і порозуміння між кредиторами і боржником.

Дослідження особливостей процедури банкрутства є актуальним для України не тільки тому, що її удосконалення потрібне для розвитку ринкового середовища. Важливим також є те, що внаслідок соціально-економічної трансформації суспільства значна частина українських підприємств знаходиться у кризовому стані або потребує реструктуризації з метою досягнення конкурентоздатності, зокрема сюди належать деякі держані підприємства чи підприємства із державною часткою у статутному фонді. Такі суб'єкти господарювання можуть бути виведені із кризового стану через процедуру банкрутства. Тому перспективним є вивчення шляхів оздоровлення підприємств, які цього потребують, через процедуру банкрутства. Про актуальність дослідження даної теми свідчить ще й те, що внаслідок невеликого обсягу фондового ринку в Україні механізм банкрутства є одним з найпростіших інструментів перерозподілу власності, який тому потребує особливого регулювання. Інакше з метою заволодіння підприємством можуть розроблятися тіньові схеми в обхід нормативно-правових актів.

Дана тематика знаходиться на стику економічної науки і юриспруденції, тому її досліджують не тільки економісти, але й юристи. Серед вітчизняних науковців проблеми банкрутства і санації підприємств у кризовому стані вивчають І.А. Бланк, О.В. Мозенков, О.О. Терещенко, Л.О. Лігоненко, С.Ф. Покропивний, А.М. Поддєрогін, І.В. Тинний, А.В. Череп, М. Титов, Д. В. Притика, В. Струков, Б.М. Поляков, Доленко Г.О. та інші. Серед закордонних вчених цю тему досліджують Є.Ф. Брігхем, Н. Здравомислов, К. Шпєс, М. Гелінг, М. Гарц, Г. Губ, Е. Шлярб тощо.

Об'єктом даної роботи є суб'єкт господарювання у кризовому стані, який є учасником процедури банкрутства.

Предметом даного дослідження є взаємозв'язки підприємства-боржника, яке знаходиться у процедурі банкрутства із іншими її учасниками, причини розвитку кризової ситуації на цьому підприємстві, наслідки застосування до нього процедури банкрутства, пошук шляхів його оздоровлення, а також особливості механізму банкрутства і санації українських підприємств.

Метою нашої роботи є дослідження факторів, які спричиняють кризи на підприємствах і ведуть до процедури банкрутства; заходів виводу таких підприємств із кризового стану під час процедури банкрутства; особливостей банкрутства і санації українських підприємств; проблеми вибору між ліквідацією і санацією.

Для досягнення поставленої мети, були розроблені такі завдання дослідження:

· Виокремити причини та фактори виникнення криз, які призводять до порушення процедури банкрутства, на українських підприємствах.

· Проаналізувати особливості процедури банкрутства та санації в Україні на макро-, мезо- та мікроекономічному рівні.

· Дослідити чому в Україні процедура ліквідації до підприємств застосовуються частіше, ніж процедура санації.

· Визначити особливості санаційних заходів, які застосовуються до українських підприємств на основі вивчення планів санації кількох підприємств.

· На основі проведеного дослідження, а також аналізу світового досвіду банкрутства і санації підприємств, сформулювати рекомендації покращення ефективності процедури банкрутства в Україні.

Поставлені завдання будуть вирішуватися такими методами і способами як аналіз та синтез інформації, поданої у нормативно-правових актах, книгах, монографіях, періодичних виданнях, Інтернет джерелах; неопублікованих джерелах - планів санації кількох українських підприємств; моделюванні, тобто побудові малюнків, графіків, схем певних явищ, а також спостереженням на основі газетних оголошень за кількістю порушених справ про банкрутство і підприємств визнаних банкрутами і відкриттям ліквідаційної процедури; за галузями економіки, організаційно-правовою формою, регіоном розташування таких підприємств. Такі відомості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повинні опубліковуватися у офіційних друкованих органах - газетах "Голос України" і "Урядовий кур'єр". [1]

Розділ 1. Теоретичні основи процедури банкрутства і санації підприємств

1.1 Сутність, ознаки і причини банкрутства суб'єктів господарювання

Функціонування підприємства у ринковій системі господарювання супроводжується постійними ризиками. Така ситуація сприяє появі та розвитку кризових явищ на фірмах. Поняття "криза на підприємстві" може мати як негативний, так і позитивний відтінок. Негативний - це руйнівний вплив кризи на підприємство як мікроекономічну систему, загроза його ліквідації, а позитивний - розуміння кризи як об'єктивного процесу, пов'язаного з розвитком системи, потреби у змінах для подальшого існування, тобто заміна еволюційного розвитку на різкий революційний стрибок.

У своїй брошурі Г.О. Доленко дає визначення кризи на підприємстві як неадекватності діяльності підприємства ринковому середовищу. Криза означає, що організаційна інерція не дозволяє підприємству швидко і рішуче привести свою стратегію у відповідність із галузевим середовищем. До симптомів кризи відносяться зниження прибутковості, зменшення частки ринку, проблеми з ліквідністю. Причинами кризи є зміни в ринковому середовищі; трансформація галузі; поява нових каналів розподілу; поява нових технологій; поява конкурентів з новими стратегіями або ланцюгами створення пропозицій цінності, що більш привабливі для споживачів. [13, с. 3]

На підприємстві як мікроекономічній системі можуть виникати такі види криз:

1) організаційна - пов'язана з невідповідністю структури організації підприємства його діяльності чи умовам функціонування, які диктує ринок (криза поділу, інтеграції, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, адміністративних одиниць, філій, дочірніх підприємств тощо);

2) економічна - пов'язана з виробництвом та реалізацією товарів і послуг, взаємовідносинами між економічними агентами, втратою конкурентних переваг тощо;

3) соціальна - пов'язана з протиріччями між працівниками і роботодавцями, персоналом і менеджментом, обслуговування великої кількості об'єктів соціальної сфери;

4) інноваційна - пов'язана із потребою залучення нових ідей для подальшої діяльності підприємства.

Можна класифікувати такі види економічної кризи:

1) виробничо-технічна - пов'язана із непродуктивним виробництвом (значна собівартість, низька якість товарів і послуг тощо) та недосконалими основними засобами;

2) маркетингова - пов'язана із поганим збутом продукції;

3) менеджменту - пов'язана із неефективним управлінням підприємством; фінансова - пов'язана із неплатоспроможністю і низькою ліквідністю суб'єкта господарювання. [12, с. 12; 24, c. 114-115]

Кризові ситуації, для подолання яких не було прийнято відповідних профілактичних заходів можуть призвести до надмірного розбалансування економічного організму підприємства з відповідною неспроможністю подальшого фінансового забезпечення виробничого процесу, що кваліфікується як банкрутство підприємства. [13, с. 3] Безпосередньо до банкрутства може призвести економічна криза на підприємстві.

Проте, всі вищенаведені кризи ланцюгово пов'язані з економічною кризою і тому їх розвиток на підприємстві також може стати фактором занепаду суб'єкта господарювання.

Отже, банкрутство - це останній етап розвитку кризової ситуації на підприємстві.

Юридично затвердженим індикатором стану підприємства близького до банкрутства є накопичення простроченої заборгованості перед кредиторами. Таке підприємство називається боржником, а його стан неплатоспроможним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом" боржник - це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів обов'язкових платежів, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Неплатоспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. [1]

Звідси випливає, що банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Причини банкрутства поділяються на:

1) зовнішні, які практично неможливо врахувати - політична нестабільність, спад кон'юнктури в економіці; значний рівень інфляції; нестабільність фінансового і господарського ринків, недосконалість законодавства; криза окремої галузі; посилення конкуренції в галузі; сезонні коливання; посилення монополізму на ринку; зовнішньоекономічна нестабільність;

2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на підприємстві - брак стратегічного плану розвитку; низька якість менеджменту; нераціональна організаційна структура; низький рівень кваліфікації персоналу; недоліки у виробничій сфері; накопичення дебіторської заборгованості; дефіцит власних оборотних коштів; дефіцит фінансування; низький рівень маркетингу; брак інновацій; прорахунки в інвестиційній політиці.

Аналіз зарубіжної практики вказує на те, що в країнах із розвинутою економікою та стабільною політичною ситуацією, зазвичай, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 -- внутрішніми причинами.

Одна з перших ознак руху до банкрутства - спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Це призводить до того, що відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним.

Оскільки за нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Кредитори (власники облігацій та інші), в свою чергу, одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а у зв'язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не продовжать кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Внаслідок такої ситуації може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан "технічної неплатоспроможності". Наступний етап внаслідок загострення такої ситуації це вже безпосереднє банкрутство. Важливим способом виявлення початкових ознак банкрутства є прогнозування "ціни підприємства" на найближчу та довгострокову перспективу. Ціна фірми - це скориговані до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов'язань означає зниження її ціни. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов'язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал "зникає". Ось це і є повне банкрутство - банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал. Зарубіжний досвід говорить про те, що банкрутство можна спрогнозувати за 1,5-2 роки до появи його очевидних ознак.

Наступна ознака руху до кризового стану є виникнення кумулятивного зростання величини відхилення тих чи інших показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динаміки цих показників. Наприклад, якщо обсяг продажу товару коливався в межах ±3% середньомісячної величини від середньо квартальної, а наступного місяця впав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні симптоми кризового стану.

Далі проявляються більш очевидні ознаки банкрутства: різкі зміни структури балансу підприємства (труднощі з готівкою та різке зменшення грошових коштів на рахунках; збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження її теж може бути негативним явищем, бо свідчитиме про труднощі зі збутом, зростання запасів готової продукції); збільшення кредиторської заборгованості; зниження обсягів продажу (хоча перед ліквідацією підприємства можливий повний розпродаж його продукції)); затримка з поданням звітності, наявність конфліктних ситуацій на підприємстві.[17, с. 507-510]

На думку С.Ф. Покропивного, банкрутство може виникнути на кожній стадії життєвого циклу підприємства і на кожній з них має свої особливості:

За впливом параметрів факторів виробництва:

1) На стадії зародження є сім причин, внаслідок яких фірма може зазнати банкрутства: неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю; низькі підприємницькі здібності власника фірми; низька кваліфікація управлінського персоналу фірми; неадекватний маркетинг; велика частка позичкового капіталу; низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів тощо); неадекватність трансакційних витрат.

2) Етап прискорення зростання характеризується добрим попитом фірми на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає змогу процвітати та збільшувати виробництво. У цій ситуації для фірми є небезпечною тільки велика частка позичкових коштів у загальній масі капіталу, що використовується. Фірма може своєчасно не забезпечити виплат своїм кредиторам і збанкрутувати.

3) На етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання оборотного капіталу; втрата гнучкості в управлінні; неадекватний маркетинг; неадекватність трансакційних витрат.

4) Етап зрілості характеризується стабільним станом фірми, стабільним прибутком, насиченням усіма виробничими ресурсами. На цьому етапі небезпечними є такі фактори: високий ступінь неліквідності оборотного капіталу; старіння основного капіталу; неадекватний маркетинг; неадекватність трансакційних витрат.

5) Етап спаду виробництва характеризують ті самі фактори, що й етап зрілості. Але стан погіршується загальним незадовільним фінансовим становищем суб'єкта господарювання. Він втрачає споживачів, а негативна дія внутрішніх факторів може призвести до прискорення процесу його банкрутства.

За впливом параметрів попиту. Цей вплив на всіх стадіях життєвого циклу фірми, як правило, є однаковим. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку. У разі розвитку виробництва товарів-замінників настає процес витискання товарів, що їх виробляє фірма, з ринків, зменшення попиту на цю продукцію і, як можливий наслідок, утрата фірмою прибутку та банкрутство. Подібно діють і інші параметри попиту, проте з деякою відмінністю на кожній стадії. Наприклад, на стадії прискореного зростання до банкрутства може призвести тільки один фактор - різке зниження сукупного попиту. Інші фактори не мають вирішального значення, оскільки фірма на цій стадії завжди має можливість ужити потрібних запобіжних заходів.

За впливом збільшення рівня галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі життєвого циклу фірми. Цей процес свідчить про те, що інші фірми використовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри. Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до банкрутства. [17, с. 510-514 ]

Питання виживання підприємства у кризовому стані та запобігання появи нових криз є завданням антикризового управління - це система управління підприємством, яка має комплексний характер та спрямована на запобігання або усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки і реалізації на підприємстві спеціальної програми, яка має стратегічний характер і дозволяє усунути тимчасові ускладнення, зберегти та помножити ринкові позиції за будь-яких обставин при опорі в основному на власні ресурси. [15, c. 13]

1.2 Методологічні основи визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання

Для успішного функціонування підприємств на ринкових засадах важливою є можливість визначення ймовірності банкрутства. Саме діагностика кризового стану і загрози банкрутства підприємства є першим етапом антикризового управління. В Україні, де протягом тривалого часу панувала неринкова система господарювання, яка не визнавала банкрутство як економічне явище, немає загальновизнаної вітчизняної методики визначення загрози банкрутства суб'єктів господарювання. Тому доводиться користуватися або творчими українськими або зарубіжними методичними підходами прогнозування банкрутства підприємств, яких є чимало (майже у кожному дослідженні проблеми банкрутства пропонуються нові методики). Використовуючи матеріали Л.О. Лігоненко їх можна системно класифікувати:

Залежно від статусу:

1) Державні методики проведення діагностики фінансового стану та загрози банкрутства затверджуються міністерством економіки України, Фондом державного майна України, Державним органом з питань банкрутства тощо. В Україні прикладом є Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій "Про затвердження методики проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій" [2] і Наказ Міністерства економіки "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства". [3]

2) Наукові методики - розробляються і пропонуються для практичного використання фахівцями-фінансовими аналітиками, спеціалістами з антикризового управління. Існують базові (загальновідомі) та авторські (комерційні методики), які є комерційною таємницею і нематеріальним активом консалтингових фірм, що спеціалізуються на діяльності з питань антикризового управління та консультування.

Залежно від характеру показників та їх інформаційного забезпечення:

Використання кількісних показників діяльності підприємства.

Використання якісних показників (методика В.В. Ковальова; метод Скоуна).

Використання змішаних показників.

Залежно від методики формування оціночних показників:

Коефіцієнтний підхід - розрахунок та використання різноманітних коефіцієнтів (відносних показників), що обраховуються шляхом порівняння певних абсолютних показників (наприклад, коефіцієнт абсолютної ліквідності, фінансової автономії, прибутковості тощо).

Якість діагностики загрози банкрутства визначається, передусім, набором оціночних показників (коефіцієнтів), що використовуються для отримання експертного висновку. Класифікація систем показників:

1) Виходячи з інформаційного забезпечення розрахунку показників можна виокремити показники експрес-діагностики (розраховуються на підставі тільки публічної звітності підприємства - затверджених форм фінансової звітності) і показники фундаментальної діагностики (здійснюються спеціалістами самого підприємства або за його згодою відповідними фахівцями, тому їх розрахунок потребує більш складного інформаційного забезпечення).

2) Виходячи з функціонального спрямування виділяються такі групи показників: стан ліквідності, структура капіталу, оборотність, рентабельність.

3) Щодо призначення (сфери застосування) показників можна виокремити показники поточної загрози банкрутства (оцінка загрози порушення передбачених законодавством про банкрутство термінів виконання фінансових зобов'язань за рахунок наявних високоліквідних активів або наявність передумов для ініціювання судових процедур - це показники, що мають еталонний мінімум або критичне значення) та показники майбутньої загрози банкрутства (дослідження динаміки показників структури капіталу, оборотності та прибутковості за ряд періодів). (Див. Додаток А) [14, c. 132-137]

Агрегатний підхід - розрахунок динамічних показників зміни стану об'єкту дослідження в часі (темп зростання, приросту тощо).

Агрегати - це абсолютні оціночні показники, розраховані у спеціальний спосіб на підставі звітності підприємства, що дають змогу зробити висновок стосовно фінансово-майнового стану в іншій, ніж коефіцієнтна, формі. Прикладом побудови і використання агрегатних моделей є балансові моделі оцінки фінансової стійкості підприємства.

Реалізація цього методичного підходу передбачає визначення таких показників:

Власні обігові кошти (ВОК) підприємства:

ВОК=ВК+ДП-ПА,

де

ВК - власний капітал; ДП - довгострокові зобов'язання; ПА - позаобігові активи.

Нормальні джерела формування запасів (НДФЗ):

НДФЗ=ВОК+БКрОК+ТКрЗ,

де

БКрОК - банківські кредити для формування обігових коштів; ТКрЗ - кредиторська заборгованість товарного характеру.

Запаси та витрати (ЗВ):

запаси + актив балансу - витрати майбутніх періодів.

Залежно від співвідношення розглянутих показників виділяють такі типи поточної фінансової стійкості підприємства:

Абсолютна фінансова стійкість: ЗВ<ВОК - абсолютна незалежність від зовнішніх кредиторів для покриття поточних фінансових потреб. Проте це трапляється дуже рідко, оскільки, не використовуючи переваги зовнішніх кредиторів, підприємство обмежує темпи зростання своєї діяльності.

Нормальна фінансова стійкість: ВОК<ЗВ<НДФЗ - ефективна політика залучення і використання позикових коштів, строк погашення яких ще не настав.

Нестійке фінансове становище: ЗВ>НДФЗ - наявність проблем з джерелами фінансування запасів та витрат.

Критичне фінансове становище діагностується за двома ознаками: ЗВ>НДФЗ; підприємство має кредити та послуги не погашені у встановлений термін.

Індексний підхід - обчислення оціночних агрегатів - абсолютних оціночних показників, що розраховуються за спеціальними методиками.

Залежно від методики дослідження оціночних показників:

Динамічний аналіз - вивчення певних показників в динаміці.

Порівняльний аналіз - зіставлення фактично досягнутого значення показника із середньо галузевим або середнім по групі аналогічних підприємств.

Еталонний аналіз - порівняння фактично досягнутого значення показника з певним еталоном (стандартом), який визначено як допустима (критична) межа його зміни.

Залежно від методики формування узагальнюючого висновку:

Суб'єктивними методами: узагальнення проводиться особою, що здійснює діагностику самостійно, враховуючи усі особливості конкретного підприємства.

Об'єктивними методами: для формування узагальнюючого діагностичного висновку використовуються спеціально розроблені методи агрегування індивідуальних результатів дослідження.

Індексний метод - окремі оціночні показники переводяться в індекси шляхом порівняння з еталонними значеннями, з попередньо досягнутими показниками або показниками інших підприємств, з подальшим розрахунком інтегрального показника.

Бальний метод - кожному оціночному показнику присвоюється певна кількість балів відповідно до його фактичного значення за певною шкалою оцінювання. Залежно від суми набраних балів формується загальний висновок відносно глибини кризи.[14, с. 112-154] Прикладами даного методу є метод Аргенті (А-рахунку).

Графічний метод - побудова деякого "поля" оцінювання, поділ його на певні зони, які відповідають певному рівню ризику банкрутства та знаходження положення конкретного підприємства в межах певних зон.

Прикладом може бути поверхнева оцінка ступеня банкрутства по співвідношенню виторгу і загальної суми заборгованості в умовних днях можливого погашення накопичування боргів. Будується по аналогії з попитом і пропозицією. [18, c. 8]

Рис. 1.2.1

Статистичний метод - використання спеціально розроблених економіко-математичних моделей на основі попередньої математичної обробки великого обсягу статистичної інформації стосовно діяльності підприємств, які реально стали банкрутами. [31, с. 136-147]

Ідея створення моделей для прогнозування банкрутства підприємств на основі використання статистичного апарату та теорії ймовірності виникла в країнах з розвинутою економікою на початку 30-х років ХХ століття, в роки Великої депресії. Ці моделі дають змогу з певною ймовірністю стверджувати чи збанкрутує підприємство чи ні.

Їх прикладами є:

1. Оцінка ймовірності банкрутства підприємства на основі Z-рахунку Альтмана. [15, c. 178]

Ця п'ятифакторна модель була запропонована в 1968 р. професором Нью-Йорського університету Едвардом Альтманом. Він розробив алгоритм побудови індексу кредитоспроможності, так званого індексу моделі Альтмана (Z). Він був побудований на основі дослідження 66 підприємств, половина яких збанкрутувала в період 1946-1965 рр., а інша половина працювала успішно, і 22 аналітичних коефіцієнтів, які могли бути корисні для прогнозування банкрутства (з них було вибрано п'ять найбільш вагомих). Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін прибутковість капіталу та його структуру. Індекс Альтмана Z розраховується за формулою:

Z= З.ЗК1 + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5,

де

3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 -- коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс Z;

К1 - операційний прибуток / сума активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;

К2 - виручка / сума активів (відображає дохідність суб'єкта господарювання);

К3 - ринкова вартість акцій / сума заборгованості (визначає структуру капіталу фірми);

К4 - нерозподілений прибуток / сума активів (відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності));

К5 - оборотний капітал / сума активів (характеризує структуру капіталу);

По моделі Альтмана узагальнюючий показник Z може приймати значення в межах [-14,+22].

Z1,8 - можливість банкрутства дуже висока;

Z [1,8;2,6] - можливість банкрутства висока;

Z [2,61;2,9] - можливість банкрутства достатньо ймовірна;

Z [2,91;3,0] і вище - дуже низька.

Даний Z-коефіцієнт має серйозний недолік, оскільки може бути використаний лише для великих компаній, які котирують свої акції на біржі.

У 1983р. Альтман оримав модифікований варіант своєї формули для компаній, акції яких не котируються на біржі:

Z= 3,107К1 + 0,995К2 + 0,42К3 + 0,847К4 + 0,717К5,

де К3 - це балансова, а не ринкова вартість акцій). Граничне значення для цієї функції - 1,23.

2. Оцінка фінансового стану за показником У. Бівера.

З метою діагностики банкрутства Уїльям Бівер рекомендує дослідити тренди таких показників. (Див. табл. 1.2.1) [15, cт.179]

До статистичних методів прогнозування банкрутства, заснованих на використанні фінансових коефіцієнтів також належать: двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства; модель Романа Ліса (Великобританія) для оцінки фінансового стану; прогнозна модель Таффлера (Великобританія); модель Фулмера; модель Спріингейта; модель PAS (Perfomans Analysys Score)-коефіцієнта; метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства Р.С. Сафуліна і Г.Г. Кадикова (Росія); R-модель прогнозу ризику банкрутства (Росія) тощо.

Таблиця 1.2.1

Розрахунок показників У. Бівера.

Показники	Розрахунок	Значення показників
1	2	Для сталих компаній	За 5 років до банкрутства	За 1 рік до банкрутства
1.Коефіцієнт Бівера	(Чистий прибуток-амортизація)/(довгострокові зобов'язання + короткострокові зобов'язання)	0,4-0,45	0,17	-0,15
2.Рентабельність активів	(Чистий прибуток/активи)*100%	6-8	4	-22
3.Фінансовий леверидж	(Довгострокові зобов'язання + короткострокові зобов'язання)/активи	37	50	80
4.Коефіцієнт покриття активів чистим оборотним капіталом	(Власний капітал - позаоборотні активи)/активи	0,4	0,3	0,06
5.Коефіцієнт покриття	Оборотні активи/короткострокові зобов'язання	3,2	2	1

На думку Г.О. Доленко найбільш пристосованою до економічних умов України вважається методика Маргуліса В.Г. аналізу фінансово-економічного стану фірми. (Див. табл. 1.2.2) [13, с. 12]:

Таблиця 1.2.2

Розрахунок показників ймовірності банкрутства підприємств за методикою Маргуліса

Показники	Формула	Нормативне значення для стабільного підприємства України
Обіговість активів	Виручка від реалізації/загальна сума активів	0,8
Питома вага запозичених засобів	Запозичені кошти/загальна сума активів	<1
Окупність активів	Чистий прибуток(балансовий прибуток-платежі в бюджет)/загальна сума активів	0,8
Показник рівня ризику	Сума кредиторської заборгованості/сума дебіторської заборгованості	<1

1.3 Санація як основний шлях до оздоровлення підприємства у кризовому стані

Подолання кризового стану на підприємстві потребує спеціальних заходів або ж зупинки діяльності підприємства і руйнування його як мікроекономічної системи.

У своїй брошурі Г.О. Доленко виділяє такі етапи виведення підприємства із кризи:

1) Консолідація - нормалізація стану компанії у фінансовій сфері. Для цього необхідно вжити заходи із збільшення прибутковості за рахунок: зменшення витрат; позбавлення зайвих активів; посилення контролю за грошовими трансакціями. Ціль консолідації - здобуття прибутку. Програма фінансової консолідації спрямована на подолання фінансових та функціональних симптомів кризи за рахунок активізації внутрішніх резервів. Акцент у цій програмі робиться на економії.

2) Трансформація - нормалізація ринкового та інноваційного стану підприємства. Ціль - посилення конкурентоздатності за рахунок розширення частки ринку, позиціонування марок і брендів, стимулювання інновацій в області товарів, ринків, маркетингових каналів. Програма трансформації спрямована на ліквідацію причин кризи. Акцент тут робиться на розвитку підприємства.[13, с. 3]

У ринковій економіці підприємства, які не задовольняють вимоги нормального фінансово-економічного стану і знаходяться у важкому кризовому стані, проходять процедуру банкрутства, яка закінчується або санацією, або ліквідацією.

Термін "санація" походить від латинського "sanare" -- оздоровлення, видужання. Наразі в економічній літературі немає єдиної думки з приводу визначення терміну санації. Так, І.А. Бланк із санацією ототожнює лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. [9, c. 276] М.І. Титов пропонує таке визначення санації: санація - це оздоровлення неплатоспроможного боржника, надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству.[20, c. 310]

Дані визначення мають на увазі санацію як інститут зовнішньої фінансової підтримки боржника. Однак суть санації охоплює не тільки фінансову сторону функціонування підприємства. У зв'язку з цим доцільно дати більш узагальнене визначення даного поняття, розроблене провідними зарубіжними фахівцями (Н. Здравомислов, К. Шпєс, М. Гелінг): санація - це система економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація - це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до оздоровлення. [47, с. 25]

Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати типи заходів, які проводяться в межах оздоровлення суб'єктів господарювання:

1. Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санаційних заходів: cанація із збереженням існуючого юридичного статусу підприємства боржника; cанація зі зміною організаційно-правової форми і юридичного статусу санаційного підприємства (реорганізація).

2. Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані, насамперед, з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

3. Фінансово-економічні санаційні заходи відображають фінансові відносини, які виникають в процесі мобілізації і використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства. Метою санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

4. Соціальні санаційні заходи, які мають велике значення, оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв'язку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати по безробіттю, надання звільненим працівникам позик тощо. [15, c. 38-40]

Проведення заходів санації переслідує два види цілей:

1) оперативні (короткострокові) - забезпечення ліквідності (платоспроможності); управління прибутковістю та оптимізація використання наявних ресурсів;

2) стратегічні (довгострокові) - забезпечення життєдіяльності підприємства та його активної позиції на ринку - конкурентоспроможність. [15, cт. 42-43]

Базуючись на перерахованих санаційних заходах І.А. Бланк розрізняє такі форми санації або шляхи оздоровлення підприємства за допомогою процедури банкрутства:

Санація підприємства, яка направлена на реорганізацію боргу (без зміни статусу юридичної особи, що санується).

Погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету. У такій формі сануються тільки державні підприємства. Пов'язана наступними умовами: забезпечення подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки; галузевою або міжгалузевою переорієнтацією діяльності підприємства; здійснення антимонопольних заходів.

Погашення боргу підприємства за рахунок цільового банківського кредиту. Один з варіантів цього виду санації - переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові. З метою контролю і допомоги підприємству, комерційний банк в переліку умов санації може зажадати введення до складу керівництва свого представника.

Переклад боргу на іншу юридичну особу. Такою юридичною особою може бути будь-яке підприємство, що здійснює підприємницьку діяльність, яке побажало взяти участь в санації підприємства-боржника.

Випуск облігацій (інших боргових цінних паперів) під гарантію санатора. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство або державою.

Санація підприємства, яка направлена на його реорганізацію (зі зміною, як правило, статусу юридичної особи, що санується).

Злиття - здійснюється шляхом об'єднання підприємства-боржника з іншим фінансово стійким підприємством.

Поглинання - здійснюється шляхом придбання підприємства-боржника підприємством-санатором. Підприємство, що санується, при поглинанні втрачає свій самостійний статус, хоча як юридична особа може зберегтись у вигляді дочірнього підприємства.

Розділення - використовується для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність. Виділені в процесі розділення підприємства отримують статус нової юридичної особи, а майнові права і обов'язки переходять до кожного з них на основі розділового балансу.

Перетворення у відкрите акціонерне товариство. Здійснюється з ініціативи групи засновників, дозволяє істотно розширити фінансові можливості підприємства, забезпечити шляхи його виходу з кризи і дати новий імпульс його економічному розвитку.

Передача в оренду. Ця форма характерна для санування державних підприємств, при якій вони передаються в оренду трудового колективу. Умовою здійснення такої санації є прийняття на себе колективом орендарів боргів підприємства, що санується.

Приватизація. У цій формі сануються державні підприємства. Внаслідок приватизації на торгах підприємство продається як цілісний майновий комплекс (або частина його) новому власнику.

Реструктуризація підприємств-боржників - це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва. На практиці досить часто поняття "реструктуризація" ідентифікують з поняттям санація. Проте можна стверджувати, що "санація" є ширшим поняттям, ніж "реструктуризація"(спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості) і санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності). [10, с. 274-275, 15, с. 40-41]

У своїй монографії О.В. Мозенков розрізняє такі види реструктуризації:

В залежності від об'єкта реструктуризації:

1. Операційна реструктуризація, яка направлена на зміну структури активів. Основні кроки: скорочення чисельності робочої сили; стабілізація заробітної плати або сповільнення темпів її зростання в порівнянні з продуктивністю праці; ліквідація об'єктів соціальної сфери; пошук нових ринків і нових партнерів; виробництво нової продукції і підвищення якості продукції, що випускається.

2. Фінансова реструктуризація, пов'язана з управлінням пасивами підприємства шляхом: відстрочки погашення заборгованості; зниження процентної ставки; визначення найбільш привабливої для компанії схеми погашення заборгованості; анулювання частини або всієї заборгованості; отримання нових позик, кредитів і гарантій.

В залежності від тривалості періоду:

1. Оперативна реструктуризація, що здійснюється у короткостроковому періоді, у випадку, коли підприємство не може розраховувати на зовнішні джерела фінансування і розраховує на власні внутрішні резерви. Прикладами дій є управління грошовими потоками; зниження витрат шляхом пошуку дешевих альтернативних джерел матеріального забезпечення; формування системи збуту продукції; визначення перспективних ринків збуту, прибуткових видів і відмова від збиткових видів діяльності; скорочення чисельності працюючих; підвищення контролю за якістю продукції; ліквідація об'єктів соціальної сфери.

2. Стратегічна реструктуризація, яка здійснюється в довгостроковому періоді, передбачає мобілізацію як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування і включає: диверсифікацію виробництва; освоєння нових ринків збуту; придбання нового обладнання; впровадження новітніх технологій; сертифікацію виробництва; реструктуризацію організаційної структури підприємства; підвищення рівня кваліфікації персоналу; реструктуризацію власності; купівлю-продаж бізнесу.

Якщо розглядати процес реструктуризації в контексті профілактичного антикризового управління, то можна використовувати таку її класифікацію:

Санаційна, або відновна, реструктуризація шляхом скорочення ресурсів, тобто продаж їх по ринковій ціні з метою отримання грошових коштів; скорочення ринків збуту, тобто визначення нерентабельних видів діяльності і їх продаж; скорочення пропозиції, тобто скорочення асортименту продукції, сфер діяльності, структурних одиниць; підвищення якості продукції; посилення виконавської дисципліни.

Адаптивна, або прогресивна, реструктуризація використовується за відсутності кризових явищ на підприємстві, але з появою негативних тенденцій в розвитку підприємства. Вона реалізується шляхом просторової диференціації, тобто розвитку нових внутрішніх і зовнішніх ринків; товарної диференціації, тобто розвитку нових продуктів чи модифікація старих.

Попереджувальна реструктуризація характерна для підприємств, які досягають успіху і передбачають можливість змін в умовах функціонування, бажають посилити свої ключові позиції і конкурентні переваги. Її характерними рисами є: створення нових організаційних форм (стратегічних альянсів, корпорацій); купівля-продаж підприємства тощо.[5, c. 47-49]

На думку німецьких дослідників (М. Гарца, Г. Губа, Е. Шлярба) під час санації підприємство повинне фокусуватися на вирішенні таких питань:

1) формування стратегії (оптимізація діяльності; оцінка ризиків, майбутніх витрат, прогнозування росту); концентрація на економії ресурсів; поточне регулювання стратегічних завдань шляхом постановки виробничих, ринкових та фінансових цілей);

2) удосконалення організаційної структури підприємства (вибір найкращої для характеру діяльності підприємства організаційно-правової форми; оптимізація бізнес процесів, системи господарювання та соціально-технічної інфраструктури);

3) фінансове оздоровлення (використання старих і освоєння нових джерел фінансування; притік капіталу із власних джерел - продаж запасів, непотрібних основних засобів, неприбуткових бізнесів підприємства чи зовнішніх - звільнення від боргів, відстрочка штрафів, неустойок, нові позики, чи чиста санація - використання лише внутрішніх резервів підприємства і залучення інвесторів під частину коштів, яких не вистачає);

4) перегляд поведінкових аспектів (оптимізація управлінської культури, покращення мотиваційної системи персоналу - система санкцій чи премій). [15]

Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства дає так звана "класична модель санації", розроблена Н. Здровомислова, К. Спіса, М. Геллінка. Ця модель широко використовується як основа для розробки механізму санації суб'єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою. [16, с. 25]

Розглянемо етапи "класичної моделі санації" (Див рис. 1.3.1):

Процес проведення санації підприємства починається з виявлення (ідентифікації) кризи та аналізу її причин.

Санаційний аудит. Мета: оцінка санаційної спроможності підприємства, визначення глибини фінансової кризи та у виявленні можливості її подолання. На основі даних бухгалтерського обліку та інших даних (по економічному аналізу) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи та якість фінансового стану підприємства. В рамках внутрішнього аналізу виконується поглиблене дослідження фінансового стану на основі ряду показників (коефіцієнтів). Основними з них є показники платоспроможності та ліквідності , фінансового лівериджу тощо.

2. Отримавши потрібні дані про фінансово-господарський стан підприємства та причини кризи робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, тобто доцільність або недоцільність санації.



Рис. 1.3.1

Якщо внутрішні (кадри, виробничий потенціал і т.д.) та зовнішні (втрачені ринки збуту, постачальники і т.д.) фактори є негативними та невиправними - рішення про консервацію та ліквідацію підприємства. Ліквідація може проводитися на добровільній (розформування, злиття, продаж всього чи частини підприємства) або примусовій основі.

У випадку якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність, прибутковість приймається рішення про санацію. Тоді розробляється санаційна стратегія - узагальнена модель дій по досягненню поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів підприємства, виборі кращого варіанту розвитку та оптимізації політики капіталовкладень; її кінцева мета - досягнення довгострокових конкурентних переваг, які б забезпечили високу рентабельність.

4. Відповідно до стратегії розробляється програма санації - система загальних дій по подоланню кризи. Вона формується на основі вивчення причин кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу. Проект санації на базі програми і містить конкретні техніко-економічні розрахунки, розрахунок потрібних фінансових ресурсів, конкретні графіки та методи мобілізації фінансових ресурсів, строки освоєння інвестицій, їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів та прогноз результатів виконання проекту; координація і контроль за якістю санаційних заходів - керівні органи з боку ініціатора санації повинні своєчасно знаходити та використовувати нові резерви і приймати об'єктивне рішення для подолання слабких місць підприємства, перешкод у проводженні санації (дієву допомогу тут може дати оперативний санаційний контроль, який синтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну, контрольну функції).

Розробка проекту санації як правило проводиться фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке знаходиться у кризовому стані, представниками потенційного санатора, спеціалістами Державного органу з питань банкрутства, розпорядниками майна або незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.

Стандартний проект санації за А.М. Поддєрьогіном містить:

Вступ: Фактичний фінансовий стан підприємства (Об'єм виробництва, реалізації прибутку, рівень заборгованості, основні показники фінансового стану тощо); аналіз причин кризи; характеристика ринків збуту продукції; кадровий потенціал тощо. Формулюється стратегія санаційної політики, короткий прогноз результатів санації.

Розділ 1:

план санації: план маркетингу та оцінка ринків збуту продукції; ринкові факти, які впливають на збут продукції; еластичність попиту, платоспроможний попит; галузеві ризики, ситуація на суміжних ринках; перспектива збільшення обсягів реалізації; перелік конкурентів, їх переваги та недоліки; схеми реалізації, методи стимулювання реалізації; оптимальне співвідношення ціни та собівартості; антимонопольне законодавство.

план виробництва та капіталовкладень: показники про використання основних фондів; витрати, пов`язані з відновленням основних фондів (модернізації, реконструкції); можливості оренди чи лізингу, в т.ч. можливості зворотного лізингу; вузькі місця у виробничому процесі; постачальники сировини, стан відносин з ними; технологія, ноу-хау, обладнання, яке необхідно придбати, а також його постачальники та вартість.

організаційний план: організаційна структура; можливість реструктуризації та реорганізації; персонал, пропозиції щодо зменшення персоналу та підвищення його якості.

...