Шляхи оздоровлення підприємств у кризовому стані через процедуру банкрутства

До основних видів діяльності комбінату належить переробка насіння олійних культур - соняшнику, ріпаку, сої; виробництво нерафінованих і рафінованих дезодорованих рослинних олій; виробництво модифікованих жирів і саломасів; фасування рослинних олій; виробництво майонезу, вершково-рослинних масел; виробництво господарського і туалетного мила; виробництво сировини для технічних виробництв (технічної олії для хімічної, лакофарбової промисловості та виробництва біодизельного палива).

Потреба у модернізації основних фондів, проблеми із завантаженням сировиною виробничих потужностей, давальницькі схеми функціонування, брак обігових коштів, неефективний менеджмент призводили до зменшення ефективності виробничого процесу, прибутковості, накопичення кредиторської заборгованості. Ці проблеми стали причинами виробничо-технічної і фінансової кризи на підприємстві у кінці 2000 року. Наслідком цього стало порушення справи про банкрутство комбінату у вересні 2000 року господарським судом Вінницької області за заявою Акціонерного комерційного банку "Правекс-Банк" в особі його Вінницької філії. Заявлені вимоги кредиторів на період до початку процедури банкрутства визнані в судовому становили 13 374,8 тис. грн. [61]

Порівняння показників фінансово-господарського стану підприємства за 2000 рік - чистий дохід від реалізації - 22788,8 тис. грн.; валовий прибуток - 6416,2 тис. грн.; прибуток до оподаткування - 2 629,1 тис. грн.; чистий прибуток - 775,7 тис. грн., із балансовим збитком за минулі роки - (- 15 942,6) тис. грн. показує, що за таких темпів підприємство могло стати прибутковим лише через 20,5 років. Було затверджено реєстр кредиторів з загальною сумою вимог в розмірі 27668,94 тис. грн. Необоротні і оборотні активи становили відповідно 82,7% і 17% всіх активів підприємства. Сума високоліквідних оборотних активів комбінату 0,2% від загальної суми кредиторських зобов`язань. Сума середньоліквідних обігових коштів (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи) складає 28,2% від загальної суми кредиторських зобов`язань. Довголіквідні обігові кошти (запаси, готова продукція і товари) складають 9,3% загальної суми кредиторських зобов`язань. Таким чином, підприємство практично не мало ресурсів для відновлення платоспроможності власними силами, а існуючі суми кредиторської заборгованості не дозволяли підприємству залучити додаткові фінансові ресурси для свого розвитку через емісію цінних паперів чи позики. (Див. Додаток Л: табл. 1, рис. 1, рис. 2, рис. 3, рис. 4) [56; 57]

Рішення на користь санації, а не ліквідації, було прийнято у лютому 2001 року на основі порівняння обрахованої ліквідаційної вартості підприємства (-200) тис. грн. і оціненої незалежно ринкової вартості 6699 тис. грн. [61] Також на цей вибір повпливало те, що пакет акцій комбінату у розмірі 54,57% на той час знаходився у власності ФДМУ, а саме підприємство мало статус особливо небезпечного (використовує у процесі виробництва рафінованого масла аміак і бензин). У такому випадку учасниками процедури банкрутства стають ФДМУ, місцеві органи самоврядування, центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника, а також, при необхідності, державний орган з питань надзвичайних ситуацій, які мають право ініціювати процедуру санації, якщо цього не зробив комітет кредиторів. [1]

В рамках процедури санації у березні 2001 року підприємство уклало мирову угоду із кредиторами 3-ї черги, тобто Державною податковою інспекцією в м. Вінниці, умовами якої було списання частини боргу і реструктуризація іншої частини на 6 років, тобто до 2007 року. У червні 2001 року комітетом кредиторів було затверджено план санації комбінату [61]. Його виконавцями було призначено зовнішніх інвесторів - Спільне українсько-російське підприємство ЗАТ "КМТ" та ПП "Компанія "САНФЛО" і керуючого санацією. Відповідно до пункту 5 статті 18 Закону [1] даний план був розглянутий і погоджений Фондом державного майна України. Оскільки ВАТ має статус особливо небезпечного підприємства, план його санації узгоджувався і з Міністерством економіки.

Затверджений план санації ВАТ "Вінницький олійно-жировий комбінат" передбачав такі шляхи виходу підприємства із кризового стану:

1) Продаж частини нерухомого майна - під`їзної дороги. Продаж в процедурі санації частини майна проводиться керуючим санацією за згодою комітету кредиторів керуючись п. 6 ст. 17, ст. 20 [1]; виручені суми направляються на поповнення обігових коштів комбінату.

2) Придбання комбінатом по ринковим цінам пакету акцій ФДМУ у розмірі 54,57%, за ціною, яка дорівнює ринковій вартості 3,655 млн. грн. Гарантом придбання виступають інвестори, які далі викуплять зазначений пакет по такій же ціні у комбінату за умови виконання розробленої програми розвитку підприємства на 2002-2007 роки. Також інвестори укладають договір поруки, тобто інвестори зобов`язуються відповідати за невиплату ВАТом боргу у встановлений термін.

3) Програма розвитку підприємства на 2002-2007 роки передбачала стабільне авансове постачання сировини в об`ємі до 70-75% від щомісячної потреби, паливно-енергетичних ресурсів в об`ємі до 50% від щомісячної потреби, формування стабільного об'єму замовлень; авансування міжсезонних та поточних робіт пов'язаних з введенням в експлуатацію незавершених будівництв, регламентованих ремонтно-профілактичних робіт та робіт пов'язаних з передачею місцевій громаді майна, яке не ввійшло до статутного фонду комбінату згідно плану приватизації; авансування робіт з введення в дію обладнання і споруд, які знаходяться в якості "незавершених капітальних вкладень" і робіт з проектування і подальшого технічного переоснащення виробництва комбінату на суму біля 3 млн. грн. щорічно до 2007 року; збереження цінової політики, яка забезпечить прибуткову поточну діяльність комбінату; нарощування виробничих об`ємів підприємства, в середньому на 20-25% на рік до 2007 р.; підвищення ринкової вартості підприємства за рахунок досягнення середньомісячного прибутку понад 3500 тис. грн. на рік до 2007 р.; збереження існуючого складу персоналу; виплата зарплати з поступовим підвищенням її рівня до середнього по галузі.

Реструктуризація і списання зобов`язань, продаж необоротних активів були спрямовані на мінімальне відновлення платоспроможності і ліквідності комбінату, а програма розвитку комбінату - на утримання платоспроможності і ліквідності, а також досягнення стратегічної цілі - конкурентоздатності.

У грудні 2001 року справу про банкрутство і процедуру санації ВАТ "Вінницький олійно-жировий комбінат" було достроково припинено шляхом укладання мирової угоди з кредиторами. [61]

Показники фінансово-господарського стану підприємства за 2001 рік, тобто результати санації, показують, що чистий дохід від реалізації збільшився на 42,93%; валовий прибуток зменшився на 68,33%; прибуток до оподаткування зменшився на 22,21%; чистий прибуток на 77,88%. Це наслідок списання і розстрочки податкової заборгованості. Оборотні активи підприємства збільшилися на 57,78 %, у той час коли необоротні зменшилися на 8,94%. (Див. Додаток Л: табл.1, рис. 1, рис. 3) [56; 57]

Аналіз динаміки основних показників діяльності ВАТ "Вінницький олійно-жировий комбінат" після процедури санації протягом 2001-2005 років показав, що чистий дохід комбінату у 2005 році порівняно із 2001 збільшився на 46,4%, валовий прибуток - на 103,68 %, хоча протягом періоду значення цих показників коливаються. За 2005 рік підприємство було збитковим, проте проглядається позитивна тенденція до зменшення суми збитків з 2004 року. Кредиторська заборгованість у 2005 році порівняно з 2001 зменшилася на 6,89%. Балансовий збиток зменшився на 4,09%. Власний капітал збільшився на 20,85% (емісія акцій у 2004 році). Необоротні активи збільшилися на 17,77 %, а оборотні зменшилися 21,68 %. Це пов`язано з вкладанням фінансових ресурсів у модернізацію і придбання нових основних засобів. Зросла продуктивність праці на 54,28% і середня заробітна плата на 102,43%. (Див. Додаток Л: табл. 1, рис. 1, рис. 2, рис. 3, рис. 4) [56; 57]

Деякі неточності у виконанні плану санації, зокрема із добудуванням ангару для зберігання відходів (введення в експлуатацію незавершеного виробництва), а також із обіцяними темпами приросту прибутку (20-25% щорічно), були пов'язані відповідно із обґрунтованою економічною недоцільністю добудови ангару - замість нього було впроваджено інновацію, а саме механізм опалення, який працює на відходах виробництва (лушпинні соняшникового насіння); із неврожаєм, що було підтверджено Міністерством аграрної політики.

Щоб більш наочно показати наскільки змінилася ситуація за період з 2000 до 2005 року, протестуємо підприємство на ймовірність банкрутства за Методикою Маргуліса. (Див. Додаток Л: табл. 2) [13; 56; 57] За зміною цих показників можна зробити висновки про такі позитивні тенденції: зменшення дебіторської заборгованості, незначне збільшення кредиторської заборгованості, яке необхідне для поповнення обігових коштів, збільшення виручки і негативну тенденцію: зменшення чистого прибутку.

Аналіз інших показників-індикаторів ймовірності банкрутства за 2000-2005 роки показує, що підприємство має меншу ліквідність порівняно з передбаченими нормативними значеннями; підприємство у 2005 році можна назвати фінансово автономним, оскільки власний капітал становить 55% у валюті балансу; відповідно позиковий капітал становить 44% у валюті балансу, а частка позикового капіталу у власному - 80%; рентабельність власного капіталу, активів і продажу зменшується, а рентабельність продукції збільшується; коефіцієнт Бівера свідчить про значну ймовірність банкрутства; Z-коефіцієнт Альтмана протягом 2000-2004 років коливається навколо граничного значення, а у 2005 році різко знижується. (Див. Додаток Л: табл. 3) [15; 14, с.132-137; 56;57]

Отже, загалом завдяки процедурі санації підприємство здійснило оновлення основних фондів, запровадило енергозберігаючі технології, науково-технічні інновації (переробка рапсу на нове біодизельне паливо - екологічно чисте). Така політика свідчить про ефективність менеджменту підприємства, а його збитковість можна віднести до тимчасового явища, спричиненого зовнішніми обставинами. Тому можна зробити висновок, що санація позитивно вплинула на діяльність даного підприємства.

Шляхи оздоровлення підприємства у кризовому стані через процедуру банкрутства можна дослідити на ще одному прикладі, а саме ВАТ "Червоноградська Автобаза". Воно було створене у 1970 році як Червоноградська госпрозрахункова автобаза комбінату "Укрзахідвугілля". Правонаступником цього підприємства з 1998 року є ВАТ "Червоноградська Автобаза". [62]

Основними видами діяльності підприємства є надання автотранспортних і експлуатаційних послуг; матеріально-технічне постачанню вугілля; виконання державних замовлень, договірних зобов`язань по перевезенню вантажів та пасажирів автомобільним транспортом; проведення технічного обслуговування і ремонту автомобілів, агрегатів підприємств усіх форм власності і населення; виконання вантажно-розвантажувальних робіт; здійснення міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом тощо. [62]

З переходом до ринкової економіки колишнє державне підприємство перетворилося у ВАТ "Червоноградська Автобаза" і при цьому зіштовхнулося з проблемою неплатежів, внаслідок чого на підприємстві сформувалася значна дебіторська заборгованість. Щоб продовжувати свою діяльність, підприємство змушене було залучати зовнішні фінансові ресурси, що призвело до зростання кредиторської заборгованості. Поряд з цим такі фактори, як відсутність капіталовкладень, фізичний знос виробничого обладнання, жорстке конкурентне середовище - зумовили збиткову господарської діяльності підприємства, фінансово-економічну кризу і як наслідок порушення справи про банкрутство у квітні 2003 року.

Аналіз фінансово-господарського стану ВАТ "Червоноградська Автобаза" свідчить про неритмічність діяльності підприємства. Так, у 2002 році підприємство отримало чистий дохід на 16,09% менший, ніж у 2001році; у 2003 році на 11,46% більший, ніж у 2002. Кінцевий результат господарської діяльності підприємства ж був збитковим за весь аналізований період. На збільшення збитків від господарської діяльності підприємства впливає висока питома вага постійних витрат, зокрема, адміністративні витрати, а також інші операційні витрати. У 2003 порівняно з 2002 роком загальна вартість майнових активів підприємства збільшилась на 43,50%; вартість необоротних активів зменшилась на 17,17%; вартість оборотних активів збільшилась на 81,51%. Збільшення частки оборотних активів в структурі активів спричинена, насамперед, не збільшенням якісних і кількісних показників оборотних активів, а скороченням необоротних активів балансу підприємства значно швидшими темпами, ніж необоротних. На кінець 2003 року коефіцієнт зносу основних засобів становить 70,59%. Отже, підприємство не здатне налагодити прибуткову діяльність при наявних основних фондах, без реформування і оновлення основних фондів, реорганізації виробничого процесу. Непокритий збиток збільшився на 39,96%, короткострокові кредити та позик збільшилися на 234%, поточна заборгованість збільшилася на 137,35%, дебіторська заборгованість збільшилася 134,46%. Розмір дебіторської заборгованості майже покриває розмір кредиторської заборгованості, що свідчить про задовільну структуру балансу в цій частині. Вся дебіторська і кредиторська заборгованість є поточною, тобто вона виникла за період менше, ніж 12 місяців. Найбільшу питому вагу 99,13% займає заборгованість перед шахтами, які є традиційними хронічними боржниками, тому погашення дебіторської заборгованості не можна вважати суттєвим джерелом надходження грошових коштів в найближчому майбутньому та підставою для відновлення платоспроможності підприємства. А на отримання коштів від даних боржників або погашення заборгованості в примусовому виконанні судових рішень, розраховувати марно, бо на шахти поширюється мораторій на примусову реалізацію майна. [5] Показники ліквідності і фінансової стійкості відхиляються від значно норми. Найменше відхилення у коефіцієнта поточної ліквідності, значення якого становить 1,0442, що характеризує баланс як ліквідний. Це пов'язане, насамперед, з великою питомою вагою дебіторської заборгованості та одночасно відсутністю високоліквідних активів у підприємства у необхідній кількості (грошових коштів, цінних паперів). Частка власного капіталу у валюті балансу становить 23%, а позичкового - 77%. У підприємства відсутня чітка стратегія та довгострокове планування. Все це свідчить про ризикованість діяльності підприємства з огляду неповернення боргів і невисокого реального рівня платоспроможності. (Див. Додаток М: табл. 1, рис. 1; рис. 2; рис. 3; рис. 4) [56]

Зважаючи на наявність зовнішнього інвестора, а також державну частку у статутному фонді підприємства 51%, що зумовлює застосування до ВАТ "Червоноградська Автобаза" мораторій на примусову реалізацію його майна [5], перевагу було віддано санації, а не ліквідації підприємства. У жовтні 2003 року для ВАТ "Червоноградська Автобаза" було розроблено план санації [62], який передбачав такі заходи для виведення підприємства із кризового стану:

1) Фінансова реструктуризація, яка передбачала:

· Залучення зовнішнього джерела фінансування, яке передбачало погашення частини кредиторської заборгованості по заробітній платні підприємством з іноземними інвестиціями "Укртехсплав" за умови подальшого набуття зазначеним підприємством права власності на частину майнових активів боржника на суму еквівалентну цій заборгованості. При необхідності, інвестор зобов`язується надати частину або всі ці майнові активи в оренду ВАТ "Червоноградська Автобаза" терміном на 10 років.

· Збільшення розміру статутного фонду, що передбачає додатковий випуск акцій та перехід права власності на емітовані боржником цінні папери до підприємства "Укртехсплав". Отримані в результаті цього грошові кошти будуть спрямовані на спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами.

· Заходи щодо погашення дебіторської заборгованості шляхом залучення до участі у її стягненні на користь боржника фахівців з відповідних питань на договірних засадах.

· Відстрочка та розстрочка, часткове списання (прощення) заборгованості перед кредиторами, чиї вимоги не можуть бути задоволеними через недостатню кількість акумульованих упродовж процедури санації коштів для проведення розрахунків, на умовах мирової угоди, що укладатиметься між сторонами провадження у справі про банкрутство після подання звіту керуючого санацією на строк до 7-ми років з моменту її укладення та затвердження.

2) Операційна реструктуризація, яка включає:

· У виробничій сфері: зупинку використання у виробничій діяльності та продаж непродуктивних активів, а також активів, які не пов`язані з основним виробництвом; здійснення суттєвих капіталовкладень з метою приведення частини зазначених майнових активів у стан придатності до використання за цільовим призначенням; підвищення зайнятості персоналу, продуктивності праці; запровадження жорсткого контролю за трудовою дисципліною; збільшення оборотності активів; контроль за придбанням необхідних для підприємства ресурсів та матеріалів; впровадження системи маршрутизації перевезень (спосіб ефективнішої організації транспортного процесу); зниження частки операційних витрат; розробка і запровадження системи забезпечення якості послуг; розробити і впровадити систему контролю виконання виробничих планів.

· У сфері менеджменту: Розробка і впровадження нової структури управління і прийняття управлінських рішень; вдосконалення системи оплати праці з метою підвищення мотивації працівників; розробка і запровадження системи постійного підвищення кваліфікації управлінського персоналу; запровадження фінансового менеджменту.

· У сфері маркетингу: коригування ціноутворення, скорочення витратної частини; вихід на нові ринки збуту продукції; випуск нових видів продукції та розширення сфери послуг в тому числі в частині розширення кола контрагентів; часткова або повна відмова від цільового обслуговування слабких (неплатоспроможних) споживачів послуг; запровадження системи постійного моніторингу ринку послуг підприємства; запровадження системи маркетингового планування підприємства; вдосконалення системи продажу послуг підприємства.

· У сфері управління грошовими потоками: розробка і запровадження системи бюджетування і контролю за виконанням бюджету, систем моніторингу за витрачанням і надходженням коштів.

2) Перехідна програма включатиме:

· Приведення обліку боржника у відповідність до міжнародних стандартів.

· Продовження виконання існуючих та укладення і виконання нових угоди про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів.

· Створення необхідної матеріальної бази з метою надання послуг авторемонту.

· Укладення договорів про спільну виробничу діяльність.

· Вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості у формі товарно-матеріальних цінностей, зокрема кам'яного вугілля, бо більшість дебіторів підприємства - шахти, які в майбутньому можна реалізовувати за грошові кошти.

· Забезпечення повної зайнятості працевлаштованих робітників.

Аналіз фінансово-господарських ВАТ "Червоноградська Автобаза" підприємства за 2003-2005 роки показав, що негативні тенденції продовжуються. Наприклад, у 2005 році чистий дохід зменшився порівняно із 2004 роком на 7,42%; чистий прибуток - на 71,31%; балансовий прибуток - на 74,98%; власний капітал - на 106,91%; кредиторська заборгованість збільшилася на 7,98%. Також значно відхиляються від норми показники ліквідності, особливо абсолютної, фінансової стійкості, коефіцієнт Бівера, Z-коефіцієнт Альтмана тощо. Проте, спостерігаються і позитивні тенденції, наприклад, до зменшення дебіторської заборгованості у 2005 році порівняно з 2004 на 2,68%, адміністративних витрат - на 14,34%; рентабельність активів за 2005 рік становить -4,16%, а критичне значення цього показника за методикою У. Бівера дорівнює -22%; близькі до нормативних значень показники обіговості активів і питомої ваги запозичених засобів у валюті балансу, рівня ризику. Причиною переваги негативних тенденцій над позитивними у 2005 році є те, що підприємство на дату складання фінансової звітності знаходилося ще у процедурі санації. (Див. Додаток М: табл.1, табл. 2, табл. 3) [56]

Підведемо підсумки. Інститут банкрутства в Україні встановлений на законодавчому рівні, хоча не завжди виконує належні йому функції. Відповідно до законодавства України, процедура банкрутства передбачає такі шляхи оздоровлення підприємств у кризовому стані: досудова санація, санація, мирова угода.

До причин, факторів і передумов банкрутства на макрорівні належать наслідки адміністративно-командної системи та її розпаду, політична нестабільність; нестабільність і неефективність податкового законодавства, сповільнення розвитку науки і техніки, рівень інфляції, невеликий обсяг фондового ринку, недостатній контроль з боку банківської системи, м`які бюджетні обмеження, відсутність чіткої системи антикризового управління з боку держави; на мікро рівні - неефективність менеджменту, особливо фінансового; відсутність стратегії розвитку; велика кількість соціальних об'єктів, які потрібно утримувати; зношеність і застарілість основних фондів. Найчастіше процедури банкрутства застосовуються до підприємств сільського господарства (у загальній кількості с/г підприємств: 17,9% ТзОВ; 2,7% АТ; 11,4% ПП) і промисловості (у загальній кількості промислових підприємств 41,9% ТзОВ; 7,5% АТ; 25,6% ПП), особливо обробної; підприємств створених у організаційно-правових формах ТзОВ (у загальній кількості ТЗОВ 4,7% с/г підприємств; 14,9% промислових підприємств), АТ (у загальній кількості АТ 6,9% с/г підприємств; 25,6% промислових підприємств), ПП (у загальній кількості ПП 3,9% с/г підприємств; 12% промислових підприємств). З них найбільш негативним для функціонування ринкової економіки є велика частка процедур банкрутства ВАТ.

На прикладі ВАТ "Вінницький олійно-жировий комбінат" і ВАТ "Червоноградська Автобаза" робимо особливостями санації в Україні є потреба у закінчення процедури санації мировою угодою через замалий для результативного проведення необхідних заходів по оздоровленню підприємства термін санації - 12-18 місяців; фінансування санаційних заходів здебільшого зовнішніми інвесторами чи ресурсами, одержаними від продажу непотрібних активів; стягненням дебіторської заборгованості; впровадження інновацій для успішного завершення санації.

Розділ 3. Банкрутство і санація підприємств у зарубіжних країнах

3.1 Аналіз процедури банкрутства у Великобританії, США, Німеччині, Російській Федерації

У світовій практиці законодавче регулювання процедури банкрутства розвивалося за двома принципово різними напрямками. Один із них базувався на принципах британської моделі, яка розглядала банкрутство як засіб повернення боргів кредиторам, що, відповідно, супроводжувалося ліквідацією боржника. Інші основи були закладені в американській моделі, основна мета якої полягає у реабілітації підприємства і відновленні його платоспроможності. Однак, останнім часом у законодавстві економічно розвинутих країн спостерігається тенденція до зближення і поєднання обох зазначених принципів. Законодавство про банкрутство - це одна з найбільш динамічних сфер правового регулювання, завданням якого є або відновлення платоспроможності (оздоровлення) боржника, або у випадку його неможливості, проведення справедливого розподілу активів боржника серед усіх суб'єктів права, чиї інтереси можуть бути зачеплені його неплатоспроможністю.

У світовій практиці існують декілька варіантів цілей та завдань законодавства про неплатоспроможність: надання підприємству можливості впоратися з тимчасовою фінансовою скрутою; забезпечення справедливості у колективних діях кредиторів; захист активів боржника від розкрадання; захист підприємства як економічної структури; захист найманих робітників; можливість реорганізації; задоволення вимог кредиторів; надання боржнику можливості розпочати нову економічну діяльність; збір активів боржника. [34]

Дослідження іноземного досвіду законодавчого регулювання процедури банкрутства дає змогу глибше зрозуміти українське регулювання інституту банкрутства. Незважаючи на певні відмінності процедура банкрутства має спільні риси у різних країнах. Розходження може бути між економічною, екологічною і політичною ситуаціями в тій чи іншій країні.

Розглянемо механізми банкрутства і санації у Великобританії. Основним джерелом регулювання процедури банкрутства підприємств у цій країні є Закон "Про неспроможність" (Insolvency Act). [6]

У Великобританії ініціювати процедуру банкрутства щодо юридичних осіб можуть кредитори (у тому числі вкладники), боржник (власник чи керівник), суд. Умовами відкриття процедури банкрутства є неплатоспроможність, загроза неплатоспроможності та неоплатність. Ознаками неплатоспроможності є несплата за вимогою, що висувається, в сумі 750 фунтів стерлінгів, більше ніж 3 тижні, або коли попереднє рішення суду, що не пов'язане із справою про банкрутство, залишилося не виконаним. Щодо загрози неплатоспроможності і неоплатності, то вони прямо пов'язані з невиконанням рішення суду. У першому випадку таке невиконання може призвести до неплатоспроможності компанії, у другому - зобов'язання боржника перевищать наявні активи. Суд має право порушити справу про банкрутство у разі загрози неплатоспроможності компанії: є підстави припускати, що боржник неминуче стане неплатоспроможним. [36, с. 99-100]

У Великобританії є два шляхи оздоровлення підприємства через процедуру банкрутства:

1) процедура управління або адміністративного наказу (administration or administrative receiver), впровадження якої неможливе після початку ліквідації;

2) мирова угода, що може укладатися як у період процедури управління, так і ліквідації.

Процедура управління компанією впроваджується за заявою її директора, кредиторів та інших осіб. У випадку позитивного вирішення питання судом вводиться мораторій: припинення виконання судових рішень; заборона визнання підприємства банкрутом; припинення дії забезпечувальних заходів щодо майна компанії. Також суд призначає адміністратора (nominee: administrator) компанії. До повноважень адміністратора входить управління і розпорядження майном компанії, організація діяльності органів управління компанією (призначення й звільнення директора компанії, скликання зборів членів компанії тощо), управління бізнесом компанії, облік і формування конкурсної (ліквідаційної) маси тощо. Основне завдання адміністратора полягає у підготовці пропозицій щодо відновлення платоспроможності підприємства, які оформляються у вигляді мирової угоди між компанією і кредиторами, що повинне бути представлене адміністратором не пізніше 3 місяців від дня введення процедури управління компанією. Голосування проводиться на окремих зборах членів (акціонерів) компанії й кредиторів. При схваленні угоди обома сторонами, суд скасовує рішення про введення процедури управління. Отже, основна мета процедури управління полягає у збереженні підприємства, пошуку моделей виходу її із кризи й прийнятті угоди між власником компанії й кредиторами про умови і порядок погашення заборгованості. У процедурі ліквідації підприємства також можливе прийняття мирової угоди, але вже при участі ліквідатора (nominee: liquidator). У цьому випадку також необхідне обопільне рішення членів (акціонерів) підприємства й кредиторів. При схваленні мирової угоди її учасниками, суд припиняє процедуру ліквідації компанії. [37, с. 156] Процедура банкрутства зазвичай триває у Великобританії менше, ніж 12 місяців, проте коли у боржника є реальні шанси розрахуватися із кредиторами самим, тобто відновити свою платоспроможність, то вона може бути продовжена до 15 років.

Ліквідаційна процедура передбачає припинення права боржника розпоряджатися власним майном, що входить до конкурсної (ліквідаційної) маси. Усі свої вимоги кредитори повинні заявляти виключно у конкурсному провадженні протягом строку, встановленого судом. Заставні кредитори можуть реалізовувати утримане ними майно на свій розсуд. Керує ліквідаційною процедурою ліквідатор, що призначається судом. Він виявляє і реалізує активи боржника, а потім розподіляє грошові кошти серед кредиторів. Якщо кредитор пропустив строк для пред'явлення вимог, він позбавляється права на оплату боргу.

Черговість задоволення вимог кредиторів:

1) податки, обов'язкові платежі на соціальне страхування, у пенсійні фонди, зарплата працівників (погашаються пропорційно);

2) забезпечені вимоги;

3) витрати на ведення справи, витрати ліквідатора;

4) незабезпечені вимоги.

Після затвердження звіту ліквідатора на зборах кредиторів у разі недостатності активів компанії ліквідатор звертається до реєстратора компанії з заявою про припинення компанії як юридичної особи, і після трьох місяців компанія-боржник припиняє свою діяльність як юридична особа. [38, с. 145-146]

Далі розглянемо перебіг процедури банкрутства у США. У цій країні вона регулюється Федеральним Законом "Про банкрутство і неспроможність" (Bankruptcy Code). [7]

У США провадження в справі про банкрутство починається за клопотанням не менше 12 кредиторів (без забезпечення) при заборгованості не менше 10 тис.$. Боржник може добровільно ініціювати процедуру банкрутства, якщо усвідомлює, що не може погасити борги. Після подання клопотання і прийняття його судом вступає в дію механізм захисту майна боржника - встановлення імунітету (охоронного режиму майна боржника). Суть імунітету полягає в тому, що поза конкурсним провадженням не може бути пред'явлений кредитором майновий позов до боржника, а порушені раніше позовні провадження призупиняються. При охоронному режимі майна суд призначає куратора (trustee), який здійснює певні дії від імені боржника з повернення майна в третіх осіб, вимагає виконання за договорами, виступає позивачем у суді. При цьому боржник продовжує залишатися власником майна. [36, с. 100]

Шлях до оздоровлення підприємства через процедуру банкрутства один - реорганізація. Вона може впроваджуватися як відразу після порушення справи про банкрутство, так і шляхом трансформації з ліквідаційної. При введенні процедури реорганізації, суд призначає довірчого керівника (trustee), яким може бути і фізична, і юридична особа. Довірчий керівник зобов'язаний внести до суду заставу на певну суму на користь США. Якщо він здійснював належним чином свої повноваження, то застава йому повертається по завершенні справи. До його функцій належать аналіз фінансово-економічного стану боржника, оцінка пасиву і облік активу, підготовка плану реорганізації тощо. Проекти плану може готувати як боржник, так і довірчий керівник, комітет кредиторів або кредитор. Закон надає пріоритет боржникові на подання плану. План реорганізації повинен виконувати певні умови: розподіл кредиторських вимог за класами; умови задоволення вимог; вид майна переданого в оплату боргу; чітко вказуються заходи оздоровлення підприємства з метою задоволення кожного класу зобов'язань тощо. План реорганізації може містити такі санаційні заходи: розділення; злиття; приєднання; продаж всього майна чи частини; модифікація чи скасування договорів, контрактів; виховання фінансової дисципліни; продовження термінів платежу за векселями, зміна відсотку по інших цінних паперах; випуск цінних паперів тощо. Голосування за схвалення плану реорганізації здійснюється кредиторами диференційовано за класами, щоб не було зловживань інтересами. Схвалений кредиторами план передається на затвердження суду, який затверджує цей план, якщо він не суперечить законодавству. У випадку неможливості виконання плану, виникнення збитків або не затвердження судом плану санації впроваджується ліквідаційна процедура. [37, с. 156]

При введені ліквідаційної процедури призначається довірчий керівник (trustee), до якого переходять права боржника щодо управління і розпорядження майном; строкові угоди вважаються такими, що настали; боржник зобов'язаний передати все майно і документацію за ним довірчому керівнику. Незважаючи на ліквідаційну процедуру, довірчий керівник може з дозволу суду здійснювати господарську діяльність. Це пояснюється можливістю переходу із стадії ліквідаційної процедури у стадію реорганізації. Довірчий керівник зобов'язаний дослідити доцільність такого переходу.

Черговість задоволення вимог кредиторів:

1) забезпечені вимоги; витрати на ведення справи; витрати на ведення бізнесу протягом процедури банкрутства; податкові платежі; заробітна плата;

2) незабезпечені вимоги кредиторів;

3) вимоги кредиторів, що спізнилися;

4) штрафи і неустойки тощо. Після останньої виплати довірчого керівника здійснюється відповідна публікація, надається звіт зборам і комітету кредиторів. Про припинення конкурсного провадження виносить рішення суд. За загальним правилом припинення конкурсного провадження звільняє боржника від усіх вимог конкурсних кредиторів. Водночас, якщо боржник здійснив протиправні дії відносно свого майна, подав недостовірні відомості про своє фінансове становище, протягом 6 років звільнявся від боргів за допомогою процедури банкрутства, то суд може відмовити боржникові у звільненні від боргів. [11, c. 641-649; 38, c. 145]

Щодо процедури банкрутства у Німеччині, то тут вона регулюється Законом "Про регулювання порядку провадження у справах про неспроможність" (Insolvenzordnung). [8]

У Німеччині процедура банкрутства ініціюється як боржником, так і кредиторами. Підставою для порушення справи про банкрутство є неплатоспроможність незалежно від строку призупинення платежів і розміру заборгованості і над заборгованість (неоплатність), коли вартість майна менша за вартість зобов'язань. У разі відкриття провадження у справі про банкрутство суд призначає конкурсного керуючого (Insolvenzverwalter), канцелярія суду забезпечує негайну офіційну публікацію. [36, с. 100]

У Німеччині немає судових процедур відновлення платоспроможності підприємства. Тут процедура про банкрутство має прокредиторське спрямування. Якщо є можливість зберегти підприємство то затверджується конкурсний план (Insolvenzplan), що містить елементи відновлення платоспроможності і умови погашення заборгованості кредиторам, а провадження у справі підлягає припиненню. Порушення конкурсного провадження означає відсторонення боржника від управління і розпорядженням майном боржника і перехід цих прав до конкурсного керівника. Інколи за клопотанням боржника і дозволом кредиторів, боржник не відсторонюється від діяльності. Тоді призначається не конкурсний керівник, а просто керівник, аналогічний українському розпоряднику майна. Поряд з конкурсним планом (Insolvenzplan), як доповнення до нього схвалюється план соціальних заходів, якщо змінюється статус підприємства. Тут спрацьовує законодавство про захист від звільнень. Оскільки конкурсний план (Insolvenzplan) буде виконуватися за межами процедури банкрутства, то Закон (Insolvenzordnung) встановлює спеціальний нагляд, який може здійснювати конкурсний керівник, комітет кредиторів. Умови конкурсного плану можуть бути виконані у примусовому порядку. Незважаючи на те, що припинення провадження у справі відновлює боржника у правах, проте у плані встановлюються певні обмеження в частині здійснення угод, розпорядження майном. Нагляд припиняється при: задоволенні вимог кредиторів; закінченні трьох років з моменту припинення провадження по справі і відсутність нового. Однак щороку припинення нагляду підлягає опублікуванню у пресі. [37, с. 155-156]

Конкурсне провадження або ліквідаційна процедура у Німеччині вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Черговість задоволення вимог кредиторів така:

1) заставні вимоги, податкові, соціальні платежі, заробітні плати, судові витрати;

2) конкурсні кредитори;

3) штрафи, неустойки тощо.

Після остаточного розподілу суд приймає рішення про припинення провадження у справі про банкрутство, про що здійснюється офіційне повідомлення. Водночас конкурсні кредитори не позбавлені права пред'являти боржникові в необмеженому розмірі вимоги, що залишились непогашеними.

У Російській Федерації джерелом регулювання процедури банкрутства є Федеральний Закон "Про неспроможність (банкрутство)". [9]

У Росії провадження у справі про банкрутство ініціюється конкурсним кредитором, боржником, уповноваженим органом. Підставою для порушення справи про банкрутство юридичної особи є неспроможність такої особи задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів у сумі не менше 100 тисяч рублів протягом трьох місяців з дати, коли вони повинні бути виконані. Після прийняття заяви про визнання боржника банкрутом суд розглядає у судовому засіданні обґрунтованість вимог заявника до боржника. У разі обґрунтованості таких вимог суд запроваджує процедуру спостереження і призначає арбітражного керуючого (тимчасового керуючого). З моментом введення цієї процедури кредитори за конкурсною заборгованістю можуть висувати свої вимоги тільки в порядку, передбаченому Законом. Крім того, тимчасовий керуючий наділений правом від свого імені висувати вимоги про визнання недійсними угод і рішень та застосування наслідків нікчемних угод. [36, с. 100]

У Росії заходами попередження визнання боржника банкрутом є фінансове оздоровлення, санація, мирова угода. У процедурі фінансового оздоровлення відновлюється платоспроможність боржника й погашається заборгованість перед кредиторами відповідно до графіку. Така судова процедура подібна до української санації боржника керівником. Тут керівник підприємства зберігається, але поряд з ним призначається судом адміністративний керуючий, який доповнює відсутню правову дієздатність боржника. Строк процедури фінансового оздоровлення не повинен перевищувати два роки. План фінансового оздоровлення готують в даному випадку треті особи. Процедура зовнішнього управління схожа із процедурою санації за українським законодавством. Після впровадження її припиняються повноваження керівника, органів управління, власника майна боржника й передаються зовнішньому керівнику. Однак за органами управління боржника зберігаються повноваження в частині реструктуризації підприємства з метою відновлення платоспроможності. Під час проведення процедури зовнішнього управління впроваджується мораторій на задоволення вимог. План зовнішнього управління затверджується зборами кредиторів. За підсумками зовнішнього управління переходять до розрахунків з кредиторамио мирової угоди, або до ліквідаційної процедури. Якщо за підсумками зовнішнього управління наявне задоволення вимог кредиторів, то за підсумками судової процедури провадження у справі припиняється. Мирова угода укладається на будь-якій стадії розгляду справи про банкрутство. Рішення про висновок мирової угоди приймають із боку конкурсних кредиторів загальні збори більшістю голосів за реєстром вимог. Якщо є заставні кредитори, то їхня згода має бути одноголосна. У мировій угоді можуть брати участь треті особи. Суд затверджує мирову угоду, тільки якщо задоволені вимоги кредиторів першої і другої черги [37, с. 155].

При відкритті конкурсного провадження (ліквідаційної процедури) відомості про визнання підприємства банкрутом офіційно опубліковуються. Черговість задоволення вимог кредиторів така: позачергово покриваються судові витрати, винагорода арбітражного керуючого, витрати, пов'язані із конкурсним провадженням, поточні вимоги кредиторів; у першу і другу чергу здійснюються виплати громадянам за зобов'язаннями щодо відшкодування шкоди життю та здоров`ю, заробітна плата; у третю чергу основна заборгованість за грошовими зобов'язаннями і обов'язковими платежами; вимоги щодо відшкодування збитків у формі упущеної вигоди, стягнення неустойки, штрафів та інших фінансових санкцій; вимоги заставних кредиторів, що одержують задоволення за рахунок реалізації заставного майна переважно перед іншими кредиторами, за винятком зобов'язань першої та другої черги, право вимог за якими виникло до укладення відповідного договору застави. [38, с. 144]

Отже, законодавче регулювання процедури банкрутства здебільшого має характер британської моделі у Великобританії і Німеччині, а американської - у США, Росії і Україні.

3.2 Приклади впровадження санаційних заходів у процедурі банкрутства підприємств у Великобританії, США, Німеччині, Російській Федерації

Аналіз динаміки справ про банкрутство за 1997-2005 роки показує, що з року в рік кількість порушених справ зростає, лише у 2004 році відбувся значний спад на 86,9%. (Див.табл. 3.2.1) [60] Це пов'язано із внесенням змін до законодавства про банкрутство, яке стосувалося скорочення терміну процедури банкрутства до 12 місяців.

Таблиця 3.2.1

Динаміка справ про банкрутство у Великобританії протягом 1997-2005 років

Найвідомішою компанією, для реабілітації якої була впроваджена санаційна процедура у Великобританії був банк Barings - найважливіший банк у всьому королівстві, який внаслідок фінансових махінацій (ф'ючерсні контракти) одного з керівників його підрозділів у Сінгапурі опинився на межі банкрутства у 1995 році. Його банкрутство могло обійтися королівській родині у 100 млн. $. Тому оперативно було знайдено зовнішнього інвестора - одну з найбільших нідерландських компаній із надання фінансових послуг ING. Для виведення банку Barings із кризи було застосовано такі санаційні заходи: звільнення неефективних, здатних на необґрунтований ризик працівників; удосконалення менеджменту; оцінка і оптимізація операційних процесів; оцінка і зміна системи обліку; удосконалення системи внутрішнього контролю тощо. [48, с. 16]

Одною з найгучніших у США була процедура банкрутства енергетичної компанії Enron, яка контролювала 25% ринку продаж енергоресурсів в США, діяльність якої покривала увесь спектр послуг на енергетичному ринку США (транспортування і продаж природного газу, електроенергії комерційним організаціям, постачання енергосировини для компаній на основі довгострокових договорів, продаж різних цінних паперів від ф`ючерсів на постачання електроенергії до квот на викиди в атмосферу тощо. [33, с. 13]

Протягом 15 років свого існування компанія здійснювала агресивну стратегію на ринку енергоносіїв, була піонером передових технологій електронного бізнесу. Фінансову стійкість і контроль за зобов'язаннями Enron порушила купівля керівництвом компанії різних активів і інших підприємств, незважаючи на значний ризик, займання фінансових ресурсів, у тому числі й через випуск облігацій. Тому одною з причин кризового стану Enron у кінці 2001 року була піраміда боргів, пов'язана з тим, що інвестори купляли боргові цінні папери, векселі компанії, спираючись на її репутацію. Причинами розширення кола інвесторів і накопичення заборгованості компанії були ризиковані дії менеджерів, а також недосконале законодавство, яке дозволяє позичати засоби у формі векселів та виробничих паперів або облігацій, прив'язаних до постачання сировини, коливання цін або прибутків компанії, які не відображаються в балансі, тобто зростання заборгованості не відображалося у балансі. Ніяких підозр фінансова політика Enron не викликала, бо векселі і цінні папери часто використовуються у США як засоби платежу. Також до причин кризового стану Enron належать можливі масштаби фінансових махінацій, оскільки було зроблено припущення, що після взаєморозрахунків із дочірніми компаніями або посередницькими структурами з`явилася у 8 разів більша кредиторська заборгованість. Тобто банкрутству підлягали кілька пов'язаних між собою дочірніх компаній Enron. До неспроможності призвела недосконалість ведення фінансового контролю та аудиту. Як наслідок у грудні 2001 року була порушена справа про банкрутство.

Зважаючи на ліквідність більшої частини активів Enron, на еквівалентність річного доходу і загальної заборгованості кожної компанії банкрута, до компанії були застосовані реорганізаційні заходи, які передбачали продаж окремих дочірніх підприємств іншим фірмам, наприклад, британська компанія Enron Direct була куплена компанією Centrica, яку зацікавила клієнтська база даних; банки J. P. Morgan Chase s UBS Warbung взялися розвивати торговий бізнес Enron (збираються виділити кредит компанії Enron та створити спільно з нею. Таким чином, справа про банкрутство компанії Enron є одним з доказів про можливість несподіваного краху навіть добре відомих і надійних для інвестора компаній, з одного боку, і недосконалість ведення аудиту і фінансового контролю - з іншого. [44, с. 14]

Аналіз динаміки кількості неспроможних компаній і підприємств здатних відновити платоспроможність у Німеччині протягом 2005-2006 років показав, що найбільшу питому вагу у кількості неспроможних компаній за галуззю економіки становили підприємства, які проводять операції з нерухомістю (22,45%), будівництва (21,25%), торгівлі (20,42%); за організаційно-правовою формою відповідно підприємства, засновані фізичними особами (45,53%), товариства з обмеженою відповідальністю (44,55%), приватні підприємства (7,45%); за регіонами Північна Рейн-Вестфалія (Nordrhein-Westfalen - 29,2%), Баварія (Bayern - 11,64%), Нижня Саксонія ( Niedersachsen - 8,93%). (Див. Додаток Н: табл. 1) [58; 59]

Прикладом введення санації у процедурі банкрутства є німецьке Акціонерне товариство "Саламандр" (Salamander AG). Симптоми кризи з`явилися на підприємстві у 2002 році і були пов'язані із невигідним маркетинговим позиціонуванням і з великою кількістю видів діяльності. У зв'язку з неприбутковістю тих видів діяльності, якими був зацікавлений основний акціонер компанії Саламандр Акціонерне товариство "Енергія Баден-Вюртембергу" (Energie Baden-Wurttemberg AG), воно продало свій пакет акцій (95%) Акціонерному товариству "GARANT SCHUH + MODE" осінню 2003 року, а у вересні 2004 року проти цього підприємства було порушено справу про банкрутство. Проте, для АТ "Саламандр" було знайдено інвестора, тобто підприємство було продано інвестиційній групі EganaGoldpfeil. Санаційними заходами, які допомогли АТ "Саламандр" оздоровитися і відновити ринкові позиції були зосередження на виробництві шкіряних виробів; інтеграція із іншими компаніями групи EganaGoldpfeil, які займалися виробництвом шкіряних виробів; розширення асортименту шкіряних виробів від взуття до сумочок, ременів, ґудзиків, товарів для догляду за взуттям тощо; нове позиціонування; удосконалення ефективності роботи менеджменту; нові принципи побудови бізнесу. [49]

Особливості процедури банкрутства і можливості введення санації у Росії розглянемо на прикладі Акціонерної компанії "СИБУР". Компанія "СИБУР" була створена у 1995 році за наказом президента. До створеного холдингу ввійшло 9 газопереробних заводів (ГПЗ) Тюменської області і Пермський ГПЗ. У 1998 році контрольний пакет акцій АК "СИБУР" перейшов у приватну власність. Президенту компанії вдалося отримати у "Газпрому" кредит $120 млн. На ці гроші приватна структура, яка управляла АК "СИБУР" скуповувала нафтохімічні заводи по всій Росії як дочірні підприємства "СИБУР", проте не спішила передавати їх на баланс головній компанії. Так, АК "Сибур" стала мінори тарним акціонером близько 90 компаній, активи яких не були передані на баланс підприємства. Причиною кризи на підприємстві була втрата контролю над дочірніми компаніями, внаслідок неефективного менеджменту, шахрайства. Придбавши у 2000 році контрольний пакет акцій "СИБУР", "Газпром" заявив, що повернути контроль над дочірніми компаніями можна лише через процедуру банкрутства, оскільки обсяг заборгованості АК "СИБУР" перед "Газпромом" складав суму достатню для порушення справи про банкрутство, що й було зроблено у березні 2002 року. Шляхами виходу підприємства із кризи за законодавством Росії було введення зовнішнього управління, конкурсного провадження чи укладання мирової угоди. Перший шлях дозволить керуючому розірвати всі шахрайські угоди зроблені "СИБУР" і повернути дочірні підприємства; другий дозволить внаслідок вигідного продажу активів підприємства з метою повернення кредиторської заборгованості об`єднати прибуткові підприємства у нові компанії; третій шлях дасть можливість відстрочити виплату боргів на кілька років, а управляючий у той час зможе вивести всі значимі активи у нову компанію, списати борги з компанії або відкласти їх виплату на 10 років. Інтереси інших кредиторів при цьому залишуться незадоволеними. Такі схеми, звичайно, не зовсім чесні, але не порушують російське законодавство про банкрутство і мають ознаки тіньового перерозподілу власності, хоча й ведуть до оздоровлення підприємства. [15, c. 93-95]

3.3 Можливості використання іноземного досвіду для удосконалення процедури банкрутства в Україні

Для покращення регулювання процедури банкрутства в Україні можна використовувати закордонний досвід. На нашу думку, наприклад, у Великобританії можна запозичити право господарських судів ініціювати введення процедури санації, якщо доведено можливість підприємства відновити платоспроможність, але кредитори по певних причинах не погоджуються на оздоровлення підприємств; залучення до процедури банкрутства власників (акціонерів) підприємства, представника персоналу для відстоювання їхніх прав; дозвіл заставним кредиторам на власний розсуд розпоряджатися утриманим майном після задоволення обов'язкових платежів і виплат по заробітній платі; встановлення коротших строків для процедури банкрутства, яка закінчується ліквідацією підприємства і продовження тієї, яка закінчується санацію з метою. Такі зміни могли б збільшити кількість справ про банкрутство, які закінчуються затвердженням плану санації; захистити права власності акціонерів і персоналу; підвищити ефективність реалізації майна заставними кредиторами і вплинути на кредитну політику заставних кредиторів (більша сміливість надання позик, зменшення процентних ставок тощо).

Регулювання процедури банкрутства у США має корисні аспекти, які можна взяти до уваги при реформуванні законодавства про банкрутство в Україні, а саме: стимулювання покращення роботи арбітражних керуючих через внесення застави перед початком діяльності, яка буде їм повернена у разі справедливого і прозорого управління майном підприємств під час процедури банкрутства; залежність оплати послуг арбітражних керуючих від їхньої якості; надання можливості складати план санації не тільки арбітражному керуючому, який може не мати достатніх знань і досвіду у певній галузі економіка, а й боржнику; впровадження можливості переходу із стадії ліквідації у стадію санації при знаходженні інвестора (терміни пошуку якого можуть затягнутися), проте наразі в Україні на стадії ліквідації можливе лише укладення мирової угоди. Такі зміни дозволять підвищити ефективність процедури банкрутства і частоту впровадження санаційних процедур.