Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Одним із ключових стратегічних пріоритетів соціально-економічного регіонального розвитку є забезпечення раціонального використання природних ресурсів та стабілізація екологічної обстановки.

Значимість екологічної сторони збалансованого розвитку важко переоцінити. З болем слід констатувати, що вступивши у 21 століття, людство не позбавилося глобальних екологічних проблем, більше того, окремі з них мають тенденцію до загострення.

Проведення в минулому році Всесвітнього самміту зі сталого розвитку в Південно-Африканській Республіці викликало значний інтерес у всьому світі. Намагання осмислити програмний документ “Порядок денний на 21 століття”, який було затверджено в 1992 році в Ріо-де-Жанейро на конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку, часто наштовхується на певну складність у комплексному розумінні проблеми. Спектр думок досить широкий - від неприйняття основних засад сталого розвитку, до погляду на нього, як на чисто теоретичну проблему та далекосяжну мету. місто антропогенний економічний соціальний

Основні принципи сталого розвитку це органічне і доцільне поєднання соціально-економічних проблем з економічними. Їх узгоджене розв'язання є ефективним засобом переведення суспільного розвитку на якісно новий рівень на основі колективного інстинкту виживання.

Потрібно відмітити, що основні ідеї сталого розвитку співзвучні культурі та світоглядним цінностям нашого народу. Потяг до духовності, справедливості, бережливість, любов до рідної природи є складовими його менталітету. Для українців узагалі була характерною ідентифікація соціального та духовного життя з явищами природи, що знайшло своє відображення в думах, піснях тощо. Ці фактори можуть стати добрим підґрунтям для реалізації основних засад сталого розвитку у державі.

1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Загрозливі наслідки впливу діяльності людини на довкілля, погіршення економічних та соціальних умов життя привели до усвідомлення необхідності пошуку інших шляхів розвитку людства. Все це стало підставою для прийняття в 1992 році на форумі в Ріо-де-Жанейро уже згаданого документа “Порядок денний на 21 століття”, який містить програму переходу до нової моделі розвитку.

Термін “сталий розвиток” відображає необхідність гармонізації екологічної, економічної та соціальної компонентів розвитку. Основні засади сталого розвитку - це цілісна система поглядів та світогляду, що відповідає сучасному стану розвитку людства.

Сталий або гармонійний, збалансований розвиток - це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не повинно ставити під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Для реалізації цього завдання необхідно узгодження економічної, екологічної та соціальної складових розвитку як на державному, так і на регіональному рівнях.

Для різних країн єдиної схеми сталого розвитку суспільства не існує. Український шлях переходу до сталого розвитку має відображати внутрішні та зовнішні чинники, притаманні як сучасному етапу, так і наслідкам діяльності попередніх років. У Національному звіті України про стан виконання “Порядку денного на 21 століття” за десятирічний період з часу прийняття Бразильського документа визначені сім історичних завдань, які наша держава має вирішити у найближчій перспективі, а саме:

- побудова політичної системи та формування правової держави;

- створення системи національної безпеки та оборони;

- входження в європейський та світовий простір;

- проведення соціально-економічних реформ;

- ліквідація ядерної зброї;

- подолання наслідків аварії на ЧАЕС;

- проведення екологічних реформ.

Першочерговими завданнями регіональної політики сталого розвитку є забезпечення гармонійного розвитку окремих поселень та регіонів на основі збереження їх структурних особливостей, природно-ресурсного потенціалу, господарсько-екологічної ємності На місцевому рівні сталий розвиток передбачає оптимізацію життєвого простору поселення на основі узгодження соціальної, економічної та екологічної складових з метою забезпечення рівних можливостей розвитку сучасного та майбутнього поколінь.

Постановою Верховної Ради України від 24.12.99 р. було схвалено “Концепцію сталого розвитку населених пунктів”, яка стала базою для розроблення регіональних програм сталого розвитку.

Концепція сталого розвитку населених пунктів (далі - Концепція) визначає основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та економічні шляхи їх реалізації. Концепцію розроблено на засадах Конституції України стосовно адміністративно-територіального устрою України, повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, прав громадян з урахуванням Концепції державної житлової політики, Концепції державної промислової політики, Концепції соціального забезпечення населення України, а також відповідно до законодавства і з урахуванням умов соціально - економічного розвитку, історичних, санітарно - гігієнічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей регіонів України.

Мета Концепції - забезпечення виходу з кризи і створення умов для сталого розвитку населених пунктів у період, на який розрахована Концепція. Сталий розвиток населених пунктів - це соціально, економічно і екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень, спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково - технічних, інтелектуальних тощо), технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття та культурної спадщини.

Концепція є основою для розроблення відповідних нормативно -правових актів і програм соціально-економічного розвитку населених пунктів, забезпечення скоординованої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з розв'язання практичних завдань на державному, регіональному і місцевому рівні. Положення Концепції відповідають принципам, проголошеним в Порядку денному на XXI століття, у заключних документах Конференції Організації Об'єднаних Націй з населених пунктів (ХАБІТАТ-II), яка відбулася в 1996 році у м. Стамбулі (Туреччина), та рекомендаціям Європейської економічної комісії ООН.

На сьогодні розвиток населених пунктів України характеризується значними відмінами в рівнях їх соціально-економічного розвитку, неузгодженістю ряду законодавчих та нормативно-правових актів з містобудівним законодавством, недостатньо чітко визначеною загальнодержавною стратегією. Основними причинами, що перешкоджають забезпеченню збалансованому сталого розвитку населених пунктів, є нестабільність соціально-економічних умов у державі на перехідному етапі, відсутність науково обґрунтованої, чітко визначеної стратегії її сталого розвитку, ефективного реформування економіки та її державного регулювання, недосконалість законодавчого і нормативного забезпечення формування адекватного умовам ринку фінансового, правового, інформаційно -комунікаційного простору, недосконалість правових, організаційних, економічних засад діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб щодо формування повноцінного життєвого середовища.

Основні заходи з реалізації державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів

1. Забезпечення раціонального використання природних ресурсів;

2. Поліпшення соціальних умов життя населення;

3. Забезпечення населення житлом;

4. Удосконалення виробничої інфраструктури;

5. Розвиток транспортної інфраструктури;

6. Розвиток інженерної інфраструктури;

7. Формування повноцінного життєвого середовища у населених пунктах;

8. Поліпшення санітарно-гігієнічних умов;

9. Захист від несприятливих природних явищ, запобігання виникненню техногенних аварій.

Формування ключових засад регіональної екологічної політики в контексті стратегії сталого розвитку краю має здійснюватися у три етапи:

Перший етап - реалізація короткострокових заходів зорієнтованих на 2004 рік. Основною метою етапу є забезпечення екологічно безпечного функціонування об'єктів, в т.ч. ядерних, запобігання забруднення навколишнього природного середовища.

На другому етапі на протязі 2005-2006 років передбачається здійснити середньострокові заходи головною метою яких є стабілізація екологічної обстановки та оптимізації структури природокористування, суттєве скорочення викидів, скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів.

На завершальному етапі у 2007-2011 роках регіональна екологічна політика зосереджуватиметься на формуванні збалансованої системи природокористування та охорони довкілля на засадах сталого розвитку, дотримання екологічної рівноваги в регіоні[14].

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІСТА

2.1 Географічне розташування та коротка історія

Місто Корець вперше згадується як Корчеськ в 1150 р. у Київському літописі, який є складовою літопису Руського (Іпатіївський список). Сама згадка пов'язана з подіями княжої міжусобиці та боротьби за Київський стіл.

2 вересня 1149 року київським князем було проголошено Юрія Володимировича Довгорукого, сина Володимира Мономаха, який у битві під Переяславом переміг свого племінника Ізяслава Мстиславича, що правив у Києві з 1147 року. Ізяслав, втікши після Переяславської битви до Володимира на Волині, покликав собі на допомогу угорські, польські та чеські війська і об'єднаними силами під командуванням свого брата Володимира рушив до Луцька з метою підготовки наступу на Юрія, Юрій же, зібравши своє військо та війська своїх синів і заручившись підтримкою князя Галицького Володимирка Володаревича, прийшов до свого брата В'ячеслава у Пересопницю. Домігшись посередництвом переговорів того, що іноземні війська покинули Ізяслава, Довгорукий вирушив до Луцька, облога якого тривала з 8 лютого до 21 березня 1150 року. Взявши на себе роль миротворця, Володимирко Галицький, який перекривав Ізяславу шлях з Володимира до Луцька, замирив дядька з племінником. Останні згодом у Пересопниці уклали між собою договір, за яким до Ізяслава поверталося його майно, захоплене під час Переяславської битви. Та Довгорукий пізніше проігнорував цю угоду. Тоді Ізяслав вирушив на Київ і зненацька під Пересопницею натрапив на табір Гліба, сина Юрія. Захопивши обоз і більшу частину Глібової дружини, Ізяслав обложив свого двоюрідного брата у Пересопниці. Саме стосовно цієї події й згадується вперше у Київському літописі Корець. Літописець пише: "І Гліб, виславши послів, сказав Ізяславу: "Як і мені Юрій отець, так мені й ти отець, і я тобі кланяюсь. Ти з моїм і отцем сам віддаєшся, а мене пусти до отця і цілуй мені святу Богородицю, що ти мене не візьмеш, а пустиш мене до отця мойого. А я до і тебе сам поїду і поклонюся тобі". Ізяслав, отож, цілував йому образ святої Богородиці й сказав йому: "Ви мені своє, браття. До вас нема речі ніякої. А зобиджає мене твій отець, і з нами не вміє він жити".

Гліб виїхав і поклонився Ізяславу. Ізяслав же покликав його до себе на обід і, тут пообідавши, узяв його звідти собою до Дорогобужа, а там приставив до нього сина свого Мстислава провести його до города Корчеська . І тоді, провівши його за Корчеськ, сказав йому Мстислав: "Поїдь же, брате, до отця свойого. А волость отця мойого і моя - по Горину".

Корець у 80-х роках ХІХ століття був одним з найгарніших міст Волині. У ньому була поштово - телеграфна контора і станція диліжансів. Містечко займало велику територію і складалося з власне містечка і кількох передмість - Жаківки, Заруддя, Юзефина та інших, де мешкало православне населення. Вигідне положення на Києво -Брестському шосе сприяло розвитку в місті торгівлі та промисловості.

Основні історичні дати:

1150 рік - перша письмова згадка про місто в Іпатіївському літописі;

1258 рік - деякий час перебуває Данило Галицький, організовуючи оборону від татар;

1380 рік - литовський князь Ягайло передає Корець князю Федору Острозькому;

1386 рік - на місці давнього городища будується замок;

XV століття, початок - Корець стає власністю магнатів Корецьких, які володіють до 1651 року;

1495 рік - князь С. Галицький розгромив татарські війська під містом;

1612 - 1619 роки - у місті починає діяти монастир, перебуває відомий педагог, церковний діяч і перекладач Лаврентій Зизаній (Тустановський);

1648 - 1654 роки - перебування загонів Б. Хмельницького і С. Корецького;

1699 рік - спустошення міста турецько - татарськими загарбниками

1745, 1750 роки - місто відвідав Григорій Сковорода;

1787 рік - почали діяти 3 шкіряні, суконні і полотняні мануфактури;

1844, 1845 роки - у місті побував М. Костомаров;

1846 рік - двічі у місті побував Т.Г. Шевченко;

1898 рік - граф Н. Потоцький будує цукровий завод;

1918 рік, 12 січня - проголошення радянської влади;

1940 рік - Корець став районним центром;

1944 рік, 12 січня - місто звільнено від фашистських окупантів;

2000 рік, 24 вересня - Корцю - 850 років[20].

Місто Корець є районним центром Рівненської області й знаходиться в південно-східній її частині. Розташований на р. Корчик (притока Случі, басейну Дніпра) за 33 км від залізничної станції Новоград - Волинський. Географічні координати міста: 50° 37' північної широти, 26° 11' східної довготи. Корець розташований поблизу автомагістралі Київ - Львів, яка охоплює місто з півдня[4].

За 500 метрів від східної околиці міста проходить кордон між Рівненською та Житомирською областями, який до вересня 1939р. був державним кордоном між СРСР та Польщею, а за 7 км на південь - між Рівненською та Хмельницькою областями (теж колишній радянсько-польський кордон). Таким чином, Корець розташований на умовно-адміністративній межі Західної та Східної України.

Дороги, які ведуть з міста:

східна - на місто Новоград-Волинський Житомирської області (найближча залізнична станція - 35км від Корця);

південно-західна (за містом повертає прямо на захід) - на Рівне;

південна - на місто Славуту Хмельницької області.

Інші дороги ведуть до сіл Корецького району:

північно-західна - на Ганнівку, Даничів, Великі Межирічі;

північна - на Морозівку, Сторожів, Устя;

північно-східна - на Гвіздів;

південно-східна - на Старий Корець.

У 1775 році в місті нараховувалося всього 272 будинки, а в 90-х роках XVІІІ століття в ньому мешкало 4706 осіб. На початку ХХ століття площа Корця становила 350 десятин, у ньому було 13 вулиць і провулків, 2007 будинків, з них 88 - кам'яні. Згідно з переписом 1921 року в Корці проживало 4946 осіб. З них: українців - 521 (10,5% від загальної кількості мешканців); поляків - 481 (9,7%); євреїв - 3887 (78,6%); росіян - 32 (0,6%); німців - 14 (0,3%); інших - 5 (0,1%). Таким чином, Корець на початку 20-х років ХХ століття був маленьким містечком з переважно єврейським населенням, що було характерно для Західної України ще в часи Російської імперії (український етнічний елемент пере6важав в основному на селі). Місцеві поляки, головним чином, були державними та військовими службовцями. Українці працювали на цукровому заводі. Якщо взяти всі населені пункти Корецької гміни, то в них разом у 1920 році мешкало 20000 осіб; у 1921 році - 14188 осіб. На кінець 20-х років демографічна ситуація дещо поліпшилась: у 1928 році нараховувалось 15890 жителів, у самому Корці - 6000. на початку 30-х років і так нечисленне населення Корця ще зменшилося. Станом на 9 грудня 1931 року в Корці мешкало 4039 осіб, що було на 907 осіб менше, ніж у 1921 році. Найбільше зменшилася кількість українського населення - з 521 у 1921 до 292 у 1931 році, або ж на 44%. Основних причин такого становища було три: 1. Переселення значної кількості українців на село; 2. Певний відсоток жителів, які в 1921 році записалися русинами (українцями), при переписі 1931 року записалися росіянами, що пояснюється активним впливом москвофілів у Рівненському повіті; 3. Еміграція жителів. У 1940 році, коли Корець стає районним центром, в ньому проживає 15000 осіб[20].

На сьогоднішній день площа Корця становить 6,5 км², загальна кількість дворів становить 2919. Населення м. Корець становить 8446 чоловік. Середній вік населення становить 38,3.

Таблиця 2.1. Розподіл населення

Населення	Кількість, чол.
Чоловіків	3816
Жінок	4630
Всього:	8446
Із загальної кількості - населення у віці:
0-2	240
3-5	273
6-17	1395
0-14	1511
0-17	1908
14-27	1761
15-49	4329
18 років і старші	6538
Молодшому за працездатний	1652
Працездатному	4987
Старшому за працездатний	1807

2.2 Природне середовище

У фізико-географічному відношенні Корець знаходиться на межі лісостепової зони Західноукраїнської та зони мішаних лісів Поліської фізико-географічної провінцій. За тектонічними ознаками поверхня, на якій стоїть Корець, - це рівнинне межиріччя із крутосхилими долинами. Подекуди на поверхню виходять кристалічні породи Українського щита, переважно гранітні відкладення, на основі яких створено заповідник місцевого значення Корецькі граніти.

Ґрунти в місті та районі темно-сірі та сірі лісові, що є характерним для Рівненського ґрунтового району. Кількість опадів, які випадають за рік - від 600 до 650 мм; середня температура січня - 5,5°, липня +18,5°. Переважаючим напрямком вітру протягом року є південно - західний напрямок.

На дві частини Корець поділяє річка Корчик (довжина 82 км, площа басейну - 1455 кв. км)⁵, яка тече з півдня на північ, беручи початок із заболоченої балки на північ від однойменного села Шелетівського району, і впадає в річку Случ (басейн Прип'яті) поблизу села Устя Корецького району. У місті русло річки утворює своєрідну підкову, так званий меандр, випуклий бік якого спрямований на захід. Внаслідок цього Корчик деякий час тече на схід і за Корцем вирівнюється знову на північ. У самому місті, поблизу автомагістрального мосту, з лівого боку в річку впадає невеликий струмок Ювок.

Щодо оцінки запасів підземних вод, то в Корецькому районі ємкісні запаси горизонту тріщин них вод кристалічного фундаменту обмежені і крупних об'єктів водокористування на можуть забезпечити. Підземні води є основним джерелом водопостачання до Корецького району.

Східна частина Корця є власне старим містом. Тут знаходиться центр Корця та більшість його історичних та історико-архітектурних пам'яток[15].

2.3 Культурне середовище

2.3.1 Коротка історія міста ( рід занять населення, промисли)

1. XVIII століття - 1861 рік.

Для Корця XVIII століття характеризувалося поступовим занепадом - його мешканці вели непримітне провінційне життя. У 1775 році в місті нараховувалося всього 272 будинки, а в 90-х роках XVIII століття в ньому мешкало 4706 осіб і була відсутня будь-яка промисловість.

Наприкінці 80-х років XVIII століття на березі Корчика було відкрито поклади високоякісної каолінової глини. На їх основі в 1790 році було засновано порцеляново - фаянсовий завод, який того ж року випустив першу продукцію: чашки, чайники, столові сервізи, свічники - всього понад 20 тис. штук посуду. Це були перші порцелянові (фарфорові) вироби саме українського виробництва. На них ставилась власна заводська марка - напис “Korec”, виконаний від руки золотом, що, до речі, теж було першою торговою маркою, яку почали застосовувати в Україні.

Окрім дорогих речей, на підприємстві виробляли також посуд для простолюду: поштучні тарілки, чашки з блюдцями, чайники. Кавники, цукерниці, ажурні чашки, вази для квітів та інше; виготовляли спеціальні баночки та вазочки для аптек.

Матеріали для фабрики, глазур завозили з-за кордону, а глину і різні супутні компоненти добували на місці. Весь посуд продавався у Корці, у спеціальній крамниці, а також в інших губерніях і країнах.

Корецький фарфор, за свідченнями сучасників, не поступався саксонському і був кращим, ніж віденський.

Окрім порцеляново - фаянсового заводу, наприкінці XVIII століття в Корці існувала також полотняна мануфактура, на якій в 1787 році працювало 6 майстрів - ткачів, 2 учні - ткачі, 1 майстер - серветник, 4 учні - серветники і 80 прядильниць.

Давали продукцію і три шкіряні мануфактури, які належали: міщанці Вікторії Малевській, іноземцю Даніелю Ситресу і купцеві Шмулю Дисюку. Вироблену на цих підприємствах шкіру продавали на місці за такими цінами: козляча - від 60 коп. до 1 крб. 50 коп.; юхта - від 2 до 4 крб.; для підошв - по 3 крб.

Суконні мануфактури, окрім Корця, існували також і в деяких селах, які зараз входять до складу Корецького району.

1816 рік. Самостріли - орендована вотчинна мануфактура. Задіяні 27 робітників; обсяг виробництва - 975 аршинів сукна на рік.

1816 рік. Устя - кріпосна вотчинна посесорна мануфактура. Працювало 24 робітники; обсяг виробництва - 475 аршинів сукна на рік.

1823 рік. Устя - кріпосна мануфактура. 19 робітників; 775 аршинів сукна на рік.

1848 рік. Користь - кріпосна мануфактура. Працювало 104 робітники, які протягом року виготовляли 22000 аршинів сукна.

1848 рік. Самостріли - мануфактура невизначеного типу. Кількість робітників невідома; обсяг виробництва - 15000 аршинів сукна на рік.

Усього в селах нинішнього Корецького району в 50-х роках ХІХ століття існувало 11 підприємств з виробництва сукна, яке переважно використовувалось для пошиття верхнього одягу. Розташовані вони були в Головниці, Річках, Забарі, Сторожеві, Жадківці, Блудові, Даничеві, Користі, Копитові, Самостріли, Усті. Найбільшими були: сторожівське підприємство, на якому вироблялося сукна на 3750 карбованців; головницьке - на 3480 крб. та устенське - на 3000 крб.

У середині ХІХ століття економіка Корця набула аграрного характеру, а базувалася вона, головним чином, на торгівлі хлібом. Місто навіть стало одним з головних пунктів цієї торгівлі в Україні. У корці регулярно проводилися зернові ярмарки. Місто вело активну торгівлю й іншими сільськогосподарськими товарами.

2. 1861 - 1917 роки.

Після соціально - економічних і суспільних реформ 1860 - 1870-х років у Росії розпочався новий етап піднесення Корця: створювалися нові підприємства, відкривалися лікувальні та освітні заклади. У 1897 році в місті працювало 2 шкіряних і 1 пивоварний заводи, 5 водяних млинів і 1 паровий, знову відновила роботі суконна фабрика. У 1898 році граф Й.Потоцький побудував тут цукровий завод. На якому в 1906 році працювало 437 робітників.

У 1893 році в корці біло відкрито перший в його історії офіційний навчальний заклад - двокласну церковнопарафіяльну школу.

Оскільки Корець розташовувався на шосейній дорозі Житомир - Рівне, то в ньому була дорожня станція, поштово - телеграфна контора, земська поштова станція (яку обслуговувало 10 коней), діяв поліцейський стан.

Велика увага зверталася на лікарську справу. 17 червня 1902 року в Корці було відкрито лікарську дільницю. При ній працював фельдшер Осип Незнайко. Також існували єврейська лікарня. Лікарня при цукрозаводі, земська лікарня на 10 ліжок, дві аптеки; медичну допомогу населенню надавали 4 лікарі. 3 зубних лікарі, акушерка та баба - повитуха.

З промислових підприємств на початку ХХ століття в Корці діяв цукровий завод, суконна фабрика, шкіряна фабрика.

3. 1917 - 1939 роки.

Корець входив до складу Польщі як центр гміни Рівненського повіту Волинського воєводства.

Корець перебував на жорсткому прикордонному та поліцейському режимі. Цукровий завод залишився, фактично. Єдиним промисловим підприємством міста, не рахуючи дрібних кустарних майстерень.

На початку 20-х років катастрофічне становище спостерігалося у всіх сферах соціального життя населення краю, особливо в галузі освіти. Через брак коштів і належної організації на кінець 1920 року лише кілька шкіл у районі продовжували проводити навчання: у Корці - російсько-українська школа, російська гімназія, чотирикласна українська школа та кілька невеличких шкіл у селах. Особливо страждали народні школи через те, що багато шкільних приміщень було зруйновано, а вчительський персонал не мав належної професійної підготовки.

У 20 - 30-х роках у Корці діяли цукровий завод, фабрика сукна та мила, млин, крупорушка. Добували граніт на березі Корчика та поблизу сіл Голичівка та Головниця. У місті було два готелі - “Europejski” та “Warszawski”, ресторан, кав'ярня. Діяли також два філантропічних і одне спортивне товариства, дві кредитні установи. Двічі на місяць проводилися ярмарки.

З лікувальних установ у місті існувала “izba chorych” (на 6 ліжок) і диспансер (на 2 ліжка). На території Корецької гміни діяв сеймиковий шпиталь.

На цей час виробництво було не на високому рівні. Фактично Польща перетворила західноукраїнські землі на ринок збуту товарів і сировинний придаток. На розбудову промисловості уряд не звертав уваги. Переважна більшість населення була зайнята у сільському господарстві. На підприємствах, які існували на Кресах, робітники отримували значно меншу зарплатню, ніж їх колеги у Великій Польщі. Продукцію, що вироблялася на місцевих фабриках та заводах, продавали за значно нижчою ціною. Це призводило до погіршення матеріального становища місцевого населення.

4. 1939 - 1945 роки.

Згідно з пактом Молотова - Ріббентропа, який було підписано 23 серпня 1939 року, Західна Україна увійшла до сфери впливу Радянського Союзу. Одним з перших населених пунктів, у який 17 вересня 1939 року увійшли радянські війська, був Корець, котрий у 1940 році став районним центром.

Нова влада розпочала свою діяльність: в січні 1940 року було проведено вибори до районної та міської Рад народних депутатів. Розпочалося також закладення фундаменту соціалістичної економіки - створення колективних селянських господарств. По селах організували колгоспи, а в місті дрібних кустарів об'єднували в артілі; в Корці був націоналізований цукровий завод, на якому розпочалася реконструкція. На околиці міста виникла машинно - тракторна станція (МТС; 11 тракторів, 5 сівалок, 11 плугів, зернозбиральний комбайн, автомобіль). Було також реорганізовано систему освіти, внаслідок чого в райцентрі відкрилися середня та неповна середня школи з українською мовою викладання[20].

2.3.2 Визначні пам'ятки архітектури

Неповтоpноcті місту надають його аpxітектуpні пам'ятки. На пагорбі над річкою Корчик знаxодятьcя залишки замку XV- XVІІІ століть. Майcтеpно поєднуються принципи класицизму і планово-пpоcтоpова cтpуктуpа укpаїнcькиx деpев'яниx xpамів Миколаївської церкви. Xаpактеpні оcобливоcті укpаїнcького мистецтва XVІІ-XІX століть відображає аpxі-тектуpа ансамблю Троїцького монаcтиpя. Цікавою пам'яткою дерев'яного зодчества є Кузьмо-Дем'янcька церква (XVІІІ століття).

Замок був закладений у 1386 році князем Федором Острозьким. Його оточили глибоким ровом, який наповнювався водами Корчика. Рів відділяв споруду від міста з трьох боків, із заходу замок від нападу прикривала річка. Будучи ізольованим повністю, замок з'єднувався з материком підйомним мостом. У першій половині XVI століття князь Богуш Корецький укріпив замок мурами, складеними з величезних валунів, зруйновані фрагменти яких добре видно біля південно-західного підніжжя замку. Тоді ж було побудовано кам'яний чотирьох арочний міст, який вів до фортеці.

У ХУП-ХУІІІ століттях замок суттєво перебудовувався і набув; нарешті ренесансного зовнішнього вигляду. Остання, найбільша перебудова, була здійснена князем Йожефом Чарторийським у 1780 році, внаслідок чого замок був пристосований під князівський палац з бароковими деталями.

У 1832 році в замку спалахнула пожежа, яка повністю його знищила зсередини - залишилися лише зовнішні стіни. Його руїни увіковічнив у 1846 році на своєму малюнку Тарас Шевченко.

У 20-х роках XX століття пан Бнінський, тогочасний власник замку, взявся за його впорядкування, маючи на меті довести руїни до стану консервації (збереження). Але, оскільки він все робив за власний рахунок, справа посувалася повільно, а згодом і зовсім затихла.

На сьогодні найкраще збереглася трьох'ярусна надбрамна вежа. Вона була домінуючою в замковому ансамблі, її строгий вертикальний об'єм на квадратній основі позбавлений рис оборонної архітектури. Зверху на вежі є круглі вікна, в яких розміщувалися куранти. З півдня і півночі до в'їзної вежі примикають залишки зовнішніх стін.

Між руїнами знаходяться підземелля з добре збереженими циліндричними склепіннями, які викладені з рваного буту. На внутрішній площадці замку видно виходи фундаментів, які тягнуться І півночі на південь. Тут знаходився житловий корпус. Поряд з ним стояла замкова церква, збудована ще при князях Корецьких. Від на зараз не залишилось і сліду.

Міст чотирьох арочний, зберігся повністю. Належить до найдавніших споруд такого типу в Україні. Подібні мости існують лише в місті Кам'янець-Подільський Хмельницької області та смт. Цумань Ківерцівського району Волинської області.

Побудований князями Корецькими у 1533 році. У 1706 році споруду було оздоблено декором у стилі бароко, а в 1916 році повністю перебудовано.

Вівтарною частиною костел орієнтований на захід. Основний його об'єм доповнений з південного боку високою восьмигранною каплицею, яка вкрита куполом з чотирма люкарнами. Купол завершується світловим восьмигранним барабаном. Деякі дослідники вважають, що об'єм каплиці є старою вівтарною частиною первинного храму, до якого в подальшому із заходу та сходу було прибудовано нинішній об'єм із входом зі східного боку. У південній частині зовнішньої огорожі костелу розміщений вхід на його територію та стоїть дзвіниця з трьома щілиноподібними арками для дзвонів.

Монастир є найбільшим архітектурним ансамблем Корця. Волинський каштелян Карл Корецький, який першим у своїй родині став католиком, спільно зі своїм братом Самійлом заснував у Корці в 1620 році францисканський монастир, будувався до 1622 року. У 1831 році, після польського антиросійського повстання, католицький кляштор було ліквідовано, а його споруди передані у відання православної громади. У 1863 році тут засновується православний Свято-Троїцький жіночий монастир, ігуменя якого, Аполлінарія, в 1867 році починає перебудову його приміщень. У 1880 році монастир освячує архієпископ Волинський і Житомирський Мод ест. На той час у ньому перебувало, окрім ігумені, 10 черниць і 5 послушниць. У 1892 році в монастирі вже мешкала 81 черниця та послушниця, в 1914 році - 150.

У 1921 році Корецький Свято-Троїцький монастир став підпорядковуватися митрополиту Варшавському і всієї Польщі. За радянських часів він також залишався діючим. На початку 80-х років XX століття монастир, який тоді належав до Московського патріархату, отримав ставропігію (право внутрішнього самоуправління) і став підпорядковуватися безпосередньо Патріарху Московському, у віданні якого перебуває і досі.

У наші дні монастир представляє собою комплекс таких історико-архітектурних споруд:

Тепла (літня) церква Іоанна Предтечі

Збудована в 1890 році. Знаходиться у північній частині території монастиря, планово злита з келіями.

Келії

Почали будуватися одночасно з монастирем. Корпус келій у плані нагадує літеру "Г". Спочатку келії були одноповерховими, а у XVIII столітті над ними надбудували другий поверх. На сьогодні вони єдині зі всіх споруд монастиря, які майже не змінили свого початкового зовнішнього вигляду.

Троїцька церква

Головний храм монастиря. Закладена в 1620 році. Будувалась як костел у стилі бароко. У XVIII столітті храм перебудовувався. У 1831 році був переданий православній церкві. Для надання колишньому костелу православних рис у другій половині XIX століття його західний фасад надбудували дерев'яною вежею з високим шатром, а в східній частині над середнім нефом звели обманний четверик з п'ятьма головами, непропорційно дрібними порівняно з об'ємом всього храму. Від колишнього костелу залишився лише досить великий фронтон у стилі бароко на західному фасаді.

Біля східної стіни храму знаходиться могила Анни Андро, уродженої Оленіної, дочки президента Петербурзької Академії мистецтв Олексія Оленіна. Після смерті чоловіка Анна Андро постриглася у черниці Свято-Троїцького монастиря, подарувавши йому землі в урочищі Шитня, яке знаходиться під Корцем. Померла в 1888 році.

Надбрамна дзвіниця

Стоїть над головною монастирською вхідною брамою, фасадом повернута на південь. Збудована в 1905 році.

Корець. Свято-Троїцький монастир. Надбрамна церква. 1905 р.

Келії Воскресенського монастиря

Розташовані на правому березі Корчика, на 300 метрів північніше замкових руїн. Збудовані в 1764-1767 роках у стилі пізнього бароко.

Ці келії - єдине, що залишилося від Воскресенського монастиря, будівництво якого розпочав у 1571 році князь Яхим Корецький. До 1616 року монастир був православним, потім належав греко-католицькому ордену отців василіан. З унікальних архітектурних ознак зберігся лише декор на східному фасаді споруди, де колись був головний вхід до монастиря. У 90-х роках XX століття Свято-Троїцький монастир взявся за реставрацію залишив Воскресенського монастиря, в якому за радянських часів знаходились склади райспоживспілки.

Малий палац Йозефа Чарторийського

Стоїть на вулиці Київській поблизу замку. Збудований у 1788 році з очевидним наміром надати цій споруді суто світського характеру на противагу просторово ізольованому, осібному положенню замку. Зараз у приміщенні палацу розташований районний військовий комісаріат.

Церква святого Миколи

Знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького за 100 метрів на північ від замку. Збудована в 1834 році в стилі російського провінційного класицизму за заповітом колишнього власника Корця Й.Чарторийського. У 1837 році двір церкви обгородили дерев'яною огорожею на кам'яному фундаменті. У 1844 році в храмі було встановлено іконостас, а в 1860 році - горішнє місце і жертовник.

Зовнішній вигляд церкви надзвичайно масивний і громіздкий, але її внутрішній об'єм візуально не відповідає зовнішньому. Зверху церква увінчана величезним, дещо зниженим куполом. З північного і південного боків прибудовані два портики доричного стилю зі спареними колонами на п'єдесталах. Із західного боку, де головний вхід, влаштований чотириколонний портик, над яким знаходиться дзвіниця.

Церква святого юрія

Стоїть на центральному міському кладовищі. Точної дати її побудови немає. Відомо лише, що вона була суттєво поновлена в 1877 році. Церква дерев'яна, п'ятиголова.

Будинок, в якому в 1846 році зупинявся Тарас Шевченко

Стоїть навпроти Свято-Троїцького монастиря. Орієнтовний час спорудження - початок XIX століття. Зараз у цьому будинку знаходиться центральна районна бібліотека; перед ним стоїть пам'ятник Тарасові Шевченку, а на фасаді закріплена меморіальна дошка з його барельєфом[20].

3. ДИНАМІКА АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ МІСТА

Місто Корець розташоване на західній окраїні Східно-Європейської платформи. Геологічна будова території міста характеризується докембрійськими, мезозойськими та кайнозойськими відкладами.

Вивчення природних комплексів міста було передумовою для проведення великомасштабних картографічних досліджень АПТК міста, відображення процесу трансформації природних ландшафтів у антропогенні, здійснення ландшафтного аналізу складових антропогенного покриву міста та їх впливу на міське середовище.

При проведенні ландшафтних досліджень АПТК міста розглядається як об'єктивна реальність, складна природно-антропогенна система із притаманною їй структурно-функціональною організацією і просторовою диференціацією процесів динаміки та функціонування. Адже розвиток людського суспільства неминуче веде до змін природних комплексів, природного середовища. При цьому ми дотримуємося поглядів Н.Комарова, І.Грібіна, відносно того, що дані зміни повинні відбуватися таким чином, щоб природа мала можливість пристосуватися до них, у зв'язку з тим, що природні ландшафти та їх компоненти, які зазнали антропогенного впливу, існують і розвиваються завдяки постійній підтримці з боку людини і характеризуються слабкою стійкістю до впливу антропогенних факторів. Називаємо, згідно А.Белікина, трансформовані ландшафти антропогенними, бо термін «культурний» спростовує наслідки антропогенізації природних ландшафтів, оскільки їх стан, останнім часом, характеризується забрудненням повітряного, водного басейнів, ґрунтів, значним техногенним навантаженням на природні компоненти ландшафтів.

Місто Корець - районний центр Рівненської області, який пройшов складний шлях економічного розвитку та адміністративного становлення.

Найбільші темпи урбанізації та антропогенного впливу на природне середовище припадають на другу половину ХХ століття, що й призвело до виникнення ряду екологічних проблем у межах урбоекосистеми.

Тривала історія розвитку внесла свої корективи в природні ландшафти селища, перетворивши їх у процесі людської діяльності в антропогенно-природні. Урізноманітнились й складові компоненти ландшафтів, поряд з природними з'явилися антропогенні: селітебна і промислово-складська забудова, замощеність ґрунтового покриву асфальтом та іншими техногенними матеріалами, позбавленими фільтраційно-аераційних властивостей, створення автотранспорту і розвиток промисловості видозмінили склад хімічних сполук повітряного басейну, ґрунтового покриву, водного басейну та вплинули на їхні процеси самоочищення.

Посилення антропогенної діяльності не могло не позначитись на складових природної підсистеми.

План розвитку міста першої третини ХХ століття, незважаючи на гармонійне співвідношення природних і антропогенних компонентів, відображає нерівномірний розподіл населення (антропогенного навантаження) на території міста: концентрація населення у центральній частині міста.

З середини ХХ століття місто починає розростатися за рахунок вилучення прилеглих родючих земель. Урізноманітнюються АПТК, зменшуються площі природних комплексів.

Таким чином, у процесі розвитку міста під впливом антропогенної діяльності, не лише втрачені усі традиційні особливості його давнього архітектурного асамблею, а й зазнали суттєвих змін компоненти природних комплексів, а саме:

· на місці вирубаних заплавних лісів розвинулась лучно-болотна рослинність;

· знищені первинні ліси замінили орні землі;

· природні ґрунти розорені і замінені штучними;

· до складу ПТК привнесено антропогенні компоненти, які створили антропогенний покрив і трансформували ПТК у АПТК тощо.

Крім того, на територіях трансформованих ПТК все частіше зустрічаються геоморфологічні процеси, зокрема водна ерозія та заболочення заплави.

Таким чином, у процесі антропогенізації ПТК трансформувалися у АПТК. При цьому змінився не лише компонентний склад даних комплексів, а й їх екологічний стан у результаті забруднення повітряного басейну і ґрунтового покриву викидами промисловості та автотранспорту, водного басейну - стічними водами промислових підприємств, проявився негативний вплив зміни гідрологічного режиму, нерівномірного і надмірного техногенним навантаження на природні компоненти ландшафту, зменшення площі природно-просторових ресурсів. Усе це призвело до сповільнення процесів самоочищення природних компонентів і до розвитку процесів евтрофікації та деградації деяких з них.

Місто - складна матеріальна система, яка сформувалася і існує завдяки взаємодії природних і антропогенних факторів.

Як видно з аналізу процесу трансформації ПТК, значних змін зазнав біогеоценотичний покрив міста, частково мезорельєф, ґрунтовий покрив, а також мікроклімат.

При внесені людиною до складу природних комплексів антропогенні компоненти сформували антропогенний покрив і розглядаються у системі природних зв'язків як аналоги останніх елементів ландшафту. На відміну від природних природно-антропогенні комплекси не здатні самостійно розвиватися, в них послаблені процеси саморегуляції. Існують вони завдяки постійній підтримці з боку людини. При цьому антропогенний вплив на ландшафт розглядається як природний процес, у якому людина виступає як зовнішній фактор.

Одним із головних показників ландшафтної оцінки АПТК, який несе в собі елементи природно-територіальних комплексів, є відкритість. Відкриті простори у сучасному місті виконують ряд важливих функцій: гідрокліматичні, санітарно-гігієнічні, естетичні.

Гідрокліматичні функції відкритих просторів полягають у забезпеченні фільтрації атмосферних опадів, у розвитку рослинного світу; естетичні - нівельованого сприйняття антропогенних споруд; санітарно-гігієнічні - пов'язані з природною здатністю грунтово-рослинного покриву до самоочищення та з санітарно-гігієнічними властивостями рослин.

Співвідношення площі, зайнятої відкритістю і площі, зайнятої нестабільними елементами ландшафту, дозволяє прослідкувати природність трансформованих ландшафтів. Остання визначається за показником екологічної стабільності екологічних комплексів, за формулою:

КЕСЛ=УF_ст/УF_нест

де F_ст. - площі, які зайняті рослинними угрупуваннями, що здійснюють позитивний вплив на ландшафт;

F_нест. - площі зайняті нестабільними елементами ландшафту.

Враховуючи те, що урбанізовані ландшафти характеризуються нульовим коефіцієнтом екологічної стабільності, вважаємо, що даний показник більш чітко відображає природність досліджуваної території.

Оскільки для міста Корець відкритість є в межах норми, то можна сказати, що для даної території характерна нормальна природність (КЕСЛ рівний 1,1-4,5 ум.од.), хоча в центральній частині міста і автовокзалу КЕСЛ не перевищує 0,5 ум.од., тобто дуже низька природність або яскрава нестабільність.

Наступним показником, що характеризує антропогенний покрив, є забудова і забудованість.

На території міста зустрічаються такі типи забудови: маловисотна, низька, середньовисотна, різновисотна. Переважають на території міста такі типи забудови: маловисотна та низька - 1-5 поверхи.

Як висновок, розглянемо вплив забудови на мікрокліматичні умови Корця, не враховуючи впливу зелених насаджень.

У містах створюється своєрідний мікроклімат, а саме: вологість повітря, інверсія температур, швидкість вітру, кількість туманів і опадів дещо відмінні у порівнянні з прилеглими територіями.

Ці зміни пов'язані з забрудненням повітряного басейну шкідливими викидами промисловості та автотранспорту, наявністю додаткових джерел тепла, значним відсотком забудованості і замощеності території, висотністю забудови.

Перераховані фактори викликають такі зміни мікроклімату:

· створення «островів тепла», які пов'язані зі зміною процесу теплообміну;

· підвищення температури в масивах із великим відсотком забудованості;

· послаблення швидкості вітру на 20-70% у залежності від забудованості;

· зниження до 20% надходження сонячної радіації, залежно від ступеня забруднення повітря, пори року.

Штучні компоненти мають здатність повільно нагріватися і швидко віддавати тепло, створюючи різницю температури між населеним пунктом і прилеглою територією.

Привнесені антропогенні компоненти трансформували ПТК у АПТК і урізноманітнили їх видову кількість, що ускладнило фізико-географічну неоднорідність досліджуваної території.[12]

4. АНАЛІЗ СТАНУ ТЕРИТОРІЇ МІСТА ТА ОЦІНКА ВІДПОВІДНОСТІ СТАНУ ТЕРИТОРІЇ ПРИНЦИПАМ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ

4.1 Екологічна сфера

4.1.1 Рослинний світ та ліси

Територія міста та його околиць знаходиться в межах, які характеризуються як сільськогосподарські землі на місці лучних степів і широколистяних лісів, сільськогосподарські землі і суходільні луки на місці соснових і дубово - соснових лісів. У власності міста лісів немає. Природна рослинність в Корці майже не збереглася, лише на схилах та вздовж річки можна спостерігати трав'яний покрив.

За даними спостережень, які проводилися в Корці та були надані к. с.-г. н. Ю.М. Грищенко, рослинний світ міста виглядає наступним чином:

- по берегах р. Корчик та на пагорбах сформувалося різнотрав'я високого лугу, трав'яний покрив в 2 яруси (І - 0,5 м, ІІ - до 25 см). Серед рослин: зіновать руська, жовтозілля звичайне, пирій повзучий, підмаренник справжній, морква дика, рутвиця проста, гадючник звичайний, конюшина гірська, конюшина альпійська, сонце цвіт звичайний, чебрець Маршала, подорожник ланцето видний, суниці лісові. Перстач сріблястий, трясучка середня, молочай кипарисовидний, люцерна звичайна, деревій звичайний, суховершки звичайні, вовчуг польовий, вероніка дібровна;

- на схилах пагорбів зустрічаються чагарники, ліщина, глід, брусника європейська. Трав'яний покрив розріджений із загальним покриттям 30 - 40% (материнка звичайна, куничник звичайний, деревій звичайний, звіробій звичайний та інші);

- на схилах понад річкою - зрідка ліщина звичайна. Інших дерев та чагарників не виявлено. Трав'яний покрив двохярусний із загальним покриттям 70 - 80%. Серед рослин: материнка звичайна, люцерна лежача, суниці лісові, підмаренник звичайний, перстач сріблястий, в'язіль різнобарвний, молочай, гадючник звичайний, звіробій звичайний.

На території міста є старі дерева: біля лікарні - дуб висотою 22 м з обхватом 2,7 м на рівні 1,3 м; СПТУ - 24 - граб звичайний висотою 21 м, обхват 3,15 м на рівні 1,3 м.

4.1.2 Тваринний світ

Як зазначалося вище, територія міста належить до біотопів, перетворених людською діяльністю. Тому найбільш поширеними видами є: ссавці - ховрах, мишоподібні гризуни, світлий тхір; птахи - жайворонок; плазуни - ящірка прутка; комахи - шкідники - колорадський жук, довгоносик та інші.

Серед тварин, що занесені до Червоної книги - червоний шуліка, бражник - шмелевидка.

4.1.3 Ландшафтні екосистеми міста

На території міста розташований парк культури і відпочинку. За околицями міста є ботанічний та геологічний і геоморфологічний заказники місцевого значення. В місті також діє дім природи.

З рекреаційних зон на території міста є лише санаторій «Корець», але на даний момент він не працює в зв'язку з фінансовими проблемами.

4.1.4 Стан забруднення навколишнього середовища міста

До джерел забруднення навколишнього середовища міста належать всі промислові підприємства, які функціонують на його території. Зокрема, Корецький цукровий завод, Корецький хлібокомбінат та ВТП «Радон».

Характеристика підприємств:

1. Корецький цукровий завод розміщений на східній околиці міста Корець. Заводська територія складається з двох частин, що розташовані по обидві сторони вулиці Київська. У південній частині розміщені кагатне поле із допоміжними службами (лабораторія, вагова та інші), автопарк підприємства, склад паливно - мастильних матеріалів, склад вапняку із дільницею його переробки та заводські теплиці. Через дорогу розташовані: головний виробничий корпус, майстерня, будівлі складів, адміністративно - побутові корпуси, котельня, вапняне відділення, склад мазуту, патокосховище, склад вугілля, жомосховище, відстійники моєчно - транспортної води, відстійники осаду, підсобне господарство.

Територія площадки заводу знаходиться в районі відносно горбистої поверхні із пониженням рівня місцевості у північно - західному напрямках до басейну річки Корчик, при цьому максимальні перепади висот досягають 50 м.

Підприємство знаходиться в оточені житлових забудов, тільки в північному та південно - східному напрямках житло відсутнє. Із східного та західного боку житлові будинки розташовані безпосередньо за територією підприємства, а відомчі заводський житловий будинок та гуртожиток знаходяться на території підприємства.

Найближчі дитячі заклади (школа) знаходяться на відстані до 300 м від території автопарку підприємства та складу вапняку (із грохотом).

Із оточуючих організацій та підприємств, діяльність яких супроводжується забрудненням атмосфери, слід звернути увагу на автоколону та хлібозавод, проте тільки перший згаданий об'єкт безпосередньо прилягає до території промплощадки підприємства.

Інших місць культурно - масового призначення поблизу немає.

У відповідності із санітарною класифікацією підприємств та виробництв цукровий завод із жомосховище відноситься до виробництв ІІІ класу небезпеки (виробництва по обробці харчових та смакових речовин), для яких розміри нормативної санітарно - захисної зони (СЗЗ) дорівнюють 300 м - згідно санітарних норм від межі території, а для автопарку підприємства, враховуючи відносно окреме розташування, нормативні розміри СЗЗ визначені по класу підприємств по обслуговуванню автомобілів (в основному вантажні) - ІV клас небезпеки із санітарно - захисною зоною в 100м.

Підприємство спеціалізується на виробництві цукру - піску із цукрового буряка. Завод обслуговує сільськогосподарських виробників 3-х районів (2 - Рівненської області та один - Житомирської).

Підприємство працює сезонно протягом 90 - 100 діб цілодобово приблизно із 10 вересня. Проектна потужність виробництва в частині переробки цукрового буряка близько 1500 т/добу, реальна потужність - 1400 т/добу.

Згідно технологічній схемі переробки цукрового буряка, сировина, що доставляється на завод подається прямо на переробку або складується у бурти на кагатному полі, де для кращого зберігання поверхня буртів може бути покрита вапняним молоком. В процесі висихання можливе вивітрення пилу вапна, проте із-за значної адгезії покриття та враховуючи значне віддалення буртів від найближчих житлових масивів, можливе забруднення у подальших розрахунках умовно опущено.

Виробництво цукру із цукрового буряка розділене на наступні технологічні стадії:

1. Бурякопереробне відділення: мийка і очистка від домішок, різка у стружку та отримання дифузійного соку;

2. Сокоочисне відділення: очистка дифузійного соку послідовно вапном, діоксидом вуглецю від нецукрового вмісту та послідуюче згущення соку випаровуванням до щільності сиропу;

3. Продуктове відділення: виділення цукрози із сиропу шляхом кристалізації, відділення цукру - піску від міжкристалічного розчину, сушка і упаковка його.

До допоміжних технологічних операцій відноситься отримання вапна, вапняного молока, сатураційного та сульфатаційного газу, пресування жому, очистка моєчно - транспортної води, переробка дефекату, осаду та побутових стоків.

В процесі мийки цукрового буряка, очистки його від домішок та подальшого подрібнення, діючі при цьому технологічні процеси не є джерелами забруднення атмосфери. Забруднена моєчно-транспортерна вода із великою концентрацією органічних та мінеральних домішок подається на освітлення (відстій) у вертикальний відстійник, звідки освітлена вода поступає у резервуари відстою і далі знову на мийку. Відстій бруду насосами подається у три резервуари-збірники, звідки відстояна забруднена вода перекачується на поля фільтрації.

Органічні рештки, що містяться у мулі резервуарів відстою та резервуарах-відстійниках бруду, під час зберігання (в тому числі і тимчасового) частково розпадаються, при цьому виділяють у атмосферу шкідливі речовини, основну частку яких складають органічні кислоти: оцтова, масляна, пропіонова та мурашина, а також аміак та сірководень. Проте процеси розкладу можуть мати місце тільки при відносно високих температурах, а так як мул, в основному, вибирається після закінчення сезону переробки цукрового буряка до травня місяця наступного року і знову починає накопичуватися із вересня, то загальний викид вищевказаних шкідливих речовин із згаданих резервуарів на території підприємства згідно проведених досліджень в цукровій галузі не перевищує 10 - 15% від можливого забруднення.

...