· мешканці міста - формат стратегічного плану Б, В;

· керівники підприємств, організацій, установ - формат стратегічного плану А;

· гості міста (офіційні делегації) - формат стратегічного плану В;

· туристи - формат стратегічного плану В;

· інвестори - формат стратегічного плану Б, В.

Крім того, слід враховувати можливість внесення змін до елементів стратегічного плану у зв'язку з постійними змінами умов функціонування селища. Найбільш поширеною є практика внесення змін до стратегії один раз на рік.

8. ОХОРОНА ПРАЦІ, ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

8.1 Охорона праці

Охорона праці - це система правових, соціально - економічних, організаційно - технічних, санітарно - гігієнічних і лікувально - профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці.

Усю систему правових норм, що регулюють охорону праці, можна представити в наступному вигляді:

будівельні норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії, в тому числі правила і норми, що забезпечують індивідуальний захист працюючих від виробничих і професійних захворювань (СНіП, ДСТУ, ДНАОП, НАОП, ГОСТ);

правила, що регулюють організацію охорони праці (Типове положення про службу охорони праці, Типове положення про службу охорони праці в будівельно-монтажних організаціях і на підприємствах будівельної індустрії і ін.);

правила і норми по спеціальній охороні труда жінок, молоді і осіб з зниженою працездатністю;

правила, що регулюють діяльність органів державного нагляду і громадського контролю в області охорони праці;

норми, що передбачають відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.

Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від їх відомчої належності і форми власності.

ДНАОП галузевий, дія якого поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації.

Правила і норми з техніки безпеки спрямовані на захист організму людини від фізичних травм, дії технічних засобів, що застосовуються в процесі праці. Вони регулюють поведінку людей, забезпечують безпеку праці з точки зору устрою і розміщення машин, будівельних конструкцій, будівель, споруд і обладнання.

Вимоги в області забезпечення безпечних і здорових умов праці, що містяться в правилах і нормах з техніки безпеки і виробничої санітарії, є юридично обов'язковими як для адміністрації, так і для робітників службовців. При недотриманні цих правил і норм винні особи несуть юридичну відповідальність.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

- Кабінет Міністрів України;

- Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів. Кабінет Міністрів України є вищим державним органом, що здійснює державне управління охороною праці в країні. Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці. Для реалізації системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.

Державний комітет України по нагляду за охороною праці безпосередньо реалізує державну політику щодо охорони праці та здійснює комплексне управління охороною праці в країні.

Місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів проводять роботу з охорони праці в межах підпорядкованої території і забезпечують реалізацію державної політики щодо охорони праці, формують міжгалузеві регіональні програми заходів з охорони праці, здійснюють контроль за додержанням нормативних актів за охороною праці, створюють фонди охорони праці і інше. У цих органах створюються відповідні структурні підрозділи.

Повноваження в галузі охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та інших об'єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, які утворили об'єднання. Для виконання делегованих об'єднанню функцій в його апараті створюються служби охорони праці. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові об'єднання.

Законодавством гарантується право громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності. Для можливості реалізації цих прав в Україні створена система органів, що здійснюють державний нагляд за охороною праці. Такими органами є:

Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативних актів з питань охорони праці та захисту здоров'я і життя населення здійснюють також відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету в справах охорони державного кордону, Національної гвардії, служби безпеки України. Координація роботи зазначених органів покладається на Державний комітет України по нагляду за охороною праці, якому доручено виконувати функцію комплексного управління охороною праці на державному рівні.

До реалізації заходів забезпечення вимог охорони праці на виробництві залучаються експертно-технічні центри Держнаглядохоронпраці, що діють на госпрозрахунковій основі. До контролю за додержанням законодавства про охорону праці залучаються також:

трудові колективи через обраних ними уповноважених;

професійні спілки - в особі своїх виборних органів і представників. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Відповідальність посадових осіб за порушення законодавства з охорони праці. За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Дисциплінарна відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни, за невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, в тому числі в галузі охорони праці, полягає в тому, що винний працівник вимушено несе невигідні для нього наслідки у зв'язку з накладеним на нього дисциплінарним стягненням. Законодавством, статутами і положенням про дисципліну, що діють в деяких галузях народного господарства, можуть бути передбачені для окремих категорій й інші дисциплінарні стягнення.

До адміністративної відповідальності притягуються посадові особи, що порушили законодавство про охорону праці. Суть адміністративної відповідальності полягає в накладанні на винуватих штрафів, що визначаються органами нагляду. Правами накладання штрафів користуються органи Держатомнагляду, органи Державного санітарного нагляду, а також інспекції інших міністерств і пожежна інспекція.

Матеріальна відповідальність посадових осіб за порушення трудового законодавства полягає в утриманні з них повністю або частково сум виплачених підприємством, організацією потерпілому від нещасного випадку або професійного захворювання, а також незаконно звільненим працівникам за їх вимушений прогул.

Кримінальна відповідальність посадових осіб визначається карним Кодексом. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства з охорони праці, правил і норм з техніки безпеки і промислової санітарії і інших правил охорони праці наступає в тому випадку, коли ці порушення могли б потягти за собою негативні наслідки. Кримінальну відповідальність можуть нести лиш ті посадові особи, на яких в силу їх службового становища або по спеціальному розпорядженню покладений обов'язок з охорони праці і дотриманню правил з техніки безпеки на відповідній ділянці роботи або контроль за їх виконанням.

Кримінальна відповідальність настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров'я громадян.

Поняттям "порушення правил охорони праці" охоплюється недотримання загальнодержавних, галузевих та локальних - для даного підприємства правил, інструкцій, положень та інших підзаконних актів, розроблених і прийнятих відповідно до Закону України "Про охорону праці" і КЗпП України. Це, зокрема, правила техніки безпеки, виробничої санітарії, правила зберігання і використання легкозаймистих або їдких речовин тощо.

Відповідальність за загальний стан охорони праці в організації і на підприємстві покладається безпосередньо на керівника.

Відповідальність за стан охорони праці при виконанні будівельно-монтажних робіт в відповідності з положенням про майстра і виконроба в будівництві покладається на майстрів в межах доручених ним ділянок робіт і виконробів - в межах керованих ними об'єктів.

Організація та координація робіт в галузі охорони праці передбачає формування органів управління охороною праці, встановлення обов'язків та порядку взаємодії осіб, які приймають участь в управлінні, а також прийнятті і реалізації управлінських рішень.

Управління охороною праці на підприємстві здійснюється відповідно до "Закону України про охорону праці". Об'єктом управління охороню праці є діяльність функціональних служб та структурних підрозділів підприємств щодо забезпечення безпечних та здорових умов праці на робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах та на підприємстві в цілому. Управління охороною праці здійснюють:

на підприємстві в цілому - керівник;

в цехах, на виробничих ділянках та службах - керівники відповідних підрозділів та служб.

Керівництво роботою і безпосереднє проведення заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці в організаціях покладається на керівників і їхніх перших заступників, начальників цехів і виробничих ділянок. Наприклад, за безпеку праці в пересувній механізованій колоні відповідає начальник колони, на будівельному об'єкті - виконавець робіт, експлуатаційній ділянці - начальник ділянки тощо.

Відповідальні особи по кожній виробничій ділянці щорічно призначаються наказом директора (керівника) організації, підприємства.

Основна, щоденна робота з охорони праці проводиться безпосередньо на виробничих ділянках і будівельних об'єктах керівниками робіт. Начальники ділянок, виконроби, майстри, завідувачі майстернями й інші керівники структурних підрозділів зобов'язані навчати підпорядкованих їм робітників безпечним методам і прийомам праці, інструктувати робітників з техніки безпеки на кожному конкретному робочому місці і при переводі з однієї ділянки на іншу. Вони повинні вести журнал інструктажу, стежити за дотриманням правил безпеки ведення робіт, трудової і технологічної дисципліни, за справним станом устаткування і механізмів, риштування і помостів, наявністю і справністю захисних пристроїв, кріплення котлованів і траншей, огороджень і індивідуальних засобів захисту. Крім того, вони повинні стежити за видачею і користуванням робітниками спецодягом і спецвзуттям.

Керівники ділянок не повинні допускати до роботи, осіб що потребують спеціальної підготовки і не мають спеціальних посвідчень.

Інженер з охорони праці розробляє заходи, спрямовані на поліпшення роботи з охорони праці, санітарно-побутовому обслуговуванню працюючих і зниженню виробничого травматизму, організує роботу кабінетів з охорони праці, бере участь у розгляді проектів будівництва, реконструкції і капітального ремонту виробничих і побутових приміщень, бере участь у роботі комісій із перевірки знань правил техніки безпеки робітників і інженерно-технічних працівників. Він також здійснює контроль за своєчасним забезпеченням працюючих спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, молоком і милом, стежить за правильною витратою виділених засобів, бере участь у розслідуванні випадків виробничого травматизму, веде облік і аналізує причини нещасних випадків, розробляє пропозиції по їхньому запобіганню і контролює їхнє виконання.

Інженер з охорони праці є представником від своєї організації з питань охорони праці в державних і громадських організаціях.

Основним видами контролю за станом охорони праці є: багатоступінчастий адміністративно-громадський контроль; оперативний контроль керівників робіт і інших посадових осіб; контроль, що здійснюється службою охорони праці; відомчий контроль вищестоящих органів; контроль органів державного нагляду.

Одним з важливих засобів попередження нещасних випадків і захворювань за виробництві - своєчасне і правильне навчання робітників та службовців при влаштуванні на підприємство й у процесі роботи. Необхідність масового завчання робітників безпечним прийомам праці викликано зрослою механізацією й автоматизацією основних і допоміжних процесів, насиченістю будівельних організацій складною будівельною і землерийною технікою.

Загальне керівництво і відповідальність за правильну організацію навчання й інструктування робітників, інженерно-технічних працівників і службовців безпечним прийомам і методам роботи на підприємствах і в організації покладаються на керівника.

Керівництво і відповідальність за своєчасне і якісне навчання й інструктаж робітників щодо безпечних прийомів і методів роботи на ділянці, у цеху, лабораторії, відділі покладаються на керівників цих підрозділів. Кожний робітник підприємства (організації) повинен бути забезпечений відповідно до його професії інструкцією з техніки безпеки.

Безпосередній контроль за своєчасним проведенням інструктажу і навчанням робітників правилам безпечних прийомів і методів роботи на підприємствах, в організаціях покладається на працівників з охорони праці.

Контроль за своєчасною і якісною розробкою інструкцій з охорони праці і забезпечення ними робітників покладається на працівників служби охорони праці підприємства (організації).

Усі інженерно-технічні працівники і службовці, що щойно поступили на роботу повинні пройти вступний інструктаж з охорони праці. Крім того, всі інженерно-технічні працівники і службовці, безпосередньо пов'язані з роботою в цехах, ділянках, лабораторіях, інших підрозділах повинні бути охоплені курсовим навчанням із питань охорони праці [5].

Освітлення приміщення насосної станції площею S = 20 x 15 м та висотою H = 6 м. запроектовано освітлювачами «Універсал» з лампами наколювання. В приміщенні виконуються роботи без виділення пилу, диму та кіптяви. В розглядуваному приміщенні стелі пофарбовані в білий колір, і стіни в блакитний.

Напруга мережі U = 220В. Відстань від стелі до робочої поверхні h_p = 1 м.

Розрахувати кількість освітлювачів та сумарну потужність ламп, що необхідна для створення нормованої освітлюваності.

По методу використання світлового потоку

Висота підвісу освітлювачів над робочою поверхнею визначається:

H_p = 0,8·(H-h_p) = 0,8(6-1) = 4 м

Для освітлення приміщення вибираємо розміщення освітлювачів по бокам прямокутника.

Визначаємо відстань між освітлювачами 5 м.

Визначаємо кількість освітлювачів в приміщенні

По довжині N_g = a/L = 20/5 = 4

По ширині N_ш = b/L = 15/5 = 3

При заданому розміщенні освітлювачів в приміщенні, що розглядається їх загальна кількість складає

N=N_g·N_ш = 4·3 = 12

Визначаємо коефіцієнт використання світлового потоку. Для цієї мети знаходимо спочатку індекс приміщення:

і = (20·15)/(4·(20+15) = 2,14

Використовуючи табл.6 визначаємо коефіцієнт відбивання світла від стін та стелі с _с = 30 с_п = 50

По індексу приміщення, коефіцієнту відбивання від стелі та стін, типу освітлювача по табл.5 знаходимо коефіцієнт використання світлового потоку освітлювача. з=0,44

Коефіцієнт нерівномірності освітлення освітлювача при даному розміщенні освітлювача приймаємо z = 1,2 . Коефіцієнт запасу освітленості приймаємо рівним 1,3.

З рівняння визначається світловий потік однієї лампи:

Ф = (Е_н•S·k•z)/(N•з) = (30•300•1,3•1,2)/(12•0,44) = 2690 лм.

Використовуючи табл.. визначаємо необхідну потужність ламп для даної напруги. Найближча по світловому потоку лампа має потужність 200 Вт., зі світловим потоком вищим за розрахунковий, тоді сумарна потужність на освітлення буде рівна:

Р_общ = N•P_a = 12•200 = 2400 Вт.

8.2 Цивільна оборона

У лютому 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про Цивільну оборону України”, а в березні 1999 р. Постановою Верховної Ради України до цього Закону внесено доповнення. Закон проголошує, що кожен громадянин має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та має право на надання гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державнихадміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування. Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного і воєнного характеру.

Із зазначеного вище випливає, що Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюються для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Перш ніж розглянути завдання Цивільної оборони України та її побудову, зупинимось на визначенні надзвичайної ситуації.

Надзвичайна ситуація -- це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом» епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Завдання Цивільної оборони України такі.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження й вжиття заходів для зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і стихійних лих.

Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку.

Захист населення від наслідків стихійних лих, аварій, катастроф, великих пожеж і застосованих засобів ураження.

Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час.

Організація та проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха та в осередках ураження.

Створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним забрудненням, хімічним і біологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

Підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони, її органів управління та сил; навчання вмінню населення застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

До керівного складу цивільної оборони належать особи, які очолюють Уряд України та уряд Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади, підрозділи виконкомів, на які покладено завдання, забезпечити захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій; керівники підприємств, установ та організацій, командири військових з'єднань і частин Цивільної оборони та спеціальних формувань Цивільної оборони.

Підготовка і перепідготовка осіб керівного складу Цивільної оборони здійснюється за планом курсів, що затверджується на відповідному рівні Прем'єр-міністром України, Головою Уряду Криму, главами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Учні та студенти проходять підготовку за відповідними програмами у своїх навчальних закладах. Працівники підприємств, установ і організацій, особовий склад невоєнізованих формувань проходять підготовку з Цивільної оборони під час об'єкто-вих тренувань і комплексних навчань один раз на три роки. Особовий склад органів управління Цивільної оборони проходить підготовку в ході командно-штабних і штабних навчань, тренувань.

Населення, не зайняте у сфері виробництва та обслуговування, навчається вмінню застосовувати засоби захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях за допомогою пам'яток і засобів масової інформації.

Заходи Цивільної оборони поширюються на всю територію України та всі верстви населення.

Цивільна оборона (ЦО) України організується і функціонує на підставі Законів України "Про Цивільну оборону України", з питань оборони і державної безпеки, воєнної доктрини України, Положення про Цивільну оборону України, інших державних нормативних актів про органи управління ЦО та Положення міжнародного гуманітарного права з проблем захисту людей. Відповідно до законодавства ЦО організується і функціонує за територіально-виробничим принципом на всій території України.

Систему ЦО утворюють:

центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та підпорядкування;

сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;

фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань ЦО;

служби ЦО.

Керівництво Цивільної оборони України. Відповідно до побудови керівництво Цивільною обороною України здійснюють Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності й господарювання.

Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України, а його заступником - Міністр Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - МНС).

Начальником Цивільної оборони Автономної Республіки Крим є Голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно з адміністративно-територіальним поділом України голови місцевих державних адміністрацій є начальниками Цивільної оборони.

В міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах та організаціях, навчальних закладах начальниками Цивільної оборони є їхні керівники.

Органи управління Цивільною обороною. Центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

В обласних державних адміністраціях, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях діють управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення (далі -- управління), які є структурними підрозділами і входять до складу обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації.

У районних державних адміністраціях, а також у містах Києві та Севастополі у міських районних державних адміністраціях є відділи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення (далі -- відділ), які є структурним підрозділом і входять до складу районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації.

Управління чи відділ очолює начальник. На цю посаду призначаються як військовослужбовці, так і цивільні особи у порядку, встановленому законодавством.

Начальник відділу призначається і звільняється з посади головою районної державної адміністрації за погодженням з начальником управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення обласної державної адміністрації.

Начальник управління є заступником начальника Цивільної оборони області (міста), а начальник відділу є заступником начальника Цивільної оборони району. Вони відповідають за стан Цивільної оборони в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

На підприємствах, в установах і організаціях органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту є штаби Цивільної оборони та надзвичайних ситуацій (далі -- штаб ЦО).

Основними завданнями органів управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення є:

забезпечення створення і сталого функціонування місцевих ланок територіальних підсистем Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру в Україні (далі -- Єдина державна система);

реалізація державної політики у сфері Цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи на відповідній території;

розробка та реалізація заходів щодо підвищення готовності сил Цивільної оборони; захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, наслідків Чорнобильської катастрофи;

координація діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності з питань цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків, управління підпорядкованими силами Цивільної оборони;

визначення основних напрямків роботи у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків;

здійснення інформаційного забезпечення у сфері Цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків, створення і впровадження сучасних інформаційних технологій та банків даних;

організація підготовки і перепідготовки кадрів органів управління та сил Цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків, навчання населення дій в умовах надзвичайних ситуацій.

Безпосередньо завдання Цивільної оборони виконуються постійно діючими органами управління у справах Цивільної оборони, у тому числі створеними в складі підприємств, установ і організацій силами і службами Цивільної оборони. |

Органи управління у справах Цивільної оборони, що входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Кабінет Міністрів України:

забезпечує здійснення заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб за категоріями щодо реалізації заходів з Цивільної оборони;

створює резерви засобів індивідуального захисту і майна Цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання;

вживає заходи для забезпечення готовності органів управління у справах Цивільної оборони, сил і засобів Цивільної оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

створює єдину систему підготовки органів управління у спра вах Цивільної оборони, сил Цивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

визначає порядок створення спеціалізованих професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань;

задовольняє мобілізаційні потреби військ, органів управління у справах Цивільної оборони та установ Цивільної оборони.

Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС):

забезпечує здійснення державної політики у сфері Цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, запобігання таким ситуаціям;

організовує розробку і здійснення відповідних заходів з Цивільної оборони;

керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах Цивільної оборони та спеціалізованих формувань, військами Цивільної оборони;

здійснює контроль за виконанням вимог Цивільної оборони, станом готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;

здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайної ситуації, забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;

проводить навчання населення, представників органів управління силами Цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;

організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ Цивільної оборони, пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;

згідно із законодавством створює підприємства для виробництва спеціалізованої аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних рад у межах своїх повноважень забезпечують вирішення питань Цивільної оборони, здійснення заходів захисту населення і місцевостей під час надзвичайних ситуацій, сприяють органам управління у справах Цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань.

Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з Цивільної оборони і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсязі, передбачених законодавством.

Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об'єктах.

На радіаційних, хімічних і вибухонебезпечних підприємствах створюються локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайної ситуації та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження; запроваджують інженерно-технічні заходи, які зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в обсягах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.

Силами Цивільної оборони є державна професійна спеціальна аварійно-рятувальна служба, спеціалізовані та невоєнізовані формування.

Державна професійна спеціальна аварійно-рятувальна служба підпорядкована керівникові центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС).

Перед аварійно-рятувальною службою МНС поставлені завдання захисту населення від наслідків аварій, катастроф» стихійних лих і в осередках ураження, проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

Для виконання специфічних робіт, пов'язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями внаслідок землетрусу, аварійних ситуацій, проведення профілактичних та відновлювальних робіт створюються спеціалізовані формування.

Спеціалізовані формування -- це організаційно оформлені підрозділи Цивільної оборони, створені для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, що потребують спеціальної кваліфікації особового складу і застосування спеціальних технічних засобів. Такі формування мають три рівні підпорядкування: центральний, територіальний (не нижче міста) та об'єктовий. Відповідно до рівня підпорядкування вони поділяються на: центрального підпорядкування центральному органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, створюється Кабінетом Міністрів України; територіального -- створюється місцевою державною адміністрацією; об'єктового -- створюється адміністрацією підприємства.

Спеціалізовані формування безпосередньо підпорядковуються органу - засновнику, а оперативно -- для застосування в разі надзвичайної ситуації -- відповідному органу управління у справах Цивільної оборони.

На спеціалізовані формування покладаються:

рятувальні та евакуаційні роботи в осередку ураження та надання медичної допомоги потерпілим безпосередньо на місці робіт або на шляхах евакуації;

профілактична робота для запобігання аваріям і катастрофам;

виробництво, ремонт та технічне обслуговування захисних дихальних апаратів, контрольних приладів, засобів аварійного зв'язку, іншого оснащення для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Крім того, спеціалізовані формування можуть виконувати роботи неаваріиного характеру, спрямовані на поліпшення протиаварійного захисту потенційно небезпечних об'єктів та підготовку персоналу таких об'єктів до дій у надзвичайних ситуаціях.

Для виконання покладених завдань спеціалізовані формування мають у своєму складі оперативні, допоміжні підрозділи, науково-дослідні організації та виробничі підприємства. До складу оперативних підрозділів зараховуються працездатні особи, які досягли 20-річного віку, мають стаж роботи на підприємствах, призначення до спеціалізованих формувань та досвід аварійної роботи. Комплектування здійснюється на підставі професійного добору за спеціальними інструкціями.

Невоєнізовані формування Цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності й підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Невоєнізовані формування Цивільної оборони -- це група людей, об'єднаних у загони, команди, дружини, ланки, групи, оснащені спеціальною технікою і майном, та підготовлених до дій у надзвичайних ситуаціях.

Штатну чисельність невоєнізованих формувань визначає керівник підприємства, установи чи організації на підставі вимог Концепції Цивільної оборони України, Положення про Цивільну оборону України за погодженням з органом управління у справах Цивільної оборони. Невоєнізовані формування створюються завчасно і комплектуються в обов'язковому порядку, визначеному Законом "Про Цивільну оборону України" і Положенням про Цивільну оборону України. Зарахування до невоєнізованих формувань не звільняє від основної діяльності.

Базою створення невоєнізованих формувань є підприємства, установи та організації, їх працівники, матеріальні та технічні засоби.

Адміністрація підприємства, установи чи організації несе відповідальність за створення, оснащення і підготовку невоєнізованих формувань.

До невоєнізованих формувань Цивільної оборони зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок із середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження.

Служби Цивільної оборони. Для забезпечення заходів Цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності й підпорядкування створюються спеціалізовані служби Цивільної оборони: захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, енергетики, медичні, оповіщення і зв'язку, комунально-технічні, матеріального забезпечення, протипожежні, торгівлі та харчування, технічні, транспортного забезпечення та ін.

Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій, а також на базі підприємств та організацій, створюються евакуаційні комісії.

Організація створення служб Цивільної оборони та евакуаційних органів, їх завдання, функції і повноваження визначаються Положенням про Цивільну оборону України.

Для надання медичної допомоги населенню, охорони громадського порядку в осередках ураження та стихійного лиха, боротьби з пожежами, здійснення лабораторного контролю за станом навколишнього середовища, матеріально-технічного та інженерного забезпечення заходів з Цивільної оборони залучаються міністерства та інші органи державної виконавчої влади. Перелік завдань та порядок залучення до дій у надзвичайних ситуаціях визначається Кабінетом Міністрів України.

Цивільна оборона сільськогосподарського об'єкта і села. Начальником Цивільної оборони сільськогосподарського об'єкту господарювання та іншого сільськогосподарського підприємства є його керівник. Органом управління у справах Цивільної оборони є Штаб Цивільної оборони і надзвичайних ситуацій у складі 3--5 чоловік, який формується з числа працівників адміністративного апарату і спеціалістів.

Начальники Цивільної оборони і штаби сільськогосподарських підприємств та сіл організовують захист населення і сільськогосподарського виробництва у надзвичайних ситуаціях. Згідно з планом Цивільної оборони вони розробляють і здійснюють заходи захисту населення та об'єктів сільськогосподарського виробництва, проводять підготовку формувань і навчання населення правил поведінки і способів захисту, надання долікарської допомоги, організовують оповіщення населення та формувань Цивільної оборони за сигналами Цивільної оборони при загрозі або виникненні стихійних лих, аварій і осередків ураження, організовують рятувальні та інші невідкладні роботи»

У сільськогосподарських об'єднаннях, об'єктах господарювання та інших підприємствах на селі розробляються плани Цивільної оборони господарств. Начальники цивільної оборони сільськогосподарських підприємств і сіл повинні працювати у взаємодії, однак їхні обов'язки треба чітко розмежувати. Начальник Цивільної оборони сільськогосподарського об'єкта відповідає за готовність господарства до Цивільної оборони. Начальник цивільної оборони села контролює і забезпечує готовність Цивільної оборони в сільських установах: адміністрації села, лікарнях, школах, поштовому відділенні, комбінаті побутового обслуговування та ін. Він забезпечує виконання завдань Цивільної оборони на території села: подачу сигналів, правила поведінки в населеному пункті, підготовку з Цивільної оборони непрацюючого населення» організовує його захист, а в разі потреби -- евакуацію.

Начальники Цивільної оборони сільськогосподарських об'єктів і сіл інформують один одного про обстановку, при одержанні розпорядження начальника Цивільної оборони району розробляють спільні заходи для його виконання.

Для успішного проведення заходів при загрозі надзвичайної ситуації, а також проведення рятріальних та інших невідкладних робіт, своєчасного надання допомоги потерпілим на сільськогосподарських підприємствах створюються формування Цивільної оборони: рятувальні команди або групи, санітарні дружини, пости радіаційного та хімічного спостереження, ланки розвідки, команди або групи пожежогасіння, охорони громадського порядку, захисту тварин і рослин, знезараження.

Формування створюються з урахуванням територіально-виробничого принципу (бригада, ферма, цех, відділок). Кількість і чисельність їх на об'єкті господарювання, в селі визначаються потребами проведення рятувальних робіт, а також наявністю відповідної бази для їх створення (людей, техніки). Командирами формувань призначають спеціалістів і керівників виробничих підрозділів.

Формування забезпечуються технікою та майном, що є в господарствах, а в разі відсутності закуповуються за кошти господарства. За кожним формуванням відповідно до їх табелів оснащення закріплюють автотранспорт, трактори, будівельну техніку, сільськогосподарські машини, різний інструмент, що можна використовувати для Цивільної оборони. Табельне майно (протигази, респіратори, захисний одяг, взуття, санітарні ноші, сумки, дозиметричні прилади, прилади хімічної розвідки, радіостанції, сирени та ін.) господарства повинні придбати в установленому порядку через районні відділи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.

Начальник Цивільної оборони та його штаб до участі в заходах Цивільної оборони повинен залучати сільську інтелігенцію: агрономів, зооінженерів, інженерів, лікарів ветеринарної медицини, медичних працівників, вчителів.

Неоціненну допомогу, особливо в навчанні формувань і населення засобам захисту населення під час надзвичайних ситуацій, можуть надати офіцери запасу та офіцери у відставці, а також військові частини, що дислокуються поблизу.

Крім вищезгаданих документів у 2001 р. прийнято ряд інших важливих актів Президента України і рішень уряду.

Це Указ Президента України від 9 лютого 2001 р. № 80 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій" та пакет постанов Кабінету Міністрів України з питань комплексних заходів, спрямованих на ефективну реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту до 2005 р., утворення Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки, створення Інституту управління у сфері цивільного захисту та Всеукраїнського науково-дослідного інституту захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Контроль за дотриманням вимог законодавства з питань цивільної оборони органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідальність за порушення законодавства з питань цивільної оборони несуть посадові особи і громадяни згідно із законодавством України (Закон України "Про Цивільну оборону України", ст. 15).

ВИСНОВКИ

Сталий розвиток малих міст - це соціально, економічно і екологічно збалансований розвиток міських поселень, спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо), технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття та культурної спадщини. Програма ж сталого розвитку спрямована на забезпечення виконання вищезазначених завдань, реалізація яких дасть інтенсивний поштовх до комплексного розвитку селища, сприятиме піднесенню його економіки, поліпшенню інвестиційного клімату і стану міського господарства, а також поліпшенню умов життєдіяльності населення.

Враховуючи всі напрямки сталого розвитку малих міст, мною був розроблений проект сталого розвитку м. Корець.

Місто Корець - невеликий населений пункт Рівненської області, який пройшов складний шлях економічного розвитку та адміністративного становлення. Перша достовірна згадка про Корець відноситься до 1150-го року. Загалом історія міста досить таки цікава і пов'язана з іменами багатьох відомих людей.

Сутність стратегії сталого розвитку м. Корець полягає у гармонійному поєднанні розвитку трьох сфер одночасно: економічної, екологічної та соціальної.

Рушійними силами гармонізації і прискорення процесів переходу до сталого розвитку Корця є органи місцевого самоврядування, адже саме вони надають можливість населенню брати додаткову участь в політичному житті міста, мирним шляхом узгоджувати інтереси між державою і жителями даної території, ставлячи на перше місце інтереси населення і суспільства.

Крім того, Корецькій місцевій раді потрібно залучати до розробок напрямів сталого розвитку наукові досягнення, впроваджувати заходи щодо охорони довкілля і збереження соціально-економічного середовища, виконувати стратегічні завдання та заходи, які запропоновані та описані в розділі 6, для вдосконалення соціальної та економічної сфер, а також для покращення екологічного стану і збереження природних ландшафтів території.

Засоби масової інформації мають стати одним з найважливіших інструментів реалізації стратегії сталого розвитку м. Корець, оскільки є дієвими механізмом інформування населення про соціально-економічну та екологічну ситуацію в регіоні, адже населення зараз мало проінформоване про стан цих трьох складових сталого розвитку.

Важливу роль у впровадженні стратегії сталого розвитку відіграють і моніторингові дослідження, тобто дослідження індикаторів сталого розвитку (економічних, екологічних та соціальних). Зіставляючи індикатори, отримані через певні проміжки часу, ми отримуємо оцінку ефективності дій влади і громадськості щодо впровадження політики сталого розвитку.

Життя постійно вносить свої корективи у функціонування міста Корець, тому до елементів стратегічного плану потрібно вносити зміни хоча б один раз на рік.

Виконання запропонованого проекту сприятиме піднесенню економіки даного населеного пункту, поліпшенню інвестиційного клімату і стану господарства, залученню коштів державного і місцевого бюджетів, фізичних та юридичних осіб України та інших держав до виконання заходів соціально-економічного розвитку м. Корець, а також збереженню архітектурної спадщини та поліпшенню умов життєдіяльності населення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Атлас Ровенской области. - М. ГУГК, 1985. - 31с.

2. Вісник Українського державного університету водного господарства та природокористування. Випуск 3 (22). - Рівне, 2003. - 154с.

3. Волинські відомості: культурологічний часопис. - Рівне, 2004. - Випуск 42/3. - с.18-19

4. Географічна енциклопедія України (2 том). - Київ, 1990. - с.466.

5. Гіроль М.М., Семчук Г.М., Прокопчук Н.М., Турченюк В.О. та інші. Безпека праці в будівництві. - Рівне: УДУВГП, 2002. - 239с.

6. Довідкові дані по клімату України. За ред. Сорокіна В.Г. - Рівне, 1999.

7. Доповіді про стан навколишнього природного середовища в Рівненській області 1991-2003рр. - Державне управління екології та природних ресурсів у Рівненській області.

8. Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст».

9. Закон України «Про обов'язкове соціальне страхування».

10. Закон України «Про охорону праці».

11. Історія міст і сіл УРСР. - Київ, 1973. - с.504-512.

12. Клименко М.О., Мелехова Т.Л. Довідник екологічного стану м. Рівне // Навчальний посібник. - Рівне, «Волинські береги», 2001. - 144с.

13. Комаровський В. Газета Рівненської державної обласної адміністрації. - Рівне, 2004. - Випуск №47/(25 червня). - с.25.

14. Концепція сталого розвитку // Відомості Верховної ради України, 1999. - №1359 - XIV.

15. Коротун І.М., Коротун Л.К. Географія Рівненської області. - Рівне, 1996. - 187с.

16. Кучерявий В.П. Урбоекологія. - Львів.: Видавництво «Світ», 1999. - 187с.

17. Пура Я.О. Край наш у назвах. - Рівне, 1994. - с.99-101.

18. Рівненський район. Культурно-дозвіллєвий комплекс. - Рівне, 2003. - с.10.

19. Статистичні щорічники Рівненської області за 1991-2003рр. - Рівненське обласне управління статистики.

20. Яноші В.М., Вознюк Д.П. Корець. Краєзнавчий нарис - Львів: Каменяр, 1998. - 24 с.

21. Ярошевська В.М., Дубінський П.М. Охорона праці. - К.: ІСДО, 1993. - 312с.

Размещено на Allbest.ru

...