Управління будівельною організацією
Ідентифікація категорійно-понятійного апарату управління будівельною організацією. Функції і методи управління. Планування діяльності підприємства. Формування системи мотивації, контролю, взаємодії та повноважень. Ефективність управління організацією.
Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 09.06.2016 |
Размер файла | 2,1 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Оскільки саме люди (працівники) визначають ефективність та результативність організації, то саме вони найчастіше виступають об'єктами управлінського впливу. З цієї точки зору існує деяка схожість між функцією регулювання та стимулюванням діяльності, оскільки успішність регулювання залежить від сприйняття працівником регулюючого впливу та від очікування ним наслідків виконання такого впливу. До того ж регулювання є вельми специфічною функцією менеджменту, оскільки жодна інша функція не може бути спрямована до об'єкту управління, проминувши функцію регулювання. Виконання функції регулювання забезпечує зв'язок між суб'єктом та об'єктом управління та відбувається із застосуванням трьох основних видів регулювання - стабілізуючого, розпорядницького та дисциплінарного. [33]
Стабілізуюче регулювання.
Основними засобами здійснення стабілізуючого регулювання є реалізація визначених правил, процедур і стилів поведінки. Стабілізуючий вплив на поведінку людини в процесі виробництва і управління здійснюється шляхом дотримання регламентуючих документів, їх зміст залежить від обґєкта управління, діяльність якого регулюється, та видів діяльності субґєкта управління. Наприклад, статут підприємства регламентує: вид підприємництва, мету, завдання, повноваження керівників тощо. Посадова інструкція визначає повноваження конкретної посадової особи. Багато сторін діяльності підприємства (ціноутворення, ставки окладів, дотримання норм безпеки тощо) регламентуються відповідними документами.
Наприклад, правила внутрішнього трудового розпорядку регламентують поведінку всіх працівників підприємства.
Стабілізуюче регулювання спрямоване на регламентацію загально-організаційного характеру. Його зміст полягає у встановленні визначених соціальних правил, точних розпоряджень до дії, певних видів діяльності й поведінки людей на підприємстві.
Стабілізуюче регулювання можна поділити на: безпосереднє регулювання на основі норм і за допомогою інструктування.
1. Безпосереднє регулювання здійснюється до підприємства в цілому організаційної структури управління і структури апарату управління. До регламентуючих документів відносяться відповідно статут підприємства, положення про лінійні та функціональні підрозділи, посадові інструкції.
2. Регулювання на основі норм встановлює певні норми поведінки людей, що зайняті у виробництві та управлінні. Регулювання виявляється як у розробці та проектуванні процесів (дотримання норм і нормативів), так і управлінні ними.
Особливістю регулювання на основі норм є повнота й обґєктивність відображення умов, що визначають поведінку працівників підприємства. Варто памґятати, що менеджери застосовують норми, які використовують цей вид регулювання, повинні доброзичливо сприйматися цими людьми, чию діяльність вони регулюють.
Необґрунтовано тверді чи невиправдано занижені нормативи призводять до дестимуляції, а дуже детальні - знижують ініціативність працівників.
Зміст нормативів залежить від конкретного виду регульованої роботи масштабів і способів їхнього використання. Відповідно до теорії очікування існує чіткий взаємозвґязок між результативністю нормативного регулювання і винагородою. Якщо норматив не сприяє тому, щоб працівник відчув таки звґязок, чи він створює відчуття несправедливої винагороди, то цей норматив призведе до зниження результативності регулюючого впливу.
3. Регулювання за допомогою інструктування ґрунтується на методичній допомозі й інформаційному забезпеченні виконання майбутньої роботи. Інструктування - це наставляння, докладне пояснення, попередження, вказівка з дотримання, виконання чого-небудь тощо.
У даному випадку інструктування варто розуміти як використання працівником відповідних інструктивних матеріалів, що регламентують виконання визначеної роботи.
Стабілізуюче регулювання не виявляється через владний безпосередній вплив. Сутність його полягає в підпорядкуванні посадових осіб правилам, що завчасно закладені в документи, в яких визначені вимоги до виконання дій дотримання конкретних умов.
Розпорядницьке регулювання.
Це процес безпосереднього впливу з боку керівника по відношенню до виконавця. Його використання обумовлене наступними причинами:
а) необхідністю усунення відхилень від установлених стандартів виявлених у процесі контролю;
б) необхідністю спонукання до дії для виконання прийнятого управлінського рішення.
Зміст розпорядницького регулювання визначається конкретними причинами і виникаючими ситуаціями. Вони, як правило, не мають чітко встановлених закономірностей прояву і часу виникнення. Вони є наслідком виникаючих ситуацій і незапрограмованим управлінських рішень.
За формою прояву розпорядницьке регулювання може бути представлене документально й усно. За своїм змістом розпорядницькі впливи мають різну форму.
Активний розпорядчий вплив проявляється у наказах, вказівках, постановах, розпорядженнях, резолюціях, рішеннях.
Пасивний розпорядчий вплив - це інформування, рекомендації, пропозиції, побажання.
Пасивні форми зустрічаються рідше в адміністративному впливі. Вони не мають сили обовґязкового, негайного, своєчасного і точного реагування. їхнє основне призначення полягає в підвищенні ефективності комунікацій у процесі виконання активного регулюючого впливу. Вони часто доповнюють активну форму регулювання, чим підвищується їхня результативність.
Для ефективного регулювання менеджеру дуже важливо прийняти рішення, наскільки допустимі чи відносно безпечні виявлені відхилення від стандартів. Функція контролю видає інформацію про відхилення, що є основою для рішення про початок регулюючих дій. Цей етап є найбільш важливим і помітним у процесі регулювання. Регулюючі дії можуть паралізувати діяльність підприємства. Зміст розпорядницького регулювання у всіх випадках полягає в тому, щоб, використовуючи інформацію функції контролю, зрозуміти причини відхилення і домогтися повернення параметрів процесу до дій, які потрібні.
Дисциплінарне регулювання.
Дисциплінарне регулювання являє собою спосіб, за допомогою якого забезпечується дотримання відповідальності як основи менеджменту і "добиватися виконання роботи за допомогою інших людей". Ніяке управління не дає необхідних результатів, якщо працівники підприємства не будуть дотримуватися встановлених норм і правил поведінки.
Дисциплінарне регулювання ґрунтується на тому, що, виконуючи конкретну роботу і приймаючи винагороду за неї, працівники непрямо погоджуються виконувати її на рівні, що задовольняє підприємство.
За своїм змістом дисциплінарне регулювання може мати:
а) розпорядницький вплив. Наприклад, наказ про заохочення чи покарання за результатами діяльності конкретного співробітника;
б) регламентуючий вплив. Наприклад, посадова інструкція,що відбиває результати розподілу і делегування повноважень конкретного співробітника;
в) нормуючий вплив. Наприклад, норма часу (трудомісткість рішення задачі) на розробку бізнес-плану. [34]
2.6 Створення інформаційної системи в організації
Створення інформаційної системи - це тривалий, трудомісткий та динамічний процес підготовки рішень з усіх питань, пов'язаних з реєстрацією, передаванням, обробкою та використанням даних, розробкою відповідної документації, в якій на різних стадіях і етапах беруть участь спеціалісти різних спеціальностей та кваліфікації.
Процес створення інформаційної системи - це сукупність робіт від формування вихідних вимог до системи введення в дію.
При створенні інформаційної системи використовують цілий комплекс методів і засобів.
Методом створення інформаційної системи є підтриманий відповідними засобами проектування спосіб її створення.
Засоби створення інформаційної системи - це типові проектні рішення, пакети прикладних програм, типові проекти чи інструментальні засоби проектування інформаційної системи.
У ході розробки інформаційної системи та її структури використовують два методи: "зверху - вниз" і "знизу - вверх" або локальний і системний підходи до створення інформаційної системи.
Інформаційні автоматизовані системи управління підприємствами (далі - АСУП) - це системи із застосуванням сучасних засобів автоматизованої обробки даних, економіко-математичних та інших методів для регулярного розв'язування завдань управління виробничо-господарською діяльністю підприємства.
Інформацію, представлену в певному формалізованому вигляді, що дає змогу її пересилати, зберігати на різних носіях і обробляти за допомогою певного процесу, прийнято називати данними (рис. 1.2.6).
Розглядаючи питання про організацію використання засобів комп'ютерної техніки для автоматизації управління об'єктом, поняття інформації і даних у певному розумінні часто використовують як синоніми. Такий стан склався історично: з одного боку, основну термінологію розробляли і вдосконалювали одночасно з розвитком робіт щодо використання засобів обчислювальної техніки для механізації й автоматизації планово-облікових робіт підприємств, галузей, де послуговувалися поняттям інформації, а з другого - використовували закордонний досвід і літературу, де в основному вживається термін "дані" (наприклад, в опису алгоритмічних мов і банків даних).
Поняття інформації доцільно застосовувати тоді, коли розглядають питання про виникнення і використання певних відомостей для виконання відповідних функцій, коли йдеться про їхні якісні характеристики та ефективне використання. Про певні відомості як дані слід говорити тоді, коли справа стосується їх розташування на машинних носіях, у пам'яті комп'ютера, організації їх комп'ютерної обробки. При цьому йдеться про способи розміщення даних на носіях і їх безпосереднє фіксування (запис), тобто дані розглядаються на логічному і фізичному рівнях. [35]
Класифікація економічної інформації
Економічну інформацію для полегшення вивчення та ефективної її організації, у тому числі і при побудові комп'ютерних технологій її обробки, класифікують за великою кількістю ознак. Розрізняють два принципові підходи до класифікації економічної інформації: за формою і за змістом (щодо призначення).
У системах класифікації першого типу як критерії виділяються найбільш суттєві властивості інформації, а саме - функції управління, достовірність, стадії виникнення, повнота, стабільність, сфера виникнення і вживання, щодо входу/виходу системи, форма сигналів подання, стосовно процесу обробки даних тощо. На рис. 2.2.6 наведено схему класифікації інформації, що циркулює в організації.
Рис. 2.2.6 Класифікація інформації, що циркулює в організації
В основу класифікації покладено п'ять найбільш загальних ознак. Місце виникнення - за цією ознакою інформацію поділяється на вхідну, вихідну, внутрішню, зовнішню. Вхідна інформація - це інформація, яка надходить до організації або її підрозділів. Вихідна інформація - це інформація, яка виходить за межі організації (підрозділу). Одна й та сама інформація може бути для однієї організації вхідною, а для іншої - вихідною. Відносно об'єкта управління (організація або її підрозділ: відділ, лабораторія) інформація може бути визначена як внутрішня або зовнішня. Внутрішня інформація виникає всередині об'єкта. Зовнішня - за межами об'єкта (зміст розпорядження уряду про зміни рівня стягнення податків для організації є, з одного боку, зовнішньою інформацією, з іншого - вхідною). Повідомлення організації до податкової інспекції про розмір відрахувань у держбюджет є, з одного боку, вихідною інформацією, з іншого боку - зовнішньою відносно податкової інспекції. [36]
Комп'ютеризація суспільства - це не лише техніка, а й люди. Нова комп'ютерна ідеологія має пронизувати всі ланки підготовки спеціалістів і керівників. Безграмотний в комп'ютерному відношенні керівник не може й сподіватися на прогрес у своїй роботі.
Нову економічну думку та механізм управління неможливо втілити в життя без комп'ютеризації, без нових інформаційних технологій, бо вони мають базуватися на точній, достовірній та своєчасній інформації.
Інформаційні системи можуть значно різнитися за типами об'єктів управління, характером та обсягом розв'язуваних задач і рядом інших ознак, тому їх можна класифікувати за такими ознаками.
1. За рівнем або сферою діяльності - державні, територіальні (регіональні), галузеві, об'єднань, підприємств або установ, технологічних процесів.
Державні ІС призначені для складання перспективних та поточних планів розвитку країни, обліку результатів та регулювання діяльності окремих ланцюгів народного господарства, розроблюють державний бюджет та контролюють його виконання і т-ін. До них відносяться автоматизована система державної статистики (АСДС), автоматизована система планових розрахунків (АСПР). державна інформаційна система фінансових розрахунків (АСФР) при Міністерстві фінансів України, система обробки інформації з цін (АСОІ цін), система управління національним банком (АСУ банк), система обробки науково-технічної інформації (АСО НТІ) і т. ін.
Територіальні (регіональні) ІС призначені для управління адміністративно-територіальним регіоном. Сюди належать ІС області, міста, району. Ці системи виконують роботи з обробки інформації, яка необхідна для реалізації функцій управління регіоном, формування звітності й видачі оперативних даних місцевим і керівним державним та господарським органам.
Галузеві інформаційні системи управління призначені для управління підвідомчими підприємствами та організаціями. Галузеві ІС діють у промисловості та в сільському господарстві, будівництві на транспорті і т. ін. В них розв'язуються задачі інформаційного обслуговування апарату управління галузевих міністерств і їх підрозділів. Галузеві ІС відрізняються сферами застосування - промислова, непромислова, наукова.
Інформаційні системи управління підприємствами (ІСУП) або виробничими об'єднаннями (ІСУ ВО) - це системи із застосуванням сучасних засобів автоматизованої обробки даних, економіко-математичних та інших методів для регулярного розв'язування задач управління виробничо-господарського діяльністю підприємства.
Інформаційні системи управління технологічними процесами (ІСУ ТП) керують станом технологічних процесів (робота верстата, домни тощо). Перша й головна відмінність цих систем від розглянутих раніше полягає передусім у характері об'єкта управління - для ІСУ ТП це різноманітні машини, прилади, обладнання, а для державних, територіальних та інших АСУ - це колективи людей. Друга відмінність полягає у формі передачі інформації. Для ІСУ ТП основною формою передачі інформації є сигнал, а в інших ІСУ - документи.
2. За рівнем автоматизації процесів управління - інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові, інформаційно-керівні, системи підтримки прийняття рішень, інтелектуальні ІС.
Залежно від мети функціонування та завдань, які покладені на ІС на етапах збору та змістової обробки даних, розрізняють такі типи ІС: інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові, інформаційно-управляючі (управлінські), інтелектуальні інформаційні системи та системи підтримки прийняття рішень.
Інформаційно-пошукові системи (ІСП) орієнтовані на розв'язування задач пошуку інформації. Змістова обробка інформації у таких системах відсутня.
В інформаційно-довідкових системах (ІДС) за результатами пошуку обчислюють значення арифметичних функцій.
Інформаційно-управляючі, або управлінські, системи (відомі у вітчизняній літературі під назвою "автоматизовані системи організаційного управління") являють собою організаційно-технічні системи, які забезпечують вироблення рішення на основі автоматизації інформаційних процесів у сфері управління. Отже, ці системи призначені для автоматизованого розв'язування широкого кола задач управління.
До інформаційних систем нового покоління належать системи підтримки прийняття рішень (СППР) та інформаційні системи, побудовані на штучному інтелекті (інтелектуальні ІС).
СППР - це інтерактивна комп'ютерна система, яка призначена для підтримки різних видів діяльності при прийнятті рішень із слабоструктурованих або неструктурованих проблем.
Інтерес до СППР, як перспективної галузі використання обчислювальної техніки та інструментарію підвищення ефективності праці у сфері управління економікою, постійно зростає. У багатьох країнах розробка та реалізація СППР перетворилася на дільницю бізнесу, що швидко розвивається.
3. За ступенем централізації обробки інформації - централізовані ІС, децентралізовані ІС, інформаційні системи колективного використання.
4. За ступенем інтеграції функцій - багаторівневі ІС з інтеграцією за рівнями управління (підприємство - об'єднання, об'єднання - галузь і т. ін.), багаторівневі ІС з інтеграцією за рівнями планування і т. ін.
5. За типом ІС розподіляються на фактографічні, документальні ідокументально-фактографічні ІС.
Документальна ІС - це система, в якій об'єктом зберігання і обробки є власне документи.
Фактографічна ІС - це система, в якій, об'єктом або сутністю є дещо, що являє для проблемної сфери багатосторонній інтерес (співробіник, договір, виріб тощо). Відомості про ці сутності можуть знаходитись у множині різних вхідних і вихідних повідомлень. [37]
2.7 Створення комунікаційної системи в організації
Обмін інформацією необхідний при реалізації будь-якої з функцій менеджменту (планування, організація, мотивація, контроль). Він є найважливішою умовою прийняття обґрунтованих рішень, грає величезну роль в міжособистісних відносинах і формуванні іміджу організації.
Можна стверджувати, що ефективність роботи менеджера залежить, насамперед, від ефективності його комунікацій і навичок ділового спілкування: вміння вести особисту бесіду і розмовляти по телефону, читати внутрішні, так само як і зовнішні комунікації повинні бути найважливішим елементом організаційної культури.
Ринкові комунікації складають багатогранну сукупність виникаючих відносин між суб'єктами ринку за рахунок ритмічного функціонування існуючих каналів зв'язку, інформатизаційній системи та безпосередньої взаємодії їх один з одним (рис. 1.2.7).
Рис. 1.2.7 комунікаційна система
Встановлення та розвиток ділових відносин - головна мета для будь-якої фірми, що діє на ринку. Однак комунікації для будь-якого суб'єкта ринку мають на меті не тільки організацію внутрішньофірмового поведінки, а й використовуються стосовно до просування товару щодо всієї ринкової зовнішнього середовища.
Головне в системі функціонування масових комунікацій-своєчасність рішень і вміння послідовно з дотриманням норм і етики психологічної взаємодії проводити їх в життя. Основу сучасної системи масових комунікацій становить своєчасне створення потрібного банку інформаційних даних і дотримання основних принципів формування системи при дотриманні високої дисципліни, відповідальності й компетентності фахівців, використанні гнучких інструментів мотивації праці, всебічного контролю та обліку зовнішніх і внутрішніх факторів. При цьому важливо на всіх етапах розвитку системи масових комунікацій проводити свідому координацію і узгодженість всіх реалізованих інструментів.
Необхідна координація створює комплексну взаємозв'язок відносин в системі засобів масової комунікації. Системні ставлення засобів масової комунікації знаходяться в тісній взаємозалежності з ситуацією, у взаємодії з представниками таких систем, як "суспільне життя" і "суспільна свідомість".
Встановлення і розвиток відносин за рахунок постійного пошуку надійних партнерів, укладання контрактів, створення портфеля інвестицій і замовлень включає такі основні елементи: процес взаємодії, учасники процесу взаємодії, середовище, в якому протікає процес, атмосфера, яка впливає.
У організацій є різноманітні засоби обміну інформацією з основними елементами свого зовнішнього оточення. Так, наприклад, з наявними та потенційними споживачами вироблених товарів і послуг фірми спілкуються, перш за все, за допомогою реклами та інших засобів просування товарів на ринок, а також проводячи різні соціологічні опитування.
Велика увага приділяється створенню в громадській думці сприятливого образу організації, для чого у великих фірмах створюються спеціальні відділи по зв'язках з громадськістю ("паблік рілейшнз"), фахівці яких, використовуючи різноманітні засоби, поширюють необхідну для цього інформацію. Це далеко не повний перелік прикладів комунікацій між організацією та її зовнішнім середовищем.
Під внутрішніми комунікаціями розуміються інформаційні обміни, здійснювані між елементами організації. Всередині організації обміни інформацією відбуваються між рівнями керівництва (вертикальні комунікації) та між підрозділами (горизонтальні комунікації). [38]
В цілому як зовнішні та внутрішні комунікації рекламного агентства "Бренд" ефективні, на жаль, я не маю статистичними даними, щоб зробити більш конкретні висновки. Однак, керуючись теоретичною базою, вивченої літературою, матеріалом, викладеним в курсовій роботі можна зробити висновок, що комунікаційна система розвинена - в ній використовуються різні організаційні технології - зборів, корпоративні свята, які зміцнюють єдність колективу і його корпоративний дух, що втім зараз мало притаманно сучасним колективам. І інформаційні технології - корпоративна газета, телефонія, свій сайт в Інтернеті, який широко використовується як в рекламних цілях, в цілях навчання (пошук семінарів та направлення на них співробітників), так і як засіб дозволяє зробити необхідні замовлення і виконати їх і переслати вже готову роботу електронною поштою. Агентство широко використовує у своїй роботі мультимедійні засоби, графічні програми та програми з проектування. [39]
У налагодженні зворотного зв'язку важливе значення має вміння слухати, тобто уважно приймати повідомлення, чітко виділяти в ньому істотне, правильно інтерпретувати почуте. Слухання має бути активним. Воно передбачає контакт очима, активну міміку і жести, запитання, перефразовування сказаного, концентрацію на головному, терпимість до огріхів мови і поведінки співрозмовника, дискусії лише після цілковитого усвідомлення позиції іншої сторони.
Також існують наступні види перешкод в організаційних комунікаціях:
Викривлення повідомлень. Коли інформація рухається всередині організації вгору й униз, зміст повідомлень дещо викривлюється. Таке викривлення може бути зумовлено низкою причин. Повідомлення можуть викривлятися випадково через труднощі в контактах між особами (про що була мова вище). Свідоме викривлення інформації може мати місце, коли якийсь керівник не згоден з повідомленням. У такому разі він модифікує повідомлення таким чином, щоб зміна змісту відбувалася в його інтересах.
Проблеми обміну інформацією внаслідок викривлення повідомлень можуть виникати також унаслідок фільтрації. У організації існує потреба фільтрувати повідомлення для того, щоб з одного якогось рівня на інший рівень організації або відділу направлялися лише ті повідомлення, які його стосуються. Для прискорення руху інформації або надання повідомленню більшої ясності різноманітні відомості об`єднуються й спрощуються перед тим направленням повідомлень у різні сегменти організації. Такий відбір може стати причиною непопадання важливої інформації до іншого сектору організації або попадання інформації туди з суттєвим викривленням змісту.
Повідомлення, що відправляються "вгору", можуть викривлятися через різні статуси рівнів організації. Керівники вищої ланки мають вищий статус, тому виникає тенденція надавати їм лише позитивну інформацію. Це може призвести до того, що підлеглий не інформує керівника про потенціальну чи існуючу проблему, оскільки "не бажає повідомляти керівникові погані новини". Далі, оскільки підлеглі часто мають бажання отримати схвалення від керівника, вони можуть повідомляти йому лише те, що він хоче почути. У числі інших причин, що заважають працівникам передавати інформацію нагору, можуть бути страх перед покаранням і почуття безкорисності цієї справи.
Інформаційні перевантаження. Перешкоди на шляхах обміну інформацією можуть також бути наслідками перевантажень каналів комунікацій. Керівник, захоплений переробкою інформації, що поступає, й необхідністю підтримувати інформаційний обмін, імовірно, неспроможний ефективно реагувати на всю інформацію. Він вимушений відсіювати менш важливу інформацію й залишати лише ту, яка здається йому найбільш важливою; те ж стосується й обміну інформацією. Нажаль розуміння керівником важливості інформації може суттєво відрізнятися від розуміння такої іншими працівниками організації.
Незадовільна структура організації. Організаційна структура - це логічний взаємозв`язок рівнів управління й функціональних сегментів, що забезпечує ефективне досягнення цілей. Якщо структура організації продумана погано, можливості керівника планувати й домагатися реалізації поставлених цілей звужуються. У організації з численними рівнями управління зростає ймовірність інформаційних викривлень, оскільки кожен наступний рівень управління може корегувати й фільтрувати повідомлення. [40] До інших аспектів, які можуть викликати проблеми в комунікаціях, можна віднести незадовільний склад і використання комітетів, робочих груп, кадрів, а також спосіб організації влади й розподілення задач. Зрештою, створювати проблеми при обміні інформацією можуть конфлікти між різними групами й відділами організації. Наприклад, якщо вони вважають, що дублюють один одного в деяких питаннях. Вочевидь, погано опрацьована інформаційна система може знижувати ефективність обміну інформацією й прийняття рішень у організації. [41] Усунути комунікативні бар'єри можливо шляхом удосконалення спілкування. Для цього необхідно:
- пояснювати власні ідеї до початку їх передавання;
- висловлюватися чітко й однозначно;
- стежити за власними жестами, позами, інтонаціями;
- враховувати психологічний стан, потреби, інтереси і рівень підготовленості людей;
- правильно вибирати методи і засоби комунікації;
- встановлювати якісний зворотний зв'язок.
Комунікаційний процес слід здійснювати з дотриманням певних вимог щодо його організації - послідовності етапів, урахування психології учасників, використання зворотного зв'язку. Комунікація не є одностороннім актом передавання інформації; її мета - розуміння адресатом суті явища, що описується в повідомленні, і спонукання його до певних дій. Тому для забезпечення ефективності комунікації важливо вибрати такі способи передавання інформації, які б якнайкраще цьому сприяли.
Комунікаційні перешкоди - спотворення інформації, яке ускладнює сприйняття, спричиняє часткову чи повну її втрату.
До комунікаційних перешкод відносять: вибіркове сприйняття; семантичні перешкоди; соціокультурні відмінності відправника та одержувача повідомлення; невербальні перешкоди; інформаційні перевантаження; слабкий зворотний зв'язок.
Отже, комунікації, як складова технології менеджменту, повинні бути ефективними. Для цього необхідно не тільки правильно вибирати методи комунікацій, а й мінімізувати вплив комунікаційних перешкод. [42]
В умовах насиченого ринку недостатньо розробити новий якісний товар, встановити на нього оптимальну ціну і вибрати ефективні канали розподілу. Дедалі більшого значення набуває така складова комплексу маркетингу, як маркетингові комунікації. Система їх спрямована на інформування, переконування, нагадування споживачам про товар фірми, підтримку його збуту, а також створення позитивного іміджу компанії.
З метою збільшення ефективності комунікаційні програми доцільно розробляти спеціально для кожного сегмента ринкової ніші й навіть для окремих клієнтів, беручи до уваги як прямий, так і зворотний зв'язок між фірмою та клієнтами. Отже, першим етапом комунікаційного процесу є повний аудит потенційних можливостей взаємодії компанії та її продукту з клієнтами. Споживач незалежно від того, що купуватиме, спочатку вивчає рекламні проспекти, радиться з компетентними особами, слухає рекламу по радіо або дивиться по телевізору.
Основні інструменти маркетингових комунікацій та їх характеристики. Маркетингові комунікації - діяльність підприємства, спрямована на інформування, переконання і нагадування цільовій аудиторії про свої товари, стимулювання їх збуту, створення позитивного іміджу фірми у суспільстві та налагоджування тісних взаємовигідних партнерських стосунків між підприємством і громадськістю, а також оцінювання ринкової ситуації через зворотний інформаційний потік з метою адаптації цілей фірми до ситуації, яка склалася.
Виділяють шість основних інструментів маркетингових комунікацій:
Реклама - будь-яка платна неперсоніфікована форма інформаційного впливу на споживача з метою формування мотивів купівлі товарів.
Персональний продаж: - будь-яка платна форма усного представлення товару в процесі бесіди з одним або кількома потенційними покупцями під час його продажу з метою формування мотивів купівлі певного товару та партнерами з метою можливого укладання угод про подальше співробітництво.
Стимулювання збуту - короткочасні платні примусові заходи заохочення цільової аудиторії до купівлі товару та плідного співробітництва.
Пропаганда - будь-яка безкоштовна, добровільна особиста форма інформаційного впливу на громадськість з метою її інформування про фірму, її діяльність та товари, що вона випускає.
Паблік рилейшнз - будь-яка платна форма особистого чи неособистого інформаційного впливу на громадськість з метою формування позитивного її ставлення до фірми, її діяльності та товарів, що вона випускає, з допомогою засобів масової інформації.
Директ-маркетинг - будь-яка платна форма особистого інформаційного впливу на споживача та партнерів через адресні звернення з метою формування мотивів купівлі певних товарів, довгострокових взаємовигідних партнерських стосунків та залучення їх до діалогового режиму.
Кожна зі складових системи маркетингових комунікацій має свої особливості, але усі вони доповнюють одна одну, створюючи єдиний комплекс. Деякі характеристики складових маркетингових комунікацій наведено в табл. 1.2.7
Спрямовуючи свої комунікаційні зусилля на адресатів, фірма сподівається на бажану для неї зворотну реакцію, а саме: від споживачів - купівлі товару фірми; від постачальників і маркетингових посередників - співробітництва на взаємовигідних умовах; від контактної аудиторії - якщо не підтримки, то відсутності протидії; від органів державного управління - формування режиму найбільшого сприяння.
Кожній з цих груп засобів впливу властиві специфічні прийоми комунікації: виставки, ярмарки, демонстрації товару, експозиції в місцях продажу. Водночас комунікаційними зусиллями вважаються також оформлення товару, упаковка, посмішка продавця, його подяка за покупку.
Функції маркетингових комунікацій:
інформативна: інформування цільової аудиторії про товар, який випускає фірма, його переваги стосовно конкурентних товарів, властивості та якості; про діяльність фірми та її політику; отримання зворотної інформації про стан ринку, ситуації, які виникають на підприємстві, у партнерів тощо.
нагадувальна: нагадування цільовій аудиторії про певні принципи та заходи компанії, торгову марку, переваги товару.
переконуюча: переконання цільової аудиторії в її рішеннях на користь позитивного ставлення до товару, який випускає фірма, її діяльності та власного імені;
формування позитивного іміджу фірми та її товарів на ринку;
виховання відданості компанії серед її працівників.
Неособисті канали розподілу передають звернення без особистої участі. Це засоби масової інформації, інтер'єри і заходи стимулювання збуту. Вони формуються, як правило, за соціальним принципом. Вважається, що суспільство складається з невеликих соціальних груп, члени яких взаємодіють між собою більше, ніж з членами інших груп; кожна з таких груп ізольована від проникнення нових ідей. Завдання маркетолога - досягти більшої відкритості у групах за допомогою сполучних ланок і мостів. Сполучною ланкою може бути людина, яка з'єднує кілька груп, але не належить до жодної з них. Міст - це людина, що належить до однієї групи, проте пов'язана з представниками іншої. [45]
2.8 Керівництво та лідерство в організації
Центральною фігурою в менеджменті будь-якої організації є менеджер-керівник, який керує нею або окремим її підрозділом. Процес керівництва є неодмінною умовою функціонування організації.
Керівництво - це цілеспрямований вплив осіб, наділених функціями й компетенцією керівників, на колективи, тобто взаємодія керівників і виконавців. Керівництво - не лише неодмінний, а й основний елемент процесу керування, зміст якого розкривається через його функції: планування, організацію, контроль, мотивацію й виховання. Перші чотири розкривають зміст процесу керівництва в системі "керівник - виробництво", а остання - одну з найважливіших аспектів керівництва - формування особистості у сфері трудової діяльності.
Цікавим є розподіл затрат робочого часу лінійними керівниками різних рівнів управління на основні функції керівництва. Затрати часу на розробку планів зменшуються зі зниженням рівня управління. Функція організації вимагає порівняно однакової уваги з боку керівників усіх рівнів. Основне навантаження щодо реалізації функції контролю припадає на вищу та середню ланку. Реалізація функції стимулювання здійснюється на низових рівнях, як і функції виховання.
Процес керівництва колективом можна поділити на три стадії:
· визначення цілей, які мають бути досягнуті за певний відрізок часу;
· інформування колективу про завдання, методи їх виконання, ресурси тощо;
· проведення аналітичної роботи з метою вивчення резервів підвищення ефективності трудової діяльності колективу.
Таким чином, враховуючи зміст основних стадій керівництва, можна дійти висновку, що керівництво - це процес неперервного обміну інформацією між його суб'єктом та об'єктом з метою впливу один на одного.
Важливе значення в менеджменті має співвідношення керівництва та лідерства. Лідерство має місце у всіх сферах професійної діяльності керівника будь-якого рангу. Менеджер, займаючи певну посаду на відповідному рівні управління, стає формальним лідером колективу, оскільки отримує повноваження керувати ним. Однак він може й не бути дійсним лідером, якщо не володітиме відповідними якостями. У такому випадку функція лідерства може перейти до неформальних лідерів, найбільш авторитетних членів колективу. За такої ситуації лідерство стає процесом стихійного, спонтанного керівництва колективом і може мати негативний вплив на нього, якщо формальний керівник не звертатиме на це уваги. Неформальними лідерами стають найбільш ініціативні, енергійні, поінформовані працівники.
Безлідерні колективи менш ефективні. Найбільшої ефективності у своїй діяльності досягають ті колективи, де керівник є одночасно лідером. Він повинен уміти впливати на колектив через його неформальних лідерів, а не протиставляти себе їм і боротися з ними. [43]
Слово "лідерство" походить від англійського leader - ведучий, керівник. Це один із механізмів інтеграції групової діяльності. Виникнувши як результат спілкування і взаємодії індивідів у складі групи, лідерство є складним соціально-психологічним феноменом.
У психологічному словнику лідерство - це соціально-психологічний феномен, що пов'язаний з динамічними процесами у малій групі; поняття, яке характеризує відношення домінування і підпорядкованості в групі. Лідерство є результатом дії як об'єктивних чинників (мети і завдань групи в конкретній ситуації), так і суб'єктивних (потреби, інтереси, індивідуально-психологічні особливості членів групи), а також це дії лідера як ініціатора й організатора групової діяльності.
Отже, як бачимо, лідерство - це складний соціально-психологічний процес групового розвитку, коли окремий індивід виконує роль лідера, тобто об'єднує, спрямовує дії всієї групи, яка очікує, приймає і підтримує його дії. У результаті цього процесу відбувається виникнення та диференціація групової структури, її оптимізація і вдосконалення. Лідер - це такий учасник групи, який у значимих ситуаціях здатний здійснювати суттєвий вплив на поведінку учасників групи.
Отже, лідерство розглядають як один із процесів організації малої соціальної групи та управління нею, який сприяє досягненню групової мети в оптимальний термін і з оптимальним ефектом. А лідер - це учасник групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної специфічної і досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацією спільної діяльності індивідів для найшвидшого й успішного досягнення спільної мети.
Характеризуючи поняття "лідер", потрібно виділити кілька моментів.
По-перше, лідера не висуває група на відповідну посаду, він спонтанно займає лідерську позицію з відкритої чи прихованої згоди групи.
По-друге, він висувається на роль неофіційного керівника, а отже, з його особистістю ідентифікується специфічна система групових норм і цінностей, яка не вичерпується системою офіційно визнаних значень.
По-третє, лідер висувається на відповідну роль в умовах не тільки специфічної, а й завжди досить значущої для життєдіяльності групи ситуації. Для того, щоб стати лідером групи, індивід повинен мати певну сукупність особистісних, соціально-психологічних рис, зокрема, досить високий рівень ініціативності й активності, досвід та навички організаторської діяльності, зацікавленість у досягненні групової мети, бути поінформованим щодо справ групи, товариським і привабливим, а також вирізнятися високим рівнем престижу й авторитетом у групі.
Зазначимо, що проблема лідерства привертала увагу протягом багатьох століть. Геродот та інші античні філософи, коли описували певні історичні події, у центр ставили розповіді про дії видатних лідерів - монархів, полководців. Згодом це питання розглядали інші філософи. Наприклад, для Ніцше прагнення до лідерства - це вияв так званого творчого інстинкту людини, лідер може навіть ігнорувати мораль як зброю слабких людей. Для Г. Тарда, наслідування лідера - це основний закон соціального життя. За 3. Фрейдом, подавлене лібідо може переходити у прагнення до лідерства. А натовп потребує авторитету, який аналогічний до авторитету батька для дитини. [44]
До основних недоліків організації управлінської праці слід віднести те, що тривалість трудових процесів, які виконують керівники, зростає насамперед через різні витрати часу з організаційних та інших причин.
Всі ці втрати можуть і мають бути ліквідовані. Доцільно та економічно вигідно доручити виконання не властивих висококваліфікованим фахівцям функцій відповідним групам службовців. Одним із шляхів зниження витрат часу на виконання різних управлінських операцій є вміння керівника раціоналізувати свою роботу. Рівень організації праці керівника передусім відрізняється тим, як він використовує свій робочий час, час для вирішення головних питань та тих, які можна вирішити пізніше; як він розподіляє питання, які має вирішити сам і які можна доручити керівникам та фахівцям нижчого рівня управління.
При раціональній організації праці керівник завжди має достатньо повне уявлення про діяльність ввіреного йому колективу і одночасно звільняється від вирішення другорядних питань, що потребують багато часу. Праця керівника характеризується не тільки тим, що він здійснює окремі види діяльності як спеціаліст, а організує, об'єднує зусилля інших виконавців. Якою б досконалою не була структура виробничого колективу, завжди виникатимуть питання, вирішення яких потребує втручання керівника для синхронізації дій окремих ланок та виконавців з урахуванням конкретних програм та умов їх реалізації (Рис. 1.2.8).
Рис. 1.2.8 Класифікація видів робіт для аналізу змісту роботи менеджера
Керівники середньої ланки підприємств, які координують і контролюють роботу підлеглих, є своєрідним буфером між вищою управлінською ланкою та підлеглими. Вони готують інформацію для вирішення питань, по яких приймають рішення керівники вищої ланки, і передають ці рішення в технологічно зручній формі у вигляді завдань виконавцям. За даними проведених досліджень, керівники середньої ланки - завідувачі підрозділів, витрачають близько 70 % часу на спілкування.
Характеризуючи роботу керівників середньої ланки підприємств, слід підкреслити, що їхня робота є напруженою і наповненою різними діями, частими перервами, переходами від одного завдання до іншого, відволіканнями, а це призводить до перевантаження і неефективного використання робочого часу (Рис. 2.2.8). [46]
Висновок
Сучасне виробниче підприємство - це складний комплекс, динамізм і злагодженість роботи якого забезпечуються механізмом управління, що встановлює внутрішні зв'язки і враховує діяльність усіх ланок та працівників підприємства - від робітника до директора. Група керівників і фахівців, на яку покладені відповідальність за вироблення і реалізацію управлінських рішень, становлять апарат управління, який розподіляється на категорії.
Формування організаційного потенціалу це проектування, утворення підприємства як цілісної системи, що відповідає цільовому призначенню її діяльності; організація управління, відповідно до змін попиту і стану зовнішнього середовища. Організаційний процес може протікати при таких механізмах: організаційно - структурним (керуючі впливи на організацію і реструктуризацію системи), організаційно технічним (вплив на технічні, технологічні параметри виробничого процесу), організаційно - економічні (вплив на економічні параметри господарської діяльності), організаційно - адміністративні (вплив на діяльність персоналу), комплексом механізмів перелічених вище. Вибір механізмів визначається рівнем організації і управління виробництвом. Структурні механізми об'єднують визначення цілі, структуризацію діяльності, підприємства (системи), ринку. Організація управління, як система механізмів, включає стратегічне, оперативне, поточне управління, створення модель акціонерної вартості. Стандартизація продукції, кооперування виробництва, забезпечення його ритмічності, якості, ефективного використання, впровадження нової техніки і технології, сертифікація продукції здійснюється через організаційно - технічні і організаційно - адміністративні механізми. Науково - технічний розвиток, потік факторів виробництва для адаптації і докорінної перебудови підприємства, формування ефективної стратегії інноваційного характеру, маркетингової діяльності стають можливими завдяки інформаційному механізму. Висока діяльність системи підтримується застосуванням управлінських прийомів або методів управління: адміністративний, економічний, комерційний, соціально - психологічний, правовий. Застосовані методи управління покликані забезпечити: цілеспрямованість колективу, організованість, чіткість і злагодженість роботи, оперативність і своєчасність рішень, розпорядливість, гнучкість, дисциплінованість, ініціативність.
Розділ ІІІ. Ефективність управління будівельною організацією
Управління, як і будь-який інший вид діяльності, вимагає конкретної оцінки, визначення його ефективності. Авторитетні дослідження, які були проведені західними фахівцями, давали розбіжні висновки стосовно впливу управлінського персоналу на ефективність організацій. Лише недавно провідні компанії визнали, що менеджери здатні зробити вирішальний внесок у досягнення організаціями успіху.
Визначення рівня ефективності управління організацією є проблемою, що пов'язана з істотними об'єктивними труднощами, характеризується значною кількістю методологічних підходів та викликає чи не найбільш активну дискусію серед дослідників та фахівців-практиків. Досить зауважити, що у більшості визнаних підручників з менеджменту ця тема відсутня взагалі, а основну інформацію щодо ефективності управління можна знайти лише у спеціалізованих виданнях.
3.1 Економічна ефективність управління організацією
Економічна ефективність від впровадження певних організаційно-технічних заходів на окремих стадіях виробничого процесу може виявлятися у різних формах. При визначенні її слід забезпечувати порівнянність варіантів щодо поточних витрат та капітальних вкладень, враховуючи чинник часу [47].
Для практичного використання цієї економічної категорії при плануванні і обліку необхідно розглядати її у різних аспектах, відповідно до сфери прикладання, рівня матеріального виробництва, об'єкта визначення та методів розрахунку.
За сферою прикладання розрізняють загальну, локальну і часткову ефективність. Загальна характеризує ефективність виробництва на підприємстві в цілому; локальна - окремі стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання; часткова - ефективність використання в процесі виробництва певних ресурсів (предметів і засобів праці, капітальних вкладень, робочої сили тощо).
За рівнем виробництва ефективність буває народногосподарська і госпрозрахункова. Народногосподарську ефективність визначають, виходячи з інтересів, мети і завдань народного господарства; госпрозрахункова ефективність відображає результати діяльності і витрати окремого підприємства (об'єднання).
Надзвичайно важливо знаходити такі методи управління економікою, в масштабах від держави до окремих підприємств, які б забезпечували збіг інтересів народного господарства в цілому і окремих його ланок.
Відповідно до об'єктів визначення ефективність розподіляють таким чином: на ефективність діючого виробництва на всіх його рівнях; ефективність капітальних вкладень, використовуваних для будівництва, реконструкції, технічного переозброювання підприємства з метою випуску нової продукції, збільшення обсягів виробництва; ефективність розвитку науки і техніки; ефективність зовнішньоекономічних зв'язків; ефективність охорони навколишнього середовища [48].
За призначенням і методами розрахунку розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Це пов'язано з тим, що у практиці економічних розрахунків доводиться вирішувати два завдання:
- визначати і оцінювати рівень ефективності використання окремих видів витрат і ресурсів, економічну ефективність виробництва в цілому (галузі, об'єднання, підприємства), а також аналізувати вплив різних організаційно-технічних заходів на показники діяльності підприємства;
- порівнювати і відбирати кращі варіанти нової техніки, технології, організації виробництва.
Абсолютна економічна ефективність визначається по підприємству в цілому і характеризує загальний ефект (віддачу) від використання ресурсів та витрат.
Порівняльна економічна ефективність характеризує економічні переваги одного варіанта над іншими щодо раціонального використання ресурсів та витрат.
При порівнянні і виборі варіантів організаційно-технічних заходів використовуються певні критерії і показники.
Критерії характеризують принцип, підхід до оцінки економічної ефективності, тоді як показники - безпосередній спосіб її оцінки.
Показники економічної ефективності У загальному вигляді ефективність управлінської діяльності (Е) висловлюють наступною формулою:
де Р - результат функціонування системи управління (результуюча складова);
3 - витрати на управлінську діяльність або обсяг використаних ресурсів (витратна складова).
На рівні окремих підприємств у різних галузях економіки використовуються різноманітні групи показників економічної ефективності. Проте на кожному підприємстві оцінюється економічнаефективність використання матеріальних ресурсів, основних виробничих фондів і оборотних коштів, капітальних вкладень, діяльності персоналу, а так само розраховується узагальнюючий показник, що характеризує економічну ефективність підприємства в цілому.
Показник ефективності використання матеріальних ресурсів (Е м) характеризує матеріаломісткість продукції:
,
де: МОЗ - матеріальні витрати; ВП - вартість випущеної продукції.
Зниження матеріаломісткості продукції - одне з головних напрямків підвищення ефективності у промисловості та будівництві, тому що витрати на матеріали складають більше половини витрат на виробництво продукції цих галузей. Як правило, це досягається впровадженням нових ресурсозберігаючих технологій, заміною дорогих матеріалів більш дешевими.
Показник ефективності використання основних виробничих фондів (Е ф) визначається зазвичай показником їх фондовіддачі.
,
де: ОФ - вартість основних виробничих фондів; ВП - вартість випущеної продукції.
До основних виробничих фондів належать: засоби праці (виробничі будівлі та споруди, машини, верстати, обладнання, транспортні засоби і тому подібні) які беруть участь у виробництві. Найважливішими напрямками підвищення ефективності використання основних фондів є: підвищення коефіцієнта змінності роботи підприємства, скорочення втрат робочого часу обладнання та ін Показником ефективності капітальних вкладень (Е п) є термін окупності капітальних вкладень.
,
де: К - обсяг капітальних вкладень; ДП - приріст прибутку, викликаний цими капітальними вкладеннями за рік.
Як відомо, оптимальний термін окупності капітальних вкладень не повинен перевищувати двох років.
Показником, що характеризує ефективність діяльності персоналу (Е т), є продуктивність праці. На рівні підприємства вона може бути визначена як відношення.
,
де: ЧР - середньорічна чисельність працівників, зайнятих на підприємстві.
Крім того, продуктивність праці визначається виробленням продукції в одиницю часу.
Підвищення продуктивності праці залежить від ряду чинників: технічного рівня виробництва, кваліфікації працівників, якості та наявності в необхідній кількості матеріалів і т.д.
...Подобные документы
Принципи і ідеї філософії управління організацією. Філософія управління як тип інтелектуальної діяльності. Діалектичний взаємозв'язок між суб'єктом і об'єктом керування. Засади соціального управління. Специфіка системи менеджменту в США та Японії.
реферат [35,4 K], добавлен 15.05.2009Управління організацією, системи комунікації та їх типологія. Структура інформації, яка надходить до організації. Механізм управління інформацією відділу споживчого кредитуванні АКБ "Правекс-Банк". Вплив інформаційного поля на функціонування відділу.
курсовая работа [798,4 K], добавлен 24.05.2008Особливості функціонування підприємства у ринковому середовищі. Сутність менеджменту і процесу управління організацією. Прямий та непрямий, матеріальний, владний та моральний вплив. Економічні, розпорядчі та соціально-психологічні методи управління.
курсовая работа [71,6 K], добавлен 23.12.2010Правові умови та структура управління підприємством, органи управління. Узгодження інтересів учасників майнових відносин. Регламентація та організація праці працівників апарату управління. Участь працівників організації в прийнятті управлінських рішень.
курсовая работа [68,2 K], добавлен 05.05.2010Сучасні тенденції розвитку управління організацією. Відмінність системи загального управління від інтегрованої (ІСУ). Міжнародні стандарти ISO серії 9000. Спільні елементи у стандартах на системи управління. Розробка ІСУ та переваги від її впровадження.
реферат [31,6 K], добавлен 25.06.2009Системний підхід в розробці принципів управління якістю організації. Стандарти ІСО в системі управління якістю виробничих процесів. Документація системи менеджменту якості. Менеджмент ресурсів. Якість та управління організацією. Економічна ефективність ро
дипломная работа [199,7 K], добавлен 20.06.2004Організаційна культура: поняття, функції, логіка формування, елементи. Особливості типів культури організацій. Соціальні механізми формування й розвитку організаційної культури. Життєвий цикл організації. Нові підходи до управління сучасною організацією.
курсовая работа [337,4 K], добавлен 23.07.2010Особливості організації системи спортивного менеджменту та види організацій у сфері фізичної культури. Організаційна структура та особливості керівництва СК "Силур", кадровий потенціал та політика. Удосконалення процесу управління спортивною організацією.
дипломная работа [102,4 K], добавлен 12.01.2011Сутність мотиваційної системи, її складові і роль у забезпеченні ефективного управління організацією. Аналіз існуючих видів та способів мотивації трудової діяльності персоналу на прикладі підприємства ТОВ "Тіко". Форми матеріального стимулювання праці.
курсовая работа [255,1 K], добавлен 20.05.2013Напрями діяльності, функції і соціальна структура комунального підприємства "Чернігівводоканал", правова основа його функціонування. Соціальні взаємодії в системі управління організацією. Зовнішнє оточення підприємства і його вплив на організаційні зміни.
реферат [14,3 K], добавлен 05.03.2012Загальні принципи управління підприємством. Відповідальність власників підприємства, методи кадрового менеджменту на підприємстві. Напрями удосконалення процесу формування персоналу на ТОВ "Херсон Авто Комун Сервіс". Специфіка роботи з кадровим резервом.
дипломная работа [315,8 K], добавлен 03.11.2014Особливості функціонування підприємства, його правові умови, структура та органи управління. Оцінка діяльності вищої посадової особи підприємства. Організація праці працівників-управлінців. Необхідність участі працівників в прийнятті управлінських рішень.
курсовая работа [67,2 K], добавлен 02.03.2010Загальна характеристика ТОВ "Мамин хліб". Скорочена оцінка і аналіз впливу факторів зовнішнього середовища. Оцінка система управління та управлінського персоналу. Комплексно-цільова програма реформування системи управління організацією та її структури.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 25.01.2014Процес планування, необхідний для формулювання і досягнення мети організації. Управлінські функції. Управлінський цикл. Методи управління. Управлінська інформація і закономірності її руху. Сучасна теорія управління.
реферат [35,0 K], добавлен 04.09.2007Стратегічне управління як система управління організацією за умов швидкозмінного середовища, що забезпечує динамізм, адаптованість і конкурентоспроможність розвитку, характерні риси та значення на підприємстві. Підходи до формування соціальної стратегії.
контрольная работа [217,7 K], добавлен 23.04.2011Поняття стратегічного управління, та його аналіз на прикладі підприємства. Оцінка характеру використання організацією умов зовнішнього середовища. Визначення ступеня оптимальності діючої стратегії підприємства. Оцінка рівня конкурентоспроможності.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 01.10.2011Принципи управління сучасною економікою, та його методи: економічні, адміністративно-правові та соціально-психологічні. Політика оплати праці на підприємстві. Управління його фінансами, виробничими інвестиціями, витратами та продуктивністю праці.
курсовая работа [82,4 K], добавлен 01.02.2009Місія, завдання і напрями діяльності ПП "Меблі для Вас". Матеріальні, фінансові та інформаційні ресурси організації. Соціальні відносини, дії та взаємодії на підприємстві. Схема комунікаційної мережі. Соціальні взаємодії в системі управління організацією.
контрольная работа [16,4 K], добавлен 05.03.2012Теоретичні та методологічні основи управління персоналом на підприємствах: закордонний та вітчизняний досвід. Планування і прогнозування як складові функції в системі управління. Управління персоналом та його вплив на ефективність діяльності банку.
дипломная работа [443,2 K], добавлен 10.08.2010Принципи, методи проектування та формування системи управління персоналом. Організаційно-економічна характеристика підприємства. Заходи щодо вдосконалення системи управління персоналом. Система найму та мотивації персоналу на прикладі ЗАТ "Будіндустрія".
курсовая работа [83,8 K], добавлен 13.05.2011