Математичний метод обчислення точки беззбитковості ґрунтується на визначенні чистого прибутку за формулою:

П = Вр - З_з - З_п,

де В_р - виручка від реалізації

З урахуванням обсягу виробництва, ця формула матиме вигляд:

П = (Ц х V) - (З_з x V) - З_п або V(Ц - З_з) - З_п = П.

V_o = З_п / Ц_од - З_{з од}

де Ц_од - ціна одиниці продукції; З_{з од} - змінні затрати на одиницю продукції.

Обсяг беззбитковості у вартісному вигляді визначається на основі виручки від реалізації, постійних та змінних витрат за формулою:

Постійні затрати

V₀ =

1 - (Змінні витрати/Виручка)

Метод маржинального доходу.

Мд = Вр - Зз або Мд = П + Зп,

де М_д - маржинальний дохід, В_р - виручка від реалізації, З_з - змінні витрати, П - прибуток, З_п - постійні витрати.

Враховуючи, що прибуток у точці беззбитковості відсутній, обсяг виробництва (V₀) становитиме:

V₀ = З_п / М_д

Для обчислення точки беззбитковості в грошових одиницях використовують коефіцієнт маржинального доходу (К_мд):

К_мд = Мд / V, або К_мд = М_{д од} / Ц_од,

де М_{д од} - маржинальний дохід на одиницю, Ц_од - ціна одиниці.

V_o = М_д / К_мд

Графічний метод визначення точки беззбитковості не такий точний, але більш наочний. Для побудови графіку беззбитковості необхідно виконати наступні дії (Рис. 24):

1) побудувати осі графіка: по осі Х - обсяг діяльності (продажу), по осі У - затрати.

2) Нанести на графіка лінію постійних витрат (паралельно осі Х).

3) Обчислити загальні витрати - шляхом математичного підбору розрахувати загальні витрати для декількох зручних обсягів виробництва. Нанести лінію загальних витрат на графік.

4) Аналогічно обчислити виручку від реалізації - для декількох зручних обсягів виробництва. Лінія виручки проводиться з точки „нуль” через обчислені точки.

5) Точка перетину ліній виручки від реалізації та лінії загальних витрат і буде точкою беззбитковості.

Рис. 24. Графік беззбитковості

Точка закриття підприємства - це обсяг випуску, при якому підприємство стає економічно неефективним, тобто при якому виторг дорівнює постійним витратам:

Якщо фактичний обсяг виробництва й реалізації продукції менший від точки закриття підприємства, то підприємство не виправдовує свого існування і його варто закрити. Якщо ж фактичний обсяг виробництва й реалізації продукції більший від точки закриття підприємства, то підприємству варто продовжувати свою діяльність, навіть якщо воно одержує збитки.

Аналіз чутливості прибутку

Аналіз чутливості прибутку дозволяє визначити вплив на прибуток зміни витрат, ціни та обсягу продажу. Для цього використовують такі показники: точка безпеки, запас фінансової міцності, операційний важіль.

Точка безпеки - це різниця між фактичним і критичним обсягами випуску й реалізації (у натуральному вираженні). Корисно розрахувати відношення точки безпеки до фактичного обсягу (у відсотках). Ця величина покаже, на скільки відсотків може знизитися обсяг випуску й реалізації, щоб підприємству вдалося уникнути збитку. Точка безпеки характеризує ризик підприємства: чим менша точка безпеки, тим більший ризик того, що фактичний обсяг виробництва й реалізації продукції не досягне критичного рівня і підприємство виявиться в зоні збитків.

Економічний зміст запасу фінансової міцності всього підприємства в цілому це вартісне вираження точки безпеки. Точка безпеки показує, наскільки фактичний обсяг близький до критичного, а запас фінансової міцності допомагає оцінити, наскільки фактичний виторг наближається до критичного.

Запас фінансової міцності - це перевищення фактичної виручки від реалхіації над точкою беззбитковості. Як правило, цей показник вимірюється у процентах від виручки. Його ще називають маржа безпеки. Вона вказує, наскільки можна скоротити обсяг реалізації, перш ніж підпрєимтсво перейде в зону збитків. В абсолютному виразі визначається за формулою:

М_б = О_о - О_б,

В процентному виразі, або як коефіцієнт фінансової міцності, обчислюється за формулою:

М_б = (О_о - О_б) / О_о х 100%

Де М_б - маржа безпеки, О_о - обсяг очікуваної реалізації, О_б - обсяг реалізації в точці беззбитковості.

Будь-яка зміна обсягу реалізації спричинює ще більшу зміну прибутку. Цей феномен називається ефектом операційного важеля.

Операційний важіль - величина, визначена як частка від ділення маржинального доходу (внеску на покриття) на прибуток. Вона характеризує процент зміни прибутку, що забезпечує кожний процент зміни виручки. Сила операційного важеля характеризує рівень підприємницького ризику підприємства. Визначається за формулою:

ОВ = МД / П,

де ОВ - операційний важіль, МД - маржинальний дохід, П - прибуток.

Сила операційного важеля показує, на скільки відсотків зміниться прибуток при зміні виторгу на 1%, тобто якщо прибуток близиться до нуля, то сила операційного важеля прагне до нескінченності: навіть найслабші коливання обсягу виробництва навколо критичної точки спричинюють сильні відносні коливання прибутку.

Чим більше частка постійних витрат у загальній сумі витрат, ти сильніше діє операційний важіль. Потужний операційний важіль це високий операційний ризик. Тому в ситуації, коли попит нестабільний, рекомендується знижувати постійні витрати: навіть невелике зниження виторгу призводить до різкого падіння прибутку.

Якщо попит стабільний, доцільно знижувати частку змінних витрат і нарощувати частку постійних витрат, тому що це приведе до більшого приросту прибутку.

Лекція 12. Методи стратегічної діагностики підприємства в системі контролінгу

План

1. Методи діагностики ефективності стратегії підприємства.

2. Методи діагностики стратегічних позицій підприємства.

3. Діагностика за слабкими сигналами.

Література: 2 С. 387-396; 8 С. 167-192; 16 С. 198-216.

Методи діагностики ефективності стратегії підприємства.

Стратегічна діагностика допомагає оцінити ефективність стратегії підприємства, зрозуміти стратегічну позицію підприємства в кожному з напрямів його діяльності, оцінити сильні й слабкі сигнали, що надходять із внутрішнього й зовнішнього середовищ. Інформація, отримана в ході такої діагностики, надає неоціненну підтримку керівникові в процесі формування стратегії підприємства.

Основна мета стратегічної діагностики - дати відповіді на наступні запитання: наскільки правильно обрана стратегія, наскільки вона відбиває цільові настанови підприємства: чи відповідає вона умовам зовнішнього й внутрішнього середовища.

Види стратегій підприємства:

1) Товарна стратегія - це правила й прийоми дослідження й формування потенційних ринків товарів і послуг, що відповідають місії підприємства. Товарна стратегія визначає методи пошуку найкращих для фірми напрямів діяльності, методи формування такого набору діяльності, який забезпечить гнучкість фірмі в зовнішньому середовищі.

2) Стратегія ціноутворення обумовлює цінову політику підприємства, правила поведінки фірми залежно від кон'юнктури ринку, прийоми цінової конкуренції, прийоми моніторингу ситуацій, що складаються на ринках факторів виробництва, цінних паперів і валютних ринків, та правила зміни у зв'язку із цим динаміки ціноутворення, прийоми моніторингу процесів зміни попиту та пропозиції. Стратегія ціноутворення повинна вказати лінію поводження підприємства на тих або інших сегментах ринку, щоб за допомогою ефективної цінової політики залучити покупців до своїх товарів, сформувати стійкі споживчі переваги й прихильність потенційних покупців своєї продукції.

3) Стратегія взаємодії фірми з ринками виробничих ресурсів являє собою набір принципових положень, за якими можна ефективно розподіляти ресурси й на цій основі вибирати найкращих постачальників виробничих ресурсів. Ця складова економічної стратегії повинна базуватися на дослідженні факторів, які визначають попит на ресурси з боку фірми. Вона тісно пов'язана зі стратегією зниження виробничих витрат.

4) Стратегія поводження фірми на фінансових ринках полягає у виробленні правил мобілізації додаткових фінансових ресурси, які направляють як в інвестиції, так і для рішення поточних фінансових завдань. У рамках цієї стратегії встановлюються правила й прийоми моніторингу цих ринків, постійного спостереження за динамікою кон'юнктури й вибору кращих форм та умов одержання кредитів, моментів придбання або продажу цінних паперів, вибору різновидів цінних паперів, у найбільшій мірі тих фірм, що відповідають стратегічним цілям, вибору найбільш надійних емітентів цінних паперів. Ця складова економічної стратегії втілюється в портфелі цінних паперів фірми.

5) Стратегія зниження трансакційних витрат полягає у виробленні такого регламенту здійснення процесу підготовки й різних ринкових трансакцій (угод, контрактів, договорів й і т.п.), щоб можна було уникати невиправданих дорогих відряджень, подорожей співробітників, збору й обробки ненадійної, недостовірної інформації. Найважливіше її завдання - формувати бази даних про потенційних партнерів по трансакціях.

6) Стратегія зовнішньоекономічної діяльності призначена для вироблення правил і прийомів поводження фірми на зовнішньому ринку в ролях експортера й імпортера товарів і послуг. Вона визначає принципи здійснення експортно-імпортних операцій згідно з діючим у країні й за її межами законодавством.

7) Стратегія зниження виробничих витрат забезпечує конкурентні переваги за рахунок зниження витрат. Вона повинна виробляти принципи регулювання процесу формування витрат як за рахунок факторів виробництва, так і за рахунок стратегічного аналізу витрат по всьому «ланцюжку» наростання витрат - від початку виробництва до просування товару на ринок і до потенційного споживача.

8) Стратегія інвестиційної діяльності підприємства - це стратегія формування інвестиційного портфеля, тобто сукупності цінних паперів, що належать юридичній або фізичній особі. Портфель являє собою певний набір акцій, облігацій з різним ступенем забезпечення й ризику й паперів з фіксованими гарантованими доходами. У нашому випадку мова йде про підприємство, що інвестує капітал у власну матеріально-технічну базу або товарно-матеріальні запаси. Інвестиційна стратегія, або стратегія інвестиційної діяльності, підприємства -- це вибір методів (напряму підтримки матеріально-технічної бази й товарних та матеріальних запасів підприємства на рівні, що забезпечує постійне збільшення конкурентного статусу.

9) Стратегія стимулювання персоналу підприємства на досягнення стратегічних цілей підприємства повинна створювати «мотиваційне поле», під впливом якого пробуджується зацікавленість персоналу підприємства в ефективному, високоякісному й своєчасному задоволенні вимог ринку. Ця система повинна бути орієнтована на потреби й запити потенційних клієнтів підприємства, стимули повинні бути вв'язані з кінцевими результатами діяльності підприємства по виконанню його місії в стратегічній перспективі.

10) Стратегія запобігання неспроможності (банкрутству) фірми головним своїм завданням ставить раннє виявлення кризових тенденцій за допомогою так званих «слабких сигналів», що запобігають можливості кризових явищ, і вироблення заходів, які протидіяли б цим явищам. Важливо розрізняти стратегію й тактику запобігання банкрутства: тактика орієнтована на фактичний фінансовий стан фірми в поточний період її діяльності й оцінку на цій основі ймовірності настання банкрутства в найближчому часі; стратегія виходить із прогнозів можливих наслідків стратегічних довгострокових рішень, тому найважливішою функцією стратегії запобігання банкрутства фірми є прогнозування таких наслідків на початкових етапах існування фірми -- з моменту вибору її місії. Отже, стратегія запобігання банкрутства повинна визначати методи вибору стратегічних рішень, прийнятих у рамках товарної, цінової, інвестиційної та інших складових економічної стратегії.

Таким чином, «економічна стратегія» - це сукупність приватних взаємопов'язаних і взаємообумовлених складових елементів, об'єднаних єдиною глобальною метою: створенням і підтримкою високого рівня конкурентної переваги підприємства. Інакше кажучи, економічна стратегія - це система забезпечення конкурентної переваги підприємства.

Ефективність стратегії визначається розривом між стратегічним планом і реальними можливостями підприємства. Аналіз розриву - простий, але досить ефективний метод аналізу стратегії підприємства.

Метод аналізу розриву містить у собі такі операції:

- визначення пріоритетного показника підприємства, описаного в стратегії (це може бути збільшення числа продаж, зниження витрат виробництва і т.д.);

- визначення реальних можливостей підприємства з точки зору поточного стану середовища і можливого майбутнього стану (через 3-5 років);

- визначення конкретних показників стратегічного плану, що відповідають основному інтересу підприємства;

- визначення бажаної тенденції зміни конкретного показника стратегічного плану;

- установлення різниці між показниками стратегічного плану й можливостями, обумовленими реальним положенням підприємства.

Інший спосіб аналізу розриву -- це визначення різниці між найбільш оптимістичними очікуваннями й самими скромними прогнозами. Схему аналізу розриву показано на рис.25.

Рис. 25. Схема аналізу розриву

Для аналізу розриву корисно розробити профіль стратегії підприємства. Для складання такого профілю усі найважливіші характеристики стратегії підприємства на цей час оцінюють у балах і заносяться в таблицю (табл. ). Потім аналогічним чином оцінюють оптимальну стратегію підприємства. Відмічені клітинки таблиці з'єднують і отримують два профілю: фактичної і оптимальної стратегії підприємства. Чим ближчий фактичний профіль до оптимального, тим ближче стратегія фірми до оптимальної. Якщо за окремими характеристиками стратегія фірми віддалена від оптимальної, то саме тут знаходиться „вузьке місце” в стратегії і, відповідно, саме сюди, необхідно спрямувати основні зусилля для подолання стратегічного розриву.

Таблиця 4. Профіль стратегії підприємства

Характеристика	Оцінка відхилень, бали
	Сильно	Серед	Слабко	Серед	Сильно
	-5	-4	-3	-2	-1	0	1	2	3	4	5
Політика росту
Ринкова диференціація
Продуктова диференціація
Зниження витрат
Примітка: оптимальна стратегія, фактична стратегія

Розглянутий приклад демонструє стратегії при одному напрямку діяльності підприємства. Але, як правило, більшість підприємств, особливо крупних, займаються одночасно декількома видами діяльності. Для більш точної оцінки стратегічної позиції підприємства в різних напрямках діяльності застосовують спеціальні методи діагностики.

Методи діагностики стратегічних позицій підприємства

Діагностика фінансово-господарського положення в рамках стратегічного контролінгу містить у собі насамперед аналіз стратегічні позиції підприємства на ринку. Для цього застосовують спеціальні методи: SWOT-аналіз, матриця БКГ, матриця Мак-Кінсі, конкурентний аналіз.

SWOT-аналіз. Назва SWOT - англійська абревіатура; strengths, weaknesses, орроrtunities, threats: сильні, слабкі стороні можливості й небезпеки. Загальний алгоритм SWOT аналізу представлено на малюнку .



Рис. 26. Загальний алгоритм SWOT-аналізу.

Переваги SWOT-аналізу: простота, логічність, легкість сприйняття. Недоліки - ця модель не дає рекомендацій по формуванню стратегій підприємства, слабо формалізована.

Матриця БКГ (Бостонської консультаційної групи) дозволяє визначити стратегічну позицію підприємства за кожним напрямком діяльності, и на основі аналізу цієї позиції обрати вірну стратегію дій підприємства на ринку і оптимальну стратегію перерозподілу фінансових потоків між окремими напрямками діяльності. Строки матриці - темп росту ринку, стовпці - відносна доля ринку (рис. 27).

Рис. 27. Матриця БКГ

«Важкі діти» -- це напрямки діяльності з відносно низькою часткою па швидко зростаючих ринках. «Важкі діти» часто асоціюються з новими напрямами бізнесу й не завжди можна точно визначити їхнє позитивне майбутнє. Оскільки «важкі діти» перебувають на ринку, що розвивається, то вони потребують більших витрат тільки для того, щоб зберегти за собою наявну частку ринку. Якщо згодом їхню частку ринку вдасться збільшити, «важкі діти» можуть перетворитися па «зірки». Якщо ж це не вдається, від них варто відмовитися.

«Зірки» -- це напрямки діяльності, що займають домінуюче положення на ринках швидкого зростання. Усі хочуть стати «зірками». Вони мають можливості інвестувати в безперервне зростання обсягів виробництва, чим відбивають конкурентів, що прагнуть відвоювати частку ринку.

«Дійні корови» -- займають лідируюче положення па ринках з низьким зростанням. Їхні ринки звичайно перебувають у стадії зрілості і добре зарекомендували себе товарами. «Дійних корів» використають для одержання додаткових коштів, які вкладають у перспективні напрямки діяльності в інших осередках матриці.

«Собаки» - займають досить малу частку ринку на ринках з повільним зростанням. Звичайно це малорентабельний бізнес, тому краще звернути увагу на більш перспективних кандидатів.

Переваги моделі БКГ: матриця пропонує диференційований підхід до розробки стратегії залежно від особливостей кожного напряму діяльності; матриця БКГ може бути основою для аналізу взаємодії між різними напрямами діяльності, аналізу різних стадій розвитку кожного напряму діяльності; матриця БКГ проста й зрозуміла (завдяки вдалим назвам «кліток» вона добре сприймається й запам'ятовується).

Недоліки моделі БКГ: темпи зростання ринку не завжди можуть бути адекватною оцінкою привабливості ринку: крім зростання, важливі такі фактори, як абсолютний розмір ринку, циклічність, сезонність, юридичні обмеження та ін.; відносна частка ринку не завжди точно характеризує конкурентний статус підприємства: крім частки ринку, важливу роль тут відіграють фінансова міць підприємства, якість продукції, володіння патентами, ліцензіями, адекватність системи керування підприємством; модель не враховує взаємозв'язок різних напрямів діяльності фірми (синергетичний ефект): іноді «собака» може бути необхідна для оптимізації діяльності «зірки» і т.п.

Таким чином, матриця БКГ досить зручна, але має обмежений спектр застосування в стратегічному контролінгу.

Матриця Мак-Кінсі являє собою розвиток та узагальнення матриці БКГ. Замість темпу зростання ринку тут використається комплексний показник привабливості ринку, а замість відносної частки ринку - комплексний показник конкурентноздатності підприємства (рис. 18). Тому, на відміну від матриці БКГ, матриця Мак-Кінсі має більш широку сферу застосування. У порівнянні з матрицею БКГ у матриці Мак-Кінсі відбитий більш гнучкий підхід до формування стратегії.

Для використання цієї матриці (див. рис. 28) потрібно розрахувати комплексні показники привабливості ринку й конкурентного статусу підприємства.

Рис. 28. Матриця Мак-Кінсі

Для використання цієї матриці потрібно розрахувати комплексні показники привабливості ринку й конкурентного статусу підприємства. Перевагами є ширша сфера застосування та більш детальний аналіз привабливості ринку та конкурентного статусу підприємства за рахунок збільшення кількості факторів, що оцінюються. Недоліком є неможливість активного впливу підприємства на зовнішнє середовище, суб'єктивна оцінка показників та неточність рекомендацій.

Конкурентний аналіз за Портером пропонує зобразити свого роду «поле сил», що впливають на будь-яке підприємство: покупці, постачальники, можливість появи нових конкурентів, існування товарів-замінників, дія конкурентів усередині галузі.

Проаналізувавши «поле сил», підприємство може вибрати оптимальну стратегію. На думку багатьох дослідників, існує три універсальні стратегії -- зниження витрат, диференціація і фокусування.

Стратегія зниження витрат - низькі витрати дають змогу знизити ціну. Для здійснення цієї стратегії необхідні великий обсяг виробництва, потужна виробнича база, ефективна технологія, зручні у виготовленні вироби, чітка організація виробництва, дешева система розподілу. Небезпека цієї стратегії в тому, що кошти можуть оголосити «цінову війну», і тоді жоден конкурент не зможе одержати досить високий прибуток. Одна небезпека -- поява нових, більш ефективних технологій, які можуть звести нанівець конкурентну перевагу у витратах. Крім того, ця стратегія слабко враховує маркетингові аспекти конкуренції.

Стратегія диференціації полягає в тому, щоб випускати унікальну, індивідуалізовану продукцію з урахуванням специфічних вимог кожної групи споживачів і тим самим перевести конкуренцію в площину якості й технічних властивостей продукції. Диференціація може також полягати її створенні іміджу марки, особливому обслуговуванні після продажу. Небезпека полягає в тому, що часто для покупців ціна не менш важлива, ніж властивості товару.

Стратегія фокусування - зосередити увагу на одному сегменті ринку, щоб орієнтуватися на специфічні вимоги саме цього сегмента. Як і попередня, ця стратегія також потребує найретельнішого маркетингового аналізу. Ризикованість стратегії фокусування в тому, що товар може втратити свою привабливість для обраного сегмента ринку, наприклад, внаслідок скорочення обсягу цього сегмента.

Переваги аналізу «п'яти сил Портера» має динамічний характер, дає можливість враховувати особливості конкретної ситуації, однак він не дає ніяких конкретних рекомендацій, залишаючи можливість контролеру самому вибрати оптимальну стратегію.

Недоліки: вплив сил Портера часто має випадковий, спонтанний характер, і передбачити його буває досить складно. Тому в тих випадках, коли потрібно прийняти негайне вирішення по стратегії підприємства, доцільно використати діагностику по слабких сигналах.

Діагностика за слабкими сигналами

Сутність даного методу діагностики полягає в тому, щоб вчасно визначити слабкі сигнали - ранні і неточні ознаки настання кризових ситуацій - і своєчасно відреагувати на них. Необхідність діагностики по слабких сигналах виникає в ситуації, коли рівень нестабільності середовища підприємства надзвичайно високий.

В умовах нестабільності відомості про виникаючу погрозу зростають поступово: спочатку з'являються перші ознаки змін у зовнішньому середовищі, потім визначається можливе джерело цих змін і погроза конкретизується (але не настільки, щоб розрахувати, як вона відіб'ється на доходах підприємства). Надалі стає можливим визначити заходи протидії виниклій погрозі, хоча інформації ще не цілком достатньо для розрахунку і аналізу наслідків. Воші можуть бути розраховані і проаналізовані лише тоді, коли дія фірми спрямована на запобігання впливу погрози.

Для того щоб вчасно реагувати на сигнали, які надходять як ззовні, так і із внутрішнього середовища, в рамках системи контролінгу повинно бути організоване спостереження за більшою кількістю параметрів, що характеризують умови життєдіяльності підприємства. Найбільш доцільним напрямом для організації контролю за параметрами зовнішнього й внутрішнього середовищ є організація моніторингу -- безперервного систематичного спостереження за параметрами зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства, збору і аналізу зібраної інформації.

Моніторинг повинен містити в собі такі основні розділи:

- перелік спостережуваних цільових критеріїв оцінки діяльності підприємства;

- принципи кількісної та якісної оцінок зовнішніх сигналів;

- принципи кількісної та якісної оцінок внутрішніх сигналів;

- періодичність спостереження встановлених критеріїв;

- методи аналізу можливих наслідків, виявлених у процесі спостереження вихідних економічних явищ і породжуваних ними ланцюжків економічних явиш;

- методи визначення «контрольних точок» у ланцюжках економічних явищ і порядок спостереження за цими точками;

- методи економічного аналізу усередині підприємства, узагальнення результатів спостереження динаміки значення критеріїв.

Моніторинг «вилучає» сильні й слабкі сигнали, які надходять не із внутрішнього, а із зовнішнього середовища. Відразу після одержання сигналу служба контролінгу розробляє пропозиції про можливу реакцію на нього. Існує два варіанти відповіді на зовнішні обставини:

- реакція па основі регулярно здійснюваного планування;

- реакція на надзвичайну ситуацію, коли встановлений порядок дії скасовується й для прийняття швидких відповідних заходів створюються «цільові команди».

Вибір метода реакції залежить від швидкості розвитку конкретної ситуації у зовнішньому середовищі та від наявної інформації - рівня поінформованості підприємства.

Лекція 13-14. Контролінг інвестиційних проектів

План

1. Особливості контролінгу інвестиційних проектів.

2. Методи оцінювання інвестиційних проектів: традиційні критерії.

3. Методи дисконтування грошових потоків.

4. Аналіз критеріїв інвестиційних проектів в умовах невизначеності.

5. Аналіз підходів до формування інвестиційного портфеля підприємства на основі контролінгових досліджень.

Література: 2 С. 256-266; 5 284-307; 8 С. 97-131; 16 С. 117-160.

Особливості контролінгу інвестиційних проектів

Контролінг інвестиційних проектів включає в себе систему моніторингу, оцінки і контроль інвестиційних проектів з метою виробітки управлінських рішень.

Інвестиційна діяльність характеризує процес обґрунтування та реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства.

Виробничі інвестиції - зумовлюють приріст реального капіталу, тобто збільшення засобів виробництва.

Фінансові інвестиції - це вкладення в цінні папери та фінансові інструменти, які не забезпечують приросту реального капіталу, але здатні давати прибутки.

Розрізняють два типи рішень відносно інвестицій:

1) рішення, пов'язані з оновленням основних засобів (оновлення обладнання, побудова нових будівель і т.і.) - автоматизація виробництва, розширення виробництва і т.і.

2) рішення, пов'язані з додатковим придбанням основних засобів, які включають:

- проведення досліджень ринку, комп'ютеризацію робочих місць, розробку нових видів продукції;

- капітальні вкладення в майно підприємства, машини та обладнання, а також інші активи;

- злиття або поглинання для придбання іншої компанії та налагодження нового виробництва.

Характерні особливості довгострокових вкладень:

- капітал зв'язується на декілька років, тому його неможливо в короткостроковий термін реалізувати з одержанням прибутку;

- інвестиції приносять дохід протягом усього терміну використання;

- капітальність затрат передбачає принципово інший характер участі у виробничому процесі та вилучення значних сум коштів з обороту;

- наприкінці періоду функціонування капіталовкладень основні засоби можуть мати ліквідаційну вартість;

- інвестиції пов'язані зі значними затратами і вигодами;

- інвестиції мають особливе значення для всього підприємства в цілому.

Всі ці особливості зумовлюють і особливості прийняття управлінських рішень стосовно інвестицій: прогнозування грошових потоків, значна невизначеність, ризик.

Основні задачі контролінгу інвестиційних проектів:

- аналіз методики планування інвестиційних проектів;

- розробка системи критеріїв для оцінки ефективності інвестиційних проектів;

- координація процесу планування та бюджетування інвестиційних проектів;

- економічний аналіз планів та бюджетів інвестиційних проектів;

- інформаційне забезпечення прийняття рішень стосовно інвестицій;

- поточний контроль за реалізацією інвестиційного проекту;аналіз змін середовища реалізації інвестиційного проекту;

- аналіз причин відхилення результатів;

- оцінка майбутньої ефективності проекту у змінних умовах;

- розробка рекомендацій.

Особливості контролінгу інвестиційних проектів:

- зорієнтований на досягнення не оперативних, а стратегічних цілей і по суті є стратегічним контролінгу;

- здійснюється не за центрами відповідальності, а за проектами.

Контролінг інвестиційних проектів включає в себе:

- визначення потенційних проектів інвестицій;

- калькулювання витрат і доходів, пов'язаних з інвестиційним проектом;

- оцінку запропонованих проектів;

- складання бюджету капітальних інвестицій;

- переоцінку вже ухвалених проектів.

Процес створення системи контролінгу інвестицій можна розбити на етапи:

1. Вибір та обґрунтування інвестиційного проекту відповідно до мети і стратегії підприємства;

2. вибір критерію досягнення мети проекту (метою проекту можуть бути, наприклад, теперішня вартість майбутніх грошових потоків, частка ринку, темпи зростання, ступінь зменшення ризику й ін.);

3. розробка критеріїв досягнення цілей і підконтрольних показників для кожного центра відповідальності з урахуванням можливостей і повноважень менеджерів таких центрів;

4. пророблення організаційних сторін контролінгу інвестицій та, насамперед, організаційних аспектів моніторингу й контролю;

5. розробка й впровадження системи документообігу, що дає можливість здійснювати поряд з наступним попередній і поточний контроль за відхиленнями.

Методи оцінювання інвестиційних проектів: традиційні критерії

Центральне місце в контролінгу інвестиційних проектів займає вибір критерію досягнення цілей. Цілі здійснення інвестиційних проектів можуть бути як фінансовими, так і нефінансовими. Фінансові цілі найбільш типові. Існує безліч фінансових критеріїв, кожен з яких має свої переваги та недоліки. Найбільш розповсюдженими на практиці є окупність та рентабельність.

Період окупності (Payback Period) -- період часу, необхідний для повного відшкодування інвестицій за рахунок чистих грошових надходжень від їх використання. Обчислюють як відношення суми інвестицій до річної суми грошових надходжень.

О = К / П, де

О - окупність витрат; К - інвестиції; П - середньорічний прибуток.

Пе6реваги критерію окупності:

- простота розрахунку;

- простота розуміння й традиції застосування;

- відповідність прийнятим методам бухгалтерського обліку і, як наслідок, доступність вхідної інформації.

- Недоліки критерію окупності:

- прив'язка до облікових даних (звичайно дохід визначають не за грошовими потоками, а за даними бухгалтерського обліку);

- інвестиції роблять для одержання вигоди, яка перевищує витрати. Критерій окупності показує коли інвестор зможе „повернути своє”, і нічого не говорить про те, яку вигоду принесе проект за межами строку окупності. У результаті може виявитися, що проект з меншим строком окупності вигідніший, ніж варіант, який може принести більший сумарний дохід;

- ризик ураховується лише побічно;

- не використовується альтернативна вартість ресурсів для проекту;

- окупність проекту не дорівнює сумі окупності його етапів.

Рентабельність капіталовкладень визначається як відношення прибутку до суми капіталовкладень. Має ті ж самі переваги і недоліки. Не враховує вартість грошей у часі. Прив'язана до умовних бухгалтерських величин (прибуток замість грошового потоку).

Для часткового подолання зазначених недоліків розраховують також:

- Чисті грошові надходження - це сума, на яку додаткові грошові надходження перевищують додаткові грошові витрати за певний період (сума економії грошових витрат за цей період). Чисті грошові надходження порівнюють з чистими інвестиціями на здійснення проекту.

- Чисті інвестиції - сума додаткових грошових коштів, спрямованих на здійснення проекту капітальних інвестицій. Зокрема, якщо придбання нового обладнання супроводжується реалізацією старого обладнання, то при визначенні чистих початкових інвестицій виручка від продажу останнього вираховується з суми інвестицій у нове обладнання.

Методи дисконтування грошових потоків

Це методи, які використовують концепцію вартості грошей з урахуванням часу для оцінювання інвестиційних проектів. В основі всіх критеріїв, які використовуються для дисконтування грошових потоків, лежать такі вихідні припущення:

- гроші володіють альтернативною вартістю - це відсоток, під який можна було б вкласти капітал;

- оскільки сьогоднішній дохід можна інвестувати під певний відсоток з нульовим ризиком неповернення капіталу, то цінність сьогоднішнього доходу більша від цінності завтрашнього доходу тієї самої величини на відсоток, який можна одержати шляхом інвестування сьогоднішнього доходу.

Таким чином, дисконтування - це процедура визначення сьогодні вартості майбутніх грошових потоків урахуванням фактору часу. Відповідно ставку відсотка, що використовують при дисконтування називають ставкою дисконту.

При цьому виходять з того, що запаси ресурсів необмежені, а гроші є загальним еквівалентом (тобто будь-які ресурси можна придбати за гроші).

Вартість грошей з урахуванням часу - сума доходу на інвестиції, яка отримана або може бути отримана за певний період часу. Може бути розрахована двома способами: на підставі простого або складного відсотка. Простий відсоток розраховують множенням основної (інвестованої) суми на відсоткову ставку та період інвестицій. Тобто простий відсоток нараховується тільки на початкову суму (внесок, позику тощо). Складний відсоток - це відсоток, який нараховують на початкову суму та на раніше нараховані відсотки.

Майбутня вартість - це вартість інвестицій через визначений період часу з урахуванням певної ставки відсотка. Для обчислення можна скористатися формулою:

FV = PV (l + і)ⁿ ,

де FV - майбутня вартість; PV - теперішня вартість; і - ставка складного відсотка; n - кількість періодів нарахування відсотків.

З наведеної формули бачимо, що майбутня вартість одної грошової одиниці дорівнює (1 + і)ⁿ.

Теперішня вартість - це вартість май6утніх грошових потоків на теперішній час. Для визначення теперішньої вартості інвестицій необхідно з суми майбутніх грошових надходжень вирахувати суму відсотків, нарахованих за певною ставкою (і) за певний період (п).

PV = FV: (1 + і)ⁿ

Відповідно, теперішня вартість однієї грошової одиниці дорівнює (1+і)^-n.

Ануїтет - це серія рівновеликих платежів (або надходжень), що здійснюються через однакові проміжки часу впродовж певного періоду. Якщо момент оцінювання ануїтету передує моментові першої виплати або збігається з ним, тоді дисконтована величина ануїтету є його теперішньої вартістю. Відповідно, майбутня вартість ануїтету - це вартість ануїтету на момент останньої виплати. Для визначення майбутньої вартості ануїтету необхідно розрахувати майбутню вартість кожної виплати і підсумувати отримані результати. FVA=A*((1+i)ⁿ-1) / i. Майбутня вартість ануїтету за одним договором відповідно дорівнюватиме ((1+ і)" - 1).

Теперішня вартість ануїтету - це дисконтована сума ануїтету на дату останньої виплати. Для визначення теперішньої вартості ануїтету (PVA) необхідно обчислити теперішню вартість кожної виплати і підсумувати отримані результати.

PVA = А:((1 - (1 + і)-n) : і

Виникає питання: яку відсоткову ставку (ставку дисконту) використати для визначення теперішньої вартості проекту капітальних інвестицій. Ставкою дисконту, зокрема, може бути: кредитна ставка банку; середньозважена вартість капіталу; альтернативна вартість капіталу; внутрішня норма прибутковості.

Найпоширенішими методами оцінювання інвестиційних проектів, що передбачають дисконтування грошових потоків, є чиста теперішня вартість та внутрішня норма рентабельності.

Чиста теперішня вартість - це різниця між теперішньою вартістю майбутніх чистих грошових надходжень і теперішньою вартістю чистих інвестицій.

NVP=?C_n/(1+i)ⁿ,

де С_n -- чисті грошові потоки n-го періоду.

Для визначення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) проекту капітальних інвестицій майбутні грошові надходження дисконтуються за допомогою відповідної ставки дисконту. Потім із суми розрахованої таким чином теперішньої вартості майбутніх грошових надходжень вираховують теперішню вартість чистих початкових інвестицій.

Якщо отримана в такий спосіб чиста теперішня вартість проекту більша або дорівнює нулю, це означає, що даний проект забезпечує компанії та її інвесторам необхідний прибуток, тому його можна прийняти.

Якщо ЧТВ має негативне значення, то, відповідно, цей проект не слід приймати, бо він не забезпечує мінімально необхідної прибутковості інвестицій.

Внутрішня норма прибутковості (ВНП) - це ставка дисконту, за якої чиста теперішня вартість проекту капітальних інвестицій дорівнює нулю. Інакше кажучи, це ставка дисконту, за якої грошові надходження дорівнюють початковим інвестиціям. Цей показник іноді називають внутрішнім коефіцієнтом окупності або дисконтованою нормою прибутку. ВНП характеризує максимальну вартість капіталу для фінансування інвестиційного проекту. ВНП порівнюють з мінімальною нормою прибутковості, яка зазвичай ґрунтується на вартості капіталу фірми й використовується для добору перспективних проектів капітальних вкладень. За умов ануїтету для визначення ВНП можна скористатися формулою: ВНП = Чисті інвестиції / Щорічну суму грошових надходжень.

Період рятування інвестицій - це період часу, необхідний для відшкодування інвестицій за рахунок отриманих грошових надходжень від їх використання та ліквідаційної вартості об'єкта інвестування. Цей показник, на відміну від періоду окупності, враховує не лише чисті грошові надходження від реалізації проекту, а й ліквідаційну вартість об'єкта інвестування. Період рятування інвестицій передбачає, що об'єкт
інвестування має ліквідаційну вартість на будь-який момент, якщо керівництво вирішить припинити здійснення проекту й повернути інвестовані кошти.

Облікова норма прибутковості ОНП - відношення величини середнього чистого прибутку, отриманого в результаті капітальних інвестицій, до середньої або первісної вартості інвестицій. Розрахунок ОНП на основі первісної вартості інвестицій здійснюють за формулою:

ОНП =СЧП / І ,

де СЧП - середній чистий прибуток, І - інвестиції

СЧП = ЧП / Т ,

де ЧП - чистий прибуток, Т - кількість років.

У практиці поширенішим є розрахунок ОНП на основі середньої вартості інвестицій. У разі застосування методу прямолінійної амортизації середню вартість інвестицій (СВІ) можна визначити за такою формулою:

СВІ = (ПВ -ЛВ) / 2,

де ПВ - первинна вартість, ЛВ - ліквідаційна вартість.

Включення ліквідаційної вартості у наведену формулу пов'язане з тим, що вона може зменшити початкові інвестиції або підвищити грошовий потік у майбутньому при заміні обладнання.

Аналіз критеріїв оцінки інвестиційних проектів в умовах невизначеності

Більшість інвесторів готові піти на ризик тільки в тому випадку, якщо одержать за це додатковий виграш (у вигляді доходів). Тому для повноцінного аналізу інвестицій контролер повинен визначити, скільки коштує ризик в очах інвестора, тобто за який додатковий доход інвестор погодиться ризикувати.

1. Аналіз ставки дисконтування з виправленням на ризик. Найчастіше застосовуваний підхід. Ставка дисконтування з виправленням на ризик розраховується як сума ставки по безпечних вкладеннях і виправлення на ризик.

Основна (і досить серйозна!) перевага методу в тому, що він ґрунтується на добре відомих законах функціонування ринку капіталу (на моделі визначення ціни капітальних активів). Користуючись цим методом, підприємство оцінює інвестиційні пропозиції так, як це зробили б самі акціонери.

Недоліки методу:

- Під ризиком у цій моделі вважають ступінь відхилення фактичної прибутковості інвестицій від середньо ринкової. У реальному ж житті ризик більше асоціюється в менеджерів з небезпекою втрат або, у крайньому випадку, з імовірністю недоодержання очікуваних доходів.

- Метод ґрунтується на неявному припущенні про те, що більш віддалені за часом грошові потоки більше ризиковані, причому ризикованість грошових потоків зростає заздалегідь відомим темпом (у реальності це не завжди так).

- Метод підвищення ставки дисконтування не дає можливості враховувати конкретні джерела ризику.

- Ставка дисконтування -- чисто суб'єктивна величина; для визначення її значення потрібен досвід застосування методів дисконтування. Неправильне визначення ставки дисконтування з виправленням на ризик може стати джерелом значних помилок, тому що при дисконтуванні похибка накопичується в геометричній прогресії.

2. Аналіз методу достовірних еквівалентів. Замість того щоб міняти ставку дисконтування, багато дослідників пропонують коригувати самі грошові потоки, розрахувавши достовірні еквіваленти невизначених грошових потоків. Достовірний еквівалент невизначених грошових потоків це такі певні грошові потоки, корисність яких для підприємства точно така сама, як і корисність невизначених грошових потоків.

А. Використання як достовірний еквівалент математичного очікування грошових потоків. Щоб зробити виправлення на ризик, знаходять математичне очікування грошових потоків для кожного моменту часу Математичне очікування (МО) розраховуються за формулою:

МО = ?Хi * P(i), де

де Хi - грошові потоки за умови події і; P(i) - імовірність події і.

Б. Метод стану переваги. Якщо достовірний еквівалент дорівнює математичному очікуванню грошових потоків, то цінність грошей залежить лише від імовірності настання кожного можливого стану природи. Навпаки, в основі методу стану переваги лежить припущення про різну корисність грошових потоків для підприємства в різних ситуаціях.

Спочатку складають список усіх можливих „станів природи”. Тут „стан природи” - це грошові надходження за період. Для кожного такого стану розраховують коефіцієнт, що показує, чому дорівнює цінність однієї грошової одиниці в даному стані природи. Цей коефіцієнт називають коефіцієнтом наведеної вартості з виправленням на ризик. Він являє собою добуток трьох співмножників: P(i) - імовірності того, що стан настане; PV - наведеної вартості достовірного доходу в одну грошову одиницю; К - коефіцієнт виправлення на ризик при даному стані, тобто кількісного вираження корисності ризику для підприємства.

Недоліки методу:

- для складного проекту важко скласти перелік усіляких «станів природи»;

- метод потребує великого обсягу обчислень;

- не завжди можна об'єктивно визначити цінність грошей у кожному «стані природи»;

- людині психологічно важко оцінювати ймовірності.

Перераховані недоліки утруднюють використання методу достовірних еквівалентів у контролінгу інвестиційних проектів.

3. Аналіз методів прийняття рішень без використання чисельних значень імовірності. На практиці часто трапляються ситуації, коли оцінити значення ймовірності події надзвичайно складно. У цих випадках часто застосовують методи не кількісного значення, а імовірності:

- максимакс -- максимізація максимального результату проекту;

- максимін -- максимізація мінімального результату та проекту;

- мінімакс - мінімізація максимальних втрат;

- компромісний - критерій Гурвіца: зважування мінімального й максимального результатів проекту.

Для прийняття рішення про здійснення інвестиційних проектів будують матрицю. Стовпці матриці відповідають можливим «станам природи» -- ситуаціям, над якими керівник підприємства не владний. Рядки матриці відповідають можливим альтернативам здійснення інвестиційного проекту -- «стратегії», які може вибирати керівник підприємства. У клітинках матриці вказуються результати кожної стратегії для кожного «стану природи».

У реальних ситуаціях часто немає інформації про ймовірності виходів, тому використання представлених методів цілком виправдане. Але вибір конкретних критеріїв залежить від специфіки ситуації та від індивідуальних переваг контролера.

4. Аналіз опціонних методів. Опціонні критерії оцінки інвестиційних проектів ґрунтуються на припущенні про те, що будь-який інвестиційний проект можна уподібнити опціону. Опціон - це цінний папір, що дає власникові право на купівлю або продаж акції в деякий майбутній момент часу, але за заздалегідь відомою ціною. Заплативши за опціон зараз, інвестор купує право на волю вибору в майбутньому: він може або скористатися цим вибором, або ні. Вартість опціону завжди не негативна (вона позитивна, якщо є ненульова ймовірність одержання вигоди від обіцяної можливості, і дорівнює нулю, якщо користуватися цією можливістю невигідно).

Аналіз підходів до формування інвестиційного портфеля підприємства на основі контролінгових досліджень

При проведенні контролінгових досліджень інвестиційних проектів не можна забувати, що кожен інвестиційний проект цікавить підприємство не сам по собі, а в комплексі з усіма іншими. Тому в рамках контролінгу інвестиційних проектів постає питання про методику формування інвестиційних портфелів.

1. Класичний підхід полягає в тому, що якщо капітал можна залучити й інвестувати під ту саму ставку відсотка, то варто схвалювати всі інвестиційні проекти, чиста наведена вартість яких позитивна за ставкою дисконтування, рівною r. Однак у реальних умовах такого ніколи не буває, чому такий спосіб формування інвестиційного портфеля має лише теоретичну значимість і на практиці в контролінгу інвестицій майже не застосовується.

2. Подвійний бюджет. Для захисту стратегічної роботи деякі фірми розділяють свій бюджет на два: поточний і стратегічний. Поточний бюджет забезпечує безперервне одержання прибутку від використання діючих потужностей фірми, капіталовкладення в збільшення потужностей, капіталовкладення заради збільшення прибутку за допомогою зниження собівартості. Стратегічний бюджет передбачає капіталовкладення в підвищення конкурентноздатності підприємства в стратегічних зонах господарювання, освоєння нових ринків, освоєння нових напрямів діяльності й припинення капіталовкладень у неприбуткові напрями діяльності.

3. Процедура формування інвестиційного портфелю для прийняття в умовах обмеженості фінансових ресурсів така:

- затверджуються всі неминучі інвестиційні проекти (які приносять і які не приносять грошовий доход);

- прогнозуються прибутки від неминучих уже прийнятих інвестиційних проектів;

- розраховується капітал, що залишився після кроків по пп. 1,2 -- це та сума, яку підприємство може дозволити собі вкласти в інвестиційні проекти, що приносять прибуток;

- визначаються мінімально прийнятна прибутковість частини, що залишилася, інвестиційного портфеля й мінімально прийнятний ризик;

- аналізуються наявні альтернативи (прибуткові інвестиційні проекти);

- відбір інвестиційних проектів проводиться за критерієм максимізація чистої наведеної вартості портфеля з урахуванням обмежень на ресурси та ризик (якщо це неможливо, необхідно повернутися на попередні етапи, щоб переглянути плани проектів, необхідну прибутковість і т.і.).

Ця процедура може застосовуватись у контролінгу інвестиційних проектів у тому випадку, якщо підприємство має недолік у фінансових ресурсах, а коштів на наявні вигідні інвестиційні проекти не вистачає, але залучити їх шляхом одержання кредитів, позик, випуску цінних паперів неможливо.

Лекція 15. Організаційно-методичні основи формування та функціонування системи контролінгу на підприємстві

План

1. Місце служби контролінгу в організаційній структурі підприємства.

2. Структура й склад служби маркетингу.

3. Інформаційні потоки в системі контролінгу.

Література: 8 С. 132-163; 10 С. 376-377; 16 С. 163-194.

Місце служби контролінгу в організаційній структурі підприємства

Для ефективної роботу і чіткого розподілу функцій контролінгу на підприємстві бажано створити спеціальний структурний підрозділ - службу контролінгу. Слуга контролінгу поряд з бухгалтерією, фінансовим та планово-економічним відділом входить до складу фінансово-економічних служб підприємства. Оскільки основна функція контролінгу на підприємстві - аналіз та управління витратами і прибутком, служба контролінгу повинна мати можливість отримувати всю необхідну інформацію і перетворювати її на рекомендації для прийняття управлінських рішень керівниками.

Основні вимоги до створення служби контролінгу на підприємстві:

1. Служба контролінгу повинна мати можливість одержувати необхідну їй інформацію з бухгалтерії, фінансового відділу, планово-економічного відділу, служби збуту й служби матеріально-технічного постачання.

2. Служба контролінгу повинна мати можливість і повноваження організовувати за допомогою інших економічних служб збирання додаткової інформації, яка необхідна їй для аналізу й висновків, але не втримується в існуючих документах фінансово-економічних служб.

3. Служба контролінгу повинна мати можливість впроваджувати нові процедури збору аналітичної інформації на постійній основі. Питання про виплату компенсації співробітникам інших служб за збільшення навантаження мають вирішувати керівники, для яких призначена інформація служби контролінгу.

...