Проектування друкарського цеху книжкової фабрики по випуску дитячої літератури

Для запобігання передачі високочастотних вібрацій необхідно застосовувати гумові прокладки товщиною 10--20 мм, котрі розташовуються між пружинами та несучою конструкцією.

Машини з динамічними навантаженнями (вентилятори, насоси, компресори тощо) слід жорстко монтувати на важкій бетонній плиті або металевій рамі, котра спирається на віброізолятори. Застосування важкої плити знижує амплітуду коливань агрегата, встановленого на віброізоляторах. Плита також забезпечує жорстке центрування з приводом і знижує розташування центра ваги установки, наближаючи його до центра жорсткості віброізоляторів.

Враховуючи характер праці, згідно ОСТ 29.12.1.0004-84 та ДСН 3.3.6.037-99 [32, 33] для запроектованого виробничого приміщення встановлено допустимий рівень шуму - …….. Джерелом шуму в друкарському цеху є: запроектоване обладнання, система вентиляції, шум з вулиці.

6.6 Опалення і вентиляція

Загальні вимоги

У всіх виробничих та допоміжних приміщеннях необхідно передбачити вентиляцію. Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів, призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції -- вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже, тобто забезпечити в приміщеннях метеорологічні умови (температуру, відносну вологість та швидкість руху повітря), що відповідають нормативним вимогам, а також виключити можливість вмісту в повітрі шкідливих речовин, які перевищують гранично допустимі концентрації (ГДК).

Вентиляція може бути природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно).

Необхідна чистота повітря у виробничих приміщеннях може бути досягнута шляхом:

удосконалення технологічних процесів та устаткування, в результаті чого виключається або зменшується виділення шкідливих парів, газів та пилу в повітря виробничих приміщень;

використання ефективної та надійної вентиляції.

Мікрокліматичні (метеорологічні) умови -- параметри температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в робочій зоні або в зоні обслуговування та на постійних робочих місцях, встановлені відповідними нормами. В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка цих величин в залежності від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт за ступенем важкості та періоду року.

Оптимальними (комфортними) мікрокліматичними умовами вважаються такі умови, при яких має місце найвища працездатність і хороше самопочуття. Допустимі умови передбачають можливість напруженої роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфортні відчуття.

Допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень повинні дотримуватись:

в холодний період року при всіх станах зовнішнього повітря від розрахункових параметрів А або Б (залежно від призначення систем вентиляції або кондиціонування повітря) до зовнішньої температури +10 °С;

в теплий період року при всіх станах зовнішнього повітря в межах від температури +10 °С і вище до розрахункових параметрів А для теплого періоду року.

Допустимі параметри повітря всередині виробничих приміщень для теплого періоду року обов'язкові для всіх параметрів А (середня температура о 13 год. найбільш теплого місяця) не перевищує +25 °С. В місцевостях, де температура зовнішнього повітря для параметрів А перевищує 25 °С (для важких робіт 23 °С), допустимі температури повітря в робочій зоні, відповідно до вимог санітарних норм допускається підвищувати (в теплий період року) при збереженні значень відносної вологості повітря:

на З °С, але не вище 31 °С, в приміщеннях з незначними відділеннями надлишкового тепла;

на 5 °С, але не вище 33 °С, в приміщеннях зі значними виділеннями надлишкового тепла;

на 2 °С, але не вище 30 °С, в приміщеннях, в яких за умовами технологічного процесу необхідно штучно підтримувати температуру та відносну вологість повітря.

Незалежно від мікрокліматичних умов у робочій зоні виробничих приміщень вміст шкідливих речовин не повинен перевищувати ГДК.

Більша швидкість руху повітря у теплий період року відповідає максимальній допустимій температурі повітря, менша -- мінімальній. Для середніх величин температури повітря швидкість його руху дозволяється визначати інтерполяцією; при мінімальній температурі повітря швидкість його руху може братися також нижче 0,1 м/с -- при легкій роботі і нижче 0,2 м/с -- при роботі середньої важкості та важкій.

Основні вимоги до систем вентиляції

Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:

створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);

повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до гранично допустимих концентрацій;

не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;

--не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;

бути доступними для управління та ремонту під час екплуатації;

не створювати під час експлуатації додаткових незручностей (наприклад, шуму, вібрацій, попадання дощу, снігу).

Найбільш повно вище перерахованим вимогам відповідає система кондиціонування повітря, яка також застосовується на підприємствах. За допомогою кондиціонерів створюються і автоматично підтримуються у виробничому приміщенні задані параметри повітряного середовища. При вирішенні питання щодо доцільності кондиціонування повітря слід враховувати і економічні чинники.

Необхідно зазначити, що до вентиляційних систем, встановлених у пожежо- та вибухонебезпечних приміщеннях висувається ціла низка додаткових вимог, які в цьому розділі не розглядаються.

Системи опалення

Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень в холодний період року. До основних елементів систем опалення належать джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря.

Системи опалення поділяють на місцеві та центральні.

До місцевого відноситься пічне та повітряне опалення, а також опаленння місцевими газовими та електричними пристроями. Місцеве опалення застосовується, як правило, в житлових та побутових приміщеннях, а також в невеликих виробничих приміщеннях малих підприємств.

До систем центрального опалення відносяться: водяне, парове, панельне, повітряне, комбіноване.

Водяна та парова системи опалення в залежності від тиску пари чи температури води можуть бути низького тиску (тиск пари до 70 кПа чи температура води до 100 °С) та високого тиску (тиск пари більше 70 кПа чи температура води понад 100 °С).

Водяне опалення низького тиску відповідає основним санітарно-гігієнічним вимогам і тому широко використовується на багатьох підприємствах різних галузей промисловості. Основні переваги цієї системи: рівномірне нагрівання приміщення,- можливість централізованого регулювання температури теплоносія (води); відсутність запаху гару, пилу при осіданні його на радіатори; підтримання відносної вологості повітря на відповідному рівні (повітря не пересушується); виключення опіків від нагрівальних приладів; пожежна безпека.

Основний недолік системи водяного опалення -- можливість її замерзання при відключенні в зимовий період, а також повільне нагрівання великих приміщень після тривалої перерви в опаленні.

Парове опалення має ряд санітарно-гігієнічних недоліків. Зокрема, внаслідок перегрівання повітря знижується його відносна вологість, а органічний пил, що осідає на нагрівальних приладах, підгорає, викликаючи запах гару. Окрім того, існує небезпека пожеж та опіків. Враховуючи вищевказані недоліки не допускається застосування парового опалення в пожежнонебезпечних приміщеннях та приміщеннях зі значним виділенням органічного пилу.

З економічної точки зору систему парового опалення ефективно влаштовувати на великих підприємствах, де одна котельня забезпечує необхідний нагрів приміщень усіх корпусів та будівель.

Панельне опалення доцільно застосовувати в адміністративно-побутових приміщеннях. Воно діє завдяки віддачі тепла від будівельних конструкцій, в яких вмонтовані спеціальні нагрівальні прилади (труби, по яких циркулює вода) або електронагрівальні елементи. До переваг цієї системи опалення належать: рівномірний нагрів та постійність температури і вологості повітря в приміщенні; економія виробничої площі за рахунок відсутності нагрівальних приладів; можливість використання в літній період для охолодження приміщень, пропускаючи холодну воду через систему. Основні недоліки -- відносно високі початкові витрати при встановленні та важкість ремонту при експлуатації.

Повітряне опалення може бути центральним (з подачею нагрітого повітря від єдиного джерела тепла) та місцевим (з подачею теплого повітря від місцевих нагрівальних приладів). Основні переваги цієї системи опалення: швидкий тепловий ефект в приміщенні при включенні системи; відсутність в приміщенні нагрівальних приладів; можливість використання в літній період для охолодження та вентиляції приміщень; економічність, особливо, якщо це опалення суміщене із загальнообмінною вентиляцією.

При виборі системи опалення підприємств, що проектуються чи реконструюються необхідно враховувати санітарно-гігієнічні, виробничі, експлуатаційні та економічні чинники. Слід зазначити, що досить ефективною є комбінована система опалення (центральне повітряне опалення, суміщене із загальнообмінною вентиляцією та водяне низького тиску).

Для створення умов праці у холодний період року на запроектованій ділянці згідно вимог СНиП 2.04.05-9 запроектована система опалення - центральне водяне опалення низького тиску, як таке, що відповідає основним санітарно-гігієнічним вимогам. Для забезпечення чистого повітряного середовища та згідно вимог СНиП 2.04.05-9 передбачена система вентиляції - природна та штучна. Природна вентиляція через віконні прорізи та вентиляційні канали в стінах, а також за рахунок повітряного обміну в результаті різниці температур в приміщені та зовні. Штучна вентиляція запроектована загально обмінна (припливно-витяжна) та комбінована (загальна і місцева). Місцева вентиляція передбачена на операції припресуванні плівки (кільцевий відсмоктувач).

В таблиці 6.3 подано оптимальні параметри мікроклімату для запроектованої дільниці.

Оптимальні параметри мікроклімату

Таблиця 6.3

Виробниче приміщення	Оптимальні параметри мікроклімату
	Період року	Температура повітря, оС	Швидкість руху повітря, м/с	Відносна вологість повітря, %
Друкарський цех	Холодний Теплий	18-20 21-23	0,2 0,3	40%-60% 40%-60%

6.7 Природне і штучне освітлення

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване -- поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік

Нормування природного освітлення

Природне освітлення, як правило, передбачається у всіх приміщеннях з постійним перебуванням людей. Без природного освітлення допускається проектування приміщень, що визначені відповідними "Будівельними нормами та правилами" (СНиП ІІ-4-79).

При односторонньому боковому природному освітленні нормується мінімальне значення КПО в точці, що розташована на віддалі 1 м від стіни, яка знаходиться якнайдалі від світлових отворів (вікон), на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення з умовною робочою поверхнею (або поверхнею підлоги).

У виробничих та громадських будівлях іноді не вдається забезпечити достатнє за нормами природне освітлення. В такому випадку необхідно проектувати суміщене освітлення, що може бути спричинене: вибрані за умовами технології та організації виробництва або об'ємно-планувальні рішення будівель не дозволяють забезпечити достатнє за нормами природне освітлення приміщень; підвищеними вимогами стосовно якості та постійності освітлення на робочих місцях, які неможливо задовільнити лише при одному природному освітленні; за умовами вибору раціональних рішень громадських будівель та допоміжних приміщень промислових підприємств приміщення повинні мати велику глибину.

Відповідно до СНиП ІІ-4-79 застосування суміщеного освітлення не допускається в жилих кімнатах та кухнях жилих будівель, приміщеннях для перебування дітей, навчальних та Навчально-виробничих приміщеннях, школах та інших навчальних закладах.

Основні вимоги до виробничого освітлення

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

-- створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней

(особливо рухомих);

повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежо-та вибухонебезпека світильників);

повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

Згідно вимог ДБН В. 2-5-28-2006 [35] у запроектованому приміщенні передбачено змішану систему освітлення, тобто недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення здійснюється через бокові віконні прорізи, а штучне проектується загальне та комбіноване (загальне і місцеве). Загальне освітлення запроектоване рівномірне, а місцеве освітлення передбачене на окремих місцях.

6.8 Заходи електробезпеки

Класифікація приміщень за ступенем ураження електричним струмом

За характером середовища розрізняють наступні виробничі приміщення:

--нормальні -- сухі приміщення, в котрих відсутні ознаки жарких та запилених приміщень та приміщень з хімічно-активним середовищем;

сухі -- відносна вологість повітря не вище 60%;

вологі -- відносна вологість повітря 60--75%;

сирі -- відносна вологість повітря протягом тривалого часу перевищує 75%, але не досягає 100%;

особливо сирі -- відносна вологість близько 100%, стіни, стеля, предмети вкриті вологою;

--жаркі -- температура повітря протягом тривалого часу перевищує +30 °С;

запилені -- наявний в приміщенні пил, котрий виділяється, осідає на дротах та проникає всередину машин, апаратів; приміщення можуть бути з струмопровідним або з неструмопровідним пилом;

з хімічно активним середовищем -- в приміщенні постійно або протягом тривалого часу міститься пара або відкладаються відкладення, котрі руйнівно діють на ізоляцію та струмопровідні частини обладнання.

Система електрозахисних засобів

Електрозахисні засоби -- це переносні засоби, призначені для захисту людей, котрі працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля. За призначенням електрозахисних засобів умовно поділяють на ізолювальні, огороджувальні та допоміжні.

Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електрообладнання, котрі знаходяться під напругою, а також від землі. До них відносяться: ізолювальні та вимірювальні штанги, штанги для накладання тимчасових переносних заземлень; ізолювальні та електровимірювальні кліщі; покажчики напруги; ізольовані ручки монтерського інструменту; діелектричні рукавиці, боти та калоші; гумові килимки, доріжки, підставки; ізолювальні ковпаки та накладки; ізолювальні драбини.

Ізолювальні електрозахисні засоби поділяються на основні та допоміжні. Основними називають такі ізолювальні електрозахисні засоби, ізоляція котрих надійно витримує робочу напругу електроустановки і за допомогою котрих дозволяється доторкнутись до струмоведучих частин, котрі знаходяться під напругою. Додатковими називають такі ізолювальні електрозахисні засоби, котрі самі не можуть забезпечити безпеку персоналу при даній напрузі електроустановки і є додатковим захисним заходом до основних ізолювальних електрозахисних засобів.

Огороджувальні електрозахисні засоби призначені для тимчасового огородження струмоведучих частин обладнання. До них відносяться переносні огородження (ширми, бар'єри, щити, клітки), а також тимчасові переносні заземлення. Умовно до них відносять і переносні попереджувальні плакати.

Допоміжні захисні засоби призначені для захисту персоналу від падіння з висоти (запобіжні пояси та страхувальні канати), для безпечного підіймання на висоту (драбини, кігті), а також для захисту від світлового, теплового, механічного та хімічного впливів (захисні окуляри, протигази, рукавиці, спецодяг).

Організація безпечної експлуатації електроустановок

Робота щодо забезпечення безпечної експлуатації електроустановок здійснюється згідно з обов'язковими, для всіх споживачів електроенергії, незалежно від їх відомчої приналежності, правилами технічної експлуатації електроустановок споживачів та правилами техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів. Обслуговування діючих електроустановок, проведення в них оперативних переключень, організація та виконання ремонтних, монтажних, налагоджувальних робіт і випробувань здійснюються спеціально підготовленим електротехнічним персоналом.

Роботи в діючих електроустановках з врахуванням заходів безпеки поділяються на виконувані: зі зняттям напруги, без зняття напруги на струмоведучих частинах і поблизу них, без зняття напруги на віддалі від струмоведучих частин, котрі знаходяться під напругою. До робіт, виконуваних зі зняттям напруги, відносяться роботи, котрі виконуються в електроустановці, в котрій зі всіх струмоведучих частин знята напруга і вхід в приміщення сусідньої електроустановки, котра знаходиться під напругою, закритий. До робіт, виконуваних без зняття напруги на струмоведучих частинах та поблизу них, відносяться роботи, котрі проводяться безпосередньо на цих частинах.

Роботою без зняття напруги на віддалі від струмоведучих частин, що знаходяться під напругою, вважається робота, при котрій виключається випадкове наближення працюючих людей та використовуваного ними ремонтного обладнання і інструменту до струмоведучих частин на віддаль менше встановленої і не вимагається вжиття технічних або організаційних заходів (безперервного нагляду) для запобігання такому наближенню. При виконанні робіт зі зняттям напруги та без зняття напруги на струмоведучих частинах та поблизу них повинні виконуватись організаційні та технічні заходи.

До організаційних заходів відносяться:

оформлення роботи по наряду-допуску, розпорядженню або за переліком робіт, виконуваних в порядку поточної експлуатації;

допуск до роботи;

нагляд під час роботи;

оформлення перерви під час роботи;

переводи на інше робоче місце.

Наряд-допуск -- це завдання на безпечне виконання роботи, оформлене на спеціальному бланку встановленої форми. Він визначає зміст, місце виконання роботи, час її початку та закінчення, умови її безпечного виконання, склад бригади та осіб, відповідальних за безпечне виконання роботи. Відповідальними за безпечне виконання робіт є: особа, що видала наряд; котра дає розпорядження; особа, що допускає до роботи; керівник роботи; виконавець роботи; спостережник; член бригади.

Всі роботи, котрі виконуються в електроустановках без наряду, виконуються:

за розпорядженням осіб, уповноважених на це, з оформленням в оперативному журналі;

в порядку поточної експлуатації з подальшим записом в оперативному журналі.

Розпорядження -- це завдання на виконання роботи, що визначає її зміст, місце, час, заходи безпеки. Воно має разовий характер, видається на один вид роботи і діє протягом однієї зміни.

За розпорядженням можуть виконуватись:

позапланові роботи, викликані виробничою необхідністю, тривалістю до 1 год.;

роботи без зняття напруги на віддалі від струмоведучих частин, котрі знаходяться під напругою, тривалістю не більше однієї зміни;

роботи зі зняттям напруги з електроустановок напругою до 1000 В тривалістю не більше однієї зміни.

Поточна експлуатація -- це проведення оперативним персоналом самостійно на закріпленій за ним ділянці протягом однієї зміни робіт за спеціальним переліком.

До організаційних заходів в цьому випадку відноситься складання, відповідальним за електрогосподарство, переліку робіт стосовно конкретних умов.

До технічних заходів, що забезпечують безпеку робіт, виконуваних зі зняттям напруги, відносяться:

необхідні вимкнення та вжиття заходів, котрі запобігають подачі напруги до місця роботи внаслідок помилкового або довільного ввімкнення комутаційної апаратури;

вивішування на приводах ручного та на ключах дистанційного керування комунікаційної апаратури (автомати, рубильники, вимикачі) забороняючих плакатів;

перевірка відсутності напруги на струмоведучих частинах;

накладання заземлення;

вивішування попереджувальних та припису вальних плакатів, огородження, при необхідності, робочих місць та струмоведучих частин, які залишились під напругою

Вимоги до обслуговуючого персоналу

Головною засадою організації безпечної експлуатації електроустановок є забезпечення обслуговування їх висококваліфікованим персоналом. Існує п'ять груп з електробезпеки персоналу, котрий обслуговує електроустановки.

І група. Група присвоюється особам, які не мають спеціальної електротехнічної підготовки, але мають елементарну уяву про небезпеку ураження електричним струмом і про заходи електробезпеки при роботі на обслуговуваній дільниці, електроустановці. Для І групи стаж роботи в електроустановках не нормується.

ІІ. група. Особи цієї групи повинні мати елементарне технічне знайомство з електроустановками, чітко уявляти небезпеку ураження електрострумом, наближення до струмоведучих частин, знати основні заходи безпеки при роботі на електроустановках, вміти надавати першу допомогу.

ІІІ. група. Особи, що належать до цієї групи, повинні: знати будову електричних установок та вміти їх обслуговувати; мати уяву про небезпеку під час обслуговування електричних установок; знати загальні правила техніки безпеки, правила допуску до роботи в електричних установках напругою до 1000 В, спеціальні правила техніки безпеки з тих видів робіт, котрі входять в коло обов'язків даної особи; вміти здійснювати нагляд за тими, хто працює з електроустановками та надавати першу допомогу.

IV. група. Особи цієї групи повинні: мати знання з електротехніки в обсязі спеціалізованого профтехучилища; мати повну уяву про небезпеку під час роботи на електроустановках; знати повністю ПТЕ та ПТБ;. знати установку настільки, щоб вільно орієнтуватись в тому, які саме елементи повинні бути вимкненими для безпечного виконання робіт; перевіряти виконання необхідних заходів з техніки безпеки; вміти організовувати безпечне виконання робіт та здійснювати нагляд за ними в електричних установках напругою до 1000 В; знати схеми та обладнання своєї дільниці; вміти навчати персонал інших груп правилам техніки безпеки; вміти надавати першу допомогу потерпілому.

V. група. Особи цієї групи повинні: знати всі схеми та обладнання своєї дільниці; знати ПТЕ та ПТБ в загальній та в спеціальній частинах; знати, чим викликана та чи інша вимога правил; вміти організовувати безпечне виконання робіт та здійснювати нагляд в електричних установках будь-якої напруги; навчати персонал інших груп правилам техніки безпеки; вміти надавати першу допомогу.

Захисне заземлення

Захисне заземлення -- це навмисне електричне з'єднання з землею або її еквівалентом металевих неструмоведучих частин, котрі можуть опинитись під напругою внаслідок порушення ізоляції електроустановки.

Призначення заземлення -- перетворення замикання на корпус у замикання на землю з метою зниження напруги дотику та напруги кроку до безпечних величин (вирівнювання потенціалів).

При наявності захисного заземлення опір замкненої на корпус фази визначається, в основному, опором заземлювального пристрою Rr Заземлювальний пристрій складається з металевих заземлювачів та зі з'єднувальних провідників.

За розташуванням відносно корпусів електрообладнання розрізняють два види заземлення -- виносне (або зосереджене) і контурне (або розподілене). При виносному заземленні заземлювачі винесені за межі майданчика, на котрому знаходиться електрообладнання. Завдяки цьому є можливість вибрати місце з найменшим опором ґрунту для розташування заземлювача. Заземлені корпуси знаходяться поза полем розтікання, тобто виносне заземлення захищає лише за рахунок малого опору заземлення.

Електроди контурного заземлювального пристрою розташовуються по контуру майданчика або приміщення, на котрих знаходиться заземлюване обладнання, а також всередині майданчика або приміщення. Тут будь-яка точка поверхні грунту всередині контура має значний потенціал. Внаслідок цього різниця потенціалів між точками, які знаходяться всередині контура, знижена і сила струму через тіло людини, що торкається корпуса, менша, ніж при виносному заземленні. При виконанні контурного заземлення часом прокладають горизонтальні металеві стрічки (заземлювач у вигляді сітки), котрі додатково вирівнюють потенціали всередині контура. Всередині приміщень вирівнювання потенціалів відбувається за рахунок наявності металевих кострукцій, трубопроводів, кабелів та інших струмопровідних предметів, які зв'язані з мережею заземлення.

В будівлях прокладають магістраль заземлення вздовж стін, до котрої під'єднують паралельно заземлювані проводи від корпусів електрообладнання, котре підлягає заземленню. Послідовне включення заземлюваного обладнання не допускається.

Існують штучні заземлювачі, призначені виключно для заземлення електрообладнання, і природні струмопровідні -- предмети, котрі знаходяться в землі та комунікації іншого призначення. Як штучні заземлювачі використовуються сталеві труби діаметром 35--50 мм та кутникова сталь (40x40--60x60 мм) з товщиною стінок не менше 3,5 мм і довжиною 2,5--3 м; та пруткова сталь діаметром не менше 10 мм довжиною до 10 ж; сталеві шини перетином не менше 100 мм2. Вертикальні заземлювачі з'єднують у контур сталевою стрічкою перетином не менше 4x12 мм або круглого перетину діаметром не менше 6 мм за допомогою зварювання.

Для з'єднання вертикальних електродів і як самостійного горизонтального електрода застосовується стрічкова сталь перетином 4x12 мм. При встановленні вертикальних заземлювачів попередньо риється траншея глибиною 0,7--0,8 м. Після цього в землю забиваються металеві труби, стержні або кутники. Верхні кінці розташованих у землі вертикальних електродів, з'єднують сталевою стрічкою за допомогою зварювання. В таких самих траншеях вкладають і горизонтальні електроди.

Як природні заземлювачі можна використовувати:

металеві конструкції та арматуру залізобетонних конструкцій, котрі контактують з землею;

прокладені в землі водогінні труби та свинцеві оболонки кабелів;

обсадні труби артезіанських свердловин та колодязів.

Забороняється використовувати, як природні заземлювачі трубопроводи з пожежовибухонебезпечними рідинами і газами, алюмінієві оболонки кабелів та алюмінієві провідники.

Область застосування захисного заземлення:

мережі до 1000 В змінного струму -- трифазові трипроводові з ізольованою нейтраллю; однофазові двопроводові, ізольовані від землі, а також постійного струму двопроводові з ізольованою середньою точкою обмоток джерела струму;

мережі напругою понад 1000 В змінного та постійного струму з будь-яким режимом нейтральної або середньої точок обмоток джерел струму.

Захисному заземленню підлягає обладнання:

в приміщеннях з підвищеною небезпекою і в особливо небезпечних, а також у зовнішніх установках при номінальній напрузі електроустановки понад 42 В змінного струму і 110 В постійного струму;

в приміщеннях без підвищеної небезпеки при напрузі 380 В і вище змінного струму і 440 В та вище постійного струму;

-- у вибухонебезпечних приміщеннях заземлення виконується незалежно від значення напруги.

За ступенем небезпеки ураження електричним струмом запроектована дільниця відноситься до приміщень з підвищеною небезпекою. Характеристика середовища - нормальне -- сухе приміщення, в котрому відсутні ознаки жарких та запилених приміщень та приміщень з хімічно-активним середовищем.

Проектом рекомендується відкрита електропроводка по поверхні стін та стелі (марка провода (кабеля) АПР і АПРТО в сталевих трубах).

На дільниці експлуатується обладнання закритого типу. Все обладнання, яке підлягає заземленню, заземлено згідно вимог ГОСТ 12.1.030-81 [29]. Опір системи захисного заземлення Rз ? 4 Ом.

Для захисту запроектованого обладнання від струмів короткого замикання проектом передбачено калібровані плавкі запобіжники.

6.9 Пожежні заходи

Оцінка вибухо- та пожежонебезпеки приміщень і будівель виробничого та складського призначення проводиться залежно від кількості та властивостей речовин і матеріалів, що там знаходяться (використовуються) та з урахуванням особливостей технологічних процесів розміщених у них виробництв.

Відомі два підходи до оцінки вибухо- та пожежонебезпеки приміщень і будівель: детермінаціиний та імовірнісний. В основу детермінаціиного методу покладено категорування приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою, а імовірнісного -- розрахунок імовірності досягнення певного рівня вибухо- та пожежонебезпеки. Перший підхід базується на таких нормативних документах: СНиП 2.09.02-85, СНиП 2.01.02-85, ОНТП 24-86, ПВЕ; другий -- ГОСТ 12.1.009-91, ГОСТ 12.1.010-76.

Детермінаціинии підхід включає порівняно прості методи категорування, високу ступінь завершеності всіх елементів використовуваних методів та однозначність вирішення задач категорування за їх допомогою, а також вибір відповідних заходів захисту, які регламентуються нормами стосовно встановлених категорій.

Імовірнісний підхід більш досконалий. Він базується на кількісній залежності між значеннями небезпечних факторів пожежі, матеріальними збитками та імовірністю пожежі або вибуху з врахуванням ефективності захисних заходів. Тільки за допомогою імовірнісних методів можна знайти оптимальні конструктивні та технічні вирішення для конкретних об'єктів. Однак такі методи досить складні та потребують детального вивчення кожного конкретного об'єкта та врахування всіх його особливостей. Тому в більшості випадків, використовують детермінаціинии підхід при оцінці вибухо- та пожежонебезпеки приміщень і будівель.

Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою

Вимоги щодо конструктивних та планувальних рішень промислових об'єктів, а також інших питань забезпечення їхньої пожежо- та вибухобезпеки значною мірою визначаються категорією приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Визначення категорії приміщення проводиться з урахуванням показників пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів, що там знаходяться (використовуються) та їх кількості. Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д).

Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В. Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться, або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані. В основу розрахункового методу визначення категорій вибухопожежної та пожежної небезпеки виробничих приміщень покладено енергетичний підхід, що полягає в оцінці розрахункового надлишкового тиску вибуху в порівнянні з допустимим.

Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних приміщень (зон) відповідно до правил улаштування електроустановок (пуе)

Головним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з ПУЕ, приміщення поділяються на вибухонебезпечні (В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг-, В-П, В-Па) і пожежонебезпечні (П-І, П-ІІ, П-ІІа, П-ІІІ) зони.

Вибухонебезпечна зона -- це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші.

Пожежонебезпечна зона -- це простір, де можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.

Клас В-І -- зони приміщень, в котрих виділяються горючі гази і пари в такій кількості і з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи.

Клас В-Іа--зони приміщень, в котрих вибухонебезпечна концентрація газів і пари можлива лише внаслідок аварії або несправності.

КласВ-Іб--тіж самі зони, що й класу В-Іа, але мають наступні особливості:

горючі гази мають високу нижню концентраційну межу поширення полум'я (15% і більше) та різкий запах;

при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об'єм, не більший 5% загального об'єму приміщення (зони);

горючі гази і рідини використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафах або під витяжними зонтами.

Згідно з ПУЕ, якщо об'єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об'єму приміщення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпеки. Якщо об'єм вибухонебезпечної суміші дорівнює або менший 5% вільного об'єму приміщення, то вибухонебезпечною вважається зона приміщення в межах до 5 м по горизонталі і вертикалі від технологічного апарата, від якого можливе виділення горючих газів або пари ЛЗР. Приміщення за межами вибухонебезпечної зони вважається вибухобезпечним, якщо немає інших факторів, які утворюють вибухонебезпечність.

Клас В-Іг -- зовнішні установки, які містять вибухонебезпечні гази, пари, рідини, при цьому вибухонебезпечна концентрація може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Клас В-ІІ -- зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окислювачем при нормальних, нетривалих режимах роботи.

Клас В-ІІа -- зони, аналогічні зонам класу В-ІІ, де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Клас П-І -- зони приміщень, в котрих застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С.

Клас П-ІІ -- зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею поширення полум'я понад 65 г/м3 об'єму повітря, або вибухонебезпечного пилу, вміст котрого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій.

Клас П-ІІа -- зони приміщень, в котрих є тверді або волокнисті горючі речовини. Горючий пил і волокна не виділяються.

Клас П-ІІІ -- зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху пари понад 61 °С, а також тверді горючі речовини.

Клас зони визначають технологи спільно з електриками проектної або експлуатаційної організації, виходячи з характеристики навколишнього середовища.

Згідно з ПУЕ, в пожежонебезпечних зонах використовується електрообладнання закритого типу, внутрішній простір котрого відділений від зовнішнього середовища оболонкою. Апаратуру управління і захисту, світильники рекомендується застосовувати в пилонепроникному виконанні. Вся електропроводка повинна мати надійну ізоляцію. У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках слід використовувати вибухозахищене обладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.020-76. Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів В-І та В-ІІ необхідно виносити за межі вибухонебезпечних приміщень з дистанційним керуванням. Проводи у вибухонебезпечних приміщеннях мають прокладатися у металевих трубах. Може використовуватися броньований кабель. Світильники для класів В-І, В-ІІ, В-ІІа також повинні мати вибухозахищене виконання.

Згідно вимог НАПБ 01.001.2004 [37, 38] за пожежною та вибухопожежною небезпекою друкарський цех відноситься до категорії В (пожежонебезпечна) і класу П-ІІа за вибухопожежною небезпекою.

Виробниче приміщення запроектоване відповідно до вимог раціональної організації технологічного процесу з дотриманням протипожежних заходів.

Проектом передбачені наступні протипожежні заходи:

шляхи евакуації;

евакуаційні виходи;

протипожежне водопостачання;

аварійна та евакуаційна система освітлення;

аварійна система вентиляції;

первинні засоби гасіння пожеж;

ЕПС з димовими та тепловими сповіщувачами;

Мінімальні межі вогнестійкості будівельних конструкцій;

Блискавко захист будівлі.

Дипломним проектом передбачено зовнішнє протипожежне водопостачання та внутрішній протипожежний водогін. Внутрішні пожежні крани розміщені в доступних місцях (коридорах), так щоб їх розташування не заважало евакуації людей. Кожен пожежний кран укомплектований пожежним рукавом та стволом, а також важелем для полегшення відкриття вентиля. З первинних засобів гасіння запроектовані вогнегасники. Протоколом також передбачено електричну пожежну сигналізацію (ЕПС) променевого типу з сповіщувачем типу ИДП-2,які реагують на дим. Для боротьби з розрядами атмосферної електрики рекомендується будівлю друкарні облаштувати блискавко захисником.

Розрахунок освітлення методом коефіцієнта освітлення

а - довжина цеху 66 м;

б - ширина цеху 24 м;

Н - висота цеху 4,2 м;

Н - висота робочої поверхні0,8 м.

Е - використовуємо світильники ЛДР. Мінімальна освітленість цеху - 300лк; Коефіцієнт відбиття стелі сстелі =65% та сстін = 55%. Напруга - 220В

Рішення

1). Визначаємо відстань Н0 від стелі до робочої поверхні

Н0 = Н - hp = 4,2-0,8 = 3,4 м

2). Визначаємо відстань від стелі до світильників

hс = 0,2 Ч Н0 = 0,2Ч3,4 = 0,68

3). Ймовірна висота підвісу світильника над поверхнею, котра освітлюється, дорівнює:

Нp = Н0 + hс = 3,4 - 0,68 = 2,72 м

4). Висота світильника над полом відповідно дорівнює:

Нn = Нp + hp = 2,72 + 0,8 = 3,52м

5). Визначаємо відстань під центрами світильників:

L=1,3 Ч Нp = 1,3 Ч2, 72 = 3,8 м

6). Необхідна кількість світильників:

H S 66 Ч24 15,84 109,7

L2 3,82 14,44

де S - площа цеху в м2

Приймаємо 112 світильників, розташованих в 4 ряда по 28 штук в кожному.

Показник приміщення i cкладає:

i а Чв 66 Ч 24 6,47

Нp(а+в) 2,72(66 Ч24)

При i = 5,1, сстелі = 65% и сстін = 55% коефіцієнт використання для світильників типу ОДР складає з = 0,65

Світловий потік одного світильника з двома лампами буде дорівнювати

Fсв E Ч S Ч Z Ч K 300 Ч 1584 Ч1,1 Ч1,5 784080 10770

nЧз 112Ч0,65 72,8

По таблиці 4,2 вибираємо світильник з двома лампами

Розрахунок заземлення

Розрахунок заземлення при умовах:

L - довжина заземленого електрода2,8м

H - заглиблення електрода в грунт40 см

О - заземленого електрода60мм

в - ширина з'єднуючої полоси5 Ч40мм

с - питомий опір чорнозему (суглинок1 Ч104 Ом/см

Визначаємо опір одного електроду

Визначаємо необхідну кількість електродів

Довжина з'єднуючої полоси буде:

Визначаємо опір з'єднуючої полоси

Визначаємо загальний опір в мережі системи заземлення

Размещено на Allbest.ru

...