Індивідуальні та групові рішення

Размещено на http://allbest.ru

Запорізький національний університет

Навчально-методичний посібник

Іміджологія:психологія іміджу

для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

напряму підготовки «Реклама і зв'язки з громадськістю»

І.С. Бондаренко

Запоріжжя

2014

УДК: 159.922: 316.62(075.8)

ББК: Ю952я73 + Ч114.13я73

Б 811

Бондаренко І.С. Іміджологія: Психологія іміджу: навчально-методичний посібник для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки «Реклама і зв'язки з громадськістю». - Запоріжжя: ЗНУ, 2014. - 122 с.

У навчально-методичному посібнику розглядаються соціально-психологічні аспекти формування іміджу особистості. Аналізуються різновиди, функції та способи побутування іміджу у сучасному світі. Розроблено спеціалізований практикум, спрямований на визначення соціально-психологічних параметрів іміджу особистості. Містяться методичні рекомендації до виконання практичних та самостійних завдань курсу «Іміджологія». Призначений для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки «Реклама і зв'язки з громадськістю».

Рецензент О. О. Семенець

Відповідальний за випуск І. С. Бондаренко



ЗМІСТ

Вступ

Тема 1. Іміджологія: наука, практика, мистецтво

Тема 2. Імідж як центральна категорія іміджології. Види, компоненти та функції іміджу

Тема 3. Іміджмейкінг як технологія формування іміджу та професійна діяльність

Тема 4. Соціально-психологічні передумови формування та функціонування іміджу

Тема 5. Іміджування як стратегія та тактика професійного формування іміджу

Тема 6. Самопрезентація особистості у системі технології іміджування

Рекомендована та додаткова література

Додатки



ВСТУП

Іміджологія - інноваційна науково-технологічна дисципліна людинознавчого спрямування, що інтегрувала у собі множину гуманітарних, мистецтвознавчих та природничих студій. Місія іміджології - допомогти людям компактно та майстерно використовувати напрацьовані упродовж віків методики ефективної самопрезентації у повсякчасних життєвих інтеракціях, набути морально-психологічної впевненості у діловому спілкуванні, осягнути власне тіло як неповторну й унікальну модель та першооснову власної творчості. В іміджології кожна людина - це насамперед персона, особистість, індивідуальність, яка володіє величезним потенціалом візуалізації свого внутрішнього Я.

У культурі постмодерну категорія візуальності стає ключовою. Саме вона трансформувала погляд сучасної людини на світ і на саму себе, детермінуючи технологічний або структурний процес бачення. Дослідники наголошують, фотографічний та кінематографічний типи художнього мислення, намагаючись подолати межі мови, здійснили спробу визначити всю реальність як реальність оптичну, візуальну. Показово, що такий оптичний фокус буття зорієнтував мислення та поведінку пересічної людини. Сучасна особистість, постійно перебуваючи у віртуальній та медійній реальності, вдається до візуальних “стратегій Я-проектування” (З. Алфьорова). Імідж став можливим шляхом для відновлення людиною власної цілісності, для своєрідної гри зі своїм єством, для виходу за межі своєї індивідуальності.

Безумовно, інтенсифікація комунікаційних процесів у сучасному суспільстві вимагає від особистості значних психологічних й інтелектуальних ресурсів в управлінні враженням про себе та у формуванні власного іміджу як необхідного елементу успішної самореалізації. Саме тому сьогодні затребуваною є професія іміджмейкера - спеціаліста (консультанта) з іміджу, що володіє ефективними технологіями іміджування. Необхідність цієї професії зумовлена передусім новим соціально-культурним, економічним та політичним форматом українського суспільства та феноменом вільної конкуренції у всіх сферах життя людини та структурах суспільства - від конкуренції між людьми, колективами людей до конкуренції між підприємствами, організаціями, товарами та послугами. У таких ринкових відносинах особистість намагається заявити про себе, залишити приємне враження, запам'ятатися через свій індивідуальний імідж. Останній ми розглядаємо як зовнішній публічний образ людини, що відповідає певним соціальним очікуванням.

Зазначимо, виховання конкурентоспроможної особистості - наріжний камінь Болонської системи вищої освіти. На часі напрацювання теоретико-методологічних, прикладних та навчально-методичних позицій для підготовки фахівців у галузі іміджології. В основі такої концептуальної бази лежить гуманістична ідея створення привабливого іміджу людини шляхом актуалізації кращих особистісних характеристик та їх презентації через зовнішність (габітус), поведінку, мовлення. Розкрити резерви індивідуальності можна тільки через актуалізацію потреби у внутрішньому та зовнішньому самовдосконаленні. Програма підготовки майбутніх іміджмейкерів має бути орієнтованою на успіх - ключовий принцип, базова категорія їх професійної діяльності та результат іміджування.

Іміджмейкер - це універсальний професіонал, який повинен вільно володіти знаннями у сфері психології (задля створення сприятливих умов гармонійного розвитку особистості та усунення протиріч між внутрішнім світом людини і його візуалізацією), соціології (задля ефективного моделювання образу особистості у контексті соціальних очікувань та специфіки соціальної перцепції), костюмології (задля формування індивідуального стилю в одязі, здатного виокремити особистість у натовпі), кольорознавства (задля установлення кольорової гармонії з біологічною константою людини) і т. ін. Така багатогранна професійна робота з людським матеріалом здатна спричинити зміни у ставленні особистості до себе як невичерпного потенціалу творчих можливостей та трансформацію самого суспільного конструктору.

Об'єкт іміджології - людина, предмет - внутрішній світ людини, візуалізований в її образі. Концепт імідж використовуємо у значенні образ соціального суб'єкта чи об'єкта, технологічно сформований групою професіоналів (іміджмейкерів / фахівців у галузі іміджології). Зрозуміло, що робота з такими матеріями має базуватися на усвідомленні усієї специфіки буття людини, осягненні множини соціальних та політичних процесів, розумінні культурного контексту епохи, осмисленні економічних критеріїв успішності певного проекту. Багатогранність феномену імідж зумовила особливі мету та завдання навчальної дисципліни “Іміджологія”:

- подати науково-методологічну та філософську основи іміджології;

- розкрити імідж як історичну та структурну константу комунікаційного простору суспільства;

- пояснити сутність та структуру Я-концепції, її місце у технології іміджування;

- схарактеризувати структуру персонального іміджу;

- проаналізувати соціально-психологічний інструментарій іміджування та його вплив на аудиторію;

- дослідити способи зовнішньої маніфестації та складові габітарного іміджу сучасної людини.

Навчальний курс “Іміджологія” розкриє перед Вами величезний простір для самовдосконалення власної особистості, пояснить позиційну сутність алгоритму створення неповторного іміджу. Запропоновані численні психологічні тести та методика індивідуальної діагностики можуть стати поштовхом для вивчення Вашого внутрішнього світу та уможливлять налагодження міжперсонального спілкування.



ТЕМА 1. ІМІДЖОЛОГІЯ: НАУКА, ПРАКТИКА, МИСТЕЦТВО

1. Іміджологія як особлива галузь гуманітарних знань. Зв'язок іміджології з психологією, соціологією, конфліктологією, маркетингом, політологією, менеджментом, риторикою, семіотикою, теорією та практикою соціальних комунікацій.

2. Науково-методологічна та філософська бази іміджології. Теоретична та прикладна іміджології.

3. Імідж як знакова система. Семіотичні моделі візуальної комунікації: модель Р. Барта, модель У. Еко, модель П. Флоренського, модель Р. Якобсона, модель Ю. Лотмана.

4. Імідж як історична та структурна константа комунікаційного простору суспільства.

5. Імідж у рекламі, політиці, бізнесі та мистецтві.

6. Розвиток іміджології в Україні.

Основні терміни й поняття: антропологія, архетип, візуалізація, дискурс, знак, імідж, іміджмейкінг, іміджологія, культурна система, текст, ментальність, образ, самоідентифікація, семіотика, тілесність, тіло, універсалії культурні.

Самостійна робота:

1. Уважно розгляньте схему розвитку концепції іміджології, розроблену українською дослідницею К. Савельєвою (Додаток А). На її основі визначте основні етапи формування іміджології як науки в Україні.

2. Зберіть портфоліо (англ. portfolio - портфель, тека для важливих справ чи документів) творів образотворчого мистецтва, що демонструють тілесність людини у різні соціокультурні епохи (15-20 зразків).

3. У праці Ролана Барта “Система моди” (1967) подано семіотичний аналіз рекламного дискурсу. Автор вказує на важливу рису ефективних рекламних текстів - фантазм. Як Ви розумієте це поняття? Прочитайте уривок зазначеної роботи. За аналогією визначте фантазматичний зміст сучасної реклами (1-2 зразки).

“Как известно, фрагментация тела, воображаемое выделение некоторых его частей составляет конститутивную черту фантазма - то есть поисков изначального удовольствия, связанного с первичными запросами тела; эти поиски организуются в форме простого “сценария”, который, по словам психоаналитиков, может быть сведен к отношению глагола и дополнения (как во фрейдовском фантазме “ребенка бьют”). Далеко не во всякой рекламе есть зачаток такого фантазматического содержания, но те ее произведения, где оно есть, несомненно самые действенные или, по крайней мере, самые живые - встретившись с ними, можно выйти из равнодушного состояния и ощутить свое собственное тело. Такова реклама, где изображаются, пусть и сугубо метафорически, те элементарные процессы, на которых основан фантазм, - поглощение и разрушение, а также их вариации: сосание, проникновение, скольжение, расщепление, рассеяние, удары, дробление и т.д. Таковы две знаменитые и, похоже, весьма эффективные рекламы: рекламная кампания фирмы Eссо, где тигр порождает фантазм не мощи или нервной силы, как это можно было бы сформулировать в психологических терминах (а именно ими слишком часто пользуются специалисты по рекламе), но растерзания на куски; или реклама порошка “Аjax”, где средневековый рыцарь, на первый взгляд чисто культурный символ, высвобождает гораздо более первичную силу, когда своим грозно нацеленным копьем словно приводит в действие самый процесс проникновения и выколачивания. Неудивительно, что реклама, обыкновенно эйфоричная (хотя, пожалуй, ей пошло бы на пользу быть таковой не столь систематически), принимает в этих случаях “наступательные”, на первый взгляд дисфоричные образы: дело в том, что в фантазме у субъекта нет определенного места; достаточно, чтобы при виде данного образа он поместил себя на место того, кто терзает и протыкает, а не на место” (Барт Р. Система моды. Статьи по семиотике культуры / Ролан Барт / Пер. с. фр. С.Н. Зенкина. - М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2003. - 512 с. - С. 354).

4. Ознайомтеся із семіотичним аналізом реклами мила САMEY, здійсненим Умберто Еко. За цією ж схемою схарактеризуйте рекламу товару, де центральними є візуальні образи чоловіка/жінки, дитини.

“Рассмотрим, например, рекламу мыла Камей.

А. Визуальный ряд: дискурс явно имеет референтивную функцию.

Денотация. Мужчина и женщина, оба молодые, рассматривают картины, выставленные, как можно судить по надписи на каталоге в руках девушки, в лондонском храме антиквариата, именуемом Сотби. Мужчина смотрит на женщину, которая, чувствуя на себе взгляд, отрывает взор от каталога.

Отметим значительную роль эстетической функции, особенно очевидной, если посмотреть на рекламу в цвете и обратить внимание на удачную композицию, навеянную соответствующими образцами хорошего кино; а также и некоторые признаки функции металингвистической (изображение включает в себя другие изображения - картины).

Денотаты иконического уровня женщина, мужчина, картины и т. д. Однако ряд более сильных коннотаций отсылает к уровню иконо­графических сем.

Коннотации: (они усложняются, одна порождает другую): женщина согласно общепринятым установкам красива, по всей видимости, принадлежит нордическому типу, что подчеркивается английским каталогом у нее в руках, эта коннотация престижа; она богата, иначе, что ей делать на выставке Сотби; образованна (по той же причине), с хорошим вкусом (то же самое) и если не англичанка, то из тех, кто путешествует в люксе. Мужчина мужествен, уверен в себе (иконографический код об этом свидетельствует, весь опыт кинематографии и рекламы подтверждает верность такой интерпретации), поскольку он не похож на англичанина, то, скорее всего, это турист, богатый, со вкусом, образованный. Вероятно, он богаче и образованнее женщины, потому что ей нужен каталог, а он обходится без такового. Это может быть эксперт, а может быть покупатель, в любом случае сема означает престижность. Композиция кадра, обязанная своим построением урокам кинематографии, изображает не просто мужчину, который смотрит на женщину, чувствующую на себе его взгляд: мы воспринимаем изображение как отдельную фотограмму, изъятую из цепи фотограмм, полный просмотр которой показал бы нам, что женщина, почувствовав на себе взгляд, пытается украдкой выяснить, кто же на нее смотрит.

Все это придает сцене легкую эротическую окраску. Внимание, с которым более пожилой персонаж рассматривает картину, контрастирует с рассеянностью молодого человека, вызванной именно присутствием женщины, что еще более подчеркивает устанавливающуюся между ними связь. Оба обаятельны, но поскольку именно женщина привлекла внимание мужчины, чары по преимуществу исходят от нее. Поскольку уточняющее смысл изображения словесное сообщение утверждает, что источником очарования является запах мыла Камей, то иконическая сема обогащает словесный ряд при помощи двойной метонимии с функцией отождествления: “кусок туалетного мыла + флакон духов” означает “кусок мыла = флакону духов”.

Предполагается, что оба персонажа обретают антономасическое значение (они представляют собой всех тех, кто молод, элегантен и утончен). Они становятся примерами для подражания, с ними стремятся отождествиться, на них проецируют свои желания, потому что они воплощают собой то, что общественное мнение считает престижным и образцовым, а именно красоту, вкус, космополитизм и т.д. Можно сказать, что универсальный квантификатор “все” не предваряет эти образы, но когда отождествление с рекламными образами состоялось, тогда оно появляется в неявной форме, “все, кто как вы”. Снова и снова действующая подспудно антономасия устанавливает: “то, что пред вами, это все вы или то, чем вы должны и можете стать”.

Итак, уровень топосов и энтимем характеризуется тем, что фундаментальные коннотации образуют цепочки общих мест примерно такого типа: “людям, занимающим высокое положение, следует подражать - если те, кто вращается в высших сферах поступают так, то почему ты должен поступать иначе - неплохо бы разобраться в том, почему они имеют успех - люди с положением показывают нам, как следует себя вести”, а то еще может сложиться такая энтимема: “всем людям с положением следует подражать - вот люди с положением - этим людям надо подражать”.

И конечно, цепочки общих мест и энтимем складываются и обретают более или менее ясные очертания именно тогда, когда визуальный ряд увязывается со словесным. Фактически анализ аргументов словесного ряда подтверждает, что визуальный образ вызывает к жизни цепи общих мест и энтимем, сходные с описаными выше.

Б. Словесный ряд. Первые две строки представляют собой сообщение с референтивной функцией, выделенная крупным шрифтом третья строка несет эмотивную функцию. Ниже помещено довольно длинное сообщение, совмещающее референтивную и эмотивную функции, причем соответствующие коннотации навязываются впрямую и открыто: “изумительный, притягательный, бесценный, потрясающий, заставляющий оборачиваться” (Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию [Текст] / У. Эко. - М.: ТОО ТК “Петрополис”, 1998. - 432 с. - С. 352-353).

Питання для самоконтролю:

1. Поясніть специфіку іміджології як особливої галузі гуманітарних знань. У чому полягає зв'язок іміджології з психологією, соціологією, конфліктологією, маркетингом, політологією, менеджментом, риторикою, семіотикою, теорією та практикою соціальних комунікацій?

2. Які науково-методологічна та філософська бази іміджології?

3. Назвіть предмет теоретичної та прикладної іміджології.

4. Схарактеризуйте імідж як знакову систему.

5. Проаналізуйте семіотичні моделі візуальної комунікації Р. Барта, У. Еко, П. Флоренського, Р. Якобсона, Ю. Лотмана.

6. Чому імідж є історичною та структурною константою комунікаційного простору суспільства?

7. Як виявляється імідж у рекламі, політиці, бізнесі та мистецтві?

8. Розкрийте розвиток іміджології в Україні.

Методичні рекомендації:

Іміджологія є людинознавчою дисципліною, в основі якої лежить феномен, що умовно називається технологією особистої привабливості.

Іміджологія - це нова науково-прикладна дисципліна, що виникла на перетині психології, соціології, філософії, культурології, костюмології та багатьох інших галузей знань.

Іміджологія вивчає закономірності формування, функціонування та управління іміджем людини, організації, товару, послуги, країни, розкриває загальне, особливе та ексклюзивне в онтології усіх видів іміджів.

Іміджологія - це комплекс знань та вчень про створення керованого образу предмета, персони чи організації.

Один із перших теоретиків іміджології Віктор Шепель дає таке її визначення - це звернений до кожного заклик бути привабливим і вміти нести світло людям. Іміджологія сприяє зовнішньому прояву глибинної потреби людини бути гідною особистістю. На думку автора, призначення іміджології як науки про технології особистої чарівності - презентувати людям різного віку імідж-знання та навчити ефективно їх використовувати на рівні міжособистісних і ділових відносин. В. Шепель наголошує, головним у розвитку людини є побудова особистої чарівності, щасливий той, хто володіє від Бога привабливим іміджем. Але, як правило, багато хто знаходить симпатії людей завдяки мистецтву самопрезентації.

На думку українського дослідника О. Холода, іміджологія - це наука про функціонування, систематизацію й впровадження у свідомість споживача знакових замінників інформації про носіїв визначених атрибутів.

Іміджологія має практично-орієнтовані напрями: імідждіагностику, іміджконсультування, іміджмейкинг (технології побудови та управління іміджем), іміджпрогностику.

Визначають такі теоретичні різновиди іміджології - історичну, політичну, персональну, професійну, гендерну, сімейну, реабілітаційну. Зараз відбувається поступове формування конкретних наук у галузі іміджології: іміджологія особистості, іміджологія соціальних структур (партій, сім'ї, громадських організацій, етносів, націй), корпоративна іміджологія, іміджологія територій, іміджологія товару, послуги, іміджологія ідеальних структур (бренд, торгова марка), іміджологія соціальних сфер (релігії, науки, культури, спорту).

Імідж - поняття, що сформувалося на перетині різних дискурсів. У його науково-філософському осягненні можна виокремити декілька підходів: психологічний - всебічне вивчення акту сприйняття й оцінки людини людиною, у процесі якого, власне, і виникає імідж; соціологічний - тлумачить імідж як феномен індивідуальної, групової та масової свідомості; політологічний - аналізує механізми впливу на індивідуальну та масову свідомість з метою створення заданого образу та заданої реакції на нього у політичному процесі; економічний - досліджує можливості іміджу як фасилітатора (англ. facilitator, лат. facilis - легкий, зручний, стимулюючий) ринкових відносин; сомаестетичний - розглядає імідж як тілесно орієнтовану практику; естетичний - характеризує імідж як спосіб оптимізації індивідуального іміджу з метою підвищення атракції у буденному та професійному житті людини.

Важливо зрозуміти, що тіло - це не просто біологічна, фізична й природна данність, тіло - соціальний конструкт, тому ставлення до нього завжди було однією із найважливіших ціннісних орієнтацій будь-якої культурно-історичної епохи. У цьому випадку тіло набуває значення тілесності, тобто перетвореного під впливом соціальних та культурних чинників тіла людини, яке має соціокультурні значення та смисли й виконує певні соціокультурні функції.

Тілесність людини - головний матеріальний носій культури, а ставлення людини до власного тіла - найважливіша атрибутивна характеристика, що впливає на соціокультурний формат епохи, на динаміку розвитку культури у цілому, на ті предмети та явища, які стануть для цієї культури домінуючими. Тілесність у культурі є унікальною можливістю, завдяки якій відбувається вираження, активація та розвиток окремих культурних феноменів (хореографія, портрет, музика і т. ін.). Тому художні твори є ідеальним синтезом психічного й фізичного, духовного й матеріального, індивідуального й надособистісного, одиничного й всезагального.

У середині - наприкінці ХХ століття проблематика тілесності почала опрацьовуватися в межах теорії комунікації, а також як елемент “знакових засобів культури”, “вторинних моделюючих систем”, тобто структурно-семантичних і семіотичних підходів.

У межах семіотичного методу візуальність розглядалася через функціонування групи кодів, що дозволяли сприймати й упізнавати символічні, індексальні та іконічні знаки. Семіотичні дослідження візуальності були започатковані у працях Ч. Пірса і Ч. У. Морріса, розвинені в роботах Р. Барта, К. Метца, П. Пазоліні, У. Еко, представників тартуської школи Ю. Лотмана, Б. Успенського та ін. Постсеміотичні дослідження візуальності були проведені в пізніх працях Р. Барта, С. Зонтаг, а також у роботах Р. Краусс, які звернені до аналізу аспектів видимого, що вислизають від структурування.

Дослідження візуальності проводилося у рамках філософських концепцій образу, серед яких слід відзначити динамічну теорію образу, створену М.-Ж. Мондзен, П. Флоренським, В. Колотаєвим під впливом реконструкції середньовічної перцепції; аурічну доктрину образу Ж. Діді-Юбермана; концепцію образу-кліше та образу-кристалу Ж. Дельоза; теорію анонімних комунікативних образів, розроблену представниками російської антропологічної школи О. Аронсоном, О. Петровською, В. Подорогою і Н. Сосною.

Семіотичні моделі комунікації побудовані насамперед на використанні візуальних або іконічних знаків, хоча часто на тлі використання цих “повідомлень без кодів” для наведення останніх штрихів використовуються і вербальні знаки. Тобто спочатку ми “читаємо” зображення, а потім вже доповнюємо картину світосприйняття читанням текстів.

Один із засновників семіотики Чарльз Пірс (1839-1914) розрізняв три типи знаків: 1) іконічні, або знаки-копії, знаки-зображення, що засновані на фактичній подібності означуваного та означуючого (малюнок людини і сама людина); 2) індексальні, або знаки-ознаки, дія яких заснована на реальній суміжності означуваного та означуючого (дим є індексом вогню); 3) символи, або умовні чи конвенціональні знаки, дія яких ґрунтується на умовному, встановленому “за згодою” зв'язку означуючого з означуваним. За ступенем впливу на свідомість людини першість належить символам, адже саме вони здатні утворити судження й таким чином викликати певні думки, почуття в людини, спонукати її до дій.

Структуралістський аналіз феномену з використанням лінгвістично-семіологічної методології запропонував Ролан Барт (1915-1980) у роботі “Система моди”, де він досліджує матрицю функціонування моди як механізму артикулювання певних форм одягу та маніпулятивного позначення їх сенсом “модності”. Р. Барт постулює позицію “етичного” ставлення до знаку, яка надає можливості диференції суспільств та спільнот за фактом “відкритості їх семантичних систем”. Саме експліцитна виразність та прозорість повідомлення стає для нього критерієм морального оцінювання знаків, яке, на його думку, відбувається навіть при нейтрально-методичному описі. Він наводить приклад дорожнього знаку як “абсолютно відвертого повідомлення”, що не маскується функціональністю простих речей. Визначаючи етичні межі знакових систем, Р. Барт вибудовує тріаду “образ - знак - дія” за аналогією до “стиль - письмо - мова”. З одного боку, знак розмивається хвилями соціальної дії, з іншого боку - невловимо розчиняється у просторі суб'єктивного досвіду.

Відповідно, тріадично Р. Барт розрізняє типи знакових систем, що кодують одяг: іконічну (візуальна репрезентація одягу у форматі фотографії або малюнка); вербальну (текст, що коментує або тлумачить image); технологічну (технологічно-операційний фрейм речей). Перша та третя семантичні системи вичерпуються лише денотативними значеннями - відтворенням візуальної інформації або практичними вказівками до пошиття; вербальний текст одягу насичений конотаціями, тому відкриває широку дослідницьку перспективу.

Ось як пояснює Р. Барт взаємовідносини одягу-опису та одягу-знаку: “Я розкриваю журнал Моди і бачу, що переді мною два різних вбрання. Одне мені показують на фотографіях або малюнках, це одяг-образ. Друге - це те саме вбрання, але описане, перетворене у мову; скажімо, праворуч сфотографована сукня, а ліворуч вона перетворюється у шкіряний пасок вище талії, прикрашений трояндою, поверх м'якої сукні з шетланду, - це і є одяг-опис. У принципі і той, і інший одяг відсилає до однієї реальності (до певної сукні, яку певного дня носила конкретна жінка), однак у них відмінною є структура, оскільки вони виготовлені з різних матеріалів, а отже й відносини є різними: для одного вбрання матеріалами є форми, лінії, поверхні, кольори, відносини носять просторовий характер, для іншого ж матеріалом виступають слова, а відносини мають характер якщо не логічний, то синтаксичний; перша структура - пластична, друга - вербальна”.

Дуже цікаві зауваги (майже наукові метафори) Р. Барт робить щодо реклами. Реклама, на його думку, “робиться так, щоб “впадати в око”: у ній є якийсь щиголь пружини, різкий стрибок, раптова агресія. Дещо більш загальне, важко визначене у процесі аналізу суспільства - те, що можна назвати культурним жестом. Цей жест виникає з абсолютно матеріального, майже тілесного ставлення творця й споживача до культурного об'єкта, який вони створюють або розшифровують. Адже знак, фігура, фраза явлені нам не в абстрактному вигляді, вони завжди передбачають якусь матеріальну основу, і ця основа завжди жива, оскільки з нею зіштовхується моє тіло - сприймає її, ігнорує, смакує, обходить і т. ін.”.

Він розглядає риторичну систему як підсистему поетики одягу та світу моди. Ідеологія моди - ті настанови, що існують як модні інновації та поетика моди - спосіб створення одягу і те, що пов'язане з образною конотацією в знакових і конструктивних системах. Врешті решт Р. Барт створює таку завершальну риторичну конфігурацію: “Сутність Моди співпадає з ії тиранічною владою, але в кінцевому результаті це просто особливе чуттєве переживання часу. Як тільки означуване Мода знаходить собі певне означальне (ту або іншу річ), цей знак стає Модою поточного року, але тим самим ця Мода догматично заперечує ту, що їй передувала, тобто своє минуле …”

Роботи Павла Флоренського (1882-1937) “Іконостас”, “Аналіз простору в художньо-образотворчих творах”, “Філософія культу”, “Храмове дійство як синтез мистецтв” порушують серйозні естетичні проблеми. Одним з головних символів у сакральному мистецтві християнства, на думку П. Флоренського, є світло - символ Бога у християнському каноні, медіатор, що об'єднує в єдине ціле такі протилежні сфери реальності, як плотське й розумне, тілесне й духовне. П. Флоренський зауважує: “Бог є світло, і це - не в сенсі повчальному, а як ідея сприйняття - духовного, але конкретного, безпосереднього сприйняття слави Божої: споглядаючи її, ми бачимо єдине, безперервне, неподільне світло. Визначення світла є те, що світло є світло, що не містить пітьми, бо в ньому - все просвітлене, і всяка пітьма від століття переможена, подолана й озарена”.

Роман Якобсон (1896-1982) та Юрій Лотман (1922-1993) закладали у свої моделі поняття Мови або Коду, для яких суттєвим елементом є також знак. Р. Якобсон описав модель мовної комунікації у вигляді шести факторів:

Кожному з цих факторів, на думку Р. Якобсона, відповідає певна функція мови: емотивна - пов'язана з адресантом, який передає своє експресивне ставлення до певної події чи явища на рівні інтонацій, які однозначно зчитуються аудиторією; конативна - відображає орієнтацію на адресанта і висловлює безпосередній вплив на співрозмовника; фатична - спрямована на підтримку не інформації, а контакту; метамовна - пов'язана з кодом, який дозволяє дізнатися про значення слова за допомогою метафор; поетична - орієнтується більше на форму, ніж на зміст повідомлення; реферативна (когнітивна) - робить акцент на контекст і є посиланням на об'єкт, про який йдеться у повідомленні.

Р. Якобсон вважав, що для візуальних знаків найважливішим є просторовий вимір, а для слухових - часовий. Усі знаки (ікони, індекси, символи - за Чарльзом Пірсом), на його думку, мають загальні риси, а різниця у перевазі однієї характеристики над іншими. Символічний компонент в іконічних (візуальних) знаках може тлумачитися по-різному. Якщо на картині одна людина зображена більшою за інших, то можливі три варіанти: вона дійсно має більші фізичні габарити; перебуває ближче до глядача; відіграє важливішу роль.

Засновник тартусько-московської структуралістської школи Ю. Лотман визначає поняття семіозису (за аналогією до поняття ноосфера, що ввів у науку В. Вернадський) як певного семіотичного континууму, заповненого різнотипними семіотичними утвореннями, що перебувають на різному рівні організації. Правда, якщо ноосфера володіє матеріально-просторовим буттям, охоплюючи частину нашої планети, то простір семіосфери має абстрактний характер.

Зауважимо, Ю. Лотман розглядав культуру як генератор кодів. Усі явища культури, на його думку, є своєрідними комунікативними механізмами, тобто різними мовами. І культури, побудованої на одному коді, у принципі не повинно бути, оскільки остання зацікавлена у наявності великої кількості таких кодів. Ю. Лотман у загальній системі культури вбачає основну роль текстів в адекватній передачі значень та породженні нових смислів. Накопичення текстів у культурі не є хаотичним, а складною, ієрархічною, злагодженою системою.

Ю. Лотман виокремлював дві комунікативні моделі: “Я - ВІН”; “Я - Я”.

У першому випадку він наголошує на активному і пасивному видах споживання інформації. У другому випадку модель називається ним автокомунікацією, коли повідомлення набуває нового змісту (перекодовується за новим кодом). Передача повідомлення самому собі виглядає як перебудова особистості. Приміром, людина один і той же кінофільм у різні свої вікові періоди сприймає й розуміє по-різному, накладаючи різний життєвий досвід, емоційний стан та культурний контекст.

Людство винайшло різні способи трансляції культурної інформації, у тому числі й через слово. Однак, Умберто Еко вказував на зв'язок між словом і тим, що воно позначає, - умовний і не мотивований природною сутністю предмета/явища/події, а отже, який не може бути зрозумілим без спеціальної підготовки. Іміджі, що мають характеристики і функції речі, несуть ті ж смисли й уявлення безпосередньо через візуалізацію. Вербальна інформація завжди опосередкована штучними знаковими системами, візуальний факт відразу занурює нас у ситуацію і робить її зрозумілою без посередників. У. Еко наводить авторську типологію кодів:

1) природні коди (зоосеміотика, сигнали нюху, тактильна комунікація, смакові коди);

2) паралінгвістика (медична семіотика, голосові показники, мови свисту й барабана);

3) кінесика й просеміка;

4) музичні коди (формалізовані семіотики; стилістичні конотації, конотативні та денотативні системи);

5) формалізовані мови;

6) писемні мови, невідомі азбуки, секретні коди;

7) природні мови;

8) візуальні комунікації (сигналетика; хроматичні системи; одяг; візуально-вербальні системи);

9) семантика;

10) структура сюжету;

11) культурні коди (етикет; системи моделювання світу; типологія культур; моделі соціальної організації);

12) естетичні коди;

13) масові комунікації;

14) риторичні й ідеологічні коди.

Людина постійно створює достатньо виразні знаки, які просто неможливо не прочитати. У подальшому ці знаки стають надбанням масової свідомості та поведінки. Процес формування іміджу виглядає як відповідальний акт культурно-адресованих зусиль, оскільки завжди існує контроль культурної моделі над створенням культурно-історичної епохи. Усі елементи одягу, традиційні поведінка та ритуали є семіотичними текстами, що зрозумілі аудиторії, яка належить до однієї культури. У соціальному просторі відбувається постійний процес створення (маніфестації), затвердження (легітимації), зміни (трансформації) й трансляції змістів. Імідж у цій процесуальній парадигмі відіграє найважливішу роль.

Сукупність змістів, що виникають у певній культурі, становить собою культурно-змістовну універсалію. У кожній культурі існує набір привілегійованих образів, що фіксуються у колективній пам'яті як зразки, гідні для наслідування. Людина, створюючи свій імідж, постійно балансує між двома стратегіями - “виділитися” й “уподібнитися”. Саме тому вона одночасно вносить у свій образ традиційні й нові змісти, а отже, стає творцем культури.

Семіотика візуального образу стає своєрідною мовою культури, де образ - це семантичний текст, поетапне осмислення якого відкриває зміст цілої знакової системи. Структура візуального образу настільки багатоманітна, осягнення його семантичного простору настільки безмежне, що дозволяє аналізувати найрізноманітніші сфери діяльності людини.

ТЕМА 2. ІМІДЖ ЯК ЦЕНТРАЛЬНА КАТЕГОРІЯ ІМІДЖОЛОГІЇ. ВИДИ, КОМПОНЕНТИ ТА ФУНКЦІЇ ІМІДЖУ

1. Основні підходи до визначення поняття “імідж”.

2. Співвідношення понять імідж, образ, ідеал, маска, стереотип, репутація, статус, престиж.

3. Види іміджів. Проблема класифікації іміджу.

4. Біологічний, комунікативний, соціальний, міфологічний, професійний та контекстний компоненти іміджу.

5. Функції іміджу.

Основні терміни й поняття: ідеал, ілюзія, імідж, класифікація, маска, нарцисизм, образ, престиж, репутація, статус, стереотип, функція.

Самостійна робота:

1. Уважно розгляньте таблицю класифікації видів іміджу залежно від його кваліфікаційних ознак, розроблену українським дослідником Євгеном Позднишевим (таблиця подана з логічними та стилістичними правками). Проілюструйте кожен з видів іміджу цікавими прикладами.

№	Класифікаційна ознака	Види іміджу	Визначення, тлумачення
1	За сферою побутування	Політичний	Імідж політика
		Корпоративний	Імідж організації
		Спортивний	Імідж спортсмена, спортивної події.
		Діловий	Імідж керівника (діловий), організації, проекту.
		Професійний	Імідж за професійними пріоритетами людини.
2	За ступенем раціональності сприйняття	Когнітивний	Подає лише спеціальну інформацію й орієнтований переважно на людей досвідчених, вузьких фахівців.
		Емоційний	Орієнтований на широку аудиторію й викликає значний емоційний резонанс.
3	За функціями (функціональний)	Дзеркальний	Імідж, властивий нашій уяві про себе.
		Поточний	Імідж як зовнішній погляд на об'єкт.
		Бажаний	Імідж, до якого ми прагнемо.
		Корпоративний	Імідж організації в цілому.
		Множинний	Імідж єдиної корпорації, що включає в себе низку незалежних структур.
4	За наслідками впливу на масову свідомість	Позитивний	Імідж, що здобув соціальну довіру.
		Негативний	Імідж, що здобув соціальне несприйняття.
5	За емоційним забарвленням (для організації)	Позитивний імідж організації	Позитивний імідж, на його досягнення спрямована вся ПР-діяльність.
		Негативний імідж організації	Негативний імідж, який формується в основному в політиці опонентами за допомогою так званого “чорного піару” й антиреклами.
6	За каналом формування	PR-імідж	Імідж, створений PR-службами.
		Імідж у рекламі	Імідж у рекламі визначається якістю, ціною, доступністю товару, надійністю його обслуговування після продажу, а також історією фірми і, звичайно, рекламою.
		Імідж у ЗМІ	Імідж, підтримуваний ЗМІ та ЗМК.
7	За ступенем впливу на масову свідомість	Ідеальний	Бажаний образ.
		Первинний	Результат першого знайомства.
		Вторинний	Компроміс між ідеальним образом і наявними іміджевими невідповідностями.
8	За реальним станом	Дійсний	Створений на основі справжніх характеристик та якостей.
		Умовний	Штучно створений образ.
9	За спрямованістю вияву	Зовнішній	Зовнішня спрямованість іміджу, тобто орієнтованість в основному на клієнтів або споживачів (фірмовий стиль, логотип, інтер'єри офісу, зовнішній вигляд персоналу і т. ін.).
		Внутрішній	Внутрішня спрямованість іміджу, сформована як враження про роботу і відносини персоналу (корпоративні відносини, етика поведінки, особливості ділового спілкування, традицій і т. ін.).
10	За технологічністю	Природний	Складається стихійно, без проведення будь-яких рекламних заходів та акцій (для організацій).
		Штучний	Створюваний спеціальними акціями й часто не відповідає характеру та результатам діяльності організації.
11	За науковим підходом	Економічний	Імідж - це нематеріальний актив.
		Політологічний	Імідж - це уявлення про суб'єкта політики, що склалося в електората.
		Філософський	Імідж - це символічний образ суб'єкта, створюваний у процесі суб'єкт-суб'єктної взаємодії.
		Психологічний	Імідж - це характер стереотипу, що сформувався у масовій свідомості й має емоційно забарвлений образ кого-небудь або чого-небудь.
		Рекламний	Імідж - основний засіб психологічної дії рекламодавця
		Семіотичний	Імідж - це знаковий замінник людини або явища.
		Пропагандистський	Імідж - це новий стереотип, створений за законами пропаганди.
		Соціологічний	Імідж - це соціальне самопрограмування людини.

2. Спеціаліст у галузі персонального брендінгу Валентина Горчакова зазначає: “Мистецтво створення власного образу є творчістю, універсальною природньою формою буття людської сутності… Створення й здійснення іміджу особистості вбирає в себе декілька видів мистецтва: образотворче, пластичне, ораторське, мистецтво костюму, режисури, самопрезентації; та й сам імідж є специфічним різновидом мистецтва: мистецтва осягнення й вираження своїх сутності/змісту у публічному просторі”. Продовжте думку автора, проілюструйте її фото-, відеоматеріалами. Завдання виконайте у формі промови (3-4 хвилини).

3. Складіть текст у жанрі оди власної неординарності (незвичайності), зазначаючи про свої позитивні особистісні характеристики. Метафоричний ряд оди будуйте на основі біологічних, комунікативних, соціальних, міфологічних, професійних та контекстних параметрів свого іміджу.

4. Проаналізуйте функціональність іміджу конкретної публічної особи.

5. Вправа для соціально-психологічного тренінгу “Хто Я?” (реалізується у ході практичного заняття). Завдання: проставте в стовпчик номери від 1 до 10 і дайте десять відповідей на питання “Хто я?”. Враховуйте будь-які свої характеристики, риси, інтереси, емоції - усе, що здається Вам придатним для того, щоб описати себе фразою, що починається “Я - ...”. Готовий перелік кожен учасник оголошує перед групою.

Питання для самоконтролю:

1.Назвіть основні підходи до визначення поняття “імідж”.

2.Як співвідносяться поняття імідж, образ, ідеал, маска, стереотип, репутація?

3.Схарактеризуйте види іміджів.

4.У чому полягає сутність біологічного, комунікативного, соціального, міфологічного, професійного та контекстного компонентів іміджу?

5.Назвіть функції іміджу.

Методичні рекомендації:

Етимологічно слово “імідж” походить від латинських споріднених слів “imago”/“imitari” - “образ”, “зображення” / “імітувати”, “наслідувати”. У Стародавньому Римі у II - III ст. до н.е. існувала особлива традиція робити гіпсові або воскові маски-зліпки (imago) безпосередньо з облич померлих, а потім спеціально обробляти їх задля максимальної зовнішньої схожості з оригіналом. Зазвичай imago містила ім'я шанованої людини, перелік звань, державних посад, подвигів, а також коротку хвалебну характеристику.

Зрозуміло, право мати таку маску (ius imaginum) було виключною прерогативою аристократичних родин. Згадка про imago містилася у діалогах Цицерона, датованих 44 роком до н. е.

Згодом роль imago почали відігравати великі кам'яні статуї імператорів у тріумфальних шатах, а також зображення, виконані у формі медальйону, вишивки чи статуетки, що були специфічним атрибутом пошани імператорської влади народом.

Отже, слово imago у латинській мові використовувалося в основному у контексті образотворчого мистецтва.

Зауважимо, радянська наукова школа уникала лексеми “імідж” (слово вважалося буржуазним і тенденційним) і тривалий час замінювалася термінами “самопрезентація”, “образ”.

Так, український дослідник Михайло Скуленко у книзі “Журналистика и пропаганда” (1987) чи не вперше вживає слово імідж, подаючи його в англійській фонетичній транскрипції. Ось уривок із згаданої праці: “Имэдж, в отличие от художественного образа, воспроизводит не всю совокупность черт, составляющих единую, цельную картину. В нем отражены лишь отдельные характеристики объекта. Более того, имэдж абстрагируется от всего остального, высвечивая лишь определенные, стороны объекта, акцентируя внимание только на них. Скажем, пропагандистский имэдж конкретного политического деятеля может содержать несколько характеристик: глубоко разбирается в государственных делах, дальновиден, прост в общении с людьми”.

Починаючи з кінця 80-х рр. ХХ ст., поняття імідж стає об'єктом наукових розробок. У словнику з естетики (1989 р.) містилося таке його визначення: “Імідж - це уявлення щодо речей та людей, яке формується (як правило, цілеспрямовано) засобами масової інформації, включаючи рекламу.

На Заході імідж часто асоціюється з поняттями престижності, репутації, в соціально-політичному плані він виступає однією з цілей артизації, коли з її допомогою реальність підмінюється розмитими, але приємними та заспокійливими ілюзіями”.

Сьогодні ця лексема стала активною у науковому та буденному обігу. Український дослідник Євген Позднишев називає такі об'єктивні соціально-психологічні чинники зростання потреби людства в іміджах:

1) сутність людської природи, її постійне прагнення до лідерства і власності;

2) ідея необхідності символьного закріплення спеціалізації праці і рольових функцій (теорія антропогенезу);

3) феномен соціальної мімікрії людини, її незламне бажання справляти враження, здаватися більш значущою з метою збільшити власний шанс на соціальний успіх;

4) швидкий розвиток електронних засобів масових комунікацій, медіатизація особистості;

5) посилення нарцисичних тенденцій в сучасному постіндустріальному інформаційному суспільстві.

Імідж - категорія полівалентна, що має безліч наукових тлумачень. Цікаво, у 30-ті рр. ХХ ст. З. Фройд видавав журнал під назвою “Імідж”. Згодом імідж стає категоріальною одиницею економіки та менеджменту. Так, у 50-х рр. XX ст. в США термін “імідж” використовувався у комерційній рекламі для позначення цінової диференціації однотипних товарів.

У межах маркетингових технологій цей термін позначав різновид рекламного образу і був одним із основних атрибутів просунення продукції на ринок. Нижче подана таблиця, яка репрезентує множинність поглядів на імідж з позицій різних гуманітарних наук. Зверніть увагу, таблиця зведена з урахуванням історії наукового розуміння феномену імідж.



	Автор	Методологічний підхід	Наукова інтерпретація категорії “імідж”
1	Бурстін Д.	теорія соціальних комунікацій, теорія та практика менеджменту	Імідж - ілюзорна форма свідомості, заснована на псевдофактах, неадекватному, спрощеному зображенні реальності.
2	Боулдінг К.	теорія соціальних комунікацій, теорія та практика менеджменту	Імідж - це певний поведінковий стереотип, що впливає на вчинки окремої особистості, групи осіб або нації. Іміджі створюються часто не на реальних фактах, а на престижі, ілюзіях, думках, яких людина дотримується.
3	Фройд З.	психоаналітичний	Імідж - це не стільки реальний образ людини чи предмета (Ego), скільки ідеальний образ (Super Ego), зрозуміло, такий, що відрізняється від реального. Ця свідома, рукотворна, вигадана з конкретною метою невідповідність й перетворила імідж у короля маніпуляцій як у комерційній, так і в політичній рекламі.
4	Look in Lіngvo	психологічний	Імідж - це образ людини (що включає зовнішність, манеру поведінки, спілкування і т. ін.), що впливає на оточуючих. Імідж - це цілеспрямовано сформований образ кого-небудь або чого-небудь, завдання якого - справити сприятливе враження (у цілях реклами, популяризації і т. ін.). Імідж - це уявлення про людину, що складається на основі її зовнішнього вигляду, звичок, манери говорити, менталітету, вчинків і т. ін.
5	Зазикін В.	психологічний	Імідж - це маніпулятивний, привабливий, психічний образ, який легко тлумачиться і впливає на емоційну сферу людини (іноді на її підсвідомість), а через них - на пояснювальні механізми поведінки й відносини людей.
6	Панасюк О.	психологічний	Імідж людини - це думка про неї у групи людей у результаті сформованого у їх психіці образу цієї людини, що виник внаслідок їх прямого контакту з цією людиною чи внаслідок отриманої про цю людину інформації від інших людей; власне, імідж людини - це те, як вона виглядає в очах інших людей.
7	Шепель В.	іміджологічний соціально-психологічний	Імідж - візуальна привабливість, чарівність особистості завдяки мистецтву самопрезентації. Імідж - це “фасадна”, але досить істотна частина особистості.
8	Горчакова В.	іміджологічний соціально-психологічний	Імідж - стереотипізований образ конкретного об'єкта, що існує у масовій свідомості, в основі якого - формальна система ролей, які людина виконує у своєму житті, доповнюваний рисами характеру, інтелектуальними особливостями, зовнішніми даними, одягом і т. ін. Імідж - форма соціальної та психічної активності, чуттєва мова, налаштування, завдяки яким суспільна свідомість ідентифікує особистість. Образ є художньою ілюстрацією особистості.
9	Черепанова В.	іміджологічний соціально-психологічний	Індивідуальний імідж - цілеспрямовано сформований інтегральний, цілісний, динамічний феномен, зумовлений відповідністю й взаємопроникністю внутрішніх та зовнішніх індивідних, особистісних й індивідуальних якостей суб'єкта, здатний забезпечити гармонійну взаємодію людини з природою, соціумом та самою собою.
10	Бойко О.	політологічний	Політичний імідж - віртуальний, емоційно забарвлений образ людини, групи, організації, події, процесу чи явища, що сформувався у масовій свідомості і має характер стереотипу.
11	Шведа Ю.	політологічний	Імідж - образ політичного діяча (партії), який цілеспрямовано створюють для забезпечення емоційно-психологічного впливу на виборців для популяризації політика (партії) та з метою їхнього позиціювання в електоральному полі. Імідж - це набір уявлень. Що формуються в людини про конкретний предмет або подію внаслідок узагальнення й емоційного сприйняття дійсності.
12	Бугрим В.	теорія соціальних комунікацій	Імідж - це реальність уявного світу, в якій є щось метафоричне, знакове, символічне. Це образ людини, яка обов'язково повинна викликати симпатію та довіру, комфортність незалежно від її справжніх особистих рис, хоча ступінь їх близькості може бути різним.
13	Ушакова Н.	соціологічний	Імідж - це деякий синтетичний образ, який складається у свідомості людей відносно конкретної особи, організації чи іншого соціального об'єкта; містить у собі значний об'єм емоційно забарвленої інформації про об'єкт сприйняття і спонукає до певної соціальної поведінки
14	Федоров І.	соціологічний	Імідж - соціальний алгоритм духовного життя суспільства, соціальне самопрограмування суб'єктів, засноване на бажаннях психологічного захисту і соціального успіху, що використовує еталони бажаного враження і самого себе, як засіб досягнення мети, і поведінкові регулятори. Імідж - система соціального програмування духовного життя і поведінки суб'єктів (індивідів і груп) загальноцивілізованими, ментальними стереотипами і символами групової поведінки, що опосередкована потужністю мотивації успіху, еталоном бажаного враження, міметичними здібностями суб'єкта і ситуацією.
15	Почепцов Г.	семіотичний, теорія соціальних комунікацій	Імідж - це багатофакторний феномен; знаковий замінник, що відображає основні риси портрета людини. Імідж - найбільш ефективна подача повідомлення; це публічне або зовнішнє Я людини, яке часто не співпадає з внутрішніми характеристиками людини. Імідж - це зовнішній образ людини; інструмент спілкування з масовою свідомістю. Побудова іміджу ведеться суворо згідно одного із законів пропаганди, за яким немає сенсу витрачати гроші на руйнування старого стереотипу, а слід будувати свій стереотип з опорою на той, що вже є. Імідж у цьому контексті є новим стереотипом, що створюється відповідно до стереотипу, який вже є в аудиторії.
16	Маркін В.	семіотичний	Імідж - це не маска, не прикрашання свого професійного вигляду, це можливість передати (через певні імідж-сигнали) інформацію про себе, про свої істинні, глибинні (особистісні та професійні) характеристики, ідеали, плани, діяння.
17	Позднишев Є.	соціально-психологічний	Імідж є соціально-психологічним феноменом, що формується у суспільній свідомості і має вид емоційно забарвленого образу. Імідж як поняття володіє граничною широтою і спільністю характеристики сутності явища, що виражається в тлумаченні його через велику кількість різних понять. Імідж - це емоційно забарвлений образ кого-небудь або чого-небудь, що склався у масовій свідомості і має характер стереотипу. Імідж - це втілена у реальність соціально-психологічна модель визначеного суб'єкта, в основі якої лежить емоційно забарвлений образ у формі стереотипу.
18	Скуленко М.	журналістикознавчий	Імідж - це теж образ дійсності, але, на відміну від стереотипу, такий, що відтворює неповторні, одиничні риси. Якщо стереотип є образом-поняттям, то імідж, як і художній образ, - це елемент естетичного освоєння світу.
19	Сімонова І.	педагогічний	Імідж, що розкриває внутрішній зміст особистості, становить собою символічно й практично виражений результат процесу розвитку, соціалізації, осягнення загальної культури. Імідж - це сукупність внутрішніх і зовнішніх характеристик та поведінкових актів, що формуються у процесі розвитку, соціалізації й інкультурації.

Аналіз поданих наукових інтерпретацій поняття імідж свідчить, з одного боку, про різноплановість та багатоманітність підходів до його розуміння, з іншого - вказує на загальні сутнісні характеристики та ознаки цього соціально-психологічного явища.

...