Індивідуальні та групові рішення

Зрозуміло, що формування того чи іншого маніпулятивного типу базується на технології самопрезентації людини у суспільстві, на певному позиціюванні своєї персони, яке, у свою чергу є наступним інструментарієм іміджування.

Позиціонування визначають як фіксацію та закріплення певного місця соціального суб'єкта відповідно до його соціального статусу та соціальною роллю. Концепція позиціювання була розроблена американськими рекламістами й маркетологами Е. Райсом та Дж. Траутом у 1972 году, коли в спеціалізованому виданні “Advertising Age” вийшла серія їх статей під загальною назвою “Ера позиціонування” (“The Positioning Era”). Автори писали, що “позиціонування - це операція на свідомості потенційних покупців, тобто ви позиціонуєте продукт у розумах своїх клієнтів”.

Зазначимо, що термін “позиціювання” найчастіше вживається у маркетингу. “Вживлення” поняття у сферу іміджування особистості (індивідуального іміджмейкингу) було здійснене Г. Почепцовим лише у кінці 90-х рр. ХХ ст. Отже, у маркетингу та PR позиціонування розуміється як процес визначення місця нового товару у ряді існуючих товарів, тобто встановлення галузі його застосування, продажу разом з іншими товарами, можливості витіснення ним старих товарів на ринку та конкуренції з ними. Позиціонування - формування у свідомості споживачів чіткого образу компанії чи продукту, відмінного від конкурентів, акцентування уваги споживачів інформації на конкретних характеристиках об'єкта.

О. Змановська, досліджуючи інструментарій побудови індивідуального іміджу, зауважує, що позиціонування передбачає чітку відповідь на питання: “Хто Ви і чим відрізняєтеся від інших?”

Мета позиціонування - формування максимально зрозумілого образу. Схема позиціонування:

- Визначення цільових груп, на які орієнтований імідж (для кого?).

- Складення переліку можливих питань іміджевої аудиторії про Вас (про що вони могли б Вас запитати?).

- Формулювання коротких та чітких відповідей на питання іміджевої аудиторії (ким для них є Ви?).

- Заява про свої можливості (що Ви можете їм запропонувати?).

- Визначення своєї особливої переваги, яка відповідає основним інтересам клієнтів (чим Ви й Ваша пропозиція суттєво відрізняються від інших?).

- Вибір оптимальных засобів і каналів позиціювання (візитівки, персональний сайт, реклама в ЗМІ та ін.).

Ефективне позиціювання призводить до того, що:

- люди Вас знають;

- люди Вас виділяють серед інших людей;

- люди розуміють, хто Ви і навіщо Ви їм потрібні;

- люди відчувають стійку потребу у Вас.

Для правильного позиціонування повинна використовуватися інформація, що є зрозумілою для будь-якого представника цільової аудиторії. При цьому бренд або особистість повині запам'ятатися своєму споживачу у конкретній системі координат, тому що саме там вони набувають яскравості й виразності та можуть бути керованими іміджмейкерами, маркетологами або рекламістами.

Відомо, переробка інформації навколишнього світу здійснюється психічними процесами людини - сприйняттям, увагою, пам'яттю, мисленням, уявою та емоціями. Результатом сприйняття є образ предмета. Вважається, що мозок від народження до смерті створює собі конкретний образ реальності, із якого виключені усі елементи, що не пов'язані із потребами та інтересами людини.

Французький філософ Анрі Бергсон порівнював наш мозок з фільтром, який влаштований так, що організм виявляє вибіркову увагу й пропускає на рівень свідомості лише ту інформацію, яка необхідна для його виживання. У процесі життєдіяльності людина створює такі матеріальні об'єкти та власні образи зовнішності, що забезпечують зоровий комфорт та емоційну спрямованість акту сприйняття. Отже, імідж, як емоційний образ людини, повсякчас апелює до власних та соціально-групових емоцій. Тому прийом емоціоналізації іміджу є органічною та важливою умовою будь-якого іміджування.

Слово “емоція” походить від латинського “emovere”, що означає хвилювати, збуджувати. Емоції - це психічні реакції на різноманітні об'єкти та ситуації, що призводять до змін у фізіологічному стані організму. Це ті психічні процеси, що відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання. Емоції складають частину психічної діяльності людини, частину нашого Я.

Найхарактернішою ознакою емоцій є їх суб'єктивність. Якщо сприйняття і мислення дозволяють людині до певної міри об'єктивно відображати навколишній і незалежний від неї світ, то емоції відображають лише суб'єктивне ставлення її як до себе, так і до навколишнього світу. Саме емоції відображають особисту значущість пізнання через натхнення, пристрасність та інтерес.

До емоційних станів належать такі концепти:

- настрій (відносно тривалий, стійкий психічний стан, помірної інтенсивності психічного життя людини (позитивний або негативний емоційний фон);

- стрес (стан, зумовлений ситуаціями надто сильного напруження (загроза життю, фізичним і розумовим напруженням);

- фрустрація (емоційний стан людини, що виникає внаслідок непереборної перешкоди на шляху до задоволення потреби);

- тривога (емоційний стан людини, що виникає за умови ймовірних несподіваностей);

- гнів (психічний стан невдоволення (образа), зумовлений дією негативних ситуацій);

- хвилювання (психічний стан підвищеного збудження, напруження та страху, пов'язаних з негативними передчуттями людини);

- сором (психічний стан усвідомлення людиною невідповідності своїх дій та вчинків прийнятим нормам в житті);

- спокій (стан психічної і фізіологічної рівноваги);

- радість (психічний стан позитивно забарвленої емоційної піднесеності).

Отже, емоційна спектральність достатньо різноманітна. Емоційна домінанта залежить від тих образних імпульсів, що подає нам соціальна дійсніть, від тих вербальних сигналів, що демонструють нам представники певної соціальної групи, від тієї зони візуального, психологічного комфорту (або некомфорту), у якій ми виховуємося, формуємося, живемо.

Зазначимо, емоціоналізація відіграє важливу роль у процесі маніпулювання громадською думкою, оскільки, по-перше, емоції легше проходять крізь фільтр довіри/недовіри аудиторії і, по-друге, за відсутності фактажу (тобто у разі неструктурованої ситуації) людська свідомість формує своє ставлення до об'єкта, спираючись на емоційні відчуття. У подальшому змінити таке ставлення буде важко.

Яскравим прикладом емоціоналізації іміджу є вибір колористики костюму, макіяжу, зачіски людини. Саме колір дає емоційний поштовх і є значимим чинником сприйняття навколишнього світу. Колір у костюмі може сприяти створенню певного настрою, виражати радість, сум, тугу, депресію, строгість, молодість.

Отже, цей знаковий параметр несе не лише важливу інформацію про об'єкт, але й має здатність викликати асоціативну динаміку та певні емоційні переживання. Сьогодні у психіатрії існує окремий напрямок - хромотерапія - лікування кольором за допомогою різноманітних колористичних засобів: світла, кристалів, рідин, інтер'єрів, одягу.

Визначають такі функції кольору: естетичну, комфортну та емоційну. Остання - це функція спрямованого психофізіологічного впливу кольору на емоційну сферу людини. Колір вибірково впливає на ефективність протікання життєдіяльності людини та має певну психологічну спрямованість.

Вплив червоного та помаранчевого кольорів збільшують мускульну силу й збуджують, створюючи умови для формування активних реакцій емоційно-психологічного піднесення (згадайте визначення емоції К. Ізарда). Жовто-зелені та зелені кольори оптимально впливають на фізіологічні функції людини, зберігають певну емоційну піднесеність, сприяють балансу реакцій збудження та гальмування. Сині та фіолетові кольори викликають зниження мускульної активності, викликають стан психологічного пригнічення. Пурпурові кольори викликають стійкі напругу та роздратування.

Розгляньте таблицю емоційного впливу кольору на людину, розроблену російським дизайнером Рудольфом Кліксом:

Колір	В П Л И В (стимул)
	Зоровий	Фізіологічний	Асоціативний	Психологічний
Червоний	Різкий, яскравий	Збудження	Революція, пожежа, галас	Гарячі почуття, активність, гнів
Оранжево-червоний	Яскравий, зримий	Збудження	Сонце, урочистість	Енергійність
Жовтогарячий	Яскравий, зримий	Напруга	Захід, осінь, апельсин	Неспокій, динаміка
Жовто-оранжевий	Блискучий	Накал	Схід сонця, золото	Щастя, життя
Жовтий, зелений	Блискучий, нестійкий	Спокій, свіжість	Весна, рослина, море	Надія, мир, рівновага
Фіолетовий	Щільний, сутінковий	Тепле повітря	Фіалка	Урочистість, траур
Синій	Прозорий	Прохолода	Далекі гори	Рівновага, заспокоєння
Пурпуровий	Соковитий	Пристрасть	Влада	Пишність

Отже, важливою складовою образу людини є кольорова гама її одягу. Колір костюму розповідає про емоційний і навіть фізичний стан індивіда. На думку психологів, екстраверти найчастіше обирають жовтий та оранжевий кольори, а інтроверти - фіолетовий, рожевий, чорний. Пам'ятайте, ставлення людини до кольору зумовлене такими чинниками: життєвою ситуацією; вихованням; індивідуальною психологічною специфікою (характер, темперамент, настрій); віком (дітям подобаються яскраві кольори, а особам похилого віку - темні, нейтральні); модою; географічними особливостями місця проживання (на півдні - яскраве, контрастне вбрання, на півночі - кольори менш яскраві); національними традиціями.

Останнім часом у науковому дискурсі особливо актуальною є тема нейролінгвістичного програмування. Проблема використання НЛП в іміджуванні публічних персон була порушена Г. Почепцовим. Більшість дослідників схиляються до думки, що застосування цієї технології - обов'язковий етап створення стійкого та яскравого образу кого-небудь або чого-небудь.

Галузь психології, що отримала назву нейролінгвістичне програмування, виникла на основі спроб моделювання людської поведінки та процесів мислення на початку 70-х pp. XX ст. Моделювання у НЛП ґрунтується на визначенні мисленнєвих стратегій (нейро) певної людини за допомогою аналізу її мовленнєвих патернів (лінгвальних) та невербальних реакцій. Метод НЛП базується на вивченні як свідомих, так і несвідомих процесів. Отже, нейролінгвістичне (грецьк. neuron - нерв і лат. lingua - мова) програмування (нім. programiren - складати програми) -

- система опису структури суб'єктивного досвіду, що пояснює специфіку кодування набутої інформації;

- модель спілкування, що ґрунтується на виявленні та використанні стандартів мислення;

- комплекс технік і операційних принципів (контекстуально залежних переконань), на основі яких моделюються ефективні стратегії мислення й поведінки.

Валентин Петрик вважає, що нейролінгвістичне програмування є ефективною моделлю коригування мислення, емоцій, поведінки людини, соціальних груп та мас. Фундатори НЛП, підкреслює автор, не створювали принципово нового вчення чи науки, а лише використали досвід психотерапевтів, психологів, гіпнотизерів; виділили ключові чинники їхнього успіху у спілкуванні; інтегрували основні психологічні теорії (психоаналіз, еріксонівський гіпноз, гуманістичну психологію тощо); додали результати власних досліджень та спостережень за поведінкою інших людей у комунікативному процесі, інакше кажучи, засновники нейролінгвістичного програмування не винайшли, а швидше за все, підмітили й проакцентували споконвічні найефективніші інструменти психологічного впливу та засоби впливу людини на людину.

Зверніть увагу на такий важливий для іміджування аспект НЛП: моделі мислення та здатність управляти ними - головні специфічні засоби цього методу. Важливо зрозуміти, що ми сприймаємо інформацію через органи чуття: зір, слух, дотик, нюх та смак. Далі мисленнєво відтворюємо інформацію, отриману від сенсорних систем. Моделі нашого мислення визначають те, як ми кодуємо свої переживання. НЛП уможливлює управління цими процесами.

Існують різні типи процесів мислення: візуальний (людина бачить мисленнєві картини; відтворює ідеї, спогади та враження як ментальні візуальні образи); слуховий (людина мисленнєво чує звуки; такими звуками можуть бути різні голоси, шуми або звуки); сенсорний (мисленнєві уявлення спираються на почуття, що можуть бути внутрішніми емоціями або мисленнєвим відтворенням фізичного дотику; також до цієї категорії належать смак та нюх).

Мабуть, кожен з вас помітить, що надає перевагу одній з цих репрезентативних систем не тільки в процесі мислення, але й у процесі спілкування. Зрозуміло, що ефективна мовна комунікація та вдала візуальна самопрезентація - найважливіші атрибути соціального успіху. Задіюючи візуальний, слуховий та сенсорний канали впливу на індивіда чи цілу соціальну групу, ми будемо мати завжди позитивний результат.

Запам'ятайте: для візуальної моделі мислення впливовими та значимими є такі елементи образу: яскравість, чіткість, розмір, колір (кольоровий/чорно-білий), місце розташування (перед вами, збоку чи позаду), відстань, швидкість, послідовність, цілісність. Для слухового образу важливими категоріями є сила звуку, темп, відстань, голос/звук, висота голосу чи звуку. Для сенсорного образу - відчуття, зміни, інтенсивність, швидкість.

У системі НЛП особливого статусу набуває поняття рапорту (фр. rapport - повідомлення, відношення, зв'язок) - тип відносин між людьми, який характеризуються наявністю взаємних позитивних емоційних станів та взаєморозуміння. Контактуючи з іншими людьми, ми зазвичай:

1) концентруємося на відмінностях, які існують між нами;

2) концентруємося на схожості, на злагоді, подібності у всьому.

Рапорт вимагає від нас зусиль концентрації на схожості, подібності, єдності й злагоді. Ви помічаєте, що тоді вам легше контактувати з цією людиною, співрозмовником. Вам імпонує, подобається, Вам приємно спілкуватися й працювати разом. Такі люди легше сприймають критику, відкриті для змін, активніше прагнуть до участі у загальній справі. Тому рапорт - це найкращий тип ділових стосунків між людьми. На Заході спеціально навчають техніці рапорта для покращення сервісу між працівником та клієнтом. Перебуваючи у ситуації рапорта, люди підсвідомо підлаштовуються один під одного. Отже, паралель між конструюванням позитивного іміджу та цією методикою НЛП - очевидна.

Цікаву ілюстрацію для позначення рапорту подає Вікіпедія: “Закохана пара сидить у ресторані, вони дивляться один одному у вічі, повторюють пози один одного (інтуїтивно), рухи (однаковими жестами піднімають бокали тощо). Вони “відображають” один одного не тільки мовою тіла, а й мовленням. Це - ситуація рапорту. Помічено, що вона пов'язана з однаковою гучністю голосу, схожим темпом мовлення, словесним рядом, жаргоном, зворотами, навіть дихають такі люди в одному ритмі. І тобто це означає, що почуття, думки, інтереси людей знаходяться у гармонії, що вони є опорою один для одного, резонуючи думками, почуттями, вчинками”. По суті, це опис основних методик нейролінгвістичного програмування.

Розгляньте уважно класифікацію методик нейролінгвістичного програмування, розроблену В. Петриком. Дослідник визначає лінгвальні та нелінгвальні технології. До останніх відносить:

1) прийом експлуатації аудіопатернів: створення шляхом підлаштовування до дихання, модуляції, інтонаційної гри додаткового образу, який ніби увиразнює, відтіняє або спростовує той образ, що формується вербально;

2) прийом використання візуальних архетипів: використання архетипів, що впливають на підсвідомість людини (згадайте, іміджмейкери з метою формування позитивного іміджу політика використовують у політичній рекламі образи-архетипи: Матері, Землі, Батьківщини, Дитини, Мудреця і т. ін.);

3) прийом маркування тексту: виділення в основному тексті (жирним шрифтом, іншим кеглем і т. ін.) кількох слів чи літер, які, якщо читати лише їх, мають свій смисл; під час читання основного тексту маркований одразу потрапляє на несвідомий рівень і стимулює необхідну реакцію;

4) прийом застосування субмодальностей: використання особливостей і характеристик зображення або звуку для створення необхідного позитивного чи негативного емоційного фону, формування певних схильностей до активності або пасивності на підсвідомому рівні, які б уможливили контроль емоцій;

5) прийом використання каталепсії (завмирання людини у певній позі; дія, пов'язана з розладом рухового апарату). Такий стан можна викликати штучно: застосовуючи цей прийом, політики намагаються втримати руку партнера під час рукостискання;

6) прийом вікової регресії: навмисна демонстрація картин чи образів минулого, під час якого людину, групу або маси охоплює легкий транс ностальгії (у процесі регресії свідомість і підсвідомість об'єктів впливу готові до сприйняття політичних ідей, образів, ідеалів, які маніпулятор хоче нав'язати);

7) прийом руйнації (підміни) шаблонів: досягнення необхідних маніпуляторові змін у світобаченні й діях людини, групи чи мас шляхом зміни (підміни) звичних, відпрацьованих алгоритмів (шаблонів, стереотипів) та нав'язування інших моделей поведінки;

8) прийом гри на асоціації чи дисоціації: спроба маніпулятора викликати в об'єкта впливу залежно від потреби (мети) асоціативний спогад, що зумовлює певні гострі переживання минулого досвіду, або дисоційований спогад, у процесі якого людина виконує роль глядача, який просто споглядає відеозапис подій за участю іншої людини. Асоційована позиція викликає сильні почуття, що створюють мотивацію для зміни поведінки, а дисоційована дає змогу отримати більше інформації й легше вивести об'єкт впливу з деморалізованого стану, мобілізувати всі його творчі ресурси для розв'язання проблеми;

9) прийом підлаштування (рапорту): підлаштування (невербальне та вербальне) до людини, групи, мас з метою здійснення психологічного маніпулятивного впливу. Прийом реалізується за формулою: підлаштовування - входження в довіру, проникнення у підсвідомість - ведення.

Лінгвальні технології:

1) прийом зміни фокусу уваги у часовому просторі: блокування думок про минуле, орієнтація людей на позитивний результат (розв'язання нагальної проблеми) у теперішньому і в майбутньому;

2) прийом імперативної персеверації (лат. persevere - вперто роблю): неодноразове повторення жорстким, гіпнотичним голосом певного твердження.

3) прийом “зв'язки”: штучне вмонтування необхідної інформації, потрібного відеоряду в позитивний чи негативний контекст - “якірне позиціонування через уведення до синонімічного ряду”;

4) прийом “розкручування”: навмисна зміна рівня або масштабу розгляду проблеми чи суперечності;

5) прийом рефреймінгу (зміни) контексту: стимулювання здатності людини, групи, мас поглянути на поведінку чи подію під іншим кутом зору; зміна проблемного контексту на позитивну, цінну даність;

6) прийом рефреймінгу змісту: зміна значення змісту поведінки, події без зміни контексту;

7) прийом рівності: певне “загравання” з аудиторією;

8) прийом псевдовибору: створення штучної ситуації, що дає змогу маніпуляторові уникнути етапу агітації, переконання;

9) прийом припущення, імплікації (лат. implico - тісно пов'язую): таке формування думки, за яким випускається момент доказу;

10) прийом “у підрядному реченні”: формулювання та позиціювання думки, спрямованої на підсвідомість, не в головному, а в підрядному реченні з подальшим закріпленням (після паузи) у кількох наступних реченнях;

11) прийом створення “психічних вірусів” - інформація, що існує у свідомості людей, може суттєво впливати на перебіг певних подій і має тенденцію до самовідтворення, самопосилення й самопоширення. До найпростіших “психічних вірусів” належать чутки, мрії, міфи, анекдоти. Мотивацією для їхнього поширення є простий обмін емоціями у спілкуванні для створення ситуації зацікавлення;

12) прийом зміщення фокусу уваги: перенесення у процесі спілкування уваги слухача (слухачів) з основних проблем на деталі;

13) прийом трюїзмів (англ. truth - правда): використання техніки, яка викликає у співрозмовника бажання погодитися, що різко знижує його здатність до свідомого спротиву й уможливлює вплив на підсвідомість;

14) прийом неодноразового повторення та виділення ключової тези: тиражування й акцентування базової тези виступу з метою фіксації її у свідомості та пам'яті співрозмовників;

15) прийом слів-команд: спекуляція (гра) на харизмі опонента, його намаганні демонструвати свою професійність та компетентність;

16) прийом використання цитат, що націлюють, програмують;

17) прийом застосування метафор та оповідей;

18) прийом акцентування: свідоме й цілеспрямоване акцентування на ключових словах;

19) прийом штучного упорядкування: намагання акцентованим перерахуванням (по-перше, по-друге, по-третє...) створити у партнера по спілкуванню чи опонента ілюзію порядку, послідовності, логічного зв'язку там, де їх насправді немає;

20) прийом використання контрастів;

21) прийом “потрійної спіралі М. Еріксона”: послідовне переповідання трьох історій, що зацікавлюють аудиторію. При цьому перша й друга історії перериваються, а третя, що містить найважливіше для НЛП-технологій -нав'язувані установки, - розповідається до кінця. Після цього завершують першу та другу історії й пояснюють логіку зв'язку між ними;

22) прийом прихованої підказки: побудова моделі спілкування за схемою, у якій спершу йде речення невизначеності (навіть з імітацією розпачу), за ним речення, в якому звучить (програмується) прихована підказка бажаної дії, а в наступному реченні імітується об'єктивність;

23) прийом “читання думок”: вербальне демонстрування маніпулятором об'єктові впливу своєї здатності вгадувати (знати) думки, мотиви, наміри іншої людини; актуалізація, приховане підштовхування до потрібного маніпуляторові рішення, коли опонент перебуває у стані невизначеності;

24) прийом “фальшивих причиново-наслідкових зв'язків”: приписування певному суб'єкту (об'єкту) маніпулятивного впливу всіх провин за проблеми, прорахунки у діях, вчинках, рішеннях маніпулятора (“Ми не змогли реалізувати свою соціальну програму через протидію опозиції...”; “У нас був чудовий план виходу з політичної кризи, але на заваді стала партія…”; “Якби лідер А був менш амбітний, ми б знайшли компроміс”);

25) прийом кванторів спільності - набору слів, за допомогою яких здійснюється універсальне узагальнення. До кванторів спільності належать такі слова, як “все”, “ніколи”, “кожен”, “завжди”, “ніхто”. Наприклад: “Всі політики беруть хабарі”; “Представники кожної партії в душі ненавидять свій електорат, від якого залежить їхнє майбутнє”; “Опозиція завжди заважає уряду”, “У таких умовах, що склалися, ніхто не може запропонувати реальний вихід із політичної кризи”;

26) прийом використання моделі SCORE: детальний аналіз реального стану речей та умов досягнення бажаного результату крізь призму п'яти ключових елементів - симптомів, причин, результатів, ресурсів та ефектів. Авторами прийому є Р.Ділтс та Т.Епштейн. Абревіатуру SCORE утворено з початкових літер англійських відповідників основних елементів моделі;

27) прийом неповних порівнянь: використання слів краще, кращий, найбільше, найменше, найкращий, найгірший, багатший, бідніший, гірше тощо;

28) прийом відсутності референтного індексу: вживання невизначеного іменника (у НЛП - референтний індекс) на позначення людини, предмета. При використанні цього прийому найчастіше як замінники реальних ініціаторів впливу вживають неконкретні (невизначені) категорії “хтось”, “вони”, “ніхто”, “цей” тощо;

29) прийом вживання невизначених дієслів: використання у комунікативному процесі дієслів, що не дають уявлення про конкретний спосіб дії;

30) прийом встановлення якорів: “прив'язування” окремих сигналів (візуальних, аудіальних, кінетичних) до певних моделей переживань та станів, які у подальшому можуть бути штучно викликані. У НЛП за характером впливу розрізняють “якорі”:

а) позитивні, що зумовлюють ресурсний стан (приємне переживання);

б) негативні, що спричиняють проблемний стан (неприємне переживання).

За впливом на репрезентативні системи “якорі” поділяють на: візуальні (символи, картини, кольори, форми тощо), аудіальні (звуки, мелодії, слова, речення, цитати, діалекти, логічні наголоси й т. ін.), кінетичні (рухи, жести, пози, дотики, смаки, запахи тощо).

Основними умовами ефективного “якоріння” є: інтенсивність (“якір” необхідно встановлювати на піку інтенсивності виявлення емоцій); оптимальність часу (“якір” фіксується у момент кульмінації емоційного переживання); чіткість (чим унікальніший стимул, тим надійніше встановлюється “якір”); повторення (чим частіше й одноманітніше (тобто в той самий спосіб) використовується “якір”, тим активніший та ефективніший його вплив).

31) прийом використання та зміни метапрограм: розпізнавання, підлаштовування, а в разі потреби - зміна метапрограм, що контролюють і визначають модель, стиль та режим мислення людини. Метапрограма - ментальні (перцептивні) програми для сортування стимулів й акцентування на них уваги; фільтри сприйняття, що націлюють та регулюють увагу. Вони діють у людській свідомості як операційна система комп'ютера. Їх ключовими особливостями є:

- репрезентативні системи (візуальна - картини, образи; аудіальна - звуки, гучність, тон; кінетична - відчуття, почуття, рух);

- ціннісні орієнтації (майбутні можливості; визначеність та надійність минулого; антицінності, що відштовхують);

- стиль відбору інформації (емпіризм, прагматизм, сприйняття органами чуття чи уява, раціоналізм, внутрішнє знання);

- стиль функціонування (спонтанність або дотримання правил, послідовність);

- стиль реагування (пасивність чи активність);

- фрейм референції, сортування за авторитетами (орієнтація на свої думки, почуття, бажання або на інших людей);

- фільтр переваг, основних інтересів (люди (хто) - насолода від спілкування з іншими; місця (де) - пошук найбільш прийнятного середовища; об'єкти (що) - орієнтація на предмети та завдання; види активності (як) - сортування у пошуках оптимального впливу для досягнення бажаного результату; час (коли) - високий рівень сприйняття важливості фактору часу).

Отже, імідж людини, візуальні знаки її зовнішності виступають ключовою позицією експресивно-імпресивних проявів внутрішнього світу та відіграють особливу роль у самоствердженні особистості. Візуальне подання образу Я залежить від психосоматичної компетенції особистості, її психологічних характеристик, виховання, професійних пріоритетів. Інструментарій іміджування конкретної персони обирається за принципом вибірковості її життєвого досвіду та пріоритетів і визначається соціально-психологічною унікальністю особистості.

ТЕМА 5. ІМІДЖУВАННЯ ЯК СТРАТЕГІЯ ТА ТАКТИКА ПРОФЕСІЙНОГО ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ

1. Іміджування - технологія корекційно-виховного впливу.

2. Групова та індивідуальна форми іміджування. Принципи роботи сучасних імідж-центрів.

3. Базова модель технології іміджування та її складові.

4. Поняття Я-концепції, її місце у технології іміджування.

5. Структура Я-концепції особистості.

6. Образ фізичного Я у структурі Я-коцепції. Поняття схема тіла та образ тіла. Робота іміджмейкера з тілесністю клієнта.

7. Самооцінка людини та її роль у формуванні позитивного іміджу.

Основні терміни й поняття: дисморфофобія, іміджування, іміджмейкінг, комплекс, комплекс неповноцінності, конгруентність, образ, образ фізичного Я, особистість, самооцінка, самоповага, фрустрація, Я-концепція.

Самостійна робота:

1. Здійсніть тестове дослідження “Самооцінка особистості”.

Якості особистості поділити на дві колонки. До першої колонки виписити якості, що притаманні Вашому ідеалу (перелік “Мій ідеал”); ешту якостей виписати до колонки (перелік “Неідеал”).

Перелік якостей особистості

1. Акуратність 2. Безтурботність 3. Боягузливість 4. Вередливість 5. Вишуканість 6. Гордість 7. Грубість 8. Жалісливість 9. Жвавість 10. Життєрадісність	11. Заздрість 12. Захопленість 13. Злопам'ятство 14. Легковір'я 15. Мрійливість 16. Наполегливість 17. Ніжність 18. Невимушеність 19. Нервовість 20. Нерішучість	21. Нестриманість 22. Образливість 23. Обережність 24. Педантичність 25. Повільність 26. Поміркованість 27. Поступливість 28. Рішучість 29. Розв'язність 30. Самозабуття	31. Сором'язливість 32. Стриманість 33. Терпимість 34. Турботливість 35. Упертість 36. Холодність 37. Чарівність 38. Чуйність 39. Щирість 40. Ентузіазм

Короткий словник:

Вишуканий - той, хто вирізняється гарним естетичним смаком, приділяє велику увагу зовнішнім проявам.

Чарівний - той, хто викликає позитивні почуття, приємний, звабливий.

Ентузіазм - завзятість, емоційність у процесі виконання справи.

Розв'язність - нестриманість, некоректна поведінка, ігнорування інших.

Жалісливість - схильність до почуття жалості, співчуття.

Самозабуття - діяльність, що відрізняється великою захопленістю, за якої людина максимально занурюється у цікаву для неї справу, внутрішній світ людини і т. ін.

Невимушеність - здатність розкуто почувати себе у будь-якій ситуації, природність поведінки.

Педантизм - “сліпе” дотримання встановлених норм, дріб'язкова точність.

2. У переліку “Мій ідеал” відмітити позначкою якості, які у Вас є реально за принципом “так - ні”, незалежно від рівня її прояву. У переліку “Неідеал” відмітити будь-якою позначкою якості, яких у Вас немає, теж за принципом “так - ні”.

3. Підрахувати загальну кількість відмічених якостей як у першому, так і у другому переліку (Р).

4. Визначити коефіцієнт самооцінки, поділивши одержану суму (Р) на загальну кількість якостей (40) (дивись набір якостей особистості):

Кс= Р / 40,

де Кс - коефіцієнт самооцінки.

5. Результати порівняти з оціночною шкалою.

Оціночна шкала. Якщо Ви отримали коефіцієнт від 0,4 до 0,6 - самооцінка адекватна, Ви самокритичні і не переоцінюєте себе.

Якщо отримали коефіцієнт від 0 до 0,4, - це свідчить про недооцінку своєї особистості, про підвищену критичність.

Якщо коефіцієнт від 0,6 до 1 - переоцінка своєї особистості, некритичне ставлення до себе.

2. Тест “Дерево”. Інструкція. Роздивіться дерево. Ви бачите на ньому і поряд багато чоловічків. Який чоловічок нагадує Вам себе, Вашому настрою і положенню? Виберіть його, обведіть його червоним олівцем, поясніть свій вибір. Тепер зеленим олівцем обведіть того чоловічка, яким Ви хотіли б стати і на чиєму місці опинитися.

Ключ: Позиції № 1, 3, 6, 7 - характеризують установку на подолання перешкод.

№ 2, 11, 12, 16, 17, 18, 19 - активна життєва позиція та показники комунікабельності, дружньої підтримки, взаєморозуміння, взаємодопомоги, інколи нехтування власними інтересами заради інших, альтруїзму.

№ 4 - стійкість позицій (бажання досягти успіху без подолання перешкод).

№ 10, 15 - впевненість у своїх силах, комфортний стан, нормальна адаптація, досить високий статус у колективі.

№ 9 - мотивація на розваги.

№ 13, 21 - потреба у зміні діяльності, у відпочинку; замкнутість, тривожність, відчуженість, образа, гнів, може бути проявом серйозних проблем в колективі або особистих негараздів.

№ 5 - втомлюваність, загальна слабкість, невеликий запас сил.

№ 8 - усування від колективних справ, відхід у себе, замкнутість, самостійність, у деяких випадках можливі прояви суїцидальної поведінки.

№ 20 - безпідставне бажання бути лідером, “командувати”, “щоб моє було зверху”, прагнення досягти лідерства у мікрогрупах; завищена самооцінка, установка на лідерство.

№ 14 - кризовий стан, “падіння у прірву”; незадоволення ситуацією, що склалася у колективі, бажання привернути до себе увагу, у деяких випадках - бездіяльність, пасивність як роль, демонстративно занижена самооцінка: “Я сам нічого не можу”.

4. Вправа для самоаналізу. Відповідайте, ставлячи позначку у відповідній колонкці. Якщо Вам важко відповісти на питання, залиште його.

Якщо істина закладена між двома відповідями, робіть дві позначки. Виконуйте вправу разом з партнером, для того щоб отримати суб'єктивну та об'єктивну оцінку Вашого Я-образу.

Твердження	а	б	в
Ви людина у цілому: а) серйозна та ділова, б) весела, в) стримано критична
Вам здається, що Ви людина: а) енергійна, безкомпромісна, б) “еластична”, навіть м'яка, в) обережна, стирмана
Ваші рухи: а) енергійні, швидкі, б) спокійні, м'які, в) нерішучі, стримані
Ви говорите: а) зрозуміло, швидко, б) модульовано, з різною інтонацією, в) стримано, нерішуче, обдумуючи кожне слово
Ви знаходите задоволення у: а) прояві сили, досягненні успіху й визнання, б) насолоді й гармонії, в) пошуку й рішенні проблем
Ви: а) гарно складені, мускулисті, ширококісні, б) маєте округлі форми, в) худі
Ви поводите себе: а) безстрашно, б) по-товариськи, в) дистанційовано
Форма Вашої голови: а) прямокутна, б) кругла, в) видовжена
У Вас: а) широкі вилиці, б) подвійне підборіддя, в) “чоло мислителя”
У Вас: а) густе волосся, б) рідке волосся, в) наявні залисини на чолі
Ваша реакція переважно: а) бурхлива, б) спокійна, в) контрольована
У Вас переважає: а) воля, б) почуття, в) розум
Ваш голос: а) різкий, гучний, високий, б) мелодійний, м'який, в) сухий, низький, тихий
Ваші вуста: а) енергійні, великі, б) м'які, пухкі, в) тонкі, стиснуті
Ваш ніс: а) крупний, б) м'ясистий, кирпатий, в) тонкий, гострий
Ваше підборіддя: а) кутасте, широке, б) заокруглене, м'ясисте, в) загострене
Ви схильні до: а) загострення ситуації, б) компромісу, в) заперечення
Ви висловлюєтеся: а) коротко, розсудливо, б) описово, наочно, в) обережно
Ваші руки: а) широкі, сильні, б) м'які, м'ясисті, в) тонкі, чуттєві
Ваші пальці: а) широкі, кутасті, кінчики пальців мають шпателеподібну форму, б) короткі, м'ясисті, товсті, в) довгі, тонкі
За невдач Ви: а) намагаєтеся що-небудь зробити, б) не звертаєте на них особливої уваги, в) довго й важко їх переживаєте
Вас більше приваблює завдання, коли воно потребує: а) роботи першопроходця й енергії для створення чогось, б) обов'язковості, комунікабельності й встановлення контактів, в) планування й точної організації, напрацювання стратегії
Під час виникнення труднощів Ви відчуваєте потребу: а) відразу ж щось робити, б) обговорити складену ситуацію з іншими, в) залишитися наодинці і все обдумати
Ви ведете себе: а) енергійно, діяльно, б) врівноважено, в) критично

У результаті цієї нескладної процедури Ви отримали намальовку свого реального Я-образу (досить умовну та фрагментарну), у якій відобразилися інтелектуальна, фізична, соціальна та емоційна грані вашої індивідуальності.

5. На основі запропонованих тестів здійсніть дослідження самооцінки третьої особи (товариша, члена родини, одногрупника). Продумайте алгоритм дій по корекції/формуванню іміджу Вашого клієнта, враховуючи показники його самооцінки.

6. Розгляньте “Дослідження-опитування образу тіла”, розроблене директором Національного центру порушень харчової поведінки Великобританії Діном Джейдом. Дослідіть оцінку власного тіла та 10-15 осіб різного вікового контингенту (від 15 до 60 років). Уважно проаналізуйте результати дослідження. Які будуть Ваші дії як іміджмейкера?

У мене неприємні відчуття з приводу своєї зовнішності:	Ніколи	Інколи	Часто	Завжди
1. На громадських зборах, де мало знайомих.
2. Коли я дивлюся на себе в дзеркало.
3. Коли я знаходжуся з привабливими людьми.
4. Коли хтось споглядає ті частини мого тіла, які мені не подобаються.
5. Коли я приміряю новий одяг.
6. Коли я роблю фізичні вправи.
7. Після того, як з'їдаю весь обід.
8. Коли ношу відкритий одяг.
9. Коли стаю на ваги.
10. Коли думаю про те, що хтось мною знехтував.
11. Коли знаходжуся у ситуації, пов'язаною з сексом.
12. Коли у мене поганий настрій.
13. Коли думаю про те, як виглядав(ла) б, коли був(ла) молодшим(ою).
14. Коли я бачу себе на фото або відео.
15. Коли думаю, що набрав(ла) вагу.
16. Коли думаю, як я хочу виглядати.
17. Коли згадую про неприємні оцінки моєї зовнішності іншими людьми.
18. Коли я знаходжуся поруч з людьми, які говорять про надмірну вагу або дієти.
19. Коли передивляюся модні журнали для чоловіків та жінок.
20. Коли думаю, як провести канікули (відпустку)

Обробка даних: за кожну стверджувальну відповідь (ніколи, інколи, часто, завжди) опитуваний ставить оцінку за шкалою від 0 до 3 балів (загальна кількість балів має варіюватися від 0 до 40 балів).

Показник від 10 до 20 балів: опитуваний відчуває себе комфортно у своєму власному тілі, однак час від часу образ тіла, а отже, упевненість у собі можуть коливатися; існує ризик прояву почуття тривоги по відношенню до свого тіла, його розмірів, форми та зовнішнього вигляду в певних ситуаціях.

Показник від 20 до 30 балів: опитуваний відчуває брак довіри до свого тіла. Таке ставлення до фізичного образу заважає у певних соціальних ситуаціях, накладаючи внутрішні обмеження впевненості у собі.

Показник від 30 до 40 балів: опитуваний має негативний образ тіла, який вносить множину обмежень у виконання повсякденних завдань, значно знижуючи самооцінку й нівелюючи здатність релаксувати та отримувати задоволення.

Питання для самоконтролю:

1. Чому іміджування називають технологією корекційно-виховного впливу?

2. Схарактеризуйте групову та індивідуальну форми іміджування.

3. Назвіть основні принципи роботи сучасних імідж-центрів.

4. Яка базова модель технології іміджування та її складові?

5. Розкрийте поняття Я-концепції та її місце у технології іміджування.

6. Схарактеризуйте структуру Я-концепції особистості.

7. Яке місце займає образ фізичного Я у структурі Я-коцепції?

8. У чому полягає специфіка роботи іміджмейкера з тілесністю клієнта.

9. Яка роль належить самооцінці людини у формуванні позитивного іміджу?

Методичні рекомендації:

Ключовим концептом технології іміджмейкінг вважається іміджування. Іміджування - це основний спосіб та прийом професійного спрямування іміджу, спрямовані на інтеграцію ефективного образу у різноманітні сфери життя. Іміджування охоплює знання у галузі психології особистості, психотерапії, етики, естетики, ортобіотики, конфліктології, медицини, а також орієнтується на практику риторики, пластики, етики, етикету, косметології, моди, дизайну одягу, фейсбілдінгу і т. ін.

Іміджування - це засіб корекційно-виховного впливу, який відбувається за умови паралельних змін, по-перше, зовнішності й поведінкових стереотипів, що складають основу індивідуального іміджу, по-друге, корекції негативних психоемоційних станів. Така корекція має поєднуватися з гармонізацією психологічного статусу людини.

Іміджування - низка навмисно побудованих моделей поведінки. З психологічної точки зору ця діяльність спирається на ряд механізмів: фасилітація (від англ. facilitate - допомагати, полегшувати, сприяти) пов'язана з мовним впливом, атракція - візуально фіксоване емоційне ставлення людини до чогось або до когось у вигляді проявів симпатії і готовності до спілкування. Штучним шляхом образ може змінюватися як на рівні свідомого (методами переконання), так і на рівні несвідомого (методами навіювання). Досвід свідчить: у процесі іміджування образу, методи навіювання нерідко виявляються більш ефективними, ніж методи переконання.

На думку В. Шепеля, основним призначенням іміджування є формування ідеального іміджу конкретної людини як засобу її життєвого успіху. Такий підхід, вважає автор, передбачає варіативність тактик іміджування. Іміджування - це сфера професійної діяльності спеціалістів з формування позитивного іміджу - іміджмейкерів. Своєрідними кредо іміджування є:

ь Іміджування як засіб вирішення особистісних проблем.

ь Іміджування у розвитку комунікативної культури.

ь Іміджування у кар'єрі.

В. Шепель називає високоефективну технологію іміджування шляхом тілесно орієнтованої арттерапії й особистісно-центрованої психокорекційної роботи з урахуванням психологічних закономірностей взаємозв'язку духовної сутності та зовнішності людини.

Іміджування відбувається у двох формах - груповій та індивідуальній. Групова форма здійснюється у вигляді групових консультацій та групових занять (лекційних, практичних, тренінгових), основними завданнями якої є інформування клієнтів про основні прийоми самоіміджування, корекцію іміджу відповідно до культури спілкування та правил етикету і т. ін.

Індивідуальне іміджування має дві стадії: моделювання (визначення психотипу, підбір на основі результатів діагностики зачіски, макіяжу, одягу, аксесуарів) та консультування (навчання прийомам самоіміджування). У площині індивідуального іміджування визначають тілесно орієнтовані та особистісно-центровані технології.

Особистісно-центроване (глибинне) іміджування є науково обґрунтованою та експериментально апробованою технологією, що включає етапи: 1) розробки ідеального іміджу клієнта, 2) формування на цій основі іміджу та навичок його презентації, 3) навчання прийомам самоіміджування й створення іміджорієнтованого середовища.

Перший етап глибинного іміджування (коли моделюється еталонний зразок клієнта) включає: опис й обґрунтування запиту клієнта на іміджування, розробку ідеального іміджу з урахуванням ментальності суб'єкта, його антропологічних, статево-вікових, зовнішніх естетичних даних, духовно-морального, особистісно-суб'єктного, професійного рівня розвитку, соціальної зрілості, міри сформованості іміджевих переваг, наявності реальних можливостей і т. ін.

Другий етап глибинного іміджування включає матеріалізацію нових елементів іміджу:

- інтеграцію в інтра- та інтерпсихічний простір клієнта, оволодіння новими поведінковими стереотипами;

- синхронну об'єктивацію самооцінки, корекцію непродуктивних психоемоційних станів, маргінальних (від лат. margo - край, межа) деструктів, невротичних комплексів, поведінкових реакцій, вербальних та невербальних компонентів спілкування;

- напрацювання стійких навичок конструктивної взаємодії, перебудову системи відносин та самоставлення;

- індивідуальний підбір засобів самовираження, що дозволять розкрити внутрішній потенціал особистості (через стиль одягу, манеру поведінки, зачіску, макіяж, аксесуари);

- підвищення рівня саморегуляції, адаптованості людини до швидкоплинних змін життя;

- моделювання індивідуального стилю поведінки у різноманітних життєвих ситуаціях;

- оволодіння технологією захисту іміджу у конфліктних ситуаціях.

Як правило, така ґрунтовна матеріалізація вказаних елементів іміджу у сукупності забезпечить гармонізацію психологічного статусу індивіда, його внутрішнього світу із зовнішністю та поведінкою. Отже, основне завдання другого етапу - підвищити конгруентність (лат. congruens, congruentis - “співрозмірний”, “відповідний”) іміджу - відповідність внутрішніх почуттів та переживань людини її поведінці. Конгруентність - це стан цілісності та абсолютної щирості, коли всі мікросфери особистості працюють узгоджено і спрямовані до однієї мети. Якщо людина відчуває, виглядає, думає, говорить і робить усе суголосно, у цей момент вона конгруентна. Другий етап глибинного іміджування є найважливішим.

Третій етап особистісно-центрованого іміджування - навчання клієнта прийомам самоіміджування й способам створення навколо себе іміджорієнтованого середовища. Це відбувається у процесі передачі інформації, розповіді, показу, демонстування необхідних елементів самоіміджування і різноманітних імідж-тренінгів (соціально-психологічних, операційних, комунікативно-рольових, тренінги комунікативної компетентності), що сприяють засвоєнню нових стереотипів поведінки та самовираження. Як правило, створення імідж-орієнтованого середовища пов'язане з встановленням нової системи міжперсонального контактування, посиленням особистого авторитету клієнта.

На жаль, в Україні мало спеціалістів, які використовують комплексну технологію глибинного іміджування. Оглядовий аналіз діяльності низки українських імідж-центрів вказує на спрощені методики та техніки іміджування персонального іміджу.

Іміджологи наголошують, базова модель технології іміджування складається з таких позицій самопрезентації:

- Я-концепція - морально-психологічна підготовка;

- фейсбілдінг - створення обличчя

- кінесика - тілесне інформування;

- дизайн одягу - підбір та носіння одягу, використання аксесуарів;

- красномовство - техніки риторичної вправності;

- флюїдне сяяння - створення особистісного біоенергетичного поля;

- комунікативна механіка - майстерність спілкування та контактування з людьми.

На думку В. Бугрима, конструювання вдалого іміджу (іміджування) повинно охоплювати 10 комплексів:

1-й комплекс: габітарний (візуальний) - узагальнений вигляд (зовнішність, одяг (стиль), фігура, боді-білдинг, зачіска, привабливість, краса тощо, тобто портрет);

2-й комплекс: інтелектуальні якості (змістовність і глибина чи поверховість мислення, тверезість думки, раціоналізм, ірраціоналізм, розсудливість чи імпульсивність, освіченість, ерудованість, аналітичність тощо);

3-й комплекс: комунікативні особливості (комунікабельність, дикція, виразність мови чи монотонність, доступність і образність висловлення, чіткість і ясність викладу, дипломатичність тощо);

4-й комплекс: емоційно-манерний рівень (міміка, жестикуляція; шкала емоцій - журба, веселість і т. д.; спосіб поведінки, поза, динамічні звички, ольфакторика, різні невербальні реакції тощо);

5-й комплекс: вербальний (мовний словник, лексика, стилістика, змістовність, аргументація; мовленнєва система, яка характеризується специфікацією, продуктивністю, миттєвістю, довільністю знаків, трансльованістю і культурною зумовленістю тощо;

6-й комплекс: характерологічний (типи характеру - авторитарний, колегіальний і т. ін.; психографічні риси - холерик, сангвінік, меланхолік, флегматик; риси характеру - самоконтроль, витримка, завзятість, впертість, врівноваженість, самостійність, стійкість, пасивність, активність, амбіційність тощо);

7-й комплекс: світоглядний (погляди, традиційність/сучасність, партійність, уподобання, релігійність/вірування, тенденційність чи об'єктивність тощо);

8-й комплекс: суспільно-статусний (робота, посада, ділові якості, соціальне становище, доходи/дивіденди, благодійність, соціальна відповідальність, партнерство, сімейний стан, майновий стан тощо);

9-й комплекс: середовищна детермінованість (обставини, зв'язки, кон'юнктура, знайомства, рідня, друзі/дружба, ворожнеча, конкурентність, тварини, фауна тощо);

10-й комплекс: корпоративний бренд (логотип) та інша емблематика (символіка), фірмовий одяг, значки та інші фірмово-стильові компоненти, перформанс (елементи) тощо.

Зупинимося на аналізі найважливішої складової нашої особистості, а отже, іміджування - Я-концепції, з якої власне й починається робота професійних іміджмейкерів. “Я-концепція” - складний образ або картина, яка містить у собі сукупність уявлень особистості про себе саму разом з емоційно-оцінювальною домінантою цих уявлень.

Я-концепція виникає у людини у процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат її психічного розвитку, як відносно стійке і водночас схильне до внутрішніх змін і коливань психічне надбання самосвідомості. Вона зароджується у сім'ї, розвивається та удосконалюється протягом усього життя людини, постає й утверджується як центральна ланка самосвідомості, що охоплює у діалектичному взаємодоповненні принаймні чотири компоненти: когнітивний (Я-образ), емоційно-оцінний (Я-ставлення), вчинково-креативний (Я-вчинок), спонтанно-духовний (Я-духовне). Я-концепція накладає невідворотний відбиток на всі життєві вияви людини від її дитинства до глибокої старості.

Я-концепція як установка складається з трьох базових компонентів:

1. Когнітивний компонент чи “образ Я” - уявлення індивіда про себе самого.

2. Емоційно-оцінний компонент - самооцінка як афективна оцінка уявлень особистості про себе саму. Самооцінка зумовлює самоставлення (тобто позитивне чи негативне ставлення індивіда до себе самого), самоповагу/самозневагу, почуття власної цінності чи комплекс неповноцінності тощо.

3. Поведінковий компонент, тобто потенційна поведінкова реакція, що виникає у результаті неперевної взаємодії перших двох компонентів - “образу Я” та емоційно-оцінного компоненту.

У структурі Я-концепції виокремлюються три модальності: реальне Я, ідеальне Я та дзеркальне Я. Реальне Я - це уявлення індивіда про себе у конкретний реальний момент (у дійсності). Такі уявлення можуть бути як істинними, так і хибними. Ідеальне Я (або динамічне Я) - уявлення про те, яким індивід прагне стати. Дзеркальне Я - це уявлення індивіда про думки щодо нього з боку інших людей.

Цікавою є думка Ч. Кулі: “Подібно до того, як ми усвідомлюємо в дзеркалі своє обличчя, фігуру та одяг і вони виступають об'єктом нашого інтересу, ... так і в своїй уяві ми намагаємося спрогнозувати, якою в уяві інших людей постає наша зовнішність, манери, цілі, вчинки, характер, друзі і т. ін., і це певним чином впливає на нас”. У контексті теорії дзеркального Я у складі Я-концепції можемо виокремити компоненти: 1) Я -яким-мене-бачать-інші; 2) Я - яким-я-сам-себе-бачу (згадайте комунікативно-технологічну матричну структуру персонального іміджу В. Бугрима - див. тему 2).

Окрім названих модальностей психологи називають й такі види оцінності: 1) презентаційне Я - те, яким індивід себе показує іншим, також низка образів та масок, які людина показує, щоб приховати недоліки свого теперішнього Я; 2) ідеалізоване Я - те, яким себе приємно бачити; 3) фантастичне Я - яким слід бути, виходячи із засвоєних моральних норм та цінностей; 4) можливе, бажане Я - те, яким індивід, на його думку, може стати.

Також до структури Я-концепції належать й інші Я, зокрема: у сфері проявів людини - соціальне Я, духовне Я, публічне Я, моральне Я, інтимне Я, інтелектуальне Я; у сфері часових вимірів - Я у минулому, Я у теперішньому; такі Я, що розглядаються як реальність, можливість, ймовірність та ідеал - можливе Я, ймовірне Я, бажане Я.

Зауважимо, усі названі Я розглядаються крізь призму фізичних, емоційних, інтелектуальних та соціальних характеристик (образів) людини. Як бачимо, така типологія Я-концепції за критерієм модальності (оцінності) свого образу близька до типології іміджу.

Російські дослідниці Анастасія Гаврилова, Марина Мдівані, Анна Черкашина у структурі Я-концепції визначають особливий її елемент - образ фізичного Я, який залежить від соціокультурних еталонів зовнішності. У сучасному стандарті успішної особистості тілесна краса займає провідні позиції, а сучасні суспільство та культура диктують свої норми правильної та красивої зовнішності людини. Оформлення зовнішності під заданий соціумом стандарт стає більш значимим, ніж фізична даність з конституційними та функціональними особливостями, що часто йдуть врозріз з соціокультурними вимогами (еталонами) краси, - зауважує А. Гаврилова.

...