Структура інтактних і уражених карієсом твердих тканин молочних зубів людини
Отримання даних про стереомікроскопічну організацію й ультраструктуру інтактної емалі молочних зубів людини. Структурний аналіз дентину й емалі молочних зубів, уражених поверхневим і середнім карієсом. Будова твердих тканин молочних зубів людини.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.07.2015 |
| Размер файла | 74,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Яких-небудь труднощів у одержанні зубів, що випадають, ми не зазнавали. Тому ми обмежилися тільки тими, у яких збереглася повністю коронкова частина, що містить як емаль, так і дентин. Слід зазначити, що переважна більшість даних зубів, що випадають, виявилася ураженими каріозним процесом у вигляді крейдяних плям й поверхневого карієсу (таблиця).
Таблиця
Розподіл препаратів цілісних молочних і зубів, що випадають, по групах і інтактності їхньої коронки
|
Група зубів |
Цілісні зуби |
Зуби, що випадають |
|||
|
інтактні |
каріозні |
інтактні |
каріозні |
||
|
Різці |
9 |
- |
3 |
- |
|
|
Ікла |
3 |
- |
2 |
- |
|
|
Моляри |
- |
21 |
- |
29 |
|
|
Всього |
12 |
21 |
5 |
29 |
У міру одержання, зуби після промивання в теплому фізіологічному розчині фіксували в 4 %-вому розчині глютарового альдегіду на фосфатному буфері. Дані зразки використовували для виготовлення з них пластинчастих епоксидних шліфів за методом, розробленим на кафедрі анатомії людини Української медичної стоматологічної академії. Для цього після відмивання від фіксуючого розчину й дегідратації кожний зуб окремо піддавали просоченню епоксидною смолою епон-812 відповідно до методів підготовки зразків для трансмісійної електронної мікроскопії, але з подвійним подовженням часу на кожному етапі.
Зуби поміщали в чисту суміш епоксидної смоли. Для одержання більш щільного компаунду до неї додавали трохи більше отверджувача. Полімеризацію проводили в окремих кюветах, кожну з яких підбирали відповідно до розміру окремого зуба.
Після полімеризації епоксидний блок з укладеним зубом розрізали сепаровочним диском з таким розрахунком, щоб одержати дві половини зуба. Потім торцеві поверхні з оголеними тканинами зуба піддавали щадному шліфуванню і поліруванню до одержання гладкого шліфа без подряпин. На даному етапі препарат придатний для забарвлювання відповідними барвниками (ми використовували 1 %-вий розчин метиленового синього на 1 %-вому розчині бури й 0,1 %-вому розчину толуїдинового синього на фосфатному буфері) і попереднього вивчення його у світловому мікроскопі у відбитому світлі. Він є вихідним для проведення подальших маніпуляцій з метою вивчення внутрішньої структури емалі й дентину.
Достоїнство цього методу полягає в тому, що одержаний у результаті розпилу блок містить половину зуба, оголеного з торцевої поверхні шліфа, який просочений у масі однорідного компаунду епоксидної смоли, за винятком емалі, що не піддається просоченню смолою завдяки її надмірно міцній кристалічній структурі. Іншими словами, емаль виявляється укладеною в обсязі, що обмежений просоченим дентином, з одного боку, і зовнішнім шаром епоксидної смоли - з іншого. Завдяки цьому вона стає доступною для спрямованого й контрольованого травлення в декальцинуючому розчині. Для цього нами використаний хелатоутворюючий агент (динатрієва сіль ЕДТА).
Під його впливом відбувається поступове пошарове витравлювання емалі з того обсягу, в якому вона перебувала. У результаті цього між дентином і зовнішнім шаром епоксидної смоли, що є конформним зовнішньої поверхні зубної коронки, утворюється поступово порожнина, що заглиблюється, глибину якої легко контролювати часом перебування препарату в декальцинуючому розчині. При цьому дном даного поглиблення стає шар протравленої емалі, рельєф якого буде відображати її внутрішню структуру, доступну для мікроскопічного вивчення.
Після нанесення на препарати електропровідного шару вивчали в скануючому електронному мікроскопі РЕМ-106 И.
Дані препарати використовували для зняття з досліджуваних ділянок відбитків за допомогою нітроклітковини, з яких потім готовили вугільні репліки шляхом напилювання у вакуумі спектрального чистого графіту. Отримані репліки наносили на предметні сітки й вивчали в трансмісійному електронному мікроскопі ЕМВ-100 Л.
Результати досліджень і їхнє обговорення. Наші дослідження показали, що навіть на макроскопічному рівні можна відмітити деякі особливості форми молочних зубів. Одна з них полягає в наявності в молочних зубах екваторіальної опуклості коронки, що надає зубу більш тонку «талію» (ділянку шийки) у місці переходу в кореневу частину. Очевидно, ця особливість слугувала підставою деяким авторам говорити про пришийкове стовщення емалі молочних зубів (Н.В. Курякина, 2006; В.Ф. Макєєв, 2007; А.А. Колесов, Н.Н. Каспарова, В.В. Жилина, 1991). Насправді, контурна конфігурація емалевого покриття коронки молочних зубів у точності відповідає такій постійних зубів, будучи тільки тонше у 2 рази, ніж у останніх. Згідно з нашими даними, це розходження перебуває у прямому відношенні до товщини дентину.
Для функціональної оцінки й розуміння патогенетичних особливостей карієсу молочних зубів, на нашу думку, заслуговує на увагу той факт, що пульпарна порожнина в них більше, ніж у постійних зубах, а дентин - пропорційно тонше. Очевидно, що при даних домірностях у молочних зубах пульпа більш розвинена й відділена від емалі й цементу не таким товстим шаром дентину, як у постійних зубах. Отже, дентинні канальці молочних зубів являють собою більш вкорочені шляхи в здійсненні обмінних процесів між пульпою й емаллю. Уже один цей морфологічний факт можна пов'язати з існуючою більш вираженою схильністю молочних зубів до карієсу у порівнянні з постійними зубами.
Але більш помітні й найістотніші відмінності між молочними й постійними зубами полягають у мікроскопічній будові дентину й емалі. Нами встановлено, що по загальній архітектоніці дентин молочних зубів подібний такому постійних зубів, тому що в ньому також морфологічно розпізнаються три нерівні за товщиною шари - предентин, припульпарний дентин і плащовий. Перший, найтонший шар, як відомо, є необвапненою зоною, тісно пов'язаною із клітинними елементами, які називаються одонтобластами, або дентинобластами, що протягом життєдіяльності зуба здатні до секреторної продукції необхідних речовин для органічного матриксу дентину (Е.В. Боровский, 2001; Є.В. Ковальов, 1998; Ю.П. Костиленко, 2003; 2005). Останній у необвапненому вигляді зберігається на увесь час між пульпою й обвапненою товщею саме дентину, до якого належать припульпарний і плащовий шари, щільно пронизані у променевому напрямку від предентину до емалі й цементу найтоншими канальцями. Згідно з даними літератури, у просвітах дентинних канальців, на всьому їхньому протязі знаходяться відростки одонтобластів. Вони розташовуються таким чином, що між ними й стінкою дентинних канальців зберігається щілинний простір, заповнений рідиною, що просочується сюди з пульпи через шар
одонтобластів (В.Л. Биков, 1996; Ю.П. Костиленко, 2007; Ю.П. Костиленко, И.В. Бойко, 2003). Варто думати, що спочатку ця живильна рідина потрапляє у предентин, з якого вона рівномірно розподіляється по дентинних канальцях. Таке подання залишається в одонтології цілком обґрунтованим, за винятком однієї деталі. Згідно з нашими даними, відростки одонтобластів значно коротші за дентинні канальці.
У літературі, присвяченій вивченню будови дентину постійних зубів, широко фігурують такі поняття, як перитубулярний і міжтубулярний дентин. Завдяки ним відмічається, що саме речовина дентину, що перебуває між дентинними канальцями, не однаково по будові й щільності звапніння його органічного матриксу. Перитубулярним дентином називається той його шар, який утворює безпосередньо стінку дентинних канальців, тоді як міжтубулярний дентин позначає проміжні, інтерстиціальні прошарки між цими стінками. У постійних зубах перитубулярний дентин відрізняється більш щільною волокнистою структурою й більшим вмістом мінеральних речовин. У зв'язку з тим що він формує стінку дентинних канальців, його варто розглядати в єдності з ними, що цілком виправдовує таку назву, що зустрічається в літературі, як дентинні трубки. У такому розумінні термін дентинні канальці не підмінює повністю цю назву, а відноситься тільки до внутрішнього просвіту