Оптимізація діагностики та терапевтичної корекції хворих на гіпертоничну хворобу, ожиріння з аутоімунним тиреоїдитом

Всі хворі з есенціальною АГ, які були відібрані для дослідження, отримували базову терапію згідно з рекомендаціями щодо лікування ГХ. Антигіпертензивна терапія включала в себе ІАПФ, при недостаньому ефекті - сечогінні або блокатори кальцієвих каналів. 97 пацієнтів (67,83%) на час початку дослідження вже приймали гіпотензивні препарати, за потребою під час дослідження терапія корегувалась. Усім пацієнтам призначалась ліпідознижуюча терапія відповідно до Рекомендацій Української асоціації кардіологів із профілактики та лікуванню АГ (2011).

Верифікацію АІТ проводили за наявністю документального медичного підтвердження, характерних лабораторних та інструментальних критеріїв захворювання. Дисфункцію ЩЗ визначали відповідно до класифікації за Тіцом (1997 р.).

Хворі з ПМГ, які були відібрані до обстеження отримували ЗГТ l-тироксином у дозі 25-50 мкг, яка була призначена ендокринологом до початку дослідження.

Фізикальне дослідження. Для визначення наявності АО, його ступеня й типу розподілу жирової тканини проводили антропометричні виміри з визначенням показників, запропонованих В.З. Свиридюком: зріст із точністю до 0,001 м, маса тіла з точністю до 0,001 кг, обхват талії (ОТ, м) за допомогою гнучкої стрічки на рівні пупка, обхват стегон (ОС, м) на рівні трохантерів. Для оцінки розподілу жиру в організмі вираховували коефіцієнт ОТ/ОС. АО діагностували при об'ємі талії в чоловіків 102 см і більше, у жінок - 88 см і більше, а також при ОТ/ОС > 0,85 у жінок та > 0,93 у чоловіків. На підставі антропометричних вимірів розраховували індекс маси тіла (ІМТ) та ступінь ожиріння згідно з критеріями International Diabetes Federation (IDF, 2005 p.) на підставі розрахунку ІМТ за формулою Кетле:

ІМТ = маса тіла (кг) / зрістІ (мІ).

ІМТ у межах 18,5-24,9 кг/мІ оцінювали як нормальний, 25-29,9 кг/мІ - як надлишкову масу тіла, 30,0-34,9 кг/мІ - як ожиріння I ступеня, 35,0-39,9 кг/мІ - ожиріння II ступеня, більше 40,0 кг/мІ - ожиріння III ступеня.

Вимірювання середнього систолічного (САТ) і діастолічного (ДАТ) тиску визначалось як середньоарифметичне значення після вимірів АТ, проведених тричі з інтервалами 2 хв у стані спокою в сидячому положенні хворого стандартним сфігмоманометром. Частоту серцевих скорочень (ЧСС) визначали безпосередньо після другого вимірювання АТ

Біохімічні дослідження. Для визначення біохімічних показників - вмісту в сироватці крові креатиніну, сечовини, глюкози натще та після проведення перорального тесту толерантності до глюкози (ПТТГ) - використовували автоматичний біохімічний аналізатор - фотометр загального призначення Humalyzer 2000 (Німеччина).

ПТТГ виконували за методикою, запропонованою ВОЗ та National Diabetic Group (2005 р.): пацієнти, що досліджувались, зранку натще після визначення рівня глюкози крові, перорально приймали 75 г глюкози у водному розчині. Повторно визначали рівень глюкози через 1 та 2 год. Порушення ГТТ визначали якщо рівень глюкози через 2 год був більше 7,8 ммоль/л та менше 11,0 ммоль/л.

Гіперінсулінемію визначали за рівнем інсуліну, який встановлювали методом імуноферментного аналізу (напівавтоматичний імуноферментний мікропланшетний аналізатор ImmunoChem-2100, США) за допомогою стандартних наборів фірми DRG Diagnostic (Німеччина).

Визначення інсулінорезистентності (ІР) проводилось за допомогою індекса НОМА (Homeostatic Model Assessment) який розраховували за формулою:

НОМА = інсулін (мОд/мл) х глюкоза натще (ммоль/л)/22,5.

При рівні НОМА - IR більше 2,77 діагностували ІР.

Стан ліпідного обміну оцінювали за параметрами розгорнутого ліпідного спектра. Вміст ЗХС та ТГ у сироватці крові визначали ферментативним методом за допомогою імуноферментного аналізатора Humareader № 2106-1709 (Німеччина). Вміст ХС ЛПВЩ досліджували тим же методом після преципітації інших класів ліпопротеїдів. Рівень ХС ЛПНЩ розраховували за формулою W. Т. Fritdwald:

ХС ЛПНЩ = ЗХС-(ХС ЛПВЩ+ТГ/2,2) ммоль/л;

рівень ХС ЛПДНЩ визначали за формулою:

ХС ЛПДНЩ = ЗХС-ХС ЛПВЩ-ХС ЛПНЩ ммоль/л;

коефіцієнт атерогенності (КА) розраховували за формулою А. М. Клімова:

КА = (ЗХС-ХС ЛПВЩ)/ХС ЛПВЩ.

Стан пуринового обміну оцінювали за рівнем сечової кислоти за допомогою колориметричного метода Мюллера-Зейферта на мікроаналізаторі ФП-901 (Labsystem, Фінляндія).

Вміст високочутливого С-реактивного протеїну (вчСРП) визначали імуноферментним методом за допомогою стандартних планшетів ELISA фірми DRG (Німеччина).

Гормональні дослідження. Комплексна оцінка функціонального стану ЩЗ включала кількісне визначення в сироватці крові методом твердофазного імуноферментного аналізу концентрації ТТГ з використанням набору реагентів «ТТГ-ІФА», Т4віл за допомогою реагентів «вілТ4-ІФА» та кількісного визначення концентрації аутоантитіл до ТПО (АТ-ТПО) за допомогою реагентів «АТ-ТПО-ІФА».

Інструментальні дослідження. Ехокардіографічне (ЕхоКГ) дослідження серця виконували на апараті «Aloka» датчиком з частотою 2,5 МГц у М-модальному і двомірному режимах у стандартних позиціях відповідно до рекомендацій Американського кардіологічного товариства. Визначали розмір висхідної аорти на рівні її клапанів, передньо-задній розмір лівого передсердя (ЛП), товщину міжшлуночкової перетинки (ТМШП) та задньої стінки (ТЗС) лівого шлуночка (ЛШ) у кінці діастоли, кінцево-систолічний (КСР) та кінцево-діастолічний (КДР) розміри ЛШ і фракцію викиду (ФВ) ЛШ.

Масу міокарда лівого шлуночка (ММЛШ) визначали за формулою Penn Convention []:

ММЛШ=1,04Ч((КДР+ТЗС+ТМШП)-КДР)-13, 6.

Індекс маси міокарда ЛШ (ІММ ЛШ) розраховували як відношення ММЛШ до площі поверхні тіла (ППТ) та росту в ступені 2,7;

ППТ визначали за формулою Du Bois:

ППТ(м²) = вес (кг)^0,425 х рост (см)^0,725-139,2

Проведення ЕхоКГ та визначення показників здійснювались згідно з уніфікованими методиками, які викладені в довіднику «Клінічна ехокардіографія» під редакцією Шиллера, Осипова, 2005 р.

УЗД ЩЗ проводилося за стандартною методикою на апараті «Aloka» з визначенням розташування ЩЗ, стуктури її паренхими, розмірів правої і лівої долей та перешийка.

УЗД лівої та правої СА проводилось на апараті «Aloka» згідно з протоколом Американського товариства ехокардіографії [Stein J. H., 2008]. Стандартне вимірювання ТКІМ у ЗСА виконувалось на 1-1,5 см проксимальніше біфуркації по задній за відношенням до випромінюючої поверхні датчика стінці артерії. Умовний норматив для діагностики патологічних змін КІМ в ЗСА становив 1,0 мм. Спочатку проводився один вимір КІМ - середній для правої та лівої ЗСА, в тому випадку, коли величина КІМ не відображала суттєвої патології (КІМ праворуч - 0,5 мм, а КІМ ліворуч - 1,0 мм, КІМ середнє - 0,75 мм, при нормі менше за 0,9 мм), використовували максимальне з двох значень.

Клінічні, антропометричні, лабораторні та інструментальні дослідження проводились двічі: вперше - на етапі включення хворого в дослідження та через 24 тижні спостереження.

Методи статистичної обробки результатів. На основі отриманих даних була створена база даних у системі Miсrosoft Exel. Отримані дані обробляли за допомогою пакету аналізу в системі Miсrosoft Exel та пакету комп'ютерних програм Statistica for Windows 5.0 («StatSoft», США) Excel 2003 та програми SPSS 11.0 для Windows ХР 2008 з обрахунком наступних показників: середньої арифметичної величини - M, стандартного відхилення від середньої арифметичної величини - m, коефіцієнту достовірності - р. Відмінність вважали достовірною при р<0,05. Перевірка гіпотез про розходження в групах кількісних показників із нормальним розподіленням значень проводилась за допомогою t-критерію Ст'юдента. Cилу зв'язку між двома змінними визначали за допомогою лінійних кореляцій Пірсона та Спірмена. Кореляцію (r), між двома варіантами встановлювали за наявності прямого сильного (0,7<r<0,99) позитивного статистичного зв'язку, середнього (0,5<r<0,69) позитивного статистичного зв'язку, слабкого (0,2< r <0,49) позитивного статистичного зв'язку.

Розділ III. Клініко-функціональні особливості перебігу гіпертонічної хвороби в поєднанні з ожирінням та аутоімунним тіреоідитом залежно від функції щитовидної залози

Зміст розділу присвячений особливостям клінічних, метаболічних та серцево-судинних порушень в залежності від тиреоїдного статусу у хворих ГХ у поєднанні з ожирінням та АІТ.

3.1 Характеристика клінічних симптомів

До групи обстеження увійшли 143 хворих з ГХ, ожирінням та АІТ. Серед обстежених пацієнтів було 35 чоловіків (24,48%) та 108 жінок (75,52%), у віці від 49 до 62 років, середній вік чоловіків становив 56,38±3,72, жінок - 51,82±5,44 років. Тривалість ГХ була від 4 до 7 років, у середньому 5,12±1,62 роки. Відповідно до діагностичних критеріїв підвищення АТ хворі з ГХ відповідали ГХ 1-2 ступеня, а саме: було 20 пацієнтів з ГХ II стадії 1-го ступеня (8 чоловіків та 12 жінок) та 123 пацієнта з ГХ II стадії 2-го ступеня (27 чоловіків та 96 жінок) (рис. 3.1.1).

Рис. 3.1.1. Розподіл хворих залежно від ступеня підвищення АТ

Рівень середнього САТ становив 164,28±7,54 мм рт. ст., ДАТ - 94,22±5,38 мм рт. ст. Характеристика хворих в залежності від рівня АТ представлена на малюнку (рис. 3.1.2).

Рис. 3.1.2. Характеристика хворих залежно від рівня АТ

Обстежені хворі мали ознаки АО, яке характеризувалось збільшенням ОТ, ОС, ОТ/ОС, ІМТ у відповідних межах. Антропометричні показники хворих представлені в таблиці (табл. 3.1.1).

Таблиця 3.1.1 Антропометричні показники хворих з ГХ, ожирінням та АІТ різної статі (M±m)

Примітки: * - достовірність різниць (p<0,05) порівняно з контролем.

Відібрані хворі мали збільшення антропометричних характеристик та маси тіла, які відповідали критеріям АО I ступеня.

Ретельний відбір хворих дозволив відібрати пацієнтів із ГХ, ожирінням та АІТ з однотипними базовими ознаками, що давало змогу достовірно оцінити особливості змін метаболічних і серцево-судинних показників, та проаналізувати їх залежновід тиреоїдного статусу.

Відповідно до встановленої мети дослідження всі пацієнти пройшли комплексне обстеження, за результатами якого було виділено 3 групи залежно від характерних для АІТ змін ТТГ і Т4віл та наявності тиреоїдної дисфункції:

1-а група - 39 пацієнтів з МПГ: 9 чоловіків (23,08%) та 30 жінок (76,92%); середній вік - 57,24±3,04 років;

2-а група - 55 пацієнтів з СГ: 14 чоловіків (25,45%) та 41 жінка (74,55%); середній вік - 57,52±4,61 років;

3-я група - 49 пацієнтів з еутиреозом (ЕУТ): 12 чоловіків (20,41%) та 37 жінок (79,59%); середній вік - 54,36±2,73 років (рис. 3.1.3).

Рис. 3.1.3. Розподіл хворих з ГХ, ожирінням та АІТ по групах залежно від тиреоїдної дисфункції

Розподіл хворих на групи з урахуванням гендерних ознак представлений на малюнку (рис. 3.1.4).

При фізикальному дослідженні крім реєстрації основних скарг у всіх хворих додатково питали стосовно ознак, які можуть бути віднесені до специфічних щодо гіпотиреозу. Оцінювалась частота виникнення характерних скарг хворих у межах групи та проводилось порівняння частоти скарг між групами (табл. 3.1.2-3.1.4).

Рис. 3.1.4. Розподіл хворих із ГХ, ожирінням та АІТ по групах з урахуванням гендерних ознак

Таблиця 3.1.2 Порівняння скарг пацієнтів із ГХ, ожирінням та АІТ 1-ї та 2-ї груп

Примітка: ч2 - значення критерію, p - рівень значимості (* - різниця достовірна (p<0,05)).

У хворих 1-ї групи найчастішими скаргами були сухість шкіри (89,74%), набряки повік та обличчя (82,05%), швидка втомлюваність (74,36%), ламкість нігтів (71,79%); досить часто відмічались погана концентрація (69,23%), випадіння волосся (43,59%), сонливість (38,46%), тобто саме такі, що властиві безпосередньо гіпотиреозу. Скарги ж більш загального характеру, а саме: головні болі (53,85%), запаморочення (53,85%), болі в ділянці серця (46,15%), вірогідно були викликані не тільки МПГ, а й супутніми ГХ та ожирінням. Крім того, більшість пацієнтів цієї групи становили жінки, тому великий відсоток встановлених скарг був пов'язаний з наявністю проявів клімактеричного та невротичного синдромів, які хоч і виступали на другому плані, але зустрічались досить часто.

Серед пацієнтів 2-ї групи найчастіше відмічались скарги на головні болі (54,55%) та запаморочення (50,91%). У той же час при додатковому опитуванні у більшості хворих відмічались скарги, характерні для гіпотиреозу: сухість шкіри (43,64%), приблизно кожен третій хворий мав погану концентрацію (34,55%), набряки повік та обличчя (36,36%), випадіння волосся (27,27%), ламкість нігтів (36,36%); майже кожен п'ятий хворий відмічав сонливість (18,18%).

Скарги на набряки повік та обличчя у хворих 1-ї групи зустрічались достовірно частіше, ніж у хворих 2-ї групи.

Таблиця 3.1.3 Порівняння скарг пацієнтів із ГХ, ожирінням та АІТ 1-ї та 3-ї груп

Примітка: ч² - значення критерію, p - рівень значимості (* - різниця достовірна (p<0,05)).

У пацієнтів 3-ї групи переважали скарги, характерні насамперед для ГХ: головні болі (69,39%) та запаморочення (61,22%). При додатковому опитуванні в поодиноких випадках виявлялись скарги на сонливість (10,20%), ламкість нігтів (10,20%), швидку втомлюваність (8,16%) та набряки повік (8,16%). При порівнянні скарг пацієнтів 1-ї та 3-ї груп встановлено, що скарги на біль у серці, швидку втому, сухість шкіри, набряки повік та обличчя достовірно частіше зустрічались у пацієнтів 1-ї групи з ознаками МПГ, ніж при еутиреозі - в 3-й групі.

Таблиця 3.1.4 Порівняння скарг пацієнтів із ГХ, ожирінням та АІТ 2-ї та 3-ї груп

Примітка: ч² - значення критерію, p - рівень значимості (*- різниця достовірна (p<0,05)).

При порівнянні скарг пацієнтів 2-ї та 3-ї груп найбільш частими були скарги, характерні для ГХ - головні болі та запаморочення. Однак у пацієнтів 2-ї групи при додатковому опитуванні частіше, ніж у пацієнтів 3-ї групи відмічались ознаки, характерні для гіпотиреозу, однак їх частота та виразність були меншими, ніж у хворих 1-ї групи з МПГ. Достовірно частіше у хворих 2-ї групи з СГ реєструвались скарги на біль у серці, швидку втомлюваність, сухість шкіри, ніж у хворих 3-ї групи - без ознак тиреоїдної дисфункції.

Таким чином, у пацієнтів із ГХ, ожирінням та АІТ скарги, які характерні для гіпотиреозу, зустрічаються досить часто, однак їх специфічність, виразність та частота залежить від ознак наявності тиреоїдної дисфункції. При МПГ скарги, характерні для гіпотиреозу, навіть домінують перед проявами, характерними для ГХ та ожиріння, а при СГ більшість скарг, характерних для тиреоїдної дисфункції, краще виявляється при додатковому опитуванні хворих, що важливо враховувати для покращення діагностики лантних форм захворювання.

3.2 Особливості метаболічних змін у хворих із ГХ у поєднанні з ожирінням та АІТ залежно від тиреоїдної дисфункції

3.2.1 Дослідження вуглеводного обміну

У обстежених хворих із ГХ, ожирінням та АІТ були проаналізовані особливості метаболічних змін, які вважаються факторами ризику СС ускладнень, зокрема порушення вуглеводного, ліпідного, пурінового обмінів, активація неспецифічного системного запалення, частота їх зустрічаємості та зв'язок із тиреоїдною дисфункцією.

Особливості порушень вуглеводного обміну у хворих з ГХ, ожирінням та АІТ залежно від тиреоїдного статусу представлені на малюнку (рис. 3.2.1.1).

При аналізі показників вуглеводного обміну у хворих із ГХ, ожирінням та АІТ встановлено, що найчастішим порушенням був розвиток ІР, яка визначалась майже у всіх пацієнтів 1-ї групи (86,34% хворих), та переважної більшості пацієнтів 2-ї та 3-ї груп (відповідно 64,32% та 62,16%).

Рис. 3.2.1.1. Особливості порушень вуглеводного обміну у хворих із ГХ, ожирінням та АІТ залежно від тиреоїдного статусу

Підвищення рівня глюкози натще було у невеликої кількості пацієнтів, відсоток таких хворих становив відповідно серед пацієнтів 1-ї, 2-ї та 3-ї груп 6,28, 4,24 та 3,16%. Загалом у більшості хворих показники глікемії були в межах загальноприйнятої норми, однак ближчими до її верхньої межі. Достовірні зміни виявлялись перед усім при проведенні навантажувального дослідження - ПГТТ, які частіше виявлялись при більш значному пригніченні функції ЩЗ (відповідно у пацієнтів 1-ї, 2-ї та 3-ї груп: 28,57, 20,65 та 17,39%).

Особливості змін досліджуваних показників вуглеводного обміну порівняно між групами хворих в залежності від тиреоїдного статусу надані в табл. (табл. 3.2.1.1-3.2.1.3).

При порівнянні досліджуваних показників вуглеводного обміну серед пацієнтів з ГХ, ожирінням та АІТ 1-ї та 3-ї груп встановлено, що наявність ознак МПГ достовірно погіршувала стан вуглеводного обміну порівняно з пацієнтами з еутиреозом.

Таблиця 3.2.1.1 Порівняння змін показників вуглеводного обміну пацієнтів з ГХ, ожирінням та АІТ 1-ї та 3-ї груп (M±m)

Примітка: t - критерій Ст'юдента, р - достовірність відмінностей (* - різниця достовірна між 1-ю та 3-ю групами (p<0,05)).

Таблиця 3.2.1.2 Порівняння змін показників вуглеводного обміну пацієнтів з ГХ, ожирінням та АІТ 2-ї та 3-ї груп (M±m)

Примітка: t - критерій Ст'юдента, р - достовірність відмінностей (* - різниця достовірна між 2 та 3 групами (p<0,05)).

При порівнянні показників вуглеводного обміну у пацієнтів із ГХ, ожирінням та АІТ 2-ї та 3-ї груп також встановлено достовірне погіршення вуглеводного обміну при наявності тиреоїдної дисфункції, навіть при її субклінічному перебігу.

Таблиця 3.2.1.3 Порівняння змін показників вуглеводного обміну пацієнтів з ГХ, ожирінням та АІТ 1-ї та 2-ї груп (M±m).

Примітка: t - критерій Ст'юдента, р - достовірність відмінностей (* - різниця достовірна між 1-ю та 2-ю групами (p<0,05)).

При порівнянні показників вуглеводного обміну хворих із ГХ, ожирінням та АІТ 1-ї та 2-ї груп достовірні зміни виявлені між вмістом інсуліна та рівнями глікемії при ПГТТ через 2 години. Це свідчить про те, що зі збільшенням тиреоїдної дисфункції відбуваються погіршення також й інших видів обміну, зокрема вуглеводного.

Таким чином, враховуючи дані порівняння змін показників вуглеводного обміну у хворих із ГХ, ожирінням та АІТ між групами 1 і 2 з наявними або субклінічними ознаками гіпотиреозу та з групою 3, в якій не було ознак тиреоїдної дисфункції, слід вважати, що при посиленні ознак гіпофункції ЩЗ вуглеводний обмін у таких пацієнтів має тенденцію до погіршення, що проявляється гіперглікемією, гіперінсулінемією та посиленням ІР. Наші результати підтверджують літературні дані про те, що наявність гіпотиреозу негативно впливає на перебіг ЦД, а при розвиненому ЦД показники ІР позитивно корелюють з рівнем ТТГ [147, 206, 210 ].

3.2.2 Дослідження ліпідного обміну

При аналізі змін ліпідного обміну у пацієнтів із ГХ, ожирінням та АІТ встановлено підвищення рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ та ТГ, зменшення рівнів ХС ЛПВЩ, та відповідно збільшення КА, які відбувались у пацієнтів всіх трьох груп (табл. 3.2.2.1).

Таблиця 3.2.2.1 Зміни показників ліпідного обміну у пацієнтів із ГХ, ожирінням та АІТ (M±m)

Примітка: * - різниця достовірна (p<0,05) порівняно з контролем.

Певні відмінності були встановлені щодо частоти зустрічаємості змін окремих показників ліпідного спектра сироватки крові, які мали відмінності у пацієнтів різних груп залежно від наявності тиреоїдної дисфункції. Найзначніше підвищення рівнів ліпопротеінів атерогенних фракції відбувалось у хворих із проявами гіпотиреозу в 1-й та 2-й групах, але найбільше - при МПГ.

Особливості порушень ліпідного обміну у пацієнтів різних груп залежно від тиреоїдного статусу представлені на малюнку (рис. 3.2.2.1).

Також був встановлений прямий кореляційний зв'язок між високим рівнем ТТГ і підвищенням рівня ЗХС (відповідно r=0,48; р<0,05), і зворотній кореляційний зв'язок між ТТГ і рівнем ХС ЛПВЩ (відповідно r=-0,44; р <0,05).

Таким чином, для хворих з ГХ, ожирінням та АІТ усіх трьох груп був характерним розвиток дис- та гіперліпідемій, зокрема підвищення ЗХС, ТГ та атерогенних фракції ХС - ЛПНЩ та ЛПДНЩ. Такі зміни ліпідного спектра є досить характерними для хворих з ГХ та АО, що підтверджується також і результатами нашого дослідження. Певними особливостями порушень ліпідного обміну у хворих із ГХ, ожирінням та АІТ можна вважати відносно невисоке порівняно з контролем підвищення рівня ЗХС на тлі більш суттєвого збільшення ХС ЛПНЩ та ХС ЛПДНЩ, а також ТГ.

Рис. 3.2.2.1. Особливості порушень ліпідного обміну у хворих із ГХ, ожирінням та АІТ залежно від тиреоїдної дисфункції

Зміни ліпідного комплексу, які мали місце у хворих з ГХ, ожирінням та АІТ, відповідали критеріям IIa та IIb типів дисліпідемій за класифікацією Д. Фредріксона (1965 р.) та відображали саме проатерогенний характер порушень ліпідного спектра.

Встановлено також, що найбільші зміни ліпідного спектра відбувались саме у хворих, які мали порушення тиреоїдного статусу: найбільш вагомі - у хворих 1-ї групи при МПГ, дещо менші, але суттєві - у хворих 2-ї групи; при СГ, які переважали аналогічні показники у хворих 3-ї групи без ознак тиреоїдної дисфункції.

3.2.3 Дослідження пуринового обміну

Підвищення рівня сечової кислоти вважається додатковим фактором СС ризику. Серед пацієнтів із ГХ, ожирінням та АІТ, які проходили обстеження, також були пацієнти з початковим підвищеним рівнем сечової кислоти. При аналізі частоти виявлених порушень були встановлені певні особливості в різних групах залежно від наявності тиреоїдної дисфункції (рис. 3.2.3.1).

Рис. 3.2.3.1. Частота гіперурікемії у хворих із ГХ, ожирінням та АІТ залежно від тиреоїдної дисфункції

Серед пацієнтів 1-ї групи гіперурикемія (ГУЕ) відмічалась у 12 хворих (30,77%), в 2-й групі - у 9 хворих (16,36%), в 3-й групі - у 6 хворих (12,24%). Тобто при пригніченні тиреоїдного стану частіше відбуваються порушення пуринового обміну, що становить додатковий ризик розвитку СС ускладнень.

3.2.4 Дослідження показників неспецифічного системного запалення

У хворих із ГХ, ожирінням та АІТ був проаналізований стан неспецифічного системного запалення та його зв'язок із тиреоїдним статусом хворих. Було встановлено підвищення рівня вчСРП, який є маркером запального процесу, яке відбувалось у пацієнтів всіх груп із певними ознаками залежно від наявності тиреоїдної дисфункції (табл. 3.2.4.1).

Був також встановлений прямий кореляційний зв'язок між високим рівнем ТТГ і підвищенням рівня вчСРБ (відповідно r=0,72; р<0,05) у пацієнтів із ГХ, ожирінням та АІТ.

Таблиця 3.2.4.1 Зміни рівня вчСРП у пацієнтів з ГХ, ожирінням та АІТ (M±m)

Примітка: *- різниця достовірна (p<0,05) порівняно з контролем.

При аналізі рівнів вчСРП та АТ-ТПО у пацієнтів із ГХ, ожирінням та АІТ різних груп було встановлено, що у хворих 2-ї групи з СГ показники вчСРП (рис. 3.2.4.1) та АТ-ТПО (рис. 3.2.4.2) були найвищими і переважали не тільки показники в групі хворих з еутиреозом (3 група), а також аналогічні показники у хворих із МПГ (1-а група). Вочевидь, у хворих з АІТ та діагностованим МПГ, призначення ЗГТ, яку хворі отримували ще на етапі включення в дослідження, сприяло також і відповідним позитивним змінам імунного статусу, що й відображали лабораторні показники. А у хворих із субклінічним перебігом захворювання мало місце зростання навантаження безпосередньо на імунну систему організму, що в подальшому може виснажувати її та сприяти прогресуванню атеросклеротичного пошкодження ССС.

Рис. 3.2.4.1. Зміни вчСРП у хворих з ГХ, ожирінням та АІТ різних груп залежно від тиреоїдного статусу

Зростання рівня АТ-ТПО, що спостерігалось у всіх групах хворих, є ознакою наявності аутоімунного запалення безпосередньо в ЩЗ при АІТ, а найсуттєвіше збільшення АТ-ТПО та вчСРП саме в групі з СГ вірогідно характеризує більш значне напруження імунної системи, яке пов'язано з наявністю аутоімунного запалення та активацією неспецифічного системного запалення, що відбуваються у таких хворих.

Рис. 3.2.4.2. Зміни АТ-ТПО у хворих із ГХ, ожирінням та АІТ різних груп залежно від тиреоїдного статусу

Таким чином, у пацієнтів із ГХ у поєднанні з ожирінням та АІТ відбувались важливі метаболічні зміни, що стосувались основних видів обміну - вуглеводного, ліпідного, пуринового: збільшувалась ІР, погіршувалась толерантність до вуглеводів, розвивались гіперліпідемія та гіперурикемія, активізувалось неспецифічне системне запалення. Означені зміни відбувались у пацієнтів усіх 3 груп незалежно від тиреоїдного статусу, тобто провідними чинниками для таких змін слід вважати перш за все наявність АГ та ожиріння. Однак від стану тиреоїдної функції залежала частота розвитку та вагомість метаболічних порушень, що виявлялись при аналізі відповідних показників у кожній групі. Встановлено, що чим наявнішою була тиреоїдна дисфункція, тим вагомішими були метаболічні зміни. Крім того, на тлі тиреоїдної дисфункції у пацієнтів 1-ї та 2-ї груп більш значними були ознаки ниркового навантаження, зокрема тенденція до збільшення рівня креатиніну, частіше виявлялась гіперурикемія, що також є факторами ризику, які суттєво впливають на перебіг хвороби та формування СС ускладнень. Ознакою СГ було значне напруження імунної системи, що проявлялось збільшенням вчСРП та АТ-ТПО, які переважали дані показники у інших груп хворих.

3.3 Оцінка особливостей гормональних та метаболічних змін у хворих із ГХ у поєднанні з ожирінням та АІТ із різною тиреоїдною дисфункцією залежно від статі

За епідеміологічними даними гіпотиреоз значно частіше зустрічається у жінок, ніж у чоловіків, тому більшість досліджень цього порушення проведена за участю виключно жінок. Враховуючи, що у нашому дослідженні взяли участь також і чоловіки, було проаналізовано наявність гендерних особливостей лабораторних показників у хворих із ГХ, ожирінням та АІТ, що в подальшому може бути враховано при проведенні лікування. Особливості змін досліджуваних показників залежно від статі у хворих різних груп представлені в табл. (табл. 3.3.1-3.3.3).

Таблиця 3.3.1 Гендерні особливості досліджуваних лабораторних показників у пацієнтів 1-ї групи (M±m)

Примітка: t - критерій Ст'юдента, р - достовірність відмінностей (* - різниця достовірна (p<0,05)).

Таблиця 3.3.2 Гендерні особливості досліджуваних лабораторних показників у пацієнтів 2-ї групи (M±m)

Примітка: t - критерій Ст'юдента, р - достовірність відмінностей (* - різниця достовірна (p<0,05)).

Таблиця 3.3.3 Гендерні особливості досліджуваних лабораторних показників у пацієнтів 3-ї групи (M±m)

Примітка: t - критерій Ст'юдента, р - достовірність відмінностей (* - різниця достовірна (p<0,05)).

Найвагоміші відхилення лабораторних показників стосувались характеристик саме тиреоїдної дисфункції. Так, у жінок і чоловіків рівень ТТГ достовірно перевищував контрольні значення, рівень Т4віл був достовірно нижчим, ніж у контролі, також відмічалось достовірне збільшення рівня АТ-ТПО.

Достовірні гендерні відмінності виявлялись тільки між рівнями ЗХС та ТГ, які були вищими у жінок порівняно з чоловіками.

У хворих 1-ї групи показники тиреоїдного статусу, ліпідного обміну, рівень креатиніну та ІР достовірно відрізнялись від показників контролю. Хоча збільшення креатиніну не перевищувало загальноприйняті показники норми, однак порівняно з контрольною групою було статистично значущим.

У пацієнтів 2-ї групи обох статей достовірно відрізнялись від контролю показники тиреоїдного статусу, ліпідного обміну, неспецифічного системного запалення, рівень креатиніну та ІР. Найвагомішими були зміни тиреоїдного статусу: значно збільшувались рівні ТТГ та АТ-ТПО, які достовірно перевищували показники групи контролю, однак рівень Т4віл істотно не відрізнявся від контрольних значень. Статистично вагоме збільшення креатиніну порівняно з контролем хоча й відбувалось у межах загальноприйнятої норми, але у сукупності з іншими факторами СС ризику, зокрема АГ, ожирінням, гіперліпідемією, ІР також впливає на формування СС ускладнень та погіршує перебіг хвороби.

Гендерні відмінності виявлялись між рівнем ТТГ та вчСРП, які були достовірно вищими у жінок, ніж у чоловіків.

Достовірно від контролю у пацієнтів обох статей 3-ї групи відрізнялись показники ліпідного і вуглеводного обмінів, неспецифічного системного запалення. Гендерні відмінності були тільки між показниками ЛПВЩ, рівень яких у жінок був достовірно нижчий, ніж у чоловіків.

Таким чином, у пацієнтів з ГХ, ожирінням та АІТ з різною тиреоїдною дисфункцією не встановлено суттєвих гендерних відмінностей між досліджуваними лабораторними показниками. Різниця визначалась між окремими даними та не впливала на перебіг захворювання.

Найбільш вагомі зміни відбувались безпосередньо між показниками, які відображували порушення тиреоїдної функції, причому були суттєві відмінності в рівнях ТТГ та Т4віл у пацієнтів різних груп залежно від перебігу гіпотиреоза.

На особливу увагу заслуговує встановлене збільшення АТ-ТПО та вчСРП у пацієнтів з СГ, які переважали аналогічні показники не тільки у пацієнтів з еутиреозом 3-ї групи, але й показники пацієнтів з МПГ 1-ї групи. Можливим поясненням цього може бути призначення ЗГТ пацієнтам 1-ї групи ще до початку включення в дослідження, та її позитивний вплив на інтенсивність аутоімунних процесів, які відбуваются в ЩЗ при АІТ. А зменшення тиреоїдного дисбалансу в свою чергу сприяло також покращенню стану імунної системи хворих.

При аналізі гендерних відмінностей суттєвої різниці між показниками встановлено не було. Тільки для окремих даних спостерігались гендерні відмінності, зокрема при порівнянні ТТГ та вчСРП, рівень яких був достовірно вищим у жінок, ніж у чоловіків.

Порушення м...