Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. ГОРЬКОГО

На правах рукопису

УДК 611.714.6: 611.068+ 57.017.55: 572.73:57.087.1

Спеціальність 14.03.01 - нормальна анатомія

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

МОРФОМЕТРІЯ ОЧНОЇ ЯМКИ ДОРОСЛИХ ЛЮДЕЙ ЗА ДАНИМИ КОМП'ЮТЕРНОЇ ТОМОГРАФІЇ

ДУБИНА С.О.

Красний Лиман - 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МОРФОМЕТРІЯ ОЧНОЇ ЯМКИ ЛЮДИНИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ І КЛІНІЧНИЙ АСПЕКТИ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

1.1 Морфологія і онтогенез очної ямки в системі цілого черепу

1.2 Клінічний інтерес до морфометрії кісткових структур очної ямки

1.3 Кількісні показники анатомії очних ямок

1.4 Методи оцінки морфометричних показників очної ямки

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Об'єкт дослідження

2.2 Методи візуалізації і опис параметрів та обладнання КТ

2.3 Методи морфометричного дослідження

2.4 Методи статистичної обробки даних

РОЗДІЛ 3. МОРФОМЕТРИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА АНАТОМІЧНОЇ СТРУКТУРИ ОЧНОЇ ЯМКИ ДОРОСЛИХ ЛЮДЕЙ

3.1 Лінійні та кутові показники очних ямок в сукупній вибірці

3.2 Лінійні та кутові показники очних ямок за віковими групами

3.3 Лінійні та кутові показники очних ямок у вибірках за статтю

3.4 Лінійні та кутові показники очних ямок у вибірках за краніотипами

РОЗДІЛ 4. ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ВИСНОВКИ

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ВСТУП

Актуальність теми. Функціональна значущість очної ямки як вмістища органа зору та можливого доступу до анатомічних структур черепа з урахуванням чинників онтогенезу та зовнішнього середовища обумовлює розмаїття інтересів до її морфометричних характеристик.

В сучасних анатомо-антропологічних дослідженнях морфометрія відіграє значну методологічну роль в розв'язанні задач визначення анатомічних особливостей (Моїсеєв В., 2008; Федорищева В., Яблучанський М., 2009; Adejuwon S. et al., 2011; Халілова Н., 2012; Бахолдіна В., 2012; Казарницький А., 2012; Худякова О., 2012; Вовк О., 2012; Дуденко В., 2013; Макар Б., 2013; Perry J. L. et al., 2014), оцінки впливу міграцій на расово-етнічний склад населення певних територій і описі демографічної дифузії (Humphries A. et al., 2011; Cramon-Taubadel N. et al., 2011; Bulbeck D. et al., 2011), встановлення ознак особи в судово-медичній експертизі (Лис Д., 2008; Півченко П., 2012).

З клінічної точки зору серед основних об'єктів такого інтересу варто назвати геометрію очної ямки при діагностуванні природжених аномалій, пов'язаних з родовими травмами, порушенням процесу закостеніння черепу, системними захворюваннями кісток, злоякісними утвореннями очної ямки тощо (Самсонов В., 2009; Третьякова О., 2010; Никифоров А., 2010; Bousson V. et al., 2014).

Значна увага анатомії та морфометрії очної ямки приділяється при відновленні її кісткових структур після травматичних ушкоджень (Андреєв В., 2010; Єолчіян С., 2011; Потапов А., 2012; Raschke G. et al., 2013), хірургічних втручань при онкологічних захворюваннях (Metzger M. et al., 2006; Закондирін Д., 2008; Chojniak M. et al., 2012; Черекаєв В., 2013), офтальмопатіях (Шеремета М., 2009; Кочетков П., 2009; Chan L. et al., 2009; Камалов І., 2010; Weis E. et al., 2012). Кількісні параметри очної ямки мають велике значення в щелепно-лицевій та косметичній хірургії при усуненні природжених та набутих деформацій (Sforza C. et al., 2006; Ткаченко П. та співавт., 2013; Venosta D. et al., 2014; Khechoyan D. et al., 2014).

Сучасні малоінвазивні методи при оперативному лікуванні зазначених та інших хвороб, пластиці орбіти та імплантації очного яблука потребують підвищення точності та інформативності візуалізації нормальної та патологічної картини стану анатомічних структур очної ямки (Lin Y., 2003, Сисолятин П., 2009; Cebula H., 2010; Буцан С., 2012; Сергєєва Л., 2012; DeLisi M., 2014).

Аналіз досліджень, в яких здійснено морфометрію очної ямки (Ципящук А., 2008; Шуть В., 2008; Омарова С., 2009; Song W. K. et al., 2009; Ji Y. et al., 2010; Abed S. F. et al., 2012; Михайлюков В., 2014) дозволяє стверджувати, що на сьогоднішній день не існує єдиної методики, що дозволяє виконувати оцінку лінійних, кутових, розрахункових параметрів анатомічних структур очної ямки, а також даних про морфометричний еталон норми цих значень та їх референтні діапазони в розрізі статі, віку та асиметрії правої та лівої очних ямок, які були б основою для планування хірургічних доступів, моделювання імплантів тощо. Окрім того, наявні дані щодо морфометричних показників отримано з використанням краніоскопії, фотограмметрії та рентгеноскопії, тоді як існує запит на дослідження анатомічних структур очної ямки з використанням комп'ютерної томографії (Єолчіян С., 2011; Yang J. et al., 2011; Буцан С., 2012; Schmutz B. et al., 2014).

У зв'язку з цим актуальною та практично значущою проблемою нормальної анатомії виступає морфометрична характеристика кісткових структур очної ямки за даними томографічної візуалізації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Донецького національного медичного університету імені М. Горького МОЗ України на тему «Розробка та застосування нових методів профілактики і лікування уражень сітківки при діабеті, ускладнень після оперативного лікування глаукоми, катаракти та запальних захворювань судинного тракту органа зору» (номер державної реєстрації 0110U010063), в рамках якої автором визначено морфометричний еталон анатомічної норми лінійних та кутових показників очної ямки як основи планування хірургічних доступів і попередження ускладнень хірургічного втручання. Тему дисертаційної роботи затверджено на засіданні вченої ради Донецького національного медичного університету імені М. Горького (протокол № 2 від 05.02.2015 р.).

Мета дослідження: встановлення морфометричних характеристик очних ямок дорослих людей, зокрема, ліво- та правосторонньої асиметрії, індивідуальної мінливості за віком, статтю і краніотипами, для отримання морфометричного еталону їхньої анатомічної норми.

Для досягнення поставленої мети поставлені наступні завдання:

1. Дослідити клінічну значущість морфометричних показників очної ямки з встановленням їх референтних діапазонів.

2. Довести наявність / відсутність дзеркальної асиметрії лівої та правої очних ямок.

3. Визначити вікові відмінності морфометричних показників очної ямки дорослих людей.

4. Виявити мінливість морфометричних показників очної ямки дорослих людей за статтю.

5. Встановити відмінність значень морфометричних показників очної ямки за основними краніотипами.

Об'єкт дослідження: морфометричні характеристики очної ямки дорослих людей без патології краніофаціальної області.

Предмет дослідження: мінливість лінійних, кутових та розрахункових показників очних ямок в нормі у дорослих людей різних вікових груп, статі, краніотипів.

Методи дослідження: 1) комп'ютерна томографія (КТ) - для візуалізації кісткових структур очної ямки; 2) морфометрія - для одержання даних про кількісну анатомію очної ямки, визначення краніотипів та типів очних ямок; 3) математичні методи: варіаційний аналіз - для визначення параметрів описової статистики за кожним лінійним, кутовим та розрахунковим параметром очних ямок, оцінки статистичної значущості відмінностей між групами, сформованими за віком, статтю, дзеркальною асиметрією правої та лівої очної ямок, краніотипами; кореляційний аналіз - для виявлення взаємозалежностей між морфометричними показниками очних ямок та встановлення їх суттєвості.

Наукова новизна одержаних результатів. За допомогою сучасних методів анатомічного дослідження встановлено кількісний еталон кісткових структур очної ямки в нормі, що дало змогу одержати нові дані, які суттєво доповнюють існуючі уявлення про анатомічну будову очної ямки та фактори, що її визначають.

Уперше прижиттєво встановлені середні значення та довірчі інтервали морфометричних та кутових показників очних ямок дорослих людей першого, другого періодів зрілості та похилого віку методом комп'ютерної томографії.

Встановлено відсутність вірогідних відмінностей між показниками лівої та правої очної ямок.

Визначено вірогідні відмінності в показниках глибини очної ямки та довжини її нижньої стінки у віковій групі ІІ періоду зрілості.

Доведена відсутність вірогідних відмінностей в морфометричних показниках очних ямок за ознакою статі.

Встановлено зв'язок між краніотипами за черепним індексом та показниками довжини медіальної стінки та глибини очної ямки, а також значущість крайніх форм краніотипів для показників довжини стінок, кута між медіальною та латеральною стінками, ширини входу в очну ямку.

Практичне значення одержаних результатів. Положення, результати і висновки, отримані в дисертації, доцільно використовувати у навчальному процесі при викладанні лекцій, проведенні практичних занять та підготовці навчально-методичних матеріалів на кафедрах анатомії людини, офтальмології, хірургічної стоматології, нейрохірургії медичних вищих навчальних закладів України. Значення морфометричних показників, зокрема, їх норми за краніотипами і за віком, доцільно використовувати при плануванні відновних хірургічних операції при травмах краніофаціальної області; видаленні злоякісних утворень очної ямки та її стінок; оперативному лікуванні глаукоми, катаракти та запальних захворювань судинного тракту органа зору; проведенні судово-медичної експертизи; проведенні порівняльних антропологічних досліджень.

Результати роботи впроваджені та використовуються в навчальному процесі й при практичній підготовці студентів та інтернів на кафедрах анатомії людини, топографічної анатомії та оперативної хірургії, офтальмології, неврології, медичної генетики та нейрохірургії Донецького національного медичного університету імені М. Горького МОЗ України; кафедрі анатомії людини медичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна МОН України; кафедрі анатомії людини, оперативної хірургії і топографічної анатомії Запорізького державного медичного університету МОЗ України; кафедрі судової медицини Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика; кафедрі судово-медичної експертизи Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем особисто розроблено дизайн наукового дослідження, сформульовано його мету і завдання, проведений пошук та аналіз літературних джерел з даної проблеми; проведені інструментальні обстеження, сформована, проаналізована і статистично оброблена база даних. Особисто проведено узагальнення одержаних результатів, формування висновків, оформлений текст і ілюстрації дисертаційної роботи. Внесок дисертанта в колективно опубліковані праці конкретизовано в списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи докладалися і були обговорені на V Міжнародній науково-практичні конференції «Теоретичні та прикладні аспекти сучасної науки» (Бєлгород, 2014 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Фундаментальна та клінічна медицина» (Київ, 2015 р.), науковій інтернет-конференції «Современные аспекты макро- и микроморфологии», присвяченій 90-річчю з дня народження Заслуженого діяча науки, доктора медичних наук, професора В.П. Сперанського (Саратов, 2015 р.), науковій конференції студентів і молодих вчених «Медицина ХХІ сторіччя» (Краматорськ, 2015 р.), міжкафедральному науковому семінарі Донецького національного медичного університету імені М. Горького МОЗ України 28 травня 2015 р.

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 11 наукових праць, з них 7 статей: 6 - у наукових фахових виданнях України (всі видання входять до міжнародних наукометричних баз) та 1 стаття - у закордонному періодичному виданні медичного напрямку (Казахстан); 4 тез доповідей у матеріалах наукових конференцій.

РОЗДІЛ 1. МОРФОМЕТРІЯ ОЧНОЇ ЯМКИ ЛЮДИНИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ І КЛІНІЧНИЙ АСПЕКТИ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

1.1 Морфологія і онтогенез очної ямки в системі цілого черепу

Кількісна оцінка анатомічних структур очної ямки потребує чіткого уявлення про зміст тих морфологічних особливостей, на які націлено дану оцінку, і фактори, що визначають мінливість морфології очної ямки в онтогенезі.

Очна ямка (orbita) являє собою парну порожнину чотиригранної форми, яка є кістковим вмістищем органу зору та його допоміжного апарату і сформована 7 кістками: верхньою щелепою, лобовою, виличною, решітчастою, клиноподібною, слізною та піднебінною (Гайворонський І., 2007 [28]). Вона має вхід та верхівку, яка розташована в області очноямкового каналу зорового нерву. Кістки очної ямки утворюють її краї та стінки, які виконують функції забезпечення механічної міцності всього очноямкового комплексу, формування контуру верхньої та середньої третини обличчя, забезпечення широкого поля зору і погляду вниз-назовні (Ніколаєнко В. в соавт., 2012) [65]. Анатомічні структури очної ямки представлені на рис. 1.1.

Вхід в очну ямку обмежений зверху надочноямковим краєм лобової кістки; знизу - підочноямковим краєм верхньої щелепи і, частково, виличною кісткою; медіально - лобовим відростком верхньої щелепи; латерально - виличною кісткою. Розрізняють чотири стінки очної ямки: верхню, медіальну, нижню і латеральну.

Верхня стінка очної ямки, або очноямковий дах, (paries superior orbitae) є дещо увігнутою, лежить практично горизонтально. У формуванні цієї стінки беруть участь наступні анатомічні структури - очноямкова поверхня очноямкової частини лобової кістки і очноямкова поверхня малого крила клиноподібної кістки. Верхня стінка очної ямки є одночасно дном передньої черепної ямки, внаслідок чого будь-які її пошкодження розглядаються як черепно-мозкова травма [65, 57].

Рис. 1.1. Анатомічні структури очної ямки (Синельников Р. у співавт., 1989) [142]

Медіальна стінка очної ямки (paries medialis orbitae) розташована сагіттально. В її утворенні послідовно у відношенні anterior-posterior беруть участь: лобовий відросток верхньої щелепи, слізна кістка, очноямкова пластинка решітчастої кістки («паперова» пластинка), тіло клиноподібної кістки і медіальна ділянка очноямкової поверхні очноямкової частини лобової кістки. Варіантами норми будови медіальної стінки є: відсутність слізної кістки, а очноямкова пластинка решітчастої кістки з'єднується з лобовим відростком верхньої щелепи (т.зв. «передлежання решітчастого лабіринту», за даними Ніколаєнка В. у співавт. 2012 - 40 % випадків [65]); наявність передлобової кістки між очноямковою пластинкою решітчастої кістки та лобовим відростком верхньої щелепи (Пикалюк В., 2011, 2012; Бросалов В., 2013 [75, 76, 18]).

В передньому відділі медіальної стінки розташована ямка слізного мішка, обмежена переднім та заднім слізними гребнями. В напрямку вниз ця ямка переходить в носо-слізний канал, що відкривається у порожнину носа в нижньому носовому ході. Варіантами утворення ямки слізного мішка є: мішок порівну утворений лобовим відростком верхньої щелепи і слізною кісткою - 48,3 %, переважно лобовим відростком верхньої щелепи - 22,9 %, переважно слізною кісткою - 20 %, тільки лобовим відростком верхньої щелепи - 5,8 %, тільки слізною кісткою - 2,9 % (Гайворонський І., 2008 [24]).

По верхньому краю медіальної стінки розташовані два решітчастих отвори: переднє - у переднього кінця лобово-решітчастого шва, і заднє - поблизу заднього кінця того ж шва [32]. Однак, як відзначають Celik S. et al. (2014), на медіальній стінці можуть бути наявні додаткові решітчасті отвори, через які артерії та нерви сполучаються між порожниною очної ямки та передньою черепною ямкою. Зокрема, даними авторами решітчасті отвори були виявлені: в одиничному числі - у 0,8 % досліджених, два отвори (передній та задній) - у 73,7 %, три отвори (із середнім) - у 24,4 %, чотири - у 1,1 % [126].

Нижня стінка очної ямки (paries inferior orbitae) утворена, головним чином, очноямковою поверхнею тіла верхньої щелепи, в передньо-зовнішньому відділі - очноямковою поверхнею виличної кістки, в задньому відділі - невеликим очноямковим відростком перпендикулярної пластинки піднебінної кістки. Нижня стінка має S-подібний профіль, що є значущим фактором при моделюванні її імплантів [65].

Латеральна стінка очної ямки (paries lateralis orbitae) утворена очноямковою поверхнею виличної кістки і очноямковою поверхнею великого крила клиноподібної кістки. Деякі дослідники (Abed S. et al., 2012; Tomaszewska A., Zelaџniewicz А. 2014) виділяють на латеральній стінці очної ямки отвір, розташований поряд з верхньою очноямковою щілиною, через який проходить судина, що утворює анастомоз між слізною та середньою оболонковою артеріями - cranio-orbital foramen або foramen meningo-orbitale [116, 182].

Між верхньою та латеральною стінками очної ямки розташована верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior), яка локалізована назовні і вниз від отвору зорового каналу, між великим та малим крилами клиноподібної кістки, і сполучає порожнину очної ямки з середньою черепною ямкою. Через ці щілину проходять рухові нерви ока: окоруховий (n. oculomotorius), відвідний (n. abducens), блоковий (n. trochlearis), перша гілка трійчастого нерву (n. ophthalmicus), що несе чутливу іннервацію для ока, повік, слізного мішка, слізної залози, а також верхня очноямкова вена (Govsa F. et al., 1999; Привес М. у співавт., 2006; Ципящук А., 2008 [141, 81, 106]).

Між нижньою та латеральною стінками розташована нижня очноямкова щілина (fissura orbitalis inferior), яка локалізована між очноямковою поверхнею тіла верхньої щелепи і очноямковою поверхнею великого крила клиноподібної кістки і сполучає очну ямку: позаду - з крило-піднебінною, в середній частині - з підскроневою. Через нижню очноямкову щілину проходять три гілки верхньощелепного нерву, підочноямкова артерія , сполучна гілка від нижньої очної вени до крилоподібного венозного сплетіння (Ципящук А., 2008; De Battista J et al., 2012 [106, 132]).

Верхівкою очної ямки є отвір каналу зорового нерву, медіальною стінкою якого є тіло клиноподібної кістки, а латеральна стінка утворена двома коренями малого крила клиноподібної кістки. Через даний канал проходять зоровий нерв (n. opticus), очна артерія (Сапін М., 2008 [86]).

Розвиток черепу людини в онтогенезі є складним процесом, який відбувається під впливом значної кількості чинників. Це визначає різноманіття анатомічних, антропологічних, естетичних особливостей його будови в цілому і будови його відділів і структур, зокрема очних ямок. Основним чинником розвитку черепу усіх ссавців, в т.ч. людини, у внутрішньоутробному розвитку виступає генетична спадковість. В роботі Brunskill E.W. et al. (2014) розкрито механізм експресії генів, що відповідають за формування кісток черепу [123].

Кістки, що формують очні ямки, належать до різних відділів черепу (до мозкового відділу відносять лобову, клиноподібну та решітчасту кістки; до лицевого - всі інші) і мають різне походження. Це визначає особливості розвитку очних ямок в онтогенезі людини (De Haan A., 2006 [133]). Рабухіна Н., Аржанцев А. (2003) відзначають, що формування і розвиток кісток лицевого і мозкового черепу відбуваються відомою мірою незалежно один від одного, але підпорядковуються низці координуючих чинників. Більша частина їх кісткових масивів розвивається шляхом інтрамембранозного звапніння сполучнотканинних матриць майбутніх кісток, зростання яких після народження відбувається за рахунок функції міжкісткових швів і синхондрозів, а також періостального кісткоутворення на поверхні і закінчується по досягненню всіма кістками кінцевої конфігурації і розмірів [83]. При цьому Esteve-Altava B. та Rasskin-Gutman D. (2014), виходячи з відомого в морфології факту що черепно-лицеві шви і синхондрози формують границі між кістками черепу, підкреслюють, що з'єднання кісток виникають під впливом взаємодії генетичних регулюючих механізмів та епігенетичних факторів, таких як функціональні матриці (м'які тканини і черепні западини), що опосередковують зростання кісток. Автори вказують, що не дивлячись на визначання ролі цих матриць у формуванні кісток черепу, до теперішнього дня точно невідомо, до якого ступеня функціональні матриці обумовлюють формування кісткових з'єднань. На основі побудованої моделі розвитку зазначеними вченими доведено. Що функціональні матриці є необхідними для з'єднання лицевих кісток, тоді як самостійне зростання кістки є достатнім, щоб з'єднати нелицеві кістки [138].

Різні кісткові структури, які утворюють очну ямку, мають різні механізми утворення. Череп людини в пренатальному періоді поступово проходить стадії мембранного (перетинчастого), хрящового та кісткового, при цьому окремі його частини минають стадію хрящового черепу. Мембранний череп формується з мезенхіми на 3-4 тижні ембріонального розвитку; далі його базальна частина трансформується в хрящ, який надалі поділяється на три частини: каудальну (потилично-слухову), очноямково-скроневу, носову. З очноямково-скроневої і носової частини формуються окремі частини клиноподібної кістки (відповідно крила і тіло); з носової частини - решітчаста кістка (Федонюк Я., Сикирицька Т., 2009) [97]. Більш докладний розгляд процесів розвитку кісток, що утворюють очну ямку, в контексті формування її стінок (Обухова Л., Чевагіна Н. (2011), Федонюк Я., Сикирицька Т., 2009 та ін.) дає змогу отримати наступну систематизовану картину (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Процес розвитку кісток, що формують очну ямку [66, 97, 112, 133, 32]

Остаточне відмежування всього комплексу органу зору від суміжних утворень внаслідок формування стінок очної ямки відбувається впродовж 4-го місяця внутрішньоутробного розвитку, однак переходи між ними виражені слабко, краї очної ямки не мають кісткової будови і утворені сполучною тканиною; вхід до очної ямки в цей час має овальну форму; формується періорбіта. У плодів 9-10 місяців стінки очної ямки майже повністю мають кісткову структуру, за винятком широких сполучнотканинних прошарків, які заповнюють проміжки між окремими кістками на місці майбутніх швів (Шкробанець А, Лойтра А., 2014 [112]).

В післянатальному періоді відзначається, що лицьовий череп зростає дещо довше мозкового і повністю формується до 22 років. Від народження і до 7 років череп зростає нерівномірно - існують три хвилі прискорення: 1) до 3-4 років; 2) з 6 до 8 років; 3) с 11 до 15 років. Найбільш швидке зростання черепу відбувається на першому році життя. До 7 років, коли основа черепу досягає відносно постійної величини відбувається різке уповільнення в розвитку черепу, 6-7 роки та 11-13 роки - періоди посилення зростання костей склепіння черепу. З 13 до 14 років інтенсивно зростає лобова кістка, переважає розвиток лицевого відділу черепу у всіх напрямах, складаються характерні риси фізіономії (Антонова О., 2006) [7].

Відповідно змінюється і геометрія очної ямки. За твердженням Шуть В. (2008) в пізньому пренатальному та ранньому постнатальному періодах очна ямка значно випереджує в розвитку інші кісткові структури лицевого черепу, що пояснюється раннім формуванням зорового аналізатора [114].

Як зазначає Омарова С. (2009) [67], характерною особливістю очної ямки новонароджених полягає у невеликій глибині і тригранній формі. Лойтра А., Шкробанець А. (2005) пояснюють цю тригранну форму тим, що медіальна стінка очної ямки переходить у нижню без чіткої межі [58].

Ковалевський Є. (1986, 1995) [49, 50] та Сидоренко Є. у співавт. (2007) [69] відзначають, що по досягненні 7-10 років форма і розміри очної ямки є такими ж, як і у дорослих людей.

Загоровська Т. (1995) вказує, що в дитячому віці довжина верхньої, нижньої та медіальної стінок очної ямки найбільш інтенсивно зростає від 2 до 7 років, а латеральної - в 8-12 років та 17-21 рік [39]. В дослідженні Шуть В. (2008) вказується, що в ранньому періоді розвитку найбільшу довжину має верхня стінка, а найменшу - нижня; з віком найінтенсивніше зростає ширина входу в очну ямку. Крім того, автор відзначає, що вікові особливості є притаманними не тільки кістковим структурам, що безпосередньо складають основу стінок очної ямки, але й суміжним кісткам: у дітей перших років життя лобовий відросток виличної кістки за своєю масою дорівнює іншим її часткам і з віком майже не змінюється, тоді як маса інших часток виличної кістки значно зростає під впливом жувального м'язу; протягом перших трьох років життя завершується формування каналу зорового нерву і збільшується діаметр його очноямкового отвору [114]. В той же час Омарова С. (2009) відзначає, що зростання латеральної стінки очної ямки відбувається рівномірно, а збільшення від народження до 18 років складає 25,6 %. Довжина внутрішньої стінки за цей же період збільшується на 35,6 %. Кут між стінками мало змінюється протягом життя дитини, зростаючи всього на 1,5° (3 %) [67].

Пренатальний розвиток може бути порушений з різних причин, внаслідок яких виникають різноманітні дефекти розвитку черепу, що зустрічаються ізольовано або в різних сполученнях. Вторинні порушення розвитку і деформації черепу і мозку у внутрішньоутробному періоді, під час пологів, в ранньому дитинстві і в більш пізньому віці можуть бути наслідком травматичних пошкоджень, інфекційних захворювань та, іноді, не уточнених обставин.

Перш за все, це природжені аномалії, пов'язані з порушеннями закостеніння черепу і зростання швів: гіпертелоризм, синдроми Грега, Грубера, черепно-лицеві дизостози Крузона, Франческетті-Цвалена, Шенте-Марі-Сентона, що супроводжуються порушеннями нормальної форми очної ямки, деформацією її стінок, наслідком чого можуть бути деформація очного яблука, стискання нервів і судин, що проходять через верхню та нижню очноямкові щілини та канал зорового нерву (Ананов М., 1995; Рогинський В., 2002, Ярцева Н. у співавт., 2003, Никифоров А., 2007, 2010; Третьякова О., 2010, Kapadia H. et al., 2014) [5, 84, 115, 64, 63, 96, 153].

Деструкція тканини стінок очної ямки і порушення функцій нервів та судин, які через них проходять, відзначається і при системних захворюваннях кісток генетичного характеру: фіброзна остеодисплазія, або хвороба Брайцева-Ліхтенштайна, деформуюча остеодистрофія; синдром Олбрайта; хронічний ксантоматоз (хвороба Хенда-Шюллера-Христіана), які проявляють деформацією очних ямок та звуженням отворів лицевого черепу (Марова О. у співавт., 2003; Никифоров А., 2007, 2010; Самсонов В. у співавт., 2009; Bousson V. et al., 2014) [60, 64, 63, 85, 122].

Ковалевський Є. (1995) вказує, що значні кісткові зміни очної ямки у вигляді її збільшення і деформації є характерними для гідроцефалії та мікроцефалії, черепно-мозкових очноямкових гриж, хвороби Марфана та ін. Виражене вторинне збільшення розмірів очної ямки та витончення її стінок виникає у осіб з природженої глаукомою внаслідок значного збільшення ока в перші роки життя, а зменшення - при мікрофтальмі та анофтальмі [50], в т.ч. внаслідок енуклеації очного яблука при злоякісних утвореннях (Lyle C. E., 2007; Kaste S.C. et al., 1997; Chojniak M et al. 2012 [163, 155, 130]). Поліморфні зміни очної ямки характерні для циклопії [50].

Важливе значення для фізичного стану очної ямки у постнатальному періоді життя мають вікові зміни в кістках (Mendelson B., Wong C.H., 2012 [166]) і чинники патологічного характеру. Останні обумовлюють різноманіття клінічного інтересу до кісткових структур очної ямки.

1.2 Клінічний інтерес до морфометрії кісткових структур очної ямки

Зміна показників фізичного стану і здоров'я людей є об'єктивною тенденцією, яка супроводжує весь історичний період існування людства і все життя окремих людей. Виходячи з даного твердження, розгляд цих показників, з одного боку, розвиває наукові уявлення про людину в антропологічному і анатомічному аспектах, а з іншого - удосконалює практику лікування різних патологій. З точки зору анатомії подібний аналіз покликаний дати картину морфометричного стану та змін у будові очної ямки людини з урахуванням їх статево-вікової специфіки, краніотипу або наявності певних патологій.

Морфометрія очної виступає важливою дискримінантною та таксономічною ознакою мінливості будови черепу з точки зору порівняльного морфологічного аналізу населення різних територій і різних епох (Бахолдіна В., 2012 [11]). Даний підхід в дослідженні еволюції людини і расово-етнічного складу населення активно розвивався в роботах вітчизняних вчених - Сперанського В. (1980), Алексеєва В. (1964, 1969), Пестрякова А. (2004), Козінцева А. (2008), Моїсеєва В. (2008), Казарницького А. (2012) та ін. [91, 2, 24, 73, 51, 47]. В руслі фізичної антропології розвиток морфометрії за кордоном відбувається на основі класичної праці Martin R. (1957), палеоантропологічних досліджень походження сучасного Homo Sapiens (Henneberg, M., 1988) [165, 144].

В сучасних публікаціях морфометрія відіграє значну методологічну роль в розв'язанні задач визначення анатомічних особливостей населення, наприклад в роботах Lazic B. et al. (2000), Федорищевої В. та Яблучанського М. (2009), Adejuwon, S. et al. (2011), Халілової Н. (2012), Худякової О. (2012), Вовка О. (2012), Дуденка В. (2013), Perry J. L. (2014) [162, 98, 99, 118, 101, 105, 20, 35, 173], впливу міграції на расово-етнічний склад населення певних територій (Humphries A., 2011, Rossi A. C. et al., 2012) [147, 176], описі демографічної та культурної дифузії в різних епохах (Cramon-Taubadel, N., 2011, Bulbeck D., 2011) [131, 124].

Особливе значення морфометрія має в судово-медичній практиці. В літературі відомі результати з визначення ознак потерпілих за окремими фрагментами черепу і даним очної ямки в тому числі (Лис Д., 2008; Півченко П., 2012; Obert M., 2014 [74, 56, 169]).

До нозологій, у зв'язку з якими доцільним є вивчення структур очної ямки, належать захворювання, що супроводжуються розвитком гнійних запальних процесів. Наприклад, Хакімова Г. (2005) відзначає, що риносинусогенний субперіостальний абсцес очної ямки супроводжується інтраорбітальними (синдром верхівки орбіти, свищ, флегмона очної ямки) та інтракраніальними ускладненнями (гнійний менінгіт, епідуральний абсцес головного мозку) . При цьому з використанням променевої діагностики виявляється деструкція кісткової стінки у вигляді нечіткого кісткового краю очної ямки, його потовщення, ділянок узурації. При діагностуванні флегмони очної ямки автором також відзначається деструкція нижньої стінки очної ямки з проникненням гнійного ексудату у порожнину черепу і наступним розвитком менінгоенцефаліту. При цьому для усунення флегмони очної ямки одонтогенного походження Хакімовою Г. рекомендується використання одночасної підокісної та черезокісної орбітотомії транскутанним доступом вздовж війкового краю і традиційної маргінальної надокісної орбітотомії [100]. Деякими авторами (Lawson W., 1997, Бобилова М. у співавт., 2011 [161, 13]) відзначається порушення анатомічної цілісності кісткових структур очної ямки (руйнування тіла клиноподібної кістки) внаслідок сфеноїдиту. Слід зазначити, що наведені автори не приділяють спеціальної уваги тим або іншим морфометричним параметрам стінок та сполучень очної ямки, однак питання відновлення кісткової тканини, зруйнованої в результаті запальних процесів, здійснення дренажу гнійного ексудату з порожнини очної ямки, середньої черепної ямки, вочевидь потребують відомостей про кількісні параметри орбітальних структур.

Морфометрія очної ямки відіграє визначальну роль у лікуванні її травматичних ушкоджень. Люди дорослого віку об'єктивно є основною групою ризику травматизму (за даними статистики на віковий період старше 18 років доводилося 78,8 % усіх випадків травматизму, і в даному періоді життя на цей клас хвороб доводилося 8,2 % всіх випадків захворюваності в Україні) [12]. За даними літератури частота травматичного пошкодження черепу складає 30-40 % травм, в Україні частота ЧМТ щорічно складає в різних регіонах від 1,8-2,2 до 6,0 (в середньому - 4,0-4,2) випадки на 1000 населення (Победьонний А., 2011 [78]). Частка переломів середньої зони обличчя серед переломів лицевого скелету варіює від 19 до 40 %, краніорбітальні деформації складають 9 % від усіх травм голови (Сєргєєва Л., 2012, Потапов А. у співавт., 2012, Скікевич М., Волошина Л., 2013 [87, 80, 90]). При цьому розповсюджені пошкодження стінок очної ямки, які супроводжуються зміщенням кісткових фрагментів і розвитком посттравматичних деформацій, збільшенням обсягу очної ямки, зміною її контурів, потрапляння вмісту очної ямки у порожнину черепа (Song W.K. et al., 2009; Єолчіян С. у співавт., 2011; Сєргєєва Л., 2012, Park J.S. et al., 2012 [180, 37, 87, 171]).

Вироблення показань до реконструктивних операцій (відновлення форми обличчя, контурів і обсягу очної ямки, усунення грижового випинання мозкової речовини в очну ямку; відокремлення вмісту орбіти від порожнини черепа і/або додаткових пазух, герметизація твердої мозкової оболонки, реконструкція передньої черепної ямки, усунення зміщення очних яблук, відновлення їх рухливості, усунення диплопії, підготовка очної ямки для наступних офтальмопластичних втручань (Єолчіян С., 2006, 2011 [37, 38]), оцінці їх результатів, в т.ч. косметичних, потребує уявлення про морфометричні параметри основних структур очної ямки.

Скікевич М. та Волошина Л. (2013) відзначають, що серед проблем, які обумовлюють важкість ускладнень і посттравматичних зміщень кісткових структур, складність реконструкції очної ямки вагоме місце посідають недоліки візуалізації травматичних наслідків на діагностичному обладнанні і відсутність у лікарів необхідних знань щодо кісткових структур, що формують стінки очних ямок, складність у використанні методів моделювання імплантів [90]. На залежність ефективності сучасної краніофаціальної хірургії від застосування алопластики, що ґрунтується на комп'ютерному моделюванні кісткових структур очної ямки за основними морфометричними показниками вказують й інші вчені, зокрема, Єолчіян С. у співавт., 2011; Буцан С. у співавт., 2012; Потапов А. у співавт., 2012, Jo T., Kim J., 2014 [37, 19, 80, 152].

Особливе значення при проведенні імплантації, видаленні пухлин орбітальної області, проведенні декомпресії анатомічних утворень мають хірургічні доступи, які обумовлюють підвищену увагу до морфометричних показників очних ямок (Tripathi E., Webb A., 2007 [29]). Для визначення цих показників важливими є анатомічні структури, через які реалізуються кожний з доступів.

Коронарний доступ, який використовується при реконструкції лобово-орбітального комплексу, одномоментному проведенні транскраніальних втручань і заборі кісткового аутотрансплантату зі склепіння черепу (Сергєєва Л., 2012 [87]) потребує знання розмірів верхньої стінки очної ямки.

Для відновлення нижнього краю і стінки очної ямки, виличної кістки застосовуються трансантральний та трансорбітальний доступи (Сергєєва Л., 2012; Єолчіян С. у співавт., 2011; Гайдар Б. у співавт., 2011; DeLisi M. et al., 2014 [87, 37, 24, 137]). У виготовленні імплантів нижньої стінки очної ямки після хірургічного лікування ускладнень злоякісних пухлин верхньої щелепи і травм суттєвим є знання ширини входу в очну ямку і розмірів нижньої стінки (Савельєв В., 2006; Андрєєв В. 2010; Волков А., 2011, Raschke, G. F. et al., 2013 [70, 6, 71, 175]).

При здійснені латеральної орбітотомії (втручання на ретробульбарних новоутвореннях, що розташовані у верхніх, латеральних та нижніх відділах, а також верхівці очної ямки) додатковій резекції задніх відділів крила клиноподібної кістки до верхньої очноямкової щілини, при реалізації транскраніального доступу до краніорбітальної зони (передбачає резекцію даху очної ямки, проксимальної третини верхньої очноямкової щілини і каналу зорового нерву) для хірурга мають інтерес дані про розміри відповідних структур (Галімова В., 2007; Закондирін Д. у співавт., 2010; Cebula H. et al. 2010 [31, 43, 125]).

Кількісні параметри очної ямки мають велике значення в щелепно-лицевій та косметичній хірургії при усуненні природжених і набутих деформацій (Sforza C. et al., 2006; Ткаченко П. у співавт., 2013; Venosta D. et al., 2014; Khechoyan D. et al., 2014 [179, 95, 186, 158]).

Згадані вище природжені аномалії, запальні процеси, травматичні ушкодження, новоутворення можуть бути причиною офтальмопатії. Шеремета М. у співавт. (2009) при діагностиці ендокринної офтальмопатії рекомендує включати до протоколу КТ оцінку глибини очної ямки, ширини та висоти входу до неї, діаметру очноямкового отвору зорового каналу [111]. На необхідність оцінки основних лінійних параметрів очної ямки вказують Кочетков П. 2009; Сhan L. L. et al., 2009; Камалов І., 2010 [53, 127, 48]. Знання морфометрії очної ямки і зорового каналу полегшує здійснення декомпресії зорового нерву ендоскопічним методом, хірургічного втручання з приводу резекції потовщеного переднього відростку малого крила клиноподібної кістки і відкриття зорового каналу при пухлинах, пов'язаних із зоровим нервом (Лопатін А., 2009, Черекаєв В. у співавт., 2009; Takahashi Y. et al., 2013; Ласунін М., 2014; Спірін Д., 2014, Zhang-Nunes S.X. et al., 2014 [59, 107, 181, 55, 93, 190]).

Особливий інтерес викликає вивчення анатомічних параметрів очноямкових щілин в силу специфічності локалізації низки патологій саме в них. Зокрема, це твердження є справедливим для синдромів Толоси-Ханта, Горнера, верхньої очноямкової щілини, Коллера (Пономарьов В., 2010; Никифоров А., 2010; Іванова-Смоленська І., 2013 [38, 63, 45]). Проведення інтраорбітальних маніпуляцій, формування імплантів після лікування пухлин на стінках верхньощелепної пазухи, потребує оцінки глибини очної ямки (Ніколаєнко В. у співавт., 2012 [65]). Цей же показник в комплексі з показниками площини входу в очну ямку та її обсягу є провідним при проведенні імплантації очних яблук (Берая М., 2006; Ципящук А., 2008; Загоровська Т. у спіавт., 2013 [12, 106, 40]).

Зростання різноманіття клінічних підходів до діагностики та лікування різних патологій об'єктивно підвищує інтерес до даних про кількісну характеристику структур очної ямки в нормі. Разом з тим, більша частина таких даних збирається або для кожного конкретного випадку, або на основі експертно-суб'єктивної оцінки. Усвідомлення розмаїтості задач застосування морфометричних показників очної ямки приводить до необхідності аналізу методологічних і методичних підходів до вибору інформативних показників анатомії очної ямки та способів їх виміру.

1.3 Кількісні показники анатомії очних ямок

Сучасна морфометрія в аспекті опису основних точок, які визначають характеристики черепу в цілому, його лицевого відділу і очних ямок зокрема базується на класичній роботі Martin R. (1957), який виділив 79 морфометричних характеристик черепу [165]. Алексеєв В. і Дебець К (1964) [2] доповнили цей перелік низкою показників і виокремили набір основних краніометричних точок, які використовуються у більш пізніх дослідженнях. Існують й інші «стандартні програми» морфометрії черепу, які з різним успіхом використовуються в антропології та медицині (Howells W., 1989; Harvati K., 2006) [145, 143].

Євтєєв А. вказує, що вибір програми дослідження морфометричних показників є вельми чутливим до мети та задач дослідження, і виокремлює наступні загальні тенденції в реалізації морфометричного підходу:

докладність опису тієї або іншої зони черепу зазвичай збільшується тоді, коли поставлено мету дослідження функціональної мінливості анатомічної структури;

традиційні краніометричні програми включають в себе ознаки всіх відділів черепу або їх частину, яка має безпосереднє відношення до об'єкту дослідження, відібрані за принципом їх «диференціальної здатності» («дискримінантної сили»); в результаті спостерігається тенденція редукції числа використовуваних ознак, що багато в чому визначається двома обставинами: при порівнянні груп населення збільшення ознак в більшості випадків не змінює принципово картини диференціації вибірок; крім того, сформовані за багато років практики дослідження систем ознак достатньо добре описують череп і фіксують закономірності його мінливості;

ситуація змінюється при зміщенні наукових задач в області функціональних та онтогенетичних аспектів мінливості, коли на перший план виходить не диференціальна здатність ознак або їх набору, а повнота опису структури, отримання всеосяжних відомостей про її розмір і форму;

опис багатьох важливих з функціональної або онтогенетичної точки зору морфологічних структур є фрагментарним [36].

В антропологічних дослідженнях, як правило (Казарницький А., 2012, Ходжайов Т., Швецов М., 2012 [47, 103]), для опису очних ямок використовуються лише два показники - ширина і висота входу в очну ямку - в різних варіантах. Ширина вимірюється як: а) максило-фронтальний розмір (показник М51 за Martin R.) - відстань від максило-фронтальної точки до зовнішнього краю очної ямки по лінії, що поділяє очну ямку навпіл; б) дакріальна ширина (М51а) - відстань від точки дакріон до зовнішнього краю очної ямки по лінії, що поділяє її навпіл; в) лакримальна (М51б) - відстань від лакримальної точки до зовнішнього краю очної ямки по лінії, що поділяє її навпіл. Дещо більша кількість ознак очних ямок досліджується Бахолдіною В. (2012) [11] - в її дослідженні додаються глибина очної ямки, довжина її країв, кути нахилу стінок очної ямки по відношенню до площини висоти її входу; розгорнутість очної ямки як попарна сума кутів, специфічні показники, які за змістом наближаються до довжини стінок.

Дубовик Є. (2009) пропонує т.зв. «віяльний підхід», в рамках якого очну ямку можна оцінити з точки зору просторової організації обличчя, зокрема, це стосується таких показників, як відстань від точки назіон («верхнє віяло»), субспинале («нижнє віяло») або зіго-максилляре («бокове віяло») до точок інфраорбітале і дакріон [34].

В медицині також відомі морфометричні показники очної ямки, однак вони, як правило є відображенням описової функції в нормальній анатомії та її розділах, що характеризують вікові зміни, половий диморфізм, симетричність. Досить розповсюдженим варіантом є оцінка варіабельності морфометричних показників очних ямок за різноманітними індексами: черепним, висотно-повздовжнім, висотно-широтним, верхнім лицевим індексом, орбітальним індексом (Ципящук А., 2008; Дубовик Є, 2009; Вовк Ю, 2010, Худякова О., 2012 [106, 34, 21, 105]), індексом глибини очної ямки (Ципящук А., 2008).

В роботі Ніколаєнка В. в соавт. (2012) наведено наступні показники очної ямки (та їх норми): довжина медіальної стінки очної ямки (45 мм); довжина латеральної стінки (40 мм); довжина нижньої стінки (20 мм); між орбітальна відстань (18,5-30,5 мм; в середньому 25 мм); глибина очної ямки (45 мм); ширина (40 мм) та висота (35 мм) входу в очну ямку; обсяг порожнини очної ямки (23-26 см3); кут нахилу входу в очну ямку (8-13°); відкритість очної ямки (104-108°); кут між зоровими нервами (45°); кут між зоровим нервом та віссю зору (22,5°) [65].

В дослідженні Шуть В. (2008) вимірювалися довжина (певно, мається на увазі ширина) і висота входу в очну ямку при різних її формах і типах черепу і обличчя і при різному віці у дітей. За її даними при високій і широкій очній ямці ширина входу складає в середньому 55,1 ± 0,17 мм, висота - 26,9 ± 0,14 мм; при високій і вузькій очній ямці ширина в середньому складає 41,7 ± 0,18 мм, а висота - 40,1 ± 0,11 мм. Автором визначено довжину стінок в різних вікових періодах.

Новонароджені: довжина медіальної стінки - 21,2 мм, латеральної - 22,4 мм, верхньої - 29,2 мм, нижньої - 19,4 мм. Грудний період: довжина медіальної стінки - 28,7 мм, латеральної - 28,3 мм, верхньої - 32,5 мм, нижньої - 26,3 мм.

Раннє дитинство: довжина медіальної стінки - 31,8 мм, латеральної - 29,3 мм, верхньої - 34,6 мм, нижньої - 31,4 мм. Перше дитинство: довжина медіальної стінки - 39,7 мм, латеральної - 40,6 мм, верхньої - 43,2 мм, нижньої - 41,8 мм. Друге дитинство: довжина медіальної стінки - 48,9 мм, латеральної - 47,8 мм, верхньої - 49,8 мм, нижньої - 47,6 мм.

Підлітковий вік: довжина медіальної стінки - 49,2 мм, латеральної - 50,9 мм, верхньої - 52,1 мм, нижньої - 51,8 мм. Юнацький вік: довжина медіальної стінки - 49,8 мм, латеральної - 51,3 мм, верхньої - 52,7 мм, нижньої - 51,8 мм.

Окрім теоретичного значення, результати, отримані в процесі оцінки мінливості морфометричних показників очних ямок дозволили автору виробити практичні рекомендації, зокрема, анатомічне моделювання доступів у ретробульбарний простір з урахуванням оцінки довжини стінок. Фактором вибору в даному випадку виступила кореляція довжини стінки з можливою глибиною операційної рани і кутами огляду при різних хірургічних доступах. Зокрема, визначено, що найбільш доцільним у випадку доліхоцефалічного типу черепу є доступ через латеральну стінку, а у випадку брахіцефалічного - через нижню стінку [114].

Hwang K., Baik S.H. (1999) наводять наступні дані про морфометричні показники стінок очної ямки дорослих корейців: довжина медіальної стінки - 40,5 мм; латеральної - 47,4 мм; верхньої - 44,9 мм; нижньої - 45,7 мм [148].

В роботі Karakas P. et al. (2002) наявні дані про морфометричні показники стінок очної ямки дорослих чоловіків-турків: довжина медіальної стінки - 41,7 мм; латеральної 44,9 мм; верхньої - 45,3 мм; нижня стінка не досліджувалася [154].

Huanmanop T. et al. (2007), досліджуючи очні ямки дорослих тайців, відзначають наступні кількісні норми морфометричних показників очної ямки: довжина медіальної стінки - 42,2 мм; латеральної - 46,9 %; верхньої - 44,7 %, нижньої - 46,2 % [146].

Ji Y. et al. (2010) оцінили морфометричні параметри очних ямок дорослих китайців першого періоду зрілості і отримали наступні значення: у чоловіків - висота входу в очну ямку - 33,35 ± 1,44 мм; ширина входу в очну ямку - 40,02 ± 1,63 мм; довжина медіальної стінки - 46,43 ± 2,67 мм; латеральної - 48,38 ± 2,5 мм; верхньої - 52,93 ± 2,89 мм; нижньої стінки - 47,93 ± 2,68 мм; у жінок - висота входу в очну ямку - 33,22 ± 1,73 мм; ширина входу в очну ямку - 38,0 ± 1,56 мм; довжина медіальної стінки - 44,41 ± 2,41 мм; латеральної - 46,91 ± 2,25 мм; верхньої - 50,89 ± 2,3 мм; нижньої стінки - 46,18 ± 2,57 мм [150].

Ukoha U. et al. (2011) на матеріалах дослідження дорослих чоловіків-нігерійців отримали наступні дані: висота входу в очну ямку - зліва 31,45 ± 0,71 мм, справа 31,90 ± 0,7 мм; ширина входу в очну ямку - зліва 34,98 ± 0,38 мм, справа 36,03 ± 0,37 мм [185].

В роботі Ципящука А (2008) наведені дані про референтні діапазони таких морфометричних показників очної ямки дорослих людей, як: висота та ширина входу в очну ямку, довжина стінок, довжина і ширина верхньої та нижньої очноямкових щілин на рівнях латеральної, середньої та медіальної третин; глибина і обсяг очних ямок при різних формах лицевого черепу та верхнім лицевим індексом. Автором стверджується відсутність відмінностей у вікових групах за даними показниками [106].

Вовк Ю. (2010) наводить статеві особливості значень показників ширини (у чоловіків справа - 38-46 мм; зліва - 39-45 мм; у жінок справа - 36-44 мм; зліва - 37-43 мм) і висоти (у чоловіків справа - 28-37 мм; зліва - 29-38 мм; у жінок справа - 28-38 мм, зліва - 29-39 мм) входу в очну ямку, і відзначає, що їх мінливість корелює з формами черепу і обличчя [21].