Найважливішим фактором, який унеможливлює поширення сучасної технології лікування незнімними адгезивними мостоподібними протезами у вітчизняній практиці, є високий рівень цін закордонних адгезивних систем і відсутність вітчизняних аналогів. Щоб позбутися цієї проблеми, лікарі ортопеди-стоматологи використовують композиційні матеріали, такі, як “Дегуфіл”, “Геркулайт”, “Валюкс+”, “Евікрол”, які призначені для застосування в реставраційній техніці [93,96,100,105]. Більшість з цих матеріалів не непою мірою відповідають вимогам, які висуваються до адгезивних матеріалів і не дають бажаного результату при фіксації АМП [103,117].

Сучасний ринок ортопедичної стоматології насичений великим асортиментом закордонних матеріалів для фіксації незнімних ортопедичних конструкцій. Ці матеріали можна поділити на 2 великі групи: композити та цементи [88,118,119]. У свою чергу композити за методом полімеризації розподіляються на 3 групи: хімічного твердіння, світлотверднучі та комбіновані (подвійного твердіння) [104,101]. Матеріали хімічного твердіння можна розподілити на 2 модифікаційні системи: 1) суміш компонентів, 2) незмішувані. Двокомпонентні суміші являють собою пряму модифікацію складних композитів, що автополімеризуються (“паста-паста”). Наприклад, Ortho-Two Orthodontic Direct Bonding System “Bisco”, Orthodontic MIX Bonding System “Dentaurum”.

До незмішуваної модифікації належать матеріали, у яких для реакції полімеризації немає необхідності змішування мономера і полімера. При цьому ініціативна рідина (мономер) наноситься на протезне ложе твердих тканин зубів та протезне поле адгезивної накладки, а прошарок полімеру наноситься на протезне поле адгезивної накладки. Після накладання АМП на протезне ложе прошарок полімеру розташовується між двома шарами ініціатора. Такі композитні матеріали зручні при застосуванні та завдяки можливості утворення тонкого прошарку полімерного матеріалу забезпечують когезійні можливості. До цих матеріалів можна віднести: Brackfix NT “Voco”, Orthodontic Bonding System NO-MIX “Dentaurum” [120].

Найбільш зручною групою, на наш погляд, є світлотверднучі матеріали. Полімеризація композитів цієї групи здійснюється під дією гелій-неонового світла. Перевагою застосування світлотверднучих матеріалів в ортопедії вважається те, що вони можуть бути в роботі необмежений час. При застосуванні фотополімерних матеріалів для фіксації АМП отримані задовільні результати. Прикладом відомих ФМ є “Relyx ARC” 3М, “Bifix” VOCO. Відносно новим матеріалом для фіксації АМП є клас матеріалів - полімерні цементи. Склоіономерні цементи (СІЦ) можуть, у свою чергу, бути фото- і хімічного твердіння, а також подвійної полімеризації. Вони мають певні переваги: виділення фторидів у поверхню емалі, низька чутливість до вологи, можливість застосування без протравлювання (GC Fuji) [121] .

Велика кількість матеріалів для фіксації ортопедичних конструкцій, яка існує на сьогодні, має як позитивні, так і негативні якості. Їм притаманні різні фізико-хімічні властивості. Але, на жаль, не існує універсального матеріалу, який би відповідав всім вимогам і насамперед повністю задовольнив матеріальні можливості вітчизняних пацієнтів. Всебічна зацікавленість лікарів ортопедів-стоматологів у покращені якості матеріалів для фіксації незнімних ортопедичних конструкцій обумовлюють необхідність досліджень у цій галузі. Відсутність вітчизняних матеріалів світлового твердіння для фіксації незнімних ортопедичних конструкцій обумовлює пошук і розробку нового композитного матеріалу. Аналіз літературних джерел свідчить про доцільність наукових досліджень в галузі ортопедичних адгезивних конструкцій. Поширеність обмежених малих дефектів зубного ряду у фронтальній ділянці є досить значною. Серед пацієнтів, які звертаються по ортопедичну допомогу за наявності дефекту у фронтальній ділянці, найбільш поширеною скаргою є естетичний дефект. Однак, незважаючи на суттєве досягнення у використанні адгезивних ортопедичних конструкцій, у цих питаннях залишається невирішеною низка проблем, а саме: 1) нез'ясована топографічна обмеженість та локалізація адгезивних накладок; 2) відсутність вітчизняного фотополімерного матеріалу для фіксації АМП; 3) питання про удосконалення конструктивних елементів АМП.

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Математичне моделювання та розрахунок площі фіксувальних елементів адгезивних мостоподібних протезів

Клінічний успіх використання конструкцій досліджуваного нами типу залежить від якості клейового з'єднання, а також від конструктивних особливостей його фіксувальних елементів [11].

При використанні АМП ймовірний нераціональний вибір конструкції адгезивних елементів. За даними літератури, присвяченим питанням розрахунку площі адгезивних елементів, найбільш часто зустрічається рекомендація, яка має на увазі бокову ділянку зубного ряду, використовувати адгезивну накладку в 1,5 раза більшу за площу оклюзійної поверхні відсутнього зуба [11].

Дану рекомендацію неможливо використати при дефектах фронтальної ділянки тому, що оклюзійні поверхні зубів бокових і фронтальних ділянок не співвідносні. З другого боку, зазначена величина математично не обґрунтована, тим більше, що розмір дефекту та властивості адгезивного матеріалу можуть бути різними в кожному конкретному випадку. Існуючі математичні обґрунтування не враховують усіх особливостей жувальних навантажень, що реально виникають [32,55]. Унаслідок цього в повсякденній практиці наявний “довільний” підхід до визначення площ адгезивних елементів АМП.

Запропоновані раніше методи розрахунку не завжди виходять із об'єктивних оцінок реально існуючих навантажень на зуби фронтальної ділянки зубного ряду, а також алгоритми, які застосовуються для розрахунків не завжди обґрунтовуються за стандартами сучасної прикладної математики.

Розроблений нами метод розрахунку геометричних параметрів адгезивних накладок виходить з:

- нових теоретичних уявлень про характер залежності міцності від площі адгезії;

- нової постановки завдання розрахунку, виходячи з реально існуючих умов;

- власних експериментальних даних, які дозволяють оцінювати сили відкушування для фронтальної ділянки зубного ряду;

- експериментально обґрунтованих значень евристичної постійної у

формулі визначення площі адгезії.

Предметом нашого дослідження є АМП, який складається із адгезивних накладок та одного штучного зуба (іноді двох- за відсутності 41 та 31 зубів). Загальний вигляд протезної системи для зубів фронтальної ділянки має вигляд, показаний на рис. 2.1 та 2.2. Кожна накладка має пластинчасту форму завтовшки до 1 мм. Внутрішня поверхня накладки повторює відповідну поверхню опорного зуба. У цих умовах товщина адгезивного шару практично постійна і дорівнює приблизно 0,1 мм.

Для проведення лабораторних досліджень було виготовлено 32 фантоми, в яких АМП з різними площами опорних елементів фіксувалися до природних зубів згідно з описаною нижче технологією.

Міцність з'єднання протеза характеризується критичним напруженням, тобто значенням руйнівних сил, віднесених до одиниці поверхні. Ця величина визначається паспортним параметром композитного матеріалу, відомим як міцність на відрив, який стандартно визначається в лабораторних умовах на імітаторі системи метал-композит-емаль. У наших дослідженнях ми використовували композитний світлотверднучий матеріал «Стомазит-LC» (для нього міцність на відрив становить: T =5,32±0,27 МПа) у порівнянні із закордоним адгезивно-фіксувальним матеріалом «Relyx» (міцність на відрив становить: T =5,0±0,25 МПа).



Рис.2.1. Схематичне зображення досліджуваної протезної системи

Рис. 2.2. Загальний вигляд досліджувальної протезної системи для зубів фронтальної ділянки

В клінічній практиці ми базуємо наш розрахунок на формулі:

(2.1),

де ф_max - максимум напруження (Па) на поверхні адгезії композиту з металом накладки протеза;

F - гранична величина сили (Н), що діє вертикально на протез заміщеного зуба;

S - площа плоскої проекції адгезивного шару (м²);

L - відстань між вісями опорних зубів (м);

m - безрозмірна характеристика ступеня неоднорідності розподілу напружень по поверхні адгезії композиту до металу накладок протеза (коефіцієнт, що визначають експериментально);

ф(S) - позначення функціональної залежності критичного напруження від площі адгезії (вважаючи інші фактори незмінними).

Величина m для реального протеза дозволяє оцінювати ступінь відхилення конкретної модельованої системи протез-щелепа від її ідеалізованого варіанту:

m = km_o (2.2) де k- параметр моделі, який потребує дослідного визначення, що залежить тільки від вибору адгезивного матеріалу;

m_o = 0,125 - середнє значення відносно гіпотетичних величин [122].

Необхідна на практиці оцінка величини k базується на стандартній статистичній обробці результатів дослідного руйнування моделі протезної системи. Для матеріалу «Стомазит-LC» оцінка величини k при нашій конструкції адгезивних мостоподібних протезів фронтальної ділянки була проведена в співробітництві з лабораторією міцності матеріалів заводу АТ “Стома” (начальник лабораторії Ю.І.Довгопол) та кафедрою моделювання систем та технологій факультету комп'ютерних наук Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна (завідувач кафедри професор, д.фіз-мат.н. В.Т.Лазурик) на 16-ти зразках (для комного матеріалу) фантомних АМП. Для проведення лабораторних досліджень нами були виготовлені фантоми за такою технологією. У металеву розбірну форму 30х20х50 заливали супергіпс, в який встановлювали природні зуби, імітуючи при цьому малий дефект зубного ряду. Після повної кристалізації гіпсу металева форма розбиралася. На отримані у такий спосіб фантоми виготовляли АМП. Нами вимірювалися площини їх опорних елементів та відстань між вісями опорних зубів. Каркаси АМП фіксувалися до опорних зубів. За допомогою розривної машини здійснювався їх відрив. Величину руйнуючої напруги вимірювали в момент порушення фіксуючого з'єднання.

За відомим навантаженням F, що і вибирається як гранично припустиме, ми визначаємо площу, по якій накладки протеза повинні клеїтися до опорних зубів, як функцію:

S= ф^-1( ф_max) (2.3),

де зворотня залежність означає рішення (2.1), як рівняння відносно S. Рішення завжди існує і завжди єдине, оскільки ф(S) - суворо монотонна функція S на інтервалі від 0 до ?. В принципі, це рішення можливо виразити через так звані формули Кардано (громіздкі та незручні для програмування на ЕОМ).

(2.4),

де

, (2.5).

Для більш точного обчислення за формулою (2.3), причому при будь- якому k, слід розв'язати нелінійне рівняння, що з будь-яким заданим наближенням робиться за допомогою комп'ютерної програми, яка була розроблена за нашими специфікаціями на факультеті комп'ютерних наук Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

2.2 Визначення функціональних навантажень у фронтальній ділянці зубного ряду

Для практичного використання формули (2.4) необхідно визначитися з величиною навантаження на зубощелепний апарат, яка може вважатися граничною для пацієнтів, що використовують АМП у фронтальній ділянці зубного ряду.

Відповідні дослідження навантажень, які супроводжують подрібнення їжі зубами, почалися на початку розвитку сучасної стоматології. Велика кількість таких робіт змушує звертатися з приводу їх результатів до сучасних оглядових робіт [124]. Вони враховують як результати дослідів на фантомах щелеп зі штучними зубами, так і натурні досліди з використанням датчиків.

Останні дозволяють, перш за все, орієнтуватися в тих відмінностях, які наявні при динамічному виникненні навантажень порівняно із статичними навантаженнями. Повільно наростаючі навантаження обережного відкушування найбільш зручно моделювати в лабораторних іспитах на різноманітних стендах.

Незважаючи на великий обсяг корисної інформації, отриманої в згаданих дослідженнях, підсумок полягає у визначенні доволі широких рамок для зусиль, які припадають на один зуб. Вони полягають по порядку в межах від 100 Н до 1000 Н, причому граничні функціональні навантаження, які реально спостерігалися при жуванні, не перевершують 350 Н [124,125]. Тому клініцистам-ортопедам доводиться самостійно вибирати собі в цих межах конкретні орієнтири.

Так, за даними літератури, існує рекомендація вважати зусилля, яке діє на заміщений зуб при жувальному процесі рівним 200 Н, а запас міцності береться в півтора раза більший, тобто такий, що допускає зусилля до 300 Н [32].

Аналіз раніше проведених досліджень, відображених в літературі, показує, що вони обмежувались безпосереднім різнобічним вивченням лише процесу функціонування бічних зубів [124,125].

Проводячи власні дослідження в галузі протезування малих включених дефектів зубних рядів, ми мали потребу в оцінках максимальних навантажень відкушування для фронтальних зубів.

Навантаження зубощелепного апарату при відкушуванні їжі не зовсім подібне до навантаження при жуванні. Але АМП, які все ширше застосовуються останнім часом, забезпечують міцність ортопедичної конструкції до 300 Н [55]. Тому, якщо слід було б очікувати навантаження при відкушуванні до 350 Н (як це іноді можливо при жуванні зубами бічної ділянки), то повноцінність таких протезів була б під сумнівом. У будь-якому разі конкретна оцінка навантажень відкушування необхідна при розрахунку площі адгезивних накладок АМП.

Враховуючи вищесказане, наступною метою наших лабораторних досліджень стала диференційована оцінка навантажень на зуби фронтальної ділянки при відкушуванні різних видів їжі. Для отримання результатів нами використовувався стенд із рухливими щелепами та штучними пластмасовими зубами (рис 2.3).

Особливість постановки завдання полягала в наступному. У стендових іспитах замірялися навантаження (у процесі їх повільного збільшування), при яких мало місце наскрізне прокушування зразків продуктів харчування, що імітувало їх відкушування при прийомі їжі.

Отримані дані потім підлягали статистичній обробці для отримання надійних оцінок. Було обрано 14 видів продуктів, що поширено вживаються і потребують відкушування передніми зубами з помітним зусиллям.



Рис.2.3. Стенд для дослідження функціональних навантажень при відкушуванні зразків їжі

З обраних продуктів для їх порівняльного дослідження було виготовлено 378 зразків завширшки 6±1 мм і 11±1 мм, а для дослідження певних груп продуктів - також іншої ширини до 32 мм. При однаковій ширині виготовлялися зразки різної товщини: 4±1 мм, 8±1 мм, 12±1 мм, 19±0,5 мм.

Роботи з вимірювання зусиль проводилися на спеціально обладнаних стендах. Вони збиралися на базі установок для промислових лабораторій РММ-250 на 250 кг та РМ 30-1 на 30 кг, на які монтувався дослідний стенд. Досліджувані зразки закладалися поміж пластмасовими зубами, на які передавалося контрольоване зусилля, що дозволяло моделювати вертикальне навантаження на зуби. Навантаження при цьому нарощувалося зі швидкістю 0,5 кг/сек (5 Н/с), що відповідає неквапливому зтисканню щелеп людиною при обережному відкушуванні їжі, яке рекомендовано ортопедами. Керування навантаженням виконувалося ручним приводом. Навантаження вимірювалось у момент повного прокушування зразка, про що без істотних розбіжностей можливо було судити як візуально, так і за характерними змінами у віддачі зусилля з приводу на руку експериментатора. Досліди проводилися в лабораторії міцності матеріалів АТ «Стома», м. Харків.

2.3 Удосконалення конструкції опорних елементів адгезивного мостоподібного протеза

З метою підвищення міцності фіксації АМП до твердих тканин зуба, а також підвищення якості фотополімеризації фіксувального матеріалу під металевими АН, нами був запропонований удосконалений метод виготовлення адгезивних накладок суцільнолитих АМП, який виконувався так. Отримували відбиток дефекту зубного ряду силіконовим матеріалом, відливали модель з гіпсу, вивчали модель та обчислювали параметри АН згідно із запропонованою нами методикою, окреслювали межі оклюзійних накладок хімічним олівцем та готували модель до дублювання. Дублювання гіпсової моделі виконували силіконовим дублюючим матеріалом, наприклад, Дублісилом. Заточуючим приладом формували графітові стрижні в кількості необхідних перфорацій під кутом 45°, обрізуючи їх через кожні 5 мм алмазним диском. Загострені графітові стрижні занурювали в силіконовий дубль у місця відображення перфорацій, які були виконані хімічним олівцем на гіпсовій моделі так, щоб загострений край графітового стрижня занурювався на половину його довжини, а наступний стрижень вводять незагостреною частиною також на половину його довжини за допомогою голки від одноразової системи для гемотрансфузії. Перфорації утворюють на відстані не менше 2-3 діаметрів отворів один від одного та від країв накладок. Після такої підготовки силіконового дубля приступали до відливки вогнестійкої моделі. На вогнестійкій моделі виготовляли воскову репродукцію адгезивної конструкції за загальноприйнятою методикою, за винятком вже існуючих в моделі графітових стрижнів. Воскову композицію замінювали на метал за загально прийнятою методикою, відлитий металевий каркас звільняли від ливникової системи та графітових стрижнів та обробляли механічно і піскострумінно. На проміжній частині каркасу виготовляли керамічний штучний зуб. Виготовлений у такий спосіб адгезивний мостоподібний протез фіксували на опорних зубах фотополімерним матеріалом. Фотополімеризацію здійснювали з боку вестибулярної поверхні опорного зуба протягом 40 сек. впритул до кожної адгезивної накладки протягом 40 сек. та під кутом 45° до осі опорного зуба теж протягом 40 сек. (“Спосіб фіксації ортопедичних конструкцій до природних зубів.” Патент України №72378 А. А61С13/00. Бюл №2 15.02.2005.) ( рис. 2.4.).

Рис. 2.4. Пояснення відмінностей запропонованого методуфіксації АМП від традиційного

Згідно із запропонованою методикою, виготовлені нами АМП мають такі параметри: товщина АН становить 1мм, кількість перфораційних отворів по 6 на одну накладку, причому три отвори ретенційні, а три - світлопровідні. Прошарок фіксувального матеріалу дорівнює 60-120 мкм, що співвідноситься з літературними даними [144,145]. Ретенційний отвір 6 своїм меншим діаметром (0,5мм) дотикається до прошарку фіксувального матеріалу, а більшим (1мм) закінчується на оральній поверхні АН. Світлопровідний отвір 5 навпаки- розширюється в напрямку фіксувального матеріалу (див. рис. 2.4.).

Для дотримання високих естетичних результатів нами запропоновано метод виготовлення пластмасового адгезивного мостоподібного протеза, в якому перфорували адгезивні накладки з метою поліпшення фіксації до опорних зубів.

У клінічній практиці нами було виготовлено більше 30-ти АМП із пластмасовим каркасом, але незважаючи на це, такі пацієнти не були залучені нами до матеріалів дисертаційної роботи через наслідкі лікування. Пластмаса, як конструкційний матеріал, в решті виявила себе менш надійною порівняно із металевими каркасами, адже порушення фіксації відбувалися не тільки внаслідок відокремлення фіксувальних елементів, але й в результаті перелому самого каркасу. Згадаємо лише, що запропонований нами метод виготовлення пластмасового АМП за міцністю з'єднання перевершує показники традиційно виготовлених пластмасових АМП. Запропонований нами удосконалений метод виготовлення таких конструкцій виконується так. Отримували відбиток силіконовим матеріалом, відливали модель з гіпсу, добирали стандартний штучний пластмасовий зуб та моделювали з воску адгезивну мостоподібну конструкцію в комбінації із штучним пластмасовим зубом.

Після заміщення воскової композиції прозорою пластмасою за загальноприйнятою методикою проводили припасування конструкції до моделі та перфорацію оклюзійних накладок кулеподібним бором №3 на гіпсовій моделі (“Зубний протез”. Патент України №67613 А. А61С13/00. Бюл №6 15.06.2004. ) ( рис. 3.7).

На клінічному прийомі припасовували адгезивну конструкцію до протезного ложа та проводили фіксацію конструкції: 1) нанесення на оральну поверхню опорних зубів протрави; 2) змивання протягом 60 сек. водою; 3) висушування повітрям 30 сек.; 4) нанесення на тканини зубів та адгезивну конструкцію адгезиву з бондингом та їх фотополімеризація 20 сек.; 5) нанесення фіксувального матеріалу на оральну поверхню опорних зубів та адгезивні накладки; 6) фіксація АМП на опорних зубах, яка виконувалась під пальцевим тиском до появи стабільності та нерухомості адгезивної конструкції, та видалення фіксувального матеріалу, який вийшов через перфоровані отвори, серповидною гладилкою; 7) полімеризація, яка здійснюється в двох напрямках: з вестибулярної поверхні опорного зуба протягом 40 сек. та з боку фіксувальної перфорованої накладки теж протягом 40 сек.

Для проведення лабораторних досліджень виготовляли 15 фантомних суцільнолитих металевих АМП та 15 пластмасових АМП за запропонованою нами удосконаленою методикою [128,129], та 15 суцільнолитих АМП і 15 пластмасових за загальноприйнятою методикою.

Для проведення лабораторних досліджень, а також виготовлення фантомних АМП нами були виготовлені фантоми за такою технологією. У металеву розбірну форму 30х20х50 мм заливали супергіпс (IV класу міцності), в який встановлювали блоки природних зубів з імітацією малого дефекту зубного ряду нижньої та верхньої щелепи у фронтальній ділянці. Після повної кристалізації гіпсу металева форма розбиралася, цоколі фантомів маркирувалися.

Після креслення меж АМП єдиним трафаретом виготовляли їх каркаси. Виготовлені каркаси АМП після припасовки та обробки фіксували на опорних зубах матеріалом «Стомазит-LC» (АТ «Стома»).

Фантоми розташовували на горизонтальній основі випробувальної машини РММ-250. Розташовували фантоми так, щоб випробувальний стрижень торкався штучного зуба АМП ( рис. 2.5).

Оцінку результатів фіксації АМП в лабораторії проводили за такими параметрами:

1. Показник руйнівної сили (кг/с). Машину приводили в дію зі швидкістю 2 мм/сек до повного відриву зразка від опорних зубів. Силу руйнування визначали за шкалою випробувальної машини РММ-250, яка виражалась в кілограмах. Показник руйнівної напруги при стисканні визначили шляхом обчислювання середньоарифметичних результатів 10 наступних вимірювань, якщо розбіжність між ними не перевищувала 5%.

Рис.2.5.Лабораторне дослідження фантомних АМП

2. Кількість випадків дефіциту фіксувального матеріалу під адгезивними накладками АМП. Дослідження проводили у такий спосіб. Після відриву АМП візуально визначали випадки дефіциту адгезивного матеріалу за наявністю незаповнених щілин між зубами та адгезивною накладкою, якість полімеризації ФМ під АН металевих АМП. Випробовували кожний зразок по 10 разів.

3. Кількість випадків неповної полімеризації ФМ під АН. Цей показник досліджували у такий спосіб. Фіксували АМП за допомогою фотокомпозиту до опорних зубів. Розташувавши впритул світловод фотополімеризатора стоматологічного з лампою потужністю 50-75 Вт, який випромінює в діапазоні (400-500)Нм, спочатку з вестибулярної поверхні опорного зуба, опромінювали впродовж (402)с. Потім світловод фотополімеризатора встановлювали до АН під кутом 45⁰, опромінювали впродовж (402)с далі розташовували світловод впритул, опромінювали впродовж (402)с. Після закінчення опромінювання за допомогою розривної машини відокремлювали АМП від опорних зубів і скальпелем видаляли з фіксуючої поверхні АН незатверділий матеріал. Випробовували кожний зразок по 10 разів.

Порівняльну оцінку якості фіксації АМП в клінічних умовах проводили за такими показниками: порушення фіксації АМП, розвиток осередкової демінералізації в зоні кріплення АМП з використанням методу вітального забарвлення 2% метиленовим синім [99], стан клейового з'єднання, виходячи зі ступеня профарбовання 3% розчином йоду [100], показники електрозбудженості опорних зубів. Контрольний огляд проводився через 3, 6, 12 та 18 місяців.

2.4 Дослідження фізико-механічних властивостей світлотверднучого композиту «Стомазит-LC» як фіксувального матеріалу та його аналогів

З метою застосування вітчизняного композитного світлотверднучого матеріалу “Стомазит-LC” як адгезивно-фіксувального нами разом із фахівцями заводу АТ “Стома” були комплексно досліджені його клініко-технологічні та фізико-механічні властивості.

Дозвіл на застосування «Стомазита-LC» (реєстраційний номер 1325/2002 від 28 листопада 2002 р.) в стоматологічній практиці було отримано після проведення токсико-гігієнічної оцінки Інститутом екогігієни та токсикології ім. А.І. Медведя (протокол №382 від 10.08.2002 р.).

Композитний матеріал світлової полімеризації «Стомазит-LC» складається з паст різних відтінків у шприцах, адгезиву у флаконі та гелю для протравлення емалі та дентину у шприці (рис.2.6).

Рис. 2.6. Композитний світлотверднучий матеріал «Стомазит-LC»

Додаткове приладдя - щіточки одноразові, тримачі для щіточок, блокнот для замішування, канюлі та коробка. Для виготовлення матеріалу «Стомазит-LC» використовується сировина та комплектуючі частини виробництва фірми “IVOCLAR VIVADENT AG” (Ліхтенштейн), які відповідають положенням директиви 93/42/ЄЕС ** ІІ, вимогам міжнародних стандартів (EN 46001, ISO 9001) і мають відповідні сертифікати якості (сертифікат CE, сертифікат ISO, сертифікат вільного продажу).

Мономерна матриця композиту «Стомазит-LC» складається з: Bis-GMA, уретандиметакрилат триетиленглікольдиметакрилат - 18,8% за масою, неорганічні наповнювачі - 81,0% за масою, незначна кількість каталізаторів, стабілізаторів та пігментів - 0,2% за масою (рис.2.7) та (таб.2.1).

Рис.2.7.Хімічний склад матеріалу «Стомазит-LC»

Частка неорганічних наповнювачів становить 81% за масою та 68% за об'ємом. Розмір частин 0,04-7,0 мкм. Адгезив складається з HEMA, полі- та монометакрилату, ініціатора та стабілізатора в спиртовому розчині (таб.2.2). Гель для протравлювання містить фосфорну кислоту (37% за масою у воді), двоокис кремнію та барвник.

Таблиця 2.1

Хімічний склад пасти «Стомазита-LC»

Стандартний склад	(за масою, %)
Диметакрилат	18,8
Наповнювач барієвого скла силанізований	50,5
Високодисперсний кремній силанізований	1,0
Змішані окисли силанізовані	14,5
Іттербію трифторид	15,0
Каталізатори та стабілізатори	0,2
Пігменти	< 0,1

Таблиця 2.2

Хімічний склад адгезива «Стомазита-LC»

Стандартний склад	(за масою, %)
Акрилат фосфорної кислоти, диметакрилати	73,6
Високодисперсний кремній	0,5
Етанол	25,0
Каталізатори та стабілізатори	0,9

Оцінювання властивостей композитного світлотверднучого матеріалу “Стомазит-LC” проводилося згідно з ІSО 4049 “Полімерні пломбувальні матеріали” (матеріал належить до класу В тип II), TO ISO TR11405 “Стоматологічні матеріали”, а також ТУУ 24.4-00481318-022-2002 “Матеріал композитний пломбувальний «Стомазит-LC»”. Для його лабораторного дослідження було виготовлено 120 зразків. Фізико-механічні властивості фотополімерного матеріалу “Стомазит-LC” були досліджені за такими показниками:

- зовнішній вигляд пасти та адгезиву;

- глибина твердіння;

- зовнішній вигляд полімеризату;

- діаметральна міцність;

- рентгенконтрастність полімеризату;

- твердості та конічна точка плинності за Хепплером;

- водопоглинання та водорозчинність за 7 діб;

- межа міцності на відрив;

- адгезивна міцність з`єднання з твердими тканинами зуба [135,136,137,138] (рис.2.8).



Рис.2.8.Фізико-механічні та технологічні властивості матеріалу “Стомазит-LC”

Оцінку фізико-механічних властивостей композитного світлотверднучого матеріалу “Стомазит-LC” проводили в порівнянні із закордонними адгезивно-фіксувальними фотополімерними аналогами: Bifix (VOCO) (120 зразків), Relyx ARC (3M ESPE) (120 зразків) та вітчизняним фотокомпозитом Latelux (Стома-технология) (120 зразків).

2.4.1 Визначення зовнішнього вигляду пасти та адгезиву

Дослідження зовнішнього вигляду матеріалу дозволяє зробити висновок про його якісний стан. Визначення зовнішнього вигляду пасти проводили так. На скляну пластинку наносили шар пасти (по 3-5г) товщиною 2-3 мм та візуально оцінювали при освітленні не менш 300 ЛК. При цьому зовнішний вигляд характеризується однорідністю матеріалу. Паста має бути однорідною за всім складом та не повинна містити гранул чи домішків. Також матеріал перевіряється на прозорість, наявність чи відсутність сторонніх включень, агломератів наповнювача чи пігментів. Матеріал повинен мати гладку поверхню при конденсації, а також утворювати пластичну масу. Дослідження адгезиву проводили у скляній пробірці за попередньою методикою. При проведенні дослідів готували не менш ніж десять зразків пасти та адгезиву.

2.4.2 Визначення глибини твердіння

Глибину твердіння визначаємо як шар фотокомпозиту, який після опромінювання ультрафіолетовим потоком переходить із пластичного стану до твердого. Проведення дослідження виконували у такий спосіб. Розміщували форму із нержавіючої сталі, для виготовлення зразків у вигляді циліндрів висотою (6,00,2)мм і діаметром (4,00,1)мм на лист плівки із заздалегідь підкладеним під неї фільтрувальним папіром, щільно заповнювали форму пастою «Стомазит-LC» , виключаючи потрапляння повітряних бульбашок. Форму накривавали лавсановою обгорточною плівкою. Для проведення іспитів готували не менше ніж десять зразків.

Розташувавши впритул світловод фотополімеризатора стоматологічного з лампою потужністю (50-75)Вт, який випромінює в діапазоні (400-500)Нм, навпроти форми, опромінювали матеріал скрізь плівку впродовж (402)с. Через (18020)с. після закінчення опромінювання діставали полімеризат пасти із форми і скальпелем відділяли з його нижньої поверхні незатверділий матеріал.

Вимірювали висоту затверділого зразка штангенциркулем з погрішністю до 0,1 мм. За результат випробування приймали середнє арифметичне всіх паралельних вимірювань, якщо розбіжність між ними не перевищувала 5%.

2.4.3 Визначення зовнішнього вигляду та кольору полімеризату

Дослідження зовнішнього вигляду та кольору полімеризату дозволяє зробити висновок про його якісний стан. Проведення дослідження виконували так. Після закінчення фотополімеризації отриманий субстрат повинен мати тверду консистенцію по всій поверхні та відповідати кольору за шкалою Vita. Дослідження виконують у такий спосіб. На одну із скляних пластин поміщують білий фільтрувальний папір, накривають лавсановою обгорточною плівкою, на яку встановлюють форму із нержавіючої сталі для виготовлення зразків у вигляді дисків діаметром (15,01,0)мм і висотою (1,00,1)мм. Форму щільно заповнювали пастою з невеликим надлишком, виключаючи потрапляння повітряних бульбашок. Форму накривали лавсановою плівкою і притискали іншою скляною пластинкою для видалення залишків.

Після цього знімали скляну пластинку і, розмістивши світловод фотополімеризатора стоматологічного з лампою потужністю (50-75)Вт, яка випромінює в діапазоні (400-500)Нм, навпроти плівки, опромінювали ділянку зразка протягом (402)с. Переміщуючи світловод апарата і опромінюючи протягом такого самого часу сусідню ділянку, слідкували за тим, щоб світлова пляма накривала вже затверділу ділянку зразка. Процедуру отвердіння продовжують доти, доки вся поверхня рівномірно не затвердіє.

Знімали плівки, діставали зразки з форми, видаляли облой скальпелем. Аналогічно виготовляли зразки полімеризатів всіх кольорів. Колір зразків порівнювали з відповідним кольором шкали Vita. Зовнішній вигляд і колір десяти зразків визначали візуально в приміщенні освітленням не менш 300 ЛК.

2.4.4 Визначення діаметральної міцності

Діаметральну міцність досліджували у такий спосіб. Форму із нержавіючої сталі для виготовлення зразків, у вигляді дисків діаметром (6,00,2)мм і товщиною (3,00,1)мм, уміщували на лист лавсанової обгорточної плівки з попередньо підкладеними під нього білим фільтрувальним папіром і скляною пластинкою, заповнювали форму матеріалом з невеликим надлишком, слідкуючи за тим, щоб матеріал був добре конденсований без пор, щілин та повітряних бульбашок.

Форму накривають лавсановою обгорточною плівкою та притискають зверху іншою скляною пластинкою для видалення залишків матеріалу. Потім прибирають верхнє скло і, розмістивши світловод фотополімеризатора стоматологічного з лампою потужністю (50-75)Вт, що випромінює в діапазоні (400-500)Нм, навпроти поверхні зразка, опромінювали його впродовж (402с). Не знімаючи плівок, форму перевертали, встановлювали на нижнє скло та опромінювали впродовж того самого часу, що й нижню поверхню зразка. Потім, не знімаючи плівок, форму з матеріалом занурювали у водяну баню з температурою (372⁰ )С на (15,01,0)хв.

Для проведення випробувань готували не менш ніж 10 зразків. Зразки виймали із форми, видаляли облой скальпелем (за ГОСТ 21240) та занурювали в дистильовану воду (за ГОСТ 6709-77) при температурі (372⁰)С на (231)год.

Зразки виймали із дистильованої води (за ГОСТ 6709-77), висушували фільтрувальним папіром та вимірювали діаметр та висоту кожного зразка мікрометром МК-25 (ціна поділки 0,01мм, межа вимірювання 0,25 мм). Потім зразок встановлювали циліндричною поверхнею на столик машини для випробувань типа AS-102( діапазон вимірювань 0-2,45 кН) (рис.2.9).

Для попередження ковзання зразка в процесі іспитів використовують прокладку із змоченого водою фільтрувального папіру. Зразок підлягає рівномірному стисканню до повного руйнування при швидкості руху траверсу машини 10 мм/хв. Силу руйнування визначали за шкалою машини для іспитів.

Діаметральну міцність Тр в МПа визначали за формулою:

,

де Р - навантаження при руйнуванні, кгс

d - діаметр зразка, мм

h - висота зразка, мм

- 3,14

Рис.2.9. Машина для випробування пластмаси AS-102

Показник діаметральної міцності визначали шляхом врахування середньої арифметичної всіх наступних вимірювань, якщо розбіжність між ними не перевищувала 5%.

2.4.5 Визначення рентгенконтрастності полімеризату

Рентгенконтрастність є видимою різницею зображення досліджуваного об'єкта на рентгенівській плівці завдяки його здатності більшою чи меншою мірою поглинати рентгенівське опромінювання (рис.2.10). Дослідження виконували так.

Готували десять зразків полімеризатів у вигляді дисків діаметром (15,01)мм і висотою (2,00,1)мм із матеріалу «Стомазит-LC» відповідно до методики, яка подається вище.

Рис. 2.10. Дослідження рентгенконтрастності матеріалу

Рентгенівську оклюзійну плівку класу чутливості Д розміщували на свинцевій пластинці висотою не менш ніж 2 мм. У центральній частині плівки розташовують 2 зразки матеріалу «Стомазит-LC» та диск з алюмінію висотою (2,00,1)мм, діаметром (15,01,0)мм чистотою не менш ніж 99,5%. Застосовуючи стоматологічну однофазну рентгенівську установку з фільтрацією 1,5 мм алюмінію, яка працює при напрузі (655)кВ, опромінюють плівку разом із зразками рентгенівськими променями на відстані від аноду до плівки - 400 мм упродовж часу, при якому плівка чорніє до щільності 1,5-2,0 одиниць, що визначається денситометром фотографічним з діапазоном вимірювання 1,5-2,5 (як завжди достатнім є експонування протягом (0,3-0,4)с при 10 мА).

Після проявлення та закріплення плівки порівнюють за допомогою денситометра щільність почорніння рентгенівського зображення зразка з щільністю почорніння рентгенівського зображення пластини алюмінію.

2.4.6 Визначення твердості та конічної точки плинності за Хепплером

Проведення дослідження виконували у такий спосіб (рис.2.11). Готували по 10 зразків полімеризату у вигляді дисків діаметром (15,01,0)мм і висотою (1,00,1)мм із матеріалу «Стомазит LC» за вищеописаною методикою. Перед випробуванням зразки витримували у дистильованій воді (за ГОСТ 6709-77) при температурі (372⁰)С на (231)год.

Рис.2.11. Консистометр Хепплера

Вимірювання твердості та конічної точки плинності проводили по центру виготовленого зразка. Зразок виймали з води та витирали фільтрувальним папером. Після цього його розташовували на горизонтальній поверхні консистометра Хепплера та обережно опускали загострення конусу на поверхню зразка. Зразок витримували протягом (605)с. під навантаженням 25 кгс і вимірювали глибину проникнення конусу (h) в зразок (показник твердості).

Знімали навантаження та після (605)с. фіксували за шкалою консистометра глибину проникнення конусу (h) в зразок (показник конічної точки плинності). Конічну точку плинності (F) в МПа визначають за формулою:

_{* 9,81,}

де

G - навантаження, кгс (25);

h - глибина проникнення конусу в зразок, мм;

0.2 - поправка на вістря конусу, мм;

- 3,14

примітка: вістря конусу закруглено на 0,2 мм.

За результат випробування приймали середнє арифметичне десяти паралельних вимірювань, якщо розбіг між ними не перевищував 5%.

2.4.7 Визначення водопоглинання та водорозчинності за 7 діб

Проведення дослідження виконували у такий спосіб. Виготовляли 10 зразків у вигляді дисків діаметром (15,01)мм і висотою (1,00,1)мм із матеріалу “Стомазит-LC” за методикою наведеною вище. Виготовлені зразки витримували в ексикаторі з безводним хлористим кальцієм (за ГОСТ 450) при температурі (372⁰С) протягом (241) годин. Після цього зразки переносили до другого ексикатора з температурою (231⁰С) і витримували (10,1) годин. Після цього зважували кожний досліджуваний зразок важелями лабораторними класу точності 2, НПВ 200 гр (за ГОСТ 24104) з точністю в межах 2мг. Наведений цикл повторювали доти, доки не буде отримана постійна маса зразка (m₁), тобто дана втрата маси кожним зразком за будь-яких 24-и годинний період буде меншою за 0,2 мг.

Зразки занурювали в стакан лабораторний (за ГОСТ 25336) з дистильованою водою (за ГОСТ 6708) при співвідношенні маси зразка до маси води 1:10 так, щоб вони були повністю занурені в воду та не стикалися один з одним і витримують їх в сушильній шафі (за ТУ 64-1-1411) при температурі (372⁰ )С протягом 7 діб (рис.2.12).

Рис. 2.12. Сушильна шафа із зразками матеріалу

Після закінченні цього часу зразки виймали з води, промивали проточною дистильованою водою, промокували поверхню аркушем білого фільтрувального паперу (за ГОСТ 12026) та через (1,5-2)хв. зважували, записували отриману масу (m₂). Після зважування знову кондиціонували зразки до постійної маси (m₃), використовуючи наведений вище цикл. Вимірювали діаметр та висоту зразка в центральній його частині та в 4 рівновіддалених точках по колу мікрометром МК-25 (за ГОСТ 6507) з межами вимірювання 0-25 мм та ціною поділки 0,01 мм. Вираховують об'єм зразка (V), виходячи з діаметра та середньої висоти п'яти вимірювань. Водопоглинання за 7 діб (Wb) в мкг/мм³ обчислюють за формулою:

,

де m₂ - маса зразка після витримки у воді 7 діб, мкг;

m₃ - постійна маса зразка після повторного кондиціонування, мкг;

V - об'єм зразка, мм³.

Водорозчинність за 7 діб (Wp) в мкг/мм³ обчислювали за формулою:

,

де m₁ - початкова постійна маса зразка до занурення в воду, мкг;

m₃ - постійна маса зразка після повторного кондиціонування, мкг;

V - об'єм зразка, мм³.

За результат приймали середнє арифметичне всіх паралельних визначень, якщо розбіжність між ними не перевищувала 5%.

2.4.8 Визначення межі міцності на відрив

Проведення дослідження виконували у такий спосіб. Робочу поверхню приладу для визначення міцності адгезивного зв'язку та матове скло знежирювали етиловим спиртом. На металеву основу приладу та на матову поверхню скла наносили рідину адгезиву, який фотополімеризували протягом 20 с. Пасту «Стомазита-LC» наносили на полімеризований адгезив та притискали прилад з нанесеним матеріалом до матового скла. Надлишки матеріалу видаляли за допомогою скальпеля (за ГОСТ 21240). Проводили фотополімеризацію кожної ділянки зразка протягом 40 с. Випробування проводили після (2,00,1) годин на машині розривній РММ-250А, яка забезпечує зусилля 2,5 кН (за ГОСТ 28840-90). Зразок розташовували в зажимах розривної машини і проводили розтягнення аж до руйнування клейового шва (рис.2.13). Для випробувань готували десять зразків. Швидкість руху зажимів повинна бути (10010) мм/хв. Межа міцності на відрив обчислюється за формулою:

,

де - межа міцності на відрив, МПа;

Р - руйнуюче навантаження, кгс;

S - площина поверхні приладу, см².

Рис.2.13. Машина розривна РММ-250

За результат випробування брали середню арифметичну всіх випробувань, якщо розбіжність між ними не перевищувала 5%.

2.4.9 Визначення адгезивної міцності з`єднання з твердими тканинами зуба

За допомогою методу визначали показники руйнівної напруги при вертикальному докладанні сил до зразка.

Проведення дослідження виконували так. В експерименті використовували треті постійні моляри, видалені у пацієнтів за ортодонтичними показаннями у віці 18-25 років, із строком зберігання не більш ніж 6 місяців. Кожний видалений зуб розпилювали на дві частини в сагітальній площині бормашиною при швидкості обертання фрези (1500-3000) об/хв. Половину зуба монтували самотвердіючою пластмасою у блок так, щоб поверхня емалі діаметром (4,01,0) мм була відкрита.

Фрагмент зуба розташовували так, щоб робоча поверхня емалі зуба виступала над поверхнею пластмаси на (10,2) мм. Підготовлений зразок занурювали в дистильовану воду (за ГОСТ 6708) при температурі (231⁰ )С. Виготовлений зразок виймали з води та висушували папером фільтрувальним білим (за ГОСТ 12026).

Поверхню емалі знежирювали етиловим спиртом. На поверхню зразка накладали тонку лавсанову плівку (за ТУ 6.17-1254-83) з круглим отвором діаметром 3 мм у такий спосіб, щоб отвір розташувався на випробувальній поверхні емалі. На поверхню емалі встановлювали роз'ємне фторопластове кільце діаметром 3 мм, яке було змащене силіконовою рідиною (за ГОСТ 13004-77).

Циліндричний отвір кільця заповнювали адгезивом, який розподіляли повітряним струмом та фотополімеризували 20с. фотополімеризатором стоматологічним з лампою потужністю (50-75) Вт, який випромінює в діапазоні (400-500)Нм. Після цього вносили пасту в циліндричний отвір, надлишки видаляли скальпелем (за ГОСТ 21240) та фотополімеризували 40 с. Роз`ємне кільце акуратно видаляли, зразок занурювали в стакан лабораторний (за ГОСТ 25336) з дистильованою водою і встановлювали в термошафу з температурою (372⁰ )С на (231) годин. Після цього зразок виймали з води та висушували папером фільтрувальним білим (за ГОСТ 12026). Ретельно вивчали межу поділу для того, щоб виключити напливи матеріалу на поверхню монтувальної пластмаси. Закріплювали верхню половину пристрою для випробування на зсув у верхній зажим випробувальної машини РМ 30-1 з діапазоном вимірювань 0-30кгс (за ГОСТ 28840-90) (рис.2.14).

Рис. 2.14. Машина розривна РМ 30-1

Зразок встановлювали у верхню частину пристрою. Після цього на циліндричний зразок матеріалу, адгезивно з'єднаний з емаллю зуба, накладали другу половину пристрою для випробування та закріплювали її в нижньому зажимі випробувальної машини. Вмикали двигун машини і фіксували значення, при яких руйнувався адгезивний шар. Випробували не менш ніж 10 зразків.

Адгезивну міцність з'єднання з емаллю зуба визначали як межу міцності при зсуві циліндричного зразка матеріалу відносно поверхні емалі зуба за формулою:

,

де cd - зсув скорочено;

Acd - адгезивна міцність, МПа;

Fcd - максимальне навантаження, кгс;

S - площина поверхні умовно дорівнювала площині кола діаметром 3 мм.

За результат іспитів брали середнє арифметичне десяти випробувань з точністю до 0,1 МПа, якщо розбіжність між ними не перевищувала 5%.

2.5 Характеристика груп хворих та клінічні методи дослідження

Лікування пацієнтів проводили на клінічній базі кафедри ортопедичної стоматології ХДМУ, яка розташована у 2-й стоматологічній поліклініці м.Харкова. Результати досліджень та лікування заносились у медичну картку стоматологічного хворого ( облікова форма 043/0 ).

Нами проведено лікування суцільнолитими адгезивними мостоподібними конструкціями облицьованими керамікою, 74 хворим. З них 44 жінки, 30 - чоловіки віком від 19 до 58 років, при обстеженні у яких були виявлені анатомічні, функціональні та естетичні порушення. При підборі пацієнтів керувалися основними показаннями до виготовлення АМП. Хворі скаржились на часткову відсутність зубів у фронтальній ділянці, неможливість повноцінного відкушування їжі, на порушення дикції, на естетичні дефекти. Нами ретельно вивчався стан опорних зубів, взаємовідносини зубних рядів у фронтальній ділянці. Більшість пацієнтів відмовлялися від препарування зубів під опорні елементі традиційних незнімних мостоподібних конструкцій.

При з'ясуванні анамнезу хвороби встановлено, що у 54 пацієнтів зуби було втрачено внаслідок ускладненого карієсу, у 19- внаслідок травматичного ушкодження, а у 1 - протезування відбувалося з приводу діастеми; 49-и пацієнтам раніше виготовлялися незнімні часткові конструкції, інші раніше до ортопеда-стоматолога не зверталися. Якісний склад груп хворих представлений у табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Якісний склад хворих, яким було проведене лікування АМП

№	Показник	Абсолютна кількість	Процентне співвідношення
2.	Чоловіків	30	40,5
3.	Жінок	44	59,5
4.	Склад за віком, років від 19 до 30 від 31 до 40 від 41 до 50 від 51 та більше	35 20 11 8	47,30 27,03 14,86 10,81
5.	Термін втрати зубів до 2 тижнів більше 2 тижнів	14 60	18,92 81,08
6.	Прикус фізіологічний	74	100
7.	Патологічні прикуси	0	0
8.	Показники електроодонтометрії в межах норми (кількість опорних зубів з живою пульпою).	148	100
9.	Хворі з відсутністю зубів на верхній щелепі (відсутність одного зуба)	24	32,4
10.	Хворі з відсутністю зубів на нижній щелепі: - одного зуба - двох зубів	43 7	58,1 9,45

Для проведення об'єктивної порівняльної оцінки переваг запропонованого нами методу виготовлення АМП та вперше застосованого нами вітчизняного композитного світлотверднучого матеріалу «Стомазит- LC» для його фіксації були проведені динамічні клінічні дослідження.

Усіх пацієнтів було поділено на три групи спостереження з приблизно однаковим у середньому складом за ознаками статі, віку, розміщенням дефекту зубного ряду та станом опорних зубів (табл.2.4). Друга і третя групи - суто досліджувані з однаковою чисельністю, а на базі першої, після проведення попереднього дослідження, планувалося сформувати контрольну групу.

Таблиця.2.4

Розподілення пацієнтів на групи залежно від методу фіксації та використання фіксувального матеріалу

Цю першу групу спостережень складали пацієнти, яким виготовляли суцільнолиті металеві АМП з перфорованими адгезивними накладками традиційним методом із фіксацією фотокомпозитним адгезивним матеріалом Relyx ARC фірми 3M. З метою попереднього дослідження впливу запропонованого нами методу розрахунку площі фіксувальних елементів, хворих розподілили на дві рівні за кількістю частини з приблизно рівним у середньому складом за вищезгаданими ознаками, що відображається у табл.2.3.

Відносно першої частини застосовувались ненормовані методи визначення площі фіксації, яких, як з'ясував аналіз проведеного лікування, існує тільки два: намагання використати максимально доступну площу або забезпечити зручну форму адгезивної площадки, покладаючись на «інтуїтивне» уявлення про її достатню міцність. Тому, діючи за принципом забезпечення однорідності статистичних виборок, визначили дві перші підгрупи першої групи. Це підгрупа хворих, що їм застосували при лікуванні максимальну площу адгезії, та підгрупа хворих, відносно яких застосовувався довільний метод визначення площі. Друга частина хворих першої групи отримувала лікування з визначенням площі адгезії згідно із запропонованого нами розрахункового методу, що враховує об'єктивні фактори міцності, вимоги до міцності (з огляду на зусилля відкушування) та розміщення і форму опорних зубів.

Другу групу складали пацієнти, яким виготовляли суцільнолиті металеві АМП із застосуванням запропонованого нами удосконаленого методу. Тобто виготовляли суцільнолиті АМП з адгезивними накладками, перфорованими запропонованим нами методом (“Спосіб фіксації ортопедичних конструкцій до природних зубів.” Патент України №72378 А. А61С13/00. Бюл №2 15.02.2005.) в поєднанні із використанням запропонованого нами методу розрахунку площі фіксувальних елементів [122]. Фіксацію здійснювали фотокомпозитним адгезивним матеріалом Relyx ARC фірми 3M.

Третю групу складали пацієнти, яким теж виготовляли суцільнолиті АМП з адгезивними накладками, перфорованими згідно із запропонованого нами методу (“Спосіб фіксації ортопедичних конструкцій до природних зубів.” Патент України №72378 А. А61С13/00. Бюл №2 15.02.2005.) в поєднанні із використанням запропонованого нами методу розрахунку площі фіксувальних елементів [122]. Але фіксацію здійснювали досліджуваним нами композитним світлотверднучим матеріалом «Стомазит-LC» (АТ Стома) (див. табл. 2.4).

При лікуванні хворих нами використовувались такі методи дослідження: клінічний, рентгенологічний, електроодонтодіагностичний та статистичний аналіз. Клінічне обстеження пацієнтів проводили за методикою ВООЗ.

Дані обстеження пацієнтів дозволяли діагностувати клінічну ситуацію, вирішити питання про наявність показань та протипоказань для протезування адгезивними мостоподібними протезами, намітити план лікування, а також вибрати конструкцію АМП.

При вивченні діагностичних моделей щелеп визначали відстань між вісями опорних зубів, що є необхідним при розрахунку площі адгезивних елементів, а також взаємовідносини між зубними рядами для вирішення питання про необхідність препарування опорних зубів.

Реакцію опорних зубів на фіксувальний матеріал оцінювали по електрозбудженістю пульпи за допомогою одонтосенсиметра ОСМ-50. Дослідження проводили до протезування, через 3, 6, 12 та 18 місяців.

Якість фіксувального з'єднання на межі метал-композит-емаль оцінювали за допомогою йодної проби. На зону стикання краю адгезивної накладки та емалі зуба накладали ватний тампон змочений 3% розчином йоду [100]. Відсутність розширеної темно-бурої смужки, що свідчить про надійність клейового шва, оцінювали як задовільний результат.

Якість фіксації АМП в клінічних умовах оцінювали по наступним показниками: порушення фіксації АМП через 3, 6, 12 та 18 місяців. Наявність розцементування визначали візуально, а також інструментально: на проміжну частину АМП накладали пінцет та проводили розхитування в вестибуло-оральному напрямку. Відсутність рухливості та характерного звуку оцінювали як задовільний результат.

...