Оптимізація лікування хронічного апікального періодонтиту із використанням фотоактивованої дезінфекції та тимчасової обтурації кореневих каналів

Через 12 місяців після закінчення лікування ХАП температурні показники в усіх групах достовірно підвищились до фізіологічної норми. У першій основній групі дані термометрії залишились на рівні Х_п=34,6±0,42 єС, СНП=0,22±0,11%. Показник СНП варіював від 0,00 до 0,47%, медіана показника становила 0,22%, інтерквартільний розмах - 0,15ч0,29% (табл. 5.6, рис. 5.2).

У другій основній групі через 12 місяців після закінчення лікування показники локальної термометрії слизової оболонки дорівнювали 34,7±0,46 єС, СНП=0,28±0,14%. Показник СНП варіював від -0,02 до 0,48%, медіана показника становила 0,27%, інтерквартільний розмах - 0,1ч0,44%. У третій основній групі через 12 місяців після закінчення лікування було встановлено, що Х_п=34,9±0,51 єС, СНП=0,42±0,16%. Показник СНП варіював від 0,12 до 0,65%, медіана показника становила 0,42%, інтерквартільний розмах - 0,32ч0,58%. У групі контролю через 12 місяців після закінчення лікування температура слизової оболонки ясен у осередку деструкції дорівнювала у середньому 34,6±0,47єС, а температурний градієнт становив -0,26±0,29%. Показник СНП варіював від -0,8 до 0,12%, медіана показника становила -0,19%, інтерквартільний розмах - -0,5ч0,00% (табл. 5.6, рис.5.2).

Таблиця 5.6

Температурні показники слизової оболонки у проекції апексів на етапах лікування ХАП

Група	1 група	2 група	3 група	Контрольна група
Температурний показник
1	2	3	4	5
Хп до лікування, єС	32,8± 0,34	33,1±0,26	32,6±0,33	32,9±0,35
Хн до лікування, єС	34,5±0,46є	34,8±0,49	34,6±0,41	34,7±0,48
СНП до лікування, %	-4,84±0,21	-4,8±0,23	-4,7±0,15	-4,85±0,26
Хп через 1 місяць після закінчення лікування, єС	33,6±0,37	33,3±0,29	33,9±0,39	33,1±0,36
СНП через 1 місяць після закінчення лікування,%	-2,6±0,12	-4,31±0,31	-2,02±0,22	-4,61±0,12
Хп через 6 місяців після закінчення лікування, єС	34,6±0,42	34,0±0,39	34,6±0,41	33,9±0,37
СНП через 6 місяців після закінчення лікування,%	0,15±0,1	-1,7±1,4	0,01±0,18	-2,05±0,68
Хп через 12 місяців після закінчення лікування, єС	34,6±0,42	34,7±0,46	34,9±0,51	34,6±0,47
СНП через 12 місяців після закінчення лікування,%	0,22±0,11	0,28±0,14	0,42±0,16	-0,26±0,29

Таблиця 5.7

Достовірність відмінностей між термометричними показниками (р)

Група	До лікування	Через 1 місяць	Через 6 місяців	Через 12 місяців
1	2	3	4	5
1 група	* р> 0,05	1-2: р>0,05 * р> 0,05	1-3: р <0,05 2-3: р> 0,05 * р> 0,05	1-4: р <0,05 2-4: р> 0,05 3-4: р> 0,05 * р> 0,05
2 група	-	1-2: р>0,05	1-3: р <0,05 2-3: р> 0,05	1-4: р <0,05 2-4: р> 0,05 3-4: р> 0,05
3 група	* р> 0,05	1-2: р>0,05 * р> 0,05	1-3: р <0,05 2-3: р> 0,05 * р> 0,05	1-4: р <0,05 2-4: р> 0,05 3-4: р> 0,05 * р> 0,05
Контрольна група	-	1-2: р>0,05	1-3: р <0,05 2-3: р> 0,05	1-4: р <0,05 2-4: р> 0,05 3-4: р> 0,05

Примітка: *- достовірність відмінностей до контрольної групи

Динаміка всіх досліджених термометричних показників (рис. 5.2) через 6 та 12 місяців після закінчення лікування ХАП мала статистично значущий характер, що продемонстровано у таблиці 5.7.

Отже, динаміка клінічних показників була такою, що у групах, у яких поряд зі стандартними ендодонтичними маніпуляціями проводилась тимчасова обтурація КК, клінічна ефективність була вищою за інші групи. На 12 місяць після закінчення лікування ХАП 1-а категорія успішності була досягнута у 77,7% пацієнтів першої групи та 88,2% пацієнтів третьої групи. Ці показники є достовірно вищими порівняно з 62,5% та 47,3% пацієнтів другої та контрольної групи відповідно.

Рис. 5.2. Динаміка показнику СНП через 6 та 12 місяців після закінчення лікування ХАП

Дані термометричного дослідження, яке було додатковим методом у комплексі клінічного оцінювання, показали, що через 6 місяців після початку лікування ХАП найбільш успішними слід вважати результати у пацієнтів першої групи (медіана СНП 0,16, інтерквартільний розмах 0,00ч0,28) та третьої групи (медіана СНП 0,00, інтерквартільний розмах -0,05ч0,12). Через 12 місяців у всіх групах, у тому числі у контрольній (лише в цій групі він є негативним, але у рамках фізіологічної норми), СНП досяг нормальних показників, що вказує на відсутність запальних процесів у періодонті.

Таким чином дані, наведені у підрозділі 5.1 свідчать про те, що запропонований спосіб лікування ХАП, який включає ФАД та тимчасову обтурацію КК, дозволяє підвищити ефективність лікування та скоротити строки одужання.

5.2 Динаміка рентгенологічних показників

Проведене рентгенологічне дослідження та візуальна оцінка ефективності лікування за 6-бальною шкалою [32] дозволили простежити динаміку репарації кісткової тканини в учасників дослідження. Проведена цифрова обробка рентгенограм дозволила об'єктивно оцінити отримані значення оптичної щільності кісткової тканини вогнища деструкції.

На початок лікування групи були порівнянні за всім набором показників, що вивчалися (критерій Краскела-Уолліса (ККУ)), тобто виборка була репрезентативною.

Дійсно, показник Д у першій групі варіював від 219,8 до 226,5, медіана показника становила 223,5, інтерквартільний розмах _ 222ч224,8. Показник Д1 у першій групі варіював від 147,0 до 155,7, медіана показника становила 151,4, інтерквартільний розмах 151,2ч152,5, тобто спостерігалось значне зниження щільності у осередку патологічного процесу, яке було також зафіксоване і у інших групах (табл. 5.8).

Показник Д у другій групі до початку лікування варіював від 219,0 до 226,4, медіана показника становила 223,7, інтерквартільний розмах - 220,2ч224,4. Показник Д1 у другій групі варіював від 149,7 до 162,7, медіана показника становила 151,2, інтерквартільний розмах - 150,3ч151,7 (табл. 5.9).

У третій основній групі показник оптичної щільності Д до початку лікування варіював від 221,0 до 225,3, медіана показника становила 222,0, інтерквартільний розмах - 220,5ч223,9. Показник Д1 у третій групі варіював від 147,0 до 155,4, медіана показника становила 151,3, інтерквартільний розмах - 149,1ч151,2 (табл. 5.10).

Показник Д у контрольній групі до початку лікування варіював від 219,0 до 226,3, медіана показника становила 223,4, інтерквартільний розмах - 220,8ч225,1. Показник Д1 у контрольній групі варіював від 143,0 до 152,3, медіана показника становила 150,0, інтерквартільний розмах - 147,5ч151,6 (табл. 5.11).

Таким чином, вірогідних відмінностей цих значень між групами виявлено не було (р>0,05). Дані, отримані при первинному обстеженні пацієнтів з ХАП, свідчили про значне зниження мінеральної насиченості кісткової тканини в осередку деструкції (Д1).

Високі значення Д свідчили про те, що оптична щільність в еталонній ділянці зубу значно перевищувала величину даного показника в періапікальному вогнищі деструкції кісткової тканини, що було підтвердженням значного зниження мінеральної насиченості кісткової тканини в осередку ураження.

За результатами визначення відносної щільності кісткової тканини періапікальної області розраховували показник деструкції (ПД), в осередку деструкції до початку лікування (ПД1). У першій основній групі при розрахунку за формулою ПД1 = (Д1 - Д)/Д1 * 100%, були отримані наступні показники: варіював від 39,4 до 62,7, медіана показника становила 47,5, інтерквартільний розмах - 43,8ч52,1.

У другій основній групі ПД1 коливався від 40,0 до 51,2, медіана становила 45,6, а інтерквартільний розмах - 43,3ч47,9.

У третій основній групі ПД1 варіював від 39,4 до 62,7, медіана показника становила 47,5, інтерквартільний розмах - 43,8ч52,1. У групі контролю показник ПД1 варіював від 40,3 до 56,9, медіана показника становила 47,4, інтерквартільний розмах - 43,5ч49,7. Цей факт наочно продемонстровано на діаграмі рисунку 5.3.

Через 6 місяців у пацієнтів першої основної групи відзначалося достовірне по відношенню до вихідних даних зниження показника деструкції (ПД2) кісткової тканини періапікальної області при розрахунку за формулою ПД2 = (Д2 - Д)/Д2 * 100% . Дійсно, показник ПД2 у групі 1 варіював від 2,0 до 40,0, медіана показника становила 28,4, інтерквартільний розмах - 21,2ч33,1 (табл. 5.8). Розрахунок відносного показника репарації кісткової тканини за формулою ВПР1 = (ПД1 - ПД2) / ПД1 * 100%, показав, що його значення у першій групі коливалися від 26,7 до 96,2%, медіана становила 48,0%, а інтерквартільний розмах був 41,5ч56,3% (табл. 5.8).

Рис. 5.3. Розподіл показнику ПД за групами дослідження на початок лікування.

У другій основній групі через 6 місяців після закінчення лікування показник ПД2 варіював від 16,7 до 39,0, медіана показника становила 30,9, інтерквартільний розмах - 27,6ч35,6. Значення ВПР1 у другій групі коливалися від 25,1 до 69,8%, медіана становила 43,0%, а інтерквартільний розмах був - 38,8ч48,6 % (табл. 5.9).

У третій основній групі через 6 місяців після закінчення лікування показник деструкції ПД2 варіював від 0,00 до 36,3, медіана показника становила 17,5, інтерквартільний розмах - 10,8ч27,8. Середнє значення ВПР1 становило 64,8±24,3%, що є найвищим показником репарації серед груп пацієнтів. Значення ВПР1 у третій групі коливалися від 25,3 до 100%, медіана становила 62,0%, а інтерквартільний розмах був 45,2ч80,1 % (табл. 5.10).

ПД2 у групі контролю варіював від 17,0 до 48,2, медіана показника становила 30,6, інтерквартільний розмах - 26,5ч33,3. Значення ВПР1 у контрольній групі коливалися від 0,00 до 65,4%, медіана становила 37,8%, а інтерквартільний розмах був 29,7ч43,9 % (табл. 5.11).

Дані, отримані через 6 місяців після лікування, підтверджувалися результатами візуальної оцінки контрольних рентгенограм. У двох пацієнтів першої групи (11,1%) ефективність лікування була оцінена у 5 балів (повне відновлення кісткової тканини ); у трьох пацієнтів (16,6%) - 4 бали (редукція деструктивного процесу більш, ніж на Ѕ). У 10 пацієнтів (55,5%) першої групи редукція патологічного процесу становила від 1/3 до 1/2, що було оцінено у 3 бали. У трьох пацієнтів спостерігалась редукція до 1/3 (2 бали). Збільшення патологічного вогнища (0 балів) або відсутності редукції (1 бал) не спостерігалось у жодного пацієнта. Значення ефективності лікування коливалися від 1 до 5 балів, медіана показника становила 3,0 балів, інтерквартільний розмах був 3,0ч4,0 балів (табл. 5.8).

У другій основній групі через 6 місяців після закінчення лікування у одного пацієнта (6,25%) ефективність лікування була оцінена у 4 бали; у дев'яти пацієнтів (56,25%) - 3 бали та у семи пацієнтів (43,75%) був зафіксований показник у 2 бали. Збільшення патологічного вогнища, відсутності редукції та повної редукції не спостерігалось у жодного пацієнта. Показники рентгенологічної ефективності лікування коливалися від 2 до 4 балів, медіана показника становила 3,0 балів, інтерквартільний розмах був 3,0ч3,0 балів (табл. 5.9).

У третій основній групі через 6 місяців після закінчення лікування ефективність проведених заходів була наступною: у чотирьох пацієнтів (23,52%) ефективність лікування була оцінена у 5 балів; у шести хворих (35,3%) - 4 бали. У п'яти учасників дослідження (29,4%) показник склав 3 бали пацієнтів (43,75%) та у двох (11,7%) - 2 бали. Оцінки «0 балів» та «1 бал» не було зафіксовано. Показники рентгенологічної ефективності лікування варіювали від 2 до 5 балів, медіана показника становила 4,0 балів, інтерквартільний розмах був 3,0ч4,0 балів (табл. 5.10).

У групі контролю через 6 місяців після закінчення лікування у двох пацієнтів (10,5%) не спостерігалось редукції кісткової тканини патологічного вогнища, що відповідає оцінці «1 бал» за 6-бальною шкалою. У чотирьох хворих (21,05%) ефективність лікування була оцінена у 2 бали; у одинадцяти пацієнтів (57,9%) - 3 бали та у двох пацієнтів (10,5%) був зафіксований показник у 4 бали. Збільшення патологічного вогнища та повної редукції не спостерігалось у жодного пацієнта. Показники рентгенологічної ефективності лікування варіювали від 0 до 4 балів, медіана показника становила 3,0 балів, інтерквартільний розмах був 2,0ч3,0 балів (табл. 5.11).

Через 12 місяців після початку лікування показник деструкції ПД3 у першій групі варіював від 0,00 до 36,5, медіана показника становила 2,2, інтерквартільний розмах - 0,3ч9,2. Значення ВПР2 у першій групі коливалися від 30,5 до 100%, медіана становила 95,6%, а інтерквартільний розмах був 86,1ч99,3% (табл. 5.8).

Показник ПД3 у другій групі на 12 місяці спостережень варіював від 0,00 до 35,3, медіана показника становила 3,1, інтерквартільний розмах - 0,25ч13,5. Значення ВПР2 у другій групі коливалися від 30,3 до 100%, медіана становила 94,4%, а інтерквартільний розмах був 72,3ч99,5% (табл. 5.9).

Показник ПД3 у третій групі варіював від 0,00 до 19,7, медіана показника становила 0,4, інтерквартільний розмах - 0,00ч1,3. Значення ВПР2 у третій групі коливалися від 58,7 до 100%, медіана становила 99,1%, а інтерквартільний розмах був 97,3ч100,0%, що є найвищим показником, який вказує на відновлення кісткової тканини (табл. 5.10).

У групі контролю через 12 місяців після закінчення лікування ХАП показник ПД3 у варіював від 0,00 до 36,2, медіана показника становила 12,3, інтерквартільний розмах - 2,1ч23,2. Значення ВПР2 у контрольній групі коливалися від 32,3 до 100%, медіана становила 71,6%, а інтерквартільний розмах був 46,2ч95,4% (табл. 5.11).

При візуальній оцінці рентгенограм зубів через 12 місяців [32] у чотирнадцяти пацієнтів (77,7%) першої групи спостерігалась рентгенологічна картина здорової кісткової тканини (5 балів). У трьох (16,6%) пацієнтів розміри вогнища деструкції зменшилися більш ніж на 1/2, що дозволило оцінити ефективність проведеної терапії в даному випадку в 4 бали. У одного пацієнта (5,5%) була виявлена ??редукція деструктивного процесу на 1/3 (оцінка ефективності лікування - 2 бали). У жодного пацієнта не було відмічено редукції періапікального процесу від 1/3 до 1/2 (3 бали); прогресування патологічного процесу (0 балів) або відсутності редукції (1 бал). Показники рентгенологічної ефективності лікування коливалися від 2 до 5 балів, медіана показника становила 5,0 балів, інтерквартільний розмах був 4,0ч5,0 балів (табл. 5.8).

У другій основній групі після 12 місяців спостережень у десяти пацієнтів (62,5%) спостерігалось повне відновлення кісткової тканини у патологічному осередку, що клінічно оцінюється у 5 балів за 6-бальною шкалою. У двох (12,5%) пацієнтів розміри вогнища деструкції зменшилися більш ніж на 1/2, що дозволило оцінити ефективність проведеної терапії в даному випадку в 4 бали. Також у двох учасників дослідження (12,5%) показник ефективності становив 3 бали. Редукція патологічного процесу на 1/3 була встановлена у двох пацієнтів (12,5%). Збільшення розмірів патологічного осередку (0 балів) або відсутності редукції (1 бал) не було виявлено. Показники рентгенологічної ефективності лікування коливалися від 2 до 5 балів, медіана показника становила 5,0 балів, інтерквартільний розмах був 4,0ч5,0 балів (табл. 5.9).

При оцінці ефективності лікування ХАП в третій групі за даними візуальної оцінки рентгенограм на 12 місяці спостережень були отримані наступні дані: у п'ятнадцяти хворих (88,2%) дані рентгенографії були оцінені у 5 балів та у двох пацієнтів (11,8%) у 4 бали. Показники рентгенологічної ефективності лікування коливалися від 4 до 5 балів, медіана показника становила 5,0 балів, інтерквартільний розмах був 5,0ч5,0 балів. Результатів у 3, 2,1 або 0 балів отримано не було (табл. 5.10).

У групі контролю на 12 місяць після проведення лікування ХАП у дев'яти пацієнтів (52,7%) було зафіксовано повне відновлення кісткової тканини, що відповідає 5 балам. У трьох пацієнтів (15,7%) ефективність оцінювалась у 4 бали (редукція періапікального процесу більш ніж на Ѕ), у чотирьох (21,05%) пацієнтів - у 3 бали (редукція періапікального процесу від 1/3 до Ѕ) та у чотирьох (21,05%) пацієнтів у 2 бали (редукція періапікального процесу на 1/3). Збільшення розмірів вогнища деструкції (0 балів) або відсутності редукції (1 бал) не було виявлено. Показники рентгенологічної ефективності лікування коливалися від 2 до 5 балів, медіана показника становила 4,0 балів, інтерквартільний розмах був 3,0ч5,0 балів, що є найнижчим показником серед груп, які брали участь у дослідженні. Результатів у 3, 2,1 або 0 балів отримано не було (табл. 5.11).

Таблиця 5.8

Динаміка рентгенологічних показників на різних етапах лікування ХАП у першій групі

Показник	Середнє значення та стандартне відхилення	Медіана	Інтерквартільний розмах
Д	223,3±1,85	223,5	222,0ч224,8
Д1	151,3±1,61	151,4	151,2ч151,6
ПД1	48,7±6,3	47,5	43,8ч52,1
ПД2	26,0±10,04	28,4	21,2ч32,1
ПД3	5,9±1,8	2,2	0,33ч9,2
ВПР1, %	52,85±19,4	48,0	41,5ч56,3
ВПР2, %	89,6±17,1	95,6	86,1ч99,3
Рентгенологічна ефективність через 6 місяців, бали	3,35±0,9	3,0	3,0ч4,0
Рентгенологічна ефективність через 12 місяців, бали	4,55±0,7	5,0	4,0ч5,0



Таблиця 5.9

Динаміка рентгенологічних показників на різних етапах лікування ХАП у другій групі

Показник	Середнє значення та стандартне відхилення	Медіана	Інтерквартільний розмах
Д	222,6±2,44	223,7	220,2ч224,4
Д1	152,53±3,8	151,2	150,3ч151,7
ПД1	46,9±3,37	47,6	44,6ч49,2
ПД2	30,9±5,6	30,9	27,6ч35,6
ПД3	8,1±1,0	3,15	0,25ч13,5
ВПР1, %	43,5±11,0	43,0	38,8ч48,6
ВПР2, %	81,9±24,5	94,4	72,3ч99,5
Рентгенологічна ефективність через 6 місяців, бали	3,0±0,6	3,0	3,0ч3,0
Рентгенологічна ефективність через 12 місяців, бали	4,3±0,95	5,0	4,0ч5,0

Таблиця 5.10

Динаміка рентгенологічних показників на різних етапах лікування ХАП у третій групі

Показник	Середнє значення та стандартне відхилення	Медіана	Інтерквартільний розмах
Д	210,5±4,85	222,0	220,5ч223,9
Д1	151,3±2,7	151,3	149,1ч153,2
ПД1	45,6±3,0	45,6	43,3ч47,9
ПД2	30,9±5,6	30,9	27,6ч35,6
ПД3	2,24±1,54	0,4	0,00ч1,3
ВПР1, %	64,8±24,3	62,0	45,2ч80,1
ВПР2, %	95,1±11,06	99,1	97,3ч100,0
Рентгенологічна ефективність через 6 місяців, бали	3,82±0,8	4,0	3,0ч4,0
Рентгенологічна ефективність через 12 місяців, бали	4,88±0,33	5,0	5,0ч5,0



Таблиця 5.11

Динаміка рентгенологічних показників на різних етапах лікування ХАП у контрольній групі

Показник	Середнє значення та стандартне відхилення	Медіана	Інтерквартільний розмах
Д	223,0±2,45	223,4	220,8ч225,19
Д1	149,4±3,2	150,0	147,6ч151,6
ПД1	47,6±4,8	47,4	43,5ч49,7
ПД2	30,45±7,0	30,6	26,5ч33,2
ПД3	13,9±12,1	12,3	2,1ч23,2
ВПР1, %	35,2±16,1	37,8	29,7ч43,9
ВПР2, %	70,1±25,5	71,65	46,2ч95,4
Рентгенологічна ефективність через 6 місяців, бали	2,55±1,0	3,0	2,0ч3,0
Рентгенологічна ефективність через 12 місяців, бали	3,95±1,0	4,0	3,0ч5,0

Динаміка всіх досліджених показників груп, які брали участь у дослідженні, мала статистично значущий характер (табл. 5.12).

Таблиця 5.12

Статистична значущість змін показників зони спостереження пацієнтів через 6 та 12 місяців після початку лікування

Показник	Рівень значущості	Статистичний критерій
	1 група	2 група	3 група	Контрольна група
ПД	0,0000	0,0000	0,0000	0,0000	ККУ
ВПР	0,0000	0,0000	0,0000	0,0002	МТ
X_RAY	0,0023	0,0019	0,0008	0,0041	МТ

Примітка: ККУ - критерій Краскела-Уолліса, МТ - медіанний тест

Фрагмент, який наведено нижче, представляє результати лікування, про які йшлося вище, шляхом між групового порівняння показника ВПР на віддалених термінах після проведеного лікування (рис. 5.4).

Рис. 5.4. Динаміка показника ВПР через 6 місяців після закінчення лікування з огляду на групову приналежність пацієнта

Як можна бачити з рисунка 5.5, через 12 місяців після початку лікування найбільш успішними слід вважати результати у пацієнтів 3-ої групи (медіана - 62,0, інтерквартільний розмах 45,2ч80,1). Залежності, згідно з МТ мають статистично значущий характер (р=0,0000).

Рис. 5.5. Динаміка показника ВПР через 12 місяців після початку лікування з огляду на групову приналежність пацієнта

Таким чином, проведені рентгенологічні дослідження з визначенням оптичної щільності осередку деструкції довели, що спосіб лікування, який включає ФАД і тимчасову обтурацію КК дозволяє скоротити строки репарації кісткової тканини. Через 6 місяців спостерігається достовірно вищий показник ВПР1 у третій групі (рис.5.4) у третій групі порівняно з іншими групами дослідження. Через 12 місяців тенденція зберігається та викристалізовується ядро явища: інтерквартільний розмах є мінімальним у третій групі у порівнянні з іншими групами (97,3ч100), тобто результати лікування є найбільш стійкими та однозначними (рис.5.5).

Клінічний приклад №1:

Пацієнтка 25 років звернулась в стоматологічну клініку з метою санації порожнини рота. Скарги на зміни кольору зубу у передній ділянці та естетичний дефект. З анамнезу захворювання: 21 зуб був лікований кілька років тому з приводу карієсу. Зі слів пацієнтки, близько 6 місяців тому стався відкол пломби. До лікаря не зверталась.

Об'єктивно: конфігурація обличчя не порушена. Реґіонарні лімфатичні вузли не пальпуються. На піднебінній поверхні 21 зубу - глибока каріозна порожнина, виповнена щільним пігментованим дентином, широко з'єднується з порожниною зубу. Пломба частково збережена. Реакція на температурні подразники безболісна. Зондування, перкусія та пальпація слизової оболонки у проекції верхівки зубу безболісна.

Рентгенологічне дослідження виявило, що КК простежується на всьому протязі, не запломбований. В області верхівки кореню візуалізується вогнище деструкції кісткової тканини округлої форми з чіткими, рівними контурами, діаметром 5 мм. СНП= -5,1, ПД=52,5.

При дослідженні мікрофлори були культивовані: Enterococcus faecalis (7 lg КУО/мл), Staphylococcus epidermidis (4 lg КУО/мл), Pseudomonas putida (1 lg КУО/мл), Fusobacterium spp. (2 lg КУО/мл), Actinomyces spp. (4 lg КУО/мл), Streptococcus spp. (6 lg КУО/мл).

Діагноз: 21 - хронічний апікальний періодонтит К 04.5 (хронічний гранулематозний періодонтит).

З отримання від пацієнтки інформованої згоди було прийнято рішення про проведення ендодонтичного лікування.

Лікування: проведена ізоляція. Оперативна обробка каріозної порожнини: видалення старої пломби, стоншених країв емалі, пігментованого дентину. Створення доступу до устя КК, інструментальна обробка КК ручними та машинними нікель-титановими інструментами. Іригація КК за стандартним протоколом (розділ 2.1).

ФАД КК проводилась із застосуванням фотосенсибілізатора - 10% розчину повідон-йоду. Розчин повідон-йоду залишався in situ протягом 60 секунд, після чого був опромінений у інфрачервоному оптичному діапазоні протягом 120 секунд.

Повторне мікробіологічне дослідження показало відсутність мікроорганізмів у КК.

Постійну обтурацію КК проводили методом холодної латеральної конденсації гутаперчі, застосовуючи силер на основі епоксидних смол. Реставрація коронкової частини 21 зубу проводилася за загальноприйнятою методикою із застосуванням світлотвердіючого мікрогібридного композитного матеріалу.

Скарги після постійної обтурації КК у пацієнтки були відсутні. СНП через 1 місяць становив -3,9. Через 6 місяців СНП=-0,24. Рентгенологічно спостерігалась редукція періапікального деструктивного процесу менше, ніж на 1/3 (2 бали), ВПР=26%.

Через 12 місяців СНП=0,31 та ренгенологічно виявлене повне відновлення кісткової тканини (5 балів). ВПР=100% (рис. 5.6).

Рис. 5.6. Рентгенограми 21 зубу, оброблені у програмі "K-PACSV.1.6.0" одразу після лікування, через 6 та 12 місяців



Клінічний приклад №2:

Пацієнт 37 років звернувся в стоматологічну клініку з метою санації порожнини рота. Скарги на дефект пломби у зубі на нижній щелепі справа. З анамнезу захворювання: 46 зуб був лікований кілька років тому з приводу ускладнення карієсу. Зі слів пацієнта, близько тижня тому стався відкол пломби. До лікаря не звертався.

Об'єктивно: конфігурація обличчя не порушена. Реґіонарні лімфатичні вузли не пальпуються. На медіально-контактній поверхні 46 зубу - частково збережена пломба. Реакція на температурні подразники безболісна. Зондування, перкусія та пальпація слизової оболонки у проекції верхівки зубу безболісна.

Рентгенологічне дослідження виявило, що у КК 46 простежуються залишки пломбувального матеріалу. В області верхівки медіального та дистального коренів візуалізуються вогнища деструкції кісткової тканини округлої форми з чіткими, рівними контурами, діаметрами 5 мм. СНП= -4,89, ПД=60,4. При дослідженні мікрофлори були культивовані: Enterococcus faecalis (8 lg КУО/мл), Pseudomonas aeruginosa (6 lg КУО/мл), Candida albicans (7 lg КУО/мл) та Lactobacillus spp. та (5 lg КУО/мл).

Діагноз: 46 - хронічний апікальний періодонтит К 04.5 (хронічний гранулематозний періодонтит).

З отримання від пацієнта інформованої згоди було прийнято рішення про проведення ендодонтичного лікування.

Лікування: проведена ізоляція. Оперативна обробка каріозної порожнини. Створення доступу до устів КК, інструментальна обробка КК ручними та машинними нікель-титановими інструментами. У КК простежуються залишки нетвердіючої пасти. Іригація КК за стандартним протоколом (розділ 2.1).

ФАД КК проводилась із застосуванням фотосенсибілізатора - 10% розчину повідон-йоду. Розчин повідон-йоду залишався in situ протягом 60 секунд, після чого був опромінений у інфрачервоному оптичному діапазоні протягом 120 секунд.

Повторне мікробіологічне дослідження показало відсутність мікроорганізмів у КК.

Вносилась паста для тимчасової обтурації на основі гідроокису кальцію каналонаповнювачем на робочу довжину каналу, була проведена контрольна рентгенографія. Потім порожнину зубу закривали тимчасовою пломбою строком на 10 днів. Через десять днів видалялась тимчасова пломба та кальцій-вмісна паста. Для видалення залишків пасти на основі гідроксиду кальцію КК оброблялись пасивною ультразвуковою іригацією із промиванням 17% розчином ЕДТА. Постійну обтурацію КК проводили методом холодної латеральної конденсації. Реставрація 46 зубу за стандартною методикою.

Скарги після постійної обтурації у пацієнта були відсутні. СНП через 1 місяць становив -1,9. Через 6 місяців СНП=0,18, редукція деструктивного процесу більш, ніж на Ѕ (4 бали), ВПР=67,3%. Через 12 місяців СНП=0,21 та виявлене повне відновлення кісткової тканини (5 балів). ВПР=100% (рис. 5.7).

Рис. 5.7. Рентгенограми 46 зубу до лікування, через 6 та 12 місяців

Клінічний приклад №3:

Пацієнт 27 років звернувся в стоматологічну клініку з метою санації порожнини рота. Скарги на дефект пломби у передній ділянці та естетичний дефект. З анамнезу захворювання: 46 зуб був лікований кілька років тому з приводу ускладнення карієсу. Зі слів пацієнта близько тижня тому стався відкол пломби. До лікаря не звертався.

Об'єктивно: конфігурація обличчя не порушена. Реґіонарні лімфатичні вузли не пальпуються. На дистально-контактній поверхні 46 зубу - частково збережена пломба. Реакція на температурні подразники відсутня. Зондування, перкусія та пальпація слизової оболонки у проекції верхівки зубу безболісна.

Рентгенологічне дослідження виявило, що у КК 46 простежуються залишки пломбувального матеріалу. В області верхівки медіального та дистального коренів візуалізуються вогнища деструкції кісткової тканини округлої форми з чіткими, рівними контурами, діаметрами 5 мм. СНП= -4,89, ПД=60,4. При дослідженні мікрофлори були культивовані: Escherichia coli (7 lg КУО/мл), Peptostreptococcus spp. (6 lg КУО/мл), Candida albicans (7 lg КУО/мл), Staphylococcus epidermidis (4 lg КУО/мл) та Streptococcus spp. (7 lg КУО/мл).

Діагноз: 46 - хронічний апікальний періодонтит К 04.5 (хронічний гранулематозний періодонтит).

З отримання від пацієнта інформованої згоди було прийнято рішення про проведення ендодонтичного лікування.

Лікування: проведена ізоляція. Оперативна обробка каріозної порожнини. Створення доступу до устя КК. Каналонаповнювачем вносилась паста для тимчасової обтурації на основі йодоформу на 1/3 кореневих каналів, а потім - на дно порожнини за допомогою штопферу з товщиною шару 0,2-0,5 мм. Порожнина зубу була закрита тимчасовою пломбою із скломерного цементу на 3 дні. У друге відвідування виконувалось видалення тимчасової пломби, інструментальна обробка КК ручними та машинними нікель-титановими інструментами. У КК простежуються залишки нетвердіючої пасти.

Іригація КК виконана за стандартним протоколом (розділ 2.1) та вносилась паста для тимчасової обтурації на основі гідроокису кальцію каналонаповнювачем на робочу довжину каналу, була проведена контрольна рентгенографія. Потім порожнину зубу закривали тимчасовою пломбою строком на 10 днів. Через десять днів видалялась тимчасова пломба та кальцій-вмісна паста.

Повторне мікробіологічне дослідження показало наступні результати: Escherichia coli (2 lg КУО/мл), Staphylococcus epidermidis (1 lg КУО/мл) та Streptococcus spp. (1 lg КУО/мл). Після цього проводилось висушування КК паперовими пінами, постійна обтурація за стандартною методикою та реставрація коронкової частини зубу.

Пацієнт скаржився на болі при накушуванні протягом двох днів. СНП через 1 місяць становив -1,6. Через 6 місяців СНП=0,38 та виявлене повне відновлення кісткової тканини (5 балів). ВПР=100% (рис. 5.8).

Рис. 5.7. Рентгенограми 46 зубу до лікування та через 6 місяців

Таким чином, була виявлена залежність успішності лікування ХАП від вибору засобів і методу лікування. Дані клінічного оцінювання успішності лікування, динаміка термометричних показників у проекції апексів зубів, відносної оптичної щільності, розрахунок показників деструкції кісткової тканини і відносного показника репарації патологічного вогнища, а також візуальна оцінка рентгенограм зубів у динаміці показали, що більш швидке і повне відновлення функції зубів, уражених ХАП та репарація кісткової тканини періапікальної ділянки спостерігалося у пацієнтів третьої групи.

У жодного з пацієнтів третьої групи не було пістпломбувального болю. Ускладнення у вигляді періостальних явищ не було відмічено у жодній з груп. Термометричні показники у пацієнтів першої та третьої групи досягли фізіологічної норми вже на 6 місяць після закінчення лікування ХАП, а на 12 місяць - у всіх чотирьох групах. На 12 місяць після закінчення лікування ХАП 1-а категорія успішності була досягнута у 77,7% пацієнтів першої групи та 88,2% пацієнтів третьої групи, що є достовірно вищим за результати другої та контрольної групи.

Вивчення відносної оптичної щільності кісткової тканини та підрахунок ВПР дозволив оцінити хід репарації в учасників дослідження та об'єктивізувати ренгенографічні дані.

Застосування комплексного методу лікування ХАП що включає в себе ФАД та тимчасову обтурацію КК на додаток до загальноприйнятого ендодонтичного лікування дозволило одночасно впливати на інфіковану систему кореневих каналів і вогнище періапікальної деструкції.

Результати даного розділу висвітлені в наступних публікаціях:

Жданова Н. О. Динаміка термометричних показників слизової оболонки при лікуванні хронічного гранулематозного періодонтиту методом тимчасової обтурації / Н. О. Жданова // Медицина сьогодні і завтра. - 2015. - №2 (67). - 139-142.

Жданова Н. О. Динаміка клінічних показників при лікуванні хронічного апікального періодонтиту методами тимчасової обтурації та фотоактивованої дезінфекції кореневих каналів / Н. О. Жданова, Є. М. Рябоконь // Вісник проблем біології і медицини. - 2016. - Вип. 3, т. 1 (131). - 248-252. Автором проведено клінічне обстеження пацієнтів, проаналізовано та оброблено отримані результати, підготовлено статтю до друку.

Жданова Н. О. Вивчення відносної оптичної щільності кісткової тканини при лікуванні хронічного гранулематозного періодонтиту / Н.О. Жданова // Світ медицини та біології. - 2016. - №3 (57). - 32-35.

Жданова Н. О. Обґрунтування використання матеріалів для тимчасової обтурації при лікуванні хронічного гранулематозного періодонтиту методом тимчасової обтурації / Н. О. Жданова // Вопросы экспериментальной и клинической стоматологии: сб. науч. тр. - Вып. 11. - Ч.1. - Харків: ХНМУ, 2015. - С. 119-120.

Zhdanova N. Justification of applying of materials for temporary obturation in the treatment of chronic apical granulomatous periodontitis/ N. Zhdanova // Materials of 8^th International Scientific Interdisciplinary Congress for students and young scientists, Kharkiv, 14-15 May 2015. - Kharkiv, 2015. - P. 98-99.

Жданова Н. О. Assessment of effectiveness of drugs for temporary obturation in the treatment of chronic apical periodontitis based on periapical status / Н.О. Жданова // Сяйво посмішки: зб. наук. міжвуз. праць наук.-прак. конф. у рамках конкурсу, Харків, 20 листопада 2015 р. - Харків, 2015. - С. 155-158.

Ryabokon E. Detection of effectiveness of drugs for temporary obturation in the treatment of chronic apical periodontitis / E. Ryabokon, N. Zhdanova // V?LЭ YUSЭF OРLU AXUNDOVUN 100 illik yubileyin? h?sr h?sr edilmiю elmi-praktik konfransэn tezisl?r, Baki, 15 yanvar 2016. - Baki, 2016. - P. 176-177. Автором проведено клінічне обстеження пацієнтів, проаналізовано та оброблено отримані результати, підготовлено статтю до друку.



АНАЛІЗ ТА ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Проблема пошуку ефективних методів лікування хронічних форм періодонтиту залишається актуальною, що пов'язано з його високою поширеністю, різноманітністю клінічних проявів і великою кількістю повторних звернень. Дослідження останніх років доводять провідну роль патогенної мікрофлори у патогенезі хронічного апікального періодонтиту [110, 224].

Аналізуючи матеріал літературного огляду, варто відзначити, що є безліч різних методик лікування хронічного періодонтиту. Наукові дослідження проводилися в області вдосконалення способів антибактеріальної дії на мікрофлору кореневого каналу і можливості впливу на періапікальне вогнища хронічної інфекції.

Велика кількість літературних джерел вказують на успішне застосування в сучасній ендодонтичній практиці тимчасової обтурації кореневих каналів для довготривалої експозиції лікувальної речовини, що не може бути досягнути у повній мірі при стандартній медикаментозній обробці кореневих каналів [10, 31, 93, 115]. Таким чином, на ринку стоматологічних матеріалів існують різноманітні засоби у вигляді розчинів і паст, які використовують для лікування хронічного періодонтиту [7, 14]. Широкий асортимент препаратів для тимчасового пломбування кореневих каналів ускладнює вибір оптимального матеріалу для лікаря-стоматолога. У зв'язку з цим, поглиблене вивчення аспектів з різних напрямків лікування хронічного періодонтиту, використовуючи метод тимчасової обтурації, дозволить підвищити якість ендодонтичного лікування [2, 3, 14, 35].

Широке застосування знаходять кальцій-вмісні препарати. Гідроокис кальцію забезпечує остеоіндуктивність, стимулює процес кальцифікації, відповідаючи концепції біологічного пломбування кореневих каналів, створюються умови для ефективного відновлення кісткової тканини у віддалені терміни [6, 60, 203]. Але антимікробний спектр дії кальцій-вмісних матеріалів не є широким, що свідчить про те, що до протоколу лікування хронічного періодонтиту необхідно включати спосіб обробки кореневих каналів, направлений на вплив на мікробну складову дентину кореневого каналу [62, 165].

На сучасному етапі терапевтичної стоматології існує велика кількість досліджень, присвячених лазеротерапії, зокрема фотоактивованій дезінфекції для ефективної боротьби з патогенною мікрофлорою [24, 27, 28, 120]. У літературі є дані про можливість застосування повідон-йоду у якості хроматофору при фотоактивованій дезінфекції [239]. У сучасній стоматології існує велика кількість досліджень, які доводять ефективність повідон-йода у пародонтології та при лікуванні карієсу [207]. Ефективність застосування повідон-йоду при лікуванні хронічного апікального періодонтиту є недостатньо вивченою, що обумовило мету та задачі дисертаційної роботи.

Ефективність комбінованої дії тимчасової обтурації та фотоактивованої дезінфекції кореневих каналів для впливу на різні ланки патогенезу хронічного апікального періодонтиту підтверджує наше дослідження.

Для виконання поставлених завдань було проведене багатоетапне дослідження, яке включає у себе клінічні дослідження та дослідження in vitro.

На клінічному етапі було сформовано чотири групи пацієнтів віком 25-40 років - три основних та одна контрольна в залежності від обраного методу лікування хронічного періодонтиту. Вікова група пацієнтів обумовлена даними літератури про те, що у цей період життя тканини періодонт знаходиться на етапі стабілізації [164].

У першій основній групі (18 пацієнтів) лікування хронічного апікального періодонтиту виконувалось із застосуванням двоетапної тимчасової обтурації кореневих каналів пастами вітчизняного виробництва: на основі йодоформу - для впливу на патогенну мікрофлору та на основі гідроксиду кальцію для пришвидшення регенерації кісткової тканини у патологічному вогнищі. Вибір паст для тимчасової обтурації був обумовлений результатами досліджень матеріалів цієї групи in vitro.

У другій основній групі (16 пацієнтів) лікування проводилось у одне відвідування. До протоколу, окрім стандартної медикаментозної обробки, була включена фотоактивована дезінфекція кореневих каналів із застосуванням 10% розчину повідон-йоду в якості фотосенсибілізатора. Експозиція розчину in situ складала 60 секунд. Активація хроматофору проводилась за допомогою лазерного опромінення у інфракрасному оптичному діапазоні з довжиною хвилі 810 нм із щільністю потужності 100 мВт/смІ . Сучасними дослідженнями було доведено, що діапазон часу 60 секунд експозиції та 120 секунд впливу є оптимальним [17, 26]. Вибір джерела опромінення був обумовлений результатами нашого дослідження in vitro, які показали, що найбільш ефективною є комбінація «повідон-йод + л 810 нм».

У третій основній групі (17 пацієнтів) лікування періодонтиту було виконане у два етапи: тимчасова обтурація кореневих каналів пастою на основі гідроксиду кальцію з метою забезпечення остеоіндуктивності; та фотоактивована дезінфекція із застосуванням повідон-йоду у якості фотосенсибілізатора з метою зменшення концентрації мікробних ценозів.

У групі контролю (19 осіб) лікування було проведено одноетапно, включаючи стандартний протокол іригації кореневих каналів. Постійна обтурація кореневих каналів у пацієнтів усіх чотирьох груп проводилась силером на основі епоксидних смол.

Вибір силеру був пов'язаний з тим, що матеріали для пломбування кореневих каналів на основі епоксидних смол герметично обтурують кореневі канали та є біологічно індиферентними, не створюючи впливу на віддаленні результати лікування. Вищезазначені властивості обраного силеру дозволяють об'єктивно оцінити ефективність запропонованих методів.

Оцінку ефективності лікування хронічного апікального періодонтиту проводили на підставі клінічних симптомів відповідно до директив Європейського товариства ендодонтології, термометричних показників, даних мікробіологічного дослідження та результатів рентгенографії в процесі лікування і через 6, 12 місяців після лікування.

Аналіз клінічних симптомів показав, що найкращі показники на ранніх етапах лікування (третя категорія успішності є максимально високою на ранніх етапах лікування у зв'язку з тим, що процеси регенерації кісткової тканини починаються через певний проміжок часу), тобто відсутність пістпломбувального болю, припухлості м'яких тканин у проекції верхівки кореня зубу та інших ускладнень спостерігались у пацієнтів, яким проводилась фотоактивована дезінфекція кореневих каналів, тобто у другій та третій групі.

Лише у двох пацієнтів другої групи були зафіксовані болі при накушуванні після обтурації кореневих каналів, які зникли протягом двох днів без додаткової фармкорекції. У пацієнтів третьої групи не було відмічено жодних скарг протягом та після лікування.

У трьох учасників дослідження першої групи та чотирьох контрольної групи протягом трьох днів після пломбування кореневих каналів спостерігались болі при накушуванні, які потребували купування нестероїдними анальгетиками.

Дані клінічного обстеження свідчать про першорядну роль періодонтопатогенної мікрофлори у виникненні ускладнень після проведення ендодонтичного лікування з приводу хронічного апікального періодонтиту.

Дослідження рентгенографічних показників був важливим етапом у лікуванні хронічного апікального періодонтиту для встановлення діагнозу, визначення кількості та анатомії кореневих каналів,вимірювання робочої довжини кореневих каналів додатково до даних апекслокатору, оцінки якості обтурації кореневих каналів та контролю регенерації патологічного вогнища.

Репарацію кісткової тканини визначали за 6-бальною системою через 6 та 12 місяців після завершення лікування. Такі терміни спостереження були обумовлені тим, що у такий проміжок часу можна оцінити динаміку регенерації вогнища деструкції або її відсутність.

Більш детальну картину та можливість виразити у числовому еквіваленті рентгенографічні показники нам надало дослідження оптичної щільності кісткової тканини. Після оцифрування рентгенівських знімків були підраховані такі показники, як відносна оптична щільність (у осередку деструкції та реперній точці), показник деструкції та відносний показник репарації кісткової тканини через 6 та 12 місяців.

Найкращі результати на 6 та 12 місяць спостережень було отримано у першій та третій групі, де проводилась тимчасова обтурація кореневих каналів пастою на основі гідроокису кальцію. Відносний показник репарації на 6 місяць спостережень (ВПР1) у першій групі склав 52,8±19,2% та 64,8±24,3% у третій. Вже на цьому етапі у двох пацієнтів першої групи та чотирьох пацієнтів третьої була зафіксована повна редукція кісткової тканини. Значно нижчі показники були отримані у групах, де лікування хронічного апікального періодонтиту виконувалось одноетапно. ВПР1 у другій групі склав 43,5±11,0%, а контрольній - 35,2±16,1%.

Через 12 місяців після закінчення лікування у 11 пацієнтів першої групи була відмічена повна репарація кісткової тканини у патологічному осередку, а ВПР2 склав 89,6±17,4%. У третій групі у 13 пацієнтів було виявлено повне відновлення кісткової тканини, а ВПР2 був на рівні 95,1±11,0%. У пацієнтів другої групи ВПР2 дорівнював 81,9±24,6%, а повна репарація спостерігалась у 6 пацієнтів. У групі контролю спостерігалась подібна картина: 6 пацієнтів з повним відновленням кісткової тканини у патологічному осередку, ВПР2=70,1±25,5%.

Аналізуючи отримані дані, можна говорити про здатність матеріалів на основі гідроокису кальцію стимулювати темп та об'єм репарації кісткової тканини. Цей факт підтверджує результати досліджень, присвячених вивченню впливу гідроокису кальцію на періапікальні тканини, макро- та мікроканали зубів, які відзначають його остеоіндуктивність [149, 165].

Для оцінки динаміки регенеративних процесів була застосована термометрія слизової оболонки у проекції верхівки кореня зубів із хронічним періодонтитом та симетричних інтактних зубів. Виміри проводились чотири рази: перед початком лікування, через 1, 6 та 12 місяців. У всіх пацієнтів перед початком лікування спостерігалось достовірне зниження локальної температури.

Найбільш швидке відновлення термометричних показників було зафіксовано у першій та третій групі, де лікування проводилось, включаючи тимчасову обтурацію кореневих каналів. Вже на 6 місяць спостережень у всіх учасників першої та третьої групи спостерігалось підвищення локальної температури до фізіологічної норми. На 12 місяць після закінчення лікування у всіх учасників дослідження термометричні показники достовірно підвищились до нормальних.

Результати термометричних досліджень корелюються з з даними рентгенографії та відносної оптичної щільності, описуючи процеси регенерації кісткової тканини у патологічному осередку та зменшення проявів хронічного запалення. Цей метод не може бути використаний окремо, тому що не дає змоги об'єктивно оцінити ступінь редукції вогнища деструкції. Але у якості додаткового методу дослідження, дані термометрії дозволили оцінити динаміку запального процесу.

Культуральні дослідження, мета яких - встановити родовий та видовий склад мікрофлори кореневих каналів до та після проведення лікувальних заходів, є дуже важливими у дослідженні ефективності лікування хронічного періодонтиту, тому що мікробний фактор є першорядним у етіології періодонтиту [73, 86, 89].

Аналіз результатів мікробіологічного дослідження вмісту кореневих каналів після створення ендодонтичного доступу до інструментальної та медикаментозної обробки у всіх групах показав велику різноманітність: родовий та видовий склад представлений 16 родами бактерій та одним родом дріжджеподібних грибів.

Були ідентифіковані Enterococcus faecalis (57,0%), Staphylococcus epidermidis (38,8%), Candida albicans (39,9%), Pseudomonas aeruginosa (25,5%), Escherichia coli (35,75%), Lactobacillus spp. (28,45%), Peptostreptococcus spp. (24,3%), Actinomyces spp. (24,2%) та Fusobacterium spp. (14,15%). Також у одиничних випадках були виділені Treponema denticola, Bacillus cereus, Veillonella spp., Eubacterium spp., Bacteroides spp., Corynebacterium spp., Prevotella spp. та Pseudomonas putida. Отримані дані, зокрема переважання Enterococcus faecalis у мікрофлори пацієнтів із хронічним апікальним періодонтитом, підтверджуються дослідженнями ряду авторів [4, 110, 122, 224].

Той факт, що Pseudomonas aeruginosa та Escherichia coli були знайдені лише у випадках повторного ендодонтичного лікування говорить про можливість ятрогенного фактору у патогенезі хронічного періодонтиту.

У групах, де була проведена фотоактивована дезінфекція 10% розчином повідон-йоду, концентрація мікробних ценозів була зведена до мінімальних показників. Таким чином, у другій групі, де лікування проводилось одноетапно, включаючи ФАД, щільність мікробних ценозів знизилась у 5 разів порівняно з вихідним рівнем: Candida albicans з 6,2±0,9 до (1,1±0,3) lg КУО/мл, Streptococcus spp. з 5,9±0,8 до (1,0±0,5) lg КУО/мл, Pseudomonas aeruginosa з 6,9±0,7 до (1,1±0,4) lg КУО/мл (р<0,05). Staphylococcus epidermidis після проведення ФАД був виділений лишу у одному випадку у концентрації 1,0±0,5 lg КУО/мл.

Після проведеного лікування у третій основній групі були ідентифіковані Staphylococcus epidermidis, бактерії роду Streptococcus та Pseudomonas aeruginosa у незначній концентрації (1,0±0,01, 1,2±0,02 та 1,1±0,04 КУО/мл lg відповідно). Лише в цій групі у жодного з учасників дослідження після проведеного лікування не було виділено Candida albicans, що пов'язано з тим, що гідроокис кальцію має високу антимікробну активність до цього мікроорганізму, що було підтверджено нашими дослідженнями in vitro.

При застосуванні двоетапної тимчасової обтурації кореневих каналів та стандартного протоколу іригації не було досягнуто такого антибактеріального ефекту. У першій групі концентрація Staphylococcus epidermidis змінилась з (5,2±1,1) lg КУО/мл перед проведенням лікувальних заходів до (1,2±0,6) lg КУО/мл після дезобтурації тимчасової пасти; Candida albicans з 6,4±0,9 до (1,9±0,7) lg КУО/мл, Streptococcus spp. достовірно знизилась з 5,8±0,9 до (1,4±0,5) lg КУО/мл, Pseudomonas aeruginosa, з 6,2±0,8 до (2,8±0,9) lg КУО/мл.

Концентрація мікроорганізмів у групі контролю знизилась наступним чином: Enterococcus faecalis з 7,9±0,9 до (3,2±0,6) lg КУО/мл; Staphylococcus epidermidis з 5,0±0,8 до (3,3±0,7) lg КУО/мл; Candida albicans з 6,9±1,1 до (4,3±0,9) lg КУО/мл; Streptococcus spp. 5,6±0,7 до (4,1±0,4) lg КУО/мл; Lactobacillus spp. з 4,3±0,6 до (1,2±0,3) lg КУО/мл; Escherichia coli з 6,9±0,29 до (3,6±0,7). Найвищою залишалась концентрація Pseudomonas aeruginosa, яка зменшилась до рівню (5,2±0,9) lg КУО/мл.

Аналізуючи отримані результати, було встановлено, що найменш стійкими мікроорганізмами виявились бактерії роду Fusobacterium spp., Peptostreptococcus, Actinomyces та Lactobacillus. Але поряд з цим стандартна медикаментозна обробка кореневих каналів при хронічному періодонтиті не є достатньо ефективною відносно ряду бактерій, які були виявлені при культуральному дослідженні. Тому включення до протоколу лікування хронічного апікального періодонтиту 10% розчину повідон-йоду, активованого лазерним опроміненням з довжиною хвилі 810 нм є доцільним, що підтвердили результати культурального дослідження у другій та третій групі.

Найкращої ефективності лікування хронічного періодонтиту було досягнуто у третій групі, де проводилась ФАД та тимчасова обтурація кореневих каналів пастою на основі гідроокису кальцію. Запропонована схема лікування впливає на різні ланки патогенезу періодонтиту, дозволяючи отримати кращі результати за клінічними, рентгенологічними, термометричними та мікробіологічними показниками.

Аналізуючи інформацію, отриману з доступних джерел медичної літератури, було виявлено, що включення до протоколу лікування фотоактивованої дезінфекції кореневих каналів дозволяє знизити концентрацію патогенних мікроорганізмів у 4-5 разів, що співпадає з результатами власних досліджень [150, 151, 161].

Для визначення антимікробної активності матеріалів для тимчасової обтурації було проведено дослідження in vitro з використанням методу дифузії в агар. Підрахунок зон затримки росту мікроорганізмів дозволив встановити бактеріостатичні властивості у обраних матеріалів.

Вибір тестових матеріалів для тимчасової обтурації кореневих каналів зубів був обумовлений їх лікарською формою (пасти) та складом. У якості тест-культур були обрані еталонні штами Candida albicans АТСС 885-653, Staphylococcus epidermidis АТСС 14990, Escherichia coli АТСС 25992, Pseudomonas aeruginosa АТСС 27853, Enterococcus faecalis АТСС 6783.

Вибір тестових культур для дослідження було пов'язано з тим, що ці види мікроорганізмів найбільш часто виділялись при культуральному дослідженні вмісту кореневих каналів у хворих із хронічним апікальним періодонтитом. Ці данні підтверджуються та доповнюють дослідження, присвячені вивченню видового та родового складу мікрофлори кореневих каналів у пацієнтів із хронічними формами періодонтиту [16, 17, 19, 20, 23, 25, 27, 28,30].

Дослідження показало, що пасти для тимчасової обтурації мають різну антимікробну активність, яка залежить від виду мікроорганізму і хімічного складу матеріалу.

Препарати на основі йодоформу виробництва показали найбільші затримки зон росту, які відповідають активно діючим речовинам (більше 16 мм.). Виражений бактеріостатичний ефект був зафіксований відносно усіх тестових штамів: Candida albicans АТСС 885-653, Staphylococcus epidermidis АТСС 14990, Escherichia coli АТСС 25992, Pseudomonas aeruginosa АТСС 27853, Enterococcus faecalis АТСС 6783. Цей факт дозволяє включити ці матеріали до протоколу лікування хронічного апікального періодонтиту у пацієнтів із інфікованими каналами. У дослідженні ряду авторів [218, 220, 246] наведені дані про високу антимікробну активність та широкий спектр дії матеріалів, які містять йод.

Було встановлено, що усі матеріали на основі гідроокису кальцію мають високу дифузійну здатність. Активний антимікробний ефект (більше 16 мм) у цій групі препаратів спостерігався до Candida albicans АТСС 885-65; середній антимікробний ефект (11-16 мм) був зафіксований відносно Enterococcus faecalis АТСС 6783.

Комбіновані матеріали на силіконовій основі, до складу яких входить гідроокис кальцію та йодоформ не показали антибактеріальний властивостей. Окрім середнього антимікробного ефекту до Staphylococcus epidermidis АТСС 14990. Це дозволяє припустити, що гідроокис кальцію та йодоформ не розкривають своїх антимікробних властивостей, знаходячись у одному лікарняному засобі; та певну роль відіграє наявність силіконової основи, у той час, як основою монопрепаратів є дистильована вода. Отримані результати підтверджуються рядом досліджень, присвяченим вивченню антимікробних властивостей матеріалів для тимчасової обтурації [81, 102].

...