Перша допомога при невідкладних станах

Размещено на http://www.allbest.ru/

“ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНАХ”

Запоріжжя 2020

Зміст

Передмова

1. Загальні принципи надання першої допомоги

2. Транспортування потерпілих

3. Правила серцево-легеневої реанімації

4. Перша допомога при шоці

5. Перша допомога при ранах

6. Перша допомога при кровотечах

7. Перша допомога при забоях, розтягненні сухожиль, вивихах, переломах

8. Перша допомога при отруєннях

9. Перша допомога при опіках

10. Перша допомога при ураженні електричним струмом

11. Перша допомога при переохолодженні та відмороженнях

12. Перша допомога при непритомності, тепловому та сонячному ударах, гіпертермії

13. Перша допомога при утопленні

14. Перша допомога при укусах тварин, змій, комах

15. Перша допомога при потраплянні до організму сторонніх тіл

16. Перша допомога при судомах

Список літератури

ПЕРЕДМОВА

Навчальний посібник підготовано для студентів вищих медичних навчальних закладів. Також він буде корисним для лікарів-інтернів та клінічних ординаторів. Основне завдання посібника - дати можливість будь-якій людині кваліфіковано надати першу допомогу собі чи оточуючим при нещасному випадку, коли поруч немає медичних працівників.

У посібнику викладено завдання та загальні принципи надання першої медичної допомоги, види пов'язок і правила їх накладання, способи проведення іммобілізації та транспортування потерпілих, принципи і методи реанімації, різні способи зупинки кровотеч, профілактику різних видів шоку. Крім загальних положень першої медичної допомоги, у книзі викладені правила надання допомоги при ушкодженнях, які найчастіше трапляються: опіках, відмороженнях, електротравмі, пораненнях, переломах кісток, травмах внутрішніх органів, різних видах отруєнь, утопленні, тепловому та сонячному ударах.

Матеріал викладено в доступній формі, з демонстрацією фотографій, малюнків, таблиць для кращого засвоєння інформації. Також наведено запитання для самоконтролю, які сприяють перевірці отриманих знань.

1. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ

Перша допомога - це сукупність простих, цілеспрямованих заходів із метою збереження здоров'я та життя постраждалого від травми або раптової хвороби. Правильно надана перша допомога скорочує час спеціального лікування, сприяє якнайшвидшому загоєнню ран і часто є вирішальним моментом при врятуванні життя потерпілого. За даними Всесвітньої організації охорони здоров?я, якщо перша допомога надається несвоєчасно чи неправильно, то у перші хвилини гине 20?25 % тяжко постраждалих, а впродовж 1 години - ще 30%.

Звичайно, життя та здоров'я потерпілої людини залежать від надання першої допомоги особами без спеціальної медичної освіти. У зв'язку із цим необхідно, щоб кожній людині були відомі суть, принципи, правила та послідовність надання першої допомоги. Це необхідно ще й тому, що нерідко трапляються випадки, коли потерпілому доводиться надавати першу допомогу самому собі, що має назву - "самодопомога".

Основні завдання першої медичної допомоги:

- проведення необхідних заходів щодо ліквідації загрози для життя постраждалого;

- попередження можливих ускладнень;

- забезпечення максимально сприятливих умов для транспортування постраждалого.

Перша допомога постраждалому повинна надаватися швидко і під керівництвом однієї людини, оскільки суперечливі поради інших осіб, метушня, суперечки та розгубленість призводять до втрати дорогоцінного часу. Разом із тим виклик лікаря або доставлення потерпілого у медпункт (лікарню) повинні бути виконані негайно.

Алгоритм дій для порятунку життя та збереження здоров'я потерпілого повинен бути таким:

- застосування рятувальником засобів індивідуального захисту (за необхідності та залежно від ситуації);

- усунення причин впливу загрозливих факторів: виведення постраждалого із загазованої зони, звільнення від дії електричного струму, витягнення потопаючого з води, з-під завалу тощо;

- термінове оцінення стану потерпілого: візуальний огляд, з'ясування самопочуття, визначення наявності ознак життя;

- покликати на допомогу оточуючих, попросити викликати бригаду швидкої допомоги;

- надання потерпілому безпечного для кожного конкретного випадку положення;

- вжиття заходів щодо усунення небезпечних для життя станів: проведення реанімаційних заходів, зупинка кровотечі та ін.

- не можна залишати потерпілого без уваги, потрібно постійно контролювати його стан, продовжувати підтримувати життєві функції організму до прибуття медичних працівників.

Людина, яка надає першу допомогу, повинна знати:

- основи роботи в екстремальних умовах;

- ознаки (симптоми) порушень життєво важливих систем організму;

- правила, методи та прийоми надання першої допомоги стосовно особливостей конкретної людини залежно від ситуації;

- способи транспортування потерпілих.

Людина, яка надає першу допомогу, повинна уміти:

- оцінювати стан потерпілого, особливості ураження, визначати вид необхідної першої медичної допомоги, послідовність проведення відповідних заходів;

- правильно здійснювати весь комплекс екстреної реанімаційної допомоги, контролювати ефективність та, за необхідності, коригувати реанімаційні заходи з урахуванням стану потерпілого;

- зупиняти кровотечу шляхом накладання джгута, тиснучих пов'язок та ін.;

- накладати пов'язки і транспортні шини при переломах кісток та вивихах;

- надавати допомогу при ураженні електричним струмом, утопленнях, гострих отруєннях, тепловому та сонячному ударах;

- використовувати підручні засоби при наданні першої медичної допомоги, при перенесенні та транспортуванні потерпілого;

- визначати необхідність виклику швидкої медичної допомоги, медичного працівника, евакуювати потерпілого попутним (непристосованим) транспортом, користуватися аптечкою швидкої допомоги;

- визначати необхідність виклику працівників міліції.

Усі перелічені дії будуть залежати від того, живий чи мертвий постраждалий? Це запитання дуже важливе при тяжких травмах, коли потерпілий не подає ніяких ознак життя. Разом із тим при виявленні хоча б мінімальних ознак життя необхідно негайно приступити до оживлення постраждалого.

Ознаки життя. Головною з них є серцебиття. Визначення останнього проводиться рукою або ж на слух ліворуч на 4?5 см від нижньої третини груднини. Відчуття поштовхів чи ударів є першою ознакою того, що потерпілий ще живий. Пульс визначається на шиї, по внутрішній поверхні кивального м?яза, де проходить найбільша з артерій - сонна, внутрішній частині плеча медіальніше двоголового м?яза чи на передпліччі.

Дихання встановлюється за наявністю рухів грудної клітки або за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа потерпілого. Іншою ознакою дихання є рух вати, піднесеної до носових отворів.

При різкому освітленні очей кишеньковим ліхтариком спостерігається звуження зіниць. Подібну реакцію можна побачити і в тому випадку, якщо відкриті очі потерпілого затулити рукою, а потім руку швидко відвести убік. Однак при глибокій втраті свідомості реакція на світло може бути відсутня.

Ці ознаки життя є безпомилковим доказом того, що негайне надання допомоги ще може дати успіх. Однак не потрібно гаяти часу на їх визначення. Краще відразу розпочати "оживлення" і паралельно цьому визначати ознаки життя.

Ознаки смерті. При зупинці серця та припиненні дихання настає смерть. Цей стан складається із двох фаз - клінічної та біологічної смерті. Під час клінічної смерті, тривалість якої становить 5?7 хвилин, людина не дихає, серце перестає битися, однак незворотні явища у тканинах відсутні. У цей період, поки ще не відбулося тяжких порушень у тканині мозку, серця та легень, організм можна оживити. Після 8?10 хвилинної зупинки серця та припинення дихання настає біологічна смерть. У цій фазі врятувати потерпілому життя вже неможливо.

При встановленні, що потерпілий ?виходить? із проявів клінічної смерті, їх потрібно назвати сумнівними.

Сумнівні ознаки смерті. Потерпілий не дихає, серцебиття не визначається, відсутня реакція на укол голкою, реакція зіниць на сильне світло негативна, незважаючи на те, про що вище йшла мова. Поки немає повної впевненості у смерті потерпілого, ми зобов'язані надавати йому допомогу у повному обсязі.

Явні трупні ознаки. Одними з перших ознак є помутніння рогівки та її висихання. При здавленні очей із боків пальцями зіниця звужується і нагадує котяче око.Трупне заклякання починається із голови через 2?4 години після смерті. Охолодження тіла відбувається поступово: з'являються трупні бузкового кольору плями, що виникають через стікання крові у нижче розміщені частини тіла.

Для надання першої допомоги на всіх виробництвах у службових та приватних автівках повинна бути аптечка. Остання являє собою набір лікарських засобів, інструментів та приладів, які можна використати під час надання першої допомоги. Вміст аптечки відрізняється за сферами застосування, однак існують загальні принципи їх комплектування. Як правило до складу аптечки входять:

- набір для обробки ран та зупинки кровотеч: бинти, пластир, джгути, антисептики ? спиртові розчини йоду, брильянтового зеленого та ін.;

- антибіотики загальної дії;

- нітрогліцерин та його похідні;

- антигістамінні (протиалергічні) препарати;

- спазмолітичні засоби;

- нашатирний спирт;

- ножиці, гумові рукавички, скальпель та ін.;

- засоби для детоксикації: активоване або біле вугілля, марганцевокислий калій.

Інколи до складу аптечки можуть входити:

­ засоби для проведення вентиляції легень;

­ протишокові набори;

­ засоби для знезараження води.

Аптечка повинна бути розміщена у футлярі з твердими стінками для попередження пошкодження ліків у скляній упаковці. На аптечці повинен бути нанесений спеціальний знак для полегшення її пошуку у разі необхідності. За такий знак використовують червоний хрест на білому фоні, інколи ? білий хрест на зеленому фоні та ін.

Таблиця 1.1 ? Перелік лікарських засобів та медичних виробів, які входять до складу універсальної аптечки

Найменування вкладень	Кiлькість, од.
1	Валідол, табл. 0,06 г № 10	1
2	Анальгін, табл. 0,5 г № 10	1
3	Ацетилсаліцилова кислота, табл. 0,5 г № 10	1
4	Натрію гідрокарбонат, порошок 50 г	1
5	Бесалол, табл. № 6	1
6	Вугілля активоване, табл. 0,25 г № 10	1
7	Натрію гідрокарбонат 0,25 г; трава термопсису в порошку 0,01 г;таблетки від кашлю	1
8	Калію перманганат, порошок 5 г	1
9	Кислота борна, порошок 10 г	1
10	Розчин аміаку 10 % 40 мл	1
11	Розчин йоду 5 % спиртовий 10 мл	1
12	Розчин брильянтового зеленого 1 % спиртовий 15 мл	1
13	Мазь борна 5 % 25 г або мазь стрептоцидова 5 % 25 г	1
14	Настойка валеріани 25 мл	1
15	Бинт марлевий медичний стерильний 5м х 10 см	1
16	Вата медична гігроскопічна хірургічна нестерильна 50 г	1
17	Джгут кровоспинний гумовий	1
18	Лейкопластир бактерицидний 2,3 см х 7,2 см або 1,9 см х 7,2 см, або 4 см х 10 см, або 6 см х 10 см	2
19	Бинт медичний еластичний трубчастий нестерильний № 1, № 2 або № 3	1
20	Напальник гумовий	1
21.	Стаканчик з поліетилену для приймання ліків	1
22.	Інструкція	1
23.	Футляр	1

2. ТРАНСПОРТУВАННЯ ПОТЕРПІЛИХ

Актуальність теми. Від швидкості та якості транспортування потерпілих до лікувальної установи нерідко залежить збереження життя людини та попередження розвитку у неї тяжких ускладнень у вигляді больового шоку, посилення або відновлення кровотечі, погіршення роботи серця і порушення дихання. Правильне застосування способів та прийомів первинного транспортування потерпілого до лікувальної установи багато у чому сприяє позитивному результату лікування навіть надто тяжкої травми.

Вибір способу транспортування залежить від характеру і тяжкості травми, стану потерпілого, кількості осіб, які надають допомогу, наявності допоміжних засобів, відстані транспортування та інших умов. Не слід намагатися самостійно пересувати потерпілого, якщо є впевненість, що незабаром буде надана кваліфікована медична допомога. Необхідно також пам'ятати про те, що чим менше буде перекладань потерпілого, тим краще це позначиться на його подальшому стані, не потрібно пересувати чи ворушити потерпілого без крайньої необхідності. Транспортування постраждалого обов'язково повинно проводитися тільки після іммобілізації пошкодженої частини тіла та надання першої допомоги у відповідному обсязі.

Транспортування потерпілих без використання допоміжних засобів

Якщо потерпілий перебуває у задовільному стані і не має травм нижніх кінцівок із типовими ознаками переломів, він може пересуватися самостійно, але з обов'язковою допомогою супровідника. Не можна допускати самостійного пересування потерпілих із ушкодженнями черепа, органів грудної клітки та живота, а також із травмою хребта. Супровідник закидає руку потерпілого на свої плечі, утримуючи її у ділянці зап'ястя, і обхоплює потерпілого за талію або груди (мал. 2.1).

Малюнок 2.1 - Пересування потерпілого за допомогою супровідника

Більш надійний варіант - пересування потерпілого між двома супровідниками (мал. 2.2).



Малюнок 2.2 - Пересування потерпілого за допомогою двох супровідників

Якщо дозволяє травма, то перенесення постраждалого можна здійснювати на спині, на плечі або на руках людини, яка надає допомогу (мал. 2.3). Є декілька способів транспортування потерпілого на спині. Перший спосіб застосовується, коли потерпілий не може самостійно пересуватися, але може триматися за рятувальника, обхопивши руками його шию. Рятувальник при цьому підтримує потерпілого руками за стегна. При другому способі постраждалий утримується на спині рятувальника "мішком", тобто рятувальник тримає потерпілого за руки, а ноги потерпілого вільно звисають. Для перенесення потерпілого на плечі, рятувальник піднімає його, утримуючи у пахвинній ділянці, і укладає нижніми відділами живота на своє плече. Потім рятувальник обхоплює рукою ноги потерпілого і, утримуючи його таким способом, переносить. Якщо вага потерпілого невелика, його перенесення можна здійснювати на руках. Для цього рятувальник підводить одну руку під сідниці потерпілого, а іншу - під спину, піднімає його і несе. Потерпілий при цьому обхоплює руками шию рятувальника, якщо дозволяє його стан.



Малюнок 2.3 - Способи перенесення потерпілого на руках

Перенесення потерпілого однією людиною вимагає значної фізичної сили, застосовується на невеликі відстані. Краще за все перенесення потерпілого здійснювати із використанням декількох осіб. Дві людини можуть переносити потерпілого на руках у сидячому або лежачому положенні. Якщо потерпілий перебуває у свідомості, його переносять сидячи на руках рятувальників. Можливі варіанти з'єднання рук рятувальників у "замок" - із трьох та чотирьох рук подані на мал. 2.4.

а б

Малюнок 2.4 - Перенесення потерпілого на руках: а -"замок" із трьох рук; б - "замок" із чотирьох рук

При перенесенні на чотирьох руках, з'єднаних у складний замок, кожен рятувальник береться правою рукою за своє ліве передпліччя, а лівою - за ліве передпліччя партнера, при цьому утворюється подоба "сидіння". На це "сидіння" усаджують потерпілого, який руками обхоплює шиї рятувальників. Якщо потерпілий дуже ослаблений і не може триматися за шиї рятувальників, він потребує додаткової підтримки, для цього застосовується "замок" із трьох рук. При цьому один із рятувальників, як правило, менш сильний, обхоплює правою рукою своє ліве передпліччя, а лівою - праве передпліччя партнера. Другий рятувальник правою рукою береться за праве передпліччя першого, а лівою ? підтримує потерпілого за спину. "Сидіння" із двох рук дозволяє рятувальникам рухатися прямо і вільними руками підтримувати потерпілого.

Перенесення потерпілого "один за одним" двома рятувальниками може здійснюватися по-різному. У першому варіанті один із рятувальників стає позаду потерпілого, притуляє його спину до своїх грудей та підхоплює під сідниці. Другий рятувальник, розміщуючись спиною до першого, встає між ногами потерпілого та підхоплює його під гомілки і коліна (мал. 2.5 а). В іншому варіанті один із рятувальників утримує пораненого за пахвинні западини, другий все робить так само, як і в першому варіанті (мал. 2.5 б). Цей спосіб перенесення зручний, якщо потерпілий без свідомості.

а б

Малюнок 2.5 - Перенесення потерпілого двома рятувальниками

Транспортування потерпілих із застосуванням підручних засобів

Транспортування потерпілого за допомогою стільця. Такий спосіб використовується для подолання вузьких проходів або сходів. Потерпілого садять на жорсткий стілець. Перенесення здійснюють два рятувальники: один перебуває позаду потерпілого, інший ? до нього обличчям.

Перенесення потерпілого за допомогою лямки (мал. 2.6 а). Лямка являє собою стрічку із міцної тканини довжиною близько 3,5 метра, шириною - 5?7 см. Матеріалами для лямки можуть бути брезент, ремені, рушники, простирадла, канат і т. п. Цей спосіб не може застосовуватися при переломах стегна, хребта, таза, а також верхніх кінцівок.

Транспортування потерпілого "волоком" (мал. 2.6 б). Таким способом на невелику відстань переміщують постраждалих, які перебувають у несвідомому стані із травмами опорно-рухового апарату, що виключають можливість транспортування своїм ходом або перенесення. Для цього можна використовувати ковдру, шматок брезенту, верхній одяг. Потерпілого затягують на полотнище, тримаючи за одяг у ділянці плечей, або підкладають під нього необхідний матеріал. Транспортування таким способом найкраще здійснювати за гладкої поверхні грунту, щоб на шляху не траплялося гострих предметів, гілок, каменів, скла та ін. Через кожні 3?5 хвилин необхідно зупинятися для відпочинку та огляду потерпілого. Таким способом можна переміщати постраждалих із травмами хребта і кісток таза.

а б

Малюнок 2.6 - Перенесення потерпілого за допомогою лямки (а) та "волоком" (б)

Перенесення потерпілого за допомогою нош. Це найбільш безпечний спосіб транспортування потерпілих. Найчастіше використовуються імпровізовані ноші, виконані із підручних матеріалів. Для цього необхідно мати під рукою два бруски або лижі довжиною 2,7?3,0 м, що з'єднані між собою розпірками на відстані 60?70 см. Після цього їх перемотують тканинними "відрізами" або мотузками так, щоб утворилася подібність "ложа". Замість мотузок можна використовувати куртки, пальто, плащі. Як ноші можуть використовуватися також двері, широкі дошки і т. п. (мал. 2.7)

Малюнок 2.7 - Види імпровізованих нош

Переносячи потерпілого на імпровізованих ношах, необхідно дотримуватися таких правил:

- піднімання нош повинне здійснюватися одночасно всіма рятувальниками;

- рятувальники, які несуть ноші, повинні йти в ногу, короткими кроками, повільно;

- людина, яка йде попереду, повинна попереджувати про зустрічні перешкоди;

- спостереження за потерпілим повинен вести той, хто йде позаду;

- потерпілого необхідно нести головою вперед, у тому числі вгору по сходах, у салон транспорту і, навпаки, - ногами вперед вниз по сходах та з транспорту;

- при підніманні вгору для вирівнювання нош той, хто йде попереду, максимально опускає ноші, а той хто йде позаду, намагається підняти ноші якомога вище. При русі згори - усе навпаки;

- при перенесенні потерпілого у холодну пору року його потрібно тепло укрити.

Залежно від виду отриманого пошкодження можуть бути особливості транспортування:

- при пошкодженні грудної клітки або шиї потерпілого необхідно транспортувати у напівсидячому положенні: кут між кінцівками і тулубом повинен наближатися до 45°;

- потерпілих із ушкодженнями живота транспортують на ношах у лежачому положенні;

- потерпілих із пошкодженням тазових кісток транспортують у лежачому положенні на спині із напівзігнутими в кульшових і колінних суглобах ногами, розведеними в боки (поза "жаби");

- при пошкодженні хребта потерпілого транспортують лежачи на спині на жорсткій основі (щит, дошки і т. п.);

- при транспортуванні постраждалого за масивної крововтрати або при підозрі на внутрішню кровотечу доцільно підняти ніжний кінець нош або ноги потерпілого, підклавши під них валик;

- постраждалого, який перебуває у несвідомому стані, необхідно транспортувати лежачи на боці або на животі, запобігаючи таким чином потрапляння блювотних мас та крові у легені;

- у разі опіків спини та сідниць транспортування постраждалого здійснюється у положенні на животі.

3. ПРАВИЛА СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВОЇ РЕАНІМАЦІЇ

Актуальність теми. Досвід застосування комплексу заходів серцево-легеневої реанімації в усьому світі довів можливість оживлення постраждалих, які перебувають у стані клінічної смерті, у 15 % випадків. Проте результати серцево-легеневої реанімації, особливо на догоспітальному етапі, далеко не такі, як треба. У країнах Європи, США прийомів первинної серцево-легеневої реанімації навчені пожежники, поліцейські, службовці вокзалів, аеропортів та закладів громадського харчування.

Навчання основ серцево-легеневої реанімації ? це не тільки медична, але й соціальна проблема. Від знань, навичок, оснащеності та швидкого прибуття медпрацівників первинної ланки для подальшої долі постраждалих залежить дуже багато, але далеко не все. Важливо, щоб кожна людина, яка стала свідком якоїсь катастрофи та розвитку внаслідок неї раптової смерті, могла правильно і якомога раніше розпочати базову серцево-легеневу реанімацію.

Реанімація - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення втрачених життєво важливих функцій організму: дихання, кровообігу і свідомості. Реанімація буває ефективною лише за раптової смерті та не має жодних перспектив у поступово згасаючих хворих при тривалих виснажливих і невиліковних захворюваннях. Реанімація повинна бути проведена максимально швидко, поки не відбулася незворотна загибель мозку (5?7 хв).

У випадках, коли у постраждалого припинилося дихання і циркуляція крові, необхідно негайно розпочати серцево-легеневу реанімацію, тобто поєднати штучну вентиляцю легень із непрямим масажем серця.

Ознаками зупинки серця є втрата свідомості, відсутність дихання та пульсу на великих артеріях. Шкіра при цьому стає блідою або сірою, губи та мочки вух починають синіти, зіниці розширюються і поступово втрачають здатність реагувати на світло.

Сенс непрямого масажу серця полягає в такому:

- при різкому натисканні на груднину кров витісняється із серця та надходить до центральних органів (м?яз серця, мозок, легені, печінка, нирки);

- при припиненні натискання грудна клітка ?піднімається? і серце при цьому засмоктує кров із легенів та інших органів і тканин;

- отже, натискання повинно бути настільки сильним, щоб витіснити усю кров із серця, а пауза між натисканнями такою, щоб камери серця ?встигли? заповнитися кров?ю, інакше масаж буде ?холостим?, - до 1 секунди.

- завдяки повторюваним натисканням на груднину відбувається циркуляція крові без самостійної роботи серця;

- мозок та інші органи отримують кров і не гинуть.

Фундаментальне значення трьох найважливіших прийомів серцево-легеневої реанімації в їх логічній послідовності сформульовано у вигляді "правила АВС”:

А - забезпечення прохідності дихальних шляхів.

В - проведення штучного дихання.

С - відновлення кровообігу.

Етапи реанімаційних дій

Визначити симптоми припинення дихання і кровообігу:

- відсутність пульсу на сонній артерії;

- втрата свідомості;

- агональне дихання або припинення дихання;

- широкі зіниці, що не реагують на світло;

- блідість шкірних покривів.

При встановленні зупинки дихання чи кровообігу рекомендується наступний алгоритм дій.

A Відновлення та підтримання прохідності дихальних шляхів

Відновлення прохідності дихальних шляхів (мал. 3.1):

- закинути голову назад, вивести вперед нижню щелепу (обережно при підозрі на травму шийного відділу хребта), як показано на малюнку;

- відкрити рот потерпілого;

- механічно очистити рот і горло (пальцем обгорненим бинтом з автомобільної аптечки);

- видалити сторонні тіла.

Підтримання прохідності дихальних шляхів:

- підтримати голову у закинутому положенні, нижню щелепу ? у виведеному вперед положенні;

- за відсутності травм хребта, перевернути постраждалого на бік.

а б в

г

І

а б

ІІ

Малюнок 3.1 - Відновлення прохідності дихальних шляхів. І - відкривання рота: а - схрещеними пальцями; б - захопленням нижньої щелепи; в - за допомогою розпірки; г - потрійний прийом;

ІІ - очищення порожнини рота: а - пальцем; б - за допомогою відсмоктувача

В Відновлення дихання. Штучна вентиляція легень (ШВЛ)

Методики штучного дихання:

- рот у ніс (мал. 3.2 а);

- рот у рот (мал. 3.2 б);

- рот у рот та ніс.

а б

Малюнок 3.2 - Штучна вентиляція легень: а - методом рот у рот; б - методом рот у ніс

Техніка штучної вентиляції легень

В умовах відсутності спеціального обладнанння найбільш ефективною є вентиляція рот у рот, яку проводять відразу ж після забезпечення прохідності дихальних шляхів. Двома пальцями руки, яка фіксує голову у закинутому положенні, реаніматор повинен закрити носові ходи для забезпечення герметичності. Відразу зробити глибокий вдих і, обхопивши своїми губами рот постраждалого, виконати повільний видих.

Частота дихання для дорослих ? 10?14 разів за 1 хвилину, а дітям грудного віку - 30?40 разів за 1 хвилину, дітям молодшого віку - 20?30 разів за 1 хвилину.

Контролюють ефективність ШВЛ спостерігають за рухом грудної клітини.

С Підтримка кровообігу шляхом масажу серця

Мета масажу серця - підтримання кровопостачання центральних органів та відновлення кровообігу. Основи масажу серця показано на малюнку 3.2.

Малюнок 3.2 - Правила непрямого масажу серця

Для успішного проведення закритого масажу серця необхідно дотримуватися таких правил:

- укласти постраждалого на тверду поверхню із піднятими ногами;

- знайти місце у нижній третині груднини на ширину двох пальців вище мечоподібного відростка;

- натискувати на грудну клітку прямими руками, використовуючи зусилля спини та масу власного тіла;

- глибина стиснення грудної клітки у дорослих повинна бути не меншою 4?5 см;

- кількість натискань у дорослих 50?60 разів за хвилину;

- контролем ефективності масажу повинні бути поява пульсу на сонній артерії та звуження зіниць.

Поєднання зовнішнього масажу серця із ШВЛ:

- перший вдих тривалістю 1?1,5 с. > чотири стиснення серця > другий вдих тривалістю 1?1,5 с. > чотири стиснення серця і. т. д.

Методика реанімації за участі одного реаніматора (мал. 3.3):

Малюнок 3.3 - Реанімація за участі одного реаніматора.

- співвідношення між зовнішнім масажем серця та ШВЛ - 4:1;

- контроль проводиться через 1 хв: перервати реанімаційні заходи на 2?3 секунди, щоб визначити пульс на сонній артерії.

Метод реанімації за участі двох реаніматорів (мал. 3.4):

Малюнок 3.4 - Реанімація за участі двох реаніматорів

- співвідношення між зовнішнім масажем серця та ШВЛ - 2:1.

- 5 натискань за 3?4 с;

- вдих (здійснює другий реаніматор);

- після закінчення вдиху відразу ж другий реаніматор виконує 2 натискання;

- контроль реанімації виконують через 1 хв - перервати реанімаційні заходи на 2?3 с, щоб визначити пульс на сонній артерії.

Контроль ефективності реанімаційних заходів:

- щохвилинний контроль пульсу на сонній артерії;

- зміни діаметра зіниць;

- контроль спонтанного дихання;

- кровопостачання шкіри та слизових оболонок - зміна кольору шкірних покривів.

Закінчення реанімаційних заходів (припинення масажу серця і ШВЛ) рекомендується після відновлення самостійної серцевої діяльності, що забезпечує достатній рівень кровообігу, відновлення спонтанного дихання. Після цього постраждалого передають лікарській бригаді (медичній бригаді).

У разі відсутності відновлення серцевої діяльності при тривалості реанімації впродовж 30?60 хв усі заходи зупиняють. Але це констатує лікарська бригада за наявності ознак смерті.

4. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ШОЦІ

Актуальність теми. Проблема шоку займає у сучасній медицині одне з найважливіших місць. Щорічно у світі важку травму отримують 10 млн осіб, з яких 250 тис. гинуть від шоку. У період воєн 60?70 % поранених на полі бою помирають від цього ускладнення. З іншого боку, поширеність випадків анафілактичного шоку становить 5 випадків на 100 тис. осіб за 1 рік, із них 10? 20 % закінчуються летально. При розвитку шоку в організмі виникають численні функціональні та обмінні порушення. Подальша доля людини та життя залежать від того, наскільки ми орієнтуємося у цих порушеннях, наскільки швидко та об'єктивно зможемо оцінити стан хворого та раніше і повною мірою застосувати необхідні лікувальні заходи.

Шок (від англ. shock - удар) - патологічний процес, що розвивається у відповідь на дію надзвичайних подразників та супроводжується прогресивним розладом гемодинаміки, дихання та обміну речовин. За своїм змістом це зрив компенсаторних реакцій організму у відповідь на ушкодження.

Причинами виникнення шоку є: значне зменшення об?єму крові, значне збільшення об'єму судин, нездатність серця виконувати свою роботу.

Іншими словами, шок - це стан, коли організм раптово стає не здатним забезпечити свої потреби у кровообігу. Результатом цих розладів є прогресуюче порушення центрального регулювання життєво важливих функцій аж до розвитку коми, виникнення явищ гострої серцево-судинної та ниркової недостатності. Розвиваються гіпоксія, ацидоз та інтоксикація, які й призводять до генералізованого та незворотного пошкодження клітин.

Шок не завжди призводить до швидкої смерті. Частіше він розвивається поступово, десятки хвилин або навіть декілька годин. Чим більш рання стадія процесу, тим більше є часу, щоб врятувати людину. Обов?язково слід ураховувати, що шок можуть викликати не одна, а кілька причин одночасно.

Основні симптоми шоку такі:

- знижується артеріальний тиск;

- збільшується частота пульсу (вище 90 ударів за 1 хвилину);

- пульс стає слабким, «м'яким», «ниткоподібним», що призводить до розладу периферійного кровообігу;

- частішає дихання;

- втрачається реакція на біль, втрачається свідомість;

- шкіра стає блідо-жовтою або блідо-ціанотичною;

- нирки перестають фільтрувати належну кількість сечі, зменшується її кількість - олігурія.

Анафілактичний шок

У його основі лежить анафілактична реакція на потрапляння до організму будь-якого алергену. До алергенів відносять речовини, здатні змінити нормальні реакції організму до патологічних (хворобливих). Найчастіше причиною таких реакцій є укуси комах, іноді - введення ліків.

Для розвитку анафілактичного шоку не має значення кількість алергену, важливий сам факт його потрапляння до організму людини, який ?запускає? в організмі особливу «ланцюгову реакцію», в основі якої підвищена проникність судинної стінки та підвищена гідрофільність тканин.

У відповідь на дію алергену розвиваються такі симптоми:

- сильний свербіж шкіри, набряк та біль у місці укусу чи введення ліків; свербіж поширюється, і через кілька хвилин «свербить усе тіло»;

- розвивається набряк дихальних шляхів, різке утруднення дихання, вдихи та видихи стають гучними, людина починає задихатися.

- набряк поширюється на обличчя: набрякають повіки, губи і язик;

- шкіра обличчя, шиї, рук, живота покривається червоними плямами. На обличчі та шиї ?виступають? великі краплі поту;

- у хворого виникають сильна слабість, адинамія, частішає пульс, тремтіння у тілі;

- потерпілий втрачає свідомість, на тлі набряку дихальних шляхів та різко зниженого тиску настає смерть.

Перша допомога при анафілактичному шоці:

1) усунути джерело алергену: вийняти жало комах, припинити введення препарату, що викликав шок, якщо ін?єкційна голка у вені, її не виймати, а реанімаційну терапію проводити через цю голку;

2) відзначити час потрапляння алергену в організм та появу перших клінічних ознак алергійної реакції, за можливості долучити для допомоги осіб, які мають навички надання невідкладної допомоги;

3) покласти хворого у горизонтальне положення із піднесеним ніжним кінцем, тепло укрити, повернути голову вбік, висунути щелепу вперед при западанні язика;

4) оцінити стан пацієнта: порахувати пульс; виміряти артеріальний тиск, температуру; оцінити характер задишки, поширеність ціанозу. Провести огляд шкіри та слизових оболонок;

5) забезпечити доступ свіжого повітря або дати кисень;

6) накласти джгут вище місця введення препарату, якщо це можливо, покласти холод на місце ін'єкції або укусу;

7) при введенні алергічного препарату у ніс або в очі промити їх водою.

За наявності аптечки чи при перебуванні хворого у стаціонарі:

1) при підшкірному введенні препарату, що спричинив шок потрібно обколоти місце ін'єкції 0,3?0,5 мл розчину адреналіну (потрібно 1 мл 0,1% розчину адреналіну розвести у 3?5 мл фізіологічного розчину);

2) ввести 1 мл 0,1% розчину адреналіну внутрішньовенним шляхом для підтримки артеріального тиску;

3) при набряку слизової оболонки дихальних шляхів при відсутності артеріальної гіпертензії вводять 0,3?0,5 мл зазначеного розчину підшкірно кожні 10?20 хв;

4) проводять інфузійну терапію для відновлення об'єму циркулюючої крові: швидке введення розчинів хлориду натрію, гідроксіетилкрохмалю, глюкози;

5) при тяжкій та стійкій артеріальній гіпотонії - введення вазопресорів: розчин дофаміну 5?25 мкг/кг/хв або норадреналін 0,5?30 мкг/хв;

6) обов?язковим є ведення кортикостероїдів: гідрокортизон ? внутрішньовенно 100-200 мг кожні 4-6 годин протягом доби, преднізолон 90-180 мг;

7) антигістамінні засоби: піпольфену 2,5 % розчин - 2 мл, димедролу 1 % розчин - 2?3 мл або супрастину 2 % розчин - 1 мл.

8) при наявному бронхоспазмі - інгаляції бронхолітиків: сальбутамолу, беротеку, розчин еуфіліну внутрішньовенно 2,0 % - 10 мл.

9) при розвитку термінальних станів бути готовим для проведення серцево-легеневої реанімації.

Травматичний шок

Больовий (травматичний) шок виникає внаслідок механічних впливів. Як правило, травматичний шок перебігає у дві фази: фазазбудження (еректильна) і фаза гальмування (торпідна).

Еректильна фаза настає відразу після травми і проявляється руховим та мовним збудженням, тривогою, страхом. Свідомість потерпілого збережена. На запитання відповідає правильно, періодично скаржиться на біль. Шкірні покриви бліді, дихання прискорене, виражена тахікардія, пульс достатнього наповнення і напруження, артеріальний тиск нормальний або дещо підвищений. Еректильна фаза відображає компенсаторну реакцію організму на травму (мобілізаційний стрес) та гемодинамічно відповідає централізацією кровообігу. Вона буває різної тривалості - від декількох хвилин до декількох годин. Відмічено, що чим коротша еректильна фаза, тим важче у подальшому проходить шок.

Торпідна фаза розвивається поступово залежно від наростання недостатності кровообігу. Ця фаза характеризується порушенням свідомості: потерпілий загальмований, на біль не скаржиться, лежить нерухомо, погляд блукаючий, ні на чому не фіксується. На запитання відповідає тихим голосом, для отримання відповіді часто потрібно повторити запитання. Шкірні покриви та слизові бліді, із сірим відтінком. Нерідко шкіра може мати мармуровий відтінок, покрита холодним потом. Дихання поверхневе, прискорене. Пульс частий, слабкого наповнення, ниткоподібний. Артеріальний тиск знижений.

Перша допомога при розвитку травматичного шоку повинна бути такою:

1) зупинити зовнішню кровотечу за допомогою джгута, стискаючої пов'язки, тампонади рани та ін.;

2) зафіксувати голову при підозрі на травму шийного відділу хребта шляхом накладання комірця Шанца, стандартних шин або підручних засобів;

3) створити можливість вільного дихання, для чого видалити сторонні тіла із верхніх дихальних шляхів, розстебнути одяг, надати потерпілому положення, що виключає потрапляння у дихальні шляхи вмісту шлунка.

4) при неефективному самостійному диханні або за його відсутності розпочати штучну вентиляцію легень методом «рот у рот» або «рот у ніс»;

5) закрити наявні рани первинною пов'язкою;

6) виконати транспортну іммобілізацію у випадках переломів або великих пошкоджень тканин кінцівок, при переломі кісток таза, хребта, для цього використати стандартні шини або підручні засоби;

7) обгорнути потерпілого теплими речами аби уникнути переохолодження, що є додатковим шокогенним чинником;

8) забезпечити транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу;

9) намагатися створити для потерпілого обстановку психологічного комфорту: заспокоїти, вселити упевненість у сприятливому перебігу подій;

10) потерпілому, який перебуває у свідомості, за відсутності травми органів черевної порожнини можна дати пити теплу рідину.

11) за наявності аптечки виконати знеболення, для цього найкраще застосувати наркотичні аналгетики: трамадол (1 мл п/ш або в/м), промедол (1 мл п/ш або в/м); за відсутності цих засобів у аптечці. Використовуються також розчини анальгіну та димедролу. При недостатньому ефекті або при повторній появі болю допускається повторне використання цих препаратів.

Гіповолемічний шок

Гіповолемічний (геморагічний) шок - шок, зумовлений значним зменшенням об?єму циркулюючої крові. Причинами цього процесу можуть бути втрата значної кількості крові або зневоднення організму людини внаслідок тривалого обмеження вживання рідини, втрата плазми через поширену опікову поверхню, вживання значних доз сечогінних препаратів тощо.

Найбільш реальна причина гіповолемічного шоку - це гостра крововтрата. Дорослій людині достатньо втратити до 2 літрів крові, щоб у нього розвинувся геморагічний шок. При одночасній дії декількох факторів смертельний об?єм втрати крові та рідини може становити 1?1,5 літра.

Симптомами геморагічного шоку є слабість, втрата свідомості, блідість шкірних покривів, частішання дихання, зниження артеріального тиску, прискорення пульсу, який стає слабким, «ниткоподібним».

Перша допомога при геморагічному шоці полягає у зупинці кровотечі, піднятті ніг потерпілого для збільшення надходження крові до серця та головного мозку.

За відсутності пошкоджень черевних органів потрібно постійно давати потерпілому пити. Поїти постраждалих необхідно невеликими порціями, але постійно і тільки тоді, коли людина перебуває у свідомості та здатна ковтати. Забороняється вживання рідини при підозрі на пошкодження шлунково-кишкового тракту.

При погіршанні стану хворого та за наявності аптечки необхідне введення дексаметазону (4 мг в/м), що дозволить на деякий час пожвавити серцеву діяльність і дещо підвищити тиск. Рекомендується введення кровоспинних препаратів (етамзилат натрію ? 2?4 мл в/м). Ін'єкції цього препарату можна повторювати. За необхідності провести знеболення.

5. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ РАНАХ

Актуальність теми. Рана - це порушення цілісності шкіри, слизової оболонки або органів тіла. Упродовж життя кожній людині доводиться зустрічатися із найбільш поширеним різновидом травматизму - ранами. Лікування ран є одним з найбільш актуальних питань сучасної хірургії. Від своєчасного та правильного лікування, успішної профілактики ускладнень ранового процесу залежить результат лікування, а іноді й життя хворого. Тяжкими ускладненнями ран при несвоєчасному наданні допомоги є анемія, шок, сепсис. Тому знання принципів надання першої допомоги при ранах є важливою ланкою у подальшому перебігу процесу.

Тяжкість поранення залежить від локалізації рани, розмірів руйнування тканин, ступеня забруднення рани та кровотечі, що її супроводжує. Особливо небезпечні є поранення голови, грудної клітки та черевної порожнини, оскільки у цих анатомо-морфологічних зонах зосереджені життєво важливі органи, пошкодження яких може призвести до низки ускладнень.

Характерними ознаками кожної рани є кровотеча, біль, втрата або пошкодження тканин.

За глибиною рани поділяють на:

1 поверхневі - неглибокі, коли пошкоджується тільки одна шкіра;

2 глибокі, при яких пошкоджуються підшкірна клітковина, м'язи, сухожилки, кістки.

Рани розрізняються за способом виникнення таким чином:

1) різані ? завдаються гострим предметом, найчастіше ножем. Такі рани характеризуються рівними краями. Частіше вони кровоточать помірно або сильно;

2) рубані ? наносяться гострим предметом, що опускається вертикально зверху вниз. За своїм зовнішнім виглядом вони нагадують різані, але відрізняються від них більшою глибиною;

3) колоті ? наносяться ножем, шилом, вилами або іншими загострено-гострими предметами. Такі рани частіше вузькі та глибокі;

4) забиті ? виникають під дією тиску, при ударі тупим предметом, при падінні або стисненні тіла. Краї таких ран нерівні, кровотеча незначна. Це пояснюється тромбуванням більшості пошкоджених судин;

5) рвані ? виникають внаслідок розриву шкіри та прилеглих тканин при її натяжінні. Краї таких ран нерівні, кровотеча незначна. В усіх випадках ці рани дуже болісні;

6) укушені - за зовнішнім виглядом нагадують поєднання забитих, рваних та деякою мірою колотих. Нерідко разом зі слиною тварин до ран потрапляє інфекція. При укусах скажених тварин - вірус сказу, з огляду на що цих потерпілих відразу направляють до фахівця-рабіолога;

7) вогнепальні ? обумовлюються кулями та осколками снарядів. Такі рани характеризуються наявністю невеликого круглого вхідного отвору - місце входу кулі, і значно більшого за розмірами вихідного отвору - місце виходу кулі з тіла. Якщо куля проходить через тіло і має два отвори, говорять про наскрізну рану; при застряванні кулі у тілі говорять про сліпу рану.

При будь-якій рані найбільшу небезпеку для організму становлять кровотеча та інфекці. Завдання першої допомоги - зупинити кровотечу та запобігти зараженню рани. При пораненні шкіри у рану проникають бактерії, які спричиняють гнійний запальний процес, що ускладнює лікування та загоєння рани. При неправильній обробці рани інфікування зростає ще більше.

Перша допомога при пораненнях

1 Зупинити кровотечу при сильній кровоточивості рани.

2 Перев'язати рану. За відсутності дезинфікційного розчину у рамках надання першої допомоги, рану достатньо зверху прикрити чистою марлею, накласти шар вати та перев'язати бинтом.

3 Якщо у розпорядженні є будь-який дезінфікційний засіб шкіру навколо рани спочатку двічі або тричі протерти марлею чи ватою, змоченою цим розчином. Така обробка є більш ефективною у боротьбі з проникненням бактерій у рану з оточуючих ділянок шкіри і навколишнього середовища. У крайньому випадку, коли немає ні марлі, ні бинта, рану можна прикрити накладанням чистої, невикористаної носової хусточки.

4 Садна обмивати перекисом водню та перев'язати. Рану не можна обполіскувати водою, а тим більше спиртом чи йодною настоянкою, оскільки дезінфекційний розчин, потрапляючи у рану, сприяє загибелі пошкоджених клітин, тим самим викликаючи сильний біль.

5 Рану не можна засипати порошками, не можна на неї накладати мазь. Забороняється класти прямо на рану вату!

6 Якщо із рани назовні виступають будь-які тканини (мозок, кишечник) їх зверху прикрити чистою марлею, але у жодному разі ?тканини, що випали? не вправляти всередину.

7 При великих ранах уражену кінцівку потрібно обов'язково іммобілізувати.

8 За наявності порівняно глибокої рани необхідно провести кваліфіковану хірургічну обробку. У зв'язку із цим потрібно забезпечити транспортування потерпілого до лікувального закладу.

Правила накладання пов'язки:

- хворий повинен бути укладений або усаджений так, щоб частина тіла, яка бинтується, була нерухома та доступна бинтуванню;

- при бинтуванні потрібно стояти обличчям до хворого;

- бинтування проводиться від периферії до центру (знизу догори), зліва направо, за винятком спеціальних пов'язок;

- бинтування починають із закріплювального тура бинта;

- кожний наступний хід бинта повинен прикривати попередній оборот наполовину або на 2/3;

- бинтувати потрібно обома руками: однією рукою розкочують голівку бинта, іншою - розправляють його ходи, рівномірно натягуючи бинт;

- при накладанні пов'язки на частини тіла, які мають конусоподібну форму (стегно, гомілка, передпліччя), для кращого облягання пов'язки необхідно через кожні 1?2 ходи бинта робити його перекручення.

Для накладання пов'язок використовують індивідуальний перев'язувальний пакет, марлеві серветки, пластир бактерицидний, бинти. Бинти мають різну довжину і ширину, виготовляються з різних матеріалів. Для досягнення найкращих результатів перев'язки необхідно застосовувати бинти таких розмірів: шириною 2,5 см - для пальців; 5 см - для зап'ястя, кистей, стоп; 7,5 см - для гомілково-стопних суглобів, ліктів та передпліч; 10 см - для колін та гомілок.

Основними типами бинтових пов'язок є:

- циркулярна (коли кожний хід бинта повністю перекриває попередній);

- спіральна (коли кожний хід бинта частково перекриває попередній);

- хрестоподібна, колосоподібна та восьмиподібна, при яких ходи бинта перетинають один одного поперек чи діагонально.

Пов'язки на голову та шию

Колова (циркулярна) пов'язка на голову. Застосовується при незначних пошкодженнях лобової, скроневої та потиличної ділянок (мал. 5.1). Колові тури проходять через лобові горби, над вушними раковинами та через потиличний бугор, що дозволяє надійно утримувати пов'язку на голові. Кінець бинта фіксується вузлом у ділянці чола.

Малюнок 5.1 - Циркулярна пов'язка на голову

Хрестоподібна пов'язка на голову. Пов'язка зручна при пошкодженнях задньої поверхні шиї та потиличної ділянки (мал. 5.2). Спочатку накладають закріплювальні колові тури на голові. Потім хід бинта виконують косо вниз позаду лівого вуха на задню поверхню шиї, по правій бічній поверхні шиї, переходять на шию спереду, її бічну поверхню зліва і косо піднімають хід бинта по задній поверхні шиї над правим вухом на лоб. Ходи бинта повторюють необхідну кількість разів до повного закриття перев'язувального матеріалу, яким прикрита рана. Пов'язку закінчують коловими турами навколо голови.



Малюнок 5.2 - Хрестоподібна пов'язка на голову

Шапочка Гіппократа. Накладають пов'язку за допомогою двох бинтів (мал. 5.3). Першим бинтом виконують два?три колових зміцнювальних тури навколо голови. Початок ходу другого бинта фіксують одним із колових турів першого бинта, потім хід другого бинта через склепіння черепа проводять до перетину з коловим ходом першого бинта у ділянці чола. Після перехреста тур другого бинта через склепіння черепа повертають на потилицю, прикриваючи зліва попередній тур на половину ширини бинта. Виконують перехрест бинтів у потиличній ділянці і наступний тур бинта проводять через склепіння черепа праворуч від центрального туру. Кількість ходів бинта праворуч та ліворуч повинна бути однаковою. Закінчують накладання пов'язки двома?трьома коловими турами.

Малюнок 5.3 - Пов'язка «шапочка Гіппократа»

Пов'язка «чепець». Проста, зручна пов'язка, яка надійно фіксує перев'язувальний матеріал на волосистій частині голови (мал. 5.4). Відрізок бинта, який виконує функцію зав'язки, довжиною близько 0,8 м розміщують на склепінні черепа, а кінці його опускають униз спереду від вух. Поранений або помічник утримує кінці зав'язки натягнутими. Виконують два закріплювальних колових тури бинта навколо голови. Третій тур бинта проводять над зав'язкою, обводять його навколо зав'язки та косо проводять через чоло до зав?язки на протилежному боці. Знову обертають тур бинта навколо зав'язки проводять його через потилицю на протилежний бік. При цьому кожний хід бинта перекриває попередній на дві третини або наполовину. Такими ходами бинта закривають усю волосисту частину голови. Закінчують накладання пов'язки коловими турами на голові або фіксують кінець бинта вузлом до однієї із зав'язок. Її кінці зав'язують вузлом під нижньою щелепою.

Малюнок 5.4 - Пов'язка «чепець»

Пов'язка «вуздечка». Застосовується для утримання перев'язувального матеріалу на ранах у тім'яній ділянці та пораненнях нижньої щелепи (мал. 5.5).

Малюнок 5.5 - Пов'язка «вуздечка»

Перші закріплювальні колові ходи роблять навколо голови. Далі по потилиці хід бинта виконують косо на правий бік шиї, під нижню щелепу та роблять кілька вертикальних колових ходів, якими закривають підборіддя або підщелепну зону залежно від локалізації пошкодження. Після цього бинт із лівого боку шиї проводять косо по потилиці на праву скроню та двома?трьома горизонтальними циркулярними ходами навколо голови закріплюють вертикальні тури бинта.

Пов'язка на одне око (монокулярна) (иал. 5.6 а, б). Спочатку накладають горизонтальні закріплювальні тури навколо голови. Потім із потилиці бинт проводять вниз під вухо і косо вгору по щоці на травмоване око. Третій хід (закріплювальний) роблять навколо голови. Четвертий та наступні ходи чергують таким чином, щоб один хід бинта проходив під вухо на уражене око, а наступний - був би фіксуючим. Бинтування закінчують коловими ходами на голові. Пов'язка на праве око бинтується зліва направо, на ліве око - справа наліво.

а б

Малюнок 5.6 - Пов'язки на очі: а - монокулярна пов'язка на праве око; б - монокулярна пов'язка на ліве око

Пов'язка на обидва ока (бінокулярна) (мал. 5.7). Починається круговими закріплювальними турами навколо голови, потім хід бинта виконують косо зверху вниз, закриваючи ліве око, далі спрямовують бинт навколо потилиці вниз під праве вухо, а потім роблять косий хід знизу вгору, закриваючи праве око. Ці та наступні тури бинта перехрещують у ділянці перенісся. Пов'язку зміцнюють коловим туром через лоб.

Малюнок 5.7 - Бінокулярна пов'язка

Пов'язка на ділянку вуха. Ходи бинта нагадують такі, як при накладанні пов'язки на око, але проходять вище ока на боці вуха, яке потрібно закрити (мал. 5.8).

Малюнок 5.8 - Пов'язка на ділянку вуха

Пращоподібна пов'язка. Пращоподібні пов'язки голови дозволяють утримувати перев'язувальний матеріал у ділянці носа (мал. 5.9 а), підборіддя (мал. 5.9 б), а також на ранах потиличної, тім'яної та лобної зон (мал. 5.9 в). Нерозрізаною частиною пращі закривають асептичний матеріал на ділянці рани, а кінці її перехрещують та зав'язують позаду: верхні - на шиї, нижні - на потилиці або на маківці). Для утримання перев'язувального матеріалу на потилиці пращу роблять із широкої смуги марлі або матерії. Кінці такої пов'язки перетинаються на ділянці скронь. Їх зав'язують на лобі та під нижньою щелепою. Так само накладають пращоподібну пов'язку на тім'яну зону та лоб. Кінці пов'язки при цьому зав'язують на потилиці і під нижньою щелепою.

а б в

Малюнок 5.9 - Пращоподібна пов'язка: а - носа; б - підборіддя; в - потилиці

Циркулярна пов'язка на шию, укріплена хрестовими ходами на голові. Накладається коловим бинтуванням. Для попередження її сковзання вниз колові тури на шиї комбінують із турами хрестоподібної пов'язки на голові (мал. 5.10).

Малюнок 5.10 - Циркулярна пов'язка на шию, укріплена хрестоподібними ходами на голові

Пов'язки на грудну клітку

Спіральна пов'язка. Застосовується при пораненнях грудної клітки, переломах ребер (мал. 5.11).



Малюнок 5.11 - Спіральна пов'язка на грудну клітку

Перед накладанням пов'язки бинт довжиною близько 1 метра укладають серединою на ліве надпліччя. Одна частина бинта вільно звисає на груди, інша - на спину. Бинтом накладають фіксуючі колові тури у нижніх відділах грудної клітки та спіральними ходами знизу вгору бинтують груди до пахвових западин, де закріплюють двома?трьома коловими турами. Кінці бинта, який вільно звисає на груди, укладають на праве надпліччя та зв'язують із кінцем, що звисає на спину.

...