Перша допомога при невідкладних станах

Іммобілізація шиною Дітеріхса при переломах стегна

Іммобілізація драбинчастою шиною (мал. 7.4). Для іммобілізації драбинчастою шиною при переломах стегна беруть три шини: дві з них фіксують по довжині від пахвинної ямки до ступні з урахуванням її загинання на внутрішній край ступні; третю шину накладають від сідничної складки до кінчиків пальців. За наявності декількох шин можна накласти і четверту - від промежини до внутрішнього краю ступні.

Помилки при іммобілізації нижньої кінцівки драбинчастими шинами:

- недостатня фіксація зовнішньої подовженої шини до тулуба, що не дозволяє надійно знерухомити кульшовий суглоб;

- погане моделювання задньої драбинчастої шиниза рахунок не створеного поглиблення для литкового м'яза та п'яти; за рахунок відсутності вигину шини у підколінній ділянці, у результаті чого нижня кінцівка фіксується випрямленою у колінному суглобі, що при переломах стегна може призвести до стискання кістковими відламками великих судин;

- підошовне провисання ступні у внаслідок недостатньо міцної фіксації за відсутності змодельованого нижнього кінця бічних шин у вигляді букви «Г»);

- недостатньо товстий шар вати на шині, особливо у ділянці кісточкових виступів, що може призвести до утворення пролежнів;

- стиснення нижньої кінцівки при тугому бинтуванні.

Іммобілізація драбинчастими шинами при переломах стегна

Іммобілізація підручними засобами. Виконується за відсутності стандартних шин. Для іммобілізації кінцівок використовують дерев'яні рейки, лижі, гілки та інші предмети достатньої довжини, яка може забезпечити знерухомлення у трьох суглобах пошкодженої нижньої кінцівки (кульшовому, колінному та гомілковостопному) (мал. 7.5 а). Ступню при іммобілізації необхідно встановити під прямим кутом у гомілковостопному суглобі і використати прокладки з м'якого матеріалу, особливо у ділянці кісткових виступів. У випадках, коли відсутні будь-які засоби для здійснення транспортної іммобілізації, можна застосувати метод фіксації «нога до ноги» (мал. 7.5 б). Пошкоджену кінцівку у двох?трьох місцях фіксують до здорової ноги або кладуть ушкоджену кінцівку на здорову і також зв'язують у декількох місцях. Іммобілізація пошкодженої кінцівки методом «нога до ноги» повинна бути замінена на іммобілізацію стандартними шинами при першій можливості.

а

б

Іммобілізація підручними засобами при переломах стегна: а - за допомогою дошки; б - методом фіксації «нога до ноги»

Евакуація потерпілих із ушкодженнями стегна здійснюється на ношах у лежачому положенні. Для запобігання та своєчасного виявлення ускладнень транспортної іммобілізації необхідно стежити за станом кровообігу у периферійних відділах ушкодженої кінцівки. Ознаками порушення кровообігу у кінцівці бувають оніміння, похолодіння, поколювання, посилення болю, зміна його на пульсуючий, судоми у литкових м'язах. У разі виявлення таких симптомів необхідно негайно розслабити або розітнути пов'язку у місці найбільшого її тиснення на травмовану кінцівку.

Транспортна іммобілізація при переломах гомілки

Основні ознаки ушкодження кісток гомілки такі:

- біль у місці пошкодження, що посилюється при русі гомілки;

- деформація у місці пошкодження гомілки;

- неможливість або значна обмеженість рухів у гомілковостопному суглобі;

- наявність великих синців у ділянці ушкодження.

Найкраще іммобілізація досягається Г-подібно зігнутою та змодельованою до здорової гомілки драбинчастою шиною довжиною 120 см і двома бічними драбинчастими або фанерними шинами завдовжки 80 см. Верхній кінець шин повинен доходити до середини стегна. Нижній кінець бічних сходових шин зігнутий Г-подібно. Нога трохи зігнута у колінному суглобі. Ступня встановлюється стосовно гомілки під прямим кутом. Шини укріплюють марлевими бинтами.

Іммобілізація драбинчастими шинами при переломах кісток гомілки

Помилки при іммобілізації переломів драбинчастими шинами кісток гомілки:

- недостатнє моделювання драбинчастої шини, при якому відсутні заглиблення для п'яти та литкового м'яза і вигинання шини у підколінній ділянці;

- іммобілізація виконана лише задньою драбинчастою шиною без використання додаткових бічних;

- недостатня фіксація ступні, при якій нижній кінець бічних шин не зігнутий Г-подібно, що призводить до її підошовного відвисання;

- недостатня іммобілізація гомілковостопного та колінного суглобів;

- стиснення ноги тугим бинтуванням при закріпленні шини;

- фіксація кінцівки у положенні, коли зберігається натяг шкіри над кістковими уламками (передня поверхня гомілки, кісточки), що призводить до пошкодження шкіри над кістковими уламками чи утворення пролежнів.

У разі відсутності шини Крамера іммобілізацію переломів гомілки проводять двома дерев'яними планками, які фіксують із боків від кінцівки. Допустима іммобілізація методом «нога до ноги», але вона малонадійна і може бути використана лише як засіб останньої надії.

Транспортна іммобілізація при переломах кісток ступні

До таких пошкоджень відносять переломи таранної, п'яткової, човноподібної, кубоподібної, клиноподібної кісток, переломи плеснових кісток та фаланг пальців. Серед переломів кісток ступні найчастіше трапляються переломи п'яткової та плеснових кісток.

Причини перелічених ушкоджень пов'язані як із прямою, так і з непрямою травмою.

Клінічно переломи кісток ступні супроводжуються болем, особливо при переломах п'яткових кісток, коли вони дуже інтенсивні, порушенням опороспроможності, посиленням болю при рухах, деформацією та порушенням звичайних контурів ступні; практично у всіх травмованих при ушкодженні ступні бувають крововиливи.

Дротяна шина накладається по задній поверхні гомілки до її середини, ступня фіксується під кутом 90є до гомілки. Шини з підручного матеріалу накладаються з 2 або 3 боків.



Етапи іммобілізації драбинчастими шинами при переломах кісток ступні

Транспортна іммобілізація при переломі ключиці

Механізм травми ключиці може бути непрямим - при падінні на кисть, лікоть або плече, рідше - при прямому ударі по ключиці; у деяких випадках причиною переломів можуть бути рухи у плечовому суглобі, що за об'ємом значно перевищують фізіологічні.

Ознаки перелому ключиці:

- біль у ділянці ключиці;

- скорочення та зміна форми ключиці;

- значний набряк у ділянці ключиці;

- рухи рукою на боці пошкодження обмежені та різко болісні;

- патологічна рухливість.

Переломи ключиці можуть супроводжуватися пошкодженням судин, що призводить до значної кровотечі, та нервів плечового сплетення.

Правила іммобілізації:

- іммобілізація виконується за допомогою косинки, ватно-марлевих кілець або хрестоподібної пов'язки на верхній відділ грудної клітки;

- при відкритому переломі із пошкодженням підключичної артерії - накладання асептичної пов'язки, перерозгинання рук у плечових суглобах та їх фіксація у цьому положенні.

Іммобілізація при переломах ключиці

Транспортна іммобілізація при переломах плеча

Ознаки перелому плеча:

- виражений біль та набряк у ділянці пошкодження;

- посилення болю у ділянці плеча при при рухах;

- зміна форми плеча;

- ненормальна рухливість у ділянці перелому.

Іммобілізація драбинчастою шиною - найбільш ефективний та надійний спосіб транспортної іммобілізації при пошкодженнях плеча (мал. 7.9). Шина повинна захоплювати усю пошкоджену кінцівку - від лопатки здорового боку до кисті на пошкодженій руці, і при цьому виступати на 2?3 см за кінчики пальців. Іммобілізацію виконують драбинчастою шиною довжиною 120 см. Верхня кінцівка знерухомлюється у положенні невеликого переднього і бічного відведень плеча. Для цього під пахву на боці пошкодження підкладають валик із вати, ліктьовий суглоб згинають під прямим кутом, а передпліччя розміщують таким чином, щоб долоня кисті була повернута до живота. У кисть вкладають валик із вати.

Іммобілізація драбинчастими шинами при переломах плеча

При іммобілізації плеча драбинчастою шиною можливі такі помилки:

- верхній кінець шини досягає тільки лопатки хворого боку, внаслідок чого шина відходить від спини і впирається у шию або голову; при такому положенні шини іммобілізація ушкоджень плеча та плечового суглоба буде недостатньою;

- відсутність зав?язок на верхньому кінці шини, що не дозволяє її надійно фіксувати;

- недостатнє моделювання шини;

- іммобілізована кінцівка не підвішена на хустку.

За відсутності стандартних шин іммобілізацію здійснюють за допомогою підручних засобів або м'яких пов'язок.

Іммобілізація підручними засобами. Кілька дощечок, шматок товстого картону у вигляді жолоба можуть бути укладені з внутрішньої та зовнішньої поверхонь плеча, що створює деяку нерухомість для плеча. Після цього руку розміщуютьу хустці.



Іммобілізація при переломах плеча підручними засобами

Іммобілізація пов'язкою Дезо. У крайніх випадках іммобілізація при переломах плеча та пошкодженні суміжних суглобів здійснюється шляхом прибинтовування кінцівки до тулуба пов'язкою Дезо.

Іммобілізація при переломах плеча пов'язкою Дезо

Правильно виконана іммобілізація верхньої кінцівки значно полегшує стан потерпілого і спеціальний догляд під час евакуації у більшості випадків, не потрібен. Однак періодично все ж необхідно оглядати кінцівку, щоб при збільшенні набряку у ділянці пошкодження не настало стиснення м'яких тканин. Для спостереження за станом кровообігу у периферійних відділах кінцівки рекомендується залишати незабинтованими кінцеві фаланги пальців. При появі найменших ознак здавлювання тури бинта потрібно послабити або розітнути і перебинтувати.

Перша медична допомога при переломах передпліччя

Ознакою переломів кісток передпліччя можуть бути такі:

- біль та набряк у ділянці травми;

- значне підсилення болю при рухах травмованою кінцівкою;

- рухи пошкодженої руки обмежені або неможливі;

- ненормальна рухливість у ділянці травми.

Іммобілізація драбинчастою шиною - найбільш надійний та ефективний вид транспортної іммобілізації при пошкодженнях даної ділянки (мал. 7.12). Драбинчаста шина накладається від верхньої третини плеча до кінчиків пальців, нижній кінець шини віддалений на 2?3 см за рівень пальців. Рука повинна бути зігнута у ліктьовому суглобі під прямим кутом, а кисть повернута долонею до живота та незначно відведена у тильний бік, у кисть вкладають ватно-марлевий валик для утримання пальців у напівзігнутому положенні. Драбинчасту шину обкладають ватою і бинтами, згинають під прямим кутом на рівні ліктьового суглоба таким чином, щоб верхній край шини перебував на рівні верхньої третини плеча. Ділянку шини для передпліччя згинають у вигляді жолоба. Після цього шину прикладають до здорової руки та виправляють недоліки моделювання. Підготовлену таким чином шину накладають на хвору руку, прибинтовують на всій довжині і підвішують на хустку. Верхня частина шини, призначена для плеча, повинна бути достатньої довжини, щоб надійно знерухомити ліктьовий суглоб. Недостатня фіксація ліктьового суглоба робить іммобілізацію передпліччя неефективною.

За відсутності драбинчастої шини іммобілізацію здійснюють за допомогою фанерної шини, дощечки, косинки тощо.



Іммобілізація при переломах передпліччя драбинчастою шиною

Іммобілізація при переломах передпліччя за допомогою дощечки

Транспортна іммобілізація при переломах променезап'ясткового суглоба та кісток кисті

Здебільшого випадків механізмом травми буває падіння на кисть руки. У хворого спостерігається сильний біль у місці перелому, при зміщенні уламків - деформація суглоба. Об?єм суглоба збільшується за рахунок крововиливу. Рухи різко обмежені і болісні.

Для іммобілізації руку згинають під прямим кутом у ліктьовому суглобі, долоня кисті повернута до живота, а пальці напівзігнуті. Дротяна шина моделюється і накладається на передпліччя та кисть із долонного боку. Підвішують руку на косинці. При використанні імпровізованих шин у кисть вкладають клубок вати або інші підручні засоби.

Транспортна іммобілізація при переломах хребта

Постраждалим із тяжкими ушкодженнями хребта необхідно забезпечити максимальний спокій.

Тяжкість ушкоджень шийного відділу хребта зумовлена розміщеними у ділянці шиї великими судинами, нервами, стравоходом, трахеєю. Травми хребта та спинного мозку у шийному відділі належать до найбільш тяжких пошкоджень, що нерідко призводять до загибелі потерпілого.

Ознаками ушкодження шийного відділу хребта є:

- неможливість повертання або утримування голови у вертикальному положенні через біль;

- викривлення шиї;

- повний чи частковий параліч рук і ніг при пошкодженнях спинного мозку;

- кровотеча;

- свистячий звук у рані на вдиху і видиху чи скупчення повітря під шкірою при пошкодженні трахеї.

Іммобілізація драбинчастими шинами типу шини Башмакова. Шину формують із двох драбинчастих шин. Спочатку модулюють одну шину для бокових контурів голови, шиї та надпліч. Іншу шину моделюють відповідно задньої поверхні контурів голови, шиї та грудного відділу хребта. Потім обидві шини обкладають ватою і бинтами та зв'язують між собою, як показано. Шину прикладають до потерпілого і зміцнюють бинтами. Іммобілізацію повинні виконувати не менше двох людей: один утримує голову потерпілого і підіймає її, а другий - підкладає та прибинтовує шини.

Моделювання шин для іммобілізації шийного відділу хребта

Іммобілізація картонно-марлевим коміром (типу Шанца). Комір може бути заздалегідь підготовлений. Він успішно застосовується при переломах шийного відділу хребта. З картону роблять заготовку, потім її обертають шаром вати та покривають подвійним шаром марлі, краї марлі зшивають. На кінцях шини пришивають по дві зав'язки. Голову потерпілого обережно підіймають і підводять під шию картонно-марлевий комір, зав'язки відносно туго зв'язують спереду.

Іммобілізація ватно-марлевим коміром.Товстий шар вати обертають навколо шиї і туго прибинтовують бинтом. Пов'язка не повинна стискати органи шиї і заважати диханню. Висота шару вати повинна бути такою, щоб верхній край коміра туго підпирав голову.

Іммобілізація шийного відділу хребта ватно-марлевим коміром

Помилки транспортної іммобілізації при пошкодженнях шийного відділу хребта:

- необережне перекладання хворого на ноші; краще всього, якщо голову при перекладанні підтримує окрема людина;

- якщо іммобілізацію виконує одна особа, це призводить до додаткової травми головного та спинного мозку;

- туга фіксуюча пов'язка стискає органи шиї і ускладнює вільне дихання;

- відсутність постійного спостереження за потерпілим у несвідомому стані.

Транспортування потерпілих із ушкодженнями шийного відділу хребта здійснюється на ношах у лежачому положенні на спині із злегка піднятою верхньою половиною тулуба.

Транспортна іммобілізація при пошкодженнях грудного та поперекового відділів хребта. Постраждалі із травмою хребта потребують особливо обережного транспортування, оскільки можливе додаткове пошкодження спинного мозку. Іммобілізація обов?язково показана при переломах хребта як із пошкодженням спинного мозку, так і без пошкодження.

Ознаки пошкодження хребта:

- біль у ділянці хребта, що підсилюється при рухах;

- заніміння ділянок шкіри на тулубі чи кінцівках;

- хворий не може самостійно рухати руками і ногами.

Транспортна іммобілізація у потерпілих із ушкодженнями хребта досягається тим, що будь-яким способом усувають провисання полотнища нош. Для цього на дно нош укладають фанерний або дерев'яний щит. Щит зверху прикривають ковдрою. Потім на ноші обережно перекладають потерпілого та фіксують його.

За відсутності нош і за наявності широкої дошки можна покласти і прив'язати потерпілого до неї. Для транспортування постраждалого можна пристосувати зняті з петель двері. Замість дощок можна використовувати лижі, лижні палиці, жердини, поклавши їх на ноші. За будь-якого способу іммобілізації потерпілого необхідно фіксувати до нош, щоб він не впав під час перенесення. Фіксацію здійснюють будь-якою тканиною, рушником, простирадлом, медичною косинкою, спеціальними пасками та ін. Під поперек хворого необхідно підкладати невеликий валик із вати або одягу, що усуває його провисання. Під коліна також рекомендується підкласти згорнутий валиком одяг, ковдру або невеликий речовий мішок. У холодну пору року хворий повинен бути ретельно загорнутий ковдрами.



Транспортна іммобілізація при переломах хребта

Сучасні транспортні ноші

Помилки транспортної іммобілізації при пошкодженнях грудного та поперекового відділів хребта:

- відсутність будь-якої іммобілізації - це найбільш часта та груба помилка;

- відсутність фіксації потерпілого на ношах чи на щитах;

- відсутність валика під поперековим відділом хребта і під колінами.

Евакуація хворого повинна здійснюватися санітарним транспортом. При транспортуванні звичайним транспортом під ноші необхідно підстелити сіно, солому, верхній одяг, тобто щось м?яке, аби звести до мінімуму можливість додаткової травматизації. Пошкодження хребта часто супроводжуються затримкою сечовипускання, тому під час тривалого транспортування необхідно вчасно спорожняти сечовий міхур хворого.

Особливості надання першої медичної допомоги при переломах ребер

Одночасно із пошкодженням ребер можуть виникнути пошкодження міжреберних судин, нервів та плеври. Гострі кінці зламаного ребра можуть пошкодити тканину легені, що призводить до скупчення повітря у плевральній порожнині - розвитку травматичного пневмотораксу. Найбільш тяжкі розлади дихання настають при множинних переломах ребер.

Ознаками переломів ребер є:

- біль за ходом ребер, що посилюється при диханні;

- обмеження вдиху та видиху через біль;

- хрусткий звук у ділянці перелому при дихальних рухах грудної клітки та при поперемінній пальпації ребра двома пальцями;

- парадоксальні рухи грудної клітки при «вікончастих» переломах;

- скупчення повітря під шкірою у ділянці перелому;

- кровохаркання.

Іммобілізація при переломах ребер здійснюється тугим бинтуванням, що виконують при неповному видиху, інакше пов'язка ніякої фіксуючої функції виконувати не буде (мал. 7.16). Проте необхідно враховувати, що туга пов'язка обмежує дихальні рухи грудної клітки, а тривала іммобілізація може призвести до недостатньої вентиляції легень та погіршення стану хворого за рахунок гіпоксемії і гіпоксії. Якщо під час надання допомоги виявиться наявність аптечки, у якій є новокаїн та шприці, краще за все виконати новокаїнову блокаду зони перелому.

Фіксуюча бинтова пов'язка при переломі ребер

8. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ОТРУЄННЯХ

Актуальність проблеми. Засоби побутової хімії, алкоголь та його сурогати, сильнодіючі ліки, отруйні рослини, гриби та багато інших речовин часто призводять до отруєння осіб, які мають із ними контакт. Крім того, зустрічаються інгаляційні отруєння побутовим газом та окисом вуглецю, аерозольними отрутохімікатами та іншими токсичними агентами за умови потрапляння їх у атмосферу або закриті приміщення. В Україні у результаті отруєнь за 1 рік помирає близько 22 тисяч осіб. Гострі отруєння характеризуються швидким ураженням органів і систем та вимагають негайної медичної допомоги на усіх етапах. Це зумовлено особливостями фармакокінетики токсинів, втягненням їх у обмін речовин в організмі постраждалого та незворотними змінами гомеостазу організму. Термін надання допомоги при отруєннях особливо важливий. З огляду на це необхідно знати прості принципи надання першої медичної допомоги, яка у більшості випадків рятує життя та зберігає здоров'я постраждалим.

Отруєння - ураження організму, що виникає у відповідь на ковтання, вдихання, прямий контакт зі шкірою або слизовими оболонками токсичних речовин.

Надання першої допомоги при отруєннях має на меті:

1) визначення характеру отруйної речовини;

2) негайне виведення отрути з організму;

3) знешкодження отрути за допомогою протиотрут (антидотів);

4) підтримку основних життєвих функцій організму.

Виділяють такі види отруєнь:

1) побутові;

2) випадкові;

3) харчові;

4) алкогольні;

5) внаслідок самолікування чи при передозуванні лікарських препаратів;

6) від укусів отруйних змій і комах;

7) суїцидні спроби;

8) виробничі;

9) бойові.

Отруйні речовини можуть надходити до організму таким чином:

- через рот;

- через дихальні шляхи;

- через шкіру та слизові;

- через кров при укусах, ужаленнях, ін?єкціях;

- через природні порожнини тіла, а саме: через пряму кишку, сечовий міхур, піхву.

Медична допомога при отруєннях базується на 3 видах лікувальних заходів:

1) припиненні надходження та виведенні отрути з організму;

2) знешкодженні отрути в організмі протиотрутою (антидотом);

3) підтримці основних життєвоважливих функцій організму.

У практиці надання першої медичної допомоги застосовують такі методи виведення отрути з організму:

1) промивання шлунка, застосування адсорбентів та проносних засобів, поставлення клізми;

2) механічне видалення отрути з поверхні шкіри і слизових, а також промивання та спринцювання;

3) посилення діурезу шляхом вживання значної кількості рідини, застосування сечогінних засобів.

Порядок надання першої медичної допомоги при різних шляхах надходження отрути до організму

При надходженні отрути через рот виведення отрути із організму забезпечують:

- промиванням шлунка;

- застосуванням адсорбентів;

- застосуванням проносних;

- поставленням клізм;

- вживанням великої кількості рідини та застосуванням сечогінних засобів.

Промивання шлунка потрібно провести якомога раніше, але ця процедура доцільна навіть через 4?5 годин після надходження отрути, особливо якщо вона була прийнята після приймання їжі, а у деяких випадках, скажімо, отруєння снодійними, спазмолітиками, препаратами морфію і.т.п., навіть через 6?10 годин після потрапляння отрути в організм. Потерпілому дають випити 3?5 склянок води і викликають акт блювання натисканням на корінь язика. Бажано перед промиванням шлунка дати потерпілому випити суспензію активованого вугілля. Замість води можна використовувати слабо-рожевий розчин марганцевокислого калію, 2 % розчин питної соди. Процедуру повторюють до чистої промивної води, але не менше 3 разів. Не можна проводити таке промивання при судомах і хворим, які перебувають у несвідомому стані. Після промивання шлунка потерпілому дають адсорбенти та обволікаючі речовини з метою захисту слизової оболонки та уповільнення всмоктування.

Для прискорення виведення отрути із шлунково-кишкового тракту після промивання шлунка застосовують проносні засоби. При гострих отруєннях краще використовувати сольові проносні.

При надходженні отрути через дихальні шляхи (інгаляційні отруєння) необхідно:

1) терміново винести постраждалого на свіже повітря;

2) розстебнути комірець та стискальний одяг;

3) забезпечити прохідність дихальних шляхів;

4) за необхідності провести інгаляції киснем;

5) при припиненні дихання розпочати штучну вентиляцію легень, а за потреби непрямий масаж серця.

При надходженні отрути через шкіру та слизові оболонки видалення отрути забезпечується тривалим промиванням шкіри та слизових водою або механічним видаленням за допомогою ганчірки.

При надходженні отрути через слизові оболонки порожнистих органів (сечовий міхур, пряма кишка, піхва) промивають зазначені порожнини за допомогою клізм або спринцювань.

При надходженні отрути у внутрішнє середовище організму через укуси, ужалення чи шляхом ін'єкцій проводять заходи, що сповільнюють процес всмоктування отрути у кров і прискорюють її виведення шляхом накладання холоду на місце укусу, ужалення чи ін'єкції; відсмоктують отруту із зони її надходження; дають постраждалому випити значну кількість рідини.

Отруєння етиловим спиртом

Етиловий спирт є складовою частиною алкогольних напоїв. В організмі людини він переважно впливає на центральну нервову систему. При дії малих доз алкоголю змінюються чіткість і баланс процесів збудження та гальмування. При вживанні per os близько 20 % алкоголю всмоктується вже у шлунку, а решта 80 % - у кишечнику. Чим вища концентрація розчину алкоголю, тим він інтенсивніше всмоктується. Прискорюється всмоктування алкоголю і при вживанні газованих та нагрітих розчинів. Сповільнюється всмоктування алкоголю при заповненні шлунково-кишкового тракту їжею, особливо при значному вмісті білків і жирів.

Симптоми отруєння. Почервоніння обличчя, звужені зіниці, дихання сповільнене, пульс частий, артеріальний тиск знижений. Із носа і рота виділяється велика кількість слизу та слини. Можливі мимовільні випорожнення і сечовипускання. Короткочасне збудження змінюється адинамією, судомами, а потім - несвідомим станом. Шкіра бліда, липкий холодний піт. Може настати смерть від паралічу дихального центру.

Перша допомога при отруєнні є такою:

1) серветкою видаляють слиз із рота та носа;

2) якщо хворий у свідомості, очищають йому шлунок, давши 3?4 склянки води і викликавши блювання натисканням чайною ложкою на корінь язика;

3) напувають міцним чаєм;

4) хворим у несвідомому стані промивання шлунка виконують медичні працівники. До їх приходу хворого кладуть без подушки на живіт, голову повертають у бік, щоб уникнути потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи;

5) дають нюхати нашатирний спирт.

Отруєння метиловим спиртом

Метиловий спирт - найсильніша нервово-судинна отрута, яка викликає значне погіршання загального стану, що супроводжується порушенням зору та судинного тонусу і вимагає невідкладних заходів для порятунку життя потерпілого.

Симптоми отруєння. Нестійка хода, нудота, блювання, пронос, різі у животі, сильний головний біль, судоми, тахікардія, сухість слизових оболонок. Короткочасне збудження швидко змінюється сонливістю. Надалі сон переходить у несвідомий стан. Метиловий спирт викликає запалення зорового нерва, що призводить до розвитку сліпоти. У тяжких випадках з'являються почуття стиснення у грудях, гострий біль у епігастральній ділянці, сплутаність свідомості, неспокій, відчуття страху, синюшний відтінок шкірних покривів. Нерідко швидко розвиваються втрата свідомості, кома і раптова смерть.

Перша допомога при підозрі на отруєння метиловим спиртом повинна бути організована якнайшвидше і проводитися інтенсивно:

1) терміново викликати «швидку допомогу» або негайно транспортувати потерпілого до лікувальної установи (стаціонару);

2) зберегти залишки прийнятих алкогольних напоїв, щоб надалі можна було уточнити, чим саме отруївся потерпілий;

3) забезпечити приплив свіжого повітря (відкрити вікно, вивести потерпілого на вулицю);

4) якщо потерпілий у свідомості, необхідно негайно викликати блювання з метою промивання шлунка. Для промивання потрібно використовувати прохолодний содовий розчин. Потерпілому рекомендується випити близько 1000 мл такого розчину, після цього викликати блювання шляхом подразнення задньої стінки глотки та кореня язика. Процедуру повторюють декілька разів, якщо дозволяє це зробити стан потерпілого. Маніпуляція допоможе зменшити інтоксикацію і видалить метиловий спирт, що залишився у шлунку;

5) потерпілому терміново дати будь-який проносний засіб;

6) дати випити содовий розчин;

7) якщо симптоми отруєння, свідки та доказові речі точно свідчать про те, що отруєння відбулося саме метиловим спиртом, потерпілому давати випивати 40 % етилового спирту (горілки) невеликими дозами (30?50 мл горілки) кожні 3 год. Етиловий спирт, витісняючи метиловий, фактично діє як протиотрута;

8) при знепритомненні, але за наявності у постраждалого пульсу та дихання його кладуть у положення, яке дозволяє вільно дихати і може попередити задуху чи аспірацію блювотних мас. Таким положенням є розташування постраждалого на животі, із повернутою головою на бік;

9) за відсутності у постраждалого дихальної чи серцевої діяльності потрібно розпочати серцево-легеневу реанімацію.

Отруєння наркотичними засобами

Практично всі знеболювальні групи опію (опій, морфін, кодеїн) мають психотропну (наркотичну) та нейротоксичну дію. Гостре отруєння цими препаратами проявляється в одних випадках негайно, в інших - через 20 хв ? 1 год, залежно від способу введення (внутрішньовенно, підшкірно, всередину). Смертельна доза морфіну для дорослого - 0,2?0,5 г.

Симптоми отруєння. При отруєнні морфіном чи його аналогами через короткий час після внутрішньовенного введення відзначаються ейфорія, відчуття припливу сил, хворі стають багатослівними, веселими, розгальмованими. З'являються відчуття жару у всьому тілі, сухість у роті, гіперемія та свербіж шкіри обличчя. Ейфорія може тривати 10?30 хв, далі поступово починає домінувати седативний ефект. Настрій знижується, виникають різка слабість, сонливість, запаморочення, головний біль, шум у вухах, сильне потовиділення, часте сечовипускання. При огляді постраждалого спостерігають звуження зіниць, мрійливо-відсутній погляд, нестійку ходу похитування за відсутності запаху алкоголю із рота. Ці симптоми дозволяють запідозрити наркотичне сп'яніння.

У разі значного передозування хворі впадають у несвідомий стан. Зіниці при цьому різко звужені. Значний міоз за типом «голкового вушка» - одна із найважливіших діагностичних ознак отруєння наркотичними анальгетиками. Можуть спостерігатися судоми, іноді на тлі ясної свідомості. Пригнічення морфіном дихального центру призводить до порушення дихання. Дихання сповільнюється, ритм його робиться неправильним, з великими паузами (типу Чейна-Стокса), спостерігається ціаноз шкіри та слизових оболонок. Температура знижується. Зіниці розширюються. Порушення дихання може супроводжуватися серцево-судинною недостатністю - артеріальною гіпотонією, брадикардією, набряком легень, що частіше трапляється при отруєнні героїном, можливе припинення дихання та серцевої діяльності. Таким чином, при передозуванні препаратів із групи опію класична тріада включає кому, зіниці типу «голкового вушка» та порушення дихання. Поставленню правильного діагнозу допомагають виявлені сліди ін'єкцій, ущільнені та потовщені вени. У сприятливих випадках коматозний стан переходить у глибокий сон, що триває від 24 до 36 год. Після пробудження хворі відчувають головний біль, запаморочення, слабість, спостерігаються блювання, запори.

Перша допомога

1 У зв'язку з тим, що незалежно від шляху введення в організм морфін виділяється слизовою оболонкою шлунка, а потім знову всмоктується, рекомендується проводити повторні промивання шлунка. При промиванні шлунка до розчину, яким промивають, додають окисник морфіну, а саме розчин перманганату калію (1: 5000).

2 Після промивання шлунка дають сольове проносне (сульфат натрію), активоване вугілля і ставлять очисну клізму.

3 Хворого необхідно зігріти.

4 Специфічний антагоніст морфіну - налоксон - вводять внутрішньовенно для відновлення дихання дозою 0,4 мг (1 мл).

5 При порушенні дихання необхідно одночасно очистити дихальні шляхи та провести штучне дихання, а також хворому потрібно постійно давати вдихати кисень.

6 При брадикардії внутрішньовенно або підшкірно вводять 0,5?1,0 мл 0,1% розчину атропіну, при набряку легень - 40 мг лазиксу.

Отруєння препаратами конопель (гашиш, індійські коноплі, марихуана, анаша) пов'язано з їх вибірковою психотропною дією.

Симптоми отруєння. Після надходження препаратів конопель в організм (частіше - інгаляційно, рідше - перорально, інтраназально або внутрішньовенно) з'являються запаморочення, шум у вухах, яскраві зорові та слухові галюцинації, розвивається стан психомоторного збудження, хворі сміються, плачуть, співають, танцюють. У них значно підвищується гострота сприйняття оточуючого, порушується відчуття часу і т. ін. При цьому наркоман сприймає свою особу ніби збоку, що дозволяє йому зберігати орієнтування та приховувати свій стан від оточуючих. При огляді таких осіб виявляються гіперемія обличчя, блиск очей, ін'єкція склер, осиплість та хрипота голосу, тахікардія. При передозуванні марихуани превалюють відчуття тривоги, страху; часто спостерігаються нудота, блювання.

Критерії діагнозу інтоксикації марихуаною такі:

1) анамнестичні вказівки на приймання марихуани;

2) зміни поведінки - ейфорія, психомоторне розгальмування, тривога, підозрілість, зниження критики, галюцинації;

3) наявність підвищеного апетиту, спрага, сухість у роті, кон'юнктивіт, тахікардія;

4) неможливість пояснити наявну симптоматику будь-яким іншим соматичним захворюванням або психічним розладом.

Перша допомога при отруєнні препаратами коноплі:

1) з метою якнайшвидшого виведення отрути промивають шлунок, застосовують активоване вугілля;

2) проводять форсований діурез;

3) вводять галоперидол внутрішньом'язево 2?3 мл 0,5 % розчину;

4) проводять симптоматичне лікування. спрямоване на підтримку дихання та серцевої діяльності.

Харчове отруєння

При вживанні недоброякісних продуктів тваринного походження (м'ясо, риба, ковбасні вироби, м'ясні та рибні консерви, молоко і вироби з нього) трапляється харчове отруєння - харчова токсикоінфекція. Захворювання викликають мікроби, що знаходяться у даному продукті, і продукти їх життєдіяльності - токсини.

Симптоми отруєння. Початок гострий. Загальний стан хворого, залежно від отруйного субстрату, може бути легким, а іноді й дуже тяжкий. Характер болю у животі помірний, постійний, іррадіація болю відсутня. Температура тіла підвищена від субфебрильної (37,0? 37,8 °С) до фебрильної (37,8?39 °С), іноді з ознобом. Частота пульсу: тахікардія (збільшення частоти серцевих скорочень у стані спокою до 100 із правильним ритмом). Артеріальний тиск - звичайний для хворого або знижений. Живіт не змінений або рівномірно роздутий. Диспептичні явища: багаторазове блювання харчовою сумішшю та шлунковим секретом, що виникає, у більшості випадків, до появи больового синдрому; часте, рідке випорожнення з домішкою слизу, можлива поява прожилок крові. Розвиваються загостреність рис обличчя, блідість шкірних покривів, спрага. Сечовипускання значно зменшене - олігурія (менше 500 мл сечі за добу).

Перша допомога для таких хворих передбачає:

1 Фізичний спокій.

2 Голод.

3 Промивання шлунка слабким розчином перманганату калію (0,1 %) температурою 20?24 °С. Одноразово у шлунок дорослої людини потрібно вводити більше 1000 мл рідини.

4 Проводять ентеросорбцію: введення у шлунок водяної або крохмальної суспензії активованого вугілля (30?40 г активованого вугілля + 300?500 мл води або крохмальної води).

5 Дозволяють дозоване пиття пероральних глюкозо-сольових розчинів кімнатної температури.

6 Виконують очисні клізми (вводять у пряму кишку від 0,5 до 1 л кип'яченої води).

7 Проводять санітарно-епідеміологічні заходи (хворого ізолюють, вилучають підозрілі продукти харчування, відправляють на дослідження, контактних осіб або госпіталізують або дообстежують амбулаторно).

При отруєннях необхідно уникати всього, що підсилює кровообіг: не можна поїти потерпілого алкогольними напоями (коньяк, горілка, спирт і т. п.). Алкоголь розширює шкірні судини і лише прискорює всмоктування отрут. Потерпілому не слід самому йти у поліклініку або лікарню, бігти, їхати на велосипеді, тому що це буде сприяти підсиленню дії отрути. Хворому потрібно дотримуватися постільного режиму аж до повного одужання.

Отруєння чадним газом

Отруєння чадним газом, як правило, трапляється у результаті несправної роботи пічного опалення, під час перебування людини в осередку пожежі, у закритому автомобілі з увімкненим двигуном. Оскільки чадний газ не має запаху, отруєння може відбутися дуже непримітно. При підвищенні його концентрації у повітрі до 0,32 % виникають параліч та втрата свідомості (смерть настає через 30 хвилин). При концентрації чадного газу більшої за 1,2 % - свідомість людина втрачає після 2?3 вдихів. Смерть за такої концентрації газу може настати через 2?3 хв. Механізм впливу чадного газу на людину полягає у тому, що він, потрапляючи у кров, зв'язує гемоглобін, перетворюючи його у форму, яка втрачає здатність переносити кисень. Чим вища концентрація чадного газу у повітрі, тим швидше створюється небезпечна для життя людини концентрація карбоксигемоглобіну крові.

Симптомами отруєння є такі:

­ м'язова слабість;

­ запаморочення, шум у вухах;

­ нудота, блювання;

­ сонливість, іноді, навпаки, короткотривала підвищена рухливість;

­ розлад координації рухів;

­ маячня, галюцинації, втрата свідомості;

­ судоми, кома і смерть від паралічу дихального центру.

Вирішальним моментом, що дозволяє розпізнати отруєння чадним газом, може бути однаковий прояв ознак отруєння у значної кількості людей, які перебувають у одному приміщенні, або істотне поліпшення загального стану після того, як особа покинула це приміщення.

Перша допомога при отруєнні чадним газом така:

1) усунути джерело надходження чадного газу;

2) винести постраждалого на свіже повітря;

3) якщо потерпілий у свідомості, його необхідно покласти, забезпечити спокій та безперервний доступ свіжого повітря (обмахувати газетою, включити вентилятор або кондиціонер);

4) якщо потерпілий без свідомості, необхідно негайно розпочати закритий масаж серця і штучне дихання до приїзду швидкої допомоги або до опритомнення.

Потрібно пам'ятати, що під час винесення потерпілого з місця, де є небезпечна концентрація чадного газу, у першу чергу потрібно убезпечити себе, щоб не отруїтися газом теж. Тому необхідно діяти швидко і дихати через носову хустиночку чи марлю.

Отруєння грибами

Із тисяч різновидів грибів відомо близько 100 видів, що викликають тяжкі отруєння, і лише близько 10 з них при вживанні у їжу призводять до летальних наслідків. У Європі та Північній Америці найотруйнішими вважаються бліда поганка, мухомор білий і мухомор смердючий. Гриби, які вважаються їстівними, за певних умов теж можуть стати отруйними. Отруєння грибами звичайно мають сезонний характер. Останнім часом отруєння виникають майже виключно у літній час та у період ранньої осені. Отруєння блідою поганкою становлять 46 %, грибами, що провокують гострі шлунково-кишкові розлади, - 52 %, грибами із нейротоксичною дією - 2 %.

Залежно від характеру отрути, властивої тим чи іншим грибам, виділяють три види отруєнь.

Перший вид отруєнь пов'язаний з блідою поганкою (мал. 8.1) і близькими до неї видами, що містять аманітгемолізин, аманітотоксин, фалоїдин.

Бліда поганка

Другий вид спостерігається при вживанні різних видів мухоморів. Ці гриби містять мускарин, мікоатропін, мікотоксин та інші отрути.

Третій вид отруєнь - отруєння сморчками (мал. 8.3) та строчками, що містять гельвелову кислоту, яка руйнує кров'яні тільця і клітини печінки.

Мухомори

Зморшки

Строчки

Отруєння блідою поганкою відбувається звичайно через їх зовнішню подібність до їстівних грибів. Це найотруйніший серед усіх інших грибів. Отрута, що міститься у блідій поганці, руйнує клітини печінки. До 90 % отруєних цим грибом людей помирають.

У клініці отруєння блідою поганкою можна виділити 4 періоди.

Перший період (прихований) триває від 8 до 24 годин після вживання грибів. Увесь цей час людина відчуває себе практично здоровою, хоча отрута вже всмоктується у кров.

У другому періоді, що триває від 1 до 6 діб отрута вражає шлунково-кишковий тракт. Організм швидко починає втрачати воду у зв'язку з нудотою і блюванням. Виникають біль у шлунку, часте рідке випорожнення, іноді з домішками слизу та крові.

Третій період починається на 5?6-ту добу. Для нього характерні порушення функцій печінки та нирок. Якщо у цьому періоді хворий не встиг отримати весь комплекс антитоксичної терапії, то найчастіше настає летальний кінець.

Якщо ефективна допомога була надана, настає 4-й період - період одужання, коли всі функції організму поступово відновлюються.

Симптоми отруєння блідою поганкою. Раптово виникають біль у животі, блювання, пронос (іноді холероподібного вигляду - «рисовим відваром»), розвиваються значна загальна слабкість, синюшність шкіри і слизових оболонок, зниження температури тіла, судоми. Можливі поява жовтяниці, збільшення печінки. Пульс ниткоподібний, слабкого наповнення, із частотою до 120?140 ударів за 1 хвилину. Систолічний артеріальний тиск значно знижується. Можлива втрата свідомості.

Отруєння мухоморами трапляються нечасто, чому сприяє відсутність їстівних аналогів за зовнішніми ознаками. Отрута, що міститься у мухоморі (мускарин), спричиняє ряд тяжких симптомів. Прихований період триває від 0,5 до 6 годин.

Симптоми отруєння мухоморами. Нудота, блювання, водянистий пронос, рясне потовиділення, слино- і сльозотеча. Досить швидко з'являються ознаки нервово-психічних розладів: запаморочення, сплутаність свідомості, галюцинації, марення. Зіниці розширені. У тяжких випадках розвивається коматозний стан із втратою свідомості.

Отруєння строчками та зморшками. Строчки і зморшки відносять до розряду умовно їстівних грибів. Отруєння відбувається при вживанні їх необробленими, недовареними або недосушеними.

Симптоми отруєння розвиваються через 6?10 годин інкубаційного періоду: виникають відчуття слабості, біль у животі, нудота, блювання з домішками жовчі, зрідка проноси. При тяжкому перебігу на другий день з'являються ознаки жовтяниці, спостерігаються збільшення печінки та селезінки, сильний головний біль, втрата свідомості, судоми. Відбувається гемоліз, при якому гемоглобін виходить із еритроцитів. У результаті цього кров стає прозоро-червоною («лакова кров»).

При тяжкому отруєнні може настати смерть. У легких випадках одужання настає через 1?2 доби, у більш серйозних - через декілька тижнів. Летальні випадки, що спостерігають у 30 %, як правило, настають на 3?4-ту добу після вживання грибів. Смерть настає при явищах серцевої недостатності, часто - при явищах печінкової коми.

Перша допомога при отруєнні грибами

1 Промити шлунок і дати хворому випити велику кількість води.

2 Викликати повторне блювання з невеликими перервами.

3 Надати хворому лежачого положення.

4 Зігріти руки і ноги, приклавши до них будь-яку теплу ємність (теплі грілки, пляшки з теплою водою).

5 Постійно давати хворому тепле пиття, а у разі погіршення стану дати міцний чай.

6 Якщо у перші години після отруєння у хворого немає випорожнення, необхідно дати проносний засіб.

7 Негайно доставити отруєного до медичного закладу або викликати лікаря.

9. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ОПІКАХ

Актуальність теми. Опіки ? один із найбільш поширених видів травм. За даними ВООЗ, опіки займають третє, а у ряді країн ? друге місце серед інших травм, становлячи серйозну медико-соціальну та економічну проблему. На високому рівні зберігається летальність при опіковій травмі. У Росії, США і Європі вона досягає 5,0 % відносно загальнї кількості обпечених. Не втрачає актуальності проблема гнійних ускладнень при опіковій травмі, які виникають при неправильному наданні першої допомоги чи за її відсутності. Тому вміння адекватно надати першу допомогу постраждалому із термічним ураженням - обов'язок кожної людини.

Опік - пошкодження тканин організму, спричинене дією високої температури або дією деяких хімічних речовин (лугів, кислот, солей важких металів та ін.).

Виділяють такі типи опіків:

1) термічні опіки - викликані вогнем, паром, гарячими предметами, сонячними променями, кварцом та ін.;

2) хімічні опіки - викликані дією кислот та лугів;

3) електричні опіки - викликані впливом електричного струму.

Класифікація опіків за ступенем тяжкості

І ступінь опіку. При ньому уражається верхній шар ороговіваючого епітелію (мал. 10.1 а). Травма проявляється почервонінням шкіри, невеликим набряком і болем. Через 2?4 дні відбувається одужання. Уражений епітелій злущується, слідів ураження на шкірі не залишається.

ІІ ступінь опіку. При ньому пошкоджується ороговіваючий епітелій до росткового шару, внаслідок чого формуються невеликі міхурі із серозним вмістом (мал. 10.1 б). Повністю ці пошкодження загоюються за рахунок регенерації зі збереженого росткового шару за 1?2 тижні.

а б

Ураження при різних ступенях опіків: а - першого ступеня; б - другого ступеня.

ІІІ ступінь опіку характеризується ураженням усіх шарів епідермісу і дерми. Самостійне загоєння ранової поверхні відбівається із значними деформівними рубцями. Цей ступінь ураження поділяють на два ступеня: ІІІ А і ІІІ Б. При ІІІ А ступені частково вражається дерма, дном рани служить непошкоджена частина дерми із рештою епітеліальних елементів (сальними, потовими залозами, волосяними фолікулами). Відразу після опіку має вигляд чорного або коричневого струпа. Можуть формуватися пухирі великого розміру, схильні до злиття, із серозно-геморагічним вмістом. Больова чутливість знижена. Можливе самостійне відновлення поверхні шкіри, якщо опік не ускладниться інфекцією і не відбудеться вторинного ураження рани. При ІІІ Б ступені спостерігається тотальна загибель шкіри до підшкірно-жирової клітковини.

ІV ступінь опіку визначається загибеллю прилеглих до підшкірно-жирової клітковини тканин, обвуглювання м'язів, кісток, підшкірно-жирової клітковини.



в г

Малюнок 10.2 - Ураження при різних ступенях опіків: а - третього ступеня; б - четвертого ступеня.

Визначення площі опіку потрібно проводити в усіх випадках із метою остаточного встановлення діагнозу і проведення адекватного загального і місцевого лікування.

«Правило дев'яток» (метод Уоллеса): згідно з цим правилом у дорослого всю поверхню тіла поділяють на ділянки, рівні за площею до однієї або двох дев'яток (мал. 10.2 а). Під «дев'ятками» розуміють 9% площі тіла:

­ голова і шия - 9 %;

­ передня поверхня тулуба - дві «дев'ятки» (18 %);

­ задня поверхня тулуба - дві «дев'ятки» (18 %);

­ кожна рука - по 9 %;

­ кожна нога - (18 %); по дві «дев'ятки»;

­ промежина - 1 %.

«Правило долоні» (метод Глумова): площу опіку порівнюють із площею долоні потерпілого, яка дорівнює умовно 1% від усієї поверхні тіла (мал. 10.2 б).

Як правило, «правило дев'яток» і «правило долоні» використовують одночасно. Інші методи визначення площі опіків застосовують рідко, оскільки невелика різниця у точності результатів, практично, не виправдовує затрачених зусиль та часу.



а б

Визначення площі опіку: а - „правилом дев'яток”; б - „правилом долоні”

Перша допомога при термічних опіках

1 Припинити дію високої температури на постраждалого: необхідно погасити полум'я на одязі.

2 Винесення потерпілого із зони високої температури. Винос потерпілого із небезпечної зони, гасіння тліючого та палаючого одягу необхідно здійснювати обережно, щоб грубими рухами не порушити цілісність шкірних покривів. Для надання першої допомоги одяг потрібно розрізати, особливо там, де він прилипає до опікової поверхні, та накласти асептичну пов'язку поверх решти одягу. Роздягати потерпілого не рекомендується, особливо у холодну пору року, оскільки охолодження може різко посилити загальний вплив травми на організм і сприяти розвитку шоку.

3 При поверхневих опіках зону ураження полити холодною водою з метою зменшення температури і болю. Тривалість цієї процедури не менше 10?15 хвилин.

4 Накласти суху асептичну пов'язку для попередження інфікування опікової поверхні. Для пов'язки використовують стерильний бинт або індивідуальний пакет. За відсутності спеціального стерильного перев'язувального матеріалу опікову поверхню можна закрити чистою тканиною.

5 Потерпілого необхідно покласти у положення, в якому його найменше турбує біль. Хворого потрібно тепло вкрити, дати випити велику кількість рідини.

6 За наявності аптечки потерпілому дати знеболювальні (анальгін) та антигістамінні препарати (супрастин, димедрол, піпольфен).

7 Перш ніж транспортувати обпеченого до лікарні, необхідно провести транспортну іммобілізацію. Остання повинна забезпечити таке положення обпалених ділянок тіла, при якому шкіра буде перебувати у максимально розтягнутому стані. Наприклад, при опіку внутрішньої поверхні ліктьового згину кінцівку фіксують у розігнутому положенні; при опіку задньої поверхні ліктьового суглоба руку фіксують зігнутою у ліктьовому суглобі; при опіку долонної поверхні кисті рука фіксується у положенні із максимальним розгинанням кисті та пальців.

При наданні першої допомоги при опіках забороняється:

1) надсікати пухирі, що утворилися у результаті опіку;

2) при обробці опіків користуватися йодом;

3) використовувати лід, оскільки це може посилити травму;

4) намагатися відривати тканину, яка прилипла до рани;

5) змащувати рану маслом, масляними мазями або іншими жирними речовинами, які можуть підтримувати високу температуру у місці опіку, а отже, призвести до його поширення вглибину та за площею.

Хімічний опік - це пошкодження тканин, що виникає під дією кислот, лугів, солей важких металів, їдких рідин та інших хімічно активних речовин. Хімічні опіки виникають внаслідок виробничих травм, порушень техніки безпеки, нещасних випадків у побуті, у результаті спроб самогубства і т. д.

Глибина і тяжкість хімічного опіку залежать від:

­ сили та механізму дії хімічної речовини;

­ кількості та концентрації хімічної речовини;

­ тривалості впливу та ступеня проникнення хімічної речовини.

Симптоми ураження. При опіках кислотами та лугами на місці опіку утворюється струп (кірка).

Струп, що утворюється після опіків лугами, білуватий, м'який, пухкий, що переходить на сусідні тканини без чітких меж. Отже, лужні рідини мають більш руйнівну дію, ніж кислотні, через свою значну здатність проникати усередину тканин.

При опіках кислотами струп звичайно сухий і твердий, із різко відмежованою лінією на місці переходу на здорові ділянки шкіри. Кислотні опіки частіше поверхневі.

Колір ураженої шкіри при хімічному опіку залежить від виду хімічного агента. Шкіра, обпалена сірчаною кислотою, спочатку буває білого кольору, а у подальшому змінює колір на чорний або коричневий. При опіку азотною кислотою уражена ділянка шкіри має світло-жовто-зелений або жовто-коричневий відтінок. Соляна кислота залишає опіки жовтого кольору, оцтова - опіки брудно-білого кольору. Опік, нанесений концентрованим перекисом водню, має сіруватий відтінок.

Руйнування тканини під впливом хімічної речовини продовжується і після припинення безпосереднього контакту з ним, оскільки всмоктування хімічної речовини на обпаленій ділянці триває ще деякий час. З огляду на це визначити ступінь ураження тканин у перші години чи навіть добу після травми дуже складно. Справжня глибина опіку, як правило, проявляється лише через 7?10 діб після хімічного опіку, коли починається відторгнення струпа.

Тяжкість та небезпека хімічного опіку залежать не тільки від глибини, але й від його площі. Чим більша площа опіку, тим він небезпечніший для життя постраждалого.

Надання першої допомоги при хімічних опіках шкіри.

1 Негайно зняти одяг та прикраси, на які потрапили хімічні речовини.

2 З метою усунення причини опіку необхідно змити хімічні речовини з поверхні шкіри, потримавши уражене місце під холодною проточною водою не менше 20 хвилин. Якщо допомогу при хімічному опіку надають із деяким запізненням, тривалість обмивання збільшують до 30?40 хв.

3 Не потрібно намагатися видалити хімічні речовини серветками чи тампонами, змоченими водою, із ураженої ділянки шкіри, це сприятиме ще більшому проникненню у глибокі шари шкіри хімічної речовини.

4 Якщо агресивна речовина, що викликала опік, має порошкоподібну структуру (наприклад, вапно), то необхідно спочатку видалити залишки хімічної речовини і тільки після цього приступити до обмивання обпаленої поверхні.

5 Якщо після першого промивання рани больові відчуття посилюються, потрібно повторно промити обпалене місце проточною водою впродовж ще декількох хвилин.

...