Перша допомога при невідкладних станах

Хрестоподібна пов'язка. Пов'язка починається коловими ходами навколо грудної клітки. Далі бинт по передній поверхні грудей проводять косо на ліве надпліччя, звідти через спину - на праве надпліччя. Із правого надпліччя бинт проводять по передній поверхні грудей на ділянку лівої пахви, звідти по спині у праву пахву і далі по передній поверхні грудей на ліве надпліччя. У подальшому ходи бинта повторюють (мал. 5.12).

Малюнок 5.12 - Хрестоподібна пов'язка на грудну клітку

Оклюзійна пов'язка. При проникних пораненнях грудної клітки накладають герметизуючу (оклюзійну) пов'язку, яка перешкоджає засмоктуванню повітря у плевральну порожнину при диханні (мал. 5.13). Спочатку на рану кладуть стерильну серветку або стерильний бинт у 3?4 шари, потім - шар вати, тоді - шматок матеріалу, який не пропускає повітря (прогумована обкладинка перев'язувального пакета, смужки лейкопластиру, клейонка), і туго бинтують. Герметизуючий матеріал повинен повністю закривати рану, виходячи за її краї на 1?2 см.

Малюнок 5.13 - Оклюзійна пов'язка на грудну клітку

Пов'язки на ділянки живота і таза

Спіральна пов'язка на живіт. Для спіральної пов'язки накладають у верхній частині живота зміцнювальні колові тури у нижніх відділах грудної клітки, після цього бинтують живіт спіральними ходами зверху вниз, закриваючи ділянку пошкодження. Для пов'язки у нижній частині живота фіксуючі тури накладають у ділянці таза над лоном, після чого бинтують живіт спіральними ходами знизу уверх, прикриваючи пошкоджену ділянку (мал. 5.14 а).

Спіральна пов'язка, як правило, погано утримується без додаткової фіксації. З огляду на це пов'язку, накладену на всю зону живота чи її нижні відділи, укріплюють на стегнах за допомогою колосоподібної пов'язки (мал. 5.14 б).



а б

Малюнок 5.14 - Спіральна пов'язка на живіт (а); спіральна пов'язка на живіт укріплена на стегні (б)

Колосоподібна пов'язка на зону кульшового суглоба. Накладається при пошкодженнях у ділянці кульшового суглоба та прилеглих до нього зон. Бинтування здійснюється широким бинтом.

Висхідна передня колосоподібна пов'язка на зону кульшового суглоба (мал. 5.15 а). Накладається така пов'язка у зворотному напрямку на відміну від низхідної. Зміцнювальні колові тури накладаються у верхній третині стегна. Потім бинт проводять із зовнішньої бічної поверхні стегна через пахвинну ділянку на живіт, бічну поверхню тулуба та навколо тулуба, а з передньої поверхні стегна переходять на його внутрішню поверхню. Далі ходи бинта повторюють, причому кожний наступний тур зміщується вверх від попереднього.

Низхідна передня колосоподібна пов'язка на зону кульшового суглоба (мал. 5.15 б). Починається пов'язка із закріплювальних кругових турів у ділянці таза. Потім бинт проводять на передню поверхню стегна і на внутрішній бічній поверхні навколо стегна виходять на зовнішню бічну поверхню. Звідси бинт піднімають косо через пахвинну ділянку, де він перетинається із попереднім ходом, проходячи на бічну поверхню тулуба. Зробивши хід навколо спини, знову проводять бинт на живіт. Далі повторюють попередні ходи. Кожний тур бинта проходить нижче попереднього. Пов'язку закінчують коловими ходами навколо живота.

а б

Передня колосоподібна пов'язка у зоні кульшового суглоба: а - низхідна; б - висхідна.

Колосоподібна пов'язка на промежину (рис. 5.16). Після фіксуючого туру навколо живота бинт проводять косо з правої бічної поверхні живота та його передньої поверхні на промежину, а з боку внутрішньої поверхні лівого стегна роблять хід по задній поверхні із переходом на його передню поверхню. Потім хід бинта проводять косо по передній поверхні живота до початку цього ходу, тобто по правій бічній поверхні живота. Роблять хід навколо спини і вже зліва бинт спрямовують косо через живіт на промежину, огинаючи півколом задню поверхню лівого стегна, та знову повертаються на бічну поверхню тулуба, після цього повторюють уже відомі тури.

Колосоподібна пов'язка на промежину

Т-подібна пов'язка на промежину. За необхідності таку пов'язку можна швидко накласти і зняти. Пов'язка проста у виготовленні (мал. 5.17). Горизонтальну смугу бинта накладають навколо талії та зав'язують у ділянці живота. Вертикальні смуги, що проходять через промежину та утримують перев'язувальний матеріал, фіксують до горизонтальної смуги у ділянці живота і попереку.

Т-подібна пов'язка на промежину

Косинкова пов'язка на обидві сідниці та промежину. Косинку укладають так, щоб її основа проходила через поперек. Кінці косинки зав'язують спереду на животі, а верхівку проводять, закриваючи сідниці, через промежину наперед та закріплюють до вузла із кінців косинки. Аналогічним чином накладають косинкову пов'язку, що закриває передню частину промежини та зовнішні статеві органи. При цьому її основа проходить по животу над шлунком, зав'язується ззаду на попереку, а верхівку косинки проводять через промежину і статеві органи назад і закріплюють на основі косинки.



Косинкова пов'язка на промежину та обидві сідниці

Пов'язки на верхню кінцівку

Поворотна пов'язка на палець. Застосовують при пошкодженнях, коли необхідно закрити кінець пальця. Бинтування починають на долонній поверхні від основи пальця, огинають кінець пальця та на тильному боці виконують хід бинта до основи пальця. Після перегину бинт проводять повзучим ходом до кінця пальця і спіральними турами бинтують до його основи, де закріплюють.

Спіральна пов'язка на палець. Починається з колових закріплювальних ходів бинта над зап'ястям. Бинт косо проводять на тильному боці кисті до кінця пальця і, залишаючи кінчик пальця відкритим, спіральними ходами бинтують палець до основи. Потім знову через тильний бік кисті повертають бинт на передпліччя. Бинтування закінчують коловими турами у нижній третині передпліччя.

Спіральна пов'язка на усі пальці («рукавичка»). Накладається на кожен палець так само, як і на один палець. Бинтування на правій руці починають із великого пальця, на лівій руці - з мізинця.

Колосоподібна пов'язка на великий палець. Застосовують для закриття ділянки зап'ястково-фалангового суглоба та великого пальця кисті. Після закріплення ходів над зап'ястям, бинт проводять на тильному боці кисті до кінчика пальця, обвивають навколо нього та по тильній поверхні знову проводять на передпліччя. Такими ходами доходять до основи пальця і кінець бинта закріплюють на зап'ясті. Для закриття всього великого пальця пов'язку доповнюють турами, що повертаються.

Хрестоподібна пов'язка на кисть. Закриває тильну та долонну поверхні кисті, крім пальців, фіксує промене-зап'ястковий суглоб. Бинтування починають із закріплювальних колових турів на передпліччі. Потім бинт проводять на тильному боці кисті на долоню навколо кисті до основи другого пальця. Звідси по тильному боці кисті бинт косо повертають на передпліччя. Для більш надійного утримання перев'язувального матеріалу на кисті хрестоподібні ходи доповнюють коловими ходами бинта на кисті. Завершують накладання пов'язки коловими турами над зап'ястям.

Поворотна пов'язка на кисть. Застосовують для утримання перев'язувального матеріалу при пошкодженні усіх пальців або всіх відділів кисті. При накладенні марлевих серветок на опікові рани або поверхні необхідно залишати прошарок перев'язувального матеріалу між пальцями. Бинтування починають із закріплювальних турів над зап'ястям, потім бинт проводять із тильної поверхні кисті на пальці та ходами, що повертаються, вкривають пальці та кисть із тильного боку долоні. Після цього бинт проводять повзучим ходом до кінчиків пальців та спіральними турами бинтують кисть до передпліччя, де пов'язку завершують коловими турами над зап'ястям.

Косинкова пов'язка на кисть. Укладають косинку так, щоб її основа розміщувалася у нижній третині передпліччя над ділянкою промене-зап'ясткового суглоба. Кисть укладають долонею на хустку і верхівку косинки загинають на тильному боці кисті. Кінці косинки декілька разів обводять навколо передпліччя над зап'ястям і зав'язують.



а б в

г д е

є

Пов'язки на кисть: а - поворотна пов'язка на палець; б - спіральна пов'язка на палець; в - спіральна пов'язка на всі пальці («рукавичка»); г - колосоподібна пов'язка на великий палець; д - хрестоподібна пов'язка на кисть; е - пов'язка, що повертається, на кисть; є - косинкова пов'язка на кисть

Спіральна пов'язка на передпліччя (мал. 5.20). Бинтування починають із колових зміцнювальних турів у нижній третині передпліччя та декількох висхідних спіральних турів. Для виконання перегину нижній край бинта притримують першим пальцем лівої руки, а правою рукою роблять перегин до себе на 180є. Верхній край бинта стає нижнім, нижній - верхнім. При наступному турі перегин бинта повторюють. Пов'язку фіксують циркулярними турами бинта у верхній третині передпліччя.



Спіральна пов'язка на передпліччя

Черепашача пов'язка на ділянку ліктьового суглоба. При пошкодженні безпосередньо у ділянці ліктьового суглоба накладають черепашачу пов'язку, що сходиться. Якщо пошкодження розміщуєься вище або нижче суглоба, застосовують черепашачу пов'язку, що розходиться.

Черепашача пов'язка, що сходиться. Рука зігнута у ліктьовому суглобі під кутом 90є. Бинтування починають коловими зміцнювальними турами або у нижній третині плеча над ліктьовим суглобом, або у верхній третині передпліччя. Потім восьмиподібними турами закривають перев'язувальний матеріал у ділянці ушкодження. Ходи бинта перехрещуються тільки у ділянці ліктьового згину. Восьмиподібні тури бинта поступово зміщують до центру суглоба. Закінчують пов'язку циркулярними турами по лінії суглоба.

Черепашача пов'язка, що сходиться на ділянку ліктьового суглоба

Черепашача пов'язка, що розходиться

Бинтування починають із колових закріплювальних турів безпосередньо по лінії суглоба, потім бинт по черзі проводять вище і нижче ліктьового згину, прикриваючи на дві третини попередні тури. Всі ходи перехрещуються на згинальній поверхні ліктьового суглоба. Таким чином закривають усю ділянку суглоба. Пов'язку закінчують коловими ходами на плечі або передпліччі.

Черепашача пов'язка, що розходиться, на ділянку ліктьового суглоба

Косинкова пов'язка на ділянку ліктьового суглоба (. Косинку підводять під задню поверхню ліктьового суглоба так, щоб основа косинки була під передпліччям, а верхівка - під нижньою третиною плеча. Кінці косинки проводять на передню поверхню ліктьового суглоба, де їх перехрещують, обводять навколо нижньої третини плеча і зав'язують. Верхівку прикріплюють до перехрещених кінців косинки на задній поверхні плеча.

Косинкова пов'язка на ліктьовий суглоб

Спіральна пов'язка на плече. Ділянку плеча закривають звичайною спіральною пов'язкою або спіральної пов'язкою із перегинами. У верхніх відділах плеча, щоб запобігти сповзанню пов'язки, бинтування можна закінчити турами колосоподібної пов'язки.

Спіральна пов'язка на плече

Колосоподібна пов'язка на ділянку плечового суглоба. Застосовують для утримання перев'язувального матеріалу на ранах у ділянці плечового суглоба та прилеглих до нього ділянок плеча і грудної стінки. Перехрест турів бинта виконують безпосередньо над перев'язувальним матеріалом, що укриває рану. На лівий плечовий суглоб пов'язку бинтують справа наліво, на правий - зліва направо, тобто бинтування колосоподібної пов'язки здійснюється у напрямку пошкодження.

Колосоподібна пов'язка на ділянку плечового суглоба

Косинкова пов'язка на плечовий суглоб

Косинку складають і середину її проводять під пахвою, кінці пов'язки перехрещують над плечовим суглобом, проводять по передній та задній поверхнях грудної клітки і зав'язують у пахвовій ділянці здорового боку.

Косинкова пов'язка на ділянку плечового суглоба

Косинкова пов'язка для фіксації верхньої кінцівки. Застосовується для підтримки пошкодженої верхньої кінцівки. Пошкоджена рука згинається у ліктьовому суглобі під прямим кутом. Під передпліччя підводять розгорнуту косинку так, щоб основа косинки проходила вздовж осі тіла, середина її була трохи вище передпліччя, а верхівка - за ліктьовим суглобом та над ним. Верхній кінець косинки проводять на здорове надпліччя. Нижній кінець заводять на надпліччя із пошкодженого боку, закриваючи передпліччя спереду нижньою (меншою) частиною косинки. Кінці косинки зав'язують вузлом над надпліччям. З травмованого (ураженого) боку верхівку косинки обводять навколо ліктьового суглоба та фіксують шпилькою до передньої частини пов'язки.



а б

Косинкова пов'язка для фіксації верхньої кінцівки

Пов'язка Дезо Застосовується для тимчасового знерухомлення пошкодженої руки при переломах ключиці. Бинтування здійснюється у напрямку до пошкодженої руки. У пахвову ямку із пошкодженого боку перед початком бинтування вкладають валик для усунення зміщення уламків ключиці по довжині.

Пов'язка Дезо

Пошкоджену руку згинають у ліктьовому суглобі під прямим кутом, притискають до тулуба і плече прибинтовують до грудей коловими турами, які накладають нижче від рівня валика, розміщеного у пахвовій ділянці. Далі із пахвової ділянки здорового боку бинт проводять косо вгору по передній поверхні грудної клітки на надпліччя пошкодженого боку, де тур бинта повинен проходити через центральний уламок ключиці ближче до бічної поверхні шиї. Потім хід бинта проводять вниз по задній поверхні плеча під середню третину передпліччя. Підхопивши передпліччя, хід бинта продовжують по грудях у пахвову ділянку здорового боку і по спині косо вгору до пошкодженого надпліччя, де тур бинта знову проводять через центральний уламок ключиці ближче до бічної поверхні шиї, після чого бинт проводять вниз по передній поверхні плеча під лікоть. З-під ліктя бинт проводять у косому напрямку через спину під пахвою у неушкоджений бік. Описані ходи бинта повторюють кілька разів, формуючи пов'язку, що забезпечує надійне знерухомлення верхньої кінцівки. Пов'язку закріплюють коловими ходами через плече та груди.

Пов'язки на нижню кінцівку

Спіральна пов'язка на перший палець ступні.

Бинтують, як правило, тільки перший палець. Бинтування рекомендується починати зміцнювальними коловими турами у нижній третині гомілки над щиколотками. Потім через задню поверхню ступні бинт проводять до нігтьової фаланги першого пальця. Звідси спіральними турами закривають весь палець до основи і знову через тильний бік ступні повертають бинт на гомілку, де пов'язку закінчують фіксуючими коловими турами.

Колосоподібна пов'язка на перший палець ступні. Бинтування починають зміцнювальними коловими турами у нижній третині гомілки. Потім бинт проводять від внутрішньої кісточки на тильний бік стопи до зовнішньої її поверхні і з підошовної поверхні до внутрішнього краю нігтьової фаланги першого пальця. Після колового витка на першому пальці хід бинта переводять на тильну поверхню ступні до її зовнішнього краю і коловим витком через ділянку підошви проводять хід бинта до зовнішньої кісточки. Кожен наступний тур бинта на першому пальці зміщується догори стосовно попереднього, формуючи таким чином висхідну колосоподібну пов'язку.



а б

Малюнок 5.29 - Пов'язки на пальці ступні: а - спіральна пов'язка на перший палець ступні; б - колосоподібна пов'язка на перший палець ступні.

Поворотна пов'язка на усю ступню. Застосовується у разі необхідності, коли потрібно закрити усю ступню, включаючи пальці. Бинтування починають із колових фіксуючих турів у нижній третині гомілки над кісточками. Потім хід бинта переводять на ступню з боку внутрішньої кісточки на правій нозі і з боку зовнішньої щиколотки на лівій і накладають кілька колових ходів по боковій поверхні ступні до першого пальця, а від нього назад із протилежної бічній поверхні ступні до п'яти. Від п'яти повзучим ходом бинт проводять до кінчиків пальців та бинтують ступню спіральними ходами у напрямку нижньої третини гомілки. Закінчують пов'язку коловими турами над кісточками.

Поворотна пов'язка на усю ступню

Хрестоподібна пов'язка на ступню.

Фіксує гомілковостопний суглоб при пошкодженні зв'язок.

Хрестоподібна пов'язка на ступню

Ступню встановлюють у положенні під прямим кутом стосовно гомілки. Бинтування починають із колових фіксуючих турів у нижній третині гомілки над кісточками. Потім хід бинта проводять косо із тильної поверхні гомілковостопного суглоба до бічної поверхні ступні (до зовнішньої на лівій ступні і до внутрішньої на правій ступні). Виконують коловий хід навколо ступні. Далі проводять бинт по тильній поверхні ступні на протилежний бік косо вгору до кісточки, перетинаючи попередній хід бинта, і повертаються на гомілку. Знову виконують коловий хід і повторюють восьмиподібні ходи бинта 5?6 разів для створення надійної фіксації суглоба. Пов'язку закінчують коловими турами на гомілці над кісточками.

Пов'язка на п'яткову поверхню. Застосовується для повного закриття зони п'ятки за типом черепашачої пов'язки.



Пов'язка на п'яткову поверхню ступні

Бинтування починають із колових фіксуючих турів на гомілці над кісточками. Потім косо вниз по задній поверхні проводять бинт на гомілковостопний суглоб. Накладають перший коловий тур через найбільш виступну частину п'ятки і задню поверхню гомілковостопного суглоба та додають до нього колові ходи вище і нижче від першого. Для більш щільного прилягання турів бинта до поверхні стопи тури пов'язки зміцнюють додатковим косим ходом бинта, що проходить від задньої поверхні гомілковостопного суглоба вниз і наперед до зовнішньої бічної поверхні ступні. Потім із поверхні підошви хід бинта проводять до внутрішнього краю ступні та продовжують накладати розбіжні тури черепашачої пов'язки. Закінчують пов'язку коловими турами у нижній третині гомілки над кісточками.

Колосоподібна пов'язка на ступню. Застосовується для надійного утримання перев'язувального матеріалу на тильній поверхні ступні.

Колосоподібна пов'язка на ступню

Бинтування починають із колових фіксуючих турів через найбільш виступну частину п'ятки і задню поверхню гомілковостопного суглоба. Потім від п'ятки бинт проводять по зовнішній поверхні на правій нозі (на лівій нозі - по внутрішній поверхні), косо із тильної поверхні до основи першого пальця (на лівій нозі - до основи п'ятого пальця). Роблять повний коловий хід навколо стопи та повертають бинт на задню поверхню біля основи п'ятого пальця (на лівій нозі - біля основи першого пальця). З тилу ступні перетинають попередній тур та повертаються на п'яткову ділянку з протилежного боку. Обійшовши п'ятку позаду, повторюють описані восьмиподібні тури бинта, поступово зміщуючи їх у напрямку до гомілковостопного суглоба. Пов'язку закінчують коловими турами у нижній третині гомілки над кісточками.

Косинкова пов'язка на всю ступню. Поверхню підошви закривають серединою косинки, верхівку косинки загортають, вкриваючи пальці та тильній поверхні ступні. Кінці заводять на тильну поверхню ступні, перехрещують, а потім обвивають навколо гомілки над кісточками і зав'язують вузлом на передній поверхні.

Косинкова пов'язка на всю ступню

Косинкова пов'язка на гомілку. Основу косинки гвинтоподібно обводять навколо гомілки. Нижній кінець косинки проводять над ділянкою кісточки та спрямовують уверх, де фіксують шпилькою. Іншим кінцем косинки зверху коловим ходом укривають верхню поверхню гомілки, а кінець також фіксують шпилькою.

Спіральна пов'язка на гомілку.Бинтування починають закріплювальними коловими турами у нижній третині гомілки. Після цього піднімаються доверху, спірально обходячи гомілку. Закінчують пов'язку коловими турами у верхній третині гомілки нижче від колінного суглоба.

Спіральна пов'язка на гомілку із перегинами. Бинтування починають закріплювальними коловими турами у нижній третині гомілки над кісточками. Далі роблять кілька колових спіральних турів і на конусоподібній ділянці гомілки переходять на бинтування спіральними турами з перегинами. Пов'язку закінчують коловими турами у верхній третині гомілки.

а б в

Пов'язки на гомілку: а - косинкова;б - спіральна; в - спіральна з перегинами

Черепашача пов'язка на ділянку колінного суглоба. Пов'язка дозволяє утримувати перев'язувальний матеріал у ділянці колінного суглоба та прилеглих зонах. При пошкодженні безпосередньо ділянки колінного суглоба накладають пов'язку, що сходиться; при пошкодженні поверхні гомілки поряд із колінним суглобом накладають пов'язку, що розходиться. Пов'язка накладається у положенні незначного згинання у суглобі. Рухи у суглобі обмежуються частково.

Черепашача пов'язка, що розходиться (мал. 5.37 а). Бинтування починають закріплювальними коловими турами через найбільш виступну частину надколінника. Після цього виконують восьмиподібні розбіжні ходи, що перехрещуються у підколінній ділянці. Закінчують пов'язку коловими турами у верхній третині гомілки чи нижній третині стегна залежно від місця пошкодження.

Черепашача пов'язка, що сходиться (мал. 5.37 б). Бинтування починають закріплювальними коловими турами у нижній третині стегна над колінним суглобом або у верхній третині гомілки під колінним суглобом. Потім накладають збіжні восьмиподібні тури бинта, що перехрещуються у підколінній ділянці. Пов'язку закінчують коловими турами у верхній третині гомілки під колінним суглобом.

а б

Черепашача пов'язка на ділянку колінного суглоба: а - пов'язка, що розходиться; б - пов'язка, що сходиться

Спіральна пов'язка із перегинами на стегно. Застосовується для утримання перев'язувального матеріалу на ранах та інших пошкодженнях стегна. Бинтування починають закріплювальними коловими турами у нижній третині стегна над колінним суглобом. Потім спіральними ходами бинта із перегинами закривають усю поверхню стегна знизу доверху. Часто такі пов'язки утримуються на стегні погано і легко зісковзують. З огляду на це рекомендується завершувати пов'язку турами колосоподібної пов'язки над ділянкою кульшового суглоба.

6. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ КРОВОТЕЧАХ

Актуальність теми. Кровотеча є однією із головних причин смерті при травмах та деяких захворюваннях. Іноді навіть невелика кровотеча в обмежений простір викликає порушення функцій життєво важливих органів. Зупинка кровотечі є одвічним завданням хірургії, а знання методів зупинки кровотечі необхідне не тільки медичному працівникові, але й кожній людині для надання само- та взаємодопомоги, оскільки не зупинена кровотеча супроводжується розвитком геморагічного шоку і може призвести до смерті.

Кровотеча - витікання крові із кровоносних судин при порушенні цілісності їх стінки. Кровотечу називають зовнішньою, якщо кров надходить до зовнішнього середовища і внутрішньою, якщо кров надходить до внутрішніх порожнин організму або порожнистих органів. За походженням кровотечі бувають травматичними, викликаними ушкодженням судин, і нетравматичними, пов'язаними з їх руйнуванням якимсь патологічним процесом або з підвищеною проникністю судинної стінки.

Класифікація кровотеч

1 За типом пошкодженої судини кровотечі ділять на:

1.1 Артеріальну кровотечу. Кров при ній витікає швидко, під тиском, пульсуючим струменем. Кров яскраво-червоного кольору. Об'єм крововтрати визначається діаметром судини та характером пошкодження. При травмі стегнової артерії хворий може втратити значну частину крові (1000?1500 мл).

1.2 Венозну кровотечу. Визначається постійним витіканням крові темно-вишневого кольору. Швидкість крововтрати менша, ніж при артеріальній кровотечі, але при великому діаметрі пошкодженої вени може бути дуже істотною. При кровотечі із вен шиї потрібно пам'ятати про небезпеку повітряної емболії.

1.3 Капілярну кровотечу. Як правило, це кровотеча змішаного характеру, зумовлена пошкодженням капілярів, дрібних артерій та вен. При цьому у більшості випадків кровоточить уся ранова поверхня, яка після просушування знову покривається кров'ю. Як правило, така кровотеча менш масивна, ніж при пошкодженні великих судин.

1.4 Паренхіматозну кровотечу. Спостерігається при пошкодженні паренхіматозних органів: печінки, селезінки, нирок, легень. По своїй суті вона є капілярною кровотечею, але більш небезпечною, що пов'язано з анатомо-фізіологічними особливостями органів.

2 Залежно від причин, що призвели до витікання крові із судинного русла, кровотечі поділяються на такі:

Haemorrhagia per rhexin - кровотеча внаслідок механічного пошкодження (розірвання) стінки судини. Трапляється найчастіше.

Haemorrhagia per diabrosin - кровотеча при арозії судинної стінки внаслідок патологічного процесу. Такі кровотечі бувають при запальному процесі, розпаді пухлин, ферментативному перитоніті та ін.

Haemorrhagia per diapedesin - кровотеча при порушенні проникності судинної стінки на мікроскопічному рівні. Підвищення проникності судинної стінки спостерігається при таких захворюваннях, як авітаміноз С, хвороба Шенлейн-Геноха (геморагічний васкуліт), сепсис та інші.

3 Стосовно зовнішнього середовища:

3.1 Зовнішня кровотеча - у випадках, коли кров з рани витікає у зовнішнє середовище.

3.2 Внутрішня кровотеча - кров виливається у просвіт порожнистих органів, у тканини або у внутрішні порожнини організму.

4 За часом виникнення:

4.1 Первинні кровотечі. Виникнення первинної кровотечі пов'язано безпосередньо із пошкодженням судини під час травми. Виявляється відразу або у перші години після пошкодження.

4.2 Вторинні кровотечі. Вторинні кровотечі бувають ранніми (від декількох годин до 4?5 діб після пошкодження) та пізніми (більше 4?5 діб після пошкодження).

5 За ступенем тяжкості крововтрати:

5.1 Легкий ступінь.

5.2 Середній ступінь.

5.3 Тяжкий ступінь.

При крововтраті легкого ступеня втрачається приблизно 10?15 % об'єму циркулюючої у судинному руслі крові. Така крововтрата порівняно легко переноситься організмом, її клінічні прояви не виражені.

Крововтрата середнього ступеня супроводжується зменшенням об'єму циркулюючої крові на 15?20 %. При такій крововтраті розвиваються виражені функціональні зміни в організмі. Відзначається блідість шкірних покривів та видимих слизових оболонок, з'являється липкий холодний піт. Хворого мучить спрага, розвивається слабість. Прискорений пульс, артеріальний тиск знижується до 90/60 мм рт. ст.

Крововтрата тяжкого ступеня характеризується зменшенням об'єму циркулюючої крові на 20?30 % і більше. Характеризується відсутністю свідомості, пульс при цьому на магістральних артеріях кінцівок ледь визначається або й зовсім зникає. Знижується артеріальний тиск до 80?70 мм рт. ст. Хворі втрачають свідомість, можливі марення, інколи - судоми!

Небезпека будь-якої кровотечі полягає у тому, що її результатом є зменшення кількості циркулюючої крові, погіршуються серцева діяльність і забезпечення тканин головного мозку, печінки та нирок киснем. Вирішальне значення при кровотечі мають два фактори: об'єм та швидкість крововтрати. Так, при пошкодженні дрібних судин утворюються тромби, що закривають їх просвіт, і кровотеча призупиняється самостійно. Якщо ж порушена цілісність великої судини, наприклад артерії, то кров б'є струменем, що може призвести до смертельного наслідку буквально за кілька хвилин. Одномоментна втрата близько 40 % об'єму циркулюючої крові вважається несумісною із життям. Певне значення має і загальний стан хворого, при якому розвивається кровотеча. А саме: наявність травматичного шоку, анемії, виснаження, недостатності серцево-судинної системи. Істотний вплив на подальший перебіг процесу має стать постраждалого. Відомо, що жінки легше переносять крововтрату, ніж чоловіки. Молодь і люди похилого віку неадекватно реагують на крововтрату.

Перша допомога при кровотечах

Тимчасова зупинка кровотечі передбачає:

1) підняте положення кінцівки;

2) максимальне згинання кінцівки у суглобі;

3) пальцьове притиснення артеріальних стовбурів;

4) накладання стискаючої пов'язки;

5) накладання джгута;

6) накладання затискача на судину.

Максимальне згинання кінцівки у суглобі призводить до стискання великої судини. Приплив крові до місця дефекту судинної стінки припиняється. Зрозуміло, внаслідок такої дії кровотеча зменшується або припиняється.

а б



в г

Зупинка кровотечі максимальним згинанням кінцівок при пошкодженні артерій: а - плечової артерії; б - підключичної артерії; в - стегнової артерії; г - артерій гомілки.

При пораненні підключичної артерії зупинити кровотечу вдається, якщо зігнуті у ліктях руки максимально відвести назад та зафіксувати на рівні ліктьових суглобів за допомогою пояса, підтяжок, краватки. Стегнова артерія може бути перетиснута максимальним притисненням стегна до живота. Плечову артерію у ділянці ліктьового суглоба можна перетиснути максимальним згинанням руки у ліктьовому суглобі. Підколінну артерію вдається затиснути фіксуванням ноги із максимальним згинанням у колінному суглобі. Цей прийом більш ефективний, якщо у зону згинання кінцівки закласти марлевий або ватний валик.

Одним із найпоширеніших для екстреної зупинки кровотечі є спосіб притиснення артерій. Метод грунтується на тому, що багато артерій легкодоступні для пальпації та можуть бути притиснуті пальцем до кісткових поверхонь. Спосіб може бути застосований тільки впродовж короткого проміжку часу, оскільки вимагає значних фізичних зусиль. Разом із тим він зручний тим, що з'являються декілька хвилин для приготування, щоб застосувати більш зручний і надійний спосіб зупинки кровотечі. Притискати артерію при цьому можна великим пальцем, кулаком, долонею.



а б в

г д

е

Зупинка кровотечі притисненням артерій: а - загальної сонної; б - скроневої; в - підключичної; г - плечової; д - пахвової; е - стегнової

Таблиця 2. Локалізація точок для пальцевого притиснення артерій

Локалізація кровотечі	Артерія	Розміщення точок для пальцевого притиснення
Голова та шия	Загальна сонна	Біля внутрішнього краю груднино-ключично-соскоподібного м'яза до сонного горбочка поперечного відростка 6-го шийного хребця
	Зовнішня щелепна	До нижнього краю нижньої щелепи на межі задньої та середньої третин
	Скронева	До скроневої кістки спереду та вище від козелка вуха
Верхні кінцівки	Підключична	До першого ребра у надключичній ділянці, ззовні від місця прикріплення груднино-ключично-соскоподібного м'яза
	Пахвова	До головки плечової кістки у пахвинній ямці
	Плечова	До плечової кістки у верхній третині внутрішньої поверхні плеча, біля краю двоголового м'яза
	Ліктьова	До ліктьової кістки у верхній третині внутрішньої поверхні передпліччя
Нижні кінцівки	Стегнова	Нижче середини пупартової зв'язки до горизонтальної гілки лонної кістки
	Підколінна	У центрі підколінної ямки до стегнової кістки
	Задня великогомілкова	До задньої поверхні медіальної кісточки
Черевна порожнина	Черевна аорта	Кулаком до хребта зліва на рівні пупка

Капілярна кровотеча легко зупиняється накладанням звичайної пов'язки на рану. При венозній кровотечі надійна тимчасова зупинка кровотечі здійснюється накладанням стискаючої пов'язки. Артеріальну кровотечу із невеликої артерії можна з успіхом зупинити за допомогою стискаючої пов'язки.

Бинтові пов'язки накладають за допомогою бинтів різного розміру. Вузький бинт накладають на дрібні частини тіла (пальці); середній бинт накладається на голову, шию, передпліччя, нижні кінцівки; широкий бинт накладають на живіт, стегно, груди.

При пошкодженні кінцівок та кровотечі у їх зоні найкращим способом її зупинки є накладання джгута. Останній являє собою гумову трубку або смужку, на кінцях якої закріплені гачок та ланцюжок або пластмасова застібка.

Показаннями для накладання джгута буває артеріальна кровотеча, а також інші типи кровотеч, які не зупиняються іншими способами.

Правила накладання джгута такі:

1) джгут рекомендується застосовувати тільки при сильних артеріальних кровотечах;

2) джгут на кінцівках можна тримати не більше двох годин у літній час та не більше однієї години узимку;

3) для запобігання стисненню шкіри джгутом під нього завжди підкладають рушник або шматок простирадла;

4) при накладанні джгут розтягують та кілька разів обертають у потрібному місці на зразок бинта; найтугішим повинен бути перший тур, а решта обертів виконується з меншим тиском.

Види джгутів

5) якщо джгут накладено правильно, відповідна кінцівка відразу ж блідне, а кровотеча з неї припиняється; одночасно перестає відчуватися пульсація судин кінцівки нижче місця накладання джгута;

6) після накладання джгута кінцівка повинна бути зафіксована;

7) у супровідному документі або на шматку паперу, прикріпленому до джгута, обов'язково зазначити точний час його накладання;

8) щоб при подальшому наданні допомоги про джгут не забули, його ніколи не прикривають зверху хусткою, косинкою чи бинтом; джгут повинен увесь час залишатися на виду;

9) якщо остаточна допомога затримується більше двох годин, джгут може бути ослаблений на 10?15 хвилин; потім джгут накладають знову, але вже вище або нижче від місця першого накладання, а на період послаблення джгута застосовують пальцеве притиснення артерії.



а б

в г

Етапи накладання джгута

Джгут-закрутка є одним із різновидів джгута. У випадку, якщо під рукою немає стандартного джгута, застосовують будь-які додаткові засоби (пасок, хустку, мотузку, шматок матерії). При накладанні закрутки спочатку перев'язують кінцівку у потрібному місці, а потім у вузол, що утворився, проводять цурку (палицю невеликого розміру) і закручують до зупинки кровотечі (мал. 6.5).



а

б

в

Малюнок 6.5 - Етапи накладання джгута-закрутки

Основні помилки, які допускають при накладанні джгута, є такими:

- відсутність показань до накладання джгута;

- накладання джгута на голе тіло;

- слабке накладання джгута; при ньому кровотеча не зупиняється, але перетискаються поверхневі вени кінцівки, що створює венозний застій, при якому кінцівка не блідне, а стає синюшною;

- сильне накладання джгута може призвести до розчавлення прилеглих тканин, судин та нервів;

- недостатнє закріплення кінців джгута; останній може розв'язатися або ослабнути і кровотеча відновиться.

Перша допомога при деяких органних кровотечах

Перша допомога при носовій кровотечі

При носовій кровотечі кров виливається не тільки назовні через носові отвори, але й у глотку та порожнину рота. Хворому необхідно надати напівсидячого положення, при якому зменшується можливість для надходження крові у носоглотку; покласти на ділянку носа та перенісся міхур із льодом, якщо такого немає - загорнуту у хустку грудочку снігу чи змочену холодною водою хустку, бинт та ін. Хороший ефект у таких випадках дає холод на ділянку потилиці. Необхідно забезпечити для хворого достатній приплив свіжого повітря. Можна спробувати припинити кровотечу сильним притисненням обох половинок носа до носової перегородки. При цьому голову хворого дещо нахиляють, і з достатньою силою стискають ніс. Замість притиснення можна провести тампонаду носових ходів віхтиком вати чи марлі, змоченими розчином перекису водню або гіпертонічним розчином хлориду натрію.

Перша допомога при внутрішньогрудній кровотечі

Внутрішньогрудна кровотеча є наслідком травми грудної клітки та пошкоджень внутрішніх органів: серця, великих судин, легень. Кровотеча у плевральну порожнину буває масивною і, як правило, самостійно не зупиняється. Наростаюче накопичення крові у плевральній порожнині обмежує розправлення легені, що призводить до розвитку дихальної недостатності. Потрапляння великих об'ємів крові у дихальні шляхи спричиняє асфіксію, що проявляється частим диханням, синюшним кольором шкіри та слизових оболонок. Швидкість наростання загрозливих симптомів вимагає швидкого транспортування потерпілого до лікувальної установи для надання хірургічної допомоги. При транспортуванні хворому надають напівсидячого положення із зігнутими нижніми кінцівками, до грудної клітки прикладають міхур із льодом, розстібають комір сорочки, пасок штанів для полегшення дихальних рухів.

Перша допомога при шлунково-кишкових кровотечах

Виразкова хвороба, рак шлунка, інші захворювання або пошкодження ускладнюються кровотечею у просвіт шлунково-кишкового тракту. Симптомами такої кровотечі є блювання вмістом шлунка кольору кавової гущі, дьогтеподібний кал, блідість, тахікардія, зниження артеріального тиску, слабість, втрата свідомості.

Хворому забезпечують повний спокій та горизонтальне положення. На зону епігастрія кладуть міхур із льодом. Можна давати ковтати дрібні шматочки льоду. Транспортування у лікарню здійснюється на ношах у лежачому положенні.

Перша допомога при внутрішньочеревній кровотечі

Внутрішньочеревна кровотеча виникає у результаті травми живота з пошкодженням внутрішніх органів. У жінок внутрішньочеревна кровотеча нерідко супроводжує порушену трубну вагітність. Для внутрішньочеревних кровотеч характерні велика крововтрата (до 2000?3000 мл), неможливість самостійної зупинки, загроза розвитку перитоніту. Такі кровотечі мають важкий перебіг із проявами гострої анемії, колапсом. Єдина можливість врятувати хворого чи постраждалого - термінова операція, спрямована на остаточну зупинку кровотечі.

Хворому чи потерпілому на догоспітальному етапі забороняють пити та їсти, транспортують у лежачому положенні з холодним компресом або міхуром з льодом на животі у супроводі особи, яка надає допомогу. Під час евакуації та доставки потерпілого з кровотечею до лікувальної установи супровідник спостерігає за станом хворого, наявністю свідомості, зовнішнім виглядом; періодично реєструє пульс, артеріальний тиск.

7. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ЗАБОЯХ, РОЗТЯГНЕННІ СУХОЖИЛЬ, ВИВИХАХ, ПЕРЕЛОМАХ

Актуальність теми. Зростання технічної оснащеності виробництва та побуту сприяє підвищенню травматизму. Травми забирають людські життя, здоров'я, завдають величезних збитків державі у вигляді тимчасової чи постійної непрацездатності. У зв'язку з цим успішне лікування переломів та вивихів набуває значної актуальності. З огляду на це знання основ діагностики та надання першої медичної допомоги постраждалим із забоями, переломами кісток і вивихами суглобів є обов'язковими для лікаря будь-якої спеціальності та цивільного населення.

Забій (contusio) - закрите механічне пошкодження м'яких тканин чи органів без видимого порушення їх анатомічної цілісності. Забій, як правило, виникає внаслідок удару тупим предметом. На місці удару здебільшого з'являється припухлість, нерідко - синець. При розривах великих судин може утворитися гематома - накопичення крові під шкірою. Пошкодження м'яких тканин в усіх випадках спричиняє біль. Забої внутрішніх органів, особливо паренхіматозної будови (селезінка, печінка, нирки), можуть призвести до тяжких наслідків, аж до смерті потерпілого.

Перша допомога при забоях:

1. Прикласти холод до забитого місця на 15?20 хвилин.

2. На зону забою накласти тугу бинтову пов'язку, мета якої - стиснення тканини для обмеження поширення крововтрати та крововиливу. Поверх пов'язки обов'язково накласти холод на 1,5?2 години.

3. За наявності аптечки - дати знеболювальні засоби.

Розтягнення - пошкодження зв'язок, м'язів, сухожиль та інших тканин без порушення їх анатомічної цілісності. Розтягнення м'язів найчастіше виникає внаслідок удару або невдалого кроку, коли людина оступилася. Ознаками розтягнення м'язів є раптовий різкий біль, крововилив. При пальпації таких м'язів відчуваються западина, болісність. Розтягнення зв'язок може призвести до надриву окремих її волокон із крововиливом у товщу. Відзначаються біль у суглобі при русі, припухлість зв'язки.

Перша допомога при розтягненні:

1. Прикласти холод до пошкодженого місця, потім накласти тугу пов'язку. Краще для цього використовувати еластичний бинт.

2. При підозрі на розрив, а також якщо біль та набряк не проходять - звернутися до лікаря, оскільки у таких випадках нерідко доводиться вдаватися до оперативних втручань, особливо у спортсменів.

Вивих (luxatio) - стійкий зсув суглобових поверхонь кінців кісток за межі їх анатомічної цілісності та фізіологічної рухливості, що викликає порушення функції суглоба. Ознаками вивиху є: біль у суглобі, деформація його контурів, порушення функції суглоба, при пальпації визначається порожня суглобова ямка із зміною форми суглоба. У подібних випадках об'єктивне обстеження травмованого суглоба потрібно проводити паралельно з аналогічним симетричним суглобом, порівнюючи їх розміри і контури.

Причини травматичного вивиху такі:

- непряма травма, коли місце застосування сили віддалене від пошкодженого суглоба (при падінні на кисть витягнутої руки відбувається вивих у плечовому суглобі);

- різке скорочення м'язів, що викликає рух суглобових поверхонь, які виходять за межі нормальної рухливості даного суглоба (наприклад, вивих нижньої щелепи при занадто активному позіханні);

- значно рідше вивихи виникають від прямої травми - удар у ділянку суглоба.

Перша допомога при вивихах:

1 Іммобілізація пошкодженої кінцівки косинкою, шиною і т. п.

2 Холод на ділянку ураження.

3 За наявності аптечки потрібно застосувати знеболювальні препарати.

4 Не слід самостійно вправляти вивих або намагатися надати кінцівці природного положення! Вправляння суглобових кінців із подальшою іммобілізацією проводиться тільки лікарем, відразу ж після встановлення діагнозу.

Перелом (fractura) - порушення цілісності кістки.

1 Залежно від причини, що призвела до перелому, останні класифікуються на:

1.1 Травматичні - викликані зовнішнім механічним чи фізичним впливом.

1.2 Патологічні - виникають при мінімальному зовнішньому впливі чи фізіологічних рухах внаслідок руйнування кістки патологічним процесом (туберкульоз, пухлини, остеомієліт, дистрофічні порушення).

2 За поширеністю переломи поділяють на:

2.1 Повні переломи:

- без зсуву уламків;

- із зсувом уламків.

Неповні: тріщини і надломи.

3 За формою і напрямком перелому останні діляться на:

1 Поперечні переломи - лінія перелому при цьому перпендикулярна до осі трубчастої кістки.

2 Поздовжні переломи - лінія перелому відносно паралельна осі трубчастої кістки.

3 Косі переломи - лінія перелому проходить під гострим кутом до осі трубчастої кістки.

4 Гвинтоподібні переломи, при яких відбувається обертання кісткових відламків.

5 Скалкові переломи, при яких немає єдиної лінії зламу, а кістка у місці пошкодження потрощена на окремі уламки.

6 Клиноподібні переломи, при яких одна кістка вдавлюється в іншу, утворюючи клиноподібну деформацію; такі переломи частіше виникають при переломах хребта.

7 Вколочені переломи, при яких кісткові уламки зміщуються проксимально по осі трубчастої кістки або залишаються поза основною площиною губчатої кістки.

8 Компресійні переломи, при яких мають місце потрощені дрібні кісткові уламки, без чіткої, єдиної лінії зламу.

4 За цілісності шкірних покривів:

1 Закриті переломи, які не супроводжуються пораненнями тканин, дотичних до місця перелому, а травмовані кістки не сполучаються із зовнішнім середовищем.

2 Відкриті переломи кісток, при яких мають місце поранення м'яких тканин, а пошкоджені кістки дотикаються до зовнішнього середовища.

5 За можливими ускладненнями переломи поділяють на:

1 Ускладнені переломи: травматичним шоком, пошкодженнями внутрішніх органів, кровотечею, жировою емболією, рановою інфекцією, остеомієлітом, сепсисом.

2 Неускладнені переломи.

До основних ознак перелому відносять біль, набряк, крововилив, появу ненормальної рухливості у ділянці перелому, деформацію кістки чи кінцівки, укорочення кінцівки внаслідок зміщення уламків, неможливість руху у повному обсязі. При неповних переломах однієї із двох кісток передпліччя чи гомілки деякі з наведених ознак можуть бути відсутні. При відкритих переломах у рані нерідко видно кінці уламків.

Переломи великих кісток та відкриті переломи нерідко ускладнюються розвитком травматичного шоку за рахунок больового синдрому та крововтрати. У разі сумніву у правильності діагнозу краще надати допомогу, як при переломах.

Алгоритм допомоги при закритих переломах

1 Знеболити шляхом в/м чи п/ш введення знеболювальних препаратів. Якщо вони є в аптечці; можна зробити місцеве знеболення зони перелому введенням новокаїну чи лідокаїну.

2 Знерухомити та ізолювати місце перелому, забороняючи потерпілому рухатися.

3 Заспокоїти постраждалого.

4 Накласти шину на ушкоджене місце, використовуючи будь-які підручні засоби.

5 Якщо шина накладена якісно, можна спробувати підняти ушкоджену кінцівку вище від рівня тіла, щоб уникнути набряку.

Алгоритм першої допомоги при відкритих переломах

1 Знеболити відповідними препаратами.

2 Зупинити кровотечу, наклавши джгут або пов'язку.

3 Травмоване місце прикрити стерильною пов'язкою чи бинтом.

4 Забезпечити нерухомість травмованої зони і звести до мінімуму рухи потерпілого.

5 Провести іммобілізацію.

Під іммобілізацією розуміють штучне створення нерухомості (спокою) пошкодженої частини тіла. Іммобілізація буває двох типів: транспортною та лікувальною.

Транспортна іммобілізація є тимчасовим заходом і застосовується від декількох годин до декількох днів. Вона має велике значення як для життя постраждалого, так і для подальшого перебігу травматичного процесу та результатів лікування пошкодження. Здійснюється транспортна іммобілізація за допомогою спеціальних або виготовлених із підручних матеріалів шин та шляхом накладання пов'язок.

Серед транспортних шин виділяють фіксуючі та ті, що поєднують фіксацію із витягуванням. Найбільшого поширення із фіксуючих шин набули фанерні, дротові, дощаті та картонні. До тих, що поєднують фіксацію із витягуванням, відносять шину Дітеріхса. При транспортуванні на значну відстань використовують також тимчасові гіпсові пов'язки.

Фанерні шини застосовують для іммобілізації верхніх і нижніх кінцівок.

Дротові шини (типу Крамера) виготовляють двох розмірів (110Ч10 та 60Ч10 см) із сталевого дроту. Такі шини легкі, міцні і одержали найбільше поширення на практиці.

Сітчаста шина виготовляється із м'якого тонкого дроту, добре моделюється, портативна. Проте недостатня її міцність обмежує застосування.

Шина Дітеріхса сконструйована для іммобілізації нижньої кінцівки. Шина складається із двох дерев'яних розсувних планок різної довжини (одна ? 1,71 м, інша ? 1,46 м, шириною 8 см; дерев'яної підставки під стопу («підошва») для витягнення; закрутки з шнуром та палички. Шина дерев'яна, але у наш час її виготовляють із легкого нержавіючого металу.

Гіпсова пов'язка зручна тим, що її можна виготовити будь-якої форми. Іммобілізація цієї пов'язкою особливо зручна при пошкодженні гомілки, передпліччя, плеча. Незручність полягає у тому, що після її накладання треба деякий час почекати, поки пов'язка затвердіє та висохне.

Комірець Шанца - призначений для фіксації та стабілізації шийного відділу хребта. Виготовляється із м'якого, міцного та еластичного матеріалу. Шина-комір обмежує згинання, розгинання та обертання шиї, забезпечує м'яку опору голові, розвантажує м'язи шийного відділу хребта.

Оскільки на місці події не завжди виявляються шини для транспортної іммобілізації, доводиться користуватися підручним матеріалом, тобто імпровізованими шинами. Для цієї мети використовують кийки, дощечки, шматки фанери, картону, парасольки, лижі, щільно скручений одяг та ін. Можна також прибинтовувати верхню кінцівку до тулуба, а нижню - до здорової ноги (аутоіммобілізація).

а б



в г

Малюнок 7.1 - Види транспортних шин: а - шина Дітеріхса; б - дротові шини Крамера; в - пневматичні шини; г - комірець Шанца

Основні принципи транспортної іммобілізації кінцівки:

1 Шина обов'язково повинна захоплювати два, а іноді й три суміжних суглоби: один - над ділянкою перелома, інший - під цією ділянкою.

2 При іммобілізації кінцівки їй необхідно, по можливості, надати средньофізіологічного положення, а якщо це неможливо, тоді надають такого положення, при якому кінцівка найменше травмується.

3 При закритих переломах до закінчення іммобілізації необхідно здійснити легке та обережне витягування пошкодженої кінцівки по осі.

4 При відкритих переломах вправляння уламків не проводиться. Накладають стерильну пов'язку і кінцівку фіксують у тому положенні, в якому вона перебуває.

5 Не потрібно знімати одяг із потерпілого.

6 Не можна накладати жорстку шину безпосередньо на тіло: необхідно підкласти м'яку підстилку (вата, сіно, рушник та ін.).

7 Ушкоджену кінцівку під час перекладання хворого з нош повинен тримати помічник.

Необхідно пам'ятати, що неправильно виконана іммобілізація може завдати не меншої шкоди у результаті додаткової травматизації. Так, недостатня іммобілізація закритого перелому може перетворити його у відкритий, посиливши травму, що може викликати кровотечу та розтрощення тканини з подальшим інфікуванням і гнійним запаленням.

Транспортна іммобілізація при пошкодженні кісток таза

Пошкодження таза часто супроводжуються значною крововтратою, розвитком шокового стану, розривом сечового міхура, сечовими затьоками та перитонітом. Своєчасно та правильно виконана транспортна іммобілізація впливає на подальший результат травми.

До ознак перелому кісток таза відносять:

- біль у ділянці таза, що різко посилюється при русі ніг;

- вимушене лежаче положення хворого, при якому ноги зігнуті в колінах та приведені до живота;

- різкий біль при прощупуванні крил таза, лобкових кісток та при стисканні таза у поперечному напрямку.

Транспортна іммобілізація полягає в укладанні травмованого на ноші з дерев'яним або фанерним щитом у положенні на спині. Щит накривають ковдрою та підкладають ватно-марлеві прокладки під задню поверхню таза для попередження утворення пролежнів. На ділянку таза накладають тугу пов'язку широкими бинтами, рушником чи простирадлом. Ноги повинні бути напівзігнутими у кульшових та колінних суглобах та розведеними. При цьому під коліна підкладають валик із підручних засобів (подушка, скручена куртка, пальто), створюючи так зване ?положення жаби?. Хворого фіксують до нош простирадлом чи якоюсь іншою широкою смугою тканини.

Помилки іммобілізації при пошкодженні таза:

- необережне перекладання хворого призводить до додаткового пошкодження гострими кінцями кісткових відламків сечового міхура, уретри, великих судин;

- відсутність фіксації хворого до нош.



а

б

в

Транспортна іммобілізація при пошкодженні кісток таза: а,б - правила укладання постраждалого на ноші; в - фіксація хворого на ношах

Оскільки травми таза супроводжуються пошкодженнями сечового міхура та сечовивідного каналу, під час евакуації необхідно звертати увагу, коли і як мочився потерпілий чи мочився він взагалі, чи є у сечі домішки крові. Затримка сечовипускання більше ніж на 8 годин вимагає катетеризації сечового міхура.

Транспортна іммобілізація при переломах стегна

Основні ознаки ушкоджень стегна такі:

- біль у стегні, що різко посилюється при будь-яких (активних чи пасивних) рухах;

- змінена форма стегна з ненормальною рухливістю у місці перелому, вкорочення стегна;

- відсутність чутливості у периферійних відділах кінцівки.

Травми стегна, як правило, супроводжуються значною втратою крові, що сприяє частому розвитку шоку.

Іммобілізація шиною Дітеріхса поєднує необхідні умови для правильної іммобілізації при переломі стегнової кістки - фіксацію і одночасне витягування. Ця шина придатна для всіх рівнів перелому стегна чи гомілки. Довгу планку шинина кладають на зовнішню поверхню стегна, починаючи від пахвинної ямки, а коротку планку - на внутрішню поверхню ноги. Обидві планки мають для упора поперечні розпірки, що розміщені у верхніх їх відділах. Оскільки планки розсувні, їм можна надати будь-якої довжини залежно від зросту потерпілого. До ступні прибинтовують «підошву», яка має кріплення для шнура. На внутрішній планці шини шарнірно закріплений упор із отвором, через який проводиться шнур. Після накладення шини шнур закручують до натягу. Шину фіксують до тіла м'якими бинтами.

...