Вокальне виховання і охорона співацького голосу школярів та юнацтва

Деякі музиканти не лише використовували, але й розвивали кращі передові традиції минулого, додавали в них новий зміст. І.П.Пономарьков ще в той час враховував темброві особливості дитячого голосу, використовував індивідуальний підхід до кожного виконавця в хорі, застосовував вправи, що виконуються зверху вниз, що тим самим давало легке й дзвінке дитяче звучання. В його посібниках відображені закономірності співацького процесу з урахуванням вікових особливостей дітей.

В своїй педагогічній праці А.Ф.Гребнєв ґрунтувався на віковому принципі, він вважав, що у дітей від 6 до 12 років необхідно попереджати й викорінювати погані звички в співі, якими є форсування звука та невірна артикуляція. Гімнастика голосу засобом співу повинна базуватись на вивченні фізіології дитячого голосу. Незважаючи на те, що для дітей молодшого віку А.Ф.Гребнєв рекомендував емпіричний метод навчання співу й недооцінював свідомість учнів цього віку, все ж він застосовував послідовну методику й намагався формувати спів легкий, дзвінкий, “теплий”, простоту фразування.

Розвитку музикальності в процесі навчання співу присвячені роботи Ю.Б.Алієва (1965р.), Д.Е.Огороднова (1981р.); вихованню та охороні дитячого голосу праці В.А.Багадурова “Виховання та охорона дитячого голосу” (1953р.), “Початкові прийоми розвитку дитячого голосу” (1954р.).

В своїх дослідженнях щодо регістрового звучання дитячих голосів науковці прийшли до двох протилежних точок зору. О.М.Малініна та

1.1. Левідов нормативним вважали фальцетний дитячий спів (спів у головному регістрі). Наукові дослідження проводилися І.І.Левідовим у 19331941рр. Він вважав, що природно лунаючи голос дитини молодшого віку обумовлений лише крайовою коливальною манерою голосових зв'язок.

1.1. Левідов у своїх спостереженнях почав застосовувати метод стробоско пії, використовуючи стробоскоп власної конструкції. В працях І.І.Левідова не розглядається питання про дихання, відсутні також розробки таблиць діапазонів голосів. Наукову роботу лікар-фоніатр І.І.Левідов проводив сумісно з практиками педагогами вокалістами О.М.Малініною та С.І.Гіммельфарб. Практична вокальна робота, яку очолювала

О.М.Малініна, давала чудові результати. Основні принципи навчання дітей співу, які розробили І.І.Левідов та О.М.Малініна, були визнані вірними: неприпустимий форсований спів, як при навчанні, так і під час концертних виступів, необхідна правильна артикуляція, вільне ненапружене дихання, індивідуальний тембр, емоційна виразність й технічно правильне відтворення. Бажано володіти головним резонатором, виховувати у дітей дзвінкість, сріблястість звучання, поступово розвивати перехід від фальцетного до мішаного звучання, в залежності від вікових особливостей. Послідовники цієї точки зору рекомендували фальцетну манеру звукоутворення, пояснюючи її необхідність нерозвиненими м'язами голосового апарату дитини.

Протилежної точки зору дотримувався В.А.Багадуров. Він вважав, що грудне звучання, як і фальцетне, природне і також притаманне в дитячому віці, особливо у хлопчиків. Грудний регістр необхідно розвивати як основу голосу, а на цій основі будувати фальцетне звучання. Ця точка зору В.Багадурова заслуговує поваги, хоча в той час була заснована лише на емпіричних спостереженнях автора. Розробки В.А.Багадурова дали поштовх для розвитку нових методик у вокальному вихованні дітей, які в наш час базуються виключно на використанні грудного звучання голосу.

Прибічниками поглядів В.А.Багадурова є Д.Е.Огороднов та його послідовники. Методика комплексного музично-співацького виховання розроблялася Д.Е.Огородновим протягом більше ніж 25 років на базі шкілінтернатів Ленінградської області та Москви. Найбільш широко ця методика застосовувалась на заняттях хорового класу в загальноосвітній школі №47 міста Ліпецька(директор І.А.Ушакова). Книга Д.Е.Огороднова «Музыкально-певческое воспитание детей в общеобразовательной школе» у скороченому варіанті була перекладена на болгарську мову. Своїм головним завданням ця методика ставить обережне виховання голосу, збагачення його природного тембру й на цій основі комплексний розвиток усіх музичних здібностей. За думкою Огороднова, сучасна методика музичного виховання повинна бути комплексною, щоб розвивати всі задатки творчих здібностей вихованців, у тому числі їх музичні здібності, інтелектуальну та емоційну активність.

Співацький апарат є рухливий апарат зі складною системою м'язів, який володіє високою чуттєвістю й пластичністю, багатою нервовою структурою. Д.Е.Огороднов узгоджував рухи рук і співацького апарату, виокремлював їх у більш складну й одночасно досконалу систему. Автор побудував систему спеціальних вправ, де все починається з простішого, з легкого виконання руху, а кожна наступна вправа дещо відрізняється від попередньої, ускладнюється. Таку послідовність вправ Д.Е.Огороднов назвав «минимальным шагом программы», що є важливою особливістю даної методики, так само, як і застосування наглядних схем алгоритмів.

Всі алгоритми створені в суворій музичній формі й включають в себе вирішення завдань не лише постановки голосу учня, але й розвиток у нього ладового почуття, почуття метро-ритму й музичної форми. У центрі даної методики стоїть питання про повноцінне функціонування голосового апарату не лише учнів, а й самого педагога.

Методика комплексного музично-співацького виховання включає в себе шість видів художніх музичних рухів у колективній хоровій роботі:

1) художнє тактування;

2) робота по алгоритму постановки голосу й виховання вокальних навичок й музикальності;

3) ладо-вокальні жести;

4) декламація з жестикуляцією;

5) допоміжні рухи при вокальній роботі над піснею;

6) пошуки виразних рухів під час слухання музики.

Перші три види рухів автор називає дидактичними, тому що кожен з них суворо регламентований і потребує точності у виконанні їх форми. Останні мають творчий характер, оскільки є імпровізаційними по формі й довільними за емоційним змістом.

У роботі по постановці голосу в академічній манері Огороднов рекомендує спиратися на мовленнєві навички, котрі значно випереджають вокальний розвиток. На допомогу педагогам у вокальній роботі Д.Е.Огороднов пропонував слідкувати оком за рухом руки для того, щоб слух навчився слідкувати за голосом. Необхідно виявляти й розвивати спочатку нижній відрізок діапазону голосу, а потім середину, тому що фундамент голосу внизу діапазону, там же його тембр й вільна, виразна артикуляція.

Таким чином у першому розділі ми проаналізували стан наукової, вокальної та методичної літератури з проблем охорони та формування співацького голосу школярів та юнацтва. На основі цих теоретичних положень будуються наступні розділи нашого дослідження.



Розділ 2. Вікова фізіологія та особливості дитячих голосів

2.1 Анатомо фізіологічні та регістрові особливості дитячого звукоутворення

Голос забезпечує чутність мови на великій відстані. У поняття людського голосу входить уява про будь які звуки, що виходять із гортані людини, незалежно від їх складності й соціальної значущості: від рефлекторного крику новонародженого до модульованого голосу знаменитого оратора чи співака. Г олос є одним із засобів чутності, виразності, емоційного й змістовного значення мови.

Самі елементарні прояви голосу виявляються в таких реакціях людини, як стон, крик, гучний позіх, сміх і навіть звучний кашель. По якості цих реакцій можна судити про стан голосових зв'язок маленької, ще не говорючої дитини, й дорослої людини при порушенні голосу.

Фізичними ознаками будь якого звука є: сила, зумовлена величиною амплітуди коливань; висота, що залежить від частоти коливань; тривалість звучання і тембр, визначений домішкою до основного тону додаткових обертонів з різними частотами ( деякі з них покращують тембр голосу, а інші можуть погіршити його ).

Сила звука голосу залежить від сили повітря, що видихається , і сили змикання справжніх голосових зв'язок.

Висота звука голосу визначається ступінню натягнення, довжиною й товщиною голосових зв'язок: на низьких і середніх тонах вібруючі голосові зв'язки подовжуються і потовщуються, вони мають в цей час вид двох товстих напружених м'язових валиків, які щільно стиснуті один до одного, розкриття їх проходить на короткий момент, коливання проходять у перпендикулярному направленні до потоку повітря, звук виходить багатий обертонами ( тонами, які доповнюють основний тон ), металевий. При підвищенні тону голосу зв'язки скорочуються й становляться тоншими; при фальцетному звучанні голосові зв'язки мають вид плоских, сильно розтягнутих широких і тонких пластинок, причому повне закриття їх не відбувається навіть під час найбільшого зближення голосових зв'язок.

Тембр забарвлення, якість звука голосу. Тембр характерний: а) для голосу кожної людини; б) для кожного мовленнєвого звука, що вимовляється з голосом. У першому випадку він залежить від будови й функціонування всього голосового апарату, у другому випадку від артикуляційного укладу, притаманного кожному звуку.

Координована й складна мінливість усіх цих якостей створює усе багатство звучання голосу й забезпечує якість інтонації та виразності як усної мови, так і співу людини.

Дитячий голос відрізняється від голосу дорослої людини за всіма показниками: по силі, висоті, тембру.

В наш час існує дві теорії голосоутворення. Більш стара, так звана міоеластична ( вона існує вже майже 100 років ), вважає, що голосовий м' яз коливається пасивно, голос утворюється при спільній дії двох факторів: а) підскладкового тиску повітря і б) дії маси й натягнення голосового м' язу.

Більш нова нейрохронаксична теорія. Її автор французький фізіолог Юссон вважає, що при утворенні голосу краї голосового м'язу розходяться активно в результаті нервового імпульсу на скорочення цього м'язу. Кількість імпульсів, що йдуть до голосового м'язу по нижньогортанному нерву ( зворотному ), відповідають частоті основного тону голосу людини. В останні роки обговорюється правильність цих теорій.

Фізіологічні ознаки голосоутворення тісно пов'язані з психічним станом виконавця, тому необхідно враховувати цей важливий аспект у вокальній педагогіці та вокальному вихованні дітей.

Дослідження у сфері загальної психології значно розширили уявлення про педагогічні аспекти процесу вокального виховання. С.Л.Рубінштейн говорить, що «при поясненні будь яких психічних явищ особистість виступає як воєдино пов'язана сукупність внутрішніх умов, через які відбуваються усі зовнішні впливи ( до внутрішніх умов включаються й психічні явища психічні властивості й стани особистості)» [80, 241]. «Усе в психології особистості, що формується, так чи інакше зумовлене зовнішньо, але ніщо в її розвитку не виводиться безпосередньо із зовнішніх умов», зазначав учений. І далі: «зовнішні впливи дають той чи інший психічний ефект, лише переломлюючись через психічний стан суб'єкта, через стрій думок і почуттів, які у нього склалися» [80, 315].

Емоційні переживання, як суб'єктивна форма існування потреб, виступають способом існування об'єктивного змісту, відображеного в індивідуальній психіці. При цьому суб'єктивний психічний образ, на думку В.К.Вілюнаса, ніби поділяється на два паралельних «прошарки»: в одному з них репрезентовані «чисті» образи речей винятково пізнавального відображення, а в іншому оцінки цих образів суб'єктом, відношення, емоції. Пізнавальний «прошарок», який відображає об'єктивну дійсність, слугує для емоційно смислових процесів суб'єктивного «прошарку» своєрідною потенційною схемою. Суб'єктивний прошарок виникає при необхідному збігові двох умов: актуалізації певної потреби і відповідного їй предмета відображення [79, 31].

Засобами вокальної музики учні пізнають навколишню дійсність і себе в ній, безпосередньо чи опосередковано виражають своє ставлення до життя.

Спостерігаються значні відмінності в музичному розвитку дітей залежно від їх індивідуальних особливостей. Одні з них «музичні» за всіма показниками, інші відрізняються своєрідним поєднанням окремих музичних здібностей. Музичний розвиток розуміється як перехід від вияву простих, нижчих форм естетичних ставлень і здібностей до складніших і вищих. Поява нових якостей у цих ставленнях і здібностях свідчить про те, що музичний розвиток відбувається.

Розглянемо основні анатомо-фізіологічні та регістрові особливості дитячого звукоутворення в контексті з урахуванням вікових особливостей учнів, їх вокальних можливостей.

Звукоутворення є результатом взаємодії дихальних і артикуляційних органів з голосовими складками. Умовою правильного звукоутворення є вільно відкритий рот, вивільнена щелепа, активні губи.

Велику роль у звукоутворенні відіграє співацьке дихання. В залежності від віку дихання видозмінюється. Дихання повинне бути глибоке й рівномірне.

Початковий момент роботи голосових складок і дихання називається атакою, або способом взяття звука. Атака звука визначається різною взаємодією голосових складок і дихання. Розрізняють три види атаки: тверду, м'яку і придихальну.

При твердій атаці голосові складки зімкнуті до початку звучання і струмінь повітря їх ніби прориває, зумовлюючи активний початок співу, зв'язки змикаються щільно, звук виникає енергійний, твердий. При м'якій атаці змикання відбувається одночасно з виникненням звука, що зумовлює його спокійне і плавне звучання, зв'язки змикаються менш щільно, звук утворюється м'який. Під час придихальної атаки складки змикаються із запізненням, не повністю, уже після початку видиху, тому звучання спочатку позбавлене чистоти інтонування, звук береться з «під'їздом» до точної висоти. Найчастіше з усього придихальна атака свідчить про хворобу горла, можливо вузлики на зв'язках, загальній млявості зв'язок, слабкому вдиху та видиху тощо.

Атака є важливим виразним засобом у співі, дозволяє передати різні настрої. Зокрема, ліричний настрій пов'язаний з використанням м'якої атаки, героїчний з твердою тощо.

У дитячому співі використовується м'яка і тверда атаки. Основу співацького звучання складає м'яка атака звука. Однак, якщо у дітей спостерігається інертність голосового апарата, доцільно використовувати активну, енергійну подачу звука.

Незалежно від виду атаки, потрібне точне відтворення звука. Для цього важливо, щоб діти добре уявляли висоту звука, який потрібно інтонувати.

Робота будь якої частини голосового апарата відбивається на способі коливання голосових складок джерелі звука по типу того чи іншого регістра, що зумовлює основні характеристики співацького звука. Саме тому поняття про оптимальне голосоутворення у дітей визначається регістровим режимом. Якщо фальцетом можна співати практично весь діапазон голосу, а грудним лише його нижню частину, то фальцетний режим у дитячій співацькій практиці велика кількість фахівців вважає прийнятним, тому що він не дає перевантаження й напруги в голосі. Але грудний регістр не буде перевантаженим, якщо він не перетинає межі свого діапазону. Якщо викладач знає особливості голосу свого учня, вміє вірно формувати співацький режим, то нічого шкідливого для голосу дитини не буде. В академічному співі виникає необхідність використання більш тттирокого звуковисотного діапазону при наявності усілякої нюансировки та тембральної насиченості. В залежності від індивідуальних можливостей голосу дитини починати необхідно з того голосового регістра, котрий звучить особливо природно. Викладачу необхідно мати на увазі, що один і той самий регістр у різних дітей одного віку звучить по-різному, це залежить від анатомо -морфологічного розвитку й стану всього організму та голосового апарата.

Своєрідність голосоутворення у дітей відкриває перспективу подальшої розробки системи розвитку у них співацького голосу в будь якому віці з урахуванням індивідуальних особливостей.

Яким має бути звучання дитячого голосу? Природнім, вільним, «сріблястим», рівним в усьому діапазоні, інтонаційно чистим, приємним. Таке звучання формується при помірній силі співу, ясній і виразній вимові вокального слова, завдяки рухливості м'якого піднебіння, рівномірному коливанні голосових складок, спокійному, рівному диханні.

Набуття цих якостей вимагає від учителя наполегливої роботи над диханням, звукоутворенням, атакою звука, дикцією, правильним використанням резонаторів, згладжуванням регістрів, звуковеденням, регулюванням сили звучання, рухливістю, округленням голосних тощо.

Формування навички правильного звукоутворення доцільно розпочинати в зоні примарних звуків. Примарними називаються такі співацькі звуки, які в голосі людини звучать найбільш природно і вільно. При співі примарних звуків у роботі голосового апарата з'являється правильна від природи координація між усіма його ланками.

Для більшості дітей зона примарного звучання припадає на звуки фа¹ ля¹. Поступово виходячи за межі примарної зони, учні переносять якість звучання примарних звуків на сусідні вгору і вниз. Корисний тільки той спів, який не викликає напруження.

Основою співу є голосні звуки, які мають яскраво виражений основний тон і можуть розспівуватися. Тому виховання співацького голосу розпочинається з роботи над формуванням вокальних голосних. Від правильного формування цих голосних залежить якість співацького голосу. Г олосні звуки народжуються в гортані при взаємодії голосових складок і дихання. Їх якісне формування залежить від правильного використання резонаторів, адже кожна голосна найкраще резонує при відповідній формі рота.

Слід пам'ятати, що правильний співацький звук формується при середній силі звучності й під час помірного вдиху. Навіть незначне форсування звука збіднює його тембр, знижує дзвінкість. Надмірна енергія, витрачена при форсованому звукоутворенні, призводить до неузгодженості роботи голосових органів, навіть до порушень вокальних функцій (перевтома, не змикання голосових складок, утворення вузликів на складках тощо). Звучання голосу втрачає м'якість, стає різким, неприємним, інтонаційно неточним.

Щоб запобігти форсованому співу, вчитель сам повинен говорити і співати без будь якого напруження, бо крикливий спів у дітей часто є наслідком наслідування вчителя. Окрім того, гучна мова і спів швидше втомлюють дітей, їхня слухова увага послаблюється.

Учитель має стежити за звучанням і зовнішнім виглядом учнів під час співу. Почервоніле від напруги обличчя, зведені брови, надута шия є наочним свідченням напруження. Доцільно також обирати такі вправи і пісні, які б запобігали крикливості.

В основі гучної мови й співу лежить утворення голосних звуків. Голосні звуки забезпечують голосову звучність мови, але можливість розуміння її смислового змісту залежить в основному від приголосних. Тому в усній мові головну роль відіграє артикуляція, яка забезпечує стійкість та визначеність звуків, в основному приголосних звуків мови, і другорядне місце належить інтонації; а в співі фіксована мелодія є однією з суттєвих ознак, тоді як вимова відходить на другий план, тому голосні звуки починають домінувати над приголосними.

Показовими в цьому відношенні є такі факти: коли дорослій, з нормальною вимовою людині трапляється невірно вимовити той чи інший звук у слові, він відчуває якусь нездатність у роті; якщо ж співак фальшиво співає, то він може відчувати незвичне почуття у гортані.

Головну роль у співі виконує гортань разом з процесом дихання. Слух є головним регулятором й коректором співацької поведінки гортані й усього голосового апарата, йому перш за все потрібно приділяти увагу при формуванні голосу. Слух розвивається не одночасно з голосом, як про це часто говорять, а його розвиток і формування повинно йти завжди попереду. Звукові образи накопичуються в слуховій пам'яті ще до їх використання в мові або співі. У цьому відношенні навколишнє середовище відіграє велику роль. Чим раніше це накопичення відбувається, тим краще.

Звук, що утворюється в гортані, дуже слабкий, його підсилення відбувається під час попадання в порожнини, які називаються резонаторами.

Діапазон співацького голосу завжди ширше, ніж діапазон мовленнєвого, котрий знаходиться в нижній частині співацького діапазону. Для побутової мови достатньо всього 4 7 тонів.

Тонке розрізнення мовленнєвих звуків і мовних інтонацій й здатність відтворювати їх настають не зразу, а лише в процесі розвитку мови в цілому; в мовленнєвій і співацькій практиці створюється так зване кінестезії м'язове відчуття рухів у гортані, але лише при наявності слуху голос може отримувати свій повний розвиток лише та дитина, що чує, вчиться повноцінно розмовляти й співати: при порушеннях слуху голос стає глухим, монотонним, набуває неприємного тембру. Серед мовленнєвих звуків більш за все страждають голосні ( вони звучать неясно, глухо ), потім свистячі звуки, страждає наголос.

Г арне сприйняття як мови, так і співу забезпечується середньою силою голосу, ясністю вимови, нешвидким темпом та вмінням доносити голос до слухача, тобто спрямовувати звуковий потік у передню частину ротового резонатора.

Різка, пронизлива гучність голосу чинить вплив на вимову, погіршуючи її.

Все вище сказане говорить про те, що як мовленнєвий, так і співацький голоси представляють собою складні, багатогранні умовнорефлекторні функції мозку людини, що формуються під впливом навколишнього соціального оточення.

Одночасно з мовленнєвим голосом розвивається і співацький. Розвиток співацького голосу проходить як організовано (на уроках співів, у гуртках самодіяльності ), так і неорганізовано ( в домашніх чи товариських умовах під час наслідування співу оточуючих, почутому по радіо чи на концертах ). Зразки, що обрані для наслідування, часто не відповідають голосовим даним того, хто їх наслідує.

Розрізняють декілька етапів розвитку дитячого голосу, кожному з яких відповідає певна вікова група.

Немовля часто може кричати в зв'язку з неприємними соматичними відчуттями ( голоду, холоду, болі ), при форсуванні голосу звуки стають напруженими, причому більш низькі звуки стають крикливими, а більш високі верескливими. Напруження передається і в артикуляційний апарат, спостерігається напруження нижньої щелепи.

Після півтора місяця життя в криках, що виражають незадоволення, залишається твердий голосовий початок, під час лепетання формуються все більш певні голосні й приголосні звуки, які вимовляються на м'якій атаці голосу. Наприкінці другого місяця утворені немовлям мало сформовані голосні набувають різне емоційне забарвлення в зв'язку з його загальним станом.

В цей період спостерігається поява й подальше закріплення вимови як глухих, так і дзвінких приголосних. При подальшому розвитку словарного запасу не виникає особливих складнощів у відмінності між дзвінкими й глухими приголосними.

Г ортань маленької дитини у 2 2,5 рази менша гортані дорослого, а голосові зв'язки коливаються головним чином лише краями, тому що м'язи ( вокальні ), закладені у товщині голосових зв'язок, ще мало розвинені. Таке коливання голосових зв'язок характерне для фальцету й твердої голосової атаки голосу, що яскраво спостерігається у криках немовляти в перші місяці його життя.

Ще в яслах діти повинні чути кругом себе м'які, спокійні голоси, що промовляють або співають, і ні в якому разі не грубі крики. Найбільш сприятливі умови для музичного й вокального розвитку існують у дитячих садках. Діти співають там щоденно, що дуже важливо для тренажу голосового апарата. В цей віковий період співають діти головним чином за рахунок натягування голосових зв'язок за допомогою зовнішніх, так званих персне щитовидних м'язів, внаслідок чого голосок у них малий по діапазону (не більше однієї октави) й невеликий по силі. Різниці в побудові голосового апарата у хлопчиків та дівчаток у цьому віці немає. Велика кількість м'язів ще слабо розвинені.

В яслах та дошкільному віці дитина завдяки наслідуванню легко оволодіває наголосом, як словесним, так і фразовим, а також інтонаціями навколишніх людей, а діти, що мають музичний слух, зазвичай починають і наспівувати, вірно передаючи голосом музичний мотив почутого.

Дитина в дошкільному віці любить наслідувати голоси тварин, гудків, дзвоників та інших різких звуків, хоча це й не відповідає її голосовим можливостям.

В цілому дитячий голос характеризується такими якостями: голос дзвінкий, у ньому мало обертонів, діапазон його невеликий ( не більше 1 2 звуків однієї октави ), сила голосу невелика. Його грудний резонатор малий по об'єму ( місткість дитячих легенів невелика ) і слабкий, тому дихання дитини неглибоке, воно ще близьке по своїм механізмам до життєвого дихання. Таким чином, у дитини переважає верхній резонатор, голос має головне звучання.

Шкільний вік розділяємо на три періоди: 1) домутаційний (молодший шкільний вік ); 2) мутаційний ( середній шкільний вік підлітковий ); 3) після мутаційний ( старший шкільний вік юнацький ).

У домутаційному періоді було встановлено, що якість звуковисотного інтонування тісно пов'язана з використанням голосових регістрів: 1) у фальцетному регістрі домогтися чистоти інтонування легше, ніж в іншому регістрі; 2) в натуральних регістрах інтонація чистіша, ніж при мішаному голосоутворенні; 3) причини фальшивої інтонації на окремих верхніх звуках у співаків пов'язані з регістровим перевантаженням цих звуків; 4) невміння правильно інтонувати мелодію навіть простої пісеньки виникає перш за все із-за використання дітьми виключно грудного механізму голосоутворення. Дітям при грудному регістрі звучання голосу важко правильно інтонувати яку-небудь мелодію в діапазоні більше терції. Часто маючи непоганий музичний слух, вони гудять у межах 2-3-х звуків («гудошники»). Причина в цьому не сенсорна, а функціональна, це відноситься до тих дітей, котрі під час мови використовують лише грудну манеру голосоутворення. Їх мова монотонна, інтонаційно нерозвинена, має вузький звуковий діапазон. Те ж саме відбувається з голосом, коли така дитина природно намагається співати, використовуючи напрацьований у мові грудний механізм фонації. Якщо вчитель зуміє настроїти голос такого «гудошника» на фальцетне звучання, то його звуковисотний діапазон різко розшириться, і дитина зразу ж починає правильно інтонувати, хоча й не привичним для нього тоненьким голосом за рахунок фальцетного режиму голосоутворення. Але виявлене вміння правильно інтонувати в фальцетному регістрі необхідно ще раз закріплювати на наступних заняттях, доки воно не перейде у навичку при будь якому способі голосоутворення. Таким чином, одна з причин появи «гудошників» міститься у способі звукоутворення. З практичного досвіду Г.П.Стулової відмічено, що робота по налагодженню координації між слухом і голосом у дітей йде швидко лише до певного віку, приблизно до 8 років, чим молодша дитина, тим легше вона перестроюється.

У сфері співу можливості дітей залежать від попередньої музичної підготовки: їх співацький діапазон може складатися від кількох звуків до октави і більше. Водночас у всіх дітей голосовий апарат ще не сформувався, дуже тендітний, змикання складок крайове. Це вимагає обережного й послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання.

Слід враховувати, що молодший шкільний вік багатий на приховані можливості розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Однаково недопустимо вважати першокласників менш розвиненими, ніж вони є насправді, як і перебільшувати їхні можливості. Вдумливе ставлення до вікових особливостей, фізичного і психічного розвитку дітей дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців здійснювати їхнє музичне навчання і виховання.

Однак не будь який спів сприяє розвитку учнівського голосу. Неправильне звукоутворення, порушення гігієнічних норм у співі нерідко приводять до захворювання або й втрати співацького голосу. Для того, щоб пісня стала провідником у чарівний світ музики, слід навчати дітей складному мистецтву співу.

У першокласників голосовий апарат дуже тендітний, голосовий м'яз лише починає розвиватися. Звук утворюється при крайовому коливанні голосових складок, які змикаються неповністю. Тому голоси дітей звучать ніжно і слабко, забарвлюючись у верхньому резонаторі. В молодшому віці у дітей переважає верхній (головний) резонатор.

В цілому дитячі голоси відрізняються від дорослих легкістю, прозорістю, дзвінкістю та ніжністю звука. Вони поділяються на дисканти й альти. Дискант високий дитячий голос, його діапазон до¹соль² , альт низький дитячий голос, його діапазон соль _м мі² .7 10 років. Голоси хлопчиків та дівчаток в основному однорідні й майже всі дисканти. Розділення на перші й другі голоси умовне. Звучанню голосу притаманне головне резонування, легкий фальцет, при якому вібрують лише краї голосових зв'язок ( неповне змикання голосової щілини). Діапазон обмежений звуками ре ре . Найбільш зручні звуки мі ля¹. Тембр дуже нерівний, голосні звучать строкато. Необхідно домагатися якомога рівного звучання голосних на всіх звуках невеликого діапазону.

В наступних класах у дітей поступово розвивається голосовий м'яз, окремі його волокна починають мати навкісне, поперечне і подовжнє спрямування, коливання складок перестає бути лише крайовим і голос звучить сильніше і компактніше.

При правильному формуванні голос розвивається плавно як у хлопчиків, так і в дівчаток. У їх голосовому апараті ще немає суттєвих відмінностей. У молодших школярів загальний діапазон голосу може бути досить широким від ля малої октави до мі фа другої октави. Однак їх робочий 1 * 1 . 2 діапазон значно вужчий і коливається в межах ре сі (іноді до ). Ця зона найзручніша для слухового сприймання і звукоутворення, тому й повинна в основному використовуватися при навчанні співу.

Якщо навчання співу проводиться правильно, то у 9 -10 років голоси дітей починають звучати особливо гарно. Не випадково цей період називають періодом розквіту дитячого голосу. У хлопчиків він набуває особливої дзвінкості, у дівчаток рис індивідуального тембрового забарвлення.

У більш старших дітей поступово з'являється грудний резонатор, формування якого відповідальний період для юного співака.

Мутаційний період розділяється на два: передмутаційний ( 11 13 років ) і власне мутаційний перехідний період ( 13 15 років ). Головні характеристики підлітка це виникнення самосвідомості, а разом з тим потреби у самоствердженні й самовираженні. Підліток вже придбав деякий емоційно естетичний досвід, знання, здатність до узагальнення явищ дійсності. Підлітковий вік початок самовиховання. Учень здатний ставити перед собою мету самостійно оволодівати тим чи іншим видом мистецтва. У цьому віці активно розвиваються розумові здібності, підвищується емоційне життя учнів. Про характерні риси звукоутворення в мутаційний період мова йтиметься більш детально у наступному підрозділі.

16 19 років юнацький вік. Голоси розділяються на жіночі та чоловічі. Жіночі: сопрано діапазон голосу до¹ соль²; альти діапазон голосу ля _м ре . Чоловічі: тенори й баритони діапазон голосу сі _в до . В юнацькому віці необхідно дотримуватись санітарних норм співу, не допускати форсованого звуку, розвивати техніку дихання, обережно розширювати діапазон. Весь співацький процес повинен коректуватися фізичними можливостями дітей та особливостями їхньої психіки.

У літньому віці голос у жінок грубішає, а у чоловіків робиться вище.

Крім вказаних вікових фізіологічно зумовлених змін голосу, змінюється навантаження, що падає на голос у різні періоди життя людини.

В яслах та в дошкільному віці спілкування з навколишнім середовищем проходить у сім'ї чи в дошкільних навчальних закладах і має характер побутової мови. У шкільному віці до цього додається користування розгорнутою гучною мовою під час навчального процесу та уроків співу. Доросла людина користується своїм голосом в залежності від своєї професії й суспільного навантаження: у деяких професіях це навантаження виявляється дуже великим. Це професії артиста, педагога, пропагандиста, керівника гучних цехів на заводі та інші.



2.2 Специфіка мутаційного періоду

Важливе питання про формування мутаційного голосу практично вирішувалося давно. Наприклад, автори відомої праці «Метод пения Парижской консерватории», що була видана в 1803 році професори Гара, Фернандо Менгоцці, Мегюль, Госсек і Керубіні прийшли до висновку, що займатися співом необхідно в перехідний період. В цій праці даються конкретні методичні рекомендації. Так, на своєму досвіді професори Паризької консерваторії ще в кінці XVIII століття довели, що під керівництвом досвідченого викладача мутація проходить швидше, її закінчення може настати скоріше. Про це свідчать також сучасні дані педагогічних і лабораторних досліджень.

На початку своєї дослідної роботи І.І.Левідов не проводив систематичних спостережень з питань мутації. В його працях зустрічаються суперечливі вислови з цього питання. Але необхідно зробити деякі підсумки досліджень І.І.Левідова. Це стосується, наприклад, питання про мутацію у дівчаток. І.І.Левідов заперечував її існування і на відміну від хлопчиків називав цей період у дівчаток еволюцією. Хоча сам І.І.Левідов не проводив спеціальних досліджень з цього питання, але й не заперечував остаточно можливості мутаційних явищ у дівчаток. У наступних роках це питання знайшло відображення у дослідженнях О.М.Малініної.

Експеримент, що був проведений Н.Д.Орловою, також був присвячений питанню мутації у дівчаток, дослідженню вікових змін дихальних рухів під час співу в перехідний період.

Питання мутації у хлопчиків вивчав старший науковий співробітник Д.Л.Локшин.

Для підкріплення педагогічних спостережень були організовані систематичні ларингоскопічні обстеження голосового апарата всіх учнів з використанням стробоскопа, звукозапису, частково пневмографії.

Дослідження вчених виявили, що заставляти співати мутанта високі ноти, яких немає вже в його голосовому діапазоні, шкідливо, це може відвернути його від співу взагалі. З математичною достовірністю були проведені ці дослідження, в яких обчислювався можливий діапазон, регістрові межі, характер голосових переміщень.

Звернемось до характеристики передмутаційного та мутаційного періодів.

До 11 років у голосах дітей, особливо у хлопчиків, з'являються відтінки грудного звучання. В зв'язку з розвитком грудної клітини, більш поглибленим диханням, голос починає звучати більш повно й насичено. Голоси хлопчиків чітко розділяються на дисканти й альти. Легкі й дзвінкі дисканти мають діапазон ре¹ фа² ; альти звучать більш щільно, з відтінком металу й мають діапазон сі _м до².

У цьому віці в діапазоні дитячих голосів, як і в дорослих, розрізняють три регістри: головний, мішаний (мікстовий) і грудний. У дівчаток переважає звучання головного регістра, різниці в тембрах сопрано й альтів ще немає. Основну частину діапазону складає центральний регістр, що має від природи мішаний тип звукоутворення. Хлопчики користуються одним регістром, частіше грудним. Межі регістрів навіть у однотипних голосів часто не співпадають, тому перехідні звуки можуть різнитися на тон і більше. Діапазони голосів деяких дітей можуть бути більше вказаних вище. Зустрічаються голоси, особливо у деяких хлопчиків, котрі мають діапазон більше двох октав. У передмутаційний період голоси набувають темброву визначеність і характерні індивідуальні якості, властиві кожному голосу. У деяких хлопчиків пропадає бажання співати, з'являються тенденції до співу в більш низькій теситурі, голос звучить нестійко, інтонація утруднена. У дискантів зникає легкість, рухливість. Альти звучать масивно.

З 13 до 15 років проходить мутаційний ( перехідний ) період. Він співпадає з періодом статевого дозрівання дітей. Форми мутації відбуваються по-різному: у одних поступово й непомітно ( спостерігається хрипота й підвищена втомлюваність голосу ), у інших більш явно й чуттєво ( голос зривається під час співу й мови). Тривалість мутаційного періоду буває різною, від кількох місяців до кількох років. У дітей, що співають до мутаційного періоду, він проходить швидко й без різких змін голосу. Необхідно викладачу в цей період частіше прослуховувати голоси дітей, щоб своєчасно реагувати на всі зміни в голосі.

Розвиток та зміна голосу дитини тісно пов'язані зі змінами та ростом усього його організму, зокрема його голосового апарату й центральної нервової системи.

Найбільш помітне й різке змінення голосу спостерігається у віці від 12 до 15 років, тобто в період статевого дозрівання. В цей час гортань у хлопчиків протягом півроку збільшується у розмірах у 1 1/2 2 рази, а у дівчаток на 1/3. Голосові зв'язки збільшуються у довжину, ширину й товщають, при цьому відбувається перехід від коливання країв голосових зв'язок до коливання всієї їх маси. В цей же час спостерігається збільшення об'єму язика і його «важкість», тобто надмірне напруження його кореня. Положення кореня язика чинить вплив на положення гортані, вона переходить від високого, притаманного дітям положення в більш низьке. Завдяки всім цим змінам втрачається фальцетне звучання ( краями голосових зв'язок ), тобто відбувається втрата верхньої частини діапазону й поява більш низьких звуків у хлопчиків голос знижується майже на октаву, у дівчаток зміна голосу проходить менш різко.

Зміни у положенні язика, гортані, збільшення всієї маси голосових зв'язок створює незвичні кінестетичні відчуття у підлітка під час розмови та співу, йому не зразу вдається перебудувати взаємовідносини всіх частин апарату голосоутворення, особливо правильного співвідношення між силою видиху й напруженням голосових зв'язок. Це пояснює те, що голос в цей час стає хриплим, іноді дає різкі переходи з високого тону на низький і навпаки.

Гострий період триває близько трьох місяців, а в окремих випадках 1 2 роки. На слизовій гортані в цей час спостерігається більш інтенсивна фарба так звана фізіологічна гіперемія. Цим періодом завершується перехід дитячого голосу до дорослого.

2.3 Охорона співацького голосу як необхідна передумова вокального виховання

Охорона та формування дитячого та юнацького голосу постають головними завданнями в загальній проблемі здоров'я підростаючого покоління нашої країни. Доведено, що розлад голосу суттєво впливає на загальний розвиток дітей та підлітків, їх нервово-психічний стан, формування мови. У деяких випадках захворювання гортані у дітей та підлітків може спричинити в майбутньому неповноцінність голосового апарату дорослої людини. Порушення голосу, пов'язані з різними захворюваннями голосового апарату, розповсюджені як у дорослих, так і в дітей.

Дослідники свідчать про зростання у дітей хронічних ларингітів. Активність школярів у самостійній творчості, а також недотримання гігієнічних вимог щодо охорони співацького голосу також збільшують кількість патології голосового апарату. Часто недоліки голосу виявляються у викладачів та вихователів дитячих закладів [42,198]. За даними Московського науково-практичного центру отоларингології було проведено обстеження 2540 дітей та підлітків у віці від 5 до 17 років. Були проведені огляди в школах та дитячих садках (2000 осіб). 325 обстежених виявились учасниками дитячих хорових колективів. 215 дітей було направлено на консультацію до фоніатричного кабінету МНПЦ отоларингології фахівцями районних поліклінік. За даними огляду 2000 дітей дошкільного та шкільного віку з порушенням голосу виявлені 75 (3,5%) осіб. При обстеженні 325 дітей учасників хорових колективів захворювання голосового апарату виявлені у 27 (8,03%) осіб. З 215 дітей та підлітків, які були направлені на консультацію до фоніатричного кабінету, захворювання голосового апарату визначені у 196 (91,2%) осіб. Порушення голосу у дітей та підлітків так само, як і в дорослих виявляються у формі функціональних та органічних дисфоній. Серед функціональних дисфоній часто зустрічаються гіпотонусна дисфонія (17,7%) та мутаційна дисфонія (18,1%), а серед органічних вузлики на голосових складках (29,2%) та ларингіт (19,4%). Клінічна картина захворювання гортані у дітей та підлітків дещо відрізняється від дорослих, що пояснюється анатомо-фізіологічними особливостями гортані цього віку. Основною причиною розвитку порушень голосу у дітей та підлітків є перевантаження голосу, запальні захворювання верхніх дихальних шляхів, та психотравмуючі чинники [10,1-2].

Результати даної роботи свідчать про те, що випадки порушень голосу у дітей та підлітків у практиці сольного співу зустрічаються часто. Тому для вирішення даної проблеми необхідна цілісна система як соціальних, медичних, так і виховних заходів. Дозрівання голосу охоплює довгий період життя людини: з моменту народження до періоду його зрілості. За цей час голос зазнає впливу різних шкідливих чинників, що може призвести до порушень голосового апарату. Невірне користування голосом, яке виникло одного разу й багато разів повторювалось, може спричинити патологічний умовний рефлекс, що фіксує неправильність механізмів голосоутворення й тому слугуватиме основою для функціональних порушень голосу. Отже, академічну манеру співу необхідно розглядати з біоакустичних позицій як максимальне включення захисних механізмів голосоутворення в процесі співочої фонації.

Фонастенія (порушення функції голосоутворення без органічних змін у голосовому апараті) розвивається внаслідок неправильного користування голосом у людей, які мають велике голосове навантаження. Вона може виникати у школярів при великому напруженні голосового апарату. Саме тому вокально-технологічна робота з дітьми повинна проводитися за суворими правилами й обов'язково задовольняти потреби в охороні та розвитку голосу, тобто бути екологічною. Перерахуємо показники, які є захисними механізмами у співі: використання регістрів захист на рівні гортані, дихання перенесення значної частини навантаження на трахею та бронхи, ввімкнення енергетики усього тіла, вибрато загальне балансування, ротоглоточний рупор система акустичних фільтрів, полегшуючий роботу головного органу гортані. Необхідно максимально доцільно використовувати режим роботи гортані (регістрів). Особливо яскраво в діагностиці співацьких здібностей дитини виступає таке явище як співацьке вибрато. Вибрато у дітей від природи явище рідкісне, ніж у дорослих. Тому достатньо викладачу почути у дитини вибрато у співі, як це явище зіграє важливу роль у подальшому навчанні вокалу.

Голос та мова дитини формується виключно під впливом сім'ї та засобів масової інформації. Вони(голос та мова) можуть мати безліч негативних явищ, а саме: нерівномірний розвиток механізмів голосоутворення, відсутність координації між слухом і голосом, неадекватність емоційної детонації в мовленні, “гудошники” у співі, хриплі голоси при здоровій гортані, затягнутість мутації у юнаків тощо. Розвиток рухливої сфери голосовидобування та мовлення полегшує розвиток фонематичного слуху у дітей та дорослих, необхідного для засвоєння зарубіжної фонетики. Для компенсації шкідливого впливу необхідні спеціальні навантаження на голосовий апарат, тому що в зв'язку з погіршенням екологічної ситуації гортань людини виконує функцію фільтра, на якому осідають залишки бруду з повітря, відбувається активізація обміну речовин, мікроциркуляція в м'язах й слизовій оболонці гортані.

На ці провідні екологічні чинники звертав увагу відомий фоніатр В. Ємельянов у своїй роботі «Развитие голоса. Координация и тренаж» (1997). Він сформулював основні межі, а точніше табу, яких необхідно дотримуватись у вокальній педагогіці.

1. Принципове табу на використання грудного (не фальцетного) регістра дитячого та жіночого голосу вище “Мі-бемоль” (“Ре дієз”) першої октави.

2. Принципове табу на використання мовленнєвої форми голосних (чистих голосних) вище “Мі-бемоль” (“Ре-дієз”) другої октави, перехід на маскувальну артикуляцію на основі нейтрального голосного.

3. Принципове табу на використання натурального звучання (відкритого грудного голосу) й чистих мовленнєвих голосних, як основного, переважного способу співу вище “Сі” малої октави для баса, “Ре” першої октави для баритона, “Фа” першої октави для тенора [31,116-117].

Дитячий та жіночий голоси доцільно розглянути в наступному аспекті співацьких режимів:

- від фа-соль малої октави до ре мі першої, але не вище “грудний” режим;

- від мі фа першої до ля сі другої “фальцетний” режим;

- від ля сі другої до мі фа третьої та вище може бути “свистковий” режим, але це сольний варіант.

Спів чинить великий емоційний вплив на слухачів та на самого співака, жоден музичний інструмент не може змагатися з голосом цим чудовим даром природи, котрий з дитинства необхідно берегти та належним чином формувати.

Спів не лише дає задоволення виконавцю, а й також розвиває його слух, дихальну систему, що тісно пов'язана з серцево судинною системою, таким чином займаючись дихальною гімнастикою, вокаліст зміцнює своє здоров'я. В Японії, наприклад, де широко розповсюджена дихальна гімнастика, рідко зустрічається інфаркт міокарда. Спів також тренує артикуляційний апарат, без активної роботи якого мова людини стає нечіткою, до слухача не доноситься головний компонент мови її зміст. Правильна чітка мова характеризує вірне мислення.

Голос у людини з'являється з моменту народження (уроджений, безумовний захисний рефлекс). На основі цього рефлексу шляхом створення ланцюжкових, умовно-рефлекторних реакцій, виникає розмовний і співацький голос. У цьому йому допомагають і слух, і зір, і артикуляційний апарат, дуже насичений кінестетичними рецепторами (м'язовими відчуттями).

Співати у дитячому віці не шкідливо, а цілком корисно. Спів допомагає розвитку голосових зв'язок, дихального й артикуляційного апаратів. В дитячому віці необхідно виключити форсований спів, протипоказаний гучний спів навіть у середньому та старшому віці, коли голосові м'язи в цілому сформовані. Співати необхідно вкрай обережно.

Діти часто вважають, що чим голосніше вони співають, тим краще. Але дитина в цей час форсує звук і може навіть втратити голос. Співати потрібно не напружуючись, максимально природно лише виконуючи ці умови успішно формуються вокальні дані. Співати дуже високо чи дуже низько також небажано, тому що голос може втратити свою дзвінкість та силу. Лише регулярний спів у зручному діапазоні допомагає розвинути голос. Відомо, що діти часто люблять кричати, що наносить шкоду голосовому апарату. При існуванні дефектів голосового апарата дитина співає неправильно, причому складається хибне враження, ніби у неї музичний слух не розвинений. Буває й так, що точно заспівати мелодію дитині заважає простуда (хрипота). Ось чому бажано розмовляти з дітьми про те, як необхідно обережно відноситися до свого голосу.

Терміни, що використовуються як назви порушень голосу: афонія (повна відсутність голосу), дисфонія (розлад голосу), фонастенія (підвищена втомлюваність голосу й пов'язані з нею зниження сили голосу й хрипота при відсутності органічних форм), гугнявий голос і голос ларингоектомованих. Слід окремо розглядати порушення голосу, пов'язані з різним ступенем зниження слуху, а також голос затягнутого періоду мутації.

Причини виникнення порушення голосу можна розділити на функціональні та органічні. Органічні можуть бути периферично й центрально зумовленими.

В основі органічних порушень голосу периферичного характеру лежать такі захворювання голосового апарату, як співацькі вузлики на голосових зв'язках, папілломатоз гортані й голосових зв'язок ( бородавчаті пухлини ), стеноз гортані ( звуження гортані ) після дифтерії, поранення, опіку. Вони призводять до деформації гортані й голосових зв'язок і, як наслідок цього, до обмеження їх рухливості. До органічних порушень відноситься також голос ларингоектомованих ( тих, що перенесли видалення гортані під час раку або туберкульозі гортані ).

Органічні порушення голосу центрального характеру спостерігаються при різних видах дизартрій. В залежності від форми дизартрії паретичної чи спастичної в основі порушення голосоутворення будуть лежать різні механізми: при паретичній формі рухливість голосових зв'язок обмежена, недостатня, що заважає їх повному змиканню; при спастичній формі спастичне напруження гортанних мускулів може призвести до перекриття голосових зв'язок або до зближення помилкових голосових зв'язок, внаслідок цього голос або зовсім не буде звучати ( афонія ), або буде грубим, хриплим ( дисфонія ).

За останні роки різко підвищилася кількість осіб з функціональними захворюваннями гортані, що пов'язано, на думку багатьох дослідників, з підвищенням навантаження на нервову систему, психіку людини. Захворювання гортані, що утруднюють мовне спілкування, знижують працездатність і створюють загрозу професійної придатності.

Проблеми голосового перенапруження торкаються не лише дорослих, а й дітей. Частота дисфоній у дошкільному віці особливо значна, що пояснюється недостатньою зрілістю м'язових і нервових елементів гортані, невірною фонацією, а також голосовими зловживаннями, котрі виражаються у схильності до крику. У сучасних школярів найбільш часто з'являються причини функціональних і органічних змін голосового апарату: гучні мова та крик, недотримання правил охорони та гігієни дитячого голосу в хорових колективах, несвоєчасне лікування гострих і хронічних захворювань верхніх дихальних шляхів.

Зменшення звучності голосу, поява хриплості або афонії розглядається як ознака захворювання гортані. Адже під час непрямої ларингоскопії у деяких хворих зі зміненим голосом не виявляється органічних змін у гортані. Такі розлади вважаються функціональними. Функціональні захворювання гортані можна поділити на 3 основні групи:

1. Дисфонії ( поділяються на гіпотонусні, гіпертонусні, спастичні ).

2. Афонії ( паретичні і спастичні ).

3. Фонастенії ( гострі й хронічні ).

Голосоутворення та мовотворення здійснюється завдяки координованої діяльності дихального, голосового та артикуляційного апаратів, взаємодія яких забезпечується й контролюється корою головного мозку.

Функціональні дисфонії виникають при порушенні цієї координації на будь якій ділянці й проявляються багатством суб'єктивних симптомів, котрі можна розподілити на дві основні групи: загально неврологічні та місцевого розладу. Як правило, виникненню симптомів дисфонії передує певний невротичний стан хворого, що характеризується неврівноваженістю характеру, різкими коливаннями настрою, запальністю, великою вразливістю, плаксивістю, порушенням сну всі ці ознаки відносяться до загально неврологічних розладів. Каталізатором для появи місцевих порушень, що характеризують порушення голосу, є переживання, пов'язані з ускладненнями на роботі, неприємностями в сім'ї, іноді перенесеними респіраторними захворюваннями. На думку дослідників, більшість функціональних порушень голосу є місцевими, тобто гортанним проявом неврозу. З'являються вони переважно в осіб мовних професій [71, 1-2].

...