Інструменти та закономірності педагогіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Визначте предмет педагогіки, основні категорії, сформулюйте педагогічні закономірності

Педагогіка - це наука що вивчає сутність, закономірності, тенденції, перспективи розвитку педагогічного процесу, як фактору і засобу розвитку людини протягом усього життя.

Предметом педагогіки є освіта, як реальний, цілісний педагогічний процес, що цілеспрямовано організовується в спеціальних соціальних інстанціях. (сім'я, школа, товариство).

Є 5 основних категорій:- виховання; -навчання; - розвиток; - освіта; - педагогічний процес; Виховання - це цілеспрямований і організований процес формування особистості.Навчання - це організований, керований і цілеспрямований процес взаємодії вчителя та учня, що передбачає засвоєння знання, формування світогляду, розвиток розумових сил і потенціальних можливостей учня, зміцненнянавичок самоосвіти у відповідальних до обставин завдань.Основою навчання є: знання, уміння, навички.

Знання - це відображення обєктивної дійсності, що існує у формуванні законів, уявлень, понять, фактів. Уміння - це здатність свідомо виконувати практичні та теоретичні дії на основі засвоєння знань життєвого досвіду та набутих навичок. Навички - це компоненти практичної діяльності, які проявляються під час виконання необхідних дій доведених до досконалості шляхом багаторазового повторення. Освіта - це процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок.Розвиток - це процес кількісних та якісних змін в організмі людини.

Педагогічний процес (навчальний, виховний)- це такий процес в якому соц. досвід переходить в якості особистості. Компонентами педагогічного процесу є: - педагоги; - учні або вихованці; - умови навчання чи виховання.
Педагогічні закономірності:

1. Закономірність зумовленості педагогічного процесу потребами суспільства й особистості, можливостями (матеріально-технічними, економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.).

2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і досягнутий рівень розвитку особистості залежить від спадковості, виховного і навчального середовища, залучення до навчально-виховної діяльності, засобів і способів педагогічноговпливу.

3. Закономірність управлінняпедагогічнимипроцесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від інтенсивності зворотних зв'язків між вихованце педагогом;обґрунтованості йхарактеру коректуючих впливів на вихованців.

4. Закономірність стимулювання. Результативність педагогічного процесу залежить від дії внутрішніх стимулів і мотивів навчально-виховної діяльності; доцільності, своєчасностій інтенсивності зовнішніх (суспільних, педагогічних, моральних, матеріальних та ін.) стимуляторів.

5. Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі. Ефективність навчально-виховного процесу залежить від інтенсивності та якості чуттєвого сприймання, логічного осмислення сприйнятого, практичного застосування осмисленого.

6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності. Ефективність педагогічного процесу зумовлюється якостями педагогічної діяльності та власної навчально-пізнавальної діяльності вихованців.

7. Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання. Правильно визначене завдання (пов'язане з суспільно зумовленою загальною метою виховання), зрозуміле і сприйняте всіма учасниками педагогічного процесу, значно впливає на вибір педагогічних засобів; аналіз результатів виховання допомагає встановити доцільність обраного варіанта організації педагогічного процесу.

8. Закономірність динаміки педагогічного процесу. Педагогічний процес як розвиваюча взаємодія між педагогами і вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати. Величина всіх наступних змін зумовлюється величиною попередніх.

2. Співвідношення шкільного навчання і наукового пізнання можна співставити через визначення спільного і відмінного між ними. Встановіть і поясніть це спільне і відмінне

Шкільне навчання являє собою один з найважливіших способів передачі новим поколінням накопиченого людством досвіду, один із шляхів соціалізації особистості в процесі її становлення, її адаптації до тих громадських відносинам, в яких їй належить жити і працювати. Такими є об'єктивні можливості, закладені в ідеї систематичної освіти. Їх прояв може обмежуватися, стримуватися або перекручуватися, але вони все ж в тій чи іншій мірі забезпечують культурне життя суспільства.

Шкільного навчання повинен був передувати дитячий садок для дітей від 6 до 8 років.Лінія шкільного навчання не є прямим продовженням лініїдошкільного розвитку дитини в якій-небудь області, вона може, крім того, у відомих відносинах повернутися убік, більш того - отримати протилежний напрямок по відношенню до лінії дошкільного розвитку. Але все одно, чи будемо ми мати в школі справу з прямимпродовженням дошкільного навчання або його запереченням, ми не можемо ігнорувати тієї обставини, що шкільне навчання ніколи не починає з порожнього місця, а завжди спирається на певну стадію розвитку, виконану дитиною до вступу до школи.Кожен рік шкільного навчання вносить все нове і нове в свідоме життя учнів, їх інтереси рік від року розширюються і поглиблюються. Загальніінтереси формують запити і в області читання.Наукове пізнання -- галузь людської діяльності, результатом якої є наукове знання.

Наукове знання -- система знань про закони природи, суспільства, мислення. Наукове знання є основою наукової картини світу, оскільки описує закони його розвитку.

Наукове знання зазвичай розглядається на двох рівнях -- емпіричному і теоретичному. Кожен з цих рівнів послуговується особливими методами дослідження та має різне значення для наукового знання загалом.Емпіричне знання накопичується внаслідок безпосереднього контакту з реальністю при спостереженні або експерименті. Загалом наука спирається на твердо встановлені факти, що були отримані емпіричним, тобто дослідним, шляхом. На емпіричному рівні відбувається накопичення фактів, їх первинна систематизація і класифікація. Емпіричне знання уможливлює формулювання емпіричних правил, закономірностей і законів, які статистично виводяться зі спостережуваних явищ. Основні методи емпіричного знання це:Експеримент -- спостереження за об'єктами та явищами в контрольованих або штучно створених умовах з метою виявлення їхніх істотних характеристик;

Спостереження -- цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності без внесення змін в реальність, щодосліджується;Вимірювання -- виявлення кількісних характеристик досліджуваної реальності. В результаті вимірювання відбувається порівняння об'єктів за певними властивостями; Порівняння -- одночасне виявлення співвідношення та оцінка загальних для двох або більше об'єктів властивостей або ознак;Теоретичне знання. Емпіричне знання саме собою рідко може вичерпно пояснити певне явище. Таке знання малоевристичне, тобто воно не відкриває нових можливостей наукового пошуку. Саме тому необхідний теоретичний рівень знання, на якому одержані емпіричні дані вписуються в певну систему. Водночас без певних теоретичних засад неможливо почати жодне емпіричне дослідження.

Таким чином, суть теоретичного знання -- опис, пояснення і систематизація процесів і закономірностей, виявлених емпіричним шляхом, а також спроба цілісного охоплення дійсності.

3. Охарактеризуйте вимоги, що пред'являються до принципів організації виховного процесу. Розкрийте сутність принципу суспільної спрямованості виховання

Принципи виховання -- керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах.

- Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання -- всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності.

- Зв'язок виховання з життям. Його суть -- виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності. Реалізація цього принципу передбачає використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадській роботі.

- Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини -- це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості -- складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості.

- Виховання в праці. В основі цього принципу -- ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності.

- Комплексний підхід у вихованні. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї.

- Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі.

- Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

-- народність -- єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;

-- природовідповідність -- урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;

-- культуровідповідність -- органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;

-- гуманізація -- створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; виховання -- центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;

-- демократизація -- усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю:

-- етнізація -- наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина

4. Охарактеризуйте систему педагогічних наук. Розкрийте зв'язок педагогіки з іншими науками

Педагогіка є системою сформованих у процесі її історичного розвитку різних галузей педагогічних знань. Ця система весь час збагачується, розвивається, поповнюється новими знаннями. До педагогічних наук належать:

а) загальна педагогіка, яка вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання і освіти, загальні проблеми навчально-виховного процесу;

б) вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих), що досліджує закони і закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп;

в) корекційна педагогіка, яка досліджує виховання, навчання та освіту дітей з різними вадами. її утворюють: сурдопедагогіка - наука про навчання і виховання дітей з вадами слуху; тифлопедагогіка- наука про навчання і виховання сліпих і слабозорих; олігофренопедагогіка - наука про навчання і виховання розумово відсталих і дітей із затримками розумового розвитку; логопедія - наука про навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення; виправно-трудова педагогіка (перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців);

г) галузеві педагогіки (військова, спортивна, вищої школи, профтехосвіти) кожна з яких розкриває закономірності навчально-виховного процесу у певних сферах життєдіяльності людини.

Зв'язки педагогіки з іншими науками

Ці зв'язки обумовлені спільністю їх об'єктів (понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів), реалізуються як взаємодія, взаємовплив, взаємопроникнення, інтеграція педагогіки та інших галузей знань. У цій взаємодії педагогіка спирається на ідеї інших наук (наприклад, людина формується у діяльності - з філософії); використовує їх методи дослідження (анкетування - із соціології), результати їх досліджень (насамперед психології); спільно з ними здійснює дослідження; дає їм замовлення на дослідження певних явищ.

5. Що є предметом дидактики. Розкрийте основні віхи виникнення і розвиток дидактики. Визначте основні категорії дидактики

Дидактика - це галузь педагогіки, що містить теорію освіти і навчання. Предметом дидактики є:-процес виховання; -умови протікання навчання (зміст, засоби, методи навчання). Предметом дидактики є одержання результатів, а також їх діагностика і оцінка. Р-ток дидактики: Вперше термін «дидактика» з'явився у творі Яна Амоса Коменського «Велика дидактика», який стверджував, що дидактика -- «це універсальне мистецтво навчання всього і всіх, і при тому вчити з надійним успіхом, так, щоб не могло бути невдач, щоб ні в учнів, ні в тих, хто вчить, не було нудьги, щоб навчання проходило з радістю, вчити ґрунтовно, неповерхнево, не для форми, а наближаючи учнів до істинної науки, вчити добрим правилам поведінки і глибокому благочестю». До основних категорій дидактики належать: навчання, освіта, процес навчання, навчальний процес. Навчання - вид людської діяльності і процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками,щопотребуютьінтелектуальних, емоційно-вольових і фізичних зусиль людини. Воно є фактором стимулювання розвитку особистості. Суб'єкт під впливом зовнішніх умов і залежно від результатів власної поведінки намагається змінити його так, щоб новими знаннями знизити ступінь своєї невпевненості та знайти адекватне правило розв'язання практичних завдань. Метою навчання є засвоєння його змістусистематичних знань, навичок, умінь і виховання - та розвиток пізнавальних можливостей учнів. Зміст навчання зумовлюється рівнем розвитку наук і соціального досвідулюдства. Освіта цілеспрямований процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок та формування на цій основі світогляду, моральних якостей. Вона реалізується у процесі навчання. Процес навчання - це цілеспрямована, організована і керована взаємодію між педагогом і учнем, що передбачає засвоєння ЗУН, формування світогляду, р-ток розумових сил і потенційних можливостей учнів, зміцнення навичок самоосвіти у відповідності до визначених завдань. Якісні х-тики процес навчання:

1) Навчання - це специфічний процес пізнання, керований педагогом.

2) Пізнавальна діяльність - це єдність чуттєвого сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності. Вона здійснюється в усіх видах діяльності і соц.. відносинах.

3) Процес навчання має задачну структуру.

4) Процес навч. слід розглядати як процес постійного руху та р-тку (процес навчання не стабільний). Навчальний процес - це спец. Організоване і кероване навчання в певному навчальному закладі за чітким змістом освіти, погодженою діяльністю учасників навч. процесу, яка має певний

6) Розкрийте сутність основних педагогічних вимог, що ставляться до перевірки ЗУН учнів.

Процес навчання спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожна з яких характеризується дидактичною завершеністю. Обов'язковим компонентом цього процесу є перевірка його результативності (контроль знань, умінь і навичок).

Головна мета перевірки результативності навчання - це забезпечення ефективності шляхом приведення до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Перевірка - це виявлення рівня знань, умінь і навичок; оцінка - це вимірювання рівня знань, умінь і навичок; результати перевірки і оцінювання фіксуються (облік) у журналах, відомостях, щоденниках учнів.

Перевірка знань, умінь і навичок учнів, їх оцінювання і облік разом складають контроль знань, умінь і навичок.

За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю:

1) попередній, який здійснюється перед вивченням нового матеріалу і передбачає виявлення якості опорних знань, умінь і навичок з метою їх актуалізації і корекції, встановлення необхідних предметних і міжпредметних зв'язків;

2) побіжний (поточний) контроль, який здійснюється в процесі вивчення нового матеріалу і має своїм завданням виявити якість засвоєння учнями знань, умінь і навичок з метою їх корекції;

3) періодичний або тематичний, який здійснюється після вивчення розділів програми і має своїм завданням перевірку, оцінку і корекцію засвоєння певної системи знань, умінь і навичок;

4) підсумковий, який здійснюється наприкінці навчальної чверті з метою обліку успішності учнів за даний період;

5) заключний, який здійснюється наприкінці навчального року з метою обліку успішності кожного учня за рік. Особливо важливим видом контролю є екзамени (перевідні і випускні).

Як складова частина процесу навчання контроль має освітню, виховну, розвивальну, діагностичну, стимулюючу, управлінську функції.

Освітня функція полягає в тому, що вчитель систематично стежить за навчальною діяльністю учнів, виявляє результати цієї діяльності і коригує її.

Виховна функція полягає в тому, що систематичний контроль і оцінка успішності сприяє вихованню в учнів свідомої дисципліни, наполегливості в роботі, працьовитості, почуття відповідальності, обов'язку; залучення учнів до взаємоконтролю сприяє формуванню в них принциповості, справедливості, колективізму, взаємоповаги.

Розвивальна функція передбачає, що обґрунтування оцінки вчителем, самооцінки і взаємооцінки сприяє розвитку в учнів логічного мислення, зокрема, вміння аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації і систематизації; в процесі контролю розвивається пам'ять, удосконалюється мислительна діяльність, мова тощо.

Діагностична функція полягає в тому, що вчитель виявляє успіхи і недоліки в знаннях, уміннях і навичках, з'ясовує їх причини і визначає заходи для підвищення якості навчання, попередження і подолання неуспішності і другорічництва.

Стимулююча функція передбачає, що добре вмотивована і справедлива оцінка успішності учнів є важливим імпульсом (стимулом) в навчальній праці, який переростає в стійкий мотив обов'язку і відповідальності.

Управлінська функція полягає в тому, що на основі контролю вчитель одержує інформацію про стан успішності, успіхи і недоліки кожного учня і це дозволяє йому правильно скоригувати роботу учня і власну діяльність - змінити методику викладання, удосконалити організацію навчання школярів.

7. Які методи науково-педагогічних досліджень використовуються у сучасній педагогіці

Метод дослідження - шлях або спосіб пізнання об'єктів реальності. Вони допомагають науці аналізувати, обробляти дані про предмет вивчення.

Найчастіше використовують у педагогічних дослідженнях такі методи: педагогічного спостереження, інтерв'ю, педагогічного експерименту, вивчення шкільної документації, вивчення результатів діяльності учня, психолого-педагогічного тестування, проективні методи, соціологічні методи (анкетування, рейтингу, узагальнення незалежних характеристик, соціометрії), математичні методи (реєстрування, ранжування, статистичні методи, метод вимірювань), теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки, моделювання, індукції, дедукції, порівняльно-історичного аналізу).

Метод педагогічного спостереження - це спосіб безпосереднього сприйняття педагогічних явищ, процесів у їхній дійсності та в динаміці у природних умовах. Розрізняють такі види спостереження: тривале й коротке, систематичне й епізодичне, безпосереднє й опосередковане, відкрите й закрите, цілеспрямоване й вибіркове. Метод інтерв'ю - спосіб отримання інформації в процесі усного опитування з використанням заздалегідь визначених питань, поданих у певній послідовності.

Інтерв'ю ефективне тоді, коли дослідник упевнений в щирості відповідей респондентів.

Метод педагогічного експеримент) - спосіб наукового дослідження, який передбачає спеціальну організацію педагогічного процесу в заздалегідь визначених умовах з метою перевірки достовірності педагогічної гіпотези, яку висунув дослідник.

Метод вивчення шкільної документації передбачає вивчення особових справ учнів, медичних карт, класних журналів, учнівських щоденників, протоколів різноманітних зборів та засідань, загально шкільного плану роботи, протоколів засідань педагогічної ради, планів роботи класних керівників, предметних комісій тощо.

Метод вивчення результатів діяльності учня. Його застосовують, вивчаючи письмові, графічні роботи учнів та їхні вироби. Ці роботи допомагають виявити індивідуальність кожного учня, дізнатися про його ставлення до навчання, оцінити рівень засвоєння вмінь і навичок у певному напрямку навчальної діяльності.

Метод психолого-педагогічного тестування допомагає визначити рівень знань та вмінь учнів, його інтелектуальний розвиток за допомогою відповідно сформованих запитань, спеціальних карток, малюнків, ребусів, кросвордів, задач-шарад.

Проективні методи передбачають використання стимулів для збудження певних реакцій людини з метою вивчення її психічних властивостей. З цією метою піддослідному пропонують, наприклад, відновити ціле деталями або написати оповідання за малюнком із невизначеним змістом.

Метод анкетування передбачає відповідь досліджуваних на складені за спеціальною програмою запитання.

Ураховуючи характер інформації та спосіб її отримання, виділяють такі типи анкетування: усне та письмове, суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове, індивідуальне та групове, очне та заочне.

Метод реєстрування - виявлення певної якості в явищах та її кількості (наприклад, кількості пропущених уроків учнем).

Метод ранжування - розміщення даних на основі спадання чи зростання відповідних показників, що дає можливість визначити місце будь-якої складової в цьому ряду (наприклад, складання списку учнів класу залежно від рівня їхньої фізичної підготовки).

8. Охарактеризуйте ф-ції навчання

Вирізняють такі функції навчання: освітню, розвивальну і виховну. Освітня функція. Основне значення освітньої функції полягає в озброєнні що вчаться системою наукових знань, умінь, навиків і її використовування на практиці.

Наукові знання включають факти, поняття, закони, закономірності, теорії, узагальнену картину світу. Відповідно до освітньої функції вони повинні стати надбанням особи, увійти до структури її досвіду. Знання повинні особливим чином упорядковуватися, придбаваючи все велику стрункість і логічну співпідлеглість, щоб нове знання витікало з раніше засвоєного і прокладало шлях до освоєння подальшого. Кінцевим результатом реалізації освітньої функції є дієвість знань, що виражається в свідомому операція ними, в здатності мобілізувати колишні знання для отримання нових, а також сформованість найважливіших як спеціальних (по предмету), так і загальний учбових умінь і навиків.

Здійснення освітньої функції нерозривний пов'язано з формуванням навиків роботи з книгою, довідковою літературою, бібліографічним апаратом, організації самостійної роботи, конспектування і ін.Виховна функція. Виховуючий характер навчання - закономірність, що виразно виявляється, діючий непорушно в будь-які епохи і в будь-яких умовах. Виховна функція органічно витікає з самого змісту, форм і методів навчання, але разом з тим вона здійснюється і за допомогою спеціальної організації спілкування вчителя з учнями. Об'єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів, переконань, відносин, якостей особи Навчання виховує завжди, але не автоматично і не завжди в потрібному напрямі. Тому реалізація виховуючої функції вимагає при організації учбового предмету, відборі змісту, виборі форм і методів виходити із задач виховання, що правильно зрозуміли, на тому або іншому етапі розвитку суспільства. Найважливішим аспектом здійснення виховуючої функції навчання є формування мотивів учбової діяльності, спочатку визначаючих її успішність. Розвиваюча функція. Так само як виховуюча функція, розвиваючий характер навчання об'єктивно витікає з самої природи цього соціального процесу. Правильно поставлене навчання завжди розвиває, проте розвиваюча функція здійснюється більш ефективно при спеціальній спрямованості взаємодії вчителів і що вчаться на всебічний розвиток особи. Ця спеціальна спрямованість навчання на розвиток особи учня отримала закріплення в терміні «розвиваюче навчання». В контексті традиційних підходів до організації навчання здійснення розвиваючої функції, як правило, зводиться до розвитку мови і мислення, оскільки саме розвиток вербальних процесів наочніше, ніж інші виражає загальний розвиток учня. Проте це звужуюче розвиваючу функцію розуміння спрямованості навчання випустило з уваги, що і мова, і пов'язане з нею мислення ефективно розвиваються при відповідному розвитку сенсорної, емоційно-вольової, рухової і мотиваційно-споживацької сфер особи. Таким чином, розвиваючий характер навчання припускає орієнтацію на розвиток особи як цілісної психічної системи.

9. Які критерії і норми оцінки ЗУН учнів існують в сучасній школі

Об'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності, емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

Оцінювання знань - визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оцінних судженнях учителя знань, умінь і навичок учнів відповідно до вимог шкільних програм. З метою забезпечення об'єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів запроваджено 12-бальну шкалу, побудовану за принципом урахування їх особистих досягнень. При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:- характеристики відповіді учня: елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча;- якість знань: правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

- ступінь сформованості загально навчальних та предметних умінь і навичок;- рівень оволодіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;досвід творчої діяльності (вміння виявляти і розв'язувати проблеми, формулювати гіпотези);

- самостійність оцінних суджень.На основі цих орієнтирів виокремлюють чотири рівні навчальних досягнень учнів, які характеризуються такими показниками:

1) початковий рівень. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу - елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення;

2) середній рівень. Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний розв'язувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності;

3) достатній рівень. Учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, самостійно засвоює знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Його відповідь повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча бракує власних суджень. Учитель здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності;

4) високий рівень. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними; він вміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.

Відповідно до загальних критеріїв до кожного навчального предмета розроблені конкретні критерії, які слугують нормами оцінок.

10. Охарактеризуйте р-ток особистості, його рушійні сили, визначте найголовніші його закономірності

Розвиток - це процес кількісних та якісних змін в організмі людини результатом якого є становлення людини як біологічного виду та соціальної істоти.Біологічне в людині характеризується фіз.. розвитком, який включає в себе: - морфологічні; - фізіологічні; - біологічні зміни. Соціальний розвиток відображається у психологічному, інтелектуальному та духовному зростанню.Особистість - це є соціальна характеристика людити, яка вказує на ті її особистості, що формуються під впливом суспільних відносин завдяки спілкування з людьми.Рушійними силами розвитку є боротьба протиріч.Універсальний характер протиріччя між потребами людини та можливостями їх задоволення, наприклад між поняттями «Хочу-можу», «знаю-незнаю», «хочу-потрібно», «хочу- неможу». Рушійні сили:- суперечність між зовн. та внутрішніми- між новими потребами і прагненнями особистості та досягнутими нею, рівнем оволодіння, засобами для їх задоволення.- між індивідуальними мотивами і опосередкованими віддаленими мотивами.-між тим що прагне особистість у майбутньому і чим вона володіє на сьогодні- суперечність яка виникає і ході пізнавання пізнавальної сфери учня- між свідомим і підсвідомим у поведінці ти діяльності особистості.

11. Назвіть складові структурні елементи процесу засвоєння, функції, взаємозв'язок і взаємоперехід

Він складається з таких ланок: сприймання - осмислення і розуміння - узагальнення - закріплення. Першою ланкою в засвоєнні знань є сприймання нового матеріалу. Сприймання - це відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Основними властивостями сприймання, які потрібно враховувати під час засвоєння нового матеріалу, є предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомлення. Переробка відомостей починається не після сприймання (спостереження) предметів чи явищ, а вже під час самого сприймання. Сприймання відбирає одні об'єкти і зовсім не помічає інші. Результати всієї подальшого мисленого опрацювання залежить від того, що саме помітила людина в об'єктах. Цей відбір залежить від будови самого об'єкту, власного досвіду та методики навчання. Осмислення і розуміння навчального матеріалу. Без глибокого проникнення в суть процесу, явища не може бути досягнуто повного засвоєння навчального матеріалу. Процес проникнення проходить етапи усвідомлення, осмислення і розуміння (осягнення) навчального матеріалу. Студенти можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу шляхом використання мисленнєвих операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, а також індукції, дедукції. Теоретичне (змістове) абстрагування й узагальнення полягає в аналізі певної цілісної системи з метою виявлення закономірності становлення внутрішньої єдності цього цілого. На базі змістового абстрагування й узагальнення виникає теоретичне поняття, яке водночас є формою відображення певного об'єкта й засобом його мисленої побудови, відтворення як цілісної системи. Закріплення навчального матеріалу. Запам'ятовування навчального матеріалу розпочинається з його сприймання і осмислення, але цього не завжди достатньо, щоб учень вільно ним володів. Саме для цього вчитель проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від його кількості і якості, емоційного стану учнів. Також під час закріплення матеріалу важливе значення має первинне, поточне і узагальнююче повторення. Заключним етапом процесу засвоєння знань, умінь і навичок є їх застосування на практиці. Це - здійснення переходу від абстрактного до конкретного. Застосування знань на практиці досягається різноманітними вправами, самостійними роботами, на лабораторних і практичних заняттях, в різних видах повторення, творах тощо. Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації, учіння.

12. Значення факультативних занять і екскурсій

До допоміжних форм організації навчальної роботи належать різноманітні заняття, які доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів. З-поміж них виділяють: семінари, практикуми, консультації, конференції, гуртки, факультативні заняття, навчальні екскурсії, домашню самостійну роботу учнів та інші форми. Традиційно до допоміжних форм навчальної роботи відносять факультативні заняття. Ціль і специфіка занять у тому, щоб активізувати самостійну роботу учнів над навчальною і додатковою літературою і тим самим спонукати їх до глибшого осмислення і розширення знань з теми, яка вивчається. Учні детально обговорюють поставлені питання, використовуючи при цьому як матеріал підручника, так і відомості з інших джерел, уточнюючи, поглиблюючи і розширяючи свої знання. Учитель заохочує при цьому пошуки нових підходів до осмислення теми, оригінальні задумки, нестандартні судження. Свою специфіку мають і екскурсії. Навчальні екскурсії плануються як з окремих предметів, так і комплексні, за тематикою декількох споріднених дисциплін. У плані екскурсії обов'язково вказується тема, мета, об'єкт, порядок ознайомлення з ним (методика), організація пізнавальної діяльності учнів, засоби, необхідні для виконання завдань, підведення підсумків екскурсії. Кожна екскурсія має такі способи ознайомлення учнів з об'єктом, як роз'яснення, бесіда, наочний показ, самостійна робота за планом: спостереження, складання відповідних схем, діаграм, малюнків, збір наочно-ілюстративного матеріалу та ін. На прикінцевому етапі учні аналізують і систематизують зібраний матеріал, створюють колекції, виготовляють схеми, влаштовують виставки, готують доповіді, реферати тощо. З теми екскурсії учитель проводить підсумкову бесіду, в ході якої робить узагальнені висновки, оцінює знання, здобуті учнями під час екскурсії, рекомендує прочитати додаткову літературу, яка допоможе учням глибше осмислити ті чи інші питання.

13. Думка С.Л. Робінштейна про те, що дитина не розвивається і виховується

Основний закон психічного розвитку дитини. Загальне рішення поставленого питання для С.Л. Рубінштейна полягає у визнанні єдності розвитку і виховання, розвитку та навчання. « Дитина... дозріває, виховуючись і навчаючись, тобто під керівництвом дорослих освоюючи то зміст культури, яке створило людство; дитина не розвивається і виховується, а розвивається, виховуючись і навчаючись, тобто саме дозрівання і раз вітіе дитини в ході навчання і виховання не тільки проявляється, але і відбувається» (Рубінштейн). У цьому, підсумовує С.Л. Рубінштейн, полягає основний закон психічного розвитку дитини. Із загального положення про єдність процесів розвитку та навчання - виховання С.Л. Рубінштейн робить наступні висновки. Перше. Виховання і навчання включаються в процес розвитку, а не надбудовуються над ним, тобто розвиток не визначено спадковими задатками або зовнішнім середовищем. Завдання виховання і навчання полягає не в пристосуванні педагогічного процесу до процесів дозрівання, а в тому, щоб формувати розвиток. Друге. Особистісні властивості дитини, а так само особливості процесів пам'яті, мислення та ін, не тільки проявляються, а й формуються в ході власної діяльності дитини. С. Л. Рубінштейн пояснює, що розум дитини складається по мірі того, як проявляється в розумових операціях, а характер формується в діях і вчинках. Як пише С. Л. Рубінштейн, спроба вихователя «внести » у дитини моральні норми, минаючи власну діяльність з оволодіння ними, підриває основи морального розвитку дитини. Третє. Положення про єдність розвитку і навчання включає в себе більш широке розуміння вчення. Вчення у вузькому сенсі слова - така діяльність, яка своїм результатом має навчання. Хоча вченню в специфічному сенсі цього слова належить провідна роль в оволодінні системою знань і умінь, тим не менш, навчання в цілому відбувається в ході виконання діяльності, яка виходить за межі власне вчення. Розвиток дитини « будується на всій його приймаючої різноманітні форми діяльності, оскільки вона дає« навчання »і через його посередництво формує особистість дитини (Рубінштейн, 1976, с. 192). Цим, вважає С.Л. Рубінштейн, розширюється сфера можливого педагогічного впливу, поширюючись на всю діяльність дитини. Таким чином, С.Л. Рубінштейн теоретично обгрунтував положення, що має неминуще значення для педагогічної практики. « Завдання дорослих - не тільки вчителі, а й сім'ї, батьків, громадськості - подбати про те, щоб вся діяльність дитини утворювала і виховувала його».

14. Способи організації навчальної діяльності на уроці і в інших формах

На уроках різних типів учитель використовує фронтальну, індивідуальну і групову форми навчальної роботи. Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності на уроці, коли всі учні класу під безпосереднім керівництвом вчителя виконують спільне завдання. При цьому педагог проводить роботу зі всім класом в єдиному темпі. Найчастіше її використовують на етапі первинного засвоєння нового матеріалу. За умов проблемного, інформаційного і пояснювально-ілюстративного викладу, який супроводжується творчими завданнями різної складності, ця форма дозволяє залучити до активної навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів. Суттєвим недоліком фронтальної форми навчальної роботи є те, що вона за своєю природою зорієнтована на середніх учнів. Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає самостійне виконання учнем однакових для всього класу завдань без контакту з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. Індивідуальна форма роботи використовується на всіх етапах уроку, для вирішення різних дидактичних завдань: засвоєння нових знань і їх закріплення, формування і закріплення умінь і навичок, для повторення і узагальнення пройденого матеріалу. Вона переважає у виконанні домашніх робіт, самостійних і контрольних завдань в класі.Переваги цієї форми організації навчальної роботи в тому, що вона дозволяє кожному учневі поглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні вміння, навички, досвід пізнавальної творчої діяльності. Групова форма організації навчальної діяльності передбачає створення невеликих за складом груп у межах одного класу. Вирішення конкретних навчальних завдань здійснюється завдяки спільним зусиллям членів групи. Групи можуть бути стабільними чи тимчасовими, однорідними чи різнорідними. учнів, які мають різну успішність. При груповій формі роботи навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, не обмежує їх спілкування, взаємодопомогу і співробітництво, а навпаки, створює можливості для об'єднання зусиль діяти погоджено і злагоджено, спільно відповідати за результати виконання навчального завдання. Водночас завдання в групі виконуються таким способом, що дозволяє враховувати й оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи.Найбільш ефективною групова форма організації навчання є на етапах закріплення, поглиблення і систематизації знань. Групова навчальна діяльність учнів може бути: однорідною, диференційованою, парною, індивідуально-груповою.

15. Сутність принципу зв'язку виховання з життям

Принципи - це основні вимоги до діяльності педагога, вихідні положення, якими керується вихователь у побудові виховного процесу.Сутність принципу зв'язку полягає в:

1. Принцип безперервного загального розвитку особистості. Виховання реалізує гармонійний розвиток особистості, якщо воно зорієнтоване на "зону найближчого розвитку" (Л.С. Виготський). Така орієнтація вимагає постановки завдань виховання, які забезпечують об'єктивно необхідні базові якості для розвитку особистості у певному віковому періоді.

2. Принцип культуровідповідності виховання. Він визначає відношення між вихованням і культурою як середовищем, у якому виховується учень, а також відношення між вихованням і учнем як людиною культури. Принцип вимагає органічного зв'язку виховання з пріоритетними напрямами культури: демократичної, правової, політичної, економічної, трудової, інтелектуальної, духовної, естетичної, екологічної, фізичної, культури сімейних стосунків, життєвого самовизначення.

3. Принцип включення особистості в діяльність вимагає реального залучення вихованця до діяльності.

4. Принцип природовідповідності виховання. Реалізація принципу вимагає врахування цілісної природи дитини.

5. Принцип індивідуально-особистісного. Індивідуально-особистісне виховання виходить з того, що кожна особистість унікальна і головним завданням виховної робота € формування її індивідуальності, створення умов для розвитку творчого потенціалу. Індивідуальність інтегрує всі соціально цінні властивості особистості, надає їй цілісності.

6. Принцип цинічної - смислової спрямованості виховання. Він передбачає створення умов для здобуття кожним вихованцем смислу своєї життєдіяльності. Роль виховання полягає в тому, щоб відкрити учням світ цінностей, з якого вони можуть обрати смисли для вирішення власних життєвих проблем.

7. Принцип діалогічного підходу. Цей принцип обумовлений тим, що лише в умовах суб'єкт-суб'єктних відносин, взаємодії, співробітництва і партнерства можливий гармонійний розвиток особистості. Педагог не виховує, не вчить, а актуалізує, стимулює учня до саморозвитку, вивчає його активність, створює умови для саморуху.

8. Принцип індивідуально-творчого підходу передбачає створення умов для творчого розвитку особистості в атмосфері співробітництва і співтворчості.

9. Принцип комплексності передбачає встановлення у вихованні тісної взаємодії і поєднання навчального та виховного процесів, зусиль найрізноманітніших інституцій - сім'ї, школи, громадських спілок, дитячих.

16. Знання про вікові особливості дітей

Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки -- психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини. Важливе значення має розуміння зв'язку між періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем. Особистісний розвиток людини несе на собі печатку його вікових та індивідуальних особливостей, які необхідно враховувати в процесі виховання. З віком пов'язаний характер діяльності людини, особливості його мислення, коло його запитів, інтересів, а також соціальні прояви. Разом з тим кожному віку властиві свої можливості та обмеження в розвитку. Так, наприклад, розвиток розумових здібностей і пам'яті найбільш інтенсивно відбувається в дитячі та юнацькі роки. Якщо ж можливості цього періоду в розвитку мислення і пам'яті не будуть належною мірою використані, то в пізніші роки вже важко, а іноді й неможливо надолужити згаяне. У той же час не можуть дати ефекту і спроби занадто забігати вперед, здійснюючи фізичний, розумовий і моральний розвиток дитини без урахування його вікових можливостей. Виховання реалізує гармонійний розвиток особистості, якщо воно зорієнтоване на "зону найближчого розвитку". Така орієнтація вимагає постановки завдань виховання, які забезпечують об'єктивно необхідні базові якості для розвитку особистості у певному віковому періоді.

17. Проблеми у сучасній дидактиці

Проблеми, які розробляє і досліджує дидактика, обумовлені її двостороннім характером як науки. Науково-теоретична функція дидактики полягає у вивченні реальних процесів навчання, встановлення закономірних зв'язків між різними сторонами процесу навчання, розкритті їх сутності та тенденцій прояви. Так, однією з найважливіших проблем дидактики є встановлення закономірних зв'язків між пізнанням і навчанням. Рішення теоретичних проблем і отримані нові знання дозволяють більш ефективно направляти практику навчання, дають надійні орієнтири вчителю в його педагогічній діяльності. Розробляючи проблеми відбору змісту освіти, встановлюючи принципи навчання, нормативи застосування методів, прийомів і засобів навчання, дидактика виконує нормативно- прикладну функцію. Успішне вирішення теоретичних і прикладних проблем дидактики зумовлено використанням міждисциплінарного підходу, включаючи зовнішні міжпредметні зв'язки з філософією, психологією, фізіологією, кібернетикою, так і внутрішні - з теорією виховання, школоведеніе, приватними методиками. Однією з актуальних проблем дидактики є виявлення взаємозв'язку навчання і виховання. Постановка цієї проблеми визначається тим, що особистість дитини представляє собою неподільне ціле. Одним з результатів дослідження цієї проблеми стало створення теорії цілісного навчально -виховного процесу. Основна думка авторів цієї теорії полягає в тому, що сучасна школа функціонує для навчання в ній окремим предметам, а для виховання повноцінної різнобічної освіченої особистості суспільства.

18. Сутністьпедагогічноїдіагностики

Контроль успішності і його види.Перевірка результатів навчання - це констатація наслідків навчально-пізнавальної діяльності учнів без пояснення їх походження. Діагностика - це з'ясування умов і обставин, у яких протікає процес навчання; отримання чіткого уявлення про ті причини, які сприяють чи перешкоджають досягненню накреслених результатів. Як бачимо, у діагностику вкладається більш широкий і глибокий смисл: вона розглядає результати у тісному зв'язку з шляхами і способами їх досягнення. Крім традиційних контролю, перевірки, оцінки знань і умінь, діагностика включає їх аналіз, виявлення динаміки, тенденцій, прогнозування подальшого розвитку результатів навчальної діяльності. Результати діагностування, де використовуються оцінні судження (бали), сприяють раціональному визначенню особистісного рейтингу (показника значимості людини в суспільстві), самовизначенню особистості. Об'єктом дидактичного контролю в сучасній школі є виявлення рівня навчальних досягнень учня у засвоєнні змісту загальної середньої освіти: знань, вмінь та навичок; досвіду творчої діяльності; досвіду емоційно-ціннісних ставлень до навколишньої дійсності.Основними функціями перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів є:контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу відповідно планувати і викладати навчальний матеріал;діагностично-коригуюча, що допомагає з'ясувати причини труднощів, які виникають в учня під час навчання, виявити прогалини в знаннях і вміннях та коригувати його діяльність, спрямовану на усунення недоліків;стимулюючо-мотиваційна, що визначає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідальність та сприяє змагальності учнів, формує мотиви навчання;

навчальна, що зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню і систематизації навчального матеріалу, вдосконаленню підготовки учня (класу, групи);

виховна, що передбачає формування вміння відповідально і зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю й самоконтролю, розвиток якостей особистості: працелюбності, активності, акуратності та інших.

Залежно від специфіки організації контролю за навчальною діяльністю учнів використовуються такі форми контролю: фронтальна, групова, індивідуальна, комбінована, самоконтроль.

19. Роль діяльності в процесі цілісного розвитку особистості

Діяльність -- важлива форма вияву активного ставлення людини до навколишньої дійсності. На анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості впливають такі види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, творча, спортивна, художня, громадська, а також праця із самообслуговування. У процесі активної цілеспрямованої діяльності людина реалізує свої творчі можливості у власному ставленні до природи, суспільства, культури. Діяльність виступає невід'ємною рисою особистості - запорукою подальшого розвитку і прогресу в цілому. “Особистість (лат. persona) - конкретний образ сутності людини, цілісне втілення і реалізація в ній системи соціально-значимих рис і якостей. Головна її риса самосвідомість”. “Прогрес (лат. progressus) - процес розгортання якостей людини, за наявності умов для її розвитку і цілісного функціонування, через здатність засвоєння і продукування цінностей”. “Олюднена природа” - наслідок трудової діяльності людини. Тому “цінність діяльності для особистості пов'язана з можливістю самовираження, застосування своїх здібностей, творчістю. Людина, створюючи матеріальні й духовні цінності, неодмінно повинна здобути те чого прагне. Праця - життєутверджуюча основа, не тільки фізична, а й розумова (духовна) діяльність, сутність яких визначається природними ознаками. Вона - визначальна характеристика і показник добробуту кожної людини. ЇЇ результат - продукт споживання, але найбільша насолода - процес, протягом якого ми розкриваємося і самостверджуємося як особистості. Шлях особистісного розвитку і морального вдосконалення лежить через працю, освіту, науку. Один з принципів виховання принцип включення особистості в діяльність вимагає реального залучення вихованця до діяльності. Ефективне оволодіння загальнолюдськими, загальнонаціональними і регіональними цінностями культури здійснюється шляхом організації різноманітної продуктивної діяльності, значущої для особистості, у якій кожен вихованець може реалізувати себе як неповторна особистість. Принцип індивідуально-творчого підходу передбачає створення умов для творчого розвитку особистості в атмосфері співробітництва і співтворчості. Принцип вимагає виявлення (діагностично) творчих можливостей вихованців, створення умов для самореалізації і самоствердження особистості у відповідних видах діяльності, розвитку творчих здібностей.

20. Заходи вчителя, що сприятимуть попередженню і подоланню неуспішності учнів

Для вдосконалення навчально-виховного процесу рекомендується використовувати таку систему заходів:

1. Профілактика типових причин неуспішності, властивих для певних вікових груп:

а) у початкових класах зосередити зусилля на всебічному розвитку в учнів навичок навчально-пізнавальної діяльності й працездатності;

б) включення в тематику педагогічних рад, засідань методичних рад, об'єднань питань, пов'язаних із попередженням неуспішності учнів.