Інструменти та закономірності педагогіки

42. Визначте основні вимоги принципу гуманізації виховання

Принцип гуманізації виховання - основоположна закономірність формування особистості як вищої соціальної цінності. Щоб виховувати вільну особистість у демократичному суспільстві, треба виключити диктат і жорстокість вихователя до вихованця. Вихователю треба бути чуйним, уважним, добрим до дітей, не зловживати грубими прийомами навіть до найважчого вихованця Справжній вихователь - завжди людина широкого емоційного діапазону, він глибоко відчуває і радість, і засмучення, і тривогу, і обурення, Якщо діти відчувають у цих людських пристрастях свого наставника правдивість - це і є дійсна доброта.

Для вихователя гуманізм не повинен витискувати його інші якості, наприклад, вимогливість або переконання. Не можна створювати атмосферу симпатії і любові для тих, хто постійно порушує дисципліну і порядок. Але створивши колектив з гуманістичними традиціями, педагог тим самим розв'язує багато проблем виховання. Отже, основними вимогами принципу гуманізації є:

Гуманне ставлення до особистості вихованця;

Повага його прав і свобод;

Пред'явлення вихованцю посильних та розумно сформульованих вимог;

Повага до позиції вихованця навіть тоді, коли він відмовляється виконувати пред'явлені вимоги;

Повага права людини бути самим собою;

Доведення до свідомості вихованця конкретних завдань;

Не примусове формування позитивних якостей;

Відмова від тілесних та інших покарань, що принижують гідність та честь особистості;

Визнання права особистості на повну відмову від формування тих якостей, які з будь-яких причин суперечать її переконанням (гуманітарним, релігійним та іншим).

43.Охарактеризуйте основні правила реалізації принципу єдності виховних впливів на вихованців

Цей принцип називається також принципом координації зусиль школи, сім'ї та суспільства або в іншому варіанті, принципом спіль­ної діяльності вчителів, громадських організацій і сім'ї у справі виховання підростаючого покоління, вимагає, щоб всі особи, органі­зації, суспільні інститути, причетні до виховання, діяли разом, пред'являли вихованцям узгоджені вимоги, доповнюючи і зміцнюючи педагогічний вплив. Правила реалізації принципу допомагають вихователю охопити всі аспекти виховної взаємодії:

1. Особистість вихованця формується під впливом сім'ї, това­ришів, оточуючих дорослих людей, суспільних організацій, учнівсько­го колективу. Серед цих багатоманітних впливів велика роль належить класному колективу і особистості вихователя.

2. Велика роль у формуванні особистості належить сім'ї. підтримувати та зміцнювати зв'язок з сім'єю, спиратись на неї при розв'язанні всіх виховних за­вдань, ретельно узгоджувати всі виховні дії. Перевірений засіб зв'язку школи з сім'єю - щоденник школяра.

3. Вихователь повинен бути вихований сам. У педагогів немає іншого шляху, як культивування у себе тих якостей, які б вони хотіли прищеплювати своїм дітям.

4. У практиці виховання нерідко виникають конфліктні ситуації, коли вихователь не погоджується з діяльністю сім'ї, чи, навпаки, сім'я негативно ставиться до вимог вихователів. Часто батьки зводять нані­вець зусилля педагогів, зніжуючи, надмірно пестячи своїх дітей, вихо­вуючи у них споживацьку психологію. Усувати непорозуміння необ­хідно, спираючись на те, що з'єднує всі виховні зусилля.

5. Буває, що вихователь не згоден з думкою колективу, суспіль­них організацій, критикує вчинки та дії інших вихователів і т.п. Вихователям треба завжди пам'ятати про необхідність підтримувати розумні вимоги один до одного, дбайливо ставитись до авторитету колективу.

6. Практична реалізація цього принципу вимагає створення єдиної системи виховання як на заняттях, так і в поза навчальний час. Систематичність процесу виховання забезпечується дотриманням послідовності та поступовості у формуванні рис особистості. Вихователі стежать за дотриманням цієї вимоги в сім'ї, консультуючи батьків.

7. Засіб досягнення єдності виховних впливів - координація зусиль причетних до виховання людей, служб, соціальних інститутів:встановлення та відновлення зв'язків між всіма причетними до виховання людьми: працівниками молодіжних та спортивних органі­зацій, творчих спілок.

44. Які специфічні ознаки методу слід врахувати при його визначенні? Співвідношення "методи-прийоми" навчання

Вибір методів займає важливе місце в загальному плануванні навчального процесу і здійснюється у тісному зв'язку з вибором усіх основних елементів навчання: завдань, змісту, форм і засобів. ціль навчання; рівень мотивації навчання; реалізація принципів і закономірностей навчання; зміст, який необхідно реалізувати; кількість і складність навчального матеріалу; рівень підготовленості учнів; вік і працездатність учнів; сформованість навчальних навичок; час навчання; матеріально-технічні та організаційні умови навчання; взаємовідносини між учителем й учнями; кількість учнів у класі; рівень підготовленості вчителя; тип і структура заняття; специфіка предмету. При виборі методів навчання необхідно враховувати такі основні умови:

1. Відповідність методів принципам навчання.

2. Відповідність методів цілям і завданням навчання.

3. Відповідність методів змісту даної теми.

4. Відповідність методів умовам і відведеному часу для навчання.

5. Відповідність методів навчальним можливостям учнів: віковим (фізичним, психічним), рівню підготовленості, особливостям класного колективу.

6. Відповідність методів можливостям вчителя.

Метод навчання - спосіб упорядкованої взаємозв'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти. У структурі методів виділяють прийоми, тому кожний метод можна представити як сукупність методичних прийомів. Отже, прийом - це елемент методу. Елементи методів не є сумою окремих частин цілого, а системою, що об'єднана логікою дидактичного завдання. Якщо метод є способом діяльності, що охоплює весь шлях її протікання, то прийом - це окремий крок, дія в реалізації методу.

45. Визначте умови, що забезпечують успішне виховання дітей в сімї

Виховання дiтей у сiм'ї має в бiльшостi випадкiв суб'єктивний характер i залежить вiд рiвня моральностi i культури батькiв, їх життєвих планiв, iдеалiв, вчинкiв, сiмейних традицiй тощо. Однiєю з умов успiшного сiмейного виховання є довiр'я до дiтей, надання їм самостiйностi.Найголовнішими умовами успішного сімейного виховання ми вбачаємо:

а) сім'я -- міцний і дружний колектив;

б) інтереси членів сім'ї перебувають у гармонійній єдності з інтересами суспільства;

в) повна сім'я -- важлива умова успішного виховання дітей;

г) єдність вимог з боку батька і матері;

д) наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей;

е) дотримання батьками норм і правил співжиття;

є) атмосфера взаємного довір'я, дружби, доброзичливості;

ж) використання порад А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського у сімейному вихованні.

Перші уявлення про справедливість, честь, обов'язок дитина дістає не стільки зі слів батьків, скільки з спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей. В сім'ї в процесі спілкування дітям передається світогляд батьків. Батьки щоденним особистим прикладом прививають дітям свої стереотипи свідомості і поведінки, до чого і зводиться суть всякого виховання.

46. Принципи навчання визначають зміст, організаційні форми і методи

Еавчального процес увідповідно до загальних цілей і закономірностей, регулюють основні компонент процесу навчання. Загальна кількість принципів у дидактичній теорії чітко не визначена, оскільки наука постійно проникає у більш складні зв'язки і відношення між суб'єктами і компонентами процесу навчання. Правила навчання як окремі вимоги до викладання розкривають і конкретизують різні сторони принципів навчання, формулюються здебільшого в категоричній формі і вимагають від учителя безпосередніх дій. Знання типових ситуацій і методичних прийомів допомагає правильно оцінити конкретні умови навчання, прийняти адекватне ситуації рішення. Система дидактичних принципів. Сучасні принципиз умовлюють вимоги до всіх компонентів навчального процесу -- цільового, стимуляційно-мотиваційного, змістового, операційно-діяльнісного, контрольно-регулювального й оцінно-результативного. Вони виступають в органічній єдності, утворюючи певну структуру основних положень організації навчального процесу.

47. Функції сім`ї

Основне призначення сім'ї - задоволення суспільних, групових та індивідуальних потреб. Будучи соціальним осередком суспільства, сім'я задовольняє ряд його найважливіших потреб, у тому числі й у відтворенні населення. У той же час вона задовольняє особистісні потреби кожного свого члена, а також загальсімейні (групові) потреби. З цього і випливають основні функції соціалістичної сім'ї: репродуктивної, економічної, виховної, комунікативна, організації дозвілля та відпочинку. Між ними існує тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення і взаємодоповнюваність. Проблеми виховання дітей в сім'ї щільно пов'язані з усією життєдіяльністю підростаючого покоління. Проблеми виховання дітей багато в чому залежать від внутрішнього клімату в сім'ї, на який впливає не тільки відносини між батьками, а й життєві принципи кожного з них. Байдужість і грубість у дитини, як правило, розвиваються за рахунок негативного впливу думок і вчинків його батьків.

48. Повний аналіз уроку

1. Цільоваспрямованість уроку (постановка завдання).

2. Обсяг відібраного на уроці навчального матеріалу і реальність його засвоєння на уроціучнями.

3. Який час на уроці було відведено вивченню нового матеріалу, його розбору, закріпленню і виявленнюрезультатівзасвоєння.

4. Як організована самостійна розумова діяльність учнів, рівень взаємоперевірки своїх знань на уроці.

5. Як робота з підручником сприяла засвоєнню і закріпленнюзнаньучнів.

6. Виявити, який рівень зворотного зв'язку з усімаучнями.

7. Яка система завдань роботи вчителя з учнями і як вона сприяє досягненню необхідного рівня знань на даномууроці.

8. Раціональність проведення уроків - лекцій, семінару, конференції, диспуту, конкурсу і т.д., видача матеріалу блоками, використання опорних сигналів на даномууроці.

9. Які методи і прийоми навчання були використані і їх активність на уроці.

10. Чи здійснюється опора на між предметні зв'язки.

11. Наскільки творчо перевірено домашнє завдання попереднього уроку у всіх і Чи доведене нове до кожного учня, його оптимальність з урахуванням обсягу завдань з інших предметів.

12. Як результат засвоєння знань учнів і чи не знизиться він в нових умовах, ситуаціях.

49. Чим обумовлені різні підходи ло класифікації методів навчання?

Проаналізуйте їх. У дидактиці є різні підходи до класифікації методів навчання. Проаналізуймо деякі з них.

- методи навчання за джерелами знань: Виокремлення методів навчання за зовнішніми проявами їх форм, тобто за джерелами інформації, яку мають засвоювати учні, залишається найбільш прийнятним і зрозумілим. На основі такого підходу виділяють три групи методів навчання: словесні, наочні, практичні. Словесні - розповідь, пояснення, бесіда, лекція, інструктаж. Наочні - ілюстрація, демонстрація, спостереження. Практичні - лабораторна, практична, вправи. - методи навчання за характером логіки пізнання: Тому в навчальному процесі природно використовуються методи, які властиві логіці як науці про закони, форми та прийоми людського мислення. Це аналіз, синтез" індукція, дедукція. Аналітичний метод передбачає мисленнєве або практичне розкладання цілого на частини з метою виокремлення суттєвих ознак цих частин. Але це лише початковий компонент пізнання. Наприклад, у мові є загальне поняття "слово". У процесі пізнання в слові виділяють його частини: основу і закінчення, корінь, префікс, суфікс; знайомляться із сутністю цих морфем, їх значенням у слово будові.

Для розуміння цілісності явища, сутності певного поняття необхідно переходити до наступної логічної операції -- синтезу.

Індуктивний і дедуктивний методи перебувають у діалектичному взаємозв'язку.

Методи навчання за логічними ознаками не відокремлені від методів навчання за джерелами знань. У процесі використання словесних, наочних і практичних методів учитель і учні не можуть обійтися без індукції, дедукції, аналізу й синтезу.

- методи пізнання за рівнем проблемності засвоєння знань:

Ефективність навчання багато в чому залежить від способу організації мислення людини. Тому в окрему групу виділяють методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності. Залежно від рівня розумової активності учнів виокремлюють такі методи навчання: проблемний виклад (проблемно-інформаційний), частково-пошуковий, дослідний.

Застосування названих методів навчання ґрунтується на послідовній і цілеспрямованій постановці перед учнями проблемних задач, які спонукають їх оволодівати новими знаннями для успішного їх розв'язання. Використовуючи такі методи, необхідно дотримуватися певних вимог: висувати пізнавальні задачі відповідно до змісту навчального матеріалу та вікових особливостей учнів; окреслювати гіпотези; сприяти мобілізації резерву знань і способів пізнання; залучати учнів до активної самостійної пізнавальної діяльності; аналізувати й оцінювати результати навчальної роботи вихованців.

Проблемний виклад передбачає створення вчителем проблемної ситуації, допомогу учням у виокремленні та "прийнятті" проблемної задачі, використання словесних і наочних методів навчання для активізації розумової діяльності учнів, спрямованої на задоволення пізнавального інтересу в процесі отримання нової інформації.

Частково-пошуковий метод спрямований на залучення учнів до пошуків шляхів, прийомів і засобів розв'язання пізнавальної задачі. Для забезпечення дієвості цього методу потрібно: створення проблемної ситуації і спонукання учнів до розуміння й прийняття пізнавальної задачі; керівництво процесом пошукової мисленнєвої діяльності учнів з використанням системи логічно вмотивованих запитань; стимулювання й схвалення пізнавальної діяльності учнів у процесі розв'язання навчальних завдань; аналіз успіхів, помилок і труднощів під час розв'язання задач.

Дослідний метод спрямований на залучення учнів до самостійного розв'язання пізнавальної задачі з використанням необхідного обладнання. Для ефективності цього методу варто дотримуватись певних вимог: створення проблемної ситуації; керівництво учнями підчас виокремлення пізнавальної задачі; спонукання учнів до пошуків гіпотези, перевірка її достовірності; надання допомоги учням у пошуках ефективних методів і резерву знань, необхідних для розв'язання задачі; орієнтація учнів на проведення досліджень і систематизацію результатів проведеної роботи; включення учнів у самостійний аналіз ходу й результатів дослідної роботи.

50. Розкрийте сутність особистості у гуманістичній концепції виховання

Визнаючи особистість і розвиток її сутнісних сил в якості провідної цінності, гуманістична педагогіка у своїх теоретичних побудовах і технологічні розробки спирається на її аксіологічні характеристики. У різноманітних діях і діяльностях особистості виявляються її специфічні оціночні ставлення до предметного і соціального миру, а також до самої себе. Завдяки оцінним відносин особистості відбувається створення нових цінностей чи розповсюдження раніше відкритих і визнаних (наприклад, соціальних норм, точок зору, думок, правил, заповідей і законів спільного життя та ін.) Для розрізнення визнаних (суб'єктивно-об'єктивних) і фактичних (об'єктивних) цінностей вживається категорія потреба. Саме потреби людини виступають основою його життєдіяльності. По суті, вся культура людства пов'язана з історією виникнення, розвитку і ускладнення потреб людей. Їх вивчення - своєрідний ключ до розуміння історії людської культури. Зміст потреб знаходиться в залежності від сукупності умов розвитку конкретного суспільства.

Потреби звернені в майбутнє, внаслідок чого вони програмують зразки життєдіяльності, які спонукають людину долати умови свого буття, творити нові форми життя. Завдяки своїй регуляторної функції, потреби являють собою найбільш значущий критерій розвитку особистості, особливо її морального потенціалу. Вони багато в чому несуть в собі програму цього розвитку.

У світі цінностей відбувається ускладнення стимулів поведінки людини і причин соціальної дії. На перший план виступає не те, що необхідно, без чого не можна існувати, так як це завдання вирішується на рівні потреб, і не те, що вигідно з точки зору матеріальних умов буття, - це рівень дії інтересів, а те, що відповідає уявленню про призначення людини та її гідності, ті моменти мотивації поведінки, в яких проявляється самоствердження і свобода особистості. Це і є ціннісні орієнтації, які зачіпають всю особистість, структуру самосвідомості, особистісні потреби. Без них не може бути справжньої самореалізації особистості. Однак особистість, діяльність якої визначається тільки потребами, не може бути вільною і творчою нові цінності. Людина має бути вільною від влади потреб, вміти долати своє підпорядкування ім. Свобода особистості є відхід від влади низинних потреб, вибір вищих цінностей і прагнення до їх реалізації. Ціннісні орієнтації відображаються в моральних ідеалах, які є вищим проявом цільової детермінації діяльності особистості. Ідеали представляють собою граничні мети, вищі цінності світоглядних систем. Вони завершують багатоступінчастий процес ідеалізації дійсності.

Розуміння ціннісних орієнтацій як морального ідеалу призводить до загострення протиріччя між соціальним і особистим. З виниклого конфлікту виходять, як правило, жертвуючи одним заради іншого. Проте гуманна людина буде поступати відповідно до вимог морального ідеалу. Моральні ідеали, отже, обумовлюють досягнення такого рівня розвитку особистості, який відповідає гуманістичної сутності людини. Вони відображають сукупність гуманістичних цінностей, відповідних потребам розвитку суспільства і потребам особистості, що розвивається. У них проявляється органічна єдність провідних інтересів особистості і суспільства, оскільки вони концентровано виражають соціальні функції гуманістичного світогляду.

Моральні ідеали не є раз і назавжди заданими, застиглими. Вони розвиваються, удосконалюються як зразки, що визначають перспективу розвитку особистості. Розвиток є характеристикою гуманістичних моральних ідеалів, ось чому вони виступають в якості мотиву вдосконалення особистості. Ідеали пов'язують історичні епохи і покоління, встановлюють спадкоємність кращих гуманістичних традицій, і перш за все в освіті.

Моральні ідеали є вищими критеріями мотиваційно-ціннісного ставлення особистості, яке характеризується усвідомленням особистістю свого обов'язку, відповідальності перед суспільством, добровільним прийняттям рішення поступитися своїми інтересами на користь іншої людини, не вимагаючи нічого взамін.

У мотиваційно-ціннісному відношенні особистості об'єктивне і суб'єктивне представлено в єдності, визначаючи її виборчу спрямованість як на цінності діяльності, так і на процеси самореалізації.

Ця єдність полягає в тому, що значуще не відірвано від об'єктивної дійсності, не суперечить їй, а виникає на її основі, відштовхується від реальних можливостей її зміни, від наявних функціональних можливостей людини. Потреби, цілі, що виходять за межі об'єктивних можливостей зміни дійсності, виступають як неадекватні спонукання. Мотиваційно-ціннісне ставлення характеризує гуманістичну спрямованість особистості в тому разі, якщо вона, будучи суб'єктом діяльності, реалізує в ній свій гуманістичний спосіб життя, готовність брати на себе відповідальність за інших і за майбутнє суспільства, вступати незалежно від приватних обставин і ситуацій, що складаються в її життя, творити їх, наповнювати гуманістичним змістом, виробляти гуманістичну стратегію і перетворювати себе як гуманну особистість.

51. Визначте і охарактеризуйте основні умови розвитку колективу

На успішність розвитку і становлення колективу впливає низка таких соціально-педагогічних чинників:

1) глибоке знання вихователями психолого-педагогічних основ теорії та практики формування й розвитку колективу;

2) забезпечення наступності та єдності дій педагогів у роботі з колективом.

3) володіння технікою створення перспективних ліній;

4) забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і органами самоврядування;

5) наявність соціально-педагогічних умов для ефективної діяльності членів колективу;

6) наявність традицій у життєдіяльності колективу;

7) дотримання належного стилю і тону в колективі. Питання теорії та практики розвитку колективу, а також його впливу на формування особистості досить добре досліджені в психолого-педагогічній літературі, непогано розроблені технології роботи з колективами. Варто лише в процесі практичної роботи впевнено спиратися на надбання педагогічної науки, звільнитися від ідеологічної заангажованості, цілеспрямовано працювати над розвитком колективу на засадах гуманізму, використовувати колектив як джерело соціально-психологічного розвитку особистості, її соціальної захищеності. Важливим чинником, що сприяє розвитку і становленню колективу, є система перспективних ліній. Перспектива -- це мета, "завтрашня радість", як зазначав A.C. Макаренко, що виступає стимулом у діяльності колективу йокремих його членів.Поряд з іншими чинниками колектив вирізняється згуртованістю, внутрішньою силою, соціально значущими традиціями.Традиція (від лат. traditio -- передача) -- це різновид або форма звичаю, що відрізняється особливою стійкістю та спрямованими зусиллями людей зберегти незмінними форми поведінки, які успадковані від попередніх поколінь.

52. Визначте позитивні позиції словесних методів навчання, їх основний недолік і шляхи його подолання

Головними елементами цих методів є слово, усна розповідь учителя. До них належать пояснення, інструктаж, розповідь, лекція, бесіда, самостійна робота з підручником.

Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення. їх перевага полягає в тому, що учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань. Проте ці методи не дають змоги визначити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлення про об'єкти, що є предметом вивчення. Тому існує небезпека, що засвоєні учнями знання будуть формальними.

Ефективність методу бесіди залежить від уміння вчителя формулювати і ставити запитання.

Робота з підручником - дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.

Слабка або недостатня підготовка будь-якої сторони не сприяє досягненню навчальної та виховної мети і взагалі може спричинити неуспіх усього заняття.

У методу бесіди є ряд як переваг, так і недоліків. Цей метод сприяє розвитку правильної, грамотної мови в учнів. Більше того, у них з'являється можливість самостійно мислити і здобувати нові знання.

Іноді бесіда може негативно вплинути на навчання, якщо вчитель, слухаючи відповіді учнів, відволікається від мети уроку і починає розмірковувати на зовсім інші теми. Мало того, що при цьому він втратить багато часу, який міг витратити на вивчення або закріплення матеріалу, він не зможе і опитати весь клас.

53. Доведіть важливість і необхідність філософсько-світоглядної підготовки школяра в сучасній школі

Одним із провідних завдань виховання базової культури особистості є формування світогляду школярів. Світогляд - це система поглядів людини на навколишній світ (явища природи, суспільні процеси, свідомість людей), своє місце в ньому. Вчитель має різними формами, методами та засобами прищепити учням любов до освіти і науки. Для того, щоб знання переросли у переконання особистості, вони повинні проникнути у сферу її почуттів і переживань. Емоційний компонент світогляду спонукає вчителя звертатися до особистого досвіду учнів, життєвих ситуацій, творів літератури й мистецтва, щоб створити і підтримати сприятливий соціально-психологічний фон для формування переконань.

Погляди і переконання формуються у спілкуванні та власній практичній діяльності школярів.

Виникнувши на хвилі практики і поривів людського духу, пізнання стало невід'ємною стороною буття людини і суспільства. Знання є найважливішими інструментами та способами теоретичного пояснення людиною навколишнього світу і самого себе. Без знань неможливо отримати переконливі відповіді на питання про сутність світу і буття людини в ньому і, відповідно, формування світогляду. Світоглядна культура є фундаментом формування особистості, а формування світоглядної культури - це, по суті, підвищення освітнього рівня.

54. Розкрийте мету і зміст громадянського виховання школярів: патріотичне виховання і формування культури міжнаціонального спілкування; правова культура

Основна мета громадянського виховання полягає у формуванні громадянськості як інтегративної якості особистості, що містить в собі внутрішню свободу і повагу до державної влади, любов до Батьківщини і прагнення до миру, почуття власної гідності і дисциплінованість, гармонійне прояв патріотичних почуттів та культури міжнаціонального спілкування. Становлення громадянськості як якості особистості визначається як суб'єктивними зусиллями педагогів, батьків, громадських організацій, так і об'єктивними умовами функціонування суспільства - особливостями державного устрою, рівнем правової, політичної, моральної культури суспільства. Зміст громадянського виховання у школі та сім'ї склад-* робота вчителів, вихователів та батьків з патріотичного виховання, з формування культури міжнаціонального спілкування, правової культури, виховання в дусі миру та ненасильства. У громадянському становленні особистості важливе місце займає участь дітей, підлітків і юнацтва в діяльності дитячих громадських об'єднань і організацій.

Патріотичне виховання. Формування культури міжнаціонального спілкування. Патріотизм як якість особистості проявляється в любові до своєї Батьківщини, відданості, готовності служити своїй батьківщині. Патріотичне виховання і формування культури міжнаціонального спілкування здійснюється в процесі включення учнів в активний творчий працю на благо Батьківщини, прийшовши дбайливого ставлення до історії батьківщини, до його культурному у спадщині, до звичаїв і традицій народу - любові до своїх рідних місць; виховання готовності до захисту батьківщини; вивчення звичаїв та культури різних етносів.Велику роль у вихованні патріотизму грають предмети гуманітарного та природничого циклів.Вивчення природи рідного краю, його історичного минулого емоційно переживається дитиною, зміцнює і розвиває почуття любові до Батьківщини. Формуванню культури міжнаціонального спілкування сприяє вивчення іноземних мов, які розкривають історію культуру країн мови, що вивчається, традиції і звичаї народів цих країн. Правова культура виступає важливим компонентом загальної культури людини. У концепції модернізації як головний процес освіти розглядається готовність і здатність учнів старших класів нести особисту відповідальність як за власне благополуччя, так і за благополуччя суспільства.Формуванню правосвідомості та активної громадської позиції учнів у школах.

55. Дайте характеристику наочних методів навчання

Ця група методів навчання використовується з метою реалізації важливого для допоміжної школи дидактичного принципу.

До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.

Метод ілюстрування - оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін.

Метод демонстрування - показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо.

Можливий показ учням різноманітних наочних об'єктів - реальних предметів (безпосередня наочність) та їх зображень (опосередкована наочність).

56. Який зміст вкладають в поняття "основи моральної культури"

Охарактеризуйте роботу вчителя з формування основ моральної культури.

Структуру моральної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню моральної культури учнів є формування у них системи моральних знань, почуттів, ставлень, поведінки.

Моральний розвиток особистості проходить три стадії (Л. Кольберг). На доморальному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання моралі визначається намаганням належати групі, суспільству, відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій рівень морального розвитку автономний: людина добровільно обирає моральну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно.

Формування моральної культури школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про інших, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і под.

До форм морального виховання відносять спеціальні уроки, етичні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші.

57. Поясніть сутність поняття "Система народної освіти". Які принципи лежать в основі її побудови в Українській державі?

Народна освіта, система освітньо-виховних установ і заходів, забезпечуючу освіту і виховання народу відповідно до інтересів, потреб суспільства і держави. У ряді країн поряд з державними існують приватні і релігійні учбово-виховні установи. Н. о. охоплює установи дошкільного виховання, загальноосвітні школи всіх типів, професійно-технічні, середні спеціальні і вищі учбові заклади, різні форми професійного вчення і підвищення кваліфікації працівників, позашкільні установи. Закон України «Про освіту» (ст. 3) гарантує громадянам України право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду і характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, Навчально-виховна діяльність закладів освіти, згідно із цим законом (ст. 6), має здійснюватися за такими принципами:-- Доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою. Цей принцип передбачає вільний вибір громадянами будь-якого типу навчального закладу на рівних умовах, рівне право на навчання чоловіків і жінок.-- Рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку.-- Гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей. Навчально-виховний процес має орієнтуватися на зміцнення єдності народу, людини і держави-- Органічний зв'язок з освітою та національними історією, культурою, традиціями. Цей принцип реалізується через національну спрямованість виховання. Він передбачає необхідність вивчення історії і культури свого народу, рідної мови, а також прищеплення шанобливого ставлення до національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну.-- Незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій. -- Науковий, світський характер освіти. В українській національній школі навчання має світський характер. На всіх етапах навчання і виховання школа дає учням наукові знання про природу, суспільство, науку, культуру, формуючи на їх основі науковий світогляд, моральні, правові, естетичні та інші цінності.-- Інтеграція з наукою і виробництвом. Цей принцип передбачає вивчення усталених наукових здобутків; Взаємозв'язок із наукою інших країн..-- Гнучкість і прогностичність системи освіти-- Єдність і наступність системи освіти. Безперервність і різноманітність системи освіти.

58. З якою метою сьогодні використовують практичні методи навчання

Вони охоплюють різні види діяльності учнів і спрямовані на формування навичок та вмінь застосовувати знання в стандартних чи змінених умовах із метою досягнення їх вищого рівня Ці прийоми є складовими методів вправ, лабораторних і практичних робіт, дидактичних ігор. Вправа - практичний метод навчання, який передбачає планомірне, організоване, повторне виконання дій із метою оволодіння ними або підвищення їх якості.

За характером навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні, письмові, графічні, технічні.

Усні вправи сприяють розвитку логічного мислення, пам'яті і мови учнів. Письмові вправи зазвичай використовують для закріплення знань і формування вмінь їх застосовувати. Вони сприяють розвитку культури писемної мови, самостійності. До графічних вправ належать розроблення схем, графіків, технологічних карт; виготовлення альбомів, плакатів, стендів; виконання замальовок під час проведення лабораторно-практичних робіт та екскурсій. їх застосування сприяє розвитку просторової уяви, запам'ятовуванню навчального матеріалу. Технічні вправи використовують насамперед для формування практичних умінь і навичок, техніки рухів, вимови та ін.

Лабораторна робота - практичний метод навчання, який передбачає вивчення в спеціальних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання.

Цей метод дає учням змогу оволодівати вміннями і навичками роботи з обладнанням, вимірювати, обробляти результати і порівнювати їх. Водночас його використання пов'язане зі значними затратами енергії і часу. Плануючи лабораторний метод, необхідно переконатися в тому, що результати навчання будуть вищими, ніж за використання інших методів. Лабораторні роботи проводять як у процесі вивчення нового навчального матеріалу, так і після його пояснення.

За змістом лабораторні роботи поділяють на ілюстративні і дослідницькі. Лабораторні роботи ілюстративного характеру передбачають насамперед організацію діяльності учнів зі спостереження за природними явищами і процесами, а також збір і поповнення експонатами краєзнавчих і шкільних музеїв, пошук і вивчення історичних пам'яток і фольклору рідного краю (прислів'я, приказки, пісні, загадки, обряди та ін.). Дослідницькі лабораторні роботи проводять учні під керівництвом учителя з використанням, відповідного приладдя та інших технічних засобів. Практична робота - метод навчання, спрямований на поглиблення і закріплення теоретичних знань та перевірку наукових висновків.

Цей метод зміцнює зв'язок теорії і практики в навчальному процесі, застосовується в єдності зі словесними і наочними методами навчання, ґрунтуючись на досвіді організації лабораторних робіт, сформованих знаннях, уміннях та навичках, забезпечує конкретизацію здобутих знань. Він має узагальнювальний характер. На відміну від лабораторних робіт практичні передбачають застосування теоретичних знань на практиці і проводяться після вивчення великих розділів, тем. Дидактична гра - спеціально створена ситуація (модель реальності), з якої учням запропоновано знайти вихід.

Цей метод виходить за межі словесних, наочних і практичних методів, синтезуючи в собі їх елементи. Дидактична гра створює умови для активної навчальної діяльності з імітаційного моделювання систем, явищ і процесів, які вивчаються. У ній навчальна діяльність об'єднується з ігровою, набуваючи ознак цілеспрямованої навчальної діяльності, у процесі якої інформація надходить не ззовні, а є внутрішнім продуктом і результатом цієї діяльності. Одержана в такий спосіб інформація породжує новий рівень знань, який, у свою чергу, сприяє формуванню наступного, вищого, рівня знань.

59. Формування свідомої дисципліни і культури поведінки у процесі виховання

Одне з центральних місць у системі морального виховання школярів займає виховання свідомої дисципліни і культури поведінки. Дисципліна передбачає організованість, порядок в тій чи іншій області, життєдіяльності людей. Дисципліна відображає відповідність поведінки і способу життя людини правилами і нормами, що склалися в суспільстві. Дисциплінованість як якість особистості характеризує її поведінка в різних сферах життя і діяльності і проявляється в витриманості, внутрішньої організованості, відповідальності, готовності підкорятися і особистим і громадським цілям, установкам, нормам і принципам.

Шкільна дисципліна - одна з форм прояву громадської дисципліни. Це прийнятий порядок в стінах навчального закладу, це дотримання учнями правил взаємин з учнями та вчителями, це обов'язковість виконання усіма членами колективу прийнятих правил і приписів. Будучи складовою частиною моральності, дисципліна учнів полягає в знанні правил поведінки, встановленого порядку та їх свідомого виконання. Закріпилися правила поведінки визначають дії і вчинки особистості.

Дотримання шкільної дисципліни передбачає підпорядкування вимогам колективу, більшості. Робота школи, вчителя по вихованню свідомої дисципліни і культури поведінки має бути спрямована на роз'яснення школярам необхідності дотримання дисципліни в інтересах самої особистості, колективу і суспільства. Але дисципліна особистості не може розглядатися тільки як підкорення, вона повинна розглядатися в контексті її свободи, як суб'єктивна здатність особистості до самоорганізації, досягнення власних цілей історично виробленим способом. Здатність особистості вибирати свою лінію поведінки в різних обставинах (самовизначення) є передумовою моральної відповідальності за свої вчинки (О.С. Газман). Володіючи самодисципліною, школяр захищає себе від випадкових зовнішніх обставин, збільшуючи тим самим ступінь власної волі.

Дисциплінованість як особистісне якість має різні рівні розвитку, що знаходить своє відображення в понятті культура поведінки. Воно включає в себе різні сторони моральної поведінки особистості; в ній органічно злиті культура спілкування, культура зовнішності, культура мови і побутова культура. Виховання культури спілкування у дітей вимагає формування довіри, доброти до людей, коли нормами спілкування стають ввічливість, уважність. Важливо навчити дітей поведінки з рідними, друзями, сусідами, сторонніми людьми, у транспорті, в громадських місцях. У сім'ї та школі необхідно подбати про знайомство дітей з ритуалами привітань, вручення подарунків, вислови співчуття, з правилами ведення ділових телефонних розмов і ін.

Культура зовнішності складається з уміння елегантно, зі смаком одягатися, обирати свій стиль; дотримання правил особистої гігієни, особливості жестикуляції, міміки, ходи, рухів.

Культура мовлення - це вміння школяра вести дискусію, розуміти гумор, використовувати виразні мовні засоби в різних умовах спілкування, володіти нормами усної і писемної літературної мови.

Екологічна культура учнів. Стрімко розвивається рух за охорону природи охопило весь світ. Питання про те, як повинен ставитися людей до навколишнього середовища, в рівній мірі постало перед кожним жителем планети. У сучасній науці поняття "екологія" характеризується єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей. На цій підставі правомірно виділення соціальної, технічної, медичної екології, розглядають поведінку людини в природі.

60. Класифікація засобів наочності

Засоби наочності і технічні засоби навчання

Засоби наочності класифікуються за ознаками:

1. За характером матеріалу який подається

2 групи: Натуральні - природними або виробничими об'єктами. Зображувані - завдяки засобам техніки (зображення).

2. За способами зображення Образні - предмет або явище в реальному вигляді.

Умовно схематичні - передають тільки головне оброблене шляхом використання умовних зображень (географічні карти, схеми і т.д.).

3. ЗмістПонятійні - дають уявлення про поняття у вигляді схеми

Ілюстративні - ілюструє положення.

4. За часом використання Традиційні - використовуються тривалий час (дошка, крейда і т.д.) Сучасні - технічні засоби (комп'ютер, навчальне кіно, діапроекція, фонозапис)5. Зовнішня - до зору звернена. Внутрішня - до пам'яті. Вимоги

1. Систематичність використання засобів наочності.

2. Дотримання міри у використанні засобів наочності.

Вимоги до демонстрування статичних зображень:

1. визначення місця кожного наочного зображення у структурі навчального заняття. (позначки в тексті лекції)

2. обов'язкове коментування наочного зображення

3. дотримання логічної послідовності у коментуванні зображення

4. не можна переходити до подальшого викладення матеріалу, якщо студенти ще продовжують переписувати з екрану

5. зображення не повинно бути доступним до сприйняття студентами, якщо лектор переходить до викладення наступного матеріалу

6. дотримання міри при використанні наочного зображення. (оптимальний варіант - 4-6 зображень протягом лекції)

61. Охарактеризуйте найбільш загальні умови, що визначають вибір методу навчання

Вибір методів навчання не може бути довільним. Лише на перший погляд, і те неспеціалісту, може здатися, що вчитель вибирає методи, які йому заманеться. Насправді він дуже обмежений у визначенні шляхів досягнення мети. Об'єктивні та суб'єктивні причини, наявні можливості, випадковості звужують діапазон вибору, залишають педагогу лічені способи ефективної роботи. Вибираючи той чи інший метод навчання, учителю необхідно кожен раз враховувати багато залежності. Насамперед визначаються головна мета і конкретні завдання, які будуть вирішуватися на уроці. Вони «задають» групу методів, в загальних рисах придатних для досягнення намічених завдань. Далі слід цілеспрямований вибір оптимальних шляхів, що дозволяють найкращим чином здійснити пізнавальний процес. Можна виділити декілька загальних умов, які визначають вибір методу навчання:

1. вікові особливості вихованців.

2. індивідуальні особливості вихованців.

3. Зміст і методи певної науки взагалі і предмета, теми зокрема.

4. Цілі і завдання навчання.

5. Навчальні можливості школярів (вікові, рівень підготовленості, особливості класного колективу).

6. Зовнішні умови (географічні, виробниче оточення).

7. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовленості, знання типових ситуацій процесу навчання) 1.

62. Визначте головні закономірності виховного процесу і поясніть від чого залежить ефективність виховання

Закономірності виховного процесу:

1. Виховний процес являє собою постійну трансформацію зовнішніх впливів у внутрішній процес особистості:

* Мотиви;

* Життєві орієнтації;

* Установки.

2. Єдність педагогічних впливів на особистість і активну діяльність самої особистості у виховному процесі. Саме діяльність особистості є тим механізмом, який дозволяє перетворити сукупність зовнішніх впливів у власні розвиваючі зміни в новоутвореннях особистості.

3. Особистісно-зорієнтоване виховання передбачає елементарний і планомірний вплив на інтелект, емоції і волю особистості.

Від чого залежить ефективність виховання:

1. Від виховних відносин (дружні, відкриті, добрі).

2. Відповідність мети та організації дій, які допомагають досягти.

3. Від інтенсивності виховання і самовиховання.

4. Від активності учасників виховного процесу.

5. Ефективність сукупних процесів (навчання, розвиток).

6. Від інтенсивності впливу на внутрішню сферу.

7. Від інтенсивності і якості взаємин між самими вихованцями.

63. Охарактеризуйте основні шляхи реалізації принципу індивідуального підходу до учнів

«Індивідуалізацію навчання» розуміють як:

* організацію навчального процесу, за якої вибір способів, темпу навчання здійснюється з урахуванням індивідуальних відмінностей учнів, рівня розвитку їхніх здібностей до учіння;

* систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають діяльності й пізнавальним можливостям окремих учнів на рівні їхніх потенційних можливостей;

У загальному випадку сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні та врахуванні індивідуальних і вікових особливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпечення на цій основі підвищення якості його навчання, всебічного розвитку.

Принцип індивідуального підходу у навчанніВін спрямований на пошук можливостей гармонійного поєднання індивідуальних і колективних форм навчання, їх взаємного доповнення, тобто використання в колективних формах елементів самостійної пізнавальної діяльності учнів. Цей принцип сучасна дидактична теорія пов'язує з особистісно індивідуальною орієнтацією навчання, визначенням індивідуальної траєкторії розвитку учіння, вибором рівня і методів оволодіння змістом навчальних програм, адаптацією учнів до особливостей інформаційних і комп'ютерних технологій навчання.

Цей принцип висуває такі вимоги:

- ураховувати рівень розумового розвитку учня;- здійснювати аналіз досвіду учнів;- вивчати мотиви учіння школярів;- надавати індивідуальну допомогу учням у навчанні;- ураховувати рівень пізнавальної і практичної самостійності учня;- ураховувати рівень вольового розвитку учня;- об'єднувати в диференційовані підгрупи учнів, які мають однакові навчальні можливості;- корегувати зміст і форми навчання, надавати допомогу учням без суттєвого зниження складності змісту навчального матеріалу;

- досліджувати індивідуальну систему діяльності учні64. Дайте порiвняльну характеристику репродуктивнихi проблемно-пошукових методiв навчання

Репродуктивний метод спрямований на відтворення учнем способів діяльності за визначеним учителем алгоритмом і використовується для формуванняумінь і навичок. Репродуктивний метод маєтакіхарактерніознаки:

1) знання учням пропонуються у “готовому” вигляді;

2) учитель не тільки повідомляєзнання, але й пояснює їх;

3) учні засвоюють знання, розуміють, запам'ятовують і правильно відтворюютьїх;

4) міцність засвоєння знань та уміньзабезпечується шляхом їх багаторазового повторення.

Виклад навчального матеріалу може здійснюватися в процесі переказу прочитаного, вправи за зразком, роботи з книгою, аналізу таблиць, моделей за певним правилом.

Репродуктивний метод забезпечує можливість передачі великої за обсягом навчальної інформації за мінімально короткий час, без великих витратзусиль. Цей метод не дозволяє вдостатній ступені розвивати гнучкість мислення, навички пошукової діяльності.

Проблемно-пошукові методиз астосовуються в ході проблемного навчання. Під час використання проблемно-пошукових методів навчання викладач використовує такі прийоми: створює проблемну ситуацію (ставить питання, пропонує завдання, експериментальне завдання), організовує колективне обговорення можливих підходів до рішення проблемної ситуації, підтверджує правильність висновків, висуває готове проблемне завдання Проблемно-пошукові методи навчання дуже ефективні для дистанційного навчання бо вони достатньо часто застосовуються на практиці за допомогою наочних, словесних і практичних методів. У зв'язку з цим прийнято говорити про методи проблемного викладу навчальногоматеріалу, про проблемні і евристичні бесіди, про застосування наочних методів проблемно-пошукового типу, про проведення проблемно-пошукових практичних робіт дослідницького вигляду. На думку И.Я. Лернера, цей вид методів включає такі його окремів ипадки як метод проблемного викладу, частково-пошуковий, абоевристичний, дослідженняметодинавчання.

Виклад навчального матеріалу методом проблемно їрозповіді і проблемно побудованої лекції припускає, що викладач по ходу викладу роздумує, доводить, узагальнює, аналізує факти і веде за собою мислення слухачів, роблячи його активнішим і творчим.

Одним з методів проблемного навчання є евристична і проблемно-пошукова бесіда. В ход іїї викладач ставить перед студентами ряд послідовних і взаємозв'язани хпитань, відповідаючи на які вони повинні висловлювати які-небудь пропозиції і намагатися поті мсамостійно доводити їх справедливість, здійснюючитим самим деяке самостійне просування вперед у засвоєнн інових знань.

65. В основі сучасної вітчизняної ідеології відбору змісту виховання лежать певні ідеї

1. Реалізм мети виховання. В умовах економічної, духовної, екологічної кризи суспільства, загальною. Метою виховання повинно стати формування соціально активного громадянина демократичного суспільства, який у своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями, всебічно розвиненого, здатного до саморозвитку.

2. Засобом досягнення цієї мети є засвоєння вихованцем базових основ культури. Базова культура особистості є центральним блоком змісту виховання, культурою життєвого самовизначення. До неї належить економічна культура і культура праці, демократична і правова, моральна й екологічна, художня і фізична, культура сімейних відносин. Засвоєння базових основ культури -- це формування індивідуального стилю життя, виховання ставлень особистості до суспільства, природи, праці, до себе, свого способу життя, свого здоров'я.

3. Національний підхід до побудови змісту виховання. Він передбачає знання рідної мови й. літератури, культурно-історичного розвитку свого народу, його традицій, звичаїв, міфології, фольклору, мистецтва, народних поглядів, переконань, ідеалів, морально-естетичних цінностей, загальноприйнятих норм поведінки.

4. Спільна діяльність вихованців і вихователів. Така, співпраця забезпечує активну позицію учня, самореалізацію в процесі діяльності, в якій виявляються як позитивні риси, так і негативні, здійснюється самоствердження в сфері моралі, розвиваються творчі здібності.

5. Самовизначення. Воно характеризує людину як суб'єкта власного життя і щастя. У гармонії людини з самою собою повинно здійснюватися громадянське, професійне, моральне самовизначення.

6. Особистісна спрямованість виховання. У центрі всієї виховної роботи школи повинні бути не плани, не заходи, не форми і методи, а сама особистість дитини, підлітка, юнака.

7. Добровільність. Дітей не можна зобов'язувати "виховуватись". Без власної доброї волі вихованців не може реалізовуватись ідея співробітництва, а значить, і розвитку.

66. Органiзоване виховання повинно пiдготувати особистiсть до ролi громадянина, працiвника i сім'янина. Визначте конкретнi якостi особистостi з визначених напрямiв

Громадянин-людина з певним набором її прав i обов'язкiв, яка поважає i дотримується нормi правил спiвжиття, прийнятих у даннiй країнi, традицiй своїх спiввiтчизникiв.

...