Інструменти та закономірності педагогіки

2. Виявлення й облік специфічних для школи причин неуспішності у всіх класах, усунення й профілактика.

3. Широке ознайомлення вчителів із типовими причинами неуспішності, зі способами вивчення учнів, заходами попередження й подолання неуспішності, їх у навчанні.

4. Забезпечення єдності дій усього педагогічного колективу щодо попередження неуспішності школярів і підвищення рівня їхньої вихованості, досягнення єдності у вихованні, встановлення міжпредметних зв'язків у навчанні, координація дій педагогів з учнями, активом, батьками і громадськістю за місцем мешкання дітей тощо.

6 Систематичне вивчення труднощів у роботі вчителів, усіляке поліпшення практики аналізу вчителями своєї діяльності та їхня наступна самоосвіта.

7. Включення в тематику педагогічних рад, засідань методичних об'єднань та інших заходів для вирішення проблем, над якими працюватиме школа найближчими роками, питань, пов'язаних із попередженням неуспішності учнів.

8. Постійний контроль над реалізацією системи заходів для попередження епізодичної й стійкої неуспішності; спеціальний контроль над роботою з найбільш «важкими» школярами, точний облік результатів цієї роботи.

9. Узагальнення передового досвіду роботи з попередження неуспішності та його широке обговорення.

21. Вплив педагога на виховання діє за певних умов. Яких зокрема?

Виховний вплив - процес організації спільної активної діяльності педагога і учнів з метою зміни моральних, соціально-психологічних характеристик та перебудовиповедінки об'єктів виховного впливу Виховання передбачає вплив на свідомість і самосвідомість, емоційну і спонукальну сфери. Вплив має проектуватись на всю особистість, увесь її суб'єктивний гніт, спонукати до переживань. Провідна роль у виховному процесі належить педагогу, який керує ним, створює умови для самовиховання, застосовуючи переконання, вимоги, педагогічне навіювання, санкції, приклад, вправляння та ін.

Ефективний педагогічний вплив забезпечують такі умови:доброзичлві стосунки між педагогом і вихованцем (авторитет учителя, гуманне ставлення до вихованця); актуалізація педагогом внутрішніх передумові зовнішніх умов для реалізації виховного впливу; знання педагогом закономірностей вікового розвитку дитини та її сензетивних періодів; високий рівень емпатії знаття особистості дитини; оптимальне співдношення у реагуванні вчителя на вчинок учня оцінки, інтерпретації вчинку, підтримки і заспокоєння, зясування стану учня, заспокоєння його;урахування детермінант виховання.Успіх виховного впливу залежить від смислу, який вбачає вихованець у вимогах педагога. Нерідко найкращі наміри, правильні впливи, вимоги вчителя сприймаються учнями навпаки.Впливи педагога повинні бути гуманними, зважати на гідність дитини, не травмувати її, відповідати провідним психічним функціям, враховувати її моральний досвід.

22. Які закономірності фізичного і психічного розвитку дітей покладені в основу вікової періодизації?

Д.Б. Ельконін на основі ідей Л.С Виготського і О.М. Леонтьева створив загальноприйняту у вітчизняній психології науково-продуктивну концепцію періодизації психічного розвитку особистості. Він основні періоди психічного розвитку особистості визначав за такими психолого-педагогічними критеріями: по-перше, віковий розвиток розумів як загальну зміну особистості, формування нового плану відображення дійсності, зміни в діяльності та життєвій позиції, встановлення особливих взаємин з оточенням, формуванням нових мотивів і ціннісних настанов; по-друге, він дотримувався думки Л.С. Виготського про внутрішню детермінованість розвитку та його цілеспрямований, розвивальний, стрибкоподібний характер; по-третє, базувався на конкретно-історичному розумінні природи дитини; по-четверте, брав за основу розвитку якісні й суттєві ознаки в їх системному зв'язку. Особливу увагу він звертав на діяльнісну інтерпретацію розвитку людини. Можна подати таку узагальнену вікову періодизацію розвитку особистості:

1. Період немовляти (від народження до одного року).

2. Період раннього дитинства (від 1 до 3 років).

3. Дошкільний вік (від 3 до 7 років).

4. Молодший шкільний вік (від 7 до 10 років).

5. Середній шкільний, або підлітковий вік (від 10 до 15 років).

6. Старший шкільний, або юнацький вік (від 15 до 18 років).

Зрозуміло, межі вікових періодів відносно рухомі. Це залежить від природного потенціалу дітей, характеру і змісту провідного виду діяльності та виховного впливу на них. Кожен вік має свої особливості. Тому вихователю слід ураховувати характерні для кожного вікового періоду соціальну ситуацію розвитку, зміст, методи і форми навчання й виховання, провідний вид діяльності, рівень розвитку свідомості й самосвідомості вихованця. Також має місце проблема акселерації - прискореного індивідуального розвитку дитини, за якого середньофізичні та психофізіологічні її константи випереджають оптимальні.

23. В чому цінність і недоліки проблемно пошукового і дослідницького підходу до навчання?

Проблемно-пошукові методи застосовуються в ході проблемного навчання. Цей вид методів включає в себе також такі його окремі випадки, як метод проблемного викладення, частково-пошуковий, або евристичний метод, та дослідницький метод навчання Педагог. Проблемно-пошукові методи застосовуються з метою розвитку творчої учбово-пізнавальної дія-сті, вони сприяють більш осмисленому і самостійному засвоєнню знань. В умовах проблемної ситуації виникає пошукова домінанта, що забезпечує активність розумової дія-сті. Коли знання даються в готовому вигляді (лекції) це призводить до спаду мислительнольной дія-сті мозку, знижує його творчий потенціал. Слабким місцем цих методів є велика витрата часу на вивчення матеріалу, слабка ефективність при формуванні практичних вмінь і навичок, коли показ і імітація особливо корисні; мала ефективність при поясненні принципово нового матеріалу, коли не може бути застосований принцип опори на колишній досвід (принцип апперцепції) і вкрай необхідні пояснення. Дослідницький метод навчання передбачає творче застосування знань, оволодіння методами наукового пізнання, формування досвіду самостійного наукового пошуку. Дослідницький метод має такі характерні ознаки: 1) учитель разом з учнями формулює проблему; 2) нові знання не повідомляються, учні повинні самостійно здобути їх у процесі дослідження проблеми, порівняти різні варіанти відповідей, а також визначити основні засоби досягнення результатів; 3) основною метою діяльності вчителя є оперативне управління процесом розв'язання проблемних завдань; 4) навчання характеризується високою інтенсивністю, підвищеним інтересом, а знання - глибиною, міцністю і дієвістю.

24. Методи і прийоми виховання? З яких вимог повинен виходити педагог при їх виборі? На які групи подляються методи виховання у відомих вам класифікаціях?

Методи виховання -- шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою дос Прийом виховання -- складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання. Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.

2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.

4. Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.Розглянемо загальні причини, що визначають вибір методів навчання.

1. Мета і завдання виховання. Мета не лише обумовлює методи, але й визначає їх. Яка мета, такі повинні бути й методи для її досягнення.

2. Зміст виховання. Необхідно пам'ятати, що одні й ті ж завдання можуть бути наповнені різним змістом. Тому дуже важливо пов'язати методи не зі змістом взагалі, а з конкретним змістом.

3. Вікові особливості вихованців.

4. Рівень сформованості колективу. В міру розвитку колективних форм самоврядування методи педагогічного впливу змінюються: гнучкість керівництва - необхідна умова успішного співробітництва вихователя з вихованцями.

5. Індивідуальні особливості вихованців.

6. Умови виховання. До них крім названих вище - матеріальних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних, - належать і відносини, що складаються в класі, клімат у колективі, стиль педагогічного керівництва та ін.

7. Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, якщо вони є компонентами виховного процесу. Крім методів існують і інші засоби виховання, з якими методи тісно взаємопов'язані і використовуються в єдності.

8. Рівень педагогічної кваліфікації. Чим вищий арсенал методів, прийомів і засобів, якими володіє вихователь, тим більш ефективний виховний процес і його результати.

9. Час виховання. Коли часу мало, а завдання серйозні, то використовують досить "ефективно діючі" методи виховання, а в сприятливих умовах застосовують "помірковані" методи виховання.

10. Очікувані результати. Вибираючи метод (методи), вихователь повинен бути впевнений в успіху. Загальний принцип вибору методів виховання - це гуманізм відносин педагога і вихованців.

25. Чим обумовлюються індивідуальні відміності дітей та як слід враховувати їх в навчанні та вихованні?

Основою індивідуальності дитини є її природні особливості, обумовлені комбінаціями генів, певними анатомофізіологічними особливостями організму, головного мозку, органів чуття, властивостями нервової системи (типом вищої нервової діяльності, який є фізіологічною основою темпераменту).Індивідуальність характеризується сукупністю інтелектуальних, вольових, моральних, соціальних та інших рис людини, які постійно вирізняють одну людину від інших людей.Виникнення індивідуальних особливостей пов'язано з тим, що кожна людина проходить свій особливий шлях розвитку, набуваючи на ньому найрізноманітніших типологічних особливостей вищої нервової діяльності Навчання і виховання може бути ефективним лише за умови, коли вихователь разом із сім'єю враховують індивідуальну своєрідність кожної дитини: її потреби, особливості темпераменту, спрямованість здібностей, уподобань та інтересів, рівень розвитку інтелекту й творчості. Це означає, що дорослі з повагою ставляться до кожної дитини, позитивно реагують на її інтереси, запити, підтримують природні дані й стимулюють навчання. Плануючи групові заняття, враховують індивідуальність сприймання, запам'ятовування й відтворення засвоюваних знань, зважаючи на інтелектуальні можливості. Заняття проводять так, щоб кожна дитина досягла в ньому успіху, відчула інтерес до його змісту, щоб потреба кожного у пізнанні була реалізована. У кожному дитячого колективі можна зустріти дітей різних темпераментів, поведінки, характеру Кожна дитина неповторна. Кожна дитина особлива. І всі вони потребують до себе уваги з боку дорослих. Від педагогів залежить, чи зможуть вони знайти ключик до кожного. А це можливо лише тоді, коли знатимеш, що собою являє дитина, чим цікавиться, чим живе, що їй дає радість, як до неї ставляться однолітки.

26.Охарактеризуйте державні нормативні документи, в яких відображений зміст освіти в школі

Зміст освіти -- система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості. Державний стандарт загальної середньої освіти -- звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття. Державний стандарт загальної середньої освіти, згідно з Законом України “Про загальну середню освіту” (1999), містить:

1. Базовий навчальний план середньої школи. Він дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань або навчального предмета, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базового плану і регіональний та шкільний компонент як варіативна його частина; додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором і факультативні заняття тощо).

2. Освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів). Це змістова конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навчального плану, а також система вимог, що визначає обов'язковий для кожного учня рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета.

3. Державні вимоги до рівня засвоєння змісту середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа). Вони засвідчують досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; містять критерії у вигляді типових завдань і форм оцінювання рівня освіченості конкретної особи відповідно до державного стандарту.

Навчальний план -- документ, що визначає набір навчальних предметів, які вивчають у закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року. Навчальна програма -- документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Підручник -- книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеної програмою і вимогами дидактики. Навчальний посібник -- книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

27. З якою метою використовується група методів формування суспільної свідомості і які основні вимоги до їхньої реалізації

Методи формування свідомості особистості. Головна мета цих методів -- вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу Пояснення - найбільш поширений метод. Його мета - розкрити соціальний, моральний, естетичний зміст тих чи інших вимог до дитини, вчинків, подій, явищ, допомогти їй зробити правильні оцінки людських ВІДНОСИН.

Розповідь - вибір теми визначається її актуальністю для класу. Ефект досягається тоді, коли є впевненість в тому, що розповідь викличе в учнів моральне довір'я, готовність співпереживання, позитивну відповідну реакцію (Розповідь про роботу фермерів) Бесіда - Теми - різні Етичні - про норми поведінки людини в суспільстві; естетичні - про красу навколишніх явищ, людських відносин і вчинків; політичні - про життя нашої держави та ін.; пізнавальні - про космос. В бесіді вчитель опирається на досвід учнів Тема повинна бути актуальною. Ефективність підвищиться, якщо використати діапозитивні, репродукції картин, фрагменти, кіно-телепередачі, комп'ютери Лекція - це розгорнутий і організований в доступну форму системний виклад тієї чи іншої проблеми соціально-політичного, морального, естетичного змісту. Логічним центром лекції є якесь теоретичне узагальнення, а конкретні факти служать ілюстрацією Лекція повинна характеризуватися:

а) переконливістю аргументів;

б) обґрунтуванням і композиційною стрункістю;

в) пафосом;

г) сам виклад повинен сприяти ідейному й емоційному впливу.

Диспут - це метод формування суджень, оцінок, переконань, що ґрунтуються на закономірності знання, одержані в ході зіткнення думок, різних точок зору, завжди відрізняються високою мірою узагальнення, стійкості і гнучкості Диспут не вимагає визначених і кінцевих рішень. Він дає можливість аналізувати поняття і аргументи, захищати свої погляди, переконувати в них інших людей. Питання, що виносяться на диспут, готуються завчасно, бажано самими учнями. Педагог не повинен поспішати в спростуванні помилкових суджень. В диспуті не повинно бути позицій замовчування і заборони. Призначення диспуту - створювати орієнтовну основу для творчих шукань і самостійних рішень.

28. Визначте основні соціальні функції праці вителя, його професійно-педагогічні та особистісні якості

1. Учитель керує найскладнішим процесом - формуванням особистості. Складність цього процесу визначається постійними змінами особистості вихованця. Головне в його роботі - керування відносинами, що виникають у процесі навчання і виховання. Учитель повинен уміти знаходити вірні педагогічні рішення в мінімальний час і з урахуванням багатьох конкретних умов даної ситуації, що завжди складно зробити.

2. Суспільство покладає на вчителя особливу відповідальність. Учителю довіряють людину, коли вона найбільш сприятлива для впливу.

3. Професія вчителя - одна з найбільш поширених в Україні. Попит на цю професію свідчить про її значущість, але й разом із цим потребує особливого становлення кожного вчителя до підвищення суспільного престижу педагогічної професії.

В.Я. Пилиповський пропонує наступні типові риси, які повинні бути притаманні вчителю як професіоналу: істинні професіонали культивують теплі, емоційно забарвлені взаємовідносини з учнями; при яких би то не було несприятливих обставинах володіють ситуацією, уміючи за допомогою гумору, забави розрядити обставини, загрожуючи неприємними наслідками; свій предмет викладають з ентузіазмом і фантазією - завжди зібрано, цілеспрямовано, виключаючи непродуктивну трату часу на уроці; професійно діючі вчителі послідовні в своїх вимогах, справедливі, ставляться до дітей поважно і рівно.

29.На які типи поділяютьс навчалні предмети відповідно до провідного компонента?

Типологія навчальних предметів, здійснена за єдиним підставі - провідному компоненту їх змісту, діє як орієнтир на самих різних рівнях конструювання навчання: при побудові навчальних планів, доборі навчального матеріалу, виборі методів, прийомів, форм організації навчальних ситуацій.Зміст освіти покликаний забезпечити передачу і засвоєння підростаючими поколіннями досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури для дальшого розвитку засвоєного досвіду. Цей досвід, за І.Я. Лернером, включає в себе такі чотири елементи: а) знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; б) досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; в) досвід творчої, пошукової діяльності щодо рішення нових проблем, які виникають перед суспільством; г) досвід ціннісного ставлення до об'єктів, засобів діяльності людини, його прояв у ставленні до навколишньго світу, до інших людей.Ці провідні елементи освіти забезпечують три типи навчальних предметів:

1. Навчальні предмети з провідним компонентом "наукові знання", або основи наук (фізика, хімія, біологія, астрономія, географія та ін.).

2. Навчальні предмети з провідним компонентом "способи діяльності" (рідна та іноземна мови, креслення, фізкультура, комплекс дисциплін трудового навчання, інформатика).

3. Навчальні предмети з провідним компонентом "художня освіта і морально-естетичне виховання" (образотворче мистецтво, музика). Зміст освіти повинен відповідати соціальному замовленню суспільства, тобто завданням всебічного розвитку людини, забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу, враховувати реальні можливості навчального процесу, забезпечувати єдність у конструюванні і реалізації змісту навчальних предметів.

30. Охарактеризуйте групу методів, які спрямовані на формування позтивного досвіду поведінки вихованців в діяльності і спілкуванні. Визначте умови підвищення ефективності змагання в школі

Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини - конкретні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини - операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім - до управління діяльністю вихованців. Тренування - метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторе Привчання - метод, який забезпечує інтенсивне формування необхідної якості. ння дій і вчинків учнів. Педагогічна вимога - метод впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює чи припиняє і гальмує дії вихованців, виявлення у них тих чи інших якостей. Залежно від форми пред'явлення вимоги бувають прямі й опосередковані. Для прямої вимоги характерні імперативність, визначеність, конкретність, точність, однозначність. Опосередковані вимоги (порада, прохання, довір'я, схвалення тощо) відрізняються від прямих тим, що стимулом для зумовленої дії стає вже не стільки сама вимога, скільки спричинені нею психологічні фактори: переживання, інтереси, прагнення самих дітей. Ситуація вільного вибору - метод виховання, що моделює момент реального життя, в якому виявляється і підлягає випробуванню на стійкість система вже сформованих позитивних дій, вчинків, ставлень. Ігровий метод включає ігрові моделі діяльності, в яких вихованці проявляють високу активність мислення і поведінки, вступають у взаємодію між собою, набувають звичок поведінки за відносно короткий термін.Змагання. Змагання сприяє розвиткові творчих сил і підвищенню активності учнів у різних видах діяльності (праці, громадській роботі) і передбачає рівняння на передових допомогу відсталим і на цій основі досягнення колективом вищих показників у своїй роботі.Однією з умов дієвості змагання є вміння викликати в дітей бажання брати в ньому участь. Окремі види змагань можна їм і запропонувати. В такому випадку треба вміло організувати дітей на участь у змаганні.Важливо також, щоб перед сторонами у змаганні висувалися щораз нові привабливі цілі, умови мають бути доступними, оформлення змагання -- барвистим.

Дієвість змагання підвищується, якщо його підсумки підводять регулярно.

31. Складові педагогічної майстерності

* Гуманістична спрямованість - найголовніша характеристика майстерності педагога, що будується на основі ціннісних орієнтацій: на себе (самоутвердження); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога - виховні ідеали, виховні заходи та методика їх здійснення); на вихованця (допомогти йому адаптуватися до соціального середовища, знайти смисл у житті); на мету педагогічної діяльності (сприяти самоактуалізуванню у професійній діяльності та громадському житті).

* Професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.

* Здібність до педагогічної діяльності - дуже важливий елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, перцептивність, динамічність, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування і креативність.

* Четвертим компонентом педагогічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. За відсутності або недостатнього її розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими. Всі ці елементи пов'язані між собою та мають здатність до саморозвитку.

Відповідно до цих критеріїв визначаються кілька рівнів оволодіння педагогічної майстерністю:

елементарний рівень - педагог володіє лише окремими елементами професійної діяльності;

базовий рівень - педагог володіє основами педагогічної майстерності (цей рівень мають випускники вищих навчальних закладів);

досконалий рівень - характеризується чіткою спрямованістю дій педагога, їх високою якістю;

творчий рівень - характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Педагог самостійно конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми й способи взаємодії. Причому його діяльність базується на результатах рефлексивного аналізу.

32. Охарактеризуйте найбільш розповсюджені моделі розвитку відносин між особистістю і колективом

Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом:особистість підкоряється колективу (конформізм); особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія); особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін.У першому варіанті особистість може:підкорятися вимогам колективу добровільно,поступатися перед колективом як зовнішньою силою, що має вищість, намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальність, підкоряючись колективу лише зовні, формально.Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив «поглинає» її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя.У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій:особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність; гармонізація особистості й колективу.

Типовою моделлю відносин особистості і колективу недавньої нашої школи було співіснування. За цією моделлю учень зовні сприймає норми і цінності колективу, висловлює ті судження, яких від нього чекають, поводить себе так, як це прийнято в колективі. Проте поза колективом він думає і чинить інакше. У більшості випадків у колективі встановлюється подвійна система цінностей: у межах організованої за участю педагогів діяльності існують позитивні взаємини, в неорганізованому спілкуванні - негативні. Причиною цього явища є те, що вихованці не можуть проявити свою індивідуальність у колективі. Запропоновані їм ролі вони виконують вимушено. Виходом з ситуації може бути розширення діапазону ролей, ствердження учня в новій позиції у колективі. Гармонізація особистості і коллективу є ідеалом взаємовідносин.

33. Серед педагогічних умов, що визначають ефективність методу покарання і заохочення наступні

1. Покарання є більш ефективним, якщо воно здійснюється колективом або підтримується ним. Учень гостріше переживає почуття вини, якщо його вчинок засудив не лише вихователь, але й товариші, друзі. Тому потрібно спиратися на громадську думку.

2. Не рекомендується використовувати групові покарання.

3. Якщо рішення про покарання прийнято, то порушник повинен бути покараний.

4. Покарання буде ефективним, якщо воно зрозуміле учневі і він вважає його справедливим. Після покарання про нього не згадують, а з учнем підтримують нормальні стосунки.

5. Здійснюючи покарання, не можна ображати учня. Караємо не за особистою неприязню, а за педагогічною необхідністю. Формула "вчинок -- покарання" повинна дотримуватися неухильно.

6. При вирішенні питання, за що карати, рекомендується дотримуватися такої лінії: від покарань, спрямованих переважно на гальмування негативних вчинків, рис характеру, звичок до покарань, суть яких полягає в тому, щоб виробити певні позитивні якості.

7. Основою для використання методу покарання є конфліктна ситуація. Але не всяке порушення і відхилення від норми обумовлює дійсно конфліктну ситуацію і, отже, далеко не при всякому порушенні варто використовувати покарання.

8. Не поспішайте карати до тих пір, поки немає чіткої ясності в ситуації, поки немає повної впевненості в справедливості і корисності покарання.

9. Не допускайте перетворення покарання в засіб помсти, не ставайте на шлях формальних засобів впливу, бо покарання дієве лише тоді, коли воно максимально індивідуалізоване.

10. Покарання вимагає педагогічного такту, глибокого знання педагогічної і вікової психології, а також розуміння того, що тільки одними покараннями справі не допоможеш. Тому покарання використовують лише в комплексі з іншими методами виховання.

11. Покарання не повинно шкодити здоров'ю - ні фізично, ні морально.

12. За один раз - одне покарання (якщо навіть одночасно було здійснено кілька негативних вчинків).

13. Не можна карати і сварити: коли дитина хвора; їсть; після сну; перед сном; під час гри, роботи; відразу після фізичної або душевної травми; коли виявляє нездатність, нерозумність, недосвідченість; коли не може впоратися зі страхом, неуважністю, лінощами, рухливістю, роздратуванням, з іншим недоліком, докладаючи щирі зусилля.

Умови ефективності використання методу заохочення:

1. Необхідна розумна доля заохочення. Враховується, перш за все, психологічний аспект заохочення, його наслідки. Заохочуючи, вихователі повинні прагнути, щоб поведінка вихованця мотивувалась і спрямовувалась не на прагнення отримати схвалення або нагороду, а внутрішніми переконаннями, моральними мотивами.

2. Заохочення не повинно протиставляти вихованця решті членів колективу.

3. Заохочення повинно розпочинатися з відповіді на питання: кому, скільки і за що.

4. Заохочення вимагає індивідуального підходу.

5. Використовуючи заохочення, необхідно виявляти обережність і почуття міри. Не потрібно хвалити:

а) за те, що дароване природою (розум, здоров'я, врода тощо);

б) за те, що досягнуто не своїми зусиллями, своєю працею;

в) понад два рази за одне й те ж досягнення;

г) у зв'язку з жалістю;

д) у зв'язку з бажанням сподобатися.

34. Чим визначається авторитет учителя, йоготактовність

Авторитетом користуються вчителі високоморальні, з гуманістичною спрямованістю, милосердні, емпатійні, які вміють співчувати іншим, зрозуміти їх, і в той же час є діловими, справедливими, принциповими, працьовитими, оптимістично налаштованими. Серед професійних особливостей авторитетного вчителя важливе місце посідає педагогічна майстерність, під якою розуміється комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності. Ерудиція досягається постійною самоосвітою. Педагогічна майстерність містить високе мистецтво навчання й виховання, що учитель постійно підвищує, шліфує, невпинно вдосконалює, критично осмислюючи свій досвід і опановуючи кращий досвід колег. Природно, авторитет має вчитель, який володіє високим і вищим рівнем якості навчально-виховної роботи. Авторитетний учитель - комунікабельний, висококультурний (тактовний, поважний доспіврозмовника, уміє вислухати його, переконати в чомусь фактами). Такий учитель розуміє й сам використовує жарт, гумор, дружній шарж; уміє не помітити збентеженість співрозмовника, якщо таке трапиться; розкутий, навіть у малознайомій компанії може стати активним співрозмовником. На авторитет педагога впливає також його цивільна характеристика: чи чесна і порядна він людина, чи приємний сусід по будинку, чи гарний сім'янин, чи відповідальний батько та ін.Виховна сила авторитетного педагога (у цьому також її особливість) полягає у ненавмисному впливі, що вселяє, на оточуючих, в упередженому сприйнятті його впливу учнями тільки як позитивного. Авторитетний учитель може стати прикладом, еталоном поведінки, зразком для наслідування й навіть ідеалом для учнів.

Тактовну людину, як відомо, характеризують такі риси її особистості, як ввічливість, привітність, кмітливість, дотепність, уважність, вибачливість, витримка, урівноваженість, почуття гумору. Ці ж самі риси особистості повинні бути і у тактовного педагога. До учнів необхідно ставитися так само ввічливо і з такою ж повагою, як і до дорослих, тільки ще більшу важно і обережно. Педагогічний такт відрізняється від загальнолюдського такту тим, що поєднує важливі риси особистості вчителя (повага, любов до дітей, доброта, ласкавість, ввічливість тощо) і вміння обирати доцільно правильний підхід до учнів.

Педагогічний такт часто називають підходом до дитини. Володіти таким підходом - означає відчувати, коли до дитини слід поставитися більш суворо, а коли більш лагідно, коли краще попросити її щось зробити, а коли наказати це зробити, коли краще посміятися з неї, коли поспівчувати їй, а коли й промовчати, не звернути на її вчинок ніякої уваги. Педагогічний такт учителя особливо важливий у конфліктних ситуаціях.

При цьому тактовність - це не компроміс, послабленням вимогливості до учнів, спробою уникнути конфліктних ситуацій, а найважливіша передумова неприпустимості загострення конфліктної ситуації. Тактовний учитель здатний зорієнтуватися у ситуації, що склалася, зважити на прохання учнів і уладнати конфлікт. Тактовний вчитель вміє тримати себе, швидко й правильно реагувати на вчинки учнів, особливо у важких випадках порушення дисципліни. Оскільки авторитет - це загальновизнаний неформальний вплив педагога на вихованців, отже, він не завжди усвідомлюється вихованцями й тим більше - є некритичним. Авторитет формується у вчителя морально чистого, ерудованого, тактовного, який опановує педагогічну майстерність, володіє високою культурою спілкування й педагогічною етикою. За своїм виховним впливом авторитет має різне спрямування, тобто позитивні та негативні сторони. Особливо хибною є авторитарна система виховання.

35. Основні компоненті змісту остіти, їх функції

Зміст освіти - це гуманістично орієнтована і педагогічно адаптована система знань, способів діяльності, досвіду творчої діяльності і досвіду ставлень до світу.До основних компонентів змісту освіти (за І. Лернером) належать: досвід пізнавальної діяльності, досвід здійснення відомих способів діяльності, досвід творчої, пошукової діяльності, досвід ставлень до світу, самого себе.

1. Досвід пізнавальної діяльності особистості. Він охоплює систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.

2. Досвід здійснення відомих способів діяльності (практичний досвід). Зміст цього досвіду становить система загальних інтелектуальних і практичних умінь та навичок, яка є основою конкретних видів діяльності: пізнавальної, трудової, художньої, громадської, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної - участь у яких забезпечує здатність учнів оволодівати культурою народу. Під час добору змісту враховують також інші види й галузі діяльності (соціально-політичну, художньо-естетичну, сімейно-побутову тощо).

3. Досвід творчої, пошукової діяльності. Він покликаний забезпечити готовність до пошуку шляхів розв'язання актуальних проблем, вимагає самостійного застосування раніше засвоєних знань і вмінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих.Важливими характеристиками творчої діяльності є:- самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;- бачення нової проблеми в знайомій ситуації- знаходження різних способів розв'язання проблеми та альтернативних доказів;- побудова принципово нового способу розв'язання проблеми, який є комбінацією відомих.

4. Досвід ставлень до світу, самого себе. Це специфічний досвід, адже сфера почуттів людини не збігається зі змістом знань про навколишню дійсність, навичками й уміннями. Система мотиваційно-ціннісних та емоційно-вольових ставлень разом із знаннями та вміннями є умовою формування системи цінностей, ідеалів, світогляду особистості.Усі компоненти змісту загальної освіти взаємопов'язані та взаємозумовлені. Уміння без знань неможливі; творча діяльність здійснюється на основі сформованих знань і вмінь; знання про діяльність, забарвлену емоціями, передбачають поведінкові навички й уміння.

36. Чи всяке об'єднання дітей можна назвати колективом? Які суттєві ознаки колективу та та його функції

Набуття соціального досвіду самореалізація особистості значною мірою відбувається у процесі спілкування і взаємодії у колективі, який є важливим виховним, організуючим і регулюючим чинником. Часто взаємодія в колективі підказує дитині і шляхи самовиховання. Колектив - організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності. Не кожне об'єднання дітей можна назвати колективом. Динаміка розвитку колективу (за Макаренком):

1 стадія- первинного синтезу. Пред'явлення вимог від педагога. Методи - суспільна рівність - навчання, праця, спілкування, гра. Постановка перспектив - це завтрашня «радість» дитини.

2 стадія - диференціації (розділення). Вимоги від вчителя + актив. Методи - ускладнення завдань зважаючи на зміни життя, рух колективу. Робота з активом, створення традицій.

3 стадія - синтезу (об'єднання). М- вимоги від колективу. Вплив від вчителя та колективу.

Функції колективу:

Організаційна - колектив стає суб'єктом управління своєї суспільною діяльністю;

Виховна - носій та пропагандист певних переконань;

Стимулююча - сприяє формуванню моральних стимулів, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини.

Ознаки колективу:

Єдність моральніх цінностей, які становлять основу громадської думки колективу, його традицій і норм поведінки;

Гуманістичні взаємини між дітьми, повага до особистості і її неповторності та індивідуальності особистостей, турбота про кожного з колективу;

Свобода вибору і відповідальність перед колективом;

Можливості кожної особистості у вираження власного «Я», своєї неповторності, оригінальності, відміни від інших;

Захищеність особистості в колективі;

Взаємна залежність та відповідальність у суспільній діяльності;

Готовність до співпраці з іншими.

37. В чому виявляється специфіка педагогічної діяльності? Які компоненти виділяють в психологічній структурі діяльності вчителя?

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. Суб'єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння, почуття, воля. Специфічним є і об'єкт (предмет) педагогічної праці Суттєвою особливістю педагогічної праці є і те, що вона з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці і підкреслює важливість моральних аспектів.

Специфічним є і результат педагогічної діяльності - людина, що оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до подальшого саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві. Психологічна готовність - це виявлення суті властивостей і стану особистості. Готовність - це не тільки властивість чи ознака окремої особистості, це концентрований показник діяльності суті особи, міра її професійної здібності. Суть психологічної готовності: Мотиваційний компонент включає в себе професійні установки, інтереси, прагнення займатися педагогічною роботою. Його Ступінь сформованості професійного інтересу визначає характер роботи майбутнього фахівця над собою з метою використання своїх можливостей і здібностей. Орієнтаційний компонент - це ціннісно-професійні орієнтації, основою яких є професійна етика, професійно-педагогічні ідеали, погляди, принципи, переконання, готовність діяти відповідно до них, (погляди, переконання, принципи і готовністьдіяти в практичнихситуаціяхвідповідно до них.) До пізнавально-операційного аспекту психологічної готовності входять професійна спрямованість уваги, уявлень, сприймання, пам'яті, педагогічне мислення, педагогічні здібності, знання, дії, операції і заходи, необхідні для успішного здійснення професійної діяльності Емоційно-вольовий компонент психологічної готовності - почуття, вольові процеси, що забезпечують успішний перебіг і результативність діяльності педагога; емоційний тонус, емоційна сприйнятливість, цілеспрямованість, самовладання, наполегливість, ініціативність, рішучість, самостійність, самокритичність, самоконтроль. Психофізіологічний аспект психологічної готовності складають впевнення у своїх силах, прагнення наполегливо і до кінця доводити розпочату справу, здатність вільно керувати своєю поведінкою і поведінкою інших, професійна працездатність, активність професійномусамовдосконаленні.

38. Визначте основні шляхи реалізації принципу зв'язку навчання з життям

Принципи навчання- це спрямовуючі положення, нормативні вимоги до організації та проведення дидактичного процесу, які мають характер загальних вказівок, правил і норм, що випливають із його закономірностей. Принцип зв'язку навчання з життям спирається на гносеологічні, соціологічні, загально-педагогічні і психологічні закономірності. Зв'язок теорії з практикою здійснюється через зміст навчання, організацію навчально-виховного процесу. Форми і методи навчання, залежать від вікових та індивідуальних можливостей учнів, уміло організованого політехнічного виховання школярів.

1. Навчайте й виховуйте так, щоб учень відчув, зрозумів і переконався, що стати освіченим і вихованим -- найважливішажиттєванеобхідністьлюдини.

2. Навчайте й виховуйте, ідучи від життя до знань або від знань до життя: зв'язок знання з життям -- обов'язковий.

3. Навчаючи, завжди враховуйте запас знань і життєвий досвід учнів. Пам'ятайте, що суспільство, сучасне виробництво розвиваються стрімко, зростає інформованість, і те, чого не знали колишн іваші вихованці, може бути відомим їхнім нинішнім ровесникам.

4. Постійно формуйте думку, що наука розвивається під впливом практичних потреб суспільства,наводьтеконкретніприклади.

5. Розповідайте учням про нові технології, прогресивні форми і методи праці, сучасні виробничі відносини, ознайомлюйте їх з основами НОП.

6. Наполегливо привчайте учнів застосовувати набуті знання, уміння, навички в життєвих ситуаціях, коригувати теорію практикою і практику теорією.

7. Навчаючи, повсякчас звертайтеся до довкілля, виробництва, повсякденної практики як джерела знань, а також галузі застосування цихзнань.

8. Складайте й розв'язуйте з учнямизадачі та приклади на виробничу тематику.

9. Проблемно-пошукові, евристичні та дослідницькі завдання -- кращий засіб вироблення зв'язків теорії з практикою: широко застосовуйте їх у різноманітних сполученнях.

10. У навчально-виховномупроцесіпоєднуйтерозумовудіяльність з практичною, у процесі якоїзасвоюється 85 відсотківзнань.

11. У навчанні та вихованнікористуйтеся принципами суспільнокорисної і виробничоїдіяльності самих учнів, спирайтеся на факти, здобуті в ходісамостійнихдосліджень.

12. Принципова критика, відвертість перед самим собою, вимогливістьдо себе, прискіпливийаналізсвоїхвчинків -- шлях до самовдосконалення.

13. Відомо, що основне в розвитку навчально-виховного колективу - його поступове переведення з об'єкта в суб'єкт виховання. Визначте і охарактеризуйте основні етапи такого переведення.

39. Учнівський колектив як суб'єкт виховного процесу. Основні етапи

Коли йдеться про колектив як суб'єкт виховного процесу, то говорять про виховний рівень соц.-технічного розвитку групи людей,які мають соціальну суспільно-значущу мету, діяльність, що веде до цієї мети, органи управління, міжособистісні стосунки та відповідальність за результат своєї діяльност. Колективну властиві ознаки, які вирізняють його серед інших груп. За Макаренком: - спільність і суспільна значущість мети, - єдність дій, - відносини відповідальної залежності (керівництва і підлеглих), - вихованець повинен вміти і наказувати і підкорятися, - психологічний клімат (зал. настрій, який створює емоціональний комфорт для всіх), - дисципліна.Сучасні ознаки: - моральна спрямованість діяльності, - організаційна єдність, - психологічна єдність, - здатність до самоуправління, - групова готовність, - групова єдність.

Учнівський колектив має певну структуру. Всі учні школи складають - загально шкільний колектив, вчителі - педагогічний. Говорячи про виховний мають на увазі первинний колектив - клас. (Гуртки, спортивні команди - тимчасові колективи). У класах формуються найбільш тривалі та стійкі стосунки між учнями, між учнями і вчителями, відносини з ін. класами. Класи мають свої органи самоврядування. у класі складаються мікро групи з 3-7 чол., об'єднані спільними симпатіями, інтересами. Завдання вихователя - уміло спрямовувати вузько групові інтереси на загальну користь. Це сприятиме формуванню цілісного первинного колективу. Колектив має бути умовою розвитку особистості, а не інструментом впливу на нього, лише тоді він стане суб'єктом виховного процесу. Особистість дитини виступає не тільки як об'єкт, але насамперед як суб'єкт навчально-виховного процесу. Розвиток особистості відбувається успішно, якщо учень є активним учасником цього процесу, коли враховуються його власні мотиви, цілі, прагнення, переживання, якщо вихователь спрямовує його життя до сучасних знань, високих істин і при цьому уважно стежить, як сприймає вихованець, про що він думає, що переживає, які тенденції, цілі та прагнення виникають і закріплюються в нього.

40. Визначте основні вимоги принципу науковості навчання

Цей принцип передбачає розкриття причиново-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій, включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки. Він реалізується в змісті навчального матеріалу, зафіксованому в навчальних програмах і підручниках.Із принципу науковості випливають такі вимоги:

Ознайомлювати з історією винаходів;

Об'єктивно висвітлювати наукові факти, поняття, теорії;

Ознайомлювати з новими досягненнями;

Показувати перспективи розвитку науки;

Озброювати учнів методами науки;

Коригувати знання, здобуті самостійно за допомогою засобів масової інформації;

Пояснювати значення теорії для практики;

Розкривати внутрішні зв'язки і відношення, причиново-наслідкові зв'язки в процесах і явищах.

Принцип науковості вимагає, щоб знання, якими оволодівають учні, відображували досягнення сучасної науки та методи наукових досліджень. Учні повинні засвоювати достовірні факти, явища, процеси, розуміти сутність науково обґрунтованих законів, особливості розвитку й становлення певних наукових відкриттів у їх історичному аспекті, бачити перспективи нових наукових пошуків. Важливо залучати учнів до самостійних досліджень, навчити оволодівати доступними методами дослідницької роботи. Всецемаєсприятиформуваннюнауковогосвітоглядувихованців.

41. Сімейне виховання -- своєрідний і специфічний процес

Його специфіка полягає в наступних основних характеристиках:

1) сприяння здійсненню нерозривного зв'язку поколінь, їхнього минулого, сучасного і майбутнього, морально-духовній єдності членів сім'ї як близьких людей і як представників суспільства;

2) здатність сімейного виховання на відміну від суспільного непомітно (мимоволі), але дуже дієво за допомогою унікального механізму функціонування сімейних зв'язків і інстинкту формувати в дітей людські почуття до своїх батьків, дідуся, бабусі, членів сім'ї і через них до всіх інших людей, свого народу, усього людства;

3) наявність природної теплоти любові і сердечності в сімейному спілкуванні і відносинах, що служить могутнім фундаментом для морально-емоційного виховання дітей;

4) неперевершеність сімейного виховання за своїм емоційним характером;

5) безперервність, тривалість і різноманіття виховного впливу на дітей людей різної статі і віку, професійних інтересів, життєвого досвіду і людських цінностей;

6) виконання ролі споконвічної (вихідної) ланки в процесі виховання;

7) можливість глибокого і систематичного практичного вивчення й врахування індивідуальності дитини;

8) відкритість виховного процесу в сім'ї на відміну від подібного процесу в навчальних закладах;

9) неформальність процесу виховання в сім'ї, заснованого на позитивних традиціях родоводу, сімейних традиціях, звичаях, звичках, вдачах, укладі життя;

10) можливість сприятливої сім'ї як виховного колективу виконувати роль організуючого "центра", що направляє на дітей усі виховні впливи, засоби і сили;

11) наявність визначеної стихійності і суб'єктивності батьків і інших членів сім'ї стосовно дітей;

12) можливість зменшення негативного впливу несприятливого середовища для виховання дитини, його повноцінного розвитку і виховання.

Стилі сімейних відносин:Авторитарний тип характеризується тим, що дитині майже не надається право вибору. Відбувається дискредитація думки та ініціативи. При прийнятті сімейних рішень вона не бере участі. Також спостерігається тотальний контроль за її діями та вчинками. Спостерігається підвищена критичність батьків. Все, що робить дитина на їхню думку є неправильним та недостатнім до того рівня, який перед нею ставиться. Інколи ініціатива все ж надається, але у поєднанні з повною відсутністю підтримки це призводить до того, що у неї підривається віра в себе. Відбувається боротьба за домінування: батьки прагнуть зміцнити свій авторитет будь-яким способом, діти в свою чергу борються за розширення своїх прав, намагаються домогтися визнання з боку батьків. Крик і фізичні покарання є типовою формою впливу цього типу. ліберальний. Він передбачає спілкування на основі принципу вседозволеності. Відсутність будь - яких правил та позбавлень, відсутність покарань. Така дитина не знає інших способів досягнення своєї мети, крім «дай», «мені», «хочу», демонстровані образи, тобто неспроможна сама боротись із життєвими неприємностями. Потурання капризам приводить до того, що вона не може розвитись в соціальну зрілу особистість. Така дитина не розуміє, що крім «хочу» є ще таке поняття як «потрібно». В такій сім'ї формується нічим не задоволений, егоцентричний егоїст із завищеною самооцінкою, неспроможний долати труднощі. Батьки розчиняються в дитині, присвячують їй все своє життя.демократичний. В його основі лежить ціннісне ставлення до дитини, як особистості, з високим рівнем відповідальності за неї. Їй висловлюють любов, розуміння, підтримку, опору. У процесі вирішення сімейних проблем враховується власна думка дитини. Відносини побудовані на співпраці та рівності. Батьки розмовляють з дитиною на ті теми, що в першу чергу її цікавлять. Вона знаю що «потрібно» і вміє дисциплінувати себе. У такій сім'ї росте повноцінна людина з почуттям власної гідності і відповідальності за близьких. У школі дитина з такої сім'ї швидко набуває самостійності, вона вміє будувати стосунки з однокласниками, зберігаючи почуття власної гідності і знає, що таке дисципліна. Формується адекватна самооцінка, що не потребує виправлення. Дитина сама знає що вона може і до чого прагне. Це еталонний тип, до якого повинна прагнути кожна сім'я.

...