Історія педагогіки

K. Ушинського особливо турбували питання підготовки педагогічних кадрів, він пропонував створити вчительські семінарії, педагогічні факультети при університетах, розробив проект учительської семінарії, яким користувалися земства країни. Наполегливо здійснюючи свої прогресивні педагогічні принципи щодо змісту освіти і методів викладання, ролі і місця викладача в навчанні та вихованні молоді, він нажив собі багато ворогів, які писали наклепницькі доноси на нього. М. Л. Песковський, біограф K. Ушинського, писав про це так: "Ніби громом вражений у саме серце, К. Ушинський протягом кількох діб, майже не встаючи з місця, писав виправдовування. Його відписка була, по суті, не виправданням, а криком незадоволення, стогоном і протестом проти абсурдності звинувачень -- проти підлого зазіхання на його честь і добре ім'я... Сідаючи за писання бадьорим і здоровим, він встав посивілим і почав харкати кров'ю... Бездоганне минуле К.Ушинського, який завжди йшов прямо, відверто і мав звичку говорити всім, що він думає, не піддавалося таємним доносам".

За кордоном великий учений зосередив свою увагу на науковій роботі, на глибокій розробці найважливіших проблем педагогіки, вивчає все передове, прогресивне в постановці освіти в країнах Західної Європи та США. К. Д. Ушинський вільно володів трьома західноєвропейськими мовами -- англійською, французькою і німецькою, читав в оригіналі праці найвидатніших мислителів того часу. У 1857 р. в "Журналі для виховання" з'явилася його перша наукова праця "Про користь педагогічної літератури", у якій він підкреслював значення педагогічної літератури не лише для вихователів, а й для батьків. У цій статті Ушинський уперше в педагогічній літературі з'ясував поняття "вихована людина", яке не втратило актуального значення і нині. Він писав, що поняття вихованої людини -- дуже широке, воно не обмежується вмінням гарно пов'язувати галстук, модно поводитися, говорити іноземними мовами, умінням підтримувати розмову, подобатися дамам. Виховання повинне розвинути в людині звичку і любов до праці, дати можливість відшукати для себе працю в житті. У згаданій праці К.Ушинський обґрунтував і сформулював одне з найактуальніших своїх положень: у системі суспільного виховання вирішальну роль відіграє особа вчителя-вихователя.

21 рік К. Д. Ушинський працював у вищих школах на викладацькій та інспекторській роботі, поєднуючи її з напруженою науковою діяльністю. Тільки над книгою "Людина як предмет виховання" він працював 16 років. Костянтин Дмитрович, маючи підірване здоров'я, не витримав тяжкого горя -- трагічної загибелі (під час полювання) старшого сина Павла, і 22 грудня 1871 р. він помер в Одесі по дорозі в Крим, куди їхав на лікування. Сім'я на той час уже жила в Києві, де й поховано великого педагога згідно з його заповітом.

47. Філософські та природничі основи педагогічної теорії К.Д.Ушинського

У 1846--1849 рр. Ушинський працює в Ярославському ліцеї професором камеральних наук.

У 1954 році Ушинський дістає посаду викладача російської мови та інспектора класів у Гатчинському сирітському інституті, де працював до січня 1859 р. Тут широко проявилися його організаторські і педагогічні здібності.

У 1857--1858 рр. в «Журнале для воспитания» Ушинський опублікував статті «Про користь педагогічної літератури», «Три елементи школи», «Про народність у суспільному вихованні», «Шкільна реформа в Північній Америці» та ін.

Ушинський уже був відомий як визначний педагог-реформа-тор, і тому його запрошують на посаду інспектора Смольного інституту шляхетних дівчат. Водночас Ушинський працював редактором «Журнала Министерства народного просвещения», в якому в 1860--1862 рр. опублікував статті: «Праця в її психічному і виховному значенні», «Недільні школи», «Питання про народні школи», «Рідне слово, «Проект учительської семінарії».

У 1862 році Ушинський змушений був залишити роботу в Смольному інституті, бо ті зміни, які він вніс у навчально-виховний процес, привели до ускладнення його стосунків з керівництвом. Побоюючись громадського суду за погане ставлення до Ушинсь-кого, Міністерство освіти відрядило його за кордон для вивчення досвіду жіночої освіти.

1861 та 1864 написав і видав чудові підручники для початкового навчання дітей в елементарних школах та сім'ях «Дитячий світ» (1861) і «Рідне слово» (1864), а також хрестоматію і методичні посібники до них.

У середині 1867 року Ушинський повертається на Батьківщину. Тяжка хвороба легенів обірвала плідну діяльність великого вченого, педагога.

Помер Ушинський у 1870 році в Одесі.

Ідея гармонійного розвитку людини

В своїх філософських поглядах Ушинський йшов від ідеалізму до матеріалізму, проте цей шлях не був завершеним. Добре вивчивши різні філософські системи, критично використовуючи елементи цих систем, він намагався виробити свій самостійний оригінальний світогляд. У своїх поглядах на природу, людину він дотримувався еволюційного вчення Дарвіна. Вважаючи людину частиною живої природи, в роботі «Людина як предмет виховання» Ушинський розпочинає свій виклад з характеристики організму взагалі, його зв'язку з середовищем і переходить далі до особливостей тваринного і людського організмів. Йдучи за Дарвіном, він розглядає живі організми як предмет і продукт біологічного їх розвитку, вказує на зміну спадковості під впливом зміни умов існування, виступає проти віталізму, хоч і зберігає це поняття «сила розвитку». Водночас Ушинський зважає і на специфічні особливості людського організму, суспільно-історичні умови їх походження, вказує на значення праці в житті людини, хоч і не піднімається до розуміння тієї ролі, яку вона відіграла в історичному становленні її природи. В своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» підходить до оцінки праці з етико-релігійної точки зору.

В теорії пізнання в психології у нього багато матеріалістичних елементів. У протилежність метафізичним абстрактним елементам психології Гербарта. Ушинський намагався побудувати психологію на основі фізіології. Він докладно розглядає будову і функції нервової системи, її значення в житті й діяльності організму, пізнання людиною навколишнього світу. Він поділяє думку І.М. Сє-ченова про те, що вся діяльність нервової системи є рефлекторною, відтворюючою діяльністю, висуває ідею «засвоєних рефлексів», тобто таких, що набуваються в процесі індивідуального життя, і справедливо вважає їх фізіологічною основою навичок і звичок, виховання яких є одним з найважливіших завдань педагога. Ушинський розглядає великі півкулі головного мозку як орган свідомої діяльності людини; зі свого розгляду будови і функцій нервової системи робить ряд важливих педагогічних висновків про фізичне виховання дітей, раціональну організацію режиму їх праці і відпочинку, про потребу організму в сні як засобі відновлення його сил. Широке використання Ушинським даних сучасної йому анатомії і фізіології в ряді розділів праці «Людина як предмет виховання» свідчить про його матеріалістичний підхід до висвітлення проблем психології пізнання. Проте, будучи неспроможним зрозуміти перехід від матерії до свідомості і вважаючи, що останню не можна вивести з жодних законів інертної матерії, Ушинський зупинився на дуалістичному розв'язанні цієї психофізичної проблеми.

За своїми суспільно-політичними поглядами Ушинський був буржуазним демократом. Як просвітитель він бачив в освіті основний засіб досягнення вільного та щасливого життя свого народу.

48. Ідея народності виховання К.Д.Ушинського та шляхи її реалізації. Статті «Про народність у суспільному вихованні», «Рідне слово»

В основі педагогічної системи Ушинського лежить ідея народності. «Всяка жива історична народність є найпрекраснішим створінням Господа на землі, і вихованню залишається тільки черпати з цього багатого і чистого джерела», -- писав Ушинський в статті «Про народність в громадському вихованні».

Під народністю Ушинський розумів своєрідність кожного народу, зумовлену його історичними та географічними умовами.

Характерною рисою для народності в розумінні Ушинського -- є громадськість. Ушинський був переконаний у тому, що народна ідея виховання вимагає широкої громадської атмосфери навколо себе і не може бути здійснена без залучення найширших громадських сил. Ушинський писав: «Сам народ і його великі люди прокладають шлях в майбутнє: виховання тільки йде по цій дорозі...».

Керуючись ідеєю народності, Ушинський прийшов до висновку, що народна освіта повинна знаходитися в руках народу, а навчання дітей здійснюватися рідною мовою, яка є найяскравішим виявом народності. .Навчання дітей рідної мови, на думку Ушинського, має на меті: розвиток «природженої душевної здібності, яку називають даром слова», введення дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови, пояснення їм логіки цієї мови, тобто граматичних законів у її логічній системі. Ці три цілі, зауважував педагог, досягаються не одна за одною, а разом.

Загальна оцінка ролі та значення мови в громадському житті дана Ушинським в його чудовій статті «Рідне слово». «Мова народу -- найкращий цвіт усього його духовного життя, який ніколи не в'яне». Ушинський вважав, що основними завданнями народної школи у вихованні особистості є виховання патріотизму Рідна мова не тільки краще виражає духовні якості народу, а й являється найкращим його наставником, що вчив народ ще тоді, коли не було ні книжок, ні школи.

49. К.Д.Ушинський про професійну підготовку вчителя

«Якщо медикам ми довіряємо своє здоров'я, то вихователям ввіряємо моральність і розум наших дітей, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і майбутнє нашої вітчизни». Так визначав Ушинський роль і значення професії вчителя. Працю вчителя він порівнював з творчістю художника, який створює духовний образ людини.

Головна функція вчителя, за його висловом, -- бути посередником між усім, що було благородного і високого в минулій історії людей і поколінням новим, охоронцем святих заповітів людей, що боролися за істину і за благо. Він повинен стати живою ланкою між минулим і майбутнім. І тому його справа -- одна з найважливіших справ історії.

Відводячи учителеві відповідальну роль у суспільстві, Ушинський ставив до нього великі вимоги. Відповідно до ідеї народності виховання першою і основною умовою плідної діяльності педагога Ушинський вважав його близькість прагненням і інтересам народу.

У викладача середнього навчального закладу знання предмета є далеко не головним надбанням. Головне надбання гімназичного викладача полягає в тому, щоб він умів виховувати учнів своїм предметом. Вчитель має добре знати психологію дітей і чітко визначати мету своєї діяльності.

Ушинський писав, що педагоги -- це єдиний клас людей, для практичної діяльності яких вивчення духовної сторони людини є так само необхідним, як для медика вивчення тілесної.

Вчитель має володіти педагогічним тактом, знати свою справу і завжди займатися своїм самовдосконаленням та підвищенням своєї професійної майстерності.

Для підготовки народних вчителів він пропонував створювати учительські семінарії, а для підготовки учителів середніх шкіл -- педагогічні факультети при університетах. В університетську учительську семінарію слід приймати вихованців тільки тоді, коли можна з певністю передбачати в них хороших вчителів.

Ушинський вважав необхідним виховання у майбутніх вчителів потягу до знань, до самоосвіти. Він запроваджує після завершення навчання в семінарії річне стажування, яке випускники проходили під керівництвом наставників семінарії, брали у них консультації, звертались за порадами, за необхідною літературою, методичними посібниками. Окремим стажистам семінарія надавала грошову підтримку. Лише після цього випускники отримували кваліфікацію вчителя народної школи.

50. К.Д.Ушинський про педагогіку як науку і мистецтво. Аналіз статті «Про користь педагогічної літератури»

У роздумах над процесами виховання людини як пріоритетної сфери її діяльності К.Д. Ушинський намагався знайти засади тієї науки, яка була б визначальною у складному процесі формування особистості. Здавалося б, що такою наукою є педагогіка. Проте в результаті власних пошуків він прийшов до парадоксального висновку: "Педагогіка -- не наука, а мистецтво, -- найбільше, найскладніше, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво, складне й об-ширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво, воно, крім знань, вимагає здібності й нахилу, і як мистецтво ж, воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються досягти і який цілком ніколи недосяжний: до ідеалу досконалої людини"1. Виходячи з цих міркувань Ушинського, багато хто традиційно вважає, що в процесі виховання можна діяти поза будь-якими правилами й нормами, обходячись без наукових постулатів. Педагогічна майстерність тісно переплітається з поняттям "педагогічне мистецтво". Помилково вважати, що ці терміни перебувають у прямій ієрархічній залежності: педагогічне мистецтво - найвищий етап прояву майстерності. Насправді зв'язок між ними не прямолінійний, а діалектично зумовлений.

Важливо розуміти етимологічну сутність цих понять.

Майстерність педагогічна -- "високе і таке, що постійно удосконалюється, мистецтво виховання й навчання, доступне для кожного педагога, який працює за покликанням і який любить дітей".

"Педагогічна майстерність -- це характеристика високого рівня педагогічної діяльності. Критеріями педагогічної майстерності педагога виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність)".

К Д. Ушинский в первой своей статье «О пользе педагогической литературы» показал, что разработка вопросов школьного воспитания способствует соединению пед. теории с практикой.

«О пользе педагогической литературы»:

Практика, факт - дело едтнтчное, и если в воспитании признавать деятельность одной практики, то даже и такая передача невозможна. Передается мысль, выведенная из опыта, но не сам опыт. Педагог - практик не должен отвергать полезность теоретического изучения науки воспитания, основываясь лишь на достаточности его результатов, достигаемых без помощи теории. От каждого педагога - практика должно требовать, чтобы он добросовестно и сознательно выполнял долг свой, и взявшись за воспитание духовной стороны человека, употреблял все зависящее от него средства, чтобы познакомиться, сколько возможно ближе, с предметом деятельности всей своей жизни. Педагогическая литература представляется для этого могущественным средством. Она знакомит нас с психологическими наблюдениями множества умных и опытных педагогов, направляет нашу собственную мысль на такие предметы, которые легко могли бы ускользнуть от нашего внимания. Пед. литература устанавливает в обществе правильные требования в отношении воспитания и открывает средства для удовлетворения этих требований.

51. Аналіз статті К.Ушинського «Праця в її психічному і виховному

Ушинский совершенно правильно считает деятельность и активность ребенка одним из важнейших условий его воспитания и обучения. В соответствии с этим он придает большое значение режиму жизни детей, который должен приучить их к организованности, развить стремление к деятельности. И в процессе нравственного воспитания и в обучении он всегда подчеркивает значение упражнений, требует, чтобы воспитание превращало положительные убеждения детей в дела и поступки.

В своих психологических высказываниях Ушинский подчеркивает большое значение воли. Обучение он понимает как активный, волевой процесс, предостерегая против забавляющей педагогики и приучая детей к умению преодолевать трудности. Ребенку в процессе обучения не все будет интересно, но пусть он благодаря напряжению воли, сознанию своего долга приучается преодолевать и неинтересное, и трудное. Взгляды его на важное значение деятельности и активности ребенка ярко выражены в высказываниях о труде.

Ушинский считал, что необходимым условием правильного развития человека является труд. В обширной статье «Труд в его психическом и воспитательном значении» он отмечал, что труд является главным фактором создания материальных ценностей и необходим для физического, умственного и нравственного совершенствования человека, для человеческого достоинства, для свободы человека и его счастья. Труду человек обязан минутами высокого наслаждения. Труд укрепляет семейную жизнь.

По словам Ушинского, «воспитание, если оно желает счастья человеку, должно воспитывать его не для счастья, а приготовлять к труду жизни». Воспитание должно развить в человеке любовь и привычку к труду.

Ушинский придавал большое значение физическому труду, считал очень полезным, чтобы человек в своей деятельности сочетал физический и умственный труд, подчеркивал большое воспитательное значение сельскохозяйственного труда (особенно в сельских школах). Говоря о труде, он указывал, что «учение есть труд и должно остаться трудом, но трудом полным мысли». Он решительно возражал против развлекающего, забавляющего обучения, против стремления некоторых педагогов сделать обучение для детей как можно более легким. Дети в процессе учения должны приучаться к труду, к преодолению трудностей. Учить играя, писал Ушинский, можно только маленьких детей. Умственный труд тяжел, быстро утомляет непривычного. Надо детей приучать к этому тяжелому труду постепенно, не перегружая их непосильными заданиями.

Указания Ушинского на большое воспитательное значение труда, его мысль о том, что «учение есть труд и труд серьезный...», представляют большую ценность для педагогики и наших дней.

52. Мета та завдання морального виховання в педагогічній теорії К.Д.Ушинського

К. Д. Ушинський писав, що виховання російського народу існує стільки віків, скільки існує сам народ. Він писав про мистецтво виховання, яке вимагає терпіння, здібностей, умінь і спеціальних знань. Він високо цінував виховання, побудоване на принципі народності, бо народ має глибоку мову, він -- творець великої держави, яка має свою історію. Найважливішими моральними рисами він вважав любов до своєї вітчизни, до свого народу, чуйне та тепле ставлення до оточуючих, скромність, працьовитість, прагнення до корисної . діяльності. Найголовніші шляхи та методи морального виховання -- це виховне навчання, переконання та роз'яснення, особистий приклад учителя і старших у школі та поза нею, заохочення і покарання, розумна організація праці, відпочинку і розваг у школі та вдома, обмін думками між учнем і вихователем з питань моральних та інше. Усіма цими методами повинен володіти вчитель, виявляючи розумну вимогливість до учнів, не застосовуючи методів фізичного впливу на них.

Мораль формується також у спілкування дитини з дорослими і товаришами. Велике значення має приклад дорослих, а також праця. Без особистої праці людина не може йти вперед, тіло, розум і серце вимагають праці. Дітям потрібно передати любов до праці та вміння працювати так, щоб праця приносила їм радість та щастя.

Інші фактори виховання -- природа та життя. День, проведений серед гаїв і нив, вартий багатьох тижнів, проведених на шкільній лаві. "Природа є одним з наймогутніших агентів у вихованні людини. Бідолашна дитина, якщо вона зросла, не зірвавши польової квітки, не прим'явши на привіллі трави" (Твори. Т.2, С.50.). Пияцтво, грубість, лихослів'я в побуті -- це велике соціальне зло, яке завдає шкоди моральному вихованню підростаючої молоді.

Велике значення надавав К. Д. Ушинський естетичному вихованню, зокрема співу, музиці. Знання можна передати учням за 15--20 хв. без великих труднощів. Моральні переконання виникають не відразу, їх не вичитаєш у підручниках, вони формуються поступово. Знання повинні перетворюватися в переконання, переконання -- у звичку, а звички -- у нахили. Хороша звичка -- моральний капітал, вкладений в нервову систему. Злочинець, убивця той, хто береться за виховання, не знаючи його, про це не раз писав і говорив К.Ушинський. Від викладача і вихователя він вимагає творчості, ініціативи, ентузіазму і великої вимогливості до себе, а це другий диплом, який потрібно захищати. К. Д. Ушинському належать слова: "Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер" (Твори. Т.1, С.41). Педагог повинен добре знати свій предмет, володіти методикою викладання, іти в ногу з життям і постійно вдосконалювати свою майстерність, добре володіти прийомами психологічного впливу на учнів, уміти викладати свій предмет, здійснювати виховні заходи переконливо, доступно, цікаво. Він вважав, що в правильно організованій школі не може бути покарань за лінощі чи пустощі. Можна застосовувати тільки найлегші покарання за неуважність, а також похвалити учня за сумлінність.

53. Дидактична теорія К.Д.Ушинського та його діяльність як методиста («Рідне слово» та «Дитячий світ»)

К. Д. Ушинський -- один із найвидатніших дидактиків, творець теорії навчання в загальноосвітній школі. Його величезна спадщина з дидактики не втратила своєї актуальності та значення й нині. Він був переконаним прихильником класно-урочної системи і розцінював урок як головну ланку навчально-виховного процесу, що будується залежно від мети і завдань. За Ушинським, існують такі типи уроків: комбінований урок, урок повідомлення нових знань, урок усних і письмових вправ, урок контролю і перевірки знань учнів. Він вимагав, щоб урок був пізнавальним, цікавим, захоплюючим, хоча є й нудні речі на уроці для дітей, тому потрібно вчити учнів наполегливо працювати, щоб здобувати знання. Цінна вимога К.Ушинського до педагогів -- учити учнів учитися. * Для цього вік давав конкретні поради: залучити зір, використовувати голосовий орган дитини, мобілізувати слух, м'язи рук, дотик, нюх і смак, таким шляхом можна перемогти найлінивішу пам'ять. Особі вчителя Ушинський у своїй педагогічній системі відводить центральне місце. Завдання забезпечення учнів знаннями він пов'язує з розвивальним навчанням.

Ушинському належить розробка передових наукових основ початкового навчання і виховання дітей. Він відкрив метод пояснювального читання, відстоював активне використання природи. Значне місце в дидактиці Ушинського посідають принципи наочності, систематичності, послідовності, свідомості і посильності навчання, зв'язку з життям, зв'язку теорії з практикою, керівної ролі вчителя-в навчанні. К. Д. Ушинський шукав систему в усьому процесі навчання, тобто не тільки у змісті, айв організаційних формах та методах. Цікаві і мудрі настанови залишив шкільній молоді великий педагог щодо праці з книгою, із підручниками, які повинні бути простими, образними, емоційними, містити цікавий та багатий матеріал, безліч корисних вправ, поєднання навчальних та виховних завдань.

К. Д. Ушинський -- основоположник педагогічної психології. Його книга "Людина як предмет виховання" -- значний внесок у розвиток психології. "Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна знати її також у всіх відношеннях", -- писав він.

Найбільшого значення педагог надавав увазі -- дверям до знання. Щоб учні були уважні, потрібно у старому матеріалі знаходити нове, а в новому -- усе нові й нові елементи старого. Учні повинні багато працювати самостійно, а вчитель -- керувати цією працею. Обов'язковим законом у процесі навчання повинно стати правильне й систематичне повторення навчального матеріалу.

Великий педагог зазначав, що вміння розповідати трапляється не часто і навіть обдарованій людині потрібно багато працювати, щоб виробити в собі майстерність педагогічної розповіді. Народну казку він ставив вище від усіх оповідань і давав поради, як читати казку в класі. Ці мудрі вказівки видатного педагога не втратили своєї цінності для нас і нині.

К. Д. Ушинський був автором чудових книг для початкового навчання під назвами "Родное слово" і "Детский мир". Після їхньої появи пішли в архів десятки попередніх букварів із азбукою Золотова на чолі; у школі почулася жива мова, залунав бадьорий дитячий сміх. Перша частина "Родного слова" витримала 147 видань, а друга -- 130. Книга була перекладена фінською та вірменською мовами. Успіх книг пояснювався тим, що їхню ефективність К. Ушинський перевірив на досвіді навчання власних дітей. У цих книгах багато картин із життя сім'ї самого К. Ушинського. Над ними педагог працював дуже напружено. Коли під час Сімферопольської вчительської конференції в 1870 р. вчитель гімназії І. П. Деркачов давав для її учасників урок, у класі несподівано з'явився К. Д. Ушинський, який їхав на лікування в Ялту. Він був і на обговоренні уроку, що проводився з "Рідного слова", вислухав уважно зауваження вчителів. Ця зустріч надихнула його на нові творчі задуми. Однак здійснити їх йому вже не довелося. Смерть зупинила серце видатного педагога, сповнене жадоби праці і прагнення бути корисним своїй вітчизні й народові.

54. К.Д.Ушинський про урок та вимоги до вчительської професії

Особа вчителя, на думку Ушинського, означає все у справі виховання, тому він повинен бути всебічно підготовленим до вчительської роботи.

Видатний педагог вказував, що народним учителем може бути лише людина, яка близька до народу, тісно пов'язана з ним, знає народну мову, живе народними інтересами. Учитель повинен бути високоосвіченою людиною з енциклопедичними знаннями, любити свою професію, бути завжди зацікавленим в удосконаленні своєї майстерності, володіти педагогічним тактом. Йому важливо знати свою справу, чітко уявляти мету педагогічної діяльності, мати високу практичну підготовку, володіти методикою навчання і виховання, уміти викладати свої знання визначено і точно, бути не тільки хорошим викладачем, але й не менш умілим вихователем.

Ушинський наголошував, що учитель повинен бути психологом, знати психологію дитини, вивчати і добре знати свого вихованця, щохвилини перебувати у сфері психологічних явищ. Необхідною умовою успіху вчителя є його обізнаність з науковими основами педагогіки і побудова своєї діяльності на передових досягненнях педагогічної теорії.

Якщо народний учитель хоче мати моральний вплив на дітей і їх батьків, його життя не повинно суперечити шкільним настановам. Він повинен мати звичку до простого, скромного, діяльного і чесного життя; знати життя і побут тих дітей, яких буде вчити.

Для підвищення кваліфікації народних вчителів Ушинський пропонував організовувати при семінаріях вищі педагогічні курси, щорічні лекції з педагогіки і психології, він позитивно ставився до проведення вчительських з'їздів, зборів, нарад.

Ушинський розробив проект учительської семінарії, куди радив приймати лише тих, у кому можна передбачити хороших учителів. Попередній відбір семінаристів відбувається через навчання протягом кількох років у підготовчій учительській школі з наступним складанням іспиту. Вихованці, вже прийняті за екзаменом, повинні залишатися в семінарії три місяці і чекати остаточного зарахування, яке здійснює навчальна рада семінарії по кожному вихованцю окремо.

Головну діяльність учительської семінарії Ушинський вбачав у практичних заняттях. З метою практичної підготовки майбутніх учителів він вперше запроваджує педагогічну практику для семінаристів.

Ушинський вважав за доцільне запровадити інститут класних ординаріїв, тобто таких старших учителів класу, які, викладаючи у своєму класі якнайбільше уроків, разом з тим стежили б за викладанням всіх інших предметів у класі, а також за успіхами учнів цього класу. По суті Ушинський запропонував ідею введення посади класного керівника.

Важливими є думки Ушинського про необхідність надання педагогічної освіти жінкам. Працюючи у Смольному інституті, він відкрив для вихованок педагогічний клас. Вказував, що "старанністю, точністю у виконанні своїх обов'язків, терпінням та вмінням поводитися з дітьми жінки можуть перевершувати чоловіків."

Главная форма организации обучения - урок. Основой классно урочной системы обучения является класс с твердым составом учащихся, твердое расписание занятий, сочетание фронтальных форм обучения с индивидуальными при ведущей роли учителя. Ушинский углубил классическое учение об уроке, определив его организационное строение, установив его отдельные виды. вид урока определяется его целью. Особое внимание уделял организации учебной деятельности в начальной школе, где целесообразно сочетание всех видов урока воедино. Главное место в теоретическом наследии занимает его теория воспитания, в основе которой должен быть положен принцип народности. Ушинский считал патриотическое чувство самым высоким. Целью нравственного воспитания детей является формирование личности, качествами которой стали бы уважение и любовь к людям, доброжелательное отношение к окружающему миру, чувство собственного достоинства.

55. Ідея вільного виховання Л.М.Толстого, її втілення в практику роботи Яснополянської школи

У педагогічних поглядах Л.М. Толстого чільне місце займає проблема свободи у вихованні, навчанні та освіті дітей, до якої він звертався протягом усього життя. Цю проблему педагог розглядає на основі створеної ним теорії виникнення і розвитку, і сутності моральності. Будучи прибічником ідеалістичної філософії, він вважав, що здорова дитина, народившись на світ, не є «чистою дошкою», на якій можна писати все, що хочеш, проте позбавлена будь-яких негативних якостей і задовольняє тим вимогам безумовної гармонії у відношенні до правди, краси, добра, які ми носимо в собі, є первісним образом гармонії, правди, краси і добра.

Критикуючи сучасну йому школу, він протиставив свою систему виховання, побудовану на принципі свободи, поваги до особистості дитини, розвитку її активності та творчості. Л.М. Толстой підкреслював, що вільне виховання повинно сприяти розвитку природних задатків дитини, допомагати самостійно формувати світогляд і моральні переконання. Високий моральний ідеал, на його думку, треба шукати у поглядах селянських мас.

Школа при невтручанні у виховання, за думкою Л.М. Толсто-го, повинна мати одну мету -- передачу відомостей, знань, не намагаючись переходити в моральну область переконань, вірувань і характеру, мета її повинна бути одна -- наука, а не результати її впливу на людську особистість. Школа не повинна намагатися передбачити наслідки впливу науки, а передаючи її, повинна надавати повну свободу її застосування. Невтручання школи у формування світогляду учнів не означає, вважав Л. Толстой, що у вчителя не повинно бути прагнення виховуючого впливу на своїх учнів. Таке прагнення є природним, воно спонукає вчителя з захопленням займатися своєю справою. Якщо вчитель передбачає виховну мету викладання, то це його стимулює. Але справа утому, -- писав Л.М. Толстой, -- що виховний елемент науки не може передаватися насильницьки. Хочеш наукою виховувати учня, люби свою науку і знай її, й учні полюблять тебе і науку, і ти виховаєш їх, але якщо ти сам не любиш її, то скільки б ти не примушував вчитися, наука не матиме виховного впливу. І тут одне мірило, одне спасіння -- знову свобода учнів слухати чи не слухати вчителя, сприймати або не сприймати його виховного впливу, тобто їм одним вирішувати, чи знає він і чи любить свою науку. Говорячи про свободу в справі організації народної освіти, Л. Толстой вказував, що неможливо насаджувати в країні систему шкіл, яких не бажає народ, не можна нав'язувати школі теоретично надуманого плану навчальних занять, який має складатися природним шляхом, з існуючого кола знань у відповідності до вимог народу.

Порівнюючи між собою погляди Л.М. Толстого на роль виховання у 60-ті роки з тими, що він писав з цього приводу в середині 70-х років, можна прийти до таких висновків: у 70-ті роки він значно уточнив свою постановку питання про свободу у педагогічному процесі і прийшов до висновку, що, поки в суспільстві немає єдиної думки про зміст і методи навчання, питання про те, чому і як навчати в народній школі, повинні вирішувати не діти, а їх батьки, тобто народ, якому треба надати право свободи в організації школи. Свобода у вихованні та навчання не є правилом, межі її в школі визначаються вчителем, його вмінням керувати дітьми.

Вважаючи релігію основою виховання та навчання, Л. Толстой вказував, що вона не повинна обмежувати свободу дітей.

Єдиний шлях для покращення освіти, на думку Л.М. Толстого, полягає у тому, щоб вчителі і учні мали спільну основу, яка б визначала вибір предметів, що вивчаються в школі. Такою основою, за Л. Толстим, мала бути релігія в дусі істинного християнства. Л.М. Толстой стверджував, що необхідним є моральне виховання на основі релігійної моралі, не може бути моралі без релігії. Він пропагував теорію «неопирання злу насильством», доводив важливість таких якостей характеру особистості, як незлобливість, смиренність, любов до ближніх.

У своїх творах педагог, проте, обійшов таке питання як виховання у дітей сильної волі та твердого характеру.

У Яснополянській школі навчалось 40-50 дітей щорічно. У день проводилось 5-6 занять - вранішні і після обіду. Заняття будувались на основі вільних бесід вчителя і учнів. Зміст навчання визначався інтересами дітей. Вивчали 12 предметів: читання, письмо, каліграфія, граматика, історія (священна і російська), малювання, креслення, співи, математика, природознаство, закон божий. Сам Толстой викладав математику й історію.

Школа була безплатною. Було запроваджено вільне відвідування школи, відсутні домашні завдання. Не було певного плану і розкладу занять. План складався на тиждень, хоч рідко виконувався.

Робота Яснополянської школи стала широко відомою. Це викликало опір з боку місцевих поміщиків. У 1862 р. після обшуку школи, який зробили жандарми у час відсутності Толстого, він на знак протесту її закрив і на довгий час залишив педагогічну діяльність

Небольшой коллектив учителей работал дружно и согласованно.

Сам Толстой преподавал в старшем классе математику и историю, проводил физические експерименти.

Яснополянская школа добивалась прекрасних результа-тов. В три месяца дети приобретали умение бойко читать. Ученики не знали страха перед учителем. Если кто-либо делал особне успехи, учитель от избьітка чувств мог подхва-тить отличившегося под мишки и посадить на шкаф. На переменах учитель каталея с ребятами на коньках, вертел-ся на турнике. Ребят звали шутливьіми кличками: "Васька-карапуз", "Мурзик", "Обожженное ушко" и пр. На уроках поддерживалея дух равноправия. Учитель, например, мог попросить ребят написать расеказ по пословице, а те ему в ответ говорили: "А ти сам попробуй напиши",- и учитель принималея писать.

56. Проблеми української національної школи у творчості просвітителів кінця ХІХ - початку ХХ століття (І.Франко, М.Коцюбинський, Леся Українка)

Провідною ідеєю просвітньої діяльності українських просвітителів стала боротьба за українську школу, відстоювання права українців навчати своїх дітей рідною мовою на засадах багатовікової національної культури.

Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913) - український письменник і педагог. Протягом 11 років працював учителем на Вінничині. Його творчість має велике освітнє і виховне значення.

Він вів систематичні спостереження за учнями, враховував у роботі їх індивідуальні особливості, не допускав механічного заучування навчального матеріалу. На заняттях використовував наочні посібники, проводив екскурсії до лісу, ріки. Великого значення надавав трудовому вихованню дітей.

Значну увагу М.Коцюбинський приділяв народним учителям. У статті “Шкільна справа” виступав за поліпшення складу учителів, за створення належних умов для їх праці, за розширення загальноосвітньої і спеціальної педагогічної підготовки майбутніх учителів, за створення умов для самоосвіти, за створення бібліотек. У статті він показував масову неграмотність населення, безправ'я народних учителів, принизливе ставлення окремих вчителів до учнів.

Твори Коцюбинського для дітей мають велике виховне значення. Тематика їх різноманітна: невтішні наслідки неправильного сімейного виховання (“Подарунок на іменини”), сила і значення розумної поведінки людей (“Дві кізочки”, “Івасик і Тарасик”), любов дітей до праці (“Десять робітників”), негативний вплив на дітей поганого оточення (“Маленький грішник”) та ін.

Виступав за вивчення дитячої психології, а діти повинні навчатися рідною мовою на кращих художніх творах укр. класики і дитячого фольклору.

Іван Якович Франко (1856-1916) - видатний український письменник, педагог-науковець, вчений, громадський діяч. У спадщині українського генія понад 100 наукових і публіцистичних праць та художніх творів, які присвячені темам виховання дітей і молоді.

У статтях “Народні школи і їх потреби”, “Великі діяння пана Бобжинського”, “Освіта народу Галиччини”, “Педагогічні невігласи” та інших різко критикував стан навчання і виховання в школах Галичини, де дітей змушували вчитися німецькою і польською мовами; вимагав докорінної зміни як шкільної системи, так і змісту освіти; боровся за створення шкіл, які були б тісно пов'язані з життям та інтересами народу, поєднання навчання з працею, за використання найкращих надбань людства, всебічний розвиток мислення та інших психічних процесів дитини. Проголошував право всіх громадян на безплатне навчання дітей рідною мовою, вимагав поліпшення правового і майнового становища вчителя, виступав за демократизацію школи.

Мета, завдання і зміст освіти та виховання, на його думку, полягають у тому, щоб забезпечити правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів. Важливим засобом виховання вважав народну творчість і художню літературу.

Великого значення І.Франко надавав ролі вчителя. Хороший вчитель має завоювати довіру дітей, уникати шаблону й одноманітності в навчанні, розвивати в дітях самостійність думки й дії, прищеплювати кращі моральні якості, виховувати любов до праці та людей праці. Вчительповинен мати не тільки теоретичну підготовку, а й володіти практичними навичками (столярне, токарне, швацьке ремесло), добре знати сільське господарство.

Велику увагу приділяв сімейному вихованню, ролі матері. Найважливішим, на його думку, є вплив батьків на дитину у ранньому віці. У статті “Жінка-мати” зазначав, що саме матір відповідає перед суспільством за виховання дітей. Тому вона має створити всі умови, щоб діти росли здоровими, здобули правильне моральне виховання.

Леся Українка ( Лариса Петрівна Косач - Квітка ) (1871-1913) -видатна українська поетеса, пропагандист передових педагогічних ідей. У своїх статтях критикує систему народної освіти того часу, якою не забезпечується навчання усіх дітей трудящих. У нарисі “Школа”, опублікованому у журналі “Народ” (1895) вона показує запустіння початкової школи на Волині, нестерпні злидні учительки цієї школи. Змалку цікавилась освітою, у 19 років написала підручник для своїх молодших сестер “Стародавня історія східних народів”, який було опубліковано після її смерті. Видатна поетеса обстоювала право на навчання дітей українців рідною мовою, протестувала проти експлуатації дітей (“В катакомбах”), проти відсталості церковнопарафіяльних шкіл, виступала за поліпшення політичних прав і матеріально-побутових умов народних учителі, водночас висуваючи високі вимоги до них (ідеал кращого вчителя вона змалювала в образі героя-патріота Антея (“Оргія”). Розуміла мету і завдання освіти, дидактичні функції і призначення навчальних книг, цінувала роль друкованих книг у вдосконаленні власних поглядів, прагненні не зупинятися на досягнутому.

57. Педагогічні пошуки на межі ХІХ-ХХ століть. Е.Кей та М.Монтессорі

В зарубіжній педагогіці кінця XІХ - початку ХХ ст., яке відбувалося в руслі „педоцентричної революції": переорієнтації педагогічного процесу на особистість дитини, забезпечення її природного розвитку. Дитина почала сприйматися як активний суб'єкт власного становлення, який потребує свободи для розвитку власних нахилів і задатків. Тобто ідеї вільного виховання віддзеркалювали потребу суспільства в підготовці різнобічно розвинутих ініціативних людей, готових до активної діяльності в різних сферах економічного, державного та громадського життя.

Саме на межі ХІХ і ХХ століть найбільш рельєфно виявилася гуманістична традиція західної педагогіки, розвиток якої у цей час пов'язаний з діяльністю прибічників ідей вільного виховання

Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. паралельно з поширенням ідей вільного виховання у зарубіжній педагогіці аналогічний рух активізується й у вітчизняній педагогічній теорії та практиці. Зміни в суспільному житті з усією гостротою поставили питання про перегляд педагогічного ідеалу, пошук шляхів виховання активної, ініціативної особистості, здатної до самостійної творчої діяльності. Унікальною особливістю вільного виховання є його соціальність, зумовлена генетичним зв'язком з визвольним рухом кінця XІХ - початку XX ст., підкріплена могутнім пафосом соціального протесту, а також пошуками зразків гармонійного устрою суспільного життя. Ідея справедливої організації суспільства, перенесена в педагогіку, спричинила появу нового погляду на дитину в умовах педагогічного процесу й спонукала до проголошення недоторканності її природи.

Головними представниками теорії «вільного виховання» можна вважати шведську письменницю і педагога Е. Кей, німецького педагога Л. Гурлітта. До цього напрямку реформаторської педагогіки можна також віднести ідеї та діяльність італійського лікаря-психолога і педагога М. Монтессорі. Прихильників вільного виховання об'єднували заперечення традицій, заклик розвивати в дитині творчі творчі сили. Вони вважали, що провідну роль у вихованні мають відігравати дитяче переживання і накопичення вихованцем особистого досвіду. Маніфестом «вільного виховання» стала книга Еллен Кей (1849-1926) «Вік дитини» (в російській перекладі вийшла в 1905 р.). Вона стверджувала, що велика таємниця виховання у тому, щоб надати природі дитини «спокійно і повільно допомагати самій собі». Провідними принципами вільного виховання проголошувалися: віра педагога в творчі здібності дитини, переконаність, що будь-яке зовнішнє вплив на його творчий потенціал надає гальмує дію; на придбання дитиною власного досвіду, лише завдяки якому відбувається повноцінний розвиток особистості; стимулювання активного ставлення до життя, культурі і потреби у самоосвіті та самовихованні; трактування школи як живого, безперервно розвивається організму; розуміння ролі педагога як старшого товариша; організація життя дитячого колективу на основі самоврядування. Е. Кей закликала громадськість до боротьби за визнання соціальної важливості материнських функцій і однією з найбільш актуальних завдань сучасного суспільства вважала створення нового покоління освічених матерів, здатних уберегти своїх дітей від знеособлення.

Символом педагогіки Марії Монтессорі (1870-1952) стало звернення дитини до вчителя - «Допоможи мені це зробити самому» - надання маленьким дітям можливості самостійних дій. Головний принцип її педагогіки - це принцип індивідуальної свободи і опори на сенсорний розвиток. Вона створила метод, адекватний природі дитини - особистості, яка розвивається. Займаючись розумово відсталими дітьми, М. Монтессорі розробила оригінальні методики навчання письма, читання, рахунку. Потім вона перенесла свою методику на здорових дітей і досягла високих результатів. Її система головним чином була призначена для роботи з дітьми дошкільного віку і початкової школи. Для впровадження своєї системи М. Монтессорі організувала в 1907 році «Будинок дитини», дошкільний заклад, в роботі якого брали активну участь батьки. Основна увага приділялася розвитку у дітей органів чуття. М. Монтессорі виходила з того, що дитина, як активна істота, здатна до самостійного спонтанного розвитку. Завдання вихователя полягає в тому, щоб поставляти дитині «їжу» для саморозвитку, створювати таке оточення, яке б стимулювало процес самовиховання. Мета виховання має полягати у всебічному розвитку ініціативи і самостійності дитини. М. Монтессорі розробила серію дидактичних матеріалів, які повинні сприяти духовному становленню дитини через розвиток його моторики і сенсорики. Діючи самостійно, дитина набуває різні навички: вчитися ставити мету і знаходити шляхи її досягнення, конролювати свої помилки. Ці матеріали відповідають спонтанного прагненню дитини до досягнення, його моторика впливає на загальний, емоційне і мовленнєвий розвиток. Як і більшість педагогів - авторів альтернативних систем навчання і виховання, створених на початку 20в. Монтессорі була противницею класно - урочної системи. У своїй школі вона відмовилася від учительської кафедри та парт, замінивши їх легко пересувається меблями - столиками і стільцями. Кожна дитина на заняттях розташовувався так, як було йому зручно. Замість класів діяли різновікові групи у складі 25-30 дітей. Основна форма навчання і виховання, за Монтессорі,-самостійні індивідуальні заняття дітей. Колективно проводилися лише музичні, гімнастичні заняття, заняття з обслуговуючої праці. Досвід навчання і виховання дітей М. Монтессорі узагальнила в книзі «Метод наукової педагогіки ...»

58. Характеристика експериментальної педагогіки кінця ХІХ-початку ХХ ст. (В.-А.Лай, Е.Мейман, А.Біне)

На рубежі 19 - 20 ст. знаменитим подією в антитрадиційна вихованні стало народження «експериментальної педагогіки», найбільш видними представниками якої був німецький педагог Е. Мейман, французький педагог А. Біне, американський - Е. Торндайк та ін

Творці експериментальної педагогіки вважали, що прогрес у діяльності школи, як і самих наук про дитину, її розвитку, вихованні та навчанні, може бути досягнутий не шляхом абстрактних теорій, а лише на основі використання позитивних і достовірних фактів з педагогічної практики. Ці факти повинні додатково перевірятися досвідченим експериментальним шляхом.

Були створені науково-експериментальні лабораторії та введений в науковий обіг термін «педагогічний експеримент». На основі лабораторних спостережень експерименталіста висунули як основного, педагогічний принцип саморозвитку особистості. Вони шукали нові підходи до формування особистості, до співвідношення в ній соціального та біологічного, нові методи вивчення природи дитини.

В експериментальній педагогіці склалося кілька напрямків. Вільгельм Август Лай (1862 - 1926) вважав, що в основі дитячих вчинків лежать вроджені або придбані рефлекси, які потрібно вивчати в і лабораторіях, і в природних умовах. Головним орієнтиром виховання розглядалося вивчення дитячої фізіології і сенсорики. В основу виховання він ставив діяльність дитини, вважаючи, що цю діяльність потрібно організувати з урахуванням його особливостей, рефлексів, потреб фізіології та психології. Навчання, за визначенням А.Лая, має слідувати за біологічними стадіями розвитку дитини, виступаючи як би в якості механізму управління рефлексами, імпульсами і волі учнів згідно з нормами культури. Концепція А.Лая - важлива ступінь у пізнанні дитини та педагогічної теорії. Вчений справедливо ставив результати виховання в залежність від психолого-біологічного фактора. Однак він помітно обмежував предмет педагогічної науки біологією дитини, що збіднювала можливості вивчення закономірностей виховання. Ернст Мейман (1862-1915), на відміну від А.Лая, був за різносторонній підхід до вивчення особистості дитини. Він об'єднував в цих цілях дані анатомії та фізіології, педагогіки, психології, психопатології Е. Мейман розробив методику вивчення психіки дитини в лабораторних умовах. Однак ігнорування природних умов діяльності дитини на уроці, його поведінка в соціальному середовищі спотворювало правильність отриманих даних про об'єкти дослідження, і в кінцевому підсумку знижувало ефективність педагогіки Е. Меймана. Звужувалися в його педагогічній системі також функції вчителя у вивченні дітей, їх виконував спеціальний дослідник. Великий інтерес і в наш час мають думки Е. Меймана про розумовий вихованні, його міркування про гігієну шкільної роботи і про вплив на учня шкільної та позашкільної життя. В основу своєї педагогіки він ввів також етику і естетику. Ним був написаний тритомний систематичний курс «Лекцій по введенню в експериментальну педагогіку». Альфред Біне (1857 -1911), аналізуючи процес навчання, виходив з твердження, що дитина добре засвоює те, що його безпосередньо стосується. Він вивчав фізіологічні і психологічні закономірності розвитку школярів. А. Біне виступав проти традиції, згідно з якою головним засобом навчання є слово вчителя, вважаючи, що учень повинен стати активним учасником власного освіти. Він запропонував навчати в так званих гомогенних класах, які об'єднують учнів з подібними рівнем розвитку та здібностями. А. Біне стверджував, що в процесі виховання, слід перш за все, спиратися на вроджені дані. Соціальне середовище як чинник виховання А. Біне розглядав надмірно прямолінійно. Він, зокрема, вважав доцільною жорстку рецептуру покарань, невисоко розцінював роль педагогічного прикладу.

Виникнення експериментальної педагогіки послужило важливим імпульсом розвитку науки про дітей - педології, яка представляла собою синтез психологічних, біологічних і соціальних знань про розвиток дитини і грунтувалася на уявленні про нього як про суб'єкта, доля якого зумовлена спадковістю і впливом суспільного середовища. Необхідно лише вивчити і виміряти обидва ці чинника, щоб направити виховання в потрібне русло.

59.Характеристика прагматичної педагогіки кінця ХІХ початку ХХ ст. Дж.Дьюї

Педагогіка прагматизму (від грець. pragma - дія) виникла як локальний педагогічний напрямок у США і Англії. Її засновником виявився американський філософ і педагог Джон Дьюї (1859-1952).

Суть прагматизму - істинне все те, що приносить користь (навіть існування Бога Дьюї виводить з практичних цілей). Значимість користі оцінюється почуттям власного задоволення. Ідеал Дьюї - “хороше життя“.

Дьюї - прихильник ідеї “вроджених здібностей“, які передаються по спадковості. Він висунув теорію спадковості: сукупність розумових і фізичних властивостей певного індивіда є досягненням всієї раси і передається за спадковістю. Отже, виховання повинно спиратись на спадковість і виходити з інстинктів і практичного досвіду дитини. Власне виховання повинно виступати як безперервне розширення цього досвіду.

Дьюї висуває ідею трудової школи і зв'язку школи з життям. У центр шкільної справи він ставить не систематичне навчання, а особистий досвід, практику учнів. Така практика і досвід, на його думку, здобуваються, передусім, через ручну працю, трудове навчання.

Саме ручна праця, згідно з концепцією прагматизму, - це той шлях, яким повинні пройти діти через усі етапи еволюції людини. Оскільки у житті є багато видів праці, діти повинні познайомитись з якомога більшою їх кількістю. Слід зазначити, що трудове навчання Дьюї розглядав як елемент загальної освіти, а не професійної.