Соціальні мережі як засіб формування комунікативних навичок учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Інститут магістратури, аспірантури, докторантури

Кафедра інноваційних та інформаційних технологій в освіті

Дипломна робота

Тема: «Соціальні мережі як засіб формування комунікативних навичок учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи»

студента освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр»

Інституту математики, фізики і технологічної освіти

Тихоненка Олександра Павловича



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування комунікативних навичок у школярів

1.1 Особливості формування комунікативних навичок у школярів старших класів

1.2 Стан сформованості комунікативних навичок школярів у сучасній школі

1.3 Критерії та показники сформованості комунікативних умінь і навичок школярів

Розділ 2. Формування комунікативних навичок учнів 10-11 класів засобами новітніх інтернет-технологій

2.1 Інтернет-комунікація як засіб формування комунікативних навичок у процесі вивчення загальноосвітніх дисциплін

2.2 Використання сучасних веб-сервісів та технологій Веб 2.0 у навчальному процесі

2.3 Методика використання соціальних мереж у процесі навчальної діяльності учнів старших класів на уроках з предмету «Технології»

Розділ 3. Експериментальна перевірка сформованості комунікативних навичок учнів 10-11 класів

3.1 Організація і методика проведення експерименту

3.2 Опрацювання результатів та аналіз одержаних даних

3.3 Виробнича санітарія і техніка безпеки в кабінетах комп'ютерної техніки

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Оновлення всіх аспектів життєдіяльності суспільства, поява демократичних форм управління, орієнтація у ринкових відносинах на європейських партнерів неминуче пов'язані з суттєвими змінами у відносинах між суб'єктами суспільно-історичного процесу. З'явилась нагальна потреба у новому поколінні, здатному співпрацювати, налагоджувати ділові стосунки з партнерами, оптимізувати міжособистісні відносини, долати комунікативні бар'єри, організовувати людей на досягнення спільної мети.

Система освіти, як один із соціокультурних і духовних інститутів українського суспільства, вступила у новий етап свого розвитку, що пов'язаний із трансформацією соціально-демократичних відносин, зміною менталітету суспільства і особистості.

В законі України «Про освіту», Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття) одним із надзвичайно важливих завдань визнається завдання формування у дітей та молоді уміння міжособистісного спілкування. Відповідальність за вирішення цього завдання покликані взяти на себе вчителі, вихователі та психологи.

Проблема комунікативних навичок особливо актуальною є в підлітковому віці, адже підлітковий вік, сенситивний до комунікативного розвитку, є періодом остаточного відшліфовування даного роду умінь і навичок, засвоєння зразків поведінки і соціальних ролей, набуття досвіду спілкування, його культури.

На думку фахівців у галузі вікової психології процес набуття індивідуального досвіду спілкування, становлення ключових комунікативних характеристик особистості найбільш динамічно відбувається саме у школярів старших класів.

Актуальність теми нашого дослідження обумовлена труднощами переходу від індустріального суспільства до інформаційного, який вносить відповідні корективи в процеси навчання і виховання школярів. До випускника пред'являються вимоги, пов'язані з впровадженням нових інформаційних технологій у процес професійного навчання і в подальшу трудову діяльність. Відомий американський педагог І. Гудлед серед пріоритетних цілей сучасної шкільної освіти називає і формування позитивної Я-концепції і навичок міжособових стосунків. Вітчизняні вчені вважають, що сучасний випускник школи повинен уміти грамотно працювати з інформацією, бути комунікабельним, контактним в різних соціальних групах, уміти працювати спільно в різних областях. Перехід до особистісно-орієнтованої освіти, що має гуманістичну спрямованість, повинен забезпечити для учнів можливість спільної роботи в співпраці при рішенні різноманітних проблем, коли вимагається проявляти відповідні комунікативні уміння.

Особливість сучасної освітньої системи, в тому, що традиційні способи інформації - усна і письмова мова, телефонна і радіозв'язок, - поступаються місцем комп'ютерним засобам навчання, використанню телекомунікаційних мереж глобального масштабу. У сучасному світі, в якому живуть і розвиваються учні, як ніколи актуальні проблеми відкритості, толерантності, комунікативності. Саме через спілкування лежить шлях до життєвого і професійного успіху для більшості нинішніх старшокласників.

Присутність комп'ютера в навчальній аудиторії і використання його в якості партнера учителя, створює нові комунікаційні канали, а, отже, і нові проблеми: психологічні, педагогічні, методичні, дидактичні. Видозмінюються комунікативні уміння, які традиційно прищеплювалися школярам, з'являються комунікативні уміння, пов'язані з використанням інформаційно-комунікаційних технологій в навчанні. Особливо це помітно на уроках інформатики, єдиному предметі, де комп'ютер є одночасно інструментом навчання і об'єктом вивчення. Як прищепити учневі і традиційні комунікативні навички, і навички, необхідні для життя в інформаційному суспільстві? У гонитві за сучасними технологіями не варто забувати про традиційну комунікативну діяльність людини, її важливості для пізнання навколишнього світу, задоволення потреби в знаннях.

Часто масове впровадження в педагогічну практику методів і засобів обробки, передачі і зберігання інформації має разом з позитивними аспектами (розвиток інтелектуального потенціалу, активізація пізнавальної діяльності учнів) і негативними (заміна «живого» спілкування з учителем, на «спілкування» з навчальними програмами, зменшення часу безпосереднього міжособового спілкування). Проблема формування комунікативних умінь і навичок частково переходить з традиційних для цієї області предметів (література, українська і іноземні мови) і на уроки технології, оскільки саме на цьому зайнятті учні вивчають нові інструменти, способи, засоби спілкування, розсовують межі комунікації, розширюють круг співрозмовників, однодумців.

Актуальність проблеми формування комунікативних умінь старшокласників на уроках з предмету «Технології» обумовлена протиріччями:

? між потребою в реалізації комунікативної спрямованості сучасного освітнього процесу і недостатньою розробленістю теоретичних підходів до формування комунікативних умінь старшокласників на уроках;

? між потребою в розвитку одночасно і традиційних і нових комунікативних умінь і навичок і характерними особливостями інформатизації навчання на сучасному етапі розвитку школи.

Питання впровадження в навчальний процес засобів інформаційно-комунікаційних технологій досліджують В. Ю. Биков, Р. С. Гуревич, М. І. Жалдак, М. Ю. Кадемія, О. С. Полат, Ю. С. Рамський, A. B. Пеньков, Ю. В. Горошко, М. С. Головань, В. В. Дровозюк, Н. В. Морзе, І. М. Забара, I. E. Захарова, О. В. Жильцов, Ю. О. Жук, Т. О. Олійник, Є. М. Смирнова, Т. І. Чепрасова та ін.

У зв'язку з широким впровадження у навчально-виховний процес інформаційно-комунікаціиних технологій, формуванню комунікативних навичок засобами Інтернету надається особлива увага.

З огляду на вищесказане, темою нашого дослідження було обрано «Соціальні мережі як засіб формування комунікативних навичок учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи».

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити шляхи ефективного використання соціальних мереж як засобу формування комунікативних навичок учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи.

Об'єктом дослідження є формування комунікативних навичок учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи.

Предметом дослідження є методика використання соціальних мереж для формування комунікативних навичок.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що використання соціальних мереж у навчанні учнів 10-11 класів суттєво підвищить формування їх комунікативних навичок.

Для досягнення наміченої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. Виявити існуюче положення в теорії досліджуваної проблеми на основі аналізу філософської, психолого-педагогічної і методичної літератури.

2. Виділити і класифікувати комунікативні уміння і складові їх дії, необхідні старшокласникові.

3. Визначити та проаналізувати вплив Інтернет-комунікацій на формування комунікативних навичок учнів старших класів.

4. Визначити критерії та показники сформованості комунікативних умінь і навичок школярів.

5. Розробити навчальний блог з предмету «Технології» та експериментально перевірити методику його використання у процесі навчальної діяльності.

Спиратимемося на методологічну базу, яку склали концепції інформатизації середньої освіти, концептуальні положення про діяльнісну природу розвитку комунікативних якостей особистості, концепція особово-орієнтованої освіти, принципи взаємозв'язку теорії і практики, єдність свідомості і діяльності, поєднання педагогічного управління з розвитком ініціативи і самостійності вихованців, свідомості і активності в процесі діяльності.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки початкових припущень застосовувалися наступні теоретичні методи дослідження:

? теоретичні методи: порівняльний аналіз, синтез, класифікація, узагальнення при вивченні проблеми і предмета дослідження, філософської і психолого-педагогічної літератури;

? емпіричні методи: педагогічні виміри (спостереження, бесіда, аналіз продуктів навчальної діяльності старших школярів), соціологічний (анкетування), педагогічний експеримент, статистичний аналіз кількісних даних.

Наукова новизна полягає в тому, що на основі інтеграції філософських, методологічних і психологічних положень обґрунтована сутнісна і структурна характеристика комунікативних умінь старших школярів, що розвиваються засобами сучасних Інтернет-технологій та Веб-сервісів; виявлені психолого-педагогічні умови формування цих умінь; сформульовані вимоги до комплексу завдань, спрямованих на формування цих умінь.

Теоретична значущість полягає в тому, що розроблена методика формування комунікативних умінь старшокласників на уроках з предмету «Технології» включає:

? планування процесу формування комунікативних умінь засобами сучасних Інтернет-технологій;

? поетапне формування комунікативних умінь на основі рішення завдань, що містять елементи комунікації;

? розробку способів і критеріїв сформованості комунікативних умінь.

Практична значущість полягає в розробленні та практичному створенні навчального блогу з предмету «Технології» як засобу покращення формування комунікативних навичок учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи.

Обґрунтування і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій представлених у дослідженні, зумовлена відповідністю теоретично-методологічних позицій, інтегруванням психолого-педагогічних підходів у розробці провідних ідей дослідження; єдністю теоретичних та емпіричних методів дослідження, адекватних його предмету, об'єкту, меті і завданням; позитивними результатами проведеного педагогічного експерименту.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи формування комунікативних навичок у школярів

1.1 Особливості формування комунікативних навичок у школярів старших класів

комунікативний учень навчальний інтернет

Комунікативні навички і власне спілкування - це багатоплановий процес, необхідний для організації контактів між людьми в ході спільної діяльності. І в цьому розумінні відноситься до явищ матеріальних. Але в ході спілкування його учасники обмінюються думками, намірами, ідеями, переживаннями, а не тільки своїми фізичними діями або продуктами та результатами праці.

Функції спілкування різноманітні. Їх можна виявити під час порівняльного аналізу спілкування людини з різними партнерами, в різних умовах, залежно від використовуваних засобів і впливу на поведінку і психіку учасників спілкування.

У системі взаємозв'язків людини з іншими людьми виділяються такі функції спілкування, як інформаційно-комунікативна, комунікативна для регуляції і афективно-комунікативна.

Інформаційно-комунікативна функція спілкування - це, по суті, передача і прийом інформації, як деякого повідомлення. В ньому мають місце два складові елементи: текст (зміст повідомлення) і відношення до нього людини (комунікатора). Зміна змісту і характеру цих складових, тобто тексту і відношення до нього того, хто його повідомляє, може істотно вплинути на характер сприйняття повідомлення, на міру його розуміння і прийняття, а, отже, відбитися на процесі взаємодії між людьми. Інформаційно-комунікативна функція спілкування добре представлена у відомій моделі Г. Лассуелла, де як структурні одиниці виділяються такі ланки, як комунікатор (хто передає повідомлення), зміст повідомлення (що передається), канал (як передається), реципієнт (кому передається) [27, с. 49]. Ефективність передачі інформації може виражатися мірою розуміння людиною переданого повідомлення, його прийняття (відкидання), включаючи новизну і актуальність інформації реципієнта.

Регулятивно-комунікативна функція спілкування спрямована на організацію взаємодії між людьми, а також на корекцію людиною своєї діяльності або стану. Ця функція визнана співвідносити мотиви, потреби, наміри, цілі, завдання, передбачувані способи діяльності учасників взаємодії, коригувати хід виконання намічених програм, регулювати діяльність.

Афективно-комунікативна функція спілкування є процесом внесення змін в стан людей, що можливо і при спеціальній (цілеспрямованій), і при мимовільній дії. У першому випадку свідомість і емоції змінюються під впливом зараження (процесу передачі емоційного стану іншими людьми), навіювання або переконання. Потреба людини в зміні свого стану проявляється у неї як бажання виговоритися, вилити душу тощо. Завдяки спілкуванню у людини змінюється загальний настрій. Само спілкування може, як посилювати, так і знижувати міру психологічної напруги.

У ході спілкування школярів старших класів діють механізми соціальної перцепції, вони більше дізнаються один про одного. Обмінюючись враженнями, вони краще починають розуміти себе, вчаться розуміти свої переваги і недоліки. Спілкування з реальним партнером, як відзначалося раніше, може здійснюватися за допомогою різноманітних засобів передачі інформації: мови, жестів, міміки, пантоміміки тощо. Нерідко в розмові слова мають менше значення, ніж інтонація, з якою вони вимовляються. Те ж можна сказати і про жести: іноді усього лише один жест може повністю змінити сенс вимовлених слів.

Психологічно оптимальним спілкуванням є у тому випадку, якщо реалізуються цілі учасників спілкування відповідно до мотивів, що обумовлюють ці цілі, і за допомогою таких способів, які не викликають у партнерів почуття незадоволення.

Оскільки спілкування - це взаємодія, принаймні, двох людей, то труднощі у його процесі можуть бути породжені одним учасником або відразу обома. І наслідком виявляється не повне або часткове досягнення мети, незадоволення спонукаючого мотиву або ж неотримання бажаного результату.

Психологічними причинами цього можуть бути: нереальні цілі, неадекватна оцінка партнера, його здібностей і інтересів, невірне представлення своїх власних можливостей і нерозуміння характеру оцінки і відношення партнера, застосування невідповідних до даного випадку способів поведінки з партнером.

При вивченні труднощів у спілкуванні існує небезпека зведення їх різноманіття до незручностей, пов'язаних з поганим володінням технікою взаємодії, або до складнощів, що виникають через слабкий розвиток соціально-перспективних функцій. Насправді ж ця проблема набуває глобального характеру і охоплює фактично усі аспекти спілкування.

Труднощі в спілкуванні можуть виникати також через приналежність його учасників до різних вікових груп. Наслідком цього є несхожість їх життєвого досвіду, що накладає відбиток не лише на наявний у них образ світу - природу, суспільство, людину, відношення до них, але і на конкретну поведінку в основних життєвих ситуаціях. Несхожість життєвого досвіду представників різних вікових груп стосовно спілкування виражається в неоднаковому рівні розвитку і прояву пізнавальних процесів при контактах з іншою людиною, неоднаковому характері переживань, неоднаковому багатстві поведінкових форм. Усе це по-різному співвідноситься з мотиваційною сферою, яка в кожній віковій групі відрізняється своєю специфікою.

Аналізуючи труднощі, пов'язані з віком школярів, потрібно обов'язково враховувати психологічні характеристики кожної вікової групи і робити поправку на те, як вони проявляються у дитини, підлітка, хлопця, дівчинки, дівчини, дорослих чоловіка і жінки, у людей похилого віку. Особливу увагу потрібно звертати на залежність між типовим для кожного віку рівнем розвитку психічних процесів і властивостей особи і такими специфічними для взаємодіючих людей характеристиками, як їх здібності до емпатії, децентрації, рефлексії, ідентифікації, до розуміння іншої людини за допомогою інтуїції.

Як показав огляд психолого-педагогічної літератури проблема комунікативного аспекту учнів старших класів перебуває у центрі уваги вітчизняних та зарубіжних науковців. Це викликано рядом причин. По-перше, це - загальний зростаючий інтерес до категорії спілкування, що здійснює великий вплив на зацікавленість проблемою формування комунікативних навичок. По-друге, довгий час школа основну увагу приділяла розвиткові навичок предметно-пізнавального характеру, не акцентуючи увагу на важливості міжособистісної взаємодії [60].

Аналізуючи вік старшого школяра, більшість науковців одноголосно характеризують його як складний, бурхливий, емоційно не стійкий, з притаманною обов'язковою віковою кризою [58, с. 248].

Більшість найгостріших, найважчих проблем, пов'язаних з вихованням, постають у віці від 13 до 17 років. На думку А. Гезеля, цей період є надзвичайно важливим для становлення особистості. В 11 років починається перебудова організму: дитина стає імпульсивною, з'являються негативізм, часті зміни настрою, сварки з однолітками, бунт проти батьків.

У наступний віковий період - 12 років турбулентність частково проходить, ставлення до світу стає більш позитивним, зростає автономія підлітка у сім'ї й посилюється вплив однолітків. Домінуючі риси цього віку: дотепність, терпимість, розуміння, почуття гумору; підліток охоче виявляє ініціативу, починає приділяти більше уваги зовнішності та цікавитися представниками протилежної статі.

Головною властивістю 13-річного підлітка є прискіплива увага до себе, інтровертованість, самокритичність, характерні часті зміни настрою, зростання вибірковості у дружбі.

У 14 років відмічаються наступні зміни: інтроверсія змінюється екстраверсією, підліток стає експансивним, енергійним, товариським, впевненішим у собі, зростає інтерес до людей, він зачарований словом «особистість», полюбляє обмірковувати і порівнювати себе з іншими, активно ідентифікує себе з героями кіно і літератури, шукаючи в них власні риси.

Підлітка в 15-річному віці, як зазначав А. Гезель, неможливо описати єдиною формулою, так як у цьому віці швидко зростають індивідуальні відмінності. Основними новоутвореннями цього віку є зростання духу незалежності, що, в свою чергу, робить стосунки підлітка в сім'ї та в школі напруженими. Намагання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю і початком свідомого самовиховання. Усе це підвищує вразливість і чутливість підлітка до зовнішнього середовища.

У 17 років знову настає рівновага: збентеженість змінюється життєрадісністю, значною мірою зростає внутрішня самостійність, емоційна врівноваженість, комунікативність, товариськість, спрямованість у майбутнє [41, с. 192].

Виникнення у школярів уявлення про себе як таких, що переступили межу дитинства, визначає їх переорієнтування з одних норм на інші - з «дитячих» на «дорослі», а також появу специфічної соціальної активності, яка полягає у включенні їх у нову систему стосунків, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється передусім у необхідності налагодження зв'язку з предметним навчанням, стосунків не з одним, а з багатьма вчителями, врахування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, на думку Л. Божович, зумовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими [41, с. 218].

При визначенні психологічного змісту комунікативних навичок підлітків ми спиралися на такі базові положення:

? комунікативні навички - це інтегральні властивості особистості, які ґрунтуються на певних знаннях і проявляються у здатності виконувати ефективну комунікативну діяльність. Комунікативні навички не є сталим утворенням, вони є динамічною системою, яка, за наявності сприятливих індивідуально-особистісних та соціальних передумов, піддається розвитку й моделюванню.

? проблему комунікативних навичок слід розглядати у зв'язку з розумінням спілкування як змісту специфічно людської потреби у контакті з іншою людиною [33, с 71].

Спілкування є невідємною і загальною умовою формування особистості. Саме в спілкуванні відбувається процес соціалізації зростаючої людини, її становлення. Під час спілкування учні старших класів відмічають дві протилежні тенденції: розширення його сфери, з одного боку, і зростаючу індивідуалізацію - з іншого.

Центральне місце в житті учнів старших класів займає спілкування з товаришами. Якщо основою для об'єднань молодших школярів найчастіше виступає спільна діяльність, то тепер, навпаки, привабливість тих чи інших занять визначається передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками. Спілкування з товаришами у цьому віці набуває такої цінності, що процес навчання привертає увагу не стільки своїм змістом, скільки можливостями спілкування з однолітками.

У підлітковому віці також, відбувається зміна оцінки критеріїв однолітків. У підлітків на перший план виходять особисті якості і, найважливіші серед них - товариськість, сміливість, уміння керувати собою, рівень знань.

Своєрідність раннього підліткового віку у спілкуванні з однолітками полягає в тому, що підліток орієнтується, головним чином, на вольові та фізичні властивості, які виступають у якості основних критеріїв, що регулюють особистісні відносини підлітків. У старшому підлітковому віці в якості головного критерію відносин називають морально-естетичний критерій [21, с. 29].

У шкільному віці відбуваються істотні зміни в мовленнєвому розвитку школярів, детерміновані значною мірою їхнім неформальним спілкуванням. Поряд з розвитком лінгвістичного аспекту мовлення (опанування знань з мови як системи знаків), у процесі навчання набуває подальшого розвитку його психологічний, комунікативний аспект - бути засобом спілкування з оточенням, управління пізнавальними процесами і регулювання поведінки.

Процес мовлення як головний засіб спілкування вимагає від своїх суб'єктів вияву в ході навчання і неформальної міжособистісної взаємодії більш досконалих комунікативно-мовленнєвих вмінь, особливо вміння говорити змістовно, зрозуміло і цікаво для співрозмовника, а також вміння його слухати, викликаючи бажання повідомити щось нове, вміння аналізувати і робити висновки з почутого. Крім того, розвиток мовлення супроводжується вдосконаленням морально-комунікативних якостей таких як: ввічливість, тактовність, взаємоповага, товариськість і почуття власної гідності, що вимагає більш ретельного відбору вербальних і невербальних засобів, сприяє міжособистісному пізнанню і взаєморозумінню партнерів зі спілкування [21, с. 38].

Відзначимо, що підлітковий вік характерний низкою комунікативних труднощів. І. Кон вважає, що найпоширенішою трудністю спілкування серед підлітків і молодих людей є сором'язливість. Він стверджує, що ті хто вважає себе сором'язливим відрізняються зниженим рівнем екстраверсії, вони менш здатні контролювати і направляти свою соціальну поведінку, більш тривожні, схильні до нейротизму і переживають більше комунікативних труднощів [26, с. 95].

Зазначимо, що нерішучі, сором'язливі діти не відчувають усієї повноти життя. Вони обмежують свій досвід, не піддаючи себе неминучим соціальним ризикам, і в результаті не відчувають себе впевненими в різних ситуаціях. Нездатність увійти в колектив і неспроможність завоювати нових друзів буде переслідувати їх усе життя і згодом з'явиться біль соціального відчуження.

Наступна проблема спілкування - проблема агресивної поведінки, що найгостріше постає в підлітковому віці, коли відбувається перехід до нового ступеня розвитку особистості. Серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна поведінка, частішають випадки проявів жорстокості. Характерними є неадекватна самооцінка, підвищена емоційна напруженість і тривожність, несформованість комунікативних навичок тощо.

Статистичні дані свідчать про те, що понад 30% дітей в українських школах демонструють агресивну поведінку. В підлітковому віці вона постає як спосіб задоволення потреб у спілкуванні, самовираження й самоутвердження, реакцією на несприятливі обставини в сім'ї, досягнення значущої мети. Таким чином, агресивна поведінка є своєрідним захисним механізмом і звичайним явищем для підліткового віку. З проблемою агресії тісно пов'язане питання толерантності серед молоді. Щоденно в мережі Інтернет з'являються сотні нових сайтів, що заохочують почуття расової переваги, ненависті, упередженості та нетерпимості; підлітки мають до них вільний доступ. Діти не народжуються злобливими, вони вчаться упередженому відношенню. Оскільки їм доведеться жити в багатонаціональному ХХІ столітті, дуже важливим є розвиток толерантності, культури чуйності, емоційного відгуку [45, с. 271].

Комунікативні навички є продуктом процесу спілкування і, в свою чергу, впливають на рівень цього процесу. Звідси випливає, що розвивати комунікативні навички слід в умовах спілкування. Аналіз шкільної практики показав, що серед причин, які гальмують формування і розвиток комунікативних навичок школярів передусім слід назвати відсутність організаційних умов для повноцінної комунікативно-комфортної життєдіяльності школярів, а саме, діалогової взаємодії в системі «вчитель - учні».

Традиційний урок передбачає повідомлення, роз'яснення, переконання з боку вчителя та уважного сприймання, обмірковування, запам'ятовування й відтворення почутого з боку учня. Навчально-виховний процес базується на монологах вчителів, а за їх зразком - на монологах учнів. Таку ситуацію П. Блонський ще в 20-ті роки минулого століття назвав «антипсихологічною школою активного вчителя і пасивно-уважних дітей» [27, с. 66].

Розглянуті недоліки є типовими для директивної системи навчання і потребують вирішення. Виникає питання: а чи можна організувати навчання так, щоб навчання спілкуванню відбувалося в умовах спілкування? Для цього необхідна наявність ряду факторів, які б забезпечували продуктивність спілкування в навчально-виховному процесі, та психологічна готовність вчителя до усунення труднощів, прагнення цього і відкритості до змін у навчально-виховному процесі.

По-перше, це врахування індивідуальності кожного учня. Адже будь-який індивідуум відрізняється від іншого і своїми природними здібностями, і вмінням здійснювати навчальну й мовну діяльність, і своїми особистісними характеристиками: особистим досвідом, контекстом діяльності, низкою певних почуттів і емоцій, своїми інтересами, уподобаннями та статусом у колективі. Комунікативність навчання передбачає врахування всіх цих характеристик підлітків, оскільки лише таким чином можуть бути створені умови спілкування: викликана комунікативна мотивація, забезпечена цілеспрямованість мовлення, сформовані комунікативні навички.

По-друге, комунікативність проявляється в мовній спрямованості процесу навчання. Воно полягає в тому, що вдосконалення граматично-лексичного аспектів мовлення пролягає через практичне користування мовою. Слід зазначити, що тривалий час у шкільній практиці нехтувалось головне призначення мовлення - бути засобом спілкування.

По-третє, комунікативність виявляється у функціональності навчання. Функціональність, перш за все, визначає методику роботи по засвоєнню та розвитку комунікативних навичок. Загальновідомим є той факт, коли учень, маючи певний арсенал лексично-граматичних знань, володіючи системою вмінь та навичок, виявляється не спроможним використати все це в процесі навчання. Причина криється у стратегії навчання, згідно якої матеріал завчається, натреновується і лише потім організовується його застосування на практиці. Функціональність передбачає засвоєння нового матеріалу в діяльності, на основі її виконання: учень виконує певне завдання - підтверджує або піддає сумніву почуте, задає запитання, що виникають у процесі навчання, а в процесі цього засвоює необхідну інформацію.

Принципово важливим проявом функціональності є відбір і організація матеріалу на основі ситуацій і проблем спілкування, які цікавлять учнів підліткового віку.

По-четверте, комунікативність передбачає ситуативність навчання. Під ситуативністю розуміється система взаємовідносин, що складаються в результаті спілкування. Таким чином, ситуативність - це співвідношення системи умінь та навичок із взаємовідносинами людей, що спілкуються, з контекстом їх діяльності.

По-п'яте, комунікативність означає постійну новизну процесу навчання. Новизна виявляється у різноманітних компонентах уроку. Це, перш за все, новизна мовних ситуацій (зміна предмету спілкування, проблеми обговорення, партнера по спілкуванню, умов спілкування тощо), це і новизна матеріалу (його інформативність), і новизна організації уроку (його видів та форм), і різноманіття засобів роботи [38, с. 476].

Новизна визначає таку стратегію навчання, згідно якої один і той же матеріал ніколи не подається двічі в одних і тих же цілях. Новизна - це постійне комбінування матеріалу, що, в свою чергу, виключає довільне заучування, яке спричиняє велику шкоду навчанню спілкуванню.

Із вищесказаного можна зробити наступний висновок: мова йде про новий тип навчального процесу, який вимагає й іншого змісту, й іншої організації, й інших засобів навчання.

Основу традиційної системи навчання складають «суб'єкт-об'єктні відносини». Характерними ознаками традиційного уроку є переважне викладення його змісту самим вчителем, який розкриває ті чи інші положення у вигляді готових висновків. У цьому випадку учні сприймають на слух інформацію, фіксують основні положення, запам'ятовують. Що, в свою чергу, призводить до відносної пасивності учнів, недостатності зворотного зв'язку, відсутності можливості оперативно внести корективи у навчально-пізнавальну діяльність учнів та її результативність. Авторитарна структура управління педагогічним процесом є причиною підвищеної конфліктності у школі.

Гуманістична парадигма сучасної системи загальної середньої освіти прийшла на зміну авторитарній парадигмі і передбачає розкриття людини як унікальної цілісної особистості, що розвивається у процесі активної реалізації свого творчого потенціалу в системі взаємодії з іншими людьми.

1.2 Стан сформованості комунікативних навичок школярів у сучасній школі

Зупинимося на деяких основних положеннях теорії формування комунікативних умінь старшокласників на уроках технології в середній школі. Основні тенденції розвитку цього напряму у вітчизняній і зарубіжній науці, а також різні підходи до вирішення цієї проблеми, розглянуті в численних психологічних дослідженнях В. А. Кан-Каліка, Л. А. Петрівської, Г. М. Андрєєвої. Вони стали основою для розробки педагогічних аспектів проблеми формування комунікативних умінь. Основні особливості понять «спілкування» і «комунікація» проаналізовані у філософській (А. А. Брудний, М. С. Каган, Б. Д. Паригін), в психологічній (В. М. Бехтєрьов, О. Ф. Лазурський, Л. С. Виготський, Г. М. Андрєєва, О. О. Бодальов, В. А. Кан-Калік, О. О. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, О. М. Леонтьев, Ю. М. Емельянов, Л. А. Петрівська, Б. Г. Ананьєв, Ю. М. Жуков, В. Г. Мясищев, А. У. Хараш), і педагогічній (В. О. Сухомлінський, В. Я. Ляудіс, О. В. Мудрик) літературі.

Вважатимемо комунікацією таку соціальну взаємодію, при якій відбувається обмін інформацією за допомогою вербальних і невербальних засобів. Відмітимо, що тотожність і/або міра схожості понять «спілкування» і «комунікація» залежить від контексту, в якому вони розглядаються. Комунікація різноманітна, так як і інформація, яка складає її основу.

Спираючись на трактування поняття «умінь», сформульовані різними авторами, визначимо уміння, як головну характеристику навчальної діяльності школяра, що включає разом з ним знання і навички, як освоєний суб'єктом спосіб виконання дії. Для класифікації комунікативних умінь і визначення психолого-педагогічних особливостей їх формування у старшокласників нами проаналізовано відомі класифікації комунікативних умінь таких науковців, як Г. К. Селевка, Д. В. Татьянченка, С. Г. Воровщикова, О. В. Мудрика, Л. А. Петрівської, Р. С. Немова, Г. М. Андрєєвої, А. Л. Солдатченко. Класифікація комунікативних умінь у різних авторів відрізняється критерієм, по якому вона проведена. Як критерій найчастіше використовуються: психологічні особливості, інформаційні процеси, види інформації, джерела інформації [54].

Комунікативні уміння, що формуються на уроках з предмету «Технології», розуміються як володіння розумовими і практичними діями, спрямованими на встановлення і підтримку доцільних взаємовідносин з людьми в процесі навчальної, а потім і подальшій професійній діяльності в умовах інформатизації освіти і суспільства. Будемо використовувати класифікацію, виконану за критерієм «інформаційні процеси», таким чином, ця група умінь складається з наступних компонентів: уміння зберігати, обробляти і передавати інформацію [54].

Для успішного формування комунікативних умінь необхідно враховувати: міру володіння учителем комунікативними уміннями; вікові особливості учнів, пов'язані з одночасною потребою у відособленні і включенні в групу. В учнів молодшого юнацького віку виникає підвищений інтерес до спілкування як з однолітками, так і з дорослими. Зростання потреб і їх незадоволення - причина появи труднощів, а неможливість самостійно здолати виникаючі труднощі призводить до конфліктів. Тому необхідно формувати у старшокласників цілісну систему знань про механізми спілкування, комунікативні уміння і навички, вчити знаходженню способів пізнання себе, розуміння інших людей.

Розглянемо специфіку протікання психологічних процесів (психологічний зворотний зв'язок, наявність комунікативних бар'єрів, комунікативний вплив, рівні передачі інформації) відносно того в якому середовищі вони проходять: учень-викладач або учень-комп'ютер. Якщо під комунікативною системою розуміти сукупність засобів, методів, каналів зв'язку і учасників спілкування, то з'ясовується, що в цю систему доданий новий активний елемент - комп'ютер. Розглядаючи специфіку протікання комунікаційного процесу стосовно уроку технології, порівняємо особливості комунікації в системах «учень-вчитель» (У - В) і «учень-комп'ютер» (У - К). Незалежно від того, як відбувається міжособове спілкування на уроці безпосередньо (без участі комп'ютера) або опосередковано (за участю комп'ютера як інструменту), існує ряд феноменів, що вимагають розгляду: психологічний зворотний зв'язок, наявність комунікативних бар'єрів, комунікативний вплив і існування різних рівнів передачі інформації [58, с 94].

Обов'язковим компонентом міжособового спілкування є зворотний зв'язок _ прямий або непрямий. Непрямий зворотний зв'язок важливий так само як прямий і припускає приховану передачу психологічної інформації. У системі У - В зворотна реакція, окрім змістовної інформації несе і емоційний відгук учня або вчителя, залежить від особових взаємовідносин, тому якщо міжособові стосунки вчителя і учня позитивні, то психологічний зворотний зв'язок позитивний, якщо стосунки між вчителем і учнем негативні, то вона неефективна. У системі У - К практично повністю відсутня емоційна реакція на дії учня (чи вона не має особової диференціації і однакова для усіх), зменшується обмін інформацією в емоційній сфері.

Відмінності сприйняття, розуміння і переробки інформації учасників комунікативного процесу ведуть до появи комунікативних бар'єрів - психологічних перешкод на шляху адекватної передачі інформації. Можуть виникнути об'єктивні і суб'єктивні бар'єри, наприклад, фонетичне нерозуміння (швидка мова, слова-паразити), соціально-культурні бар'єри (політичні, релігійні, професійні та ін., призводять до різної інтерпретації понять), семантичні (відмінність в тезаурусах) і стилістичні (невідповідність змісту і стилю, форми викладу), логічні («жіноча», «дитяча»), бар'єри відношення [9, с. 27].

Позитивними моментами в подоланні комунікативних бар'єрів при організації роботи в системі У - К являються індивідуальна швидкість спілкування, можливість багатократного повторення, орієнтація навчальних програм на особливості конкретного віку, відсутність особистої неприязні. Небезпекою в обох системах є так звані ентімеми - міркування, в яких деякі посилання або наслідки не формулюються в явному вигляді [30, с. 159]. У процесі пояснення матеріалу вчитель може вдаватися до додаткових коментарів, щоб пояснити свою думку, хоча це і уповільнює процес спілкування. Особливо небезпечні ентімеми в комп'ютерних навчальних програмах, де «розриви» в логічних ланцюжках усунути практично неможливо. Тому, при застосуванні технологій комп'ютерного навчання, необхідно виконувати вимір здібностей і міри розуміння навчального матеріалу, надавати можливість вибору вбудованих методів корекції, передбачати зміну стратегії навчання і способів представлення інформації, ставити їх в залежність від типів помилок і здібностей учня [30, с. 147].

Ще одним цікавим феноменом є комунікативний вплив. Комунікативна дія з боку комп'ютера на учня має ознаки, що дозволяють віднести його до авторитарного типу: безособовий характер, відсутність почуттів, аксіоматичний зміст матеріалу, що подається. У системі У - В бажаний діалогічний тип дії, який характеризується персоніфікацією, відкритим пред'явленням власних почуттів, дискусійним характером.

Розглядаючи особливості рівня і напряму передачі інформації, можна сказати, що в системі У - В зміст передається на вербальному рівні, підтекст, реакція у відповідь на невербальному рівні, здійснюється ретіальний (від латів. rete - мережа) комунікативний процес, коли сигнали спрямовані безлічі можливих адресатів (групі, класу); у системі У - К відсутня невербальна реакція на дії учня, здійснюється аксіальний (від латів. axis - вісь) комунікативний процес, коли сигнали спрямовані одиничному приймачу інформації [58, с. 428]. При організації передачі інформації в системі У - К важливе значення має інтерфейс програми, з якою працює учень. Обмеженість засобів і способів спілкування комп'ютера є швидше технічною проблемою, цілком вирішуваною в майбутньому. Для найбільшого наближення до природного для людини процесу спілкування інтерфейс комп'ютера має бути адекватний або характеристикам зорового аналізатора людини (роздільна здатність, тимчасове розширення, кількість градацій кольору, яскравість, контраст та ін.), або внутрішнім нейропсихологічним закономірностям обробки інформації мозком людини [30, с. 189]

Крім того, одній з особливостей обміну інформацією між людьми є прагнення учасників не лише передати інформацію, але і виробити загальне поняття. Комп'ютеру така особливість не властива.

Розуміючи під формуванням уміння цілеспрямовану і вужчу в порівнянні з розвитком дію, пов'язану із створенням умов і припускаючу здатність особи до перспективного саморозвитку і самоудосконалення по засвоєнню комунікативних дій, виділимо комплекс необхідних психолого-педагогічних умов для успішного формування комунікативних умінь:

1. Створення позитивної мотивації на основі внутрішніх потреб, попереднього індивідуального досвіду спілкування і комунікативних здібностей учня.

2. Розширення комунікативної бази у рамках уроків, шляхом використання системи вправ, в яких формування комунікативних умінь розглядатиметься як спеціальне педагогічне і дидактичне завдання.

3. Занурення в комунікативну діяльність через організацію роботи в діалогових режимах із застосуванням інформаційно-комп'ютерних технологій.

4. Конструювання «образу Я» за допомогою завдань рефлексій, що розглядається як умова формування комунікативних умінь на продуктивному і творчому рівнях.

5. Облік вікових особливостей учнів.

6. Наявність високого рівня сформованості комунікативних умінь учителя. В результаті розвиваються вербальні і невербальні комунікативні уміння, підвищується активність в комунікативній діяльності, здійснюється широке перенесення в інші види діяльності; формується інтерес до інформації; «образ Я» як суб'єкт комунікативної діяльності, разом з потребою в подальшому вдосконаленні.

Наявність такого компонента педагогічного процесу, якими стали сучасні комп'ютерні засоби, одночасно і полегшує процес навчання, і ускладнює його. Розглядаючи особливості формування комунікативних умінь школярів необхідно також уточнити дидактичні і методичні можливості комп'ютера по формуванню комунікативних умінь, розглянути структуру комунікативної діяльності вчителя і учня, що змінилася на уроці у зв'язку з появою нових комунікаційних каналів, пов'язаних з використанням ІКТ.

Вербальна комунікативна діяльність учнів при використанні комп'ютера може існувати в трьох видах:

1. Як вільне спілкування учнів в режимі реального часу за допомогою використання електронної пошти і інформаційних мереж, тобто як автентичний діалог у письмовій формі між партнерами по комунікації, при якому комп'ютер виконує роль інструментального засобу комунікації. Тут комп'ютер дозволяє реалізувати такі форми міжособового опосередкованого спілкування, як:

? усна контактна комунікація (телеконференції) і письмова дистанційна комунікація (електронна пошта);

? індивідуальне спілкування (особисте листування) і групове спілкування (дошка оголошень).

2. Як інтерактивна діалогова взаємодія учня з комп'ютером, при якій переслідуються реальні цілі комунікації (запит і отримання інформації), тобто як людино-машинний діалог, в якому комп'ютер виступає в ролі партнера по комунікації.

3. Як спілкування учнів в класі в процесі роботи з комп'ютерними навчальними програмами, що виступають в ролі стимулу для комунікації і засобу відтворення умов ситуації спілкування [49, с. 73].

Комунікативна діяльність учителя на уроках з предмету Технології складається з наступних етапів: підготовчого, настановного, діалогового, завершального, пост діалогового. Основою комунікативної діяльності учня на уроці технології є діалог. Найбільшу ефективність у формуванні комунікативних умінь мають наступні види діалогу: по складу учасників - діалог, який здійснюється при роботі в системі «Викладач - учень - комп'ютер - викладач» або в системі «Учень - комп'ютер»; по рівню глибини проникнення в комп'ютерні технології - діалог, який вимагає самостійної розробки алгоритму рішення якої-небудь задачі; по творчому рівню діалогу - творчий тип діалогу; по стилю спілкування при проведенні діалогу - демократичне або ліберальне спілкування.



1.3 Критерії та показники сформованості комунікативних умінь і навичок школярів

Велика кількість сучасних досліджень пов'язана з вивченням окремих параметрів формування мовленнєво-розумової діяльності, якими виступають збільшення словникового запасу, об'єму висловлювання (кількості фраз), ускладнення лексико-граматичної структури усього висловлювання і окремої фрази, вдосконалення способів логічної побудови висловлювання тощо.

В усіх дослідженнях мовного онтогенезу, особливо в дослідженнях останніх двадцяти років, виконаних у рамках теорії мовної діяльності досить розгорнуто звучить думка про те, що критерієм якості мовної діяльності суб'єкта будь-якої вікової групи, а отже, і критерієм його мовної зрілості, являються не стільки окремі кількісні накопичення в мовному розвитку, як наприклад, збільшення словникового запасу, скільки істотні якісні показники, пов'язані з умінням правильно, повно і точно виразити свою думку, логічно і зв'язано побудувати висловлювання і зробити його зрозумілим і доступним для співрозмовника. Іншими словами, важливе не те, скільки слів використав учень у своєму висловлюванні, а наскільки дієвим це висловлювання являється для співрозмовника і наскільки відповідає цілям вербальної поведінки учня, тобто готується думка про включеність мовного розвитку в загальний контекст спілкування, комунікативної діяльності.

Адекватність висловлювання цілям мовної поведінки суб'єкта визначає комунікативну цінність цього висловлювання. Звідси розвиток учня правомірно розглядати не лише з точки зору вдосконалення окремих мовних функцій і накопичення мовних умінь, але і з точки зору того, як і наскільки успішно він просувається у своєму комунікативному розвитку, наскільки ефективно здійснює спілкування з іншими людьми. Правомірність такої постановки питання визначається, передусім тим, що мова формується в онтогенезі в тісному взаємозв'язку з іншими психічними функціями і видами діяльності в процесі спілкування з іншими людьми.

Роль соціальності мови, відмічена Л. С. Виготським, залишається нескороминущою цінністю. Іншими словами, мова людини та її мовна діяльність розвиваються стільки, скільки вони реалізують спілкування між людьми та їх взаємодія.

Таке розуміння мови підготовлене великою кількістю, як світових, так і вітчизняних досліджень, виконаних у рамках теорії комунікації, теорії комунікативних мовних актів, теорії спілкування як складної взаємодії і діяльності.

Комунікативний розвиток, що ґрунтується на інтелектуальному розвитку, і, зокрема, на розвитку понятійного мислення, мовленнєво-розумової діяльності суб'єкта, означає становлення усіх мовних процесів, за допомогою яких реалізується комунікація, або точніше, видів мовної діяльності: розмова, слухання, читання, писання. Поняття комунікативного розвитку включає становлення як мовленнєво-розумової, так і комунікативної діяльності, тобто формування процесів мислення, мови, спілкування, які невід'ємні один від одного, тісно взаємозв'язані і взаємообумовлені. Таким чином, в комунікативному розвитку відбиті не лише прогресивні зміни в умінні учня побудувати зв'язне висловлювання на основі словника, що розширюється, і оволодіння мовними правилами, тобто уміння розмовляти, але і розвиток слухання, читання, писання. Більше того, характер взаємодії видів мовної діяльності в комунікативному розвитку забезпечує формування механізмів мови, становлення мовних засобів мовної діяльності по лінії розширення і структурної організації словникового запасу і засвоєння мовних правил, розвиток способів формування і формулювання думки і їх усвідомленої диференціації для різних умов спілкування - з самим собою (внутрішній спосіб) і з іншими людьми, присутніми або відсутніми (внутрішній усний і письмовий).

Відмітимо також, що комунікативний розвиток здійснюється усередині цілісної системи особи відповідно до ліній розвитку: особової, інтелектуальної, діяльнісної, які невід'ємні один від одного.

Комунікативний розвиток повинен розглядатися в загальному контексті соціалізації учня в плані обліку особливостей узагальнення, формування понять, спілкування з дорослими, однолітками, обліку особливостей загальної ситуації соціального розвитку тощо.

Питання комунікативного розвитку школярів розглядається в роботах багатьох дослідників. Це і кількісні накопичення, такі як збільшення словникового запасу, об'єму висловлювання, і якісні зміни, наприклад, розвиток зв'язності мови, комплексивності думки, ускладнення предикативної структури і так далі. Проте основним критерієм інтенсивності і успішності комунікативного формування учнів є, на наш погляд, уміння розуміти, ставити і вирішувати різні за характером комунікативні завдання, тобто уміння правильно і оптимальним чином використати свою мовленнєво-розумову діяльність у спілкуванні з іншими людьми, засобами інформації і з самим собою.

Розглядаючи комунікативний розвиток з точки зору уміння ставити і вирішувати комунікативні мовні завдання, необхідно, передусім, дати визначення поняттю «Комунікативне завдання». Як і всяке завдання, комунікативне завдання є складним психологічним утворенням, основними компонентами структури якого є мета, предмет, умови, засоби і спосіб рішення, продукт і результат, складові в сукупності, які визначають психологічну природу завдання. Психологічний зміст комунікативного завдання аналогічно предметному змісту тієї мовної діяльності, через яку вона реалізується суб'єктом у процесі спілкування. Рецептивні види мовної діяльності припускають розуміння завдання, поставленого партнером по спілкуванню подальшу вербальну або невербальну реакцію на неї.

Продуктивні види мовної діяльності припускають і рішення суб'єктом того або іншого завдання для партнера по спілкуванню. Рішення комунікативних завдань суб'єктом в говорінні і письмі, на наш погляд, найбільшою мірою відбиває характер і напрям комунікативного розвитку особистості. Усі особливості психологічного змісту комунікативного завдання в продуктивних видах мовної діяльності об'єктивувалися в продукті його рішення - тексті. Це найважливіше в теоретичному і практичному відношенні положення дозволяє нам за результатами аналізу тексту судити про успішність здійснення мовленнєво-розумової і комунікативної діяльності, а, отже, про рівень комунікативного розвитку учня.

Хоча номенклатура комунікативних завдань надзвичайно велика, їх можна об'єднати у великі групи за критерієм міри комунікативності, під якою розуміється міра обов'язкової наявності і безпосередньої присутності партнера спілкування, його реакції, міра орієнтації на реципієнта, міра і комплексність чиненої на нього дії. Відповідно до цього критерію виділені чотири групи завдань, основними репрезентантами яких є опис, пояснення, доказ і переконання.

Психологами була виявлена стійка тенденція вдосконалення, хоча і не завжди прямолінійного, способу рішення усіх комунікативних завдань від молодшого шкільного до старшого віку, яка виражається у вдосконаленні способу формування і формулювання думки, виборі мовних засобів відповідно до мети завдання та його умов. Так, з віком повнішим, точним і правильним стає відображення дійсності в тексті рішення комунікативних завдань, ускладнюється предикативна структура тексту, що свідчить про рівень розвитку аналітико-синтетичної діяльності учнів, збільшується об'єм висловлювання, його лексична насиченість, ростуть комплексивність думки і зв'язність мови, розвиваються логічність, доказовість, послідовність думки, усвідомленість мовленнєво-розумової діяльності. Ці дані знаходяться в повній відповідності з даними, отриманими дослідниками, що займаються вивченням становлення мислення і мови в цілому безвідносно до вивчення здатності вирішувати комунікативні завдання.

...