Теорія і практика ступеневої підготовки майбутніх екологів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет

Біоресурсів і природокористування України

УДК 378.046:502(043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Теорія і практика ступеневої підготовки майбутніх екологів

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Рідей Наталія Михайлівна

Київ 2011

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Інтенсивний розвиток усіх сфер суспільного життя, викликаний стрімкими процесами інформатизації суспільства, призводить до конкуренції між країнами світу, що підвищує рівень інтелектуального потенціалу кожної держави (визначається, насамперед, якістю освіти), стаючи рушійною силою її економічної та політичної самостійності і конкурентоспроможності покращує рейтинг на світовому ринку. Україна, базуючись на загальноєвропейських та світових підходах до розбудови освітнього сектору, приділяє належну увагу проблемі якості освіти, проголошуючи її національним пріоритетом і передумовою безпеки держави при дотриманні міжнародних норм і вимог у законодавстві щодо реалізації права громадян на освіту, якість навколишнього середовища та життя. Еволюція системи вищої освіти кожної країни віддзеркалює її національну історію, культуру, релігію, традиції, природоресурсний потенціал, самобутність країни, її освітньої та екологічної політик, які розвиваються, узагальнюючи світовий досвід. Наприкінці 90-х років XX століття питання якості освіти, в тому числі екологічної, висвітлювалося на міжнародних зібраннях, що знайшло своє відображення в ряді погоджувальних документів.

Теоретичні та методичні засади екологічної освіти формувалися під впливом гуманістичних ідей мислителів різних епох - Платона, Я. Коменського, І. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, а також вітчизняних учених - В. Вернадського, Г. Сковороди, В. Сухомлинського, К. Ушинського та ін.

Методичні умови розвитку системи екологічної освіти визначено в працях І. Суравегіної, О. Захлебного, І. Зверєва.

Питання систематизації цілей, завдань, принципів екологічної освіти й виховання, типологізації комплексу наукових підходів до побудови системи змісту екологічної освіти як однієї із складових загальної освіти, визначення умов її реалізації та шляхів розвитку в практиці школи і ВНЗ розглянуто у працях О. Захлебного, Л. Ребрової. Розробка екологічного аспекту шкільної і вузівської освіти, характеристика становлення і розвитку екологічної культури учнів на всіх етапах освіти, опис видів екологічної діяльності здійснено В. Горовою, І. Зверєвим, І. Суравегіною, В. Максимовою, А. Мягковою.

Нові підходи до екологічної освіти учнівської і студентської молоді, що базуються на системності й особистісно орієнтованому навчанні, теоретично структурованих принципах, умовах, формах навчання, досвіді, теорії та практиці екологічного виховання в зарубіжних ВНЗ, висвітлено в працях Н. Бідюк, І. Задорожної, Г. Марченко, Я. Полякова, Д. Квасничкової, О. Романової, І. Рудьковської, Д. Цихі та ін.

Загальнопедагогічні та психологічні аспекти екологічного виховання молоді розкрито в працях В. Бондаря, Я. Габєва, А. Галєєвої, С. Гончаренка, С. Дерябо, О. Захаренка, О. Захлєбного, І. Звєрєва, Л. Лук'янової, І. Суравегіної, Л. Хомич та ін. Питання теорії і практики формування відповідального ставлення школярів до природи стали предметом уваги Г. Білявського, В. Бродвія, Л. Німець, Н. Пустовіт, Г. Пустовіта, Д. Трайтака та ін.

Особливості відображення зв'язків з природою у свідомості учнів, тенденції їх розвитку, аналіз змісту, форм і методів організації екологічної діяльності, представлено у працях В. Іванова, А. Сидельківського, І. Сковородкиної, Б. Шумана.

В економічній літературі специфіка проведення екологічного менеджменту та аудиту розкрито у працях Т. Галушкіна, Т. Гусєва, С. Дайман, Т. Іванової, А. Карелова, Н. Ковальової, С. Макарова, Л. Максимівої, Й. Маякова, С. Нєженцева, І. Потравного, Ю. Саталкіна, Г. Сєрова, В. Сидорчука, О. Телиженко, А. Хачатурова, Є. Хлобистова, М. Хотулєвої, Н. Чернова, В. Шевчука, О. Яценко.

Дослідження і розробки з формування теоретико-методологічних й організаційно-економічних основ екологічного менеджменту та екоаудиту, напрямів їх практичного застосування розкрито О. Балацьким, О. Векличем, Т. Галушкіною, Л. Гринівим, С. Дорогунцовим, О. Кашенко, В. Лук'янихіною, Л. Мельником, В. Навроцьким, А. Садековим, Ю. Саталкіним, В. Трегобчуком, Т. Туницею, С. Харічковим, О. Царенком, В. Шевчуком та ін. Варто виокремити праці А. Бобка, С. Генсірука, Я. Коваля, Є. Мішеніна, І. Синякевича, Ю. Туниці з еколого-економічних аспектів розвитку економіки України.

Науковому дослідженню еколого-економічних проблем землекористування присвячено праці І. Бистрякова, О. Балацького, Б. Данилишина, Д. Добряка, О. Карпіщенка, О. Кашенко, Я. Коваля, С. Козьменка, В. Медвєдєва, В. Павлова, І. Розумного, І. Синякевича, А. Сохнича, М. Ступеня, В. Трегобчука, А. Третяка, С. Харічкова, М. Хвесика, М. Федорова, М. Щурика та ін.

Підготовка висококваліфікованих фахівців екологічного спрямування - одна з провідних ланок задоволення попиту на ринку праці. Успішне вирішення завдань екологічної освіти можливе завдяки оновленому, сучасному навчальному процесу. Професійна ступенева підготовка молоді - стратегічне завдання, визначене державними цільовими програмами «Освіта», «Сталий розвиток сільських територій на період до 2020 року».

Проблема ступеневості в освітньому процесі досліджувалась вітчизняними і зарубіжними вченими: у дидактиці - А. Алексюком, С. Гончаренком, Ю. Бабанським, А. Хуторським та ін.; професійній освіті - С. Батишевим, В. Безрукової, І. Козловською та ін.; теорії змісту освіти - В. Краєвським, В. Лєдньовим, І. Лернером та ін. Ступеневість загальноосвітньої і вищої школи розкрито у працях О. Мороза, С. Годника, А. Сманцера; наступність загальноосвітньої і професійно-технічної освіти - А. Батаршева, В. Мадзігона.

Отже, якість ступеневої освіти зумовлена потребами загальноосвітньої й професійної підготовки особистості сучасного типу - конкурентоздатної і професійно затребуваної у різних соціальних системах. Проблема якості ступеневої освіти поступово утверджується як головний критерій порівняння ефективності, життєздатності не тільки освітніх, але й соціоприродних систем.

Таким чином, нерозробленість даної проблеми зумовлено протиріччями між:

– замовленням суспільства на висококваліфікованих фахівців у галузі екології, здатних вирішувати екологічні завдання на різних рівнях ринку праці та його неузгодженістю з економічними, соціальними, екологічними, інституційними індикаторами сталого розвитку;

– необхідністю наскрізності екологічної освіти в різних напрямах і галузях науки і знань та невідповідністю державних і галузевих стандартів освіти екологічним вимогам;

– потребою в навчальних екологічних програмах, адаптованих до рівня кращих світових аналогів та невідповідністю нормативно-правової бази ступеневої підготовки екологів.

Актуальність проблеми, відсутність цілісних праць ступеневої підготовки екологів, наявні протиріччя зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: «Теорія і практика ступеневої підготовки майбутніх екологів».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри екології агросфери та екологічного контролю Національного університету біоресурсів і природокористування України «Розробка програми збалансованого природокористування локальних агроекосистем і наукове обґрунтування їх екологічної безпеки» (РК № 0109U000955), «Розробка проектів державних стандартів ДСТУ «Стале землекористування. Терміни та визначення», ДСТУ «Охорона земель. Терміни та визначення» (РК № 0108U008079), кафедри філософії «Розробка методології інтеграції ОКР «Магістр» в Національному університеті біоресурсів і природокористування України і Master of Science Wageningen University Нідерландів в галузях науки і знань 0401 «Природничі науки» і Environmental Science з посиленою фундаментально-гуманітарною складовою» (РК № 0109U003361), Спільний проект «Навчальний план за спеціальністю «Охорона навколишнього середовища» в аграрних університетах» (ENAGRA) 159188-TEMPUS-1-2009-1PL-TEMPUS», проект JEP_27136_2006 «Впровадження фундаментальних і новітніх наукових методів в магістерських і аспірантських навчальних планах аграрного напряму IBMBASMA».

Тему дисертації затверджено Вченою Радою Національного університету біоресурсів і природокористування України (протокол № 7 від 23.02.2011 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 3 від 29.03.2011 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці моделі ступеневої підготовки майбутніх екологів.

Відповідно до мети визначено завдання дослідження:

1) здійснити узагальнюючий аналіз регуляторних актів і погоджувальних міжнародних документів з середини 90-х років ХХ ст. до теперішнього часу з питань якості освіти;

2) розкрити закономірності міжнародних інтеграційних процесів, передумов формування і етапів утворення Європейського простору вищої освіти з питань екологічної підготовки;

3) здійснити аналіз ролі екологічної освіти як індикатора сталого розвитку;

4) вивчити та розкрити особливості підготовки екологів у передових країнах світу;

5) визначити й теоретично обґрунтувати зміст і структуру ступеневої підготовки екологів;

6) визначити вимоги впровадження міжнародних стандартів у сфері якості освіти та управління навколишнім середовищем;

7) виявити характеристики та класифікаційні ознаки інноваційних технологій екологічного навчання;

8) визначити й теоретично обґрунтувати педагогічні умови, критерії та рівні забезпечення наступності у змісті ступеневої професійної підготовки майбутніх екологів;

9) розробити, обґрунтувати та здійснити експериментальну перевірку моделі ступеневої підготовки майбутніх екологів;

10) розробити навчально-методичне забезпечення ступеневої підготовки майбутніх екологів.

Об'єкт дослідження - професійна підготовка майбутніх екологів.

Предмет дослідження - засоби формування ступеневої ноосферно орієнтованої підготовки екологів.

Для вирішення поставлених завдань, досягнення мети дослідження нами було використано методи дослідження:

· теоретичні: аналіз і синтез - з метою вивчення філософської, психолого-педагогічної літератури, дисертацій та авторефератів, матеріалів конференцій та періодичних фахових видань з теми дослідження, вивчення та узагальнення досвіду роботи вищих навчальних закладів освіти з проблем формування фахових компетенцій, навчально-методичної документації підготовки екологів та систематизація отриманих даних;

· емпіричні: спостереження за процесом ступеневої підготовки майбутніх екологів, моделювання ступеневої підготовки, тестування та опитування студентів, бесіди з викладачами спеціальних дисциплін, педагогічний експеримент з метою перевірки ефективності реалізації ступеневої підготовки майбутніх екологів,

· статистичні: методи математичної статистики та обробки одержаних експериментальних даних з метою кількісного і якісного аналізу результатів експериментального дослідження.

Концепція дослідження полягає у виробленні стратегій політики безпеки виживання і якості життя, що є пріоритетним завданням соціальної діяльності людства, обумовлюючи зміни у підходах до наукових знань, умінь, навичок, які екологи здобувають в ході ступеневої підготовки.

У системі екологічної освіти необхідно суттєво змінити методологічні підходи до розробки навчальних документів (планів, програм), навчально- і науково-методичного забезпечення ступеневої підготовки майбутніх екологів (молодших спеціалістів, бакалаврів, магістрів).

Науково-інформаційна креативно-творча форма вищої професійної екологічної освіти обумовлюється функціями відгуку та регулювання передбачуваних ризиків і загроз безпеки усіх видів та рівнів; методологічною обґрунтованістю для екологічного прогнозування і моделювання оптимального стану розвитку довкілля й суспільства при прийнятті екологічно-орієнтованих управлінських рішень; модернізаційною перманентністю ступеневої підготовки екологів у адекватній конкурентоздатності системи вищої освіти на ринку освітніх послуг; стратегічної трансформації до вимог соціально-економічного еколого безпечного сталого розвитку цивілізації.

Засоби реалізації ступеневої підготовки майбутніх екологів (природничо-гуманітарні, соціокультурні, формувальні, інноваційно-педагогічні, нормувально-прогностичні, інституційно-управлінські) полягають у подоланні кризи системи вищої освіти. Необхідність виходу з ситуації інертності системи вищої освіти, відставання від інтенсивності суспільно-політичної соціально-екологічної діяльності людини співпадає в часі і просторі з вимушеною потребою виживання цивілізації в період екологічної кризи та з формуванням інтелектуально-інформаційного суспільства, яке ще тільки прагне набути ноосферно орієнтованого розвитку.

Розвиток екологічної освіти в інтересах еколого збалансованого розвитку повинен забезпечити формування екологічно відповідальної поведінки протягом усього життя, цілісного (холістичного), міждисциплінарного підходу в процесі навчання і пізнання, необхідного для вирішення сучасних глобальних проблем та просування до збалансованого безпечного майбутнього.

Основним методологічним підходом у нашому дослідженні виступає принцип системності, який передбачає розгляд соціоекосистем в органічній цілісності взаємодіючих компонентів, які знаходяться у нерозривній єдності і постійній взаємодії. Також, до складу методологічних підходів щодо гармонізації взаємовідносин суспільства і природи нами віднесено принципи взаємин гармонійної узгодженості соціобіосфери, екологічної рівноваги природних систем, нешкідливості діяльності суспільства, біологічної безпечності для природних ресурсів.

Ноосферно орієнтовані наука й екологічна освіта мають спільний об'єкт діяльності - сталий розвиток суспільства і природи, а також предмет, прогноз, передбачення, моделювання суспільного й геосферного розвитку, що є завданням різних галузей науки і знань. Вся прогностична і сучасна діяльність науковців, дослідників, вчених, педагогів, управлінців, політиків у цивілізаційному розвитку взаємин науки й освіти має ґрунтуватися на морально-етичних цінностях і гідності особи, місії (кожного з них), позитивних для суспільства і Природи систем поглядів на процес сталого розвитку, і тому випереджувальне прогнозування, передбачення повинно регламентуватися певними загальносуспільними нормами, стандартами, правилами поведінки здатними заздалегідь уможливити безпечність для довкілля.

На шляху від уявної, віртуальної, концепції моделі сталого розвитку до її реалізації через наукові знання виникає необхідність визначення практичних можливостей екологічної освіти і науки для сприятливого середовища їх інтеграції в досягненні цілей ступеневої підготовки майбутніх екологів. Безумовно, пріоритет у переході на нову модель сталого розвитку належить ноосферно орієнтованій освіті й просвітництву в ланцюгу передачі наукових екологічних знань від енвайроментального просвітництва громадськості, через екологізацію неекологічної освіти, в тому числі післядипломної, і формування єдиного інформаційно-інтелектуального випереджувального науково-освітнього простору. Цей простір набуває нових функцій: соціогуманістична спрямована на виживання й одночасний розвиток людства при розбудові суспільства без еволюційно-архаїчного дискримінаційного пригнічення біосферного життя і перехід від антропоцентризму до біогеоцентризму; екологічна - взаємопов'язана з попередньою, акцентує увагу на збереженні соціосфери та біогеосфер планети і перехід від геосфероцентризму до ноосфероцентризму; соціоекологічна (соціоприродна) випереджувального науково-освітнього простору ноосфероцентризму для досягнення цілей сталого розвитку.

Нова система ступеневої підготовки набуває ознак відкритості, доступності, лабільності, мобільності, безперервності, наскрізності, академічності, інформативності й інформаційності у забезпеченні антикризових екологічно і соціально ефективних управлінських рішень на всіх рівнях кваліфікаційних характеристик ступеневої підготовки майбутніх екологів. Для того, щоб інформаційні технології з розповсюдженням інформаційних даних (галузей наук і знань, знання технологій) заздалегідь були безпечними для соціоприродних систем, суспільства, а також окремої особистості слід передбачити реалізацію педагогічних принципів гуманітаризації - духовно ціннісного формування цілісної картини світу та духовності людини; гуманізації сприяння розвитку творчого потенціалу суспільства; системної цілісності - ефективності взаємовпливу фундаментальних природничо-гуманітарних, суспільно-політичних і прикладних, технічних, сільськогосподарських, соціальних, економічних наукових знань; екологічної справедливості - осмислення тими хто навчається ноосферної орієнтованості цивілізаційного розвитку; єдності - національних і загальнолюдських цінностей у цілепокладаючих управлінських функціях екологічної освіти для сталого розвитку; особистісного фактору - власного самовираження талантів і здібностей у просторі креативних наукових випереджувальних знань; індивідуалізації - персоніфікованої розвиваючої підготовки для достойних, бажаючих професійно зацікавлених громадян, особливо тих, хто потребує наукових знань впродовж життя фізично-, соціально-обмежених категорій населення; комплексності інформації - узгоджено цілеспрямованої на здобуття базових і професійних компетентностей для еколого безпечного соціально економічного, ноосферно орієнтованого, інституційного, цивілізаційного розвитку; інтеграційності - багаторівневої і просторово різноспрямованої узгодженості освітніх, наукових методів і технологій.

Ефективність цивілізаційного розвитку залежить від модернізації системи екологічної освіти, яка формує професійні компетенції з забезпечення якості життя як сучасного суспільства за фактичними показниками, так і майбутнього за стратегічними факторами управління його якістю життя. Модернізація ступеневої підготовки екологів, шляхом перетворення розвиваючого навчання у випереджувальне академічне навчання сприятиме на різних рівнях, ступенях підготовки майбутніх екологів формуванню професійних компетенцій з управління якістю життя і якості (науковості) самого управління для сталого розвитку. Випереджувальне академічне навчання впродовж життя - самовдосконалююча, саморозвиваюча система, яка здатна забезпечити певний рівень пізнання майбутнього як критерію ефективності реалізації політики виживання та сталого розвитку для якості життя.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: вперше визначено й теоретично обґрунтовано зміст і структуру ступеневої підготовки екологів; виявлено характеристики та класифікаційні ознаки інноваційних технологій екологічного навчання; визначено та сформульовано сутність поняття «ступенева підготовка»; розкрито особливості підготовки екологів у передових країнах світу; з'ясовано вимоги впровадження міжнародних стандартів у сфері якості освіти та управління навколишнім середовищем; обґрунтовано педагогічні умови, критерії та рівні забезпечення наступності у змісті ступеневої професійної підготовки майбутніх екологів; здійснено аналіз індикаторів сталого розвитку в глобальному і національному контексті за показниками якості і безпеки життя людей та індексу розвитку людського потенціалу в Україні з метою застосування їх як орієнтирів у професійній підготовці майбутніх екологів; доведено ефективність моделі ступеневої підготовки майбутніх екологів; удосконалено процес ступеневої підготовки (зміст, форми, методи) екологів; уточнено роль екологічної освіти як індикатора сталого розвитку суспільства; подальшого розвитку набули академічні аспекти професійної екологічної освіти.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці: навчальних посібників - «Екологічна оцінка агробіоценозів: теорія, методика, практика», «Екологічні проблеми землеробства»; стандартів вищої освіти - «Освітньо-професійна програма магістра за спеціальністю 8.130.101 агрохімія і ґрунтознавство», «Освітньо-кваліфікаційна характеристика магістра за спеціальністю 8.130.101 агрохімія і ґрунтознавство», «Освітньо-професійна програма спеціаліста за спеціальністю 7.130.101 агрохімія і ґрунтознавство», «Освітньо-кваліфікаційна характеристика спеціаліста за спеціальністю 7.130.101 агрохімія і ґрунтознавство»; навчальних програм - «Вступ до фаху», «Екологічна експертиза», «Основи екологічної освіти і культури», «Екологічний менеджмент», «Охорона та раціональне використання природних ресурсів і рекультивація земель», «Загальна екологія», «Екологічний аудит та інспектування», «Методи вимірювання параметрів навколишнього середовища», «Моніторинг навколишнього середовища», «Основи сільськогосподарської екології», «Агроекологія»; навчально-методичних рекомендацій - «Науково-методичне видання для підготовки ОКР «Бакалавр» з напряму підготовки 6.040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» за інтегрованою програмою», «Оцінка придатності сільськогосподарських земель для формування екологічно чистих сировинних зон», «Науково-методичні рекомендації формування екологічно безпечних сировинних агрозон», «Організація та виконання кваліфікаційної роботи у вищих навчальних закладах МінАП України з напряму 6.040106», «Навчально-методичний посібник для підготовки молодших спеціалістів зі спеціальності 5.04010602 «Прикладна екологія», «Наскрізна програма та методичні рекомендації з організації практичної підготовки фахівців напряму 6.040106», «Словник термінів з екології», «Науково-методичні рекомендації проведення екологічної експертизи - територій агросфери», «Практикум з визначення якості об'єктів довкілля. Вода», «Порівняльна характеристика планів і програм підготовки фахівців екологічного спрямування у вищих навчальних закладах світу», «Природоохоронні технології», «Агрохімія».

Основні положення та результати дослідження впроваджено у практику навчально-виховної роботи Національного університету біоресурсів і природокористування України (акт про впровадження від 01.03.2011 р.), Одеського державного екологічного університету (довідка про впровадження № 671-01 від 30.03.2011 р.), Київського національного університету ім. Т. Шевченка (довідка про впровадження № 056/099 від 29.03.2011 р.), Херсонського державного аграрного університету (довідка про впровадження № 48/03 від 22.03.2011 р.), Львівського національного аграрного університету (довідка про впровадження № 01-28-02 від 25.03.2011 р.), Дніпропетровського державного аграрного університету (довідка про впровадження № 42-11-339 від 24.03.2011 р.), Луганського національного аграрного університету (довідка про впровадження № 01/640 від 28.03.2011 р.), Житомирського національного агроекологічного університету (довідка про впровадження № 561/04-091 від 02.03.2011 р.), Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького (довідка про впровадження № 91/03 від 14.03.2011 р.), Бережанського агротехнічного інституту (довідка про впровадження № 71-04/9 від 14.03.2011 р.), Таврійського державного агротехнологічного університету (довідка про впровадження № 7821-04/24 від 21.03.2011 р.), Боярського коледжу екології і природних ресурсів НУБіП України (довідка про впровадження № 34-91/01-02 від 21.03.2011 р.), Заліщицького аграрного коледжу ім. Є. Храпливого (довідка про впровадження № 765/01 від 24.02.2011 р.).

Особистий внесок здобувача. У спільних публікаціях: [2, 3, 4, 5, 6, 50, 63, 38, 41, 44, 47, 54, 56, 58, 62, 82, 83, 30, 50] - автором здійснено аналіз і паспортизацію екологічного стану сільськогосподарських земель та вод, проведено радіоекологічну оцінку та паспортизацію земель; розроблено критерії паспортизації підприємств; теоретично обґрунтовано екологічну оцінку агробіоценозів України, екологічні проблеми АПК, нормативи охорони земель, критерії ґрунтової родючості; розроблено принципи біологізації землеробства; методологічні аспекти сталого землекористування; проведено системний аналіз ґрунтового покриву України; узагальнено і розроблено методичні рекомендації придатності земель та спеціальних сировинних агрозон; обґрунтовано і проведено агроекологічну оцінку земель; [8, 9, 10, 11, 19, 27, 28, 30, 42, 49, 85, 97, 100, 104] - розроблено навчально-методичне забезпечення змісту підготовки техніків-екологів; обґрунтовано потребу у біотехнологах; розроблено зміст та визначено проблеми підготовки фахівців-екологів і біотехнологів; розроблено науково-методичне забезпечення з урахуванням регіональних потреб, програму і методичні рекомендації для практичної підготовки бакалаврів екологів; розроблено зміст дисциплін підготовки бакалаврів і магістрів екобіотехнологів; розроблено вимоги до бакалаврських робіт; теоретично обґрунтовано ступеневу підготовку екологів; розроблено зміст, структуру навчально-методичне забезпечення базового, специфічних напрямів та напряму державне управління; [12, 13, 17, 96] - здійснено аналіз міжнародних програмних документів, розроблено класифікаційні ознаки освітніх інновацій та аналіз методів продукування педагогічних інновацій; представлено розвиток інноваційної політики ЄС [52] - розроблено схему соціо-екологічного моніторингу; [37, 57] - здійснено аналіз екологічної обізнаності студентів, обґрунтовано необхідність доступу громадськості до екологічної інформації; [39, 95] - розроблено підходи екологізації аграрної освіти; встановлено роль екологічної освіти; [46] - розроблено проекти державних стандартів; [55, 43, 45] - визначено роль сучасних геоінформаційних технологій; розроблено етапи геоінформаційного регулювання; структурно-логічну схему візуалізації геоданих; [61] - наведено аналіз міжнародних методик екотоксикологічної оцінки; [67-81] - розроблено ОПП, ОКХ, типові програми підготовки екологів; [86, 87, 89] - розроблено тестові завдання; засоби діагностики; рекомендовано найбільш уживані поняття; [90, 91, 93, 88] - розроблено методичні рекомендації для проведення лабораторних і практичних занять; підготовлено практикум із визначення якості води, доповнено науково-методичні рекомендації з екологічної експертизи.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної роботи представлено у доповідях на:

· міжнародних: «Біологія ХХІ століття: теорія, практика, викладання» (Черкаси, 2007 р.), «Сучасні проблеми біології, екології та хімії» (Запоріжжя, 2007 р.), «Сахаровские чтения 2007 года: экологические проблемы ХХІ века» (Мінськ, Білорусь, 2007 р.), «Стан, проблеми та перспективи адаптивного землеробства в геоінформаційному просторі» (Херсон, 2007 р.), «Європейська та євроатлантична інтеграція і транскордонне співтовариство» (Луцьк, 2008 р.), «Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участь в інтеграційних процесах» (Луцьк, 2008 р.), «Стратегия качества в промышлености и образования» (Варна, Болгарія, 2008 р.), «Education-Technika-Informatyka» (Ржешов, Польща, 2010 р.), «Trendu ve vzdelavani» (Оломоуць, Чехія, 2010 р.), «Современные достижения в науке и образовании» (Будва, Чорногорія, 2010 р.), «Теорія та методика професійної освіти: реалії та перспективи ХХІ століття» (Київ, 2010 р.), «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору» (Київ, 2010 р.).

· всеукраїнських: «Проблеми дидактичної підготовки науково-педагогічних працівників вищої освіти» (Київ, 2010 р.); «Проблеми збереження родючості ґрунтів і їх раціональне використання» (Кам'янець-Подільський, 2010 р.).

· регіональних: «Вода: проблеми та шляхи вирішення» (Житомир, 2007 р.) науково-практичних, науково-методичних конференціях і семінарах.

Основні результати дисертаційного дослідження доповідались на кафедрах: екології агросфери та екологічного контролю (2004-2011 рр.), методики навчання (2008-2011 рр.), соціальної педагогіки та інформаційних технологій в освіті (2010-2011 рр.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дослідження відображено у 107 наукових працях, 15 з яких одноосібні, 3 - монографії, 8 - навчальних посібників, з яких 2 з грифом МОН, 28 - статей у фахових наукових виданнях, 27 - статей в інших виданнях, 4 - державних стандарти вищої освіти, 11 - типових програм, 12 - науково-методичних рекомендацій, 14 - матеріалів конференцій.

Кандидатська дисертація «Зміни родючості чорнозему типового при застосуванні ґрунтозахисних технологій з елементами біологізації в Лівобережному Лісостепу України» (спеціальність 06.00.03 - агрогрунтознавство і агрофізика) захищена у 1997 році у Національному аграрному університеті. Їі матеріали в тексті докторської дисертації не використовувались.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п`яти розділів, висновків до кожного розділу, висновків, додатків (окремий том), списку використаних джерел (532 найменувань на 58 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 488 сторінки друкованого тексту, з них 408 - основний зміст роботи. У тексті міститься 27 таблиць і 65 рисунків на 80 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено об'єкт, предмет, сформульовано мету й завдання наукового пошуку; викладено загальну концепцію дослідження; визначено теоретико-методологічні засади та методи дослідження; висвітлено наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, наведено інформацію про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі «Екологічна освіта як індикатор сталого розвитку» здійснено аналіз міжнародних інтеграційних процесів розбудови Європейського простору вищої освіти, показано його особливості, передумови і напрями в новому десятилітті; визначено ключові компетенції рамкових настанов; з огляду освіти розкрито головні компоненти сталого розвитку суспільства (економічна, соціальна, природоохоронна), ступінь його міжнародної гармонізації у програмних документах і угодах світових зібрань; обґрунтовано сутність екологічної освіти з урахуванням світового і вітчизняного досвіду.

Проведений теоретичний аналіз засвідчує, що спільна система кваліфікацій, узгоджений набір євростандартів, критеріїв якості, визнання дипломів й періодів навчання виступають головними показниками загальноєвропейського простору вищої освіти. Основним напрямом його розвитку є забезпечення автономії вищих навчальних закладів у реалізації узгодженого реформування системи освіти.

Ключові компетенції (спілкування рідною та іноземними мовами; математична й комп'ютерна грамотність і базові компетенції в науці й технологіях; освоєння навичок навчання; соціальні й цивільні компетенції; відчуття новаторства й підприємництва; культурна обізнаність і здатність виражати себе в цій сфері) навчання протягом усього життя визначено як комбінацію знань, навичок і взаємин певного сенсу, які необхідні всім індивідам для власної реалізованості й зростання, активної громадянської й соціальної позиції та зайнятості, мають системний характер комплексної взаємодії в різних сферах.

Ґрунтуючись на навчальному навантаженні й результатах освіти студентів, Європейська кредитно-трансферна система сприяє удосконаленню працевлаштування згідно кон`юнктури ринку праці.

Міжнародні угоди щодо розбудови європейського простору нерозривно пов'язують з якістю вищої освіти, а проведення європейських форумів з метою обміну досвідом доводить ефективність й необхідність її удосконалення.

Звернення до міжнародних документів засвідчує, що розвиток європейського суспільства відбувається завдяки формуванню інтелектуального, культурного, соціального, науково-технічного потенціалу європейських країн. Заява міністрів чотирьох країн (Великобратанія, Німеччина, Франція, Італія) задекларувала створення зони європейської вищої освіти для розвитку мобільності громадян, їхнього працевлаштування, підкреслено роль університетів у соціальному й гуманітарному розвитку та формуванні європейських культурних цінностей, запропоновано доступеневий і післяступеневий цикли. Практичною реалізацією стало підписання Болонської декларації, де зазначено основні цілі вищої освіти: установлення системи зрозумілих і подібних наукових ступенів; уведення системи кредитів ЕCTS; сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості й сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.

У рамках програм для отримання академічних ступенів необхідно створити умови для мобільності в межах кожного з трьох циклів освіти (ступенів). Цілковита портативність грантів і кредитів, підтримка й повне визнання результатів навчання, активна інформаційна політика й гнучкі навчальні програми є необхідною умовою мобільності при державній й міжнародній фінансовій підтримці. Таким чином, модернізація вищої освіти відбувається при впровадженні інтегрованої триступеневої структури й здобутті міжциклових проміжних національних кваліфікацій, узгоджених із загальноєвропейськими.

Показано, що глобальний аналіз якості і безпеки життя людей (М. Згуровський, А. Болдак, С. Войтко, І. Джигирей, К. Єфремов, Т. Маторина, А. Мельниченко, О. Пасічний, Д. Прилуцький, Г. Статюха та ін.) розглядається у просторі трьох вимірів: економічного, екологічного, соціально-інституціонального.

Узагальнення учення В. Вернадського про ноосферу сформувало необхідну платформу для напрацьованої триєдиної концепції сталого еколого-соціально-економічного розвитку.

Економічна компонента полягає в оптимальному використанні обмежених ресурсів і застосуванні природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій для створення потоку сукупного доходу з метою забезпечення, принаймні збереження соціоприродного потенціалу.

Екологічна складова сталого розвитку забезпечує цілісну єдність соціоприродних і біогеосферних систем, їх життєздатність і якість, що гарантує глобальну стабільність буферних оболонок Землі.

Соціальна компонента орієнтована на людський розвиток, збереження стабільності суспільних і культурних систем, зменшення кількості конфліктів у суспільстві.

Доведено, що системне узгодження й баланс трьох складових - надзвичайно складне завдання освіти у формуванні екологічної свідомості. Взаємний зв'язок соціальної й екологічної складових зумовлює відповідальність збереження рівноправності нинішніх і майбутніх поколінь у використанні природних ресурсів і гарантії якості навколишнього середовища. Взаємодія соціальної й економічної складових потребує досягнення справедливості в розподілі матеріальних благ між людьми й надання цілеспрямованої допомоги бідним верствам суспільства. І, нарешті, взаємозв'язок природоохоронної й економічної складових потребує вартісної оцінки техногенних впливів на довкілля.

Ступінь гармонізації сталого розвитку забезпечується при балансі триєдинства та інституційних його вимірів, що інтегруються між собою за рахунок індексів. Індекс економічного виміру формується з двох індексів глобальної конкурентоспроможності та економічної свободи; індекс екологічного виміру узагальнює дві категорії екологічного управління санітарним станом навколишнього середовища та життєздатністю екосистем; індекс соціального виміру складається з якості життя та людського розвитку.

З'ясовано, що реальний інтерес до екологічної тематики почав проявлятися з кінця 50-х - початку 60-х років ХХ ст., коли повоєнний розвиток продуктивних сил призвів до небаченого загострення екологічних проблем. Серія наукових публікацій на Заході оприлюднила аналіз причин загострення екологічних проблем й основні шляхи їх подолання.

Ідея екологозбалансованого (сталого) розвитку пройшла шлях від неясних контурів «екорозвитку», які дали паростки на Стокгольмській конференції, до ідеологічної доктрини, що оволоділа думками мільйонів людей на початку XXI століття.

Встановлено, що головним інструментом успішної реалізації екологічної політики визнано екологічну освіту, що знайшло підтвердження в постійно діючих конференціях «Довкілля для Європи» (Чехія, 1991 р., Швейцарія, 1993 р., Болгарія, 1995 р., Данія, 1998 р., Україна, 2003 р.), зобов'язуючи тим самим зміцнювати екологічну складову сталого розвитку на глобальному, регіональному та субрегіональному рівнях.

Формування завдань освіти у забезпеченні сталого розвитку знайшло відображення в «Декларації тисячоліття» у досягненні до 2015 р. восьми ключових груп цілей ліквідації крайньої бідності і голоду; забезпечення загальної початкової освіти; заохочення рівноправності статей; скорочення дитячої смертності; поліпшення охорони материнства; забезпечення екологічної стійкості; формування системи глобального партнерства задля впровадження новітніх технологій у всі сфери суспільної діяльності.

Доведено, що питання екологізації освіти як важливої умови розвитку суспільства завжди посідали пріоритетне місце у кожній державі. В. Корнєєв, О. Бугрій звертають увагу на гармонійне життя суспільства з природою; І. Дубович, Ю. Туниця - досліджують екологізацію освіти, культури та виховання; В. Огнев'юк на основі цінностей збалансованого розвитку суспільства розробив нову соціально-філософську концепцію освіти.

Одним з індикаторів сталого розвитку виступає сучасна освіта, роль якої розкрито в працях В. Підліснюк, Л. Мельник; синхронізація понять «освіти для сталого розвитку» й «екологічної освіти» доведено Н. Пустовіт; М. Дробноход вивчає питання сталого екологічного розвитку, неперервної екологічної освіти, реформування національної науки й освіти.

Аналіз найважливіших міжнародних документів останнього десятиріччя, присвячених проблемам навколишнього середовища й гармонійного розвитку людства, дозволив стверджувати, що екологічна освіта на початку третього тисячоліття стала необхідною складовою сталого розвитку й інвестицією в наше майбутнє. Екологічне виховання й інформування населення, підготовка висококваліфікованих фахівців в програмних документах міжнародних форумів ХХ ст. названі одними з найважливіших і необхідних засобів здійснення переходу до гармонійного розвитку всіх країн світу.

Усе це дає підстави стверджувати, що до сталого розвитку суспільства належить і безперервний процес навчання, дослідження проблем і протиріч, де правильні відповіді й рішення можуть змінюватися в міру накопичення досвіду. Цілі навчання у рамках освіти в інтересах сталого розвитку мають включати поглиблення знань, розвиток спеціальних навичок, інтелекту, формування життєвої позиції й ноосферно орієнтованих цінностей.

У другому розділі «Екологічна підготовка в економічно розвинених країнах світу» розкрито стан і перспективи міжнародних і державних програм у сфері природоохоронної діяльності та освіти; показано особливості міжнародної підготовки бакалаврів і магістрів-екологів.

У процесі аналізу міжнародних освітніх і соціальних програм (Erasmus, Erasmus Mundus, Tempus, IRSES, Європейська комісія імені Жана Моне, Asia-Link, Alfa, Leonardo da Vinci, DANCEE, MATRA, Завтра.UA, UNISTUDY, HESP, Opportunity Program, Scholarship project information, Всеукраїнська стипендіальна програма імені Івана Пулюя, програма обміну імені Фулбрайта) визначено їх сприяння у забезпеченні доступу до освіти, мобільності талановитої молоді, сприяння розвитку співпраці, об'єднання нових співдружностей у сфері освіти та наукових досліджень, перспективним зв'язкам між закладами; розробці нових навчальних програм і модулів; реалізації спільних проектів з вищої освіти, стажуванню; підвищенню рівня знань, всебічному розвитку суспільства; формуванню та посиленню інтелектуального рівня підготовки студентів тощо.

Рушійною силою у процесі виведення сільського господарства на високий рівень розвитку виступає Продовольча і сільськогосподарська міжурядова Організація Об'єднаних Націй (Food and Agriculture Organization), відіграючи глобальну роль для розвитку сільськогосподарської освіти. Порушуючи питання освіти, зокрема аграрної, розвитку сільських територій, освітньої політики, стану навколишнього середовища, екологічного просвітництва сільського населення, нею сформульовано стратегічні цілі на 2010-2013 рр.

Проведені дослідження показують, що для реалізації освітніх програм в міжнародній практиці використовуються так звані кредитні системи, які виступають мірою загальної трудомісткості й якості освіти. Найбільш поширеними із них є Американська накопичувальна система кредитів (USCS), Британська система накопичення і передачі кредитів (САТS), Європейська система залікового переведення (ECTS), Азіатсько-тихоокеанська система передачі університетських кредитів (UCTS).

Аналізуючи навчальні програми підготовки бакалаврів-екологів в європейських університетах, встановлено, що їх підготовка переважно 3-х (Вагенінгенський, Нідерланди; Болонський, Італія; Наук про життя, Чехія; Прикладних наук Деггендорфу; Гессенський, Німеччина; Гентський, Бельгія; Природничих ресурсів та прикладних наук про життя, Австрія) та 4-х (Барселонський, Іспанія; Варшавський політехнічний, Польща) річна, що відповідно становить 180 та 240 ECTS, магістрів 2-х річна (Гентський, Бельгія; Гессенський, Німеччина; Копенгагенський, Данія; Сільськогосподарських наук, Швеція; Болонський, Італія; Барселонський, Іспанія; Наук про життя, Чехія) і дорівнює 120 ECTS.

В університетах Великої Британії, Північної Ірландії 3-х (Ланкастерський, Лідський, Ексетерський, Оксфорд Брукс, Англія) та 4-х (Лімерікський, Ірландія; Стірлінгський, Шотландія) річні бакалаврські програми, які відповідно складають 360 та 480 CATS і здобуття ступеня магістра передбачає 180-240 кредитів (1 CATS дорівнює 2 ECTS).

Програми підготовки бакалаврів в університетах США становлять 4 роки і складають по 120 кредит-годин кожна, магістрів 2 роки - 30 USCS (Делаверський, Вермонтський, Колорадський, Айовський, Луізіанський). На відміну від перерахованих кредитних систем USCS не перераховується на ECTS, оскільки є акамулюючою і розробляється окремо для кожного закладу (щотижневі 50-ти хв. заняття за семестр, що об'єднують 1-у - лекцій, 2-і - практичних, 3-и години лабораторних занять і домашньої підготовки, курсових робіт, складання іспитів, заліків) та є внутрішньою системою в США.

Встановлено, що особливістю підготовки екологів у різних країнах є широкий вибір напрямів та спеціалізацій, наявність яких пояснюється актуальними екологічними проблемами конкретного регіону світу. Найпоширеніші навчальні бакалаврські програми - «Екологія», «Вчення про довкілля», «Менеджмент природоохоронної діяльності», «Сталий розвиток» та «Екологічно безпечні технології». Навчальні заклади пропонують магістерські програми, орієнтовані на управління природоохоронною діяльністю та екологічний менеджмент - «Санітарія навколишнього середовища», «Оцінка стану навколишнього середовища та екологічний менеджмент», «Менеджмент природних ресурсів», «Вчення про довкілля», що спонукає до формування вмінь аналізу стану навколишнього середовища, розуміння ландшафтного планування, екологічного проектування та застосування сучасних методів екологічних досліджень.

У Європі магістерські програми міжуніверситетських об'єднань і консорціумів покликані сприяти розвитку та інтернаціоналізації екологічної освіти - IMRD (Міжнародна магістерська програма сталого розвитку сільський територій) та EnvEuro (Європейська міжнародна магістерська програма охорони навколишнього середовища). Перша спеціалізується на підготовці магістрів, здатних до інноваційної екологічної діяльності у забезпеченні сталого розвитку сільських територій. Друга готує магістрів наук з охорони навколишнього середовища. По закінченню програми вони отримають диплом одразу декількох університетів. Загалом, програми сфокусовані на нерозривні взаємозв'язки між використанням природних ресурсів і якістю навколишнього середовища та життя людини, спрямовані на формування аналітичних і практичних умінь, навичок зі сталого розвитку.

Отже, в той час як в Європі у підготовці екологів переважають програми, пов'язані з управлінням природоохоронною діяльністю, американські програми підготовки магістрів-екологів акцентують увагу на класичній екології, як системі біологічних знань та урбоекології. Програми створені для студентів, зацікавлених у вивченні та дослідженні механізмів взаємозв'язку екологічних і соціально-економічних процесів, їх розвитку з часом та моделювання і прогнозування у майбутньому.

У третьому розділі «Ступенева підготовка майбутніх екологів» розкрито головні завдання освіти і науки, висвітлених у державній екологічній і освітній політиці країни для забезпечення сталого розвитку; здійснено аналіз програм ступеневої підготовки (молодших спеціалістів, бакалаврів, магістрів) в Україні з урахуванням міжнародних, державних, галузевих стандартів освіти.

Обґрунтовано, що забезпечення ефективності державної системи охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів України має за мету створення науково-технічного потенціалу в природоохоронній діяльності, вирішення питань підготовки кадрів для її забезпечення та здійснення політики регулювання екологічної безпеки.

Аналіз Концепції національної екологічної політики з подальшого розвитку управління екологічною безпекою держави забезпечуються Стратегією (на період до 2020 р.), підтвердив необхідність реалізації пріоритетних напрямів і завдань, основними з яких є удосконалення системи екологічної освіти з пріоритетним урахуванням принципів сталого розвитку, залучення в необхідному обсязі екологічних знань до стандартів освіти, кваліфікаційних вимог, паспортів спеціальностей; створення й упровадження державної системи безперервної екологічної освіти для всіх вікових і професійних категорій населення.

Показано, що спроби підкорити природу, необмежене користування усіма видами природних ресурсів привели до екологічної кризи, яка наприкінці минулого тисячоліття охопила майже всю планету. Сьогодні вирішення проблеми охорони та відтворення якості навколишнього середовища є умовою збереження життя на Землі, і вирішення цих проблем покладається на екологів, які здатні розв'язувати складні проблеми оцінки стану та збалансованого використання природних ресурсів, підтримання екологічної рівноваги систем.

Основним завданням екологізації освіти є створення державних і недержавних систем безперервної ступеневої підготовки з метою розвитку екологічної культури і світогляду, формування базових природничо-наукових знань населення, професійних навичок раціонального природокористування, ресурсозбереження та екологічної безпеки. З цією метою необхідна реалізація завдань у запровадженні загально екологічної складової освіти різних рівнів; посилення соціально-гуманітарної, еколого-просвітницької діяльності; проведення заміни політекономічних підходів природокористування на соціально-екологічні - економіки природокористування; започаткування підготовки й перепідготовки науково-педагогічних працівників з питань екологічної освіти для сталого розвитку; розробки регіональних і місцевих екологічних концепцій і програм; залучення державних та громадських організацій до участі у розробці освітніх нормативних вимог, орієнтованих на сталий розвиток соціоприродних систем; підвищення інформатизації природоохоронної діяльності, раціонального природокористування та забезпечення ефективності механізмів екологічної політики і управління.

Нами сформульовано сутність поняття «ступенева підготовка майбутніх екологів», яка полягає у здобутті освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних ступенях вищої освіти і кваліфікацій, а саме молодшого спеціаліста - техніка-еколога, базової вищої освіти - бакалавра-еколога, повної вищої освіти - магістра-еколога, викладача вищого навчального закладу (за базовим напрямом), фахівців зі стандартизації, сертифікації та якості, з управління природокористуванням (за специфічними напрямами) і державного службовця (за напрямом державне управління).

Розроблено модель ступеневої підготовки майбутніх екологів, яка реалізується через безперервні, наскрізні, диференційовані, інтегровані програми базового і специфічних напрямів підготовки, а також напряму державного управління, в тому числі адаптовані до рівня кращих світових аналогів; спільної, або одночасної підготовки в університетах партнерах шляхом об'єднання в навчально-наукові комплекси чи міжнародні університетські консорціуми. Ступенева підготовка майбутніх екологів диференціюється у прийомі до вищих навчальних закладів за освітніми (базова, загальна, середня, повна освіта), освітньо-кваліфікаційними (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) рівнями.

Вперше «Екологія» як самостійний напрям підготовки була затверджена в 1994 р., а з 1997 р. розпочато підготовку фахівців ОКР «Бакалавр» за напрямом «Екологія та охорона навколишнього середовища» (0708) з терміном навчання 4 роки. З метою покращення екологічної освіти за період з 2002 по 2010 рік здійснено радикальні зміни в освітніх вимогах державних і галузевих стандартів вищої освіти України, рекомендованих навчальних планах та програмах, змісті навчальних дисциплін. З розширенням спектру потреби у фахівцях з екології відбулася заміна (2008 р.) вище вказаного напряму підготовки на «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» (6.040106).

Відповідно до Закону України «Про освіту» й Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), а також виходячи з потреб ринку праці, обґрунтовано структуру екологічної освіти яка має складатися з рівнів: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

З метою вдосконалення навчально-виховного процесу, розроблення навчальних і типових планів було сформовано науково-методичну комісію (2002 р.) з екології, охорони навколишнього середовища та збалансованого природокористування.

До першого типового навчального плану (2002 р.) для підготовки студентів ОКР «Бакалавр» у вищих аграрних закладах було відведено 7236 годин загальної підготовки, які складалися з нормативних навчальних дисциплін (гуманітарні та соціально-економічні - 1296, природничо-наукові - 2025, професійні та практичні - 1836) та вибіркових (вибір ВНЗ - 1404 і студента - 675 год.), 648 навчальних і 324 - виробничих практик.

До 2008 р. типовий план дещо змінився: дисципліни природничо-наукової підготовки зменшилися до 1458 годин за рахунок циклу професійної й практичної підготовки, який відповідно збільшився до 1980: у розділі вибіркових дисциплін пріоритет надається циклу самостійного вибору ВНЗ, кількість годин збільшується у 1,5 рази - до 2034, водночас дисципліни самостійного вибору студента зменшуються до 756 годин; лише цикл гуманітарних і соціально-економічних дисциплін залишився без змін. Залежно від спеціалізації ВНЗ у циклі самостійного вибору університету було розроблено три блоки (екологія біологічних систем, охорона навколишнього середовища, збалансоване природокористування), а у циклі самостійного вибору студента кількість програм підготовки зросла з 5 до 9 (екологія агросфери, екотуризм, радіоекологія, ландшафтна екологія, гідроекологія, геоекологія, урбоекологія, біоекологія, екологічний менеджмент), що дало їм змогу обрати спеціалізацію за вподобанням.