Україна і Болонський процес – шлях розвитку освіти і науки

Основні принципи реформ щодо модернізації вищої освіти України полягають у наступному.

по-перше, підготовка висококваліфікованого фахівця здійснюється як наскрізна, послідовна, цілісна система: учень -- студент -- фахівець (бакалавр, магістр);

по-друге, реалізація стандартів освіти сучасності в їх змістовому й організаційному вираженні здійснюється на таких позиціях:

базовий принцип: самостійність і творча активність того, хто навчається і хто навчає, який навчається та удосконалює свій фаховий рівень протягом усього життя;

зміст: гуманістичність, фахова глибина і досконалість;

методи: інноваційні технології.

по-третє, сьогоднішня освіта неможлива без інтеграції освітньої діяльності в європейський освітній простір.

Тому основним змістом діяльності вищого навчального закладу повинно стати формування інноваційного освітньо-виховного середовища, що передбачає: зміну організації і змісту освіти з метою інтеграції у світовий освітній простір; оптимізацію кадрового забезпечення; комплексне удосконалення професійної майстерності педагогів через опанування інноваційними і дослідно-експериментальними видами діяльності[1-3; 24].

Навчальний процес у сучасному університеті повинен бути спрямованим на реалізацію змісту вищої освіти на підставі державних стандартів і кваліфікаційних вимог до фахівців та з урахуванням інваріантів, що дають можливість або продовжити освіту у будь-якому закордонному ВНЗ, або отримати відповідну кваліфікацію за кордоном на основі певного закінченого циклу освіти. Тому він здійснюється з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін у соціально-культурній сфері, системи управління та організації праці в умовах ринкової економіки. [16;17;19;23;26;39 тощо].

На думку представників багатьох університетів України, досить масштабним буде передбачене Болонською декларацією завдання запровадити систему академічних кредитів, аналогічну ЕСТ8 (Європейській кредитно-трансферній системі), як засобу підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТ5 стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Цьому не заважає наявність у цих країнах власних або вузівських, досить відмінних у різних університетах, схем кредитних систем. У багатьох університетах України запроваджено власні схеми оцінювання досягнень студента: модульно-рейтингова, рейтингова і т.п. Це сприятиме підвищенню якості підготовки фахівців[19;24]. Адже визначальне завдання Болонського процесу сформульовано у посланні з'їзду вищих навчальних закладів у Саламанці -- якість як наріжний камінь підготовки фахівців.

У розвиток тези про якість освіти доцільно зазначити, що у Комюніке Берлінської Конференції міністрів освіти європейських країн підкреслюється: якість вищої освіти є основою створення простору європейської вищої освіти. Міністри підтримують подальший розвиток гарантій якості на рівні навчальних закладів, національному та європейському рівнях. Вони наголошують на необхідності розвитку критеріїв та методологій для загального користування у сфері якості освіти. Також зазначають, що згідно з принципами автономії навчальних закладів первинна відповідальність за якість вищої освіти лежить на кожному окремому навчальному закладі, і таким чином забезпечується можливість перевірки якості системи навчання в національних рамках.

У 2005 році національні системи гарантії якості повинні включати:

* визначення відповідальності органів та навчальних закладів;

* оцінку програм закладів, яка включає внутрішній контроль,

зовнішню перевірку, участь студентів та публікацію результатів;

* систему акредитації, сертифікації або подібні процедури;

* міжнародну участь, співробітництво та створення спілок, що опікуються перевіркою якості.

Перелічене є програмою наших дій з удосконалення наявних в Україні систем внутрішнього (ректорський контроль) та зовнішнього (Державна інспекція, експертні ради ДАК) контролю.

Найближчим часом планується напрацювати адекватні загальноєвропейським принципи побудови навчального процесу. Це стимулюватиме оновлення змісту навчання, більшу відповідальність студента і викладача за результати спільної праці. З цією метою міністерство започаткувало експеримент із запровадження нової моделі кредитно-модульної системи, про участь в якому заявило близько шістдесяти університетів. Робоча група, створена розпорядженнями по міністерству, уклала необхідні нормативні документи та відповідний наказ. Успішність проведення експерименту залежить і від усвідомлення вузівською громадськістю необхідності його проведення. Саме психологічна неготовність, а в окремих випадках і небажання ламати стереотипи та обтяжувати себе додатковою працею, за свідченнями окремих ректорів, були суттєвими перепонами в процесі оновлення схеми організації навчального процесу в їхніх університетах.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента сприятимуть створенню умов для вільного переміщення студентів, викладачів, дослідників на теренах Європи.

Особливу увагу приділяють залученню студентства до конструктивної участі в реалізації принципів Болонської конвенції в цілому і до контролю якості освіти зокрема. Для цього укладено спеціальний Договір про співпрацю між Міністерством освіти і науки та Українською асоціацією студентського самоврядування, оскільки активна участь органів студентського самоврядування в реалізації завдань Болонського процесу -- один із його пріоритетів[24].

Таким чином, спектр завдань, що стоять перед вищою школою України, досить широкий і стосується багатьох аспектів діяльності, які передбачені у Програмі дій Уряду, Національній доктрині розвитку освіти. Міністерством освіти і науки затверджено спеціальні заходи, які передбачають проведення серії конференцій, семінарів, робочих нарад, завершення розробки і впровадження нормативних документів, що визначають шляхи модернізації системи вищої освіти в контексті Болонського процесу, покращення інформування громадськості, розвиток міжнародного співробітництва і презентації освіти України на міжнародній арені. Тексти цих важливих документів наведено у додатках.

Україна, організовуючи всеукраїнські і міжнародні конференції з теми “Болонський процес” і розпочавши виконувати “Програму дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 рр.”, цілком однозначно засвідчила, що вона de facto стала учасником Болонського процесу та підтвердила de jure цю участь у Бергені у травні 2005 року. „У Болонський процес треба йти більш цілеспрямовано, системно і послідовно, а головне--з глибоким розумінням його суті й серйозної модернізації системи освіти України у відповідності з європейськими стандартами. Цей процес -- добровільний, полісуб'єктний, багатоваріантний, гнучкий, відкритий, поступовий. Він грунтується на цінностях європейської освіти і культури й не має на меті руйнації національних особливостей освітніх систем різних країн Європи. Отже, від того, з якими внутрішніми перетвореннями ми "ввійдемо" в Болонський процес, від чого відмовимося й що приймемо в національну систему освіти від європейських стандартів, багато в чому буде залежати рівень нашої науки і освіти й ставлення до нас з боку європейської спільноти.

Поза всяким сумнівом, національний характер освіти ми маємо не лише зберегти, але й посилити. Жодна з країн-учасниць Болонського процесу національними пріоритетами поступатися не збирається: вони їх узгоджують як взаємодотичні” [1].

На думку науковців, політиків, для реформування вітчизняної системи освіти відповідно до болонських вимог Україні необхідно буде зробити два істотні кроки [13]:

1. Провести ґрунтовний порівняльний аналіз вітчизняної системи науки і освіти з європейською (за Болонською моделлю). За результатами цього аналізу визначити зміни, які необхідно буде здійснити в системі освіти і науки, і започаткувати відповідні реформи. У зв'язку з необхідністю відмовитися від освітньо-кваліфікаційного рівня „спеціаліст” виникне потреба у започаткуванні системи післямагістерської підготовки.

Доведеться модифікувати чи ліквідувати державний ВАК і перейти на європейську систему присудження наукових ступенів. Слід зазначити, що в Європі існує висока різноманітність шляху руху молоді до вищих наукових ступенів, а система останніх також далека від уніфікації. Ще більш різноманітна практика присудження наукових ступенів, а подібні до нашого ВАК структури аж ніяк не поширені у Старому світі.

2. Прийняття урядом країни усвідомленого політичного рішення, яке передбачало б проведення зазначених реформ і яке лягло б в основу зовнішньої політики держави, спрямованої на інтеграцію вітчизняної системи науки та освіти в європейський простір.

На заваді можуть стати низькі кількісні характеристики нашої середньої освіти та інші недоліки, які повинні стати об'єктом досліджень науковців-педагогів і рішень державних керівників. Обмежимося лише зіставленням України і країн - ініціаторів цього процесу, що дасть уявлення про можливість виконання Україною європейських освітніх стандартів.

В усіх чотирьох країнах вступу в університети передують 13 років середньої школи, де 3-4 останніх роки молодь має профільне навчання. Абсолютна тривалість середньої освіти в астрономічних годинах: Великобританія - 10800, Італія - 10100, Німеччина - близько 9000, Франція - 10900 (див. таблицю 1). Для більш детальних пояснень оберемо Францію.

За нормативної тривалості 12 років середня освіта передбачає п'ять років навчання в початковій, чотири роки - в основній і три роки - в старшій середній школі з глибокою профілізацією навчальних програм. У Франції встановлені норми максимальної і мінімальної тривалості навчального року. Для початкової школи вони однакові - 840 годин за рік. Тому тривалість навчання у початковій школі Франції складає 4200 годин. В основній школі тривалість навчального року може коливається у межах 840-990 астрономічних годин, що зумовлює повний обсяг навчання в основній школі в інтервалі 3360 - 3960 годин.

Заключний рівень середньої освіти у Франції складають ліцеї. У нормі їх програма розрахована на три роки, тривалість кожного з них - від 930 до 1050 астрономічних годин. Загалом за три роки мінімальна тривалість навчання 2790 годин, максимальна - 3150 годин. Обчислюючи суму, отримаємо мінімальну тривалість середньої освіти у Франції 10 350 годин, а максимальну - 11310 астрономічних годин.

Якщо виконати подібні арифметичні дії для сучасної середньої школи України, то отримаємо значно менший показник - ледь більше 7000 астрономічних годин. Це пов'язано як з меншою кількістю років навчання (як відомо, це 10 або 11, а не 12-13, як у Франції), та надмірно тривалими літніми канікулами. За різними джерелами, у нашій державі близько 7000 годин для 10-річного варіанту, характерного для школярів великих населених пунктів, і 7400 годин для сільської місцевості.

Прикро, що навіть після точного виконання статей Закону України “Про загальну середню освіту” і впровадження 12-річної школи тривалість навчання складатиме всього 7650 астрономічних годин. Погодьтеся, що це надто мало - навряд чи Європа визнаватиме наші шкільні атестати. Це буде перша серйозна перешкода для нашого прилучення до “Болонського процесу”.

Отже, абсолютна тривалість сучасної середньої освіти в Україні набагато поступається такому ж показнику Франції, яка, хоч і входить до групи європейських країн-лідерів, але не є у ній рекордсменом (ще вищі досягнення Нідерландів, Люксембургу й інших - за рахунок об'єднання дошкільної підготовки і початкової школи). У Західній Європі ми не знайшли жодної країни, де тривалість середньої освіти перевищувала б тривалість навчання в українських школах менше, як на 1000 астрономічних годин.

Тому, претендуючи на європейське визнання українських атестатів, слід під час виконання положень Закону України “Про загальну середню освіту” зробити все для того, щоб абсолютна тривалість навчання наших учнів не виявилася нижчою 9000 астрономічних годин (а ще краще - 10000).

Західноєвропейські учасники Болонського процесу мають не лише довготривалу середню освіту, але й використовують диференційоване навчання в заключних класах середніх навчальних закладів. Це зроблено для того, щоб майбутній студент якнайкраще підготувався до швидкого і ефективного виконання програм закладів університетського рівня. Тривалість подібного навчання складає не менше трьох років, але поступово зростає кількість тих країн, в яких воно триває і чотири роки (якщо учень не вклався у терміни чи вирішив змінити профіль).

Отже, для заключного рівня середньої освіти в західноєвропейських країнах характерна глибока профілізація. Це явище у них існує досить давно і стало невід'ємною частиною їх систем освіти. Застосування профілізації значно підвищує якість студентського контингенту, а також виключає необхідність застосування перших семестрів на “підтягування” першокурсників до рівня вимог вищого навчального закладу.

Той факт, що учасники Болонського процесу не акцентують питання якості підготовки вступників в європейські ВНЗ, свідчить, на нашу думку, про задовільну роботу європейської середньої освіти - загалом першокурсники досить добре підготовлені до продовження навчання у ВНЗ різних рівнів і типів.

Слід наголосити на тому, що сектор вищої освіти країн Західної Європи зазнає певних змін[14;15;18;21]. Головна зовнішня причина цих змін - трансформація ринку праці й скорочення попиту на підлітків і дуже молодих працівників, які мають лише повну чи неповну середню освіту (загальну або професійну). З кожним роком зростає потреба в нових працівниках з вищою освітою, а ще дужче - з науковими ступенями (у першу чергу - у сфері точних наук). Наслідком цього “ринкового тиску” став перехід від елітного варіанту вищої освіти, коли у ВНЗ університетського типу навчалося усього 5-10% вікової групи 18-23 роки, до майже загальної - охоплення навчанням у різноманітних після-середніх закладах освіти понад половини вказаної вікової групи.

З фінансових, кадрових та інших причин Європі довелося урізноманітнити мережу тих навчальних закладів, у які йдуть випускники середніх закладів для отримання так званої “третинної освяти” (tertiary education) - продовження накопичення знань, умінь і професійних навичок після отримання шкільного атестату. Хоч традиційно “якісними” у суспільстві вважалися лише дипломи класичних університетів і великих політехнічних інститутів, та охопити їх послугами понад половину молоді вікової групи 18-23 роки виявилося неможливим. Тому “третинна освіта” так і не стала суто університетською вищою освітою, а являє собою дуже складний конгломерат з найрізноманітніших видів навчання в закладах, які дуже відрізняються між собою.

Важко стисло і точно описати систему “третинної освіти” - вона постійно змінюється і розвивається, включаючи на своєму найнижчому рівні кількамісячні (чи й більш короткі) програми професійної підготовки до простих видів праці, а на найвищому - багаторічне навчання в університетах чи академіях, метою якого є опанування надзвичайно складними професіями (спеціаліста-лікаря, науковця-дослідника тощо). Очевидно - у проміжку цими двома полюсами “третинної освіти” є чимало різноманітних варіантів підготовки, тривалістю один - півтора - два - три і більше років.

Організатори Болонського процесу введенням обмеження “три і більше років навчання для отримання диплома бакалавра” намагалися поділити всю третинну освіту на дві частини - “справжню” вищу освіту, в межах якої необхідно навчатися три роки на базі середньої освіти, і “не-вищу” освіту, програми якої мають меншу тривалість і не можуть претендувати на бакалаврський рівень. Наскільки їм пощастить виконати цей поділ - покаже майбутнє.

Якщо на підготовчій і початковій стадії Болонського процесу було дуже помітним акцентування об'єднання найбільш відомих європейських закладів університетського рівня, які присуджують дипломи бакалавра і магістра, то вже з Празької конференції 2001 року йшлося про дослідження стану і перспектив розвитку неуніверситетського сектору вищої освіти. Учасники Берлінської зустрічі визначили цю тему вже як одну з пріоритетних.

Це був вимушений крок - в останні двадцять років майже в усіх розвинених країнах поряд з університетським сектором вищої освіти, який збільшував свої континенти повільно, швидко розширювався неуніверситетський сектор, заклади якого пропонували молоді програми навчання тривалістю 2-4 роки.

Ці два сектори відрізнялися не лише тривалістю навчання молоді до моменту отримання головного диплома, а й змістом програм підготовки та її головними завданнями.

Сектор університетів готував молодь насамперед до інтелектуальної діяльності - виконання наукових досліджень, експертиз, аналітичних пошуків, викладання складних дисциплін у ліцеях, гімназіях і закладах вищої освіти та ін. Розвинені країни домовилися позначати подібні дипломи літерою “А”. Володар диплому “А”, як правило, навчається довго, а в навчальному плані заклади з сектору “А” мають багато складних і/чи фундаментальних дисциплін. Володар диплому “А” надалі спроможний - якщо захоче цього - успішно навчатися самостійно, опановувати нові ділянки знань, розшукувати і використовувати різноманітні джерела інформації та ін.

Другий сектор, в якому заклади пропонують молоді короткі програми навчання, називали “неуніверситетським”. Та ця назва все частіше поступається іншій - сектор вищої професійної освіти, в межах якого виконання програми навчання завершується присудженням диплому типу “В”. Диплом “В” - професійний. Це означає, що його володар готувався до виконання функцій, пов'язаних з виконанням негайних практичних завдань. Програма його підготовки була на два-три роки коротшою від програм, які ведуть до дипломів типу “А”, а її вартість - у кілька разів меншою від вартості “А”-програм. Та не лише ця менша вартість стала причиною того, що “молодий” В-сектор вищої освіти розвивається у наш час швидше від “старого” А-сектора. Не слід забувати, що насиченість А-програм великими і складними теоретичними дисциплінами робить їх непосильними для переважної більшості молоді. Як відомо, здібності до глибокого засвоєння математики, природничих дисциплін, філософії, психології тощо має лише частина (менша) кожного нового покоління. Для решти молоді більш прийнятним є засвоєння таких професій, в яких важливі інші здібності - точність рухів, швидкість реакції, спроможність до спілкування й співпраці з незнайомими людьми тощо. В усіх країнах світу вже в підлітковому віці цю частину молоді скеровують в систему професійної освіти, вищим рівнем якої є ті заклади, які й присуджують дипломи типу “В”. Поділ вищої освіти на частини “А” і “В” стався нещодавно - після введення в 1997 р. рішенням ЮНЕСКО нової Міжнародної Стандартної Класифікації Освіти (так звана МСКО-97). Тому в наш час всі країни світу змушені впроваджувати певні зміни в роботу статистичних служб, зокрема, окремо описувати ці дві частини за усіма важливими показниками. Не лише Україна чи Росія - переважна більшість країн Заходу не реформували свою статистичну звітність і розглядають свої системи вищої освіти як єдине ціле.

І все ж ми можемо навести приклади того, що окремі учасники Болонського процесу вже виконали рекомендації ЮНЕСКО і вміють обчислювати характеристики секторів А і В своєї вищої освіти. У таблиці 2 наведені подібні дані для кількох західноєвропейських країн.

Таблиця досить переконливо свідчить на користь того, що орієнтована на потреби практики вища освіта обходиться дешевше, як суто науково-теоретична чи довготривало-професійна.

Таблиця 2 Тривалість і вартість програм професійної (В) і академічної (А) вищої освіти (1998 р.)

Це особливо помітно у тих країнах, які мають великий досвід організації системи багаторівневої професійної освіти як цілком особливої і суспільно важливої частини освітньої системи. Лідером серед них можна вважати Німеччину, в якій вищі професійні школи, які присуджують дипломи типу “В”, існують вже багато десятиріч. А от у Франції та Італії виокремлення вищої професійної освіти з університетського сектору відбувається нині, тому й розрив між показниками програм типу А і В значно менший, ніж у Німеччині.

На закінчення варто наголосити на тому, що більшість учасників Болонського процесу має намір полегшити молоді отримання вищої освіти, надати можливість навчання всім, хто має на це бажання і спроможний виконати навчальні плани й отримати диплом.

Для цього розвинені країни Європи до максимуму збільшили охоплення молоді середньою освітою і застосувало варіант поділу її на загальну і професійну. Цей поділ пізніше продовжується на рівні вищої освіти - випускники, які отримали загальну середню освіту, вступають переважно в сектор “А” вищої освіти, випускники професійного потоку - в сектор “В”.

В Україні професійна освіта існує як частина системи середньої освіти і має на меті підготовку лише кваліфікованих робітників. Це було доцільним у момент побудови в СРСР індустріальної економіки, але не може вважатися перспективним з огляду на те, що в ХХІ столітті Україна будуватиме економіку знань і надвисоких технологій, яка потребуватиме осіб з вищою освітою. Відтак, нам необхідно в найближчі роки збільшити астрономічну тривалість загальної середньої освіти до показника 9 чи 10 тис. годин, а також перетворити професійно-технічні училища в професійні ліцеї, які готуватимуть своїх випускників як до праці, так і до продовження навчання у вищих професійних закладах освіти.

На думку науковців, удосконалення системи освіти в Україні, як і в інших демократичних постіндустріальних країнах, повинно відбуватися шляхом подовження первинної освіти всього населення - такої освіти, яку нове суспільство XXI століття зобов'язане надати кожному громадянину до початку його продуктивної праці та\або виконання обов'язків дорослого члена родини.

Вища освіта повинна бути заключною стадією сучасної первинної освіти. Її завдання-надання молоді максимально високого і доступного для кожного рівня загальної і професійної компетентності перед початком продуктивної діяльності.

Процес вступу України до Болонської співдружності, як і інших країн, на Бергенському саміті 2005 року був складним. Якщо в Болоньї 1999 року до перших 29 країн майже не висувалися суттєві вимоги, то вже на Празькому саміті 2001 р. до чотирьох країн - вступників вони були більші, ніж для наступних восьми країн, включно з Росією, які вступали до Болонської співдружності на Берлінському саміті 2003 року. Цей процес є досить болісним, але без цього “лікування” наша середня і вища освіта розвиватимуться надто повільно і можуть відстати від “решти Європи”, дедалі більше поглиблюючи власну суспільну й економічну кризу.

Ми торкнулися лише головних проблем розвитку системи вищої освіти в аспектах її формально-структурного включення в Болонський процес - завершення переходу на двоступеневу вищу освіту (дипломи бакалавра і магістра) і триступеневий варіант підготовки науковців-дослідників (дипломи бакалавра, магістра і науковий ступінь доктора) та ін. З урахуванням вимог Болонської конвенції потребують суттєвої переробки галузеві стандарти вищої освіти, зокрема освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників, освітньо-професійні програми підготовки фахівців, засоби діагностики якості вищої освіти, уточнення кваліфікації у класифікаторі професій.

Україна має пройти складний шлях, спрямований на побудову „суспільства знань”, „інноваційної економіки” і забезпечення виробничого потенціалу країни на основі упровадження надвисоких технологій.

Йдеться про те, що розвинені країни Європи цілковито усвідомили факт повного вичерпання евристичних і життєзабезпечуючих можливостей технологій індустріального періоду: гірничо-видобувних, металургійних, машинобудівельних, які неминуче супроводжувалися великими втратами енергії і викидами у навколишнє середовище шкідливих речовин. З початку 2000 року на розробку сучасних енерго- і ресурсозберігаючих технологій країни Західної Європи розпочали витрачати вже не мільйони доларів чи євро, а мільярди.

Без значних політичних декларацій всі держави-лідери світу розпочали прискорено розвивати науково-природничий сектор середньої і вищої освіти, спроможний підготувати кадри для проведення наукових досліджень у вказаних нових сферах і для подальшого впровадження отриманих наукових відкриттів у цілковито безвідходні та енергетично надощадливі виробничі процеси.

Провідні країни Європи вже використовують Болонський процес для прискорення підготовки кадрів „зразка ХХІ століття” і для залучення у своє виробництво тих, хто отримав необхідні знання, вміння і навички в інших країнах. Усім добре відома спроба Німеччини прискорено отримати одразу близько десяти тисяч програмістів шляхом створення дуже сприятливих умов для імміграції і працевлаштування. Слід чекати, що участь України у Болонському клубі як дійсного його члена може призвести до того, що кращі випускники спеціалізованих фізико-математичних ліцеїв та інших профільних середніх закладів України опиняться не в університетах Києва, Харкова, Дніпропетровська, Львова, Одеси, а в Німеччині, Великобританії, Франції та інших країнах.

Та ми сподіваємося, що цей негативний варіант „болонізації” вищої освіти України не втілиться у життя хоча б тому, що після зміни політичного керівництва і вибору нових засад індивідуальної і колективної діяльності наша Вітчизна рухатиметься не шляхом необмеженого за обсягом та інтенсивністю забезпечення робочою силою сусідніх держав, а розвитку високотехнологічної промисловості та фундаментальної і прикладної науки, через модернізацію системи вищої освіти, оновлення мережі навчальних закладів з підготовки науковців-дослідників найвищої кваліфікації.

Рівноправна науково-освітня співпраця України з об'єднаною Європою цілком можлива у тому разі, коли нове керівництво держави і народ об'єднають зусилля для розвитку сучасного освітньо-наукового комплексу, спроможного вивести нашу Україну на нові висоти і належний рівень якості і безпеки життя кожного громадянина.

5. Університет “Україна” і Болонський процес

Входження України в Болонський процес потребує здійснення модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог як на загальнодержавному рівні, так і в кожному вищому навчальному закладі. Свій європейський вибір ми зробили шість років тому, створивши наш університет, і щоб Університет “Україна” став сучасним європейським вищим навчальним закладом [40].

Як же ідеї Болонського процесу мають трансформуватись в практичну площину в Університеті “Україна”, які першочергові завдання стоять перед нашим колективом?

Перш за все, ми маємо забезпечити високу якість вищої освіти, яка є “наріжним каменем” підготовки висококваліфікованих фахівців, конкурентоспроможних на сучасному ринку праці.

Саме на цьому напрямі необхідно зосередити наші зусилля, виходячи із головного завдання університету - виховання “фахівця нової формації” з інноваційним типом мислення, з глибоким знаннями, уміннями застосовувати їх у науковій і самостійній практичній професійній діяльності” [41].

Інноваційні педагогічні технології мають забезпечити високу конкурентоздатність нашого випускника не тільки на ринку праці в Україні, а й за її межами. Безумовно, для цього рівень його фахової підготовки має бути сучасним і дуже високим. Наш випускник має отримати якісну фундаментальну освіту, яка повинна органічно поєднуватись з науковою та практичною діяльністю. Він має добре володіти сучасними інформаційними технологіями, іноземними мовами і, по можливості, додатковою професією. Також він має бути людиною високої культури, носієм національних і загальнолюдських цінностей, громадянином суверенної, незалежної і демократичної держави Україна. Саме тоді можна говорити про реалізацію моделі фахівця ХХІ століття, фахівця, який зможе працевлаштуватися за своїм бажанням в любій європейській країні, якщо будуть реалізовані основні принципи Болонської декларації. Отже, висока якість освітньої підготовки наших студентів слугуватиме формуванню іміджу нашого університету і забезпечить високу конкурентоспроможність наших випускників.

Безумовно, що досягти високих якісних показників можна лише при умові високоефективної праці професорсько-викладацького складу, нашого студентства та чіткої організації навчального-виховного процесу на основі органічного поєднання таких факторів, як освіта, наука і виробництво. “Звідси і випливає необхідність перебудови навчально-виховного процесу в університеті на основі їх інтеграції”, - таке завдання поставлене президентом університету Таланчуком П.М. перед нашими співробітниками.

Перш за все, перебудова пов'язана з підвищенням ефективності навчального процесу за рахунок упровадження інноваційних технологій навчання, тим більше, що 2004/2005 навчальний рік Міністерством освіти і науки України запропоновано оголосити роком посиленої уваги до новітніх технологій навчання [42].

Для нашого університету пріоритетними є технології, пов'язані з інтеграцією освіти, науки та виробництва. Перш за все, інтеграційні процеси обумовлюють особливу увагу до змісту сучасної освіти, теоретичної та практичної підготовки фахівців. У відповідності з вимогами часу навчальні плани мають бути сучасним, орієнтованими на отримання студентами якісних теоретичних знань, фахової підготовки, практичних навичок. Цьому сприятиме введення до навчальних планів нових навчальних дисциплін на основі глибокого наукового аналізу сучасних тенденцій суспільного розвитку та вимог ринкової економіки. Так, з метою ознайомлення студентів з основними завданнями, принципами та документами, прийнятими в рамках Болонського процесу, вищим навчальним закладам ІІІ-VІ рівнів акредитації рекомендовано запровадити з 2004/2005 навчального року навчальну дисципліну “Вища освіта і Болонський процес”, розраховану на студентів, які навчаються за освітньо-професійною програмою магістра, а також на аспірантів (наказ Міністерства освіти і науки України № 414 від 21.05.2004 р., додаток 4). В університеті на сьогодні проводиться підготовка магістрів за двома спеціальностями: “Правознаство” та “Соціальна робота”, а з наступного навчального року передбачається розширення спектру спеціальностей підготовки магістрів. Тому нам необхідно вже сьогодні підготувати відповідне науково-методичне забезпечення для упровадження цієї дисципліни за рахунок вибіркової частини змісту освіти.

Досвід багатьох університетів України показав, що інноваційні технології навчання сприяють підвищенню інтересу до вивчення дисциплін завдяки сучасним формам навчання, зацікавленості до практичної роботи і як результат - покращення успішності студентів.

Важливе значення має також підвищення якості викладання навчальних дисциплін за рахунок використання сучасних інформаційних, комп'ютерних, педагогічних технологій.

Однією з таких кардинальних інновацій в освіті, пов'язаних з реформування освітянської галузі в контексті Болонського процесу, є впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу [43, 44]. По суті, ця система спрямована на підвищення мотивації студентів до навчання, що є важливим рушієм високої якості отриманих знань і професійної кваліфікації. Кредитно-модульна система організації навчального процесу - це одна із обов'язкових умов приєднання України до Болонської декларації. Близько 60 вищих навчальних закладів України беруть участь у педагогічному експерименті щодо впровадження цієї моделі у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації, розпочатим у відповідності з наказом Міністерства освіти і науки України № 48 від 23 січня 2004 року.

Вже рік триває цей експеримент. Його запровадженню передувала велика організаційна робота, пов'язана з розробкою робочих навчальних програм дисциплін, індивідуальних навчальних планів студентів, структури графіку навчального процесу, форм контролю якості знань студентів. Разом з тим важливою умовою проведення експерименту є забезпечення навчального процесу достатньою кількістю навчально-методичної літератури як в друкованому, так і в електронному варіантах, науковими та періодичними виданнями, необхідною кількістю комп'ютерів, підключених до Інтернету, налагодження індивідуальних консультацій викладачів, тощо.

Досвід, отриманий учасниками педагогічного експерименту, показав, що завдяки оптимізації навчального процесу:

підвищується навчальна дисципліна та якість засвоєння навчального матеріалу в результаті систематичної роботи студентів протягом семестру, проведення наскрізного контролю їх знань;

зростає мотивація до навчання, тому що студент може підвищити оцінку, додатково попрацювавши, взявши участь у наукових конференціях, конкурсах наукових робіт, роботі наукових гуртків;

підвищується відповідальність студента за результати навчання;

підвищується об'єктивність оцінювання знань студентів, що унеможливлює суб'єктивне ставлення до нього викладача;

підвищується роль самостійної роботи студентів, що спонукає їх до творчого пошуку, участі у науковій роботі, самоорганізації власної освіти [45, 46].

Аналіз наукової літератури [43, 44, 46-49] дає підстави для визначення модульних технологій навчання як одних із найперспективніших на сучасному етапі, і потребує їх детального вивчення, аналізу, адаптації та упровадження в навчальний процес в університеті..

Наш університет ще молодий вищий навчальний заклад і в силу об'єктивних причин не міг бути включений до переліку учасників експерименту.

Але, розуміючи необхідність проведення якісних змін в системі сучасної підготовки висококваліфікованих фахівців, в університеті розпочато експеримент щодо впровадження модульно-рейтингової системи оцінювання якості знань студентів, яка стимулює їх працювати щодня і добре вчитися.

Упровадження модульно-рейтингової системи оцінювання знань студентів є підготовчим етапом переходу до кредитно-модульної системи організації навчального процесу із запровадженням системи академічних кредитів, аналогічних європейський кредитно-трансферній системі (ESTC). Такий процес передбачає адаптацію вітчизняних вищих навчальних закладів до існуючої в Європі академічної термінології, наведеної в роботі [44]. На думку керівників більшості наших університетів [45], саме система ESTC сприятиме підвищенню мобільності студентів, засобом реформування навчальних програм, основою для реалізації мети Болонської декларації - побудови єдиного освітнього простору.

Експеримент упроваджується на факультетах базової структури університету в м. Києві: економіки та менеджменту, соціальних технологій, філології та масових комунікацій, а також у Вінницькому, Миколаївському Інститутах розвитку людини “Україна” та Карпатському інституті підприємництва (м. Хуст).

В університеті розроблена схема впровадження модульно-рейтингової системи оцінювання знань студентів. Розробляється навчально-методичне забезпечення, яке включає навчальні програми, робочі навчальні програми, конспекти лекцій, робочі модульні програми, методичні вказівки, текстові та контрольні роботи тощо [50].

Звичайно, впровадження нової моделі організації навчального процесу в університеті привело до збільшення навантаження викладачів, пов'язаного з розробкою навчально-методичного забезпечення, проведенням поточного та підсумкового контролю, перевіркою самостійних домашніх завдань. Тому необхідно переглянути види і норми навантаження викладачів з метою удосконалення системи їхнього стимулювання, враховуючи і таку форму, як методичне забезпечення самостійної роботи студентів.

Систематичний та об'єктивний контроль знань студентів відіграє важливу роль у забезпеченні якості отриманих знань і професійної підготовки майбутніх випускників. Студенти мають чітко знати про всі визначені системи контролю - від традиційних співбесід, контрольних робіт, заліків та іспитів до інтерактивних технологій оцінювання. Традиційно використовується стобальна шкала оцінювання знань студентів, але підходи оцінювання можуть бути різними. Так, наприклад, до сумарної кількості балів за заліковий модуль необхідно додавати бали за додаткове стимулювання (максимально до 20 балів). Це можуть бути бали за виконання наукових досліджень, виступи на наукових конференціях і семінарах, участь у наукових та творчих конкурсах, підготовку рефератів, наукових публікацій тощо. Такий підхід сприятиме підвищенню зацікавленості студентів до наукової діяльності, творчого пошуку і ефективності їх самостійної роботи.

На сьогодні значно підвищилась роль самостійної роботи студентів. Для її сприяння тижневе аудиторне навантаження зменшилось з 36 до 30 годин за рахунок збільшення частки позааудиторної роботи. Але самостійна робота студентів має бути належним чином організована і методично забезпечена, тоді вона принесе реальні плоди. Добре відомо, що за традиційною, усталеною методологією навчання, рівень знань студентів, головним чином, обмежувався інформацією викладача, а роль самостійної роботи студентів була досить незначною, ніяк не заохочувалась, не було достатньо ресурсів для її забезпечення. В сучасних умовах завдяки комп'ютерним та інтернет-технологіям стало можливим забезпечення самостійної пізнавальної діяльності студентів.

Але для цього необхідно досконало оволодіти цими сучасними інформаційними технологіями.

Формування сучасної інформаційної культури студентів шляхом запровадження наскрізної підготовки впродовж усього періоду їхнього навчання в університеті має стати вирізняльною ознакою нашого навчального закладу. Тим більше, що приклади такої наскрізності у нас уже є на спеціальностях “Соціальна робота” і “Документознавство та інформаційна діяльність” [41]. Для виконання цього важливого і необхідного завдання в університеті необхідно розробити єдину стратегію розвитку та впровадження у навчальний процес інформаційних, комп'ютерних, дистанційних технологій, ігрових методів, що допоможе студентам перетворити інформацію в міцні знання.

Одним із сучасних засобів комп'ютерного навчання є представлення навчально-методичних матеріалів у формі електронних підручників, або на компакт-дисках (CD), які досить ефективно можуть використовуватись і для дистанційної форми навчання [51]. З позицій впровадження Європейської кредитно-трансферної системи (ESTС) розробка та застосування сучасних електронних підручників, створених на базі найкращих вітчизняних програмних курсів, нададуть можливість забезпечити доступність і високу якість освітянських послуг. Особливо важливе значення такі підручники матимуть для студентів з інвалідністю.

В контексті вимог Болонського процесу щодо підвищення мобільності студентів необхідно звернути серйозну увагу на їх якісну мовну підготовку. Це стосується вивчення не тільки іноземних мов, а й досконалого володіння українською мовою. При чому, цього можна досягти не тільки за рахунок збільшення навчальних годин, а й різнопланової позааудиторної роботи. На часі створення в університеті за участю викладачів і студентів клубів “Знавців української мови та літератури” і “Міжнародного дискусійного клубу”. Таке побажання висловили студенти філологічних спеціальностей та учасники студентських навчально-науково-виробничих підрозділів “Бюро перекладу “Future” і “Українська мова в інформаційному просторі”.

Робота в таких клубах надасть нового імпульсу для підвищення інтересу у студентів до вивчення української та іноземних мов, сприятиме розвитку їх активного спілкування та формуванню конкретних професійних умінь та навичок.

З цією ж метою бажано використовувати у навчально-виховному процесі в університеті методи і форми активного навчання, зокрема, ділові, професійно-рольові, навчально-рольові ігри, метод аналізу конкретних ситуацій, метод розбору ділових паперів тощо. Завдяки таким активним формам і методам у студентів розвивається аналітичне мислення, уміння ставити і вирішувати проблемні питання, чітко викладати думки, приймати рішення, формуються ціннісні орієнтації та творча активність, що, безумовно, позитивно впливає на поліпшення якості їх навчання [52]. Крім того, на ряді факультетів доцільно було б запровадити викладання ряду профільних дисциплін англійською мовою.

Забезпечити якість вищої освіти неможливо без посилення мотивації студентів до отримання і засвоєння навчального матеріалу, набуття практичних навичок. В університеті необхідно створити такі умови, щоб вчитися добре було престижно. Мова йде про розробку та впровадження системи заохочення студентів за якісне навчання. Так, в університеті започатковано надання кращим студентам-відмінникам стипендії президента університету П.М. Таланчука, висуваються кандидатури на отримання стипендії від Київського міського Голови О.О. Омельченка. Переможці конкурсів наукових робіт нагороджуються преміями, подарунками, грамотами. Доцільно було б надавати студентам-відмінникам право вибору більш престижних місць на практику, заохочувати до участі у наукових конференціях, обміну між студентами з провідних університетів України та європейських країн.

Однією з ключових позицій Болонської декларації є забезпечення працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, розширення можливостей і кордонів ринку праці. Реалізація цього положення стане можливою при умові забезпечення якісної підготовки фахівців, узгодження механізмів визнання кваліфікацій вищої освіти, видання додатку до диплома єдиного зразка, який буде визнаватися роботодавцями на європейському ринку праці.

Сьогодення ставить перед навчальними закладами комплексне завдання - надати молодій людині не тільки якісну теоретичну, фахову, практичну підготовку, а й підготувати її до умов сучасного ринку праці на основі ринкових технологій працевлаштування. Мова йде про допомогу студентам у здійсненні фахової реалізації, побудові успішної кар'єри та сприянні у працевлаштуванні. Такі служби існують практично у всіх престижних університетах країн із розвиненою ринковою економікою. Вони допомагають студентам на всіх етапах їх фахової підготовки в університеті, а також підтримують їх після закінчення навчання [53].

В університеті у лютому 2004 року теж був створений Центр планування та розвитку кар'єри, який взяв на себе функції щодо планомірної і послідовної підготовки наших студентів до виходу на ринок праці, уміння себе презентувати перед потенційними роботодавцями. За рік роботи у Центрі пройшли підготовку майже 100 студентів університету. Слухачі Центру прослухали цикл семінарів-тренінгів з питань розвитку кар'єри та комунікативної компетенції, отримали допомогу щодо розроблення плану професійної кар'єри та фахові консультації з питань працевлаштування. Для підготовки власних тренерів з розвитку кар'єри у Центрі було проведено семінар-тренінг для викладачів та співробітників університету. Підготовка слухачів у Центрі проводиться за українсько-америкнською програмою, розробленою фахівцями університету та Корпусу Миру США.

У планах роботи Центру проведення ярмарок кар'єри, створення бази даних резюме студентів та потенційних роботодавців, організація зустрічей з підприємцями, банкірами, представниками наукових установ та організацій. Для організації ефективної співпраці з Державною службою зайнятості, вищими навчальними закладами, роботодавцями, представниками міжнародних організацій і фондів та допомоги студентам у працевлаштуванні планується створення Всеукраїнського Web-сайту. В перспективі Центр має трансформуватись у Кадрову агенцію.

У Великій Хартії Університетів, що започаткувала Болонський процес зазначено, що “Університет створює, вивчає, критично осмислює та передає культуру за допомогою проведення досліджень і навчання” [54].

Сьогодення висуває науку на передній план на шляху побудови єдиного економічно-інформаційного та освітнього простору Європи. Саме науку як сферу інтелектуальної людської діяльності, яка є важливою складовою розвитку освіти й суспільства, що підтверджують численні наукові публікації [41, 42, 45, 55, 56].

Як зазначено в документах Болонського процесу “…наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти, то й створення Зони європейської вищої освіти має відбуватися одночасно й паралельно зі створенням Зони європейських наукових досліджень” [56].

Досвід провідних університетів світу показує, що без розвитку наукових досліджень, участі у них викладачів і студентів, без розуміння того, що освіта без науки неможлива, без належної фінансової підтримки науковців з боку держави чи приватних осіб, не може бути сучасного потужного навчального закладу.

Нашому університету виповнилося лише п'ять років, але це не завадило йому зайняти певну нішу в структурі вищої освіти України завдяки реалізації великої гуманної місії - створення рівних можливостей для надання освітніх послуг всім бажаючим громадянам, незалежно від стану здоров'я, соціального статусу, місцепроживання. Ми добре розуміємо, що будувати університет майбутнього необхідно сьогодні. Тому в університеті сформувались і розвиваються оригінальні та новаторські напрями наукових досліджень, які тісно пов'язані з основною навчальною діяльністю. Це розробка та впровадження сучасних технологій навчання та виховання студентів з особливими потребами, розробка економічної моделі їх навчання на основі системи супроводу навчання, розробка та впровадження концепцій і методик наскрізного навчання та багато інших. Результати наукових досліджень знайшли своє втілення у численних наукових публікаціях, монографіях, підручниках та навчальних посібниках (231), науково-методичних виданнях (421), наукових статтях (2,5 тис.).

Основою розбудови науки в університеті є формування наукових шкіл, зародки яких уже почали створюватись. Цей напрям роботи потребує планомірності, послідовності і постійної уваги з боку всіх керівних структур університету. Необхідно на кожній кафедрі активізувати роботу щодо визначення перспективного наукового напряму, наукових лідерів, кола докторантів, аспірантів, здобувачів, талановитих студентів-науковців, які прагнуть займатись науковими дослідженнями та захищати дисертацію. Особливу увагу необхідно звернути на підтримку наших штатних викладачів, які працюють над дисертаційними дослідженнями. На кінець 2003/2004 навчального року над докторськими дисертаціями працювали 47, а над кандидатськими - 294 викладачі. Це наш потужний науковий загал і члени майбутніх наукових колективів. В університеті необхідно створити такі умови, щоб наших студентів навчали провідні вчені, творці науки, відомі не лише в Україні, а й за її межами.

Якісно новий рівень у розбудові наукових шкіл пов'язаний з відкриттям в університеті власної аспірантури. Це стане можливим тільки після акредитації університету в цілому. 2005 рік у цьому відношенні дуже складний і відповідальний для нас. Тільки у базовій структурі університету у м. Києві ми маємо проліцензувати та проакредитувати на відповідно вищій освітньо-кваліфікаціний рівень 40 спеціальностей, а у територіально відокремлених підрозділах - 50 спеціальностей. Ця процедура буде проходити впродовж лютого-червня 2005 року і є визначальною для подальшого розвитку університету, зокрема і нашої участі у запланованих заходах Міністерства освіти і науки України щодо приєднання України до Болонської декларації.

Важливою складовою наукової діяльності в університеті є організація науково-дослідної роботи студентів (НДРС). Вона здійснюється за трьома основними напрямами.

НДРС, що є невід'ємним елементом навчального процесу і є обов'язковою для всіх студентів;

НДРС, що здійснюється поза навчальним процесом у межах студентських наукових формувань - студентського наукового товариства (СНТ), наукових гуртків, проблемних груп, студентських навчально-науково-виробничих підрозділів (СННВП);

проведення науково-організаційних заходів - наукових конференцій, семінарів, конкурсів наукових робіт.

Чітка і планомірна організація НДРС в рамках навчального процесу допоможе нам у формуванні сучасного висококваліфікованого фахівця. Вона сприяє поглибленому засвоєнню навчального матеріалу, виробленню творчих підходів до вивчення навчальних дисциплін, набуття практичних умінь і навичок. Реалізація цієї складової НДРС передбачає упровадження різноманітних форм навчальної роботи:

написання рефератів наукової літератури з конкретної теми в процесі вивчення навчальних дисциплін;

виконання курсових і дипломних робіт, пов'язаних з тематикою наукових досліджень випускаючих кафедр;

впровадження елементів наукового творчого пошуку в процесі виконання практичних, лабораторних робіт, самостійних завдань;

виконання пошукових завдань в період проходження практики на замовлення підприємств і установ.

Проведення цієї роботи передбачає наявність відповідного матеріально-технічного забезпечення, зокрема комп'ютерних класів, навчально-наукових лабораторій, а також формування власних традицій організації навчально-виховного процесу в університеті. Так, наші студенти опановують спеціальний курс з основ організації наукових досліджень, залучаються до проведення соціологічних, експериментальних досліджень, практичної роботи в навчально-науково-виробничих підрозділах (СННВП).

Сьогодні в університеті започатковується нова наскрізна технологія організації студентських наукових досліджень, яка передбачає “комплексний підхід кафедр до планування та проведення науково-дослідної роботи студентів в рамках навчального процесу та поза ним” [41]. Реалізація цієї навчальної технології дасть змогу охопити всіх студентів університету без винятку різноманітними формами науково-дослідної роботи. Так, починаючи з молодших курсів, студенти залучаються до написання наукових рефератів в рамках вивчення дисциплін гуманітарно-економічного, науково-природничого спрямування. Потім вони мають змогу прилучитися до проведення наукових досліджень профільної кафедри, розпочати підготовку бакалаврської та магістерської робіт, а при бажанні - зробити серйозний крок до виконання дисертаційних досліджень.

Наші провідні кафедри вже почали переходити до впровадження цієї інноваційної технології навчання. Це, кафедри соціальної роботи, адміністративного та фінансового права, технології харчування, документознавства та інформаційної діяльності, психології, української мови та літератури, теорії та практики перекладу. Затверджено вже понад 250 наскрізних наукових тем, але це, безумовно, дуже мало. Перед колективами кафедр університету стоїть важливе завдання щодо формування наскрізної тематики наукових досліджень студентів і запровадження її у навчальний процес у наступному 2005/2006 навчальному році. Безумовно, це дуже серйозна, відповідальна і творча робота, успішний результат якої залежить і від належного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу. Перш за все, це стосується лабораторного обладнання, реактивів, сучасних комп'ютерних програм, Інтернет-технологій.