Підготовка майбутніх учителів початкової школи до наступності формування екологічної самосвідомості в старших дошкільників та молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

Підготовка майбутніх учителів початкової школи до наступності формування екологічної самосвідомості в старших дошкільників та молодших школярів

Вступ

школяр екологічний самосвідомість педагогічний

Актуальність даної проблеми Наслідки глобальних екологічних проблем зумовлюють активний пошук людством шляхів їх усунення. Екологічна криза сучасності має філософсько-культурологічний, світоглядний характер. Вирішення екологічних проблем неможливе без усвідомлення себе і природи як єдиного цілого, вироблення таких узагальнених моделей і принципів поведінки, які реалізують духовні й фізичні потреби людини та водночас спонукають до екологічно безпечної діяльності, узгодженої із функціонуванням біосфери. Безперечно, вирішальна роль у розвитку суспільства майбутнього й гармонізації відносин між людиною і природою належить сучасній молоді. Тому вкрай необхідним для неї є підвищення рівня екологічної освіти, осмислення можливих шляхів розвитку суспільства й природи у ХХІ ст., засвоєння складних, але надзвичайно важливих екологічних законів, принципів функціонування екосистем і біосфери, життєствердних зв'язків людства зі світом, що оточує його.

Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті, Концепція екологічної освіти і виховання визначають одне із важливих соціально значущих завдань сучасних вищих навчальних закладів - виховання особистості в дусі дбайливого, відповідального ставлення до довкілля на основі усвідомлення єдності людини й природи та вироблення таких моделей поведінки, що мотивують і спонукають до екологічно безпечної діяльності.

Реалізація цього завдання вимагає високого рівня екологічної вихованості студентів, визначення шляхів розв'язання екологічної кризи, наукового обґрунтування нових концепцій збереження біосфери. Оскільки екологічне виховання і освіта стосуються безпосередньо особистості то знання про закономірності її розвитку мотивації та ціннісні виміри поведінки у довкіллі відкривають нові можливості подолання агресивно споживацького ставлення до природи. Система екологічного виховання та освіти студентів ВНЗ має всі можливості бути провідним механізмом цілісного формування особистості і корекції екологічної самосвідомості студентів вищого навчального закладу. Особливої актуальності набуває проблема оновлення виховання і освіти студентів ВНЗ на основі нової світоглядної парадигми - екоцентричної[62].

Завдання, що ставить сучасне суспільство перед екологічною освітою, не можуть бути вирішені без відповідної професійної підготовки майбутніх вчителів початкових класів. Така підготовка вимагає не тільки набуття майбутніми фахівцями відповідних знань та вмінь, але і забезпечення індивідуального культурного розвитку особистості. У розвитку духовної культури особливу роль відіграє освіта у вищих педагогічних навчальних закладах, оскільки вона забезпечує трансляцію знань, ідей, вмінь, цінностей, національних традицій від одного покоління до іншого. Професійна підготовка є важливою ланкою розвитку екологічної культури майбутніх вчителів і набуття певних педагогічних умінь формування цієї ж культури у своїх вихованців. Оскільки формування екологічної культури майбутніх вчителів початкових класів є частиною їх професійної підготовки, а його зміст передбачений новою концепцією розвитку вищої школи, то об'єктивно виникає потреба внесення ефективних змін у зміст і методи підготовки фахівців відповідно до їх майбутньої діяльності. Від якості підготовки майбутніх вчителів залежатиме рівень культури й моралі майбутніх поколінь, а отже і їхнє ставлення до природи.

У реалізації нових навчально-виховних завдань сучасної освiти дитячий садок та початкова школа покликані стати фундаментом, на якому будується засвоєння системи екологічних понять. Вона є першим етапом у розвитку інтелектуальних можливостей, формуванні творчих здібностей, самостійності учнів у навчанні, у спрямуванні їхньої навчальної діяльності.

Перший клас - це своєрідна сходинка в системі початкового навчання. З одного боку, шестилітні учні за своїм статусом - школярі, які навчаються за чітко визначеними вимогами навчальних програм, підручниками у певних часових нормах. А з іншого, - це діти, які за своїм віком перебувають на межі вікових періодів - дошкілля і молодшого шкільного. Саме це зумовлює тривалу перебудову їхньої психіки, складність адаптації до умов шкільного навчання.

Національна доктрина розвитку освіти в Україні як один із пріоритетних напрямків розвитку освіти визначає забезпечення наступності і безперервності освіти [3, с. 96].

Дотримання принципу наступності значно полегшує адаптацію дитини до виконання нової ролі - школяра. В.О. Сухомлинський вказував, що «школа не повинна вносити різкий перелом у життя дітей. Нехай, ставши учнем, дитина продовжує робити сьогодні те, що вона робила вчора. Нехай нове з'являється в її житті поступово і не приголомшує зливою нових вражень» [56, с. 98].

Дотримання наступності у роботі дошкільної і початкової ланок системи освіти передбачає в умовах навчання у початковій школі врахування того рівня її розвитку, з яким вона прийшла до школи, опора на нього.

У цьому процесі слід закріпити і розвинути всі позитивні надбання дошкільного дитинства: пізнавальну активність, рухливість, відкритість, контактність, схильність до наслідування і водночас до фантазії, словотворення та ін.

Тому процес розвитку й виховання екологічно культурної особистості молодшого школяра потребує якісно нових підходів до екологічної підготовки вчительських кадрів, здатних не лише збудити прагнення до знань, а й оволодіти способами плавного переходу надання екологічних знань дошкільнику та учнню початкової школи.

Водночас, цілком очевидним є протиріччя між ускладненим соціальним замовленням, пов'язаним з особистісно-професійною підготовкою вчителя, і усталеною практикою, що віддзеркалює екологічну орієнтацію педагога переважно на репродуктивний характер виконання професійних функцій. У зв'язку з цим назріла необхідність відмовитися від стереотипів підготовки майбутніх учителів, зокрема, до екологічно-компетентного стимулювання пізнавальної активності учнів [1].

Перед педагогічним ВНЗ постає завдання - підготувати студентів до наступності еколого-педагогічної діяльності а старших дошкільників та молодших школярів, в якій засвоєння знань, умінь і навичок з цілей освіти перетворилося б на засоби розвитку екологічної активності учнів. Школі потрібен учитель, здатний підтримувати й розвивати екологічну активність школярів, яка булла закладена вихователями в дитячому садочку. Учитель повинен уміти поєднувати зміст шкільної програми з программою дитячого садка. Оволодіння такою здатністю якраз і становить сутність готовності майбутніх учителів початкової школи до наступності формування екологічної самосвідомості старших дошкільників та молодших школярів.

Актуальність даної проблеми зумовила вибір теми дипломної роботи «Підготовка майбутніх учителів початкової школи до наступності формування екологічної самосвідомості в старших дошкільників та молодших школярів».

Об'єкт дослідження - процес підготовки майбутніх учителів початкової школи у вищих педагогічних навчальних закладах до наступності формування екологічної самосвідомості в старших дошкільників та молодших школярів.

Предмет дослідження - педагогічні умови формування екологічної самовідомості майбутніх учителів початкових школи на засадах наступності.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці ефективності моделі процесу формування екологічної самосвідомості студентів педагогічних факультетів за спеціальністю «Початкова освіта» та психолого-педагогічних умов, необхідних для її реалізації у вищій школі.

Гіпотеза дослідження: процес формування екологічної самосвідомості майбутніх учителів початкової школи буде результативним, якщо впровадити модель процесу формування досліджуваної якості особистості, що функціонує за наявності необхідних умов: використання міждисциплінарного принципу інтеграції екологічних знань дисциплін загальнонаукового, гуманітарного, природничого та професійного циклів; використання системи навчально-екологічних задач; застосування партисипативних методів (методи включення студентів у спільну діяльність по вирішенню екологічних проблем) здійснення екологічної освіти студентів ВНЗ; уведення в освітній процес вищої школи спецкурсу «Актуальні проблеми педагогічної екології».

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

- вивчити стан розробки досліджуваної проблеми за літературними джерелами та в практиці роботи ВНЗ;

- розглянути психолого - педагогічні умови забезпечення наступності процесу формування екологічної самосвідомості вчителя початкової школи;

- обгрунтувати стан проблеми наступності екологічного виховання в дошкільній та початковій освіті;

- розробити модель, визначити критерії та рівні сформованості екологічної самосвідомості майбутніх учителів початкової школи, експериментально перевірити їх ефективність

З метою реалізації поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження:

Теоретичні: системний та порівняльний аналіз філософської, науково-методичної і психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження, узагальнення і систематизація наукових даних, кількісний та якісний аналіз результатів експерименту.

Емпіричні: діагностичні (тестування, опитування, бесіди з викладачами, студентами),

Експериментальні (організація і проведення констатувального і формувального етапів експерименту). За допомогою цих методів визначено етапи і рівні екологічної вихованості студентів на початку дослідно-експериментальної роботи й після її завершення.

Математичні методи обробки результатів педагогічного експерименту.

Методологічними засадами дослідження виступили філософські положення щодо залежності екологічного розвитку особистості та суспільства; системний, особистісно-орієнтований і діяльнісний підходи до вивчення процесів і явищ екологічної і педагогічної дійсності; концептуальні положення психології та педагогіки щодо єдності самосвідомості та діяльності у формуванні екологічно компетентної особистості.

Дослідження виконувалося протягом 2015-2016 років. Умовно його можна поділити на 4 етапи.

На першому, пошуково-творчому, етапі (2015 р.) вивчалися теоретико - методологічні й практичні аспекти проблеми з метою конкретизації науково-понятійного апарату; розроблялась методика констатувального експерименту.

На другому, аналітичному, етапі (2015 р.) проводився констатувальний етап експерименту, здійснювався аналіз його результатів; на основі поглибленого вивчення фундаментальних досліджень з проблеми обґрунтовувалася модель процесу формування екологічної самосвідомості студентів; розроблялася методика формувального експерименту.

На третьому, дослідно-експериментальному, етапі (2016 р.) здійснювався формувальний етап експерименту, аналізувались та узагальнювалися його результати.

На четвертому, теоретико-узагальнюючому, етапі (2016 р.) здійснювався порівняльний аналіз формування екологічної самосвідомості студентів з використанням розроблених педагогічних умов, проводилася математична обробка експериментальних даних та їх інтерпретація; формулювалися висновки дослідження.

Практичне значення дипломної роботи полягає в розробці методики формування екологічної самосвідомості у першокласників з врахуванням наступності між дошкільною і початковою ланками освіти, яка може бути використана в практичній діяльності викладачів у ВУЗі.

Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі Миколаївського Національного Університету імені В.О. Сухомлинського зі студентами факультету дошкільної та початкової освіти. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 2 групи студентів (експериментальна та контрольна). У формуючому експерименті взяли участь 56 студентів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях та семінарах: Всеукраїнська науково-практична Інтернет-конференції студентів і молодих учених із педагогічної освіти «Гуманізація освітньо-виховного простору початкової школи: теорія і практика» (19-20 квітня 2016 р., м. Миколаїв); Регіональна науково-практична Інтернет-конференція «Гуманізація освітньо-виховного простору початкової школи: проблеми та перспективи» (11 грудня 2016 р., м. Миколаїв); VII Всеукраїнська науково-практична конференція: Наука. Студентство. Сучасність. (2-22 квітня 2016 р., м. Миколаїв).

1. Теоретичні засади підготовки майбутніх вчителів початкової школи до наступності формування екологічної самосвідомості у старших дошкільників та молодших школярів

1.1 Поняття екологічна самосвідомість як педагогічна проблема

Проблема екологічної самосвідомості особистості - складна, багатогранна та неоднозначна, що обумовлює велику кількість різноманітних поглядів на неї.

Розв'язання екологічних проблем можливе лише за умови, якщо кожен вчитель сформує свій власний екологічний світогляд, якщо екологічна самосвідомість стане ключовою властивістю особистості майбутнього учителя, яка в наших умовах набуває підвищеної ролі.

Самосвідомість особистості - це здатність її до інтегрального відображення світу та смислової ідентифікації з ним. Розвиток і трансформування свідомості та самосвідомості особистості поступово відбувається впродовж усього її життя під впливом особистісних внутрішніх та незалежних від людини зовнішніх факторів.

Екологічна самосвідомість особистості - це усвідомлення себе одночасно і частиною екосистеми, і унікальною особистістю; взаємодія на основі цього з навколишнім середовищем та з самим собою [61].

До структури самосвідомості належать, по-перше, знання про себе і, по-друге, усвідомлення себе. Жоден з цих компонентів, взятий окремо, не вичерпує змісту поняття «самосвідомість». Крім знань про себе, самосвідомість містить і процес та результат неперервного оцінювання людиною своїх станів і діяльності. Прояви самосвідомості відзначаються різноманітністю форм: 1) пізнавальний аспект психічної діяльності людини виявляється в самовідчуттях, самоаналізі, самооцінці; 2) емоційний - у скромності, самолюбстві; 3) вольовий - у самоконтролі, самодисципліні та інших властивостях. Розвиток самосвідомості є основою становлення особистості. І. Кант стверджував: «Та обставина, що людина може володіти уявленням про своє Я, безконечно звеличує її над усіма іншими істотами, які живуть на Землі. Завдяки цьому вона особистість…» [Цит. за: 2, с. 314].

Виховання самосвідомості відбувається у процесі вироблення у людини потреби і вміння аналізувати й оцінювати свої дії і вчинки та використовувати ці оцінки для коригування своєї поведінки. Розвиток самосвідомості охоплює приблизно ті ж стадії, що і розвиток вищих психічних функцій. Оскільки розвиток самосвідомості відбувається разом із розвитком суб'єкта, то він не припиняється протягом усього життя людини.

Таким чином, екологічна самосвідомість нам бачиться як рівень усвідомлення людиною своїх знань, поглядів, переконань, емоцій, уподобань, характеру, мотивацій, поведінки, які відображають екологічне буття.

Ядром суспільної та індивідуальної самовідомості є світогляд. Формування його - суттєвий показник зрілості не лише особистості, але й певної соціальної групи. Це відображення загального розуміння світу, людини, суспільства, ціннісного ставлення до них визначає орієнтацію людини [2, с. 317]. Зміст самосвідомості перетворюється у світогляд тоді, коли набуває характеру переконань. Світогляд має величезний практичний смисл. Він впливає на норми поведінки, на ставлення людини до навколишнього середовища, до праці, до інших людей, на характер її життєвих прагнень, на її побут, смаки та інтереси [3, с. 478].

Екологічний світогляд визначається такими ознаками: а) екологічні знання - характеризують особистість з погляду багатства і глибини її знань екологіі. Вони свідчать про глибоке усвідомлення тих принципів, якими слід керуватися у системі «людина - природа»; б) систематичність і цілісність - знання, які визначають екологічний світогляд, повинні утворювати цілісну систему; в) логічна послідовність і доказовість - система поглядів людини на світ повинна бути логічно обґрунтованою і несуперечливою; г) ступінь узагальненості і конкретності екологічного світогляду дає змогу людині орієнтуватися в конкретних життєвих ситуаціях і передбачати майбутній розвиток подій; д) зв «язок з діяльністю і поведінкою: свої ідеали і екологічні переконання людина повинна постійно втілювати в життя.

З огляду на це, при формуванні екологічної культури слід враховувати ланцюжок: екологічна свідомість, екологічна самосвідомість, екологічний світогляд, в основі яких містяться ціннісні установки, спрямовані на збереження, відновлення і раціональне використання природних ресурсів. На фоні розуміння того, що екологічну кризу неможливо подолати без зміни панівної антропоцентристської свідомості, яка є її психологічним базисом, виникає необхідність цілеспрямованого формування системи екологічних цінностей та знань, більшість з яких є загальнолюдські [4].

Важливою характеристикою екологічної ссамовідомості є суб'єктивне сприйняття природних об'єктів [5]. С. Дерябо та В. Ясвін вважають, що оптимальною стратегією слід визнати екоорієнтований антропоцентризм, а отже, екологічну педагогіку та психологію слід націлювати на створення технологій формування саме такої свідомості та світогляду, які є структурними компонентами екологічної культури.

У цих умовах становлення екологічно культурного, свідомого та відповідального суспільства за збереження життя на Землі через екологізацію самосвідомості кожної особистості, становлення її цілісності є не тільки чімсь бажаним, а й обов' язковою вимогою суспільства, метою суспільства.

Людська діяльність має свідомий, доцільний характер, тому уникнути екологічної катастрофи можна лише сформувавши в суспільстві відповідну екологічну культуру.

Одним із найважливіших завдань екологічної освіти є формування у громадян раціонального природокористування, вміння бачити екологічні наслідки своєї діяльності, почуття відповідальності перед теперішніми та майбутніми поколіннями.

Вирішення екологічної проблеми сьогодні, такої, як переробка відходів та очищення води, буде не ефективною до тих пір, поки у населення планети «вкарбована» в свідомість програма «споживача», розрахована лише на знищення самого себе та своєї планети.

Для того, щоб «очистити» планету і вирішити глобальні екологічні проблеми треба починати формувати систему екологічної самосвідомості кожної людини окремо. Потрібно пам'ятати, що завдавати шкоди природі, тваринам, рослинам - те ж саме, що шкодити самому собі!

Коли кожна особистість окремо своїм повсякденним способом життя перестане тотально забруднювати планету, тільки тоді можна серйозно замислитися про те, як же можна допомогти Землі прискорити процес її відновлення[80].

Екологічна освіта розглядається сьогодні як одна з найпотужніших засобів, що може забезпечити зміну ставлення суспільства до навколишнього середовища з руйнівного, споживацького на дбайливе, бережливе, відновлювальне.

Відповідно до екологічних потреб людей усіх рівнів у їхній екологічній самосвідомості формуються нові екологічні цінності та поняття, які в комплексі формують вищий рівень екологічної культури всього населення.

Становлення екологічної самосвідомості на сучасному етапі відбувається за чотирма основними напрямками:

- науковим, що виражається в прагненні реалізувати на практиці наявні теоретичні і практичні знання про існуючі у природному світі зв'язки, про те, як можна уникнути їх порушення в ході виробничої діяльності людини;

- економічним - виражається в усвідомленні економічної невигідності виробничої діяльності, що руйнує оточуюче природне середовище;

- культурним - проявляється в прагненні зберегти природне середовище як елемент культурного осередку;

- політичним - знаходить вияв у прагненні людей створювати умови існування, відповідні гідності людини[79].

В даній дипломній роботі ми розглянемо саме науковий напрямок формування екологічной самосвідомості майбутніх вчителів початкової школи на базі ВНЗ.

Наявність екологічної свідомості та самосвідомості особистості в юнацькому та дорослому віці має важливе значення. Саме у цьому віці людина здатна активно перетворювати навколишнє середовище, яке у свою чергу теж здійснює вплив на людину. Тому від рівня розвитку свідомості та самосвідомості вчителя початкової школи залежить, наскільки взаємодія з навколишнім світом буде підпорядковуватись законам моралі та духовності[6].

У перспективі формування екологічної свідомості, екологічної самосвідомості, екологічного світогляду як структурних компонентів екологічної культури є необхідною передумовою у забезпеченні збалансованого розвитку майбутніх вителів початкової школи.

1.2 Підготовка майбутніх вчителів початкової школи до наступності формування екологічної самосвідомості у старших дошкільників та молодших школярів

Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов'язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо. Одним дітям це додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель, іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто породжує стресові стани. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім'ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти[65].

У багатьох країнах з метою забезпечення неперервності дошкільної та початкової освіти створюють спільні навчально-виховні заклади.

В Україні на початку 80-х років XX ст. набули розвитку навчально-виховні комплекси «дошкільний заклад-школа» (на базі дитячого садка) та «школа-дитячий садок» (на базі школи). Започатковані вони у сільській місцевості з метою задоволення потреб населення в освітніх послугах, раціонального використання приміщень, а також можливості навчання дітей як дошкільного, так і молодшого шкільного віку в одному освітньому закладі. Нині вони впроваджуються і в містах.

Будучи відкритою і динамічною соціальною системою, школа-дитячий садок та дитячий садок-школа є відносно автономними навчальними закладами з власним способом внутрішнього життя. Поєднання дошкільної і початкової освіти в такому малокомплектному навчальному закладі створює передумови для реалізації індивідуальності кожного вихованця, що значно складніше зробити у масовій школі. Як свідчать дослідження, об'єднання у комплексі двох підсистем значно посилює його виховні можливості, створює умови для психологічно комфортного переходу дитини з дитсадка у школу. Особливо корисним для розвитку соціальної компетентності дітей є перебування їх у різновіковому колективі.

У дошкільному закладі важливо забезпечити зв'язок вихованців і педагогів дитячого садка і школи. Для цього використовують екскурсії до школи, відвідування уроків, спільні з першокласниками розваги, а молодших школярів запрошують у дитячий садок для зустрічі з випускниками старшої (підготовчої) групи. Побутує також практика взаємовідвідування вихованцями дитячого садка і учнями початкових класів свят у дошкільному закладі та початковій школі (свято знань, посвята у школярі, букваря, випуску з дитячого садка).

Особливо важливою для майбутніх учнів є фігура першого вчителя, якого вони сприймають як надзвичайну людину. Він повинен розуміти дітей, виявляти душевну турботу про них, зацікавленість у їхніх успіхах; повинен створювати оптимістичний настрій, дружелюбну доброзичливу атмосферу.

Доцільно в дитячому садку розвивати практику попереднього знайомства (якщо це можливо) з майбутнім учителем, а також ознайомлення педагога з роботою випускної групи, вивчення індивідуальних особливостей дітей, участь у їхніх справах.

Взаємозв'язок педагогів дошкільного закладу і школи здійснюється на інформаційному (семінари - практикуми з обговорення програм і планів навчально-виховної роботи, створення дидактичного матеріалу) і на діяльнісному (обмін новаторськими методиками, досвідом організації навчальної діяльності старших дошкільників і молодших школярів, взаємне консультування) рівнях. Усі вони мають усвідомлювати, що підготовка дітей до школи, яка є одним з головних завдань дошкільної освіти, має спрямовуватися на всебічний розвиток особистості[71].

Необхідність наступності в роботі пов'язаних між собою ланок навчання обґрунтована в працях Я.-А. Коменського, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинського, С. Русової. На початку XX ст. Н. Лубенець стверджувала, що «починати виховання дітей зі школи - означає зводити будівлю на піску і без фундаменту». Своєрідним уточненням цього положення є міркування Є. Тихеєвої, яка вважала, що «старший ступінь дитячого садка на одну третину вже школа, а молодший ступінь школи на одну третину дитячий садок».

Саме в ці реалії закорінений принцип наступності, який, будучи одним із найголовніших психолого-дидактичних принципів, передбачає тісні взаємозв'язки дошкільної ланки освіти і початкової школи. Ці взаємозв'язки стосуються психофізичного розвитку дитини, формування її як особистості і вимагають узгодженості, послідовності змісту, форм і методів навчання і виховання. Саме у взаємозалежності і взаємній орієнтації двох послідовних освітніх ланок полягає неперервність, наступність навчання і розвитку.

Наступність забезпечує поступовий перехід від попереднього вікового періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з попереднім. З одного боку, вона передбачає спрямованість навчально-виховної роботи в дитячому садку на вимоги, які будуть пред'явлені дітям в школі, а з іншого - на опору вчителя на досягнутий старшими дошкільниками рівень розвитку; на здобуті в дошкільному закладі, сім'ї, знання, навички і досвід дітей; на активне використання їх у навчально-виховному процесі.

Наступність утворює простір для реалізації в педагогічному процесі дитячого садка і школи єдиної, динамічної та перспективної системи виховання і навчання, що сприяє зближенню умов виховання і навчання старших дошкільників і молодших школярів. Завдяки цьому перехід до нових умов шкільного навчання здійснюється з найменшими для дітей психологічними труднощами. При цьому забезпечується природне і комфортне їх входження в нові умови, що сприяє підвищенню ефективності виховання і навчання учнів з перших днів перебування в школі[68].

Головною умовою забезпечення наступності у вихованні і навчанні є спрямованість педагогічного процесу дитячого садка і школи на всебічний розвиток особистості дитини. З огляду на це необхідний зв'язок програм, методів і форм навчання в дитячому садку і початковій школі. Однак структура навчально-виховного процесу має свою специфіку в дитячому садку і школі. Тому спроби штучно перенести урок у дошкільний заклад або ігрові методи проведення занять у школу є непродуктивними. Водночас елементи навчальної діяльності, що формуються в процесі навчання на заняттях у дошкільних закладах, забезпечують успішність навчання в школі. А шкільне навчання має забезпечити взаємозв'язок, розширення, поглиблення й удосконалення отриманих у дитячому садку знань, умінь і навичок.

З проблемою наступності навчання і виховання пов'язана проблема їх перспективності. Якщо наступність означає врахування рівня розвитку дітей, з яким вони прийшли до школи, опору на нього, то перспективність навчання і виховання полягає у визначенні пріоритетних напрямів підготовки дітей до школи. Наступність є передумовою спадкоємності навчання і виховання - врахування школою рівня знань, умінь і навичок дітей, їх подальший розвиток; перехід від навчально-ігрової до навчальної діяльності.

Наявність внутрішнього зв'язку в змісті навчально-виховної роботи, методах педагогічного керівництва, формах організації діяльності у дитячому садку і молодших класах школи забезпечує цілісність процесу розвитку, навчання і виховання дитини.

Реалізація принципу наступності пов'язана з урахуванням вікових особливостей, готовністю дітей різного віку до прийняття дітей певного обсягу знань. Навчання повинне опиратися на вже досягнутий рівень розвитку і готувати перехід дітей на наступний, більш високий рівень.

Ми розглядаємо наступність в екологічному вихованні старших дошкільників і молодших школярів як такий взаємозв'язок у змісті, методах, засобах і формах роботи на різних ступенях системи екологічного виховання, який забезпечує послідовне формування екологічно вихованої особистості, через опору на досягнутий нею рівень вихованості і готує її до виконання більш складних вимог на наступних етапах навчання і виховання.

На основі аналізу науково-педагогічної літератури з питань наступності ми виділили найбільш ефективні, на наш погляд, педагогічні умови організації екологічного виховання дітей двох початкових ланок навчання дошкільної і початкової освіти (1 клас). Серед них:

- екологічна спрямованість навчально-виховної роботи дошкільного закладу і першого класу школи;

- взаємозв'язок у змісті, методах і засобах екологічного виховання;

- максимальне використання всіх видів дитячої діяльності в екологічному вихованні дітей у їх розумному співвідношенні;

- підвищення рівня професійної підготовки кадрів з проблеми екологічного виховання дітей;

- узгоджена робота дитячого садка та школи[72].

Відтак, нами було введено в науковий обіг поняття «екологічна самосвідомість», під якою ми розуміємо екологічну обізнаність дітей, що передбачає наявність певних екологічних знань природознавчого, природоохоронного, краєзнавчого, культурологічного і валеологічного змісту, умінь і навичок, розуміння себе, як невідємної частини природи, які з переходом дітей з одного вікового періоду до іншого поступово ускладнюються і розширюються.

Здійснити наступність з позиції вчителя початкової школи - це означає:

- створити умови для повнішого розкриття потенційних можливостей дитини;

- забезпечити шляхи і визначити перспективи розвитку її індивідуальності на основі особистісно-орієнтованого підходу та гуманізації навчання й виховання;

- спираючись на своєрідність кожної дитини, сприяти цілісному формуванню її особистості[70].

Успішне розв'язання проблеми наступності екологічної освіти сприяє створенню всіх належних умов для навчання, виховання й розвитку старших дошкільників і молодших школярів, безпосередньо детермінує забезпечення дійсної екології й автономії дитинства в межах дотичних вікових періодів, продукує можливість реалізації наступнісних зв'язків усіх ліній розвитку дітей (особистість дитини, дитина в соціумі, дитина в природному довкіллі, дитина у світі культури, гра дитини, дитина в сенсорно-пізнавальному просторі, мовлення дитини) на етапі їхнього вступу до школи [3]. Ось чому забезпечення наступності навчання дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку - найважливіша умова розв'язання проблеми адаптаційних періодів у початковій школі.

Теоретична та практична еколого-педагогічна підготовка майбутнього вчителя початкової школи на засадах наступності дає можливість сформувати екологічну самосвідомість майбутнього учителя, світоглядні ціннісні орієнтації щодо природи; екологічний стиль мислення відповідального ставлення до оточуючого довкілля; сприяє оволодінню ними сучасними технологіями, формами та методами природоохоронної діяльності.

Ураховуючи вищевикладене, мета констатувального етапу педагогічного експерименту полягала у визначенні стану підготовки студентів і вчителів початкової школи до наступності формування екологічної самосвідомості у старших дошкільників та молодших школярів під час вивчення фахових дисциплін, а також у виявленні причин такого стану.

Констатувальний експеримент провлдився на базі Миколаївського Національного Університету імені В.О. Сухомлинського зі студентами факультету дошкільної та початкової освіти. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 2 групи студентів (експериментальна та контрольна). У експерименті взяли участь 56 студентів. На основі анкетного опитування (Додаток А) та за результатами узагальнених оцінок знань, вмінь і навичок студентів з запропонованої теми було визначено високий, середній і низький рівні підготовленості майбутніх вчителів до наступності формування екологічної самосвідомості старших дошкільників та молодших школярів.

Результати анкетного опитування (Табл. 1) показали, що більшість студентів мають низький рівень сформованості знань з проблеми наступності формування екологічної самосвідомості у старших дошкільників та молодших школярів.

Таблиця 1. Рівні сформованості екологічної компетентності у студентів до проведення експерименту

1.3 Психолого-педагогічні умови формування екологічної компетентності вчителя початкової школи

Сьогодні в умовах загострення екологічної кризи дуже важливо сформувати в кожній людині такі моральні якості у ставленні до природи, як доброта, співпереживання, піклування сформувати екологічну самосвідомість кожної людини. Важлива роль у цьому покладається на виховання та освіту. У сучасних умовах, коли є реальна загроза існуванню людини й людства на планеті, екологізація діяльності людей повинна носити глобальний характер. Це стосується і нашої повсякденної практики, і нашої повсякденної поведінки. Моральний аспект взаємодії людини й природи особливо чітко окреслюється з точки зору розвитку самої людини. Між багатством природного оточення людської і багатством людської свідомості існує глибока внутрішня єдність. «Світ людини - це і є світ природи. І зовсім не випадково колективний розум завжди виступав проти безглуздої жорстокості, хижацького ставлення до природи, стверджуючи любов до неї» [2, с. 16].

Урахування вимог, які зараз висуває перед моральною свідомістю суспільства екологічна ситуація, передбачає, таким чином, збагачення й посилення загальнолюдських моментів нашої моралі. Становище сучасного людства характеризується, перш за все, тим, що в діалектичному відношенні з природою воно, на перший погляд, відіграє головну роль. Його діяльність уже не обмежується простором Землі. Людина досліджує космос, сягає інших планет, сферою її діяльності стають надра Землі та інші недосяжні раніше об'єкти. Вона починає усвідомлювати не тільки силу свого впливу на навколишній світ, але й відповідальність перед наступними поколіннями за збереження цього світу, тому що істинне розуміння сили невід'ємне від усвідомлення відповідальності за її застосування, необхідності доцільного її використання.

У зв'язку з об'єктивними процесами, які відбуваються в соціально-економічному житті України, екологічна підготовка майбутнього вчителя початкової школи має розглядатися як обов'язковий чинник його професійної кваліфікації. Це виявляється в удосконаленні усіх компонентів педагогічного процесу вищого навчального закладу, створенні умов для забезпечення якісно нового розуміння місця особистості в системі «людина - природа - суспільство» на засадах гуманізму й духовності[67].

Проблема екологічного виховання майбутніх вчителів початкової школи знайшла досить широке висвітлення в педагогічній теорії та практиці вчених. Гносеологічним основам її розв'язання присвячено роботи М. Дробнохота, В. Коменської, М. Громової, Т. Чурилової та інших. Сутність формування екологічної самосвідомості студентів, її характерні особливості розкриваються в працях Е. Гірусова, С. Дерябо, А. Захлебного, Г. Ільїної, І. Суравегіної, Л. Печко. Місце екологічної культури в системі загальнолюдської культури знайшло відображення в дослідженнях О. Вербицького, А. Голова, Б. Лихачева, А. Лукянова, М. Моісєєва, А. Урсул, А. Фалєєва. Психологічним аспектам формування екологічної самосвідомості студентів педагогічних ВУЗів присвячені роботи І. Белавіної, С. Глазачева, М. Вересова, Н. Дєжнікової, С. Дерябо, В. Ясвіна та інших. Формування екологічних знань та понять у сучасних напрямках виховання та навчання присвячено дослідження А. Некоса, Ю. Шуйського, С. Шмалей. Проте нас цікавлять психолого-педагогічні умови, створення яких у ВУЗі передбачають формування екологічної самосвідомості майбутнього вчителя початкової школи.

Система професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи до розвитку екологічної активності молодших школярів - це процес, у ході якого студенти мають навчитися розвивати екологічну самосвідомість, бути готовими до розвитку екологічної активності молодших школярів.

Таким чином, у екологічній педагогіці, освіті та вихованні повинна домінувати гуманістична складова. Гуманістичне ставлення до природи означає вміння вбачати в ній загальнонародне благо, суспільне багатство, велику духовну й матеріальну цінність, що приймає соціально-економічну, моральну та естетичну основу. Ставлення до природи виражається на практиці в конкретних буденних діях, спрямованих на перебудову та споживання природних ресурсів, і регулюється специфічною двоякою мотивацією: суспільною та індивідуальною[76].

У зв'язку з тим, що у світі склалася кризова екологічна ситуація, назріла об'єктивна потреба зміни парадигми загальної освіти та її екологічної складової. Знання, що здобувається як, поступове, іноді стихійне, не детерміноване соціально-екологічними змінами, стає недостатнім для глибокого розуміння та управління складною системою: людина-природа. Підготовкою майбутніх вчителів початкової школи сьогодні займаються багато ВУЗів України. Немає сумніву, що наша країна дуже зацікавлена у фахівцях такого профілю, бо екологічні проблеми все більше поглиблюються, а вирішувати їх у недалекому майбутньому доведеться саме підростаючому поколінню, яке має виховуватися на засадах екологічної самосвідомості вчителя початкової школи. Однак бути кваліфікованим фахівцем у своїй галузі недостатньо, особливо для вчителя початкової школи. Саме для нього першочерговим завданням є формування особистості, а головне у вихованні майбутнього вчителя початкової школи - формування його екологічної самосвідомості, спрямованої життєвої позиції. Саме така позиція повинна у майбутньому впливати на ефективність роботи з молодшими школярами, на їхню екологічну культуру та особистісну екологічну діяльність, на участь у виконанні зобов'язань перед суспільством як із захисту навколишнього середовища, так і самої людини. [4, с. 98].

Виконання професійних обов'язків вчителя початкової школи пов'язано з реалізацією різноманітних функцій, що носять соціально значущий характер. Мова йде про виховний вплив вчителя у справі формування суспільної екологічної поведінки. Саме вчитель початкової школи, як ніхто інший, повинен уміти працювати з дітьми, поступово формуючи екологічну самосвідомість дітей. А це означає, що вчитель початкової школи - перш за все педагог, вихователь, важливий соціально значущий суб'єкт сучасного освітнього простору та суспільства в цілому.

Формування психолого-педагогічних умов у ВУЗі для майбутнього вчителя початкової школи обумовлює його соціальну орієнтацію у майбутній професійній діяльності, у тому числі, й у роботі та спілкуванні з дітьми. Це необхідно передбачити у період складання навчальних планів і програм, організації навчально-виховного процесу в цілому. Тут важливо реалізувати цілісний підхід до екологічної освіти й виховання, а також забезпечити дотримання психолого - педагогічних принципів екологічної освіти та виховання[74].

Найважливішим є принцип нагальної потреби в знаннях. В його основі лежить об'єктивна потреба у використанні накопичених знань. Це неперервний процес звертання до знань з постійним накопиченням та оновленням, удосконаленням особистості протягом життя. Вчитель початкової школи, перш за все, повинен мати психологічну установку на вдосконалення свого знання протягом життя. На сучасному етапі розвитку суспільства в умовах реформи вищої школи при створенні нових навчальних планів підготовки спеціалістів та магістрів з екології потрібно вдосконалювати психолого - педагогічну складову підготовки шляхом включення до програми психолого-педагогічних дисциплін. Окрім професійної підготовки майбутніх вчителів початкової школи, екологічна складова повинна бути присутня в інших предметах та дисциплінах. Безсумнівно, що в процесі навчання треба забезпечити не тільки набуття відповідних знань з екології та вміння обґрунтовувати свої світоглядні позиції у сфері екології, а й активне і повсякчасне використання їх у професійній діяльності, повсякденному житті та побуті, тобто сформувати екологічну самосвідомість майбутнього педагога. Тому весь час матеріал має добиратись і пропонуватись до вивчення таким чином, аби в результаті його опрацювання студенти змогли усвідомити що: виключити вплив людини на довкілля неможливо, тому проблеми природного середовища необхідно розглядати в єдності із соціально-економічними процесами; для виживання людству необхідно прийняти нову модель розвитку, змінити спосіб своєї життєдіяльності, провести кардинальні зміни в різних сферах життя: економіці, культурі, політиці; для забезпечення стійкого розвитку необхідно змінити економіку в цілому, демографічну політику, переглянути багато цінностей і відмовитись від споживацького ставлення до навколишнього середовища; охорона довкілля, раціональне природокористування - професійні завдання, вирішити які в змозі тільки добре підготовані фахівці з розвиненим екологічним мисленням [3, с. 241].

Зміст навчання повинен сприяти подальшому розширенню і поглибленню екологічної самосвідомості особистості в процесі професійної підготовки фахівця, а складові змісту екологічної освіти у професійній освіті повинні мати інваріантний та варіативний компоненти.

Перший має гуманітарно - світоглядну спрямованість і висвітлює стан сучасної науково - природничої картини світу з точки зору екології, головні етапи становлення екології, основні екологічні поняття й визначення, рівні організації і функціонування екологічних систем, значення екологічних систем, значення екологічної безпеки як складової загальної безпеки України, екологічне нормування впливу на природне середовище, міжнародну співпрацю у справі збереження та відновлення довкілля, екологічну культуру і мораль нової цивілізації.

Другий, варіативний компонент повинен висвітлювати аспекти екології з професійним спрямуванням, тобто його зміст залежить від освітніх потреб та обставин. Така побудова змісту екологічної педагогіки й освіти у вищій школі враховує екологічні імперативи, що випливають із логіки законів природи.

Інваріантний компонент має забезпечити обов'язковий мінімум змісту екологічної освіти за умови вивчення окремого курсу «Основи екології», який, на жаль, вивчається не завжди, або кількість годин на його вивчення є дуже обмеженою. Навчальний предмет «Основи екології» розкриває перед студентами екологію з двох боків: як науку про взаємозв'язки організму із середовищем, і як комплексну науку про взаємозв'язки природи і суспільства, а сама специфіка цього предмета полягає в комплексному підході до розкриття сутності екологічних проблем. Провідною ідеєю предмета є усвідомлення необхідності раціонального природокористування, забезпечення стійкості соціоприродних екосистем. Мета цього курсу - озброїти майбутніх педагогів систематичними знаннями про: навколишнє середовище як складну систему взаємопов'язаних компонентів; глобальність нинішніх екологічних проблем, що мають місце у світі взагалі та на Україні зокрема; постійні зміни, які відбуваються в довкіллі під впливом різних видів господарської діяльності; універсальні принципи сучасного природокористування, які забезпечують розв'язання природоохоронних питань у будь-якій галузі[63].

Головною метою варіативної складової є відображення історичних, економічних, правових особливостей впливу конкретної галузі виробництва на навколишнє середовище та можливостей щодо упередження й усунення їх негативного впливу. Провідною метою варіативної складової у вищих навчальних закладах є формування вмінь щодо нормалізації умов життєдіяльності суспільства і функціонування природо-територіальних комплексів України, що нині перебувають у складному екологічному стані.

Вивчення розглянутих проблем має забезпечити усвідомлення студентською молоддю: необхідності розроблення екологічних правил виведення довкілля із складного екологічного стану; вживання заходів щодо ресурсозбереження, запобігання викидам і скидам забруднюючих речовин; розроблення і втілення природозахисних заходів щодо захисту окремих об'єктів; розроблення заходів щодо запобігання аварійним ситуаціям, викликати бажання передати свої педагогічні знання підростаючому поколінню, ставши вчителем початкової школи.

Процес формування екологічної компетентності студентів повинен включати наступні компоненти:

- Формування адекватних екологічних уявлень. Така система уявлень дозволяє особистості знати, що і як відбувається у світі природи та між людиною та природою, і як варто поводитися з погляду екологічної доцільності. Так формується властива екологічної особистості включеність до світу природи. Головним орієнтиром при вирішенні цього завдання екологічної освіти є формування розуміння єдності людини і природи, що сприяє виникненню психологічної включеності у світ природи;

- Формування ставлення до природи. Наявність екологічних знань не гарантує екологічно доцільної поведінки особистості, для цього необхідно відповідне ставлення до природи. Воно визначає характер взаємодії з природою, його мотивів, готовність вибирати екологічні стратегії поведінки, іншими словами, стимулює діяльність з точки зору екологічної доцільності. Так формується суб'єктивний характер сприйняття природних об'єктів, що властивий екологічній особистості. Головним орієнтиром при вирішенні цього завдання є формування суб'єктної модальності суб'єктивного ставлення до природи;

- Формування системи вмінь і навичок (технології) взаємодії з природою [2].

Екологічна освіченість особистості виявляється у її здатності приймати рішення, діяти на основі ієрархії суспільно і особистісно значущих цінностей і потреб, користуючись здобутими знаннями і набутими вміннями. Формування у громадянина здатності приймати рішення та діяти в інтересах збереження довкілля є провідною світовою тенденцією розвитку екологічної освіти, яка потребує переорієнтації основної уваги із забезпечення знань на опрацювання проблеми та знаходження важливих рішень. Останнім часом екологічна компетентність виступає визначним у світі критерієм та інтегрованим показником якості екологічної освіти.

Сутність поняття психолого - педагогічні умови формування екологічної самосвідомості вчителя початкової школи, розкривається через систему, компонентами якої є екологічні знання, що утворюють своєрідний каркас окресленої сфери педагогічного процесу. Підсистемами виступають, по-перше, професійно значущі особистісні якості майбутнього педагога, які істотно впливають на стан екологічної готовності до створення в початковій школі необхідних і достатніх педагогічних умов для розвитку екологічної активності молодших школярів; по-друге, способи активізації пізнавально - екологічної активності; по-третє, екологічні навички здійснення контролю та самоконтролю за процесом реалізації пізнавальної активності [3; 1].

Актуалізація завдань підготовки майбутнього вчителя початкової школи до формування екологічної самосвідомості детермінується сучасними соціокультурними обставинами, у яких уможливлюється формування екологічно вихованої особистості, здатної до самостійного застосування отриманих за роки навчання екологічних знань і вмінь.

Сучасна теорія та методика професійного навчання пропонує певну концепцію філософських та психолого - педагогічних умов організації процесу професійного екологічного виховання майбутнього вчителя початкової школи, акцентуючи увагу на ролі методик та технологій, за допомогою яких можливо реалізувати зміст екологічного виховання, утілюючи в життя найвищі ідеали й еталони екологічно вихованої особистості вчителя.

Методики та технології представлені як набір звертань до майбутнього вителя за допомогою конкретних способів, прийомів і засобів, а також організації екологічної діяльності студента, студентських колективів, у яких виконуються цілі, задачі та принципи професійного екологічного навчання та виховання.

Використовуючи в еколого - професійному вихованні різні методики й технології, ми, зрозуміло, повинні враховувати специфічні особливості студентства. Реалізація методик і технологій професійного екологічного виховання майбутнього вчителя початкової школи передбачає низку умов, після виконання яких буде отриманий бажаний результат. Однією із умов формування екологічної самосвідомості вчителя початкової школи є наявність методики та технології викладання екологічних дисциплін для майбутніх вчителів початкової школи[66].

У своїх працях сучасні дослідники виокремлюють такі умови формування екологічної самосвідомості майбутніх вчителів початкової школи у педагогічних вищих навчальних закладах:

- врахування вікових особливостей, як одного із елементів біологічної підструктури та соціального статусу. Студенти займають своєрідне становище: до них ставляться більш серйозні вимоги у навчальній та виробничій діяльності, корегування їхньої поведінки відбувається згідно із ціннісними орієнтаціями та домінуючими ідеями соціального мікросередовища [5];