Підготовка майбутніх учителів початкової школи до наступності формування екологічної самосвідомості в старших дошкільників та молодших школярів

Для оцінки ефективності проведеної роботи вихователі орієнтуються на ряд критеріїв, котрі засвідчують рівень сформованості у дошкільників елементів екологічної культури:

- прояв позитивних емоційних реакцій на об'єкти та явища природи;

- прояв відповідного емоційного ставлення до виконання та порушення правил поведінки у природі;

- наявність системи знань про рослини та тварин, неживу природу, їх взаємозв'язок та взаємозалежність;

- знання основних правил природокористування, розуміння їх екологічної суті (слід охороняти корисні види рослин, тварин від винищення, не можна брати живих істот з місць їхнього існування, дбайливо ставитись до землі, води, повітря, оскільки це середовище, де мешкають живі істоти, обережно поводитись у природі, щоб не приносити їй шкоди тощо);

- стійкий прояв турботи про мешканців куточка природи, позитивне ставлення до праці в природі, наявність відповідних навичок та вмінь;

- оволодіння конкретними способами поведінки під час прогулянок на майданчику дошкільного закладу та екскурсій у природу згідно з засвоєними правилами.

Сучасні проблеми екологічного виховання дошкільників.

Серед важливих проблем сучасності, що турбують людство, особливо виділяються екологічні. Увесь світ зіткнувся з глобальною екологічною кризою. Ця проблема потребує негайного вирішення. Тому серед багатьох напрямів навчально-виховної роботи з дітьми дошкільного віку екологічна освіта набуває дедалі більшої актуальності.

Основою формування свідомого ставлення до природи є знання про неї, усвідомлення себе активним суб'єктом природи, суб'єктом світу, у якому живе дитина. Актуальною в наш час є проблема формування екологічної свідомості та екологічної культури дошкільників.

Одним із шляхів формування екологічної культури дітей дошкільного віку є звернення до надбань педагогічної спадщини видатного українського педагога, заслуженого учителя України В. Сухомлинського, до його досвіду у сфері екологічного виховання дітей.

В. Сухомлинський довів, що природа сама собою не виховує, виховує лише активна взаємодія дитини з нею. Тому екологічне виховання та екологічна культура тісно пов'язані з природоохоронною діяльністю.

Великий педагог вважав, що самих екологічних знань з охорони навколишнього середовища, якщо вони не втілюються на практиці, недостатньо. Важливо, щоб вихованці брали участь у збереженні і збагаченні природи рідного краю, тільки у цьому разі у них сформуються необхідні уміння і навички, розвинеться відповідальне, бережне ставлення до навколишнього середовища.

Впровадження ідей екологічного виховання В. Сухомлинського у практику сучасної дошкільної освіти є складовою навчально-виховного процесу, який складається з двох рівноцінних компонентів: формування наукових знань з екологічного виховання та охорони природного середовища. Це переконливо доводять сучасні дослідники педагогічної майстерності В. Сухомлинського[55].

Вивчаючи спадщину екологічного виховання В. Сухомлинського, науковці О. Савченко, А. Степанюк, Н. Лисенко, Н. Глухова, В. Фокіна прийшли до висновку, що метою екологічного виховання є цілеспрямоване формування у вихованців міцних екологічних знань, розуміння та органічного взаємозв'язку і єдності людини з навколишнім середовищем як єдиної гармонії, виховання особливої відповідальності за стан навколишнього середовища. І тільки з дитячих років, коли маленькі душі як губка, втягують у себе знання, слід прищеплювати і виховувати в дітях екологічно чистий світогляд.

Дитина приходить у дитячий садок. У неї ще не сформовані стійкі погляди, переконання, інтереси. Своїм завданням вбачаю те, щоб сформувати мислення та екологічну культуру кожної дитини, навчити молоде покоління жити за законами природи. Дитячий садок відкриває для цього неабиякі можливості, бо саме тут, в цьому віці, у дітей закладаються підвалини інтелекту, структура мислення, а природна допитливість дітей та щирий інтерес до оточення створюють надзвичайно сприятливі умови для формування екологічної свідомості[66].

Емоційне життя дитини виявляється у формі почуттів, а почуття, як стійкі емоційні стани, можуть перейти у якість особистості, тобто у характерну стійку реакцію на об'єкти і явища дійсності. Тому, формуючи у дошкільнят екологічну свідомість, як ставлення до довкілля, вкрай важливо виробити у них таке емоційно-вольове сприймання природи, яке б вело їх по шляху становлення переконань у подальші вікові періоди.

Становлення екологічної свідомості - складний і тривалий процес. Оскільки екологічна свідомість є психологічним явищем, яке, маючи відповідне спрямування, проходить крізь розум і волю дитини й опосередковується ними, вона відбиває ставлення дитини до свого буття, до природного середовища, до знань про нього. Вважаю, що екологічна свідомість як компонент інтелектуальної діяльності, визначає зміст поведінки особистості, і тому так важливо починати формувати її з дошкільного віку. І найкращим помічником у цьому стає сама природа. У виховній системі В. Сухомлинського, яка базується на ідеї «гармонії педагогічних впливів», можна визначити «точки опори». Це - Природа, Праця, Співпереживання, Творчість, Слово, Краса. У творах видатного педагога природа визначається як провідний фактор виховання. Він писав: «Багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконує, що природа не тільки об'єкт пізнання, не тільки сфера активної діяльності наших вихованців, а й частина їх буття, взаємовідносин, всього ладу їх життя». На нашу думку, природа сама собою не виховує. Дитина стає розумною, моральною, прекрасною, доброю і непримиримою до зла за умови активної взаємодії з природою[56].

Для повноцінного розвитку потрібне живе спілкування з природою. Тому більшість занять бажано проводить на свіжому повітрі. В. Сухомлинський писав: «…спостереження мають осмислюватися і запам'ятовуватися. Я прагнув, щоб в усі роки дитинства навколишній світ, і природа постійно живили свідомість дітей яскравими барвами, картинками. Ми йшли в природу вчитися, думати, спостерігати».

Наслідуючи прийоми і методи видатного педагога, потрібно брати дітей за руку і вести їх спостерігати, думати, мислити, закохуватися в рідне довкілля. Спостереження пов'язувати з працею (в кожному куточку вчить залишати серця частинку). «Діти не тільки спостерігають, думають. Вони шукають відповіді серед природи на численні дитячі «чому?». Такі заняття залишать у кожної дитини іскру любові до природи. Під час спостережень влучно використовувати оповідання В. Сухомлинського, які допоможуть зачепити струни душі кожної дитини («Що найтяжче журавлям?», «Як Марійка поливала дерева», «Зайчик і Горобина»).

Сутність екологічного виховання вбачаю у систематичному, терплячому впливі на розум дитини з метою, щоб та усвідомила і відчула себе «як частинку природи, здивувалася, навіть була вражена думкою, що людина до того часу сильна й могутня, поки вона вірний син матері - природи, що вміє берегти почуття вдячності за те, що вона живе, поки вона діяльна клітина організму, що називається природою» (В. Сухомлинський).Виходячи з цього, в моїй роботі одним із головних напрямків виступає процес формування у дітей світоглядних переконань: природа - Єдине ціле. «У цьому цілому своя гармонія і постійність, взаємозв'язки і залежності; вона - джерело нашого буття і сама суть нашого буття, вона єдина і нерозривна з нами, з людиною. Кожний з нас - природа, що стала людиною. Людина доти могутня й непереможна, поки вона вірна законам природи…» (В. Сухомлинський). Перед початком екскурсій, походів разом з дітьми треба повторити основні закони природи: (не зривай квітку - вона зів'яне; не лови метелика - він загине; красу слід сприймати серцем; не рви без потреби гриби; не ламай гілки дерев і кущів; не випалюй минулорічну траву; не лишай слідів свого перебування в природі). Треба вчить дітей правилам поведінки в природі, і домагаєтися їх виконання, тому що формування екологічної свідомості - це не тільки знання морально-етичних норм і правил поведінки, а й таке ставлення, що перетворює їх у внутрішнє надбання людини, робить їх регулятором поведінки. Для розуміння й усвідомлення правил природокористування вчіть дітей спостерігати в довкіллі, відчувати єдність з ним. Під час споглядання протягом кількох хвилин кожного дня показуйте і називайте окремі ознаки і обов'язково словесно описуйте те, що сприймають діти. Система ціннісних відносин - ядро особистості. Вони можуть виникнути тільки в реальному світі - світі Культури. Людина, як істота соціальна, засвоює норми і правила поведінки, що прийняті в суспільстві, і як істота духовна відкриває для себе людську культуру. Але екологічні знання і розвиток емоційного та ціннісного компонентів не гарантують формування екологічної свідомості. Тому формуйте у дітей екологічну свідомість практично-дійового характеру і вчіть давати справедливу оцінку наслідкам впливу людської діяльності в природному середовищі[21].

Розпочинати роботу над формуванням екологічної свідомості потрібно з дітьми молодшого дошкільного віку. Спостерігаючи за об'єктами природи, треба звертати увагу малят на їх привабливість (метелик, птахи, котик), яскравість (квіти, осіннє листя, захід сонця). Молодші дошкільники дуже чутливі до краси, тому доцільно навчати їх висловлювати свої почуття в малюнках (так як радив В. Сухомлинський), замальовувати побачене.

З дітьми середньої групи актуальним є милування в природному довкіллі гарним, чарівним, казковим, звертаючи при цьому увагу дошкільнят на незвичне, незрозуміле, утаємничене, те, що лякає. Під час спостережень в природі, дітям можна дати альбомчики і олівці, для того, щоб вони замальовували побачене, а потім дали назви замальовкам, склали твори-мініатюри. Дорослий повинен спонукати вихованців обережно досліджувати, експериментувати, прихильно ставитись до нього, заохочувати доглядати за мешканцями куточка природи, городу, квітника: «…добрі почуття своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються в праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу… якщо добрі почуття не виховані у дитинстві, їх ніколи не виховаєш…» (В. Сухомлинський).

Старших дошкільників потрібно вчити захоплюватися красою природи в різні пори року, радо спілкуватися, милуватися нею, дбати про збереження та орієнтуватися в причинах забруднення оточуючого середовища. Як одну з форм спілкування дітей з природою, доцільно використовувати екологічну казку. Під час складання екологічних казок намагатись навчити дітей висловлювати в словах свої думки, переконання, розуміти стан довкілля і виявляти особисте до нього ставлення. Казка, складена дітьми є результатом проведення клопіткої виховної роботи на ту чи іншу тему, а саме: «Мої друзі дерева», «Метелик-веселик», «Співучі комахи» та ін. У роботі зі старшими дошкільниками обов'язковим є залучення дітей до практичної діяльності, надання конкретної допомоги середовищу, рослинам, тваринам як на території дошкільного закладу, так і в найближчому природному довкіллі. Дорослий повинен вчить дітей відчувати, що виявлення турботи потребує значних зусиль, терплячості і знань. Отримавши незначні результати, хваліть свої вихованців, радійте разом, милуйтеся довкіллям, приємними змінами, що відбулися. Переживання загального позитивного настрою дає впевненість дітям у своїх силах, підтримує бажання бути готовим допомагати, не нашкодити довкіллю. Проблема формування екологічної самосвідомості розглядається в ширшому розумінні: не тільки як проблема навколишнього середовища і захист його від забруднення, а як екологія особистості, екологія душі, екологія культури. Тому можливо поєднувати завдання екологічного виховання із завданнями з інших розділів програми під час інтегрованих, комбінованих занять[20].

Задовольнити дитячу допитливість, заохотити малюка до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв'язків між предметами і явищами природи допомагає гра. Саме гра сприяє поглибленню емоційних переживань дітей, розширює їх уявлення про світ. Під час прогулянок на свіжому повітрі треба проводить екологічні ігри та цікаві завдання, які об'єднані спільною темою, наприклад, «Ліс, його збереження та охорона». Проведення ігор в природних умовах має складності: діти легко відволікаються, переключають свою увагу на сторонні предмети, інших людей. Щоб цього уникнути, використовуйте наочний матеріал, вдало підібране художнє слово (зокрема, твори В. Сухомлинського), ігрові моменти, ігрові дії.

Велику роль у формуванні екологічної свідомості має практична дослідницька діяльність в природних умовах. Екологічна освіта, на мою думку, має починатися з об'єктів найближчого оточення, з якими дитина зустрічається у повсякденному житті. Процес навчання буде малоефективним без емоційного сприйняття дерев, птахів, світанків, квітів. Вирішити ці завдання в процесі дослідження допомагає екологічний проект. Він може бути короткотривалим або довготривалим, залежно від масштабу завдань, віку та можливостей дітей. Під час роботи з проектом діти спостерігають, досліджують, малюють, ліплять, граються, слухають музику, знайомляться з літературними творами, складають свої казки та оповідання.

Щоб викликати у дошкільнят позитивний емоційний відгук на природне оточення, вдитсадку можна проводить свята та розваги. Зокрема, свято Дня Землі, яке створить масштаб загального бачення планети, її значення для людей та всього живого.

Великого значення педагоги повинні приділити розвитку творчої неординарної особистості. З цією метою можна організовувати заняття-драматизації за художніми творами В. Сухомлинського, що дасть змогу дітям логічно і послідовно висловлювати свої думки, неординарно мислити, фантазувати. Під час драматизації, використовуючи прийом екологічної емпатії, вчіть своїх дітей співпереживати, співчувати.

Велике значення у формуванні екологічної свідомості дошкільників відіграє художнє слово. Так вважав і Василь Олександрович: «слово-це найтонший різець, здатний торкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру…» Вихователь повинен широко використовувати художню літературу (вірші, казки, оповідання), народний фольклор (прислів'я, приказки, повір'я, прикмети, легенди), твори самого Василя Олександровича: «Які вони бідні», «Як визволити джмеля?», «Покинуте кошеня», «Дуб», «Ранковий вітерець», «Конвалія», «Золоті стрічки» та інші [77].

Педагог повинен здійснювати екологічне виховання і в роботі з батьками, тому що у свідомості дитини можуть існувати два паралельних ставлення до одного й того ж поняття. Так, наприклад, педагог навчає дітей оберігати перші квіти весни, занесені до Червоної книги, а от після прогулянки до лісу з батьками, у вихідні дні, малі повертаються додому не з порожніми руками… Подібні суперечності негативно позначаються на почуттях і поведінці дитини, гальмують процес формування екологічної свідомості. Ось чому єдність педагогічних впливів з боку дошкільного закладу і сім'ї є необхідною передумовою високої результативності роботи педагога. Вихователь повинен пояснити батькам, що дошкільний заклад - не «трамплін перед школою», а місточок між сім'єю і великим світом, з його проблемами, зокрема, екологічними. Якщо знання дитина в повній мірі не отримає, то в подальшому навчанні у школі, інституті обовязково надолужить. Але не навчена вижити - може загинути.

У дошкільному закладі влаштовуються для дітей та батьків різні заходи (наприклад, свято дитячої творчості на тему: «Прощання з осінню»). Організовуються виставки дитячих робіт на тему: «Фантазії дитини і природи», де представляються малюнки дітей; аплікації з листя, соломки; осінні букети та іграшки з природного матеріалу.

Переконана, що все це має забезпечити успішність роботи. Адже самостійно росте лише бур'ян, а сучасне екологічне мислення треба вирощувати, як вирощують культурні злакові. Вирощувати, беручи все найкраще від екологічного сприймання наших предків та інших народів.

«Природа стає виховним могутнім фактором лише тоді, коли маленька людина після трьох - чотирьох років навчання з подивом приходить до думки: світ навколо мене став багатшим, красивішим і ця зміна світу - моя праця, це я.» [56].

Стан реалізації наступності формування екологічних знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку

Для з'ясування стану реалізації принципу наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку у шкільній практиці ми провели констатуючий експеримент. Він передбачав:

1. Порівняння програм для дошкільного виховання «Рідна природа» і курсу «Я і Україна» з метою визначення опорних природничих знань.

2. Вивчення досвіду вчителів щодо реалізації принципу наступності у процесі формування знань про природу у шестирічних учнів в практиці початкової школи.

З метою забезпечення наступності у вивченні навчального матеріалу учителеві початкових класів потрібно знати, з якими знаннями знайомлять дошкільнят старшої групи. Тому доцільно співставити програму початкової школи і дошкільного закладу. Результати порівняння змісту програм відображені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Порівняння змісту програм курсу «Дитина» і «Я і Україна»

Старша група	1-ий клас
Нежива природа. Учити помічати зміни в стані неба. Чим вище сходить сонце над землею, тим більше від нього тепла і світла. Від тепла вода нагрівається, випаровується й піднімається в гору, утворюючи хмари. Розрізняють деякі види хмар: купчасті, перисті та ін. Показати, що повітря є скрізь: у воді, камінні, землі, ним дихають живі істоти. Повітря буває теплим, холодним, чистим, забрудненим. Пояснювати, що для дихання потрібне чисте, свіже повітря. Знайомити з використанням вітру людьми. Розширювати знання про воду, здатність її набувати різних станів (твердий, газоподібний) від охолодження та нагрівання; про значення води для життя рослин. Учити дотримуватись правил користування водою: не забруднювати, використовувати за призначенням. Уміти розрізняти землю за станом (тепла, холодна, суха, волога). Розуміти залежність росту рослин від стану землі. Вчити дбати про землю на квітниках та ділянках дитячого садка.	Що належить до природи: Сонце, зорі, повітря, вода, ґрунт, рослини, тварини, людина та ін. Про що можна дізнатися, спостерігаючи за Сонцем (чому буває тепло і холодно; осінь, зима, зима, літо; замерзають калюжі розтає бурулька; опадає листя або розпускаються бруньки; відлітають або прилітають птахи, засинають мурашки, прокидається від сплячки їжак). Повітря. Як переконатися, що навколо нас є повітря.:властивості повітря (прозоре, безбарвне, без запаху). Значення повітря в житті рослин, тварин, людини. Від чого буває вітер. Як людина використовує силу вітру. Згубна дія буревію. Як дбати про чистоту повітря. Вода, її властивості: прозора, рідка, без кольору, без запаху, розчиняє деякі речовини, є твердою, рідкою, газоподібною. Як турбуватися про воду. «Жива» і «мертва» вода в казках. Ґрунт. Ґрунт - верхній пухкий шар землі, на якому зростають рослини. Як переконатися, що у грунті є повітря. Значення грунту для рослин і тварин. Як люди дбають про грунт. Вшанування землі.
Жива природа. Продовжувати збагачувати й уточнювати уявлення дітей про рослини, розрізняти (3 і більше видів) дерева, кущі, трав'янисті рослини, ягоди, гриби, овочі, фрукти. Розширити уявлення про будову рослин, функції їх окремих частин (корінь, стебло, стовбур, гілки, листки, квітки, плоди). На конкретних прикладах показувати необхідність для росту рослин певних умов (світло, вода, тепло, поживний грунт). Учити розрізняти за характерними ознаками світлолюбні та тіньовитривалі рослини, вологолюбні та посухостійкі. Ознайомити дітей з живцюванням як одним із способів розмноження рослин. Формувати узагальнене уявлення про овочі та фрукти за такими ознаками: овочі і фрукти їдять, їх спеціально вирощують; овочі ростуть на городі (у полі), фрукти - в саду. Уточнювати уявлення про місце зростання різних рослин (город, сад, поле, ліс, лука, степ, баштан). Розрізняти 3-4 види лікарських рослин даної місцевості, знати правила їх збирання. Розуміти значення рослин у природі: поліпшують повітря, грунт, воду, забезпечують їжею тварин, людей.	Рослини. Різноманітність рослин. Рослини в житті людини. Охорона рослин. Оспівування в усній народнопоетичній творчості рослин, якими прикрашали садибу (калина, верба, чорнобривці, мальви), якими лікувалися (звіробій, подорожник, татарське зілля, чебрець та ін.).
Продовжувати вчити дітей розпізнавати тварин своєї місцевості: птахів (3 і більше видів), метеликів (2-3 види), жуків (2-3 види), бабок, коників, мурашок, бджіл, жаб, ящірок; знайомити з тим, як вони живляться, де живуть, як пересуваються. Спостерігати за особливостями їх поведінки. Розуміти, що місцезнаходження тварин залежить від наявності корму і схованки від небезпеки. Формувати уявлення про диких тварин (на прикладі їжака, зайця, ведмедя, лисиці, вовка) у різні пори року. Підводити до розуміння особливостей пристосування тварин до умов середовища (спосіб живлення, пересування, захисту від небезпеки). Розширювати знання про свійських тварин свого регіону, знайомити з тваринами інших регіонів (верблюд, північний олень). Формувати узагальнене уявлення про свійських тварин на основі таких ознак: живуть поруч з людиною, дають користь, люди створюють для їх життя умови. На конкретних прикладах показувати взаємозв'язки між рослинами і тваринами (квіти-бджоли, метелики тощо). Підводити до розуміння єдності природи.	Тварини. Різноманітність тварин. Тварини у житті людини. Охорона тварин і турбота людини про них у різні пори року. Живий куточок у школі і вдома. Традиційні клички тварин, які живуть поряд з людиною.
Учити визначати стан погоди за певними народними прикметами. Систематизувати уявлення про послідовність сезонних змін у природі, про зв'язок між зміною положення сонці, станом грунту, рослин, поведінкою тварин, діяльністю людини	Спостереження за: - висотою сонця над землею в різні пори року; - змінами в неживій природі, в житті рослин, тварин, у сільськогосподарській праці людей упродовж року. Досдіди: - виявлення повітря навколо себе; - вода-розчинник; - виявлення повітря в гунті.
Залучати дітей до сезонної роботи на ділянці дитячого садка, до збирання насіння для підгодовування птахів; усвідомлено виконувати обов'язки чергових у куточку живої природи по догляду за рослинами і тваринами.	Практичні роботи: - догляд за кімнатними рослинами; - підгодовування птахів узимку; - створення книг: «Клички тварин», «Скарги рослин і тварин»

Порівняння програм курсу «Я і Україна» для учнів першого класу і «Рідна природа» для дошкільного виховання показав, що вчитель початкової школи у процесі формування у першокласників екологычних знань має великі можливості для опори на знання дітей, яких вони набули у дитячому садочку. Основними методами пізнання природи у початковій школі і дошкільній ланці освіти є спостереження, дослід, практична робота.

Вивчення досвіду вчителів щодо реалізації принципу наступності у процесі формування знань про природу у шестирічних учнів в практиці початкової школи проводили на базі 22 загальноосвітньої школи І-ІІІступенів м. Миколаєва.

Констатуючим експериментом було охоплено 5 вчителів даної школи. Основними методами дослідження були анкетування (Додаток Б), бесіда з учителями, спостереження за навчально-виховним процесом.

Аналіз відповідей вчителів показав, що усі вчителі правильно розуміють сутність принципу наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Проте жоден з них не знайомий і не цікавився програмою для дошкільного виховання «Рідна природа».

Учителі зазначили, що використовують різноманітні засоби, методи, прийоми навчання, прагнучи досягти утворення в першокласників чітких уявлень про ті чи інші об'єкти природи.

Відмітили, що найчастіше використовують метод бесіди у процесі формування в учнів природничих знань, іноді проводять дидактичні ігри. На уроці використовують часто загадки, приказки, прислів'я, організовують роботу учнів з малюнками, залучають їх до проведення спостережень у природі. Лише один згадав про досліди.

Вчителі зазначили, що відчувають труднощі у формуванні в учнів початкової школи природничих знань. Першокласники плутають називаючи предмети живої і неживої природи; часто об'єкти, що належать до живої природи, вони відносять до неживої і навпаки. А також предмети, які виготовлені руками людини, учні відносять до неживої природи.

Першокласники не вміють самостійно виділяти істотні ознаки об'єктів, віддиференційовувати їх від неістотних, відчувають труднощі в порівнянні об'єктів, встановленні взаємозв'язків між предметами природи. Учні часто користуються словами, не розуміючи їх змісту, що призводить до формалізму у знаннях.

Аналіз відвіданих 10 уроків вчителів показав, що недоліками у роботі вчителів з формування природничих знань у першокласників є: переважання на уроці словесних методів, а в такому разі діти запам'ятовують багато слів, які не мають у їхній свідомості ніякого реального змісту; не завжди вдале поєднання різних методів і засобів навчання.

Відомі педагоги К. Ушинський, К. Ягодовський, В. Сухомлинський та ін. надавали великого значення формуванню у дітей природничих уявлень та знань. Зокрема, К. Ушинський стверджував, що логіка природи є найкориснішою і найдоступнішою логікою для дітей [7]. К. Ягодовський стверджував, що природознавчий курс необхідний молодшим школярам як основа для розвитку мислення, мови, наповнення відповідним змістом «пустих» слів; для виправлення помилкових понять і уявлень у дітей, які утворилися в дошкільний період без відповідного керівництва [8].

Такими чином, завдання учителя в початковій школі полягає в тому, щоб він допоміг дитині розібратися у тих уявленнях, якими збагатилася вона внаслідок свого невеликого життєвого досвіду, перевірити, виправити, впорядкувати їх і водночас розвивати розумові здібності дитини, її спостережливість, увагу.

У працях Т. Байбари, О. Біди, Ф. Кисельова, В. Пакулової та ін. зазначається, що природничі знання засвоюються молодшими школярами у формі таких видів знань - конкретних фактів, уявлень, понять [3; 9; 25; 46].

У педагогічній літературі [51] зазначається, що знання є органічною єдністю чуттєвого і раціонального, без якого вони неможливі. До чуттєвого пізнання належать відчуття, сприймання, уявлення; до логічного або раціонального - поняття, судження, умовиводи. Ці форми відображення мають місце і при засвоєнні знань, оскільки в процесі навчання в свідомості учня повинна бути відтворена реальна картина навколишнього світу.

Аналіз програми курсу «Я і Україна» дав нам змогу визначити основні природничі знання, які формуються у першокласників у формі уявлень про:

- про предмети та явища природи - навколишній світ, живу і неживу природу, перетворювальну діяльність людини; властивості повітря, води; різноманітність рослин і тварин, умови їх зростання та проживання;

- взаємозв'язки і залежності в природі (взаємозв'язки в живій і неживій природі, зміни упродовж року - вплив висоти Сонця на зміну пір року);

- значення сонячного світла і тепла, повітря, води, ґрунту для рослин, тварин, людини; необхідність охорони повітря, ґрунту, водойм;

- значення рослин і тварин для людини, необхідність охорони рослин і тварин;

- спеціальні методи пізнання об'єктів природи (спостереження, дослід);

- способи практичної діяльності з об'єктами природи;

- норми етичного, естетичного, морального ставлення до об'єктів природи.

Пізнання навколишнього світу починається з відчуття. Відчуття - це процес відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуттів. На базі відчуття виникає сприймання.

Сприймання - це відображення в корі мозку наочних образів предметів і явищ дійсності в результаті їх безпосереднього діяння на органи чуттів. Воно є результатом аналітико-синтетичної діяльності аналізаторів. Сприйняття відображають предмет як ціле з усіма його властивостями, а відчуття - тільки окремі властивості або ознаки предметів та явищ.

До шести років сприймання набуває рис цілеспрямованої діяльності: дитина спроможна виділити предмет з ряду інших предметів, зосередити увагу на ньому і визначити його специфічні якості. Сприйняття пов'язане із безпосереднім чуттєвим пізнанням предметів і явищ - форми, звуку, кольору, величини, ваги тощо.

Сприймання шестирічного учня розвивається як цілеспрямована і раціонально організована діяльність чуттєвого пізнання. Учні за допомогою вчителя вчаться обстежувати предмети, використовуючи різні аналізатори (зоровий, слуховий, руховий, тактильний), порівнювати предмети за певними ознаками один з одним, розподіляти їх на певні групи на основі виділених суттєвих ознак. У кожної дитини сприймання проходить дещо по-різному, залежно від її індивідуальних особливостей, нахилів, здібностей, набутих раніше вмінь і навичок.

У зв'язку з цим, на думку методистів, вчитель має забезпечити:

- по-перше, достатню повноту і точність у сприйманні дитиною об'єкта, явища;

- по-друге, врахування сенсорного досвіду учнів;

- по-третє, виховання якостей спостерігача і бачити приховані закономірності;

- по-четверте, оволодіння сенсорними еталонами (загальноприйнятими зразками предметів та властивостей);

- по-п'яте, організацію зовнішнього сприймання об'єктів у поєднанні з осмисленням даного матеріалу [20].

Сприйняття становить основу для мислення, що спрямовані на виявлення відношень і закономірних зв'язків між предметами і явищами об'єктивної дійсності.

У першокласників розвиваються внутрішні механізми мислення, а саме: операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, що створює основи для оволодіння логічними формами мислення. Але оперування знаннями без опори на конкретні предмети, їх моделі або схеми дітям ще важко. Школярам порівняно легко розв'язувати задачі, коли можна використати практичні дії із самими предметами або виділити ознаки частин предмета спостерігаючи їх.

На основі відчуття і сприймання в пам'яті людини виникають уявлення. Роль уявлень у процесі вивчення природи дуже велика: чим багатші у дітей уявлення, чим вони повніші за обсягом і точніші за змістом, тим краще розвивається у дітей пам'ять і мислення. Уявлення є також необхідною умовою формування понять, розуміння учнями слів вчителя, а також засвоєння матеріалу підручника.

Уявлення - це чуттєво-наочний узагальнюючий образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, зв'язки, раніше сприйнятого об'єкта чи групи об'єктів. Уявлення виникає на основі відчуттів і сприймання, як результат усвідомлення, запам'ятовування, відтворення [3].

Кожне уявлення має зміст, тобто зовнішні ознаки, властивості і зв'язки чуттєво-наочного образу, які були сприйняті різними органами чуття і створили цей образ.

На думку Ф. Кисельова, Н. Казанського, уявлення - не завжди звичайний образ раніше сприйнятого предмета або явища. Воно може включати в себе деякі узагальнення, може бути осмисленим, певною мірою узагальненим образом ряду предметів і явищ. Наприклад, уявлення про собаку - це образ не якоїсь однієї певної собаки, а собаки взагалі з характерними і загальними для цього виду звірів ознаками: формою та будовою тіла, забавлянням тощо [23; 25].

Як стверджують вчені, уявлення - це не тільки образи предметів, які ми колись сприймали. Можна мати уявлення і про такі предмети, яких ми ніколи не бачили. Вони створюються на основі осмислення ряду уявлень про навколишні предмети або явища [39; 43].

У методичній та психологічній літературі [9; 14; 42; 46] зазначається, щоб сформувати у свідомості першокласників чіткі уявлення про незнайомий предмет, треба показати їм його, дати можливість доторкнутися до нього, а іноді понюхати і попробувати на смак. Якщо предмет як певний комплекс подразників діє на ряд аналізаторів, у корі великих півкуль утворюються тимчасові зв'язки, в наслідок чого організм реагує на предмет, як єдине ціле.

В. Сухомлинський вважав, що природа - величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу. Він домагався того, щоб перші наслідки своєї розумової праці дитина відчула під час активної взаємодії з природою [56].

Отже, одночасна робота різних аналізаторів є найважливішою умовою переходу від окремих відчуттів до сприймання предмета в цілому.

Так першокласники, ознайомлюючись із снігом і льодом, за допомогою зорового аналізатора сприймають особливості кольору снігу і льоду; органами дотику - їх твердість, характер поверхні (гладенька, шорстка), температуру; органами нюху - відсутність запаху та інше.

Тримаючи сніг у руці, діти спостерігають певні зміни: білі сніжинки перетворюються на краплинки води, які відрізняються від снігу. Наявність цих сприймань є необхідною умовою сприймання учнями причинного зв'язку між явищами: «Від тепла сніг тане, перетворюється на воду.» Цей простий приклад показує, як одночасно робота різних аналізаторів забезпечує відображення складних зв'язків явищ об'єктивного світу.

Уявлення формуються на основі спостережень. А для того, щоб в учнів утворювалися чіткі і правильні уявлення необхідне систематичне керівництво з боку вчителя процесом сприймання учнями предметів і явищ [20].

В. Сухомлинський зазначав, що початкова школа повинна навчити дитину вчитися. Вміння вчитися включає в себе ряд умінь, пов'язаних з оволодінням знаннями: уміння спостерігати явища навколишнього світу, думати, висловлювати думки, читати, писати. В. Сухомлинський вважав, що навчити дитину вчитися, дати їй уміння, з допомогою яких вона буде самостійно підніматися із сходинки на сходинку довгого шляху пізнання - це одне з найскладніших завдань учителя [56, с. 100].

Щоб сформувати у першокласників загальне уявлення про той чи інший об'єкт найдоцільніше ознайомити їх з ним безпосередньо в природі. Тому великого значення набувають спостереження під час екскурсій, а також самостійні спостереження в природі. Під час тих спостережень учні не тільки запам'ятовують зовнішні особливості тих або інших об'єктів, а й звертають увагу на їхнє природне оточення. Це дає можливість виявити певні взаємозв'язки між об'єктом і середовищем. Під час спостережень тісно переплітаються елементи чуттєвого (емпіричного) і абстрактного (логічного), що забезпечує розуміння учнями суті явищ, які вивчаються. Наприклад, під час екскурсії до лісу треба не лише показати дітям сосну, звернути їхню увагу на колір кори на стовбурі, форму крони, розташування хвоїнок на гілках, колір і форму шишок, а й запропонувати порівняти дерева, що ростуть у гущавині, з деревами на відкритій місцевості [14].

Отже, чуттєва форма пізнання не виступатиме в «чистому» вигляді. Чуттєві образи вивчаються в комплексі суджень та умовиводів, в результаті чого формуються чуттєво-логічні образи. Цим забезпечується єдність чуттєвого пізнання в процесі навчання.

Значна робота по формуванні у першокласників яскравих образів повинна проводитися і на предметних уроках, де діти під керівництвом учителя вивчають натуральні об'єкти [43].

Звичайно, на предметному уроці чуттєве сприйняття учнів поєднується із словом учителя, який спрямовує цей процес, бо шести річки ще не можуть самостійно виділити головні властивості об'єкта. Учні сприймають тільки ті його особливості, які відразу впадають в око, хоч вони можуть бути й неістотні.

Мало чути - треба вміти слухати, мало дивитися - треба вміти бачити. І вчитель керує цим процесом. Спочатку учні розглядають весь предмет, схоплюючи його загальний образ. Поступово учитель підводить учнів до різнобічного ознайомлення з об'єктом. Діти дають його словесний опис, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки.

Великого значення набуває комплексне застосування засобів унаочнення, завдяки чому на уроці можна комбінувати показ різних та наочних посібників (стінних картин, таблиць, ілюстрацій та ін.). Пам'ять у шестирічок переважно мимовільна, наочно-образного характеру. Тому наочність допомагає дитині краще запам'ятати матеріал, який вчитель подає на уроці.

Вчені виділяють такі етапи формування уявлень у молодших школярів:

1. Чуттєве сприймання ознак, властивостей, зовнішніх взаємозв'язків і взаємозалежностей об'єкта.

2. Усвідомлення суті уявлення і словесне його вираження.

3. Запам'ятовування змісту уявлення.

4. Відтворення змісту уявлення за допомогою пам'яті.

Т. Байбара визначає і умови формування природознавчих уявлень:

1. Організація цілеспрямованого відчуття і сприймання ознак, властивостей природних об'єктів, їх зовнішніх взаємозв'язків.

2. Поєднання чуттєвої суті сприйнятого із словесними позначеннями.

3. Організація усвідомлення змісту уявлення.

4. Організація запам'ятовування чуттєво-наочного образу об'єкта чи групи об'єктів.

5. Організація закріплення сформованого уявлення шляхом репродуктивного відтворення його змісту без наявності об'єкта.

6. Організація застосування сформованого уявлення при розв'язанні задач за зразком, у подібній і новій ситуаціях [3].

Сприймання та уявлення забезпечують чуттєве пізнання предметів і явищ, але не дозволяють проникнути в їх сутність, розкрити внутрішні зв'язки і взаємозалежності між ними, а також закономірності об'єктивної реальності. Пізнання було б занадто примітивним, якби воно сприймалося на першому, чуттєвому етапі. Рух пізнання від явища до суті пов'язаний з переходом від конкретного сприймання до абстрактного, логічного мислення, в результаті чого встановлюються і розкриваються внутрішні зв'язки й закономірності. Такий перехід здійснюється шляхом утворення наукових понять [9; 13].

Формуючи природничі знання у першокласників слід дотримуватись певних дидактичних особливостей проведення уроку у 1 класі.

Як зазначає О. Савченко, у початкових класах, особливо в першому, мають продовжуватися лінії дошкільного розвитку:

- пріоритетність виховних завдань,

- цілісність впливу на дитину через взаємозв'язок навчальної і пізнавальної діяльностей,

- широке використання гри,

- цілеспрямований розвиток сенсорних умінь, вправності й координованості рухів, гостроти зору, уяви, саморегуляції поведінки й загальномовленнєвий розвиток [53, с. 96].

Учителі початкової школи повинні дуже точно й повно враховувати досягнення дошкільного віку не тільки в змістовому й методичному планах (хоча це дуже важливо), а й у плані сформованості особистісних якостей дітей, їхньої вольової сфери, готовності до шкільного навчання. Тому в 1-2-х класах плавно продовжуються і розвиваються напрями дошкільного розвитку: широке використання ігрової діяльності, цілеспрямований розвиток сенсорних процесів (чутливості слуху, вправності руки, гостроти зору).

Повноцінна початкова школа має грунтуватися на такій дошкільній підготовці:

- добре розвиненій ігровій діяльності дітей;

- пріоритетному розв'язанні виховних завдань, коли навчання здійснюється в контексті виховного процесу;

- добре розвиненому усному мовленні та уяві, достатній для навчання саморегуляції поведінки;

- розвиненій руховій і просторовій координації. Особливе значення мають тренованість у дошкільників м'язів руки, добрий окомір, уміння співробітничати у групі й колективі, здатність до саморегуляції.

Здійснення наступності потребує координації зусиль вихователів і вчителів:

- у вивченні особистості дітей;

- забезпечення плавності переходу до навчальної діяльності, формування вмінь працювати за взірцем і самостійно, а також організаційних, навчального слухання і різнобічного сприймання об'єктів [22].

Враховуючи те, що наступність передбачає певну послідовність і поетапність формування знань, умінь, навичок, способів діяльності, якими має оволодіти учень «по вертикалі» навчання, ми вважали, що наступність повинна включати взаємозв'язок методів, прийомів, форм навчання; певні послідовно зростаючі вимоги до результативності навчання, виховання, розвитку [2].

Таким чином, на підставі вищезазначеного нами визначено такі педагогічні умови забезпечення наступності у формуванні природничих знань у першокласників:

- врахування природничих знань першокласників, які вони отримали за період дошкілля;

- врахування вікових особливостей шестилітніх дітей;

- широке використання на уроках ігрових форм навчання;

- використання різноманітних завдань на впізнання і розрізнення об'єктів і явищ природи, порівняння, аналіз;

- використання різноманітної наочності на уроці.

2.2 Модель підготовки майбутніх вчителів початкової школи до наступності формування екологічної самосвідомості у старших дошкільників та молодших школярів

Готовність майбутнього вчителя до розвитку екологічної активності учнів являє собою складне утворення, що включає: усвідомлення студентами необхідності й важливості вирішення цієї проблеми, необхідність бути екологічно вихованою особистістю, знання психолого-педагогічних механізмів розвитку пізнавальної активності екологічно вихованих учнів, володіння конкретними методиками розвитку екологічної активності учнів, уміння проаналізувати отримані результати, намітити корекцію подальших дій.

Таким чином, актуальність досліджуваної проблеми зумовлена необхідністю:

- вирішення однієї з найбільш уразливих, невідкладних проблем сучасності - гармонійної взаємодії з навколишнім природним середовищем;

- формування екологічного мислення як передумови гармонізації взаємовідносин між людиною та навколишнім природним середовищем;

- підвищення рівня екологічної вихованості майбутніх учителів початкових класів як складової екологічної культури людського суспільства;

- вирішення суперечності, яка виникає між рівнем екологічної грамотності, екологічної вихованості майбутніх учителів і необхідністю бачення ними взаємостосунків між природою та людиною, уміннями оцінювати та прогнозувати наслідки втручання людини в навколишнє природне середовище та вміннями здійснювати необхідні дії з оздоровлення природи й самої людини;

- обґрунтування методів і засобів екологічного виховання майбутніх учителів початкових класів [67].

Дослідження проблеми професійної підготовки майбутнього вчителя початкової школи до екологічного виховання учнів потребує: діагностування існуючого рівня підготовки студентів, узагальнення досвіду щодо вдосконалення професійної підготовки майбутнього вчителя початкових класів до екологічного виховання. У сучасній початковій школі під час навчання основна увага звертається, перш за все, на накопичення знань, їх кількість, а не на те, як відбувається екологічне виховання дитини.

Для розробки шляхів підготовки майбутнього вчителя початкової школи до екологічного виховання учнів і визначення ефективності цієї роботи необхідні дані, що характеризують рівень мотивацій, теоретичних знань, практичних умінь студентів і вчителів початкових класів щодо означеної діяльності

Загальні цілі й завдання екологічного виховання достатньо відображені в педагогічній літературі. Однак, кожний педагог діє в даних конкретних умовах, стикається з певними труднощами, проблемами в екологічному вихованні учнів молодших класів. Тому сьогодні зустрічаємось із серйозними недоліками у плануванні роботи вчителя початкових класів щодо екологічного виховання підростаючого покоління [48].

Чимало планів педагогів є безсистемним конгломератом, набором заходів.

Для ефективного вирішення даної проблеми нами представляється доцільним моделювання процесу готовності майбутніх учителів до екологічного виховання учнів, тобто приведення даного процесу в певну систему.

Загальними характеристиками педагогічної моделі є:

- процесуальність і алгоритмічність;

- відтворення способів реалізації конкретного складного педагогічного процесу шляхом роздрібнення його на систему послідовних, взаємопов'язаних етапів, спрямованих на високу ефективність досягнення дидактичної мети;

- обумовленість її властивостей відповідними принципами, метою і змістом;

- зв'язок теорії і практики;

- головним її компонентом є педагогічний процес, а стрижнем виступають педагогічні цілі;

- сукупність методів зміни стану суб'єкта навчання;

- інтенсифікація навчального процесу з наперед визначеним кінцевим результатом.

Екологічна освіта як результат може розглядатись у двох аспектах. По-перше, як образ того результату, що повинен бути отриманий конкретною освітньою системою (ідеальний результат навчання). Такий результат закладено у Державному стандарті загальної початкової школи і в Концепції екологічної освіти в Україні. По-друге, результат екологічної освіти як особистісні досягнення реального суб'єкта (реальний результат навчання). Це знання і вміння, сформованість когнітивних, особистісних якостей, тих компетенцій, які дозволяють йому продовжити свою освіту і ефективно діяти у професійній сфері діяльності. Такий реальний результат екологічної освіти у вищому педагогічному навчальному закладі ми означили як готовність до використання наступності у формуванні екологічних знань у роботі з учнями. Ця якість є, на нашу думку, однією з найважливіших характеристик професіоналізму педагога, центральною ланкою у системі «навчальний предмет + наступність- учитель - міцні знання учнів».

Вищесказане ставить відповідні вимоги до методичної системи підготовки студентів спеціальності «Початкова освіта», як майбутнього носія знань, як гаранта впровадження основних дидактичних принципів навчання (у томі числі й природовідповідних) у навчальний процес початкової школи. Щоб сформулювати основні компоненти такої діяльності у ВНЗ, передусім, на нашу думку, необхідно конкретизувати вихідні положення системи екологічної підготовки студентів. Усі принципи екологічної освіти студентів умовно можна поділити на дві групи. До першої належать загальнодидактичні принципи, характерні для навчального процесу в цілому. Однак при підготовці студентів до наступності екологічної діяльності у школі ці принципи набувають певної особливості. До другої групи відносяться принципи, що відтворюють сучасні підходи до змісту освіти в екологічній галузі, відповідають новим ціннісним орієнтаціям. До цієї групи ми віднесли такі принципи:

- принцип гуманізації формується з урахуванням права кожного громадянина Землі, передусім дитини, на сприятливе оточуюче середовище;

- принцип єдності пізнання, переживання і дії дозволяє забезпечити становлення багатогранних відносин до оточуючого середовища і до власного здоров'я;

- принцип прогностичності ставить перед теорією і практикою завдання розкриття у змісті екологічної освіти двох взаємопов'язаних тенденцій - природовикористання і природовідновлення. Для реалізації цього принципу потрібно не тільки знайомити з кінцевими висновками чи результатами прикладних наук, а й цілеспрямовано залучати студентів (учнів) до їх використання у власній екологічній діяльності;

- принцип міждисциплінарності передбачає узгодження різних аспектів взаємовідносин з оточуючим середовищем. Цей принцип треба розуміти не як механічне включення різносторонніх знань і відносин до змісту навчальних дисциплін, а як логічне підпорядкування цього змісту головній меті екологічної освіти;

- принцип інтеграції природничо-наукових, морально-естетичних, соціально-економічних, правових аспектів екологічних взаємодій забезпечує взаємозв'язок усіх сфер теоретичної і практичної свідомості і різних видів діяльності студента. Тобто, інтеграція як процес і результат об'єднання знань, способів пізнання й діяльності сприяє цілісному сприйняттю оточуючого світу, формуванню науково-пізнавальних відносин, становленню ціннісно-нормативних орієнтацій до оточуючого середовища, розвитку практичних умінь захищати і покращувати природне середовище;

- принцип природовідповідності передбачає навчання і виховання у єдності і злагоді з природою;

Варто зазначити, що наведені вище принципи екологічної освіти студентів, віднесені до другої групи, у повній мірі повинні бути враховані й у процесі навчання молодших школярів[69].

Розглядаючи природовідповідні принципи як системоформувальний компонент, логічно, на нашу думку, простежити процес цілеутворення технології підготовки майбутніх учителів початкової школи до використання наступності з погляду реалізації в її межах методичних функцій.

Стратегічна мета екологічної освіти - «формування екологічної культури окремих осіб і суспільства в цілому, формування навичок фундаментальних екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності» [14]. Відносно вищого навчального закладу вона передбачає спланований результат: ідеал - модель майбутнього вчителя початкових класів, спроможного здійснювати екологічну діяльність у навчальному процесі. Це складний процес, що вимагає розв'язання таких завдань:

- навчання - формування системи професійних, екологічних і природоохоронних знань; системи інтелектуальних і практичних умінь з вивчення, оцінювання і покращення стану оточуючого природного середовища і здоров'я молодших школярів;

- виховання мотивів, потреб, прагнень, спрямованих на реалізацію наступності формування екологічної самосвідомості, покращення стану природного оточення;

- розвиток: інтелектуальної сфери - здібності до цільового, причин-ного та ймовірнісного аналізу екологічних ситуацій; емоційної сфери - естетичне сприйняття й оцінка стану природного середовища, екологічного світогляду; вольової сфери - впевненості у можливості розв'язувати екологічні проблеми; прагнення творчо використовувати екологічні знання у фахових методиках і технологіях.

Окреслені цілі професійно-екологічної підготовки студентів стануть носіями методичної функції тоді, коли:

- мова цілеутворення буде доступною усім учасникам навчального процесу (точність, чіткість, зрозумілість формування завдань);

- при конструюванні формулювань цілей використовуватимуться чіткі структурні елементи (слова «уміти», «знати», «сформувати», «використовувати», «мати уявлення про», «охарактеризувати» тощо; зміст мети: основні поняття, операції, твердження і зв'язки між ними);

- будуть представлені цілі у світлі перспектив бачення нового рівня студента (учня), до якого його необхідно підвести у процесі реалізації даної цілі. Зазвичай, цілями визначається лише обсяг навчального матеріалу;

- при формулюванні мети забезпечується можливість її діагностування (використання елементарних механізмів встановлення факту досягнення навчальної мети);

- чітко дотримуватися послідовності процедур цілеутворення.

Отже, правильно сформульована мета повинна надавати певної спрямованості змісту і структурі моделі підготовки до використання природотерапії та обумовлювати характер зв'язків розвитку, перетворення і взаємодії між її компонентами.

...