Підготовка майбутніх учителів початкової школи до наступності формування екологічної самосвідомості в старших дошкільників та молодших школярів

- пробудження в душі і свідомості студентів почуття приналежності до природного середовища й співучасті у творенні сьогодення і майбутнього через розуміння ідей інтеграції всього живого й довкілля [6];

- поетапна система еколого-професійної підготовки студентів, яка забезпечить засвоєння екологічних знань, перетворення їх у переконання та опанування уміннями реалізовувати знання в екологічній діяльності за умови дотримання таких дидактичних принципів, як неперервність екологічної підготовки, міжпредметність її здійснення з урахуванням інтегрованого та диференційованого підходів, еколого-професійна спрямованість змісту навчального матеріалу;

- орієнтація на майбутню педагогічну діяльність з її адекватною мотивацією;

- корекція особистісних якостей викладачів шляхом поетапного оволодіння навичками організації та здійснення екологічної освіти в закладі освіти для студентства;

- цілісність теоретичної та практичної підготовки, наукової роботи в лабораторії, в написанні студентських наукових робіт;

- інтегрування навчально-дослідної та науково-дослідної роботи з консультативною участю професорсько-викладацького складу [4].

- впровадження міждисциплінарного принципу інтеграції екологічних знань;

- використання системи навчально-екологічних задач і завдань,

- застосування партисипативних методів здійснення екологічної освіти студентів ВНЗ;

- уведення в освітній процес вищої школи спецкурсу «Актуальні проблеми педагогічної екології».

Доктор педагогічних наук Г. Пустовіт, висуває положення, за умови врахування яких зміст навчальних програм для вищих навчальних закладів буде відповідати меті і завданням екологічного виховання і освіти майбутнього вчителя початкової школи. Цими положеннями є:

- повна відмова від ієрархічної картини світу. Сутність цього положення полягає у поетапному формуванні в свідомості студентів психологічних установок про відсутність у людини переваг на існування перед будь-якими іншими живими істотами;

- необхідність гармонійного розвитку людини і навколишнього середовищ;

- орієнтування на екологічну доцільність будь-якої діяльності в довкіллі, відсутність протиставлення людини природі;

- поширення у ВУЗі етичних норм на взаємодію з природою;

- максимальне врахування запитів і потреб людини і будь-яких біологічних об'єктів на життєвий простір;

- пріоритетності дій. Це положення сприяє усвідомленню студентами правила екологічного пріоритету діяльності: доцільною є та діяльність, яка не порушує екологічної рівноваги в природі, зберігає баланс прагматичної і непрагматичної взаємодії людини з природою;

- визнання незаперечності спільного шляху подальшого розвитку людської цивілізації та природи. Сутність цього положення забезпечує розуміння цілісності і взаємозалежності соціального і природного середовища і того, що їх розвиток може здійснюватися лише у процесі еволюції[34].

Мета екологічного виховання формування відповідального і дбайливого ставлення до природи, що базується на екологічній самосвідомості. Це передбачає дотримання моральних і правових принципів природокористування й пропаганду ідей щодо його оптимізації, активну діяльність із вивчення й охорони природи своєї місцевості [96, с. 269].

Метою ж збалансованого екологічного виховання є зміна пануючих нині життєвих принципів і орієнтирів людства на такі, що відповідають законам природної еволюції. [21, с. 17]

Ефективне екологічне виховання студентської молоді передбачає:

- Різноплановість екологічної освіти, охоплення всіх її рівнів, забезпечення потреби держави в екологічно грамотних кадрах з урахуванням потреб усіх регіонів;

- Виконання усієї різноманітності форм і методів екологічного навчання, врахування специфіки навчальних матеріалів відповідно до особливостей і потреб вищих навчальних закладів і регіонів;

- Тісний взаємозв`язок екологічної тематики навчання з життєво важливими інтересами(потребами) студентів, населення;

- Ознайомлення студентів із новітніми результатами екологічних досліджень у прикладних галузях [96, с. 270].

Все це, безумовно, певним чином впливає на формування особистості студента, його екологічної самосвідомості. Перехід до самостійного трудового життя є ознакою свідомого співвідношення своїх сил та усвідомлення себе, в тому числі і в системі «людина - суспільство», «людина - природа». Що стосується останнього, то переважати має усвідомлення необхідності збереження природи, її ресурсів, що забезпечать і соціальний і економічний розвиток держави.

До практичних методів підвищення екологічної компетентності серед педагогів та студентів належать створення екологічних театральних постановок, казок, проведення екологічних вікторин та брейн-рингів, загальною метою яких є створення умов для активної пізнавальної діяльності педагога, підвищення рівня мотивації, активності і творчості, кращого запам'ятовування матеріалу тощо; конкретна мета полягає у розвитку творчого потенціалу педагогів, їх компетентності у питаннях екології, активізація розумово-пошукової діяльності педагогів[7].

З метою екологічного виховання студентів поряд з традиційними заняттями ефективними формами є: проведення екологічних фестивалів до Всесвітнього Дня Землі, конкурсів екологічного плакату, літературного твору. Власна праця над доглядом за рослинами і тваринами, охорона природних об'єктів, водойм, парків, квітників, скверів, проведення Днів лісу, Днів птахів, відзначення професійних свят підвищують дієвість екологічного виховання студентів, сприяють перетворенню знань в екологічні переконання.

Молодь може взяти участь в створенні громадських екологічних організацій, проведенні масових природоохоронних акцій, організації акцій щодо збереження біорізноманіття, проведення конкурсів, конференцій, фестивалів та виставок, організації екологічних таборів.

Природа - суспільна цінність, оскільки є джерелом пізнавальних, естетичних, комунікативних потреб. Людина є частиною природи без неї життя неможливе. То й берегти її треба як зіницю ока, всіляко охороняти, леліяти, любити і шанувати. Формувати таку переконаність і готовність втілювати її в житті треба змалку. Тим більше, що проблема екології нині набрала планетарного характеру. Бездушне і безвідповідальне використання природних ресурсів грозить привести людство до світової катастрофи. Тому головне завдання екологічного виховання - виховати таку особистість, щоб природа набула для неї життєво важливого значення. Знання з екології сприяють формуванню в молоді дбайливого ставлення до природи, розвитку екологічної культури. Екологічні проблеми сучасності вимагають від системи освіти приділяти більше уваги формуванню екологічної свідомості, розуміння навколишнього світу і місця людини в ньому. Виховання екологічної культури молодого покоління допоможе відновити втрачену рівновагу і гармонію у відносинах «людина - природа».

Основні умови реалізації формування екологічної самосвідомості у процесі фахової підготовки вчителів початкової школи визначені Н. Тверезовською та Л. Сатановською. На їх думку, це насамперед:

1) збільшення кількості навчальних дисциплін екологічного спрямування у вибірковій частині навчального плану;

2) екологізація навчальних дисциплін не екологічного спрямування;

3) співпраця із громадськими екологічними організаціями;

4) залучення студентів - майбутніх вчителів початкової школи до розробки та реалізації екологічних проектів;

5) екологічна робота майбутніх вчителів під час практики, зокрема у літніх таборах;

6) залучення студентів до роботи у екологічних гуртках, акціях;

7) використання форм, методів, засобів, прийомів екологічного виховання студентської молоді (екологічні маніфести, екологічні проекти, рольові ігри екологічного змісту, перегляд документальних та художніх відеофільмів екологічного спрямування та ін.);

8) залучення студентів - майбутніх педагогів до науково - дослідної роботи в галузі екологічного просвітництва, виховання, формування екологічної культури дітей та молоді;

9) участь студентів у наукових конференціях, семінарах, круглих столах екологічного спрямування;

10) мотивація студентів до екологічного самовиховання;

11) мотивація студентів до екологічної самоосвіти [9].

До цього ґрунтовного переліку можна додати волонтерську діяльність студентів, суттю якої може стати очищення парків, скверів, лісових насаджень, берегів річок. Формування екологічної культури майбутніх вчителів початкової школи залежить від екологічної вихованості, екологічної освіти та екологічної самосвідомості, усвідомлення необхідності зберегти свій край. Екологічна культура студентів буде зростати, якщо у процесі навчання буде звертатися увага на: виховання почуття відповідальності за збереження навколишнього середовища; забезпечення засвоєння екологічних знань, норм, цінностей; оволодіння навичками організації та здійснення екологічної освіти в початковіш школі; поєднання теоретичної та практичної підготовки; участь у науково-дослідній роботі тощо.

Отже, можна зробити висновок, що необхідність посилення впливу на духовну сферу особистості, формування етичного компоненту екологічної культури є необхідною умовою екологічного виховання майбутнього вчителя початкової школи. Подолання екологічної кризи залежить від морального вдосконалення людини, її культури і відносин із природою та іншими людьми. Якщо люди в найближчому майбутньому не навчаться дбайливо відноситися до природи, вони знищать себе. А для цього треба виховувати екологічну культуру і відповідальність.

Професійна підготовка є важливою ланкою розвитку екологічної культури майбутніх вчителів початкової школи і набуття певних педагогічних умінь формування цієї ж культури у своїх вихованців. Оскільки формування екологічної культури майбутніх вчителів є частиною їх професійної підготовки, а його зміст передбачений новою концепцією розвитку вищої школи, то об'єктивно виникає потреба внесення ефективних змін у зміст і методи підготовки фахівців відповідно до їх майбутньої діяльності. Від якості підготовки майбутніх вчителів залежатиме рівень культури й моралі майбутніх поколінь, а отже і їхнє ставлення до природи.

Таким чином, екологічна компетентність майбутнього вчителя початкових класів повинна бути частиною власне життєвої позиції. Сучасні вимоги до навчання та виховання, зміна шкільних програм, скорочення годин, проте не зменшення обсягу програм, призводить до численних питань та труднощів. На сьогодні величезні обсяги навчального матеріалу «вирізаються» з навчальних планів, що, на жаль, не є добрим знаком для наших дітей. Тому основний тягар екологічного виховання лежить саме на особистості вчителя, зокрема, вчителя початкової школи. Вони виграють зокрема у часі, відведеному їм для навчання класу (чотири роки). Вже з перших днів вчитель має власним прикладом формувати у дітей засади власної екологічної самосвідомості. Крім того, вчитель, який через власне життя пропускає екологічну освіченість, екологічні принципи, з легкістю та не обтяжливістю зможе спроектувати власний екологічний багаж на інших предметах (література, математика, музика, фізкультура, позакласні або класні години на відкритому майданчику). А все це полегшить та покращить навчально-виховний процес, особливо у сучасних умовах у сфері освіти.

У цьму розділі ми з'ясували стан дослідження проблеми в науковій літературі; проаналізовали розвиток екологічної ссамовідомості у процесі соціогенезу; розкрито зміст поняття «екологічна самосвідомість» і виявлено її структурні компоненти; визначено критерії, показники й охарактеризовано рівні сформованості екологічної ссамовідомості студентів.

Вивчення спеціальної літератури засвідчило, що проблема формування екологічної самовідомості майбутніх учителів початкової школи була предметом дослідницької уваги науковців, хоча в теорії сучасного наукового знання відсутня загальноприйнята точка зору відносно сутності поняття «екологічна самосвідомість».

У дослідженнях екологічна свідомість розглядається з двох позицій. По-перше, це усвідомлено-психічне почуття власної відповідальності на основі набутого досвіду екологічного буття. По-друге, цей феномен являє собою духовно усталену відповідальність в системі «суспільство - природа» на основі досвіду екологічного буття суспільства. Отже, екологічна самосвідомість - це сукупність екологічних уявлень, знань, поглядів, переконань, емоцій, які відображають екологічні умови життя, відносини між людьми та природою в процесі регулювання системи «суспільство - природа», ставлення до природи, а також діяльність людини у навколишньому природному середовищі.

Проведене дослідження передбачало аналіз та узагальнення наявного теоретичного й практичного матеріалу, результати якого дають підстави стверджувати, що екологічна самосвідомість студентів є складним утворенням, у межах якого доцільно розрізняти такі компоненти: пізнавально-емоційний, інтелектуальний, компонент спрямованості та діяльнісно-поведінковий.

Пізнавально-емоційний компонент включає основні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уявлення), з допомогою яких студенти збагачують свої знання, та емоційно-вольову сферу. Інтелектуальна складова - це сукупність теоретичних положень, отриманих на основі зібраної та переробленої інформації про взаємодію суспільства і природи. Компонент спрямованості являє собою систему цінностей, ідеалів, установок, стереотипів, цілей, мотивів, що визначають загальну стратегію екологічної діяльності та поведінки. Діяльнісно-поведінкова складова виражає програму дій щодо реалізації попередніх компонентів.

З метою покращення екологічної освіти студентів нами були визначені такі педагогічні умови формування екологічної самосвідомості майбутніх учителів: реалізація міждисциплінарного принципу інтеграції екологічних знань дисциплін загальнонаукового, гуманітарного, природничого та професійного циклів; застосування партисипативних методів здійснення екологічної освіти студентів ВНЗ; використання системи навчально-екологічних задач; уведення у навчальний процес вищої школи спецкурсу «Актуальні проблеми педагогічної екології».

2. Особливості формування екологічної самосвідомості старших дошкільників та молодших школярів

2.1 Стан проблеми наступності формування екологічної самосвідомості у старших дошкільників та молодших школярів

Головним завданням екологічної освіти є розробка моделі неперервного навчання, що має забезпечити формування екологічно вихованої особистості. Основою такого цілеспрямованого виховання дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку є навчання і виховання у дошкільному навчальному закладі і його продовження в школі.

Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов'язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо.

У дошкільному закладі важливо забезпечити зв'язок вихованців і педагогів дитячого садка і школи. Для цього використовують екскурсії до школи, відвідування уроків, спільні з першокласниками розваги, а молодших школярів запрошують у дитячий садок для зустрічі з випускниками старшої (підготовчої) групи. Побутує також практика взаємовідвідування вихованцями дитячого садка і учнями початкових класів свят у дошкільному закладі та початковій школі (свято знань, посвята у школярі, букваря, випуску з дитячого садка).

Особливо важливою для майбутніх учнів є фігура першого вчителя, якого вони сприймають як надзвичайну людину. Він повинен розуміти дітей, виявляти душевну турботу про них, зацікавленість у їхніх успіхах; повинен створювати оптимістичний настрій, дружелюбну доброзичливу атмосферу.

Доцільно в дитячому садку розвивати практику попереднього знайомства (якщо це можливо) з майбутнім учителем, а також ознайомлення педагога з роботою випускної групи, вивчення індивідуальних особливостей дітей, участь у їхніх справах[46].

Взаємозв'язок педагогів дошкільного закладу і школи здійснюється на інформаційному (семінари-практикуми з обговорення програм і планів навчально-виховної роботи, створення дидактичного матеріалу) і на діяльнісному (обмін новаторськими методиками, досвідом організації навчальної діяльності старших дошкільників і молодших школярів, взаємне консультування) рівнях. Усі вони мають усвідомлювати, що підготовка дітей до школи, яка є одним з головних завдань дошкільної освіти, має спрямовуватися на всебічний розвиток особистості.

Чільне місце в системі екологічної освіти належить початковій школі. У працях І. Беха, Л. Виготського, Г. Костюка, Д. Ельконіна та інших визначається, що молодший шкільний вік сприятливий для формування культури екологічної поведінки, оскільки у цьому віці відбуваються значні зміни у всій психічній сфері дитини. Досягнення суттєвих результатів у цьому напрямі можливо за умов застосування принципу наступності в дошкільної та початкової освіти, зокрема, під час переходу від дитячого садка до школи, що, в свою чергу, зумовлює пошук нових та переосмислення існуючих підходів до екологічного виховання учнів.

Поняття «наступність» - ускладнення комплексу знань, умінь, навичок (за умов систематичного використанням певних форм, методів, технологій, засобів, прийомів організації навчально-виховного процесу) із послідовним їх розширенням та поглибленням за узгодженого переходу від однієї ланки до іншої в педагогічному процесі. Наступність у навчанні слугує ніби сполучною ланкою з одного боку, між «старими» і «новими» природничими знаннями, з іншого боку - між різними етапами дошкільної та початкової освіти. Таким чином методологічна, або інтегративна, за Ю. Кустовим, функція наступності полягає в забезпеченні умов для інтеграції знань в єдину цілісну систему. Встановлено, що педагогічними умовами реалізації наступності у формуванні екологічної самосвідомості в дошкільників та учнів початкової є:

– удосконалення методики формування екологічної вихованості та культури школярів;

– спрямованості навчального змісту природничого циклу на наступність формування екологічної самосвідомості.

Зміст курсу «Ознайомлення з природою» в дитячому садку забезпечує природну основу розуміння дошкільниками необхідності охорони довкілля тому, що в ході його вивчення приділяється особлива увага формуванню конкретних знань про живу природу, які умовно можна окреслити трьома рівнями:

1 рівень: об'єкти природи розглядаються окремо, без акцентування уваги на їх взаємозв'язок.

2 рівень: об'єкти природи розглядаються у їх взаємозв'язку. Увага акцентується на тому, наприклад, чим харчуються ті чи інші тварини.

3 рівень: розглядаються не тільки об'єкти природи, а й процеси. Третій рівень - це той рівень, коли знання екологічних зв'язків допомагає максимально пояснити явище дітям[75].

У молодших школярів же він лише формується. Вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами і тому нові необхідно вводити поступово, вчити дітей їх виокремлювати. Причому, не лише на репродуктивному рівні (запам'ятай, повтори), а й на основі вже сформованих уявлень і досвіду практичної діяльності. Для формування культури екологічної поведінки та цілісних знань про природу необхідно: забезпечити наступність у формуванні знань між дошкільною та початковою освітою; збільшити поінформованість школярів про існуючі екологічні проблеми та вплив споживання на стан довкілля; адекватно оцінювати свої дії і вчинки стосовно природи та, в подальшому, відповідно їх регулювати; залучати учнів до практичної природоохоронної діяльності.

Визначено основні принципи екологічного виховання учнів початкової школи на засадах наступності і формування їх екологічної культури. До них належать:

– принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти;

– взаємне погодження змісту, форм і методів роботи, логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення;

– принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (дошкільної та початкової освіти),

– вікових та індивідуальних особливостей учнів;

– принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища;

– принцип взаємозв'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі[45].

Основні джерела формування екологічної культури молодших школярів на засадах наступності:

а) пізнавальна діяльність учнів, пов'язана зі спостереженням навколишнього середовища;

б) дослідницька діяльність, що передбачає різноманітну активну природоохоронну роботу;

в) практична (прикладна) діяльність, що виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку і формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворюючи здобуті в процесі пошуку екологічні знання у практичні навички природоохоронної роботи.

Початкова школа виростає з дошкілля. Цей період психологи і педагоги визначають як унікальний у психічному становленні людини, оскільки саме тоді закладаються фундаментальні основи розвитку, пробуджуються і змінюються передумови та механізми оволодіння різноманітними видами людської діяльності. Для успішного навчання і виховання шестирічної дитини вчителеві потрібно знати вікові особливості її психічного і фізологічного розвитку

Молодший шкільний вік - перехідний період, в якому проявляються риси дошкільного дитинства і типові особливості школяра, вік багатий на приховані можливості розвитку, які дуже важливо своєчасно помічати й підтримувати. Це - час, коли закладаються та розвиваються основи багатьох психічних якостей. Особливо вдумливо слід ставитися до вікових особливостей фізичного і психічного розвитку дітей, що дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців організувати їх якісне навчання.

Розвиток дитини - складний психофізіологічний процес, який відбувається відповідно до власних особливостей та законів. Видатний український психолог Г. Костюк писав, що «…хоча кожна особистість і проходить закономірні стадії розвитку по-своєму, залежно від суспільних умов життя, але за всяких умов попередня стадія готує наступну, старий стан особистості перетворюється в новий, причому ці перетворення мають незворотний характер» [31, с. 379].

У переддошкільний період формується готовність до систематичного шкільного навчання. Про шестирічну дитину напередодні школи можна говорити як про особистість, бо вона вже може усвідомлювати свою поведінку, порівнювати себе з іншими. У більшості дітей формується мотиваційна готовність до школи, хоча дещо і своєрідна. Ось як пише про це відомий дослідник Ш. Амонашвілі. «Школа приваблює 6-річну дитину серйознішими справами, діти знають, що на них там чекає складніше життя. «Хочу вчитися» - по суті означає прагнення дитини змінити спосіб дошкільного життя, увійти у широкі соціальні стосунки з оточенням. Дитина, звичайно, знає, що навчання - суспільно значуща справа, тому воно для неї сходинка дорослості. Однак прохання дитини швидше віддати її до школи, навіть інколи сльози, що не беруть, не можна оцінювати як зрілий мотив учіння, бо дошкільника приваблює зміна своєї життєвої ситуації, результат (навчитися читати, писати тощо), а не праця, завдяки якій цього можна досягти» [1, с. 17].

Шестилітній вік у психологічному відношенні є критичним. Важливо усвідомлювати, що шестилітній першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником:

- у нього переважає мимовільна пам'ять (так що запам'ятовується, головним чином, те що цікаво, а не те, що потрібно запам'ятати);

- специфіка уваги така, що дитина здатна продуктивно займатись однією і тією ж справою не більше 10-15 хвилин.

- у них достатню розвинуте мовлення (можуть пояснити зміст знайомої гри, побудувати розповідь за малюнком, виразно розповісти вірш),

- мислення їх переважно наочне (думають образами, а не абстрактними поняттями, хоча розуміють і їх).

- увага, пам'ять, уява - переважно мимовільні, однак уже помітні тенденції до виникнення довільної уваги, пам'яті, уяви. Потрібні лише спеціальні умови для їх цілеспрямованого розвитку [41].

Пізнавальні мотиви, адекватні завданням навчання, ще не стійкі і ситуативні, тому під час навчальних занять у більшості дітей вони з'являються і підтримуються тільки завдяки зусиллям вчителя. У шестиліток самооцінка тільки починає розвиватися. Уміння оцінити результати своєї діяльності формується не тільки в навчальній, але і в інших видах діяльності [15].

Як і дошкільники, молодші школярі - «чомучки». Вони часто запитують дорослих: «Що це? Як це трапилося? Звідки взялося?», і не задовольняються короткою відповіддю. Вони неодмінно хочуть знати причину події, обставини, як і що відбувалося тощо [42].

Психологічний вік дитини визначається насамперед її провідною діяльністю. Для шестилітніх дітей - це ігрова діяльність, яка притаманна дошкільному вікові. На жаль, діти, які приходять до школи, не здатні взяти на себе нову соціальну роль учня, правильно будувати стосунки з учителем та однолітками. Отже, за дитиною треба залишити право «дограти». Не можна недооцінювати значення ігрової діяльності для повноцінного розвитку особистості дитини

Як і дошкільники, молодші школярі дуже люблять мультфільми, охоче слухають казки, пригодницькі оповідання, вигадують таємничі, неймовірні історії, фантазують. Дорослі інколи вважають дитячі фантазії брехнею і цим ображають почуття малих вигадників. Насправді ж дитяча уява створює неймовірні сюжети для того, щоб цікавіше було жити, щоб пояснити на свій розсуд те, що неможливо осягнути, усвідомити.

Гострота сучасних екологічних проблем висунула перед педагогічною теорією і шкільною практикою завдання виховання молодого покоління в дусі дбайливого, відповідального ставлення до природу, здатного вирішувати питання раціонального природокористування, захисту і відтворення природних багатств. Щоб ці вимоги перетворилися в норму поведінки кожної людини, необхідно з дитячих років цілеспрямовано виховувати почуття відповідальності за стан навколишнього середовища.

У системі підготовки молодого покоління до раціонального природокористування, відповідальному ставленню до природних ресурсів важливе місце належить початковій школі, яку можна розглядати як початковий щабель збагачення людини знаннями про природне і соціальне оточення, знайомства його з цілісною картиною світу і формування науково-обгрунтованого, морального і естетичного ставлення до світу[63].

Жива природа здавна зізнавалася в педагогіці одним з найважливіших чинників освіти і виховання молодших школярів. Спілкуючись з нею, вивчаючи її об'єкти і явища, діти молодшого шкільного віку поступово пізнають світ, в якому живуть: відкривають дивовижне різноманіття рослинного і тваринного світу, усвідомлюють роль природи в житті людини, цінність її пізнання, відчувають морально-естетичні почуття і переживання, які спонукають їх піклується про збереження і примноження природних багатств.

Основу для становлення та розвитку відповідального ставлення до природи, формування екологічної культури молодших школярів становить зміст навчальних предметів початкової школи, які несуть певну інформацію про життя природи, про взаємодію людини (суспільства) з природою, про її ціннісних властивості. Наприклад, зміст предметів гуманітарно-естетичного циклу (мова, літературне читання, музика, образотворче мистецтво) дозволяє збагачувати запас сенсорно-гармонійних вражень молодших школярів, сприяє розвитку його оціночних суджень, повноцінного спілкування з природою, грамотному поводженню в ній. Загальновідомо, що твори мистецтва також, як і реальна природа в її різноманітних проявах фарб, форм, звуків, ароматів служить важливим засобом пізнання навколишнього світу, джерелом знань про природному оточенні і морально-естетичних почуттів.

Уроки трудового навчання сприяють розширенню знань учнів про практичне значення природних матеріалів в житті людини, різноманітність його трудової діяльності, про роль праці в житті людини і суспільства, сприяють формуванню умінь і навичок грамотного спілкування з об'єктами природи, економного використання природних ресурсів.

Зміст природознавства забезпечує природну основу розуміння молодшими школярами необхідності охорони природи, оскільки в цьому курсі приділяється особливу увагу формуванню конкретних знань про живу природу.

У курсі вивчення природознавства можна виділити три рівні вивчення природи:

1 рівень: об'єкти природи розглядаються в них окремими, без акцентування уваги на зв'язках між ними. Це важливий рівень, без якого неможливі подальші, але і їм не можна обмежуватися.

2 рівень: об'єкти природи розглядаються в їх взаємозв'язку. Увага акцентується на тому, наприклад, чим харчуються ті чи інші тварини, будуються відповідні ланцюги харчування і т. п.

3 рівень: це рівень, коли розглядаються не тільки предмети природи, а процеси. Інакше кажучи, третій рівень - це саме той рівень, коли знання екологічних зв'язків допомагає пояснити явище дітям[68].

Зв'язки між живою і неживою природою полягає в тому, що повітря, вода, тепло, світло, мінеральні солі є умовами необхідності для життя живих організмів. Зв'язок цей виражається у пристосуванні живих істот до середовища проживання. Між живою і неживою природою існують зв'язки і зворотного характеру, коли живі організми впливають на навколишнє їх неживу середу. Дуже цікаві зв'язки між тваринами і рослинами. Також велике значення мають зв'язки між людиною і природою. Вони виявляються, перш за все, в тій різній ролі, яку природа грає в матеріального і духовного життя людини.

Цільові установки навчальних предметів початкової школи зумовлюють необхідність спільного використання їх для виховання молодших школярів у дусі любові і дбайливого ставлення до природи. На основі змісту всіх навчальних предметів формуються провідні ідеї і поняття, що становлять ядро екологічної освіти та виховання в початковій школі. На основі накопичення фактичних знань, одержуваних з різних предметів, молодші школярі підводяться до думки (ідеї), що природа - осередок і необхідна умова життя людини: у природі він відпочиває, насолоджується красою природних об'єктів і явища, займається спортом, трудиться; з неї він отримує повітря, воду, сировину для виготовлення продуктів харчування, одягу і т.д.

Не менш важлива розкривається перед учнями початкової школи за допомогою конкретних фактів і висновків ідея про те, труд людини - умова використання і охорони природних багатств рідного краю.

Виховання працьовитості школярів, відповідального ставлення до використання і примноження природних багатств може виразитися в наступних справах учнів початкової школи: дотриманні культури поведінки в природі, вивчення та оцінки стану природного оточення, деяких елементах планування з благоустрою найближчого природного оточення (озеленення), виконанні посильних трудових операцій по догляду за рослинами, їх захисту[75].

Найважливіша ідея, закладена у зміст екологічної освіти та виховання в початковій школі - ідея цілісності природи. Знання про зв'язки в природі важливі як для формування правильного світорозуміння, так і для виховання відповідального ставлення до збереження об'єктів природи, які перебувають у складних взаємозв'язках один з одним. Розкриття харчових зв'язків в живій природі, пристосованості живих організмів до середовища проживання, до сезонних змін у природі, впливу людини на життя рослин і тварин пронизує зміст усіх уроків природознавства і є спонукальним засобом для того, щоб молодші школярі усвідомили необхідність обліку і збереження природних взаємозв'язків при організації будь-якої діяльності в природі.

Надзвичайно важлива для реалізації патріотичного аспекту екологічного виховання ідея, закладена в програмі уроків читання: охороняти природу - значить охороняти Батьківщину. Для кожної людини поняття Батьківщина пов'язане з рідною природою. Озера і блакитні річки, золоті хлібні поля і березові гаї - все це з дитинства знайомі картини природи знайомого краю під впливом літературних творів зливаються у молодшого школяра в єдиний образ Батьківщини. І почуття відповідальності за свою країну ототожнюється з почуттям відповідальності за її природу: берегти природу, її багатства, красу і неповторність - значить берегти свій дім, свій край, свою Батьківщину[57].

Провідні ідеї змісту екологічної освіти у початковій школі створюють основу для групування і розкриття як загальних, так і деяких приватних понять про взаємодію людини і природи.

У міру вивчення тем про природу на уроках природознавства і читання поняття «природа» поступово збагачується, наповнюючись конкретним змістом: знанням про об'єкти і явища природи, природних співтовариствах і ландшафтах. Потрібно сказати, що визначений для вивчення досить широке коло самих різних об'єктів і явищ природи. Знання цих об'єктів і явищ дозволяє учням досить добре орієнтуватися в навколишньому світі і готує базу для вивчення основ наук у середніх і старших класах загальноосвітньої школи.

До числа найважливіших понять, обов'язкових для екологічної освіти школярів, належить поняття людини як біосоціального істоти, кровно пов'язаного із середовищем проживання, хоча і зумів подолати свою повну залежність від несприятливих природних умов і явищ. При вивченні в початковій школі питань, пов'язаних з людиною, його здоров'ям, відпочинком і працею, учні підводяться до думки, що для його нормального життя потрібні сприятливі природні умови, які потрібно зберігати і множити.

Очевидно, що учнів початкової школи важко підвести до усвідомлення цієї ідеї у всій її повноті, однак деякі елементи знань про зв'язок людини з природним оточенням вони отримують[69].

Велику пізнавальну і виховну роль у формуванні дбайливого ставлення молодших школярів до природного середовища грає розкриття терміна «охорона природи» як діяльності, спрямованої на збереження і примноження природних багатств. Питанням охорони природи приділено велику увагу на уроках природознавства і читання, у формуванні цілей, у змісті розділів. Сутність поняття «охорона природи», на жаль, не конкретизується стосовно віковим можливостям молодших школярів, як щодо розуміння, так і організації дітей для участі в практичній діяльності, хоча і намічається змістом вивчених тем.

Зміст моральних норм і правил поведінки людини в природному оточенні розкриваються перед дітьми поступово, по мірі вивчення питань охорони конкретних об'єктів природи. На доступних, наочних прикладах вчаться розуміти що можна, а що не можна робити в природі, щоб не викликати небажаних наслідків.

Необхідною елементом формування дбайливого ставлення до природи є цілісний аспект, що розкриває різноманітну роль природи в житті людини, є найважливішим мотивом охорони природи. Так, під час навчання читання підкреслюється естетична сторона охорони природи рідного краю, розвивається вміння учнів естетично сприймати красу природи. Це ж завдання вирішується при навчанні образотворчому мистецтву. У той же час, на уроках трудового навчання та природознавства частина питань з охорони природи розглядається тільки з позиції «корисності», що при односторонньому впливі на дітей може призвести до формування у них утилітарно-споживацького ставлення до природи. У зв'язку з цим очевидна необхідність використання в екологічній освіті та вихованні молодших школярів міжпредметних зв'язків для того, щоб показати дітям красу природи, її пізнавальну, оздоровчу та практичну діяльність, пробудити в них прагнення берегти її як джерело краси, радості, натхнення, як умова існування людства[71].

Найважливіший компонент екологічного виховання - діяльність молодших школярів. Різні її види доповнюють один одного: навчальна сприяє теорії та практиці взаємодії суспільства і природи, оволодіння прийомами причинного мислення в галузі екології; гра формує досвід поняття екологічно доцільних рішень, суспільно-корисна діяльність служить придбання досвіду прийняття екологічних рішень, дозволяє зробити реальний внесок у вивчення і охорону місцевих екосистем, пропаганду екологічних ідей.

Успіх екологічного виховання та освіти в школі залежить від використання різноманітних форм роботи, їх розумного поєднання. Ефективність визначається також спадкоємністю діяльності учнів в умовах школи та умови навколишнього середовища[49].

У курсі природознавства приділяється велика увага формуванню знань учнів про правила індивідуальної поведінки в природі. Учням роз'яснюється, що дотримання правил поведінки під час спілкування з природою - одна з найважливіших заходів охорони природи. Важливим прикладом формування в учнів знань про правила поведінки в природі є вправи в застосуванні цих правил на практиці. На предметних уроках, уроках-екскурсіях, на уроках трудового навчання, читання. З природознавства проводяться екскурсії з метою ознайомлення та вивчення поверхні і рослинності навколишньої місцевості, виявлення їх особливостей. Але вся робота лише тоді зробить вплив на почуття і розвиток чнів, якщо у них буде свій власний досвід спілкування з природою. Тому велике місце в системі роботи з виховання любові до природи мають зайняти екскурсії, прогулянки, походи. Вони можуть бути пов'язані з вивченням програмного матеріалу, носити краєзнавчий характер, можуть бути просто присвячені знайомству з природою. Але слід мати на увазі, що в процесі екскурсій в природу ми повинні вирішувати і завдання естетичного виховання.

К. Ушинський писав: «А воля, а простір, природа, прекрасні околиці містечка, а ці запашні яри і палахкотить поля, а рожевавесна і золотиста осінь хіба не були нашими вихователями? Називайте мене варваром у педагогіці, але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має таке велике виховне значення у розвиток молодої душі, з якою важко змагатися впливові педагога. Не так це легко - навчити учня помічати прекрасне в природі» [59]. Перш за все, це повинен бачити і відчувати сам учитель. Зазвичай охорону природи зводять лише до питань про зелені насадження. Її ж треба розглядати набагато ширше. Під час екскурсій, прогулянок по околицях діти можуть зустрітися, наприклад, із забрудненими джерелами. Очистити джерело від сміття - справа рук кожного. Якщо екскурсія проходить в місцевості, на поверхні якої характерні яри та балки, то й тут діти можуть докласти свої сили в боротьбі з ярами. Надзвичайно важливо навчити дітей самих шукати такі корисні справи. Перед екскурсією на природу учитель допомагає дітям організувати робочі групи, кожна з яких отримує своє завдання. Важливо, щоб у всіх групах були й діти, які вже добре знайомі з особливостями природи свого краю, і діти, не виявляють до них інтересу. Таке поєднання дасть змогу в процесі роботи обмінюватися знаннями. Організація виконання завдань може бути різна. У одному випадку члени групи виконують різні завдання: одні збирають для колекції рослини, інші - гірські породи. У класі організовуються виставки зібраних на екскурсіях колекцій, малюнків і т.д.

Найважливішим завданням екологічної освіти є теоретичне освоєння школярами знань про природу, про її цінностях, діяльність у ній людини, про екологічні проблеми та шляхи їх вирішення на виробництві, у побуті, в процесі відпочинку (включаючи екологічні норми і правила поведінки) і т.д. Це завдання вирішується головним чином у процесі самоосвіти, на заняттях гуртка або шкільного клубу з охорони природи. Тут є всі необхідні умови для ефективного педагогічного управління процесом теоретичного засвоєння екологічних знань.

Хочеться звернути увагу на поєднання таких форм організації роботи, як гурток - шкільний клуб (екологічного спрямування). Як привило, учні до четвертого класу активно займаються в гуртках з природоохоронної тематики. Шкільний клуб орієнтований переважно на пізнавальну і найпростішу практичну діяльність учнів початкових класів. Розробка екологічно грамотних проектів пристрої шкільного ділянки, екологічної стежки, маршрутів екологічних експедицій по рідному краю, участь в організації та здійсненні їх із залученням школярів молодших класів, шкільних тематичних вечорів, виставок, дня навколишнього середовища - вся ця діяльність може бути успішно організовані в шкільному клубі [47].

Іншим завданням екологічної освіти є набуття учнями досвіду цілісних організацій та оціночних суджень. Найбільш успішно це завдання вирішується у процесі оволодіння школярами практичними вміннями з вивчення стану природного середовища, цілей і характеру діяльності в ній людини, виявлення й оцінки її результатів. Тут вкрай важлива взаємозв'язок діяльності учнів у природі і умов школи.

Завданням екологічної освіти є оволодіння учнів трудовими вміннями захисту, догляду та поліпшення навколишнього середовища. Ця діяльність опирається на теоретичні знання, отримані школярами на уроках, в процесі самоосвіти.

Зміст екологічно орієнтованої трудової діяльності учнів залежить від вікових особливостей дітей. Школярам початкових класів доступні такі практичні справи: розвішування пташиних будиночків, годівниць; регулярний збір корму для птахів і їх годівлю, посадка і догляд за рослинами; догляд за тваринами живого куточка і т.д.

Успіх екологічного освіти багато в чому визначається зацікавленим участю всього або більшої частини педагогічного колективу школи в організації екологічно спрямованої діяльності учнів.

Процес екологічного виховання старших дошкільників

Природа - могутнє джерело пізнання, яке через спілкування розкриває людині свої таємниці й робить її більш чутливою до навколишнього світу. Людина - частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці. Дошкільний вік - найважливіший етап у становленні екологічногосвітогляду людини, передбачає створення передумов гуманної взаємодії з природним довкіллям.

Дошкільний вік характеризується підвищеною допитливістю в різних сферах, але особливий інтерес діти проявляють до природи. Тому екологічне виховання в дитячому садку займає важливе місце в розвитку пізнання навколишнього світу, виробленні гуманного ставлення до всього живого і формуванні усвідомленого поведінки у природному середовищі.

Метою екологічного виховання є:

· формування знань про природу, природні явища, рослинний і тваринний світ;

· розвиток естетичних почуттів: любові, поваги, бережливого ставлення по відношенню до світу природи;

· спонукання в дітях бажання доглядати за природою і тваринами, берегти і зберігати природні багатства[30].

Актуальність екологічного виховання

Формування гуманного ставлення до природи - основне завдання екологічного виховання, яка реалізується шляхом розвитку в дітях співчуття, співпереживання і співчуття до всіх живих істот на планеті. Людина - частина природи, але найчастіше саме він робить згубний вплив на навколишній світ. Формування активної позиції «захисника і друга» світу природи є основою у вихованні екологічної культури дошкільників. Діти особливо вразливі і чуйні, тому активно включаються у всі заходи щодо захисту тих, хто цього потребує. Важливо показати дітям, що люди займають більш сильну позицію по відношенню до світу природи (наприклад, рослини зів'януть без поливу, птиці взимку загинуть від холоду без годівлі). Тому нам слід спрямувати всі зусилля на те, щоб усе живе на землі розвивалося і приносило радість (наприклад, ранковий спів птахів під вікном буде приємно тим, хто їх годував взимку, а квітучий квітка на вікні порадує тих, хто його поливав).

Отримані знання про навколишній світ повинні підкріплюватися практичною діяльністю та наочними прикладами для того, щоб діти бачили позитивний результат своєї діяльності і мали бажання удосконалювати свої досягнення.

Форми і методи екологічного виховання

Велике значення в екологічному вихованні особистості займають екскурсії, завдяки яким діти знайомляться з різноманіттям природного світу і спостерігають за явищами природи. Екскурсії також важливі для накопичення знань про особливості природи рідного краю та орієнтування на місцевості: вміння знаходити взаємозв'язки в природі, спостерігати народні прикмети, пророкувати наслідки діяльності людини, як сприятливою, так і негативною. Під час екскурсії діти вчаться взаємодіяти з навколишнім світом. Для цього вихователь приділяє особливу увагу тому факту, що людина - лише гість у світі природи, і тому повинен слідувати заповідям: дотримуватися тиші, бути терплячим і уважним.

Роль казки у вихованні дошкільнят важко переоцінити, а екологічні казки цікаві, насамперед, новизною сюжету і введенням незвичайних персонажів. Завдяки казкам дітям у доступній формі можна розповісти про складні явища в природі, про відносини природи і людини і важливості людської праці. Особливе місце займають казки, придумані самими дітьми [55].

Одним з основних видів навчання дошкільнят є дидактичні ігри з екологічного виховання. Завдяки грі дитина вчиться виділяти ознаки явищ і предметів, порівнювати їх і класифікувати. Діти засвоюють нову інформацію про природному світі, розвиваючи пам'ять і сприйняття, міркують про життя тварин і рослин, розвиваючи мислення і мова. Дидактичні ігри сприяють застосуванню отриманих знань для спільних ігор, удосконалюючи в дітях навички комунікації.

Зрозуміло, екологічний розвиток дітей в саду буде особливо ефективним, якщо воно взаємопов'язане з екологічним вихованням у сім'ї. Тому педагоги повинні спонукати батьків до створення сприятливих умов для еколого-розвивального середовища в домашніх умовах.

Виховання екологічної культури дітей дошкільного віку

Сучасні концепції дошкільного виховання орієнтують практиків на формування особистості як одне з першочергових завдань навчально-виховної роботи з дошкільнятами. Важливою ознакою розвиненої особистості дитини є активність, котра проявляється у різних сферах: ігровій, трудовій діяльності, пізнанні навколишнього, взаєминах з дорослими та однолітками. Це робить особливо актуальним пошук таких педагогічних технологій, в основі яких лежало б забезпечення активної позиції вихованців, надання їм ініціативи у найрізноманітніших видах діяльності.

Відповідно до базового компоненту дошкільної освіти до кінця дошкільного віку у дитини має бути сформований природодоцільний світогляд, в основі якого - усвідомлення дитиною себе як частки природи, відчуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї та внаслідок її дій у довкіллі.

Важливий і актуальний для сьогодення є такий напрямок роботи як екологічне виховання.

Головний напрям, який може забезпечити успішне розв'язання завдань екологічного виховання дошкільнят є розвиток пізнавальної активності дітей у процесі ознайомлення їх з природою.

В центрі уваги педагогів має бути не просто повідомлення дітям окремих фактів та узагальнень, а їх оцінка, спрямована на усвідомлення екологічної цінності природи, її єдності з людиною. Саме це дозволить формувати у них не тільки екологічне мислення (тобто вміння розмірковувати з приводу даної теми), але і, що важливіше, вірну поведінку, правильну діяльність.

Головною метою екологічного виховання є закладання основ для розвитку у кожного екологічної культури особистості, без формування якої не можна розраховувати на подолання тієї глибокої еколого-економічної кризи, в якій перебуває Україна[61].

Вирішуючи це завдання, сучасна дошкільна педагогіка знаходиться перед проблемою змісту та вікової специфіки того образу досконалого навколишнього світу, котрий здатна осягнути (сприйняти і осмислити) дитина дошкільного віку

Цей образ у філософії отримав назву соціально-економічного ідеалу, зміст якого має яскраво виражену вікову специфіку.

Формування його вже в дошкільному віці базується на засвоєнні дітьми певної сукупності знань, зокрема основ екології (знання про залежність живих організмів від умов існування: екологічні потреби рослин, пристосувальні властивості тварин, сезонні зміни в живій та неживій природі тощо).

У дошкільному віці у формуванні екологічного ідеалу основна увага має надаватися двом його сторонам - естетичній та моральній.

Естетична складова ідеалу постає як формування у дошкільників образу досконалої (з позицій «прекрасне - потворне») природи, виховання естетичного емоційно-позитивного ставлення до неї.

У моральному компоненті відображається усвідомлення моральної цінності самої природи та уявлення про моральне ставлення людини до неї.

Ці два компоненти є нерозривні між собою.

Крім змісту, вікову специфіку має також і форма подання дітям соціально-економічного ідеалу. Це має бути форма, котра забезпечувала б єдність естетичного та етичного у ставленні до природи, образність та дієвість даного ідеалу, що має відповідати притаманному дошкільнятам наочно-образному та наочно-дійовому мисленню.

Врахування всього вищесказаного обов'язкове при визначенні як основних завдань екологічного виховання дітей дошкільного віку, так і конкретного змісту, форм та методів роботи з ними.

Основними завданнями екологічного виховання дітей дошкільного віку є:

Засвоєння дітьми провідних ідей, основних понять та наукових фактів, на базі яких визначається оптимальний вплив людини на природу відповідно до дії її законів. Стосовно дошкільного віку - це засвоєння систем знань про живу та неживу природу, які відображають основну залежність у природі - залежність організмів від умов існування. Розкриття дітям різнобічної цінності природи, як джерела матеріальних і духовних сил суспільства. У дошкільному віці - це засвоєння системи знань про значення рослин та тварин у природі та житті людини. Ознайомлюючи малят з будь-яким об'єктом чи явищем природи, педагог повинен розкрити у єдності цінність та доцільність його зовнішнього вигляду та властивостей. На основі цього у дітей виникає уявлення про те, що у природі немає нічого зайвого, що можна було б безболісно знищити. Оволодіння малюками прикладними значеннями, практичними вміннями та навичками раціонального природокористування (знання найпростіших правил поведінки у природі, вміння оцінювати стан навколишнього середовища, передбачати можливі наслідки своїх дій та дій інших людей і не допускати негативних впливів на природу). Розвиток у дітей потреби у спілкуванні з природою, прагнення до якомога глибшого її пізнання. Активізація діяльності дітей, спрямованої на поліпшення навколишнього природного середовища (догляд за живими об'єктами кутка природи, за рослинами на території дитячого садка, приваблювання птахів та комах на майданчик тощо). Включення малюків у спільну з дорослими природоохоронну діяльність (засвоєння способів збереження чистоти повітря, водойм, ґрунту, економне використання природних ресурсів та ін [65].

...