З точки зору часу, який виділяється на запам'ятовування, виділяють запам'ятовування концентроване, яке здійснюється за одним присідом, і розосереджене, коли засвоєння навчального матеріалу здійснюється декількома прийомами і розосереджується в часі. При концентрованому запам'ятовуванні знання переходять оперативну, короткотривалу пам'ять і швидко забуваються. Розосереджене запам'ятовування сприяє переведенню знань у довготривалу пам'ять. Саме тому використання учнями прийомів розосередженого запам'ятовування є результативнішим.

Важливою умовою забезпечення знань учнів є запам'ятовування не лише як відтворюючої діяльності, а як діяльності, в якій розкриваються і осмислюються нові деталі виучуваного матеріалу - деталі, які за первинного сприймання не помічалися. Значимим при цьому є наведення власних прикладів і фактів, вироблення умінь передавати матеріал своїми словами, осмислення його світоглядної, моральної, естетичної, екологічної спрямованості.

Суттєвою умовою успішного запам'ятовування є його довільність, що спричиняє мобілізацію вольових зусиль учня з метою міцного засвоєння навчального матеріалу.

Правильна організація процесу запам'ятовування дозволяє домагатися засвоєння теоретичного матеріалу школярами, попереджає його механічне зазубрювання, сприяє глибшому осмисленню знань, розвиває мислення, пам'ять, морально-вольові якості.

2 етап. Організація вправ на застосування знань на практиці та формування умінь і навичок. Важливість даного етапу в процесі оволодіння новим матеріалом виявляється не тільки в тому, що знання потрібні людині для практичної діяльності та її духовного розвитку, а в тому, що формування практичних умінь і навичок сприяє глибшому осмисленню матеріалу, який вивчається, розвитку кмітливості та творчих здібностей. Наприклад, за допомогою вправ учні виробляють навички осмисленого і виразного читання, грамотного письма, уміння розв'язувати задачі з математики, орієнтуватися по карті при вивченні географії та історії.

Для організації вправ суттєве значення мають два положення:

До виконання тренувальних вправ учні можуть приступати лише тоді, коли вони добре опанували теорію, осмислили і засвоїли знання;

Процес застосування засвоєних знань на практиці має труднощі, пов'язані з тим, що загальне проявляється у великій різноманітності конкретного, коли сформоване правило, висновок чи закон учень повинен застосувати в новій ситуації.

У сучасній дидактичній системі вправ перші завдання мають репродуктивний характер. Вони спрямовані на актуалізацію (оживлення)раніше набутих знань, чуттєвого і практичного досвіду, на які повинно опиратися засвоєння нових навичок і умінь. Вони виконуються за допомогою вчителя. Перехід до наступних видів вправ передбачає постійне наростання труднощів і складності завдань, підвищення самостійності учнів у їх виконанні і творчий підхід до їх вирішення.

Усе це необхідно врахувати, організовуючи заняття, на яких виробляються уміння і навички застосування засвоєних знань на практиці.

3 етап . Повторення, узагальнення і систематизація вивченого матеріалу з метою поглиблення знань та удосконалення практичних умінь та навичок.

Вихідною основою стадії повторення, узагальнення і систематизації є положення про те, що пізнання є не прямою, а кривою лінією, яка безмежно наближається до спіралі. Це означає, що оволодіння знаннями не зводиться до одного пізнавального акту, суть знання не розкривається одразу всією своєю багатогранністю, а потребує подальшої розумової і практичної діяльності з метою глибшого його засвоєння.

Засвоєння (запам'ятовування) матеріалу, який вивчається, має концентрований характер, при якому знання переходять в оперативну, короткочасну пам'ять і швидко забуваються. Для того, щоб попередити це забування, необхідно перевести знання в пам'ять довготривалу, тобто здійснити розосереджене запам'ятовування, що також вимагає організації повторення вивченого матеріалу, а саме: кожної теми, окремих розділів навчальної програми, а також повторення наприкінці навчального року.

Під узагальненням розуміють мислене виділення якихось властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального знання. На основі узагальнення учні засвоюють поняття, закони, ідеї, теорії, тобто окремі знання, їх системи і структури.

Систематизація -- це розумова діяльність, у процесі якої знання про об'єкти, що вивчаються, організуються в певну систему за обраним принципом. Вищою формою систематизації є організація вивченого І засвоєного раніше матеріалу в таку систему, в якій би чітко вирізнялися її окремі компоненти і взаємозв'язки між ними. Наприклад, система знань про клітину передбачає розкриття структури клітини, як складної органічної системи, її елементів і взаємозв'язків між ними.

Узагальнення і систематизація є складними взаємопов'язаними процесами: ширше узагальнення спричиняє більшу кількість зв'язків та відносин і, відповідно, ширше коло знань, об'єднаних у систему.

З урахуванням ролі та місця в навчальному процесі визначають такі види узагальнення і систематизації: первинне узагальнення, яке реалізується під час сприймання і усвідомлення навчального матеріалу, в результаті якого утворюються загальні уявлення про предмети і явища; локальне узагальнення, яке здійснюється на етапі осмислення нового матеріалу, коли розкриваються причинно-наслідкові та інші зв'язки в предметах і явищах, тобто внутрішня суть об'єктів вивчення; його результатом є засвоєння окремих понять; міжпонятійні (поурочні) узагальнення і систематизації, коли встановлюються загальні ознаки та властивості вивчених понять, здійснюється перехід від менш загальних до більш загальних понять, об'єднання засвоєних понять у систему; його результатом є система понять; тематичні узагальнення і систематизації, що забезпечують засвоєння цілої системи понять, яка вивчалася протягом тривалого часу; підсумкові узагальнення і систематизації слугують для встановлення зв'язків та відносин між системами знань, засвоєними в процесі оволодіння усім курсом; міжкурсові (міжпредметні) узагальнення і систематизації здійснюються з ряду споріднених предметів, наприклад, біологічних (ботаніка, зоологія), географічних (фізична географія материків, фізична географія України), фізичних, математичних, історичних, філологічних.

Такою є система і суть навчально-пізнавальної діяльності на різних етапах оволодіння матеріалом, що підлягає вивченню. Відсутність одного з етапів, тобто порушення цілісності системи, веде до низького результату навчально-пізнавальної діяльності. Лише здійснення учнями повного циклу навчально-пізнавальних дій забезпечує глибоке і міцне оволодіння програмним матеріалом, їх розумовий і загальний розвиток, формування наукового світогляду, всебічну вихованість.

Процесу засвоєння характеризується на сам перед міцністю, під якою розуміють незалежність використання засвоєних знань і сформованих умінь від часу, особливостей ситуацій та умов.

Міцність засвоєння залежить від системності, смислової організованості навчального матеріалу, його особистісної значущості для учня і емоційного ставлення останнього. Іншими словами, засвоєння завжди має бути об'єктом керування, однак власне керування може бути специфічним для кожного навчального предмета (керування може здійснюватись шляхом поетапного формування розумових дій, традиційним навчанням, методами програмованого або проблемного навчання тощо).

7. Принципи навчання

Загальне поняття про принципи навчання як дидактичну категорію, фактори, що обумовлюють розвиток принципів навчання; історичний та класовий характер категорій. Принцип як категорія, що обумовлює діяльність вчителя та діяльність учнів.

Система принципів навчання у різних авторів та їх порівняльна характеристика. Класичні принципи навчання. Принцип виховуючого характеру навчання: історія розвитку, фактори, які обумовлюють виховуючий вплив навчання, реалізація принципу в школах різних суспільних формацій. Активність та свідомість учнів у процесі навчання - основні умови реалізації принципу виховуючого характеру навчання. Зв'язок навчання із життям та досвідом дітей - запорука ефективності навчання. Правила для вчителя. Правила для учнів. Взаємодія принципу виховуючого характеру навчання із іншими дидактичними принципами.

Принцип науковості у навчанні школярів: зміст (науковість як рівень викладу знань, як врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у побудові та змісті викладу, в організації уроку, як засіб зв'язку відповідності науки з навчальним предметом, як використання відповідних методів роботи), зв'язок з іншими принципами, особливості реалізації у навчальному процесі. Правила для вчителя. Правила для учня.

Принцип систематичності: зміст (систематичність як певний по рядок викладу матеріалу, як система наукових знань, як спосіб організації навчального процесу), зв`язок з іншими принципами, особливості його реалізації у школі. Правила для вчителя. Правила для учня.

Принцип наочності у навчальному процесі школи: психологічна обумовленість використання принципу, зміст (наочність як ілюстрація, як засіб включення безпосередньо в практичну діяльність, як аперцепція), два підходи до трактування принципу наочності, наочність як засіб і наочність як принцип. Правила для вчителя. Правила для учнів. а навичок школярів: зміст (міцність на основі запам`ятовування та на основі творчої активності учнів), забезпечення вчителем міцності у засвоєнні знань школярами, дидактичні засоби, що сприяють реалізації принципу міцності, контроль та самоконтроль як засоби перевірки дієвості засвоєного матеріалу. Правила для вчителя. Правила для учнів.

Принцип доступності у навчанні школярів: зміст, два підходи до його розуміння, особливості реалізації у початковій школі, експериментальні дослідження з проблеми доступності. Правила для вчителя. Правила для учнів.

Принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей: зміст, дидактичні засоби та шляхи реалізації. Правила для вчителя.

Правила для учня. Взаємозв'язок між принципами навчання. Системний підхід до реалізації принципів навчання на уроці. Творчі пошуки з проблеми принципів навчання школярів.

Принцип зв'язку навчання з Принцип міцності знань, умінь життям спирається на гносеологічні, соціологічні, загально-педагогічні і психологічні закономірності, а саме: практика -- критерій істини, джерело пізнавальної діяльності; навчальна і трудова діяльність дітей -- універсальний і ефективний засіб формування особистості. Зв'язок теорії з практикою здійснюється через зміст навчання, організацію навчально-виховного процесу. Форми і методи навчання, залежать від вікових та індивідуальних можливостей учнів, уміло організованого політехнічного виховання школярів.

8. Інструктивно-методичні матеріали щодо контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів

Змістом орієнтовних вимог до оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи є виявлення, вимірювання та оцінювання навчальних досягнень, які структуровані у навчальних програмах, за предметами. Оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється вербально: у 1 класі з усіх предметів інваріантної складової. За рішенням педагогічної ради навчального закладу може надаватися словесна характеристика знань, умінь і навичок учнів 2 класу; у 2-4 класах з предметів інваріантної складової: «Інформатика», «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво», інтегрованого курсу «Мистецтво», «Основи здоров'я», «Фізична культура», «Я у світі» та «Трудове навчання»; у 1-4 класах з усіх предметів варіативної складової. Оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється за 12 -бальною шкалою: з предметів інваріантної складової освітніх галузей: «Мови і літератури (мовний і літературний компоненти)», «Математика», «Природознавство». Виявлення рівня навчальних досягнень учнів відбувається в процесі контролю. Основними функціями контролю навчальних досягнень учнів є: мотиваційна, діагностувальна, коригувальна, прогностична, навчально-перевірювальна, розвивальна, виховна. Об'єктами контролю у процесі навчання у початковій школі є складники предметних компетентностей: знання про предмети і явища навколишнього світу, взаємозв'язки і відношення між ними; вміння та навички застосовувати засвоєні знання; досвід творчої діяльності; ціннісні ставлення. Облік результатів контролю ведеться учителем/учителькою у Класному журналі і табелях навчальних досягнень. Структурними компонентами контролю навчальних досягнень учнів є перевірка та оцінювання результатів навчальної діяльності. За формою організації навчально-пізнавальної діяльності учнів перевірка може бути: індивідуальною, груповою, фронтальною; за способом - усною (бесіда, розповідь учня), письмовою (самостійні і контрольні роботи, перекази, диктанти, у тому числі окремі тестові, компетентнісні завдання тощо), а також практичною (дослід, практична робота, навчальний проект, учнівське портфоліо, спостереження, робота з картами, заповнення таблиць, побудова схем, моделей тощо). Перевірка навчальних досягнень учнів здійснюється за допомогою різних методів, вибір яких зумовлюється особливостями змісту навчального предмета, його обсягом, рівнем узагальнення, віковими можливостями учнів. Для перевірки навчальних досягнень учнів необхідно застосовувати завдання різних когнітивних рівнів: на відтворення знань, на розуміння, на застосування в 2 стандартних і змінених навчальних ситуаціях, уміння висловлювати власні судження, ставлення, оцінки. Оцінювання - процес встановлення рівня навчальних досягнень учня/учениці в оволодінні змістом предмета відповідно до вимог чинних навчальних програм. Його результатом є педагогічна оцінка, яка відображається в оцінювальних судженнях і висновках учителя/учительки вербально, або в балах. Виставлення балів обов'язково супроводжується оцінювальними судженнями. Оцінювання у початковій школі ґрунтується на врахуванні рівня досягнень учня/учениці, а не ступеня його невдач. Результати оцінювання навчальних досягнень учнів є конфіденційною інформацією, доступною лише для дитини та її батьків (або осіб, що їх замінюють). При вербальному оцінюванні використовуються як усні, так і письмові оцінні судження, які характеризують процес навчання і відображають кількісний і якісний його результати: ступінь засвоєння знань і вмінь з навчальних предметів та характеристику особистісного розвитку учнів. Характеристика особистісного розвитку учнів відображає самостійність, відповідальність, комунікативність, уміння працювати в групі, ставлення до навчальної праці, рівень прикладених зусиль, сформованість навчально-пізнавальних інтересів, ціннісних орієнтирів та загальнонавчальних умінь тощо та здійснюється вербально під час поточного контролю. Недопустимою є заміна оцінок іншими зовнішніми атрибутами (зірочками, квіточками, прапорцями тощо). Об'єктивність і точність оцінок забезпечуються такими критеріями: якість знань (міцність, повнота, глибина, узагальненість, системність, дієвість) сформованість ключових і предметних компетентностей, способів навчальної діяльності (виконання за зразком, за аналогією, в нових ситуаціях) досвід елементарної творчої діяльності (частково-пошуковий і пошуковий рівні) досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе. У початковій школі застосовують поточний і підсумковий види контролю, які здійснюють шляхом поточної перевірки та поточного оцінювання й відповідно шляхом підсумкової перевірки та підсумкового оцінювання. Поточний контроль здійснюється в процесі вивчення теми/розділу з метою визначення рівня розуміння і первинного засвоєння учнями окремих елементів змісту теми/розділу, зв'язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем/розділів уроків, закріплення знань, умінь і навичок, їх актуалізації перед вивченням нового матеріалу. Поточну перевірку проводять індивідуально або фронтально в усній чи письмовій формі систематично в межах кожної теми, визначеної навчальною програмою. Вона передбачається учителем/учителькою під час підготовки до кожного уроку і знаходить своє відображення у поурочних планах (конспектах) уроків. Поточна перевірка може здійснюватись у формі короткотривалої (10-15 3 хвилин) самостійної письмової роботи, яка охоплює певну частину навчального матеріалу. Як правило, вона носить діагностичний характер. Підсумкова перевірка у 1 класі передбачає підсумкові контрольні роботи у кінці навчального року (контрольне списування, комбінована контрольна робота з математики та індивідуальна перевірка навички читання вголос і розуміння прочитаного). Підсумкова перевірка у 2-3 класах передбачає тематичну перевірку, у 4 класі - тематичну перевірку та підсумкові контрольні роботи у кінці навчального року (з навчальних предметів, що визначені Міністерством освіти і науки України для державної підсумкової атестації). Тематична перевірка здійснюється у формі тематичної контрольної роботи після опанування програмової теми/розділу (2-4 класи). У разі, коли тему/розділ розраховано на велику кількість годин, її/його розподіляють на логічно завершені частини - підтеми/підрозділи. Якщо ж програмова тема/розділ невелика/ий за обсягом, то її/його об'єднують з однією або кількома наступними темами/розділами. Контрольні роботи з будь-якого предмета в початкових класах проводять на другому або третьому уроці за розкладом у середині робочого тижня (бажано - вівторок, середа), не більше однієї такої роботи в день, а протягом тижня - не більше двох (у випадку двох робіт на тиждень, бажано проводити їх у вівторок і четвер). Орієнтовна тривалість виконання роботи становить у другому класі близько 30 хв. , у третьому й четвертому класах - близько 35 хв. Тематична перевірка навчальних досягнень учнів (контрольні роботи) з предметів «Я у світі», «Основи здоров'я», «Трудове навчання», «Образотворче мистецтво», «Музичне мистецтво», «Мистецтво», «Фізична культура», «Інформатика» не проводиться. Поточне оцінювання здійснюється за результатами поточної перевірки - усного опитування учнів на уроці, виконання письмових робіт (класної роботи, зокрема самостійної, практичної роботи тощо). Воно передбачає вербальну оцінку або оцінку в балах на основі Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи. Поточна оцінка за письмову роботу чи усне опитування виставляється у разі достатнього для співвіднесення з критеріями оцінювання обсягу виконаних учнем/ученицею завдань. Фрагментарні усні відповіді учнів на уроці в балах не оцінюються. Під час оцінювання навчальних досягнень учнів, презентованих в усній формі, до уваги беруться: якість знань та умінь - правильність, повнота, глибина, дієвість, гнучкість, конкретність і узагальненість, системність, усвідомленість, міцність; культура мовлення - послідовність викладу матеріалу, правильне вживання термінів, повнота у формулюванні висновків. Під час оцінювання практичної роботи враховують самостійність, дотримання алгоритму, правильність, повноту, усвідомленість. При оцінюванні письмових робіт враховують правильність і обсяг виконаної роботи. 4 Учитель/учителька перевіряє та оцінює якість виконання учнями кожної письмової роботи. Усі письмові роботи навчального і контрольного характеру перевіряються до наступного уроку, на якому рекомендується виконувати роботу над типовими помилками колективно під керівництвом учителя/учительки; над помилками, які є не типовими, організовується індивідуальна робота з учнем/ученицею. У 1 класі на етапі письма окремих літер, цифр правильно написану літеру або цифру вчитель/вчителька обводить як зразок. Графічно неправильно написану літеру або цифру вчитель підкреслює і на полях чи в окремому рядку дає зразок правильного їх написання для практичного вправляння. Під час формування графічних навичок у 1 класі допускається виправлення форми літери чи цифри по написаному з метою вказування, де саме учень/учениця припускається помилки. Неправильність нахилу помічається похилою лінією поряд зі знаком, який дитина написала неправильно. До виправлення помилок у письмових роботах учитель/учителька може підходити диференційовано: виправляти помилки власноруч або підкреслювати слово/вираз тощо з помилкою; підкреслювати саму помилку з метою самостійного виправлення її учнем/ученицею, - враховуючи рівень сформованості відповідної навички у конкретного учня/учениці. У 2-4-х класах виправляти неправильний запис наведенням по написаному не рекомендується. Перевірка графічних навичок у 2-4 класах здійснюється з урахуванням форми, розміру, нахилу, поєднання літер; культури оформлення письмової роботи. Окрема оцінка за графічні навички не ставиться. Усі записи, зроблені вчителем/вчителькою в учнівському зошиті (виправлення помилок, підкреслення, зразки письма, оцінка, фрази типу «Правильно», «Уже значно краще» тощо), виконуються чітко, каліграфічно й охайно. Підсумкове оцінювання здійснюється за тему, семестр, рік. Підсумкове оцінювання за тему з навчальних предметів «Українська мова», «Літературне читання», «Мова національної меншини», «Математика», «Природознавство» здійснюється з урахуванням усіх поточних оцінок, отриманих під час вивчення розділу/теми (підтеми), та оцінки за тематичну контрольну роботу. Підсумкове оцінювання за тему з навчальних предметів «Я у світі», «Основи здоров'я», «Трудове навчання», «Образотворче мистецтво», «Музичне мистецтво», «Мистецтво», «Фізична культура», «Інформатика» не проводиться. 5 Підсумкове оцінювання за семестр здійснюється на основі результатів тематичного оцінювання з урахуванням динаміки рівня навчальних досягнень учня/учениці. Підсумкове оцінювання за рік здійснюється на основі семестрових оцінок також з урахуванням динаміки рівня навчальних досягнень учня/учениці.

9. Методи навчання в початковій школі

уроки-мандрівки

віршовані (римовані) уроки

інтегровані уроки

уроки-теле- та радіопередачі

уроки-дискусії

уроки-змагання

уроки-дослідження

уроки-сюжетні замальовки.

У педагогіці поширені такі класифікації: залежно від походження інформації) словесні наочні практичні методи за подачею навчального матеріалу методи готових знань (учні чи дошкільники пасивно сприймають і запам'ятовують подану педагогом інформацію) дослідницький метод (учні самостійно працюють під час засвоєння знань: аналізують явища, формулюють проблеми, висувають і перевіряють гіпотези, самостійно формулюють висновки), його найкраще реалізувати в умовах проблемного навчання з огляду на мету навчання (М. Данилов, Б. Єсипов) методи здобуття нових знань метод формування умінь і навичок метод застосування знань на практиці методи творчої діяльності методи закріплення знань, умінь і навичок методи перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок

За характером навчально-пізнавальної діяльності учнів методи навчання поділяють на такі: пояснювально-ілюстративний: педагог організовує сприймання та усвідомлення інформації, а учні її сприймають, осмислюють і запам'ятовують репродуктивний: педагог дає завдання, учні вчаться застосовувати знання за зразком проблемного виконання: вчитель формулює проблему і сам її вирішує, а учні уважно стежать за ходом його творчого пошуку частково-пошуковий (евристичний): педагог формулює проблему, а учні поетапно вирішують її під його керівництвом (при цьому поєднується репродуктивна й творча діяльність учнів) дослідницький: вчитель ставить перед учнями проблему, а вони самостійно вирішують її (висувають ідеї, перевіряють їх, підбирають необхідні для цього джерела інформації, матеріали прилади, тощо.

Педагогічні погляди Ш. О. Амонашвілі на методи та форми організації навчання.

На думку педагога-новатора головне у навчанні - це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов'язок вчителя та вихователя

В педагогічній практиці метод - впорядкований спосіб діяльності з досягненням навчально-виховних цілей. Методи навчання - це способи спів діяльності викладача і учнів, направленої на розв'язок задач навчання (дидактичних задач) і дає позитивні наслідки у засвоєнні знань учнями.

· Словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція, коментоване читання тексту підручника);

· Наочні методи (метод ілюстрацій метод демонстрацій, екскурсія, спостереження);

· Практичні методи (вправи, лабораторні і практичні роботи);

· Проблемно-пошукові (висунення проблеми перед учнями, створення проблемної ситуації, розв'язання заданої проблеми, вибір оптимального шляху розв'язання проблем);

· Індуктивно-дедуктивні (базуються на думці учня -- сприймання матеріалу, порівняння, узагальнення, оцінка фактів, явищ, встановлення причинно-наслідкових зв'язків).

"Поетична педагогіка" Амонашвілі

Амоношвилі Шалва Олександрович, грузинський педагог-новатор, доктор психологічних наук, вчений, працював з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку. В своїй праці Ш. О. Амонашвілі “Добридень, діти!” розповідає про свій досвід навчання шестилітніх дітей в школі, спираючись на свою багатолітню педагогічну практику. Треба зазначити, що на час випуску книги (1983), проблема навчання дітей шестилітнього віку була дуже актуальною, оскільки це було певним новаторством, а тому було необхідно уважно поставитися до цього питання.

Цю книгу називають “поетичною педагогікою”, оскільки вона подається не просто в теоретичному викладі сутності проблеми, а у вигляді розповіді Амонашвілі майже про кожний день його роботи з експериментальним класом, зупиняючись на тих питаннях, вирішення яких потребує детального розгляду. Однією з перших задач, які постають в книзі, це потрібно чи непотрібно дітям шестирічного віку навчатися в школі: це забирає в них дитинство чи за правильними методиками це розвиває дітей, готуючи їх до першого класу. Амонашвілі вважає, що саме за правильним підбором методів та форм навчання можна розкрити дитину та зробити з неї особистість. Першою з проблем, які спіткають шестирічну дитину в школі, це перелік правил шкільної поведінки. Амонашвілі зазначає, що кожний учень має сам, спілкуючись з однолітками, встановлювати характер відносин, правил своєї поведінки в суспільстві. Під “сам”, автор має на увазі, організований ним процес виховання, який приведе до виникнення у дитини самостійних етичних висновків. Педагог має чітко підходити до питання організації перерв між уроками. Вони мають бути організовані таким чином, щоб пустощі дітей не заборонялися, а були скеровані в тому напрямку, який буде розвивати дитину. В своєму експериментальному класі автор повісив дошку для малювання крейдою, а також папір для розмалювання олівцями. Був використаний магнітофон для того, щоб діти могли вчитися розпізнавати музичні твори, а також надати вихід своїй енергії, танцюючи під цю музику, тощо. Звертаючи увагу на ігри, які необхідно використовувати у роботі з шестирічними дітьми, автор говорить про те, що “педагогічними можна вважати ігри, які підвищують дітей - всіх разом і кожного зокрема до рівня його престижу, ті ж ігри, які можуть принизити дитину навіть трохи, є непедагогічними, і їх не можна проводити на уроках ”. За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач.

Висновок. Вчитель повинен не тільки ставити ціль або задачу і показувати шлях до її досягнення, а намагатись запропонувати різні підходи і заохочувати дитину робити власний вибір, шукати свою стежку до мети. На думку педагога-новатора головне у навчанні - це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов'язок вчителя та вихователя.

10. Методи усного викладу навчального матеріалу

До групи пояснювально-ілюстративних методів навчання входять насамперед ті, які доцільно характеризувати на основі зовнішніх форм їх прояву: словесні, наочні і практичні.

Словесні методи включають усний виклад навчального матеріалу самим учителем (розповідь, виклад, пояснення, лекція) і діалогічну форму (різні форми бесіди).

Словесні методи спрямовані як на формування і засвоєння понять, так і на формування та відтворення чуттєвих образів. У першому випадку вчитель спирається на словесно-логічний аппарат мислення учнів, а в другому - на конкретно-образне мислення, їхній особистий чуттєвий досвід, інтелектуальні почуття.

Основними показниками успішного застосування словесних методів є правильне, усвідомлене відтворення учнями прослуханої інформації, наступне це розпізнавання і почасти застосування.

Варто передбачити у процесі усного викладу та відразу після нього запитання, які допомагали б виявити, як діти сприйняли й первинно засвоїли навчальний матеріал.

Під час тривалого слухання мобілізуюче значення має відповідна установка на зміст і важливість повідомлення, ритміко-інтонаційна виразність мовлення (обґрунтовані паузи, зміна темпу для різних за значущістю речень, емоційне забарвлення голосу).

Для тренування гостроти сприймання слухової інформації психологи радять такі прийоми: під час слухання учням пропонується сплеском чи іншою дією фіксувати кількість вживань певного слова або виразу, які заздалегідь записані на дошці. Для тренування слухової памяті в третіх-четвертих класах корисним є диктант-гра "Будь точним". Його методика: вчитель один раз читає ланцюжок з 2-3 слів, потім робить паузу, під час якої діти записують те, що запамятали. Кількість слів поступово нарощується до 10-12, змінюється і принцип їх добору. За умов систематичної роботи цей підхід тренує не тільки слухову память, а й увагу та швидкість письма.

Розповідь - монологічна форма усного викладу навчального матеріалу, широко застосовувана в початкових класах. До розповіді вдаються, коли треба повідомити яскраві, нові відомості; висвітлити події, віддалені в часі; розповісти про те, що діти не можуть спостерігати безпосередньо, або про маловідомі факти.

Розповідь -важливе джерело впливу на думку, уяву, емоції молодших школярів, розширення їхнього кругозору.

У початкових класах використовується переважно три види розповіді: опис, художня розповідь, пояснення.

Опис передбачає чітку, виразну, образну характеристику предметів, явищ, подій, їхніх ознак, властивостей тощо. Його найдоцільніше використовувати для повідомлення фактичного матеріалу, наприклад на уроках природознавства, ознайомлення з навколишнім, трудового навчання. Учитель розповідає про зовнішній вигляд тварин, рослин, описує природні зони, водойми, гори тощо.

Художня розповідь, як правило, багата на образні засоби мовлення (порівняння, епітети), звернена до уяви та емоцій дітей. Художню розповідь можна використовувати на уроках читання (розповіді про письменників, обставини написання творів, особисті враження, спогади тощо), малювання (ознайомлення з життям художників, розповіді про картини), ознайомлення з навколишнім.

Щоб активізувати учнів під час слухання розповіді, слід подбати про емоційний настрій дітей, підтримання їхньої уваги. Розповідь у початкових класах має бути короткою - у межах 4-5 хвилин, інколи до 7хв.

Якщо ж вона триваліша, її слід поєднувати з іншими методами та прийомами: включення наочності, елементів бесіди, запис опорних слів на дошці тощо.

Розповідь-пояснення використовується у випадках, коли треба не просто передати певну інформацію, а розкрити в логічній послідовності, доказово розповісти про певні причинно-наслідкові зв'язки, залежності між об'єктами, розкрити сутність способів дій, які слід чітко запам'ятати. Пояснення може включати елементи бесіди, опору на схеми, ілюстрації, зорові образи. Цей метод навчає школярів стежити за ходом думки вчителя, вибирати й запам'ятовувати найістотніше.

Пояснення - послідовний, логічний, чіткий, доступний дітям виклад способів дій, складних питань, що поєднується зі спостереженнями учнів за демонструванням, дослідом. Пояснення найчастіше застосовують, ознайомлюючи учнів з правилами, способами дій на уроках математики, мови, художньої пращ, фізичної культури, природознавства. Інструкції для молодших учнів мають бути чіткими, включати не більш як 4-5 завдань, формулюватися невеликими, доступними за змістом реченнями.

Бесіда - метод навчання, за якого вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою запитань підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого.

Бесіда має великі можливості для керування пізнавальною діяльністю школярів, активної участі кожного в аналізі явищ, фактів, порівнянні й зіставленні їх, у формулюванні висновків, узагальнень. Велика і виховна її роль: бесіда вчить колективного пошуку істини, допомагає формувати переконання, дає змогу яскравіше виявитись індивідуальності учня, розвиває критичність, самостійність, уміння доводити, переконувати. Метод бесіди цінується за його рухливість, гнучкість.

Бесіда - це діалог: запитання вчителя й відповіді учнів

Запитання мають бути короткими, точними, логічно послідовними, активізувати різні мислительні операції. Важливо, щоб запитань було небагато, але достатньо для досягнення мети даної бесіди. Рекомендується поставити питання всьому класові, після чого зробити невеличку паузу для обдумування і вже потім викликати учня для відповіді.

Види бесід поділяються на: за дидактичною метою (підготовча або вступна, пояснювальна, підсумкова, контрольно-перевірна) та за рівнем пізнавальної самостійності учнів (репродуктивно-вітворювальна, евристична). Бесіда, в процесі якої учні засвоюють новий матеріал, може будуватися індуктивним шляхом (від окремих фактів, прикладів, спостережень до загальних висновків) і дедуктивним (від загального положення, твердження, висновку до окремого випадку, конкретного факту, прикладів, які ілюструють або підтверджують загальне).

Підсумкова бесіда, як правило, завершує вивчення нового матеріалу або є розгорнутим підсумком уроку. Під час такої бесіди вчитель пропонує запитання для узагальнення матеріалу уроку, виявлення емоційного ставлення дітей до вивченого, висловлення оцінних суджень про роботу всього класу в цілому та окремих

Отже, методи усного викладу навчального матеріалу в початковій школі застосовують у вигляді різних видів розповідей (опис, художня розповідь, інструкція, доповнення, розповідь-пояснення), бесід (вступна, пояснювальна, підсумкова, контрольно-перевірна).

Методи усного викладу

У всіх класифікаціях присутні методи усного викладу знань.

До них відносяться розповідь, пояснення, роз'яснення, бесіда, інструктаж.

Виділяються наступні функції цих методів: мотиваційна: створення психологічної установки на засвоєння нового матеріалу, мотивація пізнавальної діяльності учнів під час вивчення певної теми, створення проблемної ситуації; інформаційна: розкриття змісту фактичного матеріалу, опис природного середовища, певного об'єкта, повідомлення про події, явища, розкриття причинно-наслідкових зв'язків між предметами і явищами навколишнього світу;

- виховна: рішення всіляких виховних завдань, що виникають під час вивчення навчального матеріалу;

- узагальнююча: зведення знань у певну систему;

- організаційна: пояснення учням способів майбутньої діяльності ;

- контрольно-коригувальна: встановлення зворотного зв'язку, отримання інформації про те, як діти засвоюють знання, виправлення помилок.

Словесні методи застосовуються на всіх етапах навчання: під час підготовки до засвоєння нового матеріалу, в процесі його пояснення, засвоєння, узагальнення та застосування.

11. Наочні методи навчання, їх роль та особливості використання

Метод навчання -- спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

З поняттям «метод навчання» пов'язане поняття «прийом навчання».

Прийом навчання -- деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття «метод». Особливість наочних методів навчання полягає у використанні зображень об'єктів і явищ, конкретних образів, які безпосередньо сприймають учні. До таких методів належить ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. Ілюстрування -- оснащення ілюстраціями статистичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін. У навчальному процесі нерідко ілюструють предмети в натурі (рослини, живі тварини, мінерали, техніку та ін. ), зображення об'єктів, що вивчаються (фотографії, картини, моделі та ін. ), схематичні зображення предметів вивчення (географічні, історичні карти, графіки, схеми, діаграми тощо). Так ілюстрації допомагають учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття. Демонстрування -- використання приладів, дослідів, технічних установок та ін. Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчитель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає виділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповідні пояснення. Використовуючи розглянуті методи, вчитель повинен забезпечити всебічний огляд об'єкта, чітко визначити головне, детально продумати пояснення, залучити учнів до пошуку потрібної інформації. Самостійне спостереження - безпосереднє сприймання явищ дійсності. Школа має великі можливості для організації спостережень, їх можна вести на уроці (лабораторні і практичні заняття), використовуючи наочні посібники, під час екскурсій. Наприклад, за завданням учителя біології учні тривалий час спостерігають за ростом рослин. Формування складних географічних понять (клімат, погода) потребує самостійних спостережень упродовж року за атмосферою. Такі спостереження привчають учнів глибше аналізувати їх, порівнювати, робити висновки, занотовуючи все це в свої щоденники. Методика організації будь-якого виду самостійного спостереження потребує послідовного використання його елементів. Це інструктаж учителя про мету, завдання і методику спостереження (повторення або вивчення навчального матеріалу, необхідного для свідомого виконання завдань спостереження), здійснення спостереження, фіксація, відбір і аналіз його результатів учнем, узагальнення і формулювання висновків (вивчення вчителем поданих учнями матеріалів спостереження, їх аналіз і оцінка виконаної роботи). Ефективність методу спостереження залежить від того, якою мірою зібрані під час спостереження матеріали вивчають і відповідно обробляють під керівництвом учителя й на їх основі роблять певні висновки, узагальнення.

12. Практичні методи навчання у початкових класах, їх роль та особливості використання

Практичні методи передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні. До них належать вправи, а також лабораторні, практичні, графічні, дослідні роботи. Вправи - багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння І супроводжується свідомим контролем і коригуванням. Використовують такі види вправ: підготовчі - готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці; вступні - сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій; пробні - перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні - набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням); творчі - за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контрольні - переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи). Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатньою для формування навички. Вправи не повинні бути випадковим набором однотипних дій, а мають ґрунтуватися на системі, чітко спланованій послідовності дій, зокрема поступовому ускладненні, їх не слід переривати на тривалий час. Ефективність вправляння залежить і від аналізу його результатів. Лабораторні роботи - вивчення у шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Цінність лабораторних робіт у тому, що вони сприяють зв'язку теорії з практикою, озброюють учнів одним із методів дослідження в природних умовах, формують навички використання приладів, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні наукові висновки і пропозиції. Організаційно такі роботи проводять у формі фронтальних занять або індивідуально. До початку лабораторної роботи вчитель інструктує учнів, формулюючи її мету, знайомлячи їх з обладнанням, пояснюючи, в якій послідовності і як виконувати роботу, вести записи і оформляти результати. Для лабораторних робіт складають картки-інструкції, з якими учні можуть ознайомитись індивідуально. Вчитель стежить за виконанням роботи кожним учнем й у разі потреби дає консультацію. Під час виконання лабораторної роботи учні повинні дотримуватися правил техніки безпеки. Завершується лабораторна робота усним або письмовим звітом кожного учня. За характером діяльності учнів близькі до лабораторних робіт практичні роботи. Вони передбачені навчальними програмами, їх виконують після вивчення теми чи розділу курсу. Практичні роботи мають важливе навчально-пізнавальне значення, сприяють формуванню, вмінь і навичок, необхідних для майбутнього життя та самоосвіти. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати й пояснювати явища, що вивчаються. Зміст і методика виконання практичних робіт залежать від специфіки навчального предмета. Етапи проведення практичних робіт: пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи) - показ (інструктаж) - проба (2-З учні виконують роботу, решта спостерігає) - виконання роботи (кожен учень виконує роботу самостійно) - контроль (роботи учнів приймають і оцінюють). Графічні роботи - роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів. Ними є креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм. Техніку графічного зображення учні опановують на уроках креслення і малювання, математики, фізики, хімії, географії, історії, біології. Дослідні роботи -пошукові завдання і проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів. Їх застосовують у процесі вивчення будь-яких предметів, передусім на факультативних і гурткових заняттях. Учні складають звіти про свої спостереження за розвитком рослин, життям тварин, природними явищами; пишуть огляди науково-популярної літератури, твори на вільну тему. Елементи пошуковості, дослідницької діяльності сприяють вихованню у них активності, ініціативи, допитливості, розвивають їхнє мислення, спонукають до самостійних пошуків. Серед практичних методів навчання особливе місце займає метод проектів. Метод проекту - метод пошуку, така організація навчання, за якого учні набувають знань у процесі планування та виконання практичних завдань - проектів, що дає змогу тісно поєднувати теорію з практикою. Проектні технології мають певні переваги: одночасне поєднання індивідуальної та колективної діяльності, можливість самореалізації, робота в команді; реалізація вікових потреб у самостійній і практичній діяльності; оцінювання результатів, їх суспільна значущість; можливість бачити результати своєї діяльності; можливість застосування в процесі роботи над проектом сучасних технологій вчителями і учнями; використання всесвітньої мережі Інтернету; використання різноманітних форм взаємодії.

Проекти класифікуються за:

- напрямами діяльності (дослідницькі, інформаційні, прикладні);

- кількістю учасників (індивідуальні, парні, групові);

- тривалістю (короткочасні, середньо тривалі, довгострокові);

- формами проведення (екскурсії, експедиції, дебати, "круглі столи", семінари, конференції, фестивалі, тренінги, аудіо- та відео проекти).

Реалізовують метод проектів проводиться під час урочної, позаурочної та позакласної роботи. Активне впровадження сучасних методів навчання, особливо дослідницьких, потребує, щоб вчитель сучасної школи був творчою особистістю, втілював у собі риси кваліфікованого фахівця і досвідченого педагога, здатного творити і діяти у сучасному інформаційному суспільстві.

13. Інтерактивні методи навчання, їх характеристика та особливості використання у початковій школі

Методи навчання в Українській школі Ейдетики.

Інтерактивне навчання -- це навчання, яке відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учасників навчального процесу.

Інтерактивність в навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, знаходження у режимі бесіди, діалогу, дії. Відповідно, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, у якому той, хто навчається, є учасником. Який здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає тільки слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власно створюючи це. Суть інтерактивного навчання полягає у тім, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель рівноправні, рівнозначні суб'єкти навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, який ніколи не “замикає” навчальний процес на собі. Головним у процесі навчання є зв'язки між учнями, їх взаємодія і співпраця. Результати навчання досягаються взаємними учасників процесу навчання, учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання. Організація такого навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації тощо.

Крім того, використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співробітництва тих, хто навчає і тих хто навчається, вчить їх конструктивній взаємодії, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці, створює доброзичливу атмосферу, значно підвищує мотивацію учнів до навчання.

На сьогодні в Україні вже відомо і описано щонайменше чотири групи методів, в кожній з яких нараховується до 10 різних підходів. Тому їх практичне застосування потребує від учителя насамперед відповідної обізнаності. До того ж, кожен з методів вимагає чіткої покрокової реалізації з обов'язковим прогнозуванням результатів, тобто технологічного підходу, що неможливо без спеціальної фахової підготовки вчителя до організації інтерактивного навчання.

Отже, метод інтерактивного (комунікативно-проблемного) навчання можна поєднувати з груповою роботою на уроці й застосовувати на різних етапах вивчення тем. Його можна застосовувати одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або як фрагмент повторювально-узагальнюючого уроку.

Існує декілька варіантів групової роботи: діалог, синтез думок, спільний проект, конференція, диспут, суд, конкурс, «атака на організатора» тощо. Наші вчителі активно використовують такі інтерактивні методи: «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Займи позицію», «Навчаючи -- вчуся», «Робота в парах», «Ток - шоу», «Розігрування правової ситуації в ролях», «Ажурна пилка», «Коло ідей», «Акваріум», «Суд від свого імені», «Прес». «Мікрофон» Метод «Мікрофон» дає можливість кожному висловлювати думку, швидко, по черзі, відповідаючи на запитання. «Мозковий штурм» Це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень, який спонукає учасників виявляти свою уяву та творчість. Він передбачає вільне висловлення думок усіх учасників і допомагає знаходити багато ідей та рішень. Учитель на уроці називає тему «Мозкового штурму».

Ейдотехніка - це технологія з обробки, зберігання та відтворення інформації, в основі якої лежить використання найбільш ефективних та перевірених практикою прийомів запам'ятовування, заснованих на максимальному використанні образного типу інформації. Уперше термін «ейдетика» був озвучений німецьким психологом Еріком Йєншем, який вважав що «ознакою ейдетизму є - емоційна забарвленість образів» і довів, що образне мислення - закономірна стадія дитячого розвитку. Методи популярної сьогодні ейдотехніки базуються на максимальному використанні образного типу інформації, а саме: * вільних асоціацій, пов`язаних з предметними образами;

* колірних асоціацій;

* геометричних;

* тактильних асоціацій;

* предметних асоціацій;

* асоціацій, викликаних друдлами;

* звукових асоціацій; * смакових асоціацій;

* нюхових асоціацій;

* графічних асоціацій;

Є такі основні методи ейдетики:

1. Метод фантастичної розповіді. Учню початкової школи надзвичайно важко запам'ятати ряд слів, які не пов'язані між собою. Наприклад: злива, барабан, кінь, молоко, гніздо, книга. За методикою ейдетики потрібно уявити образ кожного слова та уявно пов'язати з образом наступного, малюючи в уяві фантастичний мультик або складаючи фантастичну розповідь. Орієнтовно така розповідь може виглядати так: «Надворі почалася сильна злива. Дощові краплі гучно стукали по барабану. Цього гуркоту дуже злякався кінь. Щоб заспокоїтися, кінь попрохав у свого господаря склянку молока. Господар вирішив, що молоко знаходиться у гнізді великого птаха. 2. Метод Аткінсона. Це метод запам'ятовування слів, який ґрунтується на використанні ключових слів або фонетичних (звукових) асоціацій. Таким чином можна вивчати іноземні слова, учні уявляють у зв'язку з їхнім звучанням щось смішне, цікаве, незвичайне. Тому одразу відпадає необхідність у зазубрюванні. Даний метод можна використовувати для запам'ятовування правопису українських словникових слів. Для цього треба підібрати до нього співзвучну фразу так, щоб вона містила в собі якусь частину цього слова. 3. Метод запам'ятовування цифр та чисел за асоціаціями. Цифри та числа треба розфарбувати уявою. Кожну цифру учень перетворює в образ, який вона йому нагадує. 4. Метод графічних асоціацій. Його ефективність перевірена методистом, фахівцем з ейдетики м. Києва Ольги Пащенко. Вона зазначає, що матеріали графічних асоціацій, дають хороший ефект при вивченні літер і цифр. Робота з літерами описана в книзі «Асоціативне вивчення букв з елементами ейдетики». Мишчина мордочка легко утворює літеру М. Лапки лисички утворюють літеру «Л».

14. З історії розвитку організаційних форм навчання у початковій школі

Добір змісту і методичного забезпечення уроку. Порівняльні можливості фронтальних, індивідуальних та групових форм навчання молодших школярів. Форма організації навчання -- зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. Головними особливостями організаційних форм навчання є: по-перше, певний зовнішній вияв функції учителів й учнів відповідно до розпорядку, по-друге, діяльність учителя й учнів здійснюється в певних часових межах --урок може тривати 45 чи З0 хв. , бути спареними, по - третє склад учнів може бути постійним або змінним. До сучасної форми навчання людство прийшло не відразу. Так, у школах давнього світу панувала система індивідуального навчання вчитель навчав кожного учня окремо. У середньовічних школах домінувала індивідуально-групова система навчання: в одній групі збирались учні з різним рівнем підготовки, заняття проводились без усталеного розкладу, дітей приймали протягом навчального року. У VI--XVII ст. у братських школах України й Білорусі виникла нова форма організації навчальних занять, яка передбачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтальної з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовувались різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Учням давали домашнє завдання, виконання якого перевірялось під час занять, що мали назву «уроки». Доцільність класно-урочної системи навчання та шляхи її впровадження обґрунтував у XVII ст. Я. -А. Коменський. У XVIII ст. у Західній Європі, Америці робились спроби відмовитись від класно-урочної системи, стала розвиватись белл-ланкастерська система навчання, розроблена англійськими педагогами А. Белло т Дж. Ланкастером. Суть її полягала у взаємному навчанні, коли старші учні початкової школи й ті, що добре вчилися, були помічниками вчителя і під його керівництвом навчали решту учнів. На початку XX ст. знову були спроби відмовитись від класно-урочної системи навчання. У США, Англії, деяких інших країнах Заходу стали впроваджувати системи індивідуалізованого навчання, покликані готувати активних, ініціативних, енергійних функціонерів держави, найпоширенішою з яких був дальтон-план від м. Дальтон у США). Згідно з не скасовували уроки; навчальні класи ставали предметними «лабораторіями», кожен учень працював самостійно, виконували тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі були консультантами й контролерами. У другій половині 20- років у дещо зміненому вигляді дальтон-плана намагались перенести до радянської школи. Основні його ідеї були втілені в лабораторно-бригадній організації навчання, з якою замість класів створювали «лабораторії», учнів поділяли на невеликі групи-бригади (по 5--7 осіб), вчились у цих групах за спеціальними підручниками («робочими книгами»), виконували складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмету. До організаційних форм навчання, що використовують в середніх школах будь-якого типу, належать: урок, екскурсія, семінар, факультатив, предметний гурток, консультація, домашня навчальна робота, практикум. До загальних форм організації навчання належать урочна і позаурочна, у кожній з яких використовують фронтальну, групову та індивідуальну форми організації навчальної роботи. Критерієм такого поділу є не кількість учнів, а характер зв'язків між ними в процесі пізнавальної діяльності.