Освіта в початкових класах

Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнів передбачає спільну діяльність класу для реалізації навчальних завдань. Учні під керівництвом учителя одночасно виконують спільну для всіх роботу, обговорюють, порівнюють та оцінюють її результати. Це сприяє формуванню довірливих стосунків між педагогом та школярами, стійких пізнавальних інтересів. Фронтальна форма може бути реалізована в процесі проблемного чи пояснювально-ілюстративного викладу матеріалу, виконання репродуктивних чи творчих завдань. При цьому необхідно враховувати індивідуальні особливості кожної дитини, а не націлюватись на абстрактного ідеального учня, запобігати нівелюванню пізнавальних можливостей і рівня сформованості знань, умінь та навичок школярів. Групова форма організації навчальної діяльності учнів передбачає поділ їх на групи для розв'язання однакових чи різних завдань. Під час поділу на групи слід брати до уваги індивідуальні особливості кожного школяра, його навчальні можливості для виконання завдання. Кількість учнів у групах має становити 3-6 осіб. Результати спільної роботи в групах за вмілого керівництва вчителя, стимулювання пізнавальної діяльності дітей завжди значно вищі порівняно з виконанням цього завдання кожним учнем самостійно.

Робота в групі формує колективну відповідальність та індивідуальну допомогу кожному як з боку вчителя, так і з боку однокласників. Групова форма роботи найбільш доцільна під час проведення практичних і лабораторних робіт з природничих дисциплін, формування навичок усного мовлення на уроках рідної та іноземної мов, уроків трудового навчання для розв'язання конструктивно-технічних завдань. Проте під час організовування групової роботи можуть виникнути певні труднощі: сильні учні іноді гальмують ініціативу і самостійність слабших; окремі групи не можуть ефективно працювати без ретельної і постійної допомоги з боку вчителя; робота в групах під час уроку іноді порушує ритм та чітку організацію заняття.

Індивідуальна форма організації навчальної роботи передбачає постановку перед кожним учнем спеціально дібраного відповідно до рівня його підготовки і навчальних можливостей завдання для самостійного розв'язання. Такі завдання спрямовані на роботу з підручником, навчальною і методичною літературою, джерелами інформації (довідники, словники, енциклопедії, хрестоматії, карти), на розв'язування задач, прикладів, організацію спостережень та експериментів, написання есе, творів, рефератів, доповідей. Індивідуальну роботу часто використовують у процесі програмованого навчання. У дидактичній літературі розрізняють індивідуальну й індивідуалізовану форми організації навчання. Індивідуальна характеризується тим, що учень виконує спільне для всього класу завдання, не контактуючи з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. Індивідуалізована форма спрямована на самостійне виконання специфічних завдань з урахуванням індивідуального темпу навчально-пізнавальної діяльності кожного школяра. Методичне забезпечення уроку: а) використання та особливості поєднання форм навчання, обґрунтованість їх вибору, відповідність принципам навчання; темп уроку; методика проведення різних етапів уроку: постановка пізнавальних завдань перед учнями; методика перевірки домашніх завдань; методика викладання нових знань; методика закріплення навчального матеріалу; методика перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок учнів; використання прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів; організація репродуктивної та творчої діяльності учнів, їх співвідношення; застосування на уроці проблемного та елементів програмованого навчання; врахування індивідуальних особливостей та інтересів учнів, рівня їх підготовленості, здійснення індивідуалізації навчання та диференційованого підходу до учнів; організація різних видів самостійної роботи учнів, їх місце на уроці; домашнє завдання, його обсяг і вчасність подання; використання на уроці виховних можливостей навчального матеріалу, формування наукового світогляду, моральних, трудових, естетичних та інших якостей особистості, культури навчальної праці; виявлення та реалізація на уроці внутріпредметних та міжпредметних зв'язків у навчальному матеріалі, обґрунтування їх педагогічної доцільності.



15. Основні типи уроків у початковій школі, їх структура та дидактичні особливості

Інтегровані уроки та використання міжпредметних зв'язків.

Урок - це цілісний, логічно завершений, обмежений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну й планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв'язання визначених завдань Основними типами уроків, які проводяться в школі, є такі:

1) комбіновані (змішані);

2) уроки засвоєння нових знань;

3) уроки засвоєння навичок і умінь;

4) уроки застосування знань, навичок і умінь;

5) уроки узагальнення і систематизації знань;

6) уроки перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і умінь

1Етапи комбінованого уроку визначаються так:

1. Повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння школярів.

2. Перевірка, оцінка і корекція засвоєних раніше знань, навичок і вмінь.

3. Відтворення і корекція опорних знань учнів.

4. Сприймання і осмислення, узагальнення і систематизація учнями нових знань.

5. Підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.

Урок засвоєння нових знань:

-перевірка домашнього завдання;

-актуалізація і корекція опорних знань;

-повідомлення теми, цілей і завдань уроку;

мотивування учіння;

-сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу;

-осмислення зв'язків і залежностей між елементами вивченого матеріалу;

-узагальнення і систематизація знань;

підсумки уроку;

-повідомлення домашнього завдання.

Урок формування навичок і вмінь:

-перевірка домашнього завдання,

-актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь;

-повідомлення теми, цілей і завдань уроку;

актуалізація мотивації учіння учнів;

-вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи);

-первинне застосування нових знань (пробні вправи);

-самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи

за зразком, інструкцією, завданням);

-творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи);

-підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань:

-повідомлення теми, цілей та завдань уроку;

-актуалізація мотивації учіння учнів;

-відтворення й узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань; -узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповідних наукових ідей;

-підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок практичного застосування знань, навичок і вмінь:

-перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь;

-повідомлення теми, цілей і завдань уроку;

-актуалізація мотивації учіння учнів;

-осмислення змісту й послідовності застосування способів виконання дій;

-самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою вчителя;

-звіт учнів про роботу і теоретичне обґрунтування отриманих результатів;

-підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок контролю і корекції знань, навичок і вмінь:

-повідомлення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів;

-перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять;

-перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення;

-застосування учнями знань у стандартних і змінних умовах;

-перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт;

-підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Методика визначених типів уроків складається з трьох частин:

-організація роботи -- 1--3 хв. ;

-основна частина (формування знань, навичок і вмінь; їх засвоєння, повторення, закріплення і контроль; застосування на практиці тощо) -- 35--40 хв. ;

-підведення підсумку уроку і повідомлення домашнього завдання -- 2--3 хв.

Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику проведення класичного уроку, в результаті чого в навчальний процес впроваджуються нестандартні уроки.

Нестандартний урок -- це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Найпоширеніші серед них -- уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки -- ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки, театралізовані уроки, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки-сумніви, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-концерти, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.

Отже, форма організації навчання є важливою дидактичною проблемою, яка безпосередньо впливає на результативний компонент навчального процесу. Вона тісно пов'язана з методами і засобами навчання, бо кінцевий результат визначається комплексом дидактичних умов, серед яких важливе місце посідають організаційні форми навчання. Інтегровані уроки. Довгий час терміни „міжпредметні зв'язки” та „інтеграція навчального матеріалу” вживалися як синоніми. Проте згодом намітилася їх диференціація: „у тих випадках, коли один предмет є основним, а відомості з іншого викладаються лише в допоміжній ролі з метою повторення, прискорення процесу навчання чи закріплення знань, умінь і навичок є підстава говорити про міжпредметні зв'язки.

Інтеграція - це створення нового цілого на основі виявлення однотипних елементів і частин у кількох раніше різних одиницях, пристосування їх у раніше неіснуючий моноліт особливої якості” х Словосполучення „інтеграція навчання” у Педагогічному словнику тлумачиться як „відбір та об'єднання навчального матеріалу з різних предметів з метою цілісного, системного й різнобічного вивчення важливих наскрізних тем (тематична інтеграція); це створення інтегрованого змісту навчання - предметів, які об'єднували б в єдине ціле знання з різних галузей” Характеризуючи міжпредметні зв'язки, слід зазначити, що у Педагогічному словнику вони тлумачаться як „дидактичний засіб, який передбачає комплексний підхід до формування й засвоєння змісту освіти, що дає можливість здійснювати зв'язки між предметами для поглибленого, всебічного розгляду найважливіших понять, явищ. На думку авторів словника, міжпредметні зв'язки відображають комплексний підхід до виховання й навчання, який дає можливість виділити як головні елементи змісту освіти, так і взаємозв'язки між навчальними предметами. Питанням інтегрованого навчання та організації міжпредметних зв'язків на уроках присвячено багато праць українських вчених.

Так, наприклад, уроки інтегрованого змісту та уроки з використанням міжпредметних зв'язків, О. Я. Савченко також розглядає як різні дидактичні поняття, оскільки міжпредметні зв'язки передбачають включення в урок запитань і завдань з матеріалу інших предметів, що мають допоміжне значення для вивчення певної теми. Це, на думку науковця, окремі короткочасні моменти уроків, які сприяють глибшому сприйманню та осмисленню якогось конкретного поняття. Натомість під час інтегрованого уроку „учні ознайомлюються зі змістом різних предметів, включаються у несхожі між собою види діяльності, що підпорядковані одній темі” За М. М. Фіцулою, для інтегрованих уроків та уроків з міжпредметними зв'язками характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку й вихованню. Вказуючи на особливості цих типів уроків, він зазначає, що „міжпредметні уроки ставлять за мету „спресувати” матеріал кількох предметів, при інтегрованих уроках матеріал кількох тем подається блоками”. Різні види діяльності (художньо-трудова, малювання, читання, слухання тощо), які притаманні урокам інтегрованого змісту, роблять їх цікавими, запобігають втомлюваності дітей, посилюють інтерес до навчання та школи в цілому. Реалізація міжпредметних зв'язків та проведення інтегрованих уроків сприяє розкриттю творчих здібностей кожного вчителя, урізноманітненню методів та організаційних форм навчання для посилення інтересу учнів до знань, активізації мислення, оволодіння системою наукових знань і, зрештою, підвищення результативності всієї навчально-виховної роботи.



16. Підготовка вчителя до уроку. Умови ефективності уроку

Дидактичні особливості уроків для учнів шестирічного віку. Підготовка вчителя до уроку Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Так підготовка складаєтьс з двох етапів: попереднього і безпосереднього. Попередня підготовка до уроку Передбачає вивчення навчальної програми; і пояснювальної записки, зміст самої програми, усвідомлення мети і завдань навчальної дисципліни в цілому та мети і завдань, які вирішує кожна тема. Учитель знайомиться з підручником, навчальними посібниками, з спеціальною, педагогічною і методичною літературою, з досвідом роботи інших учителів, аналізує власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмету в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення міжпредметних зв'язків треба орієнтуватися в змісті суміжних навчальних дисциплін. Перед початком навчального року вчитель розподіляє час на вивчення всіх тем програми, визначаючи відповідні календарні терміни з урахуванням кількості тижневих годин, відведених на цей предмет навчальним планом і розкладом занять. До початку вивчення розділу або великої теми він планує систему уроків (тематичне планування), що забезпечує логіку вивчення змісту матеріалу, формування вмінь і навичок в учнів. Плануючи роботу з конкретної теми, вчитель визначає її місце в системі курсу.

Водночас продумує, які нові ідеї, поняття, вміння, навички треба сформувати в учнів у процес вивчення цієї теми; які знання із вивчених раніше розділів програм слід використати, щоб учні добре зрозуміли новий матеріал і включили його до системи своїх знань. Безпосередня підготовка до уроку Потребує глибокого продумування кожного його структурного елемента і може відбуватися в такій послідовності: а) формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку стосується освітніх, розвиваючих виховних аспектів. Освітня мета полягає в тому, щоб домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу; розвиваюча - розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, активність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізнавальної діяльності та ін. ; виховна - сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колективу класу; б) визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Опрацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпредметні зв'язки, дібрати нові факти, приклади для наповнення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню навичок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів; в) вибір форм організації навчання. Підібравши тип уроку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного елементу. Важливо продумати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи; г) вибір методів і прийомів навчання. Йдеться про методи, які використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємо доповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтерес учнів до предмета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність навчальної праці, виконання домашнього завдання; активність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, потенційні можливості кожного; ґ) наочно-технічне оснащення уроку.

Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці; д) визначення змісту й методики виконання домашнього завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продумати зміст інструктажу щодо його виконання; е) складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру - послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на кожен етап Уроку, необхідне для проведення уроку обладнання та навчальні посібники. є) перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уроку, і способи їх подолання; ж) перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному етапі й під час перевірки виконання учнями домашнього завдання. Головна мета навчально-виховного процесу з шестирічними учнями -- підготувати їх до систематичного навчання в наступних класах. Саме тому під час вивчення всіх предметів велика увага приділяється загальному й фізичному розвитку дітей, формуванню нового типу діяльності - навчання.

Найвиразніше дидактичні особливості уроку в першому класі виявляються у способах організації навчальної діяльності і в структурі. Зокрема, на уроках широко представлено ігрові форми навчання, тривалість уроку скорочено до 35 хв. , обов'язково проводяться динамічні паузи, немає домашніх завдань, а є розгорнуте повторення, по-іншому оцінюються результати навчальної праці. Фактично навчання на уроці відбувається у межах 30 хв. , оскільки в його структурі -- одна-дві динамічні паузи, які разом з організаційним моментом тривають близько 5 хв. Таке зменшення тривалості уроку ставить перед учителем суворі вимоги щодо раціонального використання часу й прискорює перехід від одного етапу до іншого.

Отже, урок стає динамічнішим.

Зменшення тривалості уроку загострює проблему економного використання часу уроку.

Ось деякі поради щодо заощадження часу:

1) кожний урок обов'язково розпочинати відразу після дзвінка;

2) майже всі записи на дошці робити заздалегідь;

3) усе обладнання має бути «під рукою»;

4) запитання класу ставити однозначно, конкретно, не провокувати дітей на перепитування, емоції, вигуки;

5) довести до мінімуму зауваження, що стосуються порушень дисципліни (особливо недоцільні вони під час пояснення матеріалу, читання, розгляду картин);

6) уникати багатослівних інструкцій щодо наступної роботи, не повторювати їх;

7) ретельно продумувати проведення дидактичних ігор, щоб не було потреби уточнювати правила й пояснювати використання реквізиту.

8) сприймання деяких фактів (ознак, властивостей предметів, явищ, об'єктів);

9) спостереження, аналіз і виділення з допомогою вчителя істотних, повторюваних ознак, їх усвідомлення через різноманітні вправи і, нарешті, первинне елементарне узагальнення, яке може бути у формі уявлення, поняття, зразка висловлювання, міркування, способу дії.

17. Особливості підготовки та проведення відкритого уроку. Нестандартні уроки, їх види і особливості організації та проведення у початковій школі

На відкритому уроці педагог демонструє колегам свій позитивний або інноваційний досвід, реалізацію методичної ідеї, застосування методичного прийому чи методу навчання. У цьому сенсі відкритий урок - це засіб поширення інноваційного досвіду. Відкриті уроки відносяться до колективних форм методичної роботи. Вони допомагають спільно визначити та на конкретних прикладах показати, які методи, прийоми й педагогічні засоби доцільно використати при вивченні найбільш складних тем програми, як краще та ефективніше використати на уроках технічні засоби навчання, як організувати та провести лабораторно-практичні роботи, як при мінімальних затратах навчального часу досягти ефективного засвоєння учнями нового навчального матеріалу, як вчити учнів думати, робити висновки тощо. Відкритий урок повинен мати методичну мету.

Наприклад, «Ознайомлення педагогів з методикою розвитку в учнів навичок вирішення навчальних завдань» або «Показати відвідувачам уроку методику організації навчальної діяльності в групах» тощо. До підготовки та проведення відкритих уроків висувається ряд вимог: -відкриті уроки проводять педагоги, які мають високий рівень науково-методичної підготовки та забезпечують високу ефективність навчально-виховного процесу. Урок педагога, працюючого по-старому, більше не може бути джерелом інноваційного досвіду; -молоді та малодосвідчені педагоги, що мають менше двох років педагогічного стажу не повинні проводити відкриті уроки. Вони можуть тільки відвідувати відкриті уроки, які є джерелом інноваційного досвіду; -відкриті уроки присвячуються лише актуальним проблемам методичної науки. Методична розробка або методичні рекомендації до відкритого заняття повинні відображати питання організації та конкретизацію методики навчально-виховного процесу на занятті. Педагог, який готує відкрите заняття, розглядає в методичній розробці цілісний навчально-виховний процес на уроці у світлі тих педагогічних завдань, які покладені в основу заняття. Методи та засоби, що використовуються вчителем, взаємодія педагога з учнями, способи організації їх навчальної діяльності мусять допомогти іншим педагогам критично оцінити всю систему роботи вчителя, що була продемонстрована на уроці та викликали бажання її удосконалення. Структура методичної розробки повинна містити анотацію, схему уроку, детальний конспект (сценарій) заняття, зразки дидактичного матеріалу, список літератури, що використана тощо. В анотації необхідно викласти значення та роль відкритого уроку, педагогічні цілі, завдання, що стоять перед викладачем, очікувані результати.

Особливу увагу в анотації слід приділити педагогічній технології чи методиці, за якою проводиться відкрите заняття. При проведенні відкритого уроку дотримуються всі вимоги до навчально-виховного процесу. Урок повинен проводитись у звичайних умовах, з узвичаєного тривалістю і т. д. Створення особливих умов для відкритих уроків, по-перше, порушує усталений режим навчально-виховної роботи, по-друге, ідеалізовані умови ставлять під сумнів тиражованою новації. Відкритий урок не повинен завдавати шкоди системі знань, умінь і навичок учнів. Учні повинні отримати стільки знань, скільки вони засвоїли б на звичайному уроці. Також неприпустимо пояснення лише тієї частини теми, яка дозволяє найбільш яскраво демонструвати новий методичний прийом, залишаючи на самостійне вивчення, що залишилася. Для відвідувачів обов'язково готується робоче місце. Місця повинні розташовуватися за спиною учнів, щоб відвідувачі не відволікали їх увагу. Не можна садити відвідувача поруч з учнями; учень, що сидить за однією партою зі стороннім, навряд чи зможе сконцентрувати увагу на змісті навчального матеріалу. Число відвідувачів на відкритих уроках не може бути безмежним.

Як показує освітня практика, цією вимогою часто нехтують: іноді у класі з 25 учнів сидять 15-20 вчителів. Відкриті уроки та їх зміст не повинні суперечити навчальним програмам. Не можна непомірно розширювати зміст навчального матеріалу, щоб показати нову методику, неприпустима організація вивчення проблем, які не включені в програму. Не рекомендується також збільшувати час, відведений на вивчення тем.

18. Позаурочні форми навчання у початковій школі. Методика проведення екскурсій як позаурочної форми навчання

У навчально-виховному процесі сучасної школи, крім уроку використовують позаурочні форми: семінари; практикуми; факультативи; екскурсії; предметні гуртки; домашня навчальна робота; консультації. Домашня навчальна робота. Вона доповнює діяльність учнів на уроках, відрізняється великою самостійністю, проводиться без керівництва учителя. Деякі педагоги відкидають необхідність домашніх завдань, але більшість підкреслює велике значення домашньої роботи для формування навички самостійної розумової праці, почуття відповідальності за доручену справу.

Існують різноманітні види домашніх завдань: а) робота з текстом підручника; б) виконання різноманітних вправ і розв'язування задач; в) виконання письмових і графічних робіт. У практиці досвідчених учителів зустрічаються і такі види домашніх завдань: а) прочитати статтю в науково-популярній книзі або журналі; б) переглянути кінофільм; в) проконсультуватися у тієї чи іншої особи про якусь подію, факт; г) спостерігати природне чи побутове явище; ґ) провести нескладний дослід.

Домашня робота виконується учнями успішно, якщо сформовано пізнавальний інтерес, дотримано принципів доступності, посильності, оптимальності, а також якщо своєчасно повідомлено об'єм домашнього завдання, учитель систематично його перевіряє, удома є умови для його виконання. У нормативних документах про школу вказано норми часу для виконання домашнього завдання: 1 клас -- до 1 години; 2-3 класи -- до 1,5; 4-5 класи -- до 2; 6-7 класи -- до 2,5; 8 клас -- до 3; 9-11 класи --до 4. Семінарські заняття для учнів IX -- XI класів -- одна з поширених форм організації повторення і контролю за вивченим матеріалом. Вони проводяться під час вивчення фізики, хімії, історії, біології, математики та інших предметів. Учитель вибирає тему, складає план та програму семінару, підбирає літературу, рекомендує, у кого можна проконсультуватися щодо проблеми, залучає всіх учнів, розподіляє завдання, проводить консультації. Теми повідомлень, рефератів і доповідей формулюються в проблемній формі. Починається семінар вступним словом учителя, у якому говориться про висунуті проблеми для обговорення, їх актуальність. Семінар буде ефективним лише за умови активності, хорошої підготовки учнів. Іноді на семінарах виступають опоненти. Потрібно спонукати учнів до дискусії, не обходити гострих, злободенних питань. У кінці підводяться підсумки, здійснюється зв'язок із завданнями навчання. Практикуми -- це лабораторні і практичні заняття в лабораторіях, майстернях, навчальних кабінетах, на дослідних ділянках, у навчально-виробничих комбінатах, бригадах. Під час практикумів учні проявляють більше самостійності, творчості, завдання дається всім однакове або для груп учнів. Кожен учень виконує всі роботи. Учитель добивається самостійності учнів при виконанні завдань, для цього він складає плани, інструкції, вказівки.

Структура практикуму: повідомлення теми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, навичок, умінь учнів; мотивування навчальної діяльності учнів; ознайомлення учнів з інструкцією; підбір необхідного обладнання та матеріалів для виконання роботи під керівництвом учителя; складання звіту; обговорення і теоретична інтерпретація одержаних результатів. Факультативні заняття проводяться на добровільних засадах, за вибором учнів, це місток між навчальним предметом і наукою. Вони проводяться для учнів VII -- XI класів. Існують факультативи: з поглибленого вивчення навчальних предметів; з вивчення додаткових дисциплін з одержанням спеціальності; міжпредметні факультативи. Факультативи поділяються на теоретичні, практичні і комбіновані залежно від дидактичної мети. Факультативні заняття проводяться за спеціальними програмами, у зв'язку з уроками, поєднуються лекції і практичні заняття; учні багато працюють самостійно з додатковою літературою. Відповідно до типу факультативу формуються групи учнів, підбираються форми і методи роботи, форми проведення факультативних занять -- уроки, семінари, екскурсії, дискусії тощо. Навчальні екскурсії. Слово екскурсія латинського походження, воно означає "вилазку", відвідування якогось місця чи об'єкта з метою його вивчення.

Екскурсія -- це така форма навчання, при якій учні сприймають і засвоюють знання шляхом виходу до місця розміщення об'єктів, які вивчаються (природи, заводів, історичних пам'яток), і безпосереднього ознайомлення з ними. Екскурсії виконують низку важливих функцій: реалізують принцип наочності, підносять науковість навчання, зв'язок із життям, сприяють політехнічному навчанню, сприяють профорієнтації учнів на робітничі та інші професії. У навчальних програмах для кожного предмета дається обов'язковий перелік екскурсій та їх зміст. Типи екскурсій: програмні і позапрограмні; тематичні і комбіновані; вступні, поточні, заключні; ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні, виробничі. Методика проведення екскурсії включає в себе підготовку екскурсії, вихід (виїзд) учнів на об'єкти, обробку (опис) матеріалів екскурсії, підбиття підсумків. Вимоги до проведення екскурсії: наявність у школі системи екскурсійної роботи і підготовка вчителя до неї; чітке визначення освітньої і виховної мети, змісту екскурсії; правильний вибір екскурсійних об'єктів; раціональне поєднання слова і наочності; мотивація пізнавальної діяльності учнів; організаційна чіткість проведення екскурсії; дотримання правил техніки безпеки і правил поведінки під час екскурсії. Предметні гуртки і наукові товариства організуються в школі для учнів, які прагнуть до розширення і поглиблення своїх знань, до технічної творчості, до дослідницької роботи. Гуртки створюються на добровільних засадах з учнів V-VІ, VII-VIII класів. Керівництво гуртками здійснюють учителі, батьки учнів, спеціально запрошені люди. Зміст гурткової роботи включає в себе: поглиблене вивчення питань програми; ознайомлення з життям і творчістю видатних учених, письменників, діячів культури, з найновішими досягненнями науки і техніки; підготовку вечорів, організацію технічного моделювання і дослідницької роботи; зустрічі з ученими тощо. В останні роки набули поширення наукові товариства школярів, Малі академії.

Вони об'єднують, координують роботу гуртків, організують зустрічі з діячами науки і техніки. З фізичної культури і спорту організовуються різноманітні спортивні секції. У ході роботи різних гуртків педагог повинен передбачити і виховні питання: моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання; високу організованість і дисципліну під час занять; залучення якомога більше учнів до роботи в гуртках; активність і самостійність учнів під час занять. Олімпіади, конкурси, виставки учнівських робіт стимулюють навчально-пізнавальну діяльність учнів, розвивають творчі здібності і бажання позмагатися у вивченні шкільних предметів, у технічному моделюванні.

Консультації, заліки, екзамени -- це теж позаурочні форми навчання, крім того, вони ще виконують контролюючі функції.

19. Мета та основні принципи виховання молодших школярів. Методи виховання та їх класифікація. Гра як метод виховання молодших школярів

Мета виховання -- сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людин в узагальненій формі.

Вона об'єктивно відображає вимоги конкретного суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин змінюється і мета виховання.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини.

В епоху Відродження ідеал всебічного розвитку особистості знайшли відображення в педагогічних поглядах педагогів-гуманістів Ф. Рабле і М. Монтеня. Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його думку, з цією метою в школі повинні вивчатися мови, математика, астрономія, природознавство, історія, право. Важливою складовою всебічного розвитку він вважав мислення. М. Монтен передусім позитивно оцінював в античному вихованні його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він виділяв розумовий розвиток, моральне і фізичне виховання. Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу. Процес виховання ґрунтується на таких принципах:

1. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання - формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудової діяльності. Умовами реалізації його є підпорядкованість виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявність перспектив, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну участь у ньому, готувати їх до трудової діяльності. Цьому сприяє використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до участі в громадській роботі. Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, формують у собі психологічну, моральну і практичну готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини - це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості є складним і суперечливим процесом, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідні правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовність боротися з ними.

4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається він і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Умовою його реалізації є усвідомлення учнями, що праця - єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, усебічного розвитку особистості, а сумлінне ставлення до неї - важлива позитивна риса.

5. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується він на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту, форм, методів і прийомів виховання, а також єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

6. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип виховання зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини і відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив є могутнім засобом виховання, і певні риси особистості формуються тільки в колективі. Водночас вони усвідомлюють значення згуртованості колективу та його думки для виховання школярів, переконуються, що участь у самоврядуванні сприяє розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін.

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду. А, як відомо, виховання творчої особистості можливе за існування умов для вияву самостійності й творчості, схвалення ініціативи та самодіяльності учнів. Це передбачає безпосередню їх участь у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьому важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності дитячого самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.

8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. Повага до учня втілюється у шануванні його особистої гідності (педагог має уникати будь-яких дій, висловлювань, які її принижують), врахуванні його уподобань і бажань при визначенні або конкретизації цілей навчання і способів їх досягнення, у серйозному ставленні до його думок. Цей принцип передбачає єдність педагогічних вимог до вихованців, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага їхньої думки та ін. Його реалізація ускладнюється наявністю серед учнів складних, озлоблених дітей. Однак педагог повинен бути терплячим до всіх дітей, поважати їх людську гідність.

9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Наприклад, важливою вимогою до організації виховного процесу і однією з умов підвищення його ефективності є індивідуальна корекція загальної системи виховання. Результати виховного процесу залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. "Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, - писав К. Ушинський. 10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер. Реалізація цього принципу передбачає передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними.

11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Ці вимоги мають охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнів повинна не лише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Методи виховання: Методи виховання -- способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Методи виховання поділяють на загальні (їх застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові(використовуються переважно в одному з них-- правовому, економічному чи фізичному).

Класифікація методів виховання: А) методи формування свідомості особистості; До неї належать: а) словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); б) метод прикладу Б) методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльності; До неї належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправлення, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.

В) методи стимулювання поведінки і діяльності вихованців;

До неї належать змагання, заохочення і покарання.

Г) методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу.

До четвертої групи методів виховання відносять педагогічне спостереження, бесіду, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів і суспільно корисної роботи, виконання доручень, створення ситуації для вивчення поведінки учнів.

Гра -- діяльність людини з моделювання іншого виду діяльності з розважальною чи навчальною метою.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться - пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію. У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра - творчість, гра - праця. “Праця - шлях дітей до пізнання світу” - писав О. М. Горький. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна ф-ція діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів і взаємостосунків, вчиться розрізняти добро та зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, і з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.

20. Розумове виховання молодших школярів, його основні завдання. Завдання та зміст естетичного виховання молодших школярів

Розумове виховання -- цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

Розумове виховання -- діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.

Мета розумового виховання -- забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду.

Його зміст -- система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки.

Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані та постійно поповнюватися.

Завдання розумового виховання:

-розвиток мислення, уміння пояснювати сутність явищ і використовувати їх у практичній діяльності;

-забезпечення гармонійної єдності розвитку мислення, почуттів, волі та діяльності;

-розвиток і формування дослідницьких умінь (спостереження, аналіз, синтез, узагальнення, проектування, прогнозування, моделювання тощо);

-розвиток допитливості, жадоби до знань;

-формування в учнів уміння активно сприймати світ, керуватись у практичній діяльності власними переконаннями.

Основним завданням розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів. За В. О. Сухомлинським, мислення - це дискретна робота мозку особистості. Під час протікання розумової діяльності відбувається перехід від однієї думки до наступної.

Мислення -- процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах. Існують такі види мислення: діалектичне -- вміння бачити в явищі суперечності, тенденції розвитку, зародження нових; логічне -- встановлення узагальнених зв'язків між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему; абстрактне -- абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виділення загальних та істотних і на цій основі формування абстрактних понять; узагальнююче -- знаходження загальних принципів і способів дій, що поширюються на певну низку явищ; категоріальне -- вміння об'єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності; теоретичне -- здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку тих чи тих галузей знань, виявлення залежності та закономірності існуючих між явищами зв'язків; індуктивне --рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків; дедуктивне

-- рух думки від загального до окремого; алгоритмічне -- неухильне дотримання інструкції, яка вказує строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату; технічне -- розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих процесів; репродуктивне -- актуалізація засвоєних знань для розв'язання завдань відомого типу або виконання дій у знайомих умовах; продуктивне -- самостійне вирішення людиною нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення; системне -- здатність виявляти зв'язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, покладені в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства. Естетичне виховання -- формування в особистості здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності.

Спрямоване воно на формування в людини гуманістичних якостей, здатності відчувати і розуміти красу, жити за її законами.

Завдання і зміст естетичного виховання.

Естетичне виховання покликане ознайомити людину із загальними закономірностями художнього освоєння дійсності, сутністю і формами відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, роллю мистецтва в розвитку суспільства. Серед найголовніших завдань естетичного виховання виокремлюють: -- формування естетичних понять, поглядів, переконань, здатностей розуміти прекрасне, правильно естетично оцінювати факти, явища, процеси; -- виховання естетичних почуттів, уміння отримувати насолоду від сприймання прекрасного в навколишній дійсності та мистецтві; -- формування потреби і здатності створювати прекрасне в житті та мистецтві на основі розвитку власних творчих здібностей, опанування знань і практичних умінь у певному виді мистецтва. У естетичному вихованні молоді використовують різні джерела прекрасного: образотворче мистецтво, музику, літературу, театр, кіно, архітектуру тощо.

Важливим джерелом є й художня література. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література -- важливий засіб розвитку інтелекту учнів. Цінність театру, кіно, телебачення, естради, цирку як засобів естетичного виховання у тому, що вони поєднують у собі елементи багатьох видів мистецтва: літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю.

Особливим фактором естетичного виховання є природа. Як зауважував В. Сухомлинський, розглядаючи квітку чи окрему пелюстку, крильце метелика чи пушинку тополі, дитина не повинна забувати глобальну істину: природа -- це єдине ціле, якому притаманна гармонія взаємозв'язків і залежностей, яке є джерелом і суттю життя.

21. Завдання морального виховання учнів початкових класів. Екологічне виховання молодших школярів

Моральне виховання -- це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності.

Завданням морального виховання завжди було виховання доброти, чуйності, готовності допомогти будь-якій людині, здатність співчувати, виховання внутрішньої потреби жити та діяти за принципами загальнолюдської моралі:

- послідовно залучати дітей і підлітків до дотримання моральних норм суспільства;

- формувати позитивний моральний досвід самих дітей;

- спрямовувати їх свідомість, почуття, поведінку на оволодіння основами моралі і реалізацію моральних норм у повсякденному житті;

- формувати моральне обличчя особистості як члена демократичного суспільства.

Мета і завдання морального виховання тісно пов'язані між собою і спрямовані на формування всебічно розвиненої особи.

Основою змісту морального виховання дитини є відносини, які вона реалізує у своїй етично-діяльнісній сфері. Мірою реального і потрібного суспільству типу моральних відносин виступає ідеал особистості, він визначає ближню та дальню перспективу для виховання і самовиховання.

Моральне виховання є складовою частиною комплексного виховного процесу. Воно тісно пов'язане з екологічним, естетичним, розумовим та трудовим вихованням. Не можна сказати, що моральне виховання здійснюється відокремлено, бо моральні якості виховуються під час будь-якої діяльності: розумової чи фізичної, трудової, естетичної чи екологічної.

Екологічне виховання -- це систематичний вплив на учнів з метою формування екологічної культури, тобто нагромадження екологічних знань, виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її, формування вмінь і навичок діяльності природничого і географічного циклів.

Метою екологічної культури виховання є формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального ставлення до навколишнього природного середовища.

Вивчення педагогічних умов екологічного виховання здійснюється на основі ознайомлення з теоретичними даними з наукових джерел, узагальнення передового педагогічного досвіду та власного досвіду роботи, це зокрема, такі вимоги:

· комплексний підхід до вивчення природи, з використанням міжпредметних зв'язків;

· врахування вікових, індивідуально-психологічних особливостей школярів;

· організація безпосередньої діяльності учнів по охороні та поліпшенню природного середовища своєї місцевості під час навчальної та суспільно-корисної праці;

· вибір оптимальних норм, методів і прийомів екологічного виховання;

· вплив вчителів на вихованців власним прикладом бережливого, дбайливого ставлення до навколишнього середовища;

· єдність дій усього педагогічного колективу школи в екологічному вихованню учнів

22. Завдання і зміст трудового виховання. Економічне виховання учнів початкових класів. Професійна орієнтація молодших школярів

Трудове виховання -- процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Трудове виховання покликане забезпечити вирішення таких завдань:

-- психологічна підготовка особистості до праці (усвідомлення соціальної значущості праці, формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, дбайливо ста витися до результатів праці тощо);

-- практична підготовка до праці (озброєння вихованців необхідними знаннями, вироблення у них умінь і навичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури);

-- підготовка до свідомого вибору професії.

Головна складова системи трудового виховання -- трудове навчання, що триває від першого класу до закінчення школи.

Його зміст визначає навчальна програма з трудового навчання для кожного класу.

Важливим аспектом психологічної підготовки підростаючого покоління до праці на сучасному етапі є формування в нього самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Це сприяє розвитку в характері людини відповідальності, підприємливості, ініціативності, творчого підходу до справи.

...