Освіта в початкових класах

Економічне виховання -- організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури особистості.

Економічне виховання покликане вирішувати такі завдання : ¦ ознайомлення молоді із законами ринкової економіки, шляхами підвищення її ефективності, вдосконалення виробничих відносин; системою і методами управління виробництвом; ¦ формування здатності до економічного мислення, вміння оволодівати новими методами і прийомами праці; ¦ виховання почуття і рис ефективного господаря; ¦ розвиток здорових матеріальних потреб, умінь розпоряджатися грошима. У сфері особистого життя економічна діяльність передбачає; ¦ планування та організацію особистого бюджету, доходів та витрат сім'ї; ¦ економічно обґрунтоване оцінювання товарів, які купуються для особистих потреб, їх раціональне використання; ¦ раціональне ставлення до свого здоров'я, режиму і способу життя.

Окрім того, кожен громадянин повинен дбайливо ставитися до природи, активно протидіяти безгосподарництву щодо природних ресурсів, а також вивчати і осмислювати економічну політику своєї держави, по можливості впливати на неї. Зміст економічного виховання школярів обирають, орієнтуючись на формування в неї моральних та ділових якостей, необхідних для майбутньої трудової діяльності.

Органічною частиною виховної роботи, важливим етапом психологічної та практичної підготовки учнів до трудової діяльності є їх правильна професійна орієнтація.

Професійна орієнтація -- система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні і психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування у них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Профорієнтація покликана вирішувати такі завдання:

-- ознайомлювати учнів з різними видами професій та вимогами до їх носіїв; -- виховувати в молоді спрямованість на самопізнання і власну активність як основу професійного самовизначення;

-- формувати вміння зіставляти свої здібності з вимогами, необхідними для набуття конкретної професії, складати на цій основі реальний план оволодіння професією;

-- розвивати професійно значущі якості особистості.

Профорієнтаційна робота складається з таких компонентів, як професійне інформування, професійна діагностика, професійне консультування, професійний відбір, професійна адаптація.

Професійне інформування -- система виховної роботи, що передбачає ознайомлення учнів із різними професіями; зі змістом трудової діяльності в кожній із них; із вимогами, які ці професії висувають до людини, а також із тим, де ними можна оволодіти. Завдяки професійному інформуванню учні займають активну профорієнтаційну позицію, що відповідає суб'єктивним та об'єктивним умовам вільного, свідомого професійного самовизначення особистості.

Професійна діагностика -- система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих рис і якостей.

Професійне консультування -- надання особистості на основі її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів професійного самовизначення.

Воно передбачає також навчання учнів прийомам оцінювання власних якостей, щоб установити свою фахову відповідність. Педагоги консультують і батьків учнів, щоб вони змогли надати дітям допомогу в обранні майбутньої професії.

23. Фізичне виховання у початковій школі. Режим дня молодшого школяра та його виховні можливості

Фізичне виховання - система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології, яка озброює теорію і методику фізичного виховання знаннями про закономірності розвитку організму людини, вплив різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ, спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей організму.

Система фізичного виховання має мету - на основі повного використання засобів фізичної культури та спорту реалізувати можливості всебічного розвитку молодого населення України, удосконалити їхні рухові здібності і водночас сформувати моральні та вольові якості, які характеризують суспільно активну особистість; забезпечити на цій основі підготовленість кожної людини до плідної праці та інших важливих для суспільства видів діяльності.

Зміст мети розкривається у завданнях з урахуванням специфічних аспектів фізичного виховання та його взаємозв'язку з іншими видами виховання визначають три групи основних завдань: оздоровчі, освітні, та виховні. Успішне розв'язання завдань фізичного виховання молодших школярів можливе лише в тому разі, якщо воно стане органічною частиною всього навчально-виховного процесу школи, предметом спільної турботи педагогічного колективу, учнівських організацій, батьків, громадськості.

Зміцнення здоров'я і сприяння правильному фізичному розвиткові учнів є важливим завданням початкової школи. Фізичний стан дитини її здоров'я є тим підґрунтям, на якому розвиваються всі її сили і можливості, в тому числі й розумові.

Завдання зміцнення здоров'я дитини передбачає загартування її організму. З цією метою заняття фізкультурою по можливості слід проводити на повітрі, а у приміщенні необхідно дотримуватись гігієнічних вимог.

Для молодших школярів дотримання режиму дня має особливе значення. З одного боку, їхня нервова система ще далеко не зріла і межа виснаження нервових клітин досить низька, а з іншого боку -- нові умови життя, необхідність адаптації до нелегких для організму дитини фізичних і психічних навантажень, пов'язаних із систематичним навчанням, ламання старих стереотипів поводження і діяльності та створення нових, висувають підвищені вимоги до всіх фізіологічних систем. Упорядкованість чергування праці і відпочинку сприяє оптимізації функцій організму, кращої адаптації до умов школи з мінімальними фізіологічними затратами, а порушення режиму дня призводять до серйозних відхилень у здоров'ї дитини, і насамперед до неврозів.

Основними компонентами режиму дня молодшого школяра є сон, перебування на свіжому повітрі (прогулянки, рухливі ігри, заняття фізкультурою і спортом), навчальна діяльність у школі і вдома, відпочинок на власний вибір (вільний час), прийом їжі, особиста гігієна.

Особливе значення для нормальної життєдіяльності має сон. Не випадково в цьому функціональному стані людина проводить майже третину свого життя. Сон відіграє роль відновлюючого процесу, у якому здійснюється генеральне "чищення" всього організму, він необхідний для нормальної розумової діяльності, комфортного психологічного стану. Отже, гігієнічно повноцінний сон, тобто сон з достатньою тривалістю і глибиною, з точно встановленим часом відходу до сну і пробудження, є найважливішим елементом режиму дня. Діти молодшого шкільного віку мають вкладатися спати о 20 г ЗО хв -- 20 г 45 хв (але не пізніше 21 г). Раннє засинання дуже важливе для дитини, бо відповідає нормальній біоритмічній кривій коливань цілої низки біохімічних, фізіологічних, психофізіологічних показників

Найсприятливіший час підйому дитини після пічного сну -- 7--7,30 год ранку, таким чином, загальна тривалість нічного сну молодшого школяра -- 10,5--11 год. Дітям з ослабленим здоров'ям, що швидко стомлюються, з підвищеною збудливістю нервової системи необхідно спати довше. Таким дітям рекомендований денний сон тривалістю 1--1,5 год. Денний сон рекомендується усім першокласникам. При зростанні розумових і фізичних навантажень (у період гострої адаптації до умов шкільного навчання) тривалість сну доцільно збільшувати приблизно па 1 год, щоб пом'якшити до синхронізуючий вплив цих навантажень.

Після підйому учень має зробити гімнастику, ранковий туалет, поснідати і відправитися в школу. Бажано, щоб дитина йшла пішки, не кваплячись. Перебування на повітрі надзвичайно корисно. Це сприяє інтенсифікації фізіологічних функцій у ранкові години, підготовляє організм до майбутньої навчальної діяльності. В школу потрібно приходити за 10--15 хв до початку занять, щоб не поспішаючи готуватися до уроку. Це дасть змогу сконцентрувати увагу на матеріалі наступної навчальної діяльності.

Після закінчення уроків бажано, щоб шлях зі школи додому дитина проходила повільно, не витрачаючи зайвої енергії і довше дихала свіжим повітрям.

Вдома учень має переодягнутися, помити руки, пообідати, після чого першокласники й ослаблені діти більш старшого віку мають спати 1 -- 1,5 год. Першокласникам і ослабленим дітям після . сну, а здоровим учням другого і наступного класів після обіду, корисно відпочити на відкритому повітрі (у саду, парку, на ковзанці, у дворі) близько 1,5 год, граючись у рухливі ігри, займаючись фізкультурою і спортом. Це надзвичайно корисно для здоров'я, підвищує життєвий тонус і працездатність дітей. Однак потрібно стежити, щоб фізичне навантаження було помірним. Якщо воно надмірно інтенсивне або перебування на свіжому повітрі затягується, працездатність різко знижується і наступне виконання домашніх завдань буде менш ефективне і якісне. Самостійні навчальні заняття з підготовки до уроків мають бути строго регламентовані. Існуюча сьогодні думка "більше занять -- більше успіхів" помилкова. У жодному разі не слід перевищувати час підготовки уроків, що рекомендується (І ют. до 45 хв, II кл. до 1 год, III і IV кл. -- 1,5 год), а за можливості краще його скорочувати.

Кожній дитині необхідно мати постійне робоче місце. Раціонально обладнаний куточок сприяє зосередженню, а звичка підтримувати в ньому порядок виховує почуття відповідальності.

Для учня бажано виділити окрему кімнату. Якщо ж такої можливості немає -- затишне місце біля вікна. Стіл поставити так, щоб світло падало зліва. Праворуч від стола розмістити етажерку або прикріпити полицю для книжок. Основна вимога до обладнання робочого місця -- меблі мають відповідати зростові школяра.

Приготування домашніх завдань варто починати завжди у визначені години, не пізніше 16 год, тому що ближче до вечора то менше сприятливим стає функціональне тло. Звичка займатися у той самий час сприяє налаштуванню всього організму на розумову роботу. Відповідно до Листа Міністерства освіти і науки України 1/9-468 від 29. 12. 2001 року першокласникам не даються завдання додому, тому у цей час вони можуть малювати, ліпити, читати книжку, вирізати, тобто займатися улюбленими справами.

Самопідготовку учням радимо починати з завдань середньої складності, потім переходити до найскладнішого і важкого матеріалу, а завершувати роботу виконанням найлегших завдань. Такий порядок приготування уроків сприяє поступовому входженню в роботу, складні завдання виконуватимуться на тлі високої працездатності, а легкі -- під час її спаду. Спочатку варто виконувати письмові завдання, а потім переходити до усних.

Напружена розумова праця не може довгий час бути ефективною. Тому під час виконання домашніх завдань через кожні 15--20 хв необхідно робити короткі перерви з виконанням фізичних вправ (фізкультпаузи, фізкультхвилинки) і зняттям зорової напруги (шляхом фіксації погляду на далеких предметах, колових рухів очей та ін. ). Це сприяє швидкому відновленню працездатності та запобігає стомленню. Через 40--45 хв роботи варто влаштувати більш тривалу перерву (близько 10 хв).

У режимі дня учня передбачається час, який школяр використовує відповідно з індивідуальними нахилами, бажаннями, інтересами, так званий вільний час. Ним варто скористатися після самопідготовки домашніх завдань і складає в режимі дня молодшого школяра 1 -- 1,5 год. У цей час учні можуть читати художню літературу, малювати, конструювати, дивитися телевізійні передачі тощо.

Читання має займати провідне місце серед усіх загальнокультурних інтересів учня у позанавчальпий час. Однак читання також пов'язане з напругою кори великих півкуль головного мозку і зорового аналізатора. З огляду на це тривалість безперервного читання художньої літератури для молодших школярів не повинна перевищувати 1 -- 1,5 год при дотриманні всіх необхідних гігієнічних рекомендацій (достатнє освітлення, правильно вибрана поза, періодичний відпочинок для очей).

У вільний час діти мають посильно допомагати родині. Молодші школярі можуть залучатися до прибирання кімнати, миття посуду, догляду за кімнатними рослинами і домашніми тваринами тощо. Подібна праця сприятиме не тільки правильному вихованню дитини, а й фізичному розвиткові, зміцненню здоров'я.

У вечірній час дітям бажано гратися на свіжому повітрі. Особливо корисна прогулянка після вечері, перед сном, тривалістю близько ЗО хв. Вона знімає стомлення, що накопичується на кінець дня, знижує збудження нервової системи, сприяє швидкому засинанню. Діти молодшого шкільного віку мають проводити на свіжому повітрі 3-3,5 год. на день. На жаль, у сучасних умовах у дітей нерідко порушується саме цей дуже важливий компонент режиму дня, що негативно позначається на їхньому здоров'ї і працездатності.

Режим харчування молодшого школяра передбачає прийом їжі чотири-п'ять разів на день: сніданок, другий сніданок, обід, полуденок, вечеря.

Пам'ятайте, що точне виконання режиму харчування сприяє засвоєнню їжі. Коли вона надходить в організм своєчасно (в установлений та звичний час), у шлунку виділяється травний сік. Це покращує травлення. При безладному харчуванні їжа не засвоюється повністю і перевантажує шлунок та кишківник. Особливо шкідливе порушення режиму, коли після нерегулярного харчування розвивається голод. Він, як правило, призводить до переїдання та значного перевантаження організму. Останнє веде до захворювання органів травлення та ожиріння, яке стає ґрунтом для гіпертонії, атеросклерозу та інших захворювань. У режимі дня школяра достатній час передбачається для гігієнічних процедур. Особиста гігієна - це ранковий і вечірній туалет, ранкова гімнастика з наступними водними процедурами, перевдягання після школи і прогулянок та ін. Кожний із цих елементів потребує небагато часу для виконання, але загалом на них затрачається не менше 3 год. на добу.

24. Завдання, зміст, основні напрямки та форми позакласної виховної роботи з молодшими школярами

Позакласна робота -- різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи. Позакласна робота проводиться в поза навчальний час у вигляді занять з гімнастики, легкої атлетики, лижної підготовки та туризму, в секціях, гуртках.

Позакласна робота є добровільною, тому не повинна включати в себе обов'язкових видів змагань, обов'язкових звітових показників і документів. Навчальні плани позакласних занять також мають не примусовий, а рекомендований характер. Позакласні заняття повинні розвивати навики самостійної роботи школярів.

Позашкільна робота - освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Завдання позакласної та позашкільної роботи:

· закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;

· розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у них наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти;

· формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів;

· організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг;

· поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

Завдання основних напрямів всебічного розвитку особистості.

Всебічний розвиток людини, що є головною метою виховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.

Завдання розумового виховання:

· Озброєння учнів знаннями основ наук.

· Формування наукового світогляду.

· Оволодіння основними розумовими операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація).

· Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці.

Завдання морального виховання:

· Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань.

· Виховання моральних почуттів.

· Вироблення навичок і звичок моральної поведінки.

Завдання трудового виховання:

· Психологічна підготовка особистості до праці.

· Практична підготовка до праці.

· Підготовка школярів до свідомого вибору професії.

Завдання естетичного виховання:

· Формування естетичних понять, поглядів і переконань.

· Виховання естетичних почуттів.

· Виховання потреби і здатності створювати прекрасне в житті та мистецтві.

Завдання фізичного виховання:

· Виховання здорової зміни, бажання спілкуватися про своє здоров'я, постійно займатися фізичною культурою і спортом.

· Підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для цього прикладними видами спорту.

· Підготовка до фізичної праці, виховання працездатності.

Добровільний характер участі в ній - учні можуть обирати профіль занять за інтересами.

Суспільна спрямованість діяльності учнів - зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав потребам розбудови української держави, відображає досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва.

Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів - ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу.

Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юнацької та художньої творчості - ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.

Зв'язок з навчальною роботою - позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках.

Форми організації виховання поділяють на масові, групові (гурткові), індивідуальні.

Масові форми виховної роботи.

До них відносять конференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Групові форми виховної роботи.

До цих форм належать політичні інформації, години класного керівника, гуртки художньої самодіяльності, робота з пресою, радіо - і телепередачами, екскурсії, походи та ін

Індивідуальні форми виховної роботи

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, через “внутрішні умови”. Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихованцями.

В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо.

Позакласне читання має на меті формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення культури читання.

Колекціонування позитивно впливає на загальний розвиток учнів, навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує дослідницькі навички, виховує цілеспрямованість і наполегливість.

Самостійні заняття

Мета і завдання самостійних занять. Залучення школярів до фізичної культури -- важливий доданок у формуванні здорового способу життя. Поряд із широким розвитком і подальшим удосконалюванням організованих форм занять фізичною культурою, що вирішує значення мають самостійні заняття фізичними вправами. Сучасні складні умови життя диктують більш високі вимоги до біологічних і соціальних можливостей людини. Всебічний розвиток фізичних здібностей людей за допомогою організованої рухової активності (фізичного тренування) допомагає зосередити усі внутрішні ресурси організму на досягненні поставленої мети, підвищує працездатність, зміцнює здоров'я.

25. Родинні виховні заходи в початкових класах. Виховання у сім'ї як першооснова розвитку дитин як особистості. Сучасні проблеми сімейного виховання

освіта навчання початковий школа

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

Мета виховання підростаючого покоління -- формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.

Велику увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й поза навчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки -- вимий руки та ін. ). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та поза навчальними справами, поважають їх людську гідність. Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів -- батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників -- дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30--34 роки -- в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко -- батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував доходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31% , у тому числі серед неповних сімей -- 44, сімей з однією дитиною -- 53, з двома -- 64, з трьома дітьми -- 86%. Діти з таких сімей почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група -- сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група -- сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей.

Але родина для дитини, безперечно, була й залишається першим доволі значимим середовищем, де відбувається розгортання її генетичних, природно-спадкових задатків, закладаються основи її моральності, світогляду, формуються ціннісні орієнтації -- відбувається процес її виховання. Традиційна сім'я зберігає свої споконвічні функції, що набувають у сучасних умовах нової сутності й установлюють нові взаємозв'язки і взаємозалежності одна з одною. Серед них:

1)біологічна (репродуктивна) функція -- висвітлює сутність сім'ї як демографічного середовища, джерела поновлення людей;

2)економічна функція -- розкриває специфіку матеріального забезпечення сім'ї і питання розподілу коштів;

3)господарсько-побутова функція -- охоплює повсякденні турботи, пов'язані з веденням домашнього господарства і розподілом домашніх доручень серед членів сім'ї;

4)духовна функція -- передбачає створення духовного осередку для повноцінного розвитку всіх її членів, високий виховний потенціал якого забезпечується особливостями відносин дітей і батьків, тобто кровною спорідненістю, любов'ю, прив'язаністю, довірою, почуттям обов'язку, авторитетністю тощо;

5)захисна функція -- обумовлює сім'ю як осередок захисту дитини, адже відчуття захищеності є необхідною передумовою для вільного особистісного розвитку кожної людини, що забезпечує в структурі виховного процесу діалогічність виховуючої взаємодії, її вибудову на рівні співробітництва і співтворчості;

6)соціальна (соціалізуюча) функція -- обґрунтовує передачу дитині першого соціального досвіду діяльності і поведінки у суспільстві, формування аксіології особистості, адже сім'ї як частці макросоціуму притаманні суспільні характеристики;

7)освітня функція -- акцентує увагу на формуванні первинної когнітивної бази людини (системи знань, умінь, навичок), активній підготовці дитини до шкільного навчання.

Усі функції сучасної сім'ї доцільно розглядати в їхньому взаємозв'язку та єдності. Їхня успішна реалізація залежить від дотримання певних психолого-педагогічних умов сімейного виховання, як-то: 1) усвідомлення батьками суспільної відповідальності за виховання власних дітей; 2) установлення і підтримка мікроклімату здорових стосунків між усіма членами родини; 3) надання позитивного батьківського прикладу дітям; 4) зміцнення батьківського авторитету; 5) підвищення педагогічної культури сучасних батьків.

Кожен батько й мати на першому плані повинен ставити перед собою чітку мету виховання власної дитини, візуалізовувати результат такого виховання, усвідомлювати, що дитина -- не лише представник свого роду, а майбутній громадянин, часточка суспільства. Тому від якості сімейного виховання залежить повноцінність суспільного розвитку.

Успіх сімейного виховання залежить значною мірою від якості стосунків між членами родини, мікроклімату людських відносин. Маємо на увазі, доцільну організацію сімейного життя (культури побуту, діяльності, спілкування), що ґрунтується на оптимальному поєднанні любові, поваги, доброзичливості, турботливості і взаємовимогливості.

Вирішальну роль у сімейному вихованні, безумовно, відіграє власна поведінка дорослих. Оскільки для розвитку дитини має значення кожне слово батьків, кожний рух, кожна дія, кожний учинок, самоконтроль за кожним своїм кроком має бути у дорослого-бать- ка на першому плані, адже неможливо повноцінно виховати особистість, не даючи їй позитивного прикладу для наслідування. Тільки особистість може впливати на особистість, тільки характером можливо формувати характер. Цікавим у цьому аспекті є твердження психологів про взаємозалежність віку дитини і ступеню впливу дорослого на неї: чим менше вік дитини, тим більше приклад дорослих впливає на її поведінку. Отже, якщо особистий приклад батьків є транслятором позитивної інформації для дітей і викликає адекватну реакцію -- можна сподіватися на успіх у вихованні.

Авторитет батьків є традиційним питанням сімейного виховання й актуальною проблемою сьогодення. Він має бути істинним і щирим, базуватися на загальній ерудиції й обізнаності, відповідальності й турботливості, зацікавленості справами дітей тощо. У цьому сенсі виключно важливим є питання про антиавторитет -- фальшивий авторитет, що моделюється на практиці у різних формах, як-то: придушення, чванство, педантизм, підкуп тощо.

Стан виховання дітей у сім'ї значною мірою залежить від рівня педагогічної культури батьків. Під педагогічною культурою батьків ми розуміємо синтез психолого-педагогічних, фізіологічних та правових знань щодо засобів виховання дитини і власного життєвого досвіду виховання.

На жаль, як засвідчують сучасні соціологічні дослідження і статистичні дані, роль сучасної сім'ї у вихованні дитини значно знижена. Зростає чисельність батьків, які не усвідомлюють власних виховних функцій і батьківських зобов'язань. Збільшується число бездоглядних дітей, залишених батьками, або які самовільно залишили сім'ю через аномальні умови життя, неспроможність батьків створити нормальну атмосферу для їхнього розвитку, наявність фізичного і психологічного утиску особистості дитини. Наслідками бездоглядності дітей і свідченнями їхньої соціальної незахищеності, як правило, стають жебрацтво, бродяжництво, вживання алкогольних напоїв, токсичних та інших наркотичних речовин, крадіжки, інші злочини, рання вагітність тощо.

Авторські дослідження проблем сучасного сімейного виховання свідчать про: 1) актуальність таких тактик сімейного виховання: а) диктат, б) гіперопіка, в) конфронтація, г) мирне співіснування, д) співробітництво; 2) поширеність певних труднощів, недоліків і прогалин, а саме: а) дефіцит спілкування батьків із дітьми, б) наявність негативних прикладів із батьківського життя, в) безсистемність і неоднорідність виховних упливів батьків, г) утвердження системи заборон як основи сімейного виховання, гіперопіка як надмірна "сліпа" любов до дитини; ґ) відсутність єдності у виховних упливах школи і сім'ї; д) позбавлення участі дітей у трудовій діяльності родини, е) запізнення в прийнятті рішень, є) негнучкість засобів сімейного виховання, ж) низький рівень педагогічної культури батьків.

Таким чином, не дивлячись на традиційно значиму виховну роль сім'ї в процесі розвитку особистості, у сучасній практиці відстежується значне зниження ефективності сімейного виховання, виявлення цілого ряду недоліків, труднощів, прогалин, що спричинює необхідність їх ретельного аналізу і коригування з боку інших суб'єктів виховання. Особлива роль у цій справі належить школі і професійним педагогічним кадрам.

Размещено на Allbest. ru