Особливості профілактики виникнення дитячих страхів старших дошкільників засобами казкотерапії

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Гуманістична парадигма сучасної дошкільної освіти та виховання ставить перед дошкільним навчальним закладом задачу не тільки всебічного розвитку особистості дитини, але й збереження та укріплення її психічного здоров'я.

Дошкільне дитинство - це унікальний період в психічному розвитку дитини, джерелом якого виступає навколишній світ і людський досвід в їх нерозривній єдності. Розвиваючись як особистість дитина формується і розкривається в стосунках з оточуючими людьми, пізнає світ через свої дійові зв'язки з ним. У дошкільному віці дитина отримує перший життєвий досвід, вчиться пізнавати світ, вчиться ходити, думати, малювати, читати, розвиваються мнемічні та інші процеси. Велике значення має розвиток емоційної сфери дошкільників. Адже діти цього віку надзвичайно тонко відчувають особливості вигаданого світу мистецтва, вчаться розпізнавати добре і погане, справжнє і несправжнє.

Саме до такого тонкого сприйняття мистецтва потрапляє і казка, яка має надзвичайний виховуючий потенціал. Казка не тільки вчить, як правильно поводитися, а й допомагає стати патріотом, вчить любити рідну землю, дізнаватися про її традиції та звичаї. Казка розширює емоційні можливості дошкільників, знайомить її з оточуючим світом, часом допомагає дитині розкрити царину незвіданого та цікавого.

Разом з тим казка має й терапевтичний вплив на розвиток особистості дитини, сприятливо впливає на вирішення її психоемоційних переживань і труднощів.

Загальновідомо, що саме у дошкільному віці гостро стоїть проблема дитячих страхів та надмірної тривожності, що накладають відбиток на успішність особистісного розвитку дитини.

Проблематика вікових страхів і способів їх діагностики, профілактики та корекції зустрічається в дослідженнях О. І. Захарова, К. Е. Ізард, А. М. Прихожан, Є. В. Лісіної, Н. С. Карпенко, М. В. Осоріна, А. І. Тащевої, О. М. Скляренко та ін. Деякі питання проблеми страхів вивчалися вітчизняними психологами, особливо диференціація окремих видів страхів та їх причин (Л. С. Виготський, В. К. Вилюнас, О. В. Запорожець, В. В. Леві, П. В. Симонов). Серед зарубіжних психологів дану проблему вивчали

С. Гроф, Г. Еберлейн, З. Фрейд, К. Хорні та ін.

Відзначимо, що проблема страхів у дітей дошкільного віку набуває особливої актуальності як в науковому, так і в практичному плані. На сьогоднішній день відзначається тенденція зростання кількості дітей зі страхами, з якими тісно пов'язані хвилювання та почуття невпевненості в собі, що в свою чергу, негативно впливає на самооцінку та психічний стан дитини. Однак малодослідженими залишаються практичні шляхи та можливості для вирішення вказаної проблеми.

Зважаючи на велике значення казки у житті дитини дошкільного віку, логічно припустити, що використання казкотерапії у процесі профілактики та корекції дитячих страхів може бути одним з найбільш дієвих методів психологічної допомоги дошкільнятам.

Теоретичним підґрунтям дослідження є концепції казкової терапії, сформульовані у роботах Л. С. Виготського, Д. Б. Ельконіна, дослідження та досвід Б. Беттельхейма, Е. Берна, М. Л. фон Франца, позитивна терапія притчами та історіями Н. Пезешкіана, дослідження дитячої субкультури М. І. Осоріної, ідеї О. С. Романової, психотерапевтичні казки та ідеї А. В. Гнєздилова, досвід О. І. Захарова та ін.

В українській педагогічній науці роботу із застосуванням казкових мотивів та образів запровадив В. Сухомлинський, який приділяв значну увагу використанню казки при роботі з дітьми. За твердженням визнаного педагога, завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, але й серцем.

Останнім часом до методу казкової терапії схиляється все більше спеціалістів: психологів, психотерапевтів, психіатрів, педагогів, вихователів, дефектологів. З'явилися казкотерапевтичні програми Г. В. Азовцевої, А. В. Лісіної, Т. В. Речицької. Потужна хвиля розвитку казкової терапії на наукових засадах пов'язана передовсім з іменами російських психологів Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєвої та Т. І. Грабенко.

За ствердженням Т. І. Гайдар, сприйняття казки впливає на емоційний розвиток дітей, процес ознайомлення з казкою створює реальні психологічні умови для формування соціальної адаптації дитини. За всіх часів казка сприяла розвиткові позитивних міжособистісних відносин, соціальних умінь і навичок поведінки, а також моральних якостей особистості дитини, що визначають її внутрішній світ. При цьому казка залишається одним із найдоступніших засобів для розвитку дитини, що за всіх часів використовували і педагоги, і психологи, і батьки [13, с. 55].

Однак психолого-корекційні і терапевтичні можливості казки для гармонізації емоційної сфери і корекції поведінки дитини залишаються ще недостатньо вивченою проблемою. В даний час казка, як і інші цінності традиційної культури, помітно втратила своє призначення. Цьому сприяли сучасні книги і мультфільми зі спрощеним стилем переказу відомих казок, що часто спотворює первісний зміст казки, що перетворює казкову дію з морально-повчальної в чисто розважальну. Таке трактування нав'язує дітям визначені образи, що позбавляють їхнього глибокого і творчого сприйняття казки.

Зважаючи на вищевказане, актуальною є тема дослідження: «Особливості профілактики виникнення дитячих страхів старших дошкільників засобами казкотерапії».

Об'єкт дослідження - дитячі страхи у старшому дошкільному віці.

Предмет дослідження - особливості профілактики виникнення дитячих страхів старших дошкільників засобами казкотерапії.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити особливості використання засобів казкотерапії у профілактиці страхів дітей старшого дошкільного віку.

Завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети:

1. Теоретично проаналізувати сутність проблеми дитячих страхів у дошкільному віці, з'ясувати особливості профілактичної роботи з попередження страхів старших дошкільників.

2. Розглянути особливості використання засобів казкотерапії у профілактиці дитячих страхів дітей старшого дошкільного віку.

3. Організувати та провести емпіричне дослідження дитячих страхів у старшому дошкільному віці, проаналізувати отримані результати.

4. Розробити програму психологічної профілактики дитячих страхів засобами казкотерапії та перевірити ефективність її впровадження у навчально-виховний процес старших дошкільників у ДНЗ.

5. На основі отриманих висновків та результатів дослідження надати психологічні рекомендації батькам щодо використання методів казкотерапії у вихованні дітей та профілактиці дитячих страхів.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні про те, що спеціально організована робота з дітьми дошкільного віку з використанням казкотерапії сприяє успішній профілактиці та подоланню дитячих страхів різної етимології. дитячий страх казкотерапія

Для досягнення поставленої мети та виконання зазначених завдань використані наступні методи дослідження:

1) теоретичні: вивчення та аналіз психолого-педагогічної, науково-методичної літератури з проблеми дослідження; порівняння та узагальнення;

2) емпіричні: спостереження, психодіагностичні методики, аналіз та інтерпретація отриманих результатів; математичні методи обробки експериментальних даних

Експериментальна база. Дослідження проводилося на базі дошкільного навчального закладу № 49 «Марічка» м. Миколаєва. В ході емпіричного дослідження було залучено 30 дітей старшого дошкільного віку (від 5 до 6,2 років), серед яких було 14 хлопчиків та 16 дівчаток. Психопрофілактична робота проводилась із групою дітей, до якої входило 20 дошкільнят (10 хлопчиків та 10 дівчаток).

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання розробленої програми психологічної профілактики дитячих страхів засобами казкотерапії у роботі практичного психолога ДНЗ. Також результати дослідження можуть бути корисні студентам-майбутнім психологам при вивченні означеної проблеми.

Публікації. Основні положення магістерської роботи опубліковано в збірнику наукових праць Миколаївського міжрегіонального інституту розвитку людини вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Серія: Педагогічні та психологічні науки / За заг. ред. А.М. Старєвої. - Випуск ІУ. - Миколаїв:ММIРЛ, 2020.

Структура магістерської роботи складається зі вступу, трьох розділів, 4 додатків. Загальний обсяг магістерської роботи складає 119 сторінок і містить 8 таблиць та 6 рисунків. Список використаних джерел налічує 85 найменувань.



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ПРОФІЛАКТИКИ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ КАЗКОТЕРАПІЇ

1.1 Дитячі страхи та їх прояви у старшому дошкільному віці як психологічна проблема

Дошкільне дитинство - важливий період психічного розвитку. Вік початкового фактичного утворення особистості, за словами О. М. Леонтьєва. У дитини інтенсивно формуються психічні функції, складні види діяльності (гра, спілкування з дорослими й ровесниками), виникають ієрархія мотивів і потреб, самооцінка, вольова регуляція та моральні форми поведінки.

Для того, щоб визначити, як здійснюється зв'язок дошкільника з навколишнім світом, необхідно розкрити особливості психічного формування особистості дитини, позначити новоутворення даного віку, окреслити особливості провідного виду діяльності і впливів різних методів і методик на життєтворчість і самореалізацію дітей старшого дошкільного віку.

В сучасній гуманістичній психології вважається, що основні особистісні досягнення дитини цього віку стосуються двох груп діяльності: справжня (реалізація життєво-важливих функцій) і моделююча (ігрова, образотворча, конструктивна). Гра є провідним видом діяльності дошкільного дитинства, саме в ній закладається фундамент для формування образу соціального світу. Гра та спілкування з дорослими і ровесниками є факторами соціального розвитку дитини, механізмами прилучення її до соціально-культурних норм взаємовідносин людей в суспільстві.

Під час виконання спільної діяльності визначається соціальний статус дитини, завдяки диференційованим стосункам з ровесниками розвивається контрольна функція свідомості (подвійна позиція контролю себе та інших), складається динамічна система уявлень про саму себе, яка досить адекватно відображає ціннісну сферу дитячої особистості.

Таким чином, саме в спільній діяльності дошкільників засвоюється мотиваційний бік людської діяльності, формуються «внутрішні етичні інстанції», здатність контролювати та регулювати свої вчинки, передбачати їх наслідки, виникає супідрядність мотивів, в ієрархії яких на перший план виступають мотиви морального змісту. Саме в цьому віці за висловом В.О. Запорожця «закладається особистість».

Формуються у дошкільників і розумові дії та операції, які стосуються розв'язування пізнавальних та особистих завдань. Тоді у дитини з'являється внутрішнє, особисте життя, спершу в пізнавальній сфері, а потім і в емоційно-мотиваційній. Для її пізнавальних процесів характерний синтез зовнішніх і внутрішніх дій, об'єднаних у єдину інтелектуальну діяльність. У сприйманні він представлений перцептивними діями; в увазі ? вмінням керувати і контролювати зовнішній і внутрішній плани дій; у пам'яті. ? об'єднанням зовнішнього і внутрішнього структурування матеріалу під час його запам'ятовування і відтворення; в мисленні ? об'єднанням у цілісний процес наочно-дійового, наочно-образного і словесно-логічного способів розв'язання практичних завдань [42, с. 112].

На основі досягнень дитини у розвитку пізнавальних процесів, їх інтелектуалізації, інтеграції та диференціації, набуття ними довільного та свідомого характеру знання дитини значно розширюються, систематизуються, набувають особистісного змісту. Це дає підстави говорити про закладання у дошкільника основ світогляду. Важливими новоутвореннями особистості виступають перші моральні інстанції, супідрядність мотивів (Л. І. Божович, О. М. Леонтьєв), формується диференційована самооцінка і особистісна свідомість.

Як стверджує І. Ю. Кулагіна, у дошкільному віці виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим. Вони формуються разом з естетичними, тому для малюків красиве не може бути поганим [42, с. 114]. Дитина цього віку вже не може жити у безладі. Все, що бачить, вона намагається впорядкувати, збагнути закономірні відношення навколишнього світу, що є свідченням виникнення первинного, хоча ще схематичного дитячого світогляду.

Важливе значення для розвитку дитини дошкільного віку має становлення емоційної сфери.

За ствердженням Ю. Л. Трофімова [64], на формування особистості дошкільника впливають основні види діяльності, які він виконує, розвиток мовлення та пізнавальної сфери, але найважливіше значення у цьому процесі мають розвиток самосвідомості й самооцінки, спонукальної сфери, динамічної і змістової сторін емоцій та почуттів.

Інтенсивний розвиток особистості дошкільника визначає глибокі зміни в його емоційній сфері. Якщо у ранньому віці емоції зумовлювались безпосередньо оточуючими впливами, то у дошкільника вони починають опосередковуватись його ставленням до тих чи інших явищ. Внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими. Дитина виявляє здатність стримувати небажані емоції, скеровувати їх відповідно до вимог дорослих та до засвоєних норм поведінки. Дитина орієнтується на «добре» і «погано», «можна» і «не можна», все частіше «хочу» поступається «треба». Стримування дитиною емоцій набуває характеру їх інтеріоризації, тобто згортання зовнішніх проявів. Наприклад, вже молодший дошкільник у ситуації образи, засмучення намагається стримати сльози [69, c. 68].

Старший дошкільник при стримуванні емоцій використовує сформовані у нього уявлення про належну поведінку, особливо, коли вона пов'язана із ігровою роллю. Ось у «лікарню» принесли зайчика, якому вовк відірвав вухо. Дитина-лікар ледь стримує сльози, але «лікарі не плачуть». Водночас, дорослий повинен серйозно поставитись до випадків, коли дошкільнику не вдається стримати своїх емоцій, не ставити при цьому непосильних вимог перед дитиною. Такі імпульсивні емоції свідчать, як правило, про тілесне неблагополуччя малюка (біль, голод, спрагу), яке слід негайно усунути.

Зародження особистості дошкільника відбувається на основі здатності підпорядковувати суспільно важливі мотиви (треба) своїм імпульсивним бажанням (хочу). У складній системі мотивів вирізняються головні і другорядні, виникає здатність дитини підпорядковувати свою поведінку головним за рахунок втрати другорядних. Діяльність дитини набуває розгорнутого характеру, складається з кількох етапів, на основі чого зростає значення емоції у функції передбачення. Дитина хоче отримати досить віддалений результат, емоційно сприймає можливість його досягнення.

Важливим новим фактом емоційної сфери дошкільника стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже мама?», «батько буде сваритись». Таким чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент [68, c. 54].

Маючи досить різноманітний досвід спілкування за допомогою мовлення, дитина засвоює навички вираження емоцій в єдності вербальних та невербальних засобів. Спочатку у спілкуванні переважають невербальні засоби вираження емоцій (міміка, виразні рухи, крик, плач), а до кінця дошкільного віку дитина вміє позначити свій емоційний стан у мовленні.

Початок соціального життя розширяє сприйняття оточуючого світу, збільшує досвід, який дитина набуває поза домівкою, розширяє сферу її спілкування. Все це відбивається на емоційному розвитку дошкільників. Найбільше значними для цього віку є емоції страху, цікавості і радості [44, c. 12].

Загалом у психології під поняттям «страх» розуміється найсильніша негативна емоційна реакція, яка виникає в ситуації реальної чи уявної небезпеки. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, характеризується депресивними психічними станами, занепокоєнням, нервозністю, прагненням вийти з неприємної ситуації. Проблемою страху займалися такі відомі вчені та дослідники як А. І. Захаров, К. Е. Ізард, Ф. Ріман, Ч. Спілбергер, Е. Фромм, та ін. [4, c. 90]

Страхи з'являються разом з пізнавальною діяльністю, коли дитина росте і починає пізнавати навколишній світ.

А. Б. Орлов, Л. В. Орлова, Н. А. Орлова виокремлюють такі прояви страху: 1) соматичні (фізіологічні), 2) суб'єктивні (емоційні), 3) когнітивні, 4) поведінкові (виражаються в основному у трьох формах: напад, втеча, ступор) [57].

Страх може виражатися через пасивну та активну форму, може викликати психічну і психофізіологічну депресію, переживання ризику, бажання кинутися на зустріч небезпеці [36, c. 47].

Симптомами дитячого страху є такі: голос у дитини тремтить, дитина губиться, не знаходить потрібних слів або замовкає, всередині все холодне, тіло «наливається свинцем», щемить в області серця, долоні вологі. Дитина робить чи зайві рухи або ціпеніє [84, c. 114].

За свідченням П. Ф. Каптерєва, найхарактернішими зовнішніми симптомами страху у дітей служать крики, тремтіння тіла, блідість обличчя, заціпеніння, розгубленість, плач, втеча. Вони супроводжуються низкою інших психофункціональних ознак: зміною рис обличчя, розширенням зіниць, затримкою дихання, потовиділенням, биттям серця і т. д. Дитина починає губитися, говорить невиразним, тремтячим від хвилювання голосом, вираз обличчя переляканий, долоні вологі. Одночасно дитина робить багато зайвих рухів: переминається з ноги на ногу, поправляє одяг, скута, темп мови прискорений; настрій часом похмурий і подавлений, перебуває в напрузі, рідко посміхається, завжди серйозна і стурбована. Дитині властиві головні болі, втома, їй заважають всякого роду нав'язливі думки, передчуття; сон неспокійний, постійно переслідують кошмарні сновидіння [33, c. 258].

Вплив страхів на психічну сферу дітей настільки різноманітний, що практично не має ні одної психічної функції, яка б не піддалась їх дії. В силу своєї «енергоміскості» страхи призводять до того, що у дитини іноді не вистачає енергії на проявлення інших емоцій. Емоційне перенавантаження дитини виявляється в її загальмованості, роздратованості, імпульсивності. Стійкий страх ? це потужний бар'єр на шляху розвитку довільності (самостійності) поведінки, він підриває впевненість дитини в собі, упертість та наполегливість у досягненні мети. Часте переживання страху може перетворитися в боягузливість як стійку властивість характеру.

Дитина дошкільного віку розвивається в соціумі і провідну роль у вихованні грають дорослі. З перших років життя, як і людина на ранніх ступенях свого соціального розвитку, вона боїться всього нового і невідомого, одушевляє предмети і казкові персонажі, вірить в безсмертя себе і мами з татом. І лише з часом складається об'єктивний характер уявлень, коли формується абстрактно-логічне мислення та вміння розрізняти відчуття. Але разом з цим ускладнюється і психологічна структура малюка, дитячі страхи стають соціально-опосередкованими (зачіпають життя і благополуччя інших людей).

Провідний страх цього віку ? страх «бути не тим», страх не відповідати загальноприйнятим нормам поведінки, вимогам близького оточення. Конкретними формами цього страху є страх зробити не те, неправильно, не так, як слід [12, c. 43].

У міру розвитку дитини в її свідомості відкладаються пережиті страждання і неприємності, ? вона починає боятися повторення подібних станів. Дуже часто виявляється, що у малюка зустрічаються страхи, які були в дитинстві у когось з батьків. Мати, мимоволі захищаючи дитину від страшних для неї об'єктів, збіднює життєвий досвід дитини, мимоволі формує ґрунт для страхів, які малюк не намагається подолати. Так виникають спадкові або сімейні страхи, де батьки часто не надають їм значення, не борються з ними [29, c. 83].

З часом діти стають дуже боязкими ? найрізноманітніші предмети, притому навіть не шкідливі, починають збуджувати в них почуття страху. Якщо тут присутня сувора позиція батьків (часті покарання, загрози), то їх занепокоєння посилюється, вони стають недовірливими і роздратованими, а це обумовлює перенапруження нервової системи і створення сприятливого ґрунту для появи різноманітних страхів [2, c. 129].

Почуття страху нерозривно пов'язане з розвитком досвіду дитини, оскільки цей досвід постійно збагачується, разом із цим збільшується і сфера прояву страху.

Об'єкти дитячих страхів різноманітні, їх особливості прямо залежать від життєвого досвіду дитини, рівня розвитку її уяви і таких якостей її особистості, як емоційна чуттєвість, схильність до занепокоєння, тривожність, невпевненість у собі [36, c. 47].

Дитячі страхи (за умови їх нормального розвитку) є важливою ланкою в регуляції поведінки дитини і в цілому мають позитивний адаптаційний смисл. О. І. Захаров [22] зауважує, що кожному віку притаманні свої страхи і в певному смислі вони відображають реальний шлях розвитку самосвідомості людини [36, c. 47].

Т. Ю. Урсуленко називає такі періоди особливо яскравого прояву тих чи інших страхів у дошкільнят:

2-3 роки - страх тварин, чужих людей, темряви;

4-5 років - страх комах, води, висоти, страшних казкових персонажів, нічні страхи.

6-7 років - страх нещасних випадків, пожеж, стихійних лих, загрози покарання, страх померти, боязнь смерті близьких, страх за своє здоров'я тощо [74].

Захаров А. І. [23; 25] вважає, що всі страхи можна умовно розділити на природні і соціальні.

Природні страхи засновані на інстинкті самозбереження і крім основних страхів смерті себе і батьків, включають страхи: чудовиська, примар, темряви, тварин, що рухаються, транспорту, стихії, висоти, глибини, води, замкнутого простору, вогню, пожежі, крові, ін'єкцій, болю, лікарів, несподіваних звуків і т.д.

Соціальні страхи - це страхи самотності, якихось людей, покарання, не встигнути, спізнитися, не справитися з почуттями, бути «не собою», осуду з боку однолітків тощо [23, c. 249]

В той же час, за даними О. І. Захарова та К. Е. Ізард, умовно різні дитячі страхи можуть бути розділені на сім груп:

«медичні» (болю, ін'єкцій, крові, лікарів і хвороб);

страхи, пов'язані із заподіянням фізичної шкоди (несподіваних звуків, нападу, транспорту, вогню, пожежі, стихії, війни);

страхи смерті себе й батьків;

страхи тваринних або казкових персонажів;

страхи перед сном, страхи кошмарних снів і темряви;

соціально опосередковані страхи (людей, батьків, покарання з їх сторони, запізнення, самітності);

«просторові» страхи (висоти, глибини, води, замкнутого й відкритого простору) [23; 30].

При цьому дослідниця Т. Ю. Урсуленко відзначає, що сам по собі страх - продуктивна емоція. Дитина з нормальним психічним і фізичним розвитком повинна вміти боятися. Але важливо не переступити ту тонку грань, за якою звичайний нормальний страх перетворюється на нав'язливий, фобічний стан і робить із здорової дитину неврастеніка [74].

Як відзначає М. В. Савчин, страхи у дітей дошкільного віку бувають віковими або невротичними. Вікові страхи виникають у емоційно-чуттєвих дітей під дією різних факторів: батьківських страхів, заборони, погрози, конфліктів, переляку, тривоги батьків, психологічного зараження страхами від оточуючих людей [66].

На думку І. В. Дубровіної, переважна більшість вікових страхів існують тільки тоді, коли дитина згадує про них з якоїсь причини або їй нагадують оточуючі. Є і так «німі» страхи, заперечувані дітьми при опитуванні, але визнані батьками. Це, насамперед, ситуативні страхи запізнення, тваринних і несподіваних звуків [19, c. 103].

Невротичні страхи відрізняються більшою емоційною інтенсивністю і напруженістю. Ці страхи більш тривалі за часом, несприятливо впливають на характер і особистість, пов'язані з невротичними розладами і переживаннями. Дитина уникає об'єкту страху, а також всього нового і невідомого. Невротичні страхи усуваються дуже важко. Дані страхи можуть бути результатом різних переживань, часто виною цьому є батьки, які виховують в дитині почуття відповідальності, боргу і у дитини з'являється страх бути не таким, яким треба (боїться не встигнути, зробити не те, бути засудженим, покараним) [68, c. 51].

Крім звичайних страхів розрізняють і патологічні страхи, пов'язані з хворобливими переживаннями. Вони виникають на тлі постійної тривожності і відрізняються своєю інтенсивністю і стійкістю. Такі страхи не піддаються довільному контролю з боку особистості і часто не можуть бути пояснені або логічно спростовані.

Отже, більшість страхів дитини дошкільного віку обумовлено віковими особливостями розвитку, які мають тимчасовий характер. Якщо до цього серйозно і правильно поставитися, виявити причину їх появи, то вони найчастіше з віком зникають безслідно. Тривале ж збереження страху зазвичай вказує на фізичну і нервову ослабленість дітей, конфліктні стосунки в сім'ї, незнання батьками психічних і вікових особливостей дитячого розвитку тощо [54, c. 114]

Вказану думку підтримує й Т. Ю. Урсуленко, як відзначає, що за тривалістю страхи дошкільнят бувають: короткочасними (15-20 хв., швидко проходять після заспокійливої бесіди) і затяжними (1-2 місяці, тоді навіть лікувальні заходи не завжди дають бажані результати [74].

Серед причин виникнення страху у дітей, з одного боку, виділяють біологічні, пов'язані з інстинктом самозбереження. Такі страхи дитини як страх самотності, темряви, тварин, болі, на думку О. І. Захарова, мають наслідувальний характер, особливо якщо вони властиві матері [22, с 60].

Т. Ю. Урсуленко вказує, що страхи дошкільнят можуть виникати в результаті наслідування тим, хто боїться і як реакція на емоційно значимі ситуації (переляк, важка хвороба рідної людини, важко розв'язний конфлікт в дитсадку, сім'ї ) [74].

За свідченням О. І. Захарова, виділяють також соціально культурні і психологічні причини виникнення страхів у дошкільників: урбанізація життя; кількісний склад сім'ї; наявність єдиної дитини в сім'ї; вік батьків; недостатня рухова та ігрова активність; ранній вихід матері на роботу з декретної відпустки; особистісні особливості матері; конфлікти в сім'ї [24, c. 101].

О. І. Захаров виділив ще декілька причин виникнення страху у дітей: тривожність у відношеннях з дитиною. Надмірне запобігання її від небезпеки та ізоляція від спілкування з однолітками; велика кількість заборон з боку батьків тієї ж статі чи повна свобода дитини, дарована батьками іншої статі; психічні травми типу переляку, які загострюють вікову чутливість дітей до тих чи інших страхів; психологічне зараження страхами в процесі безпосереднього спілкування з однолітками та дорослими [22, с 118].

Дорослі, зайво турбуючись про дитину, спілкуються з нею, постійно повчаючи, переважно на абстрактному, а не наочно-конкретному, образному рівні. Тому дитина вчиться безпідставно турбуватися із приводу того, що може відбутися, а не активно й впевнено переборювати різні життєві труднощі.

Страх, занепокоєння в дітей можуть викликати постійно випробовувані матір'ю нервово-психічні перевантаження внаслідок змушеної або навмисної підміни сімейних ролей (насамперед, ролі батька).

Так, хлопчики й дівчатка бояться частіше, якщо вважають головною в родині матір, а не батька. Працююча й домінуюча в родині мати часто неспокійна й дратівлива у відносинах з дітьми, чим і викликаються відповідні реакції занепокоєння. Домінування матері також вказує на недостатньо активну позицію батька в родині, що ускладнює спілкування з ним хлопчиків і збільшує можливість передачі занепокоєння з боку матері [25, c. 248].

Честолюбні, надміру принципові, з болісно загостреним почуттям обов'язку, безкомпромісні матері зайво вимогливо й формально відносяться до дітей, які не влаштовують їх відносно статі, темпераменту або характеру. У таких гіперсоціальних матерів турбота - це головним чином тривога із приводу можливих, непередбачених нещасть із дитиною. Строгість таких матерів викликана нав'язливим прагненням визначити її спосіб життя по заздалегідь складеному плану, що виконує роль свого роду ритуального приписання.

Емоційно чутливі й вразливі діти дошкільного віку сприймають таке формальне ставлення до себе із занепокоєнням, тому що вони мають потребу в любові й підтримці дорослих.

Таким чином, міжособистісна напруженість і низьке взаєморозуміння в родині збільшують число страхів у дітей. У свою чергу, велика кількість страхів знижує впевненість у собі, без якої неможливі адекватна самооцінка, особистісна інтеграція й прийняття себе, повноцінне спілкування з однолітками.

Результати аналізу літературних джерел свідчать про те, що однією з найпоширеніших детермінант виникнення страхів у дітей є вплив тієї реальної ситуації, в яку потрапляє дитина, отримуючи життєвий досвіт.

До моменту вступу в школу в дітей спостерігається зменшення страхів, що саме й обумовлено новою соціальною позицією школяра, що зменшує як спрямованість особистості, так і інстинктивно опосередковані форми страху. Однак це не означає, що ми можемо остаточно «поховати» усі страхи і зокрема страх смерті. Він трансформується в страх смерті батьків, а в підлітковому віці - у страх війни [78, c. 36].

Страхи, емоційні порушення піддаються корекції і без наслідків проходять у дітей до десяти років. Тому надзвичайно важливо своєчасно звертатися до фахівця, вжити заходів щодо подолання фобій у дитини. B зв'язку з цим, найбільш актуальним для психології та педагогіки є завдання пошуку найбільш ефективних шляхів виявлення та подолання психічного неблагополуччя дитини [47].

Сучасна психологія пропонує різноманітні рішення проблеми подолання дитячих страхів, при цьому психотерапія розглядається як найбільш адекватний і прийнятний засіб [36, c. 47].

Психотерапевтична профілактика страхів дошкільників складається, насамперед, у вихованні таких якостей, як оптимізм, упевненість у собі, самостійність. Дитина повинна знати те, що їй потрібно знати за віком, про реальні небезпеки й погрози і ставитися до цьому адекватно. Тому психолог спроможний позитивно впливати на тривалість адаптаційного періоду дитини, оптимізувати її емоційний стан і розвиток пізнавальних процесів шляхом зниження тривожності і кількості страхів [18].

Одним із способів не допустити розвитку дитячих страхів (або хоча б якось погасити його види) є психотерапевтична робота з казками [74].

Відповідно до вказаного перейдемо до визначення ролі казки в житті дошкільника та вкажимо на особливості впливу казкотерапії на профілактику та подолання дитячих страхів.

1.2 Методи і техніки казкотерапії у профілактиці дитячих страхів дошкільників

Незамінним інструментом формування морально здорової особистості дитини є казка.

Казка, її композиція, яскраве протиставлення добра і зла, фантастичні і визначені по своїй моральній суті образи, виразна мова, динаміка подій, особливі причинно-наслідкові зв'язки і явища, доступні розумінню дошкільника - усе це робить казку особливо цікавою і хвилюючою для дітей,

Як відомо, казка сповнена інформації про історію народу, духовні та моральні цінності, особливості поведінки в різних життєвих ситуаціях та варіанти вирішення проблем героями казок. Відповідно, казкотерапія може використовуватись, як засіб цілеспрямованого психологічного впливу на особистість з метою гармонізації емоційного стану дитини дошкільного віку [26, c. 30].

Дослідник Д. Ю. Соколов [70] зауважив, що діти дуже полюбляють казку, тому що в них - компенсується недолік їхніх дій у житті. Через казку дитина вчиться переборювати бар'єри, знаходити вихід зі складних станів, вірити в силу добра, любові та справедливості.

Казки підносять дітям поетичний і багатогранний образ своїх героїв, залишаючи при цьому простір уяві. Моральні поняття, яскраво представлені в образах героїв, закріплюються в реальному житті і взаєминах із близькими людьми, перетворюючись в моральні еталони, якими регулюються бажання і вчинки дитини [64, c. 68].

Розгляд казки у великому масштабі як форми організації дитячого досвіду, припускає інтеграцію й узагальнення ряду функцій, на основі яких можна припустити, що казка структурує, упорядковує, організує здобутий і придбаний досвід дитини, її сприйняття, мислення, пам'ять, уяву, тобто психічні процеси, що оперують одиницями досвіду. Відповідно до даної точки зору, казка для дитини є своєрідною матрицею, за допомогою якої дитина організує свій внутрішній світ, заповнюючи її осередок елементами досвіду, упорядковує афективну сферу, формує струнку систему змістів, структурує і оформляє пізнавальні процеси.

Перспективною є розробка ідеї можливостей казки за рахунок властивості метафоричності брати участь у формуванні особистості дитини (Е. Е. Сапогова, П. І. Яничев і ін.). Багато авторів вбачають розвиваючий потенціал казки в можливості стимулювати за допомогою фантастичного казкового світу поділ дитиною своїх внутрішніх суб'єктивних і реальних об'єктивних світів (Л. І. Ельконінова [85], І. В. Вачков. П. І. Яничев, М. М. Максимов). Досить поширеною в широких наукових колах є думка про здатності казки упорядковувати і структурувати емоційну сферу дитини, даючи йому в руки засоби керування нею (Б. Беттельгейм, Я. Л. Обухов, В. А. Медведєв, П. І. Яничев і ін.). Є припущення про те, що образи казкових персонажів сприяють статево-рольовій ідентифікації дитини (Т. С. Булашевич, В. В. Абраменкова). Уявлення про наявність у казці психологічних механізмів супроводу переходу від дитячого стану до дорослого виявляються в концепціях таких авторів: П. І. Яничева,

Я. Л. Обухова, В. А. Медведєва.

Психотерапевтичні можливості казок вивчаються та використовуються на практиці в дитячій психотерапії І. В. Вачковим [9; 10; 11],

А. В. Гнєздиловим [14; 15], О. В. Защиринською [26], Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєвою [27; 28], Д. Ю. Соколовим [70].

Так що ж таке казкотерапія?

Казкотерапія - це процес утворення зв'язку між казковими подіями й поведінкою у реальному житті. Це процес переносу казкових змістів у реальність [81, c. 7-8].

Казкотерапія - це процес пошуку змісту, розшифровки знань про світ і систему взаємин у ньому [63, c. 358].

Казкотерапія - процес активізації ресурсів, потенціалу особистості; процес екологічного виховання дітей; процес об'єктивізації проблемних ситуацій; процес поліпшення внутрішньої природи й світу навколо [81, c. 8].

Казкотерапія - це ще й терапія середовищем, особою казковою обстановкою, у якій можуть виявитися потенційні частини особистості, щось нереалізоване, може реалізуватися мрія; а головне, у ній з'явиться почуття захищеності й аромату Таємниці... [64, c. 241]

Казкотерапія ? виховна система, метою якої є передача життєвого досвіду, способу взаємодії з внутрішнім «я», це є терапія особливою казковою обстановкою. Казкотерапія - метод, що не має вікових обмежень застосування. З казки кожен може взяти тільки ту частину досвіду, яка йому потрібна.

В розумінні Т.Д. Зінкевич-Євстигнєєвої казкотерапія - це не лише напрям психотерапії, а синтез багатьох досягнень психології, педагогіки, психотерапії та філософії різних культур [27, c. 115].

У зв'язку з цим, дослідниця Т.Д. Зінкевич-Євстигнєєва виділяє чотири етапи в розвитку казкотерапії (в історичному контексті):

1 етап - усна народна творчість. Початок цього етапу загублений в глибині віків, проте процес усної творчості продовжується і по цей день.

2 етап - збирання та дослідження казок та міфів. Дослідження міфів та казок в психологічному глибинному аспекті пов'язано з іменами К. Г. Юнга, Б. Беттельхейма, В. Проппа та ін.

3 етап - психотехнічний етап, який передбачає застосування казки як психодіагностичної техніки, як засобу корекції та розвитку особистості.

4 етап - інтегративний, пов'язаний з формуванням концепції комплексної казкотерапії, з духовним підходом до казок, з розумінням казкотерапії, як природньообразної, органічної людському сприйняттю виховної системи, перевіренної багатьма поколіннями наших пращурів [27, с. 115].

Привабливість казок для психотерапії, психокорекції й розвитку особистості дитини, достоїнство казок полягають у наступному: відсутність у казках дидактики, моралей; невизначеність місця дії головного героя; образність мови. Джерело мудрості. Метафоричність мови; перемога Добра. Психологічна захищеність; наявність Таємниці й Чарівництва.

Найбільше, що може «дозволити собі» жанр казки ? це натяк на те, як краще чинити в тій або іншій життєвій ситуації.

За свідченням А.В. Гнєздилова, провідними ідеями казкотерапії є: усвідомлення своїх потенціалів, можливостей і цінності власного життя; розуміння причинно-наслідкових зв'язків подій і вчинків; пізнання різних стилів світовідчуття; осмислена творча взаємодія з навколишнім світом; внутрішнє відчуття сили і гармонії [14].

Положення про метафоричність психотерапевтичного знання особливо важливе для визначення досліджуваного методу в психотерапії. Казка, дійсно, є метафорою життя, що найбільш повно відображує зв'язки, міжособистісні стосунки, закономірності життя.

Говорячи про казкотерапію, слід відмітити, що її ефективності сприяють засоби, котрі виходять безпосередньо зі змісту «казкової» форми:

1. Казка відображає рівень міфологічного мислення. Засвоєння соціального досвіду відбувається не через пряму дію, а через символічність. Не всі здатні до адекватного вираження власних якостей, однак, здатні до прояву власних глибинних проблем через символи, образи, в ході безпосередньої творчої діяльності, через імпровізування. Ця обставина дозволяє відновити несформовані в онтогенезі або втрачені інформаційні та емоційні зв'язки з середовищем.

Казкотерапія, поєднуючи в собі терапевтичні можливості різних засобів (драматизація, малювання, ліпка, співи, танці), пропонує суб'єкту широкі можливості для самовираження, різноманітні способи презентації свого внутрішнього світу та потенціалу.

Засоби казкотерапії є не директивними, вони дозволяють суб'єкту достатню ступінь довільності самовираження. Ведучий водночас є і організатором, і учасником цього процесу. Відсутність жорстких рамок поведінки, заохочення до імпровізування створюють передумови для вільного вираження тривожних переживань, сприяють гармонізації емоційного стану та зменшенню рівня тривожності особистості.

В якості технологічної переваги можна назвати відносну доступність зазначеного методу [56, c. 24].

Досить важливим, на думку А. А. Осипової, є виокремлення тих особливостей казкотерапії, котрі утворюють передумови ефективності використання даного методу в контексті завдань психолого-педагогічного впливу [58, c. 123].

На сучасному етапі розвитку психотерапії, у контексті теоретичних та практичних досліджень у даній галузі наукового знання, виокремились чіткі уявлення вчених щодо передумов ефективності психолого-педагогічного впливу. Так, Г. С. Абрамова, Б. Д. Карвасарський та інші виділяють в якості передумов ефективного впливу наступні фактори:

Встановлення емоційно теплих відносин та співробітництва дитини з психологом. Діти, як правило, із задоволенням грають, приймають участь в спільній діяльності, яка їм подобається. Такою діяльністю та своєрідною грою може стати казка. Граючись, дитина засвоює новий вид діяльності, де немає оцінок. Специфіка методу полягає у включеності в процес усіх учасників, з психологом також. Не директивність методу, атмосфера колективного творчого співпереживання, високий рівень захопленості учасників з самого початку взаємодії з казкою створюють емоційно теплі стосунки [75, c. 59].

Послаблення напруження на початковій стадії впливу. При використанні методу казкотерапії виникає атмосфера колективного естетичного переживання. Методики, що використовуються (інсценування казок, індивідуальне та групове розповідання казок, вигадування казок) сприяють зняттю емоційної напруги. Крім того, в ході ігрового відтворення казкових фрагментів дитина отримує емоційну підтримку, зняття загального напруження.

Когнітивне навчання на основі отриманої дитиною інформації. В ході казкотерапії дитина не лише приймає участь в творчій діяльності, але й отримує інформацію про способи вирішення проблем, про соціально прийнятні висловлювання почуттів (у тому числі про тривожні та агресивні прояви). Важливо відмітити, що така інформація не подається психологом в готовому вигляді, а самостійно «здобувається» дитиною в ході спільного обговорення проблеми [45, c. 96].

Зміна поведінки дитини за рахунок нового емоційного досвіду, отриманого в ході спілкування. В процесі творчого створення казкових сюжетів учасник природним шляхом переживає емоційний досвід попередніх поколінь, зосереджується на цих сюжетах. Сама специфіка такого відтворення поєднана з переживанням емоцій, пов'язаних зі змістом оповідання. Участь в казкотерапевтичних іграх збагачує емоційний досвід дитини, розширює його здібності до емпатії. Отриманий емоційний досвід стимулює засвоєння нових форм поведінки вже поза межами психотерапевтичного процесу [70, c. 60].

Отримання соціальних навичок на моделі поведінки психолога та інших учасників. В ході казкотерапії її учасник обов'язково включений не лише в систему групових стосунків та взаємодії, а й в систему соціальних відносин, що містяться в символічному виді в казкових оповіданнях. Так, в ході інсценування учасник «примірює» собі різні ролі (старого-мандрівника, господаря будинку, нареченої). Кожна з таких ролей передбачає особливий стиль поведінки та взаємодії. Учасник не лише набуває навичок соціальної взаємодії, але в ході імпровізації отримує можливість повторення та закріплення цих навичок.

Переконання чи навіювання (явне чи приховане). В ході казкотерапії постійно відтворюються та закріплюються норми поведінки, взаємодії, прояви почуттів, відібрані в якості найбільш ефективних, що сприяють підтримці та збереженню цілісності особистості. Приймаючи участь у відтворенні цих норм, учасник засвоює та присвоює їх. Емоційне прийняття, відкритість новому емоційному досвіду в ході казкотерапії посилюють глибину впливу. Крім того, в ході загального обговорення психолог навмисне зупиняється на найбільш важливих моментах, доповнюючи прихований вплив роз'ясненнями та коментарями [9, c. 48].

Засвоєння та відпрацювання нових форм поведінки, а також усвідомлене ставлення до них при емоційній підтримці з боку оточуючих. Особливістю процесу казкотерапії є варіативність та імпровізаційність. Це дозволяє достатню кількість разів відтворювати різні форми поведінки без остраху перетворення процесу в механічне повторення.

Таким чином, досліджуваному методу притаманні всі передумови успішної та ефективної психотерапії. Як зазначалося нами раніше, що за створенням відповідних умов, казкотерапія представляє собою цілеспрямований психологічний вплив.

Казкотерапія - один найменш безболісних способів психотерапії. Можливо тому що за допомогою казок (або під їх впливом) сформувався життєвий сценарій і за допомогою казки можна спробувати з цього невдалого життєвого сценарію людину витягнути.

У психологічній практиці можна використовувати народні і спеціально складені для психотерапії казки. Будь-який з підходів має і свої переваги, і свої недоліки. При використанні народних казок в цілях психотерапії до переваг можна віднести: символічність казок, що забезпечує хороші можливості особових проекцій; знайомство клієнта з сюжетом, іноді навіть дослівне знання тексту; сюжет, «відполірований» віковим переказом, відсутність зайвих подробиць; динамічність; різноманітність, можливість підібрати необхідну тематику; відповідність національному характеру.

До недоліків використання народних казок в терапевтичному процесі відносяться: умовність характерів; відсутність змін в характері героя за час дії казки [42, c. 132].

У використанні відомих авторських казок (наприклад, Г. Х. Андерсен) можна відзначити майже ті ж переваги, що і при використанні народних казок: популярність сюжету; різноманітність сюжетів.

До труднощів використання відомих авторських казок в казкотерапії можна віднести: можливе зниження інтересу; безліч сюжетних ліній робить казку дуже довгою; авторська казка обов'язково несе в собі погляди автора, а вони не завжди співзвучні поглядам психолога, а також поглядам клієнта; авторська казка вимагає до себе дбайливого відношення, тому не завжди допустимо зміна сюжету, пропонована психологом як метод роботи. Зміна може сприйматися як руйнування, псування казки, що порушує атмосферу психологічного контакту [42, c. 132].

Якщо казки створюються спеціально для казкотерапії, то більшості цих труднощів можна уникнути. Казки складаються з проблем, характерних для того контингенту, з яким працює психолог; іноді казка пишеться для конкретного клієнта. Казки, що створюються для психологічної роботи, містять «зачіпки», що спеціально закладаються, для клієнта. Актуальна проблема представлена в казці в метафоричній формі; як правило, приписана значущому герою - принцу, принцесі, королю.

Кожна казкова ситуація має безліч граней і змістів. Дитина, читаючи казку, несвідомо виносить для себе той зміст, що найбільш актуальний для неї в цей момент. Згодом людина міняється і ту ж саму казку вона може зрозуміти по-різному. Часто діти просять своїх батьків і вихователів читати їм ту саму казку. Імовірно, ця казка найбільше відповідає світосприйманню дитини в цей момент і допомагає їй зрозуміти важливі для себе питання. Завдяки багатогранності змістів та сама казка може допомогти дитині в різні періоди життя вирішувати актуальні для неї проблеми [42, c. 129].

За свідченням С. К. Ройз [65] при створенні казки для дітей з терапевтичною метою варто опиратися на віднайдений мовознавцем В. Я. Проппом [61] алгоритм казкових дій: 1) наказ або заборона; 2) порушення наказу або заборони; 3) шкода, жаль; 4) від'їзд героя; 5) завдання; 6) зустріч із дарувальником; 7) чарівні дарунки; 8) поява героя; 9) поява лиходія; 10) боротьба героя і лиходія; 11) перемога героя; 12) повернення героя; 13) прибуття додому; 14) несправжній герой; 15) тяжкі випробування; 16) лихо минає; 17) впізнавання героя; 18) несправжнього героя викривають; 19) покарання лиходія; 20) весілля [61; 65].

Більш розгорнутий алгоритм казкового сюжету подає М.-Л. Франц Фон [77], зауважуючи терапевтичність впливу казки на психіку дитини чи дорослого клієнта.

Дослідник вказує, що у розвитку казкового сюжету чарівної казки є певні закономірності. Можна знайти сім етапів розвитку казкового сюжету, які перегукуються з етапами формування особистості людини, створюючи значні можливості для виправлення психоемоційних проблем клієнта на кожному з них:

1. Перший етап - це етап розвитку в рідній домівці. Його проходить не тільки казковий герой (царевич, солдат, селянин, купець), але й кожна людина. Протягом цього періоду свого життя людина переймає, пізнає батьківський досвід і формує світогляд; вона накопичує інформацію про явища; акумулює в собі енергію батьківської любові, що послужить їй опорою в самостійному житті. Цей період триває від народження й приблизно до 11-14 років. Це період нагромадження довіри до світу й віри у свої сили.

2. У кожній казці головний герой рано або пізно залишає рідний дім. Завдання другого етапу - відділення від рідного дому, виділення себе як окремої самостійної особистості. У період приблизно з 11 до 18 років людині дуже важливо психологічно відділитися від батьків, сформувати свій власний погляд на світ. Часто підлітки створюють велику кількість проблем своїм батька і це не дивно - адже процес виділення себе з родини дуже хворобливий. Однак відділитися - це не значить порвати з батьками, знецінювати їхній життєвий досвід і метод виховання, а значить прийняти своїх батьків такими, які вони є і знайти своє власне місце в житті. Казка вчить тому, що процес психологічного розставання дитини з батьками природний і необхідний. Відділяючись від батьків, втрачаючи їх підтримку, казковий герой, так само як і людина, може розраховувати тільки на самого себе [77, c. 37].

3. На попередньому етапі герой прийняв перше важливе рішення у своєму житті - діяти самостійно. Тепер, коли він один, перед ним стає ще більш складне й глибоке завдання - який вибрати шлях (третій етап). Часто в казці головний герой вибирає найважчий (на перший погляд) шлях, але саме він приводить героя до успіху. Тут відбувається перевірка на силу духу й спокуса.

Герой іде по дорозі і тут він зустрічається з різними істотами, що потребують його допомоги. Ці ситуації - перевірка на «добре серце». Кожна добра справа, зроблена від чистого серця, приносить героєві нових друзів і помічників. Казка вчить - «як ти ставишся до світу, так і він до тебе». Герой виходить із ситуації невизначеності, вибирає свій шлях і здобуває собі вірних помічників. Вони допомагають у найпотрібніший момент - тоді, коли герой не зможе впоратися із ситуацією сам.

4. Боротьба й перемога - це кульмінація казки. Герой досягає мети свого шляху й вступає в боротьбу з персоніфікованим злом (Кощій Безсмертний, Баба-Яга). Буває, що герой не з першого разу перемагає супротивника; іноді він хитрує чи просить допомоги інших героїв казки. Так чи інакше, казковий герой перемагає зло, змінюється внутрішньо, здобуває нові можливості й досвід. «Боротьбу зі злом» можна знайти в реальному житті людини (четвертий етап). Боротьба зі злом може бути й зовнішньою. Нерідко людині доводиться протистояти ситуаціям, де вона виявляється в положенні казкового героя, який бореться із драконом. Перемагаючи фізично або духовно, людина сильнішає й стає мудрішою [77, c. 38].

5. Виявляється, що перемога над злом не означає повної перемоги й кінця випробувань. На п'ятому етапі герой зіштовхується із завданнями, вирішувати які він повинен уже з позиції нового досвіду. Казка вчить: будь пильним - основне зло не відкрите, а приховане; воно з'являється тоді, коли ти розслаблений і найменше його очікуєш. Мудрість казки полягає в тому, що на прикладі головного героя нам дають зрозуміти, що досягнута мета, результат - ще не кінець шляху, а тільки вказівка на те, що ми рухаємося в правильному напрямку. Основним завданням виявляється не перемога над злом, не нові знання й досвід, а вміння все це правильно й вчасно застосувати [77, c. 39].

6. І от, нарешті, всі труднощі позаду (шостий етап), на пагорку видніється рідна домівка. Герой так давно чекав цього моменту. Однак вдома багато чого змінилося: героя, за наклепом братів, вважають негідником або загиблим; наречена героя збирається заміж за іншого. Але герой уже зіштовхувався з прихованим злом на попередньому етапі, тепер він мудрий і обережний. Він, використовуючи весь досвід пройденого шляху, проходить необхідні випробування й відновлює справедливість. Нерідко бувають ситуації, коли людина змушена доводити близьким своє право на самостійне життя й рішення. Людина вже давно має свою родину, а батьки дотепер вважають її маленькою і не здатною до самостійних дій. І людині доводиться прикласти чимало сил для того, щоб довести свою зрілість [77, c. 39].

...