Особливості профілактики виникнення дитячих страхів старших дошкільників засобами казкотерапії

7. Сьомий етап - це етап, коли та іскра, «королівський початок» героя, одержує предметне втілення: він стає «королем». Так само й людина, реалізуючи себе, стає на щабель вище у своєму розвитку. Часто казка закінчується весіллям. Весілля може бути розглянута як символ завершеності якого-небудь процесу, возз'єднання, відновлення цілісності. Однак казка має свій кінець, а життя ні, тому людині неодноразово доводиться проходити ці етапи протягом свого життя [77, c. 40].

Спостерігаючи за долями героїв, проживаючи казкові ситуації, сприймаючи мову казкових образів, дитина багато в чому формує для себе картину світу і залежно від цього дитина буде сприймати різні ситуації й діяти різним образом.

Ознакою справжньої казки є гарна кінцівка. Це дає дитині почуття психологічної захищеності. Що б не відбувалося в казці, усе закінчується добре. Виявляється, що всі випробування, які випали на долю героїв, були потрібні для того, щоб зробити їх сильними й мудрими. З іншого боку, дитина бачить, що герой, що зробив поганий учинок, обов'язково одержить по заслугах. А герой, що проходить через всі випробування, проявляє свої кращі якості, обов'язково винагороджується. У цьому полягає закон життя: як ти ставишся до світу, так і він до тебе [81, c. 29].

Відповідно до вказаного О. В. Матвєєв зазначає відмінності у застосуванні казок з терапевтичною метою відповідно до віку клієнтів. Так, дослідник зауважує, що у казкотерапії для дошкільнят, школярів і для дорослих людей, використовуються психокорекційні і психотерапевтичні казки на основі народної, авторської і художньої творчості [50].

При казкотерапії маленьких дітей, краще підходять казки про тварин, про відносини їх з людьми.

Страшні казки (страшилки), часто використовуються самими дітьми шкільного віку для самотерапії. Наприклад, багато людей, які відпочивали в літніх таборах відпочинку, можуть пригадати, як перед засинанням розповідали один одному страшні історії з лякаючим і смішним кінцем, тим самим, ніби ламаючи всередині себе деякі страхи.

При казкотерапії школярів-підлітків більше використовують казки побутової спрямованості і притчі, а також, байки та історії [50].

За ствердженням Л. В. Кондратюк [35], Н. Ю. Синягіної [68], у казкотерапії використовуються різноманітні жанри: притчі, байки, легенди, билини, саги, міфи, казки, анекдоти. Знаходять застосування і сучасні жанри: детективи, любовні романи, фентезі та ін. Кожному клієнту підбирається відповідний його інтересам жанр.

Як правило, саме притча є носієм глибинної життєвої філософії. Життєвий урок в притчах не завуальовано, а прямо сформульований. Зазвичай одна притча присвячена одному уроку. Притчу можна використовувати в роботі як з дорослими, так і з підлітками у випадках, коли потрібно філософське осмислення якої ситуації або явища.

Байка - це більш коротка форма притчі із чітко сформульованою мораллю. Еволюція байки привела цей жанр до інтонації моралізаторство. У казкотерапії корисно використовувати саме їх, як першоджерело цього жанру. Байки можна використовувати в роботі з підлітками.

Анекдот - це коротка форма притчі чи байки, побудована на абсурді або нестереотипній реакції. Особливо гарні для використання анекдоти про Ходжу Насреддіна в роботі з підлітками та дорослими. З їх допомогою ми можемо сформувати такі важливі якості, як спритність і уміння творчо мислити [67, c. 19].

Легенда, билина, сага, епос - ці жанри оповідають про реальні історичні події, як правило, героїчного змісту. Вони можуть бути використані в роботі з підлітками.

Міф розповідає зазвичай про богів і героїв. З одного боку, в міфах ми можемо знайти інформацію про створення світу. З іншого - опис різноманітних життєвих перипетій, проблемних взаємин. Іноді міфи можна назвати «енциклопедією людських пороків». Ми дізнаємося про важкі і трагічних життєві сценарії. Невипадково психоаналітична термінологія в чому запозичена з міфології. Міфи несуть інформацію про зміст багатьох звичаїв і про те, за якими законами була організоване життя предків. Завдяки міфам ми можемо відчути особливості національного менталітету. Тому використання міфів корисно для дослідження складних взаємин, а також для пізнання навколишнього світу і загальних закономірностей його устрою.

Для казки характерний так званий бродячий сюжет. Казки різних народів мають багато спільного. Тому є всі підстави говорити, що казки відбивають загальні закономірності розвитку подій, явищ, вчинків, результатів [35, c. 58].

Крім того, у багатьох казках зашифровані уявлення наших предків про майбутнє. Досить згадати килим-літак, летючий корабель, чарівне дзеркало, яблучко-по-блюдечку, сани-самокати, гуслі-самогуди та ін. Якщо міфи розповідають про далеке минуле, то казки часто розповідають про далеке майбутнє.

Велике терапевтичне значення має створення разом з дітьми чи навіть самостійне створення казок ними.

Як відзначає О. В. Бурчик, створюючи казку, людина не тільки розповідає про свої проблеми, вона ніби програмує себе. Саме тому так важливо, щоб складені клієнтами казки мали хорошу кінцівку, яка є результатом діяльності [8, c. 204].

При написанні казкової історії людина більш конкретно відображає явища, події та взаємозв'язки між ними. Завдяки такій конкретизації, у неї з'являються нові асоціації та інше, більш глибоке й цілісне бачення ситуації. У процесі написання стає явним те, що раніше було приховано, на що автор не звертав уваги, про що в принципі не замислювався.

1.3 Специфіка казкотерапевтичних занять з дітьми дошкільного віку

Важливо звернути увагу й на вікову відповідність застосування методу казкотерапії на психологічних заняттях з дошкільниками. За свідченням Л. І. Ельконінової, казкотерапія як психологічний метод накладає свої вікові обмеження при роботі з дітьми: дитина повинна мати чітке уявлення про те, що існує казкова дійсність, відмінна від реально існуючої. Зазвичай навичка такого розрізнення формується в дитини до 3,5-4 років, хоча, безумовно, у кожному конкретному випадку необхідно враховувати індивідуальні особливості розвитку дитини [85, c. 6].

Як відзначає М. В. Савчин, трьох-чотирирічні діти люблять робити героями своїх казок іграшки, маленьких чоловічків, звірят. Чотири-шестирічні використовують образи давніх Казок - фей, принцес, а в шість-сім років герої схожі на самих дітей [66].

Саме тому застосування казки в якості засобу терапії дитячих емоційних переживань є одним з найбільш ефективних шляхів впливу на дошкільників.

У результаті аналізу науково-практичних джерел підтвердилося положення про те, що гармонічний емоційний розвиток дітей старшого дошкільного віку полягає в послідовному освоєнні трьох рівнів: психофізіологічного, соціального і естетичного. І. Ю. Кулагіна проаналізувала особливості розвитку емоційної сфери дошкільників в ході використання казок як засобів психологічного впливу на розвиток дітей і відзначила, що:

1. Психофізіологічний рівень емоційного розвитку виявляється в процесі уваги дитини під час прослуховування казки, в адекватності реагування, у мимовільних репліках (вигуках), мимовільних рухах, у неусвідомлених ставленнях дітей до героїв казок на основі уміння розрізняти емоційні стани за їх зовнішнім проявом - через міміку, пантоміміку, жести, пози, емоційну дистанцію. При цьому дитина за зовнішніми емоційними проявами розпізнає зміст поведінкових реакцій і реагує відповідно до цього змісту [42, c. 211].

2. Соціальний рівень є наступним рівнем емоційного розвитку дітей старшого дошкільного віку, характерною рисою якого є емоційний контроль, емоційна саморегуляція. Це дозволяє виділити в емоційному розвитку соціальні почуття, що ефективно формуються в процесі сприйняття і переживання казки, оскільки включається механізм сприяння героєві, уявного обігравання його вчинків. Соціальний рівень - головний напрямок розвитку емоційної сфери в дошкільника - це поява здатності керувати емоціями, тобто довільність поведінки.

3. Естетичний рівень - рівень художнього образу - характеризується особливим видом емоційного пізнання, при якому дитина відображає дійсність у формі емоційних образів. Казки не тільки розширюють уявлення дитини, збагачують її знання про дійсність, головне - вони вводять її в особливий, винятковий світ почуттів, глибоких переживань і емоційних відкриттів [42, c. 211].

За свідченням Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєвої [27; 28], у дитячій казкотерапії найчастіше застосовують такі види казок: художні, дидактичні, психотерапевтичні, психокорекційні та медитативні.

До художніх казок відносять народні, авторські казки, а також притчі, байки, легенди, билини. Саме з них дитина дізнається, що життя - це активне протиборство двох важливих елементів: зла й добра. Причому добро завжди винагороджується, а зло - неодмінно карається. Художня казка пропонує малюкові модель певної життєвої ситуації й допомагає осмислити її, дати оцінку героям й тим самим визначити для себе правила поводження в реальному житті. В основі всіх художніх казок лежить мораль, як то: «Колобок», «Котик та півник» (неслухняність та розважливість призводять до біди», «Попелюшка» (доброта й працьовитість завжди винагороджуються), «Кіт у чоботях» (вірний друг кращий від багатства), «Хлопчик-мізинчик» (кмітливість та розум перемагають силу) тощо.

Дидактичні казки застосовують для подання в ігровій формі навчального матеріалу. Причому їхніми героями зазвичай стають абстрактні поняття або явища природи (Доброта, Сила, Вітер, Сонце), неживі предмети (іграшки), символи (цифри, букви, звуки), для яких спеціально створюється казковий образ світу. Ці казки можуть розкривати зміст і важливість певних знань. Тобто у формі дидактичних казок вихователі можуть реалізовувати навчальні завдання [76, c. 70].

Коло знань, умінь і навичок, яких навчає дидактична казка. Це може бути замаскований «під казку» проста розповідь про те, як і навіщо потрібно уважно переходити дорогу; вітати своїх друзів зі святами, наприклад, з днем народження; потрібно навчитися самостійно одягатися чи заварювати чай; потрібно прибирати на місце іграшки; потрібно бути ввічливими з оточуючими людьми тощо.

Психотерапевтичні казки, за свідченням О. К. Назаренко, мають на меті надання своєчасної підтримки, позбавлення від страхів, страждань, надання допомоги у проблемній життєвій ситуації, вирішення складних завдань, вилікування психоемоційної травми. Найчастіше для створення психотерапевтичних казок використовується арсенал релігійних духовних притч [53].

Психотерапевтичні казки допомагають вирішувати такі складні особистісні проблеми, як пошук сенсу життя, внутрішні конфлікти, пошук свого місця в житті тощо, крім того, вони ефективні в роботі з різними психосоматичними захворюваннями. У казках цього типу виділяють саме оповідання і те, що ми читаємо «між рядків».

Загалом у психотерапевтичних казкових історіях можна виділити наступні групи тем, які вони піднімають.

1. Труднощі, пов'язані зі спілкуванням (з однолітками та батьками).

2. Почуття неповноцінності. Практично всі прояви агресивної поведінки дітей - результат відчуття власної «малозначимості» і спроби таким способом довести зворотнє.

3. Страхи і тривоги різної етимології.

4. Проблеми, пов'язані зі специфікою віку. Дошкільник стикається з необхідністю обходитися без мами, бути самостійним.

В результаті казкотерапії, дитина відчуває підтримку дорослих, яка їй так необхідна.

Для того, щоб створити терапевтичну казку, на думку О. І. Маркович [48], потрібно дотримувати наступного алгоритму діяльності:

1. Необхідно обрати героя, близького дитині за статтю, віком, характером, щоб навіть його ім'я було схожим.

2. Описати життя героя у казці так, щоб дитина знайшла схожість зі своїм життям.

3. Відтворити в оповіді проблемну ситуацію, відповідну до реальної, яку переживає дитина.

4. Процес пошуку способів розв'язання проблеми з героєм потрібно супроводжувати коментарями, показом ситуації з різних поглядів.

5. І разом з дитиною зробити узагальнюючий висновок щодо проблеми героя, можливостей вирішення проблеми, а також можна створити разом гарну кінцівку до казки [48].

Сюжети пропонованих казок, що створюються як психотерапевтичні, обов'язково містять можливості для зміни героїв казки, а також ситуації вибору, що вимагають від них відповідального рішення. Наприклад, казка починає підказувати, що неконтрольована агресивність, насильство, егоїзм, байдужість до людей і до себе самого - це погано. Не дуже добре і проводити життя в мареннях, суєті і капризах [81].

Психокорекційні казки створюють з метою м'якого впливу на поведінку дитини. Вони дозволяють коригувати поведінку дитини або її особистісні риси характеру (сором'язливість, неохайність, примхливість, жадібність тощо). Також психокорекційна казка може навчати дітей чемності, доброзичливого та дбайливого ставлення до оточуючих і природи. Створити подібну казку неважко: слід визначити героя (казкового двійника дитини); описати його життя (дуже схоже на життя самої дитини); поставити героя в проблемну ситуацію, яка є нагальною для дитини; розповісти, як казковий герой вирішив її (запропонувати альтернативну модель поведінки).

У казкотерапії дошкільнят засобами психокорекційних казок застосовуються дитячі казки в залежності від конкретної психологічної проблеми дитини:

1. Казки для дітей, які відчувають страхи темряви, страхи перед природними стихіями (вітер, гроза, вода ...) і тваринами, страх перед лікарем і медпроцедурами, та ін.

2. Казки для гіперактивних або гіпоактивних, тривожних дітей.

3. Казки для дошкільнят перед вступом до школи, закінченням дитсадка, при новій соціалізації, зміні складу членів сім'ї, і т.д.

4. Казки для дошкільнят з неадекватною поведінкою, порушеннями в навчальній діяльності та групового спілкування і взаємодії з однолітками, ін.

5. Казки для маленьких дітей, які зіштовхнулися з сімейними проблемами: сварки батьків, конфліктна атмосфера, сімейне насильство, скандали, розлучення і нова сім'я, та ін.

6. Казки дітям, які втратили батьків, близьких людей і улюблених тварин.

7. Безліч інших тематичних казок за іншими психоемоційними проблемами дитини [50].

Медитативні казки створюють для того, щоб допомогти дитині зняти психоемоційне напруження, налаштувати її на позитивне сприйняття навколишнього світу тощо. Головна особливість медитативної казки - відсутність конфлікту й негативних героїв. Найпоширеніша її форма - подорож [59, c. 102].

На думку Л. Л. Шалімової, медитативні казки створюються для накопичення позитивного образного досвіду, зняття психоемоційної напруги, створення в душі позитивних моделей взаємин з іншими людьми, розвитку особистісного ресурсу. Головне призначення медитативних казок - повідомлення позитивних «ідеальних» моделей взаємовідносин з навколишнім світом та іншими людьми. Тому відмінна риса медитативних казок - це відсутність у них конфліктів і злих героїв [80, c. 14-15].

Для того щоб створити медитативну казку, необхідно створити для дитини таку ситуацію, у якій вона почувалася б щасливою, спокійною, радісною. І по ходу розповіді формувати позитивні образи (зорові, слухові, смакові, нюхові й тактильно-кінестетичні). Наприклад, можна разом з дитиною «вирушити» до казкового лісу та поспілкуватися з квітами, деревами, пташками й добрими тваринами.

В системі казкотерапії Л. Л. Шалімова виділяє три типи медитативних казок:

1. Медитативні казки, спрямовані на усвідомлення себе в сьогоденні, «тут і зараз». Вони орієнтовані також і на розвиток різних видів чутливості: зорової, слуховий, нюхової, смакової, тактильної і кінестетичної [80, c. 15].

2. Медитативні казки, що відображають образи «ідеальних» взаємин: між батьками і дітьми, друзями, людиною і навколишнім світом, тваринами, учнем і вчителем, учнем і навчальними предметами, чоловіком і жінкою. Образи, що транслюються через казку, можуть стати згодом духовними орієнтирами. Подібні казки особливо необхідні дітям і підліткам, які мають негативний соціальний досвід. Позитивні образи медитативних казок проникають в несвідоме і формують там «енергетичний фундамент особистості», компенсуючи дефіцит батьківського тепла.

3. Медитативні казки, спрямовані на підтримку потенціалу особистості, розкриття філософії взаємин і самореалізації. Даний вид казок адресований ідеальному «Я» людини з метою його підтримки і посилення. Ці казки також відображають світлу сторону подій, що відбуваються, допомагаючи їх прийняти [80, c. 16].

Для отримання необхідного терапевтичного ефекту в успішній роботі з казкою в ході психотерапевтичного заняття необхідно дотримуватись наступних принципів: принцип усвідомленості - акцент робиться на усвідомленні причинно-наслідкових зв'язків у розвитку сюжету, розумінні ролі кожного персонажу в подіях, що розвиваються; принцип множинності. Розуміння багатозначності однієї події; принцип зв'язку з реальністю. Усвідомлення того, що кожна казкова ситуація, розгортає перед нами деякий життєвий урок. [31, c. 107]

Розглянемо детальніше вказані принципи роботи психолога під час використання методу казкотерапії (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Загальні принципи роботи з казкою

Принцип	Основний акцент	Завдання психолога
Усвідомленість	Усвідомлення причинно-наслідкових зв'язків у розвитку сюжету, розуміння ролі кожного персонажу в подіях, що розвиваються. Загальні питання: Що відбувається? Чому це відбувається? Хто хотів, щоб це відбулося? Навіщо це було йому потрібно?	Завдання психолога - показати вихованцям і клієнтам, що одна подія плавно випливає з іншої, навіть незважаючи на те, що на перший погляд це непомітно. Важливо зрозуміти місце, закономірність появи й призначення кожного персонажа казки.
Множинність	Розуміння того, що одна й та ж подія може мати кілька значень і змістів.	Завдання психолога - показати одну й ту ж казкову ситуацію з декількох сторін. З одного боку, це так, з іншого боку, інакше.
Зв'язок з реальністю	Усвідомлення того, що кожна казкова ситуація розгортає перед нами деякий «життєвий урок».	Завдання психолога - ретельно й терпляче проробляти казкові ситуації з позиції того, як «казковий урок» може бути використаний у реальному житті, у яких конкретних ситуаціях.

Отже, в ході казкотерапії повинні бути присутні принципи усвідомленості, множинності, зв'язку з реальністю, кожен з яких має власний терапевтичний акцент і має супроводжуватися вербалізацією з боку ведучого-психолога.

При проведенні заняття з казкотерапії для дітей дошкільного віку, слід виконувати такі правила:

1. Читаючи або розповідаючи казку, проявляйте справжні почуття та емоції.

2. Дитина повинна бачити всього оповідача: обличчя, очі, міміку, позу і жести.

3. Не робити тривалих пауз.

Слід мати на увазі, якщо дитина перериває казку і пропонує несподіваний кінець, поспішати відповідати, знижує голос з ознаками хвилювання на обличчі (червоніє, виступає піт, з'являються тики та ін.), відмовляється відповідати на питання, чи бажає випередити події або хоче почати казку спочатку - це, або щось подібне й іншу незвичайну поведінку слід розглядати як ознаки можливої патології та невротичного стану [50].

Окрім принципів та правил роботи з казкою, в ході казкотерапевтичного заняття необхідно дотримуватись відповідної структури заняття, яке, хоча й має бути індивідуальним, повинно будуватися за наступними структурними компонентами [23, c. 32]:

Ритуал входження в казку.

Повторення.

Розширення.

Закріплення.

Інтеграція.

Резюмування.

Ритуал виходу з казки.

З наведеної структури казкотерапевтичного заняття, необхідно пам'ятати, що саме в ході вербалізації своїх почуттів у дітей формуються нові види поведінки, діти позбавляються страхів, знаходять друзів та багато іншого. Саме обговорення казкової історії дозволяє сформувати або розвинути необхідні якості дитини. Для успішного обговорення казки та вирішення деяких проблемних моментів А. Й. Капська, Т. Л. Мирончик пропонують користуватися наступною схемою роздумів над казкою та пошуку шляхів з проблемної ситуації [32, c. 117].

Наприклад, для актуалізації почуттів дитині важливо усвідомити, яку емоційну реакцію викликає в героя певна ситуація й чому. Це можна зробити за допомогою наступних питань: «Які почуття викликає ця казка?»; «Які епізоди викликали радісні почуття? Які сумні?»; «Які ситуації викликали страх, роздратування?»; «Чому герой реагує саме так?» Розмірковуючи над казкою з позиції почуттів, які вона викликає, можна робити акценти на джерелах почуттів дитини.

В ході обговорення казки дитина може знайти свою проблему, з'ясувати мотиви деяких вчинків, навчитися способам долання труднощів, визначити ставлення до оточуючого світу і до самого себе, актуалізувати почуття, що допоможе дитині в майбутньому, надає відчуття захищеності, заспокоює нервову систему, знімає напруження та тривожність.

Варто вказати, що під час проведення занять з казкотерапії важливо пам'ятати, що дитина здатна концентрувати увагу протягом 15-20 хвилин.

Отже, щоб захоплива подорож казкою не перетворилась для малюка на неприємне випробування, бажано через кожні 15 хвилин робити паузу, яку можна заповнити веселою фізкультхвилинкою або пальчиковою гімнастикою.

У процесі кожного заняття по казкотерапії психолог може вирішувати певні завдання. Наприклад: відпрацьовування довільної уваги або зімкнення групи, розвиток почуття взаємодопомоги й підтримки або розвиток пам'яті, корекції особистості, розширення емоційно-поведінкових реакцій, вирішувати проблеми психоемоційного характеру, навчати дітей правильно поводитися в групі та ін. Діти повинні відчути, що вони не просто грають в «казку» або виконують вправи, а досліджують незнайомий їм світ.

Оскільки казка - багатогранний матеріал, можна застосовувати її в психологічній роботі, використовуючи той ракурс, що найбільше відповідає психокорекційним та психодіагностичним цілям. Можна виділити кілька напрямків казкотерапії:

1. Суть аналітичного напрямку - інтерпретація казок. При цьому акцент робиться відповідно на розумову, когнітивну, ментальну сферу психіки людини. Ціль методу ? усвідомлення, інтерпретація того, що стоїть за кожною казковою ситуацією, фразою, конструкцією сюжету.

2. Розповідання нової або відомої казки від 3-ї особи. Розповідає дорослий. У цьому випадку важливі акторські вміння й навички. Розповідаючи казку, важливо перед своєю думкою вибудувати образний ряд оповідання. «Вжитися» у героїв казки й передати їх інтонації; вчасно робити паузи й значеннєві акценти [64, c. 315].

3. Групове розповідання казок. У цьому випадку оповідачем є група дітей (або дорослих, або підлітків).

4. Розповідання відомої всій групі казки. Кожний учасник групи по черзі розповідає маленький шматочок казки. Оповідання розбивається на уривки довільно, залежно від того, яку частину розповіді бере на себе попередній оповідач. Якщо розповідання проводиться в дитячій групі, ведучий може брати участь у розповіданні.

5. Розповідання відомої казки й придумування до неї продовження. Після того як казка розказана, учасники групи придумують до неї продовження, причому останній оповідач повинен закінчити казку.

6. Групове придумування казки. Хтось починає говорити першу фразу (наприклад: «У деякому царстві, у деякій державі...»), що випливає учасник групи приєднує до казкової фрази одну або дві фрази й так далі.

7. Розповідання казки від першої особи й від імені різних персонажів казки (може проводитися як у групі, так і індивідуально). Учасники групи вибирають казку, що вони збираються розповідати і розподіляють персонажі казки між собою. Причому, персонажі, від імені яких буде розповідатися казка, можуть бути різноманітними [64, c. 318].

А. А. Осипова відзначає такі можливості роботи з казкою:

1. Використання казки як метафори. Текст і образи казок викликають вільні асоціації, які стосуються особистого життя дитин, і потім ці метафори та асоціації можуть бути обговорені.

2. Малювання за мотивами казки. Вільні асоціації проявляються в малюнку і далі можливий аналіз отриманого графічного матеріалу.

3. Обговорення поведінки і мотивів дій персонажа, що є приводом до обговорення цінностей поведінки людини, виявляє систему оцінок людини в категоріях: «добре - погано».

4. Програвання епізодів казки. Програвання епізодів дає можливість дитині відчути деякі емоційно значимі ситуації і програти емоції.

5. Використання казки як притчі-повчання. Підказка за допомогою метафори варіанту розв'язання ситуації.

6. Творча робота за мотивами казки (дописування, переписування, робота з казкою) [58, c. 201].

Переписуючи казку, дитина сама вибирає найбільш відповідний її внутрішньому стану кінець. Вона знаходить той варіант, що дозволяє їй звільнитися від внутрішнього напруження. У цьому - психокорекційний зміст переписування казок. Переписування улюблених казок дитинства може бути корисно в тому випадку, якщо улюблена казка стала життєвим сценарієм і не дає людині вільно й усвідомлено будувати своє життя.

Слухаючи або читаючи казку, дитина програє її у своїй уяві, вона уявляє собі місце дії й героїв казки. Таким чином, вона у своїй уяві бачить цілий спектакль. Тому природним є використання постановки казки за допомогою ляльок у психологічних цілях. «Оживляючи» ляльку, дитина почуває й бачить, як кожна її дія негайно відбивається на поведінці ляльки. Таким чином, дитина одержує оперативний не директивний зворотний зв'язок на свої дії. А це допомагає їй самостійно коректувати свої дії. Дитина реально стає чарівником, змушуючи нерухливу ляльку рухатися так, як уважає потрібним [38, 254].

Отже, за допомогою казкотерапії може здійснюватись профілактика та подолання страхів у дітей дошкільного віку. Якщо дана допомога відсутня, то страхи ведуть до неврозів і психічних відхилень. Тому варто потурбуватися про вчасну діагностику страхів та надання психотерапевтичної допомоги дошкільникам.

Висновки до першого розділу

Відповідно до результатів теоретичного аналізу особливостей психотерапевтичного процесу з профілактики і подолання дитячих страхів засобами казкотерапії встановлено наступне:

Дошкільний вік - сенситивний період для соціального, особистісного, інтелектуального, емоційного розвитку. В цьому віці закладаються основи для подальшого зростання дитини.

Відзначено основні вікові та психофізіологічні новоутворення дошкільників. Зазначено, що у психічному розвитку дошкільника набувають довільного характеру пізнавальні процеси, інтелектуалізується вся діяльність дитини.

Важливого значення набуває емоційний розвиток, емоції дошкільника починають опосередковуватися його ставленням до тих чи інших явищ, внаслідок чого його емоції стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими.

Разом з тим відзначено, що однією із найбільш характерних емоційних реакцій дитини дошкільного віку вважається страх. Уточнено, що дитячі страхи (за умови їх нормального розвитку) є важливою ланкою в регуляції поведінки дитини і в цілому мають позитивний адаптаційний смисл. Страхи у дітей дошкільного віку бувають віковими або невротичними. Крім звичайних страхів розрізняють і патологічні страхи, пов'язані з хворобливими переживаннями.

Вказано на класифікацію дитячих страхів, які поділяються на природні і соціальні, а також відзначено їх сім груп: 1) «медичні» (болю, ін'єкцій, крові, лікарів і хвороб); 2) страхи, пов'язані із заподіянням фізичної шкоди; 3) страхи смерті (себе й батьків); 4) страхи тваринних або казкових персонажів; 5) страхи перед сном, страхи кошмарних снів і темряви; 6) соціально опосередковані страхи (людей, батьків, покарання з їх сторони, запізнення, самітності); 7) «просторові» страхи (висоти, глибини, води, замкнутого й відкритого простору).

Уточнено причини та особливості формування дитячих страхів, відзначено велику роль спадковості та наслідуваності у формуванні різних страхів дітей дошкільного віку.

Разом з тим відзначено й ефективність психотерапевтичної допомоги дітям дошкільного віку з метою профілактики і подолання страхів.

Одним з ефективних методів подолання страхів у дітей дошкільного віку є казкотерапія. Казкотерапія - метод не директивної психотерапії, метою якої є передача життєвого досвіду, спосіб взаємодії із внутрішнім «я», за допомогою особливого казкового світу. Метод казкотерапії спрямований на створення моделей проблем та проблемних ситуацій, роз'яснення їхньої сутності, створення умов для навчання та самоудосконалення.

Сила виховного та формуючого впливу казки на дітей неоднозначна. Вона допомагає формувати свідомість дошкільнят, їх характер, моральні якості.

Серед передумов ефективності казкотерапії відзначаються імпровізаційність, міфологічність, не директивність, які дозволяють гармонійно вплинути на несвідоме в структурі психіки дитини.

У казкотерапевтичному процесі сьогодні використовується 5 видів казок (класифікація Т. Зинкевич-Євстегнєєвої): художні; дидактичні; медитативні; психотерапевтичні; психокорекційні, які конструюються відповідно до актуальної ситуації.

Аналізуючи особливості застосування засобів казкотерапії в ході профілактики і подолання страхів дітей дошкільного віку, приділено увагу технологічному та методичному аспектам даного процесу, уточнено особливості організації діяльності дошкільнят на заняттях з казкотерапії.

Вищевказане дозволяє спрогнозувати, що за допомогою методу казкотерапії можна досить коректно і в той час ефективно вплинути на емоційний стан дітей дошкільного віку.



РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАХІВ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Методика організації та проведення дослідження

В ході організації та підготовки дослідження дитячих страхів було обґрунтовано теоретичну основу діагностики емоційної сфери дошкільників, уточнено особливості використання казкотерапії для профілактики і подолання страхів дітей. Для підтвердження отриманих даних теоретичного аналізу проблеми було сплановано та проведено емпіричне дослідження страхів у дітей старшого дошкільного віку ДНЗ №«Зорянка» м. Миколаєва.

Етапи проведення дослідження. Дослідження проводилось у три етапи:

1. На першому етапі було проведено констатуючий експеримент, з використанням психодіагностичних методик: «Виявлення страхів та тривожності дітей» (Р. Теммл, М. Доркі, В.Амен); «Методика виявлення дитячих страхів» (О. І. Захаров); «Неіснуюча тварина».

2. На другому етапі здійснювався формуючий експеримент з профілактики виникнення та подолання дитячих страхів за допомогою використання засобів казкотерапії.

3. На третьому етапі було здійснено контрольний експеримент з визначення ефективності запропонованої роботи з подолання дитячих страхів засобами казкотерапії.

Вибірка дослідження: 30 дітей старшого дошкільного віку (від 5 до 6,2 років), вихованців дошкільного навчального закладу № 49 «Марічка»

м. Миколаєва, серед яких було 14 хлопчиків та 16 дівчаток.

Психопрофілактична робота проводилась із групою дітей, до якої входило 20 дошкільнят (10 хлопчиків та 10 дівчаток).

Для проведення дослідження особливостей прояву дитячих страхів у старших дошкільників використано наступні психодіагностичні методики:

1. Методика виявлення страхів та рівня тривожності дітей (Р. Теммл,

М. Дорки, В. Амен) (Додаток А);

2. Методика виявлення дитячих страхів (О. І. Захаров) (Додаток Б);

3. Проективна методика «Неіснуюча тварина» (Додаток В).

Обґрунтування вибору методик дослідження. Комплекс методів вивчення страхів дітей дошкільного віку повинен відповідати віку та завданням дослідження, а також основним психодіагностичним вимогам (валідність, стандартизованість, можливість співставлення результатів).

Відзначимо, що дослідження страхів у дітей дошкільного віку вимагає використання психодіагностичних методик, які допомагають виявити страхи, встановити їх різновид, причину виникнення.

Виявити такі аспекти цієї проблеми, як глибина переживання почуття страху, залежність виникнення страхів від умов сімейного виховання дають можливість проективні методики, які можуть слугувати доповненням до основних опитувальників. Аналіз малюнків не тільки розширює діагностичні можливості, але й допомагає більш повно зрозуміти душевний стан дитини.

За ствердженням А. С. Галанової, проективні малюнки найбільш корисні для дослідження страхів у дітей дошкільного віку. Саме в цьому віці з'являється найбільша активність в малюванні. Використання малюнків в діагностиці базується на принципі проекції, винесення назовні своїх переживань, уявлень та бажань. Малювання дає дитині можливість виходу своїм почуттям і безболісній зустрічі з деякими страшними, неприємними образами. В малюнку діти можуть передати те, що їм складно буває сказати словами. Мова малюнка більш відкрито передає зміст зображеного, ніж слова [72, c. 14].

Для визначення страхів у дітей дошкільного віку використано проективну методику «Неіснуюча тварина». Для проведення тестування лист паперу кладеться перед дитиною горизонтально і дається інструкція: «Я хочу дізнатися, наскільки у тебе розвинена фантазія. Придумай та намалюй тварину, якої не існує, якої ніколи не було і до тебе її ніхто не придумав». Потім дитині пропонують придумати тварині назву, а також скласти про неї невелику розповідь. Розповідь можна скласти, відповідаючи на такі запитання: чим тварина харчується? Де живе? Чим звичайно займається? Що полюбляє робити? А чого ні? Чи є у неї друзі? Хто вони? А вороги? Хто? Чому вони вороги? Чого тварина боїться, а чого не боїться? Якого вона розміру? Які б три бажання вона загадала чарівникові? [43, c. 27].

Інтерпретація малюнку передбачає приділення уваги психолога таким основним аспектам:

1. Розміщення малюнка. У нормі малюнок розміщається посередині вертикально розташованого аркуша. Розміщення малюнка ближче до верхнього краю (чим ближче, тим більше виявлена якість) говорить про високу самооцінку, незадоволеність своїм місцем в суспільстві, недостатнє визнання оточуючими, прагнення до самоствердження. Розміщення малюнка в нижній частині - зворотна характеристика: невпевненість в собі, низька самооцінка, пригніченість, нерішучість, незацікавленість в своєму місці в суспільстві, у визнанні, відсутність бажання самостверджуватися в соціумі.

2. Інтерпретація деталей малюнка. При розгляді окремих деталей малюнка загальний підхід до інтерпретації такий: певна якість більш виявлена, якщо: ця деталь вималювана особливо ретельно; цих деталей декілька; ця деталь збільшена в розмірах відносно інших. Якщо певної деталі на малюнку немає, її зображення не досить виразне, деталь мала за розміром - дана якість відсутня або слабо виявлена.

3. Контури фігури. Звертається увага на наявність чи відсутність виступів (шипів, панцирів, голок), промальованість контуру, наявність плям, затемнень. Якщо на малюнку багато гострих кутів - це прояви агресивності. Затемненість, зафарбовування контурної лінії - наявність страху і тривоги. Про підозрілість, побоювання свідчить наявність щитів, заслонів, подвоєння лінії контуру.

4. Загальна енергія. Оцінюється кількість зображених деталей - зображена тільки необхідна кількість щоб дати уявлення про вигадану неіснуючу тварину (голова, тіло, кінцівки або тіло, хвіст, крила), чи має місце поширене зображення.

5. Загальна оцінка тварини. Тварини діляться на загрожуючих; тих, що бояться та нейтральних. Тварина є уособленням людини, виявляє ставлення до себе, свого «Я», уявлення про своє становище у світі, свою значущість або її відсутність, тобто тварина представляє того, хто малює, в залежності від характеру того, на кого схожа людина.

6. Назва тварини. В назві можуть бути поєднання змістовних частин («заєць, що літає», «бегемот» та ін.). Інший варіант - словотворення з книжно-науковим, іноді латинським суфіксом або закінченням («ратолетиус» і т. п.). Перше свідчить про раціональність, конкретність при орієнтуванні й адаптації; друге - про демонстративність, спрямовану головним чином на показ власного розуму, ерудиції, знань. Зустрічаються назви як набір літер без жодного смислу («ляліе», «ліошана», «гратекер»), що свідчать про легковажне ставлення до оточуючих, ігнорування сигналів небезпеки. Про інфантильність, дитячість свідчать назви, що мають елементи, які повторюються («тру-тру», «кус-кус» і т. ін.). Схильність до фантазування виявляється звичайно подовженими назвами (наприклад, «аберосинотиклирон» тощо) [7; 62].

Як показники тривоги і страхів у малюнку неіснуючої тварини можна виділити такі ознаки: самостійне виправлення помилок, штриховані лінії (крім випадків, коли штриховка використовується як художній прийом), зображення очей дуже великого розміру, зображення порожніх очей и т.п.

Для того, щоб провести кількісний аналіз малюнків дітей можна виділити п'ять рівнів переживання почуття страху:

- дуже низький рівень - відсутність ознак захисту на малюнку неіснуючої тварини;

- низький рівень - наявність однієї-двох ознак;

- середній рівень - наявність трьох ознак;

- високий рівень - наявність чотирьох ознак;

- дуже високий - наявність п'яти або більше ознак.

Тест тривожності (Р. Теммл, М. Доркі, В. Амен) має на меті виявлення рівня тривожності дитини, як сигналу про страхи дитини та загальний стривожений стан дитини. Обладнання - серія малюнків із 14 картинок у двох варіантах (для хлопчиків і для дівчаток). Кожен малюнок сюжетно передає типову для життя дитини ситуацію. Інструкція для дитини передбачає такі слова психолога: «Подивись уважно на картинку. Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини - сумне чи веселе? Вибери». Вибір дитиною відповідного обличчя і його словесних висловлювань фіксується у спеціальному протоколі [7, c. 251].

На підставі даних протоколу обчислюється індекс тривожності дитини (ІТ), що дорівнює процентному відношенню кількості емоційно негативних виборів (сумне обличчя) до загального числа малюнків. Залежно від рівня індексу тривожності діти підрозділяються на 3 групи: 1) високий рівень тривожності (ІТ вище 50%); 2) середній рівень тривожності (ІТ від 20 до 50%); 3) низький рівень тривожності (ІТ від 0 до 20%) [55; 71].

Якісний аналіз результатів методики передбачає уважне вивчення висловлювань дитини, що фіксуються у спеціальному протоколі. На основі такого аналізу робляться висновки про емоційний досвід спілкування дитини з людьми, які її оточують і той слід, який цей досвід залишив у душі дитини. Особливо високе проективне значення щодо цього мають малюнки серії «Гра з молодшими дітьми», «Об'єкт агресії», «Гра зі старшими дітьми», «Агресивний напад», «Ізоляція». Діти, які дають нечіткі пояснення до цих малюнків, з більшою ймовірністю одержать високий ІТ (індекс тривожності).

Значно нижчий рівень тривожності в малюнках, що моделюють відносини «дитина-дорослий» («Дитина і мати з немовлям», «Виговор», «Ігнорування», «Дитина з батьками») і в ситуаціях, що моделюють повсякденні дії («Одягання», «Укладання спати на самоті», «Умивання», «Збирання іграшок», «Їжа на самоті») [71, c. 20-21].

Методика виявлення дитячих страхів (О. І. Захаров) має на меті виявлення та уточнення переважаючих видів страхів (страх темряви, самотності, смерті, медичні страхи тощо) у дітей старше 3-х років. Перш ніж допомогти дітям у подоланні страхів, необхідно з'ясувати весь спектр страхів і до яких конкретно страхів вони схильні.

Дорослий малює контурно два будинки (на одному або на двох аркушах): чорний і червоний. І потім пропонує розселити в будиночки страхи зі списку (дорослий називає по черзі страхи). Записувати потрібно ті страхи, які дитина поселила у чорний будиночок, тобто визнала, що він боїться цього. У дітей старшого віку можна запитати: «Скажи, ти боїшся або не боїшся ...».

Бесіду слід вести неквапливо й ґрунтовно, перераховуючи страхи і чекаючи відповіді «так» ? «ні» або «боюся» ? «не боюся». Повторювати питання про те, боїться або не боїться дитина, слід лише час від часу. Тим самим уникається мимовільне навіювання страхів. При стереотипному запереченні всіх страхів просять давати розгорнуті відповіді типу «не боюся темряви», а не «ні» або «так». Дорослий, який задає питання, сидить поруч, а не напроти дитини, не забуваючи її періодично підбадьорювати і хвалити за те, що вона говорить все, як є. Краще, щоб дорослий перераховував страхи з пам'яті, тільки іноді заглядаючи в список, а не зачитуючи його.

Після виконання завдання дитині пропонується закрити чорний будинок на замок (намалювати його), а ключ - викинути або втратити. Даний акт заспокоює актуалізовані страхи [34].

Аналіз отриманих результатів полягає в тому, що експериментатор підраховує страхи в чорному будинку і порівнює їх з віковими нормами. Сукупні відповіді дитини об'єднуються в кілька груп за видами страхів. Якщо дитина в трьох випадках з чотирьох-п'яти дає ствердну відповідь, то цей вид страху діагностується як наявний. З 31 виду страхів, виділених автором, у дітей спостерігаються від 6 до 15. У міських дітей можлива кількість страхів доходить до 15.

Всі перераховані страхи можна розділити на кілька груп: 1) медичні; 2) фізичні; 3) страх смерті (своєї в тому числі); 4) боязнь тварин; 5) страхи казкових персонажів; 6) страх темряви і кошмарних снів; 7) соціально-опосередковані страхи; 8) просторові страхи. Наявність великої кількості різноманітних страхів у дитини - це показник перед невротичного стану [34].

Процедура дослідження включала:

опитування дітей дошкільного віку, аналіз та інтерпретацію отриманих результатів, формування висновків щодо проявів дитячих страхів;

планування і розробку методики профілактичної роботи з дітьми для попередження та подолання страхів, впровадження її у практику роботи з дошкільниками експериментальної групи;

визначення ефективності проведеної роботи за допомогою повторного опитування дітей та порівняльного аналізу отриманих даних.

Обґрунтувавши особливості застосування обраних для емпіричного дослідження дитячих страхів методик, перейдемо до аналізу отриманих результатів дослідження.

2.2 Аналіз результатів дослідження страхів старших дошкільників

Відповідно до отриманих результатів опитування дошкільників за вищевказаними методиками було визначено рівні прояву в них тривожності та страхів. За методикою Р. Теммл, М. Доркі, В. Амен, проведеною із дошкільниками, отримано наступні результати (табл. 2.1.):

Таблиця 2.1.

Рівні тривожності опитаних дошкільників за методикою

Р. Теммл, М. Доркі, В. Амен

Рівні тривожності	Всього (30 дітей)	Хлопчики (14 хл.)	Дівчатка (16 дівч.)
	осіб	%	осіб	%	осіб	%
Високий рівень	8	26,7%	3	21,5%	5	31,3%
Середній рівень	12	40%	6	42,9%	6	37,5%
Низький рівень	10	33,3%	5	35,8%	5	31,3%

За даними, відображеними у табл. 2.1., більшість опитуваних дошкільників проявляють середній рівень тривожності (40%). Для третини старших дошкільників властивий низький рівень тривожності (33,3%). І досить значна частина опитуваних мають високий рівень тривожності, що вказує на наявність страхів у повсякденній життєдіяльності дітей.

Для кращої наочності відобразимо отримані результати опитування хлопчиків та дівчаток старшого дошкільного віку за даною методикою за допомогою рис. 2.1.

Рис. 2.1. Рівні тривожності хлопчиків та дівчаток дошкільного віку за методикою Р. Теммл, М. Доркі, В. Амен

За даними рис. 2.1., найбільш виражений, середній рівень тривожності виявляється більше серед хлопчиків (42,9%), ніж серед дівчаток (37,5%). Низький рівень тривожності також спостерігається більше у хлопчиків (35,8%). Серед дівчаток 31,3% мають цей показник. А високий рівень тривожності, що вказує на наявність страхів та надмірних тривог - властивий для 21,5% хлопчиків та 31,3% дівчаток.

Як бачимо, високий рівень тривожності властивий переважно для дівчат, серед яких майже на 10% більше тих, хто відрізняється надмірною тривожністю, на відміну від хлопчиків.

Серед найбільш тривожних ситуацій, які викликали негативні емоції та страх дошкільників було відзначено:

«виговор», «дитина з батьками» (страх «бути не таким», страх неприйняття) - у 80% опитаних дітей;

«гра зі старшими дітьми» (страх старших дітей) - у 73,3%;

«агресивний напад» (страх болю, фізичних дій) - 66,6%;

«ізоляція», «ігнорування» (страх самотності) - 40%;

«укладання спати на самоті» (страх самотності і темряви) - 26,7%.

Разом з тим відзначається нерівномірність проявів страху серед хлопчиків та дівчаток. Спостерігається переважання високого рівня переживання страхів у дівчаток дошкільного віку.

Отже, можна зробити висновок, що близько третини опитуваних дітей старшого дошкільного віку потребує психологічної допомоги для профілактики виникнення страхів та оптимізації їх психоемоційного стану.

Наступною було проведено методику визначення страхів

О. І. Захарова, за якою такі характерні прояви страхів серед дітей старшого дошкільного віку (табл. 2.2.):

Таблиця 2.2

Переважні страхи дошкільників за методикою О. І. Захарова

Поширеність дитячих страхів	Всього (30 дітей)	Хлопчики (14 хл.)	Дівчатка (16 дівч.)
	осіб	%	осіб	%	осіб	%
1. Медичні страхи - біль, ін'єкції, лікарі, хвороби	10	33,3%	4	28,6%	6	37,5%
2. Фізичні - страхи, пов'язані із заподіянням фізичної шкоди - транспорт, несподівані звуки, пожежа, війна, стихії	14	46,6%	6	42,9%	8	50%
3. Страх смерті (своєї чи батьків)	25	83,3%	11	78,7%	14	87,5%
4. Боязнь тварин	18	60%	8	57,2%	10	62,5%
5. Страхи казкових персонажів	9	30%	4	28,6%	5	31,3%
6. Страх темряви і кошмарних снів	7	23,3%	4	28,6%	3	18,8%
7. Соціально-опосередковані страхи - людей, дітей, покарань, запізнень, самотності	5	16,7%	2	14,3%	3	18,8%
8. Просторові страхи - висоти, глибини, замкнутих просторів	8	26,7%	4	28,6%	4	25%

Аналіз отриманих нами даних показав, що провідним страхом у дітей дошкільного віку є страх смерті своєї та батьків. В середньому 83,3% із 100% дітей відмічали, що бояться померти самі і 90% - того, що можуть померти їхні батьки. При цьому страх смерті частіше зустрічається серед дівчаток (87,5%), також страх смерті батьків (93,8%), ніж серед хлопчиків (78,7% та 85,8% відповідно).

Наступним найбільш поширеним страхом серед дошкільників, які брали участь у нашому дослідженні, є страх перед тваринами (53% із 100%). Серед дівчаток цей страх відмічається частіше (62,5%), ніж серед хлопчиків (57,2%).

Серед дітей дошкільного віку поширені також страхи перед спричиненням фізичного ушкодження: неочікувані звуки, напад, вогонь, транспорт та ін. В середньому ця група страхів відмічається серед 46,6% дошкільників (50% дівчаток та 42,9% хлопчиків).

Група медичних страхів у середньому відмічається у 33,3% дітей. При цьому серед дівчаток ці страхи зустрічаються частіше (37,5%), ніж серед хлопчиків (28,6%).

Казкові персонажі лякають в середньому 30% дітей. Найчастіше цей страх зустрічається серед дівчаток (31,3%) і проявляється у 28,6% хлопчиків.

Просторові страхи в середньому відмічаються у 26,7% учасників дослідження, при чому вони спостерігаються частіше серед хлопчиків (28,6%), ніж серед дівчаток (25%).

Нічні страхи (страх темряви та кошмарних снів) відмічаються в середньому у 23,3% дітей дошкільного віку (28,6% хлопчиків та 18,8% дівчаток)

Страхи, що входять до групи соціально опосередкованих, в середньому відмічаються серед 16,7% дітей (18,8% дівчаток та 14,3% хлопчиків).

Відобразимо отримані результати на рис. 2.2. Як бачимо, серед найбільш поширених страхів хлопчиків та дівчаток визначаються страхи смерті, тварин, фізичні і медичні страхи, страхи казкових персонажів, темряви та нічних кошмарів, просторові страхи та ін. При цьому для дівчаток характерні вищі прояви за майже всіма названими групами страхів, а для хлопчиків помітним є тільки переважання страху темряви та нічних кошмарів.

Рис. 2.2. Поширені страхи хлопчиків та дівчаток дошкільного віку за методикою О. І. Захарова

Отже, можна зробити висновок, що для дітей дошкільного віку характерний досить значний перелік страхів, однак дівчатка проявляють вищу схильність до страхів, ніж хлопчики.

Представимо результати опитування дошкільників за методикою «Неіснуюча тварина». Використання в дослідженні дитячих страхів цієї проективної методики дозволяє встановити рівень переживання почуття страху дошкільників. Для цього потрібно встановити характер та кількість ознак захисту на малюнку неіснуючої тварини.

Такими ознаками можуть бути намагання захистити зображену тварину панциром, бронею, товстою шкірою. Ознаками захисної агресії на малюнку можуть слугувати зображення шипів та голок. На наявність страхів та потреби у захисті вказують також розповідь про далеке місце проживання тварини, велику кількість ворогів або їх відсутність, великий перелік страхів та засобів захисту від загрози, а також розповідь про великі розміри тварини. Боязкість та потреба у захисті може проявитися також в бажані тварини не мати ворогів або стати більшою за розміром.

Під час опрацювання результатів проективної методики «Неіснуюча тварина», було виявлено, що у середньому ознаки захисту в зображенні неіснуючої тварини відмічається у досить значної частини дітей, які брали участь в нашому дослідженні. В ході дослідження також було встановлено, що хлопчики більш глибше відчувають страхи (табл. 2.3):

Таблиця 2.3

Рівні переживання страху дошкільниками за результатами методики «Неіснуюча тварина»

Рівень переживання почуття страху	Всього (30 дітей)	Хлопчики (14 хл.)	Дівчатка (16 дівч.)
	осіб	%	осіб	%	осіб	%
дуже високий рівень переживання почуття страху (наявність п'яти або більше ознак)	6	20%	4	28,6%	2	12,5%
високий рівень переживання почуття страху (наявність чотирьох ознак)	8	26,7%	4	28,6%	4	25%
середній рівень переживання почуття страху (наявність трьох ознак)	5	16,7%	2	14,3%	3	18,8%
низький рівень переживання почуття страху (наявність однієї-двох ознак)	5	16,7%	2	14,3%	3	18,8%
дуже низький рівень переживання почуття страху (відсутність ознак захисту на малюнку неіснуючої тварини)	6	20%	2	14,3%	4	25%

За даними табл. 2.3. помітно, що переважним є високий рівень переживання страху у 26,7% опитуваних дошкільників, що проявляється у 28,6% хлопчиків та 25% дівчаток. Помітним є й прояв дуже високого рівня переживання страху в 20% дошкільників (28,6% хлопчиків та 12,5% дівчаток).

Середній і низький рівні проявляються в однакової кількості дітей - по 16,7%, однаково виявляючись серед хлопчиків (по 14,3%) та дівчаток (по 18,8%). Також досить позитивним є результат дуже низького рівня переживання страху в 20% опитуваних (14,3% хлопчиків та 25% дівчаток).

Відобразимо отримані результати опитування дітей старшого дошкільного віку щодо прояву переживань страху на основі аналізу виконання завдання методики «Неіснуюча тварина» (рис. 2.3):

Рис. 2.3. Рівні переживання страху хлопчиками та дівчатками дошкільного віку за результатами методики «Неіснуюча тварина»

За даними рис. 2.3. помітно, що переважна більшість хлопчиків володіють низьким та дуже низьким рівнями переживання страху (по 28,6%), ще по 14,3% мають прояви дуже високого, високого і середнього рівнів страху.

На основі аналізу малюнків дівчаток дошкільного віку відзначимо переважання високого та низького рівнів переживання страху серед них (по 25%). Ще по 18,8% дівчаток мають прояви дуже високого та середнього рівнів переживання страху, а для 12,5% властивий дуже низький рівень. Відповідно до вищевказаного, дівчатка переживають значно глибше з приводу різних страхів, а також у них спостерігається їх більша кількість.

...