Громадянське суспільство вкрай необхідне для утвердження демократичного врядування, бо, як пише Дж.Кін, там, де немає громадянського суспільства, не може бути взаємодії й обміну думками між громадянами, здатними публічно обирати свої ідентичності, шанувати свої обов'язки в рамках політично-правової структури, яка забезпечує мир між громадянами, продуктивне функціонування уряду, соціальну справедливість та - передовсім - діє за принципом, що влада має бути підзвітна суспільству. З цієї точки зору важко переоцінити виховну функцію громадянського суспільства щодо особистості.

Отже, теорія громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтручання (щонайменше) держави у життя громадянського суспільства. Відносини і взаємовплив громадянського суспільства і держави - цих двох підсистем єдиної суспільної системи - визначальні у забезпеченні демократичного розвитку країни. Однак ці відносини залишаться формальними і нежиттєздатними, якщо не будуть наповнені прагненнями і зусиллями громадян країни. Тому в кінцевому результаті доля демократії в Україні залежить від послідовності і відповідальності українських громадян за свої дії. До цієї відповідальності схиляє українців багатовікова традиція громадянського самоврядування, національна гордість, нарешті - природний розум і життєва мудрість. Усе це формується змалечку, супроводжує до смерті і передається нащадкам, адже виховання у себе відчуття власної свободи і любові до Батьківщини є справою всього життя не лише громадянина, але й народу.

Отже, виховна функція громадянського суспільства полягає передовсім у формуванні не лише поваги до провідних суспільних цінностей та соціальних інститутів, але й уміння відрізняти ці соціальні інститути від цінностей, які вони захищають.

У підрозділі 3 третього розділу “Роль освіти в цивілізаційному вихованні молоді” проводиться ідея, що система освіти відіграє роль домінанти у підготовці молоді як до праці, так і до життя взагалі, тому традиційно освіта розглядається як механізм навчання і виховання учнівської та студентської молоді.

Визначення ролі освіти в цивілізаційному вихованні молоді, як показано в роботі, треба починати з аналізу її у контексті соціальних змін, які передбачають, насамперед, зміну філософського осмислення життя, філософії освіти і у першу чергу освітньої парадигми як в Україні, так і в Європі. Формування нової освітньої парадигми детермінує, у свою чергу, зміни в освітньому просторі, а в цих змінах матеріалізується філософія освіти. У сучасній літературі освітній простір визначається як сукупність матеріальних, духовних і емоційно-психологічних умов, у яких триває навчально-виховний процес, і факторів, що сприяють або перешкоджають його ефективності. Зрозуміло, що освітній простір є ще й засобом не тільки формування ставлення до здобуття знань, але і виховання, формування культури особистості. Освітній простір - підсистема соціокультурного середовища, сукупність історично сформованих факторів, обставин, ситуацій, тобто цілісність спеціально організованих педагогічних умов розвитку особистості. У широкому розумінні освітній простір можна уявити як структуру з декількох взаємозалежних рівнів: до глобального рівня належать загальносвітові тенденції розвитку соціальних інститутів економіки, політики, освіти, а також культурних та інформаційно-комунікаційних систем; до регіонального - освітня політика, культура, система освіти, життєдіяльність відповідно до соціальних і національних норм, звичаїв, традицій, засобів масової комунікації тощо; до локального - мікроклімат і мікрокультура навчального закладу, найближче оточення, родина. Цивілізаційне виховання полягає у цілеспрямованій діяльності різних суб'єктів (обов'язково включаючи і вихователів, і вихованців), що здійснюють різноманітні види виховного впливу. Цей вплив націлений на допомогу у формуванні таких якостей і рис особистості, які потрібні для засвоєння, відтворення та ретрансляції культурних і цивілізаційних норм, цінностей, зразків поведінки, традицій тощо.

За умов зміни у змісті освітньої парадигми відбуваються певні зміни також у виховній діяльності, а саме трансформація характеру і змісту виховання.

У дисертації аналізуються дискусії навколо формування окремого наукового напрямку - філософія освіти, розмежування предметів філософії освіти і педагогіки. Дисертантка доводить, що це повноправний напрямок поряд з філософією політики, філософією права, філософією науки, філософією культури. Філософія освіти, цілі і зміст української освіти є теоретичною і методологічною основою реформи освітньої системи, відповідають на запитання, чого людина прагне в освітній діяльності, як освіта пов'язана з вихованням.

Перетворення змісту освіти і виховання випливає зі зміни вимог, поставлених сучасним суспільством до особистості, яка відновлює та ретранслює певні культурні, соціальні, цивілізаційні цінності. Тому зміна змісту освіти і виховання включає втілення в освітній простір таких чинників, як гуманізація і гуманітаризація освіти, що спирається на гнучку систему впровадження інновацій у навчанні та вихованні.

Гуманізація освіти та виховання - це орієнтація навчальних закладів на забезпечення повноцінності сьогоднішнього життя учнів і підготовку їх до майбутнього; це урахування особливостей соціального і культурного контексту їх життя, складності їх внутрішнього світу, їх життєвих інтересів і потреб; це створення сприятливих умов для розкриття і розвитку їх спроможностей.

В роботі наголошується, що виховання - це важлива частина освітнього процесу із суттєвою специфікою. Освіта традиційно розглядається як цілеспрямований процес виховання і навчання особистості в інтересах суспільства і держави. Навчання у цьому визначенні не випадково стоїть на другому місці, тому що якість освіти багато в чому визначається саме якістю виховання як цілісного, широкого процесу.

Воно повинно бути спрямоване на досягнення двох взаємозалежних цілей - забезпечення процесу соціалізації особистості як громадянина і члена суспільства і підтримку процесу індивідуалізації, формування творчої, всебічно розвиненої, соціально мобільної особистості.

Стверджується, що нова філософія освіти України та українська система освіти повинні виробляти і впроваджувати стратегічні принципи розвитку і саморегуляції, засновані на таких положеннях:

Освіту необхідно розглядати у світовому контексті, адже процеси глобалізації потребують упровадження в освіту загальнолюдських цінностей, світових етичних стандартів, застосування сучасних інформаційних технологій, входження у світовий інформаційний простір

Освіта повинна зберегти національний досвід, освітньо-виховний досвід локальної цивілізації та органічно інтегрувати його до вимог сучасності.

Приєднання до Болонського процесу України зумовлює необхідність таких кроків: по-перше, здійснення глибокого порівняльного аналізу вітчизняної системи науки й освіти з європейською, визначення напрямку необхідних змін в контексті збереження національних здобутків, початок відповідних реформ; по-друге, прийняття урядового політичного рішення, що ґрунтувалося б на потребі проведення реформ і було покладено в основу зовнішньої політики держави, що спрямована на інтеграцію вітчизняної науки і освіти в європейський простір.

Актуальною проблемою для української системи освіти і виховання молоді, що виникла на тлі поверхневого тлумачення цінностей західної цивілізації, є те, що у суспільну свідомість упроваджується думка про професіоналізм, компетентність як про головне і найбільш важливе в житті і діяльності людини. Що стосується духовно-моральних якостей, то найчастіше вони залишаються поза увагою. Внаслідок цього збільшується розрив між професійною підготовкою фахівців і їхнім моральним станом. У засобах масової інформації, у спеціальних виданнях мова йде переважно про професійну майстерність як головний критерій цінності фахівця й особистості, а його духовна сутність залишається поза увагою. Тим часом протиставлення науково-раціонального і морально-духовного протиприродне, тому що наука й інтелект разом з мораллю є найважливішими компонентами духовного світу особистості.

Основні документи ЮНЕСКО наголошують, що сучасна освіта покликана допомогти людині навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити і навчитися жити разом. Виникає парадоксальна ситуація: саме життя і висунуті ним завдання ускладнюються, а система освіти спрощується. Перед Україною постають проблеми, суть яких зводиться не тільки до прийняття (чи неприйняття) певних принципів функціонування освітньої системи та її перебудови, здійснення не тільки організаційних та структурних змін, але й потреба у змінах мислення, ментальності, системі відносин та цінностей. Щоб не загубитися у великому світі, потрібні певні стратегії, які передбачають насамперед полікультурне виховання. Воно повинно розвиватися у двох напрямках: знання та повага до всіх існуючих культурних систем і володіння особистою культурою, що народжується з синтезу національної, громадянської, цивілізаційної культури соціального середовища.

Освіта як соціальний інститут у сучасному суспільстві завжди була і є важливим джерелом та каналом соціальної мобільності, що відіграє значну роль у соціальній диференціації членів суспільства, розташуванні індивідів на соціальних щаблях. Від середини 60-х років в умовах орієнтації суспільства на масову культуру та на масовість і загальнодоступність освіти, соціальний інститут освіти стає провідним механізмом соціального відбору та розташування індивідів у рамках стратифікаційних структур. Освіта набула статусу важливого засобу соціальної мобільності і є каналом масових соціальних переміщень із одних ланок до інших. Якщо оцінювати диференційну функцію освіти, то набуває сили такий фактор, як престиж навчального закладу, його доступність і співвідношення якості освіти та її ринкової вартості. Інтеграція європейської освітньої системи, через положення Болонської декларації, наголошує на збільшенні каналів та можливостей соціальної і професійної мобільності, особливо для учнівської молоді та молодих фахівців. Але, з іншого боку, загострюється проблема конкурентоздатності української системи освіти в економічно складних умовах.

У дисертації розроблені рекомендації удосконалення і гармонізації системи державної та позадержавної освіти, шкільної і родинної, а також з допомогою ВНЗ. Найвища мета функціонування соціальних інституцій виховання та освіти в сучасному суспільстві (українському зокрема) - виховання шанобливого ставлення до цінностей суспільно-економічного поступу, виконання завдань з формування відповідного світогляду, індивідуальної культури особистості, залучення її до фундаментальних цінностей світової культури та цивілізації, насамперед гуманістичних та демократичних надбань людства.

ВИСНОВКИ

У висновках підводяться підсумки, пропонується узагальнення та визначаються можливі напрями подальшого розвитку теоретичних та прикладних наслідків дослідження. У дисертації запропоноване нове теоретичне бачення важливої наукової проблеми - виявлення ролі цивілізаційних процесів у становленні особистості, розвитку і формуванні її світогляду, духовних і культурних цінностей. Проведене дослідження дає підставу для таких висновків:

· Аналіз, синтез та інтерпретація основних методологічно-пізнавальних, насамперед глобалістського і регіоналістського підходів до розуміння цивілізацій, свідчить, що історичний процес можна розглядати як сукупність глобальних, регіональних і локальних цивілізацій, які функціонували і функціонують сьогодні. Вони можуть бути визначені конкретно, виходячи з багатоманітності підходів до визначення цивілізації за різними критеріями: расовими, ідеологічними, географічними, економічними, національними, релігійниим, технологічними, формаційними, стадіальними, культурологічними тощо. Сучасна глобальна суперцивілізація (людство) складається з глобальних цивілізацій другого рівня (європейська, євразійська, мусульманська тощо), регіональних і локальних. Будь-яка нація, народність, яка має мову, територію, культуру, суспільну організацію тощо, може за різними критеріями претендувати на роль регіональної або локальної цивілізації і за визначенням є унікальною.

· Глобальна цивілізація базується на економічній взаємодії її сегментів, на міжнародній системі забезпечення миру на Землі, на інформаційних світових мережах (як засобів об'єднання, впливу, і товарі, який ліквідний у всіх підсистемах глобальної цивілізації), на культурно-історичних традиціях у регіональних і локальних цивілізаціях, на світовій системі освіти і науки. В ролі основної цінності цивілізації, визначального ресурсу розвитку у сучасних умовах постають інформація і знання. Тому умовою подальшого зростання стійкості і могутності глобальної цивілізації є ретрансляція і вдосконалення знань людини про світ, технології матеріального і духовного виробництва, про способи прогнозування господарських, соціальних і політичних процесів. Освіта і наука є механізмом забезпечення прогресивного розвитку цивілізацій.

· Наріжним каменем і критерієм прогресивності цивілізації є проблема розвитку особистості. Традиційно суспільство активно впливає на процеси становлення і розвитку особистості за допомогою економічних і політичних важелів, освітньої і виховної діяльності, коли попереднє покоління передає накопичений досвід наступному, яке його примножує і збагачує. Саме розвиток індивідуальності особистості, закладений у підвалинах української ментальності, підняття її на якісно новий рівень, який відповідає вимогам постіндустріального суспільства, інформаційної цивілізації, втілений у філософію освіти і виховання, .

· Самовизначення особистості як наукова, політична, освітянська і виховна проблема, особливо гостро постала у перехідних суспільствах посттоталітарного характеру, коли виникла можливість і необхідність обирати новий шлях суспільству і особі - нові світоглядні орієнтири, ідеологічні вподобання, форми освіти і виховання, нову філософію життя. Самовизначення особистості базується насамперед на виборі системи цінностей, з якими вона себе ідентифікує і які намагається втілити у повсякденному житті. Серед них загальноцивілізаційні та національні цінності посідають неоднакове місце, що залежить від соціального статусу особистості та її саморозвитку.

· Самовизначення особистості нерозривно пов'язане із самореалізацією, самоствердженням, самоактуалізацією. На високому рівні розвитку особистість оцінює свої дії і здійснює свою потребу в самоствердженні, виходячи з власних ціннісних орієнтацій і цілей. Вона здатна бачити технології маніпулювання і активно опиратися їм. Потреба у самовизначенні, самореалізації, самоствердженні є однією з важливих складових самоактивності людини і детермінантою її поведінки.

· Вчинок є дійсним виявом самовизначення особистості, сутнісним проявом самоствердження і самореалізації особи. Дія стає вчинком, особливо коли набуває морального змісту. Категорія вчинку має загальнокультурне значення. Саме у вчинку відображається головний вузол світоглядних пошуків людини. Методологічне значення вчинкового підходу істотно актуалізується в контексті розвитку теорії і практики побудови громадянського суспільства в Україні як засіб виявлення громадянської соціальності.

· Виховання особистості як процес формування у неї соціально значущих рис шляхом спонукання до засвоєння особистістю минулого досвіду для наступного активного та свідомого виконання певних соціальних функцій у різноманітних сферах діяльності, характеризує репродуктивну функцію виховання. Іншою метою виховання є розвиток творчих функцій - умінь засвоювати нові знання і навичок виробляти нові види продукції (у широкому розумінні - матеріальні і духовні цінності). Завданням нової системи є гармонійне поєднання освіти і різних типів виховання із практикою розбудови суверенної України.

· Утвердження українського народу - громадян України всіх національностей, досягається через виховання, зорієнтованого на поваги прав і свобод громадян як внутрішньої настанови та активної позиції самообмеження і невтручання шляхом маніпуляцій у духовний світ іншої особистості. Це є ключовим завданням сьогодення, яке постає перед національною освітою, вихованням і політичною системою суспільства.

· Виховна функція громадянського суспільства полягає не у протиставленні його цінностей цінностями держави, не у відокремленні своєї виховної діяльності від державної виховної діяльності, а у виконанні суто специфічних функцій виховання в особистості внутрішньої свободи і любові до Батьківщини, поваги до інших особистостей і до всього народу. Водночас громадянське суспільство повинно орієнтувати особистість на повагу до правової, демократичної держави, на виконання обов'язків щодо неї.

· Український варіант філософії освіти інколи тлумачиться у загальному вигляді неточно, як входження української освіти в європейський і світовий освітній простір. Насправді парадигмою української філософії освіти є інтеграція світового, регіонального (європейського) і національного досвіду освіти з метою виховання освіченої, активної і патріотично зорієнтованої особистості.

· Роль освіти в цивілізаційному вихованні молоді завжди адекватно розкривається у контексті кардинальних соціальних змін, які передбачають, насамперед, зміну у філософському осмисленні життя, у філософії освіти, а в ній - освітньої парадигми. Перетворення змісту освіти випливає зі зміни структури потреб та інтересів суспільства на сучасному етапі, зі змін вимог, які ставить сучасне суспільство перед особистістю, яка адаптує та ретранслює певні культурні, соціальні, цивілізаційні цінності.

· Виховна функція освіти реалізується насамперед через її зміст. Виховний і освітній процеси у вищому навчальному закладі зорієнтовані на професіоналізацію студента, тобто формування цілісного комплексу професійно значущих якостей і рис, що є невід'ємним атрибутом компетенції фахівця. Національно-патріотичне, морально-правове виховання через освіту має бути спрямоване на формування у молоді світоглядної позиції, мотивів, стимулів, інших соціально значимих цінностей вітчизняної і світової духовної культури. Висока духовна культура включає і релігійну віру людини як цивілізаційну ознаку, коли світоглядна обструкція неприпустима і стосунки базуються на толерантності визнання різних релігійних уподобань при дотриманні суто гуманістичних засад. Це сприяє моральному удосконаленню особистості і допомагає урегулювати суспільні відносини і забезпечити стабільний соціально-політичний розвиток держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

Скотна Надія. Особа в розколотій цивілізації: освіта, світогляд, дії. - Львів: Українські технології, 2005. - 384 с.

Статті в наукових фахових виданнях та зарубіжні публікації:

1. Скотна Н. Форми і методи виховання навичок управлінської діяльності // Формування світоглядних позицій вчителя: методологія, методика, досвід. Колективна монографія. - Львів: Світ, 1992. - (авторський текст - С. 117-130). (1 д.а.).

2. Скотна Н. Педагогічне спілкування: науково-практичні проблеми. Колективна монографія. - Дрогобич-Львів, 1993. - 109 с. (авторський текст - С.4-58). (2 д.а.).

3. Skotna N. Praktyczne i teoretyczne przygotowanie do zawodu nauczycielskiego w instytutach pedagogicznych ЇSPP // Wybrane problemy wspуіczesnego systemu ksztaіcenia nauczycieli. Studium z zakresu pedagogiki porуwnawczej pod redakcj№ Janusha Homplewicza, Rzeszуw, 1992. - S.137-143. (0,5 д.а.).

4. Скотна Н. Соціально-ціннісні орієнтації наприкінці ХХ ст. та їх вплив на розуміння людини людиною. Діалог культур: Україна у світовому контексті. Філософія освіти: Зб. наук. праць / Ред. кол.: І.А.Зязюн та ін. - Львів: Світ, 1999. - С. 75-88. (0,7 д.а.).

5. Скотна Н. Самовизначення особистості в світі, що глобалізується. Людинознавчі студії. Збірник наукових праць ДДПУ. Випуск 10. - Дрогобич: Вимір, 2004. - С. 4-14. (0,5 д.а.).

6. Скотна Н. Самовизначення особистості. Наука і освіта. Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. Спецвипуск Психологія особистості: досвід минулого - погляд у майбутнє. № 6-7 жовтень 2004. - С. 277-280. (0,5 д.а.).

7. Скотна Н. Українська регіональна розколота цивілізація як історичне явище // Молодь і ринок. Щоквартальний науково-педагогічний та економічний журнал. - № 1/11. - 2005. - С. 5-11. (0,5 д.а.).

8. Скотна Н. Проблема особистості в цивілізаційному виборі // Мультиверсум. Філософський альманах. Випуск 48. - К.: Український центр духовної культури. - 2005. - С. 27-47. (0,6 д.а.).

9. Скотна Н. Роль освіти в цивілізаційному вихованні молоді / Вища освіта України. - № 4. - 2004. - С. 114-118. (0,5 д.а.).

10. Скотна Н. Аксіологічні засади соціалізації особистості в громадянському суспільстві. Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 225. Педагогіка та психологія. - 2005. - С. 133-141. (0,5 д.а.).

11. Skotna N., Logwynenko T. Stany frustracji jako czynnik wywoіuj№cy a spoіeczne zachowania nastolatkуw oraz doњwiadczenia w pracy z nimi / Lubelski rocznik pedagogiczny, XXIV, Wydawnictwo uniwersytetu Marii Curie-Skіodowskiej. - Lublin, 2004. - S. 211-217. (0,5 д.а.).

12. Скотна Н. Виховна функція громадянського суспільства / Джерела інтерпретації. Ювілейний збірник на пошану Юрія Борєва. - Дрогобич: Коло, 2005. - С. 659-671. (0,6 д.а.).

13. Скотна Н. Особистість українця в цивілізаційному вимірі // Молодь і ринок. Щоквартальний науково-педагогічний та економічний журнал. - №.3/13. - 2005. - С. 12-24. (0,7 д.а.).

14. Скотна Н. Духовні аспекти становлення фундаментальних цінностей особистості в громадянському суспільстві // Актуальні проблеми духовності. Збірка наукових праць Криворізького педуніверситету. Випуск 5. - Кривий Ріг: Видавництво СП “Міра”, 2005. - С.356-366. (0,6 д.а.).

15. Скотна Н. Глобальні, регіональні й локальні цивілізації // Мультиверсум. Журнал політології, футурології, економіки, науки та культури. - К.: Український центр духовної культури. - 2005. - № 47. - С. 115-125 (0,5 д.а.).

16. Скотна Н. Цивілізація як об'єкт соціально-філософського дослідження // Молодь і ринок. Щоквартальний науково-педагогічний та економічний журнал. - № 4/14. - С. 10-14 (0,5 д.а.).

17. Скотна Н. Цивілізаційні аспекти сучасного виховання. Людинознавчі студії. Збірник. наукових праць ДДПУ. - Дрогобич: Вимір, 2005. - С. 4-13 (0,5 д.а.).

18. Скотна Н. Соціально-філософський аналіз системних моделей розвитку цивілізації. Проблеми гуманітарних наук. Збірник наукових праць ДДПУ. - Дрогобич: Вимір, 2005. - С. 4-13(0,5 д.а.).

19. Скотна Н. Самовизначення особистості в реаліях української модернізації // Пограниччя: Польща - Україна. - Lublin: UMCS - С. 113-124. (0,7 д.а.).

20. Скотна Н. Генезис особистості - становлення духу. Гуманізм і духовність в контексті культури. Матеріали людинознавчих читань. Книга перша. - Духовність у гуманістичних виявах творчості. - Дрогобич, 1995. - С.80-88. (0,5 д.а.).

21. Скотна Н., Скотний В. Християнський ідеал міжособистісного розуміння // Діалог культур. Україна у світовому контексті. Матеріали перших міжнародних філософсько-культурологічних читань. - Випуск 2. - Міжвузівський збірник наукових праць. - Львів: Каменяр, 1996. - С. 108-114. (0,5 д.а.).

22. Скотна Н., Стуканов М. Майбутнє та його ціннісне обґрунтування в сучасній соціальній теорії / Гуманізм і моральність: екзистенцій ні виміри. - Львів: Край, 1997. - С. 42-48. (0,5 д.а.).

23. Скотна Н. Методологічні та теоретичні підходи до вивчення проблем міжособистісного розуміння. Зб. наук. праць викладачів (До 30-річчя кафедри психології ДДПІ ім. І.Франка). Дрогобич: Вимір, 1995. - С. 13-24. (0,7 д.а.).

24. Скотна Н., Стуканов М. Містичний досвід та його статус у сучасному суспільстві. Людина і гуманістична природа віри. Матеріали людинознавчих читань. Випуск VІІ. Дрогобич: Вимір, 1998. - С. 211-220. (0,5 д.а.).

25. Скотна Н. Ідеал міжособистісного розуміння як соціально-психологічне явище. Методологічні проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ / Вип. І. Дрогобич, 1998. - С. 85-94. (0,5 д.а.).

26. Skotna N., Kyshakevych Y., Logvynenko T, Social and Humanitarian Education in Ukraine in 21 Century. Its State and Prospects. Perspectives in Higher Education Reform. Volume 10, Blagoevgrad, Bulgaria. - P. 135-140. (0,5 д.а.).

АНОТАЦІЯ

Скотна Н.В. Особа в розколотій цивілізації: світогляд, проблеми освіти і виховання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора філософських наук зі спеціальності 09.00.10 - філософія освіти. - Інститут вищої освіти АПН України. - К., 2005.

Дисертація присвячена дослідженню процесів розвитку і функціонування особистості в розколотій цивілізації, становленню її світогляду під впливом виховання та освіти. Висвітлюються важливі загальнотеоретичні і прикладні проблеми розвитку та загибелі цивілізацій як природного історичного процесу, що відіграє важливу методологічну роль у пізнанні і розумінні не лише історії, а й процесів становлення культур, систем виховання та освіти.

Неоднозначність та багатомірність історичного процесу веде до різноманітних класифікацій цивілізацій, а критеріями цих класифікацій можуть виступати матеріально-технічні, культурні, національно-етнічні, економічні, географічні, релігійні, ідеологічні та інші чинники. Аналіз історії існування цивілізацій базується на історико-порівняльних, соціально-філософських, структурно-функціональних, феноменологічних, синергетичних, футурологічних та інших методах дослідження, які дозволяють у відносно цілісній цивілізації побачити світогляд і дії різних страт, груп, дії влади та інституцій громадянського суспільства, оцінити роль систем виховання та освіти особистості.

Особистість у розколотій цивілізації відчуває на собі різновекторні впливи, її ціннісні орієнтації формуються в ситуації більш складного вибору, а свідомість і дії постійно зазнають корекції через складні об'єктивні та суб'єктивні обставини. В силу цих обставин ідентифікація, самовизначення особистості пов'язані з розв'язанням суперечливих культурних, релігійних, ідеологічних, етнонаціональних та інших проблем. Як наслідок, особистість переживає постійні стреси, здійснює переорієнтації.

Відповідно в розколотих цивілізаціях системи виховання відносно нестійкі, піддаються різнобічним політичним та ідеологічним впливам. Тому держава може брати на себе більшу регулятивну роль в системах виховання особистості, ніж у відносно цілісних цивілізаціях.

Роль освіти у цивілізаційному становленні особистості в дисертації розглядається в контексті кардинальних соціальних трансформацій, які в сукупності складають зміни в діяльності людини і суспільства, в філософії життя, в філософії освіти. Генеза освітньої парадигми детермінується змінами в економіці, політиці, культурі України, глобалізацією та інформатизацією світу.

В роботі розглядаються шляхи і засоби реформування систем виховання і освіти, роль філософії освіти у визначенні цілей та завдань розвитку освіти в Україні.

Ключові слова: особистість, цивілізація, розколота цивілізація, світогляд, виховання, освіта, глобалізація, громадянське суспільство, соціальний інститут, освітній інститут.

Скотна Н.В. Личность в расколотой цивилизации: мировоззрение, проблемы образования и воспитания. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.10 - философия образования. - Институт высшего образования АПН Украины. - Киев, 2005.

Диссертация посвящена процессам развития и функционирования личности в расколотой цивилизации, становлению ее мировоззрения под влиянием воспитания и образования. Диссертантка рассматривает становление, развитие и гибель цивилизаций как естественный исторический процесс, где понятие “цивилизация” играет важную методологическую роль в познании и понимании не только истории, но и развития культур, систем воспитания и образования.

Неоднозначность и многомерность исторического процесса ведет к различным классификациям цивилизаций, а критериями этих классификаций могут быть материально-технические, культурные, национально-этнические, экономические, географические, религиозные, идеологические и другие факторы. Анализ истории существования цивилизаций базируется на историко-сравнительных, социально-философских, структурно-функциональных, феноменологических, синергетических, футурологических и других методах исследования, которые позволяют в относительно целостной цивилизации увидеть мировоззрение и действия различных классов, слоев, групп, действия власти и институтов гражданского общества, оценить роль систем воспитания и образования личности. Особой цивилизационной системой являются расколотые цивилизации - локальные, региональные цивилизационные образования, которые исторически относятся к периферийным зонам нескольких цивилизаций. Личность в расколотой цивилизации испытывает на себе поливекторные влияния, ее ценностные ориентации формируются в ситуации более сложного выбора, а сознание и действия постоянно корректируется из-за неоднозначных объективных и субъективных обстоятельств. Поэтому идентификация, самоопределение личности сопряжены с решением противоречивых культурных, политических, геоэкономических, религиозных, идеологических, этнонациональных и других проблем. Это ведет к постоянным стрессам, переориентациям.

В расколотых цивилизациях личность подвержена разноплановому, конфликтному политическому и мировоззренческому воздействию. Поэтому государство может брать на себя большую регулятивную роль в системах воспитания личности, чем в относительно целостных цивилизациях. Воспитание личности в работе понимается в широком значении, когда в его систему включаются и образовательные структуры, и культуры, и чисто воспитательные технологии разных типов: семейные, школьные, вузовские, групповые, общественные и другие.

В диссертации анализируется также воспитательная функция гражданского общества. Показано, что она состоит не в противопоставлении его ценностей ценностям государства, не в отделении своей воспитательной деятельности от государственной, а в выполнении специфичных для него функций воспитания чувства внутренней свободы личности и любви к Отчизне, уважение к другим личностям и народам. В это же время гражданское общество должно ориентировать личность на уважение к правовому демократическому государству, на исполнение своих обязанностей по отношению к нему.

В Украине воспитание основывается на учете мирового опыта и национальной специфики. Утверждение неконфликтного, толерантного способа жизни в стране достигается через воспитание в духе создания единой политической нации и уважения к правам и свободам личности как внутренней установке и активной позиции самоограничения и невмешательства путем манипуляций в духовный мир другой личности. Эта задача является сегодня ключевой для государства, институтов гражданского общества, национальной системы образования и воспитания, хотя последняя фактически распалась на отдельные элементы.

Роль образования в цивилизационном становлении личности в диссертации рассматривается в контексте кардинальных социальных трансформаций, которые в совокупности производят изменения в деятельности человека и общества, в философии жизни, в философии образования. Генезис образовательной парадигмы детерминируется теми изменениями в экономике, политике, культуре Украины, которые происходят в связи с глобализацией и информатизацией. В работе показаны пути и средства реформирования систем воспитания и образования, роль философии образования в определении целей и задач развития образования в Украине.

Ключевые слова: личность, цивилизация, расколотая цивилизация, мировоззрение, воспитание, образование, глобализация, гражданское общество, социальный институт, образовательный институт.

N.Skotna. A personality in a split civilization - outlook, problems of education and upbringing. Manuscript. Doctoral thesis. Specialty 09.00.10 - Philosophy of Education. Institute of Higher Education, APS of Ukraine. Kyiv 2005.

The dissertation examines the processes of development of a personality, formation of its outlook and its functioning in a split civilization under the influence of upbringing and education. Pointed out are important general theoretical and applied problems of genesis, evolution and decay of a civilization as the natural historical process, that plays an important methodological role in cognition and understanding of not merely history, but also the processes of cultural development and systems of upbringing and education.

Many-sidedness and versatility of the historical process leads to various classifications of civilizations, and the criteria of those classifications can be, technological, cultural, national, ethnic, geographical, religious, ideological and other constituents. The analysis of existence of civilizations is based on historic, comparative, social, philosophic, structural, functional, synergetic, futurological and other research methods, which, in a relatively integral civilization, allow to scan the outlook and activities of different layers, groups, classes, authorities and institutions of civic society, to evaluate the role of systems of upbringing and education of a personality.

In a split civilization, a personality experiences the multivector influence, its orientation values are formed in the situation of a complex choice where consciousness and actions are constantly undergoing correction through various objective and subjective circumstances.

Under these circumstances, identification and self-determination of a personality are connected with solving contradictory cultural, spiritual, ideological, ethnic, national and other problems. As a result, a personality suffers constant stresses being forced to execute reorientation of established values.

Accordingly, in split civilizations systems of upbringing are relatively unstable, yielding to various political and ideological influences. Therefore, the state is forced to increase its regulatory function towards them, as compared to relatively integral civilizations.

The role of education for a personality's “civilized” formation is viewed in this dissertation in the context of cardinal social changes, all of which combined transform the activity of people and society, in philosophy of life, in philosophy of education. The changes of the educational paradigm in Ukraine are determined by the changes in its economy, politics and culture, alongside globalization and computerizing of the world.

In this work, the author shows the ways and means of reforming the systems of upbringing and education, pointing out the role of philosophy of education in determining goals and tasks for their development in Ukraine.

Key words: personality, civilization, split civilization, outlook, upbringing, education, model, reform, globalization, computerized society, civil society, social institution, educational institution.

Размещено на Allbest.ru