Особистісно орієнтована освіта (соціально-філософський аналіз)
Розробка моделі особистісно орієнтованої освіти. Визначення співвідношення вірогіднісного саморозвитку та керованого розвитку особистості в освітньому процесі. Основні детермінанти оптимізації розвитку особистісно орієнтованої освіти в Україні.
| Рубрика | Философия |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.08.2014 |
| Размер файла | 91,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
УДК: [37.014.544:371.3]:316.344.34:141.7
ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНА ОСВІТА (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)
09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії
А В ТО Р Е Ф Е Р А Т
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
ПОДМАЗІН Сергій Іванович
Дніпропетровськ 2006
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.
Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Воловик Віталій Іванович, Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, завідуючий кафедрою філософії і суспільно-гуманітарних наук.
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Лукашевич Микола Павлович, Інститут вищої освіти АПН України (м. Київ), головний спеціаліст;
доктор філософських наук, професор Романенко Михайло Ілліч, Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, ректор;
доктор філософських наук, професор Додонов Роман Олександрович, Донецький національний технічний університет, завідуючий кафедрою філософії.
Провідна установа: Київський національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова Міністерства освіти і науки України.Захист відбудеться “ 29 ” червня 2006 року об 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 у Дніпропетровському національному університеті, 49027, Дніпропетровськ, пл.. Т.Г. Шевченка 1. Палац студентів ДНУ, к. 30
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету, 49027, Дніпропетровськ, вул. Казакова 8.
Автореферат розіслано “ 29 ” травня 2006 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Б. Окороков
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі історичного розвитку людства освіта все більше усвідомлюється як головний імператив розвитку суспільства. Вона є неодмінною інвестицією, що потрібна для добробуту особистості, суспільства, держави в “інформаційному столітті”, у яке ми ступили. Але, не зважаючи на значні успіхи освіти, все більше ознак вказують, що освіта переживає глобальну кризу.
По-перше, - сучасна освіта неспроможна сформувати у людей такий тип мислення, який сприяв би розв'язанню глобальних проблем людства; по-друге, - відбувається відчуження офіційно діючої системи освіти від індивідуальних інтересів і цілей більшості людей, від їх безпосередніх переживань через те, що освіта розглядається передусім як засіб відтворення кваліфікованої робочої сили та лояльних стосовно існуючих соціально-політичних систем громадян; по-третє, - освіта і наука, інтенсифікуючи матеріальне виробництво, не сприяють створенню гідних умов існування для значної частини людства.
Сьогодні в суспільній свідомості представлені два суперечливих бачення сучасної освіти.
З одного боку, - це особистісна орієнтація освіти, зумовлена тим, що суспільство як органічна відкрита система, яка саморозвивається, у цій унікальній ситуації переходу жорстко зіштовхнулося з проблемою актуалізації самооцінки й оцінки кожною особистістю своїх можливостей у збереженні життя, перебудові свого світу, прийнятті нової позиції в “організації” соціального руху, а виходить, підвищенні самосвідомості в справі самовизначення.
У цих умовах особистість є не тільки головним (і єдиним) суб'єктом соціальної дії, у діяльності якої й діяльністю якої відтворюється соціальний світ. Вона все більше стає самоздобутком у процесі присвоєння своєї загальності. Це створює нові можливості її росту, саморозвитку, саморозуміння в діалозі з іншими, у системі багатьох соціальних зв'язків у межах як певного суспільства, так і людства в цілому.
З іншого боку, це можливість перетворення традиційно притаманної нашому суспільству авторитарної освіти на освіту тотального контролю. Суспільно-політична практика, що відображає економічні інтереси пануючих соціальних верств, перетворюється на однобоке маніпулювання суспільною свідомістю, яке пронизує всі сфери життя суспільства, витискує істинне екзистенційне буття людини, заперечує гуманістичні цінності й сам процес гуманізації суспільства. Особистість затиснута потребою виживання у лещата “виробництва-споживання”, витрачаючи на це весь свій час, стає одномірною, втрачає саму себе, втрачає навіть власну індивідність, перетворюючись на дивіда суспільства тотального контролю.
Головну проблему сучасної освіти можна визначити як “проблему розщепленості” в тенденціях свого подальшого розвитку між ідеалами гуманізму і свободи особистості та доцільністю інтенсифікації експлуатації й тотального контролю.
Таким чином, можна зробити припущення, що становлення феномену особистісно орієнтованої освіти є закономірною реальною можливістю суспільного розвитку України. Але так само реальною можливістю є подальша авторитаризація освіти. Іншими словами, сучасна освіта України знаходиться в стані фуркації й вихід її на певний аттрактор залежить від взаємодії багатьох чинників.
Виходячи з актуальності теми автор, спираючись ще на праці античних філософів Сократа, Платона, Аристотеля, простежує основні методологічні підходи до теоретичного розв'язання проблеми становлення особистості в контексті взаємовідносин “природа - індивід - суспільство”. Цей ряд можна продовжити іменами таких відомих західноєвропейських філософів середньовіччя, як: Августин, Фома Аквінський; Відродження: Піко делла Мірандола, Марсіліо Фічіно, М. Кузанський, Ніколо Макіавеллі, Мартін Лютер, Жан Кальвін та інші; Просвітництва: Г.В. Лейбниць, Д. Локк, Д. Дідро, К. Гельвецій, Ж-Ж. Руссо; представники німецької класичної філософії: І. Кант, Г. Гегель, Л. Фейєрбах та представники філософії нового часу К. Маркс, Ф. Енгельс, М.О. Бердяєв, Н.О.Лосський, С.Л. Франк.
Подальший розвиток філософії в напрямку “до особистості” відбувався завдяки працям таких мислителів, як: Ф. Боас, Б. Малиновський, А.Р. Редкліф-Браун, Т. Парсонс, С. Тарне, К.В. Світ, Б. Рассел, К. Ясперс, М. Гайдеггер, М. Шелер, Г. Марсель, Ж-П. Сартр, О. Больнов, Г. Плеснер, Е. Муньє, Т. Адорно, Г. Маркузе, М. Фуко, Ж. Дельоз, та інших.
Найновішою філософською течією, що намагається вирішувати проблеми буття людини, стала біофілософія.
Проблеми суспільного розвитку сучасної України досліджують у своїх роботах: В.П. Андрущенко, В.І. Воловик, Л. Губерський, М. Михальченко, В.П. Бех, Ю.М. Канигін, В.Г. Кремень, Л.Д. Кривега, В.М. Ткаченко, І.О. Карізька, І.К. Моїсеєв, Б.В. Попов, В.М. Шкляр та інші.
Особливу роль у нашому дослідженні відіграє персонологія - галузь психології, предметом вивчення якої є особистість. Це праці З. Фройда, А. Адлера, К.Г. Юнга, Е. Еріксона, Е. Фромма, К. Хорні, Г. Олпорта, Р. Кеттела, Г. Айзенка, А. Бандури, Д. Роттер, Д. Келлі, А. Маслоу, К. Роджерса.
Вітчизняна персонологія представлена, перш за все, діяльнісним підходом - уявленням, що особистість спочатку відсутня в людині й формується в ній у процесі її розвитку через спільну з іншими людьми діяльність. Таких позицій дотримувалися: Б.Г. Ананьєв, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, В.М. Мясіщев, Л.І. Божовіч та інші. У вітчизняній персонології розвивався і диспозиційний напрямок: Д.М. Узнадзе, Я. Ядов. Важливе значення має напрямок дослідження особистості як суб'єкта, що знайшло своє відображення в працях С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, В.В. Давидова, В.А. Петровського, В.О. Татенко.
Важливим теоретичним підґрунтям у підходах до визначення сучасних концепцій особистості й суспільства та його інституцій має філософія нестабільності І. Пригожина та заснована на ній теорія самоорганізації складних систем - синергетики, опрацьована в роботах О.М.Князєвої, С. П. Курдюмова, В.М. Келасьєва.
Сутність, зміст, функції і форма освіти аналізуються в роботах таких дослідників, як: В.П. Андрущенко, Ю.К. Бабанський, І.Д. Бех, В.С. Біблер, Б.П. Бітінас, В.І. Воловик, Б.С. Гершунський В.М. Галузинський, В.В. Давидов, Дж. Деланей, М.Б. Євтух, С.У. Гончаренко, А.В. Зельманов, В.М. Зуєв, І.А. Зязюн, І.М. Кантор, М.В.Кларін, Г.П.Клімова, Л.Н. Коган, С.М. Косолапов, В.С. Лутай, Ф. Маріет, Г.А. Овчинников, П.І. Підкасистий, І.П. Підласий, А.І. Поддьяков, В.Д. Попов, А.І. Прохоров, Дж. Пьятон, В.О. Рузін, С. Русова, Н.С. Розов, Ю.В. Сенько, Л.В. Сохань, В.Н. Турченко, М. Фулан, М. Шелер, Ф. Шефлер, В.І. Шинкарук, П.Б. Хортон, С.Л. Хант та інших.
Важливі результати щодо становлення особистості є дослідження в галузі біології психофізіології, які здійснили: Т. Бауер, Н.А. Бернштейн, Д.К. Бєляєв, С. Грофф, А. Менегетті, І.В. Равіч-Шербо, Т.М. Марютіна, Є.Л. Григоренко, Й. Шванцара, Н. Хіден, Г.А. Югай.
Управління освітніми закладами і державне управління освітою досліджували: Ю.П. Аверін, О.С. Анісімов, Т.М. Давиденко, В.С. Лазарєв, Ю.А. Конаржевський, Г. Райт, В.Н. Садовський, І.М. Слєпєнков, Ю.М. Степанов, П.І. Третяков, Ф.І. Уємов, Т.І. Шамова, І.К. Шалаєв, Г.В. Єльнікова та інші.
Спадкоємність як детермінанту оптимізації суспільного прогресу досліджували: В.І. Воловик, Р.О. Додонов, В.О. Ігнатов, В.А. Лефевр, Н.І. Мельникова, О.В. Нельга, В.Г. Огірчук, В.А. Піддубний, Б.В. Попов, Ю.А. Урманцев, А.Є. Чучін-Русов та інші.
Сьогодні ми маємо всі підстави говорити про становлення парадигми особистісно орієнтованої освіти.
Але, не зважаючи на те, що ідеї особистісно орієнтованої освіти швидко опановують наукову та суспільну думку й уже почали реалізовуватися в освітянській практиці, проблема формування нової парадигми освіти, нового соціального феномену не виступала наразі предметом соціально-філософського дослідження. Саме цим ми можемо пояснити наступні проблеми: не розроблений адекватний категоріальний апарат парадигми особистісно орієнтованої освіти; не визначені причини й фактори становлення особистісно орієнтованої освіти та її принципи.
Все це зумовлює актуальність дослідження, яке полягає у філософській рефлексії розвитку соціальної інституції освіти в умовах динамічного мінливого суспільства, обґрунтуванні нової концепції особистості, розробці мислиневої моделі особистісно орієнтованої освіти як соціальної інституції й особливого виду діяльності, визначенні детермінант оптимізації розвитку особистісно орієнтованої освіти, що може сприяти подальшому розвитку освіти в Україні.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до комплексної цільової програми № 0194 У043134 “Вдосконалення змісту та методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України”, а також планів наукових досліджень Запорізького державного університету та Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Дисертаційна робота тісно пов'язана з темою наукового дослідження кафедри філософії Дніпропетровського національного університету „Філософія науки та духовна культура на межі тисячоліття” (державний реєстраційний номер 0199V001308).
Метою дослідження є розбудова соціально-філософської моделі особистісно орієнтованої освіти та визначення детермінант оптимізації її розвитку.
Відповідно до мети дослідження, дисертантом вирішуються наступні
завдання:
? Визначити сутність категорії “особистість” на основі досягнень філософії та сучасних людинознавчих наук.
? Розробити концепцію особистості, яка б виконувала роль наукової основи для побудови моделі особистісно орієнтованої освіти.
? Визначити сутність, зміст, форму та мету сучасної особистісно орієнтованої освіти.
? Розробити модель особистісно орієнтованої освіти.
? Визначити співвідношення вірогіднісного саморозвитку та керованого розвитку особистості в освітньому процесі.
? Визначити основні детермінанти оптимізації розвитку особистісно орієнтованої освіти в Україні.
Об'єктом дослідження є мислинева модель освіти як соціальної інституції. освіта саморозвиток особистість україна
Предметом дослідження виступає суперечність між основними тенденціями розвитку сучасної освіти - тенденціями до гуманізації та тенденціями до глобальної тоталітаризації. Сучасна освіта України не тільки зберігає основні риси, притаманні освіті аграрного та індустріального суспільства, перш за все - авторитарність, але за умови глобальної інформаційної цивілізації може стати невід'ємною частиною “суспільства контролю” за особистістю як основною продуктивною силою.
У той же час в суспільній свідомості формується образ гуманістичної освіти, яка буде максимально сприяти самоактуалізації особистості як основної суспільної цінності.
Важливим чинником розвитку освіти України в напрямку гуманізації виступає соціальна філософська рефлексія сучасної освіти в сучасному суспільстві на основі сучасних уявлень про особистість та умови і цінності її буття.
Методологічну основу нашого дослідження складають соціально-філософська рефлексія та постмодерністський науковий дискурс, зокрема - синергетичний підхід. Крім того, реалізація обраного підходу поставила автора перед необхідністю філософської рефлексії досягнень інших наук: біофілософії, педагогіки, психології, психогенетики, психофізіології, соціології, когнітології, етики.
У дослідженні використовується обґрунтований дисертантом принцип інтегративності філософської рефлексії. Принцип інтегративності полягає в розкритті субстанціональної єдності відмінних, протилежних властивостей і явищ реального світу. Ці протилежності завжди виступають різними гранями одного цілого. Принцип інтегративності більше сприяє переходу пізнання нами будь-чого як цілого на більш високий рівень - синкогніцію. При цьому вихід на більш високий рівень не означає “зняття” та “заперечення” того, що становить тезу й антитезу (як це відбувається за Гегелем), останні зберігаються і як явища, і як предмет філософської рефлексії в межах більш складної абстрактної моделі. Оскільки всі соціальні системи складні й складають системи ще більшої складності та різноманітності, то принцип інтегративності, на нашу думку, більше прийнятний у соціально-філософському дослідженні, ніж принцип єдності та боротьби протилежностей.
Принцип ціннісно-цільової сутності пізнання визначає те, що пізнання вже не є самоціллю, воно стало засобом, необхідним лише в тому випадку, коли воно відповідає гуманістичній перспективі.
Наукова новизна дослідження. Ця тема ще не має системного висвітлення в Україні, тому результати дисертаційного дослідження, які резюмують наукову новизну й виносяться автором на захист, будуть сформовані у вигляді окремих тез:
? Обґрунтовано, що основою становлення й розвитку особистості є рух інформації, перш за все - філогенетичної, яка розгортається, трансформується у взаємодії з іншою матеріальною та інформаційною реальністю, матеріалізується в біологічній, психологічній та соціальній формах.
? Розроблена авторська інтегративна концепція особистості, мета якої полягає в об'єднанні навколо субстанціальної основи особистості - суб'єктності цілої низки визначень особистості, які, доповнюючи одне одного, можуть використовуватись у різних дискурсах. Науковою новизною даної концепції особистості є обґрунтування особистісного способу буття людини на всіх етапах вікового розвитку: від народження до смерті.
? Визначено мету сучасної освіти: створення умов для становлення автентичної особистості - духовно зрілої особистості, яка пізнала мету свого життя, що за часовими можливостями свого повного здійснення виходить за терміни життя особистості, що протидіє процесу знеособлення, яке відбувається як втеча особистості від автентичності. Саме автентичність надає особистості дійсну автономність, можливість бути дійсно вільною у своїх устремліннях, ефективно протистояти контролю й маніпуляції.
? Показано, що творчість особистості не може виступати самодостатньою освітньою цінністю й метою освіти, а така думка досить поширена сьогодні. Вищою цінністю й метою освіти має бути автентичність особистості своєму унікально-одиничному місцю в бутті, її природним - істинним зв'язкам з іншим та іншими, її відповідальність за ті вчинки, які вона здійснює.
? Обґрунтовано теоретичні принципи розбудови особистісно орієнтованої освіти: співпраці, гуманізму (з обґрунтованою нами комунікативною складовою), реалізму, діяльності, проектності, самоорганізації складних систем, діалектичного редукціоналізму, ціннісно-цільової сутності пізнання, інтегративності, діалогової взаємодії, суб'єкт-об'єкт-суб'єктної сутності освітньої діяльності. До них ми додаємо визначені нами в даному дослідженні принципи ціннісно-цільової сутності пізнання, проектності, інтегративності. Розроблено авторську модель характеру спілкування між суб'єктами освітнього процесу.
??? Особистісно орієнтована освіта визначена як соціальна інституція, як сукупність вкладених один у одного численних шарів (рівнів). Соціальні зв'язки між різними шарами утворюються як такі, що ведуть “углиб”, “на поверхню”, та “на рівні певного шару”. Цей освітній простір існує в тримірній системі координат, яку утворюють вектори, спрямовані на інтереси та потреби влади, суспільства й особистості.
? Обґрунтовано, що сьогодні співіснують тільки дві моделі інституцій освіти: 1) авторитарна (традиційна) модель - вектор інтересів влади повністю домінує над вектором інтересів суспільства, які утискаються до рівня відновлення існуючої соціальної стратифікації та відновлення робочої сили, а вектор інтересів особистості, яка не належить до владних соціальних груп, мінімізується майже до нуля; 2) особистісно орієнтована (гуманістична) модель - в якій збалансовані вектори інтересів основних суб'єктів розвитку освіти, влади - з одного боку, й особистості та суспільства - з іншого боку, за умови розвинутості демократичної правової держави та громадянського суспільства.
???Визначено, що особистісно орієнтована освіта на базовому рівні педагог-учень являє собою мінливу єдність трьох основних типів соціально-педагогічної взаємодії: особистісно-вільної, особистісно-цільової та особистісно-імперативної, які здійснюються педагогом з позиції особистісного ставлення до учня: прийняття, визнання, розуміння.
???Визначено основний чинник кризи сучасної освіти, що здійснюється через поняття “освітній час” та “освітній простір”. Освітній час - це постійні зміни в “освітньому просторі”. Плин освітнього часу ініціює постійні перебудови всіх трьох векторів. При цьому чим більшою є кількість суб'єктів виявлення змін, їх аналізу та прогнозування подальшого розвитку, тим більше освітня система набуває більш високого рівня складності й здатності до саморозвитку, така система як ціле стає відкритою - більш чутливою до змін у соціальному просторі, меншими стають періоди її нестабільності, вона швидше виходить на аттрактор - вектор доцільного подальшого розвитку.
? Визначено, що для кожної особистості “освітній час” існує тільки як “особистісний освітній час”, міра руху в якому залежить від її власних зусиль. При цьому саме “прорив у сучасне” забезпечує особистості можливість “розуміти” себе й суспільство, тобто дійсно виступати суб'єктом. Рух в “особистісному освітньому часі” без напружених зусиль завжди залишає особистість далеко від межі сучасності.
? Показано, що найважливішою вадою сучасного суспільствознавства є його відірваність від особистості. “Присутність” людини як особистості навіть у тих соціально-економічних концепціях, які відкрито прокламують свою гуманістичну спрямованість, до останнього часу залишалася формальною. Іншими словами, у більшості філософських праць особистість залишалася гіпотезою, недосяжною абстракцією, що реально відповідало інтересам політичної та економічної еліти.
? Визначено зміст особистісно орієнтованої освіти: аксіологічний, телеологічний, когнітивний, діяльнісний та рефлексивний компонент. Компонентами-інтеграторами в змісті особистісно орієнтованої освіти є: аксіологічний, телеологічний і рефлексивний.
? Обґрунтовано, що, відповідно до синергетичної моделі розвитку складних систем, кожний етап розвитку особистості починається з періоду найбільшого хаосу, який є одночасно періодом існування великої кількості можливих варіантів розвитку. Для особистості завжди існують “зона вірогіднісного саморозвитку - зона актуального розвитку - зона найближчого (керованого або свідомо самокерованого) розвитку”. При цьому зона вірогіднісного розвитку потребує найбільш насиченого необхідними умовами “освітнього простору”, а зона найближчого розвитку - “освітнього часу”.
? Визначено основні сутнісні ознаки особистісно орієнтованих освітніх технологій: суб'єкт-суб'єктна взаємодія, діалогічність, проектність, ресурсна забезпеченість, проблемність, рефлексивність.
? Визначено критерії рівня соціального розвитку суспільства, які, з одного боку, визначають можливість розвитку особистісно орієнтованої освіти, а з іншого боку - розбудова такої освіти може сприяти розвитку суспільства в цілому.
? Обґрунтовано важливі детермінанти оптимізації розвитку особистісно орієнтованої освіти: розробка цілісної теорії особистісно орієнтованої освіти, яка може здійснитися на основі залучення до цього представників всіх напрямків сучасної соціогуманітарної науки та наук, що вивчають природу, людину, суспільство; подолання ціннісної кризи в суспільстві, його вихід з аномічного стану через розбудову демократичної правової держави, через встановлення ефективної системи ротації політичної еліти згідно з загальнолюдськими та національними цінностями, правом і мораллю; розбудова державно-громадського управління соціальною інституцією освіти та впровадження особистісно орієнтованого управління закладами освіти;, створення умов для формування нового раціонально-синергетичного мислення вчителя через акмеографічний підхід (визнання необмеженості професійного зростання) у системі післядипломної освіти педагогів; оптимізація спадкоємності поколінь та генерацій.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в соціально-філософській рефлексії розвитку соціальної інституції освіти в умовах динамічного інформаційно-технологічного суспільства, обґрунтуванні нової інтегративної концепції особистості, головним здобутком якої є повернення особистісного статусу дитині, розробка мислиневої моделі особистісно орієнтованої освіти як соціальної інституції, як відкритої соціальної системи зі своїм буттям, простором, часом та варіативним характером розвитку, як особливого виду соціально-педагогічної взаємодії.
Визначені основні детермінанти оптимізації розвитку особистісно орієнтованої освіти, що може мати практичне значення в плані розвитку освіти України.
Матеріали дисертації можуть бути використаними при підготовці фахівців у вищих навчальних закладах, у процесі підвищення кваліфікації працівників освітньої галузі, при розробці державних та відомчих нормативних документів, у підготовці магістрів і аспірантів, у роботі методологічних семінарів професорсько-викладацького складу тощо.
Особистий внесок дисертанта. Робота виконана самостійно. За результатами роботи опубліковано 23 фахові статті та монографія з соціальної філософії, а також 3 науково-методичних посібника та 22 науково-методичних праць для педагогів.
Зміст автореферату повністю відповідає основному змісту дисертації.
Апробація роботи. Дисертаційне дослідження обговорювалося на кафедрі філософії Запорізького державного університету, проблемному семінарі з соціальної філософії на кафедрі філософії ЗДУ. Основні його результати викладені в монографії дисертанта “Особистісно-орієнтована освіта. Соціально-філософський аналіз”, а також:
- на сторінках фахових науково-періодичних видань: “Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини” (Запоріжжя), “Нова парадигма” (Запоріжжя), “Мультиверсум” (Київ), “Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах” (Дніпропетровськ), “Філософські обрії” (Полтава), журналі “Вища освіта України”, у наукових статтях та публікаціях загальним обсягом 40,5 д.а.;
- у матеріалах системних досліджень Міністерства освіти і науки України, у збірниках наукових праць інститутів психології і педагогіки АПН України, Запорізького державного університету, Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти;
- на Міжнародній науково-практичній конференції “Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі” - Чернівці, 1993; Всеукраїнській науково-практичній конференції з проблем роботи середніх загальноосвітніх закладів нового типу - Київ, 1994; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Створення іміджу сучасного закладу освіти” - Запоріжжя, 1997; Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь і соціальний розвиток на сучасному етапі” - Запоріжжя, 1997; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи” - Херсон, 1997; Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України “Ідеологія державотворення та суспільствознавча наука” - Запоріжжя, 2001; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Психологічній службі в системі освіти України 10 років: здобутки, проблеми, перспективи” - Запоріжжя, 2001; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія і практика особистісно орієнтованої освіти” - Запоріжжя, 2003; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” - Запоріжжя, 2005;
Науково-практичні розробки автора використовуються при підготовці лекцій з зазначеної тематики в Запорізькому державному Університеті, в Запорізькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.
Автор здійснював наукове керівництво з теми дисертації двома експериментальними освітніми закладами Міністерства освіти і науки України.
Структура дисертації: робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків з кожного розділу та загальних висновків з дослідження, списку використаних першоджерел. Загальний обсяг роботи - 418 сторінок. Робота вміщує: 8 таблиць, 10 схем і 1 малюнок, використано 422 першоджерела.
Основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається ступінь її наукової розробки, формулюється гіпотеза, мета, завдання й основні методологічні засоби, на які спирається автор, розкривається наукова новизна дослідження, його теоретичне та практичне значення.
У першому розділі “Методологія дослідження й бібліографічний огляд проблеми” здійснено аналіз “сходження філософії до особистості”, аналіз категорії освіти, її соціальних функцій та еволюції орієнтації на різних етапах суспільного розвитку. Визначено сутність глобальної кризи сучасної освіти. Обґрунтовано методологічні основи та методи дослідження.
У філософії, починаючи з її зародження як особливої форми суспільної свідомості, відбувалося як “підняття до особистості”, так і “зведення нанівець” - обґрунтування утилітарного використання особистості як засобу відповідно до потреб держави і суспільства.
Базою для аналізу виступають праці таких мислителів, як: І. Кант, Г. Гегель, Л. Фейєрбах, К. Маркс, Ф. Енгельс, М.О. Бердяєв, Н.О. Лосський, С.Л. Франк, Ф. Боас, Б. Малиновський, А.Р. Редкліф-Браун, Т. Парсонс, С. Тарне, К.В. Світ, Б. Рассел, К. Ясперс, М. Гайдеггер, М. Шелер, Г. Марсель, Ж-П. Сартр, О.Больнов, Г. Плеснер, Е. Муньє, Т. Адорно, Г. Маркузе, М. Фуко, Ж. Дельоз, О.М. Корх та інших.
Ґрунтуючись на досягненнях сучасної соціогуманітарної науки, автор визначає особистість як, по-перше, конкретну людину в усій її унікальності як суб'єкта діяльності і соціальних відносин; як неперервний у часі (у межах часу життя людини) потік речовини, енергії та інформації; як особливу форму буття - індивідуальну систему образів людини - “Буття-в-Світі”, який являє її собі й іншим.
Що стосується розвитку категорії освіта, то його перший період пов'язаний з діяльністю таких мислителів, як: Я.А. Коменський, І.В. Гьоте, І.Г. Песталоцці та ін., коли категорія “освіта” означала синкретичну єдність усіх видів діяльності, спрямованих на розвиток особистості у певному соціокультурному континуумі.
На жаль потім у вітчизняній науковій літературі освіта почала ототожнюватися з процесом передачі готових знань, а також з процесом навчання. Домінуючим у цей період стає поняття “виховання”, яке розуміється як цілеспрямований процес формування особистості з заданими якостями.
На сьогодні існує надзвичайна розмаїтість визначень категорії освіти.
Це зумовлює необхідність філософської рефлексії та чіткого визначення категорії освіти. Причиною освіти-розвитку особистості автор вважає взаємодію особистості з Природно-Культурним довкіллям, в процесі якої з'являються певні суперечності. Освіта визначається як рух особистості від “Я-реального” до “Я-ідеального”, у процесі якого знімаються одні суперечності й виникають нові, а особистість змінює навколишній і свій внутрішній світ. Важливу роль в освіті особистості відіграють інші значущі для неї особистості - реальні, уявні, віртуальні (тексти, фільми тощо), які виконують роль ідеалів.
У дисертації автор реалізує онтологічний підхід до аналізу особистості, який має визначити, чим є особистість у своїй сутності. Такою сутністю є суб'єктність, бо суб'єкт, за визначенням Л.С. Рубінштейна, завжди є “центром перебудови буття”.
Подібний підхід продовжує традицію зарубіжної гуманістичної персонології (З. Фройд, А. Адлер, Е. Еріксон, Е. Фромм, К. Хорні, Г. Олпорт, Р. Кеттел, А. Маслоу, К. Роджерса), яка уважно ставиться до природи особистості, але перевершує її, онтологізуючи у бутті суб'єктність як субстанціальну основу особистості.
Систематизуються чисельні класифікації функцій освіти як соціальної інституції. При цьому автор ґрунтується на роботах таких дослідників, як: А.В. Зельманов, В.Т. Лісовський, П.О. Кенкманн, Г.П. Клімова, Л.Н Коган, А.В. Кооп, М.І. Романенко, В.Н. Турченко, Ю.І. Сазонов, Ф.Р. Філіпов, В. Шевцов та інших.
На основі порівняльного аналізу і класифікації соціальних функцій освіти формується висновок, що основними функціями сучасної освіти, на думку дисертанта, є: політична, економічна, соціальна, екологічна і духовна (культурна, зокрема, діалогу культур, гуманістична).
Аналізуючи різноманітні підходи до вивчення розвитку соціальної інституції освіти від античності до сьогодення, автор дійшов двох висновків: по-перше, - в сучасній системі гуманітарного знання складається стійкий міждисциплінарний зв'язок у процесі дослідження освіти між філософією, соціологією, психологією, педагогікою, історією, культурологією тощо; по-друге, - досить евристичним критерієм для побудови моделі еволюції орієнтації освіти є критерій стану особистості в суспільстві у вимірі: особистість-засіб - особистість-мета. Вказаний критерій інтегрує знання про освіту, вироблені в лоні різних наук.
Автор обґрунтовує кризовий стан сучасної освіти, сутністю якого є те, що сьогодні в суспільній свідомості представлені два суперечливих бачення сучасної освіти. З одного боку, - це особистісна орієнтація освіти, зумовлена тим, що суспільство як органічна відкрита система, що саморозвивається, у цій унікальній ситуації переходу жорстко зіштовхнулося з проблемою актуалізації самооцінки й оцінки кожною особистістю своїх можливостей у збереженні життя, перебудові свого світу, прийнятті нової позиції в “організації” соціального руху, а виходить, підвищенні самосвідомості у справі самовизначення.
У цих умовах особистість є не тільки головним (і єдиним) суб'єктом соціальної дії, в діяльності якої й діяльністю якої відтворюється соціальний світ. З іншого боку, це можливість перетворення традиційно притаманної нашому суспільству авторитарної освіти на освіту тотального контролю. Суспільно-політична практика, що відображає економічні інтереси пануючих соціальних верств, перетворюється на однобоке маніпулювання суспільною свідомістю, яке пронизує всі сфери життя суспільства, витискує істинне екзистенційне буття людини, заперечує гуманістичні цінності й сам процес гуманізації суспільства.
Головну проблему сучасної освіти можна визначити як “проблему розщепленості” в тенденціях свого подальшого розвитку між ідеалами гуманізму і свободи особистості та доцільністю інтенсифікації експлуатації й тотального контролю. Звичайно ця розщепленість існувала завжди, але сьогодні вона досягла нового рівня, починаючи з суперечливих державних рішень та декларацій і завершуючи реальним “двоєдумством” педагога, який розривається між задекларованою метою про особистість як найвищу цінність і реальними спробами багатьох шкіл України реалізувати в освітньому процесі особистісний підхід, та тотальною підконтрольністю й підзвітністю його праці, яка зросла в багато разів після 1991 року - року набуття Україною політичної незалежності.
Таким чином, як уже було зазначено вище, сучасна освіта України знаходиться у стані фуркації, й вихід її на певний аттрактор залежить від взаємодії багатьох чинників.
Другий розділ роботи “Особистість в контексті сучасного цивілізаційного процесу” присвячений розбудові інтегративної концепції особистості - такої концепції, яка, піднімаючись над численними теоріями особистості в сучасній персонології, виконувала б роль ефективної евристичної мисленнєвої моделі в процесі соціально-філософського аналізу розвитку сучасної освіти.
Ця концепція особистості має зняти суперечність між розумінням особистості як конкретної людини в усій її унікальності й розумінням особистості як певної якості, властивості людини, яка “утворюється” на досить пізніх етапах індивідуального розвитку. Зняття цієї суперечності, а також рефлексія категорії особистості в умовах інформаційної цивілізації й є основним завданням другого розділу дослідження.
У першому підрозділі другого розділу “Інформаційна і діяльнісна сутність особистості” здійснюється критичний аналіз філософсько-психології концепції, яка розроблялася вітчизняними вченими протягом ХХ століття, одержала назву “діяльнісного підходу в психології” (Л.С. Виготський, В.М. Мясіщев, Л.І. Божовіч, О.М. Леонтьєв, М. Розін, Е.В. Ільєнков, А.І. Колєснікова та інші). Діяльність, особливо соціальна діяльність, визначалася найважливішою категорією вітчизняної філософської антропології й психології. З одного боку, неможливо не погодитися з тим, що діяльність - психічна й фізична активність людини, яка регулюється усвідомленою метою, складає одну з важливих основ розвитку і буття особистості. Але дисертант не вважає це абсолютно правильним, оскільки в такому випадку за межі життя виводиться польова активність - постійний потік образів, відчуттів, переживань, різною мірою усвідомлюваних та існуючих у більшості поза діяльністю, до неї, а також величезний шар особистісного і колективного несвідомого. Саме цей “недіяльнісний” початок особистості, на нашу думку, є тим полем, на якому виникає й реалізується діяльність конкретної особистості. Саме цим можна пояснити високу ефективність багатьох тренінгових і медитативних практик, що мобілізують внутрішні ресурси особистості, підвищують продуктивність її діяльності.
У той же час у вітчизняній соціогуманітарній науці існував і інший напрямок, який відпочатково наділяв особистість суб'єктністю. Цей напрямок розвивається в працях С.Л. Рубінштейна, Д.М. Узнадзе, В.П. Зінченко, В.В. Давидова ,В.І. Слободчикова, В.А. Петровського, В.О. Татенка, Ю.М. Швалба та інших вчених. Детально аналізуються напрацювання зарубіжної „гуманістичної персонології” (З. Фройд, А. Адлер, Е. Еріксон, Е. Фромм, К. Хорні, Г. Олпорт, Р. Кеттел, А. Маслоу, К. Роджерс), яка уважно ставилися до природи особистості. Автор здійснює філософську рефлексію сучасних досягнень в галузі біології та психофізіології, які здійснили: Т. Бауер, Н.А. Бернштейн, Д.К. Бєляєв, С. Грофф, А. Менегетті, І.В. Равіч-Шербо, Т.М. Марютіна, Є.Л. Григоренко, Й. Шванцара, Н. Хіден, Г.А. Югай. Результати цих досліджень вказують на величезну роль генетичної інформації у розгортанні такого складного феномену як особистість. Дуже евристичним є біофілософське осмислення живого М. Рьюзом, Ч. Ламсденом, Е. Уілсоном, С.Н. Ерліком, О.Є. Перовою, О.M. Рубанцем та іншими.
Спираючись на здійснений аналіз, дисертант вважає, що субстанціальну основу особистості складає суб'єктність - вроджена (зафіксована в генах) якість індивіда, яка полягає в прагненні до утвердження й розвитку свого Я як особистості, а вже розвиток особистості (розвиток - не виникнення), дійсно, відбувається у взаємодії індивіда з наявним буттям. При цьому цей розвиток відбувається у взаємодії двох потоків інформації. Один потік інформації, дійсно, надходить ззовні, відбувається інтеріоризація, але в цей же час відбувається розгортання інформації, яка зосереджена саме у внутрішньому - генетичному (архетипах, колективному та індивідуальному несвідомому, яке вже є у новонародженого малюка). Таким чином, особистість розвивається в умовах взаємодії двох потоків інформації - ззовні (інтеріоризація) і з середини (екстеріоризація).
Саме розуміння особистості як неперервного потоку речовини, енергії та інформації дозволяє дисертанту подолати традиційну суперечність між соціальною та біосоціальною концепціями розвитку особистості - особистість з'являється в бутті одночасно з людиною й від самого початку не є порожнечею, заповнюваною ззовні. Особистість є цілісністю, яка і розгортає свій внутрішній зміст, і наповнюється зовнішнім сенсом у взаємодії з довкіллям.
Положення про безособистісний стан маленької дитини може здаватися безсумнівним - дійсно, дуже великі відмінності існують між немовлям і дорослою людиною. Але сьогодні, коли умови інформаційної цивілізації ставлять набагато більші та складніші вимоги щодо оптимального життя особистості й людства, настав час переглянути тезу про безособистісний стан дитини бо саме неособистісне ставлення багатьох дорослих до дітей і підлітків породжує найгостріші проблеми сучасної вітчизняної і світової педагогіки.
Виходячи з мети і завдань дисертаційного дослідження, у другому підрозділі другого розділу “Інтегративна концепція особистості” дисертант здійснює філософську рефлексію досягнень сучасної соціогуманітарної науки й соціальної практики.
Розуміння категорії особистості як категорії-інтегратора всього спектру сучасних знань про людину і суспільство спонукало автора до розробки нової концепції особистості - концепції, яка б узагальнювала всі теорії особистості й утворювала “новий шар” несуперечливого знання про особистість. Для побудови такої концепції піддаються філософській рефлексії верифіковані дані, отримані в межах позитивних наук про особистість. У проведеному дослідженні суб'єктність особистості як її субстанціальна основа онтологізується через інтеграцію двох принципів детермінізму в сучасній персонології. Так, принцип детермінізму С.Л. Рубінштейна про те що “зовнішнє (дійсність), діє через внутрішнє (суб'єкт)”, не заперечується принципом детермінізму О.М. Леонтьєва про те, що “внутрішнє (суб'єкт), діє через зовнішнє”, а доповнює його - два принципи детермінізму визначають суб'єкта єдиним центром буття. Бачення розвитку суб'єктів як “центрів перебудови буття” онтологізує особистість на противагу соціобіологічній дихотомії й заснованим на її ґрунті теоріям, які розчиняють особистість у соціальних відносинах, розглядають її як простий “наслідок” (результат - продукт - річ) взаємодії біологічних та соціальних факторів.
Основні положення інтегративної концепції особистості, розробленої дисертантом, такі: традиційне функціональне визначення особистості через сукупність її соціальних ролей та діяльностей дозволяє, певною мірою, визначити форму та зміст феномену особистості, але не виявляє його онтологічної сутності. Доведено, що основі процесів самоорганізації, що виводять суб'єктну систему на рівень психо- та соціогенезу, лежить феномен подвійності існування - як процес породження умовної сфери. Іншими словами, суб'єктна система завжди існує як єдність матеріального та ідеального (духовного).
Саме не сприйняття двоїстості існування такої сутності як особистість є перепоною для проникнення у наукову і буденну свідомість розуміння онтологічних основ особистості й відповідного ставлення до неї. Справа в тому що, коли ми ведемо мову про особистість, у нашій свідомості домінують дискурси влади і права. Дійсно, з точки зору правової, особистістю можна вважати людину, на яку суспільство правомочне покладати відповідальність за невідповідні соціальним нормам вчинки - злочини. Така відповідальність обмежується певним рівнем вікового та фізичного розвитку. Така точка зору, яка іменується сьогодні соціоцентричною, неодмінно призводить нас до висновку, що особистістю не народжуються, особистістю стають на певному етапі вікового розвитку.
Зовсім інша картина вимальовується, коли ми будемо розглядати такий атрибут особистості, як відповідальність не в юридичному і соціальному вимірах, а у вимірі первісному - буттєвому. Суб'єкт, який є центром перебудови буття, з моменту своєї появи у ньому несе перед ним відповідальність - відповідальність у плані “бути чи не бути?”, а також відповідальність у плані “яким бути?”. Реалізується ця відповідальність у своєму крайньому вияві - або цей суб'єкт продовжує бути в певній якості у світі, або він іде у небуття.
Таким чином, тільки ставлення до людини як до особистості на будь-якому етапі вікового розвитку може вважатися тепер і науковим, і моральним.
Інтегративна концепція особистості, як вважає дисертант, може стати теоретичним підґрунтям нового педагогічного світогляду і нової педагогічної етики, основу яких має складати особистісне ставлення до іншої людини на всіх етапах її вікового розвитку, без чого розвиток особистісно орієнтованої освіти як теорії та соціальної практики видається неможливим.
Метою особистісно орієнтованої освіти є, на думку автора, не формування і навіть не виховання, а знаходження, підтримка, розвиток людини в людині, розвиток механізмів самореалізації, саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання та інших механізмів, необхідних для становлення самобутнього особистісного образу і діалогічного, безпечного способу взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.
Третій розділ “Становлення соціального феномену особистісно орієнтованої освіти” автор присвячує аналізові існуючих на сьогодні соціокультурних моделей освіти, обґрунтуванню теоретичних основ та можливостей практичного втілення особистісно орієнтованої освіти як особливого виду діяльності.
У першому підрозділі третього розділу “Міжпарадигмальна рефлексія сучасної освіти” здійснюється аналіз становлення теоретичних основ особистісно орієнтованої освіти у країнах СНД, яка знаходить свою розробку в працях Ш.А. Амонашвілі, О.Г. Балла, І.Д. Беха, І.А. Зязюна, О.В. Бондаревської, І.С. Якиманської, В.В. Сєрікова. Але, як вважає дисертант, спроби змінити модель освіти, не змінюючи уявлень про сутність особистості людини та її нове місце в системі Держава-Суспільство-Освіта, неможливо, що надає даному дослідженню більш високий евристичний потенціал.
Саме тому проблеми освіти все більше стають центром уваги сучасних філософів, таких як: В.П. Андрущенко, Г.О. Балл, І.Д. Бех, Б.П. Бітінас, В.І. Воловик, Б.С. Гершунський, І.А. Зязюн, Г.П. Клімова, О.М. Корх, В.С. Лутай, Ф.Т. Михайлов, Л.В. Сохань, Л.М. Сіднєв та інші.
Так, В.С. Лутай виділяє дві основні парадигми освіти: холістську, яка заснована на ідеї цілеспрямованої “побудови-перебудови” особистості згідно з певним планом, відповідно до “абсолютних” істин та індивідуально-плюралістичну (педоцентристську) засновану на ідеї центрації освітнього процесу на учневі, який, за метафоричним виразом Дж. Дьюї, “є сонцем, навколо якого обертається весь педагогічний процес”, а педагог перетворюється на своєрідний “живий педагогічний засіб”. Іншими провідними ідеями цієї парадигми є релятивізм - визнання будь-якого знання неповним, відносним, і плюралізм - визнання можливості співіснування різних ідей і освітянських практик.. Найуразливішим місцем цієї парадигми є принцип індивідуалізму, який, на думку дисертанта, є “авторитаризмом навпаки” і породжує багато негативних явищ у суспільстві; по-друге, суперечить принципам релятивізму і плюралізму.
Як вважає дисертант, саме внутрішня суперечливість індивідуально-плюралістичної парадигми призвела до того, що вона в дійсності поглинається і викривляється холістською парадигмою.
Дисертант доводить, що сьогодні в Україні (й у світі), реально співіснують тільки дві моделі інституцій освіти: 1) авторитарна (традиційна) модель - вектор інтересів влади повністю домінує над вектором інтересів суспільства, які утискаються до рівня відновлення існуючої соціальної стратифікації та відновлення робочої сили, а вектор інтересів особистості, яка не належить до владних соціальних груп, мінімізується майже до нуля; 2) особистісно орієнтована (гуманістична) модель - в якій збалансовані вектори інтересів основних суб'єктів розвитку освіти: влади - з одного боку, й особистості та суспільства - з іншого боку, за умови розвинутості демократичної правової держави та громадянського суспільства.
У другому підрозділі третього розділу “Теоретичні основи особистісно орієнтованої освіти” головним завданням у контексті побудови мислиневої моделі особистісно орієнтованої освіти, на думку дисертанта, є визначення принципів, на які вона має спиратися. У дослідженні обґрунтовуються принципи співпраці, гуманізму, реалізму, діяльності, самоорганізації складних систем, діалектичного редукціоналізму, діалогової взаємодії, які визначені сучасною суспільчознавчою гуманітарною наукою як закономірності, що дійсно відображають сутність розвитку особистості та соціуму в їх взаємодії. До них автор додає і обґрунтовує принципи життєвого проекту, ціннісно-цільової сутності пізнання та інтегративності. Подальшого розвитку набуває принцип суб'єкт-об'єкт-суб'єктної взаємодії.
Спираючись на принципи діалогічності й гуманізму (зокрема - її комунікативної складової), лисертантом розроблено двомірну модель, яка відображає характер спілкування між суб'єктами освітнього процесу: особистісне спілкування--авторитарне спілкування та діалогічне спілкування--монологічне спілкування. Перша шкала відображає диспозиції (установки) суб'єктів спілкування один до одного. Друга шкала відображає процесуальні характеристики спілкування (комунікативні уміння). Ці дві шкали утворюють двомірну системи координат: особистісна (суб'єкт-суб'єктна) установка -авторитарна (суб'єкт-об'єктна) установка; діалогічне спілкування - монологічне спілкування. Розроблена модель спілкування може слугувати концептуальною основою для діагностики та корекції характеру та проблем спілкування між усіма суб'єктами освітнього процесу.
Розбудова особистісно орієнтованої освіти, на думку автора, має сприяти становленню гуманістичного світогляду людства на противагу згубному для нього авторитарному. Гуманістичний світогляд експансивному, споживацькому ставленню до світу протиставляє бережливе, охоронне ставлення до світу. Формування гуманістичного світогляду, на думку дисертанта, можна розглядати як важливу передумову виживання людства в умовах сучасного мінливого, важкопрогнозованого і майже неконтрольованого світу.
У третьому підрозділі третього розділу “Визначення особистісно орієнтованої освіти” автор здійснює аналіз освіти як особливої соціальної інституції й суб'єкт-об'єкт-суб'єктної діяльності.
До сьогодні в педагогіці зберігається розуміння дитини як об'єкта навчання і виховання. На цьому положенні ґрунтується “дозвіл” на ставлення педагога до учня як до речі. Саме “дозвіл” на об'єктне ставлення до учня є, на думку автора, основним теоретичним підґрунтям авторитаризму в сучасній педагогіці й суспільних відносинах взагалі.
Сьогодні в педагогіці розвивається розуміння освіти як “суб'єкт-суб'єктної діяльності”, але цей процес утруднюється тим, що онтологічно міжособистісна взаємодія в процесі освіти відбувається суб'єкт-об'єкт-суб'єктно. Навіть орієнтуючись на іншого як на суб'єкт, особистість можемо сприймати тільки через об'єктивовані форми буття - предмети, образи й смисли, які ним продукуються. Саме це відокремлення суб'єктів об'єктами є онтологічною основою відчуження. Людина, вступаючи у взаємодію з іншими людьми, не може подолати об'єктні кордони і дійсно сприйняти іншого як суб'єкта, якщо вона не має таке подолання за мету, для досягнення якої необхідне бажання, сила волі, мужність і, найголовніше, - величезна праця. Сприйняття іншого - це особлива діяльність, яку треба опанувати, уміння, якому треба вчитись. Брак такого вміння є наріжним каменем багатьох глобальних проблем сучасного людства.
Освітня діяльність за своєю сутністю не “речова” і не “предметна”. Предметний світ, культура виступають одночасно і як мета, і як засіб діалогічної взаємодії суб'єктів освітнього процесу.
Виходячи із сказаного, особистість, на думку автора, в сучасній освіті може визначатися тільки як мета.
Знаходження власне соціально-філософського визначення особистісно орієнтованої освіти, на нашу думку, можливе через такі поняття, як: “освітнє буття”, “освітній простір” та “освітній час”.
На нашу думку, поняття “освітнє буття” має розглядатися як видове поняття по відношенню до поняття “суспільне буття”, яке визначається більшістю авторів як реальний процес життєдіяльності суспільства в усьому різноманітті її проявів, осмислюваний або неосмислюваний здійснюючими його синергетичними соціальними системами - суспільством та його інституціями, класами, іншими соціальними групами, окремими особистостями.
На будь-якому етапі історичного розвитку тієї чи іншої синергетичної соціальної системи суспільне буття постає в якості складної системи взаємодій. При цьому різні соціальні системи реально існують як сукупність вкладених один у одного (за принципом “матрьошки” - І. Пригожин) численних шарів, які утворюють мегасоціальну систему, або соціум як такий. Зв'язки між різними системами утворюються як такі, що ведуть “углиб”, “на поверхню”, і “на рівні певного шару”. Постійне здійснення таких зв'язків веде до переформування мегасоціальної системи - те, що було “в глибині”, піднімається “на поверхню”, або змішується в межах одного шару.
На нашу думку, таке “тримірно-просторове” розуміння соціального буття, як і буття взагалі, є дуже евристичним для побудови уявлень про сутність “суспільного простору”, в тому числі й “освітнього простору”.
...Подобные документы
Систематизація, узагальнення і конкретизація категорії свободи совісті та визначення механізмів здійснення свободи совісті в ході демократичних перетворень в Україні. Соціально-філософське обґрунтування проблем свободи совісті, як соціального явища.
автореферат [41,3 K], добавлен 13.04.2009Філософський аналіз сутності науки і її соціальних функцій. Динаміка науки: філософський сенс закономірностей і тенденцій розвитку знання. Онтологічні проблеми та методологічний арсенал науки. Філософські питання природознавства та технічних наук.
курс лекций [208,4 K], добавлен 28.02.2013Соціально-політичні трансформації в ХХ столітті - фактор, що вплинув на перегляд ціннісних орієнтирів розвитку сучасної людини. Взаємозв’язок модних тенденції в одязі та грошового стану особистості як предмет філософських досліджень Торстейна Веблена.
статья [15,1 K], добавлен 27.07.2017Філософія глобалістики, основні етапи та напрямки її становлення, виникнення Римського клубу, його головні ідеї. Головні проекти, соціально-філософські передумови будування моделі глобального розвитку. Соціоприродні процеси в житті на нашій планеті.
реферат [40,7 K], добавлен 20.07.2010Історичний аналіз розвитку наукового знання з часів античності. Питання виникнення і розвитку науки і філософії. Наявність грецьких термінів у доказовій давньогрецькій науці. Розвитко доказових форм наукового знання. Формування філософського світогляду.
реферат [32,0 K], добавлен 26.01.2010Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Поняття та типи світогляду. Історія філософії як наука та принципи її періодизації. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, етапи її розвитку. Просвітництво та метафізичний матеріалізм.
методичка [188,1 K], добавлен 05.05.2011Філософські теоретичної моделі суспільства: натуралізм, ідеалізм, матеріалізм. Поняття суспільства. Суспільні відносини, їх види і структура. Суспільство як система суспільних відносин. Соціальні закони, їх специфіка та роль в суспільному розвитку.
контрольная работа [33,0 K], добавлен 14.03.2008Аналіз розвитку орієнталізму та особливості становлення його новітніх модифікацій. Охарактеризовано наукові джерела, які описують особливості формування орієнталізму та неоорієнталізму. Запропоновано типологію неоорієнтальних об’єднань в Україні.
статья [18,7 K], добавлен 14.08.2017Точки зору про час виникнення науки. Загальні моделі її розвитку, основні елементи. Закономірності акумуляції знання і конкуренції науково-дослідних програм. Поняття наукової революції, пов’язаною із зміною парадигм. Ідеї динаміки наукового пізнання.
реферат [24,7 K], добавлен 14.10.2014Основні риси сучасних фундаментальних досліджень. Проблема формування високої інноваційної культури всіх верств суспільства. Роль фундаментальних наук в інноваційному процесі в суспільному розвитку та на підприємстві, основні етапи його здійснення.
реферат [34,3 K], добавлен 10.11.2014Теологічний і філософський підходи до вивчення релігії, їх історія розвитку. Формування наукового підходу, становлення наукового релігієзнавства. Вплив на становлення релігієзнавства матеріалістичної тенденції в філософії релігії, її представники.
реферат [23,8 K], добавлен 08.10.2012Соціально-економічна суть епохи Відродження. Загальні риси філософської думки цієї доби. Франція епохи ренесансу. Принципи розвитку гуманізму. Сутність та зміст реформації, ідеї Кальвіна. Вирішення питань державного устрою в філософії того часу.
реферат [34,8 K], добавлен 27.10.2014Зародження і ранні етапи розвитку філософії в Україні XI-XV ст. Просвітництво як закономірний результат бурхливого розвитку наукових знань і технічних досягнень. Натурфілософські погляди українських просвітників. Філософія в Києво-Могилянській академії.
курсовая работа [35,7 K], добавлен 06.10.2009Специфіка філософського знання, основні етапи становлення й розвитку філософської думки, ії актуальні проблеми. Загальнотеоретична та соціальна філософія, світоглядні і соціальні проблеми духовного буття людства. Суспільна свідомість та її структура.
учебное пособие [1,8 M], добавлен 13.01.2012Критика пізнавальних здібностей Еммануїлом Кантом. Чиста діяльність абсолютного Я в теорії Іоганна Фіхте. Аналіз розвитку свідомості у філософській системі Геогра Гегеля. Характеристика людини як самостійного суб'єкта в роботах Людвіга Фейєрбаха.
презентация [520,8 K], добавлен 17.05.2014Наука як продуктивна сила суспільства. Участь специфічної філософської детермінації у розвитку наукового знання. Тенденції та функції сучасної науки на Україні. Характерні риси сучасного етапу науково-технічної революції. Закономірності розвитку науки.
контрольная работа [24,4 K], добавлен 23.07.2009Включення людини в ноосферу через підвищення духовності: педагогіка духовності і сприяння максимально ефективному духовному розвиткові особистості. Наука, мистецтво, мораль та релігія як складові розвитку особистості. Духовний та педагогічний потенціал.
реферат [20,2 K], добавлен 21.01.2010Створення на основі історико-філософського та культурологічного підходів концепції естетичного як соціального феномена, духовно-аксіологічної та світоглядної детермінанти в екзистенційних умовах людства, співвідношення естетичного ідеалу і реальності.
автореферат [54,1 K], добавлен 12.04.2009Цілі, завдання та сутність поняття медіаосвіти, її розгляд через призму філософії. Сучасний стан та перспективи розвитку медіаосвіти в Україні. Характеристика понять: "медіаграмотність", "медіакомпетентність". Теоретичне обґрунтування медіаосвіти.
курсовая работа [51,9 K], добавлен 29.03.2015Форми суспільної свідомості, принципи економії мислення. Співвідношення філософської, релігійної та наукової картин світу. Матеріалістичний та ідеалістичний напрямки в історії філософії від античних часів до сьогодення. Поняття філософського світогляду.
шпаргалка [645,5 K], добавлен 10.03.2014
