Національна ідентичність у контексті глобалізації: соціально-філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

УДК: 159. 923. 2: 303. 094. 4: 316. 32

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Національна ідентичність у контексті глобалізації: соціально-філософський аналіз

Козловець Микола Адамович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор, академік НАН України ГУБЕРСЬКИЙ Леонід Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії гуманітарних наук.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, завідувач відділом теорії та історії політичної науки;

доктор філософських наук, професор ВОЛИНКА Григорій Іванович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри філософії;

доктор філософських наук, доцент ТУР Микола Григорович, Академія пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України, завідувач кафедри філософії і мовної підготовки.

Захист відбудеться 25 жовтня 2010 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, ауд. 12.

Автореферат розісланий 24 вересня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.В. Павлов

Анотації

Козловець М.А. Національна ідентичність у контексті глобалізації: соціально-філософський аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

У дисертації здійснено комплесний аналіз національної ідентичності, визначено її зміст і розкрито структурно-функціональну роль у націєтворчому процесі в широкому контексті політичних, економічних та соціокультурних трансформацій глобалізованого світу. Обґрунтовано, що глобалізація як якісно новий етап природно-історичного розвитку людства послаблює національні структури на різних рівнях їх вияву: державному, національно-етнічному, індивідуальному, змінює спосіб ідентифікації подій і явищ учасниками глобального суспільства. Національна ідентичність в умовах глобалізації стає динамічнішою, ніж у традиційному суспільстві, змінюється її структура та внутрішній зміст. Доведено, що національне як альтернатива глобалізації проявляється в множинній, гібридній та одночасно фрагментованій ідентифікації індивідом себе з національно-культурними світами, які межують і взаємодіють між собою. У контексті становлення глобального комунікативного простору, процесів глобальної міграції та маргіналізації розглянуто ідентифікаційні практики, окреслено перспективи національних держав і національного суверенітету в умовах глобалізаційних трансформацій, досліджено формування транснаціональних (наднаціональних) ідентичностей.

Визначено чинники та механізми формування і трансформації української національної ідентичності у глобалізованому світі, з'ясовано детермінанти оптимізації процесів націєтворення, а також проаналізовано ідентифікаційні практики в культуротворчому просторі української діаспори. Сформульовано й аргументовано положення про необхідність для України розробки власної національної глобалізаційної стратегії.

Ключові слова: ідентичність, ідентифікація, національна ідентичність, наднаціональна ідентичність, космополітична ідентичність, європейська ідентичність, глобалізація, глобальне суспільство, національна держава, політична нація.

Козловец Н.А. Национальная идентичность в контексте глобализации: социально-философский анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

В диссертации осуществлен комплексный анализ национальной идентичности, определено ее содержание и раскрыта структурно-функциональная роль в нациеобразовательном процессе в широком контексте политических, экономических и социально-культурных трансформаций глобализованного мира. Анализ диалектики национального и глобального, особенностей проявления и механизмов формирования национальной идентичности проведен в срезе понимания феномена глобализации как качественно нового этапа естественно-исторического развития человечества. національний ідентичність соціокультурний

В исследовании обосновано, что глобализация как закономерное движение человечества к новым формам сосуществованя существенно влияет на национальную идентичность, изменяет ее структуру и внутреннее содержание, обуславливает разнонаправленные векторы идентификационных практик. Доказано, что глобализация как внутренне противоречивый процесс сопровождается, с одной стороны, активным распространением ценностей, идеалов, смыслов, культурных кодов и образцов глобальной культуры, унификацией национального бытия, а с другой - этническим ренесансом, обращением народов к своим национальным ценностям, продуцированием в пределах национальной жизни новых смыслов, социально значимых для всего человечества.

В контексте процессов глобализации, миграции и маргинализации рассмотрено социокультурное пространство как поле разворачивания идентификационных практик, укорененных в разнообразии сфер жизнедеятельности людей. Динамика современного социокультурного процесса закрепляет положительную роль национальной идентичности как альтернативы космополитических моделей. В работе осмыслены перспективы национальных государств и национального суверенитета в контексте глобализационных трансформаций. Доказано, что несмотря на существенные ограничения и ослабление роли и функций нации-государства как базовой единицы организации современного мира и важнейшего источника национальной идентичности, значение деления мира именно за этим критерием остается определяющим, а национальные государства в контексте алгоритма глобализма получают возможность реконструировать свою историю и идентичность. Исследованы перспективы формирования транснациональной, супранациональных идентичностей, в частности, европейской.

Значительное внимание уделено идентификационным практикам Украины в глобализационном и евроинтеграционном пространстве, проблеме национальной идентичности в современном культуротворческом поле украинской диаспоры. Доказано, что формирование современной украинской нации как политической общности предполагает не только признание ее этнического основания, но и диктует необходимость выхода за границы этничности с акцентацией на гражданско-политическом содержании. Сформулировано и аргументировано положение о необходимости для Украины разработки собственной национальной глобализационной стратегии.

Ключевые слова: идентичность, идентификация, национальная идентичность, наднациональная идентичность, космополитическая идентичность, европейская идентичность, глобализация, глобальное общество, национальное государство, политическая нация.

Kozlovets M.A. National Identity in the Context of Globalization: Sociо-philosophical Analysis. - Manuscript.

Thesis for the degree of Doctor of Philosophy in specialty 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. - Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2010.

The paper presents the conceptual analysis of national identity, determines its content and reveals its structural-functional role in the process of nation formation in the broad context of political, economic and sociocultural transformations of the globalized world. The study proves that globalization as a qualitatively new stage of natural historical development of mankind weakens the national structures at all levels of their expression: state, national, ethnic and individual, changes the way of identifying of the events and phenomena by the participants of global society, generates vectors of identification processes. National identity in the context of globalization becomes more dynamic than in a traditional society, changing its internal structure and content. Being an alternative to globalization national manifests itself in multiple simultaneously incomplete individual's identification with a national-cultural worlds, bordering on each other and interactig. In the context of global communicative space formation, migration and marginalization processes, identification practices are dealt with the future of national states and national sovereignty under th econdition of global transformations is outlined. The perspectiveof transnational, supranational identities formation is also investigated.

The thesis defines the reasons and mechanisms of formation and transformation of Ukrainian national identity in a globalized world, determinants the optimization of nation formation processes, analyzes the identity of culture practices in the Ukrainian diaspora space. The need for its own national development strategy of globalization for Ukraine is formulated and argued.

Key words: identity, identification, national identity, supranational identity, cosmopolitan identity, European identity, globalization, global society, national state, political nation.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Останні десятиліття ХХ - початок ХХІ століть позначилися стрімким розвитком глобалізаційних процесів, які докорінно трансформують індивідуальне й суспільне буття. Життя і діяльність людей у сучасному світі не вкладаються у звичні для них межі традиційної самоідентифікації (етнічної, культурної, релігійної тощо). Глобалізація надзвичайно актуалізувала проблему національної ідентичності, яка трансформує, розчиняє її у глобальних процесах демократизації, економізації, комунікації, інформатизації, міграції, культурної стандартизації та ціннісної універсалізації. Надаючи державним кордонам більшої прозорості, незмірно збільшуючи потенціал гомогенізації, унітаризації транссоцієтального світу, процеси глобалізації розмивають традиційні джерела національної ідентичності, а механізми її формування та підтримки набувають значної пластичності й варіативності.

Останнім часом активізувалася діяльність багатьох суб'єктів світової політики - міжнародних урядових і неурядових організацій, наддержавних утворень, транснаціональних корпорацій, які шляхом поширення власних цінностей, ідеалів, змістів, культурних та ідеологічних текстів стимулюють формування наднаціональних ідентичностей. За цих умов актуалізується відтворення національної суб'єктивності як окремих індивідів, так і соціальних груп. По-перше, за проблемою національної ідентичності стоїть імператив історичного розвитку націй-держав, безперервності національного буття як такого. По-друге, від того, як відбувається національне самовизначення індивідів, з яким національним проектом ідентифікує себе більшість населення країни, значною мірою залежить загальний напрямок політичного й соціально-економічного розвитку суспільства. По-третє, уявлення про національну належність і відповідні зразки ідентичності безпосередньо впливають на повсякденну поведінку людей, їхні орієнтації щодо внутрішньої та зовнішньої політики. По-четверте, належність до політичної нації є основою онтологічної безпеки людини, задовольняє потреби індивідів у екзистенційній стійкості. По-п'яте, національна ідентичність постає як засіб оцінки свого місця в глобалізованому світі та вивчення характерних рис інших національних спільнот. Фактично глобалізація та національна ідентичність є тими двома символами сучасності, які структурують "новий" світ.

Пошук національної ідентичності стає визначальною соціокультурною тенденцією сучасного світу. Для деяких суспільств криза національної ідентичності набула таких форм і масштабів, що її подолання означає не лише вибір адекватної стратегії розвитку, а й перетворюється на проблему виживання. Насамперед процеси глобалізації впливають на національну ідентичність посткомуністичних суспільств, які переживають складні й суперечливі процеси зміни політичної, економічної та соціокультурної систем, що зумовлює численні спроби пошуку нової ідентичності як на рівні окремих індивідів, так і соціальних груп та суспільства загалом.

Проблема національної ідентичності є вкрай гострою в сучасній Україні, яка перебуває в силовому полі суперечливих соціально-цивілізаційних тенденцій - глобалізації та національно-етнічного, державного уособлення, модернізації й вибору зовнішньополітичної стратегії. Набуття Україною незалежності передбачає формування цілісної громадянсько-політичної, самоідентифікованої спільноти, спроможної протистояти внутрішнім і зовнішнім викликам. В Україні триває процес становлення повноцінної держави-нації зі своїми інтересами. Нова українська ідентичнасть має сприяти подоланню нестійкості та амбівалентності національного самовизначення українців, ідейно-політичного протистояння, конфронтації між різними, часто несумісними формами самоідентифікації.

Актуальність теми дослідження зумовлена й динамізмом глобального політичного процесу, зміною співвідношення сил між світовими центрами політичної та економічної потуги, а також геополітичним розташуванням України, необхідністю її культурно-цивілізаційного самовизначення у світі. Отже, очевидною є теоретична й практична потреба соціально-філософського аналізу впливу глобалізації на національну ідентичність, застосування нових теоретико-методологічних схем її конструювання.

Стан наукової розробленості проблеми. Національна ідентичність є предметом всебічної уваги західних і вітчизняних дослідників, які вивчають цю проблему з різних методологічних позицій. Серед західних учених, чиї спроби осмислити проблему національної ідентичності за умов цивілізаційних зрушень та соціокультурної ціннісної динаміки були найбільш плідними, варто назвати, насамперед, У. Альтерматта, Б. Андерсона, З. Баумана, У. Бека, П. Бергера, Г. Блумера, Ф. Броделя, Р. Брюбейкера, П. Бурдьє, Б. Вальденфельса, А. Віліса, Ю. Габермаса, С. Гантінгтона, Д. Гатчінсона, Е. Гелнера, Е. Гідденса, І. Гофмана, Л. Грінфельд, М. Гроха, Р. Дарендорфа, М. Еліаде, Е. Еріксона, А. Етціоні, Р. Інглегарта, М. Кастельса, Р. Кайуа, П. Козловські, С. Леша, Х. Лінца, Г. Люббе, Т. Майєра, О. Маркварда, Т. Мітчелла, Л. Нітхаммера, П. Ратленда, П. Рікера, А. Сена, Е. Сміта, П. Слотердайка, Ч. Тейлора, Е. Тоффлера, А. Турена, В. Хесле, Е. Хобсбаумана, К. Хюбнера, С. Шульмана та ін. Найбільш розроблену концепцію національної ідентичності серед сучасних західних дослідників запропонували С. Гантінгтон, Е. Гелнер, Е. Гідденс, Ю. Габермас, А. Етціоні, Е. Сміт та К. Хюбнер. Зважаючи на реальне розмаїття становлення етносів і націй, вони розробили методологічні та загальнотеоретичні підстави дослідження проблеми національної ідентичності в межах некласичної раціональності як рефлексії власного становлення та буття нації в єдності з досвідом переживання й розуміння. Окремі аспекти досліджуваної проблеми були висвітлені в межах філософії постмодернізму, зокрема в працях Ж. Бодріяра, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоза, Ж. Лакана, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко, хоча предметну сферу, окреслену темою цієї роботи, вони спеціально не розглядали.

Активно обговорюється західними дослідниками й проблема трансформації національних ідентичностей країн Західної Європи в контексті європейської інтеграції. У працях Е. Балібара, І. Баше, К. Більда, Г. Вайнштейна, К. Вердері, В. Волеса, А. Давидсона, М. Денджерфілда, Л. Зидентопа, Д. Лангевіша, М. Леонарда, М. Манна, Р. Мейера, А. Мартинеллі, П. Помяна, Е. Райтера, Р. Керні, Р. Козеллека, Ч. Тейлора, А. Хана, Р. Холла, М. Яхтенфукса та інших учених наводяться аргументи як на користь існування європейської ідентичності (єврооптимісти), так і проти (євроскептики).

Ґрунтовні дослідження проблеми національно-державної ідентичності представлені російськими й білоруськими науковцями. Зокрема, до проблеми національної ідентичності зверталися В. Абушенко, В. Бадмаєв, Ю. Бромлей, О. Вебер, Л. Гринін, М. Губогло, Л. Гудков, Л. Дробіжева, О. Дугін, М. Заковоротна, А. Здравомислов, О. Зінов'єв, В. Іноземцев, С. Кара-Мурза, Л. Карапетян, С. Кортунов, В. Кувалдін, М. Львова, В. Малахов, О. Панарін, В. Пантін, І. Семененко, В. Тишков, В. Толстих, Д. Тренін, А. Уткін, В. Федотова, Н. Федотова, В. Ядов та ін.

Для вітчизняних дослідників проблема національної ідентичності в контексті глобалізаційних процесів є відносно новою, тому лише нещодавно її почали обговорювати на концептуальному рівні від проблеми українського національного буття до культурно-цивілізаційної ідентифікації українського народу в працях В. Андрущенка, Л. Губерського, В. Воронкової, Т. Воропай, П. Гнатенка, В. Євтуха, О. Зернецької, В. Кременя, І. Кресіної, С. Кримського, В. Крисаченка, В. Ляха, М. Михальченка, Л. Нагорної, М. Обушного, Ю. Павленка, М. Поповича, І. Передбороської, М. Рибачука, Н. Рогозина, М. Степика, А. Толстоухова, Н. Черниш, Г. Яворської та ін. Окремі аспекти проблеми співвідношення глобалізаційних процесів і збереження етнічної та національної ідентичності знайшли своє відображення в працях таких вітчизняних дослідників, як Є. Андроса, О. Антонюка, А. Астаф'єва, Т. Бердій, Є. Бистрицького, А. Бичко, І. Бойченка, Г. Волинки, Б. Глотова, В. Гусаченка, М. Головатого, Є. Головахи, В. Горського, О. Гриценко, В. Даренської, О. Забужко, І. Загрійчука, А. Колодій, Н. Костенко, П. Кралюка, Д. Музи, О. Нельги, В. Огнев'юка, Н. Пелагеші, І. Прибиткової, С. Пролеєва, О. Резніка, Ю. Римаренка, М. Розумного, О. Рудакевича, Т. Рудницької, А. Ручки, М. Рябчука, П. Сауха, А. Свідзинського, В. Степаненка, В. Табачковського, М. Тура, О. Шморгуна, М. Шульги, М. Юрія, Т. Ящук та ін. Значний теоретичний, а особливо емпіричний матеріал напрацьований у межах українознавства, філології, літературознавства, зокрема в працях В. Агеєвої, С. Андрусів, В. Василашко, Т. Воропаєвої, О. Гнатюк, Є. Гуцала, І. Дзюби, М. Жулинського, П. Кононенка, Л. Костенко, Н. Кривди, В. Лизанчука, Т. Лильо, Д. Павличка, В. Піскун, А. Погрібного, Є. Сверстюка та ін.

В історичному контексті проблему національної ідентичності й сутності феноменів нації та націоналізму в їх співмірності до конструкту національної ідентичності розглядали Я. Грицак, В. Іванишин, Я. Ісаєвич, Г. Касьянов, Р. Кісь, З. Когут, В. Лісовий, П. Толочко, Р. Шпорлюк, В. Янів та ін. Різні аспекти дискурсу української ідентичності проаналізовані й зарубіжними дослідниками, зокрема, С. Величенком, Е. Вільсоном, Р. Вовчуком, Б. Гаврилишиним, О. Мотилем, О. Пахльовською, І. Пріцелем, І. Рудницьким, О. Субтельним, Е. Томпсон.

Віддаючи належне теоретичній і практичній значущості попереднього наукового доробку, слід визнати, що в українській філософській рефлексії проблема національної ідентичності в контексті глобалізації не одержала комплексного осмислення. Крім того, якщо для західних дослідників інтерес до етнічного, національного та етнополітичних різновидів ідентичності зумовлений, передусім, глобалізацією з її ризиками й викликами національним державам, уніфікуванням буття народів, нівелюванням етнічної самобутності, то для вітчизняної соціальної філософії - насамперед, процесами націє- та державотворення. Відтак проблема трансформації національної ідентичності в умовах глобалізації потребує адекватного, широкомасштабного осмислення з позицій сучасного соціально-філософського знання, оновлення теоретико-методологічної бази наявного дослідницького доробку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми сталого державного розвитку України", науково-дослідної теми філософського факультету № 06БФ 041-01 "Філософія і політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є соціально-філософський аналіз і концептуалізація процесів трансформації національної ідентичності в умовах глобалізації, дослідження національної ідентифікації українців у глобалізованому світі.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні дослідницькі завдання:

здійснити аналіз феномена ідентичності в контексті розвитку соціально-філософської думки;

розкрити зміст поняття "ідентичність", його соціальну природу, структуру та механізми формування;

виявити сутність, характерні риси й місце національної ідентичності серед інших колективних ідентичностей;

визначити на концептуальному рівні найсуттєвіші імперативи феномену глобалізації та його вплив на трансформацію національної ідентичності;

з'ясувати проблеми й суперечності розвитку національної ідентичності в умовах полікультурного суспільства;

проаналізувати вплив глобального комунікативного простору на національне самовизначення індивідів;

дослідити і визначити тенденції ідентифікаційних практик мігрантів;

окреслити перспективи національних держав і національного суверенітету в умовах глобалізаційних трансформацій;

відстежити у контексті інституційних структур та нової просторово-часової метрики глобального суспільства формування наднаціональних ідентичностей, зокрема європейської;

визначити смисл української національної ідентичності та спрогнозувати її функціональні можливості в умовах глобалізаційних викликів;

розкрити специфіку культурно-цивілізаційної ідентифікації українського народу в глобалізованому світі.

Об'єктом дослідження є національна ідентичність як соціально-культурний феномен.

Предметом дослідження є національна ідентичність в контексті глобалізації, яка зазнає трансформацій в умовах глобалізаційних процесів.

Методи дослідження. Багатоаспектність феномену ідентичності, його внутрішня суперечливість і мінливість зумовили методологічний плюралізм, застосування різноманітних методів. Використання методів узагальнення, аналізу та синтезу сприяло визначенню змісту понять "ідентичність", "національна ідентичність", "глобалізація". Діалектичний метод дав змогу розкрити суперечливий характер і форми прояву ідентичності, їх взаємозв'язки і взаємопереходи. Історичний метод сприяв розкриттю генези феноменів ідентичності та глобалізму, з'ясуванню сутності національної ідентичності як конкретно-історичної форми інституціонального буття соціуму. Системний метод і структурно-функціональний аналіз дозволили концептуалізувати ідентичність і глобалізацію, розглянути компонентну та рівневу структури ідентичності в їх єдності, класифікувати різні типи ідентичностей. Порівняльний метод дав змогу не лише узагальнити концепції вітчизняних і зарубіжних учених із проблем національної ідентичності та глобалізації, а й визначити стрижневий алгоритм підходу до цих явищ. Феноменологічний метод сприяв глибшому осягненню сутності національної ідентичності як складного соціокультурного феномену, а ідентифікації - як динамічного процесу. У дослідженні широко використано метод бінарної опозиції "ми" - "вони", доцільність якого обґрунтована працями Е. Дюркгейма, М. Вебера, О. Шпенглера, М. Гайдеггера та ін. У процесі дослідження ідентифікаційних практик у глобалізованому світі вирішальна роль була відведена методологічній базі постнекласичної філософії з її парадигмальним концептом про самість як процесуальний та контекстуальний феномен. Синергетичний підхід та конструктивістська парадигма, доповнена М. Фуко концептами "дискурсу" і "дискурсивної практики", дозволили проаналізувати ідентифікаційні процеси в контексті нелінійності та полілінійності, охарактеризувати соціально-культурні механізми конструювання і трансформації національної ідентичності в умовах глобалізації. Певною методологічною основою дослідження була також ідея "світ-системності" І. Валерстайна. Працюючи з текстами інших авторів, дисертант спирався на концепцію "наративної ідентичності" П. Рікера як "оповіді про життя".

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у дисертаційній роботі вперше здійснено комплексний соціально-філософський аналіз впливу глобалізації на трансформацію національної ідентичності; розкрито політику ідентичності та ідентифікаційні практики в контексті виявлення спільних тенденцій та закономірностей звернення народів до своїх національних цінностей як альтернативи глобалізації; проаналізовано процеси творення модерної української ідентичності.

Наукова новизна розкривається у таких положеннях, які виносяться на захист:

- на основі соціально-філософської рефлексії ідентичність визначено як складний багатомірний феномен, комплексний зміст якого полягає в єдності соціальних, психологічних, культурологічних, релігійних, етнічних, національних, економічних, політичних та інших аспектів. Доведено, що ідентичність як прояв тотожності та відмінності, раціонального й ірраціонального, профанного і сакрального, емоційного й семантико-міфологічного характеризується динамічністю та процесуальністю, укорінюється у свідомості людей, моделях поведінки, соціальному позиціюванні особистості тощо. У свою чергу, суб'єктивне почуття тожсамості людини, як і об'єктивна здатність самототожності соціального суб'єкта зі спільнотами, формують колективну ідентичність. Остання презентується різними типами - родова, етнічна, національна, релігійна, регіональна, цивілізаційна та ін., які, перебуваючи в суперечливій єдності, актуалізуються залежно від умов, потреб, інтересів, перспектив соціального розвитку;

- сформульовано концепт національної ідентичності як співвіднесеність, ототожнення індивіда з нацією, її символами, цінностями, культурою, історією, територією, державними та правовими інституціями, політичними й економічними інтересами, що розкриваються через субстанціональні смисли, які конкретизуються поняттями "національна свідомість", "національні почуття", "національний характер", "ментальність", "національні образи світу", "національна ідея". Визначено, що, надаючи конституюючого смислу існуванню людських спільнот, національна ідентичність передбачає: а) внутрішню тотожність соціальних суб'єктів у процесі сприйняття ними образу нації, відчуття стійкості й безперервності "ми" в історичному, геополітичному просторі й часі; б) особистісне самоотожнення з національною спільнотою; в) спосіб сенсотворення як самовизначення та самопроектування національних спільнот; ґ) індикатори суспільної консолідації; г) тотожність особистісних і соціальних цінностей у процесі формування національної свідомості; д) набуття національної безпеки, екзистенційної стійкості та психологічної рівноваги людини;

- встановлено, що національна ідентичність як феномен свідомості, модус буття особистості й спільноти є результатом дії історичних, соціально-економічних, ментальних, етнічних, релігійних, регіональних та інших чинників, якісного домінування громадянсько-політичних цінностей. Як синкретичне явище, національна ідентичність акумулює в собі інші форми та види ідентичностей, постає процесом формулювання основних компонентів національного буття;

- доведено, що глобалізація як історична форма єдності світової спільноти, взаємозв'язку і взаємозалежності суб'єктів світосистемних відносин послаблює національні структури на всіх рівнях їх прояву: державному, національно-етнічному, індивідуальному. Вона ускладнює ідентифікаційні моделі, істотно впливає на національну ідентичність, змінює її структуру та внутрішній зміст, продукує різноспрямовані вектори ідентифікаційних практик. Національна ідентичність стає динамічнішою, виступає як постійне самовідтворення, під час якого стираються межі, які розділяли "своїх" від "чужих", падає рівень національно-державної консолідації, внутрішньої інтеграції суспільства. На тлі розмивання й нівелювання традиційних патернів ідентичності посилюється цінність уявлень про етнічну, релігійно-конфесійну, цивілізаційну та інші типи ідентичностей;

- здійснено подальше обґрунтування тези про те, що глобалізація як внутрішньо суперечливий процес супроводжується, з одного боку, активним поширенням цінностей, ідеалів, змістів, культурних кодів і зразків глобальної культури, а з іншого - культурно-цивілізаційною диференціацією держав, прагненням до національного буття, збереженням етнічної самобутності, продукуванням у межах національного життя нових цінностей, соціально значущих для всього людства. Визначено, що серед форм культури тільки масова культура по-справжньому глобалізується, і саме вона постає як інструмент руйнування національної ідентичності;

- доведено, що становлення глобальної мережі в інформаційному просторі, інтенсифікація спілкування між людьми збільшують суб'єктивну причетність індивідів до різних реальних і віртуальних груп, що призводить до переоцінки національних цінностей, підсилення чи послаблення національної ідентичності. Обґрунтовано необхідність інформаційної адекватності вітчизняного ідентифікаційного процесу, якість якого залежить не тільки від стійкості комунікативних зв'язків усередині нації, а й від того, як зовнішній світ репрезентує націю, від семантизації глобальними ЗМІ національних образів;

- виявлено, що зростаючі глобальні міграційні потоки знижують рівень гомогенності та компліментарності титульних націй, послаблюють ідею нації й фрагментують національну ідентичність. Зроблено висновок, що емігрантські общини надають перевагу етнічній, релігійній, мовній ідентичності перед національною. Доведено необхідність розробки повномасштабної міграційної політики держави, яка передбачала б досягнення міграційної привабливості України не тільки для іммігрантів та їх інтеграції в українське суспільство, а й для своїх громадян-мігрантів;

- визначено, що глобалізація істотно обмежила й послабила роль і функції національної держави як базової одиниці організації сучасного світу, визначального джерела національної ідентичності. Водночас у контексті алгоритму глобалізму національні держави отримують можливість реконструювати свою історію й ідентичність, знайти унікальний та ефективний синтез традицій та сучасного універсалізму, об'єктивніше оцінити своє місце та роль у глобалізованому світі;

- з'ясовано, що інтеграційні та глобалізаційні процеси зумовили формування транснаціональних (наднаціональних) ідентичностей, маркери яких, співіснуючи на початковій стадії з аттитюдами національної ідентичності, в подальшому спроможні трансформувати їх до власної тожсамості. Оскільки глобалізація не розв'язує проблему конфлікту цінностей різних цивілізацій, то вона не сприяє й виникненню всесвітнього суспільства зі спільною ідентичністю. Доведено, що цивілізаційна ідентичність не обов'язково призводить до соціальної мобілізації та інтеграції. За доби глобалізації цивілізаційна ідентичність дедалі більше стає симулятивною, інструментом конкурентної боротьби, яка значною мірою інсценується мас-медіа;

- охарактеризовано сутність європейської ідентичності, яка втілюється в спільності цінностей, визнанні фундаментальних прав людини й норм права. На основі осмисленя феномену європоцентризму як ідеологічного концепту та суспільно-політичної практики, що пропагує винятковий статус західноєвропейських цінностей у світовому історико-культурному процесі, виявлена його доглибинна інтенція (неструктурована спрямованість), яка деструктивно впливає на сучасний міжцивілізаційний діалог;

- визначено стан національної ідентичності в Україні як такий, що межує із кризовою ситуацією. Він зумовлений сукупним ефектом взаємодії багатьох суспільно-історичних чинників, зокрема століттями бездержавності, посткомуністичними соціальними трансформаціями, глобалізаційними процесами. Національна ідентичність українців містить суперечливі, часом протилежні, мовно-етнічні, етнополітичні, релігійні, регіональні відмінності;

- обґрунтовано, що в процесі націєтворення та становлення модерної національної ідентичності вирішальна роль належить українській державності. Для української нації, яка, з огляду на історичні обставини, тривалий час формувалася саме як "культурна" (Kulturnation), особливого значення набуває державницька політика як фактор творення національної ідентичності. Українське суспільство саме за підтримки держави шляхом модернізації культурного життя повинне розвивати і продукувати власні цінності, символи та смисли, творити єдиний соціокультурний простір нації, у межах якого українці могли б гідно осмислювати себе, свою країну й навколишній світ;

- розкрито роль і місце феномену української діаспори, яка є не лише чинником творення та збереження ідентичності за межами країни, а й евристичним імперативом транскордонного й міжкультурного діалогу України зі світом. Виявлено, що через асинхронність формування української діаспори та поступової втрати її гомогенності ідентифікація в умовах діаспорного існування характеризується подвійною ідентичністю: етнонаціональною та мультикультурною, з домінуванням останньої;

- встановлено, що буттєвість українського народу на межі європейського та євразійського культурно-цивілізаційних ареалів зумовила транзитивний, розколотий і порубіжний характер його культурно-цивілізаційної ідентичності, що в умовах глобалізації надає процесу творення модерної національної ідентичності неоднозначного і суперечливого характеру. Доведено, що без утвердження власної національно-цивілізаційної ідентичності українське суспільство не буде здатним адекватно відповідати на виклики глобалізації, не зможе здійснювати ефективну економічну, соціальну й політичну модернізацію.

Теоретичне і практичне значення роботи визначається новизною соціально-філософського аналізу феномену національної ідентичності в умовах глобалізації і є певним внеском у галузі соціальної філософії. Дослідження поглиблює розуміння національної ідентичності, розкриває функціональні можливості самоідентифікації індивідів у глобалізованому світі та окреслює межі, які роблять процес національного самовизначення змістовним. Основні положення та висновки дисертації дають можливість ґрунтовніше зрозуміти закономірності історичного процесу, діалектику загальнолюдського, локально-цивілізаційного й національного, адекватніше визначити місце українського народу в сучасному світі. Практичне значення роботи полягає в тому, що сформульовані в ній положення, ідеї та узагальнення можуть бути використані для розробки стратегії модернізації України, у формуванні державної гуманітарної політики, а також у навчальному процесі під час викладання курсів соціальної філософії, філософії історії, соціології, політології, культурології, етнодержавознавства, українознавства, етнології, глобалістики, теорії та історії міжнародних відносин, проблемно орієнтованих курсів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною аналітичною роботою. Всі результати отримані безпосередньо автором, а наукові праці виконано без участі співавторів.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри філософії гуманітарних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка та кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка. Головні ідеї, положення та практичні рекомендації викладені у тезах і доповідях автора на 33-х міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: І культурологічних читаннях "Культура на зламі тисячоліть" (Київ, 1994); І, ІІІ, ІV Всеукраїнських соціологічних конференціях "Проблеми розвитку соціологічної теорії" (Київ, 2000, 2003, 2004); Міжнародній науково-теоретичній конференції "Постмодернізм: підсумки, проблеми, перспективи" (Житомир, 2003); Міжнародних наукових конференціях "Дні науки філософського факультету" (Київ, 2006, 2007, 2008, 2009); VІ Міжнародній науково-практичній конференції "Людина і космос" (Житомир, 2006); Міжнародній науково-теоретичній конференції "Ідентичність у сучасному соціумі" (Донецьк, 2006); VІ, VІІ Міжнародних наукових конференціях ("Байкальская встреча") "Интеллигенция и взаимодействие культур" (Улан-Удэ, 2007, 2008); І, ІІ Міжнародних науково-теоретичних конференціях "Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності" (Житомир, 2007, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції "Культура миру і формування толерантності в мультикультурному суспільстві" (Сімферополь, 2007); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Державна та регіональна політика України в умовах глобалізації" (Київ, 2008); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору" (Київ, 2008); Міжнародній науковій конференції "Проблеми культурної ідентичності та культурний проект Європи" (Острог, 2009); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Концептуальні засади стратегії європейського вибору України в умовах глобалізації" (Запоріжжя, 2009); Парламентських слуханнях "Національна ідентичність в Україні в умовах глобалізаційних викликів: проблеми та шляхи збереження" (Київ, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми культурної ідентичності: локальний та глобальний контексти" (Острог, 2010).

Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи опубліковані в індивідуальній монографії "Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації".- Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. - 558 с. (34, 5 д. а.), у 26 статтях у фахових виданнях (17,0 д.а), а також у 30 інших наукових публікаціях (13,5 д.а.).

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження, реалізація яких визначила його логіку. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів (поділених на підрозділи), висновків та списку використаних джерел, що містить 486 найменувань. Основний текст дисертації викладений на 405 сторінках.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано ступінь наукової розробленості проблеми, сформульовано мету та дослідницькі завдання, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено дані про апробацію отриманих результатів і структуру дисертації.

У першому розділі "Ідентичність як об'єкт соціально-філософського пізнання та методологічної рефлексії" проаналізовано витоки феномена ідентичності, проведено логіко-семантичний аналіз понять "ідентичність" та "ідентифікація", розглянуто структуру ідентичності та подано характеристику найбільш актуальних її типів для сучасного світу.

У підрозділі 1.1. "Проблема ідентичності в історії соціально-філософської думки" здійснено теоретичний аналіз еволюції поняття "ідентичність", яке на різних етапах соціально-філософської думки набувало нового змісту. У філософській традиції від античності (Платон, Аристотель) утвердилося розуміння ідентичності як тотожності, як своєрідної єдності буття. У Новий час ця тенденція знайшла відображення в понятті "мисляча субстанція" Р. Декарта і в полеміці Г. Ляйбніца з Дж. Локком, у трансценденталізмі, зокрема у "філософії тотожності" Ф. Шеллінга, які трактували ідентичність як безпосередньо дану й самоочевидну тотожність структур "чистого" мислення, ідеального "Я". Друга "лінія" осмислення ідентичності започаткована концепцією І. Скотта про індивідуалізуючу "етотність" ("етовість"), яка розуміється як самототожність одиничного в його співвідношенні з "іншим". У цьому контексті Д. Юмом обґрунтувана теза про конструювання ідентичності не "зсередини" (самості людини), а "ззовні" (із суспільства), яка транслюється через ім'я, репутацію, славу. Подальше становлення цієї традиції пов'язане з аналізом співідношення "Я" і "не-Я" І. Фіхте, комунікативно-мовними студіями В. Гумбольдта, працями С. К'єркегора.

Універсалізація проблеми ідентичності та подолання міждисциплінарних бар'єрів у 70-80-х рр. ХХ ст. пов'язана з творчістю Е. Еріксона, який розглядав ідентичність як соціально-культурний феномен, що відображає внутрішню солідарність людини з соціальними, груповими ідеалами і стандартами, увів до наукового обігу терміни "еґо-ідентичність" і "криза ідентичності", виділив основні аспекти концепту ідентичності. Особливого змісту термін "ідентичність" набув у когнітивній психології (Г. Брейкуелл, Х. Теджфел, Дж. Тернер та ін.), представники якої визначали ідентичність як когнітивну систему, яка виконує роль регулятора поведінки. Значущість біопсихологічних і соціальних складових ідентифікації засвідчують дослідження представників біхевіоризму (Д. Доллард, О. Маурер, Н. Міллер). Представники символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Ч. Кулі, Г. Гарфінкель та ін.) аналізують різні види ідентичності (соціальна, особиста, Я-ідентичність) як самостійні категорії, досліджують способи побудови ідентичності та залежність ідентифікації від соціального простору й часу.

Подолання ототожнення ідентичності й тотожності, переорієнтація вектора ідентичності із зовнішних чинників на внутрішній світ людини пов'язані з низкою соціально-філософських концепцій ХХ ст. Вони вирішували проблему ідентичності на основі часто протилежних підходів: через аналіз механізму самоідентифікації в екзистенціалізмі (А. Камю, М. Бубер, К. Ясперс); як результат вільного вибору власного буття (М. Гайдеггер); як спроба "прориву" до "чистої" свідомості (Е. Гуссерль). Філософи-антропологи (А. Гелен, О. Плеснер, М. Шелер) акцентували увагу на необмежених можливостях ідентифікації індивідів у соціумі. Показано також значення "критичної теорії" Франкфуртської школи та герменевтичної філософії в повороті від класичної парадигми розуміння ідентичності до посткласичної.

У процесі дослідження встановлено, що критику традиційного розуміння ідентичності започаткували представники екзистенціалізму й продовжили теоретики постструктуралізму. Найважливішим запереченням класичним концепціям ідентичності було введення концептів "чужості" й "іншості", в межах яких увага сконцентрована на ціннісно-символічних, текстово-смислових аспектах ідентичності. Серед сучасних теорій ідентичності проаналізовано, насамперед, напрацювання К. Поппера, Ю. Габермаса, В. Хесле, А. Гідденса, М. Серто, П. Бурдьє, Т. Хопфа, Д. Кельнера, Ч. Тейлора. Тут, у посткласичному дискурсі ідентичність постає не як реальність, а як процесуальність. Унаслідок цього поняття "ідентичність" не лише підважило традиційне уявлення про "тотожне", а й стало засобом максимальної радикалізації поняття "самості" та переорієнтації проблематики посткласичної філософії у простір інтерсуб'єктивності. Принципове значення має концепція наративної природи ідентичності як "оповіді про життя" П. Рікера. Аналізуючи розвиток основних тенденцій у дослідженні ідентичності, дисертант підкреслює її зв'язок з проблемою суб'єкта в філософії.

У підрозділі наголошено на нетотожності філософського розуміння терміна "ідентичність" зі значеннями, які використовуються в методологічних підходах інших гуманітарних наук. Хоча проблему ідентичності традиційно вважають психологічною, проте її обумовленість суспільним прогресом та рефлексивною свідомістю індивіда актуалізує соціально-філософський зріз, який дозволяє повніше виявити аналітичну евристичність концепту ідентичності.

У підрозділі 1.2. "Ідентичність: поняття, структура і форми" на основі узагальнення результатів досліджень предметних аспектів феноменів ідентичності та ідентифікації окреслено смисловий континуум концептів "ідентичність" та "ідентифікація". Ґрунтуючись на етимології слова "ідентичність" (від лат. identicus - однаковий, тотожний), констатовано, що ідентичність як феномен свідомості фіксує ототожнення соціального суб'єкта з конкретною спільнотою, важливими соціокультурними подіями, міфами й ритуалами свого роду, етносу, спільноти, що веде до встановлення певних моделей соціальної поведінки та дій індивідів. Ідентичність передбачає одночасно і тотожність, і відмінність. На основі адаптаційних механізмів формуються відповідний світогляд, ставлення людини до себе і світу. Обґрунтовано, що дискурс ідентичності містить елементи не тільки ототожнення, а й демаркації тих чи інших категорій (культурних, національних, релігійних, професійних тощо).

Зміст поняття "ідентичність" розкривається через дослідження органічно пов'язаного з ним процесу ідентифікації (від пізньолатинського іdentificare - ототожнення, уподібнення, встановлення збігу об'єктів). Визначено, що ідентифікація як складова процесу виникнення й підтримки ідентичності характеризується двома основними рисами: по-перше, вона здійснюється цілеспрямовано і, по-друге, реалізується за допомогою певних символічних засобів (політичних, релігійних, лінгвістичних, візуальних тощо), які мають конвенціональний характер і пов'язані з конкретними соціокультурними практиками. Наслідком ідентифікації індивіда з різними спільнотами - малою групою, територіальною громадою, етнонаціональною спільнотою, державою, людством загалом - є варіативні ідентичності, актуальність і значущість яких концептуалізується залежно від часу й ситуації.

Семантична двозначність поняття "ідентичність" визначає два основні підходи до розуміння ідентичності: есенціалістський, згідно з яким ідентичність розглядається як фіксована сутність, притаманна певній особі, спільноті чи суспільству загалом, і конструктивістський - ідентичність (індивідуальна й колективна) постає штучним феноменом, що конструюється в межах конкуруючих дискурсивних практик. Стверджено, що спроби визначити тільки об'єктивні параметри ідентичності не є продуктивними, оскільки не всі аспекти свідомості людини зводяться до об'єктивних характеристик ідентичності (території, культури, мови, релігії, звичаїв тощо). Пошук у напрямку до об'єктивизації ідентичності простежується в такому концептуальному підході, як примордіалізм.

У підрозділі розглянуто й проаналізовано структурні рівні ідентичності, найбільш актуальні для глобалізованого світу її типи - етнічну, культурну, національну, регіональну, цивілізаційну, а також чинники їх формування. Наслідком розмаїття типів ідентичності є існування множини центрів-"монад" зі своїми ціннісними установками та орієнтаціями. Проаналізовано вплив дискурсивних практик на ідентичність в генетичному, структурному та функціональному аспектах.

У підрозділі 1.3. "Національна ідентичність як соціокультурний феномен" здійснено теоретичне осмислення концепту національна ідентичність. Вона визначається як суб'єктивна співвіднесенність - індивідуальна і колективна - з національною спільнотою, відчуття належності до неї, її культури, історії, території, політичних та економічних інтересів. Стверджується, що при визначенні національної ідентичності головними критеріями є ті, які мають екзистенційний, культурний, метафізичний характер, а вже потім матеріальний - економічний, політичний, господарський. Значну роль у структурі національної ідентичності має "сакральна вертикаль", набір трансцендентних цінностей, котрі поєднують земне буття людини й етносу з абсолютним світом національного. Відповідно, національна ідентифікація - процес, у ході якого національні спільноти розпізнають себе і конструюють свою свідомість на основі сукупності атрибутів (історії і географії, релігії і культури, мови та історичної пам'яті тощо), щоб бути співвіднесеними з іншими національними спільнотами.

Обґрунтовано, що національна ідентичність (як й інші) не є константною, а постає постійним процесом формулювання компонентів національного буття, "перевизначення" національних засад, образу "ми". Формування національної іденичності зумовлюється дією історичних, ментальних, соціально-економічних, етнодемографічних і навіть регіональних чинників. На її творення впливають і зовнішні, геополітичні чинники, в тому числі й наявність зовнішньої небезпеки. Різноманітність способів досягнення та маніфестації національної ідентичності ускладнюють механізми її формування. Розкрито структурні рівні національної ідентичності - національно-історичний та формально-практичний, а також її функції - пізнавальну, комунікативну, емоційну, ідеологічну, інструментальну.

Розглянуто основні теоретичні парадигми та методологічні підходи до визначення понять нація і національна ідентичність, які склалися в соціально-філософській літературі: примордіалізм, інструменталізм, конструктивізм і етносимволізм. Констатовано, що дослідження трансформації національної ідентичності під впливом глобалізації можливе насамперед на основі конструктивістської парадигми, яка обґрунтовує залежність ідентичності від соціального контексту, всередині якого і за допомогою якого індивіди та групи конструюють, змінюють та захищають свою ідентичність. У сфері дослідження прикладної спрямованості ідентичності проаналізовано основні теоретичні моделі її емпіричної перевірки: "культурну", "інструментальну" та "громадянську".

Ґрунтуючись на існуючих моделях формування національного буття, доведено, що конструктивний характер національної ідентичності зумовлений утвердженням політико-правових інститутів, спроможних ретранслювати політичну волю народу; умотивована тенденція спільноти до створення власної держави перетворює народ у націю; почуття приналежності, єднання виникає на основі спільної мови, культури, походження, релігії, політичного досвіду тощо. У підрозділі акцентовано увагу на сакральному як невід'ємному елементі формування національної ідентичності, який стосується глибинних пластів національної свідомості.