Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність теми дослідження визначено процесами активного наукового осмислення феномена релігійності та багатовікової релігійної традиції. Переоцінка цінностей релігійної свідомості та атеїзму, осягання суті фундаментальних для кожної культури явищ та практик сакрального обумовлюють розширення меж та повну екстериторіальність дискурсів гуманітаристики, дозволяють підняти весь склад взаємозв'язку науки і релігії, стають опорою у справі відновлення цілісності культури, єдності зусиль людського духу у сферах мистецтва, релігії, філософії. В умовах переважно прагматичної орієнтованості соціуму та панування утилітаризму актуальність проблеми сакрального визначено його значенням як сутнісної характеристики людського.

Суттєві зміни, що відбулись у світі та свідомості людей протягом ХХ століття, свідчать про те, що, незважаючи на великі досягнення у сфері точних та природничих наук, у моральному та естетичному плані людство навряд чи просунулося значно вперед. Попри величезні масштаб і цінність накопиченого наукою матеріалу, що закладає основу нової картини світу, не з'ясовано фундаментальні характеристики духовної діяльності людини як її суб'єкта, які в певний спосіб концентрує феномен сакрального.

Сакральне та естетичний процес нерозривно пов'язані. У той же час, кожен із цих феноменів - самостійний у своїй основі й має власний зміст. Напрям та логіка дисертаційної роботи скеровані проблемою сакрального в естетичному процесі, аналіз якої поєднує низку невивчених або малодосліджених питань: співвідношення сакрального з категоріями естетики, медіатори сакрального в естетичному процесі, десакралізація естетики в постмодерні та ін.

До сьогодні в більшості випадків проблема сакрального й проблеми естетичного процесу розглядалися окремо та в межах різних філософських дисциплін, відповідно релігієзнавства та естетики, а також мистецтвознавства.

Витоком і носієм сакрального в естетичному процесі є людська суб'єктивність, яку не можна вирвати з загального контексту культури і яка не може існувати поза ним. Естетичний процес власне здійснюється за актуального буття сакрального як векторного устремління суб'єктивності. Втрата духовних опор людини і самої здатності до традиції, проникнутої сакральним, спричинює негативні вияви в житті людини як наслідок відчуження її сутнісних сил. За таких обставин розкриття смислу та ролі фундаментальної ідеї сакрального набуває статусу однієї з ключових проблем сьогоденного гуманітарного знання.

Важливим чинником актуальності теми дослідження є значимість сакрального як категорії гуманітаристики, передусім естетичної теорії мистецтва. За умов сучасної історико-культурної ситуації важливого значення набуває не тільки використання в естетичному дослідженні нових, некласичних методологій. Аналіз системи естетичних категорій потребує не стільки метафорики в дусі постмодерністських поглядів, скільки систематизації апарату пізнання, а отже, звернення до традиції, духовним полем якої вочевидь є релігійна свідомість.

На сучасному етапі осмислення феномена сакрального в естетиці обумовлене рядом моментів. Проблема сакрального - це не тільки питання релігієзнавства. Вона однаковою мірою стосується й інших, насамперед гуманітарних та суспільних наук, зокрема етики, естетики, культурології, соціології, історії, юриспруденції тощо, задаючи для останніх пошуковий горизонт. Міждисциплінарний характер сакрального передбачає необхідність інтеграції досягнень різних наукових галузей у її вирішенні. У контексті розбудови національної держави подібний крок є вкрай необхідним, бо він безпосередньо пов'язаний з розумінням витоків нашого буття й ментальності.

Своє завдання ми вбачаємо не в тому, щоб на суто логічному рівні дослідити всі можливі аспекти проблеми сакрального в естетичному процесі. Нашим завданням є дослідження цієї проблеми крізь призму багатовимірного явища буття людини. Важливим є також виявлення впливу сакрального на процеси естетизації буття з урахуванням культурно-історичної специфіки різних періодів та в цілому. Звідси питання: чим у житті людства є сакральне, який вплив воно справляє на формування естетичної свідомості, його місце в системі естетичних категорій і як співвідноситься з ними сакральне; яким чином слово, символ та міф виступають медіаторами сакрального в естетичному процесі, як маніфестовано сакральне в мистецтві. З нашої точки зору, саме почуттєвий зміст (відчуття, смаки, образи, сприйняття, уявлення) утворює основу й умову усвідомлення статусу, тобто місця та ролі сакрального в естетичному процесі взагалі. Цей зміст є первинна тканина людської свідомості. Перцептуальна свідомість утворює живу тканину первинного розуміння й водночас естетизації світу, звідки беруть початок структури естетичної свідомості й де коріниться вектор сакрального. Саме через почуття, смаки, відчуття, які є основоположними елементами структури естетичної свідомості, енергія зовнішнього впливу, що його отримує людина, оформлюється у факт свідомості. Естетична свідомість «фіксує» сутність цього подразнення, складає його почуттєву характеристику. Відбувається своєрідна естетична апперцепція, що є по суті й первинний трансцендентальний акт, і момент сакрального. Таким чином, просторово-часовий континуум людини наповнюється певним змістом, символами, знаками, котрі надалі набувають власного естетичного буття. Дослідження проблеми сакрального в естетичному процесі дозволяє нам розглядати сакральне не лише як соціокультурний феномен людського буття, який відображає бажану та очікувану естетичну реальність, а й як ціннісну основу, що охоплює реальність естетизації сущого.

Проблема визначення статусу сакрального в естетичному процесі є малодослідженою. Вона припускає, з одного боку, з'ясування сутності, ознак, специфіки феномена сакрального, з іншого, - сутності, ознак та специфіки самого естетичного процесу. Тож предмет дисертаційної роботи визначається на перетині цих двох площин дослідження.

Звернення до феномена сакрального в естетичному процесі розширює погляд на природу як релігії, так і мистецтва. Такий підхід ще майже зовсім не розроблений у вітчизняній науці.

Проблема сакрального - це проблема і естетико-аксіологічна, пов'язана не тільки із задоволенням пізнавального інтересу, а і з утвердженням певних світоглядних пріоритетів. Сучасна духовна криза може бути значною мірою переборена лише в тому випадку, коли буде всебічно переосмислено досвід попередніх поколінь і знайдено нові варіанти ціннісних орієнтирів.

Уявлення про сакральне протягом тривалого історичного періоду були тією основою, на якій формувалася й розвивалася духовна культура народу, вони були її головними визначальними началами. Сакральне - духовна основа всієї людської культури. Навіть сучасна культура часто позбавлена сакрального стрижня, зберігає в собі відгуки уявлень про сакральне, а тому дослідження проблеми сакрального в розвитку естетичного процесу дозволить побачити джерела тих тенденцій та пошуків, що характерні для художньої свідомості сьогодення.

Осмислення проблеми сакрального в естетичному процесі, вивчення її теоретико-методологічного базису сприятиме більш успішному аналізу соціокультурних та художніх процесів, котрі відбуваються в житті людства. Таке дослідження відкриває перспективні можливості подальших робіт у цьому напрямку.

Поділяючи концепцію А. С. Канарського, розглядаємо естетичний процес як сукупність усіх естетичних ситуацій в історичному аспекті. Теоретичним підґрунтям дослідження проблеми сакрального в естетичному процесі стали роботи С. С. Аверінцева, Ґ. Бельтинга, Т. Буркґардта, В. Віндельбанда, М. Еліаде, Р. Каюа, С. Лангер, Г. ван дер Леу, О.Ф. Лосєва, Ж. Марітена, М. Мосса, Р. Нібура, Е.Пановські, Р. Отто, П. Тілліха, П. О.Флоренського та ін. Ступінь розробки проблеми сакрального в естетичному процесі подано в першому підрозділі першого розділу дисертації.

Об'єктом дисертаційної роботи є феномен сакрального в його відношенні до естетичного процесу.

Предметом є специфіка феномена сакрального та його впливу на процес формування естетичних та світоглядно-ціннісних орієнтацій в естетичному процесі у принципових вимірах останнього.

Зв'язок роботи з науковими планами. Дисертацію було виконано в контексті інтегрованої програми наукових досліджень філософського факультету Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля.

Метою дослідження є визначення онтологічних, гносеологічних та аксіологічних аспектів сакрального в естетичному процесі.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

- проаналізувати роль категорії сакрального у формуванні системи естетичних категорій; визначити теоретичне підґрунтя сакрального як естетичної категорії; розкрити зміст поняття «сакральне», співвідношення цього поняття з поняттями «священне», «святе»;

- розглянути своєрідність розкриття феномена сакрального в естетиці та мистецтві, виявити його онтологічну природу та особливості впливу на формування й розвиток естетичних уявлень у різні історичні періоди;

- визначити пізнавальний потенціал категорії сакрального, висвітлити співвідношення сакрального з іншими естетичними категоріями;

- обґрунтувати методологічну роль категорії сакрального щодо дослідження естетичного процесу; обґрунтувати доцільність введення категорії сакрального до системи естетичних категорій; дослідити місце категорії сакрального в понятійно-категоріальному апараті естетичної теорії, роль осмислення ідеї трансцендентного, сакрального в історії естетичної думки, специфіку сфери сакрального;

- висвітлити підвалини ключового значення сакрального для понятійного апарату естетики, а саме: роль та вплив сакрального на формування естетичних уявлень та ціннісних орієнтацій в естетичному процесі, здатність сакральних цінностей визначати динамічні процеси в мистецтві;

- проаналізувати історичне коріння тієї специфічної культурної та екзистенціальної ситуації, у якій людина сьогодні змушена вибудовувати свої відносини з сакральним в естетичному процесі;

- охарактеризувати способи та механізм прояву сакрального в практиках мистецтва та культури, пронизаних естетизацією буття: у слові, символі, міфі, і на цій основі дослідити динаміку символічного при переході від естетики, побудованої на цінностях сакрального, до сучасної десакралізованої естетики;

- дослідити особливості впливу феномена сакрального на сучасний стан естетичної думки й естетичної свідомості, зокрема розглянути процес десакралізації сучасного мистецтва, дати йому обґрунтовану оцінку й спрогнозувати тенденції розвитку естетики в ХХІ столітті.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є системний підхід до культурно-історичної реальності та естетичної свідомості, у якій сакральне займає певне місце в забезпеченні єдності й цілісності естетичного процесу.

В основі дисертаційної роботи лежить діалектичний метод, який використовується на всіх рівнях аналізу та взаємозв'язку категорії сакрального з іншими естетичними категоріями. Використання діалектичного методу як універсального, будованого на кодовій ментальній схемі традиції, дозволило виявити інтегральні характеристики сакрального в логічному та історичному вимірах його взаємозв'язку з естетичним процесом.

Було застосовано порівняльно-історичний метод, що дозволило аналізувати вплив сакрального на стан естетичної свідомості на різних етапах розвитку суспільства й дослідити сакральне як цілісне історико-естетичне явище.

Дослідження проблеми сакрального в естетичному процесі спиралось на висновки теорії суспільно-економічних формацій та цивілізаційних теорій суспільно-історичного розвитку. Поєднання формаційного та цивілізаційного підходів дозволило уникнути певної обмеженості кожного з них і розглянути проблему сакрального в естетиці у всій її складності та багатоманітності, у діахронічному та синхронічному аспектах, в органічній єдності загальнолюдського та національного.

Було використано також компаративістський метод, що уможливило подолання спрощення реального естетичного процесу та негативних наслідків упередженого порівняння.

Методологія дослідження естезису сакрального містить також такі пізнавальні методи, як сходження від абстрактного до конкретного, єдність логічного й історичного, аналіз причинно-наслідкових зв'язків. Дослідження має поліметодологічний нахил і в ньому задіяні на комплементарній основі провідні сучасні дискурсивні форми - герменевтичний та феноменологічний аналіз, прийоми лінгвістики та структуралізму, синтез та індивідуалізація. Така тенденція відповідає потребі в точності інтерпретації при роботі з творіннями людського духу як цілком природній для специфіки нашого дослідження. У своїй роботі ми спираємося на принципи об'єктивності, толерантності, намагаємося уникнути ідеологічної заангажованості, тенденційного добору фактів.

Застосовано міждисциплінарний підхід для інтегрування сучасних естетичних, етичних, культурологічних, психологічних, соціально-політичних та філософсько-антропологічних дискурсів та концептів.

Необхідно відзначити й специфічну складність, що існує при дослідженні проблем такого роду. Науковий характер дослідження вимагає об'єктивності, однак сама проблема сакрального має значний заряд суб'єктивності та ірраціональності. На нашу думку, не ідеологічна заангажованість чи конфесійна зверхність, а лише зважений науковий підхід спроможний призвести до глибокого висвітлення ролі та місця сакрального в естетичному процесі.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській науці здійснено комплексне дослідження проблеми сакрального в її відношенні до естетичного процесу. Тим самим запроваджено новий напрямок української естетичної думки.

Сакральне досліджено як об'єкт і формотворча категорія естетичного процесу й тим самим переведено на рівень власне естетичної рефлексії.

Вирішення конкретних завдань дослідження сприяло досягненню мети, зумовило й підтвердило наукову новизну отриманих результатів, які сформульовано в таких положеннях, що виносяться на захист.

Уперше:

- у вітчизняній науці категорія сакрального постала об'єктом естетичного аналізу, її досліджено як самостійну методологічну проблему естетики; виокремлено в об'єкт дослідження феномен сакрального в естетиці, який розглянуто з урахуванням відповідних даних релігієзнавства, лінгвістики, культурології, соціології, мистецтва; висвітлено теоретичний та історичний аспекти проблеми сакрального в естетичному процесі;

- доведено, що сакральне - універсальна культурна цінність, без осягнення внутрішнього, глибинного змісту якої неможливо підійти до розкриття потаємних сторін людського духу, вирішення ряду світоглядних, пізнавальних, морально-етичних, естетичних проблем;

- висвітлено багатогранність поняття сакрального, яке синтезує в собі три аспекти: онтологічний, феноменологічно-психологічний, аксіологічний; розкрито специфіку ролі мистецтва в залученні людини до світу божественного, сакрального;

- розкрито співвідношення естетичних категорій трагічного, піднесеного, комічного, естетичного ідеалу та ін. з категорією сакрального; прослідковано й обґрунтовано взаємозв'язок сакрального та естетичної свідомості;

- розглянуто проблему естезису сакрального в її історичному та теоретичному аспектах. Першочергову увагу при цьому приділено дослідженню естетичного процесу в епоху середньовіччя, коли в силу християнських уявлень про сакральне мистецтво було підпорядковане канону;

- проаналізовано вплив сакрального на стилі західноєвропейського мистецтва;

- виявлено сутнісні характеристики категорії сакрального у співвідношенні з категоріями «простір» та «час»; доведено, що сакральне становить важливу духовну засаду просторового та часового континууму, яка актуалізує смисли буття, екзистенціальні переживання часу і простору;

- обґрунтовано розуміння творчих аспектів сакрального в естетичному процесі, котре полягає в осмисленні різноманітних лінгвокультурних ритуалів, зокрема молитви, сповіді та ін., за допомогою яких відбудовується, набуває рис самобутності естетичний процес у мовній реальності;

- досліджено зв'язок проблеми сакрального з онтологічною сутністю мови, що у свою чергу окреслює проблему побудови соціокультурного простору на інтенціональному рівні мови, де поєднуються естетична сутність мови та її прояви, що маніфестують сакральне;

- досліджено символіко-естетичний вимір феномена сакрального та вплив сакрального на естетику міфу; показано, що символічний характер маніфестації сакрального набуває загальнодоступних, соціалізованих форм втілення насамперед завдяки мистецтву, що відіграє незамінну роль у залученні людини до сакральної сфери;

- доведено, що сакральне з притаманною йому соціокультурною специфікою впливає на весь естетичний процес, а не тільки виключно на релігійну естетику;

- виявлено передумови десакралізації естетики; доведено, що цей процес почався ще в епоху Ренесансу й розгорнувся вже в нинішній ситуації постмодерну, що десакралізація призводить до глибокої кризи естетичної свідомості людства, деестетизації культури;

- показано, що сучасні процеси десакралізації актуалізують дослідження проблеми сакрального в естетичному процесі.

Уточнено:

- місце категорії сакрального в системі естетичних категорій, її співвідношення з іншими категоріями естетики;

- вплив сакрального на формування естетичного відчуття та естетичного ідеалу;

- роль сакрального в процесі формування та розвитку естетичної свідомості: сакральне виступає її смисловим «фільтром» та визначає її ціннісні орієнтири.

Отримали подальший розвиток:

- дослідження зв'язку сакрального з категорією прекрасного, який випливає з осмислення краси як вищої істини буття;

- дослідження місця та ролі сакрального в сучасній естетиці. Доведено, що на сучасному етапі відбуваються процеси десакралізації та деестетизації, які є проявами глибокої кризи культури і сприяють процесу її руйнації. Наслідком цього процесу є так звана естетика симулякра, яка лише імітує дійсність. Ця естетика являє відсутність значних ідей, для неї є характерною відмова від нормативності, стилю, від сакральних орієнтирів, мозаїчність естетичного простору.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає у виокремленні феномена сакрального в самодостатній предмет філософсько-естетичного аналізу, у різнобічному осмисленні естетичного потенціалу сакрального.

Зміст дисертації має концептуальне значення для поглиблення та розвитку методологічної бази естетичної теорії мистецтва, сприяє подоланню застиглих понятійних форм і спрощеного погляду на естетичний процес та зв'язок релігії й мистецтва, а також розумінню всієї глибини, суперечливості й складності вирішення цих проблем гуманітарного знання. Усвідомлення пластичності естетичних понять та категорій, серед яких важливою є й категорія сакрального, сприятиме подоланню спрощеного погляду на історико-художній процес, допоможе зрозуміти історію мистецтва у всій багатоманітності його проявів та відтінків.

Запропоновано модель аналізу категорії сакрального в естетичному процесі; основні положення та висновки, які стосуються широкого кола теоретичних питань, пов'язаних з нею, сприятимуть поглибленню аналітики естетичної свідомості.

Матеріал дисертації може бути використаний у процесі викладання вишівських курсів етики та естетики, релігієзнавства, культурології, філософії, при читанні спецкурсів з історії та теорії культури, мистецтвознавства, історії мистецтва, а також у нових спецкурсах з естетичних, культурологічних та релігієзнавчих проблем.

Результати дослідження виявляться корисними при обговоренні проблем відродження духовності й моралі, пошуку нових ціннісних засад розбудови демократичної, правової держави тощо. Окрім того, вони покликані стимулювати вітчизняних спеціалістів з естетики та релігієзнавства розробляти спільні підходи щодо розуміння сутності релігії та її ролі в естетичному розвиткові людства.

Апробацію результатів дисертаційної роботи було здійснено на науково-методологічних семінарах кафедри світової філософії та естетики СНУ імені Володимира Даля, а також у виступах і доповідях на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових і науково-практичних конференціях: «Христианство и власть» (Донецьк, 2000); «Ідея правової держави: Історія і сучасність» (Київ - Луганськ, 2002); «Динаміка наукових досліджень - 2003»: Друга Міжнародна науково-практична конференція (Дніпропетровськ, 2003); «Історична наука: спадщина і сучасність» (Луганськ, 2003); «Актуальні проблеми вітчизняного та світового розвитку в історичному контексті» (Луганськ, 2004); «Владимир Даль в социокультурном пространстве ХХІ столетия»: Восьмые Международные Далевские чтения (Луганськ, 2004); «Развитие образовательных процессов и становление гражданина в контексте европейской интеграции»: Международная научно-практическая конференция (Луганськ, 2004); «Философия и будущее цивилизации» (Москва, 2005); «Наследие В.И. Даля в контексте общечеловеческих и национальных цінностей»: Девятые Международные Далевские чтения (Луганськ, 2005); «Полифоническая культура Украины»: Региональная научно-практическая конференция (Луганськ, 2005); «Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки» (Луганськ, 2005); Дні науки філософського факультету - 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 р.) (Київ, 2006); «Идеи В. И. Даля: история и современность»: Десятые Международные Далевские чтения (Луганськ, 2006); Одиннадцатые Международные Далевские чтения (Луганськ, 2007); «Психологічні аспекти національної безпеки»: Міжнародна науково-практична конференція (Львів, 2007); «Владимир Даль как исследователь и творческая личность»: Двенадцатые Международные Далевские чтения (Луганськ, 2008); «Владимир Иванович Даль и наука ХХ - ХХІ-го столетия»: Тринадцатые Международные Далевские чтения (Луганськ, 2009); «Соціально-політичні події сучасності: правові наслідки та філософське осмислення»: Міжнародний науково-теоретичний семінар (Луганськ, 2010).

Кандидатська дисертація з історичних наук була захищена у 1999 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використані.

Основні положення та висновки дослідження було використано в педагогічній та викладацькій роботі, а саме: у лекційних курсах «Релігієзнавство», «Етика та естетика», «Світова філософія» для студентів усіх спеціальностей Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, курсах «Сучасний соціокультурний процес» та «Філософська антропологія» для студентів філософського факультету.

Публікації. Основні положення дисертації відображено в одній одноосібній монографії, двадцяти чотирьох статтях у спеціалізованих фахових виданнях, 18 тезах та матеріалах доповідей у збірниках матеріалів конференцій, одній монографії у співавторстві та 11 публікаціях в інших виданнях.

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, що випливає з його мети й головних завдань. Робота складається зі вступу, 5 розділів (12 підрозділів), висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що налічує 655 позицій. Повний обсяг дисертації - 452 сторінок (394 сторінки - основна частина).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність теми дослідження, зв'язок роботи з науково-дослідницькими темами, визначено об'єкт, предмет, мету, методологічні принципи, завдання, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, наведено дані про апробацію роботи, окреслено структуру дисертації.

Перший розділ «Філософсько-естетичні передумови та стан розробки проблеми сакрального» має два підрозділи. У підрозділі 1.1. «Стан розробки проблеми сакрального в естетичному процесі» проаналізовано основні етапи й тенденції категоріального осмислення феномена сакрального в естетичному процесі, розглянуто досвід розробки проблеми сакрального в сучасній загальнофілософській, релігієзнавчій та естетичній думці. Складність предмета дослідження спонукала до поглибленого аналізу історичної динаміки проблеми сакрального у її філософсько-естетичних вимірах.

Проведено аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з указаної проблеми. Позначено специфіку висвітлення проблеми обома категоріями розвідок.

Аналітичний огляд джерел та публікацій з проблеми сакрального в естетичному процесі подано в хронологічному порядку з урахуванням країн та наукових шкіл, представлених дослідниками. Зокрема, у першому підрозділі наголошено, що відкритий, звільнений від ідеологічної «завіси» стиль мислення західного суспільства, яке завжди реагувало на актуальні проблеми епохи, значною мірою сприяв тому, що в зарубіжній науці осмисленню сутності і статусу сакрального присвячено чималу кількість різнопланових творів.

Вивчення проблеми сакрального в країнах Західної Європи завжди спиралося на діалектичне бачення та методологічне значення категорії «сакральне» в концепціях філософів античності, зокрема Платона, Аристотеля, представників німецької класичної філософії І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля, Ф.В. Шеллінга.

Серед найбільш вагомих і авторитетних західних персоналій виділяємо праці Ґ. Бельтинга, Т. Буркґардта, В. Віндельбанда, Ґ. Ґаббелінга, М. Еліаде, С. Лангер, Г. ван дер Леу, Р. Нібура, Р. Отто, Р. Бультмана, П. Тілліха, у яких має місце глибокий філософський аналіз феномена сакрального. Особливо відмічаємо вагомий внесок у дослідження феномена сакрального в естетичному процесі німецького протестантського теолога та філософа Р. Отто. У творі «Священне» німецький мислитель дає ґрунтовний аналіз змісту і структури релігійного досвіду. При цьому протестантський теолог твердить про ірраціональну природу сакрального, якісну своєрідність його предмета - сакрального об'єкта, для означення якого вводить спеціальний латинський термін «нумінозне». Показано, що сакральне незалежне від будь-яких відомих раціональних, етичних, естетичних феноменів. Головна ідея, яку він проводить, зводиться до того, що глибинну сутність релігії становить переживання сакрального. Таким чином, сам термін «сакральне», або «священне», подано у Р. Отто для характеристики деякої потаємної ціннісної сфери буття й для опису певного душевного стану, обумовленого дією зазначеної реальності, тобто вживається в аксіологічно-онтологічному й феноменологічно-психологічному значеннях. Доведено, що основні положення концепції Р. Отто стали підґрунтям подальшого розвитку та застосування принципів діалектики в аналізі проблеми сакрального в естетичному процесі.

Так, у дослідженні показано, що Р. Отто суттєво вплинув на формування поглядів румунського релігієзнавця М. Еліаде. Як і у німецького мислителя, феноменологія релігії М. Еліаде ставить перед собою завдання - розкриття природи сакрального. Сакральне у нього виступає «цілком іншим» відносно емпіричної дійсності - сфери профанного. М. Еліаде, однак, цікавить не співвідношення раціональних та ірраціональних елементів у релігії, а священне у всій повноті, зокрема і в тому, як воно виступає щодо естетичного процесу.

Схарактеризовано основні ідеї онтології мистецтва, за посередництвом яких вона пов'язується з феноменом сакрального у філософії життя Ф. Ніцше та О. Шпенглера, феноменології М. Шелера, екзистенціалізмі М. Ґайдеґґера, аналітичній філософії Л. Вітгенштейна, герменевтиці Ґ. Ґадамера, поглядах філософів Франкфуртської школи, зокрема у Т. Адорно та Ю. Ґабермаса. До праць, у яких порушено проблему сакрального, належать і численні роботи інших дослідників феноменологічного напряму, певною мірою пов'язаних з німецькою школою феноменології релігії: В.Б. Крістенсена, Ф. Хайлера, Г. Меншинга, Н. Зедерблома та інших. У них подано описи різних форм і символів сакрального, розглянуто проблему природи сакрального і його типології.

У роботі визначено характерні риси в осмисленні сакрального у мислителів-традиціоналістів Р. Генона та Ю. Еволи. Спроба подолання розриву між сакральним і сучасним соціокультурним порядком, пошуки сенсу життя в сакральній сфері здійснюють у ХХ ст. і мислителі психоаналітичного напряму, зокрема К.Г. Юнг, Е. Нойман, Е. Фромм.

Осмислення проблеми сакрального в естетичному дискурсі сучасності та кризових явищ у сучасній естетиці й спирається на філософсько-естетичні праці французьких мислителів-неотомістів Е. Жильсона, Ж. Марітена, структураліста К. Леві-Строса, соціолога Е. Дюркґайма. Проблему десакралізації сучасної естетики у всій її суперечливості було розглянуто у розвідках представників філософії постмодерну, зокрема у Р. Барта, Ж. Батая, Ж. Бодрійяра. Серед концепцій французького постмодерну ХХ століття найбільш торкаються проблеми сакрального в естетичному процесі концепція символічного обміну у Ж. Бодрійяра та аналіз міфологій сучасного суспільства у Р. Барта. Віддаючи належне структуралістській методології, французькі дослідники Р. Каюа, М. Мосс вдаються до вивчення проблеми походження й суті сакрального. Питання про співвідношення сакрального й насильства розглядав французький історик релігії Р. Жірар.

Проблему статусу сакрального в естетичному процесі розглядали видатні іспанські філософи ХХ століття М. де Унамуно та Х. Ортега-і-Гасет. Серед англійських дослідників цієї проблеми слід відмітити етнографа та антрополога Б. Малиновського, релігієзнавця Дж. Фрезера, філософа та історика Р.Дж. Коллінгвуда, культуролога Дж. Кемпбелла та ін. Теоретичним підґрунтям сучасного дослідження феномена сакрального в естетичному процесі постали також роботи зарубіжних учених, зосереджені на проблемах естетики та мистецтва окремих історико-художніх епох та напрямів. Серед них слід відмітити праці німецьких учених Т. Буркґардта, Г. Вьольфліна, К. Гілберт, Г. Куна, Е. Пановські, італійського письменника й дослідника естетики середньовіччя У. Еко та ін.

У розвідках мислителів дорадянської доби проблемі сакрального в естетичному процесі приділяли значну увагу. Вони були написані суто з релігійних позицій, перш за все православних. До числа таких робіт належать праці М.О. Бердяєва, С.М. Булгакова, Б.П. Вишеславцева, В.С. Соловйова, Є.М. Трубецького, П.О. Флоренського, С.Л. Франка. Роботи зазначених авторів були виконані в традиції російської релігійної філософії. Ця традиція мала велике значення для російської культури, але вона залишалася мало відомою в інших країнах. Серед дослідників феномена сакрального на початку ХХ століття слід особливо відмітити о. П.О. Флоренського, який був не тільки релігійним філософом і православним теологом, але й видатним науковцем свого часу, що дало йому всебічно висвітлити проблему сакрального не тільки в релігії, але й в естетичному процесі, зокрема в іконопису.

Теоретичним підґрунтям дослідження проблеми сакрального в естетичному процесі є також роботи російських філологів О.М. Афанасьєва, Ф.І. Буслаєва, українського науковця О.О. Потебні, у яких було досліджено зв'язок сакрального з мовою, міфологією та літературою. На символічній природі сакрального наголошували поети та теоретики символізму Андрій Бєлий та Вяч. Іванов.

У радянську епоху в силу різних причин, зокрема ідеологічних, феномен сакрального в естетичному процесі не дістав комплексного осмислення. Протягом тривалого часу у вітчизняній філософсько-естетичній науці домінувала думка, за якою сакральне розглядалось як суто ірраціональне начало, пов'язане виключно з релігійною свідомістю. Щодо естетичних аспектів проблеми сакрального, то вони знайшли свою розробку, перш за все, у працях Д.М. Угриновича, Є.Г. Яковлєва та ін.

Від офіційного, суто атеїстичного, ставлення до проблеми сакрального та до релігії взагалі більшості дослідників радянського часу відрізняється ставлення тих філософів радянських часів, які були пов'язані з традиціями російської релігійної філософії. Найбільш видатними представниками цього напрямку є С.С. Аверінцев та О.Ф. Лосєв. Неупередженим поглядом на істотні аспекти проблеми сакрального в естетичному процесі позначено також праці М.М. Бахтіна, М.К. Мамардашвілі, О.М. П'ятигорського, О. М. Фрейденберг. Сучасній російській філософії з її історичною орієнтацією на духовні виміри буття проблематика сакрального виявляється надзвичайно близькою. Серед розвідок російських учених пострадянського періоду заслуговують на особливу увагу дослідження В. В. Винокурова, Д. І. Дубровського, А. Г. Дугіна, В. М. Живова, А.П. Забіяко, В. К. Кисельова, О. М. Лідова, В. М. Найдиша, М. А. Пилаєва, Д. В. Пивоварова, Ф. В. Тагірова, С. С. Хоружого, О. К. Якимовича та ін.

Останнім часом вийшло декілька робіт, що становлять незаперечний інтерес для дослідження проблеми сакрального в естетичному процесі. Це роботи В.В. Бичкова, С. М. Климової, В.М. Розіна, М.А. Хренова. Підґрунтям осмислення постмодерністських і некласичних тенденцій та десакралізації сучасної естетики стали праці російських дослідників Т.М. Горичевої, О.О. Кривцуна, Н.Б. Маньковської, О.М. Ніколаєвої, М. Епштейна та ін. Для обґрунтування доцільності аналізу сакрального в естетичному процесі залучалися також фундаментальні праці Е.М. Мелетинського, В.М. Топорова, Б.А. Успенського. Окремі аспекти взаємозв'язку категорії сакрального з естетичними категоріями окреслено в дослідженнях С.О. Лішаєва, В.М. Лазарева, Ш.М. Шукурова та ін.

Серед сучасних українських учених значний внесок у вивчення проблеми сакрального стосовно естетичного процесу зробили В.С. Горський, С.Б. Кримський, І.В. Вайнтруб, О.П. Воєводін, В.І. Ільченко, В.Д. Ісаєв, В.А. Личковах, В.А. Малахов, Б.О. Парахонський, М.В. Попович, О.В. Рябініна, В.К. Суханцева, Ю. І. Терещенко, В.В. Токман, І.А. Федь, Т.О. Чайка, Л. В. Янченко та ін. У їхніх наукових працях досліджено низку проблем, що мають відношення до теми нашої дисертаційної роботи, зокрема проблеми сакрального в мистецтві, релігійно-художнього канону, часу в музиці, іконопису та ін. Окремі аспекти проблеми сакрального в естетичному процесі розроблено в дисертаціях українських учених Р.В. Демчук, Ю.Ю. Завгороднього, О.Ю. Клековкіна, В.Ю. Кушакова.

При аналізі стану розробки проблеми сакрального виявлено ряд основних традицій у дослідженні проблеми сакрального стосовно естетики та художньої творчості, зокрема феноменологічну, теологічну, естетичну, філософську та мистецтвознавчу, відношення між якими мають досить суперечливий характер.

У процесі аналізу стану розробки проблеми сакрального в естетичному процесі установлено, що комплексна аналітика цієї проблеми відчутна у європейській та вітчизняній науці; стан проблеми є гостро дискусійним, а інструментарій та методологічна база її осмислення, похідні від дисциплінарних та світоглядних характеристик наукових джерел - строкатими. Підсумовуючи аналіз стану розробки проблеми сакрального в сучасній літературі з релігієзнавства та естетики, доходимо висновків, що до сьогодні немає комплексної розробки проблеми сакрального в естетичному процесі ні в європейській, ні у вітчизняній науці.

У наступному підрозділі 1.2. «Загальна характеристика феномена сакрального» подано характеристику цього феномена, який поєднує три аспекти: онтологічний, феноменологічно-психологічннй, аксіологічний; розглянуто проблему набуття поняттям sacrum категоріальної визначеності, а також співвідношення понять «сакральне», «священне», «святе», «культ». Розділ містить міркування з приводу полісемії терміна «сакральне». Останній не обмежений одним лексичним значенням, а охоплює широкий смисловий діапазон. У деяких випадках поняття «сакральне» характеризує сферу божественного й демонічного, «інфернального»; в інших стосується предметів, практичних дій, норм та правил ритуально-обрядового призначення як засобу зв'язку з Богом та іншими духовними істотами, а також тих почуттів людини, які виникають у результаті переживання чогось прихованого, потаємного.

Унаслідок людської схильності мислити за аналогіями і в міру того, як релігія втрачає свою універсальну легітимність у житті особи й суспільства, значна кількість суто релігійних термінів поповнює світський лексикон. Так, поняття «сакральне» часто-густо набуває метафоричного забарвлення. При цьому воно виражає певне пріоритетне положення охарактеризованих ним предметів порівняно з іншими.

У роботі підкреслено, що в термінологічному ряді «святе - священне - сакральне» його складові застосовуються для характеристики різних аспектів феномена сакрального в естетичному процесі. Поняття «сакральне» (sacer) є латиномовним відповідником слов'янського терміна «священне». Значна розбіжність у смислових нюансах має місце між «святим» та «священним» («сакральним») і набуває особливої ваги в рамках християнської лінгворелігійної традиції. У контексті цієї традиції вказані поняття вживаються переважно для відображення чітко окреслених ієрархічних ступенів святості.

У дисертації висвітлено питання типології сакрального. Розглянуто чотири типи уявлень про сакральне: одухотворено-натуралістичний, імматеріально-духовний, містично-трансцендентний та соціогенотеїстичний. Перші три з них пов'язані переважно з релігійним світоглядом та релігійною естетикою, останній стосується виключно соціальної сфери й тому може використовуватися стосовно нерелігійної естетики. Ми поділяємо думку П. Сорокіна, який виділяє три типи сакрального: ідеаціональний, ідеалістичний та чуттєвий стосовно теоретичної естетики та художнього процесу.

У другому розділі «Сакральне в системі естетичних категорій» обґрунтовано вплив сакрального на процес категоріального осмислення естетичного та розглянуто його місце в естетиці в історичному та теоретичному аспектах.

Підрозділ 2.1. «Проблема взаємодії сакрального та естетичного в естетичному процесі: історичний аспект» присвячено впливу сакрального на процес становлення естетичних уявлень. Проведено аналіз поглядів на проблему сакрального з найдавніших часів і до періоду новоєвропейської естетики. Ідеям щодо відношення сакрального до естетичного, які розвивала німецька класична філософія, відведено окреме місце в ході обґрунтування проблеми сакрального в естетиці, і тому вони розглядалися в наступному підрозділі.

Розглянуто проблемні питання щодо ґенези сакрального та його динаміку в часо-просторі культури. Виникнення естетичної свідомості, на нашу думку, глибоко пов'язане з уявленнями первісних людей і людей ранніх цивілізацій про сакральне. Унаслідок залежності первісної людини від навколишнього світу у свідомості цієї людини явно домінував страх перед цим світом. Водночас самі уявлення первісних людей про існування духовних істот не меншою мірою зробили людину людиною, ніж уміння створювати знаряддя праці. Первісне мистецтво, безпосередньо пов'язане з уявленнями про сакральне, виявляє також тісний зв'язок із практичною трудовою діяльністю й фактично сприяє сакралізації цієї діяльності. Таким чином, будь-яка конкретна практична діяльність людини перетворюється на сакральну дію.

Ми підкреслюємо близькість мистецтва до магії, яка полягає в тому, що магічні дії, як і мистецтво, мають за мету, зокрема, збуджувати певний емоційний стан людини. Отже, вони мають естетичну природу й активно впливають на цілі, котрими людина хоче оволодіти. В основі як магії, так і мистецтва лежить механізм евокації - зараження людини потрібним переживанням. Ми відрізняємо специфіку уявлень про відношення сакрального та естетичного в міфологічному та релігійному розумінні від уявлень про відношення сакрального до естетики в розумінні цієї проблеми німецькою класичною філософією та посткласичною філософією, де термін «сакральне» частіше вживається як метафора стосовно сучасної культури.

Показано, що сакральні й естетичні уявлення людей протягом тривалого періоду історії людства були глибоко взаємопов'язані одне з одним. Такий зв'язок відчутно найбільш глибоко, на нашу думку, за часів античності та в християнській естетиці середньовіччя. У наступні етапи розвитку естетики, за Ренесансу та бароко, цей зв'язок нібито слабне. Сакральне та естетичне відокремлені одне від одного. Втім, як зазначається в роботі, інтенція сакрального невід'ємно, хоч і не явно для самої естетичної свідомості пізніших діб, залишається присутньою в будь-якому акті естетичного; адже по суті вона є прагненням цілісності мислимого і естетично даного світу.

Розглянуто нерозривну єдність прекрасного й сакрального в античній філософії, їх спільний зв'язок з ідеєю розумності космосу. Для класичного давньогрецького світогляду переживання, як і мислення, були пов'язані з прекрасним, з красою, яка була сакральною за своїм походженням та природою. Краса, пережита як головне джерело сакрального, була тією вершиною, яку давні греки прагнули досягти у всіх сферах своєї діяльності, а ідея краси - методологічним регулятивом теоретичної думки.

У дисертації підкреслено, що між філософією Платона та християнською патристикою (Августин) і схоластикою (Фома Аквінський) існує глибокий зв'язок у розумінні ідей як сакральних сутностей. У той же час, указано на глибоку різницю між поглядами на сакральне та естетичне в естетиці античності та середньовіччя. Ця різниця існує, наприклад, стосовно розуміння категорії мімезису. У християнській естетиці мімезис вбачався не в наслідуванні природи, а в аналогії діяльності художника й діяльності Творця. У поглядах філософів античності в зв'язку «естетичне - сакральне» на перший план ставилося «естетичне», тоді як в естетиці середньовіччя саме «сакральне» було найважливішим.

Інтерпретовано ідею поділу мислимого світу на явища сакрального та профанного, яка є ключовою для середньовіччя як на рівні світогляду в цілому, так, отже, і в сфері естетики - музики, іконопису. Оскільки саме час у християнстві розглядається як основний параметр людської діяльності, для середньовічної естетики характерне позитивне ставлення до «часового» виду мистецтва - музики - і негативне ставлення до «просторових» мистецтв, насамперед живопису та скульптури. Їхнє неприйняття багато в чому нагадує настанови іудаїзму та ісламу, де існують жорсткі заборони на зображення Бога, людини та живих істот у цілому. Тому всі зображення людей епохи раннього середньовіччя абстрактні, позбавлені індивідуальності. Зовсім тяжкою була б доля пластичних мистецтв, зокрема живопису та скульптури, якщо б у християнській церкві одержала перемогу думка іконоборців.

Досліджено специфіку феномена сакрального в ренесансному світовідчутті з притаманним йому нахилом до сакралізації безпосередньо даного світу. Висвітлено процеси диференціації християнської релігійної свідомості (православ'я, католицизм, протестантизм) в аспекті сакрального начала - у його універсальності для православної естетики, осередку інтимного життя душі - для протестантизму й такого носія духовних інтенцій людини, який дає увійти у світ європейської культури духові антропоцентризму. Протестантизм, заснований на більш раціональній інтерпретації священного тексту Біблії, має за мету надати більше знань саме про цей світ. І хоч у протестантизмі взаємини з Богом набирають інтимнішого характеру, вони в той же час стають внутрішньою справою людини, тобто втрачають свій універсалізм. На відміну від протестантизму, католицизм, і особливо православ'я, приділяють увагу саме універсальності сакрального начала. Ця універсальність здійснюється не тільки суто релігійними засобами, але й засобами естетичними, хоч і різними за своїм змістом та суттю. Якщо в православ'ї протягом тривалого періоду панує релігійний канон, який найбільш посутньо відображений в іконописі, то в католицизмі, особливо починаючи з епохи Відродження, релігійне мистецтво засвоює засоби світського мистецтва. Підкреслюємо, що епоха Ренесансу відрізняється від попередньої вже тим, що у світогляді на зміну теоцентризму приходить антропоцентризм.

У дисертації простежено десакралізацію естетики бароко, що успадковує, загострює аж до трагедійності гуманістичну спрямованість Ренесансу. Естетику бароко в роботі пов'язано з такими явищами, як довільне ставлення до канону та християнської символіки. У мистецтві бароко знаходять своє відображення ворожість зовнішнього світу людині, «священний жах». Упорядкований конкретною особистістю світ може бути дезорганізований та знищений, але, попри всі лиха в світі, за всіма явищами стоїть Бог як сакральна основа існування світу. Цю думку найбільш повно виражено у вченні Г. В. Лейбніца про теодицею. Як спроба протистояти своєрідному містицизму бароко, розвивається й раціоналістична естетика класицизму з її сакралізацією місця, часу та способу дії. Якщо класицизм відводить алегорії та символу суто технічне, вербальне значення, то для стилю бароко вони мають самоцінність. Класицизм символізує абсолютизм, єдину королівську владу в країні, тоді як бароко наближене більш до провінційного дворянства, що втратило свої привілеї, які існували за часів удільної доби.

У підрозділі 2.2. «Місце сакрального в системі категорій естетики: теоретичний аспект» підкреслено, що сакральне в естетиці та мистецтві мислиться в усій його незавершеності й символічності. У дисертації наголошено саме на символічному способі вираження сакрального.

Розглянуто сферу буття сакрального релігійно-естетичного феномена в ряді явищ культури, безпосередньо пов'язаних із вірою в існування особливого, духовного виміру світової реальності, що дається взнаки людині. Такими явищами є міф, легенда, казка, притча. Сакральне виявляється завдяки таким випадкам, які не можуть одержати достатнє пояснення за допомогою виключно доводів розуму. Маніфестація сакрального як естетичного феномена здійснюється в багатьох видах мистецтва, зокрема в середньовічній театральній містерії, і спирається на принцип асоціації почуттів. Сакральне передане через переживання відчуттів, у яких є присутність таємничості, нез'ясованості явища до кінця, фантазії. Воно може бути передане мовою символів і алегорій.

Приділено увагу питанню взаємозв'язку релігії та мистецтва й наголошено, що розводити їх по різні боки культурного буття було б зверхнім підходом. Взаємовідносини між мистецтвом і релігією - результат того всеосяжного зв'язку, у якому розвиваються речі і явища. Сакральне є об'єднувальним началом цих двох сфер. В естетиці можна говорити й про сакральне мистецтво, і про сакральне в мистецтві. Сакральне мистецтво постає як об'єктивний вияв релігійної свідомості, воно є сакральним і за змістом, і за формою. Традиційність та канонічність сакрального мистецтва відрізняє його від мистецтва релігійного, у якому існують сакральні елементи, визначені насамперед у змісті. Але форма такого мистецтва мало чим відмінна від мистецтва світського. Сакральне в мистецтві відкриває людині трансцендентний, символічний світ, дає додаткові можливості для сприйняття релігійного досвіду.

Обґрунтовано статус сакрального як естетичної категорії, визначеної властивістю художнього бути носієм трансцендентальної інтенції, а твору мистецтва - формою її концентрації, що здійснюється як естетичний досвід. Значним також є паралелізм мистецтва й релігії як практик культури. Сакральне в естетичному процесі є категорію, що поєднує релігійний та естетичний елементи. Культова й естетична функції мистецтва взаємообумовлені й не можуть бути повністю відірвані одна від іншої.

Підрозділ 2.3. «Зв'язок сакрального з іншими категоріями естетики» присвячено розгляду категорії сакрального у співвідношенні з категоріями прекрасного, піднесеного, жахливого, трагічного, комічного та естетичним ідеалом.

Наголошено, що прекрасне як основна естетична категорія в релігійному мистецтві завжди пов'язане з сакральним. Глибокий взаємозв'язок двох категорій виявлено особливо яскраво й безпосередньо в середньовічній християнській естетиці. У дисертації розглянуто специфіку взаємодії прекрасного та сакрального у просторових та часових видах мистецтва. Прекрасне в навколишньому світі й сакральне, що має символічну природу й пов'язане зі світом невидимим, були протиставлені одне одному в поглядах апологетів, Отців церкви та християнських подвижників. У той же час, сама краса в християнській естетиці розглядалася як одне з імен Бога, тобто як прояв сакрального. Іншими словами, у християнському богослов'ї та естетиці відбувалося поєднання естетичного за своєю природою поняття краси з ім'ям самого Бога, яке відноситься до сфери сакрального. Це означало перенесення акценту в єдності сакрального й прекрасного в християнській релігійній парадигмі порівняно з античністю. Якщо позицію стародавніх греків можна було висловити твердженням, що сакральним є те, що є прекрасним, то в епоху християнського середньовіччя прекрасним визнавалося тільки те, що належить до сфери сакрального. Таким чином, в естетиці античності та середньовіччя у своєму відношенні одне до одного сакральне та прекрасне міняються місцями. У дисертації визначено також проблему співвідношення сакрального та прекрасного в естетиці Ренесансу та бароко, де починається відрив цих категорій одна від одної. Сакралізація людського буття і його подальше трагедійне забарвлення роблять відносини прекрасного й сакрального ззовні все більш далекими, хоча, як уявляється, тут може йтися про опосередкування гуманістичною тенденцією релігійних уявлень і цінностей.