Економічні знання у дискурсі становлення глобалізованого світу: соціально-філософський аналіз

Проблема розуміння, а значить вивчення тексту - завдання герменевтики, але адекватність розуміння визначається світоглядною позицією особистості, яка бере участь у виробництві та споживанні текстової конструкції. Саме цим визначається унікальний статус вченого, у якому має співвідноситися об'єктивний характер дослідження та світоглядні уявлення і моральні принципи дослідника, але головним результатом поєднання цих двох підходів стає досягнення істини. У зв'язку з цим дискурс виступає у формі аргументованого діалогу, тим самим попередній проблемний характер критичної теорії набуває значення продуктивних наукових досліджень. Зазначений консенсус не може припинити гру мови, без якої не існуватиме комунікація людей, але він утримує її у стані спокою деякий час, що надає можливість скоректувати вектор соціально-економічного поступу суспільства.

У підрозділі 2.3 «Діалогові моделі в методології розуміння економічних процесів» досліджуються сучасний діалоговий характер економіко-господарських відносин, діалогові моделі та методики діалогічності. Доведено положення про те, що вони уособлюють собою своєрідний критерій істинності сучасної теорії аргументації як раціональний засіб переконання та демократично орієнтованої наукової форми існування економічних знань, оскільки вироблені ними результати використовуються різними соціальними групами населення як ресурс для захисту своїх теоретико-економічних поглядів і реально-життєвих господарських інтересів.

Автор пропонує аналіз трьох загальних груп діалогових моделей в системі методології економічної науки: перша стосується характеристики і динаміки внутрішньо наукової комунікації; друга уособлює еволюцію структур комунікації між наукою і суспільством; третя - між науковим економічним знанням та практикою їх реалізації, тобто між виробництвом економічних знань, їх розповсюдженням та ефективністю їх практичного застосування у господарському житті суспільства. Всі зазначені моделі мають ціннісно-орієнтований характер, оскільки виробляють необхідний науковий продукт на замовлення конкретних соціальних груп, тобто вони стають інструментом для покращення якості соціально-економічного рівня життя населення своєї країни.

Доведено, що економічні знання конструюються та формуються в ході діалогічної взаємодії вчених, влади, населення і не можуть розглядатися як фіксована категорія, скоріше вони є процесом конструювання смислів всередині певного соціального або особистого контексту, що підтверджує їхню гуманітарну цінність та направленість. Метою діалогових моделей стає з'ясування в системі економічних знань не тільки істинності їхніх положень, а й визначення конкретної суспільної корисності отриманих результатів.

У розділі 3. «Український національний стиль економічних знань» аргументується положення про те, що суспільство звертається до філософсько-методологічного аналізу сфери соціально-економічного буття тоді, коли для нього стають незрозумілі перспективи суспільного поступу, коли воно потребує реформації існуючої системи соціально-економічних зв'язків, коли йому потрібні новітні засоби активізації людських ресурсів, які б включали в себе використання позаекономічних стимулів. Багатоваріантність стилю прояву економічного буття випливає з необмеженого простору смислів, а тому втрата орієнтації в процедурі смислоутворення базових категорій завжди призводить до деформації традиційної системи цілей і цінностей економічного буття, що були притаманні український спільноті. Саме тому активізується пошук своєрідних форм організації економіко-господарської діяльності у найширшому значенні цієї категорії для кожної національної соціально-економічної системи з урахуванням особливого історичного досвіду, культури, менталітету, своєрідних принципів і засобів життєзабезпечення, матеріальних і духовних надбань кожного суспільства, досягнутих протягом багатовікового існування.

У підрозділі 3.1 «Стильова поліфонія інтерпретації економічного буття в українському інтелектуальному дискурсі» розкривається ефективність використання в сучасних наукових дослідженнях культурологічних та герменевтичних методик у дослідженні такого соціокогнітивного феномену, як економічне буття. Стимулюється процес пошуку й обґрунтування таких понятійних структур, які б дозволяли зафіксувати реальну багатовимірність соціально-економічних наук, їх заглиблення у конкретні соціальні, культурні та історичні контексти. Одними з таких понятійних структур стають «стиль», «стильові особливості», «наукові образи», «світоглядні детермінанти». Незважаючи на певну метафоричність, суб'єктивність та полісемантичність даних понять, вони дозволяють досить адекватно визначати як предметні, методологічні, так і соціально-ціннісні характеристики складноорганізованих об'єктів теоретико-філософського аналізу.

Демонструючи дослідження ефективності прояву економічного буття за допомогою виключно статистичних та інших кількісно-якісних показників економічної сфери діяльності, з'ясовано, що обмежується не тільки його соціокультурний сенс, який включає в себе систему професійних знань та навичок, економіко-господарські норми, цінності, символи, які є необхідними для виконання економічних ролей, а порушуються й основні принципи самореалізації та трудової мотивації індивіда. Зникає взаєморозуміння між діючими суб'єктами у сфері економічної культури та психології, відбувається процес деформації структур життєдіяльності людини. Доведено, що фактично стиль теоретичних досліджень залежить не стільки від предмета, скільки від дослідника, його вміння логічно мислити, «схоплювати» суть дійсності та текстологічно структурувати свої думки.

У підрозділі 3.2 «Особливості ментальної структури економічних знань в Україні», розкриваючи проблематику особливостей ментальної структури як детермінанти концепції економічних знань в українській соціальній філософії та здійснюючи аналіз її аксіологічних трансформацій в системі виробничих відносин, автор стоїть на позиції, що основу національної парадигми економічних знань створює власне національно-смислове поле економічного поступу, яке будується на традиціях, світорозумінні, історичному досвіді, мові, цінностях і цілях кожного народу. Підкреслено, що специфіка формування національних економічних знань пов'язана з феноменом їх «безначальності» у тому сенсі, що національно-культурні засади того чи іншого народу не завжди чітко проглядаються у письмових текстах. Джерелами дослідження первинних економічних уявлень, як і всіх інших світоглядних засад, були язичницькі вірування, слов'янська міфологія, пам'ятки археології, християнсько-богословські трактати. Показано, що дослідження праукраїнських національно-культурних економічних чинників не є поверненням до давніх історичних подій та матеріальних підтверджень господарської діяльності, а створює основу збереження економічно-раціонального світогляду нації та найбільш продуктивних господарських традицій народу, що є природним не тільки для українського, але й для кожного народу в світі. Зазначена світоглядно-дослідницька позиція пов'язана із необхідністю наукового аналізу символів і знаків певної господарської культури; специфіки використання матеріальних ресурсів, включаючи географічні особливості тієї чи іншої країни; оригінальності форм господарської діяльності, у першу чергу, культури поділу праці.

Розкривається теза про те, що тільки економічні знання створюють можливості уречевлення енергії людей у результатах трудової діяльності, тому поняття структур життєдіяльності народу зберігаються в просторі його економічного буття у вигляді господарсько-виробничих матеріальних здобутків, а в текстах мислителів відповідної доби формулюються засади її національного духовного підґрунтя.

У підрозділі 3.3 «Філософсько-методологічний аналіз некласичних методів і моделей економічних знань», спираючись на аналіз факторів зростання суспільного продукту, еволюції та модифікації форм і видів господарської діяльності, досліджуються проблеми сутності соціального розвитку, основних рушійних сил економічного поступу, напрямів соціалізації українського суспільства. Наголошується, що еволюція ринкової економіки вільної конкуренції вела до суттєвої модифікації ознак товарного виробництва, що передбачало переосмислення багатьох існуючих теоретичних положень: на зміну уявленням класичної школи приходять ідеї маржиналізму, неокласицизму та інституціоналізму, які нівелюють питання про неминучий економічний крах капіталізму. Автор стоїть на позиції, що капіталістичний спосіб виробництва має своєрідний імунітет, свою внутрішню межу, він містить революційну умову протиріччя та дисбалансу зсередини, тому саме ця межа не руйнує його, а, навпаки, стає джерелом подальшого розвитку, і чим сильніше загострюються протиріччя, тим більше капіталізм змінює й урізноманітнює форми впливу на продуктивні сили та виробничі відносини і не дає себе знищити. Але теоретичні положення Маркса були інтерпретовані тільки в одному напрямку російськими й українськими «ортодоксальними» марксистами і владним силовим шляхом перевірялись протягом століття на відповідних національних територіях. У зв'язку з цим, приділено особливу увагу аналізу теорії українських мислителів, які відстоювали ідею соціально-економічного поступу в системі еволюції капіталістичних відносин, але не змогли їх практично реалізувати.

Показано, як безпосереднє сприйняття абстрактної односкладної нетоварної концепції державного соціалізму сформувало основу економічної платформи партії більшовиків, яка розпочала найскладніший експеримент над народним господарством країни. Доведено, що складається «класична» ситуація розриву ризоморфного середовища, тобто відбуваються перманентні зміни сформованої конфігурації та семантики, коли сегментні лінії опиняються на лініях вислизання, але в умовах сучасних трансформаційних процесів з'являється можливість повернення до принципово визнаних економічних ідей та практики їх господарської реалізації.

У підрозділі 3.4 «Філософська концепція поступу і суспільних перетворень як спосіб відродження національних соціально-економічних знань» досліджується проблематика узгодження сучасних світових і національних тенденцій розвитку як між собою, так і з попередніми напрямками. Масштаби та питома вага кожного з визначає можливість моделювання національної соціально-економічної перспективи розвитку країни в умовах глобалізованого світу. Аналізуючи механізм соціально-економічного поступу як однієї з форм світоперетворення, була запропонована відповідна схема реалізації. Фіксуючи певні зрушення, які не мають всеохоплюючого загальносуспільного характеру, процес поступу започатковується тільки в одному місці, а потім у вигляді хвилі поширюється та охоплює інші різноманітні центри. Вони, у свою чергу, реагують створенням власних дійових хвиль, у результаті виникає як економічний, так і суспільний «вир життя», що народжує нові форми й явища, які неможливо було спрогнозувати заздалегідь. Даний процес не завжди носить лінійний характер і не вимагає, щоб в ньому вбачали прогресивний розвиток, він уособлює творчий підхід, а тому його наслідки можуть мати суперечливий характер. Зазначений принципово аструктурний і нелінійний спосіб організації соціально-економічного буття створює відповідні умови для потенціалу його креативного саморозвитку та безліч можливостей для самоконфігування.

Доведено, що поступ визначає пріоритетність поліфонії начал, можливість їх взаємозв'язку в системі перетворень, враховує функціонування та вплив квантово-енергетичних процесів, волевиявлення людини, колективну ініціативу народу в системі економічно-господарських зв'язків. Сенс філософії поступу полягає в тому, що він на засадах свободи волі людини набуває рис методології позитивного об'єднання національно розмаїтих складових у таку творчу конфігурацію, яка створює особливе соціально-економічне буття в ситуації невизначеності сучасного економічного світу.

У розділі 4. «Становлення неоекономічних знань постіндустріальної фази розвитку світової спільноти» автор детальніше аналізує проблемний континуум категоріального апарату неоекономіки та процедуру його легітимізації. Здійснюються спроби дослідити механізми специфіки становлення мови економічної науки як універсального засобу об'єктивізації індивідуальної свідомості та культурної традиції в ситуації сучасних трансформаційних процесів у світовому господарстві. У підрозділі 4.1 «Своєрідність понятійно-категоріальної матриці економічної теорії в постіндустріальну епоху», демонструючи безперервний процес конструювання категоріального апарату економічних знань, було запропоновано надати йому характер «перефази». Підкреслено, що у структурі єдиної мережі інтрадискурсу зустрічаються вкраплення різних дискурсивних елементів - «преконструктів», які вибудовують всередині дискурсу та уособлюють собою мовний механізм адаптації інших дискурсивних фрагментів.

У процесі різноманітних інтелектуальних впливів такі вкраплення можуть безсистемно знищуватися, але на їхньому місці не виникає порожнечі. Поступово такі лакуни заповнюються спочатку новими образами-метафорами, які формуються саме в той момент, коли в свідомості вже з'являються відповідні ментальні образи, а ситуація виділення з них найбільш актуальних у процесі мислення та мовної діяльності створює можливості набуття ними концептуального характеру. У свою чергу, концепти, максимально нарощуючи понятійний обсяг, набувають універсального категоріального характеру зв'язку структури, створюючи тим самим просторовий континуум категоріального апарату тієї чи іншої науки.

Доведено, що архітектоніка категоріального апарату економічної науки не має жорсткої структури та організаційно відповідає принципам функціонування ризоми, коли базові економічні категорії мають полісемантичний характер відповідно до «вільної гри структури». Різоморфне середовище забезпечує процедурі перетворень категоріального апарату пластичність і заперечує її підпорядкованість закономірностям розвитку в системі визначень класичної раціональності. Як правило, кардинальних змін категоріальна мережа набуває у період зародження нових наукових парадигм, у той момент, коли попереднє традиційне трактування економіко-господарських явищ і процесів має стабільно визначений характер. Зазначена процедура становлення нових категоріальних одиниць та смислове наповнення традиційно визнаних категорій часто відбувається на засадах протиставлення їх семантичному ряду, що історично склався у межах попередніх систем наукових знань та сприяє оформленню семіотичного стилю як особливого способу інтерпретації текстів певної епохи. Такі форми залежать від того типу раціональності, якому суспільство надає пріоритетності, фактично відбувається процедура легітимізації знань, в результаті якої формуються так звані «культурні знання», або епістема. Сьогодні кожна наукова дисципліна володіє своїм дискурсом, тобто кожна дисципліна створює свою специфічну «форму знання» у вигляді зчеплення структурних значень, які мають свої правила трансформацій та перетворень.

У підрозділі 4.2 «Неоекономічні знання як чинник становлення нового міжнародного поділу праці та якості життя світової спільноти», розглядаючи поступовий перехід від логіки поділу трудового процесу за системою Тейлора до становлення та впровадження принципів ключових компетенцій, що містять комбінації, які складаються з рівня науково-технологічного забезпечення, колективної багатофункціональної освіти та можливостей новітніх способів розповсюдження інформації, підкреслено, що галузі, які максимально будуються на застосуванні інтелектуальної та нематеріальної праці, набагато швидше захоплюють й відстоюють свій територіальний простір, від якого залежить ефективність функціонування самого капіталу. Запропоновано єдину концепцію постіндустріальної моделі стійкого розвитку як для економічно слаборозвинутих країн, так і для країн класичного індустріального розвитку з урахуванням суттєвих поетапних змін в системі міжнародного розподілу праці на засадах заміщення та нової комбінації головних сфер і цілей виробництва.

Автор обстоює думку, що сучасні зміни в системі виробничих відносин і міжнародному поділі праці визначаються як процес, що підтверджує перехід до принципів й механізмів неоекономіки. Проаналізувавши такі протиріччя як посилення тенденції до поляризації світової економіки у вигляді формування негативного ефекту «примусового відставання», або «цифрової прірви», зазначили, що всередині таких процесів створюються можливості для появи нових моделей соціально-економічного стійкого розвитку на засадах взаємодоповнюючих типів знань. Враховуючи потенційну здатність тієї чи іншої країни до інноваційних змін, у зв'язку з тиском неоліберальної політики, яка базується на міжнародному поділі ринків між найбільш економічно розвинутими країнами, обмеження знань системою інтелектуальної власності, а також блокування практичного застосування сучасних екологічних і холістичних знань, складаються принципові засади для можливості формування наднаціональної опозиції, яка б змогла відстоювати пріоритет прав громадського суспільства перед комерційною логікою та новою системою патентування знань.

У підрозділі 4.3 «Соціально-філософська концептуалізація меж неоекономіки в дискурсі глобалізованого світу» доводиться, що найважливішим явищем сучасних економіко-господарських відносин є зростання обсягу таких інтелектуальних факторів як інформація, знання, нові види творчості. Їх вже можна розглядати як самостійні елементи формування вартості. Зростання впливу таких факторів на економічні процеси сприяє змінам у методиках розрахунку господарських показників ефективності, які сьогодні знаходяться у стані становлення.

Доведено, що нові тенденції та масштаби неоекономіки зумовлюють обмежений характер її розвитку через неможливість точного аналітичного прогнозування результатів економіко-господарської діяльності та невизначеність понятійно-категоріального апарату. Процес поступового формування постіндустріального суспільства набуває кризового характеру, коли порушуються традиційні зв'язки господарських суб'єктів, стабільні економічні пропорції, норми та стандарти господарської системи. Попередні механізми розподілу поступаються місцем численним способам перерозподілу ресурсів і багатства. Відбувається модифікація механізмів господарського регулювання і процес взаємного поєднання перебудови кожного визначального елементу господарського механізму, наприклад, виробничої, транспортної, енергетичної галузей в єдину модель економічного розвитку. Такий перехід вимагає не тільки значно більшого накопичення капіталу, підвищення мобільності внутрішнього ресурсного потенціалу, а й забезпечення змістовних перетворень у найбільш консервативній духовній сфері суспільства.

У розділі 5. «Суперечності евристичного простору сучасної економіки: праксеологічний аспект» аналізується головна проблема дискусії про емпіричну значимість неоекономіки. Демонструється неможливість точної фіксації статистичними та аналітичними методами фактично створеної вартості завдяки нематеріальному характеру різних видів нових наукомістких продуктів та недооцінка відпрацьованих висококваліфікованими працівниками людино-годин у сфері наукомістких послуг.

У підрозділі 5.1 «Проблема побудови адекватних теоретичних моделей економічної трансформації у постсоціалістичних країнах» доведено необхідність структурного аналізу та дослідження принципових засад організації людської практики для того, щоб подолати недоліки процесу спеціалізації та розподілу праці, що формуються в різних сферах суспільної діяльності. Посткомуністичні трансформаційні процеси не можуть мати лінійного характеру, природа таких процесів подібна до переміщення в маловідомій місцевості та залежить від багатьох не прогнозованих факторів, тому головне завдання дослідника полягає у можливості більш точно відслідковувати реальне переміщення суспільства у соціетальному просторі. Складність поставленої проблеми активізує пошук такої системи координат, осі якої відбивали б головні направлення сучасних трансформацій. Категорія «типологічний простір» застосовується для порівняння та класифікації найрізноманітніших соціальних об'єктів.

Особливість соціетальних типологічних просторів полягає в тому, що осями координат виступають соціальні характеристики цілісних суспільств або держав. Конструювання таких просторів дозволяє порівнювати як стани окремих суспільств у ті чи інші часові періоди, так і синхронні стани багатьох окремих суспільств. Доведено, що аспекти постсоціалістичних трансформаційних процесів ефективніше за все вивчати саме в подібних просторах. Доведено, що найбільш адекватним засобом дослідження посткомуністичних трансформацій є конструювання відкритих соціетальних просторів, які суттєво розширюють можливості науки у дослідженні та прогнозуванні прийнятного для людей суспільного існування в контексті соціально-економічних практик. Праксеологічний аспект економічних знань, включаючи принципи та засади міждисциплінарного підходу, забезпечує методологію комунікації як між окремими суміжними дисциплінами, так і з самою господарською практикою.

У даному випадку соціальна філософія немов би забезпечує занурення конкретної пізнавальної проблеми в різні наукові контексти, вона створює можливості залучення різноманітних ресурсів і способів до процесу вирішення конкретних економіко-господарських проблем, а також суттєво змінює уявлення про суб'єкт діяльності. Замість аморфного, з невизначеними соціальними орієнтирами індивіда, з'являється такий суб'єкт суспільства, який включається в структуру його найрізноманітніших зв'язків і водночас сам бере участь в їх створенні.

У підрозділі 5.2 «Людський потенціал як джерело праксеологічної спрямованості економічних знань», досліджуючи функціонування структурних одиниць у неоекономіці на рівні мікроекономічного аналізу, з'ясовано, що такі дослідження пов'язують передусім з процесом формування новітніх конкурентних умов існування на ринку та прагненням підприємств застосовувати ефективні способи господарювання і зростання прибутків. Фактично підприємства стають рушієм неоекономіки, яка зі свого боку стимулює їх подальший розвиток. Даний процес включає в себе не лише науково-технічні інновації, а й інше важливе джерело соціально-економічного прогресу - організаційні зміни, які безпосередньо пов'язані із змістовним наповненням поняття людського капіталу, зі зростанням ролі якого у процесі виробництва виникають нові форми організації та оплати праці. Наголошується, що нагальною потребою стає необхідність розроблення методик точного виміру темпів науково-технічного прогресу, оскільки тільки він може забезпечити стабільний темп зростання народного господарства на довготривалу перспективу та вирішити головну дилему: чи зводиться неоекономіка лише до пришвидшення, панівного за часів індустріального суспільства, технічного прогресу, або вже сам науково-технічний прогрес повинен пройти певні стадії перетворень та набути зовсім інших властивостей. Доведено, що перехід від «старої» до нової економіки може тимчасово призвести не тільки до ігнорування відкритого нового економічного потенціалу, а й до зниження продуктивності. Пов'язано це з тим, що спочатку мають бути зруйновані попередні економічні структури, перш ніж ефективно почнуть розвиватися нові, тому відкритою залишається дискусія стосовно продуктивності неоекономіки через принципове вирішення проблем методології, динаміки, темпів і характеру змін структурних економіко-господарських одиниць та рівнів.

Обґрунтовано ідею, що неоекономіка стає джерелом суттєвих структурних соціально-економічних змін, причому роль людського капіталу щодо основного капіталу постійно зростає, а той факт, що таким капіталом володіти неможливо, створює унікальну ситуацію, коли визначальними показниками стабільного економічного розвитку стає не загальний обсяг продуктивності праці, а принципово нові якості комунікації у межах виробничої системи.

У підрозділі 5.3 «Інтелектуальний капітал як ключовий фактор формування сучасної системи національних економічних знань» досліджується процес сучасних постсоціалістичних трансформацій економіко-господарської сфери суспільного життя в Україні, який включає одночасне існування декількох способів виробництва. Промисловий капіталізм, що орієнтується на використання великих об'ємів уречевленого постійного капіталу, стрімко змінюється когнітивним капіталізмом, для якого істотним є використання нематеріального капіталу, синонімами якого стають поняття «людський капітал», «капітал знань» або «інтелектуальний капітал». Такі глибокі зміни перехідного періоду безпосередньо пов'язуються і з новим характером перетворень самої праці. Абстрактна праця, починаючи з часів А. Сміта, трактувалася як джерело вартості, сьогодні набуває більш складного характеру, тобто продуктивна праця, що вимірюється в одиницях виробленого продукту за одиницю часу, замінюється так званою нематеріальною працею, котра вже не піддається вимірюванню класичними способами, а виконавець не може бути підпорядкованим певним інструкціям, тому що зазначений процес носить індивідуальний творчий характер. Таку працю-дійство не можна виміряти формально-кількісними методами, а тому і неможливо створити фіксовані інструкції та конкретну систему посадових обов'язків для працівників з вимогами однозначного виконання.

Показано, що в умовах майбутнього панування нематеріальної форми праці, головними ознаками якої стають комунікація та кооперація між користувачами безперервного потоку інформації, а витрачений час вже не можна вважати критерієм створеної вартості, людина повинна зробити суб'єктом своєї праці саму себе. Доведено, що соціально-філософський зміст категорії «людський капітал» включає в себе ринкову фінансову оцінку втіленої у людині потенційної здатності та надбаних навичок приносити дохід, але при цьому втрачається умовна межа між працею, освітою та відпочинком, тобто особистість стає сама для себе постійно функціонуючим «підприємством», стає робочою силою для себе, як постійний капітал, що вимагає безперервного відтворення та модернізації.

Опрацьовується ідея, що в умовах становлення економіки знань формується основний конфлікт майбутніх соціально-економічних відносин: з одного боку, відбувається процес максимального заміщення фізичної праці та багатьох людських навичок новітніми інструментальними технологічними можливостями, а з іншого боку, все більше проявляються ознаки процесу утворення нової реальності на засадах творчої праці та особистої свободи людини в суспільстві. Єдиною пропозицією для вирішення такої дилеми сьогодні є забезпечення реального права всіх людей на необмежений вільний доступ до комунікативних форм знань та надбань культури, але таке положення не вичерпує розв'язання означених проблем та вимагає подальших наукових досліджень гуманітарного виміру.

У підрозділі 5.4 «Освітньо-економічний процес в Україні: інноваційні механізми і проекти» здійснюється соціально-філософський аналіз сучасних перспектив національної економічної освіти України, досліджуються її потенційні ресурсні можливості в глобальній системі координат. Показано, що налагодження власного національного ефективного механізму створення та реалізації освітніх проектів пов'язане з особливою складністю цього завдання та зумовлене специфікою освіти як суспільного блага, що не може продукуватися та розподілятися переважно за допомогою ринкового механізму. Ризоматичний характер перетворень ринкової організації призводить до того, що з'являється можливість створювати нові варіації певної структури за допомогою творчого комбінування навичок, знань та здібностей людини задля досягнення максимально корисного ефекту.

Доведено, що складний характер інноваційної діяльності вимагає мінливої структури, яка вирізняється тим, що в ній з'являються можливості ефективного співвідношення різноманітних компетенцій. Ми використовуємо поняття ключової компетенції, як можливості конструкції нових освітніх модулів і видів ринкових економічних одиниць за рахунок творчого комбінування (синергії) ідей, навичок і здібностей людини. Інноваційні компетенції завжди містять три комбінації: рівня технологій, колективної багатофункціональної економічної освіти, можливості та способи розповсюджувати інформацію.

До основних ключових компетенцій зазначеного процесу належать науково-технологічна синергія економічних процесів, національно-смислове поле парадигми виробництва, синергія багатофакторної економічної освіти, інтегральна інформаційно-технологічна модель синергії дослідження. Наведена комбінація компетенції створює так званий синергетичний простір, або конфігурований синергійний ефект в освітньо-економічному процесі. У той час як стратегія стає ланцюгом, що пов'язує внутрішні та зовнішні фактори, набуваючи оптимальної форми для зміцнення їх взаємодії. Конфігурування передбачає наявність спеціального інструмента конфігураційного синергізму - конфігуратора, за допомогою якого стає можливою побудова спеціальної структурної моделі. Конфігуратор слугує зображенням структури об'єкту дослідження, тобто синтезує системні знання про його стан в єдину програмну модель.

У підрозділі 5.5 «Ціннісно-смислові засади сучасної економічної освіти» розширено ідею, що в умовах сучасного світового ринкового господарства головною в економічних знаннях стає націленість на досягнення конкретного ефективного економічного результату, а освіта визначається як різноплановий соціальний інститут з надання послуг відповідного характеру. Перед індивідом постають завдання осмислити та оцінити ситуацію глобалізаційних економічних перетворень та сформувати особисте ставлення до процесу відповідних соціальних змін. Осмислення глобальних процесів можливе лише на основі розуміння тих ідей, зміст яких уособлюється в різних видах духовної та інтелектуальної діяльності, тому економічна освіта повинна включати весь простір знань: від знаків, термінів, символів до ідей, вчень та сформованих теорій, інакше кажучи - рівні буденного, наукового та філософського знання.

Але освоєння інтелектуального потенціалу національної філософії економіки в умовах зростаючого інформаційного простору, обумовлюється фрагментарністю свідомості, створює перешкоди для самоідентифікації особистості та може привести до втрати рефлексивних якостей самого знання, тому сучасна система освіти повинна мати «запас свободи», який створюється полікультурністю. Необхідним стає формування системи такого гуманітарного пізнання, яка б мала відкритий і незавершений характер, саме цим пояснюється різноманітність та метафоричність сучасної наукової термінології, також прийоми пізнання не мають вже строго визначеного характеру, відповідно тут не можна однозначно використовувати критерій точності. Доведено, що певному типу культури має відповідати певна освітня модель, підґрунтя якої створюють культурні традиції та цінності того чи іншого народу. У той час коли класична раціональність відзначалася жорсткою логікою висловлювань, то в сучасній культурі думка рухається завдяки «випадковим» траєкторіям, а домінуючою рисою мислення стає асоціативність. Прецедент набуває великого значення у логіці нової раціональності, тому вміння вхопити, зрозуміти те нове, що з'явилося тут і тепер, вписати його в свою практичну діяльність, відразу відмовившись від стереотипу, становить особливість типу мислення сучасної культури.

Продемонстровано, що сучасна навчальна гуманітарна програма постає в основному як компроміс між вказаними вище чинниками, її освоєння внаслідок цього потребує не лише інтелектуальних зусиль, але й самостійної аналітичної роботи на таких принципах як принцип соціокультурної автохтонності; принцип діалогічності та полілогічності або діалектики; принцип предметності. Доведено, що теоретичною основою даного підходу перш за все є конструктивізм, який підкреслює активну роль учня у створенні або «конструюванні» знань на базі особистої теоретичної діяльності в процесі виявлення істини й оригінальних форм міркування. Виховувати здатність до критичного мислення, яке означає виявлення зацікавленості у творчих спробах дослідницького пошуку, причому термін «критичне мислення» може стосуватися практично всіх сфер розумової діяльності.

Шостий розділ «Трансформаційні вектори смислового поля неоекономічної діяльності ХХІ століття» присвячується осмисленню соціально-економічних реалій сучасного життя людини та оформлює конструктивні теоретичні концепції до вирішення окреслених проблем. Дане завдання є настільки складним, що навіть підходи до його вирішення можуть претендувати на статус окремих філософських теорій і напрямків. Мова йде не тільки про ринки товарів, послуг та робочої сили, а й про принципи формування моделі цілісного світового господарства на основі розвитку культурних, духовних та економіко-господарських зв'язків між країнами та регіонами. Виходячи з такого постулату, формується доленосна теоретико-економічна проблема сучасної епохи: чи підпорядковується існування всіх ринкових інститутів певним універсальним законам суспільного поступу й який ступінь впливу національних та етнічних культур на процес їх функціонування.

У підрозділі 6.1 «Філософсько-антропологічний вимір економічного знання рубежу ХХ-ХХІ століття» розглядаються базові положення сучасного європейського соціально-економічного проекту розвитку, де головним з них стає можливість забезпечення існування рівноважного ринку, який підпорядковується класичним законам функціонування. Відповідно формуються засади економічної ідеології, які підводять суспільство до думки, що ринкові цінності є визначальними не тільки для європейської або північноамериканської цивілізації, а повинні визнаватися будь-якою спільнотою. Такий підхід часто пояснюється інстинктивним бажанням людини, він рухає всім світом незалежно від епохи та культури народів і має бути звільненим від тиску традиційних культур.

Автор обстоює думку, що особливості формування сучасної організації ринків у системі різних економіко-господарських культур світу, з точки зору економічної антропології, обумовлюються принциповою багатоукладністю капіталістичного господарства, в структурі якого неформальна економіка повинна розглядатися не як історичний пережиток, а як необхідний елемент сучасних світових механізмів розвитку глобальної економічної культури. Дослідження ґенези економіко-антропологічного знання та визнання його статусу в науковій системі соціально-філософських досліджень є необхідною умовою розв'язання проблеми взаємодії господарсько-виробничої культурної традиції спільнот та етносів з економічною системою сучасного світового ринку.

Доведено, що економічна антропологія концентрує свою увагу на загальнолюдських, стійких природних, антропокультурних та особистісних якостях Ноmo оeconomicus, узятих в її суспільно-історичній плинності та світоглядній системі архетипів. Вона базується на засадах філософської рефлексії та господарсько-виробничих знаннях у певному типі культури, а також на антропологічних параметрах людського образу в економічному бутті. Обґрунтовується ідея, що розв'язання зазначених проблем є неможливим без урахування особливого соціально-історичного досвіду, економіко-господарської культури, специфічних принципів і засобів життєзабезпечення, що були сформовані кожним суспільством або цивілізацією протягом багатовікового існування. Економіко-антропологічний науковий дискурс створює можливість дослідження еволюції економічних відносин та специфіку соціальної структури починаючи з доіндустріального періоду господарювання тієї чи іншої спільноти, використовуючи при цьому функціональний аналіз культур, польові дослідження та інші методи антропологічної науки, а також одну з таких головних особливостей сучасної глобалізації, як становлення єдиного процесу антропогеоценозу.

У підрозділі 6.2 «Виклики глобалізованої економічної справедливості та можливості її реалізації» здійснюється аналіз сучасного світового господарства з точки зору своєрідного морального виміру людського існування, який пов'язує собою дві такі найважливіші складові, як добро та користь. Онтологічний аспект співвідношення даних категорій сприяє вирішенню дилеми між поняттям загальної моральності у сфері ринкових відносин та особистими економіко-господарськими інтересами людини. Розкривається процес визнання іманентного характеру належності моральних принципів як для кожної людини, так і для ділового спілкування в умовах ринкової системи.

Підкреслюється, що справедливість завжди вважалася важливою інституцією у системі соціальних цінностей, що регулює взаємовідносини між людьми з приводу розподілу, перерозподілу, обміну, дарування на принципах свободи господарського вибору, можливостей високих доходів та матеріального добробуту, ознаках престижу та відповідного соціального статусу, сприятливі можливості розвитку та реалізації підприємницьких здібностей. Опрацьовується ідея звернення до лексико-семантичних обставин значення поняття справедливості та з'ясовується етимологія слов'янського значення слова «справедливість». Доведено, що слов'янський контекст надає поняттю рівності не юридичного, а економічного сенсу. Окрему увагу приділено проблемі можливості реалізації свободи людини в ринкових умовах світового господарства, що складає сучасне розуміння економічної справедливості.

Наголошується, що справедлива система сучасних соціально-економічних орієнтацій повинна включати такі основні компоненти як вирішення проблеми співвідношення «власності» та «влади» в національно-культурному, історичному та політичному розрізі; посилення уваги до проблематики розподільчої та моральної справедливості; здійснювати теоретико-методологічне забезпечення розвитку ділових етичних засад у сфері культури виконання договорів, угод, взаємних зобов'язань; вимагати дотримання ідеалу невідчужених прав - економічних свобод, які є дарованими кожному індивідові, сприяючи тим самим цивілізованому повороту до національно-культурного самозабезпечення свого народу в контексті світових економічних надбань та творчої реалізації особистості в різних галузях суспільного життя.

У підрозділі 6.3 «Теоретико-економічна матриця трансформаційних процесів в Україні на початку ХХІ століття» показано, що спроби соціально-філософського осмислення такого складного та багатовимірного феномену, якими є національні проекти розвитку країни в ХХІ ст., ініціюють побудову моделей, що базуються на історично визнаних конкретних типах раціональності. Підкреслюється, що якщо класична форма рефлексії традиційно зводилася до логіко-гносеологічного аналізу системи відповідного знання, то в посткласичній філософії починають домінувати аксіологічно-орієнтовані підходи в дослідженні структури і динаміки наукового пізнання. Пояснення такої зміни парадигмальної настанови аналізу соціально-економічних процесів передбачає реконструкцію гносеологічних концепцій з унеможливленням двох крайностей: від абсолютної аксіологічної нейтральності наукових досліджень до обґрунтування тези про її соціокультурну ангажованість. Більшість концепцій класичної епістемології концентрували увагу на принципових гарантіях адекватності або істинності теоретичних моделей відповідним типам філософської інтерпретації пізнання, наприклад, діалектичному матеріалізму, але не гарантували прогнозованих результатів їх застосування в реальному часі.

Автор доходить висновку, що філософсько-методологічний підхід в умовах перетворення знань у суспільному та соціально-економічному поступі на рушійну силу повинен забезпечити інваріантною ціннісною характеристикою різних наукових версій безперервний процес модернізації спеціалізованих економічних знань, тому потребує подальшого дослідження ризоматична соціально-філософська інтерпретація сучасних економічних моделей та методології трансформаційних процесів в Україні в контексті досягнення стійкого суспільного розвитку.

Висновки

Актуальність проблематики шляхів і способів світового економічного поступу, констатація розуміння того, що на відміну від попередніх уявлень про закономірний економічний прогрес телеологічної гегельянської концепції та марксизму з'являються пропозиції оперувати не тільки поняттями законів розвитку, а й варіативними тенденціями. Вони набувають принципово інші механізми господарської практики та економічного прогнозування в ситуації пластичного ризоморфного середовища. Така трансформаційна ситуація в економіко-господарський сфері дозволяє запропонувати розгорнуту номадологічну концепцію відмови не тільки від попередньо зазначених теорій, а й поступовий відхід від характерних ознак класичної метафізики презумпції.

Можливості сформованої онтології спрямовуються на теоретичну реконструкцію та перетворення економічного буття соціуму на принципах розриву ризоми та переходу сегментарних ліній існування на лінії вислизання за допомогою функціональної дії теоретичних конструктів і преконструктів дискурсивних практик, які надають можливість розпізнавати та аналізувати предметне поле економічної науки. Відповідно, здійснено цілісний соціально-філософський аналіз феномену дискурсивної формалізації проблемного поля економічних знань, що виступає не тільки живим уособленням процедури самоузгодження тексту, під якою розуміється формально фіксована знакова конструкція економіко-господарського буття, але й єдиним способом актуалізації потенційних соціокультурних смислів економічних знань.

На початку ХХІ ст. явно став проявлятися процес ускладнення світової соціальної, політичної і економічної системи, відбувається її трансформація в багаторівневу нелінійну систему, яка характеризується численними перехрестями структурних соціально-економічних дискурсів, дослідження яких сьогодні тільки розпочинається. Всі зазначені положення формують підґрунтя та можливості продуктивного дослідження дискурсивних практик економічного знання завдяки методологічним можливостям теорії номадологічної концепції для процедури смислового навантаження неокономічного знання. Доведено, що архітектоніка категоріального апарату сучасної економічної науки не може мати жорсткої структури та організаційно відповідає принципам функціонування ризоми.

Сучасна когнітивно-ціннісна парадигма економічного знання характеризуючи світову систему господарських координат, визначає напрями та способи їх перетворень, кількісні та якісні параметри тощо. Вона створює необхідний контекст, у межах якого формуються відмінні риси та властивості основних тенденцій неоекономіки: якісно новий поділ праці, регулярне оновлення технологічних рівнів виробництва, трансформація відносин найманої праці, принципово нова мотивація економічної діяльності, соціокультурна еволюція та посилення в її рамках впливу національної економіко-господарської традиції певного народу, інтелектуальний та високопрофесійний освітній потенціал, віртуалізація світової фінансової системи тощо. Усі ці чинники, безпосередньо впливають на духовну сферу людської життєдіяльності, що максимально виявляється через самореалізацію творчого потенціалу людини, її духовних інтересів, вищих цінностей та ідеалів. Основу такої парадигми створює власне національно-смислове поле економічного розвитку, яке завдяки соціокультурним принципам будується на традиціях, світорозумінні, історичному досвіді, мові, цінностях та господарських цілях кожного народу, що дає змогу створювати такі зразки економічної культури, які здатні вивести економіку України і реальну національну методологію життєзабезпечення на якісно новий рівень функціонування.

Умови функціонування сучасної ринкової економіки вимагають від кожного економічного суб'єкта наявності такої риси характеру як індивідуальна цілеспрямованість. Вона надає можливість людині діяти відповідно до самостійно обраних мотивів і цілей, тим самим забезпечується її господарська свобода. У такій ситуації досить актуальним стає здійснення аналізу детермінованої взаємозалежності вільних дій суб'єктів ринкової економіки з суспільно-визнаними нормами, моральними та релігійними цінностями, тобто виникає суперечність між оптимальним співвідношенням максимально ефективних результатів економічної діяльності, з одного боку, та системою соціальних орієнтирів і цінностей, з іншого. Вони стають результатом синтезу особливого історичного досвіду, культури, вірувань, специфічних принципів і засобів життєзабезпечення, що були здобуті кожним народом протягом багатовікового існування.

У контексті зазначених положень розкрито специфічні характеристики способу буття національних форм економіко-господарських відносин і соціальної структури суспільства в контексті єдиного процесу антропогеоценозу та обґрунтовано можливості ефективного використання потенціалу економіко-антропологічної дискурсивної практики як базової засади інтелектуальної перебудови соціокультурних систем. Об'єктивний аналіз глобалізаційних процесів у соціально-економічній сфері буття стає можливим лише на засадах взаємного балансу зазначених складових сучасної теоретико-економічної матриці трансформаційних процесів в Україні. Відповідно, доведено субстанціональну рівнозначність можливостей неокейнсіанських, неокласичних, інституціональних моделей становлення ринкової економіки у дискурсі глобалізованого світу, а також моделей економічного зростання на пріоритетних засадах використання можливостей теорії людського капіталу, що допоможе не допустити розпорошення своїх особистих координат життєдіяльності у світі фіктивно-віртуальної концепції «нового світового порядку».

Основні публікації автора

1. Герасимова Е.М. Економічне знання у дискурсі становлення глобалізованого світу: соціально-філософський аналіз: [монографія] / Е.М. Герасимова. - Чернігів: ЧДІЕУ, 2008. - 336 с.

2. Герасимова Е.М. Майбутнє свідомості людини в умовах домінування віртуальної реальності / Е.М. Герасимова // Вища освіта України. - 2003. - № 3. - С. 107-112.

3. Герасимова Е.М. Стратегія розвитку систем вищої освіти і конфігурований синергетичний ефект національного освітньо-економічного процесу в Україні / Е.М. Герасимова // Практична філософія: Науковий журнал. - 2007. - № 1. - С. 10-21.

4. Герасимова Е.М. Філософія загальнокультурного контексту постмодерністської концепції освіти / Е.М. Герасимова // Вища освіта України. - 2007. - № 2. - С. 42-48.

5. Герасимова Е.М. Менталітет в структурі цінностей і цілей економічного знання / Е.М. Герасимова // Мультиверсум. Філософський альманах: [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.В. Лях]. - Вип. 62. - К.: Український центр духовної культури, 2007. - С. 71-92.

6. Герасимова Е.М. Філософсько-методологічний аналіз некласичних методів і моделей в системі економічного знання у творах вітчизняних мислителів середини ХІХ-ХХ століть / Е.М. Герасимова // Нова парадигма: Журнал наукових праць / [гол. ред. В.П. Бех]. - 2007. - № 63. - С. 61-82.

7. Герасимова Е.М. Розмисли просвітницької економічної думки в Україні наприкінці ХVІ-середини ХVІІІ століття на засадах функціонування національного духовного потенціалу / Е.М. Герасимова // Науковий часопис НПУ ім. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: [зб. наук. пр.]. - К.: НПУ ім. Драгоманова, 2007. - № 14 (27). - С. 182-195.

8. Герасимова Е.М. Статус економіко-антропологічних досліджень в системі соціально-філософського знання / Е.М. Герасимова // Мультиверсум. Філософський альманах: [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.В. Лях]. - Вип. 67. - К.: Український центр духовної культури, 2008. - С. 140-156.

9. Герасимова Е.М. Філософська концепція поступу як національна методологія соціально-економічних перетворень в Україні / Е.М. Герасимова // Нова парадигма: Журнал наукових праць / [гол. ред. В.П. Бех]. - 2007. - № 72. - С. 26-36.

10. Герасимова Е.М. Проблема економічної справедливості в системі соціально-філософського знання / Е.М. Герасимова // Науковий часопис НПУ ім. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: [зб. наук. пр.]. - К.: НПУ ім. Драгоманова, 2007. - № 16 (29). - С. 108-122.

11. Герасимова Е.М. Діалогові моделі в методології розуміння сучасних економічних процесів / Е.М. Герасимова // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - Вип. 10. - К., 2007. - С. 248-258.

12. Герасимова Е.М. Соціально-філософські аспекти інноваційної моделі економічного розвитку України / Е.М. Герасимова // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Українське агентство інформації та друку «Рада», 2008. - Т. ХХІ. - С. 328-339.

13. Герасимова Е.М. Менеджмент освіти: економічний ресурс розвою / Е.М. Герасимова // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - Вип. 12. - К., 2008. - С. 300-309.

14. Герасимова Е.М. Гуманітарні засади методології економічного пізнання / Е.М. Герасимова // Нова парадигма: Журнал наукових праць / [гол. ред. В.П. Бех]. - 2007. - № 75. - С. 23-33.

15. Герасимова Е.М. Ціннісний характер інформаційних процесів в соціально-економічній сфері постіндустріального суспільства / Е.М. Герасимова // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія: [зб. наук. пр.]. - № 1(7). - К.: НАУ, 2008. - С. 180-185.

16. Герасимова Е.М. Соціально-філософський зміст категорії «людський капітал» у межах постсоціалістичної трансформації українського суспільства / Е.М. Герасимова // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - Вип. 13. - К., 2008. - С. 233-241.

17. Герасимова Е.М. Гуманітарний вимір функціонування економіко-виробничих структур в умовах неоекономіки / Е.М. Герасимова // Мультиверсум. Філософський альманах: [зб. наук. праць] / [гол. ред. В.В. Лях]. - Вип. 70. - К., 2008. - С. 14-25.

18. Герасимова Е.М. Праксеологічний аналіз контексту сучасних ринкових трансформацій у постсоціалістичних країнах / Е.М. Герасимова // Нова парадигма: Журнал наукових праць / [гол. ред. В.П. Бех]. - 2008. - № 78. - С. 28-38.

19. Герасимова Е.М. Економічна ідеологія: критичний дискурсивний аналіз / Е.М. Герасимова // Політичний вісник: [зб. наук. пр.]. - К.: «ІНТАС», 2008. - Вип. 35. - С. 17-28.

20. Герасимова Е.М. Соціально-епистемологічний аналіз сучасного економічного знання / Е.М. Герасимова // Нова парадигма: Журнал наукових праць / [гол. ред. В.П. Бех]. - 2008. - № 79. - С. 82-91.

21. Герасимова Е. М. Зміст економічного знання як самовираження нового міжнародного поділу праці та якості життя світової спільноти / Е.М. Герасимова // Мультиверсум. Філософський альманах: [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.В. Лях]. - Вип. 72. - К., 2008. - С. 9-19.