Лекції з філософії
Дослідження понять і типів світогляду. Вивчення філософських поглядів Стародавнього Світу, Середньовіччя, Нового Часу. Розгляд класичної німецької філософії. Історія філософії України. Аналіз концепцій, методології, структури знання та пізнання.
| Рубрика | Философия |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.07.2017 |
| Размер файла | 437,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
4.4 Французький матеріалізм ХVІІІ ст.
Французький матеріалізм ХVІІІ століття має багато спільного з філософією Просвітництва, але йому властиві й відмінні риси. Насамперед його відрізняє одностайно матеріалістична спрямованість в поглядах на природу. Матерія існує об'єктивно, пов'язана з рухом, вказував Ж. Ламерті /1709-1751 рр./. Природа являє собою сукупність різних форм руху матеріальних часточок. За Гольбахом /1723-1789 рр./ існує рух матеріальних мас (атомів), а також енергетичний, матерія існує в просторі і в часі. Треба звернути увагу на те, що матерія тлумачиться в чисто механічному плані, тобто як сукупність часточок речовини /атомів/. Разом з тим, філософи заперечують будь-яку роль бога в існуванні і русі матерії.
Французькі матеріалісти спробували вирішити питання про походження свідомості, спираючись на принцип загальної чуттєвості матерії /гілозоїзму/. К. Ламетрі зробив спробу показати процес поступового переходу від тварин до людини, показати їх схожість і відмінність. В трактаті "Людина-машина" Ламетрі розкриває погляд на людину як своєрідний механізм, машину, що подібна годинниковому механізму. Людину відрізняє від тварин, вважав він, лише більша кількість потреб і, зрештою, більша кількість розуму.
П. Гольбах в своїй праці "Система природи" послідовно розвинув основні ідеї матеріалізму того часу. Він рішуче заперечує ідеї богослов'я, виступає проти ідеалізму. В природі, яка зводиться до роду атомів, діють механічні закони, що носять характер необхідності, отже, нема нічого випадкового. Зверніть увагу на те, що така позиція зветься механічним детермінізмом, оскільки закони руху і саме рух ототожнюються тільки з однією його формою - рухом механічним.
Отже, що механіцизм з необхідністю призводить до метафізичних позицій, оскільки все багатство руху зводиться до переміщення часточок речовини. Це - спрощена, вузька картина світу. Але серед французьких матеріалістів Д.Дідро /1713-1784 рр./ дещо виходить за межі метафізичних позицій і стверджує елементи діалектики. В його поглядах помітна схильність розглядати все як таке, що розвивається. Світ безперервно зароджується і вмирає, він ніколи не стоїть на місці.
Французькі матеріалісти висунули ряд цінних положень щодо суспільства, зокрема підкреслили роль людських потреб як могутнього джерела розвитку. Загальні інтереси обумовлюють зв'язки між людьми. К. Гельвецій /1715-1771 рр./ вказував на єдність особистого і суспільного інтересів. Людина - продукт, але разом з тим і суб'єкт суспільних відносин, несе за них відповідальність. Вони також наголошували на тому, що за допомогою розуму можна змінити людину. Мислителі вказували, що не існує такого способу правління, який би можна було визнати ідеальним: концентрація влади веде по деспотії, безмежна свобода - до анархії, розподіл влади послаблює її. Єдиний можливий засіб поліпшення суспільства і особливо моралі - просвітництво, виховання.
ТЕМА 5. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ
5.1 Загальна характеристика епохи і необхідність розробки класичної німецької філософії
В кінці ХVІІІ - першій половині XIX століття бурхливий розвиток філософії був пов'язаний а Німеччиною.
Керуючись принципом діалектико-матеріалістичного детермінізму, потрібно підкреслити специфіку та суперечливість соціально-економічного та історичного розвитку Німеччини цього часу, що знайшло свій прояв в німецькій суспільній думці взагалі і в філософії зокрема. Філософія розвивалась в умовах країни, де буржуазні перетворення запізнилися. Німецька буржуазія, налякана першими європейськими буржуазними революціями, йшла часто на компроміс зі своїм феодальним дворянством, а, з іншого боку, об'єктивно була зацікавлена в швидкому розвитку капіталізму, продуктивних сил, виробництва. Якщо у Франції, наприклад, революції передував розвиток матеріалізму, то в Німеччині переважала ідеалістична філософія.
Німецька класична філософія представлена такими філософами: І. Кант, І. Фіхте, Г.В.Ф. Гегель, Ф. Шеллінг, Л. Фейєрбах.
5.2 Теорія пізнання та етичні погляди І. Канта
Родоначальником німецької класичної філософії був Іммануіл Кант /1724-1804 рр./. Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується 60-ми роками ХІV століття. В цей час Кант, займався переважно природничими проблемами, серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза, про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності. В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те, що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей період в філософії Канта переважали матеріалістичні позиції.
З 70-х років починається другий так званий "критичний" період, коли в філософії Канта ми знайдемо і дуалізм, і агностицизм, і ідеалізм. Основні твори цього періоду: "Критика чистого розуму" /1781/, "Пролегомени" /1783/, "Критика практичного розуму" /1788/.
В центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівнюючи з попередніми представниками різних філософських систем, полягає в тому, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб'єкта Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це був великий поворот філософії до людини.
Кант вважає, що людський розум пізнає не "речі в собі", а явища речей, результат їхньої дії на органи чуття людини. "Речі в собі" стають явищем завдяки апріорним формам споглядання /простір-час/ та апріорним формам мислення /якість, кількість, причинність, реальність та ін. /.тобто таким формам які мають позадосвідне походження/. Наступна сходинка пізнання - це розум, який, за Кантом, завершує мислення і при цьому, не створюючи нічого нового він заплутується у невирішених протиріччях - в т. з. "антиноміях" чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання.
Уважне вивчення підручників, додаткової літератури повинно підвести студента до розуміння того, що в філософії Канта чудернацьким способом поєднані матеріалізм /визнання об'єктивного існування "речей в собі"/ та ідеалізм /твердження про апріорні форми споглядання і розсудку/ з агностицизмом /заперечення пізнання об'єктивної дійсності/. Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом.
Дуже глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про співвідношення понять людина і особистість. Відомий Кант і як творець вчення про наді сторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив /закон, повеління/, що існує в свідомості людей, як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і, разом з тим, в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.
5.3 Об'єктивний ідеалізм Г. Гегеля. Діалектика та принципи історизму. Суперечність між методом та системою
Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель /1770-1831 рр./. Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це найбільш відомий філософ об'єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об'єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття. Основні роботи: "Наука логіки", "Філософія природи", "Філософія духу", "Філософія права", "Філософія історії" та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя - природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право тощо.
Заслуга Гегеля полягала також в тому, що він весь природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, в перетвореннях, в розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно - ідеалістично. Гегель вважав, що об'єктивно, незалежно від нас існує абсолютний дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух, абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись, на певному його етапі породжує, "відпускає з себе своє інше" - природу, яка в свою чергу, розвиваючись, породжує "суб'єктивний" Дух - людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу - філософію. Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, показав діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб'єктивності побажань кожної окремої люднім і об'єктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Гегель критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є "свободою порожнечі" говорив він. Гегель приходить до формули свободи як "пізнання необхідності".
Розібравшись в цих питаннях, студент повинен зрозуміти сутність основного протиріччя філософії Гегеля - протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою, звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики, Вона вся була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; в природі - людський дух; в філософії права - конституційна монархія; в історії філософії - філософська система самого Гегеля.
Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня Прусської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином філософія Гегеля була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій і через це класики марксизму назвали її "кінцем німецької класичної філософії".
5.4 Суб'єктивний ідеалізм та діалектика у філософії Й. Фіхте
Й. Фіхте /1762-1814 рр./. Спираючись на суб'єктивно-ідеалістичний принцип тотожності буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте, характеризує процес його саморозвитку у вигляді боротьби протилежностей, що знаходяться в єдності: суб'єкта /не - Я/ і об'єкта /не - Я/. Взаємодія цих протилежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгортається все багатство, різноманіття світу.
Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Логічним результатом його вчення є соліпсизм /визначення конкретного Я і заперечення об'єктивного існування інших людей/. Але серед нісенітниць суб'єктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте дуже цінною була ідея про те, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей. Це був важливий крок в розробці діалектичної ідеї про джерело розвитку.
5.5 "Філософія тотожності" законів природи і мислення Шеллінга
Суб'єктивний ідеалізм Фіхте був нездатним пояснити явища природи та суспільного життя, практичної діяльності людини. Спробою його критичного осмислення стала так звана об'єктивно-ідеалістична філософія тотожності, основоположником якої був Ф. Шеллінг /1775-1854 рр./. Цінним в філософії Шеллінга було те, що виходячи з теорії тотожності, він наполягав на пріоритеті природи щодо вічно наявного протиріччя "Я і середовище", показав діалектичний розвиток єдиної природи і існування єдності живої і неживої природи. Намагаючись узагальнити досягнення наукових знань свого часу, Шеллінг вирішував проблему знаходження вихідного начала, яке, на його думку, повинно бути вище суб'єкта, природи і духу, з якого виводилось би як перше, так і друге. За такий перший початок Шеллінг приймає субстанцію, деякий абсолют, що виступає у вигляді абсолютного розуму, існує одночасно як суб'єкт-об'єкт, як абсолютна єдність духовного і природного. Але він не знаходить відповіді на питання про те, який же механізм виникнення із абсолюту конкретних кінцевих речей. Звичайно, Шеллінг висунув плідну ідею про першооснову як принцип вирішення всіх теоретичних ускладнень, але він не зміг відповісти на багато питань, за вирішення яких, як ми бачили раніше, взявся Гегель.
5.6 Антропологічний матеріалізм та психологічний аналіз сутності релігії Л. Фейєрбаха
Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейербах /1804-1872 рр./, його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя.
З Л. Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. В світі нема нічого, крім природи, вона ніким не створена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія - це хибна, перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Фейєрбаха - це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах матеріаліст, а в розумінні історії людства - ідеаліст.
Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала в той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейєрбаха були притаманні такі риси як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. В центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоке, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи, "панує" над природою "шляхом покори її", в той час як людину слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного, "як сукупність суспільних відносин" /К.Маркс/.
ТЕМА 6. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ УКРАЇНИ
6.1 Особливості формування філософської думки в культурі Київської Русі. Філософські, етичні та соціально-політичні ідеї в поглядах Іларіона, Володимира Мономаха, Кирила Туровського та ін.
В сучасній літературі найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою початок історії вітчизняної думки ведеться з Х-ХІІ століття, тобто періоду формування могутньої держави - Київської Русі. Дві важливі обставини радикальним чином вплинули на своєрідність цього процесу - проникнення християнства в культуру Київської Русі, яке прийшло на зміну давньослов'янському міфологічному пантеону з шести богів на чолі з Перуном та засвоєння греко-римської та візантійської філософської думки. Загальна спрямованість філософської думки в культурі Київської Русі визначалась суворими ідеологічними та політичними завданнями побудови міцної централізованої держави. Поширення християнства, яке пов'язують а розвитком письменності і освіченості на Русі, позитивно вплинуло на підвищення загального культурного рівня народу, залучення його культурних верств до надбань європейської, насамперед античної філософської та соціально-політичної думки. Разом з тим слід підкреслити своєрідність, оригінальність вітчизняної філософської думки того періоду, яка спирається на особливості світоглядних позицій, культури і традицій народу. Останню характеризує певна "дуальність", паралельне існування "книжної" і народної культур, що ведуть між собою інтенсивний діалог.
Завдяки створенню перекладної літератури, зокрема окремих біблійних книг, текстів отців церкви, уривків текстів античних та елліністичних авторів відбувався творчий процес засвоєння важливих світоглядних ідей, формування підходів до розуміння світу, його пізнання. Слід звернути увагу на значення творів Іоанна Дамаскіна, його визначення філософії, яке обґрунтовує думку: філософія є любов'ю до мудрості - істина ж мудрості є Бог. Отже, любов до Бога є істинною філософією.
На перше місце за своїм світоглядним і філософським значенням слід поставити твір київського митрополита Іларіона "Слово про Закон і Благодать", що написаний в період князівства Ярослава Мудрого, відомого своїми культурними і просвітницькими починаннями. Цей твір водночас є по м'яткою красномовної культури, публіцистики, моральної проповіді. Він складається з трьох частин, в яких зіставляються Закон і Благодать, описується поширення християнства на Русі і висловлюється подяка князю та його сину Ярославу. Перша частина є своєрідним "Філософське-історичним вступом", що витлумачує смисл світової історії.
Аналіз першого питання цієї теми неможливий без звернення до літописних джерел, зокрема знаменитої "Повісті врємєнних літ" монаха Києво-Печерського монастиря Нестора, через яку проходить ідея єдності руських земель, засуджується князівська міжусобна боротьба, обґрунтовується необхідність згуртування всіх сил перед зовнішніми ворогами. Цікаво відзначити, що монах не тільки ретельно, з хронологічною послідовністю описує події, які відбувалися рік у рік, але моралізує з приводу нещасливих подій, вбачаючи в них кару божу за гріхи людські.
Для філософської традиції Київської Русі характерною є етична спрямованість, яка виразно звучить в "Повчанні" видатного державного діяча і мислителя князя Володимира Мономаха. Мономах дає своєрідну настанову володарю держави, суть якої потягає в тому, що разом з отриманням влади зростає міра відповідальності, що моральний борг князя - завжди залишатись справедливим. Мірою справедливості є знання, отже, володар повинен вміти все, бо інакше він стане залежним від інших. В творі Мономаха виразно звучить принципово нова думка про світську роль держави, роль загальногромадської справи, незалежної від церкви. В настанові Мономаха досить чітко вимальовується думка про індивідуальну відповідальність особистості перед суспільством і Богом, стверджується перевага добра над злом. Настанови Мономаха значною мірою звернені до душі, моралі особи, яка повинна мати страх божий у серці, пам'ятати про тяжкість гріха, творити добро і справедливість.
Златоустом, що прославив себе красномовністю, називали в Київській Русі Кирила Туровського /близько 1130-1182 рр./, єпископа у Турові. Його проповіді звернені до людини, характеризуються яскравістю стилю і мови, символічністю й оригінальністю думки. Його знаменита притча про сліпого і кульгавого розкриває ідею єдності морально чистої душі і здорового людського тіла. Сліпець і кульгавий - це алегоричне тлумачення людських вед душі і тіла, які, об'єднуючись, творять зло. Але ця притча виходить далеко за межі моралі і поведінки особистості, оскільки єпископ князівства Туровського ганьбить політику, що будується на обмані і злочині. Звідси випливає постійна, як рефрен в пізній вітчизняній філософській думці, ідея боротьби добра і зла, що визначають смисл людської історії. Кирило Туровський виступає не тільки як мораліст, але й добрий психолог, що вміє зачепити людей за живе, закликаючи приборкати людську гординю, звільнитись від пороків, знайти душевний спокій.
6.2 Києво-Могилянська Академія, її просвітницький вплив на філософську думку українського, російського та інших народів
Видатну роль у духовному відродженні українського народу за часів Російської імперії відіграла Києво-Могилянська Академія, ще була заснована в 1632р. Довгий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. В процесі вивчення матеріалів про діяльність Академії зверніть увагу на терміни навчання, структуру гуманітарної підготовки, джерела, які вивчали студенти. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу з працями грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалась 2-3 роки, причому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислителів, як античності, середньовіччя, так і Нового часу. Серед діячів Академії ХУІІ-ХУІІ ст. провідне місце в розвитку філософської думки посідали Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, І. Галятовський, С. Яворський, Г. Бужинський, Ф. Прокопович, Л. Барановський та ін.
Феофан Прокопович /1677-1736 рр./ - це один з найбільш яскравих діячів Академії, професор і ректор, який перебував у тісних стосунках з Петром І. Він мав значний вплив на формування філософських і суспільно-політичних поглядів А. Кантимира, М. Ломоносова. Діяльність Прокоповича в Академії позначилась на рівні організації й викладання більшості предметів. І хоч за своїми поглядами він був ідеалістом релігійного ґатунку, проте велику увагу приділяв природознавству, математиці, викладав ідеї, які не збігались з християнським віровченням, Прокопович зближує і ототожнює бога з природою. "Під природою, - пише він в філософському курсі "Натурфілософія", - розумію бога". Повне визначення природи сходиться з богом відносно природних речей, в яких він з необхідністю існує і які він рухає. З цього випливає, що це визначення не тільки природи, але воно, зрозуміло, стосується матерії і форми. Прокопович стверджує, що ні матерія, ні форма, взяті окремо, не є тілом або субстанцією. Тільки поєднуючись, вони утворюють тіло, яке є їх єдністю, завершеністю. Реально матерія і форма існують лише в цій єдності, а Їх поділ можливий тільки в абстракції. Ці погляди, які підтримували інші професори, протистояли поглядам томістів і зближувались з позиціями філософів епохи Відродження. Критика поглядів томістів проводиться у двох напрямах: по-перше, Прокопович не погоджується а роз'єднанням сутності /essentia/ і існування /existentia/, вважаючи їх єдиними і неподільними; по-друге, заперечує те, що матерія отримує свій початок від форми. Він виходить з думки, що сутність не може існувати без того, суттю чого вона є. Сутність і існування становлять визначеність природного тіла і невіддільні від нього та одне від одного. Критика томізму, спрямована проти применшення значення матерії, проти схоластики, віддзеркалювала потреби боротьби проти унії та католицизму.
Прогресивні погляди Прокоповича пов'язані з розвитком природознавства і, хоч зони набули пантеїстичної форми, проте мають велике світоглядне значення. Формулювання М.В. Ломоносовим законів збереження матерії і руху виникло саме завдяки ідеям Прокоповича.
Своєрідні погляди на живе розвивав Феофан Прокопович. Він казав, що все живе має принаймні три властивості: вегетативність, яка включає живлення, ріст, розмноження /притаманна рослинам, тваринам і людині/, чуттєвість, яка є у тварин і людини та розумність, яка властива тільки людині. Звідси він розвиває погляди на процес пізнання, які зближують його з Локком, оскільки стверджує, що "кольори, смак, запахи не можна віднести до першочергових властивостей". Разом з тим, він відхиляє принцип "вроджених" знань. .
Зверніть увагу на суспільно-політичні та етичні погляди мислителя, зокрема його ідеї про людське щастя, яке досягається лише із задоволенням духовних і тілесних потреб людини. В основі етичної концепції лежить розуміння людини як вершини макрокосму. Розвиваючи гуманістичні ідеї, Прокопович звеличував і реабілітував у людині те, що принижувалось середньовічний теологічним світоглядом: свободу людського розуму, красу тіла і почуттів; він заперечував, що тіло людини є лише джерелом гріха і зла, оскільки від природи воно добре і прекрасне. Ф. Прокопович - видатна фігура в Україні і Росії за часів Петра І; мислитель, релігійний і освітній діяч. Він підтримував всі починання Петра І, спрямовуючи свої сили на зміцнення російської імперії. Але не можна однозначно оцінити його діяльність щодо політики репресій Петра І.
6.3 "Філософія серця" Григорія Сковороди
Григорій Савич Сковорода /1722-1794 рр./ - видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській Академії. Його філософські твори можна поділити на чотири цикли. До першого належить праця "Нарцис". Розмова про те: "Пізнай себе" та інші, де мислитель стверджує, що людина невіддільна від природи, спільна з нею за своєю натурою, а тому пізнання людини є водночас пізнання природи. Другий цикл, до якого входить декілька робіт, зокрема "Дружня розмова про душевний світ" подає вчення про людину, щастя і мораль. В центрі циклу стоїть принцип так званої "спорідненої" /"сродної"/ праці, найповнішого розкриття здібностей людини. В третьою циклі /"Ікона Алківіадська" та ін. Сковорода узагальнює думки про духовний світ /світ символів/, загальний ідеал життя. Четвертий цикл /"Сварка архістратиги Михайла з Сатаною про те, чи легко бути благим"/ визначає те, з чим повинна боротись справжня людина. Останній твір Сковороди - "Діалог". Ім'я йому - "Потоп зміїний" формулює основну доктрину про три світи; "макрокосм" - Всесвіт, "мікрокосм" - світ - людини та світ символів, який складають - Біблія, міфі, релігія, а також вчення про дві натури. Кожен світ складається з двох натур: "видимої" і "невидимої" ."Видимая натура называется тварь, а невидимая - Бог".
За Сковородою, Бог і природа - єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Єдність натур утворює об'єктивну реальність. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами чуттів. Сама по собі фізична натура - "мертва стихія", вона піддається руйнуванню і переходить з одного стану в інший. Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незнищуваність матерії, неперервність її руху. Незважаючи на суттєві матеріалістичні та діалектичні моменти світогляду мислителя, не можна однозначно тлумачити його філософію як матеріалістичну. Пантеїзм доповнюється своєрідним поглядом на реальність навколишнього світу, його предмети і явища. Явища - це видима тлінь, "одяг", котрий постійно змінюється і оновлюється, за ним ніби ховається сутність, яку він називає вічністю. Визнаючи мінливість зовнішньої природи, мислитель утверджував ідею вічності внутрішньої матерії, яку ототожнював з Богом, як початком і причиною, що визначає закономірність розвитку всього сущого. Тут в дусі неоплатонізму розкрито співвідношення духовного і матеріального.
Вивчення праці Сковороди дає розуміння того, що в центрі його світогляду перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Багато наук вивчає природу і приносить користь людям для задоволення їх тілесних потреб; але не тілесне, не матеріальне є головним у світі і в людині. Тому науки про матеріальний світ навчають головного - як бути щасливим. Хто хоче бути щасливим, той насамперед повинен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духовність, або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається, вона - від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не кожна змінити, її можна лише пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвучний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про "сродну працю» його інтерес до вчення тих Філософів у яких етика має велике значення.
Філософія "серця", вчення про сродну працю, безумовно, мала дещо утопічний характер в час поневолення українського козацтва, приниження гідності людини, яка перебувала у повній залежності від пана. Годі й думати про те, що проста людина вільно обирала рід професійних занять, який би приносив їй радість, задоволення і натхнення. Кріпацтво і "сродна" праця несумісні. Сковорода бачив, що у суспільстві панують пригноблення людини, несправедливість, що керівною, рушійною силою людських вчинків є матеріальний інтерес, гонитва за наживою. Цінять не того, хто живе за правдою і совістю, а того, хто обдурює, займається шахрайством, як кажуть, "вміє жити".
Але саме ці ідеї Сковороди розкривають гуманізм його поглядів, їх непересічний характер, їх життєву силу і значення для сучасності. Треба звернути увагу на ставлення Сковороди до Біблії, так званого світу символів. Вивчення цього аспекту творчої спадщин великого українського мислителя вносить нові елементи в оцінку його життєвого шляху і поглядів.
6.4 Проблема людини та нації в творчості Кирило-Мефодіївського товариства. Філософські погляди Т. Шевченка
Визначну роль в суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 р. його засновниками були М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш. В квітні до нього вступив Т. Шевченко. Члени товариства відрізнялись за своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах "Статут і правила товариства", а також в "Книзі буття українського народу" розвивались ідеї щодо самобутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу, де всі люди будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко розправився з товариством в 1847 р.
Т.Г. Шевченко /1814-1861 рр./ - видатний український поет, художник, мислитель, революційний демократ, творчість якого має величезне значення для становлення і розвитку духовності українського народу. Рекомендується ознайомитись з творами великого Кобзаря, звернути увагу на еволюцію його поглядів. Поетична творчість Шевченка відображала думи і сподівання українського народу, являла собою певною мірою прапор класової і національно-визвольної боротьби. Кріпацтво і самодержавство він вважав основною причиною соціальних і економічних проблем в Російській імперії. Протягом всього свого життя він був непримиренним противником царизму, національного і соціального гноблення, рішуче відстоював почуття національної гідності, боровся за національну свободу. Поет високо цінував вільний дух українського народу, уособленням якого вважав Запорізьку Січ. Ідея свободи - центральна в його творчості.
Зверніть увагу на погляди Шевченка, що стосуються проблем соціального прогресу, пов'язаного з прогресом техніки, промисловості. Філософські погляди поета дуже складні, в центрі уваги насамперед людина, її багатий духовний світ, її свобода, щастя і доля. Елементи матеріалізму переплітаються з ідеалізмом, звернення до бога - з критикою релігії. Шевченко відіграв величезну роль у розвитку української літератури і мистецтва, в поширенні революційно-демократичної ідеології в Україні
6.5 Філософія серця П. Юркевича та його ставлення до матеріалізму Л. Фейєрбаха та М. Чернишевського
Відомим філософом другої половини XIX ст. був П. Юркевич /1827-1874 рр./, професор Київської духовної академії. В 1860 р. він опублікував статтю "З науки про людський дух", де виступив проти матеріалізму Л. Фейєрбаха та М.Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, але й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля. В його філософській системі центральною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскільки в основі світу лежить божественна мета, яку здійснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і душевною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв'язок, а лише ідеальний, "доцільний", в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважає неможливим, щоб свідомість походила з матерії. Таким чином активно виступає проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що той неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і дати правильну картину світу.
Таким чином, філософські погляди Юркевича можна охарактеризувати як телеологічний ідеалізм. Біблію він вважає єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини.
Філософські погляди Юркевича, який пізніше викладав в Московському університеті, вплинули на формування поглядів російських філософів. В.С. Соловйов /1853-1900 рр./, представник об'єктивного ідеалізму, засновник так званої "філософїї всеєдності". Головна його праця - "Виправдання добра". Філософська система складається з трьох частин - вчення про моральність, про знання, про красу. Він прагне поєднати в одне ціле філософію, науку і теологію.
Надзвичайно складна система наслідує ідеї платонізму - "царство вічних ідей", яке є інше буття бога. Природа є породженням "світової душі", результатом гріхопадіння, відходу від бога. Людина пов'язана з двома світами - природним і божественним, з першого вона вийшла, до другого прагне. Ідеальним втіленням бога у людині є Христос. Завдання християнської релігії полягає в об'єднанні світу в боголюбстві.
Творений, гріховний світ, що "відпав" від бога, еволюційним шляхом знову збирається в єдине ціле, він проходить декілька ступенів: мінеральне царство, рослинне царство, тваринне царство, людське царство, божественне царство. Існує, таким чином, світовий прогрес, єдність Всесвіту, його прагнення до бога - відродження всеєдності. Зверніть увагу на моральні погляди цього християнського філософа, зокрема його твердження, що стимулом до морального способу життя є впевненість людини у розумній підставі свого існування. Моральна людина живе заради того, щоб творити добро
6.6 Філософія серця та її вплив на формування філософських концепцій В. Соловйова, М. Бердяєва, С. Франка, П. Флоренського
М.О. Бердяєв /1874-1948 рр./, представник київської філософської школи, в подальшому видатний російський мислитель, що справив великий вплив на розвиток філософії сучасного екзистенціалізму та персоналізму. Основні праці - "Зміст творчості", "Філософія вільного духу" та інші.
Філософська концепція базується на визнанні свободи головною цінністю, поруч з цінністю людини, її творчості. Власне у творчості Бердяєв і бачить смисл свободи, так би мовити "прорив за межі повсякденного буття", у невідоме. Ґенеза свободи складає три ступені. Перший - коли сама можливість свободи закладена Бердяєвим в існуванні "добуттєвої основи буття", ірраціонального хаосу, що передує богу і природі. Цей первісний хаос абсолютно вільний, не має ніяких перешкод для своєї діяльності. З нього виходить Бог, який творить природу і людину. Таким чином Бердяєв малює космічну систему творіння, систему, в якій людина ніби приречена за своїм походженням на роль творця. Другий ступінь свободи Бердяєв пов'язує з існуванням людини, її діяльністю. Основний зміст діяльності людини Бердяєв бачить у творчості. Людина фактично творить з нічого. Творчість нічим не зумовлена, вона вільна за своєю суттю. Мислитель розмірковує над проблемами цивілізації XX століття, бачить в ній великий розрив між цілями і наслідками людської діяльності, бачить кризу гуманізму. Технічна цивілізація поневолює людину, розриває її цілісність. Третій ступінь свободи Бердяєв пов'язує з майбутнім людства, яке не піде ні по капіталістичному, ні по соціалістичному шляху. Його ідеал - вільне суспільство, збудоване на християнській ідеології і моралі, об'єднання вільних трударів. Це буде суспільство, роль держави в якому зведеться до мінімуму, де не буде експлуатації людини людиною.
Самостійно опрацюйте погляди С. Франка /брата І. Франка/ /1877-1950 рр./ російського релігійного філософа і психолога, професора Московського і Саратовського університетів, що, як і Бердяєв, був висланий з Росії в 1922 році. Основний мотив його поглядів - прагнення примирити раціональну думку і релігійну віру, він сприйняв деякі ідеї В.Соловйова, зокрема концепцію "всеєдності", йому також притаманні елементи інтуїтивізму. Пізнання здійснюється в процесі самозаглиблення особистості, через її духовний світ. Зверніть також увагу в процесі самостійної роботи на погляди іншого послідовника Соловйова - П. Флоренського /1882-1943 рр./ російського релігійного філософа, який намагався створити систему первісних духовно-матеріальних структур, у відповідності до яких формуються різні сфери дійсності, сфери культури. Філософ займався проблемами лінгвістики, математики, мистецтва.
6.7 Філософські погляди І. Франка, Л. Українки, М. Драгоманова, М. Грушевського та їх вплив на формування національної самосвідомості українського народу
І. Франко /1856-1913 рр./ - класик української літератури, видатний мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії. Брав активну участь в національно-визвольному русі на Галичині, був в керівництві українсько-російської радикальної партії, яка прагнула змінити спосіб виробництва на колективних засадах власності, наданні землі селянству.
Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненість у пізнанні навколишнього світу. Згідно з марксизмом він надавав великого значення економічному фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійних сил історії. Він був великим просвітителем гуманістом для українського народу, переклав на українську мову і коментував частину творів К. Маркса і Ф. Енгельса, пропагував вчення Ч. Дарвіна та його послідовника - матеріаліста Е. Геккеля. Обмеженістю філософії І. Франка слід вважати його надмірне захоплення позитивізмом, В цілому ж погляди І. Франка можна оцінити як діалектико-матеріалістичні. Це був мислитель з енциклопедичною освіченістю, глибокий історик свого народу.
Велике значення для розвитку філософської думки має оригінальне світорозуміння видатної української поетеси Л. Українки /Косач/, роки життя /1871-1913/. В працях Українки позначається роль еволюційної теорії для розуміння історії і природи, роль вчення Дарвіна. Поетеса розвивала діалектичний погляд на суспільство, природні процеси. Велике світоглядне значення має поезія Українки, її роздуми над долею українського народу. Поетеса мужньо закликала пригноблені маси до боротьби за соціальне і національне визволення. Вона обстоювала гідність людської особистості, вважала необхідним розвивати духовні сили народу, вивчати духовні скарби людства. філософія світогляд методологія концепція
М. Драгоманов /1841-1895 рр./, мислитель і громадський діяч, історик і публіцист. Остаточно світогляд Драгоманова сформувався після еміграції за кордон з причин "неблагонадійності". На його погляди вплинули твори російських революційних демократів, соціалістів-утопістів. Свої погляди називав позитивізмом, хоч у розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях, Критично оцінював християнство. Драгоманов вірив у безмежні можливості людини пізнавати світ, відкривати його закономірності. На розуміння суспільства Драгоманова вплинув певним чином марксизм, хоч вчений і звертав увагу на неприпустимість перебільшення економічного фактору.
Соціологічні погляди Драгоманова базувались на визнанні головною одиницею суспільства людської особи. Тому критерієм прогресу суспільства він вважав покрашення життя людини. Разом з тим вчений творить оригінальну соціалістичну концепцію, згідно з якою наголос він робить на понятті "громади". Основною формою організації суспільства проголошується вільна спілка громадян, об'єднаних спільною мовою. Народи а окремою мовою становлять нації. Звертає на себе увагу близькість поглядів Драгоманова до поглядів Прудона щодо мирної еволюції суспільства. Громадянський ідеал Драгоманова мав гуманний характер, відповідав ідеалам і прагненню українського народу до самостійної державності.
М. Грушевський /1666-1933 рр./, український історик і громадський діяч. Основні твори - "Історія України-Руси", "Нарис історії київської землі" та ін. Це був вчений, що мислив широкими історико-філософськими категоріями. В центрі його уваги стояло питання національного визволення українського народу, що він пов'язував із загальнодемократичними перетвореннями. Мислитель підняв багато цікавого фактичного матеріалу, змальовуючи самобутню історію українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови української держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період.
Для самостійної роботи рекомендуємо праці М. Костомарова, П. Ковалевського, Д. Чижевського.
ТЕМА 7. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ
7.1 Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення
Філософія виникла, як відомо, в трьох культурах одночасно - індійській, китайській і античній, пройшовши довгий і складний шлях розвитку. Певним результатом її розвитку можна вважати класичну німецьку філософію, в які майже всі філософські проблеми минулого досягли досконалості - найвищого рівня розвитку. Після її занепаду в Західній філософії з'явилось багато шкіл і напрямів, які ставили і вирішували ті чи інші проблеми. В еволюції Західної філософії /після класичної німецької/ виділяють такі періоди її становлення:
І-й період: з 40-х по 60-ті роки ХІХ ст. В цей період відбувається розпад класичних форм ідеалізму. Широкого розповсюдження набувають ірраціоналізм, неокантіанство, позитивізм, діалектичний і історичний матеріалізм.
ІІ-й період: з 70-х років ХІХ ст. по 1914 р. До зазначених напрямків приєднуються інтуїтивізм, другий позитивізм-емпіріокритицизм, конвенціоналізм, іманентна школа, філософія життя.
ІІІ-й період: з 1917 р. В 20-ті роки виникає неопозитивізм, неореалізм, герменевтика, а в 60-ті роки - структуралізм, філософська антропологія. Не слід думати, що нові напрями виникли із нічого, на порожньому місці. Нові школи і напрями розвивали певні сторони попередніх напрямів.
7.2 Діалектичний і історичний матеріалізм
Марксистська філософія, безумовно, важливий етап в розвитку світової філософії. В процесі самостійної роботи доцільно ознайомитись з біографічними моментами життя та діяльності Карла Маркса /1818-1883 рр./ та Фрідріха Енгельса /1820-1895 рр./, які дають уявлення про основні напрями творчої та суспільно-політичної діяльності засновників якісно нової філософії, нового способу мислення. Маркс і Енгельс неодноразово згадували: що їх світогляд формувався під величезним впливом Гегеля, згодом Фейєрбаха, Цей фактор особливо важливий для розуміння процесу становлення проблематики ідей, що розробляли Маркс і Енгельс. Найкраще уявлення про зміст марксистської філософії дає ознайомлення безпосередньо з першоджерелами.
1932 року, майже через півстоліття після смерті Маркса, були вперше надруковані "Економічно-філософські рукописи 1844 рр. Ця праця має величезне значення для розуміння гуманістичних ідей і взагалі комплексу ідей Маркса, що продукують принципово нові підходи до розуміння людини та суспільства. Базуючись на ідеях Фіхте та Гегеля про активну діяльність суб'єкта, Маркс вперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворювальної суспільної практики. Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і суспільства, в основі якого лежить людська праця. Рукописи пройняті гуманістичними роздумами, аналізом глибинних причин дегуманізації буржуазного суспільства. Ідея відчуження людини в суспільстві, де панує приватна власність, - головна в цій роботі Маркса. Він доводить, що в основі будь-якого відчуження лежить відчуження в матеріальній, економічній сфері. Це вже протилежна гегелівській точка зору, оскільки вона носить матеріалістичний характер. Маркс звинувачує приватну власність в тому, що вона кінець кінцем породжує всі форми відчуження, тому він займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох власників виникає один власник - держава, яка експлуатує і поневолює людину. Маркс стверджує ідею про необхідність перетворення "приватної власності" у реальну власність кожного індивіда, а натомість - в реальне "присвоєння людиною» відчуженого від неї багатства", йдеться про все багатство - матеріальне і духовне, тому людина вільного суспільства, де зліквідовано відчуженість, - це людина багата, багата різнобічними потребами; інтелектуально, морально і фізично розвинена. Тобто це універсальна людина, яка живе в злагоді з суспільством і природою. Маркс гостро критикує так званий "казармений комунізм", який уніфікує людину, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розвитку особистості.
Нова концепція суспільно-історичної практики, запропонована Марксом, розкрита в його "Тезах про Фейєрбаха". Суть матеріалістичного розуміння історії викладено в першому розділі "Німецької ідеології" Маркса і Енгельса. Завдяки цьому був сформульований принцип, що дає змогу наукового вирішення питань розвитку суспільства. Принцип матеріалістичного розуміння історії спирається на визнання самого факту існування простих, ясних, очевидних кожній людині передумов її життя. Ними є матеріальні передумови, які створюють індивіди, які створені попередніми поколіннями людей. Таким чином складається цілісна концепція суспільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя, пов'язаних з ним форм людського спілкування» породжених базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості.
Концепція практики як основи і головного змісту людського життя дає підставу Марксу для гострої критики всього попереднього матеріалізму, як метафізичного, споглядального, як такого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворювальчої практики потребував адекватного методу пізнання - діалектики. Підкреслюючи величезне значення гегелівської діалектики, її революційну сутність, Маркс зазначає, що цю діалектику треба "поставити на ноги", тобто наповнити матеріалістичним змістом. Основні положення діалектичного методу розкриті Енгельсом в його працях "Діалектика природи" та "Анти-Дюринг".
Марксизм як певна філософія і суспільно-політична доктрина швидко набув послідовників і популяризаторів в Європі, Америці. В Німеччині - це Й. Діцген /1828-1888 рр./ та Ф. Меринг /1845-1919рр./, у Франції - П. Лафарг /1842-1911 рр./, в Італії - А. Лабріола /1843-1904 рр./, в Росії - Г.В. Плеханов /1856-1918 рр./, М.І.Зібер /1844-1888 рр./ - в Україні.
Г.В.Плеханов написав багато творів з історії філософії, історії релігії та атеїзму, економічної думки, робітничого руху, з теорії мистецтва і літератури, в яких розробляв і обґрунтовував ідеї марксизму. Маючи рідкісну ерудицію, Плеханов у захопливій і доступній формі роз'яснював найскладніші філософські питання, наводив яскраві приклади з різних галузей життя. Говорячи про відмінність між діалектикою Маркса і Гегеля, Плеханов підкреслював, що "Карл Маркс сказав про себе з повним правом, що його метод являє собою цілковиту протилежність методові Гегеля", що гегелівська діалектика носила непослідовний характер, оскільки визнавала розвиток лише у минулому. Він глибоко роз'яснював положення про вічність матерії, основні форми її існування, про рух, простір і час, пізнаваність світу. Особливо велику увагу приділяв викладенню матеріалістичного розуміння історії, матеріалістичному тлумаченню процесу виникнення суспільних ідей та їх ролі. На багатому історичному матеріалі досліджував роль видатних осіб в історичному процесі, критикував культ видатної особи.
М.І. Зібер, викладач Київського університету, був особисто знайомий з Марксом і Енгельсом. Високо цінував економічне вчення Маркса і доклав багато зусиль для його популяризації, палко захищав діалектичний метод. В Ш79 р. опублікував у журналі "Слово" статтю "Діалектика та її застосуванні до науки", де виклав філософську частішу праці Енгельса "Анти-Дюринг". Під впливом марксизм вчений обстоював положення про вирішальну роль матеріального виробництва в суспільстві, про закономірний характер його розвитку.
Велику роль в розвитку марксизму відіграв В.І. Ленін /1870-1924 рр./, видатний російський політичний діяч, революціонер, філософ. Основні філософські твори - "Матеріалізм і емпіріокритицизм", "Філософські зошити", "Про значення войовничого матеріалізму", "Держава і революція", "Три джерела і три складові частини марксизму" та інші. Розглядав питання про матерію, рух, простір і час, обґрунтував відмінність між філософським і природничим розуміння матерії. Значну увагу приділив проблемі істини, її об'єктивності, абсолютності і відносності, конкретності. Велике значення надавав правильному розумінню діалектичного методу, закону єдності і боротьби протилежностей. В праці "До питання про діалектику" розглянув сутність діалектики як всебічної теорії розвитку, протилежність діалектики і метафізики. Діалектика, підкреслював Ленін, це і є теорія пізнання, оскільки пізнання суперечливий, складний процес, а тому свідоме використання діалектики надзвичайно важливе в пізнанні істини.
Зверніть увагу на праці Леніна, присвячені державі, революції, класовій боротьбі, в яких з позицій того часу аналізуються і витлумачуються складні суспільні проблеми. Не можна не зазначити, що більшість його праць написані в гострій полемічній манері, в дусі нетерпимості до будь-яких відхилень від марксистських положень. Виступаючи проти ревізії марксизму, Ленін вважав за можливе відхилитись від ортодоксальних положень, мотивуючи це зміною історичних обставин. Так виникла теза про можливість перемоги соціалістичної революції в одні й окремо взятій країні - Росії - фактично селянській за своїм соціальним складом, політика непу тощо.
З виникненням СРСР і перетворенням марксизму в панівну ідеологію поглибився і процес його перетворення на догматичну схему. Після смерті Леніна цей процес завершився канонізацією всіх складових частин, в тому числі його філософської частини - діалектичного та історичного матеріалізму. Цьому сприяв вихід у світ так званого "Краткого курса истории ВКП/б/", який особисто редагував Й.Сталін. Розділ про діалектичний і історичний матеріалізм був фактично оголошений ^неперевершеним зразком творчого марксизму" і покладений в основу Його викладання. Він становив надзвичайно спрощену схему марксистської філософії, відхилення від якої було дуже небезпечним і суворо контролювалось ідеологічним відділом партії. Філософія перетворилась на ідеологічну прислужницю партійної політики, апологетичне знаряддя його рішень. Ситуація щодо цього змінилася в часи так званої "хрущовської відлиги", але загальна схема, основні філософські положення залишались непорушними. Безумовно, творчий процес неможливо зупинити зовсім, тому зверніть увагу на те, що і в галузі марксистської філософії працювало багато справді талановитих, плідних вчених, таких як, наприклад, П.В. Копнін, Е.В. Ільєнков, В.Ф. Асмус, В.О. Лекторський та інші.
...Подобные документы
Субстанціальний і реляційний підходи до розуміння буття. Трактування категорій простору та часу у в античній філософії та філософії середньовічної Європи. Категорії простору та часу в інтерпретації німецької філософії та сучасної буржуазної філософії.
реферат [31,7 K], добавлен 05.12.2010Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Поняття та типи світогляду. Історія філософії як наука та принципи її періодизації. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, етапи її розвитку. Просвітництво та метафізичний матеріалізм.
методичка [188,1 K], добавлен 05.05.2011Еволюція поглядів на проблему трактування простору і часу. Фізика до появи теорії Ейнштейна та розвиток класичної електродинаміки у другій половині XІХ ст. Сутність категорій "простір" і "час", що належать до числа фундаментальних філософських понять.
реферат [17,8 K], добавлен 26.02.2011Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.
реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008Особливості філософії серед різних форм культури. Співвідношення філософії та ідеології, науки, релігії, мистецтва. Ведична релігія і брахманізм. Створення вчення про перевтілення душ. Процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.
контрольная работа [91,7 K], добавлен 04.01.2014Наукове знання як сплав суб'єктивного й об'єктивного елементів в концепції Е. Мейерсона, проблема дослідження еволюції наукового знання. Формування основних цілей та завдань філософії. Вплив кантівської філософії на наукові дослідження Е. Мейерсона.
реферат [22,5 K], добавлен 21.05.2010Розгляд попередниками німецької філософії проблеми свободи і необхідності, особливості її тлумачення. Метафізика свободи І. Канта. Тотожність необхідності і свободи у філософії Шеллінга. Проблема свободи і тотожності мислення і буття у філософії Гегеля.
курсовая работа [47,0 K], добавлен 21.11.2010Поняття і загальна характеристика соціальної психології. Філософія психології як світогляд, пізнання. Що визначає характер суспільного устрою. Взаємозв’язок соціальної філософії та філософії психології. Основні проблеми становлення філософії як науки.
реферат [35,0 K], добавлен 26.04.2016Ортодоксальні школи індійської філософії (даршан). Санкх’я про засоби пізнання блага. Буддизм - як релігія, заснована на позбавленні від бажань і пробудженні в нірвані. Махавіра - засновник джайнізму. Учення представників філософії стародавнього Китаю.
презентация [103,8 K], добавлен 15.04.2014Філософія Нового часу. Початок формування філософського мислення Нового часу (Ф. Бекон, Р. Декарт). Раціоналізм європейської філософії XVII ст. (Б. Спіноза, Г. Лейбніц, Х. Вольф). Сенсуалізм в буржуазній філософії (Дж. Локк, Д. Юм, Дж. Берклі).
контрольная работа [40,8 K], добавлен 14.03.2008Особливості філософії Нового часу. Формування нової парадигми філософствування. Філософські ідеї Ф. Бекона: обґрунтування емпіричного методу і нової моделі науки. Раціоналізм французького філософа Рене Декарта. Проблема людини у філософії Нового часу.
реферат [30,8 K], добавлен 18.09.2010Розвиток й тлумачення понять часу і простору філософії наприкінці XVIII-на початку XIX сторіч. Концепції простору та часу Лейбніца, Ньютона, Юма, Канта, Фіхте. Феноменологічне трактування понять простору і часу. Художній час і простір та їхнє вивчення.
реферат [56,7 K], добавлен 22.04.2010Питання розуміння буття і співвідношення зі свідомістю як визначне рішення основного питання філософії, думки великих мислителів стародавності. Установка на розгляд буття як продукту діяльності духу в філософії початку XX ст. Буття людини і буття світу.
реферат [38,2 K], добавлен 02.12.2010Особливості наукової революції XVI—XVII ст. та її вплив на розвиток філософії. Історичні передумови появи філософії нового часу, її загальна спрямованість та основні протилежні напрями. Характеристика діяльності основних філософів: Ф. Бекона, Р. Декарта.
реферат [29,5 K], добавлен 18.02.2011Передумови формування та основні етапи розвитку філософії Нового часу, її головні ідеї та видатні представники. Характеристика двох протилежних напрямків філософії Нового часу: емпіризму та раціоналізму. Вчення Спінози, Декарта, Гоббса, Бекона, Гассенді.
контрольная работа [28,7 K], добавлен 01.08.2010Формування філософських ідеї в Древній Індії, осмислення явищ світу у "Упанішадах". Філософська думка в Древньому Китаї - творчість Лаоцзи і Конфуція. Періоди розвитку грецької філософії. Духовні витоки Росії, їх особливості, історичні етапи становлення.
реферат [49,9 K], добавлен 14.03.2010Історія та особливості становлення професійної філософії в Україні. Біографія Григорія Савича Сковороди, аналіз його впливу на розвиток української філософської думки та художньої літератури. Загальна характеристика основних концепцій філософії Сковороди.
реферат [28,5 K], добавлен 12.11.2010Предмет філософії. Функції філософії. Широкі світоглядні проблеми і водночас проблеми практичних дій, життя людини у світі завжди складали зміст головних філософських пошуків. Філософія - форма суспільної свідомості.
реферат [18,9 K], добавлен 28.02.2007Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.
шпаргалка [179,5 K], добавлен 01.07.2009Пізнавальна діяльність у поглядах професорів Києво-Могилянської академії, її рівні - чуттєвий й раціональний. Розуміння даними вченими сутності філософії. Етапи та специфіка пізнавального процесу за І. Гізелем, вивчення даного феномену в курсі філософії.
реферат [24,5 K], добавлен 24.09.2010
