Методологічна реконструкція системомиследіяльнісного підходу до розуміння свідомості

Друга стратегія не розглядає свідомість ні як наукову проблему, ані як об'єкт безпосереднього пізнання, а вивчає її у непрямий спосіб (опосередковано) - через розуміння умов функціонування свідомої здатності людини і через опис-інтерпретацію свідоцтв свідомості як свідомого досвіду (удіяльнення актів усвідомлення) й відтак шляхом з-мислового проникнення у сферу трансценденцїї; філософське методологування такого рівня забезпечує перехід до мета-теоретизування, яке утверджує метафізичний статус свідомості поза знаковим простором, де її сутність становить не зміст, а форма як порожній зміст, і засобом її осягнення - формальний метод, що інтенційно спроможний формалізувати будь-який міфологічний, філософський, науковий, мистецький та інший матеріал.

3. У роботі дослідника з трансцендентно утаємниченою сферою свідомості методологія і методологування філософського рівня зреалізування актуалізуються домінантно різними умовами часового плину-виміру і взаємозалежно відмінними інваріантами утвердження смислової, інтенційності його свідомих зусиль як суб'єкта та особистості. Зокрема, методологія мислиться у її безособових, часто персонально непоіменованих, викінчених результатах, що постають у культурно-історичному форматі людської буттєвості як система і навіть самобутній світ форм, методів, засобів та інструментів пізнання, конструювання і перетворення реальної чи уявної дійсності. Натомість методологування полягає в конкретній миследіяльності самого дослідника, здійснюваній у певній проблемно- діалогічній ситуації внутрішнього дискурсу в стані свідомісної екзистенції думання “тут” (“ці обставини”) і “тепер” (“цей момент”). Він особисто стає не стільки носієм окремої рефлексивної думки, скільки інструментом трансцендування, котрим заволоділо мислення. Метапроблемний контекст розуміння свідомості має щонайменше чотирипоясове плетиво утруднень-загат на шляху створення цілісної метатеорії: а) проблема сутнісного визначення життєпотоку свідомості з метафізичних позицій; б) нелегка робота із чистою формою як осереддям буттєвості свідомості на відміну від її багатоликої феноменальної плероми; в) непрояснене конструювання методологічних засобів опрацювання свідомості як трансцендентного засновку та атрибутивної властивості людського буття; г) утруднена актуалізація рефлексії як способу розуміння себе і власних свідомих зусиль у різномодальному витлумаченні задіюваних термінів і понять.

4. Повновагоме постання метатеорії свідомості вимагає створення поліметодологічної оптики в намаганні “вибудувати раціональну конфігурацію засобів і процедур у нераціональній сфері”, якою є людська свідомість. По суті мовиться про безупинний пошук ідеалу філософського методологування і якомога адекватніше наближення до нього через системне поєднання методологем, стратегій і методів розуміння-пізнання-творення сфери свідомості, що, крім того, потребує детального рефлексивного опрацювання синтезу методологій феноменологічного, метафізичного та онтологічного унапрямлювання. У будь-якому разі методологічне мислення в окресленому поліпроблемному полі пошукування - це завжди розмірковування дослідника про інші (всеможливі сторонні і власні) способи і траєкторії мислення, що формалізуються в актах рефлексії як у головному каналі смисло-сенсової хмарності розуміння - базової умови його інтелектуальної роботи зі свідомістю як своєрідним джерелом саморефлексивного пізнання. Саме на ґрунті персонально розпростореного розуміння мислення створює для думки благодатний вакуум, хоча й не продукує її. У сфері свідомості як пограниччі трансцендентного і феноменального увесь час відбувається доведення до функційної повноти символічно наповненого життя всього того, що до неї потрапило. У цьому сенсі мислерефлексивна робота із цією сферою становить абсолютно особливий спосіб пізнання: відеальнено конструюється метасвідомість як пізнавальна платформа непересічної методологічної конструкції, до котрої сама свідомість як така вже не належить. Фактично концепти, поняття, засновки і визначення так інтерпретованої метасвідомості й отримують умовну назву “метатеорія свідомості”.

5. Модус свідомості - це спосіб розуміння-опису її інваріантів функціонування як свідомої здатності у різних форматах людського існування-буття. За принципом квінтетності виокремлено оптимальне число модусів розуміння свідомості (прийнята в науковій школі формула “3+1=1”), поєднання яких утворює чотири (формула “3+1”) похідні інтегральні напрями розвитку теоретичної філософії (онтологія, метафізика, феноменологія, поліметодологія). Центральну ланку пропонованої методологічної моделі становить мислесхема, що у поснекласичному стилі взаємоузгоджує такі розуміннєві модуси:

1) свідомість-феномен - поняття, що описує умови, коли свідомість як явище людського життя стає феноменом, що набуває ваги метафізичного принципу розрізнення буття і сущого, інтерпретується як найближча мисленнєво структура щодо її форми; феноменальна близькість свідомості оманлива, адже її функціонали перебувають у незбагненних для розуму смугах буття, тому вона не може бути об'єктом дослідження самої себе як чогось іншого, вона завжди - суть чогось межового, відсутнього (небуття), сама здатна визначати або сьогомоментним актом ідеації, або ейдетичною інтуїцією; як функція-у-собі, свідомість, самовідновлюючись увесь час заново, постійно перебуває поза фізичним часом, але в теперішній миті одвічно відтвореної буттєвості, себто функціонує на метарівні як акт-зусилля, що виходить на нові горизонти екзистенціювання, феноменально стає метасвідомістю;

2) свідомість-ноумен - поняття, що містить умоглядне осягнення сутності свідомості як думки про неї, як трансцендентної ідеї, тоді свідомість постає як відеальнений об'єкт нашого розуму (уявлення, ідеації, інтуїції), що не спирається на досвід й уможливлює підстави апріорної ідеї чистої свідомості; остання як теоретичний конструкт характеризує здатність самої свідомості звільнитися від людських настановлень і предметних уявлень та формувати і символізувати власні феномени, постає своєрідним принципом синтезу багатоманітних знань про цю атрибутивну сферу людського життя та уможливлює отримання рефлексивно дистильованого метазнания, у тому числі конструювання трансцендентальних схем (І. Кант) і мислесхем (А.В. Фурман);

3) свідомість-категорія - форма організації екзистенції думки і водночас засіб рефлексивного мислення, що утворюються на неемпіричному ґрунті як самосвідомість, або як те, що презентується відомим “Я мислю”; воднораз це модус існування свідомості, який, маючи соціокультурне опертя, характеризується певною метафізичною протяжністю та отримує окремий спектр своїх феноменальних проєкцій-оприявнень в об'єктивному світі; уможливлює не лише предметну категоризацію в лоні ситуаційного розвитку інтенційності, а й причинну, за якої вивчаються джерела і передумови сутнісного розуміння та інтерпретації свідомості; оскільки категорійні функціонали метафізичного думання неозоро об'ємні, то завжди існує ризик перетворення інобуттєвого життєпотоку свідомості в несвідомість, себто у психологічні чи логічні організованості;

4) свідомий досвід - суб'єктивно актуалізована сфера неперехідною думкою позалогічного буття, де свідомий акт проривається назовні - у закутки буттєвого безмежжя, за кордони реальності цього світу, не віднаходячи своєї об'єктивації у поняттях чи предметах; водночас це також сукупність внутрішніх учинків-подій у житті людини як усвідомлення власної притомності (здібностей, вражень, ідей, особистіших вірувань, переконань, знань тощо) у спонтанному потоці актів трансцендування як певне, постійно відновлюване, зусилля думки, думання, волі для тримання екзистенційної межовості сфери свідомості; як плинно самоорганізована, чиста спонтанність, цей досвід виявляється тільки через певні уявлення про сферне життя самої свідомості, організується як канал чи спосіб її розуміння, самоінтерпретації і самоопису того, хто усвідомлює, своєї позиції як суто глибинно самісної стосовно стану власної свідомості; тоді постійне прагнення до трансцендування перетворює усвідомлюваного на внутрішнього спостерігача свідомого досвіду;

5) свідомість-буття - термін метатеорії, що: а) долає дихотомійне протиставлення буття і свідомості, б) філософськи висвітлює ці онтичні даності у їх оприявненні як чистих можливостей поняттєво-знакової інтерпретації, в) не узалежнює ці даності від простору й часу і г) унерозрізнює їх у процесі трансцендування, де свідомий досвід переживання й становить буття свідомості як першооснови будь-якої об'єктивації, передусім упредметнення як похідного чи вторинного акту перетворення свідомих сутнісних сил людини.

6. Опрацювання проблеми свідомості в СМД-методології (лідер Г.П. Щедровицький), починаючи з другої половини XX ст., є унікальним, по-перше, зважаючи на відхід її представників від науково-предметного розгляду феномену свідомості, а зреалізування суто методологічного підходу, по-друге, враховуючи особливості обстоюваного ними способу використання категорії свідомості, а саме як концептуального засобу, мисле-інструментально. Для адекватної історичної реконструкції СМД-підходу до розуміння свідомості нами втілена як надзавдання оптимальна методологічна оптика, яку обстоює авторський циклічно-вчинковий підхід. Відповідно до його принципів, закономірностей і похідних нормативів є підстави стверджувати, у сорокарічній життєдіяльності Московського методологічного гуртка здійснено повновагомий учинок колективної миследіяльності або компетентне канонічне мислевчинення, зокрема й у розуміннєвій роботі зі сферою свідомості.

7. Ситуаційний етап мислевчинення характеризувався тим, що концептуальне і категорійне опрацювання проблеми свідомості здійснювалося на досягненнях логіки, а пізніше методології, з їх основним предметом - мисленням і настановленням на створення його змістово-генетичної теорії. Для цього було використано ресурсний потенціал діяльнісного підходу до розуміння осереддя свідомішого життєпотоку усуспільненої особи, що дав змогу винести змістову палітру свідомості за межі розгляду, тому що предметом думки поставав діяльніший зміст мислення, який визначався операційно за допомогою відтворення різних схем маніпулювання з об'єктами із наступним їх проектуванням на певну ідеальну узагальнену знакову структуру. Отож, СМД-підхід першопочатково, відійшовши від психологізму й окресливши контури метавикладу, коли свідомість і мислення з'ясовують умови власного самоздійснення, все ж не зумів уникнути логіко-діяльнісної предметності свідомої роботи думки-мислення.

8. Мотиваційний етап мислевчинення пов'язаний із такою колективною роботою зі свідомістю, коли вона осмислюється як інтелектуальний концептуальний засіб, причому ця рефлексивна інтенція інструментального ставлення до свідомості залишалася незмінною упродовж наступних десятиліть, хоча й ускладнювалися та деталізувалися її постулати і принципи. Одним із впливових ідейних джерел на цьому етапі оформлення СМД-підходу вочевидь стали концептуальні уявлення та рефлексивні узагальнення культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського, котра надає визначальну роль соціальній ситуації розвитку дитини, її спілкуванню з дорослими і знаку як базовому засобу окультурення психічної діяльності і водночас як інтелектуальному знаряддю розширення сфери свідомості, де мислення і мовлення - “ключ до розуміння природи людської свідомості”. При цьому довільність вищих психічних функцій означає їх усвідомленість, підпорядкованість волі особи, тоді як опосередкованість вказує на використання засобових результатів культури для свідомого вольового контролю (психорегуляції) її поведінки і вчинків. Відтак, обстоюючи принцип пріоритету діяльності над знаннями, свідомістю, зазначений підхід розглядає свідомість як: а) фундаментальну організованість, але в структурі діяльності, б) функціональний феномен миследіяння, в) суб'єктний орган притомної особи, колективу зі світом-у-собі і світом-поза-собою, г) потік суб'єктивних образів, що продукує інтенційні відношення індивідуальних та групових діячів до предметного світу й функційно забезпечує перетворення трансцендентної дійсності буття в іманентну реальність людського свідомого досвіду. Оскільки СМД-методологія відпочатково віддала перевагу інтерсуб'єктивному плану життєдіяльності груп і спільнот (передусім комунікації, імітаційно-рольовим та орг-управлінським формам міжособистісного контактування), то понятійне розуміння свідомості на рівні особистості відходить на другий план, незмінно посідає місце веденого, дочірнього.

9. Діяльний етап мислевчинення зводиться до широкого засобово-інструментального використання концепту і категорії свідомості в колективній та індивідуальній миследіяльності лідером і членами ММГ. Зокрема, у 1970-х роках було введено поняття “табло свідомості”, що фіксувало структурно-функціональний елемент схеми акту діяльності, який рефлексивно відображає у собі сам акт. Тому наповнення цього табла становлять образи, котрі виникають і фіксуються в лоні їх інтен- ційного спрямування як на упредметнені дії, так і на знання. Завдяки такій, винесеній назовні, роботі зі свідомістю організується світ навколо нас. У такий спосіб, незважаючи на те, що табло свідомості є теоретичною абстракцією, все ж її задіяння дало змогу наповнити миследіяльнісним змістом сферу свідомості, хоча, на переконання Г.П. Щедровицького, в ній “існують такі структури, які не мають ніяких організованостей матеріалу”. Явно це бачення близьке до метатеоретичного уявлення: у буттєвому всесвіті свідомості існують беззмістові горизонти і порожнини, себто ідеальна пуста форма. Інший центр інструменталізації методологічних пошуків - це зосередження дослідницької уваги на механізмах свідомості, які породжують мислення в чуттєвій формі у вигляді образів об'єктивних узмістовлень та образів знакової форми. У цьому разі розведення сприймання і мислення, бачення і пізнання як різних функціоналів (дійсностей) свідомості в цілому становить вдалу знахідку, але введення поняття “механізм свідомості” являє собою поступку природничо-науковому ідеалу раціональності, технократичній традиції в культурі. В цьому контексті було визначено первинне завдання методології - віднайти місце свідомості у структурній динаміці розвитку миследіяльності як механізму ситуаційного синтезу комунікації, розуміння, мислення, рефлексії на двох свідомісний рівнях здійснення: спочатку на парадигматичному (ковітальному) і потім на синтагматичному (окремої людини) за домінування колективно-вчинкової мислекомуні- кації. Відтак СМД-підхід зреалізовує, щоправда власно створеними методологічними засобами, відоме онтологічне припущення Л.С. Виготського, що людська свідомість існує об'єктивно поза нами як явище інтерпсихічне у формі знаків і значень, хоча в ній “є ще щось, що нічого не означає”, тобто те, що не належить культурі (зокрема й мові), але ментально властиве людству й іноді проривається на суб'єктивному рівні у ситуаційній екзистенції живого мовлення з іншими у вигляді архетипного матеріалу, оприявнюваних змістів колективного та індивідуального несвідомого. Для уконкретнення окреслених світоглядних позицій були уведені й дихотомічно розрізнені теоретичні конструкти “чиста свідомість” та “організована свідомість”. Перша спонтанна, беззмістовна, безструктурна, самопричинна - незалежна від досвіду чуттєвого сприймання, від дії будь-якої емпірії, друга, навпаки, ритмічно збалансована у функціонуванні, наповнена психокультурним організованостями, хоча й не тривка, плинна, вимагає неабияких внутрішніх (мотиваційних, інтелектуальних, креативних, вольових тощо) зусиль особи для свого утримання, згармонування всього наявного (суб'єкт-об'єктного, психодуховного) матеріалу, що потрапив до її сферного життє- потоку; і головне - чиста свідомість, організуючись, втрачає свою спонтанність, уне- вільнюється. Очевидно, що ці тематизми дистанційовані від науково-натуралістичного погляду на свідомість, проте ще й не належать метатеорії. Вони перебувають на їх перетині - у системомиследіяльнісному парадигмаль- ному вимірі. В цілому висновуємо, що на цьому етапі колективного мислевчинення відомої філософської школи була створена методологічна концепція свідомості, що упрозорює горизонти конструктивного рефлексивного використання цього поняття як концепту, категорії і засобу компетентної миследіяльності та філософування загалом.

10. Післядіяльний етап мислевчинення пов'язаний з обґрунтуванням рефлективності як одного з головних визначників ефективності кооперації кількох актів діяльності й одночасно зрілості та досконалості свідомості. Саме рефлексія відповідальна за організацію свідомості, хоча за базовою схемою миследіяльності, звершуваної у процесах комунікації та кооперації, не свідомість, а діяльність є тією найважливішою структурою, що задає дійсність рефлексії. її існування першочергово спричинене кооперацією кількох актів діяльності, а вже потім зумовлене буттям другого і третього порядку у свідомості (Г.П. Щедровицький). За цих умов має місце рефлексивна переорганізація та інтенційне переналаштування свідомості, з одного боку, через стимуляційні впливи часопростору спільного миследіяння, з іншого - через дію особистого досвіду розв'язання кожним життєвих проблем і завдань. Загалом інтенсивне мислекомунікативне поле призводить до напруженого обміну з-мисловими образами, уможливлює смислопродукування та воб'єктивування і певне унормування сенсу здійснюваної інтелектуальної роботи. Йдеться про проектування й локалізоване створення особливого - розвитково-комунікативного чи модульно-розвивального - оргпростору методологічних семінарів і сесій, де засобом спілкування є соціокультурні знаки (коди, норми, мови тощо), головним актуалізаційним каналом - смислове суголосся (порозуміння) діячів-контактерів, тоді функціонали свідомості знаходять свій знаково-семантичний прихисток, свідоцький осідок (передусім у текстах, схемах, моделях, рисунках). У будь-якому разі СМД-підхід пропонує найприскіпливішим інтелектуалам евристичну розробку методологічної ідеї рефлексії, котра належить якісно іншому, ніж розуміння і мислення, рівню філософського опрацювання, що підтверджують такі аргументації:

а) розуміння визнається основною людською функцією, тоді як мислення - винятковою, унікальною, рафінованою, тому що потреба в ньому виникає лише у проблемно-діалогічній ситуації, коли особа чи група не може завершити інтенційний акт інтерпретації знакової форми за умов неусувної необхідності мисленнєво сконструювати ідеальний зміст (об'єкт), що виходить у незвідані горизонти свідомісної буттєвості, вириваючись за ситуаційні межі безпосередньої комунікації;

б) рефлексія виконує координаційну та інтегрувальну функції, що забезпечують розрізнення й обґрунтування взаємозв'язків свідомісних даностей онтології, логіки, діяльності та комунікації, в) розуміння і мислення завдяки спричинювальному впливу рефлексії постають формою упредметнення свідомої співбуттєвості мовців, причому миследіяльний простір онтологічно розмежовується на царину предметної діяльності і на протилежну, більш об'ємну й усеохватну, широчінь рефлексії, що суголосний обширу спонтанності, свободи, інтуїції, творчості (у термінах постнекласики це “підсумкове поле рефлексії”); г) уведене в інтелектуальний дискурс категорійного поняття “миследіяльність” уможливило узгодження на сутнісно інших засадах мислення, діяльності, розуміння, комунікації, рефлексії. Закономірно, що в робочій схемі думка-комунікація виконує роль опорної конструкції, своєрідного містка між мисленням і миследіянням, а рефлексія забезпечує їх узмістовлення у текстах комунікації, набуває чистої форми, поєднуючи процеси об'єктивації, онтологізації, предметизації та інструменталізації в загальному життєпотоці свідомого співбуття тих, хто через культурно вагомі вчинки сьогодення творить майбутнє. І це переконливо підтверджують філософсько-методологічні практики оргдіяльнісних та організаційно-вчинкових ігор.

Перспективи подальшого дослідження убачаємо у здійсненні методологічних пошуків щонайменше у двох напрямках: по-перше, у більш ґрунтовному висвітленні онтологічного статусу фундаментальних для метатеоретичного дискурсу, взаємопрониклих, проте й істотно відмінних, категорійних понять “свідомість” і “рефлексія”; по-друге, у з'ясуванні внутрішніх умов та особливостей інтенційності як означальної властивості свідомої здатності людини у двох форматах самобутнього життєпотоку свідомості - атрибутивному і мислевчинковому. Ідею такого розрізнення нещодавно аргументував А.А. Фурман, виокремивши структурні компоненти особистішого спричинення інтенційності (див. [ 27]). Зважаючи на це й на вищевикладене, видається можливою методологічна реконструкція бісинергійного (“ноемно-ноезного” в термінах К. Гусерля, або ідеально-реального) взаємопрониклого поєднання цих двох складників-аспектів інтенційного переживання у сфері буттєвого вкорінення свідомості.

Список використаної літератури

1. Агафонов А.Ю. Сознание: где искать “черней ящик”. Методология и история психологии. 2009. Т. 3. Вып. 1.

2. Академік В.А. Роменець: творчість і праці: зб. ст. / упоряд. П.А. М'ясоїд; відп. ред. Л.О. Шатирко. Київ: Либідь. 2016. 272 с.

3. Акопов Г.В. Классическая и/или неклассическая психология сознания. Методология и история психологии. 2009. Т. 4. Вып. 1.

4. Бабайцев А.Ю. Содержательно-генетическая логика. Всемирная энциклопедия. Философия / гл. науч. ред. и сост. А.А. Грицанов. Москва: АСТ, Минск: Харвест, Совр. лит-тор, 2001. С. 964-965.

5. Выготский Л.С. Проблема сознания. Собрание сочинений: в 6-ти т. Т. 1. Москва: Педагогика, 1982. С. 156-167.

6. Выготский Л.С. Психология. Москва, 2002. 1008 с.

7. Вітакультурна методологія. До 25-річчя наукової школи професора А.В. Фурмана: колективна монографія. Тернопіль: ТНЕУ. 2019. 980 с.

8. Георгий Петрович Щедровицкий / под. ред. П.Г. Щедровицкого, В.Л. Даниловой. Москва: РОССПЕН, 2010. 600 с.

9. Гусельцева М. С. Методологічна оптика як інструмент пізнання. Психологія і суспільство. 2017. №4. С. 39-55. DOI: https://doi.org/10.35774/ pis2017.04.039

10. Гусельцева М.С. Эволюция психологического знания в смене типов рациональности (историкометодологическое исследование): монография. Москва: Акрополь, 2013. 367 с.

11. Гуссерль Э. Идея к чистой феноменологии и феноменологической философии / пер. с нем. Москва: Акад. Проект, 2016. 326 с.

12. Гусерль Е. Картезіанські медитації. Вступ до феноменології / пер. з нім. Київ: Темпора, 2021. 304 с.

13. Деннет Д. Пояснення “магії” свідомості. Психологія і суспільство. 2018. №3-4. С. 5-12. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2018.03.005

14. Кант І. Критика чистого розуму / пер. з нім. Київ: Юніверс, 2001. 324 с.

15. Мамардашвілі М. проблема свідомості і філософське покликання. Психологія і суспільство. 2015. №4. С. 19-27.

16. Мамардашвили М.К., Пятигорский А.М. Символ и сознание (Метафизические рассуждения о сознании, символе и языке). Москва: Прогресс-Традиция, Фонд М. Мамардашвили, 2011. 320 с.

17. Методологія і психологія гуманітарного пізнання: колективна монографія. До 25-річчя наукової школи професора А.В. Фурмана. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 998 с.

18. Пископпель А.А. СМД-подход к категории сознания в современной психологии. Этнометодология: проблемы, подході, концепции. Вып. 21. Москва, 2016. С. 34-59.

19. Психологія вчинку: шляхами творчості В.А. Роменця: зб. ст./ упоряд. П.А. М'ясоїд; відп. ред. А.В. Фурман. Київ: Либідь, 2012. 296 с.

20. Путеводитель по методологии Организации, Руководства и Управления: хрестоматия по работам Г.П. Щедровицкого / гл. ред. А. Г. Реус; сост. А.П. Зинченко. Москва: Дело, 2003. 160 с.

21. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. Человек и мир. Санкт-Петербург: Питер. 2003. 512 с.

22. Савельева М.Ю. Введение в метатеорию сознания. Київ: Видавець ПАРАПАН, 2002. 334 с.

23. Система сучасних методологій: хрестоматія у 4х томах / упоряд., відп. ред., перекл. А.В. Фурман. Тернопіль: ТНЕУ, 2015. Т. 1. 314 с. Т. 2. 344 с. Т. 3. 400 с.

24. Фурман А.А. Інтенційність як сутнісна ознака смисложиттєвого буття особистості. Психологія і суспільство.2019. №3-4. С. 118-137. DOI: https://doi.org/ 10.35774/pis2019.03.118

25. Фурман А.А. Методологія психологічного пізнання смисложиттєвої сфери особистості. Психологія і суспільство. 2020. №1. С. 5-34. DOI: https: // doi.org /10.35774/ pis2020.01.05

26. Фурман А.А. Психологія смисложиттєвого розвитку особистості: монографія. Тернопіль: ТНЕУ, 2017. 508 с.

27. Фурман А.В. Ідея і зміст професійного методо- логування: монографія. Тернопіль: ТНЕУ, 2016. 378 с.

28. Фурман А.В. Метатеоретична мозаїка життя свідомості. Психологія і суспільство. 2018. №3-4. С. 1350. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2018.03.013

29. Фурман А.В. Метатеоретичні концепти пізнання свідомості. Психологія особистості. 2018. №1(9). С. 511. DOI: https://doi.оrg/10.15330/ps.9.1.5-11

30. Фурман А.В. Модульно-розвивальна організація миследіяльності - схема професійного методологування. Психологія і суспільство. 2005. №4. С. 40-69.

31. Фурман А.В. Модульно-розвивальний оргпростір методологування: аргументи розширення.

32. Психологія і суспільство. 2017. №1. С. 34-49. DOI: https: //doi.org /10.35774/ pis2017.034

33. Фурман А. В. Парадигма як предмет методологічної рефлексії. Психологія і суспільство. 2013. №3. 72-85.

34. Фурман А.В. Психокультура української ментальності: 2-е наук. вид. Тернопіль: ВЦ НДІ МЕВО, 2011. 168 с.

35. Фурман А.В. Світ методології. Психологія і суспільство. 2015. №2. С. 47-60.

36. Фурман А.В., Шандрук С.К. Організаційно- діяльнісні ігри у вищій школі: монографія. Тернопіль: ТНЕУ, 2014. 272 с.

37. Фюрст М., Тринкс Ю. Філософія: пер. з нім. В. Кебуладзе. Київ: ДУХ і ЛІТЕРА, Ін-тут релігійних наук св. Томи Аквінського, 2018. 544 с.

38. Швалб Ю.М. Свідомість як відношення людини до світу. Психологія і суспільство. 2004. №4. С. 154-166.

39. Швалб Ю.М. Сознание как феномен жизни: методологические подходы. Харьковская школа психологии: наследие и современная наука / отв. ред. Т.Б. Хомуленко. М.А. Кузнецов. Харьков, 2012. С. 153-164.

40. Щедровицкий Г.П. Дизайнерское движение и перспективы его развития. Анналы ММК: 1979 (1). Москва, 2013. 348 с.

41. Щедровицкий Г.П. Знак и деятельность. Кн. 2. Москва, 2006. 360 с.

42. Щедровицкий Г.П. Избранные труды / ред.- сост. А.А. Пископпель, Л.П. Щедровицкий. Москва: Шк. культ. политики, 1995. 760 с.

43. Щедровицький Г. Методологічне значення опозиції натуралістичного і системодіяльнісного підходів. Психологія і суспільство. 2013. №1. С. 40-47.

44. Щедровицкий Г.П.. Мышление. Понимание. Рефлексия. Москва, 2005. 410 с.

45. Щедровицький Г. Організаційно-діяльнісна гра як нова форма організації та метод розвитку колективної миследіяльності. Психологія і суспільство. 2006. №3. С. 58-69.

46. Щедровицкий Г.П. Организационно-деятельностная игра: Сборник текстов (2). Из архива Г.П. Щед- ровицкого. Т. 9. Москва: Наследие ММК, 2004. 320 с.

47. Щедровицький Г.П. Схема миследіяльності - системно-структурна будова, значення і зміст. Психологія і суспільство.2005. №4. С. 29-39.

References

1. Agafonov, A.Yu. Soznanye: hde yskat “chernei yashchyk”. Metodolohyia i istoryia psykholohii. 2009. T. 3. Vyp. 1 [in Russian].

2. Miasoid, P. A. & Shatyrko, L. O. (Eds.). (2016). Akademik V. A. Romenets: tvorchist i pratsi [Акабатс V. A. Romenets: creativity and work]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

3. Akopov, G.V. Klassycheskaia i/ili neklassycheskaia psykholohyia soznanyia. Metodolohyia y istoryia psykholohii. 2009. T. 4. Vyp. 1 [in Russian].

4. Babayucev, A.Yu. Soderzhatelno-henetycheskaia lohyka. Vsemyrnaia entsyklopedyia. Fylosofyia / hl. nauch. red. y sost. A.A. Hrytsanov. Moskva: AST, Mynsk: Kharvest, Sovr. lyt-tor, 2001. S. 964-965 [in Russian].

5. Vygotsky, L.S. Problema soznanyia. Sobranye sochynenyi: v 6-ty t. T. 1. Moskva: Pedahohyka, 1982. S. 156-167 [in Russian].

6. Vygotsky, L.S. Psykholohyia. Moskva. 2002. 1008 s. [in Russian].

7. Furman, A. V. & Furman, O. I. & Shandruk, S. K. & Co (Eds.). (2019). Vitakulturna metodolohiia: antolohiia. Do 25-richchia naukovoi shkoly profesora A. V. Furmana [Viticultural methodology: an anthology. To the 25th anniversary of professor A. V. Furman 's Scientific School]. Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

8. Shchedrovitskiy, P. H. & Danylova, V. L. (Eds.). (2010). Georgiy Petrovich Shchedrovitskiy. Moscow: ROSSPEN [in Russian].

9. Huseltseva M. S. (2017). Metodolohichna optyka yak instrument piznannia [Methodological optics as a tool of cognition]. Psykholohiya i suspilstvo - Psychology and society, 4, 39-55 [in Ukrainian].

10. Guseltseva, M. S. (2013). Evolyutsiya psihologi- cheskogo znaniya v smene tipovratsionalnosti (istoriko- metodologicheskoe issledovanie) [Evolution of psychological knowledge in the change of types of rationality (historical and methodological research)]. Moscow: Akropol [in Russian].

11. Gusserl, E. Ideia k chystoi fenomenolohii i fenomenolohycheskoi fylosofii / per. s nem. Moskva: Akad. Proekt, 2016. 326 s. [in Russian].

12. Gusserl, E. Kartezianski medytatsii. Vstup do fenomenolohii / per. z nim. Kyiv: Tempora, 2021. 304 s. [in Ukrainian].

13. Dennet, D. (1918). Pojasnennia “magiya” svidomosti [Explaining the “magic” of consciousness]. Psykholohiya i suspilstvo - Psychology and society, 3-4, 5-12 [in Ukrainian].

14. Kant, I. (2001). Krytyka chystoho rozumu [Critique of pure reason], (Trans. from german). Kyiv [in Ukrainian].

15. Mamardaschvili, M.K. (1915). Problema svidomosti I filosofske poklikanniya [Problem consciousness and pfilosoficat calling]. Psykholohiyai suspilstvo - Psychology and society, 4, 19-27 [in Ukrainian].

16. Mamardashvili, M. K. & Pyatigorskiy, A. M. (2011). Simvol i soznanie (Metafizicheskie rassuzhdeniya o soznanii, simvole i yazyike) [Symbol and consciousness (Metaphysicalreasoning about consciousness, symbol and language)]. Moscow: Progress-Traditsiya [in Russian].

17. Furman, A. V. & Furman, O. I. & Shandruk, S. K. & Co (2019). Metodolohiia i psykholohiia humanitarnoho piznannia. Do 25-richchia naukovoi shkoly profesora A. V. Furmana [Methodology and psychology of humanitarian cognition. To the 25th anniversary of professor A. V. Furman's scientific school]. Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

18. Piskoppel, A.A. (2016) SMD-podkhod k katehorii soznanyia v sovremennoi psykholohii. Etnometodolohyia: problemy, podkhody, kontseptsii. Vyp. 21. Moskva. S. 3459.

19. Myasoid, P. A. & Furman, A. V. (Eds.). (2012). Psykholohiia vchynku: Shliakhamy tvorchosti V.A. Romentsia [Psychology act: the way of creativity, of Romenets V. A.]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

20. Reus, A. G. & Zinchenko, A. P. (2003). Putevoditel po metodologii Organizatsii, Rukovodstvai Upravleniya: hrestomatiyapo rabotam G. P. Schedrovitskogo [Aguide to the methodology of Organization, Leadership and Management: a reader on the work of G.P. Shchedro- vitsky], Moscow: Delo [in Russian].

21. Rubinshtjejn,S.L. (2003). Bytije I soznanije. Chjelovjek I mie. Sankt-Peterburg: piter [in Russian].

22. Saveleva, M. Y. (2002). Vvedenie v metateoriyu soz- naniya [Introduction to the metatheory of consciousness], Kyiv: Vidavets PARA-PAN [in Russian].

23. Furman, A. V. (Ed.). (2015). Systema suchasnykh metodolohii:khrestomatiia u 4-kh tomakh [Thesystem of modern methodologies: a textbook in 4 volumes]. Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

24. Furman, A.A. (2019). Interzijnist yak sutnisna oznaka smuslozuttevogo buttij osobustosti [Intentionality as an essential feature of the persnality's meaning-life existence]. Psykholohiia i suspilstvo - Psychology and society, 3-4, 118-137 [in Ukrainian].

25. Furman, A. A. (2020). Metodolohiia psykholo- hichnoho piznannia smyslozhyttievoi sfery osobystosti [ethodology of psychological cognition of the meaning of life sphere of personality]. Psykholohiia i suspilstvo - Psychology and society, 1, 5-34 [in Ukrainian].

26. Furman, A. A. (2017). Psykholohiia smylozhyttie- voho rozvytku osobystosti [Psychology of the meaning- life personality development]. Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

27. Furman, A. V. (2016). Ideia i zmist profesiinoho metodolohuvannia [The idea and content of professional methodology]. Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

28. Furman, A. V. (2018). Metateoretychna mozaika zhyttia svidomosti [Metatheoretical mosaic of the life of consciousness]. Psykholohiia i suspilstvo - Psychology and society, 3-4, 13-50 [in Ukrainian].

29. Furman, A. V. (2018). Metateoretychni kontsepty piznannia svidomosti [Metatheoretical concepts of cognition of consciousness.]. Psykholohiia osobystosti - Personality psychology, 1 (9), 5-11 [in Ukrainian].

30. Furman, A. V. (2005). Modulno-rozvyvalna orhanizatsiia myslediialnosti - skhema profesiinoho metodolohuvannia [Modular and developmental organization of thinking - a scheme of professional methodology]. Psykholohiia i suspilstvo - Psychology and society, 4, 4069 [in Ukrainian].

31. Furman, A. V. (2017). Modulno-rozvyvalnyi orhprostir metodolohuvannia: arhumenty rozshyrennia [Modular-developmental organizational space of methodology: arguments of expansion]. Psykholohiiai suspilstvo - Psychology and society, 1, 34-49 [in Ukrainian].

32. Furman, A. V. (2013). Paradyhma yak predmet metodolohichnoi refleksii [Paradigm as a subject of methodological reflection]. Psykholohiia i suspilstvo - Psychology and society, 3, 72-85 [in Ukrainian].

33. Furman, A. V. (2011). Psykhokultura ukrainskoi mentalnosti [Psychoculture of the Ukrainian mentality]. Ternopil: Ekonomichna dumka [in Ukrainian].

34. Furman, A. V. (2015). Svit metodolohii [The world of methodology]. Psykholohiia i suspilstvo - Psychology and society, 2, 47-60 [in Ukrainian].

35. Furman, A. V. & Shandruk, S. K. (2014). Orhani- zatsiyno-diyalnisni ihry u vyshchiy shkoli [Organizational- activity games in high school], Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

36. Shvalb Yu.M. Svidomist yak vidnoshennia liudyny do svitu. Psykholohiia i suspilstvo. 2004. №4. S. 154-166 [in Ukrainian].

37. Schvalb, Yu.V. (2004). Svidomist jak vidnoschennja do svitu. Psykholohiia i suspilstvo - Psychology and society, 4, 154-166 [in Ukrainian].

38. Schvalb, Yu.M. (2012)/ Soznanija jak fenomen zhyzny: metodolohycheskye podkhodbi. Kharkovskaia shkola psykholohyy: nasledye y sovremennaia nauka / otv. red. T.B. Khomulenko. M.A. Kuznetsov. Kharkov, 2012. S. 153-164 [in Russian].

39. Shchedrovytskyi, G.P. (2013). Dyzainerskoe dvyzhenye y perspektivi eho razvytyia. Annaly MMK: 1979 (1). Moskva, 2013. 348 s. [in Russian].

40. Shchedrovytskyi, G. P. (2006). Znak i dejatelnost. Kn. 2. Moskva [in Russian].

41. Shchedrovitskiy G. P. (1995). Izbrannye trudy [Selected Works]; Piskoppel, A. A. & Shchedrovitskiy, L. P. (Eds.) Moscow: Shk. kult. politiki [in Russian].

42. Shchedrovytskyi, H. (2013). Metodolohichne zna- chennia opozytsii naturalistychnoho i systemodiialnisnoho pidkhodiv [Methodological significance of the opposition of naturalistic and systemic approaches]. Psykholohiia i suspilstvo - Psychology and society, 1, 40-47 [in Ukrainian].

43. Shchedrovytskyi, G. P. (2005). Muschleniie. Ponimanie. Reflecsija. Moskva [in Russian].

44. Shchedrovytskyi, H. (2006). Orhanizatsiino-diial- nisna hra yak nova forma orhanizatsii ta metod rozvytku kolektyvnoi myslediialnosti [Organizational-activity game as a new form of organization and method of development of collective thinking]. Psykholohiia i suspilstvo - Psychology and society, 3, 58-69 [in Ukrainian].

45. Schedrovitskiy, G. P. (2004). Organizatsionno- deyatelnostnaya igra: Sbornik tekstov (2). Iz arhiva G.P. Schedrovitskogo [Organizational-activity game: Collection of texts (2). From the archive of G.P. Shchedrovitsky]. Vol. 9. Moscow: Nasledie MMK [in Russian].

46. Shchedrovytskyi, H. P. (2005). Skhema mysle- diialnosti - systemno-strukturna budova, znachennia i zmist [The scheme of mentality - the system-structural structure, meaning and content]. Psykholohiia i suspilstvo - Psychology and society, 4, 29-39 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru