Опускул про метод, або як філософи текстуально маркують свою методологічну позицію (текст навздогін тексту)

8) ім'я є останнім і найповнішим розумінням будь-якої речі, або її розумно-життєво втіленим resp. увиразненим (= усвідомленим) знанням, що відстоїть від чистого знання «“на відстань” його власного - іншого щодо знання як такого - носія» (Сватко, 2015, с. 5), тобто самої ж - сяк чи так усвідомленої, або історично даної, - речі Хоч би й нас із тобою, люб'язний читачу.;

9) ім'я є перша й остання таїна речі, що символічно - потаєно-непотаєно - відкривається інобуттю цієї ж таки речі як пояснення і розуміння щодо того, чого/чиє воно інобуття, і що таке в даному випадку справжнє буття У разі власне інтелігентного розуміння символу як живої самосвідомості цей-таки символ «постає живою істотою, яка діє, мовить, проявляє себе назовні й т. д.» (Лосев, 1993b, с. 691).;

10) відкрита в імені істина речі, до якої відсилає істина висловлення, є справжньою межею будь-якого розуміння (інтерпретації) речі взагалі.

Розгляньмо один із варіантів використання герменевтичної установки в конкретному філософському тексті. [Зважмо, що залежно від акценту на моменті а) йменування, б) інтерпретації чи в) дивовижної відкритості до світу з боку потаєної самості речі наша установка може позначатися, відповідно, як ономатологічна, власне герменевтична чи символічна, а ми самі нараз перетворюємося на ономатета, герме- НЕВТА, або СИМВОЛІСТА.]

Пор.: «Тож не даємо ми тобі, о Адаме, ні визначеного місця (sertam sedem), ані характерної зовнішності (nec propriam faciem), ані якогось особливого дару (nec munus ullum peculiare), щоб це місце, цей вигляд, цей дар мав ти за власним бажанням, із власної ласки, на твій [власний] розсуд (tute optaveris, ea, pro voto, pro tua sententia)... Не утиснений жодними обмеженнями (nullius angustiis coercitus), ти засновуватимеш (praefinies) [все] це відповідно до власного рішення (pro tuo arbitrio), під чию оруду я тебе віддав (in cuius manu te posui). Я помістив тебе в [самому] центрі світу (Medium te mundiposui)... Ми не зробили (fecimus) тебе ні небесним, ані земним (nec te caelestum neque terrenum), ні смертним, ані бесмертним (neque mortalem neque immortalem), аби ти самотужки (tui ipsius), на кшталт самоврядного й шанованого різьбяра, майстра-творця (quasi arbitrarius honorariusque plastes etfictor), обрав собі лик (formam effingas), до якого найбільше прихильний (in quam ma - lueris)... О, повне й подиву гідне щастя людини (summam et admirandam hominis felicitatem), якій нарівно даровано володіти бажаним (habere quod optat) і бути ким заманеться (esse quod velit)» (Pico della Mirandola, 1942, p. 104-106).

Коментуючи цей вельми цікавий фрагмент, де текстуально засвідчено момент народження європейського лібералізму - «точку відліку європейського самодурства» (Сватко, 2019, с. 48), ми бачимо, що:

1) ім'я є, справді, перша й остання таїна речі, де потаєні характеристики речі щодо її «місцеперебування у всесвіті» (М. Шелер) відкриваються у своїй непотаєності як саме «це місце», «цей вигляд» і «цей дар»;

2) «Адам», ця специфічна «річ» Звісно, йдеться про річ у власне філософському сенсі., є носієм усього можливого знання про себе, що увиразнюється для-іншого в акті спілкування як виявляння себе назовні resp. розуміння себе у своїм остаточнім визначенні назовні, через інобуття - і це самовизначення постає тут як власне породження («ти засновуватимеш [все] це відповідно до власного рішення», «самотужки», tui ipsius);

3) такий акт розуміння здійснюється через самойменування («аби ти самотужки... обрав собі лик, до якого найбільше прихильний»);

4) цей момент іменування вже передбачено за- гальносмисловим становленням Адама («щоб це місце, цей вигляд, цей дар мав ти за власним бажанням, із власної ласки, на твій [власний] розсуд»);

5) це становлення Адама цілком забезпечене його понадсмисловою самістю як справжнім першовитоком будь-якої речі («Не утиснений жодними обмеженнями, ти засновуватимеш [все] це відповідно до власного рішення, під чию оруду я тебе віддав»);

6) кінцевий результат становлення на тлі власної самості - пойменована дійсність, де Адам явлений у повній своїй самоадекватнос- ті, тобто в тій повноті буття, яку називають щастям, коли його бажання, за відомою формулою радянської кінокласики, цілком збігаються з його можливостями («О, повне й подиву гідне щастя людини, якій нарівно даровано володіти бажаним і бути ким заманеться»);

7) біблійне ім'я «Адам» (д.-євр. 'adam - людина) є останнім і найповнішим розумінням Адама як людини par excellence.

Так виглядає одна з текстових реалізацій гер- меневтичної установки.

На цьому методологічному «кроці» фактично завершується сходження філософа до речі й до мудрого спілкування з нею в розумі, де, за підказкою Парменіда й попри всі витівки інобуття, «мислити і бути - одне». Водночас тут відкривається практично безмежний простір інтерпретації речі як предмета знання, що відтепер «стоїть своєю відкритістю в нашій відкритості “саме так, а не інакше”», наче знімаючи з себе у фокусі цієї нашої відкритості, власне - тематизування, «покрив за покривом» (Сватко, 1993, с. 36). Опанувати цей простір, наново об'єднавши знання і життя на щойно окресленому мною інтелектуальному шляху, означає збутися у власній філософській біографії й тим самим перетворитися на філософа - розумника resp. свідомого носія розуму, який прагне знати світ по суті, отже, працювати зі смислом навпрост.

Епілог

...dejando la puerta bien abierta para que entre el aire de la calle y hasta la rura luz de los espacios cosmicos...

(Cortazar, 1960, p. 300 [_Nota]) «...залишаючи двері прочиненими навстіж для вуличного повітря ба навіть чистого світла космічних світів...» (Хуліо Кортасар. Виграші).

Завершуючи цей порівняно невеликий етюд у комфортному супроводі уже звичного для нашого тексту художнього коментаря «від Кортасара» (а переклад кількох фрагментів з його «Виграшів» обернувся для автора справжньою насолодою), я хотів би наголосити ось на чому.

Передусім - вкотре - не можна оминути увагою той очевидний факт, що згадані тут великі методи філософування далеко не завжди представлені в текстах філософів, сказати б, у чистому вигляді. Інобуття продовжує свою звичну справу - чинить спротив буттю, пускаючи його в розпил, фрагментуючи, змішуючи карти, але водночас і постаючи для нього «природною границею» визначення. Тому достатньо часто ми можемо зустріти у філософському тексті використання згаданих методів у цікавому режимі «два (навіть три!) в одному».

[Тож, коли Аристотель у трактаті «Про душу» [III4. 429a 18] зауважує, згадуючи думку Анаксагора, що розум, оскільки він може мислити все, з необхідністю має бути ні з чим не «змішаним», щоб «володарювати» над усім, власне, все пізнавати, - так ось, у цей момент Стагірит одночасно цілком феноменологічно наголошує на пріоритеті смислу перед фактом, трансцендентально розглядає сам факт як функцію від смислу-володаря, діалектично вбачає суперечність для розуму сфер знання і життя, а також натуралістично посилається на авторитет свого старшого колеги. І це, до речі, ще один доказ того, що методи філософування обернені до різних моментів принципово синтетичної софійної сфери буття, які не вельми/ не завжди піддаються суто механічному виокремленню.]

Для читача-філософа тут, у термінах семантики, важливо зрозуміти, що є семантичним «ядром», а що - «периферією». Або ще так: який метод є пріоритетним, а який/які - лише можливим тлом (як останні три в попередніх квадратних дужках). У будь-якому разі це необхідний елемент уважного читання, оскільки правильна відповідь із нашого, читацького, боку на запитання, який метод у цей момент обрав автор, дає змогу зрозуміти, в яких стосунках із річчю він перебуває саме зараз, під яким кутом зору він на неї дивиться, і що при цьому взагалі бачить.

З огляду на згадані міркування автору хотілося б сподіватися, що його досвід прочитання філософського тексту може стати у пригоді молодшим колегам - студентам і аспірантам, які прагнуть, з одного боку, долучитися до творчої «кухні» великих (прото)європейських філософів, а з іншого - відчути справжній смак самостійного філософування. В будь-якому разі періодичне розігрування таких філософських «гам» допомагає любомудру тримати в тонусі власний професійний апарат - точність думки і ясність висловлення, тим самим щораз наново об'єднуючи філософію і філологію, двох авторських улюблениць.

Список посилань

1. Бьолер, Д. (2014). Відповідальність за майбутнє з глобальної перспективи. Актуальність філософії Ганса Йонаса та етики дискурсу. Київ: Стилос.

2. Дамаский, Диадох. (2000). О первых началах. Санкт-Петербург: РХГИ.

3. Лосев, А. Ф. (1974). История античной эстетики. Высокая классика. Москва: Искусство.

4. Лосев, А. Ф. (1980). История античной эстетики. Поздний эллинизм. Москва: Искусство

5. Лосев, А. Ф. (1993a). Очерки античного символизма и мифологии. Москва: Мысль.

6. Лосев, А. Ф. (1993b). Философия имени. В А. Ф. Лосев, Бытие -- Имя -- Космос (с. 613-801). Москва: Мысль.

7. Лосев, А. Ф. (1994а). История античной эстетики. СОФИСТЫ. СОКРАТ. ПЛАТОН. Москва: Ладомир.

8. Лосев, А. Ф. (1994b). Самое само. В А. Ф. Лосев, Миф -- Число -- Сущность (с. 299-526). Москва: Мысль.

9. Лосев, А. Ф. (1995). Диалектика художественной формы. В А. Ф. Лосев, Форма -- Стиль -- Выражение (с. 5-296). Москва: Мысль.

10. Лосев, А. Ф. (1997а). Диалектические основы математики. В А. Ф. Лосев, Хаос и структура (с. 5-608). Москва: Мысль.

11. Лосев, А. Ф. (1997b). О методе бесконечно-малых в логике. В А. Ф. Лосев, Хаос и структура (с. 609-730). Москва: Мысль.

12. Лосев, А. Ф. (2001). Дополнения к «Диалектике мифа» (фрагменты). В А. Ф. Лосев, Диалектика мифа (с. 233-402). Москва: Мысль.

13. Сватко, Ю. И. (1993). Мир имени: явленность смысла (Ещё одна попытка осмысления философии имени). В Д. И. Руденко, Ю. И. Сватко, Философия имени: в поисках новых пространств (с. 3-68). Харків: Око.

14. Сватко, Ю. І. (1994). Имя как Текст и Текст как Имя: лингвистические и лингвофилософские основания анализа (Докторская диссертация). Отримано з http:/www.dissercat.com/ content/imya-kak-tekst-i-tekst-kak-imya-lingvist-i-lingvofilos- osnovaniya-analiza (31907).

15. Сватко, Ю. І. (2002). ...Між іншим, і «цивілізація жесту» (кілька штрихів до розуміння латинського християнського Середньовіччя як окремого культурно-історичного типу). В Ж.-К. Шмітт, Сенс жесту на середньовічному Заході (с. 5-117). Харків: Око.

16. Сватко, Ю. І. (2003). Діалектика імені та парадигми філософії мови. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство. 37, 9-14.

17. Сватко, Ю. І. (2005). Предмет філософії як інструмент аналізу історико-філософської доби. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 63, 3-10.

18. Сватко, Ю. І. (2006). Типи інтелектуалів і культурно-історичні моделі інтелектуального життя (одна з можливих версій європейського досвіду осягання історії). В Українські інтелектуали: погляд із сьогодення (с. 8-68). Київ: Дельта.

19. Сватко, Ю. І. (2007). Принцип «Подивись на Абсолют!» як за- гальнометодологічна засада сучасного історико-філософ- ського дослідження. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 63, 3-10.

20. Сватко, Ю. І. (2008). Специфічна предметність європейської філософії в її співвіднесенні з проблемою визначення істо- рико-філософських епох і філософських практик. Маґіс- теріум, 30, 3-17.

21. Сватко, Ю. І. (2009). Per aspera ad pacis, або Конфлікти в галузі державного мовлення і державного управління очима класичної риторики. Філософія людського спілкування: Філософія, психологія, соціальна комунікація, 1, 76-88.

22. Сватко, Ю. І. (2010). (Прото)європейська філософія мови: версія платонізму Маґістеріум, 39, 20-26.

23. Сватко, Ю. І. (2011). Віртуальність. Час. Мова. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 115, 3-7.

24. Сватко, Ю. І. (2012). Методологічні засади європейського філософування в аспекті софійного синтезу. Маґістеріум, 47, 3-27.

25. Сватко, Ю. І. (2013). Философия языка и европейские модели коммуникации. Философия языка: в границах и вне границ, 8, 5-27.

26. Сватко, Ю. І. (2014а). Міф про кредит, або Вправа з прикладної філософії. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 154, 34-45.

27. Сватко, Ю. І. (2014b). Рівні конфлікту та рівні обману, або Справа про «інформаційний маскарад» (Студії з практичного майданознавства). Наукові записки НаУКМА. Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота, 162, 3-16.

28. Сватко, Ю. І. (2015). Онтоепістемологія конфлікту як складова конфліктологічної експертизи: індикатори, мова, рішення (За лаштунками інформаційного маскараду). Наукові записки НаУКМА. Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота, 175, 3-21.

29. Сватко, Ю. І. (2017а). Духовна безпека особистості в епоху «пост-»: її кордони і вороги. Духовність особистості: методологія, теорія і практика, 3 (78)-1, 223-259.

30. Сватко, Ю. І. (2017b). Конфлікт у дзеркалі лінгвоонтоепісте- мологічної експертизи: за лаштунками «брані» між Ахіл- лом і Агамемноном, або Слово після Вступу. Наукові записки НаУКМА. Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота, 199, 3-30.

31. Сватко, Ю. І. (2019). Культурно-символічні картини світу як предмет власне філософської рефлексії у світлі проекту відтворення історії Європи в «картинно» увиразнених онто- логіях. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 4, 40-57.

32. Сватко, Ю. І. (2020). Культурно-символічна картина світу латинського християнського Середньовіччя: онтологічний вимір. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 5, 26-59.

33. Фихте, И. Г. (1993). Первое введение в наукоучение. В И. Г Фихте, Сочинения в двух томах (Т 1, с. 443-476). Санкт-Петербург: Мифрил.

34. Франк, С. Л. (1997). Реальность и человек. Санкт-Петербург: РХГИ.

35. Шатуновский, И. Б. (1988). Эпистемические глаголы: коммуникативные перспективы, презумпции, прагматика. В Логический анализ языка. Знание и мнение (с. 18-22). Москва: Наука.

36. Boethius. (1918). Quomodo substantiae in eo quod sint bonae sint cum non sint substantialia bona. In Boethius. In The Theological Tractates with an English Translation by H. F Stewart, D. D. and E. K. Rand, Ph. D. (pp. 38-51). London: William Heinemann; New York: G. P. Putnam's Sons.

37. Cortazar, Julio (1960). Los premios. Retrieved from http://www. ebookelo.com/ebook/2866/los-premios.

38. Hegel, G. W. F. (1830). Enzyclopadie der philosophischen Wissen- schaften im Grundrisse. Dritter Teil. Die Philosophie des Geistes. In Georg Wilhelm Friedrich Hegel. In Werke (10, S. 8-395). Heidelberg: Verwaltung des OBwaldschen Verlags (C. F. Winter).

39. Locke, J. (1825). An Essay concerning Human Understanding. London: Printed by Thomas Davison, Whitefriars.

40. Meillassoux, Q. (2006). Apres la finitude. Essai sur la necessite de la contingence. Paris: Seuil.

41. Pico della Mirandola, G. (1942). Oratio de hominis dignitate. In De ho- minis dignitate. Heptaplus. De ente et uno, e scritti vari a cura di Eugenio Garin (pp. 101-165). Firenze: Valecchi editore. nAaTvv. (1903). XARMIAHS. In Platonis Opera, ed. John Burnet (III, pp. 153-176). Oxford: Oxford University Press.

42. nAvTivow. (1883). ENNEAS TRITH. VIII. ПЕРІ FYSEQS KAI TOY ENOS. In Plotini Enneades praimisso Porphyrii de vita Plotini deque ordine librorum eius libello (I, pp. 331-346). Lipsiae: Richardus Volkmann in aedibus B. G. Teubneri.

43. nAvTivow. (1884). ENNEAS TETARTH. VII. ПЕРІ TOY nWS TO nAHOOS TWN IAEWN YnESTH KAI PERI TAPAOOY. In Plotini Enneades praimisso Porphyrii de vita Plotini deque ordine librorum eius libello (II, pp. 424-478). Lipsiae: Richar- dus Volkmann in aedibus B. G. Teubneri.

44. Russell, B. (1923). Human Knowledge. Its scope and limits. London: George Allen and Unwin LTD.

45. Sanctus Thomas Aquinas. (2006). Summa Theologiae (Т. I, с. 1-64). Москва: Издатель Савин С. А.

46. S. Anselmus Cantuariensis. (1675). Sancti Anselmi Cantuariensis archiepiscopi dialogus De veritate. In G. Gerberon, Sancti Ancelmi ex Beccensi Abbate Cartuariensis Archiepiscopi Opera, nec non Eadmeri Monachi Cartuariensis Historia Novorum, et Alla Opuscula (Pars prima, pp. 109-116). Lutetiae Parisiorum: sumprib. Ludovici Billaine et Ioannis du Puis.

47. Sartre, J.-P. (1943). L 'etre et le neant: Essai d'ontologiephenomeno- logique. Paris: Gallimard.

48. S. Aurelius Augustinus Hipponensis. (1861). S. Aurelii Augustini Hipponensis episcopi Enchiridion ad Laurentium de Fide, Spe et Caritate. Tubingae: In libraria Henrici Laupp.

49. S. Isidorus Hispalensis. (1911). Isidori Hispalensis episcopi Eti- mologiarum sive originum, libri XX (I, pp. 1-756). Oxonii: E Typographeo Clarendoniano.

References

1. Boethius. (1918). Quomodo substantiae in eo quod sint bonae sint cum non sint substantialia bona. In Boethius. In The Theological Tractates with an English Translation by H. F Stewart, D. D. and E. K. Rand, Ph. D. (pp. 38-51). London: William Heinemann; New York: G. P. Putnam's Sons.

2. Bohler, D. (2014). Vidpovidalnist za maibutie z hlobalnoi pers- pektyvy. Aktualnist filosofii Hansa Yonasa ta etyky dyskursu [Zukunftsverantwortung in Giobaler Perspektive. Zur Aktua- litat von Hans Jonas und der Diskursethik]. Kyiv: Stylos [in Ukrainian].

3. Cortazar, Julio (1960). Los premios. Retrieved from http://www. ebookelo.com/ebook/2866/los-premios.

4. Damaskii, Diadokh. (2000). O pervykh nachalakh [ПЕР/ TQN I1PQTQNAPXQN]. Sankt-Peterburg: RKhGI [in Russian].

5. Fichte, J. G. (1993). Pervoie vvedeniie v naukoucheniie [Erste Ein- leitung in die Wissenschaftslehre]. In J. G. Fichte, Sochineniia v dvukh tomakh (Vol. 1, pp. 443-476). Sankt-Peterburg: Mifril [in Russian].

6. Frank, S. L. (1997). Realnost I chelovek [Reality and Man]. Sankt- Peterburg: PKhGI [In Russian].

7. Hegel, G. W. F. (1830). Enzyclopadie der philosophischen Wissen- schaften im Grundrisse. Dritter Teil. Die Philosophie des Geistes. In Georg Wilhelm Friedrich Hegel. In Werke (10, S. 8-395). Heidelberg: Verwaltung des Ofiwaldschen Verlags (C. F. Winter).

8. Locke, J. (1825). An Essay concerning Human Understanding. London: Printed by Thomas Davison, Whitefriars.

9. Losev, A. F. (1980). Istoriia antichnoi estetiki. Pozdnii ellinizm [History of Aesthetic Doctrines. The Late Hellenism]. Moskva: Iskusstvo [in Russian].

10. Losev, A. F. (1974). Istoriia antichnoi estetiki. Vysokaia klassika [History of Aesthetic Doctrines. The High Classical Period]. Moskva: Iskusstvo [in Russian].

11. Losev, A. F. (1993a). Ocherki antichnogo simvolizma i mifologii [Essays on Classical Symbolism and Mythology]. In А. F. Losev, Ocherki antichnogo simvolizma i mifologii [Essays on Classical Symbolism and Mythology] (pp. 5-921). Moskva: Mysl [in Russian].

12. Losev, А. F. (1993b). Filosofiia imeni [The Philosophy of Name]. In А. F. Losev, Bytiie -- Imia -- Kosmos [Being -- Name -- Cosmos] (pp. 613-801). Moskva: Mysl [in Russian].

13. Losev, А. F. (1994b). Samoe samo [Selfness Itself]. In А. F. Losev, Mif -- Chislo -- Sushchnost [Myth -- Number -- Essence] (pp. 299-526). Moskva: Mysl [in Russian].

14. Losev, А. F. (1994а). Istoriia antichnoi estetiki. Sofisty. Sokrat. PLATON [History of Aesthetic Doctrines. The Sophists. Socrates. Plato]. Moskva: Ladomir [in Russian].

15. Losev, А. F. (1995). Dialektika khudozhestvennoi formy [The Dialectics of the Artistic Form]. In А. F. Losev, Forma -- Stil -- Vyrazheniie [Form -- Style -- Expression] (pp. 5-296). Moskva: Mysl [in Russian].

16. Losev, А. F. (1997a). Dialekticheskie osnovy matematiki [Dialectical Foundations of Mathematics]. In А. F. Losev, Khaos i struktura [Chaos and Structure] (pp. 609-730). Moskva: Mysl [in Russian].

17. Losev, А. F. (1997b). O metode beskonechno-malykh v logike [On the Method of Infinitesimal in Logic]. In А. F. Losev, Khaos i struktura [Chaos and Structure] (pp. 609-730). Moskva: Mysl [in Russian].

18. Losev, А. F. (2001). Dopolneniia k dialektike mifa (fragmenty) [Additions to the “Dialectic of Myth” (fragments)]. In А. F. Losev, Dialektika mifa [Dialectic of Myth] (pp. 233-402). Moskva: Mysl [in Russian].

19. Meillassoux, Q. (2006). Apres la finitude. Essai sur la necessite de la contingence. Paris: Seuil.

20. Pico della Mirandola, G. (1942). Oratio de hominis dignitate. In De hominis dignitate. Heptaplus. De ente et uno, e scritti vari a cura di Eugenio Garin (pp. 101-165). Firenze: Valecchi editore.

21. nAaTvv. (1903). XARMIAHS. In Platonis Opera, ed. John Burnet (III, pp. 153-176). Oxford: Oxford University Press.

22. nAvTivow. (1883). ENNEAS TRITH. VIII. nERI FYSEWS KAI TOY ENOS. In Plotini Enneades praimisso Porphyrii de vita Plotini deque ordine librorum eius libello (I, pp. 331-346). Lipsiae: Richardus Volkmann in aedibus B. G. Teubneri.

23. nAvTivow. (1884). ENNEAS TETARTH. VII. nERI TOY nWS TO nAHOOS TWN IAEWN YnESTH KAI nERI TAPAOOY. In Plotini Enneades praimisso Porphyrii de vita Plotini deque ordine librorum eius libello (II, pp. 424-478). Lipsiae: Ri- chardus Volkmann in aedibus B. G. Teubneri.

24. Russell, B. (1923). Human Knowledge. Its scope and limits. London: George Allen and Unwin LTD.

25. S. Anselmus Cantuariensis. (1675). Sancti Anselmi Cantuariensis archiepiscopi dialogus De veritate. In G. Gerberon, Sancti Ancelmi ex Beccensi Abbate Cartuariensis Archiepiscopi Opera, nec non Eadmeri Monachi Cartuariensis Historia Novorum, et Alla Opuscula (Pars prima, pp. 109-116). Lutetiae Pari- siorum: sumprib. Ludovici Billaine et Ioannis du Puis.

26. S. Aurelius Augustinus Hipponensis. (1861). S. Aurelii Augustini Hipponensis episcopi Enchiridion ad Laurentium de Fide, Spe et Caritate. Tubingae: In libraria Henrici Laupp.

27. S. Isidorus Hispalensis. (1911). Isidori Hispalensis episcopi Etimo- logiarum sive originum, libri XX (I, pp. 1-756). Oxonii: E Tyo- grapheo Clarendoniano.

28. Sanctus Thomas Aquinas. (2006). Summa Theologiae (Vol. I, pp. 1-64). Moskva: Izdatel' Savin S. A.

29. Sartre, J.-P. (1943). L'etre et le neant: Essai d'ontologie phenome- nologique. Paris: Gallimard.

30. Shatunovskii, I. B. (1988). Epistemicheskiie glagoly: kommunika- tivnyie perspektivy, prezumptsii, pragmatika [Epistemic Verbs: Functional Perspective. Presuppositions. Pragmatics]. In Logi- cheskii analiz iazyka. Znanie i mnenie (pp. 18-22). Moskva: Nauka [in Russian].

31. Svatko, Yu. I. (1993). Mir imeni: iavlennost smysla (Eshcho odna popytka osmysleniia filosofii imeni) [The World of Name: Manifestation of Meaning (Another attempt at Comprehending the Philosophy of Name)]. In D. I. Rudenko, Yu. I. Svatko, Filosofiia imeni: v poiskakh novykh prostranstv (pp. 3-68). Kharkov: Oko [in Russian].

32. Svatko, Yu. I. (1994). Imia kak tekst i Tekst kak Imia: lingvisticheskiie i lingvofilosofskiie osnovaniia analiza (Doktorskaia disser- tatsiia) [Name as Text and Текст as Name: Linguistic and Linguistophilosophical Basics of Analisys (Doctoral dissertation)]. Retrieved from http:Zwww.dissercat.com/content/imya- kak-tekst-i-tekst-kak-imya-lingvist-i-lingvofilos-osnovaniya- analiza (31907) [in Russian].

33. Svatko, Yu. I. (2002). ...Mizh inshym, і “tsyvilizatsiia zhestu” (kilka shtrykhiv do rozuminnia latynskoho khrysyianskoho Serednio- vichchia iak okremoho kulturno-istorychnoho typu) [Inter alia, “Civilisation of Gestures” (some traits to understanding of Cristian Latin Middle Ages as a specific cultural and historical type)]. In Zh.-Kl. Shmitt, Sens zhestu na seredniovichnomu Zakhodi (pp. 5-117). Kharkiv: Oko [in Ukrainian].

34. Svatko, Yu. I. (2003). Dialektyka imeni ta paradyhmy silosofii mo- vy [Dialectic of Name and Paradigms of the Philosophy of Language]. In Naukovi zapysky NaUKMA. Filosofiia ta reli- hiieznavstvo, 37, 9-14 [in Ukrainian].

35. Svatko, Yu. I. (2005). Predmet filosofii iak instrument analizu isto- ryko-filosofskoi doby [Subject Matter of Philosophy as an Instrument for Analysis of Historical-philosophical Epoch]. Naukovi zapysky NaUKMA. Filosofiia ta relihiieznavstvo, 63, 3-10 [in Ukrainian].

36. Svatko, Yu. I. (2006). Typy intelektualiv i kulturno-istorychni mo- deli intelektualnoho zhyttia (odna z mozhlyvykh versii yevro- peiskoho dosvidu osiahannia istorii) [Types of Intellectuals and Cultural-historical Models of Intellectual Life (One of the Possible Versions of the European Experience of Comprehension of History)]. In Ukrainski intelektualy: pohliad iz siohodennia (pp. 8-68). Kyiv: Delta [in Ukrainian].

37. Svatko, Yu. I. (2007). Pryntsyp “Podyvys na Absoliut!” yak za- galnometodolohichna zasada suchasnogo istoryko-filosofsko- ho doslidzhennia [The “Look at the Absolute!” Principle as a General Methological Foundation for Studies in History of Philosophy]. Naukovi zapysky NaUKMA. Filosofiia ta relihiie- znavstvo, 63, 3-10 [in Ukrainian].

38. Svatko, Yu. I. (2008). Spetsyfichna predmetnist ievropeiskoi filosofii v ii spivvidnedenni z problemoiu vyznachenniia istoryko-filo- sofskykh epokh і filosofskykh praktyk [The Specific Subject of the European Philosophy related to the Problem of Defining Ages in History of Philosophy and Practices in Philosophy]. Mahisterium, 30, 3-17 [in Ukrainian].

39. Svatko, Yu. I. (2009). Per aspera ad pacis, abo Konflikty v haluzi derzhavnogo movlennia і derzhavnogo upravlinnia ochima klacychnoi rytoryky [Per aspera ad pacis, or Conflicts in the field of Public Speaking and Public Administration through the lens of Classical Rethoric]. Filosofia liudskoho spilkuvannia: Filosofia, Psykholohiia, sotsialna komunikatsia, 1, 76-88 [in Ukrainian].

40. Svatko, Yu. I. (2010). (Proto)evpopeiska filosofiia movy: ver- siia platonizmu [Proto-european philosophy of Language: a Version of Platonism]. Mahisterium, 39, 20-26 [in Ukrainian].

41. Svatko, Yu. I. (2011). Virtualnist. Chas. Mova [Virtuality. Time. Language]. In Naukovi zapysky NaUKMA. Filosofiia ta relihiie- znavstvo, 115, 3-7 [in Ukrainian].

42. Svatko, Yu. I. (2012). Metodolohichni zasady yevropeiskoho filo- sofuvannia v aspekti sofiinoho syntezu [Methodological Foundations of the European Philosofizing in the Aspect of Sophi- cal Syntesis]. Mahisterium, 47, 3-27 [in Ukrainian].

43. Svatko, Yu. I. (2013). Filosofiia iazyka i ievropeiskiie modeli kom- munikatsii [Philosophy of Language and European Models of Communication]. Filosofiia iazyka: v granitsakh i vne granits, 8, 5-27 [In Russian].

44. Svatko, Yu. I. (2014a). Mif pro kredyt, abo Vprava z prykladnoii filosofii [The Myth of Credit, or An Exercise in Appled Philosophy]. Naukovi zapysky NaUKMA. Filosofiia ta relihiieznav- stvo, 154, 34-45 [in Ukrainian].

45. Svatko, Yu. I. (2014b). Rivni kofliktu ta rivni obmanu, abo Sprava pro “informatsiinyi maskarad” (studii z praktychnoho mai- danoznavstva) [Levels of Conflict and Levels of Deception, or A Case of “Information Masquerade” (Applied 'Mai- dan-o-logy' Studies)]. Naukovi zapysky NaUKMA. Pedaho- hichni, psykholohichni nauky ta sotsialna robota, 162, 3-16 [in Ukrainian].

46. Svatko, Yu. I. (2015). Ontoepistemolohiia konfliktu yak skladova konfliktolohichnoi ekspertyzy: indykatory, mova, rishennia (Za lashtunkamy informatsiinoho maskaradu) [Ontoepis- temology of Conflict as Part of Conflictological Expertise: Indicators, Language, Resolutions (Behind the Scenes of Information Masquerade)]. Naukovi zapysky NaUKMA. Pedahohichni, psykholohichni nauky ta sotsialna robota, 175, 3-21 [in Ukrainian].

47. Svatko, Yu. I. (2017а). Dukhovna bezpeka osobystosti v epo- khu “post-”: yii kordony i vorohy [Spiritual Security of Personality in the Age of “the Post-”: its Bounds and Foes]. Dukhovnist osobystosti: metodolohiia, teoriia i praktyka. Zbirnyk nauko vykh prats, 3 (78)-1, 223-259 [in Ukrainian].

48. Svatko, Yu. I. (2017b). Konflikt u dzerkali linhvoontoepistemo- lohichnoi ekspertyzy: za lashtunkamy “brani” mizh Akhil- lom I Ahamemnonom, abo Slovo pislia vstupu [Conflict in the Kightof Integrated Linguistic, Ontological, and Epistemological Expertise: the Backstage of 'Quarrel' between Achilles and Agamemnon, or A Postface Following the Introduction]. Naukovi zapysky NaUKMA. Pedahohichni, psykholohichni nauky ta sotsialna robota, 199, 3-30 [in Ukrainian].

49. Svatko, Yu. (2019). Kulturno-symvolichni kartyny svitu yak predmet vlasne filosofskoi refleksii u svitli proektu vid- tvorennia istorii Yevropy v “kartynno” uvyraznenykh on- tolohiiakh [Cultural-symbolic pictures of the world as a subject of the philosophical reflection proper, in the light of the project of reproducing the history of Europe in `picturesquely' expressed ontologies]. In Naukovi zapysky NaUKMA. Filosofiia ta relihiieznavstvo, 4, 40-57 [in Ukrainian].

50. Svatko, Yu. I. (2020). Kulturno-symvolichna kartyna svitu la- tynskoho khrystyianskoho Seredniovichcha: ontolohichnyi vymir [Cultural-Symbolic World Picture of the Latin Christian Middle Ages: the Ontological Dimension]. Naukovi za - pysky NaUKMA. Filosofiia ta relihiieznavstvo, 5, 26-59 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru