Особливості створення та діяльності політичних партій Європейського Союзу

Варто згадати резолюцію Асамблеї ЄСВС, яка у 1953 році формально визначила існування політичних груп, а в червні того ж року на її основі конституювалося 3 політичні групи, які на сьогодні залишились найпотужнішими політичними осередками: група християнських демократів; група соціалістів; група лібералів, а також тих, що приєдналися.

Головною умовою було утворення групи з визначеним мінімумом депутатів (у 1958 році - 9, а потім - 17; у 1965 році - мінімум був знижений до 14). У 1973 році регламент Асамблеї передбачив нововведення і встановив зв'язок між чисельністю членів групи і кількістю країн, до яких вона належить. Таким чином, якщо до групи входять представники 3 держав- членів, то її чисельність має складати не менше 9 осіб. Одночасно зростала кількість груп: до 1965 року їх було вже 6, а після загальних виборів до Європарламенту в 1979 році - 7. Найчисленнішою була група соціалістів, другою - група християнських демократів, потім - група консерваторів, група комуністів, група лібералів, група європейських демократів за прогрес та група захисту незалежних депутатів. Вибори у 1984 році змінили склад Європейського Парламенту, а отже і політичних груп. Але найпотужнішою політичною силою все ж таки залишалась група соціалістів. У 1999 році кількість політичних груп збільшилась до 9, а після останніх виборів до ЄП кількість груп зменшилась до 7, як і у1979 році[15, с. 73].

Вирішальним фактором у роботі парламентаріїв є транснаціональні фракції. У парламенті, обраному в 1999 році, скасована практика формування фракцій однією країною-членом.

Сьогодні у Парламенті представлено понад 70 національних політичних партій, об'єднаних у сім багатонаціональних політичних груп.

ЄНП(ХД/ЄД) - група Європейська народна партія (християнські демократи) та Європейські демократи (Group of European People's Party (Christian Democrats) and European Democrats) (265 особ);

СДПЄ - група Соціал-демократична партія Європи (Socialist Group) (200);

ЄЛДП - група Європейська ліберально-демократична партія (Group of Alliance of Liberals and Democrats) (90);

група Зелені \ Європейський вільний Альянс (Group of Greens\ European free Alliance) (42);

ЄОЛ \ ЛЗС - група Європейські Об ' єднані Ліві - Ліві Зелені Скандинавії (Group of European United Left - Nordic Green Left) (41);

НД - група Незалежність та Демократія (Independence and Democracy Group) (24);

СЄН - група Союз за Європу Нації (Union for Union of Nations Group) (44);

ПФ - позафракційні (Non-attached members) (28).

Депутати кожної політичної групи зобов'язані голосувати, керуючись власною позицією, а не виконувати чиїсь вказівки. Депутатські привілеї, що включають в себе правила імунітету, а також матеріальну винагороду за роботу, значною мірою схожі на привілеї національних парламентів. Але Європарламент не можна розглядати як аналогічну національним парламентам інституцію, бо він не обирає уряд, який би діяв на рівні ЄС і вважався структурою, яка може вважатись урядом у повному розумінні цього слова.

Певною проблемою залишається врегулювання статусу політичних партій в Європарламенті, про що свідчить відсутність на наднаціональному рівні чіткого механізму функціонування транснаціональних політичних партій. Хоча у березні 2006 року Європейський Парламент ухвалив переважною більшістю (498) голосів постанову «Про статус політичних партій». Звіт, на основі якого було ухвалено постанову, містить інформацію про поточний стан політичних партій у ЄС та пропозиції щодо того, як розвивати стабільність і фінансову автономність цих партій. Значна увага приділяється функціям та повноваженням європейських політичних партій, а отже наднаціональних груп депутатів, сформованих навколо політичних програм та цінностей. Європейський Парламент пропонує посилити стабільність і незалежність цих груп. Зокрема низка законодавчих пропозицій мають сприяти більшій фінансовій незалежності, адже досі вони мали набагато менше можливостей для самофінансування[29, с. 141].

Договірні засади європейських партій регулюються ст. 191 Договору про Європейські Спільноти. Основою діяльності європейських партій є ухвалені ними статути. Сформовані відповідними європейськими партіями фракції діють на основі Розділу V Регламенту Європейського Парламенту, положення якого є обов'язковими нормами внутрішньої організації діяльності цього органу.

Основними цілями європейських партій є насамперед втілення волі громадян Союзу, а в ідеалі - це формування європейської свідомості (ст. 191 Договору про Європейські Спільноти), ухвалення у виборчих програмах спільних дій, а також взаємодія з національними партіями держав- членів та партіями зі статусом спостерігача з інших європейських країн. Формами організації європейських партій є з'їзд, правління або рада партії, президія та генеральний секретаріат. Сюди ж слід додати конференції партійних лідерів та голів урядів, а також положення, що стосуються діяльності фракцій в Європейському Парламенті [15, с. 19].

Практична діяльність європейських партій зосереджується на розробці виборчих програм, основних напрямів у роботі фракцій в складі Європейського Парламенту, узгодженні позицій між керівниками партій та лідерами урядів напередодні засідань Європейської Ради, а також на інформуванні засобів масової інформації про свою діяльність та позицію в органах ЄС.

Крім національних партій, в окремих організаційних структурах європейських партій представлені також відповідні фракції в ЄП, члени Комісії, якщо вони є членами однієї з політичних партій, що входить до складу фракції, голови фракцій Парламентської Асамблеї НАТО, Ради Європи, а також Комітету регіонів. Європейські партії поділяють свої членські організації на національні партії з повноправним статусом, асоційованим або статусом спостерігача. У чотирьох найбільших європейських партіях функціонують структурні підрозділи, які відрізняються між собою щодо процедур голосування, кворумів та повноважень. Всі сім груп багатонаціональних партій, які представлені в Європарламенті, проводять з'їзди, мають правління, виконавчу дирекцію, секретаріат і влаштовують (за винятком фракції Європейської партії зелених) зустрічі партійних лідерів. Діяльність цих структур частково доповнюється радами партій або ж робочими групами з розгляду окремих проблем шляхом створення інших офіційних або неформальних комісій. Найвищим органом європейських партій, уповноваженим приймати рішення, є з' їзд, який скликається щорічно (ЄЛДПР), кожні два (ЄНП/ХД та СДПЄ) або три (ЄФПЗ) роки. В його роботі беруть участь члени правління та певна кількість делегатів, що визначається або за результатами виборів до Європейського Парламенту (ЄЛДПР та ЄФПЗ), або за чисельністю відповідної фракції в ЄП (ЄНП/ХД та СДПЄ), причому спеціально враховується ще й кількість населення відповідної держави-члена[35, с. 81].

На з'їзді затверджують партійні статути та рамковий політичний курс, ухвалюють спільну виборчу програму та обирають нове правління. До його складу входять представники всіх членських партій. У СДПЄ відповідно до принципу рівності кожна партія має право делегувати двох своїх членів до складу правління. В ЄНП/ХД, ЄФПЗ та ЄЛДПР дотримуються принципу пропорційного представництва. В переважній більшості випадків ухвалення партійних рішень в ЄНП/ХД та ЄЛДПР здійснюється простою більшістю - 50 % + 1 голос (кворум в ЄНП/ХД становить більшість від кількості осіб, які мають право голосу, в ЄЛДПР - щонайменше третина голосів всіх членів), тоді як в ЄФПЗ вимагається більшість у дві третини голосів (без встановлення мінімального кворуму). В СДПЄ процедури голосування виглядають диференційованіше. Організаційні та адміністративні питання вирішуються простою більшістю. Політичні рішення, як правило, мають ухвалюватись одностайно. У тих сферах, де можливим є ухвалення рішень Радою ЄС кваліфікованою більшістю голосів, в СДПЄ вимагається 75 % кількості тих, хто взяв участь у голосуванні, за умови явки щонайменше 75 % кількості членів партії з правом голосу.

Правління партій покликані втілювати у життя рішення з'їздів, представляти партії у міжнародних відносинах і визначати рамковий політичний курс у період між з'їздами. Президії, що обираються із членів правління, репрезентують політичні партії в міжнародних відносинах, тоді як власне організаційна робота здійснюється генеральними секретаріатами.

Таблиця 1.1 Політичні групи в Європейському Парламенті

Конференція партійних керівників та голів урядів (ЄНП/ХД, СДПЄ, ЄЛДПР), значення якої постійно зростає, не має жодних статутних повноважень щодо ухвалення рішень. Однак на практиці, зокрема напередодні засідань Європейської Ради, вона виконує важливу функцію генератора політичних імпульсів. Діяльність конференції партійних керівників та голів урядів доповнюється останнім часом зустрічами з міністрами в окремих галузях, щоб членами однієї з партій у межах відповідного блоку напередодні засідань Ради Міністрів економіки і фінансів виробити спільну лінію поведінки.

Таблиця 1.2. Представництво держав-членів у політичних групах Європейського Парламенту

Як і в Парламенті минулого скликання, нині найбільшою залишається група Європейської Народної Партії (Християнські демократи) і Європейських Демократів чисельністю 264 особи (це єдина група, в якій представлені депутати з усіх 25 держав-членів ЄС). Друга за чисельністю - група Партії Європейських Соціалістів (200 осіб), а «третім полюсом» стала нещодавно створена група під назвою Альянс Лібералів і демократів за Європу (90 осіб). Далі представлені Ліві конфедералісти - 41, Зелені - 42, група Незалежність та демократія - 24 та група Союз за Європу Націй - 44 (табл. 1.2).

Автори вважають доцільним навести дані щодо розподілу депутатських мандатів відповідної держави за політичними партіями (табл. 1.1).

Як випливає з табл. 1.2, головні партійно-ідеологічні угруповання Європарламенту зберегли стабільний відсоток місць порівняно з результатами виборів до Європарламенту у 1999 р. Майже 1 % втратили соціалісти й 1 % записали до свого активу ліберали. Зменшилася кількість інших лівих та екологів, а також націоналістів та так званих «анти європейців», більше як вдвічі зросла кількість незалежних депутатів.

Кількісні зміни представництва партій у політичних групах Європейського парламенту схематично зображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Динаміка розвитку політичних груп в ЄП (порівняння за 1999 і 2013 рр.)

Такий розподіл сил у парламенті відбиває настрої громадян держав-членів ЄС. Імовірним варіантом розвитку подій є блокування європейських правих консерваторів з лібералами та реформістами (майже половина голосів, яка дає змогу перешкоджати будь-яким ініціативам лівих).

Вибори засвідчили, що громадяни ЄС виявляють найбільшу прихильність до політичних партій правоцентристського спрямування.

Для розуміння того, як функціонують транснаціональні політичні партії та яку роль вони відіграють у діяльності Європейського Парламенту зокрема і в євроінтеграції загалом, доцільно проаналізувати динаміку становлення й розвитку політичних груп і транснаціональних політичних партій через їхнє чисельне зростання чи зменшення (Табл. 1.3).

Партії загальноєвропейського рівня мають суто декларативні ознаки. У зв'язку з еволюцією ЄС, очевидно, змінюватиметься і роль політичних партій під час підготовки та проведення виборів. Тим більше, що в абсолютній більшості країн-членів ЄС правлячі партії чи коаліції не змогли перемогти на виборах до Європарламенту. Узагальнено такий результат міг би бути оцінений як своєрідний вотум недовіри європейській політиці тих сил, що нині перебувають при владі.

Таблиця 1.3 Динаміка становлення й розвитку (збільшення чисельності) транснаціональних політичних партій з 1979 по 2004 рр.

*Попередня назва «Європейський радикальний Альянс /Веселка»

**Попередня назва «Союз за Європу / Об'єднання Європейських демократів»

***Попередня назва «Незалежні за Європу Націй»

Проте це не така однозначна тенденція, як видається на перший погляд. У переважній більшості випадків відсутність успіху правлячих політичних сил обумовлена їхніми проблемами у внутрішній політиці, які не мають прямого відношення до позиції у європейських питаннях [15, с. 75].

Поразка правлячих партій пояснюється тим, що громадяни використали вибори до Європарламенту як протест проти політики своїх національних урядів (зокрема така ситуація склалась у Німеччині, Австрії, Франції тощо). У багатьох державах-членах виборці несподівано віддали свої голоси за партії, які доволі скептично ставляться до ідеї розбудови Європейського Союзу. Наприклад, у Великобританії до трійки переможців увійшла Партія незалежності Сполученого Королівства, ключовою метою якої є вихід Великобританії з Європейського Союзу. Ці факти дають підстави говорити про поширення євроскептичних настроїв серед громадян ЄС. Важливим показником минулої виборчої кампанії є програш соціал-демократів (навіть враховуючи результати партнерів по внутрішній коаліції) у Німеччині, лейбористів у Великобританії, «Вперед Італія!» у Італії. Так само сумарна підтримка правлячої коаліції у Франції виявилась меншою, ніж електоральні здобутки опозиційної Соціалістичної партії. Серед нових членів ЄС та одночасно сусідів України вражає фіаско польської Соціал-демократичної партії, яка змогла мобілізувати менше 10 % голосів. Саме у цьому разі мотивації національного та загальноєвропейського рівня мають однаковий контекст - виклики перших часів членства в ЄС прямо кореспондуються із здобутками правління останніх років, яке практикували польські ліві. Правлячі сили у цій країні переживають досить складні часи, і європейські вибори стали індикатором непевності їхніх позицій у внутрішньопольській політиці[10, с. 63].

Тому одним з важливих показників виборів 10-13 червня 2004 року стала справжня інвазія в Європейський Парламент політичних сил та діячів, які відверто критикують процес євроінтеграції у його нинішньому вигляді. Євроскептики та єврокритики, які поділяють переважно націоналістичні позиції, отримали нагоду гучніше задекларувати свої погляди у новому складі Європейського Парламенту.

Отже, незважаючи на відчутні труднощі, абсентеїзм та доволі несподівані для багатьох результати, Європейський Парламент все ж було обрано. Його перша сесія розпочалась 20 липня 2004 року. Тому першочерговим постало питання про розташування сил у новообраному парламенті та створення наднаціональних політичних партій та політичних груп.

Висновок до розділу І

Виявлено, що європейською партією називається об'єднання партій країн-союзників в зонтичну організацію.

Досліджено, що європейські партії ґрунтуються на загальному світогляді. Довга історія у консерваторів, соціал-демократи, ліберали, зелені, ліві і євроскептики. Діяльність європартій ґрунтується на загальних зборах представників партий- союзників, політичного керівництва і секретаріату. На додаток до них, беруть участь в якійсь мірі об'єднання членів, такі як «молоді» або жіноче об'єднання, внесоюзніспостерігачі і представники дружних партій поза Європою.

Таким чином, європейські партії можна вважати головними чинниками впливу на європеїзацію країн-союзників. Проте, не кожен процес є результатом європеїзації за допомогою європейських партій, і на сьогоднішній день європеїзація партій підсилює європартії.

Отже, зважаючи на вищесказане, треба визнати важливу роль європартій в європеїзації, проте розвиток відбувається також поза межами держави. Переноситься також той досвід роботи, який в суспільних інститутах не пов'язаний з діяльністю партії, і щось витікаюче з особистого досвіду. У найближчому осяжному майбутньому усіляка європеїзація партій окріпне.

Розділ 2. Партійна система ЄС

2.1 Структура партійної системи Європейського Парламенту

Розширення повноважень Європейського Парламенту внаслідок численних реформ установчих договорів значно пожвавило дискусії щодо особливостей його функціонування. Основними структурними одиницями Європарламенту є транснаціональні партійні групи, котрі являють собою коаліції ідеологічно близьких національних партій. У статті на базі численних емпіричних даних аналізуються закономірності діяльності партійних груп, рівень їхньої внутрішньої єдності та особливості формування коаліцій у Європейському парламенті[23, с. 72].

Протягом останніх 20 років Європейський парламент (ЄП) перетворився з консультативного органу на повноцінного учасника законодавчого процесу ЄС, який згідно зі ст.14 Лісабонського договору ділить законодавчі повноваження з Радою ЄС. Він - єдина інституція ЄС, яка, будучи обрана на прямих виборах у державах- членах Спільноти, забезпечує безпосередній зв'язок громадян та процесу прийняття рішень на рівні Союзу, а також є єдиним органом, де діяльність та конкуренція політичних партій має безпосередній характер. На основі партійних груп ЄП утворилася стабільна партійна система, яка є предметом численних теоретичних та емпіричних досліджень.

У західній літературі чимало місця приділено вивченню партійної політики в рамках ЄП (П. Фрідманн, Г. Фрідманн, О. Нідермаєр, Л. Барді, С. Хікс, К. Лорд, Т Рауніо, А. Креппел, К. Магнуссен, А. Нурі, Г. Гаррет, Г. Тсебеліс), а також проблемам загальноєвропейських виборів (С. ван дер Ейк, К. Райф, Г. Шмітт, М. Франклін, Ж. Томассен). Особливу цінність мають праці Ф. Аттінни, М. Волтерсаа, К. Лорда, А. Креппела, М. Куанеля, А. Нурі, Т. Рауніо, Ж. Роланда, Г. Тсебеліса та С. Хікса, котрі, використавши підходи та методи досліджень національних парламентів, започаткували системні дослідження партійної структури та міжпартійної конкуренції в ЄП. В українській науці даній проблематиці приділено відносно мало уваги, а окремі джерела можна знайти в працях, які присвячені різноманітним аспектам європейської інтеграції (Н. Антонюк, В. Копійка, В. Посельський, В. П'ятницький, Т. Шинкаренко), зокрема дослідженням Європейського парламенту (В. Довгань, І. Грицяк, Н. Грицяк), а також у працях, присвячених політичним партіям та партійним системам (А. Колодій, А. Романюк, Ю. Шведа) [6, с. 52].

Основою ЄП, як і будь-якого парламенту, є організовані на основі ідеологічної спільності партійні групи. Однак порівняно з діяльністю партій у національних парламентах, партійні групи ЄП функціонують в умовах зовсім іншого політичного та інституційного оточення, що надає їм особливих характеристик. По-перше, відсутність прямого контролю Європарламенту за діяльністю виконавчої влади знімає необхідність формування стабільної коаліції, а відтак і дотримання жорсткої внутрішньопартійної дисципліни. По-друге, обрання депутатів ЄП на основі національних виборчих кампаній з числа національних політичних партій призводить до того, що до ЄП потрапляють близько 170 партій (2004). Все це разом із соціальною та культурною різноманітністю Союзу є причиною значної внутрішньої гетерогенності партійних груп [6, с.78].

Крім того, суттєвий вплив на функціонування партійної системи Європарламенту має складність та багатогранність політичного процесу в ЄС, для якого характерним є поєднання інтересів національного та наднаціонального походження. З одного боку, партійні групи формально представляють інтереси відповідних загальноєвропейських політичних партій - Європейська народна партія (ЄНП), Партія європейських соціалістів (ПЄС), Європейська ліберально-демократична партія реформ (ЄЛДПР) та ін. Однак, з іншого боку, вони зазнають безпосереднього тиску з боку національних партій та урядів.

Основними елементами, які визначають функціональні можливості партійної системи в рамках будь-якого парламенту, є організація політичних партій (наявність ієрархічної структури, механізму прийняття рішень, рівня політичної єдності) та характер міжпартійної конкуренції (особливості формування виграшних коаліцій) [6, с. 30].

2.2 Партійна організація ЄП та рівень єдності партійних групп

Рівень організаційного розвитку парламентських партій та їхньої згуртованості під час голосування є наслідком впливу двох чинників: зовнішніх, що характеризуються відносинами між парламентом та виконавчою гілкою влади, та внутрішніх - наявності внутрішньопарламентських стимулів.

Якщо брати до уваги зовнішні чинники, то партії в парламентських системах мають вищий рівень організаційного розвитку та є більш єдиними під час голосування. Натомість у системах з чітким розподілом влади (президентських) партійна дисципліна має слабший характер. На наш погляд, інституційна структура ЄС більше нагадує саме систему з чітким розподілом влади, де виконавча влада (Європейська комісія) не потребує підтримки стабільної коаліції в Європейському парламенті, а також не може поставити йому питання про вотум довіри, що призвело б до розпуску ЄП та нових парламентських виборів[10, с. 48].

Внутрішньопарламентські імпульси також можуть сприяти формуванню доволі міцної та ієрархічної організації партійних груп навіть у президентських системах. Законодавці зі схожими політичними позиціями можуть піти на компроміси задля утворення дієвої партійної організації, метою якої є своєрідний поділ праці: рядові депутати здійснюють парламентську діяльність за конкретними напрямками, а лідерство забезпечує координацію та розподіл повноважень у рамках партійної групи. Створюється своєрідний корпоративний дух - так, голосуючи всупереч позиції своєї групи, депутат ризикує в майбутньому залишитися без підтримки вже своїх законодавчих ініціатив. Це є загальні теоретичні концепції, які детально описані Е. Гаррі, Дж. Губером, В. Коксом, Г. Тсебелісом та ін., які можна успішно застосувати для пояснення особливостей функціонування партійних груп ЄП [26, с.211-213].

ЄП контролюють дві найбільші партійні групи: лівоцентристська група Партії європейських соціалістів (ПЄС) та правоцентристська група Європейської народної партії (ЄНП). Обидві мають стабільно значне представництво в усіх скликаннях Європарламенту і в сумі контролюють від 50 до 70 % місць у ньому [9, с. 141]. Центристське положення в ЄП займає партійна група Європейської ліберально-демократичної партії реформ, котра з 2004 р. має назву Альянс лібералів та демократів за Європу (АЛДЄ). Частка лібералів у ЄП коливається від 7 до 13 % і протягом останнього часу має тенденцію до зростання. На лівому фланзі ЄП розташована група комуністичних та крайніх лівих партій - Конфедеративна група європейських об'єднаних лівих/північних зелених лівих (GUE-NGL) і союз зелених та регіоналістів - група Зелені/ЄВА. Часка їхньої присутності в ЄП коливається між 4 і 7 % для кожної групи.

Правий фланг ЄП є доволі фрагментованим і нестабільним. Традиційно існувало дві групи консервативних партій. Одна базувалася на основі британських консерваторів, а інша - на основі французьких голістів. Перша припинила своє існування після того, як у 1992 р. Консервативна партія Великої Британії приєдналася до групи ЄНП, а друга, навіть після того як її покинули голісти, продовжувала існувати до 2009 р. під назвою «Союз за Європу націй». Після виборів 2009 р. залишки цієї групи разом з британськими та чеськими консерваторами утворили нову консервативну групу Європейських консерваторів та реформаторів (ЄКР) чисельністю 54 депутати (7,3 %). Ще одним сегментом політичного спектру ЄП є антиєвропейці, котрі у складі різних груп присутні в ЄП починаючи з четвертого скликання і на сьогодні формують групу «Європа свободи та демократії» (4,3 %). Найкращий спосіб визначення рівня єдності партійних груп - обчислення частоти, з якою група голосує як одне ціле. Для цього використовується так званий «індекс згуртованості» (agreement index). Його обчислюють на основі поіменного голосування депутатів певної групи за спеціальною формулою:

де AI - індекс згуртованості, Y. - кількість колосів «за» в партійній групі і, N - кількість колосів «проти», A - кількість депутатів, що утрималися. Індекс 1 означає, що група повністю єдина під час голосування, якщо ж індекс дорівнює 0 - група демонструє повну відсутність єдності [26, c. 215].

Таблиця 2.1 Показники індексу згуртованості для партійних груп ЄП (1979 - 2010), Індекс згуртованості партійних груп (ІЗ), Партійні групи (1979-1984) (1984-1989) (1989- 1994) (1994-1999) (1999 - 2004) (2004 - 2009) (2009 - 2010)

Примітки: ПЄС (Партія європейських соціалістів): Група соціалістів, Група ПЄС, Прогресивний альянс соціалістів та демократів (СД); ЄНП (Європейська народна партія): Група християнських демократів, Група ЄНП, Група ЄНП-ЄД; ЄЛДПР (Європейська ліберально-демократична партія реформ: групи ЄЛДПР та АЛДЄ, Крайні ліві: Комуністична група, Ліва єдність, Європейські об'єднані ліві, Конфедеративна група GUE-NGL; Голлісти та ін.: Європейський демократичний альянс, Об'єднання для Європи, Союз за Європу націй; Зелені та ін.: Група «Веселка» (1984-89), Група зелених, Зелені/ЄВА; Консерватори (Британські консерватори та ін.): Група європейських демократів, Група європейських консерваторів та реформістів; Країні праві: Група європейських правих; Регіоналісти та ін.: Група «Веселка» (1989-94), Європейський радикальний альянс; Антиєвропейці: «Європа націй», Група незалежних за Європу націй, «Демократія та різноманіття», «Незалежність та демократія», Європа свободи та демократії; Незалежні: Група технічної координації та захисту незалежних груп і членів, Технічна група незалежних.

У таблиці 2.4 бачимо, що рівень єдності партійних груп ЄП є досить високим і має тенденцію до зростання [6, с. 42]. Середній показник згуртованості для шести основних груп сягнув 0,823 в ЄП першого скликання (1979) і 0,902 - на початку роботи ЄП сьомого скликання (2009). Показники згуртованості партійних груп ЄП є дещо нижчими, аніж відповідні показники в національних парламентах у системах з парламентською моделлю управління. Однак, порівняно з Конгресом США, вони є більш згуртованими. В 16-му скликанні Конгресу коефіцієнт згуртованості для демократів і республіканців сягнув 0,78 та 0,82 відповідно, тоді як у ЄП шостого скликання коефіцієнт згуртованості трьох найбільших груп коливався від 0,88 до 0,91 [33, с.54].

Таблиця 2.2 Показники індексу згуртованості національних партійних делегацій у ЄП

Центрами лояльності для депутатів ЄП є не тільки їхні партійні групи, а також і національні делегації. Таблиця 2.5 демонструє рівень згуртованості національних делегацій ЄП. Як ми бачимо, ідеологічна орієнтація та приналежність до транснаціональних партійних груп для депутатів ЄП має більшу вагу під час голосування, аніж їхня національна приналежність. У середньому коефіцієнт згуртованості національних делегацій коливається між 0,6 і 0,8 і має тенденцію до зменшення [17, с. 219].

Розширення ЄС у 2004 р. майже не вплинуло на рівень згуртованості партійних груп ЄП. Політичні партії з країн Центрально-Східної Європи загалом добре вписалися у вже наявну структуру партійних груп, посиливши більшою мірою правоцентристський блок та блок євроскептиків. Характерно, що депутати з нових країн-членів проявляють вищий рівень згуртованості в рамках національних делегацій, аніж це притаманно для депутатів зі старих країн-членів [7, с.162].

2.3 Партійна конкуренція та формування коаліцій

Конкуренція політичних партій є однією з основних особливостей ефективного функціонування демократії. Натомість ухилення партій від взаємної конкуренції і утворення «партійних картелів» веде до зростання апатії серед виборців та появи великої кількості протестних голосів [8, с. 75].

Зростання повноважень ЄП поставило питання про те, чи відповідає даний законодавчий орган ЄС принципам демократичності в контексті наявності в ньому конкуренції між політичними партіями. На думку українських вчених А. Романюка та Ю. Шведи, від самого початку побудова Європейської Спільноти базувалася на принципі «нейтралізації ідеології», а відтак і виключення партійної конкуренції. Рішення приймалися на основі максимально можливого консенсусу та через процес порозуміння різних, часом протилежних і конфліктних національних інтересів [42, с. 179]. Однак Маастрихтський договір значною мірою зруйнував технократичний характер функціонування ЄС, надавши йому імпульсів політизації та демократизації. Саме після Маастрихту розпочався активний розвиток транснаціональної та наднаціональної активності європейських політичних партій [1, с. 26].

Рівень конкурентності партійних груп ЄП та особливості формування коаліцій визначаються чинниками, які мають переважно позапарламентське походження. По-перше, як і у випадку зі згуртованістю партійних груп, у зв'язку з відсутність в ЄС залежного від парламентської більшості уряду відпадає потреба в існуванні стабільної парламентської коаліції, яка б на постійній основі підтримувала діяльність уряду. Тому існування більшості в ЄП має ситуативний та багатоваріантний характер.

По-друге, тривалий час, коли ЄП у законодавчому процесі Євросоюзу відігравав другорядну роль, створилася практика, яка спонукала депутатів навіть протилежних поглядів знаходити компромісні рішення, для того щоб демонструвати спроможність ЄП бути ефективним та результативним гравцем у політичній системі ЄС. Наслідком цього стало формування широких коаліцій у складі груп ЄНП та ПЄС, до яких досить часто долучалися представники інших партійних груп.

По-третє, формуванню широких коаліцій сприяє і процедура прийняття рішень у ЄП абсолютною більшістю. А оскільки явка на засіданнях є вкрай низькою і становить приблизно 65-75 %, то для прийняття рішень потрібна навіть підтримка % присутніх на засіданні депутатів [9, с. 41].

З іншого боку, як показують емпіричні дані, в міру зростання повноважень ЄП зростає і конкуренція між політичними партіями. Починаючи з середини 90-х рр. показник згуртованості Європарламенту як єдиного цілого має тенденцію до зменшення, як видно в рис. 2.2 [11, с. 137], внаслідок зменшення одностайного голосування та голосування переважною більшістю. Це свідчення руху в напрямку до більш демократичного парламенту з мінімальною виграшною більшістю та мінімально програшною меншістю.

Рис.2.1 Показник індексу згуртованості для ЄП як єдиного цілого (1979-2004)

У ЄП політичний процес відбувається в рамках двовимірної шкали. Першим виміром є традиційна для європейських країн шкала ліво-правої орієнтації, де конкуренція відбувається навколо соціоекономічних питань. Другий вимір полягає в протистоянні прихильників та противників подальшої інтеграції [22, с.195].

Таблиця 4 демонструє відсоток разів, коли більшість однієї партійної групи голосувала таким же чином як і більшість іншої партійної групи в кожному з шести скликань ЄП. Результати показують, що в основному формування коаліцій відбувалося в межах виміру ліво-правої орієнтації, де партійні групи голосують разом з ідеологічно ближчими групами. Наприклад, у першому скликанні ЄП група ЄНП частіше голосувала разом з лібералами, ніж з соціалістами, і частіше з соціалістами, аніж з крайніми лівими. Схожим чином у п'ятому скликанні соціалісти більш охоче голосували з зеленими, ніж з крайніми лівими, і з лібералами - ніж з групою ЄНП. Відповідно до чисельності та рівня впливовості партійних груп (таблиця 1) можна визначити варіанти коаліцій, які можуть утворюватися в ЄП. На рис. 2.2 зображено вісім конфігурацій коаліцій у ЄП шостого скликання (2004-2009).

Надширока коаліція, котра об'єднує понад 70 % голосів, та широка коаліція з більш як 60% голосів є найефективнішими в процесі прийняття рішень. Однак вони не є ідеологічними. Окрім цих двох існують ще дві виграшні коаліції з чітко вираженим ідеологічним характером: лівоцентристська (51,1 %) та широка права коаліція (54,9 %). Для лівоцентристів здобути перемогу в голосуванні можна лише за умови майже стовідсоткової участі депутатів у голосуванні та їхньої одностайності, чого вкрай важко досягти.

Широка права коаліція може існувати лише щодо економічних питань, адже в соціальних та інтеграційних питаннях існують суттєві розбіжності між лібералами та правими консерваторами. Ліберали щодо економічних питань схильні більше голосувати разом з правими групами, а щодо соціальних питань - з лівими.

Таблиця 2.2 Особливості спільного голосування партійних груп ЄП (1979 - 2006)

Також у ЄП шостого скликання можна виділити існування ще однієї коаліції, яка виступала за подальше поглиблення інтеграції і контролювала близько 80 % голосів. Сюди належали групи ЄНП- ЄД (окрім частини євроскептиків), ПЄС, АЛДЄ та Зелені/ЄВА. На противагу їм існувала малочисельна (бл.20%) коаліція євроскептиків у складі груп «Союз за Європу націй», Незалежність / Демократія, GUE-NGL, та неприєднаних депутатів, які в переважній більшості були представниками крайніх правих політичних партій.

Рис. 2.2 Варіанти коаліцій у ЄП шостого скликання (2004 - 2009)

Примітки: Надширока коаліція -- Група ЄНП-ЄД, Група ПЄС, Альянс лібералів та демократів за Європу (АЛДЄ); Широка коаліція -- Група ЄНП-ЄД, Група ПЄС; Ліва коаліція -- Група ПЄС, Зелені/ЄВА, ОиЕ-МОЬ; Лівоцентристська коаліція -- Група ПЄС, Зелені/ЄВА, ОиЕ-МОЬ, АЛДЄ; Правоцентристська коаліція -- Група ЄНП-ЄДАЛДЄ; Широка права коаліція -- Група ЄНП-ЄД, АЛДЄ, Союз за Європу націй; Права коаліція -- Група ЄНП-ЄД, Союз за Європу націй; Коаліція євроскептиків -- Союз за Європу націй, Група Незалежність/Демократія, ОиЕ-МОЬ.

Як бачимо, сьогодні існування широкої коаліції між групою ЄНП та соціалістами, а також залучення до неї лібералів є практично єдиною можливістю для ЄП працювати ефективно та стабільно. Відсутність прямого впливу на діяльність виконавчої влади, принцип прийняття рішень абсолютною більшістю та гетерогенність партійного складу фактично унеможливлюють стабільну конкуренцію в ЄП правих і лівих політичних сил, як це відбувається в національних парламентах багатьох європейських країн.

Рис. 2.3. Частота спільних голосувань груп ЄНП та ПЄС, (%)

Примітка: даний графік демонструє відсоток разів, коли більшість депутатів груп ЄНП та ПЄС голосували разом

Хоча дослідження показують, що спільне голосування груп ЄНП та ПЄС нині відбувається дещо рідше, аніж це було раніше (рис.2.4, [16, с. 212]), потреба в союзі цих двох сил, на наш погляд, залишатиметься й надалі. За словами А. Креппела, співпраця двох найбільших груп ЄП є необхідною передумовою збереження впливу Європарламенту на законодавчий процес ЄС, і, якщо б широка коаліція перестала існувати, з великою ймовірністю відбулася б його маргіналізація та навіть зупинка інтеграційного процесу [16, с. 360].

Висновок до розділу 2

Таким чином, викладене вище дає підстави дійти таких висновків. В Європейському Парламенті на сучасному етапі діють такі провідні партії, як Європейська народна партія / Християнські демократи, Соціал- демократична партія Європи та Європейська ліберально-демократична партія реформ. Ці політичні об'єднання почали посідати ключові позиції в Європарламенті в 1980-х роках і відіграли вирішальну роль у становленні політичної системи Європейського Союзу та в його розвитку загалом.

Партійне представництво у Європейському Союзі, як власне і сам Європарламент, спроможні обстоювати інтереси своїх виборців й тим самим значно наблизити надбудовчі інститути Євросоюзу до громадян Європи. Досягнення цієї мети покликано сприяти розвитку демократії і подоланню кризових виявів (пов'язаних з прийняттям Конституції ЄС), які мають місце у цьому унікальному міждержавному об'єднанні.

Отже, Європейський парламент за багатьма показниками нагадує національні парламенти, де основною формою організації є поділ на партійні групи, котрі функціонують на основі не національної приналежності, а ідеологічної спорідненості. Організація політичних партій у ЄП є наслідком інституційної конфігурації ЄС та внутрішньо-парламентських імпульсів. Починаючи з першого скликання 1979 р., основні партійні групи показують доволі високий рівень єдності, яка має тенденцію до зростання. Особливо це стосується груп ЄНП, ПЄС та АЛДЄ. Зростання індексу згуртованості відбувалося поступово внаслідок зростання повноважень Європарламенту. Водночас показник згуртованості Європарламенту як єдиного цілого має тенденцію до зменшення, що є свідченням руху в напрямі більш демократичного парламенту з мінімальною виграшною більшістю та мінімальною програшною меншістю.

Важливе значення для партійних груп у процесі конкуренції та утворення коаліцій мають ідеологічні та програмні засади. Кожна партійна група більш охоче голосує разом з тією групою, яка перебуває ближче до неї на шкалі ідеологічної орієнтації. Зростання ідеологічної відстані між партійними групами має негативний ефект на можливість коаліційної співпраці між ними.

Формування коаліцій у ЄП має ситуативний та мінливий характер. Існує можливість утворення різноманітних коаліційних конфігурацій як правої так і лівої орієнтації, однак найефективнішою з точки зору стабільності ухвалення рішень залишається широка коаліція християнських демократів/консерваторів (ЄНП) та соціалістів (ПЄС).

партія коаліція європарламент молодіжний

Розділ 3. Шляхи розвитку европейської народної партій та рухів европейського союзу

3.1 Виникнення та розвиток Європейської народної партії

Європейська народна партія (англ. European People's Party, EPP) -- об'єднана загально-європейська політична партія, котра поєднує окремі національні християнсько-демократичні та консервативно-буржуазні партії. Чисельно найбільше загальноєвропейське партійне об'єднання Європи. Заснована в 1976 році.

Європейська народна партія (ЄНП) панєвропейска право-центристська загальноєвропейська політична партія. Заснована в 1976 році, ЄНП включає як колективні члени християнсько-демократичні, націоналістичні, консервативні та інші, орієнтовані в рамках право-центристської частини політичного спектру, партії країн Європи.

З представлених сьогодні в Європейському парламенті транснаціональних політичних партій пізніше за всіх передвиборний маніфест євровиборів обнародувала Європейська народна партія (ЄНП), найвпливовіша на сьогодні політична формація в масштабах ЄС. Деякі вітчизняні коментатори жартома іменують ЄНП, створену ще в 1976 році на основі християнсько-демократичних партій країн - членів ЄС, «європейською партією влади». Думається, таке визначення - правда, з урахуванням реальної багатопартійності в Європі - недалеко від істини[52].

Насправді, сьогодні ЄНП представлена у всіх країнах - членах Союзу. Разом з «Європейськими демократами» ЄНП складає найбільшу депутатську групу в самому Європарламенті; у цій групі беруть участь майже 267 євродепутатів від ЄНП. Європейська народна партія налічує в своїх рядах 10 з 27 членів Європейської комісії, зокрема її голови португальця Мануеля Баррозо. У переважній більшості країн - членів Союзу діють уряди, в яких полягають міністри від партій, що беруть участь в ЄНП. 13 прем'єр-міністрів держав - членів ЄС належать до «народної» політичної сім'ї, зокрема Ангела Меркель, Николя Саркозі, Сильвіо Берлуськоні, Жан-Клод Юнкер, Костас Караманліс, Дональд Бляк. Всі ці політики мають по-справжньому загальноєвропейську популярність. Власне ЄНП очолює колишній глава бельгійського уряду Вільфред Мартенс, також вельми відомий в Старому Світлі політик.

Сьогодні до складу ЄНП входять майже 40 партій, як правило, впливових у себе на батьківщині. Головним чином, це правоцентристські партії, багато хто має християнсько-демократичне коріння. Серед найбільш впливових можна назвати німецький ХДС, французький Союз за народний рух, італійський «Народ Свободи», іспанську Народну Партію, а також Національну коаліційну партію (Фінляндія), «Нову демократію» (Греція), «Фіне Гейл» (Ірландія), Християнсько-демократичний заклик (Нідерланди), Цивільну платформу (Польща), Соціал-демократичну партію (Португалія), Помірну коаліційну партію (Швеція). Поза всяким сумнівом, по величині «політичної ваги» в сучасній Європі закумульований в ЄНП правий центр домінує сьогодні в більшості вхідних в Євросоюз держав[44].

ЄНП це «об'єднання політичного центру, чиє коріння лежить в глибинах історії європейської цивілізації. Вона об'єднує національні партії з близькою ідеологією в державах-членах і асоційованих членах ЄС, а також підтримує близькі контакти з країнами можливими кандидатами».

ЄНП включає 16 розділів урядів країн членів Європейського союзу і 6 розділів урядів країн, що не входять в ЄС, також 13 членів Європейської комісії (зокрема голови Комісії), голова Європейської ради, голова Європейського парламенту і найбільша ...