Особливості створення та діяльності політичних партій Європейського Союзу

Італійська Християнсько-демократична партія - «партія відносної більшості», яка є постійною керівною політичною силою в країні після другої світової війни в коаліції з Соціалістичною, Соціал- демократичною, Республіканською та Ліберальними партіями[44, с. 62].

Соціально-християнська партія Бельгії, яка відіграє роль однієї з політичних основ, оскільки з 1947 року вона не втрачала владних позицій, а лише змінювала партнерів по коаліції. Варто зауважити, що до 1970 року в країні діяли переважно загальнобельгійські партії, найпотужнішою з яких була Соціально-християнська (створена в 1945 році як спадкоємниця існуючої з ХІХ ст. Католицької партії).

Християнсько-соціальна народна партія Люксембургу - ХСНП. Заснована у 1870 році, ця партія захищає інтереси заможних верств населення. Починаючи з 1919 року, вона стає найвпливовішою партією країни; під час другої світової війни ХСНП очолювала керівництво державою, залишаючись при владі і після її закінчення. У період з 1945 року до 1947 року керувала країною разом з Люксембурзькою соціалістичною робітничою партією, Комуністичною партією та Патріотичним демократичним рухом. До 1958 року і в період 19641968 років ХСНП відігравала головну роль у блоці з соціалістами, а у 1959-1964 і 1969-1974 роках - в коаліції з демократами. Політична стабільність та ефективне законодавство у банківській сфері привернули потужні капіталовкладення у промисловість та сферу послуг Люксембургу[42, с. 97].

Три Нідерландські Християнсько-демократичні партії - Католицька народна (створена в 1945 році), Антиреволюційна протестантська (створена в 1878 році) та Християнсько-історичний союз (реформаторського спрямування, створений у 1908 році). Ці партії заснували найпотужнішу політичну партію Нідерландів - Християнсько-демократичний Заклик, що є активним членом політичної групи ЄНП/ХД та членом міжнародного об'єднання християнсько-демократичних партій.

Християнсько-демократичний союз (ХДС) і Християнсько- соціальний союз (ХСС) (Christlich Demokratische Union Deutschlands (CDUD) - нім., Christlich-Soziale Union in Bayern e.V. (CSUB). Це дві найвпливовіші політичні партії в Німеччині створені після другої світової війни. Німецький Християнсько-демократичний союз - це консервативна народна партія християнського світогляду, була заснована у 1945 році у Берліні та Рейнланді. На федеральному рівні діє з 1950 року. ХДС не висуває кандидатів в органи влади у Баварії, де функціонує ХСС, який є її союзником по парламентському блоку в національному масштабі. Обидві партії виражають передусім інтереси представників бізнесу, аграрного сектору і «білих комірців» (управлінців, технічних робітників та інших категорій службовців в основі «верхнього» та «середнього» прошарку) і користуються особливою підтримкою на півдні. ХДС та ХСС виступає за забезпечення гарантій прав приватної власності та подальший розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки в Німеччині, а також поглиблення інтеграції країни в європейські економічні та воєнні структури. ХДС була правлячою партією у 1949-1969 роках, коли країною керували такі відомі політичні й державні діячі, як К. Аденауер і Л. Ерхард, і повернулися до влади у 1982 році під керівництвом Г Коля в коаліції з Вільною демократичною партією [43, с. 75].

Партія пережила стрімкий розвиток при К. Аденауері (1950-1963 роки). У 1957 році ХДС отримав абсолютну більшість у бундестазі, що стало єдиним випадком в післявоєнній історії Німеччини. За цей час ХДС не був, на відміну від СДПН, типовою партією, основою якої було індивідуальне членство, але завдяки успішній політиці К. Аденауера партія користувалась широкою підтримкою виборців. Лише після 1969 року, коли ХДС не отримав необхідної кількості голосів, партія почала агітацію, щоб привабити нових членів. У період з 1969 по 1978 роки чисельність ХДС виросла з 304 тис. до 675 тис. членів. Станом на 30 червня 1989 року вона складала 668 тис. осіб. Керівниками після К. Аденауера (до 1963 р.) були Л. Ерхард (до 1966 р.), К. Г. Кізінгер (до 1971 р.), Р. Барцель (до 1973 р.), Г. Коль (до 1998 р.), після нього - В. Шойбле і з 16 лютого 2000 року цю посаду обійняла А. Меркель. П'ять разів керівники ХДС були президентами Федеративної Республіки Німеччина: Х. Любке, К. Карстенс, Р. фон Вайцзеккер, Р. Херцог, Х. Кьолер, і пять разів - Федеративними канцлерами: К. Аденауер, Л. Ерхард, К. Г Кізінгер, Г Коль та А. Меркель[5, с. 93].

ХДС завжди виступала за європейську інтеграцію Німеччини, її включення у західні структури безпеки, насамперед НАТО.

Союз на захист нової республіки (1958 р.) і Демократичний союз праці (1959 р.) у Франції, які у результаті злиття партій в 1962 році сформували Об'єднання на підтримку республіки (Союз за президентську більшість). До 1967 року політичне об'єднання мало назву Союз на захист нової республіки / Демократичний союз праці, а потім Союз демократів на захист П'ятої республіки. З 1971 року до грудня 1976 року об'єднання називалось Союзом демократів на захист республіки. Союз, заснований у 1976 році Ж. Шираком, проголошує себе послідовником голлістської традиції, започаткованої в 1947 році генералом де Голлем і орієнтованої на об'єднання французького народу. Союз за президентську більшість - це правляча ліберально- консервативна партія у Франції, що виникла в 2002 році. її політичне кредо - активна зовнішня політика, консерватизм, стимулювання розвитку регіонів, інтеграції в Євросоюз.

Поміркована коаліційна партія Швеції та Християнські демократи. Система політичних партій Швеції тривалий час була однією з найстаріших у західному світі.

Слабка на початкових етапах співпраця ЄНП/ХД переросла згодом у тісну координацію зусиль, що знайшло своє відображення в її політичній програмі. У липні 1979 року, як раз перед першими виборами до Європейського Парламенту, партія змінила свою назву на Європейську народну партію (група християнських демократів). Варто також зазначити, що ЄНП/ХД - це «одне з європейських об'єднань, яке взяла на себе сміливість назватися саме партією, а не об'єднанням чи федерацією» [13, с. 43].

До 1989 року вона функціонувала у формі двох окремих груп: група Народна партія та група Європейські демократи. У 1994 році ці дві групи об'єдналися і створили потужний політичний осередок в Європарламенті, який переміг групу Європейських соціалістів, відтіснивши її на друге місце. Перемогу цієї політичної групи ще пояснюють відносною стабільністю політичних партій цього спрямування в державах-членах ЄС. Зокрема у переважній більшості держав-членів домінують саме партії консервативного, християнсько-демократичного або центристського напрямів.

Група Європейська народна партія (християнські демократи) та Європейські демократи складається, як зазначалося вище, з 264 представників держав-членів, що складає 37 % загальної кількості. Це найбільша політична група в Європарламенті та єдина політична група, яка включає представників 25 держав-членів: Німеччина (49 осіб), Великобританія (27), Італія (24), Іспанія (24), Франція (17), Польща (15), Чехія (14), Угорщина (13), Греція (11), Португалія (9), Словаччина (8), Нідерланди (7), Австрія (6), Бельгія (6), Швеція (6), Ірландія (5), Фінляндія (4), Словенія (4), Кіпр (3), Латвія (3), Люксембург (3), Литва (2), Мальта (2), Данія (1), Естонія (1) [70].

Повноправними членами ЄНП/ХД є тільки партії держав-членів. На противагу іншим партійним блокам, в ЄНП/ХД практикується й індивідуальне членство. Контакти з партіями такого самого спрямування поза межами Європейських Спільнот до 1988 року здійснювались через Європейський Союз Християнських Демократів (ЄСХД). До блоку входить 45 членських партій держав-членів ЄС. Після вступу Болгарії та Румунії до Євросоюзу ЄНП/ХД поповнилася однопартійцями із квотами та 10 осіб відповідно. Сьогодні у складі Європейської Народної Партії є лідери таких країн: прем'єр-міністр Іспанії, прем'єр-міністр Італії, прем'єр-міністр Люксембургу, канцлер Австрії, віце-прем'єр-міністр Фінляндії, прем'єр-міністр Португалії, прем'єр-міністр Данії, прем'єр- міністр Франції, прем'єр-міністр Нідерландів, прем'єр-міністр Мальти, прем'єр-міністр Норвегії, президент Кіпру.

3.2 Ідеологічні засади Європейської народної партії

Європейська народна партія (Християнські демократи) (англ. European People's Party (Christian Democrats), скор. англ. EPP) -- найбільша фракція в Європейському Парламенті, дотримується правоцентирської ідеології.

Аналізуючи історичні передумови створення зазначеної європейської політичної групи, слід звернути увагу на те, що ідейними творцями ЄНП/ ХД стала група депутатів Парламентської Асамблеї, які знаходились під впливом ідей К. Аденауера та Р. Шумана. Виконуючи обов'язки голови Європарламенту, Р.Шуман усіма можливими засобами намагався прискорити інтеграцію Європи. Варто також зазначити, що представників цієї фракції десять разів обирали головами Парламенту. До групи Європейської Народної Партії входять 53 правоцентристські партії Європи, які мають християнсько-демократичну або консервативну ідеологію. Наведемо кількісне і партійне представництво в ЄНП/ХД - основних центристських та правоцентристських сил 28 держав-членів.

Як основний елемент виборчої кампанії по європейських виборах 2009 року ЄНП представляє свій передвиборний маніфест на партійному конгресі у Варшаві в квітні 2009. Він включає наступні вимоги[51]:

Створення більшого числа робочих місць. Проведення реформ освіти і вкладення інвестицій в освіту, безперервне навчання і робота із створення для всіх рівних шансів.

Слід уникати протекціонізму. Фінансова і грошово-кредитна політика повинна бути скоординована.

Підвищення прозорості фінансового ринку і контролю над ним.

Зробити Європу лідером в області екологічно-чистої техніки.

Збільшити частку поновлюваних джерел енергії щонайменше на 20 % від загального енергобалансу.

Створити для працюючих батьків дружні робочі умови. Повинні бути досягнуті кращі умови для мешкання і для догляду за дитиною, доброзичлива до сімей податкова політика і повинні заохочуватися відпустки по догляду за дитиною.

Європа повинна знайти стратегію для того, щоб привертати кваліфікованих працівників зі всього світу, щоб зробити європейську економіку більш конкурентноспроможной, динамічною і заснованою на знаннях[42].

Після того, як правила Європейського союзу з приводу регулювання Європейських партій були змінені, стало можливим створювати Європейські фонди, які безпосередньо пов'язані з партіями. У тому ж році EPP заснувала офіційний мозковий центр, Центр європейських досліджень(CES). CES включає членів різних національних мозкових центрів і фондів. Для партій-членів EPP найбільш близькими організаціями є Фонд ім. Конрада Аденауєра (Християнсько-демократичний союз), фонд ім. Ганса Зайделя (Християнсько-соціальний союз Баварії), Fundacion para el Analisis у los Estudios Sociales (Народна партія), Constantinos-Karamanlis інститут для демократії (Нова демократія), фонд ним. Ярла Хяльмарсона (MOD), Політична академія Австрійської народної партії та інші.

Прийнятий в квітні передвиборний Маніфест ЄНП носить бойову назву «Битва за Європу», підтверджуючи тим самим гаряче бажання правоцентристів зберегти лідируюче положення в ЄС, і зокрема, в Європарламенті. На самому початку документа ЄНП стверджує, що інтеграція не тільки принесла Європі мир, свободу і стабільність, але і привела до неведанной раніше кооперації між країнами і народами і безпрецедентному процвітанню. Заявляючи, що «тільки єдина Європа сприяє правильнішій глобальній системі», європейські «народники» відзначають, що тільки розвиток соціальної ринкової економіки здатний дати «кращу відповідь на нинішню кризу». Відповідаючи на випади Партії європейських соціалістів, ЄНП у свою чергу переконує виборців, що реалізація ініціатив соціал-демократів привела б до зменшення реальних робочих місць і підриву ролі ЄС в світі. В той же час, Маніфест ЄНП обумовлює, що цій транснаціональній партії чужий нестримний ринковий фундаменталізм. ЄНП не проти регулювання міжнародної фінансової і економічної системи, але при підтримці строгих правил для суб'єктів ринку[36].

У Маніфесті безумовно мовиться, що правий центр, як і раніше, підтримує суть основних політичних договорів ЄС, зокрема Лісабонського. При цьому для ЄНП важливе місце займає питання про пропаганду серед громадськості цінностей Євросоюзу. А до них народники відносять не тільки свободу, мир, демократію і процвітання, але і відповідальність, людська гідність, рівність полови. У очах ЄНП Євросоюз повинен бути перш за все «Європою цінностей».

У патерналістському дусі, такому властивому християнській демократії, Маніфест ЄНП підтверджує, що солідарність залишається основою суспільства. Проте вона не повинна суперечити принципам ринкової економіки і вести до протекціонізму, встановлення якого, з погляду ЄНП, надасть згубну дію на європейську економіку. У економічній частині свого передвиборного документа правоцентристи закликають до посиленої координації податкової і валютної політики в масштабах ЄС, «перебудові міжнародної фінансової архітектури», використовуючи переважно структури типу «Великої двадцятки». Також ЄНП ратує за «прозорість фінансової системи», твердішу координацію європейської політики в області наукових досліджень (виділення на цю область до 3% від комунітарного ВНП), підвищення інвестицій в «зелені технології», розвиток загальноєвропейських транспортних програм.

І на національному, і на панъевропейском рівні партії, що входять в ЄНП, приділяють велику увагу тематиці безпеки. З одного боку, ЄНП говорить про те, що необхідне в рамках всього Євросоюзу поважати і захищати людську гідність мігрантів. Але тут же слідують чіткі пункти, що акцентують увагу на боротьбу з нелегальною імміграцією і встановлення принципу «європейської переваги» при пристрої на роботу в країнах - учасницях Союзу. ЄНП виступає за зміцнення кооперації органів поліції і юстиції, встановлення загальноєвропейських правил прийому іммігрантів, розвиток «глобальної співпраці» з країнами, що розвиваються, з цього питання, сумісний ефективний захист меж ЄС від незаконних іммігрантів. Рівним чином ЄНП ставить питання про продовження реформування Загальної сільськогосподарської політики і інших загальних політик ЄС - з тим, щоб примирити виклики екології і інтереси «суб'єктів ринку»[47].

На відміну від колишніх років, праві турбувалися цього разу і питаннями, пов'язаними із захистом навколишнього середовища. У Маніфесті затверджується, що «боротьба проти кліматичних змін - наша відповідальність перед майбутніми поколіннями». ЄНП, з свого боку, відгукується на таку модну в сучасній Європі тему, пропонуючи до 2020 року скоротити викиди газів приблизно на 30%, створювати за рахунок європейських фондів і програм так звані «зелені робочі місця», заохочувати співпрацю держав і ТНК в екосфері, негайно приступити до введення «енергозберігаючих заходів» для економічних підприємств і житлових приміщень, удосконалювати європейську інноваційну політику в енергосфері.

Тема реформування європейських інститутів, сьогодні цілком підвладних ЄНП, в Маніфесті не піднімається. В той же час мовиться, що партії - члени ЄНП, знаходячись в своїх країнах у влади, сприяють підвищенню «життєздатності» системи соціальної безпеки, модернізації пенсійної системи у дусі встановлення солідарності між поколіннями, вдосконаленню сімейної політики, підвищенню в суспільствах освітнього цензу.

Особливу увагу приділили розробники європейської «партії влади» розділу Маніфесту, присвяченому проблемам світової політики. У міжнародній області європейські народники виділили декілька ключових пріоритетів. Два з них - розвиток трансатлантичних відносин з США як «кооперація двох рівних партнерів», і боротьба з тероризмом, головними союзниками в якій «природним чином» знову ж таки є Сполучені Штати і НАТО, демонструють основний геополітичний вектор зовнішньополітичних устремлінь «народників». Постулат про «запобігання новій холодній війні» має на увазі розвиток всебічних відносин з Китаєм і «реалістичного діалогу» з Росією. При цьому в Маніфесті ЄНП указується, що «європейські цілі і цілі Російської Федерації не завжди знаходяться в гармонії». Є і особливий пункт «Європа - арена миру», де показано, де ці цілі можуть розходитися. Там, зокрема, мовиться про «зміцнення демократичних інститутів в країнах СНД», що, по суті справи, означає оголошення цих держав потенційною сферою впливу ЄС[32].

Не забувають в ЄНП і про експансію на південному напрямі - в програмному маніфесті підтверджено особливе значення Середземноморського союзу.

Критичний аналіз платформи ЄНП показує, що підходи сучасних правоцентристів, при всьому «соціальному нальоті», лежать в руслі ідей неолібералізму і атлантізма. Власне, це відповідає реальній внутрішній і зовнішній політиці правих урядів в країнах - членах Союзу. Тому успіх ЄНП на прийдешніх євровиборах лише підтвердить нинішню домінуючу політику ЄС. А цей успіх цілком реальний. Не дивлячись на кризу і значні, по мірках ЄС, соціальні потрясіння, судячи з усього, червневі вибори не приведуть в масштабах всього Союзу до серйозного полевелінню. Принаймні, по всіх результатах опитів в чотирьох провідних країнах-членах (Німеччині, Франції, Великобританії, Італії), перемогу отримають саме правоцентристські партії. По опитах, ЄНП збереже статус «першої європейської партії», вона реально претендує на 250 мандатів. Проте, точну розстановку в новому складі Європарламенту ми дізнаємося лише після 7 червня.

3.3 Діяльність Європейської народної партії в Європейському парламенті

З моменту заснування Європейського парламенту його позиції в системі керівних органів ЄС істотно зміцнились. Із набуттям чинності Лісабонським договором його повноваження розширились до повноважень Ради Міністрів ЄС. Нині прийняття більшості рішень у сфері загальноєвропейської зовнішньої політики потребує участі Європарламенту. Зокрема, попереднього схвалення Європарламенту вимагає укладення договорів про приєднання нових держав-членів до ЄС, а також окремих міжнародних угод ЄС із третіми країнами (в тому числі й Угоди про асоціацію) або міжнародними організаціями[1].

Разом із зростанням ролі Європарламенту у політичному житті ЄС, посилюється вплив європейських транснаціональних політичних партій на європейські політичні процеси. Вони не лише формують політику Європарламенту, але й здійснюють непрямий вплив на прийняття рішень в інших інституціях ЄС. Так, провідні європартії (Європейська народна партія, Партія європейських соціалістів та Європейська ліберально-демократична та реформістська партія) регулярно проводять координаційні наради керівників партій із головами держав з метою узгодження їх позицій напередодні засідань Європейської ради. З метою вироблення членами однієї партії спільної лінії у певних сферах політики ЄС європартії також організовують зустрічі із міністрами в окремих галузях напередодні засідань Ради Міністрів ЄС[2]. Окрім цього європартії підтримують тісні зв'язки із єврокомісарами, які представляють політичні партії, що входять до складу їх політичних груп в Європарламенті. До того ж експерти відзначають тенденцію зростання впливу європарламентаріїв на внутрішньополітичні процеси в країнах-членах ЄС[3].

Найвпливовішою політичною силою у складі нинішнього Європарламенту залишається група Європейської народної партії, чиї представники головують у 10 з 22 парламентських комітетах, ще в п'ятьох - обіймають посади заступника голови[5]. Сильні позиції Європейської народної партії у Європарламенті підкріплюються підтримкою правоцентристської більшості у двох інших інститутах ЄС, які беруть участь у законодавчому процесі: Раді ЄС та Європейській комісії[6].

Основні фактори прийняття рішень у Європейському парламенті

Наднаціональний чинник (партійна належність) відіграє дедалі більшу роль при прийнятті рішень у Європарламенті. Аналіз результатів голосувань за останні 25 років свідчить про посилення ідеологічних кліважів у парламенті кожного наступного скликання, в той час, як вплив національних, регіональних інтересів, а також індивідуальних уподобань на вибір європарламентаріїв поступово нівелюється[7]. Нині саме партійна належність, а не національні інтереси або про/анти-євроінтеграційні позиції є визначальним чинником поведінки як окремих парламентаріїв, так і політичних груп Європарламенту.

Свідченням цього процесу є зростання консолідованості політичних груп європартій у Європарламенті кожного наступного скликання. У парламенті сьомого скликання показники згуртованості політичних груп є достатньо високими: від 0,82 до 0,93 (при максимальному значенні 1), за винятком групи «За вільну і демократичну Європу» (EFD) - 0,49). Вони значно перевищують коефіцієнт консолідованості європарламентаріїв за національною ознакою[8]. Голосуючи, більшість європарламентаріїв дотримуються курсу своєї політичної групи, таким чином розподіл голосів здебільшого відбувається за ідеологічною лінією ліві/праві.

Найбільш згуртованою політичною групою із найсильнішою внутрішньопартійною дисципліною у нинішньому складі Європарламенту є група Європейської народної партії (EPP)[9].

Ще одним фактором, що впливає на результати голосувань у Європарламенті, є формат утворюваних політичними групами коаліцій. Визначальну роль при створенні коаліції відіграє ідеологічна дистанція між партіями[10]. Зазвичай у Європарламенті формується два типи коаліцій:

- «широка коаліція», що створюється на базі груп Європейської народної партії (EPP), «Прогресивний соціал-демократичний альянс» (S&D) та Європейської ліберально-демократичної групи (ALDE);

- лівоцентристська та правоцентристська коаліції на чолі із групою Європейської народної партії та групою «Прогресивний соціал_демократичний альянс».

Аналіз коаліційної поведінки політичних груп у Європарламенті першого-п'ятого скликань показав, що ліво- та правоцентристи частіше об'єднувались у широку коаліцію при голосування, якщо мали схожі партійні позиції у певній сфері європейської політики. При збільшенні ідеологічної дистанції між партіями частота утворення широкої коаліції зменшувалась[11].

У Європарламенті збереглася тенденція до утворення «широкої коаліції» при голосуванні з більшості питань політики ЄС, в тому числі з питань зовнішньої політики[12]. Проте, у певних сферах політики ЄС (екологія, охорона здоров'я, громадянські свободи, гендерна рівність, розвиток, міжнародна торгівля) конкуренція між політичними групами різного ідеологічного спрямування посилилась[13]. Європейські експерти[14], прогнозують дальше посилення впливу ідеологічного чинника на коаліційну поведінку політичних груп Європарламенту.

3.4 Місце молодіжних організацій Європейської народної партії в Європейському молодіжному русі та їх вплив на молодіжний рух України

Молодь віком від 15 до 24 складає 18 % населення планети, а діти до 15 років - ще 30 %, що в цілому становить майже половину світового населення [1, с. 3]. Ця група населення має свої специфічні потреби та проблеми, які потре бують особливої уваги та підходів до їх вирішен ня. Недаремно у «Всесвітній програмі дій Орга нізації Об'єднаних Націй щодо молоді до2000 року та на наступний період» серед пріоритетних сфер, що вимагають вирішення (бідність, освіта, зайнятість, участь у процесах прийняття рішень, здоров'я, злочинність), акцентується і розвиток молодіжного потенціалу [27]. Існують різні шляхи й підходи до розкриття та підтримки цього потенціалу, і серед них - ефективна молодіжна політика, що здатна стати інструментом для вирішення нагальних потреб молоді.

Залежно від інтересів та потреб молодь об' єднується в різні групи, рухи, неформальні та формальні організації, і таким чином формується сучасний молодіжний рух. Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного та соціально-політичного розвитку суспільства, а їхні зміст і форма діяльності значною мірою відображають соціокультурну, історичну, демографічну, політичну та інші складові специфіки кожної окремої країни, та ситуацій, які в ній виникають.

Молодіжні рухи завжди відігравали активну роль у розвитку суспільства та в утвердженні демократії. У світі такі рухи існуть уже багато десятиліть, всебічно підтримуються й активно розвиваються. Для України, що перебуває у процесі розбудови своєї державності, важливим для вивчення та запозичення є позитивний досвід інших країн.

Серед науковців, які розглядали питання європейського молодіжного руху, слід назвати таких: Х. Гиру, А. Дайфала, Л. Ландау, Г Сітара- ман, Р. Уоррен, К. Хансон. Для дослідження стану молодіжної політики в Європі створені спеціальні інституції, які проводять постійний моніторинг та аналізують цю проблематику. Однією з найвпливовіших серед них є Європейський центр знань з молодіжної політики [26]. В Україні аналогічною структурою є Державний інститут сімейної та молодіжної політики [2], котрий постійно передає дані до Європейського центру знань з молодіжної політики, а працівники обох структур регулярно проводять спільні заходи. Серед українських дослідників проблем молоді та розвитку молодіжних рухів треба назвати М. Головатого, Т. Ковалеву, О. Корнієв- ського, Н. Латову, Ю. Латова, Г. Лукса, В. Павловського, І. Селезнева, О. Тарасова.

Російські науковці пропонують ввести окрему науку ювенологію - комплексне міждисциплінарне знання про молодь, що використовує в своїй діяльності дані соціології, психології, політичних наук, педагогіки та філософії [19]. В Україні поки що ювенологія не набула поширення, а дослідження молодіжних рухів та молодіжної політики є стихійним.

Є різні підходи до визначення поняття молодіжного руху. Зокрема, дослідниця О. Ареф'єва визначає молодіжний рух як масову форму соці альної активності молоді, яка спрямована на зміну системи наявних громадянських відносин [10, с. 124]. Є. Костенко вважає, що молодіжний рух - це масова організована соціально-політична активність, спрямована на реалізацію як специфічних вимог і цілей молодого покоління, так і цілей інших громадських груп, об'єктивні інтереси яких відповідають інтересам молоді [8, с. 37]. На думку Н. Хохлової, молодіжний рух - це сукупність молодіжних організацій, що їх створюють активна частина молодих людей, лідери політичних партій з метою задоволення певних соціальних, політичних та особистих потреб, підготовки зміни політичної еліти [19]. О. Корнієвський та В. Якушик пропонують таке визначення молодіжного руху: це один з елементів суспільно-політичної системи, представлений певним чином організованими молодіжними громадськими (в тому числі й політичними) силами, які тією чи іншою мірою усвідомлюють свою власну специфічність - особливості свого місця та ролі в суспільстві й своїх власних (групових, стратових) інтересів, здійснюють певну діяльність, спрямовану на реалізацію цих інтересів та ствердження своєї специфічності й власної ролі в суспільстві [6, с. 7].

Найактивнішими учасниками молодіжних рухів є молодіжні організації. У Законі України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» визначено, що молодіжні громадські організації - це об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів [3]. Молодіжна організація - це формальне чи неформальне об' єднання молодих людей, метою якого є досягнення спільної мети, вирішення проблем, лобіювання власних інтересів у певних державних, громадських чи інших установах.

В основі типологій молодіжних об'єднань можуть бути різні критерії (вибір яких залежить від пізнавальних та інтерпретаційних цілей дослідника), що розглядаються як важлива, суттєва ознака об'єкта дослідження, на базі якої будують класифікацію [21, с. 3-17].

З урахуванням територіальної сфери фактичної діяльності молодіжної організації можна розділити на: 1) діючі на всій території країни (прикладом можуть бути чисельні громадські організації всеукраїнського рівня); 2) “столичні” (тобто такі, в яких практично відсутні осередки в “провінції”); 3) регіональні; 4) локальні; 5) “паперові” - такі, що існують лише в текстах юридичних або політичних документів; 6) “фантомні”, які мають місце тільки в уяві їхніх “керівників” чи “активістів”. За політико-правовим статусом щодо територіальної сфери своєї діяльності організації поділяються на: 1) наднаціональні, тобто такі, що в конкретній країні представлені “національним або регіональним підрозділом” міжнародної організації; 2) загальнонаціональні (тобто такі, що діють на всій території країни; 3) регіональні; 4) локальні (суто місцеві)» [6, 22]. За територіальною ознакою: 1) загальноєвропейські (тобто такі, що діють на всій території Європи), 2) частково-європейські (які діють на території Європи, але в одній або декількох державах їхнього представництва немає або ж воно перебуває в зародковому стані), 3) локально- європейські (які мають формальний статус загальноєвропейських організацій, але діють лише в декількох державах на території Європи). За статутно-організаційною ознакою: 1) незалежні організації (тобто ті, в яких члени організації визначають сферу та напрямок діяльності), 2) лояльні до політичної партії (які формально не є припартійними, але у своїй діяльності всіляко підтримують та популяризують ідеї певної партії), 3) припартійні (які створювались та діють як молодіжне крило партії).

Також важливим чинником для побудови типології організацій є політична ідеологія. Приміром, В. Якушик виділяє організації, що базується на таких політичних ідеологіях: 1) анархістські; 2) комуністичні; 3) соціалістичні; 4) ліберальні; 5) консервативні; 6) традиціоналістські; 7) фашистські [20, с. 182-184]. На основі релігії: 1) християнсько-консервативні, 2) християнсько-демократичні; на основі політично-економічного вектору: 1) соціалістичні, 2) ліберальні, 3) консервативні, 4) демократичні. Хоча ці типи можуть поєднувати елементи різних класифікацій, основою політичної ідеології є демократія.

Окрім того, для дослідження діяльності молодіжних організацій як в Україні, так і в Європі можливо також використовувати таку класифікацію: 1) молодіжні філії політичних партій; громадсько-політичні організації молоді; молодіжні фахові об'єднання, організації за інтересами; 4) благодійні фонди для молоді та молодіжні благодійні фонди; 5) національні молодіжні організації; 6) студентський рух; 7) молодіжні партії [9, с. 70-76].

Одними із найбільших у Європі молодіжними організаціями є припартійні молодіжні об'єднання Європейської народної партії, що нині представлена найбільшою групою в Європейському Парламенті - Групою Європейської Народної Партії (ЄНП - Християнські демократи) [24]. Згідно з позицією ЄНП і задекларованими принципами та цінностями, партія належить до об' єднань із консервативною соціально- політичною ідеологією.

До Європейської народної партії входить декілька молодіжних об'єднань, у тому числі українських. На відміну від роботи з молоддю в українських партіях, ЄНП діє у двох рівнозначних векторах: робота зі студентством (припартійна студентська організація - Європейське демократичне студентство) та безпосередньо робота з молоддю (через Молодіжну організацію Європейської народної партії).

Так, Демократичний Альянс (у минулому Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Християнсько-демократична молодь України») [16] є членом МЄНП (молодіжна організація Європейської народної партії, об'єднує 48 організацій з 35 країн Європи) [22]. За час своєї діяльності в МЄНП Демократичний Альянс багато разів був ініціатором різних рішень та політичних резолюцій. Активність організації сприяла встановленню партнерських відносин із багатьма молодіжними організаціями європейських країн, які втілилися в десятки реалізованих про ектів в Україні й поза її межами. У складі МЄНП також є Молодий рух [15] та Батьківщина молода [17].

Європейське демократичне студентство (ЄДС) - студентська організація Європейської народної партії, що була заснована ще в липні 1958 р. у Відні [23]. ЄДС допомагала зробити перші кроки у великій політиці багатьом теперішнім посадовцям Європейського Союзу. Наприклад, колишній голова ЄДС (1974-1976 рр.) Карл Білдт був у 1992-1995 рр. прем'єр- міністром Швеції; Іан Тейлор (голова ЄДС у 1971-1972 рр.) став міністром, а згодом за досягнення в сфері політики отримав орден Єлизавети ІІ. Член бюро Лоуіз Галеа стала міністром освіти Мальти, а колишній голова ЄДС Торн Спенсор був нагороджений медаллю Роберта Шумана і сьогодні є депутатом Європейського Парламенту. Діяльність в ЄДС стала початком їхньої політичної кар'єри, там вони здобули перший досвід публічних виступів, виборів, побудови кампаній тощо.

Від України членом ЄДС є Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Українська студентська спілка» (УСС) [14].

Нині в ЄДС криза управління. Поступово члени організації втрачають інтерес до активних дій та участі в керівних органах ЄДС. Це сталося через нову систему членства, прийняту в 2011 р., за якою збільшено суму членських внесків майже для 80 % організацій, що великою мірою стало перешкодою для діяльності деяких організацій, особливо з пострадянських країн. До того ж ця система дає змогу організаціям із «багатих» країн мати більшу кількість голосів за рахунок плати членських внесків вищої категорії, що робить систему виборів із самого початку дискримінаційною.

Для УСС Європейське демократичне студентство є джерелом постійних міжнародних проектів, контактів та здобуття досвіду побудови організаційної структури й проведення виборчих кампаній. Досвід, набутий під час діяльності в УСС та ЄДС, допоміг побудувати політичну кар'єру таким депутатам Верховної Ради України, як В. Кириленко та О. Доній. Теперішній голова УСС С. Куценко - екс-радник колишнього міністра молоді та спорту України Ю. Павленка, а голова Одеської філії С. Осауленко стала депутатом Одеської міської ради.

З-понад великої кількості громадських організацій, що діють в Україні, своє представництво в міжнародних організаціях має дуже малий відсоток. Переважно це організації, материнські партії яких входять до структур європейських політичних партій.

Європейські молодіжні припартійні організації мають багаторічну історію діяльності. За цей час вони набули власного досвіду та впливовості не лише в своїй материнській партії, а й у політиці як окремих країн, так і Європейському Союзі в цілому. Натомість українські припартійні молодіжні організації наразі не впливають не лише на порядок денний в українській політиці, а й на політичне керівництво материнських партій. Українські припартійні молодіжні організації не є ефективними виразниками захисту прав та потреб молоді, нездатні їх обстоювати та впливати на процеси прийняття рішень.

Членство в молодіжних припартійних європейських організаціях є однією з передумов успішної побудови політичної кар'єри в майбутньому. Цей принцип формувався роками та має успішну методику для перейняття українськими припартійними організаціями. Фактично молодіжні організації відіграють роль «соціального ліфта», який не лише формує майбутніх політичних лідерів, а й є своєрідною базою кадрів політичних активістів для материнської партії.

Загалом для України характерним є досить низький рівень розвитку припартійних молодіжних організацій, які розглядають радше як дешевий агітаційний ресурс, аніж виразник потреб молодих виборців. Саме тому перед науковцями постає завдання вивчення досвіду європейських молодіжних припартійних організацій, який сприятиме формуванню ефективної молодіжної політики, фахової політичної еліти та підвищить активність і політичну культуру молоді, а, як наслідок, - громадян України в цілому.

Висновок до розділу 3

Європейська народна партія (ЄНП) панєвропейска право-центристська загальноєвропейська політична партія. Заснована в 1976 році, ЄНП включає як колективні члени християнсько-демократичні, націоналістичні, консервативні та інші, орієнтовані в рамках право-центристської частини політичного спектру, партії країн Європи.

З представлених сьогодні в Європейському парламенті транснаціональних політичних партій пізніше за всіх передвиборний маніфест євровиборів обнародувала Європейська народна партія (ЄНП), найвпливовіша на сьогодні політична формація в масштабах ЄС. Думається, таке визначення - правда, з урахуванням реальної багатопартійності в Європі - недалеко від істини.

Сьогодні до складу ЄНП входять майже 40 партій, як правило, впливових у себе на батьківщині. Головним чином, це правоцентристські партії, багато хто має християнсько-демократичне коріння. Серед найбільш впливових можна назвати німецький ХДС, французький Союз за народний рух, італійський «Народ Свободи», іспанську Народну Партію, а також Національну коаліційну партію (Фінляндія), «Нову демократію» (Греція), «Фіне Гейл» (Ірландія), Християнсько-демократичний заклик (Нідерланди), Цивільну платформу (Польща), Соціал-демократичну партію (Португалія), Помірну коаліційну партію (Швеція). Поза всяким сумнівом, по величині «політичної ваги» в сучасній Європі закумульований в ЄНП правий центр домінує сьогодні в більшості вхідних в Євросоюз держав.

ЄНП це «об'єднання політичного центру, чиє коріння лежить в глибинах історії європейської цивілізації. Вона об'єднує національні партії з близькою ідеологією в державах-членах і асоційованих членах ЄС, а також підтримує близькі контакти з країнами можливими кандидатами».

ЄНП включає 16 розділів урядів країн членів Європейського союзу і 6 розділів урядів країн, що не входять в ЄС, також 13 членів Європейської комісії (зокрема голови Комісії), голова Європейської ради, голова Європейського парламенту і найбільша фракція в Європейському парламенті, яка складається з 265 членів. З 1990 року президентом ЄРР є колишній прем'єр-міністр Бельгії Вільфрід Мартенс.

Аналізуючи історичні передумови створення зазначеної європейської політичної групи, слід звернути увагу на те, що ідейними творцями ЄНП/ ХД стала група депутатів Парламентської Асамблеї, які знаходились під впливом ідей К. Аденауера та Р. Шумана. Виконуючи обов'язки голови Європарламенту, Р.Шуман усіма можливими засобами намагався прискорити інтеграцію Європи.

Критичний аналіз платформи ЄНП показує, що підходи сучасних правоцентристів, при всьому «соціальному нальоті», лежать в руслі ідей неолібералізму і атлантізма. Власне, це відповідає реальній внутрішній і зовнішній політиці правих урядів в країнах - членах Союзу. Тому успіх ЄНП на прийдешніх євровиборах лише підтвердить нинішню домінуючу політику ЄС. А цей успіх цілком реальний.

У Європарламенті збереглася тенденція до утворення «широкої коаліції» при голосуванні з більшості питань політики ЄС, в тому числі з питань зовнішньої політики[12]. Проте, у певних сферах політики ЄС (екологія, охорона здоров'я, громадянські свободи, гендерна рівність, розвиток, міжнародна торгівля) конкуренція між політичними групами різного ідеологічного спрямування посилилась[13]. Європейські експерти[14], прогнозують дальше посилення впливу ідеологічного чинника на коаліційну поведінку політичних груп Європарламенту.

До Європейської народної партії входить декілька молодіжних об'єднань, у тому числі українських. На відміну від роботи з молоддю в українських партіях, ЄНП діє у двох рівнозначних векторах: робота зі студентством (припартійна студентська організація - Європейське демократичне студентство) та безпосередньо робота з молоддю (через Молодіжну організацію Європейської народної партії).

Розділ 4. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

4.1 Аналіз умов праці на робочому місці

Відповідно до завдань цього розділу нами взято приміщення відділу роботи соціального працівника. Приміщення знаходиться на другому поверсі адміністративної будівлі. Загальна площа приміщення становить 29,25 м2, висота - 2,8 м, приміщення має одне вікно. Кількість працюючих у приміщенні - 4 особи. Отже, на одного працюючого в приміщенні припадає: 29,25 : 4 = 7,3 (м2 /чол.) робочої площі.

Згідно із СНиП 2.09.04-87 на кожного працюючого в управлінських приміщеннях повинно припадати не менше 4 (м2/чол.) робочої площі. Висота приміщення - не менше 2,5 м. Отже, нормативи розмірів та забезпечення працюючих робочою площею в офісі дотримано.

У приміщенні розташовано 4 комп`ютери. Напруга джерела живлення комп'ютерів у приміщенні - 220В. У приміщенні розміщені 4 письмових столів, одна шафа для зберігання документів.

За небезпекою ураження електричним струмом управлінське приміщення відділення належить до категорії приміщень без підвищеної небезпеки ураження електричним струмом працюючих, яка відповідає нормам ОНТП 24- 86.

Аналізуючи стан охорони праці визначимо місця приміщення, де можливий вплив на працюючих небезпечних або шкідливих факторів та джерела їх виникнення.

Для офісних приміщень відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 основними небезпеками можуть бути:

? небезпека ураження електричним струмом;

? небезпека отримання термічних опіків;

? небезпека виникнення пожежі;

? небезпека падіння з висоти при розташуванні приміщення стосовно поверхні землі на значній висоті (високий поверх);

? підвищений рівень шуму;

? відхилення санітарно-гігієнічних умов від нормативних вимог.

В аналізуємому приміщенні всі перераховані небезпеки можуть мати місце, в тому числі небезпеки падіння з висоти при розташуванні приміщення стосовно поверхні землі на значній висоті (високий поверх).

4.2 Розробка заходів охорони праці

Розглянемо, які заходи вжиті на підприємстві для дотримання вимог охорони праці.

Щодо небезпеки ураження електричним струмом:

? електрична проводка вмонтована в стіни та стелю;

? електричні розетки обладнані заземленням;

? персональні комп`ютери обладнані заземленням;

? електричні люмінісцентні лампи мають захисні чохли;

? біля електричних розеток розміщені написи «220 В».

Щодо небезпеки отримання термічних опіків:

? начальником відділення заборонено працюючим користуватись під час роботи та перерви на обід електричними чайниками, а також електричними обігрівачами (прийом їжі здійснюється в окремому пристосованому для цього приміщенні);

? паління цигарок під час перерв здійснюється ззовні, а не в приміщенні.

Щодо небезпеки виникнення пожежі:

? з метою запобігання пожежі будинок, в якому розташоване приміщення відділення, обладнане блискавкозахисним пристоєм, що забезпечує його пожежобезпечність;

? біля дверей приміщення не розміщаються шафи та інші меблі, що забезпечує вільний доступ до приміщення на випадок пожежі;

? щоденно здійснюється волога приборка підлоги, меблів;

? робочі папки та ділові папери зберігаються в ящиках столів та спеціально обладнаній шафі;

? на вікнах приміщення встановлена охоронна сигналізація, а не металеві грати, що забезпечує полегшений доступ до приміщення.

Щодо рівня шуму в приміщенні, який генерується роботою персональних комп`ютерів:

? належний рівень шуму забезпечується своєчасним обслуговуванням ПЕОМ та заміною відпрацьованих механізмів.

Щодо виявлення відхилень санітарно-гігієнічних умов від нормативних вимог досліджено:

? достатність природного освітлення;

? достатність штучного освітлення;

? достатність вентиляції;

? метеорологічні умови на робочих місцях;

? за наявності - джерела підвищеного рівня шуму, надлишкового тепла, електромагнітного та іонізуючого випромінювання;

? стан підлоги і спосіб її прибирання;

? забезпеченість працюючих санітарно-побутовими приміщеннями.

З метою створення безпечних і нешкідливих умов праці банківських установах здійснюються певні заходи. До цих заходів відносяться всі види діяльності, спрямовані на попередження, нейтралізацію або зменшення негативної дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на працівника.

Заходи здійснюються шляхом:

? доведення до нормативного рівня показників виробничого середовища за елементами умов праці (технічні та технологічні рішення);

? захисту працівників від дії небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Орієнтовний перелік заходів, спрямованих на доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці в соціальних установах є:

1) встановлення нових, більш ефективних інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю, запобіжних пристроїв тощо);

2) реконструкція системи природного та штучного освітлення з метою досягнення нормативних вимог щодо освітлення робочих місць працівників ;

3) монтаж нових, реконструкція наявних вентиляційних систем та пристроїв, установка кондиціонерів у приміщеннях та кабінетах працівників;

4) здійснення конструктивних рішень та заходів, що забезпечують на діючому устаткуванні запобігання або зниження до регламентованих рівнів шуму, вібрації, шкідливих випромінювань та інших негативних факторів;

5) впровадження устаткування та пристроїв, які забезпечують застосування пониженої напруги з метою зниження можливості ураження електричним струмом;

6) організація робочого місця працівника відповідно нормативним вимогам;

7) формування у працівників банківської установи психологічної готовності до діяльності у можливих екстремальних ситуаціях;

8) Організація професійного добору працівників;

9) організація підготовки спеціалістів з охорони праці;

10) організація спеціального навчання з питань охорони праці.

Результати дії заходів щодо поліпшення умов і охорони праці оцінюються за допомогою чотирьох груп показників: змін стану охорони праці, соціальних, соціально-економічних, економічних.

Зміни стану умов праці оцінюються за факторами:

а) зміна кількості машин і механізмів, виробничих будівель тощо, приведених у відповідність до вимог стандартів безпеки праці та інших нормативних актів;

б) поліпшення санітарно-гігієнічних показників, зменшення вмісту шкідливих речовин у повітрі; зниження рівнів шуму та вібрації, поліпшення освітленості тощо;

в) поліпшення психофізіологічних показників, зменшення фізичних і нервово-психічних навантажень, у тому числі монотонних умов праці;

г) поліпшення естетичних показників, раціональне компонування робочих місць і машин, упорядкування приміщень і території, поєднання кольорових відтінків тощо.

Здійснення заходів охорони праці призводить до певного соціального та соціально-економічного ефекту.

Соціальний ефект - це суспільно значимі наслідки поліпшення умов праці: зменшення кількості травм і захворювань, зменшення працівників зайнятих на важких, небезпечних та шкідливих умовах, підвищення працездатності, продовження періоду трудової активності, підвищення творчої активності особистості.

Соціально-економічний ефект - визначені у вартісній формі суспільно- значимі наслідки від поліпшення умов і охорони праці. Загальна оцінка ефективності заходів, що спрямовані на поліпшення умов і охорони праці, базується на зіставленні витрат (капітальних чи поточних) і отриманого результату (доходу чи прибутку).

Підсумовуючи аналіз виконання умов охорони праці у приміщення відділу соціальної роботи слід зазначити, що найбільш вразливими місцями, де існує потенційна небезпека негативного впливу на персонал, визначені автоматизовані робочі місця працівників обладнані комп`ютерною технікою.

4.3 Заходи безпеки в аварійних ситуаціях

Правове регулювання забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях має комплексний характер і поєднує норми різних галузей права (конституційного, адміністративного, кримінального, господарчого, фінансового тощо). Але відносини, які виникають під час здійснення виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності щодо забезпечення безпеки за надзвичайних ситуацій здебільшого регулюються адміністративно-правовими нормами.

Правову основу забезпечення безпеки за надзвичайних ситуацій складають Конституція України, Закони України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 17 грудня 1993 р., «Про пожежну безпеку»від 18 січня 2001 р., «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 28 жовтня 1996 р., Положення «Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи», тощо.

Під надзвичайною ситуацією розуміють порушення нормальних умов життя і діяльності людей, об'єктів або територій унаслідок аварій, катастроф, стихійних лих або інших чинників, що спричинили або можуть спричинити загибель людей та значні матеріальні втрати.

При аналізі протипожежних заходів, які вжиті визначимо:

? категорію приміщення з пожежної небезпеки відповідно до ОНТП 24-86 (А,Б,В,Г,Д);

? можливі причини пожежі і необхідні заходи щодо її попередження;

? шляхи евакуації працівників і матеріальних цінностей;

? наявність засобів пожежогасіння, пожежної сигналізації і зв'язку.

Аналізоване приміщення за небезпекою виникнення пожежі відповідно до ОНТП 24-86 належить до категорії В (пожеже небезпечні - в ньому наявні легкозаймисті речовини - папір, дерево).

Можливими причинами пожежі можуть бути:

? коротке замикання в електричній мережі, що може спричинити загоряння наявних легкозаймистих речовин;

? займання паперу, дерева через необережне поводження з вогнем;

? поширення вогню з сусідніх приміщень.

Для попередження пожежі в приміщеннях розроблені правила безпечної поведінки із вогнем, усунені можливості виникнення короткого замикання, про перевірку протипожежного стану будівлі складений акт обстеження.

Для запобігання виникнення пожежі в будівлі встановлена пожежна сигналізація та вогнегасники.

План евакуації працівників та матеріальних цінностей на випадок пожежі наведений на рисунку Л.1. Як нами було з'ясовано, в цілому стан охорони праці відповідає численним вимогам затверджених правил та стандартів.

З метою поліпшення охорони праці в банківських установах до працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійснені заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою.

При розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства або банку Фондом соціального страхування від нещасних випадків, за умови досягнення належного стану охорони праці і зниження або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхового внеску за високий рівень травматизму і професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці.

...