Особливості створення та діяльності політичних партій Європейського Союзу

Розрахунок розміру страхового внеску із застосуванням знижок та надбавок для кожного підприємства, передбачених частиною другою ст. 25 закону України “Про охорону праці”, провадиться відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Кошти на заходи щодо охорони праці виділяються у встановленому порядку на 1 лютого поточного року. Витрата цих коштів на інші цілі забороняється.

Таким чином, у цілому охорона праці і безпека в надзвичайних ситуаціях здійснюється відповідно до Закону України “Про охорону праці”, Рекомендаціями Державного комітету України по здійсненню охорони праці, Міністерства охорони здоров'я. Потрібно відзначити, що хиб і недоглядів у питанні охорони праці і навколишнього середовища немає.

Необхідно також відзначити, що в банківській установі діє колективний договір, укладений між профспілковим комітетом і керівництвом банку, який

містить розділ з охорони праці і безпеки життєдіяльності.

4.4 Організація евакуаційних заходів

4.4.1 Розподіл і планування функціональних обов'язків на випадок надзвичайної ситуації

Одним з основних способів захисту від вражаючих чинників НС є своєчасна евакуація і розосередження персоналу об'єктів і населення з небезпечних районів і зон лих.

Евакуація - комплекс заходів щодо організованого виводу або вивозу персоналу об'єктів із зон НС або вірогідності НС, а також життєзабезпечення евакуйованих в районі розміщення.

При проектуванні будівель і споруд одного із завдань є створення найбільш сприятливих умов для руху людини при можливій НС і забезпеченні його безпеки. Вимушений рух пов'язаний з необхідністю покинути приміщення або будівлю із-за виниклої небезпеки (пожежа, аварія і т.п.). Професором В.М. Предтеченським вперше розглянуті основи теорії руху людей як важливого функціонального процесу, властивого будівлям різного призначення.

Практика показує, що вимушений рух має свої специфічні особливості, які необхідно враховувати для збереження здоров'я і життя людей. Встановлено, що в США щорічно на пожежах гине близько 11000 чоловік. Найбільш крупні катастрофи з людськими жертвами відбулися за останній час саме в США. Статистика показує, що найбільше число жертв доводиться на пожежі в будівлях з масовим перебуванням людей. Число жертв на деяких пожежах в театрах, універмагах і інших громадських будівлях досягло декількох сотень чоловік.

Основна особливість вимушеної евакуації полягає в тому, що при виникненні пожежі, вже в самій його початковій стадії, людині загрожує небезпека в результаті того, що пожежа супроводжується виділенням тепла, продуктів повного і неповного згорання, токсичних речовин, обваленням конструкцій, що так чи інакше загрожує здоров'ю або навіть життю людини. Тому при проектуванні будівель приймаються заходи, щоб процес евакуації міг би завершитися в необхідний час.

Наступна особливість полягає в тому, що процес руху людей через загрозливу ним небезпеку інстинктивно починається одночасно в одному напрямі у бік виходів, при відомому прояві фізичних зусиль у частини тих, що евакуювалися. Це приводить до того, що проходи швидко заповнюються людьми при певній щільності людських потоків. Із збільшенням щільності потоків швидкості руху знижуються, що створює цілком певний ритм і об'єктивність процесу руху. Якщо при нормальному русі процес евакуації носить довільний характер (людина вольна рухатися з будь-якою швидкістю і в будь-якому напрямі), то при вимушеній евакуації це стає неможливим.

Показником ефективності процесу вимушеної евакуації є час, протягом якого люди можуть при необхідності покинути окремі приміщення і будівлю в цілому.

Безпека вимушеної евакуації досягається у випадку, якщо тривалість евакуації людей з окремих приміщень або будівель в цілому буде менше тривалості пожежі, після закінчення якої виникають небезпечні для людини дії.

Короткочасність процесу евакуації досягається конструктивно-планувальними і організаційними рішеннями, які нормуються відповідними Сніпамі.

З огляду на те, що при вимушеній евакуації не кожні двері, сходи або отвір можуть забезпечити короткочасну і безпечну евакуацію (тупиковий коридор, двері в сусіднє приміщення без виходу, віконний отвір і ін.), норми проектування обумовлюють поняття «Евакуаційний вихід» і «евакуаційний шлях».

Основними параметрами, що характеризують процес евакуації з будівель і споруд, є:

щільність людського потоку (D);

швидкість руху людського потоку (v);

пропускна спроможність шляху (Q);

інтенсивність руху (q);

довжина евакуаційних шляхів, як горизонтальних, так і похилих;

ширина евакуаційних шляхів.

Щільність людських потоків. Щільність людських потоків можна вимірювати в різних одиницях. Так, наприклад, для визначення довжини кроку людини і швидкості його руху зручно знати середню довжину ділянки евакуаційного шляху, що доводиться на одну людину. Довжина кроку людини приймається рівній довжині ділянки шляху, що доводиться на людину, за вирахуванням довжини ступні.

Рис. 4. 1 - Схема до визначення довжини кроку і лінійної щільності

У виробничих будівлях або приміщеннях з невеликою заселеністю щільність може бути більше 1 м/чола. Щільність, вимірювану довжиною шляху на одну людину, прийнято називати лінійною і вимірювати в м/чіл. Позначимо лінійну щільність Д.

Наочнішою одиницею вимірювання щільності людських потоків є щільність, віднесена до одиниці площі евакуаційного шляху і виразима в чел/м2. Ця щільність називається абсолютною і виходить шляхом ділення кількості людей на площу зайнятого ними евакуаційного шляху і позначається Ін. Користуючись цією одиницею вимірювання, зручно визначати пропускну спроможність евакуаційних шляхів і виходів. Ця щільність може коливатися від 1 до 10-12 чіл./м² для дорослих людей і до 20-25 чіл./м для школярів.

За пропозицією кандидата технічних наук А.И. Мілінського, щільність потоків вимірюють як відношення частини площі проходів, зайнятої людьми, до загальної площі проходів. Ця величина характеризує ступінь заповнення евакуаційних шляхів такими, що евакуювалися. Частину площі проходів, зайняту людьми, визначають як суму площ горизонтальних проекцій кожної людини. Площа горизонтальної проекції однієї людини залежить від віку, характеру, одяг і коливається в межах від 0,04 до 0,126 м2. У кожному окремому випадку площа проекції однієї людини може бути визначена, як площа еліпса:

(4.1)

де а - ширина людини, м; з - його товщина, м.

Ширина дорослої людини в плечах коливається від 0,38 до 0,5 м, а товщина - від 0,25 до 0,3 м. Маючи на увазі різне зростання людей і деяку стисливість потоку за рахунок одягу, щільність може в окремих випадках перевищувати 1 м /м. Цю щільність назвемо відносною, або безрозмірною, і позначимо Do.

У зв'язку з тим, що в потоці зустрічаються люди різного віку, підлоги і різної конфігурації, дані про щільність потоків представляють до певної міри усереднені значення.

4.4.2 Розробка схеми евакуації з виробничого приміщення

4.4.3 Розрахунок часу на проведення евакуації

Тривалість евакуації людей до виходу назовні з будівлі визначають по протяжності шляхів евакуації і пропускної спроможності дверей і сходів. Розрахунок ведеться для умов, що на шляхах евакуації щільності потоків рівномірні і досягають максимальних значень.

Згідно ГОСТ 12.1.004-91, загальний час евакуації людей складається з інтервалу «часу від виникненняпожежі до початку евакуації людей», тн _э, і розрахункового часу евакуації, tp, яке є сумою часу руху людського потоку по окремих ділянках (t) його маршруту від місця знаходження людей у момент початку евакуації до евакуаційних виходів з приміщення, з поверху, з будівлі.

Необхідність обліку часу почала евакуації вперше в наший країні встановлена ГОСТ 12.1.004-91. Дослідження, проведені в різних країнах, показали, що при отриманні сигналу про пожежу, людина досліджуватиме ситуацію, оповіщатиме про пожежу, намагатиметься боротися з вогнем, збирати речі, надавати допомогу і т.п. Середнє значення час затримки почала евакуації (за наявності системи сповіщення) може бути невисоким, але може досягати і щодо високих значень. Наприклад, значення 8,6 мкн було зафіксоване при проведенні учбової евакуації в житловій будівлі, 25,6 мін в будівлі Усесвітнього Торгового Центру при пожежі в 1993 році.

З огляду на те, що тривалість цього етапу, істотно впливає на загальний час евакуації, дуже важливо знати, які чинники визначають його величину (слід мати зважаючи на, що більшість цих чинників також впливатимуть впродовж всього процесу евакуації). Спираючись на існуючі роботи в цій області, можна виділити наступні:

стан людини: стійкі чинники (обмеження органів чуття, фізичні обмеження, тимчасові чинники (сон/неспання), втома, стрес, а також стан сп'яніння);

система сповіщення;

дії персоналу;

соціальні і споріднені зв'язки людини;

протипожежний тренінг і навчання;

тип будівлі.

Час затримки почала евакуації береться згідно додатку Д.

Розрахунковий час евакуації людей (tP) слід визначати як суму часу руху людського потоку по окремих ділянках шляху tf:

(4.2)

де - час затримки почала евакуації;

t1 - час руху людського потоку на першій ділянці, мін;

t2, t3 ti - час руху людського потоку на кожному з наступних після першого ділянкам шляху, мин.

При розрахунку важ шлях руху людського потоку підрозділяється на ділянки (прохід, коридор, дверний отвір, сходовий марш, тамбур) завдовжки /, і шириною bj. Початковими ділянками є проходи між робочими місцями, устаткуванням, рядами крісел і т.п.

При визначенні розрахункового часу довжина і ширина кожної ділянки шляху евакуації приймаються за проектом. Довжина шляху по сходових маршах, а також по пандусах вимірюється по довжині маршу. Довжина шляху в дверному отворі приймається рівною нулю. Отвір, розташований в стіні завтовшки більше 0,7 м, а також тамбур слід вважати самостійною ділянкою горизонтального шляху, що має кінцеву довжину.

Час руху людського потоку по першій ділянці шляху (t;), хв, обчислюють за формулою:

(4.3)

де - довжина першої ділянки шляху, м;

- значення швидкості руху людського потоку по горизонтальному шляху на першій ділянці, визначається залежно від відносної щільності D, м2/м2.

Щільність людського потоку (D\) на першій ділянці шляху, м /м, обчислюють за формулою:

(4.4)

де - число людей на першій ділянці, чіл.;

f - середня площа горизонтальної проекції людини, Е, що приймається Е, м2/чел.;

і - довжина і ширина першої ділянки шляху, м.

Швидкість V/ руху людського потоку на ділянках шляху, наступних після першого, приймається по таблиці Е.2 додатку Е залежно від значення інтенсивності руху людського потоку по кожній з цих ділянок шляху, яке обчислюють для всіх ділянок шляхи, у тому числі і для дверних отворів, по формулі:

(4.5)

де Якщо значення визначуване по формулі (2.4), менше або рівно значенню qmax, той час руху по ділянці шляху () у хвилину: при цьому значення qmax, м/мін, слід приймати по таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 - Інтенсивність руху людей

Вид шляху	Інтенсивність руху, м/мін
горизонтальний	16,5
дверний отвір	19,6
сходи вниз	16
сходи вгору	11

Якщо значення qh визначене по формулі (4.5), більше qmax, то ширину bj даної ділянки шляху слід збільшувати на таке значення, при якому дотримується умова:

(4.7)

При неможливості виконання умови (4.7) інтенсивність і швидкість руху людського потоку по ділянці шляху i визначають по таблиці Е.2 додатку Е при значенні D = 0,9 і більш. При цьому повинен враховуватися час затримки руху людей із-за скупчення, що утворилося.

При злитті спочатку ділянки i два і більш людських потоків (малюнок 3) інтенсивність руху (}, м/мін, обчислюють за формулою:

(4.6)

де - інтенсивність руху людських потоків, що зливаються на початку ділянки /, м/мін;

i - ширина ділянок шляху злиття, м;

- ширина даної ділянки шляху, м.

Якщо значення визначене по формулі (4.7), більше qmax, то ширину - даної ділянки шляху слід збільшувати на таку величину, щоб дотримувалася умова (4.7). В цьому випадку час руху по ділянці i визначається по формулі (4.6).

Інтенсивність руху в дверному отворі шириною менше 1,6 м визначається по формулі:

Де b _ ширина отвору.

Час руху через отвір визначається як приватне ділення кількості людей в потоці на пропускну спроможність отвору:



Рис.4.3 - Злиття людських потоків

Висновок до розділу 4

Узагальнюючи все наведене вище, можна зробити наступний висновок. Надзвичайно актуальним є створення й впровадження в практику економічного механізму особистої зацікавленості як працівників так і роботодавців, у створення здорових і безпечних умов праці що, в свою чергу, дозволить переорієнтувати працівників на безпечне виконання робіт.

Згідно діючому законодавству, роботодавець повинен створити для працівників безпечні, сприятливі умови праці. Однак, менталітет сучасного роботодавця, особливо на підприємствах недержавної форми власності, не дозволяє розглядати питання охорони праці як першочергові. Це питання залишається на другому місці, тому що, на перший погляд, не сприяють прибутковості організації. При цьому слід відзначити, що міжнародний досвід свідчить - організація праці, при якої інформуються вимоги безпеки і гігієни праці, підриває економічну ефективність установи і не може бути основою для стійкої стратегії розвитку.

Одним із шляхів розв'язання цієї проблеми є використання механізму колдоговірного регулювання питань охорони праці та захисту прав і інтересів працівників.

Четвертий розділ роботи присвячено аналізу охорони праці. В цілому стан охорони праці відповідає численним вимогам затверджених правил та стандартів. З метою поліпшення охорони праці в банківських установах до працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійснені заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою.

Для поліпшення умов праці в досліджуваному приміщенні необхідно покращити природне освітлення шляхом застосування матеріалів, що підвищують відбиття світла від внутрішніх поверхонь приміщення, а також вилучити сонцезахисні жалюзі.

Загальні висновки

Отже, Європейська народна партія (ЄНП) панєвропейска право-центристська загальноєвропейська політична партія. Заснована в 1976 році, ЄНП включає як колективні члени християнсько-демократичні, націоналістичні, консервативні та інші, орієнтовані в рамках право-центристської частини політичного спектру, партії країн Європи.

З представлених сьогодні в Європейському парламенті транснаціональних політичних партій пізніше за всіх передвиборний маніфест євровиборів обнародувала Європейська народна партія (ЄНП), найвпливовіша на сьогодні політична формація в масштабах ЄС. Думається, таке визначення - правда, з урахуванням реальної багатопартійності в Європі - недалеко від істини.

Сьогодні до складу ЄНП входять майже 40 партій, як правило, впливових у себе на батьківщині. Головним чином, це правоцентристські партії, багато хто має християнсько-демократичне коріння. Серед найбільш впливових можна назвати німецький ХДС, французький Союз за народний рух, італійський «Народ Свободи», іспанську Народну Партію, а також Національну коаліційну партію (Фінляндія), «Нову демократію» (Греція), «Фіне Гейл» (Ірландія), Християнсько-демократичний заклик (Нідерланди), Цивільну платформу (Польща), Соціал-демократичну партію (Португалія), Помірну коаліційну партію (Швеція). Поза всяким сумнівом, по величині «політичної ваги» в сучасній Європі закумульований в ЄНП правий центр домінує сьогодні в більшості вхідних в Євросоюз держав.

ЄНП це «об'єднання політичного центру, чиє коріння лежить в глибинах історії європейської цивілізації. Вона об'єднує національні партії з близькою ідеологією в державах-членах і асоційованих членах ЄС, а також підтримує близькі контакти з країнами можливими кандидатами».

ЄНП включає 16 розділів урядів країн членів Європейського союзу і 6 розділів урядів країн, що не входять в ЄС, також 13 членів Європейської комісії (зокрема голови Комісії), голова Європейської ради, голова Європейського парламенту і найбільша фракція в Європейському парламенті, яка складається з 265 членів. З 1990 року президентом ЄРР є колишній прем'єр-міністр Бельгії Вільфрід Мартенс.

Аналізуючи історичні передумови створення зазначеної європейської політичної групи, слід звернути увагу на те, що ідейними творцями ЄНП/ ХД стала група депутатів Парламентської Асамблеї, які знаходились під впливом ідей К. Аденауера та Р. Шумана. Виконуючи обов'язки голови Європарламенту, Р.Шуман усіма можливими засобами намагався прискорити інтеграцію Європи.

Критичний аналіз платформи ЄНП показує, що підходи сучасних правоцентристів, при всьому «соціальному нальоті», лежать в руслі ідей неолібералізму і атлантізма. Власне, це відповідає реальній внутрішній і зовнішній політиці правих урядів в країнах - членах Союзу. Тому успіх ЄНП на прийдешніх євровиборах лише підтвердить нинішню домінуючу політику ЄС. А цей успіх цілком реальний.

Встановлено, що трансформації національних політичних систем держав-членів ЄС, важливими елементами яких є політичні партії, які змушені адаптуватися до нових політичних реалій, породжених інтеграцією. Цей процес отримав назву європеїзації політичних партій і проявляється у змінах програмно-ідеологічних та організаційних аспектів їхнього функціонування, у трансформації характеру міжпартійної конкуренції в рамках партійної системи і змінах особливості взаємодії правлячих партій та уряду. Однак, найвідчутнішим наслідком європеїзації партій є активізація їхньої діяльності на загальноєвропейському рівні - інституціоналізація транснаціональних та наднаціональних партійних структур. Сьогодні на загальноєвропейському рівні функціонують два типи таких структур - загальноєвропейські партійні федерації (європартії) та партійні групи Європейського Парламенту. Їхня інституалізація розпочалася в середині 1950-х років, коли були утворені партійні групи в Асамблеї ЄСВС, а також позапарламентські організації християнських демократів, соціалістів і лібералів. У другій половині 1970-х рр. відбувалося поглиблення партійної співпраці шляхом створення більш інтегрованих федерацій політичних партій трьох вищенаведених партійних родин, а також шляхом налагодження кооперації в середовищі інших партійних родин (зелених, консерваторів, крайніх лівих, регіоналістів). В 1990-х та в 2000-х роках, внаслідок юридичного визнання статусу партій на європейському рівні та значного поглиблення інтеграції, відбувся перехід від транснаціональної партійної співпраці до формування наднаціональних партійних структур - європартій.

Існування усталених механізмів конкуренції та співпраці між партіями на рівні ЄС, їхній вплив на діяльність наднаціональних інститутів влади в ЄС, а також наявність в їхній діяльності чіткого програмно-ідеологічного підґрунтя дозволяє говорити про існування унікальної партійної системи Європейського Союзу, характерними ознаками якої є також цілісність, наявність власної структури, конфігурації, а також специфічних механізмів функціонування.

Партійна система ЄС складається з трьох важливих елементів: національних політичних партій, які беруть участь у роботі європартій, або мають своїх представників в інституціях ЄС, загальноєвропейських партійних федерацій (європартій) і партійних груп Європарламенту.

Встановлено, що тип або конфігурація партійної системи Європейського Союзу безпосередньо залежить від чинників інституційного оточення і соціополітичних поділів. Серед інституційних факторів слід назвати особливості політичної системи ЄС, яка є системою кооперативного федералізму з колегіальною виконавчою владою, консенсусний характер її функціонування, а також спосіб проведення загальноєвропейських виборів. Соціополітичні поділи, хоча і відрізняються в кожній окремо взятій державі, зважаючи на спільний історичний розвиток європейських держав, мають багато спільних ознак і зводяться до конкуренції партій у двовимірному політичному просторі ЄС на шкалі ліві-праві та інтеграція-суверенітет. На основі проведених досліджень вдалося показати, що партійна система ЄС є багатопартійною системою поміркованого плюралізму, де дві великі партії змагаються між собою на виборах, а згодом шукають підтримки в середовищі кількох менших партій, або ж утворюють коаліції між собою.

Європейський Парламент є єдиною інституцією ЄС, де діяльність політичних партій має безпосередній характер. Встановлено, що розвиток партійної системи в ЄП визначається позапарламентськими чинниками, які пов'язані з інституційною конфігурацією політичної системи ЄС і внутрішніми парламентськими імпульсами. Рівень розвитку партійної системи Європейського Парламенту залежить від трьох важливих показників: особливостей загальноєвропейських виборів, рівня згуртованості партійних груп ЄП та рівня конкуренції між ними.

Проведення прямих виборів до Європарламенту, починаючи з 1979 р., є важливим імпульсом для розвитку партійної системи ЄС. Однак відсутність уніфікованої виборчої системи, «другорядний характер» європейських виборів і домінування національної проблематики на цих виборах є негативним фактором для її подальшого розвитку.

Дослідження показало, що партійні групи з часом стають все більш гомогенними і показники їхньої згуртованості поступово наближаються до рівнів, які характерні для фракцій національних парламентів.

Також в процесі дослідження виявлено, що партійна система ЄП схильна до формування в ній так званої «великої коаліції» двох найбільших партійних груп ЄНП та ПЄС. Щоправда, дана особливість має тенденцію до зниження і протягом останніх 10 років частота спільних голосувань ЄНП та ПЄС зменшується.

На рівень єдності партійних груп та на їхню здатність конкурувати між собою суттєвий вплив мають наступні інституційні чинники: діяльність виконавчої влади в ЄС не залежить від підтримки постійної парламентської коаліції; значна фрагментація ЄП за національною ознакою (велика кількість національних партій); голосування в ЄП, яке відбувається за принципом прийняття рішень абсолютною більшістю, а також боротьба ЄП за нові повноваження в інституційній системі ЄС, що змушує партійні групи різних ідеологічних напрямків виступати єдиним фронтом.

Важливою властивістю загальноєвропейських партій є їхня здатність генерувати і пропагувати різноманітні ідеологічні та програмні позиції з основних питань розвитку Європейського Союзу. У дисертаційній роботі розкриті позиції чотирьох найбільших європартій як лівоцентриської (ПЄС, ЄПЗ), так і правоцентриської (ЄНП, ЄЛДПР) орієнтації з питань інституційного та соціально-економічного розвитку ЄС, фінансів, зовнішньої політики та політики безпеки, охорони навколишнього середовища, тощо.

Встановлено, що подальший розвиток партійної системи ЄС залежатиме від трьох чинників: вибору моделі політичної системи ЄС, розвитку правової бази, яка регулює утворення, діяльність та фінансування партійних структур на європейському рівні, а також від перспектив територіального розширення ЄС. Доведено, що найперспективнішою, з точки зору розвитку партійної системи ЄС, є запровадження парламентської моделі політичної системи ЄС з центральною роллю Європарламенту. За такої моделі партії відіграватимуть ключову роль у загальноєвропейських виборах, під час формування коаліцій більшості та в утворенні виконавчих структур.

Дослідження показали, що здатність європартій бути ефективними акторами європейської політики залежатиме і від правової визначеності їхньої діяльності. Існує потреба законодавчого закріплення внутрішньопартійної демократії, надання безпосереднього доступу європартіям до національних політичних систем, а також потреба у диференціації європартій, які функціонують на основі федеративних союзів національних партій, і європартій, що виникли в результаті ініціативи громадян Союзу та транснаціональних громадянських рухів.

Кожне розширення ЄС матиме різнобічний вплив на функціонування партійної системи, який полягає як у нових можливостях для окремих європартій збільшити свою чисельність і вплив, так і в загрозах зменшення гомогенності та єдності за рахунок приєднання нових партій. Процес розширення передбачає адаптацію національних партій, які прагнуть приєднатися до європартій. Глибина адаптації залежатиме від рівня наближеності політичних систем держав-кандидатів до політичних та правових цінностей ЄС.

Список використаної літератури та джерел

1. Абетка законодавства Європейського співтовариства. Пер. З англ. - К.: ТОВ „Віксам”, 2001. - 112 с.

2. Антропов В.В. Экономические модели социальной защиты населения в государствах / В.В. Антропов // Мировая экономика и международные отношения. - 2007. - №10. - 143 с.

3. Байковський П.Б. Інтеграційні процеси у програмних засадах Європейської народної партії / Петро Байковський // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - 2008. - Вип. 25.- 96 с.

4. Байковський П.Б. Загальноєвропейські партії в політичній системі Європейського Союзу / П.Б. Байковський // Історико - політичні проблеми сучасного світу: зб. наук. статей. - 2009. - Т. 19 - 20. - 189 с.

5. Байковський П.Б. Європейський Союз як політична система / Петро Байковський // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини.- 2009. - Вип. 26. - 153 с.

6. Байковський П.Б. Партійна система Європейського парламенту / Петро Байковський // Сучасна українська політика. - 2010. - Вип. 20. - 112 с.

7. Зінько І.З. Спільна міграційна політика ЄС в програмах загальноєвропейських партій / Ігор Зінько, Петро Байковський // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - 2010. - Вип. 27. - 148 с.

8. Воронкова В. Консерватизм // Політологічні читання. - 1992. - № 2. -196 с.

9. Воронкова В. Лібералізм // Політологічні читання. - 1992. - № 2. -115 с.

10. Гелен Даніель. У лабіринті Європейського Союзу. К.: Основи, 1995. -132 с.

11. Голосов Г.В., Мелешкина Е.Ю. Политические партии и выборы. М.: Борей-Арт, 2001. - 163 с.

12. Грачев М.Н., Ирхин Ю.В. Актуальные проблемы политической науки. -М.: Экономическая демократия, 1996. - 188 с.

13. Глухарев Л. Политические компоненты развития Евросоюза // Современная Европа, М. -- 2003. -- № 2. -- 171 с.

14. Джанда К. Сравнение политических партий: исследование и теория // Современная сравнительная политология М.: 2007. - 156 с.

15. Дюверже М. Политические партии. М.: Академический проект, 2001.-558 с.

16. Европейский Союз: Основополагающие акты в редакции Лиссабонского договора с комментариями. - М. : Инфра - М., 2010. - 698 с.

17. Европейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права. - К.: Заповіт, 2000. - 367 с.

18. Иноземцев В. Специфические особенности европейской социальной модели / В.Иноземцев // Современная Европа. - 2004. -№ 1. - 124 с.

19. Кернз В. Вступ до Права Європейського Союзу. -- К. -- 2002. -- 171 с.

20. Колодій А. Політичний спектр: про деякі критерії «лівих» і «правих» політичних рухів у посттоталітарних суспільствах // Філос. і соціол. думка. - 1995. - № 9-Ю. - 164 с.

21. Крентовська О. Дослідження моделі соціальної політики держави як складної функціональної системи /О. Крентовська // Вісник НАДУ. - 2010. - № 2. - 226 с.

22. Кулик В., Голобуцька Т, Голобуцький А. Молода Україна : сучасний організований молодіжний рух та неформальна ініціатива / В. Кулик, Т. Голобуцька, А. Голобуцький. - К. : Фонд «Відродження» Дж. Сороса, 2000. -

23. Малярчук В. А. Міжнародна політика: простір партійного змагання і співробітництва : монографія / В. А. Малярчук. - К. : Юридична думка, 2005. - 312 с.

24. Михельс Р. Социология политических партий в условиях демократии // Антология мировой политической мысли. Т.2. М.: «Мысль» 1997.- 225 с.

25. Ожиганов Э.Н. Стратегический анализ политики: Теоретические основание и методы: Учеб. пособие для студентов вузов. М.: Аспект Пресс, 2006. - 272 с.

26. Острогорский М. Демократия и политические партии. М.: РОССПЭН, 1997. - 640 с.

27. Парламентські вибори в Європейському Союзі / Ковриженко Д.С., Котляр Д.М., Євгенієва А.М., Асланян Г.П., Замсніус В.М. - К.: Міленіум, 2002. - 116 с.

28. Партии и движения в Западной и Восточной Европе: теория и практика: Пробл.-темат. сб. / В. Нюбин (отв. ред.); РАН. Ин-т науч. информ. по обще- ственньм наукам. - М., 1997. -117 с.

29. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії : монографія / за заг.ред. д.і.н. проф. А.І. Кудряченка. - К. : НІСД, 2007. - 396 с.

30. Представництво Європейської комісії в Україні. - К.: Міленіум, 2004-314 с.

31. Пупыкин Н. Европейский вектор в идеологии и политике французьких правоцентристов / Н. Пупыкин // Ученые записки Орловского государственного университета. - 2009. - № 3. - 97 с.

32. Розширення Європейського Союзу / Інститут регіональних та євро інтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна». - К: К.І.С., 2004. -154 с.

33. Романюк А.С. Партії та електоральна політика / А.С. Романюк, Ю.Р. Шведа. - Львів: Астролябія, 2005. -182 с.

34. Сиджански Д. Федералистское будущее Европы: от Европейского сообщества до Европейского Союза. -- М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 1998. -- 135 с.

35. Словник - довідник Європейського Союзу. Ред Ю. Марченко. - К.: К.І.С., 2001. - 152 с.

36. Служити Європі. Популярно про установи Європейського Союзу. Пер. з анг. - К.: К.І.С., 2000. - 40 с.

37. Сморгунов Л.B. Современная сравнительная политология. М.: РОССПЭН, 2002. - 470 с.

38. Сорон Ж-Л. Курс з європейських інституцій: європейська головоломка. -- К. -- 2001. -- С. 86.

39. Стрежнева М.В. Проблемы социальной политики в Европейском союзе / М.В. Стрежнева // Мировая экономика и международные отношения. - 2006.- № 8. - 141 с.

40. Церкасевич Л.В. Современные тенденции социальной политики в странах Европейского союза / Л.В. Церкасевич. - СПб., 2002. - 256 с.

41. Шаповалова О. Європейський Союз та Україна у 2010 році: підсумки політичного діалогу // Відносини Україна - ЄС: у вимірі року. - №4(16). - 2010. - С. 32.

42. Шведа Ю. Теорія політичних партій, 2005. -226 с.

43. Шмачкова Т.В. Мир политических партий // Полис. 2002. - N1-2. - 324 с.

44. Шутаева Е.А., Побирченко В.В. Модели социальной политики ЕС: основные направления трансформации / Е.А.Шутаева, В.В. Побирченко // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского Серия: «Экономика и управление». - 2013. - Т. 26 (65). № 1. - 224 с.

45. Ярова Л.В. Особливості європейської соціальної політики / Л.В. Ярова / Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2010. - № 2. - 324 с.

46. Borella. Les partis politiques en Europe. - Paris: Seuil, 2001.

47. Dunkerley D. Changing Europe Identities, Nations and Citizens. - London: Routledge, 2006.

48. Council of the European Union

49. Election results: the new Parliament, European Parliament, 16 July 2009

50. Election results 2004, European Parliament

51. EU Political Parties

52. Nugent N. Government and Politics of the European Union. - Oxford, 2005.

53. Resolution of the European Parliament on the constitutional Status of European political parties adopted on 10.12.1996.D0C.PE.254.448.

54. Hix S. A Supranational Party System and the Legitimacy of the European Union / S. Hix // The International Spectator. - 2003. - №- P. 49-59.

55. Hix S. The Party System in the European Parliament: Collusive or Competitive? / S. Hix, A. Kreppel, A. Noury // Journal of Common Market Studies. - 2003. - № 41(2). - P. 309-331.

56. Hix S. Dimensions of Politics in the European Parliament / S. Hix, A. Noury, G. Roland // American Journal of Political Science. - 2006. - № 50 (2).P. 494-511.

57. Hix S. Power to the Parties: Cohesion and Competition in the European Parliament, 1979-2001 / S. Hix, A. Noury, G. Roland // British Journal of Political Science. - 2005. - № 35 (2). - P. 209-234.

58. Hix S. After Enlargement: Voting Patterns in the Sixth European Parliament / S. Hix, A. Noury // Legislative Studies Quarterly. - 2009.

59. Kreppel A. Rules, Ideology and Coalition Formation in the European Parliament: Past Present and Future / A. Kreppel // European Union Politics. - 2000. - Volume 1. - №.3. - P. 340-362.

60. Pp Group in the European Parliament

61. Kreppel, Amie The European Parliament and Supranational Party System: a study in institutional development

62. Luxembourg: Publications Office of the European Union, 2010 - 298 p.

63. Ministerial meetings European People's Party

64. The 2009 European Parliament Elections: A Disaster for Social Democrats, EUSA Review Forum: The 2009 European Parliament Elections, European Union Studies Association

65. The members of the Barroso Commission (2010-2014), European Commission

66. Voting in the 2009-2014 European Parliament: How do MEPs Vote after Lisbon? VoteWatch Third Annual Report, 2011

67. Voting in the 2009-2014 European Parliament: Who Holds the Power? VoteWatch Report, July 2011

68. Titmuss R. Social Policy: An Introduction / Ed. by B. Abel-Smith & K. Titmuss.- London: Allen & Unwin, 1974. - P 272.

69. General Block Exemption Regulation GBER)

70. Офіційний сайт Європейської Комісії

71. Офіційний сайт Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Українська Студентська Спілка»

72. Офіційний сайт Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молодий рух»

Размещено на Allbest.ru

...