Психологічні фактори впливу на політичну активність молоді

Розробляючи поняття полівмотивованості діяльності, вчені вважали, що про справжню полімотивацію можна вести мову лише тоді, коли одночасно діють кілька мотивів, заснованих на різних потребах. Стійке домінування потреб або незадоволення актуальної для людини потреби спрямовує будь-яку діяльність людини, у тому числі політичну. Аналогічна позиція притаманна і західним теоріям психології мотивації (Г. Алмонд, С. Верба, Д. Макклелланд, А. Маслоу, Г. Мюррей, М. Олсен, Р. Патнем, Р. Інглхарт, Х. Хекхаузен, Е. Фромм та ін.).

Сучасні політичні психологи обстоюють ідею, згідно з якою кожна особа виробляє власну відносно стійку систему мотивів, що дає їй змогу певним чином об'єднати соціальну та індивідуальну мотивацію і виступати суб'єктом політичної взаємодії. Завдяки цьому особистість вибудовує свою стратегію політичної поведінки. Таким чином, ми визнаємо, що мотиви політичної участі треба розглядати як глибинні внутрішні, пов'язані із задоволенням потреб суб'єкта політики спонукальні фактори, що спричиняють політичну активність і визначають її спрямованість [32, с.743].

Проте слід зазначити, що до політичної активності людину стимулюють не тільки внутрішні (потреби), а й зовнішні мотиватори (політичні партії, відомі державні та політичні діячі, інституції, органи влади, молодіжні та громадські організації). Різними видами впливу (підтримка, сприяння, заохочування молоді до участі у політичних подіях або перешкоджання) зовнішні фактори стимулюють зростання або зниження рівня політичної активності.

Потужний вплив на мотивацію політичної активності справляють також специфічні фактори, серед яких дослідники виокремлюють: вплив конкретної політичної ситуації; перманентну трансформацію мотивів суб'єкта; настановлення, цінності та орієнтації суб'єкта політичної взаємодії. Завдяки цьому кожна особистість має свою систему потреб, засвоює систему політичних цінностей, вибудовує власну стратегію політичної поведінки, яка дає їй змогу певним чином об'єднати соціальну та індивідуальну мотивацію [82, с. 281]. Слід також зазначити, що зміст мотиву політичної участі водночас значною мірою залежить і від психологічного стану суб'єкта, характеру впливу соціального середовища та політичних інституцій суспільства. Об'єктивно політичні цінності, ідеали, інтереси в разі їх інтеріоризації суб'єктом, відбиваючись та втілюючись в особистості, набувають спонукальної сили і стають для неї реально діючими мотивами. Таким чином, політичні мотиви зумовлюються як внутрішніми, так і зовнішніми факторами; потужний вплив на мотивацію політичної участі здійснюють специфічні фактори (політична ситуація, перманентна трансформація мотивів суб'єкта, настановлення, ідеали, цінності та орієнтації суб'єкта політичної взаємодії).

У подальших дослідженнях політичну діяльність ми розглядаємо як синтез внутрішньо та зовнішньо організованої мотивації; під мотивацією розуміємо процес детермінації політичної активності, зумовлений потребами, мотивами, цінностями, світоглядом суб'єкта політики. Вважаємо, що політична участь полівмотивована, оскільки спричинена комплексом мотивів, кожен з яких робить свій внесок у регуляцію політичної поведінки суб'єкта [34, 48, 83].

Отже, аналіз різних концептуальних підходів, теорій, моделей підтверджує існування широкого плюралізму думок стосовно мотивів і мотивації політичної участі, механізмів виникнення мотивів політичної активності, процесу формування мотивів. Вивчення мотивів політичної активності людини у нестабільному суспільстві ускладнюється багатьма факторами, серед яких: залежність від політичних процесів та конкретної політичної ситуації, різноманітність та багатогранність мотивів політичної діяльності, постійна трансформація мотивів суб'єкта в процесі соціальної взаємодії, потужний вплив зовнішніх мотиваторів та внутрішнього емоційного стану.

Разом з тим автори різних концепцій наголошують на тому, що підґрунтям мотивів політичної участі є численні потреби різного типу, і саме вони спонукають людину до політичної активності. Як зауважував К. Маркс, людина не робить нічого такого, що не відповідає її власним потребам. Для нашого дослідження мотивів політичної участі української молоді визначення цих типів потреб має неабияке значення.

2.2 Потреби як джерело мотивів політичної участі

У психологічній літературі існує чималий перелік потреб, які зумовлюють виникнення мотивів діяльності людини. Вчені вважають, що в політиці, як і в будь-якій іншій сфері життя, діють ті самі потреби: потреба влади (З. Фрейд); безпеки, стабільності існування (К. Хорні, Г. Салліван та ін.); самореалізації, любові та прийняття, позитивної уваги до себе з боку інших та самоповаги (А. Адлер, А. Маслоу, К. Роджерс); прояву агресії; афіліації; домінування; захисту та допомоги іншому; уникнення шкоди, невдач і звинувачень; незалежності; осмислення; пізнання; розуміння, привернення уваги, роз'яснення, збереження, поваги (Г. Мюррей); екзистенційні потреби (голод і т. ін.), самостійності й свободи, компетентності й самореалізації (Е. Лоулер); потреби в міжособистісних зв'язках, у самоствердженні, відданості, прихильності комусь або чомусь, у самопізнанні, ідентифікації свого «Я», у системі орієнтації і об'єкті шанування (Е. Фромм); орієнтації (К. Обухівський, А. Юр'єв); підвищення соціального статусу, встановлення соціальної справедливості, збереження порядку, честі й гідності, соціального контакту, гідних умов існування родини, емоційного спокою (С. Райз).

Велика кількість існуючих потреб спричинила класифікацію їх за типами: усвідомлені й неусвідомлені; матеріалістичні та постматеріалістичні (Р. Інглхарт); фізіологічні й соціальні (Г. Дилігенський); а також розміщення їх в ієрархічному порядку (А. Маслоу), розподіл потреб за класами: а) E - основні (первинні) потреби; б) R - соціальні потреби; в) G - потреби самореалізації (ERG-модель К. Альдерфера) [24, 25].

Однією з найскладніших у психології мотивації проблем досі залишається проблема системного взаємозв'язку між потребами різних типів. У теоретичному арсеналі політичної психології збережено раціональне зерно пірамідальної схеми для пояснення динаміки потреб, а саме: задоволеність матеріальних потреб знижує її психологічну інтенсивність і відкриває широкий простір для актуалізації потреб інших типів. Водночас психологи стверджують, що «політичну діяльність так або інакше зумовлюють численні потреби, які належать до різних типів: фізіологічних і соціальних. Ці потреби не тільки співіснують, а й взаємопов'язані» [24, c. 109].

Майже всі дослідники мотивів політичної активності визнають: 1) у політиці діють численні потреби, які належать до різних типів, але пов'язані між собою; 2) потреби домінують над поведінкою людей, незалежно від їх природних і соціальних відмінностей, у тому числі в політиці; 3) усвідомлені потреби діють як виражений розвивальний потенціал політичної активності і характеризують внутрішній стан того, хто цю потребу має.

У своїх дослідженнях ми виходили з того, що:

– потреби виникають у процесі відносин людини з природою і соціальним середовищем;

– незадоволені потреби стимулюють активність людини, спрямовану на пошук предмета потреби (її конкретизацію та усвідомлення). Мотив є опосередкованою потребою і стимулом до діяльності;

– сфера потреб людини внутрішньо єдина і розподіл на типи відносний [45, с. 87]. Між потребами різних типів існує взаємозв'язок, і не можна ігнорувати різні типи потреб, які зумовлюють поведінку людини (Г. Мюррей); поведінка людини зазвичай детермінується не однією базовою потребою, а сукупністю декількох або всіх базових потреб, перше місце серед яких посідають звичайні потреби (А. Маслоу); людина сама визначає пріоритетність задоволення потреб відповідно до своїх моральних і духовних цінностей (С. Райс); потреби спонукають людину до дій і домінують над поведінкою людей незалежно від їх природних і соціальних відмінностей (Р. Інглхарт) [31, с. 21].

З огляду на взаємозв'язок потреб і мотивів політичної участі доходимо висновків:

Складні форми поведінки (до якої відносимо політичну поведінку) зумовлюються не однією, а комплексом потреб, що потребують задоволення. Водночас будь-яка потреба, усвідомлена людиною, може сформувати декілька мотивів діяльності, і навпаки, різні мотиви діяльності можуть задовольняти одну потребу людини. Так, потреба самореалізації може спричинити виникнення різних мотивів політичної активності: мотиву кар'єри та досягнення успіху, підвищення матеріального і соціального статусу, саморозвитку тощо. І навпаки, один мотив, наприклад прагнення влади, може задовольняти різні типи потреб. На думку О. Б. Шестопал, влада видається бажаною з багатьох причин, причому в однієї людини у різний час ці причини можуть бути різними.

Умовно їх варто поділити на три типи:

1) щоб домінувати над іншими і/чи обмежувати дії інших;

2) щоб інші люди не домінували і/чи не втручалися в справи суб'єкта;

3) щоб досягати чогось [59].

Але здійснювати досягнення людина може і завдяки зростанню досконалості, майстерності, партнерської взаємодії з іншими. Чим більше людина отримує задоволення (морального чи матеріального) від діяльності (у т. ч. політичної), тим більше вона прагне зробити щось іще. Отже, за будь-яких обставин мотиви влади і досягнення успіху сприяють активізації діяльності людини.

Проте є підстави вважати, що більш актуалізуючим фактором мотивації досягнення успіху людини у трансформаційному суспільстві можуть бути незадоволені життєві потреби та амбіції. І на цьому шляху першим актуальним для неї завданням стає підвищення матеріального та соціального статусу.

Високий рівень матеріального життєзабезпечення підтримує відчуття впевненості у собі, в своєму майбутньому, створює умови для саморозвитку і самореалізації. Бажання мати престижну високооплачувану роботу, зробити якнайскоріше кар'єру (у політиці швидко політичну кар'єру особистість, як правило, вибудовує за підтримки інших членів суспільства), отримати визнання в суспільстві, повагу оточення є актуальними стимулами залучення молоді до активної політичної діяльності.

При цьому рівень своєї політичної активності молода людина визначає сама та приймає рішення щодо професійної політичної кар'єри залежно від рівня сформованості моральних і громадянських цінностей.

В періоди соціально-політичних катаклізмів чи при переході у нове політичне поле людина має також специфічні потреби стосовно політики, як, наприклад, потреба орієнтації чи афіліації.

Потреба орієнтації активізує бажання людини знати, в якому суспільстві вона перебуває, в якому напрямку слід проявляти активність, якими засобами змінювати своє становище в політичному, економічному та правовому полі.

Потреба афіліації (від англ. affiliation - приєднання, зв'язок), має чітко виражений соціальний характер і визначається як потреба у спілкуванні, співпраці, емоційному контакті, любові, приєднанні, що проявляється у прагненні молодої людини бути в товаристві інших людей, налагоджувати дружні, теплі відносини, підтримувати інших і самій приймати допомогу. На думку Д. Макклелланда, люди з гострою потребою в афіліації найчастіше досягають успіху в діяльності завдяки високому рівню соціальної взаємодії, де міжособові зв'язки відіграють важливу роль [46].

Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень західних і вітчизняних психологів потреба афіліації у людини стрімко зростає у ситуаціях нестабільності, загрози, стресу, застійної тривалої фрустрації, дефіциту інформації.

Вчені пояснюють це тим, що суб'єкт потребує компенсації або захисту від впливу кризових явищ у суспільстві, які в періоди політичної та економічної нестабільності дезінтегрують психічну діяльність. На думку В. П. Казміренко, «посилення афіліативної активності дає суб'єктові змогу за допомогою соціальної оцінки, визнання, співпраці або залучення до спілкування проводити корекцію значущості причин, які викликали дезадаптацію, оптимізувати процеси саморегуляції психічної активності» [34, с. 294].

Під час політичної взаємодії потреба в афіліації, на нашу думку, проявляється як потреба в спілкуванні та партнерській взаємодії. Спілкування при цьому є процесом не так комунікації, як налагодження психологічного контакту з іншими.

Інформацію стосовно політичних подій, процесів молодь отримує за допомогою засобів масової комунікації (газети, радіо, телебачення, інтернет). Але саме під час спілкування, обговорюючи політичні події, ситуацію, висловлюючи свою думку, молода людина прагне отримати визнання, відчути єдність, захищеність, підтримку та схвалення, насамперед з боку своїх друзів, і це надає їй впевненості в собі.

Відчуття своєї значущості дає змогу уникнути самотності, зокрема при прийнятті політичного рішення.

У політичній діяльності неодмінною умовою афіліативних відносин є прийняття певних політичних та ідеологічних цінностей, спільні інтереси, світогляд, що дають можливість відчувати взаємне задоволення, довіру одне до одного і значущість кожного в цьому процесі. Мотивація афіліації сприяє залученню молоді до громадських та політичних організацій. Тут молода людина отримує відчуття єдності і захищеності, формує ставлення до суспільно-політичного життя, набуває життєвого досвіду у захисті своїх прав та свобод.

Показником ставлення до суспільно-політичного життя є пізнавальний мотив інтересу до політики. У періоди соціально-політичних катаклізмів чи при переході на нове політичне поле мотив інтересу до політики допомагає людині задовольнити свою потребу в орієнтації [52], сприяє її розвитку. Стійкий інтерес людини до політики, її поінформованість та знання забезпечують людині адаптацію у політичному просторі, відображають її зв'язки з політичним світом, сприяють визначенню політичних цінностей та утворенню на їх основі певних схем політичної діяльності [57, с. 19].

Потреби людини в суспільстві, що трансформується, швидко змінюються і спричиняють зміни мотивації соціально-політичної активності людини. Наприклад, відсутність роботи примушує молоду людину більше часу присвятити її пошукам, тим самим відсуваючи інші потреби на другий план.

Політична ситуація, час, емоційний настрій, вплив зовнішніх мотиваторів можуть спонукати молоду людину до участі в акціях опозиційних політичних сил і навіть до участі у протестних діях проти існуючої влади.

У разі отримання високооплачуваної, престижної роботи інтенсивність внутрішнього психічного напруження зменшується, внаслідок чого відбувається трансформація мотивів соціально-політичної діяльності.

Трансформація потреб, цінностей зумовлює зміни окремих мотивів і заміни в структурі мотивації одних провідних мотивів політичної діяльності на інші, більш актуальні для особистості у конкретний період. Тому, на наш погляд, доцільно досліджувати не окремі мотиви політичної активності, а різні типи мотивів і виявляти провідний мотив політичної участі у конкретній ситуації.

У своєму дослідженні ми спиралися на типологію мотивів, розроблену О. М. Плющом. Дослідник пропонує розподілити численні й різноманітні мотиви політичної участі за такими типами: автономного забезпечення, взаємодії з іншими суб'єктами, орієнтаційні типи мотивів та мотиви соціального призначення [56]. Ми спробували визначити значущі, провідні мотиви політичної участі сучасної української молоді і з'ясувати їхній взаємозв'язок з рівнями політичної активності.

2.3 Емпіричні дослідження мотивів політичної участі молоді

Дослідження мотивів політичної участі молоді розпочалося навесні 2007 р. з опитування молодих людей на Майдані Незалежності та Європейській площі у м. Києві. (Ці події увійшли в політичну історію України під назвою «Майдан-2»). Учасникам політичних акцій (всього 220 осіб віком 18 - 35 років, що представляли всі регіони України, 58 жінок та 162 чоловіки) було запропоновано відповісти на запитання: «Чому Ви берете участь у цій політичній акції? Що для Вас є політика?» та заповнити анкети. Результати опитування представлені у вигляді діаграми (див. діаграму 3).

Діаграма 3. Результати опитування молоді, 2007 р.

Респонденти першої групи - 65 % опитаних (132 особи) свою участь у політичних подіях розглядали як засіб «покращення свого матеріального добробуту, можливість кар'єрного зростання, забезпечення матеріальних потреб». За їхніми оцінками, політика - це «можливість забезпечити для себе високий рівень життя», «можливість за рахунок політичних партій подорожувати, приїжджати до Києва», «заводити нові корисні знайомства», «стати відомим, успішним та отримувати багато грошей, як відомі політики».

При цьому респонденти зазначали, що не вперше беруть участь у політичних акціях і завжди «обмірковують власні інтереси, отримують винагороду (гроші) за участь у політичних акціях, мітингах, пікетах».

Відповіді респондентів цієї групи молоді дають підстави визначити мотиви її політичної активності як інструментальні.

Згідно з нашою моделлю політичної участі інструментальні (неполітичні) мотиви характеризують індивідуально-егоїстичний рівень мотивації.

Респонденти другої групи ? 25% (55 осіб) «завжди спочатку оцінюють всі переваги «за» та «проти» щодо політичної участі і тільки потім приймають рішення стосовно своєї участі», «зацікавлені в позитивному результаті не тільки для себе, а й для позитивних змін у суспільстві», їхня участь у політичних подіях «відповідає особистісним інтересам, а також інтересам українського суспільства».

Політика для них - це «по-перше, засіб задоволення своїх потреб, по-друге - бажання змінити суспільство». Респонденти цієї групи прагнуть таких змін у суспільстві, які б створили умови для їхнього саморозвитку, самоствердження і заради цього вони «готові активно діяти». Ці молоді люди виявили мотиви раціонально-прагматичного рівня.

На жаль, тільки 5 % опитаних (11 осіб), що склали третю групу, продемонстрували «бажання вдосконалити українське суспільство», «прагнення відстоювати права людей похилого віку, дітей, інвалідів, без винагороди, може, навіть із знаком мінус для себе допомагати їм», «можливість використовувати свій соціальний статус і політичну діяльність заради людей, розбудови країни, збереження миру, духовних і матеріальних цінностей країни».

Вони впевнені, що «політична діяльність завжди передбачає високий рівень відповідальності перед суспільством». Висловлювання: «відчуваю необхідність участі в політичному житті України», «не можу стояти осторонь політичних проблем, хочу контролювати політичну ситуацію в Україні», «мені набридло, що політика займається нами, я хочу займатися нею сам», «хочу, щоб у суспільстві панували ідеали добра, справедливості», «вірю у перемогу ідеї соціальної рівності» свідчать про високий рівень політичної свідомості і громадянської відповідальності, а також про сформованість просоціальних мотивів.

Просоціально налаштованими виявилися активні члени різних молодіжних політичних організацій та їхні лідери, які були присутні на Майдані Незалежності та Європейській площі м. Києва під час подій 2007 р.

До четвертої групи ми віднесли 10 % (22 особи), яким було запропоновано взяти участь в опитуванні, та вони повернули анкети незаповненими. Ці молоді люди не виявили бажання пояснити чи хоча б прокоментувати своє рішення щодо участі в політичних подіях.

Результати першого етапу підтвердили нашу гіпотезу стосовно існування різних рівнів мотивації політичної активності молоді: індивідуально-егоїстичного, раціонально-прагматичного та соціально-альтруїстичного.

Аналіз висловлювань респондентів стосовно політики засвідчив, що існують різні мотиви політичної участі. Серед них можна виокремити такі: мотиви: прагнення підвищення матеріального та соціального статусу; влади; кар'єри та досягнення успіху; спілкування та партнерської взаємодії з іншими суб'єктами, ідеологічний, інтересу до політики; альтруїстичний, соціальний, громадянської відповідальності.

Тож на першому етапі ми отримали підтвердження полімотивації політичної участі і виявили існування різних типів мотивів. Однак з'ясувати найбільш значущі з них або провідний мотив політичної участі суб'єкта шляхом анкетування виявилося неможливо.

Метою другого етапу нашого дослідження була розробка діагностичного інструментарію для визначення провідних мотивів політичної участі. Для цього нами було розроблено опитувальник мотивації політичної участі (ОМПУ), здійснено змістовну валідизацію, визначено надійність взаємозамінних форм (україно- та російськомовного варіантів). Під час конструювання опитувальника мотивації політичної участі методом контрастних груп встановлювалась критеріальна валідність опитувальника, методом ретесту оцінювалася надійність. Для різних мотивів політичної участі вона коливалася в інтервалі 0,59 - 0,64.

На етапі пілотажного дослідження для проведення процедури стандартизації ОМПУ використовувалися відомі апробовані методики: методика В. Е. Мільмана «Діагностика мотиваційної структури особистості»; методика А. А. Реана «Мотивація успіху та уникнення невдачі», методика А. Меграбяна в модифікації М. Ш. Магомет-Емінова «Прагнення до прийняття» та «Страх відторгнення»; методика В. В. Бойко «Діагностика рівня емпатії», методика «Соціального інтересу» А. Адлера.

Остаточний варіант опитувальника складається з 30-ти висловлювань рівно розподілених за мотивами: прагнення влади; підвищення матеріального і соціального статусу; кар'єри та досягнення успіху; спілкування; партнерської взаємодії; соціальний; альтруїстичний; громадянської відповідальності; інтересу до політики; ідеологічний. Оцінка вираженості мотиву визначається за порядковою шкалою, відповідно до ступеня згоди респондента з твердженням.

Враховуючи неоднозначне ставлення молоді до політики і політиків (від украй негативного до позитивного), при формулюванні інструкції було застосовано метод проекції (за Д. Макклелландом). Д. Макклелланд стверджував: «Думки та фантазії - добрий матеріал для аналізу мотивації, тому що вони не такою мірою, як дії, залежать від цінностей, навичок та можливостей» [46, с. 210].

Опитувальник дає змогу побудувати мотиваційний профіль особистості, з'ясувати провідні (найбільш значущі) для неї мотиви політичної участі, а також за необхідності порівняти індивідуальні результати із середніми показниками групи, до якої належить індивід.

Наведемо приклад індивідуального мотиваційного профілю студента першого курсу (18 років, росіянин, м. Ялта, АР Крим) (див. діаграму 4).

Мотиваційний профіль свідчить, що у респондента провідним мотивом політичної участі виступає мотив підвищення матеріального і соціального статусу та майже відсутній ідеологічний мотив політичної участі; приблизно однаковими є результати за всіма іншими мотивами, окрім мотиву громадянської відповідальності.

Під час опитування було з'ясовано, що респондент ідеологічно не підтримує жодної політичної партії, ніколи не був і не є членом молодіжних політичних організацій, не брав участі в будь-яких політичних акціях, проте у майбутньому розглядає свою політичну участь як можливу для розв'язання матеріальних проблем своїх та своєї родини. Окремо зазначимо, що респондент на момент опитування закінчив перший курс приватного вищого навчального закладу.

Діаграма 4. Індивідуальний профіль мотивації політичної участі студента першого курсу*

*Примітка. По горизонталі мотиви: ІМ - ідеологічний мотив; МВ - мотив влади; МПМСС - мотив підвищення матеріального та соціального статусу; МКДУ - мотив кар'єри і досягнення успіху; МС - мотив спілкування; МІП - мотив інтересу до політики; МПВ - мотив партнерської взаємодії; СМ - соціальний мотив; АМ - альтруїстичний мотив; МГВ - мотив громадянської відповідальності. По вертикалі - результат у балах по кожному з мотивів.

2.3.1 Аналіз мотивів політичної участі молоді з різним рівнем політичної активності

Третій етап емпіричного дослідження мав на меті виявити домінуючі мотиви політичної участі молоді різних вікових груп та їх взаємозв'язок з рівнями політичної активності. У дослідженні взяли участь студенти молодших курсів вищих навчальних закладів міст Донецька, Києва, Сімферополя (загальна кількість 350 осіб) та 150 лідерів молодіжних політичних організацій. Вік досліджуваних 18 ? 35 років.

До складу першої групи (150 осіб віком 18 - 35 років, освіта вища та неповна вища) увійшли лідери і члени молодіжних політичних організацій, залучені до систематичної (деякі на професійній основі) політичної діяльності. Другу групу було сформовано зі студентів ВНЗ зазначених міст - всього 150 осіб, які жодного разу не брали участі в голосуванні, не є членами політичних молодіжних організацій. Результати діагностики мотивів у цих групах відображені у діаграмі 5.

Діаграма 5. Мотиваційний профіль першої та другої груп досліджуваних*

*Примітка: ІМ - ідеологічний мотив; МГВ - мотив громадянської відповідальності; АМ - альтруїстичний мотив; СМ - соціальний мотив; МПВ - мотив партнерської взаємодії; МІП - мотив інтересу до політики; МС - мотив спілкування; МКДУ - мотив кар'єри і досягнення успіху; МПМСС - мотив підвищення матеріального та соціального статусу; МВ - мотив влади.

Порівняльний аналіз результатів мотивів політичної участі (за ОМПУ) респондентів двох груп виявив таке: Досліджувані першої групи (лідери та члени молодіжних організацій) виявили високі показники за мотивом інтересу до політики - 8, Вони демонструють високий рівень обізнаності щодо політичних подій, процесів, особливостей функціонування політичної системи країни.

Цей мотив є показником їхнього ставлення до суспільно-політичного життя і виступає підґрунтям політичної активності. Він впливає на рівень політичної культури, спонукає до розвитку вміння аналізувати, прогнозувати політичні процеси, забезпечує людині високий рівень адаптації у політичному просторі.

Завдяки стійкому інтересу до політики молоді політичні лідери та члени молодіжних організацій чітко усвідомлюють цілі своєї політичної діяльності. Досліджувані другої групи мають низький рівень мотиву інтересу до політики. Середній показник по групі - 2,5. Інтерес до політики студентів, особливо перших курсів, нестійкий, ситуативний, сформований під впливом окремої політичної ситуації.

Політично активна молодь продемонструвала високий рівень ідеологічного мотиву - 9. Це дає нам змогу констатувати, що саме ідеологічний мотив є провідним мотивом активності, ідеологічна визначеність сприяє участі молоді у діяльності політичних партій і молодіжних організацій.

Основною метою своєї політичної діяльності молодь вважає обстоювання ідеологічних принципів, норм, ідеалів та політичну боротьбу проти прихильників іншої ідеології. Бажання підтримати ідеологічно близьку політичну силу, боротися за втілення в життя її принципів спонукає молодь до усвідомленої політичної активності. Слід зазначити, що респонденти - активісти молодіжних організацій продемонстрували прагнення діяти тільки з позиції ідеологічно близької політичної сили чи групи, що у майбутньому може призвести до втрати здатності реально оцінювати політичну ситуацію. Впевненість у всесильності однієї політичної сили, політичного лідера, з яким особистість ідентифікує себе, породжує віру в безпомилковість, непогрішимість політичної ідеології та може ускладнювати процес адаптації людини у суспільстві. У досліджуваних другої групи ідеологічний мотив майже відсутній - 1,5.

Аналіз показників мотивів соціального типу (соціального - 7 та альтруїстичного - 8) засвідчив, що молоді політичні активісти та члени молодіжних організацій мають високий рівень просоціальної мотивації (за соціальним мотивом - 7,8).

Вони добре усвідомлюють моральні норми та вимоги суспільства, при цьому у більшості досліджуваних ці норми збігаються з особистісними цінностями, ідеалами, настановами, а в деяких інтереси суспільства переважають над особистісними. Друга група респондентів виявила дещо нижчі показники - 6, при цьому студенти демонструють готовність у майбутньому діяти в інтересах суспільства, але ступінь цієї участі визначатимуть особисто.

Високі показники за альтруїстичним мотивом виявлено також у респондентів першої групи. Результат (8,3) свідчить, що досліджувані беруть активну участь у політичному житті. Вони зазначають, що отримують задоволення від цього.

Важливою для них є допомога іншим, інколи «з мінусом для себе». Прояв альтруїзму у молодих політичних діячів пов'язаний з моральним обов'язком та співчуттям. Альтруїстичні вчинки заради «іншої людини, якій я глибоко співчуваю» приносять моральне задоволення, підвищують моральну самооцінку, самоповагу, гордість за себе (уникнення дисбалансу морального аспекту «Я-концепції»).

Студенти порівняно з політично активною молоддю продемонстрували середні показники альтруїстичного мотиву (4,5), але стверджують, що готові діяти заради іншої людини, якщо «вона попросить допомогу саме у мене».

В усіх категорій молоді, які взяли участь у дослідженні, показники соціального та альтруїстичного мотивів вищі, ніж показники мотиву громадянської відповідальності (актив - 5, студенти ВНЗ - 3).

Респонденти обох груп пояснюють це тим, що «готові виконувати свої громадянські обов'язки і активно діяти в інтересах розвитку нашого суспільства в майбутньому, але не заради державних чиновників, окремих політиків, а тільки заради конкретних громадян.

Близькими за результатами є показники рівня значущості для респондентів мотиву взаємодії з іншими суб'єктами (мотив спілкування у політичних активістів - 7,3 та у студентської молоді - 6,3; мотив партнерської взаємодії - відповідно 7,5 і 6), що засвідчує прагнення молодих людей до встановлення контакту з іншими суб'єктами.

Під час спілкування молоді люди очікують схвалення з боку інших людей, прагнуть взаєморозуміння та відчуття єдності, захищеності, визнання, отримати підтримку однодумців, з'ясувати спільність або протилежність думок. Молодь бажає співпраці в команді однодумців, де важливим для них є емоційний комфорт. Це посилює відчуття впевненості в собі, своєї значущості у суспільстві, дає змогу уникнути одинокості.

Актуальними для першої і другої груп досліджуваних виявилися мотиви автономного забезпечення. Мотив підвищення матеріального та соціального статусу у респондентів першої групи - 6,2; другої групи - 5,6; мотив кар'єри і досягнення успіху - 6,0 та 5,2 відповідно.

Бажання мати престижну високооплачувану роботу, швидко підійматися кар'єрними сходинками, отримати визнання у суспільстві, повагу оточуючих, забезпечити собі, своїй родині високий рівень матеріального життя демонструють і політичні активісти, і студенти. Підвищення соціального статусу у суспільстві, задоволення базових потреб потрібно молоді, щоб почуватися впевнено. Усвідомлення своєї безпеки у суспільстві створює умови респондентам для майбутнього розвитку і самореалізації.

Молодь обох груп демонструє невисоке прагнення до влади (студенти - 2,6; актив - 4,2). Отримання політичної влади не є цінністю для наших респондентів. Ми пояснюємо це тим, що: по-перше, молоді люди мають сумніви, що в українському суспільстві можна «отримати владу чесним шляхом»; по-друге, жодна з причин, за якими влада може бути бажана, не є актуальною для сучасної української молоді. Молодь відчуває себе достатньо самостійною і незалежною від політичної влади, дозволяє собі відкрито критикувати дії влади щодо розв'язання проблем молоді.

Порівняльний аналіз мотивів учасників нашого дослідження дає підстави стверджувати, що значущими мотивами політичної участі лідерів і членів молодіжних політичних організацій є просоціальні та орієнтаційні типи мотивів, в групі студентів - мотиви взаємодії з іншими суб'єктами. Мотиви автономного забезпечення актуальні для всіх опитаних.

В ході дослідження за методикою ОРПА ми отримали експериментальне підтвердження нашої гіпотези стосовно існування взаємозв'язку окремих складових та форм політичної активності з мотивами політичної участі.

Високий загальний рівень політичної активності й однаково високі показники за трьома її складовими спостерігаються у лідерів та членів молодіжних політичних організацій. Порівняно зі студентами вони також мають високі загальні показники мотивації. При цьому виявлено, що в активістів поведінкова складова переважає вербально-комунікативну та когнітивну. У студентської молоді - навпаки, поведінкова складова політичної активності (ПА) менша, ніж вербально-комунікативна (ВКА) та когнітивна (КА).

У всіх досліджуваних мотив інтересу до політики прямо корелює з когнітивною складовою політичної участі та загальним рівнем політичної активності (r = 0,63; r = 0, 54), а мотив громадянської відповідальності має зворотну кореляцію з рівнем протестної та електоральної активності (r = - 0,68).

Виявлено кореляційні зв'язки вербально-комунікативної складової та мотиву потреби в спілкуванні (r = 0,66), суспільно-політичної складової та соціального й альтруїстичного мотиву політичної участі (r = 0,68), рівня протестної активності та мотиву підвищення матеріального і соціального статусу (r = 0,74).

Поведінкова складова та протестна активність вища у тих, у кого ідеологічний мотив, а також мотиви досягнення успіху, влади, підвищення соціального статусу домінують над мотивами інтересу до політики, партнерської взаємодії, а також соціально-альтруїстичними мотивами.

Результати проведеного нами дослідження мотивів політичної участі дають підстави стверджувати:

– політична активність молоді полівмотивована й зумовлюється комплексом потреб. Найбільш актуальними для переважної частини української молоді є мотиви автономного забезпечення та взаємодії з іншим суб'єктом. Мотиви соціального типу та орієнтаційні типи мотивів виявляються тільки в групі політично активної молоді;

– мотивація політичної участі виявляється на індивідуально-егоїстичному, раціонально-прагматичному і соціально-альтруїстичному рівнях та спричиняє форми і моделі політичної поведінки молодої людини;

– сучасна українська молодь має невисокий рівень громадянської відповідальності. У всіх категорій молоді, незалежно від рівня політичної активності, показник мотиву громадянської відповідальності нижчий від показника альтруїстичного мотиву.

– Молоді люди впевнені, що держава недостатньо приділяє уваги розв'язанню конкретних проблем молоді, а лише декларує певні програми та заходи. Тому вони готові діяти заради інших, добровільно допомагати конкретній людині, та не бажають на добровільних засадах і безкоштовно діяти заради держави й політиків;

– необхідність прискореної адаптації молодої людини у політичному просторі трансформаційного суспільства передбачає задоволення потреби в орієнтації. Цю роль виконує мотив інтересу до політики, який відображає зв'язки особистості з політичним світом, демонструє ставлення людини до суспільно-політичного життя і є підґрунтям формування ідеологічного мотиву. Ідеологічний мотив пов'язаний з ціннісною сферою особистості. Серед інших мотивів він виступає провідним і найвпливовішим у політичній діяльності суб'єкта.

Своєчасне виявлення актуальних проблем молоді, пов'язаних із задоволенням потреб різних типів, допомога державних і політичних інститутів у їх розв'язанні, на наш погляд, сприятимуть формуванню мотивів соціального призначення, передусім мотиву громадянської відповідальності.

3. Громадянська відповідальність молоді як чинник політичної участі (Гуменюк О. Є.)

Громадянська відповідальність молоді ? інтегральна внутрішня умова її високої політичної активності й особистісної причетності до загального контексту політичного сьогодення (участь у політичній пропаганді, мітингах, дискусіях, виборах тощо).

Громадянська відповідальність означає наявність у кожної юної особи розширеного поля світосприйняття, вихід за межі своїх егоїстичних потреб та інтересів, коли молода людина цікавиться політичною ситуацією в країні, підтримує ділові та неформальні взаємостосунки з однопартійцями, агітує інших за ту чи ту політичну силу, нарешті, рефлексує свій громадянський обов'язок перед етносом і народом в цілому. Зрозуміло, що така усвідомлена громадянська відповідальність не виникає сама собою, а формується упродовж життя людини, особливо інтенсивно у підліткові та юнацькі роки.

3.1 Психологічний аналіз особливостей громадянської відповідальності особистості

Наукова категорія «відповідальність» у соціогуманітарній науці обґрунтовується у взаємозв'язку з поняттям «особистість», з когнітивними станами людини, її поведінкою, обов'язком перед іншими тощо. «В різних наукових галузях мислителі розуміли відповідальність як свободу вибору, волі та засобів існування, як спосіб реалізації життєвої позиції чи самореалізацію особистістю своєї сутності» [8, с. 49, 50]. Тому вона розглядається як форма активності людини чи групи осіб у процесі соціальної взаємодії.

В аналізованому феномені науковці «виокремлюють суб'єкт і об'єкт відповідальності» [7, с. 50]. Перший характеризується суспільним волевиявленням через соціальні норми і рольові функції [50]. Крім того, суб'єкт відповідальності має дхарму (синонім відповідальності, за С. Браун) за об'єкт і йому належить активний аспект діяльності [14, с. 153]. Це означає, що суб'єкту властивий як цикл формування й визначення мотивів, цілей, так і дії, ставлення тощо. Якщо для суб'єкта зміст діяльності очевидніший, то й морально відповідальнішою є його поведінка.

Досліджуваному феномену приділяється значна увага вчених. Зокрема, С. Л. Рубінштейн [61] розмежовував його на ретроспективний аспект (відповідальність за виконану дію) i перспективний (дхарма за те, що потрібно зробити); К. О. Абульханова-Славська [1] розробила теорію відповідальності, в якій розглядає взаємозв'язок ініціативи та дхарми як певних форм активності суб'єкта, обґрунтовує ідею добровільності, самодисципліни, самостійності, незалежності останнього.

Водночас К. Муздибаєв [50] аналізує еволюцію відповідальності, доходить висновку про соціальність цього явища і виокремлює його сутнісні ознаки (справедливість, пунктуальність, чуйність, наполегливість, сміливість тощо); Ж. Піаже зосереджує акцент на вивченні внутрішньої відповідальності як важливій основі морального розвитку людини; Л. Колберг, виокремлюючи стадії розгортання моральної свідомості, спрямовує увагу на аналіз об'єктивного й суб'єктивного різновидів відповідальності, а також на тi періоди, які ґрунтуються на соціальному обов'язку та принципі моралі; Дж. Роттер, вирізняючи інтернальний та екстернальний локуси контролю, переконаний, що перший притаманний ocoбi, яка бере відповідальність за будь-які події на себе, а другий характеризує людину, котра приписує дхарму за все, що трапилося, зовнішнім обставинам.

У цьому контексті Ж. Є. Завадська, Л. В. Шевченко, К. А. Клімова, Т. М. Сидорова [28; 39; 70] та інші, обстоюючи концепцію Ж. Піаже, досліджують цю проблему з погляду взаємозалежності внутрішніх i зовнішніх чинників у контексті вікового становлення особистості. Зокрема, Ж. Завадська, Л. Славіна вирізнили показники відповідальності (усвідомлення важливості виконання доручення, характеру дій, емоційного переживання тощо); М. В. Савчин [64?69] iз теоретико-методологічних позицій обґрунтовує структуру відповідальності, а також розглядає цю проблему в навчально-виховному, соціально-психологічному і політичному аспектах; С. В. Баранова здійснює аналіз професійної відповідальності за умов спільної управлінської діяльності [7; 8].

Висвітлюючи тематику відповідальності, відзначимо праці С. Шварца (розкриває зміст зазначеної вище проблеми у межах мотивації допомоги), В. П. Казміренка, Л. Е. Орбан-Лембрик, В. В. Третьяченко та ін. (обґрунтовують явище відповідальності у процесі спільної управлінської діяльності як організаційну властивість тощо); І. Д. Беха [10] (аналізує відповідальність у контексті виховання особистості), Т. Г. Гаєва [16] (характеризує моральну відповідальність як якість суб'єкта активності), Л. Є. Коршунова [42] (досліджує формування відповідального ставлення особистості до праці у виробничому колективі), П. П. Растігєєва [60] (виокремлює соціально-психологічні основи відповідальності), Б. С. Яковлєва (розглядає відповідальність як фактор регуляції поведінки особистості), С. Браун (вивчає явище дхарми в духовно-езотеричному контексті).

Зазначимо, що відповідальність і громадянськість, як відомо, є певними рисами характеру особистості, які формуються у процесі її соціалізації. Сучасні дослідження громадянськості спричинені осмисленням фундаментальних праць С. Л. Рубінштейна, Г. С. Костюка, Г. О. Балла, М. І. Пірен, Т. С. Яценко, В. В. Рибалки, Е. О. Помиткіна, Б. Й. Цуканова, В. П. Казміренка, М. М. Слюсаревського, Л. А. Снігур та інших відомих науковців. В основі пізнання цієї проблеми лежать складні психологічні реалії людського вчинку (В. А. Роменець, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко, І. М. Маноха, П. А. М'ясоїд), особливості розвитку саморегулювання та самоактивності особистості (М. Й. Боришевський, О. В. Киричук), що заклали теоретико-методологічне підґрунтя психологічного осмислення цього явища.

Громадянськість, на думку М. Й. Боришевського, це складна особистісна характеристика (якість), яка інтегрує взаємопов'язані утворення у свідомості та самосвідомості, котрі виникають на основі оволодіння людиною системою громадянських вартостей [11; 13]. У зв'язку з цим «виокремлюють цінності як основний елемент становлення громадянськості» [71, с. 6].

Громадянськість - це й «інтегральна частина культурної ідентичності індивідів, і фактор, який зумовлює формування індивідуальних колективних систем орієнтації» [58, с. 44], або ж «моральна якість людини, в якій інтегровані її духовні, психічні та психофізіологічні функції» [72, с. 5].

Людина, яка володіє цією якістю, пов'язує свою поведінку, своє життя з інтересами і з долею країни, усвідомлює власну відповідальність перед народом і людьми, зберігаючи, проте, свою свободу та суверенність. «Висока громадянська свідомість випливає саме з потреби встановлення гармонії між інтересами особистості та держави. Зрілий громадянин усвідомлює свою особисту зацікавленість у прогресі держави, вбачаючи у ньому також поліпшення власного життя» [55, с. 67].

Розвиток цього феномена залежить від соціально-психологічних очікувань, «Я-образу», самооцінки, позиції вихователів, ментального досвіду народу (М. Й. Боришевський, Л. А. Снігур). Формування громадянськості, у т. ч. відповідальності, відбувається уже в шкільному та юнацькому віці внаслідок когнітивно-практичної діяльності особи у певному середовищі. «Тому активною силою у вирішенні завдань демократизації соціуму, побудови громадянського суспільства має стати сучасна молодь».

Загалом громадянська відповідальність виявляється через «систему сформованих відносин громадянина до суспільства і держави, громадянських норм і цінностей» [17, с. 55]. Вона постає в житті у вигляді громадянської позиції людини, яка, за твердженням О. В. Киричука, формовтілюється у різновиди соціально комунікативної, громадсько корисної, суспільно-політичної активності. Серед важливих ознак громадянської відповідальності людини виокремимо такі: активну життєву позицію, усвідомлене ставлення до виконання свого громадянського обов'язку, самостійність і наполегливість, самоаналіз, самоконтроль, самоорганізацію, чесність, готовність відповідати за власні вчинки тощо.

Зрозуміло, що передусім сім'я закладає підґрунтя для розвитку відповідальності чи безвідповідальності людини як однієї із найзагальніших її властивостей. Саме вона є осередком успадкування традицій, моральних норм, цінностей і ставлень.

Якщо в родині переважають дбайливі та доброзичливі відносини, то, звичайно, така атмосфера сприяє прояву «істинної відповідальності» та становленню емоційно стійкого характеру. Коли в сім'ї існує авторитарність, то в суб'єкта формуються страх покарання, почуття образи, тривоги, провини тощо і виникає «відповідальна діяльність» [44, с. 93], тобто така, що базується на обов'язку і дає змогу уникати покарання.

Ось чому часто батьки, вчителі та соціум пов'язують відповідальність з обов'язком, зобов'язанням, дисциплінованістю, що не повністю розкриває зміст цієї категорії. «Обов'язок - поняття із сфери несвободи, тоді як відповідальність - поняття зі світу свободи» [78, с. 281]. «Відповідальність у прямому значенні цього слова - повністю добровільний акт; бути «відповідальним» - значить бути вільним…» [78, с. 124]. «Свобода і відповідальність взаємопов'язані, тому що перша реалізується лише через відповідальність, а остання - через свободу» [69, с. 17].

Згідно з концепціями М. В. Савчина [64?69], К. Муздибаєва [50], В. В. Третьяченко, Л. А. Снігур [71], М. Й. Боришевського [11; 13], С. В. Баранової [7; 8] та інших науковців у структурі громадянськості та відповідальності виокремлюють такі компоненти: когнітивний, емоційно-мотиваційний і конативно-вольовий.

До зазначеної будови аналізованого феномена додаємо четверту складову - морально-духовну. Вона виступає як надбудова, або вищий рівень розвитку усіх компонентів. І це не випадково. Як відомо, на основі обґрунтованих рівнів розвитку моральних суджень Л. Колберга, К. Хелкан визначив та описав стадії розвитку відповідальності.

На його думку, критерієм найвищої відповідальності є сукупність привласнених норм і принципів суспільної моралі. Якщо особистість досягає цієї вершинної стадії, то у змозі самостійно і добровільно вчиняти, а «совість стає головним регулятором відповідальної поведінки... духовною інстанцією відповідальності особистості» [69, с. 12, 21]. Тоді відбувається «гармонізація інтелектуально-раціонального, емоційно-мотиваційного і поведінкового компонентів» у внутрішньому та зовнішньому світах людини.

Внаслідок бажаної самореалізації особистості формуються моральна свідомість і самосвідомість, розвивається здатність до моральної саморегуляції. Таке вдосконалення свідомості зумовлює те, що вона неподільно пов'язана з відповідними духовними новоутвореннями людини (ідея, ідеали, ставлення, оцінки, переконання та ін.). Останні завдяки певним процесам, «об'єктивуються у вчинках і поведінці, моральних відносинах, закріплюються у звичаях, дієво впливають через це на суспільні відносини» [53, с. 123].

Зазначимо, що М. В. Савчин, аналізуючи згадані компоненти, до когнітивного відносить такі елементи:

1) «усвідомлення особистістю самого предмета відповідальності, що неподільно пов'язане з моральною свідомістю та самосвідомістю;

2) інстанції відповідальності (передбачає сприйняття особистістю ролі і можливостей окремих людей чи групи контролювати, стимулювати та оцінювати її поведінку; наявність досвіду взаємодії з інстанцією тощо);

3) оцінювання себе як суб'єкта відповідальної поведінки...;

4) саморегулятивну функцію (характеристика соціальної пам'яті та мислення, здатності до творчості в аналізі поведінки, когнітивного стилю розв'язання проблем та ін.) [69, с. 26].

Емоційно-мотиваційний компонент, як слушно зауважує вчений, виявляється у відповідних психічних станах, переживаннях, почуттях, котрі виникають під впливом певного ставлення до прийнятих у мікросередовищі етичних норм, принципів, потреб, інтересів, готовності до дії, та утримує сукупність мотивів особистості, які спонукають до реалізації задуманого. За допомогою процесу мотивації актуалізуються мотиви, виникає мета й готовність до діяння, до вибору його засобів і способів. Отож у мотиваційному циклі беруть участь різноманітні потреби, мотиви, світогляд особистості, емоційно-ціннісні утворення, її домагання.

Конативно-вольова складова відповідальності спричинена функціонуванням і взаємодоповненням когнітивного, емоційно-мотиваційного та морально-духовного компонентів у структурі внутрішнього світу людини, оскільки у її реальному житті ці компоненти взаємопов'язані та утворюють єдине ціле. Якщо сформовані адекватні чи позитивні складові відповідальності, то й поведінка особистості буде гуманною й відкритою. Коли ж зазначені складові наповнені негативом, то вочевидь поведінка, вчинкові дії особи характеризуватимуться невпевненістю, втратою самостійності або надмірною розкутістю.

Поведінковий компонент відповідальності утримує систему дій, учинків, котрі дають змогу особистості «реалізувати предмет відповідальності»; «у зовнішньому плані він виявляється у виконанні обов'язків, вимог, зобов'язань, завдань тощо, а у внутрішньому - під час прийняття рішень, при доборі та оцінці засобів реалізації предмета відповідальності, самоаналізі поведінки і свого «Я», зайнятті позицій щодо подій, інших осіб, груп та самого себе, нарешті, при виробленні програми саморозвитку «Я» та ін.» [69, с. 28, 29].

Поведінка людини невід'ємно пов'язана також з її вольовою регуляцією. В. Джеймс основною сутнісною характеристикою останньої називав способи подолання перешкод. Він визначив п'ять типів поведінки, яка опосередкована рішучістю:

1) «розумна поведінка» як раціональне пояснення ситуації і відшукання способів поведінки, що адекватна конкретному випадку;

2) «випадкова зміна обставин»;

3) «випадкова зміна суб'єкта», коли він ігнорує сприйняті ним свідчення про перешкоди і продовжує діяти;

4) «ціннісна зміна людини», котра ґрунтується на зміні структури мотивів;

5) «акт волі», за допомогою якого виникає процес надання мотиву додаткової вагомості (наприклад, у ситуації «справа честі»).

Є. П. Ільїн вольову регуляцію пов'язує з переборюванням зовнішніх та внутрішніх труднощів, а В. К. Калін розглядає її як цикл створення оптимального режиму активності, що забезпечує найефективнішу діяльність. Очевидно, що вольові риси особистості як особливості її вольової регуляції виявляються у конкретних поведінкових діях та вчинкових актах.

...