Емпіричне дослідження запиту студентської молоді на роботу психотерапевтичних груп

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИХ ГРУП В РОБОТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

1.1 Психологічна служба вищого навчального закладу

1.2 Класифікація психотерапевтичних груп

1.2.1 Поняття та історія виникнення психотерапевтичних груп

1.2.2 Психотерапевтичні групи з точки зору цілей

1.2.3 Психотерапевтичні групи з точки зору засобів реалізації цілей

1.2.4 Психотерапевтичні групи різного теоретичного підґрунтя

1.3 Досвід використання психотерапевтичних груп в діяльності психологічних служб за кордоном

РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАПИТУ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ НА РОБОТУ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИХ ГРУПП

2.1 Дослідження запиту студентської молоді на участь у психотерапевтичних групах

2.2 Аналіз отриманих результатів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Система вищої освіти в Україні в наш час переживає період кардинальних реформ у зв'язку з переходом на європейський рівень освіти. У зв'язку з цим перед сьогоднішнім вищою освітою ставлять нові завдання, основною з яких є підготовка випускників, які будуть конкурентноспроможними не тільки на українському, а й на світовому ринку праці. Бути фахівцем у своїй вузькій спеціальності на сьогоднішній день вже не достатньо, сьогоднішній випускник повинен бути всебічно розвиненою особистістю. Роботодавець хоче бачити своїм співробітником людини активної, ініціативного, комунікабельного, з виразами лідерськими якостями, здатного нестандартно мислити.

Традиційна система вищої освіти і підготовки студентів не здатні задовольнити подібний запит. Виконання цих вимог неможливе без впроваджень у вищу освіту інновацій. Однією з таких інновацій є включення психологічних служб в систему вищої освіти.

Дослідження, присвячені організації та діяльності психологічних служб в системі освіти відображені в роботах таких вчених як І.О.Баева, А.О.Деркач, І.В.Дубровіна, Е.О.Клімов, Н.М.Пейсахов, Н.В. Чепелєва та ін. Проблемі психологічного супроводу та підтримки особистісно-професійного розвитку студентів психологічною службою вищого навчального закладу присвячені дослідження Н.А.Євдокимової, О.О.Євдокімової, Р.В.Павелкова, В.Г.Панка, Ю.В.Суховерщиної, Л.В. Темнового, Ю.М.Швалба та ін Аналіз організації діяльності психологічних служб та консультування студентів у закордонних вищих навчальних закладах представлений у роботах І.М.Кондакова, П.Купки, А.Пожар, М.Рурік, П.Саутуарскої, Ю. В.Укке та ін.

Проблема створення цілісної системи психологічного супроводу суб`ектів навчального процесу у вищій школі стала предметом всебічного системного наукового осмислення.Залишаються не повністю досліджено питання структури та змісту психологічного супроводу в вузі.Одним з актуальних аспектів дослідження є використання психотерапевтичних груп в роботі психологічної служби вищого навчального закладу.

Об'єкт дослідження - соціально-психологічні аспекти діяльності психологічної служби в системі вищої освіти

Предмет дослідження - особливості використання психотерапевтичних груп в роботові психологічної служби вищого навчального закладу

Мета дослідження - створити емпіричну модель використання психотерапевтичних груп в роботові психологічної служби вищого навчального закладу

Завдання дослідження:

1.Зробити теоретико-практичний аналіз проблеми використання психотерапевтичних груп в роботі психологічної служби вищого навчального закладу

2.Проаналізіровать наявну систему використання психотерапевтичних груп в практиці психологічних служб вищіх навчальних закладів в Україні та за кордоном

3.Провести емпіричне дослідження запиту студентів на участь у психотерапевтичних групах

4.Створити емпіричну модель використання психотерапевтичних груп в роботові психологічної служби вищого навчального закладу

База дослідження: дослідження проводилося на базі Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського в рамках фундаментального дослідження за рахунок видатків державного бюджету «Психологічні основи розроботка технологій моделювання та проектування розвития особистості студента» (№ держреєстрації 0112U000481).

Апробація: робота була представлена на IV всеукраїнській науково-парктичній конференції «Наука.Студенство.Сучасність»

Методологічну і теоретичну основу складають: соціально-псіхологічсекіе теорії малих груп (Я.Л.Коломінскій, Л.Р.Крічевскій, К.Рудестам)

Для перевірки висунутої гіпотези та вирішення поставлених завдань використано комплекс теоретичних і експерементальний методів: теоретичні методи: вивчення та аналіз психологічної та методологічної літератури, узагальнення, систематизація; емпіричні методи: анкетування, тестування за методиками: соціально-психологічної адаптації К. Роджерса і Р.Даймондом, опитувальник мінімульт.

Наукова новизна і теоретичне значення роботи полягає в тому, що:

- Досліджено особливості структури психологічної служби МНУ імені В.О.Сухомлинського та її основні завдання;

- Створено емпіричну модель особливостей використання психотерапевтичних груп в діяльності психологічної служби вищого навчального закладу.

Отримали подальший розвиток

- Теоретична і практична діяльність психологічної служби в системі вищої освіти;

- Модель надання психологічної допомоги студентам що відчувають потребу в психологічній допомозі і саморозвитку.

Практичне значення роботи полягає в тому, що досліджено запит студентів на участь у психотерапевтичних групах та розроблено емпіричну модель використання психотерапевтичних груп в діяльності психологічної служби вищого навчального закладу як форму психологічного супроводу студентів. Результати дослідження можуть бути використані в лекційно-семінарських заняттях з студентами спеціальності «Психологія» та «Соціальна робота» з навчальних дисциплін «Психологія тренінгової роботи», «Психологічна служба», «Основи психологічної практики», «психологічний практикум з спеціалізації», а також в роботові приватних психологів та психологів у системі освіти

Робота складається з вступу, 2 розділів,висновків, додатків та списку використаних джерел



РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИХ ГРУП В РОБОТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

1.1 Психологічна служба вищого навчального закладу

Інноваційні процеси, що відбуваються у вищій школі, підписання Болонської декларації, яка передбачає створення європейського освітнього простору безперервної професійної підготовки потребують зміни освітньої парадигми для підготовки конкурентоспроможного на світовому ринку праці фахівця.

Конкурентоспроможність випускника сучасного ВНЗ вимагає не тільки професійних знань, але і спеціальних здатностей особистості, які забезпечують їй динамізм професійної поведінки, самостійність в пошуках та засвоєнні нової інформації, адекватних рішень в «нестандартних ситуаціях». Сьогодні більш затребуваними є спеціалісти, які володіють не тільки відповідною кваліфікацією, але й такими якостями, як: вміння спілкуватися з людьми, вирішувати конфліктні ситуації, приймати нестандартні рішення, орієнтуватися в тій чи іншій новій ситуації, адаптуватися до нових життєвих умов. Формування цих якостей постає завданням сучасного навчального закладу. Для того щоб сформувати продуктивну професійну позицію молодого фахівця, необхідним є соціально-психологічний супровід студента, а також сприяння в розширенні його внутрішнього простору, розкритті способів самопізнання, самовдосконалення, рефлексії.[6]

Тому, на сучасному етапі розвитку системи вищої освіти актуальним і необхідним постає психологічний супровід професійного становлення студентів, що підвищить якість їх підготовки як майбутніх фахівців.

Розвиток професійного мислення та професійної свідомості завжди вважалось одним з провідних завдань вищої школи при підготовці фахівців будь-якого напрямку. Усталена традиційна система вищої освіти спирається, переважним чином, на науково-інформаційну парадигму професійного мислення, що обумовлює форму, структуру, зміст та методи навчання у вищому навчальному закладі (ВНЗ). За останні 25-30 років у суспільному житті з'явились нові практики, які потребують й іншого типу мислення. Серед них у першу чергу можна назвати практики гуманітарно-орієнтованого проектування, спрямованого на створення сприятливих умов розвитку особистості, соціальних груп та локальних спільнот. На сьогодні проекти стали однією з провідних форм діяльності найрізноманітніших організацій - від наукових установ до міжнародних недержавних організацій.[8]

Проблемам створення освітнього простору присвячені дослідження таких сучасних науковців, як: Т.О. Гальцевої, О.Я. Данилюк, Н.О. Євдокимової, Т.В. Ткач, О.В. Чуйко, Ю.М. Швалба, Н.М. Шмельової та ін.

Соціальною інституцією у структурі вищої освіти, в рамках якої можливе формування насамперед проектного мислення, професійної ідентичності, професійної компетентності студентів є психологічна служба. Організаційні форми діяльності психологічної служби допомагають спрямувати освітній процес у вищому навчальному закладі у практико-орієнтоване русло та за допомогою психологічних технологій забезпечити формування повноцінної особистості професіонала.

В освітньому просторі ВНЗ виділимо такі складові як: виховний процес, навчальний процес, неінстутиціональні форми освіти (інститут кураторів, школа вожатих, об'єднання за інтересами, студентські клуби, тощо). З нашої точки зору, одним з найважливіших елементів освітнього простору має стати саме психологічна служба [11]

Включення студента до освітнього простору ВНЗ проходить через подолання особистісних проблем та становлення особистості спеціаліста.

Проблема особистісного і професійного розвитку знаходилася і знаходиться в центрі уваги вітчизняної та зарубіжної психології (Б.Г.Ананьєв, Л.І.Анциферова, О.Г.Асмолов, Г.О.Балл, І.Д.Бех, О.О.Бодальов, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, П.Я.Гальперін, О.В.Запорожець, О.Ф.Лазурський, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, В.М.Мясищев, А.В.Петровський, К.К.Платонов, С.Л.Рубінштейн, В.Д.Шадріков, Ю.М.Швалб, Д.Б.Ельконін та ін.; А.Адлер, Ж.Піаже, К.Рождерс, З.Фрейд, В.Штерн, Е.Еріксон, К.Юнг та ін.)

У дослідженнях В.Т.Лісовського, М.Д.Дворяшиної, О.К.Дусавицького, Л.М.Грановської, В.О.Сластьоніна та інших авторів доведено, що студентство як особлива соціально-психологічна вікова категорія, характеризується інтенсивним психічним і, зокрема, особистісним розвитком, який тісно пов'язаний з формуванням професійних якостей (А.В. Брушлінський, В.П.Зінченко, Є.О.Клімов, Б.Ф.Ломов, К.Марелл, В.О.Моляко, К.К.Платонов, М.С.Пряжніков, В.Д.Шадріков та ін.).

На значущості особистісної складової в комплексі професійних характеристик спеціаліста наголошують в своїх працях С.Д.Максименко, Н.В.Наумчик, О.Д.Научитель, В.Г.Панок, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєва та ін.

Велика кількість наукових досліджень присвячена таким аспектам підготовки майбутнього фахівця, як: проблематика підвищення мотивації до професійної діяльності (К.О. Кальницька, С.В. Москвичов, Т.В. Панчук, О.Ю. Торіцин); особистісне зростання (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, С.А. Рбінштейн, І.І. Чеснокова, Є.В. Шорохова);особистісно-професійне зростання (Н.А. Амінов, Л.Г. Терлецька); готовність до професійної діяльності (А.А. Деркач, Г.В. Сорокоумова); професійне становлення особистості (А.А Деркач, Л.І. Божович, С.А. Рубінштейн); професійно-комунікативні здібності та їх розвиток в процесі вузівської підготовки, цільова спрямованість особистості (Я.В. Васильєв), професійна ідентифікація, професійна ідентичність, професійна самоідентифікація (С.В.Яг'яєва), професійне становлення майбутнього спеціаліста (Г.С.Абрамова, П.А.М'ясоїд, Т.С. Яценко, Т.М.Титаренко, Л.Г.Терлецька, С.І.Яковенко); професійне становлення та готовність до професійної діяльності осіб з обмеженими можливостями (Л.С.Виготський, О.І.Дьяков, Н.О.Євдокимова, І.П.Колесник, М.І.Нікітіна).[9]

Але на сьогоднішній день в Україні ці дослідження не складають цілісного (комплексного) підходу до вирішення поставлених проблем, оскільки не існує такого органу у системі вищої освіти України, головним завданням якого поставали б інтеграція отриманих наукових знань та їх впровадження у практику ВНЗ.

Вирішення цих проблем якраз і є завданням психологічної служби ВНЗ.

Ствердження особистісно-зорієнтованої освіти, значення психологічної служби у ВНЗ було предметом обговорення багатьох дослідників (Г.О.Балл, Е.Ф.Зеєр, М.К.Тутушкіна, І.С.Якиманська та ін.). Однак на сучасному етапі розвитку вищої освіти підкреслюється необхідність нового підходу до визначення змісту, цілей, завдань і структури організації психологічної служби ВНЗ (С.П.Бочарова, І.В.Дубровіна, О.В.Землянська, Ю.М.Швалб). У сучасних розробках новий підхід розвивався в межах акмеологічного напрямку (О.О.Бодальов, А.О.Деркач, А.А.Реан та ін.). Аналізу організації діяльності психологічних служб, професіонального керівництва та консультування студентів в зарубіжних вищих навчальних закладах присвячені роботи І.М.Кондакова, П.Купки, Е.Хартман, А.Пожар, М.Рутник, П.Саутуральської, А.В.Сухаревої, Ю.В.Укке та ін.[22]

Поняття «психологічна служба ВНЗ» присутнє у великій кількості наукових публікацій, які присвячені проблематиці вищої освіти. Необхідність психологічного забезпечення професійної освіти і потреба в психологічній службі ВНЗ були усвідомлені вітчизняними психологами і педагогами достатньо давно. Теоретичні розробки цієї проблеми та її практичне вирішення прослідковуються з кінця 70-х років минулого століття. У 80-90-х роках остаточно сформувалося соціальне замовлення на організацію психологічної служби у ВНЗ. Але вирішення завдання створення психологічної служби у ВНЗ в Україні суттєво відстає від створення аналогічної служби у школі. Аналіз літератури, методичних, нормативних матеріалів та досвіду роботи психологічних служб ВНЗ дозволяє виділити такі проблеми їх діяльності:

* на сьогоднішній день лише у незначній кількості ВНЗ діють психологічні служби;

* організаційна структура офіційно не закріплена;

* не визначено місце та роль в єдиній освітній системі ВНЗ;

* зміст діяльності не оформлено документально;

* не розроблені методологічні основи діяльності психологічної служби ВНЗ;

* відсутня єдина концептуальна модель, яка враховувала б сучасний рівень розвитку фундаментальних досліджень, прикладних розробок та існуючі взаємозв'язки між ними, яка може бути покладена в основу роботи всіх існуючих служб вищої освіти;

* не узагальнені ті практичні розробки, які вже є в арсеналі психологічної служби;

* відсутня програма підготовки та підвищення кваліфікації для спеціалістів психологічних служб ВНЗ.

Розвиток психологічної служби ВНЗ за кордоном визначається:

1) науковими концепціями, що існують у психолого-педагогічній науці даної країни;

2) потребами, цілями та завданнями виховання та формування особистості студента, які залежать від соціально-економічних умов тієї чи іншої країни. [37]

Спрямованість діяльності служб та центрів консультування також різноманітна у закордонних вузах: в одних - на психологічну допомогу студентам та персоналу ВНЗ, в інших - профорієнтація, професійне консультування; в третіх - академічне консультування, яке здійснюється академічними відділами. Таке розмаїття моделей діяльності служб у різних вузах за кордоном пов'язана з різноманітністю системи вищої освіти. Так, наприклад, у Великобританії, Франції, США та ін. існує традиція забезпечення послуг, перш за все, з професійного консультування, так як студенти можуть обирати професію у процесі навчання або наприкінці цього етапу, і вона не визначається самою учбовою програмою. У той же час в інших континентальних країнах подібні послуги не розглядаються в якості необхідних лише тому, що рішення про вибір професії було прийнято ще до вступу в університет. [22]

Однією з проблем, що вирішують психологи закордонних вузів є збереження нормального та прогресуючого у навчанні контингенту, велику увагу приділяють покращенню психічного здоров'я студентів, координації роботи з медичними підрозділами вузу, зв'язку з клініками. Особливу увагу приділяють таким соціально-психологічним проблемам студентів як труднощі в установленні контактів з викладачами, однокурсниками, сім'єю, а також різноманітними соціальними проблемами (влаштування на роботу, проблеми харчування, житлові проблеми та ін.), які так чи інакше, впливають на фізичний та психічний стан студентів.

Наступним прикладом психологічного супроводу студентів є комплексний відділ студентських служб у британському університеті Саут-Бланка, який здійснив спробу об'єднати всі служби під одним дахом комплексного відділу студентських служб. У цьому відділі працює 30 осіб, що надають наступні послуги студентам: консультування і навчання консультантів з особистих питань; професійне консультування та працевлаштування; підготовка кураторів з учбових та особистих питань; медична допомога і охорона здоров'я; консультації у випадках різних форм недієздатності, організація послуг студентам з різними фізичними вадами; підтримка студентів-емігрантів при адаптації до нових умов навчання та інших питань соціально-побутового характеру. Переваги комплексного підходу до організації студентських служб полягають в тому, що надається можливість з легкістю переходити з однієї форми психологічної допомоги до іншої, користуватися різними послугами в одному місці, об'єднати адміністративне управління, проводити підвищення кваліфікації співробітників на місці і т.д.[35]

Про існування специфічних європейських аспектів орієнтації та консультування студентів ВНЗ свідчить створення у 1988 р. унікальної організації європейського рівня «Європейський форум з орієнтації студентів» (РЕООКА) та Європейської асоціації з консультування, діяльність яких полягає в удосконаленні практики орієнтації та консультування у системі вищої освіти. Робота реалізується через робочі групи, які займаються окремими аспектами вузівської орієнтації:

- професійна підготовка і перепідготовка вузівських консультантів, обмін;

- співпраця консультантів ВНЗ та роботодавців, особливо з менеджерами по персоналу;

- допомога і підтримка студентів з обмеженими можливостями;

- психологічне консультування (группа РЕООКА-психіка).

В країнах минулого Радянського Союзу теж активно відбувалось становлення психологічної служби ВНЗ. Особливістю цих служб є орієнтація на методичне забезпечення, в часності розробки психодіагностичних методик. Наприклад, в Польщі - Психометрична лабораторія, Методичний центр, в Чехословакії - психолого-педагогічний консультаційний центр (при Міністерстві просвіти).[41]

Не дивлячись на різномаїття організації психологічних служб основним методом в роботі служби є психологічне консультування з різних особистих проблем, профорієнтація та професійне керівництво. Однак, слід відмітити, що консультування за кордоном виходить за рамки лише особистісних проблем, так як психологи освіти виконують ще і функції педагогів, психометристів, дослідників, клініцистів і при цьому виконують обов'язки вирішення соціальних проблем.

Міжнародний досвід організації та функціонування психологічної служби вищого навчального закладу в деякій мірі вплинув на становлення аналогічних служб і у вітчизняних вузах.

В Україні діяльність психологічної служби системи освіти регулюється Законом про освіту (від 23 травня 1991р. №106-ХІІ), а саме статтею «Психологічна служба в системі освіти». Крім цього закону є низка наказів та постанов Міністерства освіти України, в яких повною мірою висвітлено права та обов'язки психолога освіти. [42]

Психологічна служба в системі освіти згідно Наказу Міносвіти України №127 від 03.05.1999р. є складовою частиною державної системи охорони фізичного та психічного здоров'я молодих громадян України і діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості. Психологічна служба системи освіти має ієрархічну будову:

Основними завданнями психологічної служби системи освіти згідно Положення «Про психологічну службу в системі освіти України» є:

- сприяння повноцінному особистісному та інтелектуальному розвиткові дітей на кожному віковому етапі;

- створення умов для формування у них мотивації до самовиховання та саморозвитку;

- забезпечення індивідуального підходу до кожної дитини на основі її психолого-педагогічного вивчення;

- профілактика та корекція відхилень в інтелектуальному та особистісному розвитку дитини.

До основних видів роботи психолога в системі освіти відносяться: діагностика, корекція, реабілітація, профілактика, психологічна просвіта.

Сьогодні в Україні вже існує певний досвід в реалізації допомоги учасникам освітнього процесу у вищих навчальних закладах. Але проблема полягає у тому, що досвід психологічної служби у вишу невеликий і практично дублює психологічну службу в середньому навчальному закладі, не враховуючи специфіки вищої освіти. Тому психологічна служба ВНЗ потребує певної реорганізації.[31]

Крім студентів учасниками освітнього процесу є також викладачі, здобувачі, аспіранти, адміністрація, учбово-допоміжний персонал, які теж потребують психологічного супроводу, так як система підвищення кваліфікації фахівців, що існує, не спроможна вирішити весь спектр завдань, що стоять перед нею.

Отже існує потреба цілісного підходу до забезпечення психологічного супроводу всіх учасників навчально-виховного процесу ВНЗ. Вважаємо, що психологічна служба покликана забезпечити реалізацію особистісного, професійного, творчого потенціалу особистості, творити умови для самореалізації особистості, надавати психологічну підтримку всім суб'єктам освітньої діяльності.

З нашої точки зору, психологічна служба покликана насамперед формувати психологічну готовність учасників освітнього процесу до професійної діяльності. Її метою має стати допомога студентам в усвідомленні своїх особистісних якостей, рефлексії, створення умов для розвитку особистості. Крім того, психологічна служба може суттєво вплинути на формування професійної ідентичності студентів, їх особистісне зростання, розвиток лідерських якостей, комунікативних здібностей тощо.[33]

Н. В. Чепелєва у своїх дослідженнях виділяє такі напрями роботи психологічної служби у вищому навчальному закладі:

- психопрофілактична робота серед студентів та викладачів;

- психодіагностична робота серед студентів;

-психокорекційна робота серед студентів (у разі недостатності психопрофілактичної роботи та за умови необхідності, своєчасності та ефективності застосування методів психокорекції та загальної психотерапії);

- консультативна робота на замовлення студентів та викладачів;

- просвітницька робота з роз'яснення актуальних проблем та методів психології.

Співробітники Київського національного університету імені Тараса Шевченка у методичних рекомендаціях пропонують орієнтовну структуру психологічної служби у вишу, а саме: центр психологічної допомоги (з особистих проблем); центр ігрових психологічних засобів та психотренінгу; центр психологічної просвіти; науково-дослідний та психодіагностичний центр. [17]

Проаналізувавши наведені моделі міжнародної та вітчизняної практики організації психологічної служби можна виділити 5 моделей роботи спеціаліста психологічної служби:

1. Робота спеціаліста на території свого кабінету і консультування студентів та викладачів за їх запитом. Спеціаліст не ставить перед собою задачу впливати ні на форму, ні на зміст того, що відбувається у вузі, а лише відстоює права та інтереси студентів;

2. До зазначених функцій додаються діагностика студентів за запитом адміністрації, відвідання занять за проханням викладачів з метою надання рекомендацій в роботі з окремими студентами.

3. Обов'язковим компонентом є проведення навчальних семінарів і тренінгів зі студентами та викладачами, що ставить на меті зміну стереотипів поведінки, способів та форм взаємодії викладачів та студентів;

4. Робота спеціаліста зі змістом та способами професійної діяльності викладача, його метою є вплив на професійну свідомість викладачів та адміністрації.

5. Об'єктом дослідження практичної діяльності є цілісний навчально-виховний процес, а також все, що відбувається зі студентами у цьому процесі.

На сьогоднішній день в Україні діє Положення «Про психологічну службу в системі освіти України», в якому акцентується значення психологічної служби у закладах середньої освіти. Тому сьогодні постає необхідність створення нормативно-правової, методологічної бази діяльності психологічної служби ВНЗ.[15]

У лютому 2008 р. до навчальних закладів України надійшов лист від МОН України про обговорення проекту «Положення про психологічну службу вищого навчального закладу» від 05.02.08 р. У місті Миколаєві 15-17 лютого 2008 р. в рамках проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Психолого-педагогічні аспекти формування майбутнього фахівця» було проведено організаційно-діяльнісну гру «Проектування психологічного центру ВНЗ» під керівництвом доктора психологічних наук, професора Ю.М.Швалба. Учасниками було обговорено «Положення» і одностайно була висловлена думка про його недостатню опрацьованість та невідповідність потребам вищої освіти. Як альтернативу було розроблено чотири моделі психологічної служби ВНЗ та запропоновано звернутися до МОН України щодо організації та проведення Всеукраїнського експерименту з розробки та апробації різних моделей психологічної служби ВНЗ. [44]

Наступним кроком було проведення круглого столу «Психологічна служба ВНЗ» 05 березня 2008 р. під час Міжвузівської студентської конференції «Актуальні питання психології сьогодення» на базі факультету психології Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського, в результаті якої студентами було запропоновано модель психологічної служби ВНЗ та визначено напрямки її роботи. У процесі проведених заходів нами розроблена модель психологічної служби ВНЗ для впровадження у Миколаївському національному університеті імені В.О. Сухомлинського.

Основними завданнями, що реалізують стратегічну мету діяльності Психологічної служби МНУ імені В.О.Сухомлинського, є:

- підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу, гуманізація стосунків у студентських та викладацьких колективах;

- здійснення психологічного та соціально-педагогічного супроводу розвитку студентів;

- сприяння повноцінному особистісному розвитку студентів та створення належних умов для формування у них мотивації до навчання, самореалізації творчих здібностей, самовиховання і саморозвитку;

- гармонізація соціально-психологічного клімату в Університеті;

- психологічне забезпечення профілактики девіантної та адиктивної поведінки серед студентів, конфліктів та особистісних проблем;

- організація системи виробничої практики студентів спеціальностей «Психологія», «Соціальна педагогіка»;

- психологічне забезпечення освітніх програм з метою адаптації їх змісту та засобів засвоєння до інтелектуальних та особистісних можливостей і особливостей студентів;

- здійснення наукових досліджень згідно напрямків діяльності служби та підготовки викладачів до впровадження новітніх психолого-педагогічних технологій у навчально-виховний процес вишу та загальноосвітніх шкіл;

- участь у комплексній психолого-педагогічній експертизі професійної діяльності спеціалістів освітніх установ, освітніх програм та проектів, навчально-методичних посібників.[19]

1.2 Класифікація психотерапевтичних груп

1.2.1 Поняття та історія виникнення психотерапевтичних груп

Після другої світової війни групова психотерапія стала одним з найбільш популярних психотерапевтичних методів. Тоді ж виникла необхідність створення для неї теоретичної бази та об'єднання її з існуючою системою понять, створеної окремими психотерапевтичними школами для індивідуальної психотерапії. При вирішенні цієї проблеми виникли труднощі, зумовлені складним характером групових явищ, закритістю і однобічністю теорій про виникнення. Однак у ході її рішення природним шляхом відбулося розділення психотерапевтичних напрямків на окремі школи з притаманними їм нормами і концепціями."Психотерапевтична група" це група, в якій психотерапевтичні методи можуть застосовуватися не тільки для лікування психічних порушень, а й для реалізації більш широких цілей, напр., Поліпшення саморозуміння і самопізнання

уточнення своїх життєвих цілей, напряму і способів бажаних змін і т.п. У цьому сенсі до психотерапевтичним можна віднести не тільки групи, прагнучі до досягнення лікувальних, корекційних цілей, але і різні групи самодопомоги, вдосконалення особистості, розвитку самосвідомості, вирішення проблем, модифікації поведінки і т.п., а також різного роду навчальні та професійні групи.[1]

Як відомо, в соціальній психології наводяться різні визначення груп. У чому полягає своєрідність психотерапевтичної групи і яким чином вона може допомогти учасникам вирішувати особистісні та життєві проблеми і навіть лікувати? Ми скористаємося визначенням групи, даними D.Cartwright і A.Zander (1968): "Група - це об'єднання індивідів, що підтримують взаємини, які роблять їх взаємозалежними, і прагнуть до спільної мети". Робота будь психотерапевтичної групи грунтується на груповій динаміці як сукупності подій і міжособистісних взаємодій у групі. Найважливішим психотерапевтичним фактором є взаємини учасників групи та їх взаємодія з терапевтом групи. Не применшуючи вкладу кваліфікованого терапевта, хотілося б підкреслити значення самої групи як потужного джерела терапевтичних змін її учасників. Психотерапевтичний вплив самої групи на учасників відрізняє групову психотерапію від індивідуальної, основою якої є контакт одного клієнта з психотерапевтом (консультантом). Звичайно, це не означає, що в групової психотерапії об'єктом допомоги стає сама група. Їм і тут залишається окрема людина. Як відзначають SHFoulkes і EJAnthony (1971), будь-яка психотерапія насамперед є допомогою окремому індивіду. Проте в групі для впливу на особистість і поведінка учасника використовуються не тільки навички терапевта, а й психотерапевтичний потенціал окремих учасників і групи в цілому.

Таким чином, в груповий динаміці можна виділити три рівні:

1. окрема особистість і її внутріпсихічних динаміка;

2. міжособистісна взаємодія учасників групи;

3. ситуація і динаміка групи як одного цілого.

Ці три рівні присутні в будь психотерапевтичної групі; їх динамічний взаємодія і правильне використання допомагають терапевта реалізувати психотерапевтичний потенціал групи.[29]

Однак у різних психотерапевтичних групах використовується ка-кой-небудь один з рівнів залежно від теоретичної орієнтації терапевта і структури психотерапевтичної групи. Відповідно до цього в груповий психотерапії наділяються (MFEttin, 1992) три основних напрямки.

1. У психотерапевтичних групах, орієнтованих на окремих на ву особистість, більше обговорюються проблеми окремих учасників, терапевт концентрує власні зусилля і підключає групу для роботи з окремим учасником. До такого способу роботи найчастіше тяжіють ортодоксально психоаналітичні (S.Slavson), класичні гештальт (F.Perls), класичні психодраматичні (J.Moreno) і поведінкові (J.Wolpe, A.Lazaras) групи.

2. У групах, орієнтованих на міжособистісну взаємодію учасників, більше акцентуються відносини між учасниками, а також між ними і терапевтом. У даному випадку об'єктом обговорення бувають міжособистісні взаємодії, що виникають "тут і тепер", тобто міжособистісний досвід. До цієї орієнтації відносяться міжособистісна групова психотерапія (IDYalom), неофрейдистской психодинамическое напрям (S.Scheidlinger), трансакційний аналіз (Е.Веrne), групи недирективної терапії (C.Rogers), "групи зустрічей" (W.Schutz), Т- групи (J.Bradford. J.Gibb, K.Benne).

Орієнтація на групу як сукупність означає, що центром зусиль терапевта є не окремий учасник або взаємодія між учасниками, а група як ціле. Тут більше акцентуються групові дії, колективні ініціативи. До цього напрямку відносяться тевістокскіе групи (W.Bion), груповий аналіз (S.Foulkes), групи, орієнтовані на конфлікт (D.Whitaker, M.Lieberman).[49]

Звичайно, такий поділ слід приймати з певними ого-ворк, так як реальна психотерапевтична група діє, як уже згадувалося, на всіх трьох рівнях. У наш час чистота якої теоретичної орієнтації, в тому числі і в груповій психотерапії, є більше теоретичною абстракцією, ніж реальністю.

Кваліфікований терапевт групи повинен добре орієнтуватися як в індивідуальній, так і в міжособистісної динаміці групи і в закономірностях функціонування групи як цілого.

Враховуючи достатньо велика різноманітність психотерапевтичних груп (по орієнтації, теоретичним принципам і т.п.), їх цілі теж можуть бути дуже різними. Специфічні цілі груп різних типів розглядатимуться нижче, а зараз ми спробуємо визначити можливі універсальні цілі психотерапевтичних груп.

IDYalom (1985) виділяє наступні найбільш загальні цілі групової психотерапії.

1. З'ясування проблем кожного учасника групи і допомога в по-Німанн і зміні свого стану.

2. Поступове збільшення рівня адекватної соціальної адаптації

3. Надання інформації про закономірності міжособистісних і групових процесів як основі ефективного і гармонійного спілкування з іншими людьми.

4. Підтримка процесу "дозрівання" особистості, який проявляється в розкритті її духовного потенціалу.

H.Mullan і M.Rosenbaum (1978) найбільш загальні цілі групової психотерапії характеризують трьома найважливішими рисами особистості клієнта, розкриття і розвиток яких має бути забезпечене в групі.

1. Прийняття індивідуальної відповідальності за свій життєвий вибір і ризик.

2. Прийняття на себе відповідальності за інших (група); по закінченні групи вона перетворюється в соціальну і культурну відповідальність.

3. Усвідомлення самого себе і своїх відносин з іншими.

Для характеристики цілей групової психотерапії, орієнтованої на самопізнання учасників, A.Fenster (1993) використовував так зване вікно Johari (J.Luft, 1970) (рис. 1). Воно досить широко поширене в описах дієвості групових процесів.[21]

У тому, що окремий учасник групи розповідає про себе, є речі, які однаково добре знають і він сам, і інші учасники групи. Це "Я відомий". Є речі, які він знає про себе, а інші - ні. Це "Я прихований". Однак бувають речі, які про людину знають інші, а він сам не знає. Це його "білі плями". Нарешті, є речі, яких про людину не знають ні він сам, ні інші учасники групи. Це "Я невідомий".

За словами A.Fenster (1993), мета групової психотерапії полягає в тому, щоб розширити межі "Відомого Я" за рахунок областей "Я прихованого", "білих плям" і "Я невідомого".

Таблиця 1.1 Вікно Джохарі

	Те, що я знаю про себе	Те, що я не знаю про себе
Те, що інші знають про мене	Я відомий	Білі плями
Те, що інші не знають про мене	Я прихований	Я невідомий
	Я

За словами A.Fenster (1993), мета групової психотерапії полягає в тому, щоб розширити межі "Відомого Я" за рахунок областей "Я прихованого", "білих плям" і "Я невідомого".

У рамках названих універсальних цілей кожен терапевт психотерапевтичної групи прагне сформулювати найбільш загальні цілі конкретної групи, беручи до уваги також конкретні особисті цілі учасників групи.

Іншим системним підходом до типологізації груп є їх поділ ex post, тобто з точки зору аналізу їх функціонування. Тут буде наведено класифікацію існуючих груп, заснована на виявленні подібностей і відмінностей в контексті лікувальних факторів.[2]

Зустрічаються спроби поділок груп з урахуванням якої-небудь однієї су-громадської особливості, наприклад поставленої мети, використовуваного методу, стилю ведення або роботи групи. На основі експериментальних досліджень і клінічної практики, з урахуванням особливостей або вимірювань ведуться пошуки оптимальної моделі функціонування групи. Часто предметом досліджень і дискусій стають проблеми однорідності або неоднорідності психотерапевтичної групи, закритості або відкритості групи.

Багато авторів поділяють психотерапевтичні групи на три типи: психотерапія в групі, психотерапія групи, психотерапія допомогою групи [Parloff M., Glassman S., 1977; Petersen P., 1981; Wright Т., 1983]. На думку M. Parloff, головними при класифікації є два чинники: об'єкт психотерапевтичного впливу і особистісні характеристики психотерапевта, який це вплив здійснює [Yalom I., 1975]. S. Glassman і Т. Wright (1983) виділяють цілі групи. Обгрунтованим є і критерій функції групи в кожній з трьох систем. З кожною функцією (група як фон, як відповідна мета психотерапевтичних маніпуляцій і як основний інструмент впливу) пов'язана певна система відносин, ролей, завдань трьох основних складових психотерапевтичної групи - індивіда, психотерапевта і колективу пацієнтів. Прийняття тієї чи іншої системи пов'язане з певним способом розуміння сутності людини та її розвитку, ролі середовища, концепції виникнення і лікування функціональних розладів.[3]

Один з підходів типологізації психотерапевтичних груп виділяє:

- Психотерапію в групі

При подібному підході, що бере початок в класичній теорії психоаналізу [Wolf A., Schwartz E., 1962; Rosenbaum M. et al., 1963], група грає роль фону, контексту, в якому протікає індивідуальна психотерапія пацієнта. Групі відводиться другорядна роль, хоча не виключається її благотворний катализирующее вплив. Вторинність групи стосовно індивіда випливає з розуміння індивіда як істоти насамперед біологічного, соціальне при такому підході відступає на другий план. Тому автори заперечують як проти передчасного перенесення понять і конструктів з області індивідуальної психотерапії та соціальної психології, так і маніпулювання такими термінами, як «опір групи», «єдність групи» і т. п. На їх думку, групова згуртованість може призвести до надмірного Уніформізм і конформізму особистості на шкоду її індивідуальному зростанню і розвитку. Соціальний розвиток особистості та її можливі порушення протікають на тлі і в результаті відносин із значущими людьми, тому особлива роль у цій системі відводиться психотерапевта. У зв'язку з цим деякі автори говорять про орієнтацію на психотерапевта [Goldstein A. et al., 1966]. З одного боку, він є екраном, на який пацієнт проектує своє ставлення до значущих особам, з іншого виступає в ролі експерта, який знає закони розвитку і функціонування особистості. Решта учасники виступають в ролі спостерігачів і знаходяться в процесі пасивного навчення. У ході роботи психотерапевта з індивідом пацієнти можуть ділитися своїми відчуттями. Психотерапія в групі застосовується в психоаналітичних групах, що використовують трансактний аналіз, в групах гештальт і поведінкових, досить часто значно відрізняючись від класичної моделі. Мета психотерапії - допомогти окремим учасникам змінити свої пізнавальні, емоційні та поведінкові стереотипи. Стиль спілкування має «вертикальний» або «Триангулярная» характер. В якості тим групових занять пропонується матеріал з актуальної проблематики або минулих подій. Кількість учасників становить від 6 до 8 осіб у групі.

- Психотерапію групи

Функціонування груп подібного типу описав W. Bion [Rioch M., 1970]. При цьому підході, що бере початок в аналітичній школі, центр переноситься з індивіда на групу. Вважається, що група має набагато більше значення, ніж індивід. Як вважає W. Bion, кожна людина прагне бути в групі, подібне бажання проявляється головним чином у психологічному аспекті, будучи за своїм характером біологічним, інстинктивним. Група розуміється як зліпок індивідів, цілісне динамічне поле, що знаходиться у визначених відносинах з оточенням. Особистість в такій системі не має самостійної функції.

Мета психотерапії полягає у розвитку здорової групи. Психічні розлади є відображенням відхилень, що існують в соціальній системі. Участь у здоровій групі надає її членам позитивні підкріплення і призводить до бажаних змін. Роль психотерапевта може бути двоякого роду, він виступає з позиції «партнера», що підтримує «горизонтальний» стиль спілкування або «стороннього спостерігача», коментує події в групі. Важливо виявити групові психологічні стани і механізми, властиві більшості учасників, але не усвідомлювані або і внутрішньо суперечливі, заважають роботі та розвитку групи. Усвідомлення відбувається за допомогою психотерапевта як значущого особи, яка є не тільки авторитетом і експертом, а й «соціальним інженером», відповідальним за формування відповідної «культури» групи. Окремі пацієнти можуть чекати безпосередньої допомоги, тільки від групи, і психотерапевт з самого початку відповідним чином формує ці надії, допомагає створювати потрібні норми, шукає способи їх втілення на практиці.[15]

Розглянута модель є ядром сімейної психотерапії, де сім'я розуміється як соціальна система. Вона дає добрі результати, коли група працює над вирішенням внегруппового проблематики, в процесі роботи вдруге створюється згадана культура групи. Чисельність групи від 12 до 15 осіб.

- Психотерапія за допомогою групи

У цій моделі, розвиваючої традиції соціальної психології (експерименту в малих групах, що працюють над проблемами) і динамічних аналітичних шкіл, групі відводиться роль фону та інструменту психотерапевтичного впливу. Передбачається, що гурт як такий реально існує, вона не є простою сумою складових її індивідів, а створює якісно нове утворення. У процесі її розвитку, в різноманітно проявляються і характерних для неї явищах, механізми і особливості створюється і накопичується лікувальний потенціал, приведення в дію і оптимальне використання якого є головним завданням психотерапевта. Одним з основних елементів такої групи є інтеракція. Темою заняття групи є всі відбуваються «тут і тепер» події: поведінка, відносини, взаємини, характерні для учасників групи. Психотерапевт виступає в ролі функціонально чинного експерта, що висуває відповідні пропозиції. Керівництво групою здійснюється в опосередкованій формі. Стиль спілкування та ведення - циркулярний, залежно від тематики і типу интеракций у спілкуванні можуть брати участь всі члени групи. Число учасників від 8 до 12 осіб.

При класифікації психотерапевтичних груп з важливих для практики особливостям в літературі найчастіше використовується критерій складу групи, особливо облік її однорідності - неоднорідності.[38]

Самими послідовними прихильниками неоднорідності складу психотерапевтичних груп (якщо мова йде про пацієнтів з функціональними розладами) були A. Wolf і Е. Schwartz. На думку цих авторів головна мета психотерапії полягає в конфронтації хворого неврозом, що має вузький діапазон поведінкових і емоційних стереотипів, з альтернативним поведінкою і реакціями. Різний склад групи сприяє конфронтації багатьох способів реагування, пацієнт має можливість навчитися розрізняти відтінки в відносинах між людьми, крім того, гетерогенна група вчить лояльно ставитися до протилежних реакцій, вчить безпечно себе почувати в незвичному середовищі, тобто гуманістичним позиціях.

У свою чергу S. Slavson (1957) звертає увагу на значення подібності основних проблем для пацієнтів, а Н. Kaplan вказує на важливість тичного подібності індивідуальних характеристик і ступеня інсайту. Подібність сприяє виникненню взаємної емпатії, глибшого розуміння, катарсису, пацієнти використовують свої спостереження за поведінкою учасників для наслідування.[39]

W. Furst (1951) на підставі досвіду роботи з хворими неврозами, і використовуючи результати досліджень інших авторів.

Таблиця 1.2 Плюси і мінуси характеристик груп

Гомогенні групи	Гетерогенні групи
- більш швидка взаємна ідентифікація; - прискорення інсайту; - зменшення тривалості лікування; - регулярна участь у психотерапії; - зменшення опору і проявів деструктивної поведінки; - набагато рідше створюються підгрупи; - швидке усунення симптомів.	- глибшу психотерапію; - всебічну «перевірку дійсності»; - більш швидке формування внутрішньогрупового «перенесення»; - полегшення процесу створення групи.

N. Locke, A. Goldstein та інші автори вважають протиріччя в плані гомогенності - гетерогенності груп псевдопроблемою, вони вважають, що поляризація подібного типу є помилковою. Для них більш істотним моментом представляється врівноваженість складу груп. Диференціація пацієнтів за діагнозами, особистісним особливостям і поведінці повинна забезпечувати процес оптимального спілкування та інтеракцій. Великі відмінності між учасниками можуть унеможливити процес взаємодії. Такий підбір мав б не структурний, а функціональне значення.

У дослідженнях, присвячених новим підходам до групової психотерапії, що ведеться в стаціонарних відділеннях, підкреслювалося, що постановка проблеми гетерогенності або гомогенності групи є не зовсім вдалою. Це лише одна з характеристик «рівняння з багатьма невідомими». Враховуючи рівень знань з даного питання, можна припустити, що оптимальний склад учасників повинен бути таким, щоб вони, незважаючи на свої відмінності, могли вести між собою дискусії. Відмінності між учасниками не повинні бути значними, інакше виникають підгрупи, прагнення до відособленості і спостерігається стигматизація. Коли фактор подібності представляється істотним елементом, показана велика однорідність групи. Вона дозволяє зменшити двозначність і звести загрозу до рівня толерантності членів групи і психотерапевта. Там, де є резерви і відповідний стан пацієнтів, фактор різноманіття може значно збагатити і поглибити психотерапію.[5]

У цьому напрямку необхідно вести подальші дослідження. В даний час проблему складу груп можна розглядати крізь призму численних даних про лікувальні фактори психотерапевтичних груп. Ці дані свідчать, що пацієнти незалежно від поставленого діагнозу витягують певну користь від участі в правильно функціонуючих групах. Додаткову користь пацієнтам може принести участь в групах специфічних типів.

Чи повинні бути групи відкритими або закритими? Це питання обговорюється досить жваво, хоча рішення його більше залежить від зовнішніх факторів.

S. Kratochvil (1983) наступним чином підводить підсумки своїх досліджень в закритих і відкритих групах у відділенні неврозів. У закритих групах: а) пацієнти спільно і одночасно проходять всі фази психотерапевтичного процесу, б) існують більш сприятливі умови для проведення експериментів з використання різних форм психотерапії та їх порівнянні, в) групові переживання характеризуються більшою глибиною і силою. У даному випадку психотерапевти значною мірою ідентифікуються з групою, їх настрій співзвучно настрою групи, вони з більшою емоційністю залучені в її роботу і більш відповідальні.

Автор проводив порівняльні дослідження деяких параметрів невеликих закритих, середніх і великих відкритих психотерапевтичних груп. Середня активність пацієнтів завжди була значно вище в закритих групах. Результати порівняння таких змінних, як ступінь згуртованості і груповий напруженості, інтерес до групових подіям, особиста релевантність пацієнтів і задоволення від участі у групових заняттях, були різними. S. Kratochvil приходить до висновку, що в психотерапевтичному співтоваристві можливі різні типи групової діяльності.[50]

Наш досвід і результати ведення психотерапевтичних груп різного типу в клініці неврозів частково були викладені в розділах про наукові дослідження колективу, де розглядалися психотерапевтичні методи, використовувані в комплексній терапії неврозів. Тут ми хочемо доповнити представлені точки зору і результати досліджень деякими характеристиками і специфічними особливостями певного типу груп, наявних у нашій клініці. Перші гомогенні групи були організовані для пацієнтів з важким синдромом нав'язливих станів у 60-ті роки [Leder S., 1965; Leder S., Wysokinska Т., 1970]. Вони мали на меті налагодити співпрацю і навчити пацієнтів активно працювати з подолання симптомів. Основні завдання полягали у вирішенні спільних проблем, розумінні симптомів і труднощів, зменшенні соціальної ізоляції й егоцентризму. Важливими факторами, що збільшують ефективність роботи групи, з'явилися елементи поведінкового тренінгу, моделювання і тісний зв'язок з психотерапевтом. Однак ізоляція, обумовлена ??специфікою симптомів нав'язливих станів, не зменшилася, а боротьба пацієнток (група складалася головним чином з жінок) за увагу психотерапевта негативно впливала на психотерапію і приводила до сильної, важко переборною агресивності в групі. У нашій дослідницькій діяльності ми виділили три типи закритих гомогенних груп (з урахуванням комплексу симптомів) з окремою програмою лікувальних впливів. У кожної групи була своя специфіка, пов'язана з типом пацієнтів і характером їх розладів [Leder S. et al., 1986].

I тип - група хворих неврозами, переважно з соматичними розладами; для цих пацієнтів характерні низький соціальний статус і освітній рівень. Свої функціональні розлади вони сприймають як прояви соматичної хвороби, часто шукають контакт з керівником групи, психотерапевтом і персоналом. Такі пацієнти вимагають пояснень, додаткових обстежень і спеціальних консультацій, очікують заспокоєння, сподіваються на «правильний» діагноз для підтвердження соматичного характеру хвороби. Вони скаржаться на болісні страждання і фізичні нездужання, досить часто у них є ознаки інвалідизації та ятрогении. Пацієнти відчувають явні труднощі у визначенні відмінностей між фізичним болем і психічним дискомфортом. Вони не виявляють безпосередньо негативних емоцій, а дають знати про них проявом фізичних нездужань. Але в той же час необхідно відзначити, що іноді складалося враження, що ворожі проявлення такі хворі висловлювали у формі образи. Тому в процесі психотерапії їм ставилося завдання по усвідомлення, визначення і передачі випробовуваних «тут і тепер» емоцій. Вони грали вже сформовану і сильно акцептувати роль «хворого», звертаючи всю свою увагу на власний організм і його функціонування. Вихід з соматичної хвороби, більш активна соціальна роль становили для них серйозну загрозу, хоча одночасно і були головною метою діяльності групи. Група з подібними учасниками часто зовні здавалася безконфліктно, в процесі психотерапії працювала по завданнях над проблематикою, окремих членів. Учасники виявляли досить сильну залежність від керівника групи, свою подчиняемость, разом з тим відзначалася тенденція до збереження певної дистанції.[1]

Для цієї групи було характерно, що вирішення завдань, передбачених програмою соціального функціонування, сприймалося як само собою зрозуміле, учасники виконували їх досить ефективно, не відчуваючи великої напруги і невпевненості. Це могло б свідчити, що у хворих, що мають переважно фізичні симптоми, домінує проблематика, пов'язана скоріше з депривації потреби в приналежності, схвалення і почуття емоційної безпеки, ніж досягнень і престижу.

...