Аналіз емоційної культури підлітків

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади формування емоційної культури підлітків

1.1 Сутність поняття емоційна культура особистості

1.2 Критерії та рівні сформованості емоційної культури підлітків

1.3 Роль позаурочної діяльності у формуванні емоційної культури учнів підліткового віку

2. Формування емоційної культури учнів підліткового віку

2.1 Педагогічні умови формування емоційної культури учнів підліткового віку

2.2 Методика формування емоційної культури учнів підліткового віку

Висновки

Література

підліток емоційний психологічний емпатія



Вступ

Актуальність теми дослідження. Формування емоційної культури особистості є однією з актуальних проблем у сучасній педагогіці та психології. Адже емоційна сфера від потягів через емоції і почуття до волі - бере участь у самотворенні особистості, визначенні її життєвого шляху. Цей вплив є опосередкований діяльністю особистості, що розкривається в її вчинках, виявляється у станах, які вона переживає.

Емоції, як суб'єктивні переживання, є одним із найвизначніших феноменів внутрішнього життя людини, тому виховання емоційної культури є важливим компонентом формування розвиненої, духовно багатої особистості. Безперечно, що багатство духовних переживань і складає найвищу красу людини.

Головне призначення емоційної культури полягає в тому, щоб сприяти найбільш адекватному вираженню емоційних почуттів людини, пробуджувати в ній емоційну рефлексію, забезпечувати психологічний комфорт у взаєминах, викликати сприятливий емоційний стан особистості, надавати імпульс думці, почуттям і дії.

Емоційна культура допомагає розкрити внутрішній світ людини, впливає на її вчинки, відіграє роль регулятора людського спілкування. Можна стверджувати, що морально, естетично вихованою людиною є не той, хто тільки знає норми та правила поведінки, а той, у кого такі знання поєднуються з почуттями.

Культура емоційного життя особистості набуває вагомого значення в сучасних умовах, коли різко змінюється соціально-психологічна ситуація життєдіяльності людини під впливом науково-технічного прогресу, перебудови освіти, зміни соціальних функцій суспільства.

Одним із перших, хто займався проблемами емоційного виховання школярів, був видатний педагог В.О. Сухомлинський. Говорячи про гармонію у вихованні особистості, він відмічає необхідність єдності емоційного й інтелектуального, емоційного й естетичного, емоційного й морального. Видатний педагог був упевнений, що школа стане "майстернею гуманності", якщо буде вчити своїх вихованців відчувати відтінки думок і почуттів людей, їх емоційні стани.

Визначальну роль у формуванні емоційної культури особистості відіграє школа через яку проходить все підростаюче покоління. Саме тут учні можуть розвинути емоційну свідомість, емоційний інтелект, емоційні здібності, набути навичок регуляції власного емоційного стану.

Формування емоційної культури може здійснюватись як в урочній, так і в позаурочній діяльності. Найбільш сприятливою для формування цього феномена є позаурочна діяльність, оскільки саме тут у спільній праці педагогів та дітей створюються, виробляються культура, здійснюється пошук цінностей, норм і законів життя.

Варто зазначити, що підлітковий вік є синзитивним періодом для формування емоційної культури особистості. Цей вік характеризується підвищеною емоційністю, що виявляється в легкій збудливості, мінливості настрою, виникненні тривожності, агресивності та інших бурхливих реакцій.

Підлітковий вік вважається особливо «емоційно насиченим» і тому вивчення емоційного розвитку підлітків займає провідне місце в психології та педагогіці.

Останнім часом інтерес у науковців до проблеми формування емоційної культури особистості значно зріс. Психологічні аспекти культури почуттів і емоцій знайшли своє відображення в працях В. Ананьєва, Л. Божович, В. Вілюнаса, Л.Виготського, І. Джидар'ян, Б. Додонова, А. Дусавицького, К. Ізарда, О. Лука, Я. Рейковського, Б. Теплова, П. Якобсона та ін.

П.М. Якобсон під вихованням почуттів та емоцій розуміє змінення емоційної сфери під впливом навмисних діянь. Людина з розвинутою культурою емоцій, вважає П.М. Якобсон, повинна відрізнятися багатостороннім відгуком на всі впливи світу, спонуканням морального характеру, здібністю до співпереживання та відповідальністю за свої відчуття та свою поведінку.

Необхідність підвищення рівня емоційної культури учнів підліткового віку зумовлює необхідність дослідження педагогічних умов формування емоційної культури учнів підліткового віку. Сучасна школа потребує теоретичних та методичних розробок досліджуваної нами проблеми. Актуальність та недостатнє її вивчення обумовило вибір теми дипломної роботи: «Педагогічні умови формування емоційної культури учнів підліткового віку».

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати ат експериментально підтвердити педагогічні умови формування емоційної культури учнів підліткового віку.

Завдання дослідження:

1) обґрунтувати теоретичні засади формування емоційної культури учнів підліткового віку;

2) розробити критерії та рівні сформованості емоційної культури учнів підліткового віку;

3) розробити методику формування емоційної культури учнів підліткового віку;

4) дослідити ефективність педагогічних умов формування емоційної культури в учнів підліткового віку.

Об'єкт дослідження: процес формування емоційної культури учнів підліткового віку.

Предметом дослідження є педагогічні умови формування емоційної культури учнів підліткового віку у виховному процесі.

Гіпотеза дослідження - формування емоційної культури підлітків буде відбуватись ефективно, якщо реалізувати сукупність педагогічних умов:

- врахування вікових та індивідуальних особливостей (задоволення потреби у спілкуванні, врахування суперечностей між прагненнями та реальністю);

- створення відповідного соціально-педагогічного середовища, яке б ефективно на формування емоційної культури;

- створення виховних ситуацій емоційного характеру, які є актуальними для учнів підліткового віку;

- установка педагога на регулювання емоційного стану та емоційних реакцій, та на здатність до співчуття та співпереживання.

Методи дослідження:

- теоретичні методи (аналіз, порівняння, моделювання, узагальнення) для вивчення психолого-педагогічної літератури і визначення концептуальних засад дослідження, уточнення сутності та змісту поняття емоційної культури;

- емпіричні методи (анкетування, інтерв'ю, бесіда, дискусія, тренінг, пряме і непряме спостереження, тестування) для вивчення рівня сформованості емоційної культури учнів підліткового віку; педагогічний експеримент для перевірки ефективності обґрунтованих педагогічних умов формування емоційної культури учнів підліткового віку;

- методи математичної статистики застосувались для обробки отриманих даних, виявлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що визначено й науково обґрунтовано педагогічні умови формування підлітків у процесі позаурочної діяльності: врахування вікових та індивідуальних особливостей (задоволення потреби у спілкуванні, врахування суперечностей між прагненнями та реальністю); створення відповідного соціально-педагогічного середовища, яке б ефективно на формування емоційної культури; створення виховних ситуацій емоційного характеру, які є актуальними для учнів підліткового віку; установка педагога на регулювання емоційного стану та емоційних реакцій, та на здатність до співчуття та співпереживання. Визначено критерії та рівні сформованості емоційної культури підлітків. Розроблено методику формування емоційної культури підлітків у процесі позаурочної діяльності, ефективність якої забезпечують педагогічні умови.

Практична значущість дослідження полягає у розробці та апробації методики формування емоційної культури підлітків у процесі позаурочної діяльності. Матеріали дипломного дослідження можуть бути використані та впровадженні класними керівниками у виховний процес загальноосвітньої школи.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі Вінницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів гімназії імені Т.Г. Шевченка №30. Загалом у дослідженні взяли участь 32 учні 8 класу.



1. Теоретичні засади формування емоційної культури підлітків

1.1 Сутність поняття емоційна культура особистості

Джерелом поняття емоційна культура особистості є феномени «культура» та «емоції». Для того, щоб більш детально розглянути емоційну культуру ми спочатку зупинимось на понятті «культури» і вияснимо взаємозв'язок культури з особистістю, а також вплив культури на розвиток та становлення особистості в підлітковому віці.

На перший погляд феномен культури є зрозумілим і прозорим, але при перших же спробах його дослідження науковці наштовхуються на масу труднощів, які спричиняють розбіжності в трактуванні.

Існує безліч визначень культури, лише за останні роки Л.Е. Кетманом було нараховано близько 400, кожне з яких має свої переваги та недоліки. Це зумовлено тим, що культура включає в себе багато аспектів із життя суспільства і людини зокрема. Традиційно під культурою розуміють історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, що виражається в типах і формах організації життя й діяльності людей, в їхніх відносинах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Дослідниками були створенні декілька підходів до розуміння культури. Перший серед них - філософсько-антропологічний, в світлі якого культура розуміється як вираз людської природи. Вона виводиться з особливостей самої людини як особливого роду сущого. Різні риси культурного процесу безпосередньо беруть початок в людській натурі.

Ще один підхід розглядає культуру через призму діяльності, тому і дістав назву діяльнісного. А. Гелен під «дією» розуміє завбачливі та заплановані зміни дійсності. При цьому виходить, що "сукупність змінених таким чином або новостворених фактів разом з необхідними на це засобами повинна називатися культурою".

Філософський погляд на культуру був розвинутий І.Г. Гердером, який розглядає її в контексті еволюції. Сенс культури в цьому контексті полягає у відмежуванні людського від тваринного. Культура тлумачиться як друге народження людини. "

Таким чином, в тлумаченні феномена культури виявляється бажання зіставити її з людиною, природою, історією, соціумом. У цьому сенсі можна вказати на ще один підхід до трактування культури - соціологічний. Культура тут трактується як фактор організації і утворення життя будь-якого суспільства. Мається на увазі, що в кожному суспільстві є якісь культуротворчі "сили", які спрямовують його життя по організованому, а не хаотичному шляху розвитку. Культурні цінності створюються самим суспільством, а потім визначають розвиток цього суспільства. Така своєрідність суспільного життя: над людиною часто панує те, що народжене нею самою. Культура постійно використовує здобутки попередніх поколінь і одночасно створює щось нове, досі небачене, тому що цього вимагає безперервний розвиток суспільства та особистості зокрема.

Ряд дослідників дають власні визначення культури базуючись на соціологічному підході до трактування культури. Так У. Бекет вважає, що культурою є міцні вірування, цінності і норми поведінки, які організовують соціальні зв'язки і роблять можливою загальну інтерпретацію життєвого досвіду. Б. Малиновький стверджує, що успадковані винаходи, речі, технічні процеси, ідеї, звичаї і цінності і є культурою. А. Радкліфф Браун визначає культуру як мову, вірування, естетичні смаки, знання, професійну майстерність і різноманітні звичаї. К. Юнг під культурою розуміє загальний і прийнятий спосіб мислення.

Термін "культура" у соціологічному розумінні відноситься до способу життя будь-якого суспільства в цілому. У кожного суспільства є своя культура, і кожна людина культурна в тому сенсі, що бере участь в тій чи іншій культурі.

"Світ культури - це світ самої людини", - стверджує В.М. Межуев. Е. С. Маркарян ототожнює культуру з технологією відтворення і виробництва людського суспільства. Інакше кажучи, під культурою розуміється не просто засіб освоєння світу, а функціональна спрямованість цих засобів на розвиток самого суспільного цілого. Культура у Маркаряна є "позабіологічно вироблений спосіб товариськості".

Більш розгорнуте тлумачення культури знаходимо у Ю.Н. Давидова. Він розглядає її як основу, що гармонізує відносини двох протиборчих, хоча і взаємопов'язаних і взаємозалежних сторін: природи і соціуму. Соціум, прагнучи зберегти себе, несе в собі загрозу природному початку в людині. Природа ж, зі свого боку, прагне "поглинути" соціум, розчинити його в своїх первісних стихіях.

"У культурі як цілому, - підкреслює Ю. Н. Давидов, - мова завжди йде про те, щоб знайти вищий початок, в якому природа і соціум виявилися б пропорційними знайти ту універсальну міру, яка не порушила б власну внутрішню міру кожної з конфліктуючих сторін ". Таким чином, в численних інтерпретаціях феномен культури постає як історично певний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах організації життя і діяльності людей.

Культура також розглядається як творча діяльність людини в усіх сферах буття і свідомості, яка базується на засвоєнні культурної спадщини, спрямовується на перетворення багатства людської історії у внутрішнє надбання особи, на всебічний розвиток духовних сил людини.

Інший підхід до тлумачення цього поняття визначає культуру як міру і спосіб реалізації сутнісних сил людини як соціального суб'єкта в її діяльності, а також створених у результаті цієї діяльності продуктах матеріального і духовного виробництва.

Досліджуючи проблему формування емоційної культури в учнів підліткового віку на основі праць Межуєва В.М. та Маркаряна Е.С., ми розглядаємо поняття культури як чинник, який забезпечує взаємовідносини між людьми, виступає в якості специфічної і чітко обмеженої сукупності цінностей, зразків поведінки, моральних спонукань, високих цілей та інтересів. Тому можна вважати, що будь-яке вираження культури є прояв якісних властивостей і ознак ступеня розвитку людини. Реальна культура невіддільна від людини як від суб'єкта культури, власне сам процес формування людини протікає як культурно-історичний. Його людські якості є результатом засвоєння мови, прилучення до існуючих у суспільстві цінностей, традицій, оволодіння властивими саме цій культурі прийомами і навичками діяльності. Тому можна сказати, що культура є світом людини, і способом її буття. Там, де є людина, її діяльність, результати цієї діяльності, взаємини між людьми там є і культура. Іншими словами, культура являє собою міру людського в людині.

Саме становлення особистості є не що інше, як результат культурної еволюції індивіда. Тільки засвоюючи і поєднуючи в собі певну частку суспільної культури, людина стає особистістю і персоніфікує знайдений культурний потенціал як свій власний світ, як багатство свого "Я". Такий етап у розвитку особистості індивід проходить в підлітковому віці, в період критичного осмислення навколишнього світу і його здобутків.

Таким чином, лише освоюючи через пізнання і діяльність зовнішнє, матеріалізоване вираження культури, індивід знаходить людську якість, стає здатним сам брати участь у культуротворчій діяльності. Тому культуру можна визначити як процес розвитку людських сил і здібностей, показник міри людського в людині, як характеристику розвитку людини як людської істоти, процес, який одержує своє зовнішнє вираження у всьому багатстві і різноманітті створюваної людьми дійсності, у всій сукупності результатів людської праці і думки.

Суттєвим аспектом розуміння культури є культура особистості. Цим поняттям часто позначають рівень вихованості та освіченості людини, рівень оволодіння тією чи іншою сферою знання або діяльності. У даному випадку поняття культури фіксує якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до діяльності.

Культура особистості як цілісне утворення визначається глибиною, широтою та мірою освоєння й засвоєння нею загальнолюдських надбань матеріальної і духовної культури, перетворенням їх на свій внутрішній духовний світ та вмінням застосовувати в процесі життєдіяльності і спілкування з іншими людьми.

Особистість є і творінням культури, і її творцем. Освоюючи світ культури, людина творить себе як особистість і стає здатною збагачувати цей світ культури. Через освоєння культури формуються духовний світ людини і її основні сутнісні сили: воля, почуття, розум, віра, духовні орієнтації та світогляд.

Становлення особистості передбачає засвоєння цінностей культури і формування на їх основі стійкої індивідуальної системи гуманістичних ціннісних орієнтацій, які детермінують поведінку і діяльність. Проте суспільні норми, вимоги, ідеали, цінності культури сприймаються і привласнюються особистістю індивідуально і вибірково. Тому ціннісні орієнтації вихованця не завжди збігаються із вартостями, виробленими суспільною свідомістю.

Для становлення особистісного в підліткові педагогові необхідно відбирати об'єкти культури, надавати їм цільової спрямованості, створюючи тим самим виховне середовище, яке розгортає перед учнем спосіб життя і дозволяє природно входити в контекст сучасної культури. Проникнення в глибину тієї чи іншої цінності відбувається за допомогою відповідних видів діяльності учня. Так, пізнання та засвоєння особистістю культурної цінності "працьовитість" реалізується шляхом виконання продуктивної праці, підприємницької діяльності тощо; "національна свідомість" - шляхом вивчення рідної мови, свого родоводу, історії Батьківщини, краєзнавства, природи рідного краю, народних традицій, звичаїв, обрядів.

Узагальнюючи вищесказане варто зазначити, що культура - це розвиток духовно-практичних здібностей і потенцій людини та їх втілення в індивідуальному розвитку людей. Через включення людини у світ культури, змістом якої є сама людина у всьому багатстві її здібностей, потреб і форм існування, реалізується як самовизначення особистості, так і її розвиток.

Багаточисленні дослідження показують, що "переведення у внутрішній план" загальнолюдських цінностей і вироблення власних ціннісних орієнтацій неможливі лише на рівні усвідомлення. У цьому процесі активну роль відіграють емоції. Соціальні цінності сприймаються передусім емоційно, тобто почуттями. За допомогою свідомості вони осмислюються. Поєднання почуття і смислу в цінностях визначає способи поведінки, діяльності людини.

Під емоціями розуміють суб'єктивне переживання людиною її ставлення до навколишнього світу і самої себе. Емоції чи емоційна сфера людини - один з головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності і поведінки.

Широкий спектр емоційних виявів став поштовхом до систематичного розподілу емоцій, які найяскравіше виражаються в підлітковому віці. Критерієм для структурування виступає сфера явищ, яка спричинила появу цих емоцій. Одну з найбільш повних класифікацій запропонував Б.И. Додонов. В ній автор виділяє:

Альтруїстичні емоції - переживання, які виникають на основі потреби в допомозі, підтримці іншим людям: бажання приносити людям радість, почуття занепокоєння долею іншої людини, турбота про неї.

Комунікативні емоції виникають на основі потреби у спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками та переживаннями.

Глоричні емоції (від лат. «слава») пов'язані з потребою у самоповазі та славі: прагнення завоювати визнання; почуття гордості, почуття переваги, почуття задоволення собою, своїми успіхами.

Праксичні емоції - такі емоції викликані діяльністю, змінами в ході роботи, успішністю та неуспішністю, труднощами здійснення та завершення; бажання дійти успіху в роботі; почуття напруження; захопленість роботою; приємне задоволення від того, що робота зроблена.

Пугнічні емоції (від лат. «боротьба»), визначаються потребами в подоланні небезпеки, інтересом до боротьби; жадоба до гострих почувань; почуття ризику; почуття спортивного азарту; рішучість.

Романтичні емоції - прагнення до всього незвичайного, очікування чогось світлого, доброго; почуття лиховісно-таємничого, містичного.

Гностичні емоції (від грецького «знання»), пов'язані з потребою у пізнавальній гармонії, прагнення зрозуміти те, що відбувається, проникнути в сутність явища.

Естетичні емоції пов'язані з ліричними переживаннями, жадоба краси та гармонії, почуття прекрасного.

Гедоністичні емоції пов'язані із задоволенням потреб в тілесному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями - від смачної їжі, сонця; почуття безтурботності; почуття веселості.

Акизитивні емоції (від франц. «надбання»), породжуються інтересом, прагненням до накопичення, колекціонування, володіння.

Виділяють також так звані фундаментальні емоції. Емоція вважається фундаментальною, якщо вона має власний механізм виникнення та виражається особливими мімічними та пантомімічними засобами. Вважається, що такі емоції вроджені.

К. Є. Ізард до фундаментальних емоцій відносить:

- інтерес-хвилювання - позитивна емоція, яка мотивує навчання, розвиток навичок та вмінь, активізує процеси пізнання, стимулює допитливість;

- радість - позитивне емоційне збудження, яке виникає при появі можливості повного задоволення актуальної потреби. В суб'єктивному плані це найбільш бажана емоція. Радість може виникнути в результаті послаблення дії негативного чинника;

- горе-страждання - емоція, яка викликається комплексом причин, пов'язаним з життєвими втратами. Часто переживається, як почуття самітності, жалості до себе, почуття непотрібності, нерозуміння оточенням;

- гнів - виникає при явному розходженні поведінки іншої людини з нормами етики, моралі;

- відраза - часто виникає разом з гнівом. Відраза являє собою бажання позбутися від когось або чогось;

- презирство - емоція, що відображає деперсоналізацію іншої людини або цілої групи, втрату їх значущості для індивіда, переживання переваги в порівнянні з ними;

- страх - переживання, що викликано отриманою прямою або непрямою інформацією про реальну або уявлювану небезпеку, очікування невдачі. Страх є найсильнішою негативною емоцією;

- подив - різке підвищення нервової стимуляції, яке виникає після якоїсь несподіваної події;

- сором - виникає як переживання неузгодженості між нормою поведінки та фактичною поведінкою, прогнозування осудливої або різко негативної оцінки оточуючих на свою адресу;

- вина - емоція схожа на сором, оскільки також виникає в результаті неузгодженості між очікуваною та реальною поведінкою. Вина виникає при порушеннях морального або етичного характеру, причому в ситуаціях, коли людина відчуває особисту відповідальність.

Різні форми переживання почуття - емоції, афекти, настрої, стресові стани та почуття - утворюють емоційну сферу особистості, яка являється одним з регуляторів поведінки людини та пізнання, вираженням складних відносин між людьми.

Серед компонентів емоційної сфери людини виділяють емоційний тон відчуттів, ситуативні емоції, емоційні стани. Під емоційним тоном відчуттів розуміють безпосередні переживання, що супроводжують окремі життєво важливі впливи та спонукають підлітка до їх збереження або усунення (інакше - бажання). Ситуативні емоції являються суб'єктивною формою вираження ступеня задоволеності тієї чи іншої потреби, що містить оцінне ставлення до окремих умов, які сприяють або перешкоджають здійсненню діяльності, конкретним досягненням в ній, до можливих ситуацій та перспектив задоволення потреб.

До емоційних станів відносять настрої (загальний емоційний фон), афекти (інтенсивні реакції на екстремальні умови, коли людина втрачає здатність до саморегуляції), стреси (реакції на недостатність задоволення життєво важливих потреб, що потребують мобілізації усіх зусиль), фрустрації (реакції на ситуації перешкоди, що виявляються у тимчасових порушеннях зв'язку між свідомістю й діяльністю). [Винословська]

Найемоційнішим періодом у житті людини є підлітковий вік. В емоціях і відчуттях відбивається оцінка значущості того, що відбувається навколо підлітка. В житті підлітка емоції і почуття займають значне місце, про що свідчать особливості його поведінки. Емоції визначають душевне здоров'я, адаптацію, працездатність і успіх життєдіяльності підлітка. Перетворення в пізнавальній сфері в перехідний період стають суттєвими передумовами емоційних змін.

Чим більше значення мають для підлітка події, що відбуваються навколо нього, тим більш глибоким буде переживання почуттів. Внаслідок цього виникає процес збудження, який поширюється по корі великих півкуль та підкорковій частині. В тих же відділах головного мозку знаходяться різні центри фізіологічної діяльності організму. Саме з цим пов'язують супроводження переживання певного почуття змінами ритму дихання (людина задихається від хвилювання) та серцевої діяльності (серце завмирає та посилено б'ється), зміною кровопостачання різних частин організму (від сорому червоніють, від жаху стають блідими), порушенням функціонування секреторних залоз (сльози від горя, «холодний» піт від жаху) тощо.

У більшості підлітків відзначається емоційна нестабільність і амбівалентність почуттів. Нестійкість емоцій обумовлюється значною невпевненістю підлітка відносно правильності виборів форм поведінки. Хоча нові почуття вже виникли, але вони не набули ще адекватних способів вираження чи точок прикладання. Мотивація підлітків характеризується, з одного боку, прагненням до самостійності і самоповаги, а з іншої -- вони стикаються з регламентаціями, контролем, заборонами і вимогами дорослих. Такий конфлікт часто викликає імпульсивні, нестабільні, інколи, важко передбачувані емоції.

На амбівалентність (суперечливість) почуттів підлітків вказують багато дослідників цього віку. Це явище позначається на поведінці, торкаючись морального змісту вчинків. У залежності від зовнішніх умов функціонування прояв таких почуттів у підлітків може викликати неоднозначне або негативне ставлення до них з боку дорослих. Так, можна спостерігати, як підліток, спираючись на почуття чоловічої гідності і обов'язку, один захищає дівчину і виступає без страху перед фізично сильнішою групою юнаків. Через певний час цей же підліток може безжалісно забирати гроші, шапку чи годинник у слабшого за себе однолітка, радіючи при цьому своєму успіху. Такі факти свідчать про те, що ні одна з потреб не превалює ще достатньо стійко в особистості підлітка, що й викликає амбівалентний прояв почуттів.

Зміни в почуттях підлітків зумовлюються новим їх становищем у соціальному середовищі. Прагнення зайняти це становище, тобто швидше стати дорослим, породжує нову гаму переживань. Підліток переживає задоволення, коли до нього ставляться як до дорослого, і незадоволення, коли вбачають у ньому маленьку дитину. У зв'язку з цим особливим прагненням, він може боляче сприймати різні форми прояву неуважності до нього, що зачіпають його гідність і самостійність.

Підлітки особливо чутливі до того як ставляться до них однолітки. У взаєминах з однолітками вони найчастіше керуються саме почуттям гідності. Проте інколи таке почуття виявляється у нерозсудливій, надмірній формі, яка може перетворюватися у свою протилежність. На цьому ґрунті можуть виникати конфлікти. В той же час, можна бачити, як підлітки виявляють емоційну прихильність і ніжність почуттів до тих однолітків, яких вважають своїми друзями.

В становленні особистості підлітка емоції виконують певні функції, головна з них - оцінка дійсності в особливих еталонах. В усіх випадках, коли відбувається якась подія, яка має значення для підлітка, спостерігається додатковий емоційний фон: наростання збудження, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів, або навпаки, їх зменшення.

Крім того, емоції виконують функцію мотивації, коли виступають додатковим мотивуючим фактором: прагнення уникнути подій, що породжують негативні емоції, або включитися в події, що призводять до появи позитивних переживань.

Емоції також відіграють діагностичну функцію. Багато зі спонукань підлітків не завжди усвідомлюються, або неадекватно усвідомлюються ними. Наявність певних емоцій може бути важливим засобом ідентифікації спонукань, виявлення їх зв'язку із базовими життєвими потребами, цінностями.

Внаслідок своєї предметної зумовленості емоції визначають спрямованість діяльності. Це специфічна форма контролю за діяльністю, за її напрямом у вигляді переживання, які виступають регулятором діяльності і цим самим виконують оціночну та спонукальну функції.

Особливу роль відіграють емоції у міжособистісній взаємодії підлітків, необхідній на даному етапі для повноцінної життєдіяльності. Емоції поширюють можливості спілкування, оскільки несуть додаткову інформацію і дають можливість «заглянути» у внутрішній світ іншої людини.

Крім цих основних функцій емоції відіграють моральну функцію - сигналізують про розходження між буттям та свідомістю, між вчинком та його моральним значенням. Саме завдяки емоціям в підлітковому віці розвивається і закріплюється така моральна категорія як совість.

Сукупність перерахованих функцій зумовлюють загальну - регулятивну - роль емоцій в психічному житті підлітка.

Емоції підлітків значною мірою пов'язані зі спілкуванням. Тому особистісно-значуще ставлення до інших людей визначають як зміст, так і характер емоційних реакцій. У підлітків поліпшується вербальне позначення базових емоцій страху й радості. Починаючи з підліткового віку, знання про емоції стають усе ближчими до цих емоцій. Для емоційної сфери підлітків характерні такі особливості:

· дуже велика емоційна збудливість, тому підлітки вирізняються запальністю, бурхливим виявом своїх почуттів, пристрасністю: вони гаряче беруться за цікаве діло, жагуче обстоюють свої погляди, готові «вибухнути» на найменшу несправедливість до себе й своїх товаришів;

· більша стійкість емоційних переживань, зокрема, підлітки довго не забувають образи;

· підвищена готовність до очікування страху, що виявляється у тривожності; підвищення тривожності в старшому підлітковому віці, пов'язаної з появою інтимно-особистісних відносин з людиною, яка викликає різні емоції, у тому числі у зв'язку зі страхом видатися смішним;

· суперечливість почуттів: часто підлітки з запалом захищають свого товариша, хоча розуміють, що той гідний осуду;

· виникнення переживання не лише з приводу оцінки підлітків іншими, а й із приводу самооцінки, яка виникає в них у результаті росту їхньої самосвідомості;

· сильно розвинене почуття приналежності до групи, тому вони гостріше й хворобливіше переживають несхвалення товаришів, ніж несхвалення дорослих або вчителів; часто з'являється страх бути зневаженим групою;

· висування високих вимог до дружби, в основі якої лежить спільність інтересів, моральних почуттів; дружба в підлітків більш вибіркова й інтимна, більш тривала; під впливом дружби змінюються й підлітки, щоправда, не завжди в позитивний бік; поширена групова дружба;

· вияв почуття патріотизму.

Усі емоційні прояви підлітків є вираженням того, наскільки підліток засвоїв норми поведінки, моральні цінності та основи культури суспільства в якому проживає. Тобто емоції виступають показником культури особистості, крім того емоції є визначальним фактором при формуванні світоглядних позицій та установок. Тому враховуючи важливість емоцій у становленні та розвитку особистості, науковцями була виділена окрема складова в культурі особистості - емоційна.

У науковій літературі нами не знайдено однозначного визначення поняття емоційної культури, хоча протягом тривалого періоду науковці, займаючись проблемами духовної культури, намагаються вирішувати питання впливу на емоційний світ особистості.

Психологічні аспекти культури почуттів і емоцій знайшли своє відображення в працях В. Ананьєва, Л. Божович, В. Вілюнаса, Л.Виготського, І. Джидар'ян, Б. Додонова, А. Дусавицького, К. Ізарда, О.Лука, Я. Рейковського, Б. Теплова, П. Якобсона та ін.

У педагогічному аспекті культура почуттів та її питання цікавили зарубіжних педагогів-класиків: Я. Каменського, Д. Локка, Ж.-Ж. Русо, І.Гербарта; вітчизняних педагогів і діячів культури: Г. Ващенка, І.Вишенського, А. Духновича, Я. Козельського, С. Русову, Г. Сковороду, В.Сухомлинського, К. Ушинського.

У педагогічному словнику подано визначення поняття “культура емоційна” як вихованість емоцій; рівень розвитку емоцій, що передбачає емоційну чуйність і відповідальність за власні переживання перед собою й оточенням.

Вперше у вітчизняній літературі термін „емоційна культура” зустрічається на сторінках праць педагога-новатора Сухомлинського В.: „Виховання громадянина” та „Серце віддаю дітям”. Автор, відзначаючи важливість постановки проблеми, зазначає, що культура почуттів стає особливою сферою духовного життя людини від розвитку якої залежить процес становлення в підлітковому віці повноцінної особистості.

На особливу увагу, в аспекті проблеми емоційної культури підростаючого покоління, заслуговує виявлена автором обумовленість характеру поведінки підлітків певного рівня емоційної вихованості: „Емоційна безкультурність у ставленні до людей породжує егоїзм, який виступає головним коренем байдужості, антисуспільних вчинків, злочинів” [5, 244].

Педагог-аматор стверджує, що свобода почуттів стає благом лише за умови високої внутрішньої емоційної самодисципліни та зовнішньої саморегуляції поведінки особистості: „Підлітків потрібно підводити до поняття „свобода почуттів” через дисципліну почуттів, через самовиховання та самообмеження. Виховання моральних, інтелектуальних, естетичних почуттів у їх тісній взаємодії має практичну цілеспрямованість: навчити молоду людину управляти своїми бажаннями, свідомо обмежувати їх, бути володарем бажань, виховувати в них благородні людські потреби” [5, с.245].

Зміст емоційної культури В. Сухомлинський пов'язував з наявністю в учнів підліткового віку здатності відчувати відтінки думок і почуттів людей. Ця чуттєвість виробляється тоді, коли підліток відчуває внутрішнє змістовне багатство слів, їх емоційне забарвлення. Виховання чутливості до слова - одна з передумов гармонійного розвитку особистості. “Від культури слова до емоційної культури, від емоційної культури до культури моральних почуттів і моральних відносин - такий шлях до гармонії знань і моральності”.

І. Сілютіна визначає емоційну культуру як інтегративну духовно-практичну характеристику особистості. Почуттєвий елемент у культурі органічно пов'язаний з іншими її структурними компонентами. Розвивати емоційну культуру - значить формувати підлітка як духовно-фізичну систему [10].

В. Семіченко вважає, що емоційна культура - це необхідність переходу від несвавільного, імпульсивного до саморегуляції, виховання прийнятих форм вираження емоцій та почуттів [9].

В. Гриньова включає в зміст емоційної культури щирість і свободу прояву почуттів, але водночас передбачає стриманість і самовладання, тобто вміння стримувати ті почуття, які можуть неприємно впливати на інших людей [1]. [Соколовський]

Глибоко продуктивною є думка Соколової Л. Є щодо природи емоційної культури. Дослідниця вважає, що саморегуляція емоційних станів та поведінки, уміння розуміти душевний стан інших людей не виникають стихійно, а потребують цілеспрямованої виховної роботи з емоційного виховання підростаючого покоління. Сформованість емоційної культури особистості науковець визначає результативним підсумком емоційного виховання.

Емоційна культура як системоутворюючий компонент загального культурного розвитку особистості має свої особливості, що полягають у яскраво вираженому індивідуально-особистісному характері, тобто вона формується з урахуванням психофізіологічних особливостей особистості.

Зовнішній вираз емоцій, наприклад, залежить як від зовнішніх впливів так і від анатомо-фізіологічних особливостей підлітка, від темпераменту, характеру. Друга важлива особливість емоційної культури полягає у тому, що вона пов'язана з процесом впливу на особистість, тобто умінням володіти своїм організмом, керувати своїми емоціями, настроєм, творчим станом. [Ступаченко]

Психологи В.К.Вілюнас, Б.І.Додонов, К.Ізард, А.В.Запорожець, О.М.Лук, П.В.Симонов та ін. підкреслюють, що саме емоції та почуття визначають головну лінію поведінки підлітків. Тому виховання емоційності підлітків та формування їх почуттів є важливим фактором в управлінні становленням їх особистості. Процес виховання емоційної культури особистості тісно пов'язаний з вихованням самої особистості.

Важливими умовами у формуванні емоційної культури є емоційна здібність до переживання різноманітних впливів навколишньої дійсності, наявність задатків емоційної пам'яті, емоційний відгук на музичні образи, твори мистецтва та ін.

Необхідними компонентами емоційної культури є пізнавальна активність, зростання духовних потреб, широта музичних інтересів, проявлення гуманістичних начал у поведінці, потреба у творчій діяльності.

Емоційна культура підлітків не розвивається сама собою, вона змінюється в залежності від інтересів, установок. Вона виступає як своєрідний підсумок емоційної вихованості, яку підліток проходить у своєму розвитку, має особливості, пов'язані умовами виховання та навчання.

Емоційна культура, яка відбиває загальнокультурну спрямованість підлітків та сприяє формуванню естетичного ставлення до мистецтва, є одним з найважливіших компонентів світогляду. Вона є своєрідним підсумком рівня емоційної вихованості підлітків, показниками якої є багата емотивність, оволодіння власною емоційною поведінкою, здібністю розуміти почуття інших людей і нести відповідальність за власні почуття, відбиває здатність особистості підлітка знайти міру гармонічної взаємодії раціонального і почуттєвого.

Питання емоційної культури учнів підліткового віку, зокрема її складових - інтелектуальних, моральних та естетичних почуттів - були розглянуті в дослідженнях О.Д. Барабаш, Л.М. Ващенко, І.Г. Головської, Н.Є. Миропольської та ін. Заслуговує уваги дослідження, проведене Л.Г. Коваль щодо формування емоційної культури школярів перехідного віку засобами мистецтва. Емоційна культура, у розумінні автора, - це яскраво виражені почуття - радості, задоволення, захоплення, обурення, ненависті, хвилювання, презирства, які пізніше переносяться і на теоретичне осмислення дійсності інших видів мистецтва [5: 85-87].

Проблема виховання емоційної культури підлітків засобами предметів мовно-літературного циклу була представлена в дисертаційному дослідженні О.В. Турської. Автор розглядає емоційну культуру підлітків як інтегративну сукупність якостей особистості, знань про емоційну сферу людини, необхідних для її життєдіяльності, комунікативних умінь та умінь регулювати емоційні стани й емоційні реакції [6]. [Дорошенко]

Дослідник О. Чебикін розглядає культуру емоцій як систему особистісних настанов, що дозволяють підлітку адекватно усвідомлювати власні переживання та переживання інших людей, які відбивають відношення до духовних цінностей та ідеології конкретного соціального середовища [7]. Таке трактування емоційної культури містить лише емоційні аспекти і не розкриває інших компонентів (мотиваційного, когнітивного, саморегулюючого).

Науковцями було виділено такі компоненти емоційної культури: мотиваційний, когнітивний, діяльнісно-поведінковий, саморегулюючий, емоційно-почуттєвий. Провідну роль у рівні сформованості емоційної культури мають світоглядні позиції особистості підлітка. Педагогічна наука, розглядаючи світосприйняття як категорію світогляду, спирається на положення про взаємодію культури і світогляду. Процес формування світоглядних позицій особистості ніколи не закінчується, постає відкритою системою. На думку багатьох дослідників, емоції є визначальним фактором у формуванні світоглядних позицій та установок учнів підліткового віку.

Аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури вказує на нероздільність понять світогляд та емоції. Вони є взаємопов'язаними і визначають основні риси особистості підлітка. Саме емоційно-чуттєвий досвід підлітка, якого він набув у ранньому дитинстві є основою світосприйняття і визначає характер "базисної довіри до світу" (Е. Еріксон). Базисна довіра передбачає позитивне сприйняття як світу, так і оточуючих людей, ставлення до соціуму як до підтримуючої структури, а також визначає поведінку підлітка, рівень його внутрішньої культури, що визначає особливості його емоційної культури. [Нечипорук]

О. Лук, вивчаючи проблему емоцій і особистості, переконаний, що культура почуттів включає в себе багатство та різноманітність переживань, уміння управляти почуттями, поважати почуття інших людей, співчувати їм. Учений робить висновок, що чим різноманітніший власний емоційний досвід підлітка, тим легше йому уявити, зрозуміти душевний стан іншого і навіть “увійти у нього”. Він вважає, що це і є “справжнім критерієм культури почуттів”. До критеріїв цієї культури дослідник також відносить здатність управляти своїми почуттями: “Опанування свого обурення - справжній вияв високої культури почуттів” [1, с. 173].

Проблемі культури почуттів особистості присвячені дослідження В.Толстих. Він зазначає, що “у культурі виявлення почуттів, що дає змогу робити висновок про вихованість людини, і підлітка зокрема, знаходить явне вираження ідейний і моральний зв'язок особистості із суспільством, з іншими людьми” [2, с. 14].

Цікавим є також підхід В. Бачиніна до розробки проблеми культури почуттів. Він підкреслює: культура почуттів виявляється не тільки в емоційній відкритості, доброзичливій прихильності до інших людей і готовності взяти участь у їхній долі, а й у здатності негативно реагувати на будь-які прояви зла та несправедливості [4].

У ході вивчення проблеми важливо розглянути дослідження П.Якобсона “Емоційне життя школярів”. “Коли мова йде про повноцінний розвиток особистості, - пише автор, - важливо добиватися того, щоб підліток став людиною емоційно зрілою, емоційно культурною. Емоційна культура є комплексом явищ, які представляють розвиток і вдосконалення якостей емоційного життя, обмежено виявлених на більш ранньому віковому ступені“ [5, с. 45]. Вона включає в себе: емоційну чутливість до більшості явищ, які відбуваються в суспільному житті, у сфері мистецтва, до проявів творчості, до світу моральних цінностей; розвинуту здатність розуміти, поважати й цінувати почуття інших людей, виявляти до них увагу; розвинута здатність до співпереживання з почуттями інших людей, зі світом переживань героїв творів літератури й мистецтва; уміння ділити свої переживання з близькими; почуття відповідальності за свої переживання перед собою й оточуючими.

П.М. Якобсон під вихованням почуттів розуміє змінення емоційної сфери під впливом навмисних діянь. В якості початкового пункту передбачається виникнення нового переживання, яке у подальшому повинно перетворитися у відносно стійке ставлення до визначеного кола явищ. Людина з розвинутою культурою почуттів, вважає П.М. Якобсон, повинна відрізнятися багатостороннім відгуком на всі впливи світу, спонуканням морального характеру, здібністю до співпереживання та відповідальністю за свої відчуття та свою поведінку.

Варте уваги, на наш погляд, дисертаційне дослідження Т.Л. Антоненко. Під культурою почуттів вона розуміє “відображення духовності, духовної культури особистості, її інтелігентності” [6]. Структуру культури почуттів становлять сенсорна культура, емпатія, культура поведінки (як внутрішня, так і зовнішня), інтелігентність. До компонентів культури почуттів автор також відносить світоставлення, самосвідомість, творчу художньо-естетичну діяльність, соціокультурну поведінку.

Важливе значення мають і дослідження М. Телешевської, Л.Коваль, В. Семке, В. Нагаєва, Т. Бендаса, Л. Сбітнєвої, В. Сухомлинського, О. Бєлкіна, Г. Потиліко та інших, у яких увага акцентується на вихованні емоцій і емоційної сфери дитини.

Н. Крилова пише: “Система соціальних почуттів утворює рівень емоційної культури, що формується на базі переживань процесів діяльності й поведінки підлітка та реалізується в емоційній активності” [8, с. 15].

У поняття “емоційна культура” вона включає не тільки почуття, а й знання та інтереси, переконання й потреби, уміння та здібності діяльності й спілкування. За міркуваннями Н. Крилової, культура почуттів відбиває розвиток і гуманістичну спрямованість емоційної сфери підлітка, визначає емоційну насиченість її поведінки й діяльності [3].

Про суттєве значення емоційної культури для життя особистості, що розвивається, тобто для життя підлітка, для його цілей, ставлення до людей і навколишньої дійсності говорить і В. Поплужний. На його думку, емоційна культура включає в себе безліч почуттів, їх відтінків і способів емоційного реагування. Автор вважає, що емоційну культуру не можна ототожнювати з емоційною вихованістю, оскільки перша відображає міру вдосконалення, досягнуту в розвитку емоційного життя особистості, а друга позначає відповідність рівня сформованості емоційної сфери віковим можливостям учнів підліткового віку.

Всі компоненти емоційної культури знаходяться у взаємодії з культурою інтелекту, сенсорною культурою. Можна сказати, що емоційна культура виконує функції сигнальну, регулятивну та оціночну. Зміст емоційної культури змінюється під впливом соціальних умов та умов виховання, але необхідними компонентами повинні бути гуманістичні почуття та емпатія.

Емоційна культура не розвивається сама по собі, вона перетворюється разом із зміною потреб, інтересів, установок підлітка. Під емоційною культурою В. Поплужний розуміє складне динамічне утворення з багатою емотивністю - великою кількістю різних переживань і емоційних відгуків, розвинутою здатністю усвідомлювати свої почуття, свою власну емоційну поведінку, розуміти почуття інших людей і нести відповідальність за свої почуття [9].

О. Бєлкін під емоційною культурою розуміє поєднання тих думок, ідей, які дають змогу людині сприймати навколишній світ у всьому його духовному й матеріальному багатстві, знаходити в собі благородні почуття [10, с. 43].

До небагатьох досліджень, які присвячені питанням емоційної культури, можна віднести працю В. Семке “Умійте володіти собою, або бесіди про здорову і хвору особистість”. Заслуга вченого полягає в тому, що він не тільки показав значення емоційної культури у становленні особистості, забезпеченні її здорового буття, але й намагався конкретизувати її зміст. До змісту емоційної культури, на думку В. Семке, повинні входити здатність чекати, виявляти витримку, вміти відмовитися від своїх бажань, які відрізняються від інтересів інших людей. Визначаючи велику роль емоцій у становленні здорової особистості, він був упевнений, що дружня участь, прагнення до духовної єдності та взаєморозуміння повинні виступати важливими характеристиками змісту емоційної культури. Учений пояснює, що без уміння співчувати, розуміти почуття близьких людей навряд чи можна уявити емоційно культурного підлітка. “Важливо так формувати своє емоційне життя, щоб поява негативних переживань відразу ж супроводжувалася формуванням позитивних почуттів, оптимістичної установки, яка мов би нейтралізує з самого початку розслабляючий імпульс” [11, с. 192].

Для нас цікавим є також дослідження Г. Потиліко “Культура спілкування й особистість”, де автор, вирішуючи проблему культури спілкування та її ролі в розвитку особистості, розглядав важливу складову культури етичного мислення - емоційну культуру. Її сутність він визначає так: “Емоційна культура - це розвинута здатність особистості до співчутливості, жалю, співпереживання, це чуйність до душевного стану іншої людини і відповідна реакція на цей стан” [12, с. 16].

Важливою для нашого дослідження є дисертаційна робота Л. Сбітнєвої. Емоційну культуру підлітків автор розглядає як частину духовної культури, в якій органічно поєднуються емоційно-естетичне сприйняття, емоційний відгук і створення на творчому рівні синтетичного музично-поетичного художнього образу. “Емоційна культура - ознака, яка виявляється у здатності підлітка емоційно відгукуватися на інтелектуальні, морально-етичні вияви його життєдіяльності, у потребі творчого творення та перетворення навколишньої дійсності та мистецтва” [15, с. 56]. Домінантами поняття “емоційна культура підлітків”, на думку Л. Сбітнєвої, є емоційний відгук, сенсорна культура, емоційно-естетичні переживання та потреба в творчому творенні.

Ґрунтуючись на визначенні культури як цілісної сукупності соціальних якостей, які набули ціннісної спрямованості, здатність до самоуправління та саморегуляції, І. Аннєнкова визначає емоційну культуру як інтегративну якість, що набула ціннісної спрямованості, системності, цілісності, здатності до самоуправління й саморегуляції [17, с. 40-41].

Аналіз чисельних поглядів науковців на проблему формування емоційної культури в залежності від предмету дослідження останніх дозволяє класифікувати емоційну культуру як:

1. розвинену здатність особистості до співчуття, співпереживання, чуйність до душевного стану іншої людини та адекватна реакція на цей стан (Потиліко Г.П.);

2. відчуття відповідальності за власні переживання перед собою та перед іншими (Якобсон П.М.);

3. розвинену здібність з багатою емотивністю до усвідомлювання, оцінювання, вираження та регулювання своїх почуттів, своєї власної емоційної поведінки

4. контролюючу та коригуючу систему управління внутрішнім світом, поведінкою, вчинками особистості, її багатопланового ставлення до навколишньої дійсності (Сбітнєва Л.М.);

5. інтегративну якість, що являє собою сукупність когнітивної, емотивної та діяльнісної складових, яка набула ціннісну спрямованість, системність та цілісність, здатна до саморегуляції і тим самим забезпечує гармонійний розвиток особистості (Аннєнкова А.М.).

Узагальнюючи подані визначення поняття емоційної культури, можна відзначити, що підлітки з розвиненою емоційною культурою володіють вираженою здібністю до розуміння власних емоцій та емоцій інших людей, виявляють співчуття та співпереживання, а також уміють управляти емоційною сферою, що сприяє оптимізації міжособистісної взаємодії на гуманістичних засадах та обумовлює емоційну спрямованість типу, стилю та способів саморегуляції поведінки.

1.2 Критерії та рівні сформованості емоційної культури підлітків

На основі опрацьованої літератури, і особливо спираючись на дослідження П. Якобсона, нами було визначено, що підлітку з високим рівнем емоційної культури притаманні високий рівень емоційності, емпатійності та толерантності, або інакше кажучи терпимості. Саме тому ми вирішили взяти ці три компоненти за критерії для оцінювання емоційної культури учнів підліткового віку.

...