Психологія літературної творчості в юності

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

УДК 159.954:82-053.67

Спеціальність 19.00.07 -- педагогічна та вікова психологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

ПСИХОЛОГІЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ В ЮНОСТІ

Кривопишина Олена Анатоліївна

Київ -- 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі психології Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України

Науковий консультант -- доктор психологічних наук, професор, дійсний член НАПН України Моляко Валентин Олексійович, Інститут психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, лабораторія психології творчості, завідувач

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор, дійсний член НАПН України Чепелєва Наталія Василівна, Інститут психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, заступник директора з наукової роботи

доктор психологічних наук, професор, Мойсеєнко Лідія Анатоліївна, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, кафедра вищої математики, професор; Інститут фундаментальної підготовки, директор

доктор психологічних наук, доцент Чернобровкін Володимир Миколайович, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра психології, завідувач

Захист відбудеться 20 квітня 2011 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.10 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ, вул.Пирогова, 9.

Автореферат розісланий «18» березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л. В. Долинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Простір XXI століття -- це простір глобальних криз, насамперед, це криза змісту людського існування, духовного надбання людства, криза культури. Характер сучасного суспільного розвитку надає особливої гостроти самовизначенню творчої особистості, яка здатна активно змінювати світ та своє «Я» в цьому світі. У період кризи техногенної цивілізації набуває все більшої значущості фундаментальна наукова проблема, яка пов'язана з розвитком творчості людини. Саме творчість здатна піднести особистість до духовної діяльності, до відкриття нових змістів у науці, мистецтві та житті взагалі.

Розв'язання проблеми розвитку творчості покладається на історичний досвід, залежно від способу життя людини, образу світу, який у неї формується, а також від вимог суспільства до творчої особистості. В умовах сучасної цивілізації, у зв'язку з підвищенням рівня в життєдіяльності людини наукових технологій, розвитком технократичного мислення виявляється дуже важливим зосередити увагу на психологічному аспекті розвитку літературно обдарованої особистості. На перший план виступають соціокультурні умови, які гальмують чи зумовлюють розвиток тих якостей особистості, котрі допоможуть їй реалізувати творчий потенціал. Літературна творчість має свій кінцевий продукт -- літературу, як духовне джерело, що впливає на вдосконалення соціального середовища, міжособистісних стосунків та людину в цілому. Літературно обдаровані особистості -- це творці прекрасного, гармонійного в культурі та природі.

Питання про природу, механізми, закономірності літературної творчості, особистісний та творчий розвиток людини в процесі творчої діяльності в юності до цього часу залишається в різних галузях психології та літературознавства відкритим для наукової дискусії. Все вищезазначене зумовлює актуальність наукового дослідження літературної творчості особистості юнацького віку та визначення чинників її творчого розвитку в соціокультурному просторі.

У психологічній науці створене загальнотеоретичне психологічне вчення про розвиток людської психіки в діяльності, про активний творчий характер особистості (Л. С. Виготський, В. В. Давидов, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, С. Л. Рубінштейн та ін.); виконано ряд фундаментальних досліджень з проблем психології творчості (Б. М. Кедров, В. А. Крутецький, Н. С. Лейтес, Я. О. Пономарьов, Б. М. Теплов, О. К. Тихомиров та ін.); виявлено особливості творчого процесу (Ж. Адамар, Д. Пойа, А. Пуанкаре); розроблена системно-стратегічна концепція творчої діяльності (В. О. Моляко).

Створений величезний корпус психологічних теорій, концепцій, наукових праць, які розкривають проблему розвитку творчого потенціалу особистості (А.Г. Асмолов, Б.С.Братусь, М. Й. Боришевський, Е. В. Ільєнков, М. К. Мамардашвілі, В. А. Роменець, І. С. Якиманська та ін.); визначають специфіку особистісного становлення в творчих видах діяльності як умову поглибленого вивчення психологічного світу людини (К. О. Абульханова-Славська, Б. Г. Ананьєв, О. О. Бодальов, А. В. Брушлинський Д. Б. Ельконін, В. П. Зінченко, В. М. М'ясищев, М. Г. Ярошевський та ін.).

У вивченні системно-структурних характеристик різних видів творчості визначаються закономірності освоєння зростаючою особистістю конкретних видів і форм творчої діяльності (Л. А. Венгер, В. В. Давидов, В. М. Дружинін, О. М. Дяченко, А. А. Мелик-Пашаєв, В. С. Мухіна); досліджуються особливості вікового розвитку творчої особистості (І. А. Дубровіна, Є.О. Климов, О. М. Матюшкін, А. О. Реан, О.Л.Яковлєва та ін.). Дитяча творчість (яка полягає в суб'єктивній значущості новітнього продукту) та генезис творчих здібностей дітей розглядається в роботах Д. Б. Богоявленської, В. В. Давидова, А. З. Зака, Я. О. Пономарьова та ін.

Специфіка літературно-художньої діяльності розкривається в концепціях психологів, філософів, теоретиків культури, літературознавців і психолінгвістів (Є. Я. Басін, М. М. Бахтін, В. Б. Блок, С. М. Ейзенштейн, В. В. Іванов, О. О. Леонтьєв, Ю. М. Лотман, О. О. Потебня, П. О. Флоренський та ін.).

Питанням становлення літературної творчості дітей та молодших школярів присвячені роботи 3. М. Новлянської та В. П. Ягункової, розвиток літературних здібностей досліджено Є. А. Корсунським, структура літературних здібностей представлена в монографіях О. В. Ковальова і В. М. М'ясищева, вивчено самостійну художньо-словесну творчість учнів З.В.Юрченко, особливості розвитку здібностей до літературної творчості старшокласників визначено М.А.Мудрак.

Таким чином, у сучасній психологічній науці створені передумови для дослідження літературної творчості в юності -- і в той же час відсутній єдиний погляд на її структуру, психологічні чинники розвитку вербально-художньо обдарованої особистості, етапи онтогенетичного розвитку, які можна вважати сенситивними для літературної творчої діяльності зростаючої особистості

Психологічна і соціальна значущість визначеної проблеми, а також необхідність проведення системно-структурного аналізу наукового знання про взаємозв'язок розвитку особистості в юності та процесу літературної творчості зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: «Психологія літературної творчості в юності».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до загальної теми лабораторії психології творчості Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України «Психологічні особливості творчої діяльності в складних та екстремальних умовах», номер державної реєстрації -- 0100U000072, до плану наукових робіт кафедри психології Інституту філософської освіти і науки НПУ імені М. П. Драгоманова за напрямком «Теорія та технологія навчання та виховання у системі народної освіти», тема дисертації затверджена Вченою радою НПУ імені М. П. Драгоманова (протокол № 1 від 31.01.2005) та узгоджено Міжвідомчою Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології НАПН України (протокол № 8 від 25.10.2005).

Мета дослідження -- теоретичне обґрунтування і експериментальне вивчення психологічних особливостей, механізмів процесу породження вербально-художнього тексту, закономірностей розвитку літературної творчості в юності, розробка психофрактальної концепції літературної творчості в юності і створення на її основі комплексної програми розвитку літературно обдарованих особистостей юнацького віку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан вивчення проблеми літературної творчості в умовах сучасного етапу розвитку психологічної науки, вивчити рівень дослідження творчості як предмету дослідження психології, обґрунтувати доцільність вивчення творчості з позицій системно-структурного підходу, визначити психологічні особливості творчої особистості у її взаємодії зі світом. Провести теоретичний аналіз дослідження вікових відмінностей та мотиваційних особливостей особистості юнацького віку, визначити сенситивні періоди розвитку творчих особистостей.

2. Обґрунтувати можливість застосування теорії динамічних систем та новітньої теорії тексту під час психологічного аналізу процесу породження вербально-художнього тексту, визначити сутність поняття текст, особливості літературного (вербально-художнього) тексту та механізми його породження творчими особистостями.

3. Розробити психофрактальну концепцію літературної творчості в юності: розглянути процес літературної творчості у вимірах теорії динамічних систем, виявити основні типи атракторів процесу літературної творчості, визначити основні періоди онтогенезу творчої особистості, здійснити біографічне вивчення процесу літературної творчості авторів вербально-художнього тексту минулого, проаналізувати індивідуальні моделі узагальненого простору творчих особистостей.

4. Розглянути самостійну літературну творчість авторів вербально-художніх текстів як наслідок первинної дисипації та вторинної атракції хаотичного творчого процесу, охарактеризувати дисипативні та атрактивні процеси в онтогенезі творчої особистості та визначити їх вікову кореляцію, дослідити індивідуальну специфіку літературної творчості через аналіз хронотопів. психологічний літературний творчість обдарований

5. Провести порівняльний аналіз здібностей до літературної творчості, здібностей до образотворчої діяльності та здібностей до математичної творчості; на основі узагальнення виявити споріднені типи загальної художньо-просторової обдарованості творчих особистостей, визначити особливості формування «первісної матриці» у процесі онтогенезу бінарно обдарованих особистостей.

6. Здійснити експериментальне дослідження процесу літературної творчості в юності на матеріалі (авто)біографічних даних авторів вербально-художнього тексту сучасності. Розробити комплексну програму розвитку літературно обдарованих особистостей юнацького віку та експериментально перевірити ефективність моделі психолого-педагогічного супроводу творчих особистостей.

Об'єкт дослідження -- процес літературної творчості в юності.

Предмет дослідження -- психологія літературної творчості в юності (процесуально-динамічний та індивідуально-віковий аспекти).

В основу дослідження було покладено наступне припущення:

1. На сучасному -- мультипарадигмальному -- етапі розвитку наукового знання літературну творчість доцільно досліджувати з позицій системно-структурного підходу. Як системне явище вона включає певну сукупність взаємопов'язаних між собою компонентів: літературний процес, творча особистість, продукти творчої діяльності, літературні здібності та міра їх індивідуальних проявів в юності. Процес літературної творчості в юності поєднує загальні ознаки творчого процесу зі специфікою літературної творчої діяльності. Механізми процесу літературної творчості перебувають у тісній залежності від вікових особливостей розвитку мотиваційної, емоційної та пізнавальної сфери особистості в юності.

2. Аналізуючи процес творчості у термінах теорії динамічних систем і розглядаючи творчий продукт (вербально-художній текст) разом з творчою особистістю його автора як низку самоподібних фракталів, можна виявити основні складні, індивідуалізовані, «особистісні» механізми, що забезпечують процес породження тексту. У ролі основних механізмів мають виступати «особистісні» атрактори -- часо-просторові характеристики онтогенезу особистості, які впливають на складення неповторного, складного, авторського малюнку «фрактала». З'ясувавши особливості, структуру та конфігурацію одного з низки самоподібних фракталів, можна реконструювати інші фрактали з цієї низки, тобто по (авто)біографічним даним визначати особливості індивідуальної психічної матриці творчої особистості -- або навпаки, по особливостям творчого продукту відтворювати біографічні відомості про авторів вербально-художнього тексту та особливості їх формування в юності.

3. Атракторами процесу літературної творчості виступають: 1) механізми самої мови й мовлення (механізми породження вербального тексту) -- на нижчому, загальному рівні; 2) індивідуальні особливості творчої особистості, які формуються у процесі її онтогенезу. Атракторами першого рівня виступають комунікативні фрагменти та комунікативний контур висловлювання (КФ і КВ), атракторами другого -- часо-просторові чинники, які змушують несталу, хаотичну систему завдяки точкам «притягання» отримувати фрактальну розмірність, набуваючи певних завершених форм. Процес взаємодії творчої особистості з навколишнім «часо-простором» відбувається таким чином: у першому -- пасивному -- періоді формування творчої особистості на тлі визрівання певних мозкових структур здійснюються різні впливи на неї певних часо-просторових чинників, і таким чином формується своєрідна «часо-просторова матриця» майбутнього творця. Ця матриця під час завершального етапу (після 17-18 років) становлення і остаточного визрівання всіх мозкових структур вимагає нового втілення -- у творчої особистості виникає свого роду «відповідь» на зовнішні впливи -- бажання створити власний віртуальний простір (простір власне самостійної -- оригінальної творчості). Первісна (дитинна) часо-просторова матриця є своєрідною «формулою» подальшого розгортання «первісного фракталу» в низку самоподібних. Причому первісна матриця (і прагнення її постійного відновлення, особливо під час кризових ситуацій), діє упродовж усього життя.

Методи дослідження. Для досягнення мети, вирішення поставлених завдань, перевірки сформульованих гіпотез було використано комплекс методів дослідження. Загальнонаукові методи: теоретичний аналіз наукових і літературних джерел з проблеми дослідження, синтез, порівняння, узагальнення; емпіричні: спостереження, анкетування, бесіди, аналіз біографічних даних, інтерв'ювання, метод експертних оцінок, аналіз продуктів творчої діяльності, контент-аналіз, експеримент); математичні: статистичні методи обробки даних (х2-критерій Пірсона, л-критерій Смирнова-Колмогорова) та якісної інтерпретації результатів дослідження. На різних етапах дослідження застосовувався комплекс формалізованих і неформалізованих діагностичних методик, зокрема, тест Дж. Гілфорда «Незвичайне використання» (вербальний тест творчого мислення), тест невербальної креативності Торренса «Завершення малюнків», тест вербальної креативності С. Мєдніка, тест творчих здібностей Х.Зіверта, експрес-діагностика емпатії І. М. Юсупова, опитувальник емпатійних тенденцій А. Меграбіана-К. Епгітейна, авторські психодіагностичні методики -- анкети «Психологія літературної творчості» та «Психологія художньої творчості» ( з метою дослідження умов формування творчих особистостей та особливостей творчого процесу у сфері літератури та образотворчого мистецтва), напівпроективна методика «Незакінчені речення». Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечується вихідними науково-методологічними принципами, використанням стандартизованих методик, емпіричною перевіркою аналітичних висновків, відповідністю методів дослідження його меті і завданням.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів полягають у тому, що:

- вперше проведене системне теоретико-експериментальне дослідження психологічних особливостей літературної творчості в юності; з позицій системного підходу та системно-стратегічної концепції творчої діяльності обґрунтовано загальнотеоретичну модель літературної творчості з метою створення цілісного уявлення про структуру, механізми, природу в період юності; розроблено психофрактальну концепцію літературної творчості в юності; розглянуто процес літературної творчості у термінах теорії динамічних систем, вивчено літературну творчість у юності на перетині різних соціокультурних просторів у різних планах розвитку -- культурно-історичному, етнопсихологічному та ціннісно-смисловому; розроблено комплексну програму розвитку літературно обдарованих особистостей юнацького віку;

- поглиблено та уточнено категоріальний апарат, психологічний зміст та сутність понять, пов'язаних з темою дослідження: літературна творчість (акцентовано увагу на механізмах творчості та умовах, що її стимулюють); процес літературної творчості як низка «самоподібних» фракталів, основні типи «атракторів» у процесі породження вербально-художнього тексту, комунікативні фрагменти (КФ) та комунікативний контур висловлювання (КВ) як атрактори першого рівня, особистісні атрактори другого рівня (що зумовлюють розвиток особистості, здатної до літературної творчості), у свою чергу представлені часо-просторовими характеристиками середовища; дисипативні та атрактивні процеси онтогенезу творчої особистості;

- набуло подальшого розвитку знання про часо-просторові чинники розвитку творчої особистості, фуркаційний чинник, що впливає на формування певного типу творчої особистості, вікові періоди, сенситивні для літературної творчості в контексті системно-структурного та онтогенетичного аналізу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на основі розробленої в дослідженні психофрактальної концепції літературної творчості в юності створено комплексну програму для літературно обдарованих особистостей юнацького віку, спрямовану на розвиток творчої особистості та стимулювання літературної творчої діяльності в юності, яка може бути використана викладачами внз, шкільними психологами, вчителями у навчальній та виховній роботі. Розроблені методи психологічної діагностики літературно обдарованих та художньо обдарованих особистостей можуть використовуватися практичними психологами, вчителями, методистами різних навчальних закладів з метою пошуку та подальшого розвитку творчого потенціалу юнаків та молоді. Отримані результати можуть бути використані під час проведення лекцій, практичних і семінарських занять з курсів «Психологія творчості», «Психологія журналістської творчості», «Педагогічна та вікова психологія», «Основи психології та педагогіки», «Психологія і педагогіка вищої школи». Автором розроблено та опубліковано тематичні програми та конспекти лекцій «Психологія творчості» та «Психологія журналістської творчості». Авторський спецкурс «Психологія творчості» успішно апробований у навчальному процесі та рекомендований для підготовки магістрантів, майбутніх вчителів та викладачів Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та Сумського державного університету.

Особистий внесок автора полягає в тому, що розроблені наукові положення й одержані теоретичні та емпіричні результати є самостійним внеском автора у розвиток досліджень психологічних особливостей літературної творчості в юнацькому віці, розробку психолого-педагогічних засобів психодіагностики та розвитку літературно обдарованих особистостей.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук «Психологічний аналіз впливу етноекологічних чинників на формування здібностей до літературної творчості» була захищена у 2001 р., її матеріали в тексті докторської дисертації не використано.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися, обговорювалися і отримали схвалення на 12 міжнародних науково-практичних конференціях, 2 міжнародних науково-психологічних конференціях; 7 всеукраїнських науково-практичних конференціях, 4 науково-теоретичних конференціях, 2 обласних науково-практичних конференціях, 1 регіональній науково-методичній конференції, засіданнях лабораторії психології творчості Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України, кафедри психології Інституту філософської освіти і науки НПУ імені М. П. Драгоманова, кафедри політології, соціології та психології Сумського державного університету, кафедри теорії та методики вищої професійної освіти Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти; оприлюднювалися на телевізійних передачах («Вечірня кава», «Абетка для батьків», «Поради на кожен день», «У ритмі життя», Сумська обласна державна телерадіокомпанія 2007-2009 рр.).

Основні висновки, рекомендації та розробки впроваджено у навчальних закладах України, зокрема, у 12 загальноосвітніх школах, 5 спеціалізованих школах, 3 ліцеях: Сумський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені І. Г. Харитоненка (довідка № 139 від 08.04.2010), Чернігівський ліцей № 32 (довідка № 216 від 16.04.2010), Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою ( довідка № 107 від 20.04.2010); 2 гімназіях: Краснопільська гімназія (довідка № 85 від 21.10.2009), Шосткинська гімназія (довідка № 41 від 18.09.2009); Конотопське медичне училище (довідка № 111 від 09.04.2010); Чернігівський державний механіко-технологічний технікум (довідка № 0-628 від 06.04.2010), у закладах позашкільної освіти: Заміський оздоровчий табір для дітей, підлітків та учнівської молоді «Сонячний», у системі вищої освіти: Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка (довідка № 751 від 02.04.2010 р.), Сумський державний університет (довідка № 58.07.06/1455 від 09.04.2010 р.) у закладах післядипломної освіти та інших установах: Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (довідка № 298 від 09.04.2010), Сумська міська молодіжна організація «Мистецька студія «Орфей» (довідка б/н від 07.04.2010).

Публікації. Зміст та результати теоретичного та експериментального дослідження відображено у 45 публікаціях автора, зокрема у 1 монографії, 44 одноосібних статтях у журналах і збірниках, з них 30 -- у наукових фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України, 14 матеріалах конференцій.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, шістьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (372 найменувань, з них 45 іноземними мовами), 12 додатків на 317 сторінках. Основний зміст викладений на 406 сторінках. Робота містить 90 рисунків та 21 таблицю на 34 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, сформульовано припущення, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію та впровадження одержаних результатів.

У першому розділі -- «Проблеми вивчення літературної творчості на сучасному етапі психологічної науки» -- зазначаються проблеми вивчення психології літературної творчості в умовах сучасного етапу розвитку психологічної науки як складової частини загальногуманітарних наук, аналізується стан вивчення проблеми літературної творчості психологічною наукою, вивчається рівень дослідження творчості як предмету дослідження психології, намічаються шляхи вивчення творчості з позицій системно-стратегічного підходу, відзначаються психологічні особливості творчої особистості у її взаємодії зі світом, розглядається літературна творчість у юності як психологічний феномен, аналізуються дослідження вікових відмінностей та мотиваційних особливостей особистості в юнацькому віці, зазначаються сенситивні періоди розвитку літературно обдарованої особистості.

Аналіз психології літературної творчості в юності вимагає висвітлення трьох основних аспектів проблеми: 1) психологія творчості, 2) психологія літературної творчості й 3) психологія творчості в юності. Слід зазначити три типи труднощів, що виникають при спробі визначити специфіку літературної творчості в юності з погляду психологічної науки. Перший тип труднощів пов'язаний із загальною розробкою проблеми творчості в психології, з тією обставиною, що, незважаючи на досить тривалу історію її вивчення, дотепер немає задовільної (насамперед для самих дослідників) системи поглядів на природу творчості й чіткої та несуперечливої загальної теорії. На відміну від труднощів першого типу, пов'язаних з неоднозначністю трактування питання, другий і третій типи пов'язані з недостатнім вивченням цих аспектів творчості. І якщо питання психології юнацького віку (безвідносно до психології творчості) розроблені віковою психологією й фізіологією досить ґрунтовно, то комплексні дослідження літературної творчості у психологічній науці практично відсутні. Тут можна назвати тільки дослідження, які стосуються або окремих сторін творчої особистості (письменника або поета), або специфіки творчого процесу й творчих продуктів (роль уяви, пам'яті, сприймання при створенні художніх творів), генетичних або соціальних передумов розвитку творчої особистості.

У 60-70-х роках ХХ сторіччя вийшли друком об'ємні дослідження, що ґрунтуються на аналізі великої кількості фактів: «У лабораторії письменника» П. М. Медведєва, «Праця письменника. Питання психології творчості, культури й техніки письменницької праці» О. Г. Цейтліна, «Психологія літературної творчості» М. Арнаудова, «Алхімія слова» Я. Парандовського. Зріз, зроблений зазначеними авторами, можна назвати дослідженням взаємодії письменника й середовища, творчої особистості й обставин, у яких ця особистість існує. Головний висновок, що випливає з такого роду книг, -- творчий процес протікає у всіх творців по-різному. Єдине, що їх усіх поєднує, -- це загострене сприймання, пам'ять, уява, концентрація. Але в кожного творця на перший план виступає якась риса його особистості (або неповторна сукупність рис).

Найчастіше дослідники зосереджуються на одному письменникові або поетові й роблять спробу «реконструкції творчого процесу», ґрунтуючись або на художніх текстах, або на щоденниках і інших документах мемуарного характеру, а в найкращому випадку -- на сукупності всіх цих документів. Зіставляючи «фактаж» (умови появи твору) і «творчий продукт», автори таких досліджень роблять висновки про специфіку творчого процесу окремо взятого творця. Єдиний позитивний ефект, який можна отримати в таких випадках, -- це дізнатися про неповторність творчого процесу в різних «письменницьких одиниць» і констатувати загальні елементи, що стосуються його протікання.

Сучасний стан психологічної науки у вітчизняних методологічних роботах оцінюється і як допарадигмальний (єдина парадигма ще не вироблена), і як мультипарадигмальний. З урахуванням зміни загальної гуманітарної парадигми можливий інший погляд на специфіку літературної творчості.

На сучасному етапі розвитку психології відсутнє вичерпне визначення творчості, що викликано різницею підходів до дослідження творчості, приналежністю вчених до різних шкіл, які ставлять на перше місце різні властивості досліджуваного об'єкта й застосовують різні методології. Водночас неоднозначність і множинність тлумачення поняття творчості в психологічній науці, як і наявність великої кількості спірних і невирішених питань, варто сприймати позитивно -- як велику перспективність цього напрямку.

Дотримуючись позицій наукової школи В. О. Моляко, у якості робочого обираємо визначення творчості, яке дають представники системно-стратегічного підходу: творчість -- це така діяльність людини, в результаті якої виникає щось нове, таке, чого досі ще не існувало, а продукти творчості -- це не тільки матеріальні вироби, але й окремі ідеї, рішення, просто думки, плоди фантазії, які можуть і не віднаходити матеріального втілення. Іншими словами, творчість -- це продукування нового в різних сферах та формах, скажімо, в науці, техніці, мистецтві, педагогіці, у вигляді наукових відкриттів, конструкцій, фільмів, ідей. У межах зазначеного підходу визначимо поняття літературної творчості як діяльності по створенню нового творчого продукту вербальними засобами. Системно-стратегічна концепція творчої діяльності передбачає тлумачення творчості як органічної складової цілісного психічного потенціалу суб'єкта, що є основою його діяльності. Особливо продуктивним вважаємо положення у рамках цієї концепції щодо сутності творчості, яке переносить акцент із творчості як об'єктивного результату діяльності на особистісний аспект індивідуального переживання процесу створення чогось нового.

Логічний розвиток положення В. О. Моляко про ціннісне зрівнювання творчого результату й творчого процесу, про однакову можливість включення їх у категорію «творчого» неминуче приводить до необхідності включити в коло розглянутих проблем проблему творчої особистості (з акцентом на слові «особистість») у її взаємодії зі світом. На думку С. І. Болтівця, коли готові символи засвоєно індивідуальною свідомістю і вона їх відтворює, це також є творчим процесом, оскільки тут діє механізм опосередкування індивідуального досвіду засобами виробленої системи мовних символів певної культури. Водночас індивідуальна психорегуляція особистості полягає ще й у створенні нових засобів, зокрема нових відтінків значень, які можуть і не збігатися з соціорегулятивними умовами.

Погляд на особистість як на відкриту динамічну систему, здатну до саморозвитку, є особливо важливим стосовно творчої особистості. Таке розуміння особистості цілком вписується в рамки системного підходу, який передбачає аналіз психічних процесів тільки в системі взаємозв'язку всіх елементів, які набувають нових рис, що задаються її цілісністю.

Оскільки об'єкт нашого дослідження тісно пов'язаний із поняттям творчої особистості, вважаємо за доцільне розглянути, як трактується принцип розвитку стосовно особистості. Процес розвитку творчої особистості ми розглядаємо згідно генетичного підходу в психології С. Д. Максименка, котрий пропонує таке розуміння співвідношення понять «структура особистості» і «розвиток особистості», відповідно до якого лінія розвитку -- це не розвиток окремої підструктури або складового елемента, а лінія, напрямок, у якому розвивається вся цілісна структура. Іншими словами, під розвитком особистості розуміється існування певних напрямків, у яких розвивається вся особистість, змінюється її цілісна форма, у складі якої змінюються підструктури, а отже внутрішній світ особистості.

У нашому дослідженні поняття внутрішній світ розглядається як одне з ключових, причому -- через складну систему опосередкувань -- пов'язаних із поняттям творчого процесу як однієї з форм рефлексії, як установки не на творчий результат, а на творчий процес. Поняття внутрішнього світу (який дуже складно «виміряти», «довести») тільки на поверхневий погляд є чимось абстрактно-невловимим, «ненауковим», непсихологічним. Якщо згадати про зміну парадигм (або про мультипарадигмальність як показник продуктивності певного етапу науки), то це поняття саме лежить у сфері актуальної в цей час гуманітарної парадигми (якщо точніше -- гуманітарно-культурологічно орієнтованих досліджень).

В основу нашого дослідження покладено концептуальну, методологічну й експериментальну базу для системного опису основних феноменів творчого процесу і його психологічних закономірностей Я. О. Пономарьова.

Психологія творчості, почавши складатися на рубежі XIX-XX століть, пройшла етапи вихідного споглядального й проміжно-емпіричного типів психологічного знання і вступила в новий етап свого розвитку -- дієво-перетворюючий. Якщо спочатку вона вивчала феномени, пов'язані зі створенням нового і оригінального, описувала їх, ґрунтуючись на аналізі біографічного матеріалу видатних людей, у результаті чого були виділені фази творчого процесу, описані якості творчої особистості, а завдяки використанню тестів, анкет, інтерв'ю було розпочате вивчення різних аспектів творчості, -- то на сучасному етапі розвитку психологічної науки ряд авторів (С. Ю. Степанов, І. М. Семенов та інші) на основі ідей Я. О. Пономарьова, які стосуються структурно-рівневої організації творчого процесу, не тільки розробили нову галузь психологічного знання -- психологію рефлексії, але й визначили «рефлексивно-культуродигмальний аксіологічний, онтологічний, методологічний, гносеологічний, епістемологічний і праксеологічний статус психології XXI століття». Зазначені автори називають три основні парадигми, що домінували у психології в різні десятиліття ХХ сторіччя: природничо-наукова; інженерно-діяльнісна і гуманітарно-культурологічна, у рамках якої стали досліджуватися різні особистісні аспекти творчого мислення: емоційний, мотиваційний, рефлексивний, ціннісний, інтуїтивний та ін. (Д. Б. Богоявленська, К. О. Абульханова, А. В. Брушлинський, І. О. Васильєв, Н. І. Непомнящая, О. М. Матюшкін, Я. О. Пономарьов, Е. Д. Телєгіна, О. К. Тихомиров).

Відповідно в рамках кожної з парадигм відрізняються трактування самого поняття рефлексії. У гуманітарно-культурологічній парадигмі рефлексія тлумачиться як процес осмислення, переосмислення й перетворення суб'єктом змістів свідомості, діяльності, спілкування й форм свого досвіду, як те, що задає зв'язність і свідомість подієвості людського життя, породжує дієво-перетворююче ставлення особистості, як цілісного «Я» людини, до її власної поведінки, а також до її соціокультурного й речовинно-екологічного оточення. Конститутивним джерелом цілісності діяльності й спілкування є значеннєва сфера особистості, що розвивається в процесі рефлексивного культивування людиною власної творчої унікальності, яке здійснюється у вигляді постійної рефлексії особистістю способів діючого самовизначення й самопобудови в контексті ідеалів, що формуються в культурі, і цінностей (С. Ю. Степанов).

Новим є введення поняття культуродигми стану поліфонічної (плюралістичної) цілісності різноманіття і взаємодії суспільно-гуманітарних наук у їх опосередкованому й відносному взаємозв'язку з вихідним, історично визначеним соціально-культурним контекстом розвитку. Таким чином, реальний об'єкт (об'єкт, а не предмет) психології -- це процес безперервної взаємодії кожної людини з навколишньою дійсністю.

Оскільки досліджуваний нами віковий період стосується юнацтва, необхідно окреслити коло питань, розглянутих сучасними дослідниками саме стосовно цього віку, і висновки, зроблені ними про особливості розвитку творчої особистості саме в юнацькому віці.

У період юності особистість виходить на новий рівень вікового розвитку, характерною особливістю якого є стабілізація емоційної сфери, підвищення самоконтролю та саморегуляції, глибинної рефлексії. В. С. Мухіна зазначає, що в юності особистість самозаглиблено розвиває рефлексивні здібності. Саме тому, вказує дослідниця, юність може бути сенситивною в своїх проявах до інших людей, природи, в своєму відношенні до сприйняття і розуміння мистецтва. У період юності рефлексія актуалізує потребу, яку А. Маслоу вважав найбільш людяною і саме з нею пов'язував так звані «пікові переживання», котрі виникають під час творчої діяльності, споглядання творів мистецтва. Естетичну потребу дослідники визначають як інтегрально когнітивно-емоційну здібність, яка є аспектом засвоєння особистістю світу в процесі пізнання, спілкування, творчості. Головним новоутворенням юнацького віку є відкриття власного «Я», яке реалізується в прагненні самовираження, і в свою чергу, на думку Є. А. Корсунського, виступає в якості провідних мотивів літературно-творчої діяльності. Процес особистісного росту в юнацькі роки супроводжується переживаннями, які творча людина намагається відбити в літературно художніх образах.

Дослідниця З. В. Юрченко стверджує, що самостійна словесна літературно-художня творчість досягає кульмінації саме в період юності, що пояснюється унікальними можливостями словесної творчості подарувати особистості можливість розвитку індивідуальності, осмислення, перетворення внутрішніх переживань і об'єктивування їх у власних творчих формах. Літературна творчість у юності відображає розвиток самосвідомості, усвідомлення унікальності, неповторності свого «Я». Енергетичним імпульсом діяльності взагалі, як відомо, є потреби у взаємозв'язку з емоціями, тому мотиви, що виникають на ґрунті актуальних для юнацького віку потреб: прагнення пізнання та самопізнання, моральне та естетичне почуття, особисті інтереси -- будуть здійснювати з максимальною активністю будь-яку, в тому числі творчу діяльність. Базуючись на головних механізмах самосвідомості -- ідентифікації та рефлексії, -- в юнацькому віці літературна творчість визначає мотиви діяльності, що співпадають з віковими особливостями розвитку особистості: пізнання інших та себе самих, людські стосунки та почуття, особистісні переживання та емоції. Автор доводить, що самостійна літературна творчість як художньо-естетична діяльність є важливим чинником літературного розвитку, що здійснюється в руслі вікової динаміки психічного розвитку особистості.

Актуальним для нашого дослідження є визначення творчості як процесу виявлення власної індивідуальності, саме тому літературна творчість в юності може бути усвідомлена через процес розвитку особистості, її потреби, мотиви, спрямованість. Дослідження сучасних психологів свідчать, що головною потребою людини, взагалі сутністю людського способу існування є потреба в самовираженні, тому, на думку К. О. Абульханової-Славської, цінність діяльності для особистості пов'язана передусім з можливістю творчості. Академік В. О. Моляко вважає, що творчість має непересічну й незалежну від суспільної цінності продукту значущість, оскільки, окрім зростання особистості творця, вона опосередковано впливає на все суспільство. Таким чином, творча самореалізація можлива для будь-якої особистості, вона пов'язана з креативністю і зі здатністю до взаєморозвитку і самоактуалізації.

На початку третього тисячоліття в наукових розвідках активно досліджуються проблеми, пов'язані з виявленням тих або інших вікових психологічних особливостей особистості. Висновки, зроблені дослідниками, стосуються вікових і статевих відмінностей у межах зазначеного періоду, який, у свою чергу, теж має певні етапи відносно формування тих або інших компонентів емоційної та пізнавальної сфери.

У контексті нашої теми найбільш цікавими вважаємо ті, що присвячені юнацькому періоду, деякі з них стосуються проблем обдарованості, але переважно технічної чи математичної -- або різних типів. Зокрема, відзначимо ґрунтовне дослідження з проблем математичної обдарованості, виконане Л. А. Мойсеєнко («Психологія творчого математичного мислення студентів»), де уводиться поняття мисленнєвих стратегій та стилів математичного мислення, що має певні відповідності з поняттям фракталу, яким оперуємо у своєму дослідженні ми.

У дослідженні (автор -- І. А. Страцинська), присвяченому проблемі життєвого шляху особистості з погляду структури часу життя, зроблено важливі висновки щодо наявності певної підпорядкованості життєвого шляху творчої особистості дискретно-вузловій низці вікових точок, у яких він поділяється на певні періоди творчості та періоди особистого життя. У творчих особистостей з різною спрямованістю життєвий шлях має відповідні відмінності за власною дискретно-вузловою структурою, причому ці своєрідно виокремлені вікові точки виконують роль подвійних вузлів (у площині творчості і у площині особистого життя). У часових відрізках, розташованих поблизу цих вузлових точок (особливо подвійних), фіксуються найбільш загострені особистісні прояви самовизначення, самоздійснення, творчої експансії та різкі зміни в особистому житті (а також «психологічні злами»).

Свого роду «інтегративним» можна вважати дослідження, присвячене особистісним характеристикам юнацтва з різними формами обдарованості (О. В. Бобир). Серед провідних характеристик обдарованої особистості, які визначаються на основі аналізу основних структурних компонентів обдарованості, автор називає такі: толерантність до невизначеності, що може розглядатися як стильова характеристика пізнання, а також як властивість особистості, що виявляється не тільки в пізнавальній діяльності, а й у процесах соціалізації; відкритість новому досвіду (фактор, що входить до складу п'ятифакторної моделі особистості (Л. Р. Голдберг), чия глобальність, крос-ситуаційний та крос-культурний характер визначаються єдністю функціонально-діяльнісної організації поведінки та соціальної взаємодії людей (О. Г. Шмельов); автономність активності особистості від зовнішніх чинників (спонтанність -- Д. Б. Богоявленська; самопричинність -- С. Д. Максименко), натомість стимуляція активності тими інноваціями (В. А. Петровський), побічними продуктами (Я. О. Пономарьов), ціннісно-інформаційними бар'єрами (Р. Х. Шакуров), які з'являються в процесі їх розгортання тощо.

Проблеми вікових відмінностей та мотиваційних особливостей особистості в юнацькому віці активно розроблюються сучасною психологічною наукою, водночас треба відзначити недостатню кількість досліджень, присвячених проблемам літературної творчості в юності, до цього часу не вирішені й питання про визначення сенситивних періодів розвитку літературно обдарованих особистостей.

У процесі аналізу вікових особливостей літературної творчості нами виявлено наявність кореляції між певними хронологічними точками онтогенезу творчої особистості і періодами, відомими у віковій психології як періоди найбільш повного визрівання мозкових структур. Враховуючи динаміку морфофункціонального визрівання коркових зон і відповідно виникнення відповідних психічних новоутворень, можна визначити сенситивні періоди онтогенезу творчої особистості, зокрема, сенситивні періоди розвитку літературно обдарованих особистостей.

У другому розділі «Дослідження психології літературної творчості на мультипарадигмальному етапі розвитку гуманітарних наук» намічено шляхи дослідження психології літературної творчості в юності в умовах мультипарадигмального етапу розвитку гуманітарних наук, із врахуванням інтеграції знань з різних галузей науки на сучасному етапі розвитку психології, розглянуто текст як предмет дослідження у сучасній філософії, культурології, літературознавстві та психолінгвістиці; на основі розвитку основних положень системно-стратегічної концепції творчості знайдено можливість застосування новітньої теорії тексту під час психологічного аналізу процесу породження вербально-художнього тексту.

На сучасному -- мультипарадигмальному -- етапі розвитку наукового знання з усією важливістю постало питання про необхідність подальшої інтеграції та «синтезування» знань із різних галузей науки. Стверджуючи необхідність подальшої розробки проблеми художньої творчості з позицій теорії діяльності та за допомогою її основних понять, В. В. Давидов зазначив причини складності такого аналізу: відповідний матеріал необхідно аналізувати з позицій полідисциплінарної теорії діяльності, тобто одночасно з позицій філософії, історичної соціології, історичної психології, культурології, етнографії та інших гуманітарних дисциплін.

Б. С. Братусь веде мову про новий і більш широкий підхід, який зінтегрував би існуючі гуманітарні парадигми, в тому числі оригінальні досягнення вітчизняної психології, і насамперед положення культурно-історичної психології Л. С. Виготського, цінність яких перевершує численні розвідки західних гуманістичних психологів. Спостерігається процес немовби концентрації, збирання в одне ціле гуманітарного світогляду -- завдяки тому, що нині стали доступними теорії, погляди, які раніше були закритими, недосяжними («цілі континенти російської філософської думки», доробки літературознавців та істориків, які раніше не видавалися, художня спадщина закордону і под.). Свідчення цього процесу -- незвичні для психології минулих років ракурси наукових розвідок (Б. С. Братусь називає, наприклад, дослідження В. П. Зінченка «Чи можлива поетична антропологія?»).

У цьому контексті зміни загальної гуманітарної парадигми, а також зміни трактовки загальної теорії тексту слід відзначити розроблювану Н. В. Чепелєвою теорію психологічної герменевтики, основними провідними положеннями якої є: 1) прийняття положення про те, що людський досвід зафіксовано та представлено у формі тексту (або квазітексту) і відповідно може бути прочитано; б) настановлення на роботу зі смислами (а не зі значеннями), які й схоплюються, і виражаються в мовленні, дискурсі, тексті, символічних діях тощо; в) усвідомлене настановлення на діалог, що передбачає інтерпретацію, тлумачення, а не пасивне, відсторонене сприймання тексту іншого (тобто орієнтація на «вияв прихованого смислу, що стоїть за очевидним смислом» (П. Рікьор), що є можливим лише у процесі взаємодії, зіткнення смислів співрозмовників); г) усвідомлення того, що доступ до реальності, у тому числі й до психічної реальності людини, можливий передусім через мову, яка розуміється в широкому семіотичному значенні; д) орієнтація на роботу з контекстами, тобто усвідомлення того, що кожне явище, подія занурені в контекст і, залежно від контексту, їх значення може висвітлюватися по-різному.

Дослідження процесу літературної творчості і його психологічних особливостей може бути здійсненим за умови вивчення психологічних особливостей створення літературного (вербального) тексту, з'ясування поняття текст та механізмів його породження. У контексті сучасної гуманітарної парадигми (культуродигми) в якості робочого визначення тексту обираємо таке: цілісне й зв'язне повідомлення, спеціальним способом організоване для передачі й зберігання інформації, називається текстом. Отже, текст, закодований кодом мови, тобто вербальний, який відповідає властивостям каналу, іменованого літературою, є літературно-художній текст (І. В. Арнольд).

Під час аналізу процесів породження тексту (у рамках зміни загальної парадигми гуманітарних наук) вважаємо необхідним зупинитися на характеристиці процесу «розгортання мовної тканини» (Б. М. Гаспаров), зокрема, понятті комунікативного фрагмента й комунікативного контуру висловлювання.

Найменшою одиницею породження висловлювання є не слово, а комунікативний фрагмент. Комунікативні фрагменти (КФ) -- це відрізки мовлення різної довжини, які зберігаються в пам'яті мовця як стаціонарні частки його мовного досвіду і якими він оперує при створенні й інтерпретації висловлювань. КФ -- це цілісний відрізок мовлення, котрий мовець здатний безпосередньо відтворити як готове ціле в процесі своєї мовної діяльності і який він безпосередньо пізнає як ціле у висловлюваннях, що надходять до нього ззовні. Основні ознаки комунікативного фрагмента: безпосередня заданість у пам'яті мовців, значеннєва злитість, динамічна заданість, алюзійна множинність, комунікативна зарядженість, пластичність, унікальність того місця, котре кожний КФ займає у конгломераті мовної пам'яті, взаємозв'язок за принципом накладення й суміжності. Зазначені властивості комунікативного фрагмента в сукупності визначають його характер як феномена, динамічно заданого у свідомості мовця суб'єкта: КФ одночасно характеризується й такою ж безпосередньою й цілісною заданістю, як окреме слово, і «ефірною рухливістю й невизначеністю обрисів».

Існує контурний прототипічний образ висловлювання, що виступає у вигляді конкретно уявлюваного цілого, -- комунікативний контур висловлювання. Комунікативний контур висловлювання (KB) -- це цілісний прототипічний образ, безпосередньо упізнаваний мовцями як ескіз конкретних висловлювань, що має конкретну ритміко-мелодійну конфігурацію, словесний потенціал, комунікативну спрямованість, стильову й жанрову приналежність. Основними конститутивними компонентами, з яких у сукупності складається комунікативний контур висловлювання, є: цілісний ритміко-інтонаційний образ, опорні вирази і композиційні лакуни, які не мають певного заповнення в контурі висловлювання, але мають алюзійний потенціал.

КФ і КВ -- це два різних феномени, що належать до різних аспектів мовної діяльності. КФ здатні до нескінченного й безперервного розростання; цей процес у принципі не має ні меж, ні закінченої форми, -- КВ є чимось цілим, що має цілком певні обриси; ці обриси, у їхній цілісності, повинні зберігатися при всіх пластичних розширеннях контуру за рахунок матеріалу, що вміщується в нього. KB при створенні висловлювань забезпечує оформлення й інтеграцію, КФ --принципово нескінченне розширення комунікативного твору.

Творче застосування розроблених В. О. Моляко основних положень системно-стратегічного підходу, зокрема, більш докладне розгортання положень синергетики (теорії хаосу, атракторів тощо) і більш широке їх застосування під час аналізу процесу породження вербального художнього тексту дозволило «унаочнити» творчий літературний процес.

Основні поняття синергетики -- теорія динамічних систем, атрактор, хаос, дисипативні та атрактивні процеси тощо -- все частіше починають функціонувати в гуманітарних дослідженнях останнього часу. Центральним поняттям синергетики є фрактал (від лат. fractus -- фрагментарний, ламаний) -- перехідний, квазістійкий стан системи, що характеризується хаотичністю, нестабільністю, але поступово еволюціонує до сталого, упорядкованого цілого. Одним з основних понять цієї науки є поняття «атрактор мети», за допомогою якого позначається «кінцевий» стан системи, що розвивається, мета її розвитку.

Процес творчості взагалі і літературної зокрема ми розглядаємо в термінах теорії хаосу (або точніше -- теорії динамічних систем) як фрактал, відповідно при цьому повинні працювати такі самі механізми, як у фракталах, а «вимірювати» хаотичні процеси можливо за допомогою виявлення атракторів, якими у випадку з об'єктом нашого дослідження виступатимуть, по-перше, механізми самої мови й мовлення (тобто механізми породження вербального тексту) -- на нижчому, загальному рівні, а по-друге, інші, більш складні, індивідуалізовані, механізми, «особистісні» атрактори -- часо-просторові чинники онтогенезу особистості, які впливають на складення неповторного, складного, авторського малюнку «фрактала».

Атракторами першого рівня виступають комунікативні фрагменти та комунікативний контур висловлювання (КФ і КВ), атракторами другого -- онтогенетичні чинники, які, з одного боку, впливають на формування «зламів», порушуючи сталість КФ і КВ (і в кінцевому результаті сприяють створенню неповторного, принципово нового тексту), а з іншого -- змушують несталу, хаотичну систему завдяки точкам «притягання» ( у перекладі з латинської attractio означає «притягання») отримувати фрактальну розмірність, набуваючи певних завершених форм.

З точки зору В. О. Моляко, питання про можливості фіксації та інтерпретації одержуваних фактів, виявлення відповідних ознак і показників є одним з основних питань, пов'язаних із виявленням особливостей протікання процесу творчої діяльності. У свою чергу це питання пов'язане з проблемою факту в психології взагалі та відносно процесу творчої діяльності зокрема. Учений розглядає як один з парадоксів розвитку психологічної науки те, що в ній проблема факту розроблена недостатньо, і пропонує первинну й приблизну схему тих об'єктивних проявів, які можна вважати саме фактами, що належать до творчості, визначають її, дають можливість її аналізу й інтерпретації. Основним фактом творчої діяльності є її продукт -- книга, симфонія, технічний пристрій, картина, вірш, нова ідея, закріплена в слові або іншому символі. Але оскільки лише за остаточним продуктом неможливо достатньою мірою вивчати процес його створення, виникає потреба в аналізі проміжних фактів, якими в технічній творчості є ескізи, креслення, моделі, варіанти пристрою, а у художній (зокрема літературній) -- чернетки, варіанти, (авто)біографічні відомості (враховуючи відносну міру достовірності фонових відомостей та «максимальну закритість» даних, що поступають із сфери творчості).