Психолого-педагогічні основи ресоціалізації депривованих підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ. Г.С. КОСТЮКА

Автореферат

Психолого-педагогічні основи ресоціалізації депривованих підлітків

19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

Гошовський Ярослав Олександрович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України,

лабораторія психології навчання ім. І.Д. Синиці

Науковий консультант:

академік АПН України, доктор психологічних наук, професор

Максименко Сергій Дмитрович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Швалб Юрій Михайлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра соціальної роботи, завідувач

доктор психологічних наук, професор Павелків Роман Володимирович, Рівненський державний гуманітарний університет МОН України, Інститут психології та педагогіки, директор

доктор психологічних наук, професор Вірна Жанна Петрівна, Волинський національний університет імені Лесі Українки МОН України, факультет психології, декан

ВСТУП

Актуальність теми. У контексті актуальної проблематики нашого трансформаційного суспільства феномен депривації набуває окремого наукового статусу насамперед через деструктивний вплив на всю систему соціально-психологічного буття людей, які зазнають його нівеляційного впливу. Серед різнотипних чинників, обмежуючих повноцінний розвиток, якраз психічна депривація чи не найбільшою мірою гальмує перебіг особистісного становлення, забарвлюючи його дискомфортними й девіантними сегментами. Депривація є соціально-екзистенційним фактом надзвичайної важливості, адже набуває ознак перманентної особистісної кризи і дисфункції та, по суті, завжди є викликом нормальній еволюції й онтогенезу людини як психосоціальної істоти. Своєю глибиною і потужністю вона загрожує повноцінному розвитку на всіх рівнях, призводячи до своєрідної інволюції - соціального аутсайдерства, до того ж ускладненого численними девіантними психологічними особливостями. Внаслідок переживання деприваційного синдрому відбувається зниження загальної вітальної стійкості і рівня психосоціальної збалансованості людини, а процес її становлення характеризується звуженням комунікативної активності, психоемоційною фрагментарністю й тенденціями до соціальної аутизації, астенії, депресії тощо. Діти, позбавлені сімейної опіки, перебуваючи у режимі депривації, зазнають численних соціально-психологічних негараздів і деструкцій, а їхня повсякденна життєдіяльність затьмарюється різновидовими обмеженнями розвитку, що вражають базові конструкти психоструктури і негативно впливають на власний біодромальний досвід кожної дитини.

Особливо негативний вплив має депривація у підлітковому віці, оскільки призводить до акомодаційного стилю поведінки дітей, формування в них хисткого і малоструктурованого образу Я, розбалансованої Я-концепції та виникнення відчуття втрати самоідентичності й екзистенційного вакууму. Депривовані підлітки страждають від жорстокості і зневаги в державних притулках, зазнаючи тиску численних стереотипів та упереджень з боку повільно акцептуючого їх соціального довкілля та наштовхуючись на міжособистісну байдужість, перцептивні бар'єри й різномодальну дискримінацію.

Поглиблених наукових досліджень потребують сімейно-педагогічна занедбаність, адиктивність, делінквентність та інші наслідки в розвитку депривованих підлітків.

Стан наукової розробки проблеми. Депривація має розгалужені філософські (А. Адлєр, Ю. Габермас, К. Горні, Е. Ільєнков, А. Камю, С. Максименко, Ж.-П. Сартр, Р. Пайєрлс, П. Фрейре, В. Франкль, А. Фройд, Е. Фромм, І. Ченч, Е. Gottman та ін.), соціологічні (В. Брутман, Є. Головаха, Е. Дюркгейм, Н. Паніна, О. Сєвєрний, Н. Харченко, А. Шюц та ін.), економічні (С. Ланслей, Дж. Мак, С. Рінген, П. Таунсенд та ін.), психолого-правові (О. Глоточкін, М. Костицький, В. Медведєв, В. Пірожков, О. Сєвєров, В. Синьов та ін.), культурологічні (М. Гусельцева, В. Кайгер, Р. Кісь, Н. Лебедєва, Б. Пфау-Еффінгер, Я. Радевич-Винницький, А. Якимович та ін.), психолого-педагогічні (Г. Бевз, Дж. Боулбі, В. Васютинський, І. Дубровіна, Н. Карасьова, Й. Лангмейєр, М. Лісіна, Н. Максимова, С. Максименко, З. Матейчек, С. Мещерякова, Л. Осьмак, А. Прихожан, А. Рузська, В. Семиченко, А. Фройд, Р. Шпіц, Т. Юферєва) та інші виміри, однак спільною провідною тезою чи не всіх підходів є визнання дихотомійної розщепленості існування людини внаслідок численних і різнотипних блокованих потреб, поневірянь та негараздів.

Безперечно, депривована особистість нагально потребує ресоціалізації. Серед сучасних підходів до ресоціалізації на чільне місце висувається спектр проблем, присвячених психології депривованої дитини, яка, переживаючи різноманітні форми й режими обмежень, відчуває своєрідну елімінованість із соціуму і має потребу в отриманні соціально-психологічної допомоги. Загострення конфліктогенності та збільшення соцієтальних психопатологій призвели до значного зростання кількості депривованих дітей, які потребують кваліфікованої психолого-педагогічної уваги, зокрема психореабілітаційно-відновлювальних заходів.

Ресоціалізацію як поліфундаментальний процес повернення індивіда до соціуму вивчали Т. Авельцева, О. Беца, Т. Говорун, О. Димитров, М. Кондратьєв, В. Кривуша, Й. Лангмейєр, Ю. Лобков, З. Матейчек, В. Медведєв, В. Москаленко, В. Ослон, В. Сафронов, О. Сєвєров, В. Синьов, В. Пірожков, Г. Радов, П. Фрейре, Ю. Швалб, Z. Bartkowicz, М. Kalinowski, О. Lipkowski, L. Pytka, К. Pospiszyl, Cz. Czapow та ін. Термінологічне наповнення ресоціалізації має розлогі інтерпретаційні межі, тому тлумачиться у широкому змістовому полі: від філософсько-онтологічних вимірів буття-небуття людини в соціумі до вузьких, приватних випадків повернення „блудного сина чи доньки” в лоно нуклеарної сім'ї. Отож ключовим напрямом нашого дослідження є ресоціалізація як складний комплекс реабілітаційних, рекреаційних, реадаптаційних та інших заходів і технологій, завданням яких є повернення, прилучення депривованої особистості до усталених повноцінних норм і моделей просоціальної життєдіяльності.

Особлива актуальність дослідження зумовлена тим, що істотні деформації особистості підлітка як наслідок перебування в умовах депривації сімейної взаємодії, нагально потребують застосування системного ресоціалізаційного підходу, який дав би змогу цілісно вивчити проблему й розробити розвивальні психореабілітаційні технології для покращання стану справ.

Вважаємо, що основні акценти теоретико-емпіричного пошуку потрібно зосередити на задіянні розвивальних медіально-рефлексійних технологій у процес ресоціалізації депривованих підлітків, а за визначальні понятійно-функціональні напрями доцільно обрати реабілітацію, реадаптацію, рекреацію, абсорбцію, самоакцептацію та інші „виживальні” самоактуалізаційні механізми, тактики і стратегії. Загалом, на наш погляд, ресоціалізація депривованого підлітка повинна здійснюватися завдяки реструктурації його самосвідомості та стимулюванню до осмисленого „саморуху” (за Г. Костюком), які призведуть до нейтралізації деприваційних нашарувань та набуття ним нових просоціальних статусів і ролей.

Недостатня розробленість окресленої проблематики якраз і зумовила актуальність нашого дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить як складова частина до комплексних тем лабораторії психології навчання Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України „Психологічне забезпечення розвитку особистості в системі безперервної освіти” (номер держреєстрації 0100V000660), „Психолого-педагогічні умови розвитку особистісної активності в освітньому просторі (номер держреєстрації 0105V001036). Дисертаційне дослідження тісно пов'язане з науковими розробками, що проводяться на кафедрі практичної психології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка за темою „Соціально-перцептивні основи професійної діяльності практикуючих психологів і соціальних педагогів” (номер держреєстрації 0198V000062).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (протокол № 3 від 21.03.2003 року), а також узгоджена в бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 31.10.2006 року).

Об'єкт дослідження - ресоціалізація депривованої особистості.

Предмет дослідження - психолого-педагогічні основи ресоціалізації депривованих підлітків.

В основу дослідження були покладені припущення про те, що цілісне забезпечення психолого-педагогічних основ ресоціалізації депривованих дітей можливе за умови впровадження спеціально організованої системи розвивальної діяльності, яка базується на концептуальних засадах генетично-психологічного підходу до особистості, та є складним комплексом реабілітаційних заходів і технологій, завданням яких є усвідомлена зміна поведінки дітей завдяки оптимізації таких структурно-функціональних параметрів, як самовизначення, соціально-психологічна адаптація, абсорбція, позитивна самоакцептація та самоактуалізація.

Мета дисертаційного дослідження полягає у розкритті й теоретико-емпіричному обґрунтуванні психолого-педагогічних основ ресоціалізації депривованих підлітків.

Завдання дослідження. За основні дослідницькі завдання наукового пошуку ми обрали такі:

1. Здійснити теоретичний системно-структурний аналіз феномена ресоціалізації депривованої особистості.

2. З'ясувати психологічні особливості впливу різновидової депривації на особистісний розвиток підлітків.

3. На підставі узагальнення результатів досліджень психолого-педагогічних проблем депривованих підлітків у науковій літературі та власного дослідження розробити концептуальні основи їх ресоціалізації засобами генетичної психології.

4. Вивчити крос-культурні особливості ресоціалізації депривованих підлітків (за порівняльною віссю „Україна - Польща - Німеччина”).

5. Розробити парадигму емпіричного дослідження процесу ресоціалізації генетично-психологічними засобами, зокрема медіально-рефлексійний тренінг як метод оптимізації онто- й соціогенезу депривованих підлітків.

Методологічну основу дослідження становлять: концептуальні положення про соціальну детермінованість психічного розвитку особистості (Л. Божович, М. Боришевський, Л. Виготський, П. Гальперін, В. Давидов, Г. Костюк, Г. Крайг, О. Леонтьєв, С. Максименко, В. Москаленко, А.Н. Перре-Клєрмон, Т. Титаренко, П. Фрейре, П. Чамата та ін.), системно-генетичний підхід до аналізу психічних явищ (О. Бондаренко, Ж. Вірна, В. Давидов, Д. Ельконін, О. Запорожець, Г. Костюк, М. Коул, С. Макси-менко, Ж. Піаже, В. Рубцов та ін.), структурно-функціональні особливості психолого-педагогічної діяльності з підлітками (Г. Балл, М. Дригус, Л. Карамушка, В. Ковальчук, В. Кремень, В. Моляко, Д. Ніколенко, В. Семиченко, Н. Чепелєва та ін.), соціально-психологічне забезпечення педагогічного процесу й особистісного розвитку підлітків (М. Алексєєва, О. Бодальов, М. Боришевський, В. Клименко, С. Максименко, В. Татенко, Ю. Швалб), концептуальні підходи щодо специфіки розвитку особистості в умовах депривації (Л. Божович, В. Васютинський, Л. Виговська, Л. Галігузова, І. Дубровіна, Н. Карасьова, Н. Крейдун, Й. Лангмейєр, М. Лісіна, Н. Максимова, З. Матейчек, В. Мухіна, Л. Осьмак, А. Прихожан, А. Рузська, Н. Толстих, П. Фрейре, А. Фройд, Т. Юферєва, J. Bowlby, E. Gottman, M. Rutter та ін.), системний, структурно-функціональний, синергетичний, діяльнісний, теоретично-емпіричний підходи до ресоціалі-зації (Т. Говорун, М. Кондратьєв, М. Костицький, Н. Крейдун, В. Кривуша, Ю. Лобков, В. Медведєв, В. Пірожков, В. Синьов, В. Сулицький, Ю. Швалб, С. Яковенко, Z. Bartkowicz, O. Lipkowski, Cz. Czapow та ін.).

Методи дослідження. На різних етапах дослідження використано такі методи: теоретичні - системно-структурний, історико-логічний та порівняльний аналіз літературних джерел для розкриття психолого-педагогічних засад генетичної психології; вивчення та узагальнення наукового психолого-педагогічного досвіду з проблем депривації та ресоціалізації особистості; порівняння, класифікація і систематизація наявних підходів до ресоціалізації депривованої особистості в загальноосвітніх інтернатних і пенітенціарних закладах; емпіричні - бесіда, анкетування, тестування, інтерв'ювання, дебрифінг; апаратурні методи (сенсомоторний інтегратор); констатувальний і формувальний експеримент, кількісний аналіз та якісна інтерпретація його результатів; методи активного соціально-психологічного навчання підлітків (медіально-рефлексійний тренінг, навчально-рольові ігри тощо); методи математичної обробки даних (факторний, дисперсійний аналіз). Було використано програму ОСА-2 і пакет Statistika 6.0. Провідним у дослідженні був експериментально-генетичний метод.

Етапи дослідження. Дослідження проводилось упродовж 1998-2008 років у три етапи.

На першому етапі (1998-2000 роки) - здійснено аналіз стану розробки досліджуваної проблеми в теоретичному і прикладному аспектах; визначено й обґрунтовано теоретичні положення дослідження, висунуто робочі гіпотези, сформульовано об'єкт, предмет і мету дослідження та його концепцію, обрано експериментальні майданчики, сформовано репрезен-тативну гетерогенну вибірку, укладено пакет психодіагностичних методик, проведено пілотажне дослідження тощо.

На другому етапі (2000-2003 роки) - проаналізовано закономірності ресоціалізації депривованих підлітків в різнотипних загальноосвітніх закладах, виявлено чинники, що впливають на перебіг їхнього онто- і соціогенезу. Проведено констатувальний етап дослідження з метою встановлення соціально-психологічних особливостей розвитку депривованих підлітків, здійснено крос-культурне вивчення ресоціалізації депривованих вихованців інтернатних закладів України, Польщі й Німеччини. Обґрунтовано значення та вплив інноваційних розвивальних, насамперед медіально-рефлексійних технологій на успішну ресоціалізацію підлітків з інтернатних закладів.

На третьому етапі (2004-2008 роки) - проведено формувальний експеримент, зроблено систематизацію, інтерпретацію та узагальнення результатів дослідження, здійснено їх оформлення у вигляді рукопису дисертаційної роботи, підготовлено автореферат дисертації.

Загальний обсяг вибірки - 944 особи підліткового віку (констатувальний і формувальний етапи - 580 осіб; крос-культурне дослідження - 364 особи).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше:

- встановлено специфіку соціально-психологічного розвитку підлітків з інтернатних установ в умовах закладової депривації, яка полягає в тому, що депривований хронотоп і блокований комунікативно-перцептивний розвиток призводять до тривожно-конфліктної самоакцептації, неадекватного самоусвідомлення та ускладненого онто- й соціогенезу;

- розроблено модель ресоціалізації депривованих підлітків, виявлено й обґрунтовано змістово-семантичні та структурно-функціональні параметри феномена ресоціалізації (самовизначення, соціально-психологічна адаптація, абсорбція, позитивна самоакцептація, самоактуалізація), такі його складові, як: реадаптація, реабілітація, реедукація, реконструкція, реструктурація, реінтеграція, рекреація, ревіталізація;

- розроблено, апробовано й запроваджено у навчально-виховний процес загальноосвітніх інтернатних закладів медіально-рефлексійний тренінговий підхід, що передбачає вироблення підлітками індивідуальних тактик і стратегій нейтралізації травматогенного деприваційного минулого та успішного ресоціалізаційного переходу до нових статусно-рольових моделей життєіснування й самореалізації. Задіяння медіально-рефлексійного тренінгу в психореабілітаційній та реінтеграційній діяльності з вихованцями-суїцидентами пенітенціарної установи привело до поліпшення їхнього міжособистісного спілкування та зниження рівня агресії/автоагресії;

- набули подальшого розвитку положення про негативний вплив різновидової (сенсорної, сімейної, економічної, екстремальної) депривації та її основних модифікацій на особистісний розвиток підлітків;

- уточнено теоретичні засади комплексного використання системного, структурно-функціонального, синергетичного й генезисного підходів до ресоціалізації депривованих підлітків;

- виявлено внаслідок проведення крос-культурного дослідження ресоціалізації депривованих підлітків за порівняльною віссю „Україна-Польща-Німеччина” такі спільні психологічні тенденції в досліджуваних: як дуже слабка фізіологічна опірність стресові, високий рівень невротизації, тривожності, суб'єктивного відчуття самотності, потреби в спілкуванні, занедбаності і знехтуваності, а також з'ясовано основні відмінності у структурно-функціональній суті інтернатних закладів (різноякісне матеріально-технічне й побутове забезпечення, кількісні параметри вихованців інтернату, культивовані комунікативні психотехнології), які впливають на успішність ресоціалізації вихованців.

Теоретичне значення результатів дослідження полягає в тому, що здійснено цілісний системний аналіз феномена депривації, виявлено змістово-семантичні і структурно-функціональні параметри ресоціалізації, виведено психолого-педагогічні засади й розроблено генетично-психологічні розвивальні медіально-рефлексійні підходи до ресоціалізації депривованих підлітків.

Практичне значення результатів дослідження. Розроблені автором психолого-педагогічні основи ресоціалізації депривованих підлітків можуть використовуватися для реформування загальноосвітніх інтернатних закладів і пенітенціарних установ. Теоретико-емпіричні положення і сформульовані на їх основі психологічні висновки можуть бути використані у процесі фахової підготовки та професійної діяльності практикуючих психологів, соціальних педагогів, учителів, вихователів загальноосвітніх навчальних закладів інтернатного типу, насамперед з метою розробки рекомендацій для профілактичної, консультативної, корекційної роботи з депривованими дітьми. Апробований у дисертації методичний інструментарій може стати основою для проведення інтегративних крос-культурних досліджень у віковій, педагогічній, дитячій, пенітенціарній та інших галузях психології. Отримані результати дослідження можуть бути використані у процесі викладання курсів вікової, педагогічної, експериментальної психології, психології девіантної поведінки.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалася різнобічним розглядом предмета дослідження, теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних позицій, використанням комплексу методів, адекватних меті та завданням роботи, поєднанням кількісного та якісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням новітніх комп'ютерних програм обробки.

Апробація роботи. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були апробовані на: Міжнародних науково-практичних конференціях: „Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (Київ, 2001), „Психолого-педагогічні проблеми соціальної роботи та професійна підготовка до неї: теорія, практика” (Самбір, 2002), „Сучасні проблеми екологічної психології” (Київ, 2003), „Теоретико-методологічні проблеми дослідження психології особистості: досвід минулого - погляд у майбутнє” (Одеса, 2004), „Проблема посередництва та профілактики негативних явищ серед дітей і підлітків: аспекти міжнародної співпраці (Ремедіум-VІІ)” (Львів, 2005), „Реалізація здорового способу життя - сучасні підходи” (Дрогобич, 2001, 2003, 2005, 2007, 2009), „Творчість як засіб особистісного росту та гармонізації людських стосунків” (Житомир, 2005), „Особистість у розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні” (Дрогобич, 2005), „Молодіжна політика: проблеми та перспективи” (Дрогобич, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009), „Державна мова: соціально-психологічні аспекти функціонування в освітньому, науковому та побутовому просторі” (Луцьк, 2005), „Психологічні проблеми збереження репродуктивного здоров'я” (Київ, 2005), „Сучасні проблеми екологічної психології. 20 років після Чорнобиля” (Чернігів, 2006), „Ґенеза буття особистості” (Київ, 2006), „Сучасні підходи інтеграції та соціалізації дітей з особливими потребами. Актуальні питання супроводу дітей з особливими потребами: медичні, психологічні, педагогічні аспекти” (Луцьк, 2006), „Сучасні проблеми провінціології: 10 років потому” (Чернівці, 2006), „Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (Київ, 2007), „Формування цінностей сучасної особистості” (Дрогобич, 2007), „Професійна психологія: реалії та перспективи розвитку” (Луцьк, 2008), „Актуальні проблеми психології толерантності у ХХІ столітті” (Луцьк, 2008), „Психологія здоров'я людини” (Луцьк, 2009); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: Четвертих Костюківських читаннях „Українська психологія: сучасний потенціал” (Київ, 1996), „Ціннісні орієнтації в громадянському становленні особистості” (Дрогобич, 1998), „Теорія та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології” (Київ, 2003), „Соціально-психологічні детермінанти особистісного становлення сучасної молоді” (Луганськ, 2003), „Соціально-психологічні детермінанти становлення громадянськості сучасної молоді у контексті спадщини А.С. Макаренка” (Полтава, 2004), Першому Всеукраїнському конгресі психологів (Київ, 2005), „Духовність у становленні та розвитку громадянськості особистості” (Херсон, 2006), „Генетико-психологічні засади нових інформаційних технологій відновлення і розвитку українського мовлення учнів загальних і професійно-технічних навчальних закладів та студентів вищих навчальних закладів” (Київ, 2007), Всеукраїнському фестивалі науки, присвяченому 90-річчю НАН України (Київ-Дрогобич, 2008), регіональній конференції „Ступенева підготовка психологів - фахівців: бакалавр, спеціаліст, магістр” (Львів, 2001); Міжнародних науково-практичних семінарах: „Проблеми провінціології” (Чернівці, 1996), „Deutsch-ukrainische Fachtagung Sozialpolitik und Sozialarbeit 16. Yuni bis 21. Yuni 2002 an der Europaischen Yugendbildungs- und Yugendbegegnungsstatte Weimar” (Ваймар, 2002); міжрегіональному науковому семінарі „Конструктивна психологія і професіоналізація особистості” (Луцьк, 2002); регіональному науково-практичному семінарі „Психолого-педагогічні засади сучасної ґендерної політики ХХІ століття” (Дрогобич-Самбір, 2004), регіональних науково-практичних семінарах і курсах підвищення кваліфікації вчителів Львівщини; засіданнях кафедри практичної психології та лабораторії інтегративних соціально-психологічних досліджень Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Основні результати дослідження впроваджено в практику підготовки студентів - майбутніх практикуючих психологів, соціальних педагогів Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (довідка № 352 від 18.12.2008 року), Волинського національного університету імені Лесі Українки (довідка № 3/4454 від 31.12.2008 року), Мукачівського державного університету (довідка № 423 від 11.12.2008 року), Полоністичного науково-інформаційного центру ДДПУ імені Івана Франка (довідка № 2/09 від 21.01.2009 року), гуманітарно-педагогічного коледжу Мукачівського державного університету (довідка № 28/1 від 05.02.2009 року), Берегівської ЗОШ № 5 І-ІІІ ступенів з поглибеним вивченням англійської мови (довідка № 156 від 27.01.2009 року), Дрогобицької середньої загальноосвітньої школи № 1 імені Івана Франка (довідка № 14 від 22.01.2009 року), Мукачівської ЗОШ № 1 І-ІІІ ступенів (довідка № 254 від 03.02.2009 року), Волинського обласного спеціалізованого будинку дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки (довідка № 57 від 29.01.2009 року), Луцького навчально-виховного комплексу „Загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів - правознавчий ліцей з посиленою фізичною підготовкою” (довідка № 9 від 22.01.2009 року), Берегівської спеціальної школи-інтернату (довідка № 354 від 22.12.2008 року), Нагуєвицької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей зі зниженим зором (довідка № 062 від 28.01.2009 року), Самбірської виховної колонії (довідка № 453 від 26 грудня 2008 року).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 46 одноосібних наукових працях. Серед них 1 монографія, 24 статті у наукових фахових виданнях з психології, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного із розділів та загальних висновків, списку використаних джерел із 675 найменувань (з них 68 - іноземними мовами), додатків. Загальний обсяг тексту дисертації становить 464 сторінки, з них 394 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ