Психологічні основи розвитку емпатії людини

Філогенетичним механізмом формування установки на емоційне сприймання співродичів і, зокрема, їх внутрішнього стану, переживань є емоційне перемикання з безумовних закарбовуваних при імпринтуванні подразників внаслідок їх генералізації на умовні стимули, що пред'являються разом з ними і які характеризують внутрішній стан особини. У результаті цього в процесі еволюції психіки виникла емпатійна установка, оскільки емоційний стан тварини став значущим стимулом для безумовнорефлекторного реагування на нього інших особин.

Використання результатів нейрофізіологічних досліджень міжособистісної взаємодії тварин О.Є. Новиковою, П.В. Симоновим, Л.А. Преображенською дало можливість побудувати структурно-динамічну модель мікрогенезу натуральної емпатії. Формами останньої є споглядання, сприймання емпатогенної ситуації; синтонія; сприяння; пасивне споглядання емпатогенної ситуації; пасивно-оборонна реакція. Механізмами мікрогенезу емпатії є емпатійна установка, емоційне зараження, орієнтаційний рефлекс, емоційний резонанс, екстраполяційний рефлекс, оперантне научіння, рефлекс уникнення. Актуалізація рефлексу уникнення призводить до пасивного споглядання емпатогенної ситуації чи пасивно-оборонної реакції після синтонії, а екстраполяційний рефлекс й оперантне научіння - до поведінки з допомоги.

Аналіз досліджень внутрішньовидової поведінки, особливостей вироблення й прояву реакції допомоги у високоорганізованих особин, їх нейрофізіологічних реакцій у зоосоціальних інтеракціях (А.В. Вальдман, Х. Дельгадо, М.М. Козловська, Л.В. Крушинський, В.Я. Кряжев, О.Є. Новикова, Л.А. Преображенська, П.В. Симонов,) з позиції феноменології ситуативної натуральної емпатії дозволив встановити особливості, механізми та закономірності її онтогенетичного розвитку у тварин.

В роботі обгрунтовано, що наслідком онтогенетичного розвитку тварини є варіативність у проявах форм її ситуативної емпатії. Механізмами онтогенетичного розвитку натуральної емпатії є імпринтінг, емпатійна установка, умовнорефлекторне, оперантне і вікарне научіння. Розвиток натуральної емпатії в онтогенезі має ряд закономірностей: ускладнення структури та якості емпатійного відображення, незмінність модальності переживань суб'єкта й об'єкта емпатії, збільшення опосередковуючої ролі розсудливої діяльності в розвитку емпатійних ставлень.

У четвертому розділі «Психологічні особливості онтогенезу емпатії людини» простежується виникнення й розвиток емпатії на різних етапах особистісного буття людини - починаючи з народження й закінчуючи похилим віком; на теоретичному, емпіричному й експериментальному матеріалі визначаються її чинники, феноменологічна, динамічна і функціональна своєрідність на різних вікових етапах; проводиться порівняльний аналіз особливостей розвитку емпатії дітей в різних умовах соціалізації та при умові нормальної чи аномальної лінії розвитку особистості; представлені результати порівняльного аналізу дослідження онтогенетичного розвитку емпатії на основі авторських методик.

Оскільки емпатія є афективно-когнітивно-конативним феноменом, то її онтогенез розглядається у взаємозв'язку з розвитком емоцій, когніцій і характеру міжособистісної взаємодії індивіда. У зв'язку з тим, що зрозуміти роль дитинства в розвитку особистості загалом важко без огляду на те, яке місце цей період життя займає у всьому процесі особистісного розвитку людини ми звернулися до теорій, що досліджують розвиток особистості протягом усього її життя ( Б.Г. Ананьєв, Е.Г. Еріксон).

Для виявлення специфіки онтогенезу емпатії використовували порівняльний аналіз прояву емпатійності на різних вікових етапах розвитку особистості за умови інтеграції аналізу теоретичних й емпіричних досліджень з експериментальною роботою.

Відомі результати досліджень у галузі вікової психології дали можливість провести порівняльний аналіз особливостей розвитку і прояву емпатії, в основному, в дитячому і підлітковому віці. Як правило, появу здатності співпереживати та співчувати відносять до раннього або дошкільного віку (Г.М. Бреслав, А.В. Запорожець, В.В. Зеньковський, Ю.О. Приходько, І.А. Сикорський, Л.П. Стрєлкова, В. Штерн). Рідше досліджується емпатійність у молодшому шкільному віці і у підлітків (А.А. Валантинас, Т.П. Гаврилова, І.М. Коган, В.І. Кротенко, А.С. Сичевський).

У юнацькому та зрілому віці емпатійність досліджується в рамках вивчення альтруїстичної поведінки (Х. Хекгаузен), міжособистісних стосунків (М.М. Обозов), професійної діяльності (Т.В. Василишина, Л.Б. Галицька, О.Д. Кайріс, О.Г. Коваленко, Т.М. Павлюк, А.Е. Штейнмець) безвідносно до дослідження вікової обумовленості емпатійності.

Для дослідження емпатійності у немовлячому віці ми виходили із основних положень теорії прихильності про вирішальне значення для раннього онтогенезу взаємодії немовляти з матір'ю, природженості потреби у спілкуванні та гуманітарного підходу про існування апріорної діалогічності, полісуб'єктності людської психіки, а також із висновків Т.П. Гаврилової та М. Хоффмана про вродженість почуття емпатії у людини. Обґрунтовується, що відчуття симбіотичної єдності між матір'ю і дитиною, або «пра - Ми» (Л.С. Виготський), «Я - Ти» (М. Бубер), а також яскраво виражене позитивне ставлення матері до дитини актуалізує її (дитини) емпатійні установки вже упродовж першого місяця життя.

На основі аналізу результатів вивчення особливостей психічного розвитку немовляти та його емоційного спілкування з матір'ю або людьми, що їх виховують (Н.М. Авдєєва, М. Клаус, Д. Кеннел, С.Ю. Мещерякова, Ф.М. Мухамедрахімов, А. Пейнер, О.О. Смірнова) доводиться, що емпатійність є вродженою особливістю людини у вигляді емпатійної установки. Припущення про біологічні передумови виникнення емпатії підтверджує і нездатність суб'єкта реагувати на емоційний стан інших людей внаслідок дії його природжених патологічних нейрофізіологічних особливостей (Б.Г. Ананьєв, С.Ю. Мещерякова, А. Фрейд).

Генетично первинною формою елементарної емпатії людини є симбіотична емпатія, яка полягає в чутливості немовляти до емоційного стану матері і відгук на цей стан у результаті актуалізації емпатійної установки, а також емоційного зараження та психофізіологічної єдності з матір'ю. Симбіотичну емпатію можна уявити у вигляді інтерференції «хвиль» матері і дитини.

Емпатійні стосунки між матір'ю й малюком починають встановлюватися з перших миттєвостей їх контакту. На першій фазі цих взаємин відбувається налаштування одне на одного матері і новонародженого, яке полягає в актуалізації їх емпатійних установок. На другій фазі мати своїм чуйним, емпатійним доглядом допомагає немовляті виокремити своє емпатійне «Я» - дитина починає відчувати себе істотою, якій співчувають, яку розуміють, на стан якої адекватно реагують. Вік немовляти є сензитивним для актуалізації емпатійної установки, виокремлення емпатійного «Я».

При симбіотичній емпатії кожен із суб'єктів сприймається як цілісна й самоцінна особистість, а їх ставлення один до одного є безумовним. Завдяки цьому у немовлячому віці закладається фундамент духовного та особистісного розвитку людини, задатки до розвитку трансфінітної емпатії на більш пізніх етапах онтогенезу.

Встановлювались особливості розвитку емпатії у дітей раннього й дошкільного віку на основі вивчення й аналізу описів поведінки малюків К. Флейк-Хобсоном, дружиною В. Штерна, теоретичних і емпіричних досліджень особливостей психічного й особистісного розвитку у цьому віці Г.С. Абрамовою, Л.С. Виготським, Д.Б. Ельконіним, М.Г. Лісіною, Ж. Піаже, результатів вивчення здатності до співпереживання та співчуття у цьому віці Г.М. Бреславом, О.В. Запорожцем, Ю.О. Приходько, Л.П. Смирновою та наслідків депривації дитячо-батьківських стосунків, які описані Л.І. Галігузовою, Н.І. Непомнящою та її співробітниками.

Настання періоду раннього дитинства пов'язують з «кризою» першого року життя, з руйнуванням біологічної єдності дитини і матері (Б. Робінсон, П. Скін, К. Флейк-Хоббсон). «Кризові» і вікові зміни зумовлюють відмирання симбіотичної емпатії немовляти. На межі першого і другого років життя відбувається якісний стрибок у розвитку емпатії: припиняється її дія як суто натуральної функції. Вона починає розвиватися за типом особистісно-смислової емпатії, тобто відображення переживань іншої людини все більше опосередковується когнітивними процесами і набуває культурогенного характеру. Починає розвиватися все розмаїття емпатійних ставлень за типом «Я - Він». У ранньому дитинстві розширюється коло об'єктів емпатії - дорослі, однолітки, тварини; її форм і типів - з'являється емпатійна поведінка, антиципуюча емпатія. Цей період є сензитивним для усвідомлення Іншого як об'єкта емпатії.

У дошкільному віці уперше в онтогенезі виникає смислове опосередкування емпатійності. Продовжується збільшення множини об'єктів емпатії і, відповідно, її типів. Виникає дисонансна емпатія, спостерігається уся різноманітність емпатійних ставлень не лише до живих об'єктів (homo-, зоо-, фітоемпатійні ставлення), а й до неживих (квазіемпатійні ставлення), з'являється егоцентрична емпатія, інтерсуб'єктивні емпатійні ставлення. Дошкільний вік є сензитивним для розвитку переживань з приводу почуттів інших. В умовах депривації дитячо-батьківських стосунків атрофується, руйнується здатність до співпереживання, жалю, співчуття.

У молодших школярів при умові нормального особистісного розвитку можна спостерігати прояви усіх ланок, етапів особистісно-смислової емпатії. Наші експериментальні дослідження показали, що діти молодшого шкільного віку стосовно ровесників більш схильні проявляти егоцентричні емпатійні ставлення (співпереживання), ніж суб'єктноцентричні (переживання з приводу почуттів інших), а дорослим і тваринам вони частіше співчувають. Їх реальна сприяюча поведінка зумовлена переважно феноменами атракції, наслідування, соціальним контролем, утилітарними мотивами, а не потребою у благополуччі Іншого. При сприятливих умовах цей вік є сензитивним для розвитку суб'єктних дієвих емпатійних ставлень.

У молодшому шкільному віці наслідки деприваційного досвіду в більш ранньому віці, а також наявні сенсорна, когнітивна, емоційна і соціальна форми депривації визначають особливості розвитку змістовних і динамічних характеристик емпатійних ставлень. У дітей, що виховуються поза родиною, частіше проявляється дисонансна емпатія, більш виражені агресивні тенденції, порівняно з дітьми, що виховуються в родині.

Соціальна депривація породжує гіпертрофовану референтність дорослого, потребу в його любові й визнанні, що зумовлює більш високий рівень віртуальних моносуб'єктних ставлень депривованих дітей до дорослого порівняно з молодшими школярами загальноосвітніх шкіл.

У пубертатному періоді на розвиток та прояви емпатії впливають суперечності та кризові явища підліткового віку. Доповнивши дослідження емпатійності підлітків Т.П. Гаврилової, Д.Й. Фельдштейна, І.М. Юсупова та інших дослідників власними експериментами ми дійшли висновку, що спостерігається нерівномірний, дискретний розвиток емпатійності упродовж цього періоду. У підлітковому віці відбувається різка диференціація значущості об'єктів емпатії. Найбільш значущими емпатійними об'єктами стають поодинокі однолітки-друзі та референтні групи, до яких розвиваються відповідно вищі рівні моносуб'єктних та групоцентричних емпатійних ставлень. Цей період є найбільш сприятливим для розвитку таких ставлень.

У юнацькому віці досягнення високого рівня розвитку самосвідомості, особистісної зрілості, духовного розвитку та поява переживань кохання (Ш. Бюлер, Е. Еріксон, І.С. Кон, Е. Шпрангер) сприяє формуванню готовності до прояву трансфінітної емпатії, яка є психологічним новоутворенням цього періоду і може проявлятися в діалогічних та трансцендентних емпатійних ставленнях. Нами експериментально доведено, що на межі між пубертатом і постпубертатом найяскравіше проявляється диференціація рівнів розвитку емпатії у школярів. Після 15 - 16 років відбувається плавна позитивна динаміка розвитку емпатії, яка репрезентує інтеграційні процеси в становленні емпатійності як особистісної якості.

Водночас аналіз результатів емпіричних та клініко-психологічних досліджень девіантної поведінки й розвитку особистості у пубертатному періоді (Н.В. Алікіна, М.Я. Іванова, К.С. Лебединська, О.Є. Личко) дає підстави стверджувати, що у підлітковому й юнацькому віці репрезентація дисонансної емпатії відбувається на фоні негативного, озлобленого ставлення до людей. Спостерігаються крайні форми дисонансної емпатії, детермінантами якої є біологічні (психопатологія) та соціокультурні (деприваційний досвід дитячо-батьківських стосунків) фактори.

У зрілому та похилому віці емпатія особистості досліджується в аспекті її акмеогенезу (А.А. Бодальов, А.А. Деркач, Н.В. Кузьміна, А. Маслоу, Л.Е. Орбан, Г. Олпорт, Е. Фромм) та з позиції епігенетичної теорії Е. Еріксона. Було проведено також експериментальне дослідження ролі емпатії в досягненні успіхів у професійній діяльності і, зокрема, в управлінській. Доведено, що здатність до емпатії є невід'ємною ознакою зрілої особистості, яка допомагає їй у пошуках власної ідентичності, позитивній соціально-психологічній адаптації, самоактуалізації. У зрілому віці, за умови продуктивного (нормального) розвитку, в особистості відбувається розширення множини об'єктів емпатії, а також ускладнення її феноменології та структури. В акмеогенезі для позитивного розвитку і досягнень у професійній діяльності необхідні досить розвинуті емпатійні якості. Виявлено гендерні відмінності у визначенні ролі емпатії у професійній діяльності. Емпатія є більш значущим чинником для досягнення успіху в професійній діяльності для чоловіків порівняно з жінками. Жінки-управлінці неадекватно оцінюють власну емпатійність, а чоловіки - дуже точно.

За умови продуктивного розвитку особистості люди похилого віку проявляють усі форми і типи емпатії - від моносуб'єктного родинного ставлення до онуків і до духовного, універсального ставлення до життя, Бога, світу.

За умови аномальної лінії розвитку особистості нерозвинена емпатія, схильність до антиемпатійних ставлень і дисонансної емпатії приводить у період ранньої дорослості до почуття самотності, соціальної ізоляції, у середній - до вихолощення, обмеження міжособистісних стосунків. У людей похилого віку звужується коло емпатійних об'єктів. Вони схильні проявляти дисонансну емпатію, аутоемпатію та ретроспективні емпатійні ставлення.

З метою виявлення особливостей, закономірностей онтогенетичного розвитку емпатії було організовано її експериментальне дослідження на різних вікових групах з використанням порівняльного методу. У відповідності до авторської концепції емпатії було створено валідну і надійну методику для діагностики показників інтегральної емпатії, її окремих форм (індиферентності, співпереживання, співчуття, моделювання емпатійної поведінки, реального сприяння, альтруїстичної поведінки) та антиемпатії. Диференціювались також рівні її розвитку - дуже низький, низький, середній, високий, дуже високий. Методика має три варіанти - А, Б, В, які розраховані на різні вікові групи: молодших школярів, підлітків і юнаків та дорослих людей.

У дослідженні брали участь 880 чоловік віком від 8 до 60 років, з них 510 дівчат і жінок та 370 хлопців та чоловіків. За віковими категоріями досліджувані були розподілені наступним чином: молодші школярі - 50 чоловік, молодші підлітки - 67 чоловік, середній підлітковий вік - 50 чоловік, старші підлітки - 185 чоловік, ранній юнацький вік - 167 чоловік, перша фаза зрілого юнацького віку - 174 чоловіки, друга фаза зрілого юнацького віку - 44 чоловіки, рання зрілість (дорослість) - 57 чоловік, середня зрілість (дорослість) - 56 чоловік, пізня зрілість (дорослість) - 30 чоловік.

З метою визначення достовірності вікових змін у розвитку емпатії у випадках нормального розподілу показників у групах, що порівнювались, застосовували t-критерій Стьюдента, а при умові відсутності нормальності розподілу - U-критерій Манна Уїтні.

Порівняльний аналіз результатів дослідження онтогенетичного розвитку інтегральної емпатії виявив нерівномірне та поступове зменшення емпатійності людей з віком. Найвищі показники інтегральної емпатії спостерігаємо у молодших школярів і достовірне зниження її загального показника (p ? 0,001) у молодших підлітків (10 - 12 років) (див. табл. 1).

Переважна більшість молодших школярів проявляє високий рівень емпатії , а молодші підлітки - середній . Наступне зниження та зміни у проявах емпатійності на статистично значущому рівні відбуваються у середньому підлітковому віці у 12 - 13 років (p ? 0,001). У ранньому юнацькому віці спостерігаємо тенденції до підвищення емпатійності, які дещо розвиваються на початку зрілої юності і знову починають зменшуватись на кінець цього вікового періоду (p ? 0,02) та на початку дорослого віку (p ? 0,001).

Таблиця 1 Матриця значущих показників t-критерію Стьюдента та U-критерію Манна-Уїтні

Примітка: 1) * - достовірні показники U- критерію; p ? 0,05; ^{1 - 4} - достовірні показники t- критерію, ¹ - p ? 0,001; ² - p ? 0,01; ³ - p ? 0,02; ⁴ - p ? 0,05; 2) наведені лише достовірні значення критеріїв.

Відмічається також вплив вікових криз на величину показників емпатії та форми її прояву. Аналіз результатів експерименту показав, що найрізкіші високодостовірні зміни в показниках емпатії спостерігаємо в період підліткової кризи («криза 13 років») та ранньої дорослості («криза 30 років»), а також на межі середньої та пізньої дорослості («криза 40 років»).

Підліткова та криза 30 років негативно впливають на емпатійність особистості. Зменшуються показники інтегральної емпатії та її дієвих форм, зростають індиферентність та антиемпатія. Поряд з цим відмічаємо активізацію пасивних форм емпатії - співпереживання, співчуття та внутрішнього сприяння (моделювання поведінки).

Криза «середини життя» позитивно впливає на онтогенетичний емпатійний розвиток. На фоні загального онтогенетичного зниження показників інтегральної емпатії у період пізньої дорослості відмічаємо її підвищення і зниження антиемпатії, стабілізацію індиферентності, зменшення показників пасивних форм емпатії, підвищення показників її дієвих форм - реального сприяння й альтруїстичної поведінки.

Особливістю вікових криз, під час яких відбуваються негативні зміни у розвитку емпатії, є нівелювання статевих відмінностей у її проявах. В період підліткової кризи і . В період кризи 30 років - і . У ці проміжки підвищується агресивність дівчаток-підлітків і молодих жінок. Показники їх антиемпатії, індиферентності, співпереживання та інтегральної емпатії майже рівні відповідним показникам у чоловіків.

Повторюваність схожих тенденцій в онтогенетичних змінах і проявах емпатії на різних вікових періодах свідчить про її спіралевидний розвиток.

Отже, у розділі доведено, що загальною особливістю онтогенетичного розвитку емпатії є ускладнення і збагачення її феноменології, структури, функцій, механізмів. В онтогенезі людини емпатія розвивається від елементарних форм до найвищих - від симбіотичної, елементарної до особистісно-смислової й трансфінітної. Її онтогенетична динаміка зумовлена віковими закономірностями розвитку психіки й особистості.

П'ятий розділ «Експериментальне дослідження емпатії в системі детермінуючих факторів розвитку особистості» присвячений дослідженню чинників емпатії та їх статевої диференціації.

Експериментально обґрунтовується, що емпатія є інтегративною якістю особистості. Її актуалізація, розвиток і становлення взаємопов'язані з усіма підструктурами особистості - біопсихічними властивостями, психічними процесами, соціальним досвідом, спрямованістю, характером, здібностями.

У системі детермінуючих факторів генезису емпатії виокремлено чотири групи чинників: психофізіологічні, індивідуально-психологічні, типологічні та соціокультурні.

Психофізіологічними корелятами емпатії є чутливість й емоційна лабільність нервової системи (r_p = 0,40; p ? 0,01), розвиток першої сигнальної системи (r_p = 0,50; p ? 0,01), рівень невротизації (маються на увазі невротичні синдроми здорової людини) (r_p = 0,39; p ? 0,01).

Індивідуально-психологічними корелятами емпатії є чутливість (r_p = 0,36; p ? 0,01), депресивність (r_p = 0,39; p ? 0,01), реактивна агресивність (r_p = - 0,36; p ? 0,01), сором'язливість (r_p = 0,30; p ? 0,05), відвертість (r_p = 0,35; p ? 0,05), самотність (r_p = - 0,34; p ? 0,05). Емпатія є чинником конструктивного розвитку всіх структурних компонентів самосвідомості. Існує позитивний статистично значущий зв'язок між внутрішнім недиференційованим прийняттям власної сутності, самоінтересом і емпатією (відповідно, r_p = 0,313; r_p = 0,309; p ? 0,01), а також між коефіцієнтами самооцінки та рівнем розвитку емпатії (r_p = 0,28; p ? 0,05). Емпатійна особистість має більш широкі рамки власного Я-образу, більш відрефлексовану і цілісну Я-концепцію, несуперечливу життєву перспективу, високі вимоги до особистісного розвитку (гармонійно поєднує критичну самооцінку з адекватно високою), порівняно з низькоемпатійною. Водночас емпатія розглядається як суб'єктивна та об'єктивна детермінанта розвитку особистості, її стосунків зі світом і людьми. Високоемпатійна людина в процесі онтогенетичного розвитку швидше досягає особистісної зрілості, набуває его-ідентичності порівняно з низькоемпатійною.

Ступінь розвитку емпатії обумовлює змістовні характеристики та ієрархізацію структурних компонентів ціннісно-потребової сфери особистості. Значущі відмінності виявлено в соціально-психологічних установках в осіб з різним рівнем розвитку емпатії. У високоемпатійних людей домінує спрямованість на альтруїзм, а у низькоемпатійних - на егоїзм. Найменш вираженою у високоемпатійних осіб є орієнтація на гроші, а у низькоемпатійних вона є домінуючою. Розвинута емпатія обумовлює альтруїстичну спрямованість особистості, актуалізує її соціальні потреби, сприяє розвитку гуманістичних життєвих принципів-цілей - «щастя інших» (r_p = - 0,184; p ? 0,01), «щасливе сімейне життя» (r_p = - 0,182; p ? 0,01), «кохання» (r_p = - 0,120; p ? 0,05) та особистісних якостей, що забезпечують успішну міжособистісну взаємодію - «чуйність» (r_p = - 0,115), «чесність» (r_p = - 0,083), «вихованість» (r_p = - 0,114).

Малорозвинута емпатія зумовлює егоїстичну спрямованість особистості (r_p = - 0,161; p ? 0,05), орієнтацію на гроші (r_p = - 0,158; p ? 0,01), актуалізує потребу у визнанні (r_p = - 0,117), індивідуалістичні цінності - «саморозвиток» (r_p = 0,123; p ? 0,05), «раціоналізм» (r_p = - 0,120; p ? 0,05), та цінності професійного самовизначення - «ефективність у справах» (r_p = 0,101), «освіченість» (r_p = 0,161; p ? 0,01).

Типологічними корелятами емпатії є соціальний тип особистості, описаний Дж. Холландом (r_p = 0,39; p ? 0,01), типи акцентуацій характеру, визначені К. Леонгардом: емотивний (r_p = 0,66; p ? 0,01), педантичний (r_p = 0,32; p ? 0,01), тривожний (r_p = 0,48; p ? 0,01), циклотимний (r_p = 0,48; p ? 0,01), демонстративний (r_p = 0,31; p ? 0,05), екзальтований (r_p = 0,59; p ? 0,01), а також альтруїстична (r_p = 0,169; p ? 0,01) та егоїстична (r_p =-0,161; p ? 0,01) спрямованість особистості.

Вагомим соціокультурним чинником актуалізації і розвитку емпатії є сім'я. Незважаючи на індивідуальні відмінності культур, що існують на Землі, виділено два основні їх типи - індивідуалістичні та колективістські, які принципово відрізняються в детермінації емпатійності особистості. Сім'я як основний інститут соціалізації особистості передає від покоління до покоління індивідуалістичні або колективістські соціальні цінності, які на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї. Сім'ї з індивідуалістичними цінностями виховують незалежне егоцентричне Я у своїх дітей, що перешкоджає розвитку емпатійних якостей особистості. Сім'ї з колективістськими цінностями завдяки досвіду взаємодопомоги формують взаємозалежне Я й емпатійність у підростаючого покоління.

Ідивідуалістичні чи колективістські цінності сім'ї репрезентуються в особливостях батьківського ставлення до дітей. Виявлено тенденцію до прояву більш високої емпатії у підлітків, які відчувають позитивне емоційне ставлення і прийняття власної особистості їх батьками порівняно зі школярами, які відчувають відхилення з боку матері чи батька.

Встановлено статеві відмінності у взаємозв'язках емпатії з системою детермінуючих факторів розвитку особистості. Дослідження взаємозв'язку між маскулінністю-фемінінністю та емпатією показало, що чим менш розвинена емпатія в особистості, тим більшою мірою створюються умови для розвитку у неї маскулінних якостей. І навпаки, особам, у яких психічна діяльність протікає переважно за чоловічим типом, важко проявляти співчуття та співпереживання (r_p = - 0,41; p ? 0,01). Емпатія більшою мірою впливає на розвиток глобального позитивного ставлення до себе, самоповаги та критичної оцінки власних негативних якостей дівчат (відповідно r_p = 0,385; p ? 0,05; r_p = 0,352; p ? 0,05; r_p = - 0,38; p ? 0,05) порівняно з хлопцями (r_p = 0,08; r_p = - 0,048; r_p = 0,03). У хлопців порівняно з дівчатами вона більшою мірою детермінує розвиток ціннісно-потребової сфери. Розвинута емпатія юнаків обумовлює їх альтруїстичну спрямованість, такі принципи-цілі, як «мудрість» (r_p = - 0,192; p ? 0,05), «кохання» (r_p = - 0,160), та інстументальні цінності спрямовані на ефективне міжособистісне спілкування, - «чуйність» (r_p = - 0,191; p ? 0,05) і «життєрадісність» (r_p = - 0,112). У дівчат високорозвинена емпатія зумовлює розвиток альтруїстичної спрямованості, гуманістичних («щастя інших» - r_p = - 0,193; p ? 0,05) та етичних («вихованість» - r_p = - 0,160) цінностей.

Малорозвинена емпатія юнаків детермінує їх егоїстичну спрямованість (r_p = - 0,236; p ? 0,01), орієнтацію на гроші (r_p = - 0,232; p ? 0,01), потребу у визнанні (r_p = - 0,186; p ? 0,05), такі конкретні принципи-цілі, як «матеріально забезпечене життя» (r_p = 0,186; p ? 0,05), «пізнання» (r_p = 0,201; p ? 0,05) та цінності самоствердження і професійного самовизначення - «ефективність у справах» (r_p = 0,312; p ? 0,01), «освіченість» (r_p = 0,190; p ? 0,05). У дівчат малорозвинена емпатія зумовлює егоїстичну спрямованість, орієнтацію на гроші та розваги.

Особливості батьківського ставлення більшою мірою впливають на розвиток емпатії хлопців порівняно з дівчатами. Виявлено достовірну негативну кореляцію між емпатійністю підлітків-хлопців і показниками авторитаризму батьків (r_p = - 0,690; p ? 0,05) та позитивну - з показниками шкали «маленький невдаха» (r_p = 0,794; p ? 0,05), коли син відчуває недовіру з боку батьків, невіру в його здібності і соціальну самостійність.

Отримані в результаті емпіричного дослідження дані про вікові особливості розвитку емпатії, її механізми та чинники дозволили розробити корекційно-розвивальну програму у відповідності до авторської концепції.

У шостому розділі «Актуалізація та розвиток емпатії особистості» доводиться сензитивність молодшого шкільного віку для розвитку усвідомлених дієвих форм емпатії, зокрема суб'єктного дієвого емпатійного ставлення; описується комплексна програма психологічного сприяння емпатійному розвитку особистості; представлено аналіз результатів апробації програми з учнями молодшого шкільного віку.

Орієнтація в поведінці на соціальні очікування з боку дорослих (Т.П. Гаврилова, І.М. Коган), інтенсивний розвиток когнітивної сфери - зростання довільності психічних процесів, розвиток рефлексивних, децентраційних і антиципуючих процесів, послаблення і зникнення егоцентричного мислення (І.Г. Батраченко, Л.П. Василенко, В.В. Давидов, Г. Крайг, Ж. Піаже, М.В. Савчин) - дітей молодшого шкільного віку на фоні їх високої емоційності, досить розвиненої емоційно-потребової і моральної сфер (Л.І. Божович, Л.Ф. Обухова, Р.В. Павелків, О.Я. Чебикін) дозволяють вважати цей віковий період сензитивним для розвитку усвідомленої дієвої емпатії, що проявляється в суб'єктних дієвих емпатійних ставленнях.

Апробована програма психологічного сприяння емпатійному розвитку особистості враховує афективно-когнітивно-конативну природу емпатії, рефлекторний і особистісний характер її механізмів, а також її індивідуально-психологічні кореляти, через які опосередковано актуалізуються й формуються емпатійні якості, емпатійна спрямованість, що зумовлюють суб'єктні дієві емпатійні ставлення та альтруїстичну поведінку.

В основі корекційно-розвивальної програми психологічного сприяння емпатійному розвитку особистості лежать наступні положення: 1) емпатія як інтегративна якість особистості підлягає корекції та розвитку більшою мірою на ранніх етапах онтогенезу порівняно з більш пізніми його проміжками; 2) актуалізація, корекція та розвиток емпатійних стосунків є оптимальними в умовах реальних, особистісно значущих для суб'єкта ситуацій; 3) моральні поняття, норми емпатійної взаємодії набувають особистісного значення для суб'єкта та інтеріоризуються при умові демонстрації їх у вигляді реальних вчинків, ситуацій, учасниками яких є він сам, або референтні для нього особи; 4) усвідомлення й інтеріоризація емпатійної поведінки пов'язані з актуалізацією в суб'єкта емпатійної установки, емоційного зараження та ідентифікації, розвитком особистісної й моральної рефлексії, актуалізацією гуманістичних установок, емоційної і когнітивної децентрації, наміру до сприяння (як вольової установки), антиципації; 5) вищі рівні емпатійних ставлень розвиваються в результаті емоційно-раціонального усвідомлення і закріплення в поведінці відповідного стилю взаємин; 6) у генезисі емпатійних здатностей молодших школярів особливе місце займає розвиток консонансних емпатійних стосунків з дорослими.

В програмі використовуються різноманітні методи активного соціально-психологічного впливу та гуманітарної психології: діалогічне спілкування, соціально-психологічний тренінг, включене спостереження, емпатійне слухання, інтерпретація внутрішнього світу Іншого.

Доведено, що емпатійність особистості піддається корегуючому та розвивальному впливу. Обрахування критерію Фішера () показали, що упродовж корекційно-розвивальної роботи у досліджуваних відбулися статистично значущі зміни по всіх типах емпатійного ставлення до дорослих і однолітків (див. табл. 2).

Таблиця 2 Розвиток емпатійних ставлень молодших школярів

Виявлено, що здатність до співпереживання є необхідною, але недостатньою умовою емпатійного розвитку особистості. Вона є передумовою біфуркаційності емпатійних процесів. За певних позитивних умов (виховна дія з боку дорослого або референтної групи; суб'єкт-суб'єктні стосунки між дітьми і дорослими; реалізація особистісно-діалогічного спілкування тощо) воно зумовлює співчуття та сприяння об'єкту емпатії, а за негативних умов (авторитарний стиль взаємодії між учнями і дорослими; байдуже, зневажливе ставлення дорослого до дитини; формалізоване спілкування з нею) - спонукає розвиток дисонансних переживань з об'єктом емпатії, прояв агресивних реакцій та антиемпатії до нього.

В процесі формування вищих дієвих форм емпатії доведено кумулятивність й інтегрованість її розвитку.

Висновки

1. Теоретичні підходи до вивчення проблеми емпатії, що спрямовані на дослідження її феноменології, механізмів, форм і видів, детермінант, а також використання самого феномена як механізму, умови, чинника соціальної перцепції, соціалізації, морального розвитку, просоціальної поведінки, професійного становлення тощо є суперечливими і потребують подальшого дослідження на основі цілісної концепції емпатії.

2. Концепція розвитку емпатії людини побудована на основі інтеграції методологічних принципів системного, еволюційного, генетичного, соціокультурного підходів та основних положень гуманітарної психології. Емпатія є системним багатовимірним утворенням, що належить до метасистеми «людина - світ». Вона має структурні (рівні відображення емпатогенної ситуації і відповідні їм види емпатії), динамічні (механізми розвитку емпатії), функціональні (емпатійні ставлення й їх типи) і хронологічні (вікові) характеристики.

В системі психічного відображення емпатія є особливою формою психічного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, що опосередкована внутрішнім світом Іншого. Родова суть емпатії полягає у відображенні світу переживань іншої людини і трансформації цих переживань у власні. Категорія переживання виступає одиницею наукового аналізу феномена. Вектор «простір переживань - відображений простір переживань» є системоутворюючим чинником його процесуальності.

3. Інтегральна взаємодія психічного (мікрогенез), психологічного (мезагенез) та соціального (макрогенез) вимірів емпатії репрезентує її біопсихосоціодуховну природу. Відображення переживань та їх трансформація відбувається на різних рівнях: неусвідомленому (психофізіологічному), неусвідомленому чи частково усвідомленому (психічному), усвідомленому (соціопсихологічному) і надсвідомому (трансцендентному).

Психофізіологічний рівень представляє філогенетичні передумови розвитку емпатійних явищ та найбільш ранню стадію їх розвитку в онтогенезі людини (симбіотична емпатія немовляти). Механізми емпатії на цьому рівні мають інстинктивний та рефлекторний характер.

На психічному рівні функціонує елементарна емпатія, механізми якої мають рефлекторний характер і в яких домінують емоційні компоненти. Формами елементарної емпатії є індиферентність (споглядання, сприймання емпатогенної ситуації), співпереживання, реальна поведінка.

Соціопсихологічний рівень представляє особистісно-смислову емпатію. Вона має соціогенний характер, соціально-смислове, культурне опосередкування і розвивається в процесі соціалізації. Її функціонування зумовлюють особистісні механізми, в яких домінуюче положення займають культурогенно опосередковані когнітивні процеси. В системі психологічних механізмів, що забезпечують розгортання особистісно-смислової емпатії, відображена специфіка взаємодії емоційних, когнітивних та конативних процесів. На цьому рівні функціонують вищі форми емпатії: переживання з приводу почуттів, переживань Іншого (співчуття, співрадість, заздрість чи злорадство); побудова моделі поведінки сприяння чи протидії; реальна поведінка.

Трансцендентний (духовний) рівень представлений трансфінітною емпатією, функціонування якої забезпечують трансцендентні механізми. В її основі лежать екзистенційні чинники. На духовному рівні осягаються смислові, екзистенційні утворення об'єкта емпатії і відчуваються його вершинні, містичні переживання. Формами трансфінітної емпатії є надвчування, трансперсональне спілкування, альтруїзм, садизм (за патології).

При переході до нових видів емпатії проявляється дискретність її розвитку, яка зумовлена наступними механізмами: емпатійною установкою, емоційним перемиканням, біполярним соціально-перцептивним оператором, домінуванням в нервовій системі людини системи пошуку активації.

4. Мікрогенеза елементарної й особистісно-смислової емпатії зумовлена механізмом емоційного перемикання (перемикання з емоцій емпата на емоції емпатуючого). Генезис емпатійного процесу детермінується множиною неперервно-дискретних подвійних емоційних перемикань: перемикання з переживань об'єкта емпатії на переживання її суб'єкта і знову - на переживання об'єкта. В основі множини подвійних перемикань лежить функціонування системи скоординованих інстинктивних, рефлекторних (емпатійна установка, емоційне зараження, первинна і вторинна оцінка ситуації, ідентифікація, наслідування) і особистісних (особистісна і моральна рефлексії, когнітивна та емоційна децентрації, актуалізація установок, антиципація) механізмів. Множина механізмів подвійного перемикання є основною складовою складної функціональної системи, яка забезпечує як мономодальне так і різномодальне реагування суб'єкта емпатії на переживання її об'єкта.

Емпатія знаходиться в складній функціональній залежності від системи психологічних механізмів та суб'єктивних і об'єктивних чинників. Функціональна залежність між переживаннями об'єкта і суб'єкта емпатії та факторами, що їх обумовлюють описується біполярним соціально-перцептивним оператором. Біполярний соціально-перцептивний оператор описує стадіальний, а також біфуркаційний розвиток емпатійного процесу на етапі переходу від нижчої її форми (співпереживання) до вищої (переживання з приводу почуттів об'єкта емпатії). Біфуркаційний розвиток емпатійного процесу є наслідком різномодального реагування суб'єкта на емпатогенну ситуацію і зумовлює його біполярність - спрямованість як у напрямку просоціальної поведінки так і в напрямку асоціальної поведінки.

Генезис трансфінітної емпатії зумовлюється неадаптивною активністю особистості, в основі якої лежить домінування системи пошуку високого рівня активації в нервовій системі людини, садистичною схильністю як формою механізму «втечі від свободи»; емпатійною спрямованістю.

5. Емпатія в соціальному вимірі є структурним елементом більш складних метасистем «суб'єкт - суб'єкт», «суб'єкт - об'єкт», «суб'єкт - природа». Емпатійність у таких системах проявляється у вигляді ставлень. Критеріями типології емпатійних ставлень є наступні: рівень психічного відображення; складність механізмів, що забезпечують функціонування емпатійного процесу; реальність об'єкта, що сприймається; тип соціальних перцептів; модальність емоційного перемикання; соціальна (моральна) спрямованість трансформації відображених переживань; просторово-часова спрямованість переживань суб'єкта емпатії; інтенсивність функціонування конативних компонентів.

6. У філогенезі емпатія виникла як засіб оптимізації сукупної пристосованості особини, від якої залежить виживання не лише її нащадків, а й близьких родичів. Філогенетичним механізмом зародження емпатії була поява у тварин емпатійної установки. Механізмом формування установки на емоційне сприймання співродичів і, зокрема, їх внутрішнього стану, є емоційне перемикання з безумовних закарбовуваних при імпринтуванні подразників внаслідок генералізації стимулу на умовні стимули, що пред'являються разом з ними і які характеризують внутрішній стан особини.

Розвиток натуральної емпатії в онтогенезі високоорганізованих тварин має ряд закономірностей: ускладнення структури та якості емпатійного відображення, незмінність модальності переживань суб'єкта й об'єкта емпатії, зростання опосередковуючої ролі розсудливої діяльності в розвитку емпатійної інтеракції.

7. В онтогенезі людини розвиток емпатії має наступні особливості:

1) репрезентується її біопсихосоціодуховна природа та відбувається ускладнення феноменологічних, структурних та функціональних характеристик. Вона розвивається від елементарних форм до складноструктурованого системно-цілісного утворення. Основними онтогенетичними видами емпатії є симбіотична, елементарна, особистісно-смислова та трансфінітна, які появляються у відповідних ставленнях. Її функції: пізнавальна, комунікативна, спонукальна, адаптивна, аксіологічна, регулятивна, смислоутворююча; 2) розвиток емпатії в онтогенезі людини є нерівномірним і з віком її інтегральний показник знижується. Найрізкіші достовірні зміни в динаміці емпатії відбуваються в періоди вікових криз; 3) форми і види емпатії мають специфічні вікові особливості, в яких проявляється нерівномірність її розвитку: а) збільшення показників антиемпатії упродовж онтогенезу і деяке її зменшення всередині періоду дорослості; б) збільшення індиферентності протягом усього досліджуваного онтогенезу; в) найбільш нерівномірний і неперервно-дискретний розвиток співпереживання; г) динамічне збільшення показників співчуття до 12 - 13 років, різке зменшення його в 15 - 17 років і поступове зниження в наступні вікові періоди; д) рівномірне збільшення показників моделюючої поведінки до зрілої юності і подальший нерівномірний їх онтогенетичний розвиток; ж) нерівномірний розвиток реального сприяння з тенденцією до підвищення його показників і частоти відповідних поведінкових реакцій з віком; з) стійке зменшення показників і частоти проявів альтруїстичної поведінки упродовж онтогенезу і достовірне їх збільшення в пізній дорослості; 4) на різних етапах онтогенезу проявляється сензитивність до виникнення й розвитку певних емпатійних психологічних новоутворень; 5) повторюваність схожих тенденцій в онтогенетичних змінах і проявах емпатії на різних вікових періодах підтвердив її спіралевидний розвиток; 6) експериментально доведено кумулятивність розвитку емпатії: нижчі форми емпатії зберігаються на пізніх етапах онтогенезу та при ускладненні емпатійних реакцій упродовж корекційно-розвивальних впливів поряд з вищими і лежать в основі розвитку останніх; 7) доведено інтегрованість розвитку емпатії. В процесі її становлення (упродовж формувального експерименту) відбулась інтеграція емоційних, когнітивних та конативних механізмів, які забезпечували розгортання завершеного емпатійного процесу; 8) на межі переходу від психічного до соціопсихологічного рівня відображення емпатогенної ситуації проявляється біфуркаційність у розвитку емпатії: за певних позитивних соціальних умов співпереживання зумовлює консонансні переживання суб'єкта й об'єкта емпатії, а за несприятливих - дисонансні; 9) підтверджено статеві відмінності онтогенетичного розвитку емпатії: дівчата і жінки є більш емпатійними порівняно з хлопцями та чоловіками. У перших більшою мірою проявляються форми емпатії, в яких домінують емоційні та когнітивні механізми, в останніх - когнітивні та дієві; 10) серед детермінуючих факторів онтогенетичного розвитку емпатії зростає опосередковуюча роль соціо- та культурогенних чинників.

8. Систему детермінуючих факторів генезису емпатії складають психофізіологічні (чутливість, емоційна лабільність нервової системи, розвиток першої сигнальної системи, невротизація); індивідуально-психологічні (чутливість, депресивність, реактивна агресивність, сором'язливість, відвертість, самотність, ставлення до себе, самооцінка, Я-концепція, потреби, цінності); типологічні (соціальний тип, акцентуації характеру - емотивність, педантичність, тривожність, циклотимність, демонстративність, екзальтованість, спрямованість особистості); соціокультурні (умови соціалізації, тип батьківського виховання) чинники.

Існують статеві відмінності у взаємозв'язках емпатії з системою детермінуючих факторів розвитку особистості: чим менш розвинена емпатія в особистості, тим більшою мірою створюються умови для розвитку у неї маскулінних якостей; емпатія більшою мірою впливає на розвиток глобального позитивного ставлення до себе, самоповаги, критичної самооцінки негативних якостей у дівчат порівняно з хлопцями та детермінує розвиток ціннісно-потребової сфери у хлопців порівняно з дівчатами.

9. Корекційно-розвивальна програма психологічного сприяння емпатійному розвитку особистості враховує афективно-когнітивно-конативну природу емпатійності, специфічну взаємодію психологічних механізмів емпатії, що зумовлює її своєрідність, відмінність від інших феноменів міжособистісних взаємостосунків та соціальної перцепції. Молодший шкільний вік є сензитивним періодом для усвідомленого розвитку вищих дієвих форм емпатії (становлення особистості дитини як суб'єкта емпатійного ставлення) на основі розвитку відповідних психологічних механізмів: емоційної і когнітивної децентрації, установки щодо поведінки сприяння, антиципації.

Основний зміст роботи відображено у таких публікаціях автора

Монографія

1. Журавльова Л. П. Психологія емпатії / Л. П. Журавльова. - Житомир: Видавництво ЖДУ ім. І. Франка, 2007. - 328 с.

Колективні монографії

Діти-сироти на Житомирщині: проблеми утримання, навчання, виховання / [М. І. Лавринович, А. І. Березний, Л. П. Виговська та ін.]. - Житомир: «Полісся», 1993. - 110 с.

Учитель і світогляд: проблеми становлення / [С. П. Щерба, Л. П. Виговська, А. В. Іванченко та ін.]. - Житомир : Обл. друкарня, 1995. - 188 с.

Редагування наукових збірників

4. Социально-психологическая природа эмпатии: проблемы и перспективы исследования: [тематический сборник по материалам международного симпозиума / под ред. Л. П. Выговской, А. Я. Чебыкина]. - Одеса : ПНЦ АПН України, 1996. - 192 с.

5. Духовність як основа консолідації суспільства: [міжвідомчий наук. зб. / Л. П. Виговська, А. І. Комарова, В. Г. Табачківський, І. М. Кучерук]. - К. : НДІ “Проблеми людини”, 1999. - Т.16. - 751 с.

Статті

6. Виговська Л. П. Формування у молодших школярів емпатійного ставлення до однокласників / Л. П. Виговська // Психологія : Респ. наук.-метод. зб. - К. : Рад. шк., 1992. - Вип. 38. - С. 80-89.

7. Выговская Л. П. К вопросу об условиях формирования эмпатийных отношений младших школьников / Л. П. Выговская // Теоретические вопросы нравственного и эстетического воспитания: Сб. научн. сообщ. - К. : Фототон, 1992. - Вып. 2. - С. 197 - 200.

8. Виговська Л. П. Емпатійні стосунки дітей в різних умовах соціалізації / Л. П. Виговська // Педагогіка і психологія. - 1996. - №1. - С. 82 - 90.

9. Выговская Л. П. Эмпатийные отношения детей, воспитывающихся вне семьи / Л. П. Выговская // Психол. журнал. - 1996. - Т. 17. - №4. - С. 91 - 98.

10. Виговська Л. П. Біологічні передумови виникнення емпатії у homo sapiens / Л. П. Виговська // Вісник Житомирського педагогічного інституту. - 1998. - №1. - С. 58 - 62.

11. Виговська Л. П. Механізми ситуативного розвитку елементарної емпатії / Л. П. Виговська // Вісник Житомирського педагогічного інституту. - 1998. - №2. - С. 82 - 85.

12. Виговська Л. П. Емпатійність як механізм реалізації суб'єкт-суб'єктної педагогічної парадигми / Л. П. Виговська // Психологія: 3б. наук. праць. --1999. - Вип. 4 (7). - С. 61 - 67.

13. Виговська Л. П. Емпатія як специфічна форма відображення об'єктивної дійсності / Л. П. Виговська // Духовність як основа консолідації суспільства: міжвідомчий наук. зб. - К.: НДІ «Проблеми людини», 1999. - Т. 16. - С. 76 -81.

14. Виговська Л. П. Емпатійність як фактор соціально-психологічної адаптації молодих педагогів / Л. П. Виговська, С. М. Максимець // Україна на порозі третього тисячоліття: духовність і художньо-естетична культура: міжвідомчий наук. зб. - К.: НДІ «Проблеми людини», 1999. - Т.14 - С. 325 - 329.

15. Виговська Л. П. Особливості розвитку емпатійності в дитячому віці / Л. П. Виговська, І. М. Тичина // Духовність як основа консолідації суспільства. міжвідомчий наук. зб. - К.: НДІ «Проблеми людини», 1999. - Т.16. - С. 238 - 242.

16. Виговська Л. П. Емпатійні відносини як невід'ємний елемент духовної культури / Л. П. Виговська, Л. В. Ткачук // Україна на порозі третього тисячоліття: духовність і художньо-естетична культура: Міжвідомчий наук. зб. - К.: НДІ «Проблеми людини», 1999. - Т.14. - С.187 - 196.

17. Журавльова Л. П. Проблема самовизначення у вітчизняній та зарубіжній психології / Л. П. Журавльова, І. Ф. Шалагінова // Психологія. Збірник наукових праць НПУ імені М.П.Драгоманова. - 2002. - Вип.15. - С.43 - 50.

18. Журавльова Л. П. Теоретичні та прикладні аспекти мотивації діяльності підприємців / Л. П. Журавльова, Н. М. Кульбіда // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2002. - № 4. - С. 138 - 143.

19. Журавльова Л. П. Психологічні особливості часової перспективи сучасного юнацтва в процесі особистісного самовизначення / Л. П. Журавльова, І. С. Кравець // Психологія. Збірник наукових праць НПУ імені М.П.Драгоманова. - 2003. - Вип. 20. - С. 112 - 120.